В роботі розкрито питання вивчення історії України і всесві-тньої історії методом лабораторно-практичних робіт. В роботі розглядаються питання: чи можливі лабораторно-практичні ро-боти у викладанні гуманітарних дисциплін, як організувати лабо-раторно-практичну роботу, як передати учням не заідеологізовану інформацію, як навчити аналізувати її, самостійно здобувати знання та інші. Матеріали даної теми можуть використовувати-ся як на уроках, так і для самостійної роботи учнів. Досвід показує, що багато наведених в роботі правил і реко-мендації представляють для учнів і вчителів чималу практичну цінність. А це особливо стосується тих учнів, які продовжують свою освіту у вищій школі і різних видах професійної діяльності. Дана робота може бути використана учителями історії, які працюють у 5 – 11 класах загальноосвітніх шкіл.

1. Міністерство освіти і науки України
Відділ освіти Новосанжарської районної державної адміністрації
Кунцівська загальноосвітня школа I-III ступенів
Білоцерківець Т.А.
с. Кунцеве

2. 2

3. Міністерство освіти і науки України
Відділ освіти Новосанжарської районної державної адміністрації
Кунцівська загальноосвітня школа I-III ступенів
Білоцерківець Т.А.
ЛАБОРАТОРНО-ПРАКТИЧНІ
РОБОТИ У ВИКЛАДАННІ
ІСТОРІЇ В ШКОЛІ
с. Кунцеве
3

4. Білоцерківець Тетяна Анатоліївна, учитель історії та
географії Кунцівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів
Новосанжарської районної ради Полтавської області, старший
вчитель.
Рецензент: Дев’ятко Наталія Олександрівна, методист
відділу освіти Новосанжарської райдержадміністрації.
В роботі розкрито питання вивчення історії України і
всесвітньої історії методом лабораторно-практичних робіт. В
роботі розглядаються питання: чи можливі лабораторно-
практичні роботи у викладанні гуманітарних дисциплін, як
організувати лабораторно-практичну роботу, як передати учням
не заідеологізовану інформацію, як навчити аналізувати її,
самостійно здобувати знання та інші. Матеріали даної теми
можуть використовуватися як на уроках, так і для самостійної
роботи учнів.
Досвід показує, що багато наведених в роботі правил і
рекомендації представляють для учнів і вчителів чималу
практичну цінність. А це особливо стосується тих учнів, які
продовжують свою освіту у вищій школі і різних видах професійної
діяльності.
Дана робота може бути використана учителями історії, які
працюють у 5 – 11 класах загальноосвітніх шкіл.
4

5. ЗМІСТ
Вступ. Лабораторно-практичні роботи як метод
викладання історії……………………………………………..4
1. Структура, зміст і методика проведення
лабораторно-практичних робіт……………………………….7
2. Організація лабораторно-практичних занять……………..9
3. Робота з джерелами………………………………………...13
4. Оцінка лабораторно-практичних занять………………….15
Додатки………………………………………………………...17
Список використаної літератури……………………………..68
5

6. Вступ.
Лабораторно-практична робота як метод
викладання історії
Лабораторно-практична робота – це насамперед метод
організації учнівських досліджень. Зокрема, методист
С.Фарфаровський запропонував при вивченні історії в школі
вважати основним джерелом знань історичний документ. Тоді всі
висновки, що їх робили учні, були б результатом їхньої власної
роботи.
Вивчення історії шляхом самостійного опрацювання учнями
історичних джерел за допомогою питань вчителя, і під його
керівництвом дістало назву лабораторного методу, за аналогією з
відповідним методом викладання природничих дисциплін.
Особливу цінність для сучасної методики являють ідеї
методиста С.Фарфаровського, який запропонував поєднати
лабораторний метод навчання з використанням підручника:
спочатку ознайомлення з історичними джерелами, опрацювання
зібраних відомостей, підбиття попередніх підсумків, а потім
узагальнення учбового матеріалу. Методист В.Угланов ще більше
пов`язував учнівські дослідження з підручниковим матеріалом: не
тільки закріплення знань, здобутих з допомогою дослідження, а й
випереджальне вивчення матеріалу за навчальним посібником з
подальшим лабораторним дослідженням якогось питання.
Важливий внесок у розробку лабораторно-практичної роботи
як методу викладання було здійснено американським педагогом
Е.Дьюї (“Дальтонівський план лабораторної роботи в школі”) та
Е.Пергерст (“Виховання за допомогою дальтон-плану”). Цей метод
винайшла вчителька Е.Пергерст з м. Дальтона. Сутність його
полягала в тому, що учні з кожного навчального предмету
одержували розроблені з їхньою участю індивідуальні плани занять
на тиждень, два тижні й місяць. У визначені дні проводились
консультації. Кожен учень мав особисту облікову картку, де
зазначалося, яку частину завдання виконано, й складалися звіти
перед вчителем.
Проте в СРСР більше поширення отримав бригадно-
лабораторний метод. Згідно із цим методом учні одержували
навчальне завдання й перелік необхідної літератури на термін від
тижня до місяця. Починалася робота вступною бесідою, під час
якої узгоджувався її план, з`ясовувалися завдання. Після цього учні
6

7. починали дослідження. На прикінцевому етапі проводився
підсумковий урок, на якому вчитель приймав від учнів звіти.
Останнім, завершальним заходом була конференція. Відмітна риса
цього методу полягала в переважанні групової форми занять. Клас
існував лише для розподілу завдань, підсумування й облікування
роботи. Основна робота велась в групі (бригаді), очолюваній
бригадиром. Характер діяльності в бригаді визначався завданням.
Проте в подальшому ці методи були засуджені і їхнє використання
припинилося.
Повернення до лабораторно-практичної роботи як методу
викладання історії відбулося на початку 90-х років. Ця робота
велась у таких напрямках:
1) значно збільшилась частка лабораторно-практичних
завдань, зорієнтованих на “сильних” учнів;
2) почала зростати питома вага дослідницьких завдань у
дидактичних матеріалах;
3) з`явились потемні експериментальні розробки, повністю
розраховані на самостійний аналіз джерел;
4) було зроблено першу спробу обґрунтування лабораторного
уроку та лабораторно-практичних занять у викладанні історії в
школі;
5) було розпочато розробку методики учнівських досліджень у
двох напрямах: а) організація занять з одного питання під час
вивчення нового матеріалу за допомогою поширеного
пізнавального завдання; б) організація заняття протягом усього
уроку.
У цьому випадку урок може мати таку структуру: вступне
слово вчителя (3-5 хв.), робота учнів з аналізу джерел (20-25 хв.);
бесіда-перевірка результатів роботи (10-15 хв.), прикінцеве слово
вчителя, домашнє (2-3 хв.).
Таким чином, в основі лабораторно-практичної роботи як
методу викладання історії лежить опрацювання учнями
різноманітних джерел.
У сучасній практиці викладання історії в розвинутих країнах
світу можна визначити кілька підходів до організації самостійного
дослідження учнями джерел.
Широке учнівське дослідження в найкращих традиціях
дальтон-плану і методу проектів. Вчитель визначає перелік питань,
що мають вивчатися через дослідження (як правило, 5-6). З
7

8. кожного питання подається невелика добірка текстів джерел, що
відображають основні точки зору: фрагменти виступів, аргументи,
статичні дані. Розповідь вчителя в цьому разі відіграє роль
вторинної інформації, а підручник – роль словника.(до нього
вдаються по підказку, шукаючи орієнтири).
Міні-дослідження. В основі його лежить аналіз невеликого за
обсягом джерела з чітко визначеною конкретною проблемою. Такі
роботи органічно випливають із характеру тих підручників, з якими
працює учень. Зокрема в американському підручнику (автор
Джеймс Лейнвенд) кожний параграф має спеціальну рубрику “За
їхніми власними словами”. У ній подано фрагменти історичних
джерел (15-20 рядків), що супроводжуються запитаннями і
завданнями. До окремих параграфів дано спеціальні практичні
завдання краєзнавчого характеру, що передбачають самостійну
дослідницьку роботу.
У американському навчальному посібнику “Від Росії до
СРСР” для спеціальних курсів у публічних і незалежних школах
США питома вага першоджерел ще більша (подекуди в 1,5-2 рази
перевищує обсяг тексту самого параграфа). Запитань до тексту
немає, що дає простір для організації аналогічної роботи учнів.
Документи в посібнику дібрано за такими критеріями: 1) стислість,
яскравість, емоційність, якість викладу; 2) посильність та
значущість для учнів; 3) розкриття історії як живого процесу,
цінність для школярів.
“Пробуджувальні заняття”. Таку назву в деяких
французьких методичних роботах дістали дослідження історичних
джерел, що передують активному обговоренню, дискусії, грі.
Приклад такого заняття наводить М.Ферро. Вчителька історії
Дармон при вивченні мистецтва доби Відродження запропонувала
учням оглянути репродукції малярських творів і відповісти на
запитання, чому XY-XYI століття назвали Епохою Відродження. За
відповідями було складено текст, який записали в зошити.
8

9. 1. Структура, зміст і методика проведення
лабораторно-практичних робіт
Структура лабораторно-практичних робіт являє собою єдність
таких складників:
1) актуалізація знань і корекція опорних уявлень;
2) мотивація навчальної діяльності;
3) усвідомлення змісту;
4) самостійне виконання роботи;
5) узагальнення і систематизація результатів;
6) підбиття підсумків.
Актуалізація і корекція опорних уявлень – досить
короткий, але відповідальний етап лабораторно-практичної роботи.
Виокремлення його в структурі лабораторно-практичного заняття
як незалежного елементу пояснюється тим, що організація
самостійної діяльності учнів у навчанні пов`язана з великими
витратами часу. Це призводить до того, що вчитель частину
матеріалу змушений подавати оглядово, переносити на наступний
урок або включати до домашнього завдання. Тому дуже важливо,
щоб зміст лабораторно-практичної роботи відповідав навчальному
матеріалові виучуваної теми. На цьому етапі вчитель спрямовує
увагу учнів на сутність майбутньої роботи. Учні сприймають або
повторюють факти, поняття, потрібні для виконання завдання.
Наступний етап - мотивація навчальної діяльності –
передбачає ознайомлення учнів з темою, та завданням роботи, її
характером. Вчитель пояснює, як підходити до виконання завдань,
які результати мають бути одержані; визначає засоби фіксації
проміжних і кінцевих результатів, підходи до оцінювання підсумків
праці кожного. Залежно від характеру роботи створюється
проблемна ситуація.
Відтак учні сприймають і усвідомлюють мету, послідовність
своїх дій, аналізують і узагальнюють вихідні положення, на яких
грунтується завдання, вивчають проблему (якщо вона є), шукають
засобів до її розв`язання
На черговому етапі школярі знайомляться зі змістом
завдання, встановлюють, що вони знають, а що потрібно вивчити,
які відомі прийоми дослідницької діяльності можна застосувати в
9

10. цій ситуації. Якщо вчитель не сформулював проблему, учні
шукають її в змісті роботи. Якщо виникає потреба, вчитель
уточнює план діяльності, а в разі, коли учні натрапляють на
серйозні перешкоди в дослідженні, пропонує їм докладну
інструкцію і шляхи їх вирішення.
Виконуючи роботу, учні аналізують історичне джерело
індивідуально, парами або групами – залежно від кількості
примірників тексту джерела й мети заняття. Вчитель спостерігає за
перебігом дослідження, точністю виконання завдання, при потребі
допомагає учням, спрямовуючи непрямими запитаннями та
опосередкованими завданнями їхню роботу в належне річище.
На передостанньому етапі виконання завдання, учні ретельно
аналізують результати своєї роботи, систематизують та фіксують
їх у зошитах у вигляді коротких висновків.
Підбиття підсумків, якими закінчується робота, вчитель
проводить у формі узагальнювальної бесіди, під час якої
розглядається кінцевий і проміжний результати дослідження,
характерні помилки. Вчитель теоретично обґрунтовує підсумки
учнівських досліджень.
Зміст лабораторно-практичної роботи – це сукупність фактів
(закономірностей, засобів діяльності та методів пізнання, норм
ставлення до різноманітних явищ і оцінок їхнього значення в ряді
інших), вибраних з джерел знань методами, властивими історичній
науці. (порівняльно-історичним, виявленням мети діями,
реконструкція цілого на основі частини).
Специфіка знань, які становлять зміст лабораторно-практичної
роботи з історії полягає в тому, що вони мають свою конкретну
форму відображення – джерело інформації, в даному випадку – це
історичні джерела. Але не всі вони в чистому вигляді можуть бути
використані як предмет лабораторного дослідження в школі.
Для тих вікових категорій учнів, що системно вивчають
всесвітньо історію та історію України, це – письмові документи
(літописи, політичні твори, програми партій), твори політичних
діячів, рішення з`їздів, урядові постанови, усні, етнографічні та
речові джерела (їхні описи), матеріали періодичної преси.
10

11. Подеколи як історичні джерела використовують літературні твори
або твори живопису.
2. Організація лабораторно-практичних занять
Організація лабораторно-практичних робіт починається з
планування. Вчитель визначає теми, за якими буде їх проводити.
Зважаючи на те, що навчальні програми тепер допускають певний
вільний вибір вчителем тем і часу на їхнє вивчення, істотного
значення набуває визначення основних вимог до теми заняття. При
цьому слід виходити з того, що дослідницька робота такого виду
передбачає не тільки самостійність учнів, а й глибше вивчення
ними певного явища, процесу тощо. Неодмінна вимога до теми – це
її значущість у загальному курсі викладанні. У курсі історії до
найзначущих належать, зокрема, питання суспільно-політичного й
культурного життя, погляди провідних політичних діячів,
економічний розвиток, літературні і мистецькі напрями.
Крім того, тема за відведеним на її вивчення часом має
допускати організацію лабораторно-практичної роботи.
Здебільшого на лабораторно-практичному занятті вивчають не всі
питання, які б розглядав вчитель на уроці якогось іншого типу, а
лише одне (рідше два-три). Решта питань учні вивчають самостійно
або ж вони переносяться на інший урок. У будь-якому разі
вчителеві потрібно використати частину наступного уроку чи то
для систематизації матеріалу, який учні опрацювали самостійно, чи
для викладання. До того ж на цьому уроці ще потрібно
прорецензувати й узагальнити результати роботи. Усе це потребує
додаткового часу. Тим-то не всяку тему можна виносити на
лабораторне вивчення.
І, звичайно, вибір теми залежить від наявності джерел.
Наступний етап підготовки до лабораторно-практичного
заняття – визначення його мети.
Виконання учнями дослідницької роботи передбачає здобуття
знань у вигляді фактичного матеріалу; засвоєння основних понять,
законів або теорій; формування специфічних, притаманних тільки
цьому предметові й тільки цьому виду діяльності вмінь і навичок,
що своєю чергою становлять навчальну мету роботи. З іншого
боку, лабораторно-практичні заняття покликані розвивати
мислення учнів, формувати пізнавальну потребу, забезпечувати
11

12. переростання її в інтерес, у пізнавальну активність аж до
досягнення пізнавальної самостійності, сприяти розвиткові волі й
наполегливості в навчанні; удосконалювати емоційну сферу
особистості; виробляти загальнонавчальні вміння й навики. У
цьому полягає розвивальна мета лабораторно-практичної роботи.
Оскільки ми розглядаємо методику організації лабораторно-
практичних робіт з погляду піднесення пізнавальної активності,
мета заняття має включати розвиток реальних творчих
можливостей учнів, що спирається на попередній досвід
пізнавальної активності. І.Лернер визначає цей аспект настільки
значущим у навчанні, що виокремлює його як самостійну мету
поряд з розвиваючою, освітньою і виховною. Завдання розвитку
творчих можливостей передбачає навчити учнів:
1. Самостійно переносити засвоєні знання в нову ситуацію.
2. Бачити проблеми у звичних умовах.
3. Бачити структуру об`єкту.
4. Бачити альтернативи способу розв`язання та самого
розв`язку.
5. Комбінувати нові способи з уже відомих.
Принципово важливо, що під час виконання лабораторно-
практичних робіт у школярів формуються уявлення про
загальнолюдські цінності, етичні норми, виховуються моральні
якості.
Практика організації дослідницької діяльності засвідчує, що
результати будуть більш вагомими, якщо поряд із звичайною
корекцією мети роботи вирізнятиметься й провідна дидактична
мета, і залежно від неї визначатиметься пізнавальне завдання й
дозуватиметься допомога учням з боку вчителя. Це:
1. Набуття нових знань, умінь самостійно оволодівати ними.
2. Закріплення й уточнення знань.
3. Вироблення вмінь застосовувати знання на практиці.
4. Формування вмінь практичного характеру.
5. Формування вмінь творчого характеру.
Мета заняття є основою для пізнавального завдання, під яким
розуміють сукупність вказівок і питань, спрямованих на
12

13. конкретизацію мети, визначення вимог, умов, засобів і прийомів її
досягнення. Саме пізнавальне завдання визначає характер
пізнавальної діяльності учнів. Тому відповідно до трьох видів
пізнавальної діяльності розрізняють три види завдань:
- перший вид – передбачає репродуктивну діяльність, тобто
діяльність за зразком або досить детальною інструкцією;
- другий – має перетворювально-репродуктивний характер
(робота за скорочено інструкцією або лише за планом);
- третій – пов`язаний з пошуковою діяльністю (розв`язання
учнями за допомогою вчителя або самостійне виконання завдання).
Якщо складність змісту вже закладена а самому джерелі й
зменшити її можна лише скороченням обсягу інформації
(фрагментацією джерела), то пізнавальне завдання покликане
допомогти учням, які того потребують, подолати труднощі змісту.
Ось приклад пізнавального завдання лабораторно-
практичного заняття у 9 класі при вивченні курсу всесвітньої історії
за темою “Конституційні проекти М.Муравйова та П.Пестеля” .
Мета роботи – розкрити зміст програм таємних організацій
декабристів, об`єктивну спрямованість їх на індустріалізацію Росії,
прагнення знайти розв`язання найгостріших суперечностей в Росії
шляхом ліквідації кріпацтва та самодержавства, визначити місце,
яке посідала Україна в планах декабристів; формувати вміння
аналізувати й узагальнювати історичний матеріал, спираючись на
самостійну роботу з першоджерелом.
Учням пропонують ознайомитися з фрагментами “Руської
правди” П.Пестеля й “Конституції” М.Муравйова. Учні, залежно
від рівня їхніх знань і сформованості вмінь, дістають такі завдання:
А. Визначіть за якими критеріями можна порівняти програмні
документи “Північного” і “Південного” товариств. Зробіть таке
порівняння.
Б. Проаналізуйте запропоновані вище документи, фіксуючи
проміжні результати аналізу.
В. Порівняйте “Руську правду” і “Конституцію”, фіксуючи в
таблиці відповіді на питання щодо: ставлення до кріпацтва,
13

14. майбутнього державного устрою, земельного питання, виборчого
права, долі України. Зробіть висновок, який з цих документів є
більш прогресивним і чому?
Наведені приклади дають зразок диференціації завдань, бо:
- визначається різний характер діяльності учнів: завдання А –
пошуковий; Б – перетворювально-репродуктивний; В –
репродуктивний.
- встановлюється неоднаковий обсяг інформації для
дослідження;
- варіант В містить менш складний матеріал для аналізу
порівняно із завданнями А і Б;
- під час виконання варіантів А,Б і В передбачається
неоднакова допомога з боку вчителя.
Отже, основні диференціації пізнавальних завдань – це:
варіювання їх з урахуванням індивідуальних можливостей
виконавців, обсягу й складності, міри вчительської допомоги,
характеру діяльності учнів, а також різні поєднання цих способів.
Найефективніша – комплексна диференціація завдань.
Нез’ясованим залишається ще питання про те, хто з учнів має
виконувати те чи інше завдання. Тут можливі кілька підходів: 1)
згідно з результатами попередніх робіт, умовно поділити учнів на
групи за рівнем розвитку їхньої пізнавальної активності й
відповідно пропонувати завдання; 2) давати учням завдання, вищі
на один ступінь від того рівня, який вони звичайно показують
(тобто стимулювати їхню пізнавальну активність); 3) надавати
учням право самостійно обирати собі завдання. Такий підхід
ґрунтується, зокрема, на поглядах французького педагога С.Френе,
що будь-яке класифікування учнів засадничо помилкове, а тому
завдання має визначити собі сам учень.
14

15. 3. Робота з історичними джерелами
Навіщо вчителю використовувати на своїх уроках історичні
джерела?
"Метою викладання історії є не передавати загальноприйняті
істини про минуле, а залучати учнів до процесу реконструкції і
пояснення цього минулого. Для досягнення цієї мети суттєвим є
використання й аналіз найрізноманітніших джерел. Такі вправи
одночасно і стимулюють розумову активність учнів, і значно
розвивають їхні знання і навички. "
(Е. Герагті. Використання історичних джерел./ Історична
освіта у Шотландії, за ред. П. Гілліса, 1999)
Наголос на використанні широкого діапазону джерельних
матеріалів – це одна з найвагоміших рис "нового" напрямку у
викладанні історії, який виник і розвинувся за останні 30 років.
Окрім їхньої важливої функції як основного компонента історії,
джерела можуть служити багатьом освітнім завданням, зокрема
вони спонукають учнів виважити усі свідчення та мислити
самостійно, а не користуватися чужою точкою зору, і в той же час
поважати її.
Джерела можуть бути різних видів. Такі текстові джерела, як
історичні документи, записи, щоденники, листи, газети та ін.
слугують першоджерелами. Інші текстові джерела містять
другорядні свідчення, як-от праці істориків. Візуальні джерела – це
малюнки, карикатури, живопис, фото та фільми. Як текстові, так і
візуальні джерела зараз доступні в цифровому форматі на компакт
дисках чи в Інтернеті. Також вчителі разом з учнями можуть
використовувати книжки чи газети.
Проте, недостатньо просто дати учням завдання чи покласти
перед ними джерельні матеріали й залишити їх самим давати собі
раду. І в жодному випадку не слід розглядати джерела як
сировину для опрацювання. Як показує досвід, вивчення історії
виключно на джерельному матеріалі є не найкращим вирішенням,
бо займає багато часу і позбавлене послідовності. Хоча джерела
варто і слід використовувати в певних цілях.
Як і будь-яке класне завдання, таку роботу треба ретельно
спланувати:
1. Яка мета завдання? Викликати інтерес, розвинути
аналітичні навички, виховати повагу до різних поглядів,
реконструювати події та їхній розвиток, визначити результати?
15

16. Краще зосередитися на одній меті в кожному окремому випадку,
аніж намагатися охопити все за раз.
2. Який вид діяльності найкраще відповідає обраній
меті? Класифікація та оцінка джерел, аналіз обґрунтованості й
доцільності джерела, контекстуалізація, порівняння, дебати,
рольові ігри, групові дискусії чи індивідуальні дослідження? Знову
ж таки, краще обмежитися одним чи двома видами роботи для
кожного джерела чи групи джерел, щоб забезпечити рівновагу
видів діяльності в межах теми.
3. Добір та редагування джерельних матеріалів вимагає
додаткового часу та зусиль. Оригінальні джерела, зазвичай довгі і
важкі для учнів, вимагають уважного відбору, вибірки та
редагування (залежно від віку та рівня учнів), що у свою чергу
може привести до перекручення матеріалу. Водночас, задовгі або
заважкі джерела можуть розохотити учнів, тому слід бути чесними
із собою і відбирати й редагувати джерела тільки, щоб полегшити
роботу учнів з ними, а не скерувати їх до правильної відповіді.
4. Слід чітко вказати походження джерела (автор, дата),
а також надати будь-яку інформацію про джерело чи автора,
доречну у даному випадку. У наукових працях така інформація
зазвичай подається у примітці або після джерела. Для школярів же
краще помістити її у заголовку документа, в іншому випадку вони
просто ігнорують її, навіть якщо це безпосередньо стосується
їхнього завдання. І навіть тоді треба звернути на це їхню увагу,
оскільки учні переважно зосереджуються на змісті джерела.
Особливо на початках, хоча також і пізніше, треба систематично
звертати їхню увагу на аспект походження джерела: авторство,
дату, мету/результат, чи це джерело первинне чи другорядне,
фактичне чи оцінкове, об'єктивне чи упереджене, повне чи
вибіркове.
5. Які фонові знання потрібні учням, щоб зрозуміти
джерело і виконати завдання? Учитель та підручники – це джерела
для здобуття важливої вступної чи фонової інформації, необхідної
для розуміння документів та успішного виконання завдання.
Ввести учнів у розвиток подій можна за допомогою вступного
тексту або усно, залежно від ситуації. Це особливо справедливо для
візуальних джерел. Хоча вони часто видаються "легкими" для
аналізу, переважно вони вимагають значних фонових знань для
розуміння символічних рис фото, ідеї плакату, іронії карикатури.
16

17. 6. Слід ретельно продумати усі завдання, щоб
максимально досягти навчальних цілей. Уникайте:
• використання надмірної кількості джерел одночасно;
• зловживання джерелами суто для отримання інформації;
• занадто широких запитань та неконкретних завдань,
особливо коли вони вимагають знань чи умінь, котрими
учні ще не володіють;
Більшість завдань та джерел можна використовувати для учнів
будь-якого віку чи рівня, починаючи кількома коротенькими
джерелами і простими запитаннями і поступово переходячи до
складніших джерел та більш каверзних запитань.
7. Моделюйте відповіді. Щоб перевірити, чи буде
джерело зрозумілим, а завдання посильним для певної категорії
учнів, учителю варто спершу самому опрацювати його з погляду
учнів, беручи до уваги їхній вік, рівень, навички, попередні знання
тощо. Важливо знати:
• Яку інформацію можуть учні отримати із джерела та
історії його походження;
• які фонові знання вони зможуть застосувати для цього
завдання.
Недостатньо продумані джерельні завдання можуть виявитися
заважкими, нудними та малокорисними. Проте, застосовані
розсудливо та з чіткими цілями, такі завдання є стимулюючими і
корисними не лише для учнів, але і для вчителя, розвиватимуть їхнє
розуміння та захоплення історією, їхні соціальні навички.
4. Оцінка лабораторно-практичних робіт
За основу оцінювання лабораторно-практичних робіт
прийнято брати систему оцінювання розроблену методистом
В.Паламарчуком. У його системі оцінювання 11-12 балів
відповідають такому рівню, коли учень досконально опанував і
використовує в пошуковій роботі найголовніші прийоми розумової
діяльності: аналіз, порівняння, узагальнення емпіричне й
теоретичне.
17

18. 9-10 балів: учень оволодів розумовими вміннями, що
відповідають оцінці 11-12 балів, але теоретичне узагальнення може
робити лише з допомогою вчителя.
7-8 балів: учень опанував прийомами розумової діяльності,
але може їх використовувати лише з допомогою вчителя і за
зразком.
5-6 балів: учень частково оволодів прийомами розумової
діяльності і може цю частковість реалізувати сам.
3-4 бали: учень лише у окремих аспектах зрозумів сутність
прийомів розумової діяльності і може їх застосовувати лише в
окремих випадках.
Необхідно підкреслити, що кінцевий результат заняття –
висновки та фіксовані проміжні результати ще не віддзеркалюють
усієї повноти пізнавальної діяльності учнів під час виконання робіт.
Вчителі повинно цікавити і виявлення емоційно-вольової
активності школярів. На відміну від інтелектуальної активності, що
визначається перевіркою робіт, емоційно-вольову активність
виявляють безпосереднім спостереженням за діяльністю учнів. До
основних показників емоційно-вольової активності належать: 1)
реакція на завдання; 2) інтенсивність роботи учнів; 3)
зосередженість їхньої уваги;4) прагнення до самостійності; 5)
швидкість переключення з одного виду діяльності на інший; 6)
емоційні вияви під час виконання роботи, що відображаються в
бажанні довести справу до кінця.
Один з найважливіших показників активності – прагнення до
самостійності у виконанні завдання.
Таким чином, наявність 5-6 ознак емоційно-вольової
активності означає високий її рівень; 3-4 ознак – середній, 1-2 ознак
– низький.
Поєднання в оцінці результатів перевірки робіт учнів з
результатами спостережень за їхньою учбовою діяльністю дає
можливість вчителю виставити об`єктивну оцінку, а водночас
виявити мотиви навчання школярів та тенденції розвитку їхньої
активності.
18

19. ДОДАТКИ
Додаток 1
Як працювати з текстом історичного джерела
(5 - 6 клас)
1. Прочитайте документ.
2. Чи відомо, хто автор документа?
3. Про яку історичну подію або явище розповідає документ?
4. Чи відома нам дата написання документа?
5. Чи має документ конкретного адресата?
6. Визначте в тексті джерела:
- про що дізнались?
- що найголовніше в тексті?
- що потрібно запам’ятати?
7. Складіть питання до тексту історичного джерела,
починаючи їх словами «чому», «з якою метою», «як».
8. Зробіть висновки.
19

20. Додаток 2
Як аналізувати текст історичного джерела
(7-8 клас)
1. Прочитайте текст.
2. Знайдіть значення нових слів і незрозумілих виразів.
3. Визначте основну частину тексту. У якому реченні
викладена головна ідея, головний зміст?
4. Про яку історичну подію або явище, про які історичні
персонажі йде мова?
5. Визначте в тексті історичного джерела:
- що важливо?
- що потрібно запам'ятати?
- про що довідалися вперше?
- що було незвичайним, несподіваним?
6. Складіть питання до тексту історичного джерела,
починаючи їх словами «чому», «з якою метою», «як».
7. Чи дають відповіді на ці питання можливість краще
зрозуміти суть, причини, значення історичної події чи явища?
8. Визначте своє ставлення до тексту історичного джерела.
Для цього можна використовувати такі слова:
- Це вірно, тому що ...
- Я упевнений(а) у тому, що ...
- Я добре знаю, що ...
- Я думаю інакше, тому що ...
- Я переконаний(а) у цьому, тому що ...
- Я сумніваюся у цьому, тому що ...
- Я не згодний(а) з цим, тому що ...
20

21. Додаток 3
Як працювати з текстовими джерелами
(9-11 клас)
I. Слід розрізняти за рубриками:
• Погляд очевидця
• Свідчення учасника подій
• Газетне повідомлення
• Погляд дослідника
• Офіційний документ
II. Слід відповісти на такі запитання:
1. Що це за документ, вид документа:
• запис у щоденнику;
• лист, приватний чи офіційний;
• спогади:
• публічне звернення чи заклик;
• політичний документ (звіт, протокол, резолюція, урядова
• постанова, декларація тощо);
• дипломатичне послання, акт;
• уривок з історичного дослідження?
2. Хто є автор (приватна особа, офіційна, анонім)?
3. Яка політична, національна, етнічна, службова
приналежність автора? Яким чином це впливає на ставлення до
подій?
4. Чи є у документі інформація, яка підтверджує, що він
базується на особистому досвіді чи на причетності автора до
згадуваних подій?
5. Чи був автор очевидцем того, що сталося, або ж брав
безпосередньо участь у подіях?
6. Чи є в документі які-небудь факти, які допомагають робити
висновки щодо мети появи документа?
7. Коли з'явилося джерело? Чи був документ написаний у той
час коли сталася подія, відразу після неї чи за декілька днів, тижнів,
місяців чи навіть років потому?
21

22. 8. Автор просто повідомляє про ситуацію, передає інформацію
або описує те, що сталося, чи ж документ містить також погляди,
висновки і рекомендації?
9. Чи намагається автор дати об'єктивний чи осмислений опис
того, що сталося?
10.Чи є в документі які-небудь твердження чи фрази, які
свідчили б про уподобання чи утвердження автора про які-небудь
групи людей чи точки зору?
11.Чи є в тексті факти, що дозволяють вам вважати цей
документ достовірним джерелом інформації?
Додаток 4
Алгоритм роботи з візуальними історичними джерелами
- Що зображено (сцена повсякденного життя, політична подія,
портрет тощо)?
- Коли відбуваються події? З чого це випливає, наскільки
співвідноситься з підписом до джерела (якщо він є)? Коли
надруковано зображення, з якою метою (особливо для плакатів і
карикатур)?
- Де відбуваються події? Які характерні ознаки зображуваного
місця? Яке це має значення ?
- Дати характеристику зображених осіб: до яких соціальних
груп і типів вони належать? Чому саме такий склад учасників?
- Хто автор зображення, яка його соціальна та політична
позиція, ставлення до зображеного? Де і коли надруковано це
зображення ( в той час, коли відбувалися зображені події, чи
пізніше, в офіційному чи опозиційному джерелі тощо)?
- Чи є це зображення типовим для епохи? Чи відображає воно
певну тенденцію, явище і наскільки повно і об’єктивно?
22

23. Додаток 5
В.Власов. Історія України. 7 клас.
Тема: «Галицько-Волинська держава за князя
Данила Галицького та його наступників»
Джерело:
Літописець про поїздку Данила Галицького до Батия в 1245-
1246 рр.
«…Він, [Батий], сказав: «Данило! Чому ти єси давно не
прийшов? Але якщо нині ти прийшов єси, - то й се добре. Чи п'єш
ти чорне молоко, наше пиття, кобилячий кумис?» І він сказав:
«Досі я не пив. А нині ти велиш – я п'ю». Він тоді сказав: «Ти вже
наш-таки, татарин. Пий наше пиття!» І він, [Данило], випивши,
поклонився за обичаєм їх...
О, лихіша лиха честь татарськая! Данило Романович, що був
князем великим, володів із братом своїм Руською землею, Києвом, і
Володимиром, і Галичем, і іншими краями, нині сидить на колінах і
холопом себе називає! А вони данини хотять, і погрози ідуть, [і] він
життя не надіється! О, лиха ти, честь татарськая!»
Літопис Руський / За Іпатіївським списком переклав Леонід
Махновець. - С. 405.
Завдання:
Оцініть поїздку Данила Галицького до Батия:
А) як сучасник Данила;
Б) як людина ХХІ століття.
23

24. Додаток 6
В. Власов Історія України. 7 клас.
Використання документів на початку уроку розвиває
пізнавальну активність учнів, пробуджує інтерес до навчального
матеріалу, підвищує цілеспрямованість уроку.
Наприклад, початок теми: «Київська Русь у другій половині
ХІ – першій половині ХІІІ ст.»
Документ:
Геніальний поет 12 ст. у поемі «Слово о полку Ігоревім»
картав руських князів:
Перестали князі невірних воювати,
Стали один одному казати:
Се моє, а се теж моє, брате!
Стали вони діла дрібні
Вважати за великі,
На себе самих підіймати чвари, -
А невірні з усіх сторін находили,
Землю Руську долали.
Запитання:
1. Використовуючи текст історичного джерела, визначте, який
період історії Київської Русі він описує?
2. Що ви знаєте про цей період?
3. Яке почуття звучить в устах автора «Слова…»? Чому?
24

25. Додаток 7
7 клас. В.Власов. Історія України. - К., 2007.
Тематичне оцінювання з теми:
«Київська Русь у другій половині 11- першій половині 13
ст.»
(фрагмент)
Про кого з історичних діячів доби йдеться в уривках з джерел?
• «Благовірний і христолюбивий той князь, просвітив Руську
землю, наче сонце, промені пускаючи, і слава його розійшлася по
всіх землях»»
• «Він бо любив дружину, і золота не збирав, майна не жалів, а
давав дружині; був же він князь доблесний і всякими чеснотами був
сповнений. За ним же Україна багато потужила»;
• «Високо сидиш ти на своїм золотокованім престолі,
підперши гори угорські своїми залізними полками, заступивши
королю дорогу, зачинивши ворота на Дунаї».
Складіть невеличку розповідь про одного з історичних діячів
за планом:
1. Коли жив?
2. За якого часу мав найбільшу владу?
3. Опишіть зовнішність історичного діяча.
4. Що вплинуло на формування його характеру?
5. Висловіть своє ставлення до історичного діяча.
25

26. Додаток 8
Тема: «Ліквідація Української козацької держави».
Історія України. Вступ до історії. 5 клас. В.Мисан «Джерело».-
К., Генеза, 1997.- С.52-53, 55
Про знищення Запорозької Січі
Російський двір, побоюючися, що незадоволення, яке
поширилося після всіх цих заходів, може рано чи пізно призвести
до повстання, вирішив покінчити з народом, що викликав такі
побоювання. З цією метою Катерина II видала наказ, який
заслуговує бути наведений повністю. Він звучить так: «Ми,
Катерина II, Божою милістю імператриця й самодержиця всієї Русі
і прочая, і прочая. Ми хочемо оголосити цим усім нашим вірним
підданим на просторах нашої імперії, що Січ козаків, відомих під
іменем запорожців, нарешті цілком знищена через неспокій, який у
нас викликав непослух цього народу до наших найвищих наказів...
Ми не будемо згадувати тут про скарги, принесені до нашого
трону сусідніми державами на напади та пограбування, які
постійно здійснювали запорожці на наших кордонах. Ми згадаємо
лише початки та походження цих людей і докази зухвалої зневаги,
яку вони виявили до нашої монархічної влади, а також насильств,
які вони чинили над своїми співвітчизниками й нашими
підданими... Що ж до їх злочинів, які ми не можемо покарати з
належною суворістю, то вони полягають головним чином у такому:
І. Хоч ми й бажаємо забути їхні давні порушення та віроломну
поведінку замість належної покори, поведінку таку ж шкідливу, як і
гідну кари, ми все ж таки не можемо мовчати про зухвалість, з
якою протягом десяти останніх років і ще зовсім недавно вони
захоплювали землю своїх сусідів і привласнили собі не тільки
місцевості, які ми завоювали під час останньої війни з
Оттоманською Портою, а ще й Новоросійську губернію, яку ми
колонізували, і робили все це під тим приводом, що всі ці землі
належали їм з давніх часів...
II. Запорозькі козаки мали зухвальство не тільки опиратися
розмежуванню земель за нашим наказом у тих місцевостях
Новоросійської губернії, які вони собі привласнили, але й
замірятися на життя присланих для цього офіцерів. Вони також
26

27. побудували на цих землях з власної волі приватні будинки і навіть
підкорили собі близько восьми тисяч душ обох статей...
III. Самим тільки мешканцям Новоросії протягом останніх
двадцяти років, тобто від 1755 р. й до сьогодні, своїми нападами та
розбійництвом вони завдали втрат на багато тисяч карбованців.
IV. Зневажаючи заборони, не раз повторювані нашими
командуючими, запорожці не тільки приймали до себе козаків, які
дезертирували з нашої служби, але також підмовляли різними
хитрощами одружених людей з Малоросії, які мали свої оселі,
втекти до них лише для того, щоб їх підкорити та запровадити у
їхніх володіннях власне хліборобство. Це їм також вдалося, і зараз
у місцевостях, які належали раніше запорожцям, п'ятдесят тисяч
душ займаються сільським господарством.
V. Узявши до серйозного розгляду усі ці обставини, ми
виявилися зобов'язані перед Богом, перед нашою імперією й перед
усім людським родом покласти край Запорозькій Січі й козакам, які
носять її ім'я. Отже, наш генерал-лейтенант пан Текелі з військом,
яке ми йому довірили, оточив і захопив згадану Січ у найкращому
порядку який тільки був можливий, з надзвичайним спокоєм і без
будь-якого опору з боку козаків, бо вони помітили наближення до
них війська лише тоді, коли були вже оточені з усіх боків. А ми
спеціально наказали згаданому командирові виконати доручення
найбільш мирним способом і по можливості без кровопролиття.
Бажаючи повідомити наших вірних і любих підданих про всі
ці обставини, ми їм у той же час оголошуємо, що нині Січ
запорозьких козаків уже не існує за своїми давніми законами, отже,
й козаки, що мали це ім'я, згасли назавжди...
Дано у Москві 14 серпня 1775 р.,
а нашого царствування чотирнадцятого.
Підписано: Катерина».
(Шерер, Жан-Бенуа. Літопис Малоросії, або Історія козаків-
запорожців... - К.: Укр. письменник, 1994. – С. 148-154.)
Запитання:
1. Що спонукало російську царицю видати наказ про
ліквідацію
Запорозької Січі?
2. У чому полягали «головні злочини» козаків з точки зору
російської цариці?
27

28. 3. Чи правдиво описано у царському документі ліквідацію
Січі? Що ти знаєш про зруйнування Запорозької Січі?
4. Уяви, що цей документ читає людина, яка нічого не знає
про козаків та їх історію. Яким в її уяві постали б козаки?
5. Склади розповідь «Подорож у країну козаків»,
використовуючи зміст документа, додаткові джерела інформації.
28

29. Додаток 9
Хрестоматія з історії України. Посібник для 10 класу
середньої школи. - К., Освіта. 1998., - С.18-20
Ультиматум Раднаркому за підписами В. Леніна і Л.
Троцького Центральній Раді. 17 (4) грудня 1917 р.
Прочитайте документ та дайте відповіді на запитання:
«Виходячи з інтересів єдності і братерського союзу робітників
і трудящих, експлуатованих мас у боротьбі за соціалізм, виходячи з
визнання цих принципів численними рішеннями органів
революційної демократії, Рад, і особливо II Всеросійського з'їзду
Рад, соціалістичний уряд Росії, Рада Народних Комісарів, ще раз
підтверджує право на самовизначення за всіма націями, які
пригноблювлися царизмом і великоруською буржуазією, аж до
права цих націй відокремитися від Росії.
Тому ми, Рада Народних Комісарів, визнаємо народну
Українську республіку, її право зовсім відокремитися від Росії або
вступити в договір з Російською республікою про федеративні і
тому подібні взаємовідносини між ними.
Все, що стосується національних прав і національної
незалежності українського народу, ми, Рада Народних Комісарів,
визнаємо зараз же, без обмежень і безумовно.
Проти фінляндської буржуазної республіки, яка лишається
поки що буржуазною, ми не зробили жодного кроку в розумінні
обмеження національних прав і національної незалежності
фінського народу, і не зробимо ніяких кроків, які обмежували б
національну незалежність якої б то не було нації з числа тих, що
входили і бажають входити до складу Російської республіки.
Ми обвинувачуємо Раду в тому, що, прикриваючись
національними фразами, вона веде двозначну буржуазну політику,
яка давно вже виражається в невизнанні Радою Рад і Радянської
влади на Україні (між іншим, Рада відмовилась скликати на вимогу
Рад України крайовий з'їзд українських Рад негайно). Ця двозначна
політика, що позбавляє нас можливості визнати Раду як
повноважного представника трудящих і експлуатованих мас
Української республіки, довела Раду найостаннішим часом до
кроків, що означають неможливість будь-якої угоди. Такими
кроками були, по-перше, дезорганізація фронту.
29

30. Рада переміщує і відкликає односторонніми наказами
українські частини з фронту, руйнуючи таким чином єдиний
загальний фронт до розмежування, яке можна здійснити лише
шляхом організованої угоди урядів обох республік.
По-друге, Рада приступила до роззброєння радянських військ,
що перебувають на Україні.
По-третє, Рада підтримує кадетсько-каледінську змову і
повстання проти Радянської влади. Посилаючись явно брехливо на
автономні нібито права «Дону і Кубані», прикриваючи цим
каледінські контрреволюційні виступи, які йдуть врозріз з
інтересами й вимогами величезної більшості трудового козацтва,
Рада пропускає через свою територію війська до Каледіна,
відмовляючись пропускати війська проти Каледіна.
Стаючи на цей шлях нечуваної зради щодо революції, на шлях
підтримки найлютіших ворогів як національної незалежності
народів Росії, так і Радянської влади, ворогів трудящої і
експлуатованої маси, кадетів і каледінців, Рада змусила б нас
оголосити війну їй, навіть якби вона булла органом вищої
державної влади незалежної української республіки.
Тепер же, зважаючи на всі викладені вище обставини, Рада
Народних Комісарів ставить Раді, перед лицем народів Української
і Російської республік, такі питання:
1. Чи зобов'язується Рада відмовитися від спроб дезорганізації
загального фронту?
2. Чи зобов'язується Рада не пропускати надалі без згоди
верховного головнокомандуючого ніяких військових частин, що
направляються на Дон, Урал або в інші місця?
3. Чи зобов'язується Рада сприяти революційним військам в
справі їх боротьби з контрреволюційним кадетсько-каледінським
повстанням?
4. Чи зобов'язується Рада припинити всі свої спроби
роззброєння радянських полків та робітничої Червоної гвардії на
Україні і повернути негайно зброю тим, у кого вона була віднята?
У разі неодержання задовільної відповіді на ці питання
протягом 48 годин, Рада Народних Комісарів вважатиме Раду в
стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії і на Україні.»
Вісник Генерального Секретаріату УНР. — 1917.— 9 груд.
30

31. Запитання:
1. Коли (рік, місяць, число) та в якій політичній обстановці
було прийнято цитований документ?
2. Спираючись на документ, визначте позицію радянської
влади щодо УНР під керівництвом Центральної ради.
3. Знайдіть в тексті документа слова, які передають основну
суть вимог радянської влади.
4. Дайте власну оцінку документа.
5. Охарактеризуйте відповідь Центральної ради на ультиматум
Раднаркому, використовуючи документ підручника З «Відповіді
Генерального Секретаріату Ради на ультиматум РНК» (с.83, Ф.
Турченко. Новітня історія України. 10клас).
31

32. Додаток 10
Лабораторно-практична робота з теми:
Київська Русь за часів роздробленості.
Галицько-Волинська держава - правонаступниця Київської
держави
Формування умінь
I. Вчимося давати коротку характеристику історичному діячу.
Як це робити?
1. Згадайте:
• Коли і в якій країні жив історичний діяч, якого ви маєте
охарактеризувати?
__________________________________________________________
__________________________________________________________
__________________________________________________________
• В яких умовах формувалися його погляди?
__________________________________________________________
__________________________________________________________
__________________________________________________________
• Інтереси якої соціальної групи виражав, якими були прагнення
цієї людини?
__________________________________________________________
__________________________________________________________
__________________________________________________________
2. Коротко вкажіть:
• Які ідеї і чому він висував?
__________________________________________________________
__________________________________________________________
__________________________________________________________
• Які засоби використовував для досягнення своїх цілей?
__________________________________________________________
__________________________________________________________
__________________________________________________________
32

33. 3. Згадайте з розповіді вчителя або користуючись текстом
документів, підручником, визначте, які особисті якості мав
історичний діяч. Чи підходять вони для вирішення поставлених
цілей?
__________________________________________________________
__________________________________________________________
__________________________________________________________
4. Яких результатів досяг історичний діяч? Оцініть їх (позитивні,
негативні). Подумайте, чому вони стали можливі. Наприклад: дамо
коротку характеристику князя Данила Романовича Галицького.
__________________________________________________________
__________________________________________________________
__________________________________________________________
Дія 1
Згадуємо.
Коли й у якій країні жив?
Данило Романович княжив у Галицько-Волинському князівстві з
1238 р. по 1264 р. Це були часи, коли йшли міжусобні війни, а з
1240 р. по 1340 р. на землях Галицько-Волинського князівства
панували монголо-татари.
В яких умовах формувалися його погляди?
Коли у 1205 р. загинув батько Данила князь Роман Мстиславич,
хлопчику було три роки, він залишився з матір'ю - княгинею
Анною та однорічним братом Васильком. Удова пробувала
князювати від імені малолітнього Данила, але її вигнали з Галича
інші князі, які знову почали воювати між собою за князівський
престол. Удова з дітьми змушена була переховуватися в угорського
короля Андрія. Сини росли на чужині, мріяли повернутися на
батьківщину. Коли повернулися, Галич ще належав Мстиславові
Удалому. Брати стали князями на Волині і чекали нагоди, коли
зможуть домогтися батьківського престолу.
Інтереси якої соціальної групи виражав, якими були прагнення
цієї людини?
Будучи князівського роду, звичайно ж відстоював інтереси свого
князівського роду, протистояв боярам..
33

34. Дія 2.
Коротко зазначимо.
Які цілі і чому він висував?
Після смерті Мстислава Удалого Данилу було 26 років, він був
князем Волині і Холмщини. Він почав боротьбу за Галичину, тому
що хотів знову об'єднати Галицьку і Волинську землі, відродити
силу і могутність держави, як було за правління його батька князя
Романа Мстиславича, відстояти незалежність держави в часи
монголо-татарського панування, домогтися визнання Української
держави європейськими державами, встановлення з ними
рівноправних відносин.
Які засоби використовував для досягнення своїх цілей?
1. Використовував війну як засіб досягнення своїх цілей: відбив у
поляків Берестейщину.
• 1238 р. - битва під м. Дорогочин, відбив місто у хрестоносців -
це дало можливість встановити своє панування в Галичі.
• 1245 р. - битва під м. Ярослав, відстояв цілісність Галицько-
Волинського князівства та ін.
2. Використовував мирні переговори і дипломатію: домовленість
про підтримку польських князів і хрестоносців Тевтонського
ордена в можливій боротьбі з Ордою і Литовським князівством;
листування з Папою Римським, пошуки підтримки у
найавторитетніших історичних діячів.
3. Використовував династичні шлюби своїх дітей; домігся згоди
угорського короля на шлюб його дочки зі своїм сином Левом; щоб
розв'язати протиріччя з руськими князями, видав свою дочку заміж
за Великого Володимирського князя Андрія Ярославича та ін.
Уважно читаємо дані тексти, щоб визначити, які особисті якості
мав Данило Галицький.
Історик І. Крип'якевич так описує Данила Галицького:
«Данило - це найбільша фігура в історії Галицько-Волинської
держави. Він вів усю свою діяльність серед надзвичайно тяжких
обставин. З величезними зусиллями він заново об'єднав розбиту
державу, ведучи боротьбу з Польщею, Угорщиною та анархічним
боярством. Нічого не втратив з батьківських земель, забезпечив
кордони в Карпатах і від Вісли, розширив державну територію на
34

35. північ. Повернув авторитет князівської влади, заново організував
державний апарат. Не дав знищити свою державу татарам,
особистими жертвами здобув мир і підготував свою країну до
відсічі Орді. Супротив наступу Азії ввійшов у зв'язок з Західною
Європою, тому що шукав там політичну і культурну допомогу.
Працею свого життя він відбудував державу свого батька Романа і
заклав основи під її подальший розвиток». (Сергієчко Г., Смолій В.
Історія України. 7-8 клас. -К .: «Освіта», 1995, с. 84-85.)
«Галицько-Волинський літопис» (дослідники називають його
також «Життєпис Данила Галицького») так розповідає про участь
князя в битві на р. Калка в 1223 р.: «Коли зіштовхнулися війська
між собою, то Данило виїхав наперед... Ударили вони в полки
татарські, і Василько був збитий (з коня), а сам Данило поранений у
груди. Але через молодість і відвагу він не чув ран, що були на тілі
його, - і Данило міцно боровся, побиваючи татар.» (Лях Р.,
Темирова Н. Історія України. 7 клас. - К.: «Генеза», 2000, с. 205.)
Визначаємо риси характеру (особисті якості)
І так далі, можна продовжити визначати особисті якості Данила
Галицького, згадуючи розповідь вчителя і раніше прочитані
матеріали.
ВИСНОВОК. Усі перелічені особисті якості князя підходили для
досягнення поставлених ним цілей.
Риси характеру Докази
Наполегливий і
цілеспрямований.
Текст 1. «...він вів усю свою діяльність серед над-
звичайно тяжких обставин...»
Патріот (людина,
яка любить свою
батьківщину і
зміцнює її своїми
справами).
Текст 1. «Працею свого життя він відбудував державу
свого батька Романа і заклав основи під її подальший
розвиток». Текст 1. «Не дав знищити свою державу
татарам, особистими жертвами здобув мир...»
Хоробрий Текст 2. «Коли зіштовхнулися війська між собою, то
Данило виїхав наперед...»
Витривалий Текст 2. «...сам Данило поранений у груди. Але ... він
не чув ран, що були на тілі його, - і Данило міцно
боровся, побиваючи татар».
35

36. Оцінюємо результати діяльності Данила Галицького.
Діяльність князя Д. Галицького мала велике історичне значення.
Вона сприяла створенню і зміцненню національної української
держави, усталенню її на міжнародній арені. Своїми справами
князь продовжив традиції українського народу, був прикладом для
наступних поколінь. У цілому діяльність Данила Галицького мала
позитивний характер.
Лабораторно-практична робота з теми
«Монголо-татарська навала»
Вчимося працювати з історичною картою, читати її.
Працюючи з картою, ви повинні уміти використовувати зміст
нескладної історичної карти або карти-схеми в розповіді про події,
їхні причини і наслідки. Для того, щоб прочитати карту і змусити її
«заговорити», необхідно запам'ятати порядок роботи з нею.
1. Прочитайте назву необхідної карти.
2. Карта починається з так званої легенди - таблички в нижній її
частині, яка містить умовні позначки. Познайомтеся з кожним
умовним знаком легенди, прочитайте його.
3. Знайдіть на карті умовні позначки, зазначені в легенді,
докладніше зупиніться на тих, які вам необхідні при вивченні
конкретного питання.
4. Показуючи на карті місто, селище, обов'язково назвіть його
місцезнаходження (наприклад, місто Київ у X ст. знаходилося на
правому березі р. Дніпро в центральній його течії).
5. Недостатньо показувати кордони держави (або територію
розселення народів), їх потрібно описувати. Треба називати річки,
моря, гори, які служили природним кордоном.
6. Перед роботою з настінною картою добре вивчіть таку саму
карту в атласі, підручнику або посібнику. Знайдіть усю
інформацію, яка вас цікавить.
7. При роботі з настінною картою необхідно стояти ліворуч від
карти, у правій руці тримаючи указку. У противному разі ви будете
закривати собою карту від однокласників; відразу ж дасте
зрозуміти вчителю, що слабко орієнтуєтеся в карті і вам необхідно
вперше відшукати потрібний об'єкт.
36

37. Наприклад: вчимося працювати з картою-схемою «Монголо-
татарська навала».
Знайомимося з легендою, розташованою у верхньому правому
кутку й у нижньому правому кутку, читаємо умовні знаки.
Як позначені землі Русі і руських князівств?
__________________________________________________________
__________________________________________________________
Як позначені землі Золотої Орди?
__________________________________________________________
__________________________________________________________
Як позначені землі Монгольської імперії?
__________________________________________________________
__________________________________________________________
Як позначені шляхи вторгнення монголо-татар?
__________________________________________________________
__________________________________________________________
Зупинимося докладніше на позначенні шляхів вторгнення монголо-
татар, вивчимо їх.
• Знайдемо перший похід 1237 р., що почався з Монголії. Хто
очолив цей похід? (Батий).
• Яке з руських князівств першим зустріло навалу монголо-татар?
(Рязанське).
• Перелічіть одне по одному завойовані князівства, що були
захоплені за час першого походу монголо-татар (Володимиро-
Суздальське, Тверське, Смоленське, частково Чернігівські і
Новгород-Сіверські землі).
• Чи було завойоване місто Новгород? (Ні).
• Звідки і коли почався другий похід монголо-татар? Хто його
очолив? (із Сарай-Берке, 1240 р., Батий).
• Яке місто було завойоване раніше - Київ або Переяслав?
(Переяслав).
• Куди вирушили монголо-татари після узяття Галича? (У Польщу
та Угорщину).
37

38. ДІЯ 1.
Показуємо на карті міста, називаючи їхнє місцезнаходження.
Чернігів - північніше Києва, на лівому березі р. Дніпро.
Переяслав - східніше Києва, на лівому березі р. Дніпро.
Столиця Золотої Орди м. Сарай-Берке - в гирлі р. Волга, при
впаданні її в Каспійське море.
Покажемо, описуючи, кордони Галицько-Волинських земель.
Південно-західний кордон земель проходить Карпатськими горами,
за якими знаходиться Угорщина.
На заході Галицько-Волинські землі межують з Польщею, а на
півночі -з Литвою.
На сході землі межують з Полоцьким, Пінським
князівствами, а на південному сході - з Київським.
Дія2.
Вивчіть таку саму карту в атласі або підручнику.
Дія 3.
Щоб краще вивчити карту, пропонуємо виконати таке.
Зафарбуйте територію українських князівств (Київського,
Чернігівського, Новгород-Сіверського, Переяславського і
Галицько-Волинського) одним кольором, російських князівств
(Рязанського, Володимиро-Суздальського, Тверського,
Смоленського, Новгородської землі) - другим, білоруських кня-
зівств (Пінського і Полоцького) - третім. Зафарбуйте моря синім
кольором, гори - коричневим.
Позначте місця битв на р. Калка (1223 р.), за міста Чернігів (1239
р.) і Київ (1240 р.) червоним кольором.
Позначте різними кольорами напрями першого і другого вторгнень
монголо-татар.
Ш. Вчимося оцінювати історичну подію (явище). Як це робити?
1. Визначте дату, коли відбувалася подія або існувало явище.
2. Встановіть, які особливості характеризували даний історичний
період.
3. Згадайте причини, що викликали зазначену історичну подію або
явище.
38