1. ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ
ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
ХАРКІВСЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ
МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ
Відділення Історико-географічне
Секція Гідрологія
ГІДРОНІМИ ПРИТОК РІЧКИ ХАРКІВ
ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ТОПОНІМИКИ
Виконала:
Юріна Карина Юріївна
учениця 10-А класу
Харківської загальноосвітньої
школи І-ІІІ ступенів №60
Харківської міської ради
Харківської області
Науковий керівник:
Синяєва Оксана Анатоліївна,
спеціаліст вищої категорії ,
вчитель географії
Харківської загальноосвітньої
школи І-ІІІ ступенів №60
Харківської міської ради
Харківської області
Харків – 2012
2. Зміст
Вступ…………………………………………………………………………….....1
1.Теоретичний розділ………………………………………………………..….2-7
1.1. Топоніміка – наука про географічні назви…………………………………..2
1.2. Топоніміка у працях географів…………………………………………….3-4
1.2. Характеристика приток басейну річки Харків…………………………...5-7
2. Практичний розділ………………………………………………………….8-18
2.1. Топооснови і топоформанти гідронімів…………………………………..8-9
2.2. Походження назв приток басейну річки Харків……………………….10-11
2.3. Застосування картографії та топоніміка……………………………….12-15
2.4. Легенди про походження назв гідронімів приток річки
Харків……………………………………………………………………..…..16-18
3. Висновки…………………………………………………………………..…..19
4. Список використаної літератури……………………………………………..20
5. Додатки
Додаток № 1(зображення річки Харків від витока до м. Липці способом
значків)
Додаток № 2(зображення річки Харків від м. Липці до гирла способом
значків)
Додаток № 3(зображення річки Харків від витока до м. Липці способом
ареалів)
Додаток № 4(зображення річки Харків від м. Липці до гирла способом
ареалів)
Додаток № 5(зображення річки Харків від витока до м. Липці за
допомогою топооснови)
Додаток № 6(зображення річки Харків від м. Липці до гирла за допомогою
топооснови)
3. 1
ВСТУП
Актуальність моєї науково-дослідницької роботи полягає у тому, що
для географічної науки виключно велике значення має топоніміка. Перша і
основна задача будь-якої географічної назви – назвати об’єкт, виділити його з
навколишніх однорідних об’єктів. Використання назв забезпечує спілкування
між людьми, дозволяє в усній мові або на письмі ідентифікувати об’єкти,
прив’язувати до них різні події. Ці функції назв (топонімів) важливі і для
географії як науки «просторової», яка широко використовує географічну
номенклатуру для прив’язки географічних фактів та явищ, для їх просторової
локалізації.
Мета: з’ясувати особливості гідронімів приток р. Харків як складової
частини топоніміки, визначити закономірність між назвами гідронімів і
природними умовами, історією заселення, скласти картосхему і
картодіаграму гідронімів басейну р. Харків, встановити міжпредметні
зв’язки географіії і мовознавства шляхом складання легенд про походження
приток р. Харків за допомогою топооснов і топоформантів.
Завдання мого дослідження:
1) опрацювати теоретичний матеріал з топоніміки України і Харківської
обл;
2) з’ясувати топооснови і топоформанти приток басейну річки Харків;
3) визначити походження приток річки Харків шляхом аналізу і
теоретичного і картографічного матеріалу;
4) нанести на картосхему топонімічні символи приток річки Харків;
5) скласти легенди про походження приток річки Харків;
6) узагальнити гідронімічні і топонімічні знання з географії рідного краю.
4. 2
1.ТЕОРЕТИЧНИЙ РОЗДІЛ
1.1.ТОПОНІМІКА – НАУКА ПРО ГЕОГРАФІЧНІ НАЗВИ
Топоніміка (від грець. Τόπος — місце і ὄνομα (onoma) — ім'я, назва) —
наука про географічні назви. Вона вивчає їх походження, розвиток і сучасний
стан, їх смислове значення, лексичну будову і граматичне оформлення,
написання і вимову.
Необхідність всебічного вивчення географічних назв зумовлена тим, що
вони мають виключно велике політичне, практичне і наукове значення. В
географічних назвах виражаються зміни суспільного строю, національна
політика держав, державна належність територій, пріоритет у географічних
відкриттях та дослідженнях.
Необхідно зауважити, що дані топоніміки можуть бути корисними у
школі – при навчанні географії та при проведенні позакласної роботи. Перш
за все, важливо чітко уявляти, що географічна номенклатура – це і є
топонімія, або географічна назва. Топоніміка може займати важливе місце у
роботі географічних гуртків, шкільних музеїв, у роботі з картою, при
проведенні географічних вечорів, вікторин, ігр або інших позаурочних
заходів.
Велике значення топоніміки і для таких наук, як історія і мовознавство.
Географічну назву іноді називають «літописом Землі». Дійсно, у ній
відображено багато того, що, не стало надбанням археології та історичних
документів. Порівняльне вивчення географічних назв являє значний інтерес і
надає велику допомогу при історичних дослідженнях.
Гідроніміка – наука, що вивчає власні назви водних артерій.
5. 3
1.2.ТОПОНІМІКА У ПРАЦЯХ ГЕОГРАФІВ
Інтерес до смислового значення географічних назв виник у давні часи.
Ще у античний час зародилася традиція супроводжувати географічні та
історичні твори визначенням назв. Топонімічні відмітки, повідомлені
попутно з описом будь-якого географічного об’єкта, містяться у «Історії»
Геродота, «Географії» Страбона, «Хорографії» Помпонія Мели, «Природної
історії» Плінія, «Морських берегах» Авіценни. Широке вживання мали
міфологічні сюжети, що зв’язують походження назв з іменами богів та різних
міфологічних осіб або з подіями їх життя.
У різних літописах, які містять легенди, можна помітити топоніми, що
пов’язані з іменами, наприклад, засновників міст. Однією з таких легенд є
легенда про Кия, засновника міста Києва. Інтерес до топоніміки проявляється
у трудах видатних середньоазіатських вчених – Абу Райхана Біруні та
Махмуда Кашгарського.
Першим російським вченим, який звернувся до географічних назв, був
історик та географ В.М. Татищєв, який не просто продовжив традицію
пояснення назв, але розглядав топонімічні екскурси як складовий елемент
географії. У 1743 р. В.Н. Татищєв визначив географію як чотири складові
частини:
1) астрономічна;
2) фізична,
3) політична,
4) сторична,
А також вісторичній сутністі є чотири обставини:
1) ім’я
2) час та причина
3) пригоди
4) знаки.
У 19 ст. топоніміка починає широко використовуватися в історико –
географічних дослідженнях. Одна з найвидатніших робіт - труд Н.І.
Надєждіна «Опыт исторической географии русского мира». Із іноземних
географів слід відмітити Елізе Реклю та його найголовніший труд «Земля і
люди. Всебічна географія» у 19 томах.
Праці видатного російського географа В.П. Семенова-Тян-Шанського –
помітна віха в історії топоніміки. Вони насичені багатим фактичним
матеріалом, який у нас час не втратив свого значення та заслуговує
найглибшого вивчення.
Серед географів 2 половини 20 ст. варто відзначити Е.М. Мурзаєва, у
6. 4
науковій творчості якого одне з важливіших місць посідає топоніміка. Він
написав близько 100 робіт, які присвячені різним аспектам вивчення
географічних назв. Топонімічні дослідження Є. М. Мурзаєва
значною мірою опираються на його власні польові матеріали, що
забезпечувало їм високу достовірність.
У своему огляді я назвала тільки тих географів, внесок яких у топоніміку був
найбільш значним. Крім того багато географів цікавляться топонімікою,
постійно використовують знання з цієї науки у своїй діяльності.
7. 5
1.3.ХАРАКТЕРИСТИКА БАСЕЙНУ РІЧКИ ХАРКІВ
Харків — річка в Росії (Бєлгородська область) та Україні (Харківський
район Харківської області). Ліва притока Лопані (басейн Сіверського Дінця).
Довжина 71 км. Висота витоку 160 м. Середньорічний стік 0,083 км рік.
Площа водозбірного басейну 1 160 км2
. Похил річки 0,8 м/км. Річкова долина
трапецієподібна, асиметрична, завширшки 2 км. Заплава двостороння
заболочена, завширшки до 0,5—1,5 км. Річище звивисте, завширшки до 15 м,
завглибшки до 3 м. Використовується для водопостачання, зрошення,
рекреації.Притоки: ліві: р. Немишля, р. Липець, р. Муром, правий приток: р.
Травянка. На річці (та її притоках) створено ставки, а також Трав'янське та
Муромське водосховища.
Харків бере початок на схід від смт Октябрського
(Росія). Тече на південний захід, на південь і знову на південний захід.
Впадає до річки Лопань в центральній частині міста Харкова.
— річка в Росії та Україні (у межах Харківського району Харківської
області). Ліва притока річки Харків (басейн Сіверського Дінця).
Довжина річки 26 км, площа басейну 219 км2
. Заплава широка, вкрита
лучною рослинністю. Річище помірно звивисте, завширшки 0,5—1,5 м.
Похил річки 1,5 м/км.
Липець бере початок на захід від с.Мурома (Білгородська область, Росія).
Тече переважно на південний захід. Впадає до річки Харків в межах села
Липці.
8. 6
Липець
Витік на захід від
с.Муром(Росія
Гирло р.Харків
Країни
басейну
Росія
Україна
Харківська область
Довжина 26 км
Площа
басейну
219 км2
Муром — річка в Росії та Україні ( у межах Харківського району
Харківськоїобласті).Лівапритока річки Харків (басейн Сіверського Дінця).
Довжина річки 35 км, площа басейну 211 км2
. Долина трапецієподібна,
асиметрична. Річище помірно звивисте, завширшки переважно 0,5—1,5 м.
Похил річки 1,6 м/км. У пониззі споруджено Муромське водосховище.
Річка бере початок на південний захід від села Мурома (Білгородська область,
Росія). Тече переважно на південний захід. Перетинає російсько-український
кордон на північний схід від села Зеленого. Впадає до річки Харків на
північно-західній околиці села Руські Тишки.
9. 7
Муром
Витік на південний захід від
с.Мурома (Росія)
Гирло р. Харків
Країни басейну Росія
Україна
Харківська область
Довжина 35 км
Площа басейну 211 км2
Річка Немишля бере початок одним кілометром на південь від с.
Михайлівка Харківської області і впадає в р.. Харків ліворуч. Площа
водозбору складає 72,2 км ², довжина ріки - 23 км, середній ухил - 4,8%.
Місцевість, що прилягає до долини річки, степова, слабо звивиста; в
середній і нижній течії - суцільно забудована житловими будинками та
промисловими спорудами м. Харкова.
Вище окружної дороги м. Харкова долина річки неглибока, слабо
порізана ярами; має U-видну форму. Схили відносно пологі, асиметричні, в
більшості випадків розорані. Нижче окружної дороги долина має прямокутну
форму, відносно пологі асиметричні схили.
Заплава р.. Немишля розвинена, ширина її близько 70 м. Вниз за течією
заплава розширюється до двох і більше кілометрів. Поверхня заболочена. У
межах міста заплава повністю зкоректована в результаті підсипки.
Русло р. Немишля практично починає проглядатися тільки від с.
Бражники. Тут в заплаві долини спостерігається вихід грунтових вод у
вигляді джерел. Далі русло губиться в зарослій осокою заплаві. У літній
період вода зберігається тільки в найнижчих місцях.
Назва річки З я кого берега
впадає
Місце впадання
(км від гирла)
Трав’янка
Липець
Муром
Немишля
п
л
л
л
52
42
33
4
10. 8
2.ПРАКТИЧНИЙ РОЗДІЛ
2.1. ТОПООСНОВИ І ТОПОФОРМАНТИ
Широке використання топоніміка знаходить у мовознавстві. Топоніми –
слова мови, які відображають її стан у момент утворення назви. Багато назв
виникли в глибокій давнині і належать вже зниклим мовам. Подоба назв
нерідко виявляється єдиним джерелом, що повідомляє будь-яку інформацію
про ці мови. Назви, що належать до існуючих мов, часто зберігають відомості
про лексичні, фонетичні, словотворенні явища, що допомагають глибше
зрозуміти минуле мови і процес її розвитку сьогодення. Багато назв
відображають діалектні риси, іноді також ті, що не збереглися у сучасному
мовленні. Все це робить зрозумілим велику зацікавленість, що проявляється
сучасним мовознавством до топоніміки.
Топооснова, або основа топоніма, - це смисловий компонент
географічної назви. Топооснови у чистому вигляді не існують. Вони
обов’язково доповнюються до цілих слів, оформлюються за допомогою
допоміжних елементів, які називаються формантами або топоформантами.
Топоформанти, або топонімічні форманти, - це службові елементи, які
приймають участь у побудові топонімів.
Топооснови можна розділити на обов`язкові (імперативні), які
неодмінно мають зустрітися у складі назв, і необов’язкові (факультативні),
сам факт входження яких у топонімію у відомій ступені випадкові. Репертуар
перших матеріально обмежений словами, що означають особливості
ландшафта та типи поселень на різних мовах. Репертуар інших практично
невичерпний, і будь-яку класифікацію провести значно складніше. До числа
обов’язкових основ відносяться також ряд типових означень, у тому числі –
особливі географічні означення. За завданням Міжнародного комітета
славістов був створений словник слов’янських топооснов, куди увійшли усі
обов’язкові основи і майже не увійшли факультативні.
Схожість основ географічних назв різних регіонів нерідко пояснюється
тим, що у них використовуються аналогічні слова. Таким чином, самі реалії
підказують набір топооснов.
Якщо до аналізу географічних назв підходити з тими ж критеріями, що
й до аналізу звичайних слів, то можна виділити префікс, корінь, суфікс,
закінчення:
префікс корінь суфікс закінчення
11. 9
Топооснови і топоформанти гідронімів приток річки Харків.
Річка Харків
Річка Харків, на мій погляд, має дві топооснови, тому що її назва
походить з тюрської мови і означає “хар” - “суша”, “земля”, та “коби”, “кобе”
- “слід тимчасового потоку”. Тому назву цього гідроніма можна вважати
винятком з правила і зобразити як дві топооснови без префікса і суфікса.
Інші гідроніми, притоки річки Харків, мають одну топооснову, яка
доповнюється топоформантами. Я з’ясувала, що собою представляють
топооснови і топоформанти приток річки Харків і надаю топооснови і
топоформанти приток річки Харків у вигляді схем.
Річка Муром
Форма слова «мур» в О.в. закріпилась за назвою річки, яка протікала
поблизу цієї місцевості.
Річка Трав’янка
Річка Немишля
Річка Липець
мур ом
акянтрав
лип
ляшнеми
шшш
ець
хар ків
12. 10
2.2.ПОХОДЖЕННЯ НАЗВ ПРИТОК БАСЕЙНУ РІЧКИ ХАРКІВ
НАЗВА РІЧКИ ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ
1) річка Харків Походить від двоосновного іменника
тюрської мови і утворилося від двох
загальногеографічних термінів: “хар”-
Кара/Хара/ в значенні “земля”, “суша”
та “коби”/”кобу”/
”кобе” - “слід тимчасового потоку”.
Цей давньотюрський гідронім
дослівно означає “мілководна
пересихаюча річка”.
2) річка (Нетеча),
Русло засипано на початку 20
століття
«повільна течія», «болото», «стояча
вода». Словник української мови під
редакцією Б.Д. Грінченка. Назва від
географічного терміна “нетеча”,
“нетіч”. Приклад негаційного
гідроніму. Структурно — семантична
група негаційних топонімів
формально характеризується
наявністю заперечень заперечень без-
і не-, дуже давніх за походженням і
семантикою. Ця група топонімів
походить з індоєвропейської мовної
спільності, має відповідники в
багатьох індоєвропейських мовах.
Негаційні топоніми утворилися на
основі апелятивів або як заперечення
даної ознаки, властивості, характеру
дії тощо, або ж як протилежність вже
існуючої географічної назви. З
сербської мови “нетеч”, “нетека”
означають “болото”, “стояча вода”.
3) річка Липець «липа». В українській мові слово
“липа” - рід дерева з родини липових.
Похідні від “липа” - Липець, ліва
притока річки Харків
4) річка Муром «мур», «оборонне укріплення». За
переказами слово “муровані”
з’явилося пізніше і походить від назви
оборонних укріплень (мурів), рештки
яких збереглися до нашого часу.
5) річка Трав`янка Імовірно назва походить від слова
13. «трава», «галявина», «місце, де росте
трава», річка протікає по місцевості,
яка в минулому була вкрита густою
трав`13азв рослинністю. З “Словника
української мови” за редакцією Б.Д.
Грінченка “травник” – місце, яке
повністю заросло травою.
14. 12
2.3. ЗАСТОСУВАННЯ ТОПОНІМІЧНОГО КАРТОГРАФУВАННЯ.
Основні топографічні знаки гідронімів
Спосіб значків Топооснови
Спосіб картограм
і картодіаграмСпосіб ареалів
Позначення
об’єктів і явищ
певними
значками,
які вказують їх
розміщення.
Значки не
виражені в
масштабі карті.
Відображає
різноманітні
структурно —
граматичні,
фонетичні або
семантичні
ознаки назв,
комплекси
таких знаків
або висновків
зроблені на їх
основі.
Смисловий
компонент
географічної
назви.
Виділяють
Топооснови і
топоформанти.
Відображає
зону
поширення тих
чи інших
об’єктів. На
карті
позначають
контур зони
поширення і
зафарбовують
його кольором.
15. 13
Застосування картографічного методу дослідження не обмежується
лише залученням готових загально – географічних та тематичних карт.
Важливим напрямком застосування є створення нових карт, зміст і
оформлення яких підпорядковане вимогам конкретної мети. Для цілей
топонімічного дослідження необхідні карти, які показують поширення
різноманітних топонімічних явищ, топоніміки їх елементів або
характеристик. Такі карти у відповідності з їх основним змістом називають
топонімічними.
Є різні способи зображення об’єктів на карті. Умовні знаки при цьому
різняться за формою, розміром, кольором. Вони можуть бути виражені у
масштабі, а можуть бути і 15азваних151515бними.
Спосіб значків – позначення об’єктів і явищ певними значками, які
вказують їх розміщення. Значки не виражені в масштабі карти.
Значки представляють систему графічних позначень, якими
зображується місцеположення об’єктів і явищ, які картографуються, а також
передаються якісні й кількісні відмінності між ними. На топонімічних картах
зазвичай застосовуються геометричні значки, у яких використовуються три
елемента: форма, величина і колір. З формою зазвичай пов`язують якісні
відмінності , з величиною - кількісні, а колір може використовуватися для
передачі різноманітних додаткових характеристик, які необхідні в тих або
інших випадках. Основні вимоги, які пред`являються до геометричних
значків, - читання і наочність. Зупинимось на них більш детально.
Читання картографічного зображення, реалізованого значковим
способом, визначається фізіологічними можливостями зору і має дві
взаємозалежні сторони – видимість та різність. Перша зі сторін пов’язана
головним образом з розміром знака, друга – з його формою. На топонімічних
картах вимоги читання в основному задовольняються. Головна увага при
цьому звертається на відмінність знаків, для чого застосовуються
геометричні значки різноманітного зображення. Найбільш вживані світлі (не
залиті), або покриті прямою , косою або перетинаючою штриховкою, або
суцільно залиті круги, квадрати, ромби, прямокутники та трикутники.
Зустрічаються прямі та косі хрести та кути, вертикальні, горизонтальні та
похилі штрихи, хвилясті лінії тощо.
Наочність – одна з головних вимог способу значків. Наочність
пов’язана з психологічною стороною. По можливості малюнок знаку повинен
викликати асоціації із зображеним об’єктом, з його зовнішнім виглядом і
внутрішніми властивостями.
Спосіб ареалів відображає зону поширення тих чи інших об’єктів. На
карті позначають контури зони поширення і зафарбовують його кольором.
Цей спосіб використовується дуже широко. Він являється основним при
вивченні топонімічних явищ у всіх областях їх поширення, тобто при
ареальних топонімічних дослідженнях.. Уявлення про ареали може дати і
розглянутий вище значковий спосіб. Графічна реалізація способу ареалів
можлива різними шляхами. На першому місці зображення ареала за
16. 14
допомогою окунтурювальної його лінії. При цьому у контур разом з
територіями, на яких картографічне явище встановлене шляхом
безпосередніх спостережень, може підключатися й такий простір, де
поширення явища встановлено лише теоретично, шляхом аналізу матеріалу.
Цей метод зображення особливо зручний при показі на одній карті двох або
більше ізольованих або дотичних ареалів.
Лінійні знаки використовують для зображення на карті об’єктів у
вигляді ліній: річок, кордонів, доріг. Їх довжина зазначається в масштабі, а
ширина – поза масштабом.
Ізолінії – лінії, що поєднують однакові значення якогось показника.
Картограми. Картодіаграми. При необхідності графічного
відображення територіального розподілу інтенсивності одного або більше
явищ доцільно побудови картограм та картодіаграм. На них інтенсивність
явищ розглядається у рамках певних одиниць. Спосіб розподілу територій на
ті або інші одиниці залежить від категорії назв та форм фіксації
топонімічного інвентарю, що розглядається. Для виконання різноманітних
спостережень над назвами населених пунктів найбільш ширше застосування
знаходять офіційні списки населених пунктів, які, складаються і видаються як
одиниці адміністративного поділу. Показники , за якими будуються
картограми та картодіаграми, відображають різноманітні структурно –
граматичні, фонетичні або семантичні ознаки назв.
За допомогою топографічних знаків я склала картосхеми і діаграму
гідронімів приток річки Харків.
За допомогою способу значків я нанесла умовні знаки на картосхему
гідронімів приток річки Харків, при цьому однаковими умовними знаками я
виділила річку Липець і річку Трав’янка (за ознакою рослинності), інші
гідроніми були позначені різними умовними знаками. (Додаток № 1, 2)
За допомогою способу ареалів я визначила гідроніми річки Харків,
використовуючи довжину річок в кілометрах. (Додаток № 3, 4)
За допомогою топооснови і топоформантів я нанесла умовні знаки
гідронімів приток річки Харків, виділивши при цьому одним умовним знаком
річку Харків, яка має давньотюрське походження і таким чином має дві
топооснови, що не характерно для назви річок. Інші притоки річки Харків
мають одну топооснову і тому я їх позначила однаковими умовними знаками.
(Додаток № 5, 6)
Способом діаграми я також виділила назви приток річки Харків за
допомогою секторної діаграми
17. 15
В основі діаграми також знаходиться розподіл гідронімів річки Харків
за топоосновою. Річка Харків, яка має дві топооснови складає 20% на
діаграмі, притоки річки Харків, які мають одну топооснову складають 80% на
діаграмі.
18. 16
2.4. ЛЕГЕНДИ ПРО ПОХОДЖЕННЯ НАЗВ ГІДРОНІМІВ
БАСЕЙНУ РІЧКИ ХАРКІВ
Річка Харків
У давні часи в одному палаці жив князь. Він мав дуже вродливу доньку
на ймення Весна. Весна дуже любила гуляти по полям і збирати квіти. І ось
одного разу вона зустріла хлопця, який грав на сопілці, його звали Харитон.
Його гра так сподобалась Весні, що вона довгий час як зачарована її слухала.
Харитон і Весна покохали один одного і почали зустрічатися. Але коли князь
довідався про їх зустрічі, він розлютився і наказав вбити Харитона. Наймити
виконали наказ князя. Даремно Весна виглядала свого коханого, вона дуже
сильно плакала і від її сліз утворилась річка, яку назвали Харків на згадку
про коханого Весни. Минуло багато часу, але кожний рік Весна з’являється
біля річки, і неначе будить свого коханого від сну, тоді тане лід на річці
Харків і починають цвірінчати синиці і горобці. Люди, які оселилися у цій
місцевості на честь цих провідників Весни назвали це місце Циркуни. Так і
тече річка Харків у селищі Циркуни на згадку про велике кохання князівни
Весни і простого хлопця Харитона.
Річка Трав’янка
Про цю місцевість говорили: «…широкі поля, родюча земля, гарні
лани, яскрава трава…» А місцевість ця знаходиться під Харковом. Коло
селища була річка, чиста і гарна. Дівчата полюбляли збиратися коло неї,
співати пісні, збирати квіти аби зробити вінок. Парубки тим часом пасли
корів на галявині, адже тут була найкраща трава. Там було дуже красиво,
особливо у травні. Саме у травні на цій галявині познайомились Олеся і
Петро. З першого ж погляду вони покохали один одного. Минув час, кохані
одружилися, а місце, де вони знайшли своє кохання і щастя назвали
Трав’янкою. Тож саме завдяки коханню ця річка має таку назву.
19. 17
Річка Немишля
Павло Немишля – пан, який перший збудував собі хату коло річки,
притоки Харкова. Чоловік був добрий, щирий, щедрий, працьовитий. Після
його поселення багато хто теж будував тут хати. Минув час, і місцевість стала
справжнім селом. Люди були всі, наче родичі, допомагали, навчали один
одного як правильно орати землю, завжди ділились врожаєм з тим, хто його
не мав. Селяни особливо любили Павла, бо саме він був «скелею», яка
охороняла їх від усіх проблем. Восени в одній хаті була пожежа, в одній
кімнаті знаходився хлопчик, років п’яти, Павло врятував його, віддавши своє
життя…Плакало все село…Люди вирішили назвати річку і село Немишля, на
честь їхнього героя і засновника.
Річка Липець
Галина була найзавиднішою нареченою у селі. Вона походила зі
знатного панського роду. Дівчина була працьовитою, гарною, доброю
господинею, тож багато хто до неї сватався, але всі кандидати у чоловіки
поверталися додому з гарбузом. Чому ж Галина не прагнула вийти заміж за
когось з них? А тому, що чекала вона свого коханого – звичайного козака
Максима. Закохані давно вже вирішили побратися, але батько дівчини – пан
Андрій Степанович, і чути не хотів, що його єдина красуня – дочка буде
дружиною козака, а не пана. Якого пана? Молодого, зі знатного роду,як і вони
самі, багатого, але жадібного. Андрій вже мав на прикметі одного молодика,
Дмитра. Цей наречений був злий, жорстокий, цілеспрямований, він завжди
отримував те, що хотів будь-якою ціною. Як почула Галина про нього, так і
плакала всю ніч.
Настав день сватання. Галина відмовилась виходити за нього заміж, проте її
батько вже все вирішив, навіть призначив дату весілля. У той самий час
повернувся Максим і зразу ж пішов до коханої свататися знову. Побачив
Дмитро Максима, розізлився, бо зрозумів, що Галина буде саме його
дружиною. Хлопець вийшов на двір, позвав Максима, дістав ніж…Галинчин
коханий загинув, а на тому самому місці виросла липа. З того часу це дерево є
символом вічного кохання всупереч всьому. Дівчата плели вінки з листя цієї
18
20. липи і кидали їх у річку, загадуючи бажання бути з тим, кого кохаєш. Завдяки
цій традиції річку і назвали – Липець.
Річка Муром
Ще за часів козаків під Харковом існувала башта, яка називалась
Муромська. Ця башта була збудована біля річки, тому це був найкращий
захисток від ворогів, бо нападникам було досить важко перейти через річку.
Завдяки їй вижило багато людей. На жаль, роки і війни дались взнаки, і від
башти не залишилось навіть уламків, проте тепер її назву носить річка, а саме
притока річки Харків – Муром.
19
21. 3.ВИСНОВКИ
У результаті свого дослідження я опрацювала теоретичний матеріал з
топоніміки і гідроніміки України і Харківської області. На основі
теоретичного матеріалу я дослідила походження назв гідронімів річки Харків
і з’ясувала, що річка Харків має давнотюрське походження і складається з
двох топооснов “хар” – “суша”, “кобе” – “річка”. Усі інші притоки річки
Харків мають одну топооснову і їх походження назви пов’язано з назвою
рослинності (Липець, Трав’янка) або з назвою стародавнього укріплення
(Муром), назва річки Немишля (Нетеч)
пов’язано з характером течії цієї річки. При своєму дослідженні я також
використала схематичний план річки Харків, який мені було надано в
Харківській гідрометеорологічній обсерваторії і на основі цього
схематичного плану мною було виконано картографічне зображення
гідронімів приток річки Харків способом значків, ареалів, топооснову. Також
я склала діаграму гідронімів приток річки Харків, в основу даних для цієї
діаграми був покладений спосіб топооснов.
Вивчення власних географічних назв сприяє висвітленню важливих
явищ історії українського народу та його мови, допоможе більш
поглибленому усвідомленню процесів розвитку сучасної української
літературної мови, забезпечують ширше використання даних топоніміки в
навчально – виховній роботі середньої школи, подає практичну допомогу в
роботі державних органів та організацій по адміністративно –
територіальному поділу України, картографуванню, у топографічній роботі,
прискорює підготовку топонімічних словників, довідників, атласів.
Багато назв чітко характеризують природні умови, особливості
населення, його господарську діяльність. А завдяки тому, що назви нерідко
зберігаються століттями і навіть тисячоліттями, вони слугують безцінним
джерелом інформації про географічні умови минулого часу. Ці властивості
назв можуть знайти широке застосування у краєзнавчій роботі по вивченню
своєї місцевості, дозволяючи перенестись у глибину століть і дізнатись, якою
була ця чи інша місцевість раніше, хто на ній жив і чим займався.
Вивчення географічних назв відкриває також великі можливості по
налагодженню широких міжпредметних зв’язків географії з історією та
вивченням української та іноземних мов. Ці зв’язки перш за все
забезпечують найбільш повне та різноманітне вивчення назв, тобто сприяють
більш глибокому вивченню географічної номенклатури. Але крім того,
спираючись на такий цікавий матеріал, як географічні назви, вони
допоможуть більш глибокому засвоєнню знань з цих предметів.
20
22. 4.СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1) Стислий топонімічний словник /В.А.Ніконов/ 1966
2) Саратов І./Притоки річки Харків/ Немишля/ водоймища міста/
соціальна Харківщина/1971
3) Топонімічний словник України/ М.П. Янко/1998
4) Словник зниклих назв/ Є. Довженко/
5) «Український Фенікс»/ А.П. Ярещенко/ 1999
6) А. Ярещенко “Топонімічний словник Харківщини” 1991
7)Сумцов Н.Ф./ Местные названия в украинской народной словестности
1886
8) Муромцев І.В. “Словотворчі типи гідронімів” (Басейн Сіверського Дінця)
1966
9) Українська енциклопедія К:.2000
10) Прокопчук/ Топоніми рідного краюК. Рідний край 1999 — 95 с.
11) Бондалетов В.Д. «Русская ономастика». – М.: Просвещение, 1983
12) Словник гідронімів України К:.Наукова думка 1979
13) Є.С. Отін «Гідроніми Східної України».Київ «Вища школа» 1977
14) Франко З.Т. «Граматична будова українських гідронімів» 1979
15 «Гідронімія України в її міжмовних і міждіалектних зв’язках» 1981
16) А.П. Коваль/«Знайомі незнайомці»/2001/ Київ
17) Никонов В. А. «Введение в топонимику». М., 1965;
18) Попов А. И. «Географические названия: Введение в топонимику» М.; Л.,
1965;
19) Попов А. И. «Следы времен минувших» Л., 1981;
20) Б.Грінченко / «Словник української мови» 1907 — 1909
28. (зображення річки Харків від м. Липці до гирла способом ареалів)
26
Додаток № 5
(зображення річки Харків від витока до м. Липці за допомогою топооснови)
