Ювілеї видатних діячів

2. Народився 2 лютого 1812 року хуторі Убіжище Пирятинського
повіту на Полтавщині (тепер село Мар'янівка Гребінківського
району) в сім'ї відставного штаб-ротмістра Павла Івановича
Гребінки.
Твори Євгена Гребінка :
Будяк та коноплиночка
Ведмежий суд
Горобці да вишня
Дядько на дзвониці
Кулик (1840)
Лебедь і гуси
Пшениця
Рибалка
Українська мелодія
Чайковський (1843)
Човен (1833)
Записки студента (1841)
Нежинский полковник Золотаренко (1842)
Богдан (1843)
Приключения синей ассигнации (1847)
Автор слів відомого російського романсу «Очи черныя» (уперше було
надруковано в «Літературній газеті» 17 січня 1843 року)
Гребінка Євген Павлович
Байкар, прозаїк, громадський діяч 200 років

3. "Доля судила мені немало працювати в
таких умовах і на таких посадах, коли
моя діяльність не належала тільки
мені, — я працював для цілого
українського народу. Як я працював,
— судити не мені..."
ІВАН ІВАНОВИЧ ОГІЄНКО
(МИТРОПОЛИТ ІЛАРІОН)
(1.(14). 01. 1882 - 29.03.1972) 130 років
Культурний, державний,
політичний, церковний діяч

4. Встаєм з колін. Ідем з Шевченком.
Ідем, як Бог велить, - в світи.
А мудре слово Огієнка
Нас кличе – з ким й куди іти
В.Сташук
14 січня 2012 року знаменний ювілей відзначає один із невтомних працівників у
царині національної культури, державності, духовного відродження
українського народу – Іван Іванович Огієнко. Мало хто із сучасників знає, що
саме І.Огієнко, який працював в уряді УНР на посаді міністра освіти,
випрацьовував текст проголошеного Акту возз'єднання Української Народної
Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 22 січня
1919 року. Саме з ініціативи І.Огієнка свого часу день 22 січня був введений як
державне свято українців.
Хочеться вірити, що Огієнкові Заповіти поступово втілюватимуться в життя,
найголовніше – відродимо Українську церкву, на законодавчому рівні
підтримаємо українську мову, не дозволимо на рівні Держави продаж своєї
благословенної української землі.
Хай священним дороговказом лунають і об'єднують українців слова І.Огієнка:
Хай лютий ворог на Голгофу
Жене стократ за Україну,
Для неї я своєї праці
Аж до могили не покину!

5. Курбас Лесь Степанович
Режисер, актор, драматург 125 років
Народився 25 лютого 1887 р. у м. Самборі на Львівщині.
Як актор створив ряд образів на сценах різних театрів: Гонта
(«Гайдамаки» за Т. Шевченком), Гурман («Украдене щастя»
І. Франка), Астров («Дядя Ваня» А. Чехова), Хлестаков
(«Ревізор» М. Гоголя), Едіп («Цар Едіп» Софокла), Макбет
(«Макбет» В. Шекспіра), Збігнев («Мазепа» Ю. Словацького).
Інсценізувавши ряд поетичних творів Тараса Шевченка,
поставив у «Молодіжному театрі» «Шевченківську виставу»
(1919); інсценізована 1920 р. поема «Гайдамаки» йшла в українсь-
ких театрах та за рубежем (Канада). Було зіграно понад 150
прем’єр.
Лесю Курбасу належить також інсценізація поезій П. Тичини з циклу «Сонячні
кларнети» (1919). Він уперше на українській сцені поставив вистави «У пущі»
Лесі Українки, «Цар Едіп» Софокла (обидві 1918), «Макбет» В. Шекспіра (1920),
«Народний Малахій» (1928), «Мина Мазайло» (1929), «Тентульд» Ш. Дадіані
(1932), «Маклена Граса» М. Куліша (1933).

6. У 1936—1937 pp., будучи в’язнем Соловецького табору, здійснив тут вистави:
«Весілля Кречинського» О. Сухово-Кобиліна, «Аристократи» М. Погодіна,
«Інтервенція» Л. Славіна, «Учень диявола» Б. Шоу та інші. Написав і поставив
агітп’єси «Жовтень» (1922), «Рур» (1923), драму «Джіммі Хіггінс» (1923, за
романом Е. Сінклера), «Пролог» (1927, у співавторстві з С. Бондарчуком).
Автор книги «Шляхи українського театру і «Березіль» (1927), численних статей
з театрознавства. Переклав із німецької мови книгу «Мистецтво вмирає» В.
Обюртена (1918), написав до неї вступне слово. Для театру пере-клав з
німецької мови драми «Молодість» М. Гальбе, «Войцек» Г. Бюхнера, комедію
«Горе брехунові» Ф. Грільпарцера, польської — драму «Йоля» Ю. Журавського,
французької — комедію «Останній лист» В. Сарду, норве-зької — вірш
«Березіль» Б. Бйорнсона.
У 1925 р. Лесю Курбасу присвоїли звання народного артиста України.
У 1937 р., 3 листопада, під час чергової хвилі репресій, Леся Курбаса
розстріляли в Соловецькому таборі особливого призначення.

7. Пимоненко Микола Корнилович
Живописець і педагог 150 років
(*9 березня 1862, Київ — †26 березня 1912) — український
художник-живописець, академік живопису Петербурзької
Академії мистецтв, Член Паризької інтернаціональної спілки
мистецтв і літератури, автор багатьох картин на сільську та
міську тематику.
З 1899 року і до кінця свого життя — дійсний член Товариства
пересувних художніх виставок
В 1901 був одним з організаторів Київського художнього
училища.
Нагороджений двома малими та однією великою срібними
медалями Петербурзької Академії художеств, орденом Св.
Анни II і III ст.
Видатний український художник-жанрист, з іменем якого пов'язане піднесення в
українському образотворчому мистецтві другої половини XIX ст. Автор 180 картин, близько
400 етюдів і більше 100 малюнків. У його творах знайшли відображення різні сторони життя
і побуту народу України, чарівність української природи, образи трудівників українського
села. Зробив значний внесок у створення національного реалістичного мистецтва
живопису, створивши ряд провідних полотен (картин) з повсякденного життя українського
села: «Сінокіс», «Проводи рекрутів», «З лісу» (1900), «Жниця», «На річці» (1897) та ін.
Глибоке розуміння життя народу яскраво проявилося в таких картинах, як «Свати» (1892),
«У похід», «Ярмарок», «Весілля в Київській губернії» (1891), «Ворожіння» (1893), «Жнива»
(1896). Також художник у своїй творчості звертався до портрета. У Національному
художньому музеї України творам цього майстра відведено цілий зал.

10. Новаківський Олекса Харлампійович
(* 2 березня (14 березня) 1872, Слободо-Ободівка,
тепер Ободівка, Вінницької області — †29 серпня 1935,
Львів) — український живописець і педагог 140 років

12. Лисенко Микола Віталійович
(* 22 (10) березня 1842, с. Гриньки, Глобинський район,
Полтавська область — † 6 листопада (24 жовтня) 1912, Київ)
український композитор, піаніст, диригент, педагог,
збирач пісенного фольклору, громадський діяч. 170 років
«…він безсмертний. Він був вищим творцем краси,
володарем чистих насолод мелодій»
М.Грушевський
Боже великий, єдиний
Слова: Олександр Кониський
Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.
Світлом науки і знання
Нас, дітей, просвіти,
В чистій любові до краю,
Ти нас, Боже, зрости.
Молимось, Боже єдиний,
Нам Україну храни,
Всі свої даски й щедроти
Ти на люд наш зверни.
Дай йому волю, дай йому долю,
Дай доброго світу, щастя,
Дай, Боже, народу

13. Сценічні твори
Опери:
«Андрашіада» (лібр. М.Старицького і М.Драгоманова, 1866-77),
«Чорноморці» (лібр. М.Старицького за п'єсою Я.Кухаренка, 1872),
«Різдвяна ніч» (лібр. М.Старицького за повістю М.Гоголя, 1874),
«Утоплена» (лібр. М.Старицького за повістю М.Гоголя «Майська ніч», 1883),
«Наталка Полтавка» (п'єса І.Котляревського, вокальні номери аранжував М.Лисенко, 1889),
«Тарас Бульба» (лібр. М.Старицького за повістю М.Гоголя, 1890),
«Відьма» (текст Л.Яновської, 1901, незак.),
«Сапфо» (лібр. Л.Старицької-Черняхівської, 1896—1904),
«Енеїда» (лібр. М.Садовського за І.Котляревським, 1910),
опера-хвилинка «Ноктюрн» (лібр. Л.Старицької-Черняхівської, 1912),
дитячі опери (перші в укр. музиці)
«Коза-Дереза» (1888),
«Пан Коцький» (1891),
«Зима і Весна, або Снігова краля», 1892) — всі 3 на лібр. Дніпрової Чайки (Л.Василевської);
Музика до спектаклів
«Чарівний сон» (текст М.Старицького, 1894),
«Остання ніч» (текст М.Старицького, 1899) та ін.;
Вокально-симфонічні твори кантати:
«Б'ють пороги» (1878),
«Радуйся, ниво неполитая» (1883),
«На вічну пам'ять Котляревському» (1895) — всі на сл. Т.Шевченка;

14. Для симфонічного оркестру
Менует і Адажіо, Увертюра на тему укр. нар. пісні «Ой запив козак, запив» (всі 1869, рукописи
не знайдено).
Симфонія (ч. І, 1869),
Фантазія «Український козак-шумка» (1872);
Камерно-інструментальні твори
Струнний квартет (ч. З, 1868),
Струнне тріо (1869);
для скрипки з фортепіано
Фантазія на дві українські народні теми (1872-73, варіант -для флейти і фп.),
Елегійне капричіо (1894),
Елегія до дня роковин смерті Т.Шевченка (1912),
обробка української народної пісні «Сонце низенько» (1912);
для віолончелі і фортепіано
Елегія «Сум» (1901);
для фортепіано(56)
Українська сюїта у формі старовинних танців (1867-69),
2 концертні полонези (1875),
2 рапсодії на українські народні теми (1875, 1877),
Соната (1875),
Баркарола (1873),
рондо, ноктюрни, мазурки, полонези, скерцо, вальси, марші, пісні, п'єси та ін.;
Транскрипції;

15. Хори
На слова Т.Шевченка
«Іван Гус» (1881),
3 хори з поеми «Гамалія» («Ой діброво, темний гаю» (1881), «Іван Підкова» (1903), «Орися ж
ти, моя ниво» (1903))
«Встає хмара з-за лиману» (1903),
«Давидів псалм» (1910) та ін.,
На слова інших авторів:
«На прю!» (сл. М.Старицького, 1876),
«Пливе човен» (народні слова, 1900),
«Вічний революціонер» (сл. І.Франка, 1899),
«Три тости» (сл. О.Олеся,' 1906),
«До 50-х роковин з дня смерті Т.Шевченка» (сл. В.Самійленка, 1911)
«Молитва» (сл. О.Кониського, 1885)
Романси Усього — 51
На слова Т.Шевченка
«Ой одна я, одна» (1888),
«Садок вишневий коло хати» (1868),
«Гетьмани, гетьмани» (1872),
«Якби мені черевики» (1872),
«По діброві вітер виє» (1872) та інші,
На слова інших авторів:
«Милованка» (сл. А.Міцкевича, 1881),
«У мене був коханий, рідний край» (сл. Г.Гейне, 1893),
«Не забудь юних днів» (сл. І.Франка, 1898),
«Безмежнеє поле» (сл. І.Франка, 1898),
«Смутної провесни» (сл. Лесі Українки, 1909)

16. Вокальні ансамблі
«Ми заспівали й розійшлись» (сл. Т.Шевченка, 1869),
«Коли розлучаються двоє» (сл. Г.Гейне, 1893),
«Пряля» (сл. Я.Щоголєва, 1898) та інші;
Обробки народних пісень
Усього — понад 600 обробок українських народних пісень для хору або сольного виконання,
з них 12 збірок по 10 творів (1886—1903),
«Веснянки» — два вінки (1897),
«Колядки і щедрівки» (1897),
«Купальська справа» (1897),
«Весілля» (1903),
для дітей
«Молодощі» (1876),
«36. нар. пісень» (1908) та ін.
Музикознавча спадщина
Музично-фольклористичні праці: записи (13, 138, 20) українських народних пісень (з
варіантами), пісень різних сусідніх народів, танців, маршів, дум (5) від кобзарів;
Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень, виконуваних кобзарем
Вересаєм (1873; опубліковано в «Записках Юго-Западного Отдела Русского Географического
Общества», т.1, К., 1874; передрук.: К., 1978);
Про торбан і музику Відорта (Киевская старина, 1892, кн.2);
Народні музичні інструменти на Україні (Зоря, Л., 1894, № 1, 4-10; передрук: К., 1955);
літературно-критичні розвідки; Листи, К., 1964.

17. Липинський В'ячеслав Казимирович
(*05(18) квітня 1882 — †14 червня 1931) —
видатний український політичний діяч, історик,
історіософ, соціолог, публіцист, теоретик
українського консерватизму. Один із організаторів
Української демократично-хліборобської партії. За
гетьманату — посол України в Австрії.
130 років

18. Кавалерідзе Іван Петрович
(*26 квітня 1887, хутір Ладанський — †3 грудня 1978,
Київ) — український радянський скульптор, кінорежисер,
драматург, сценарист. Народний артист УРСР (1969).
125 років
Як кінорежисер поставив фільми «Злива» (1929), «Перекоп»
(1930), «Коліївщина»(1933), «Прометей» (1936), «Запорожець
за Дунаєм» (1937), «Григорій Сковорода» (1958), «Повія»
(1961; за твором Панаса Мирного
Фільмографія
Працював художником у кінофірмі «Тіман і Рейнгардт» (1911—1915), де створив
портретний грим до стрічки «Уход великого старца» й оформив кінокартини:
«Ключі щастя»,
«Розтрощена ваза»,
«Ноктюрн Шопена»,
«Как хороши, как свежи были розы»,
«Анна Каренина»,
«Війна і мир»,
«Бранд»,
«Крейцерова соната»,
«Весна»,
«Сильна, мов смерть»,
«Гнів Діоніса»,
«Енвер паша — зрадник Туреччини» та ін.

19. Був режисером Одеської (1928—1933) і Київської (1934—1941, 1957—1962) кіностудій художніх
фільмів, де поставив переважно за власними сценаріями кінокартини:
«Злива» (1928, також художник фільму),
«Перекоп» (1930),
«Штурмові ночі» (1931),
«Коліївщина» (1933),
«Прометей» (1935),
«Наталка Полтавка» (1936),
«Запорожець за Дунаєм» (1937),
«Стожари» (1939),
«Григорій Сковорода» (1959),
«Повія» (1961),
художній керівник трьох випусків «Українські пісні на екрані» (1936).
Автор сценаріїв:
«Марія Іванівна»,
«Тарас Бульба»,
«Фарфор»,
«Київська Русь»;
п'єс «Вотанів меч», «Перекоп», «Перша борозна», «Григорій і Параскева», які йшли у
театрах Харкова, Тернополя, Дніпропетровська, Сум та ін.;
Автор п'єс:
«Вотанів меч» (1966);
«Перша борозна» (1969).
Залишив збірку статей і спогадів.

20. Пам'ятник Тарасу
Шевченку (Ромни)
Пам'ятник Тарасу Шевченку
(Полтава)
Пам'ятник Богдану Хмельницькому
в Чернігові
Пам'ятник Григорію Сковороді
в Лохвиці на Полтавщині
Скульптура Княгини Ольги
Ярослав Мудрый
Доробок у галузі скульптури

21. Петро Дорошенко
(14 травня 1627 — 19 листопада 1698) — український військовий,
політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова
козацької держави на Правобережній Україні (1665—1676).
Представник козацького роду Дорошенків. Козацький полковник,
учасник Хмельниччини (1648—1657), козацько-московської війни
(1658—1659). Гетьман Правобережної України з 1665 року, воював
проти Речі Посполитої. У 1667 року завдяки турецьким військам
добився від польського короля визнання суверенітету гетьманату
на Правобережній Україні. 1668 року був проголошений гетьманом
Війська Запорозького по обидва боки Дніпра. Упродовж свого
гетьманування провів або брав участь у ряді воєн, як з Польщею,
так і з Московією: Російсько-польській війні (1654—1667 рр.)
Українсько-польській війні (1666—1671 рр.) , Українсько-
московській війні (1665—1676 рр.), Польсько-турецькій війні
(1672—1676 рр.).
385 років

22. Стеценко Кирило Григорович
(*12 травня (24 травня за новим стилем) 1882, Квітки — †29 квітня
1922) — український композитор, хоровий диригент і музично-
громадський діяч. 130 років
Своєю творчістю й діяльністю Стеценко був продовжувачем
національного напряму української музики, розпочатого
Миколою Лисенком.Його мистецтво, звернене до простого
народу, завжди було пов’язане зі словом: він віддавав перевагу
хоровим, вокально-інструментальним, оперним жанрам, музиці
до театральних вистав і обробкам народних пісень.
У його творчості важливе місце посідають солоспіви (понад 30) на слова Тараса Шевченка,
Івана Франка, Лесі Українки, Олександра Олеся та ін. Багатогранна хорова музика Стеценка:
церковні твори (дві літургії, панахида), кантати, хори а капела та з фортепіанним супроводом,
обробки укр. народних пісень. Музика до п'єс («Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-
Основ'яненка, «Про що тирса шелестіла» Спиридона Черкасенка, «Бувальщина» А.
Велисовського), опери (не закінчені «Полонянка», «Кармелюк»), драматична сцена «Іфіґенія в
Тавриді» за драмою Лесі Українки, музика до поеми Т. Шевченка «Гайдамаки», дитячі опери
(«Івасик-Телесик», «Лисичка, котик і півник»). Стеценко — автор шкільних співаників.
Особливо ніжно краса його музики розкривається у поетичних і ліричних творах, пов’язаних з
оспівуванням природи і змалюванням внутрішніх почуттів людини. К. Стеценко був майстром
прозорих барв, світлого й легкого ніби «акварельного» звукопису (хори «Усе жило»,
«Веснонько-весно» та «То була тихая ніч» на текст Лесі Українки).
Високе суспільне визнання композитор здобув як автор церковної музики. Найвищими його
досягненнями вважаються «Літургія Св. Іоана Золотоуста», «Всенощна» та «Панахида»,
присвячена пам’яті М. Лисенка.

23. Стельмах Михайло Панасович
(*11 (24) травня 1912, с. Дяківці (тепер Літинського району
Вінницької області) — †27 вересня 1983, Київ) — український
письменник, драматург, фольклорист, творив у жанрі
соцреалізму. Писав вірші, але починаючи 1940-их — у прозовому
жанрі. Автор поетичних книжок для дітей. Член Спілки
письменників України. Одним із перших у післявоєнній художній
літературі порушив проблему Голоду 1932-33 та боротьби ОУН-
УПА проти СРСР. 100 років
Твори
Казка про правду та кривду
Поміж березами дівча іде
Рідня
Тільки хвилі, і небо блакитне
Чотири броди (1978)
Поетичні збірки
«Добрий ранок» (1941)
«За ясні зорі» (1942)
«Провесінь» (1942)
«Шляхи світання» (1948)
«Жито сили набирається» (1954)
«Поезії» (1958)
«Мак цвіте» (1968)

24. Прозові твори
«Березовий сік» (збірка новел, 1944)
«Велика рідня», роман (кн. 1 «На нашій землі», 1949, кн. 2 «Великі перелоги», 1951)
«Хліб і сіль» (роман, 1959)
«Правда і кривда» (роман, 1961)
«Дума про тебе» (роман, 1969)
«Над Черемошем. Гуцульські мотиви» (повість, 1952)
«Гуси-лебеді летять» (повість, 1964)
«Щедрий вечір» (повість, 1967)
«На Івана Купала» (п'єса, 1966)
«Зачарований вітряк» (п'єса, 1967)
«Кум королю» (п'єса, 1968)
«Живи, Україно!» (сценарій документального фільму, 1958).
«Твори», тт. 1 — 6 (1972 — 73)
Книжки для дітей
«Жнива» (1951)
«Колосок до колоска» (1951)
«Живі огні» (1954)
«Весна-весняночка» (1955)
«У сестрички дві косички» (1955)
«В їжаковім вітряку», «Як журавель збирав щавель» (1957)
«Бурундукова сім'я» (1963)
«Цапків урожай» (1967)
«Літо-ліло» (1969)

25. Архипенко Олександр Порфирович
(*30 травня (11 червня) 1887, Київ — †25 лютого 1964, Нью-
Йорк) — український та американський скульптор і
художник, один із основоположників кубізму в скульптурі.
Почесний член Об'єднання Митців Українців Америки
(ОМУА) та дійсний член Американської Академії Мистецтва і
Літератури. 125 років
Жінка, що вкладає волосся
("Lady combing her hair")
Бюст Карла фон Вайнберга
(Carl von Weinberg) (1961)
Гондольєр
Гондольєр. Музей
мистецтв Метрополітен

26. Срезневський Ізмаїл Іванович
(1 (13) червня 1812(18120613), Ярославль, Російська імперія —
†9.(21).2.1880) — філолог, славіст, історик, палеограф,
український письменник. Видав фольклорні та історичні
матеріали. 100 років
Йому належать прозові та поетичні твори на українську
тематику, написані українською мовою (оповідання «Майоре,
майоре!», балада «Корній Овара» та ін.).
Праці
«Запорожская Старина» (1833)
«Історичний огляд сербо-лужицької літератури» (1844),
«Давні пам'ятки руського письма й мови (10-12 ст.)» (1866),
«Давні глаголичні пам'ятки, в порівнянні з пам'ятками
кирилиці» (1866),
«Слов'яноруська палеографія 11-14 ст.» (1885).
Сказания об Антихристе в славянских переводах. Санкт-
Петербург, 1874.
Мысли об истории русского языка. 1849 г.

27. Стравінський Ігор Федорович
(*5 червня (17 червня) 1882, Оранієнбаум, нині місто Ломоносов
Ленінградської області, Росія — †6 квітня 1971, Нью-Йорк, поховано
у Венеції) — російський композитор та диригент українського
походження . Син співака Федора Гнатовича Стравінського.
130 років
Список творів
Жар-Птиця для симфонічного оркестру 1910
Петрушка для симфонічного оркестру 1911
Весна священна для симфонічного оркестру 1913
Соловей для голосу-соло, хору та оркестру 1914
Байка про Півня,
Лисицю, Кота та Барана
для 4 солістів та камерного оркестру 1916
Історія солдата для камерного оркестру та три розповідача 1918
Пульчинела для камерного оркестру та солістів 1920
Свадебка для 4 фортепіано, ударних, хору і солістів 1923
Аполон Мусагет для струнного оркестру 1928
Поцілунок Феї для симфонічного оркестру 1928
Персефона для симфонічного оркестру 1933
Гра в карти для симфонічного оркестру 1936
Балетні сцени для симфонічного оркестру 1944
Орфей для камерного оркестру 1947
Аґон для камерного оркестру 1957

28. Холодний Микола Григорович
(* 22 червня 1882, Тамбов — † 4 травня 1953, Київ) —
український ботанік, фізіолог, мікробіолог, еколог.
Член-кореспондент (від 1925 року), дійсний член (від 1929
року) АН УРСР. Заслужений діяч науки УРСР (1944).
Засновник вітчизняної школи фізіології рослин. 130 років
Автор понад 200 праць, присвячених різним питанням
фізіології, анатомії та екології рослин, філософським
проблемам природознавства, мікробіології та
ґрунтознавства.
Провів досліди із штучної стимуляції розвитку рослин, яку
широко застосовують у сільськогосподарській практиці в
усьому світі. Велику цінність становлять його дослідження
з морфології та фізіології залізобактерій.
Займався також екологічними дослідженнями,
дослідженнями у галузі грунтознавства. Запропонував нові
методи обліку кількості ґрунтових бактерій. Розробляв
загальнобіологічні питання — виникнення життя на Землі,
еволюційної теорії, історії науки.

29. Глазовий Павло Прокопович
(* 30 серпня 1922, Новоскелєватка — † 31 жовтня 2004,
Київ) — український поет-гуморист і сатирик. Автор поеми
«Слався, Вітчизно моя!», 13 книжок сатири та гумору, 8
книжок для дітей. 90 років
Лауреат премії ім. Остапа Вишні 1988
року за книжку «Сміхологія».
Перший лауреат премії ім. Петра
Сагайдачного 1996 р.
Нагороджений орденом «За заслуги»
(1997) за вагомий внесок в українську
літературу.
«Слався, Вітчизно моя!» (поема, 1958)
«Куміада» (жартівлива поема, 1969)
«Великі цяці» (1956)
«Карикатури з натури» (1963)
«Коротко і ясно» (1965)
«Щоб вам весело було» (1967)
«Усмішки» (1971)
«Смійтесь, друзі, на здоров'я» (1973)
«Байки та усмішки» (1975)
«Весела розмова»(1979)
«Хай вам буде весело» (1981)
«Сміхологія» (1982)
«Вибрані усмішки» (1992)
«Веселий світ і Чорна книга» (1996)
збірка «Сміхослов» (1997)
«Сміхологія, вибране» (2003)
«Архетипи. Гумор. Сатира.» (2003)
«Сміхологія, видання третє доповнене» (2007)
«Сміхологія, видання четверте» (2007)
«Байкографія, видання третє» (2008)
«Архетипи, видання друге» (2009)
«Куміада. Для дітей і дорослих.» (2009)
«Веселі гуморески» (2010)
Поетичні збірки сатири та гумору

30. «Слався, Вітчизно моя!» (поема, 1958)
«Куміада» (жартівлива поема, 1969)
Книжки для дітей
«Пушок і Дружок» (1957) в співавторстві з Ф. Маківчуком
«Старі друзі» (1959), в співавторстві з Ф. Маківчуком
«Про відважного Барвінка та Коника-Дзвоника» (1958) — у співавторстві з Б. Чалим,
«Іванець-Бігунець» (1963)
«Як сторінка, то й картинка» (1964)
«Про Сергійка-Нежалійка та клоуна Бобу» (1965)
«Перченя» (1966)
«Школярикам. Гуморески. Баєчки.» (2011)
Інші твори
Дядько їсти хоче
Заморські гості
Заноза
Красотульки
Кто шумєл?
Мова величава
Не в своїй тарілці
Серед темної ночі
Спілкування
Турок

31. Ніщинський Петро Іванович
(літ. псевд. Петро Байда; 9(21).9.1832 — 4(16).3.1896) — відомий
український композитор і поет-перекладач 180 років
Збирав та здійснював обробку українських народних пісень
("Байда", "Ой, гук, мати, гук"), писав музичні твори, організовував
музичні колективи і керував ними. В 1875 Ніщинський створив
музичну картину «Вечорниці», як вставну сцену до вистави "Назар
Стодоля" Т. Шевченка (вперше виконана в цьому ж році
артистичним гуртком М. Кропивницького у Єлисаветграді).
Широковідомим став чоловічий хор з «Вечорниць» — "Закувала та
сива зозуля". Н. підтримував зв'язки з відомими українськими
культурними і громадськими діячами М. Лисенком, М.
Кропивницьким, І. Карпенком-Карим, П. Саксаганським, А.
Желябовим та ін. З 1880 жив у с. Ворошилівці (тепер Тиврівського
району Вінницької області).
Ніщинський перекладав на українську мову твори античних
класиків («Антігону» Софокла, 1883; «Одіссею» Гомера, 1889, 1892;
6 пісень з «Іліади» Гомера, 1902-03), а також переклав на грецьку
мову "Слово о полку Ігоревім" (1881). Автор підручника з грецької
граматики та розвідок про грецьку музику.

32. Крушельницька Соломія Амвросіївна
(*23 вересня 1872, село Білявинці, Бучацького району Тернопільської
області — 16 листопада 1952, Львів) — українська оперна співачка,
педагог. Ще за життя Соломія Крушельницька була визнана
найвидатнішою співачкою світу. Серед її численних нагород та
відзнак, зокрема, звання "Вагнерівська примадонна" ХХ століття.
Співати з нею на одній сцені вважали за честь Енріко Карузо, Тітто
Руффо, Федір Шаляпін. Італійський композитор Джакомо Пуччіні
подарував співачці свій портрет з написом "Найпрекраснішій і
найчарівнішій Батерфляй". Успіхи С.Крушельницької на оперних
сценах світу був успіхом і визнанням української музики й
мистецтва. 140 років
Пам`ятник Соломії Крушельницькій
у Тернополі
С.Крушельницька в ролі Чіо-Чіо-Сан в опері
Д.Пуччіні «Мадам Баттерфляй

33. Солов'яненко Анатолій Борисович
(* 25 вересня 1932, Донецьк — †29 липня 1999, Козин) — Герой
України (2008, посмертно), всесвітньо відомий український
співак (тенор) та видатний громадський діяч. 80 років
У репертуарі Солов'яненка — 17 оперних партій, багато арій, романсів,
народних пісень. Широкою є географія гастролей співака: Болгарія,
Румунія, НДР, Японія, Австралія, Канада… Кілька сезонів він проспівав
у нью-йоркському «Метрополітен-опера», де виконав партії в операх Р.
Штрауса, Д. Верді, П. Масканьї.
Народні українські пісні в його виконанні стали взірцем майстерності
для всіх наступних співаків.
У 1980 році Солов'яненко став лауреатом Ленінської премії, грошову
винагороду за неї він передав у Фонд Миру. У 1997 році отримав премію
ім. Т. Г. Шевченка.
Серед найкращих партій: Андрій («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-
Артемовського), Фауст (в однойменній опері Ш. Ґуно), Альфред
(«Травіата» Дж. Верді), Надір («Шукачі перлин» Ж. Бізе), Рудольф
(«Богема» Дж. Пуччіні) та ін. Світові знавці оперного співу визнали,
що виконання Солов'яненком партії герцога в "Ріголетто" Дж. Верді
було найкращим - вершиною майстерності.
Вільно володів італійською мовою. Такі видатні майстри оперної сцени
як Пласідо Домінґо і Лучано Паваротті вважали, що майстерність
Солов'яненка не поступається їхній власній.

34. Пилип Орлик
(11 жовтня 1672 — 24 травня 1742) — український
військовий, політичний і державний діяч. Гетьман
Війська Запорозького, голова козацької держави у
вигнанні (1710—1742). Представник шляхетського роду
Орликів чеського походження. Один з упорядників
першої у світі Конституції - Конституції Орлика -
першого козацького суспільного договору. 340 років
Перша сторінка конституції П.Орлика
(оригінал, створений в Бендерах у квітні
1710 р. староукраїнською мовою

35. Кричевський Василь Григорович
(*31 грудня 1872 — †15 листопада, 1952) — український
маляр, архітектор, графік. 140 років
Будинок Полтавського
губернського земства
Житловий будинок І. І.
Щітківського
на вул. Полтавській, 4-а в
Києві,
1907-1908 pp. Архіт. В. Г.
Кричевський
Будинок Полтавського губернського земства.
Вестибюль першого поверху
•Літературно-меморіальний
• будинок-музей Тараса Шевченка
• в Києві.
•Будинок письменників «Роліт» в Києві
• склав В. Г. Кричевський разом зі
• П. Костирком. 1932–1939
•Літературно-меморіальний
музей Шевченка
• на Тарасовiй горi (1934–1937).
• Архітектори В. Кричевський,
• П. Ф. Костирко

36. 22 березня 1918 р. Центральна Рада затвердила проекти В. Кричевського,
зокрема, герб, розроблений ним на основі Володимирового Тризуба.
•Малий державний герб УНР
•В. Кричевського
•Великий державний герб УНР
• за проектом В. Кричевського. 1918
•Велика державна печатка УНР
• В. Кричевського. 1918
•Державний кредитовий білет УНР
• В. Кричевського. 1918.
•Лицева сторона.
Державний кредитовий білет УНР
за проєктом Кричевського. 1918.
Зворотна сторона

37. Кіно
Василь Кричевський був фактично першим українським митцем, що
розпочав працювати в кіно на студії в місті Одеса. Він узяв участь як
художник в створенні фільмів:
«Тарас Шевченко» (режисер Петро Чардинін) 1925—1926
«Маленький Тарас» 1925—1926
«Тарас Трясило» 1926—1927
«Два дні» 1926—1927
«За стіною» («Мова стін») 1927—1928
«Людина з лісу» 1927—1928
«Борислав сміється» 1925—1927
«Звенигора» (режисер Олександр Довженко). 1925—1927
«Повість про гаряче серце» 1936
«Назар Стодоля» 1936—1937
«Кармелюк» 1937—1938
«Сорочинський ярмарок» 1937

38. Малишко Андрій Самійлович
(14 листопада 1912, Обухів — 17 лютого 1970, Київ) —
український поет, перекладач, літературний критик
100 років
У 1930 р. Андрій Малишко надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та
«Глобус».
Упродовж 1935—1940 років видав збірки: «Батьківщина» (1936), «Лірика», «З книги
життя» (1938), «Народження синів» (1939), «Листи червоноармійця Опанаса Байди»,
«Березень», «Зоревідні», «Жайворонки» (усі — 1940). У цей же період написав поеми
«Трипілля» (надруковано лише уривки), «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака
Данила».
У 1941 — 1944 pp. поет служив військовим кореспондентом де виступав і як поет, і як
публіцист; видав сім збірок поезій: «До бою вставайте!» (1941), «Україно моя!» (1942,
виходила двічі), «Понад пожари» (1942), «Слово о полку» (1943), «Битва» (1943),
«Полонянка» (1944), «Ярославна» (1946). Героїко-трагічний пафос циклу з п'яти віршів
«Україно моя!», написаного 1941 p., передавав щирий особистий біль за рідну землю,
віру в її визволення. «Україно моя!» — одне з найяскравіших поетичних явищ років
війни.

39. Кінематографічні роботи
Написав тексти пісень до фільмів: «Макар Нечай» (1940), «Богдан Хмельницький»
(1941), «Роки молодії» (1942), «Щедре літо» (1950), «Долина синіх скель» (1956),
«Лілея», «Таврія» (1959), «Чорноморочка» (1960), «Абітурієнтка» (1973).
Автор сценаріїв кінокартин: «Навіки з російським народом» (1954), «Квітуча Україна»
(1961), «Ми з України» (1962).
За поему «Прометей» Малишко отримав у 1947 р. Сталінську премію. У 1950 р.
з'явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та США
разом з групою діячів культури. Наступного року він отримав за неї Сталінську
премію.
Новий і чи не найбільш продуктивний етап у творчості поета починається із середини 50-х
pp. У збірці «Що записано мною» (1956) містяться тексти відомих пісень: «Знову цвітуть
каштани», «Пісня про Київ», «Як на дальнім небосхилі»; у збірці «Серце моєї матері»
(1959) — «Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі»; у збірці «Полудень віку»
(1960) — «Вчителька» тощо. У їх озвученні поету допомагали такі музичні корифеї, як
брати Майбороди, Лев Ревуцький, Пилип Козицький, Михайло Вериківський, Андрій
Штогаренко, С. Козак, Олександр Білаш.
Протягом 1961—1970 років вийшли збірки «Листи на світанні» (1961), «Прозорість»
(1962), «Дорога під яворами» (1964), «Рута» (1966), «Синій літопис» (1968), «Серпень душі
моєї» (1970).
1964 — Шевченківська премія за збірку «Далекі орбіти».
1969 — Державна премія СРСР за збірку «Дорога під яворами».
Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Червоного Прапора, орденом
Червоної Зірки, орденом «Знак Пошани», а також медалями

40. Сковорода Григорій Савич
(* 22 листопада (3 грудня) 1722, Чорнухи, Лубенський
полк — † 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка,
Харківщина) — український просвітитель-гуманіст,
філософ, поет, педагог. 290 років
Сад божественных пісней
Твори:
Трактати. Діалоги
Убуждшеся видѣша славу его (1765—1766) (Прокинувшись, побачили славу Його)
Да лобжет мя от лобзаній уст своих! (1765—1766) (Хай цілує мене поцілунками уст своїх!)
Начальная дверь ко христіанскому добронравію (1766) (Вступні двері до християнської добронравності)
Наркісс. Разглагол о том: узнай себе (1767) (Наркіс. Розмова про те: пізнай себе)
Симфоніа, нареченная Книга Асхань о познаніи самого себе (1767) (Симфонія, названа Книга Асхань, про пізнання самого
себе)
Бесѣда, нареченная двое, о том, что блаженным быть легко
Бесѣда 1-я, нареченная Observatorium (СІОН)
Бесѣда 2-я, нареченная Observatorium Specula (еврейски — Сіон)
Діалог, или разглагол о древнем мірѣ (1772) (Діалог, або розмова про давній світ)
Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни [Разговор дружескій о душевном мирѣ](Розмова п'яти подорожніх про
істинне щастя в житті) (1773—1774)
Кольцо (Кільце. Дружня розмова про душевний світ) (1773—1774)
Разговор, называемый алфавит, или букварь мира (Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу) (1774)
Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis, сирѣчь Икона Алківіадская (Израилскій змій)
Книжечка о чтеніи священн[аго] писанія, нареченна Жена Лотова
Брань архистратига Михаила со Сатаною о сем: легко быть благим
Пря бѣсу со Варсавою
Благодарный Еродій (Вдячний Еродій)
Убогій Жайворонок (Вбогий Жайворонок)
Діалог. Имя ему — Потоп зміин