головне управління освіти і науки

1. ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ
ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
ХАРКІВСЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ
МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ
Відділення Історико-географічне
Секція: Географія і ландшафтознавство
ПОШИРЕННЯ ОЙКОНІМІВ НА ТЕРИТОРІЇ
ДЕРГАЧІВСЬКОГО РАЙОНУ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Виконала :
Нестеренко Марія
учениця 11-А класу
Харківської загальноосвітньої
школи І-ІІІ ступенів №60
Харківської міської ради
Харківської області
Науковий керівник:
Синяєва ОксанаАнатоліївна,
спеціаліст вищої категорії ,
вчитель географії
Харківської загальноосвітньої
школи І-ІІІ ступенів №60
Харківської міської ради
Харківської області
Харків – 2015

2. Зміст
Вступ…………………………………………………………………………….....1
1.Теоретичний розділ………………………………………………………..….2-7
1.1. Топоніміка – наука про географічні назви…………………………………..2
1.2. Топоніміка у працях географів…………………………………………….3-4
1.2. Характеристика населених пунктів Дергачівського району Харківської
області.…………………………........................................................................5-7
2. Практичний розділ………………………………………………………….8-18
2.1. Топооснови і топоформанти ойконімів…………………………………..8-9
2.2. Походження назв населених пунктів Дергачівського
району.……………………………………………………………………….10-11
2.3. Застосування картографії та топоніміка……………………………….12-15
2.4. Легенди про походження назв населених пунктів Дергачівського району
Харківської області…………………………………………………………16-18
3. Висновки…………………………………………………………………..…..19
4. Список використаної літератури……………………………………………..20
5. Додатки
Додаток№ 1(зображення населених пунктів Дергачівського районуспособом
значків)
Додаток№ 2 (зображення населених пунктів Дергачівськогорайону
способом ареалів)
Додаток№ 3(зображення населених пунктів Дергачівського району за
допомогоютопооснови).

3. ВСТУП
Актуальність моєї науково-дослідницької роботи полягає у тому, що для
географічної науки виключно велике значення має топоніміка. Перша і основна
задача будь-якої географічної назви – назвати об’єкт, виділити його з
навколишніх однорідних об’єктів. Використання назв забезпечує спілкування
між людьми, дозволяє в усній мові або на письмі ідентифікувати об’єкти,
прив’язувати до них різні події. Ці функції назв (топонімів) важливі і для
географії як науки «просторової», яка широко використовує географічну
номенклатуру для прив’язки географічних фактів та явищ, для їх просторової
локалізації.
Мета: з’ясувати особливості ойконімів – назви населених пунктів
Дергачівського району Харківської області як складової частини топоніміки,
визначити закономірність між ойконімами і природними умовами, історією
заселення, скласти картосхему і картодіаграму ойконімів ,встановити
міжпредметні зв’язки географіії і мовознавства шляхом складання легенд про
походження назв населених пунктів Дергачівського району Харківської області
за допомогою топооснов і топоформантів.
Завдання мого дослідження:
1) опрацювати теоретичний матеріал з топоніміки України і Харківської обл;
2) з’ясувати топооснови і топоформанти назв населених пунктів
Дергачівського району Харківської області;
3) визначити походження ойконімів шляхом аналізу теоретичного і
картографічного матеріалу;
4) нанести на картосхему топонімічні символи ойконімів;
5) скласти легенди про походження назв населених пунктів Дергачівського
району Харківської області;
6) узагальнити ойконімічні і топонімічні знання з географії рідного краю.

4. 1.ТЕОРЕТИЧНИЙ РОЗДІЛ
1.1.ТОПОНІМІКА – НАУКА ПРО ГЕОГРАФІЧНІ НАЗВИ
Топоніміка (від грець. Τόπος — місце і ὄνομα (onoma) — ім'я, назва) —
наука, що вивчає їх походження, смислове значення, розвиток, сучасний стан,
написання і вимову.
Першою ознакою будь-якого географічного об’єкта є його назва.
Середовище, в якому живе людина, це не тільки його квартира, місце роботи,
транспорт, а й географічні назви, без яких не можна визначити
місцезнаходження будь-якого об’єкта. Вони створюють певну ауру навколо
людини, впливаючи на її життя.
Тому в минулому назви ніколи не давалися випадково. Вони влучно
відтворювали особливості природи тієї чи іншої місцевості, її природні
багатства, а також економічні, історичні, культурні та побутові умови життя
людей.
Галузь знань, що всебічно вивчає географічні назви — їх походження, смислове
значення, зміни в написанні, вимову, називається топонімікою.
Багато географічних назв збереглося з давніх часів. Тому топоніміка — це ніби
мова землі, яка розповідає про свої багатства, історію, таємниці, щастя і горе
народу..
Отже, ороніми (назви об’єктів суходолу) та гідроніми (назви водних об’єктів) є
цінними пам’ятками нашої культури, які так само, як і архітектурні пам’ятки,
потребують державної охорони.
Топоніміка має значення не тільки для істориків і краєзнавців, а й для геологів,
містобудівників та проектантів. Відомо, що пошуки і відкриття в 1926 р.
Кременчуцького родовища залізної руди були б ефективнішими, якби геологи
зважили на досвід українського народу, який в географічних назвах за сотні
років до відкриття вказував на існування в пониззі річки Псел родовищ заліза
(річка Залізко, село і річка Залізняк). в географічних назвах. Насамперед це
стосується рельєфу. Багато назв, таких як, наприклад, Поділля, Поділ,

5. Семигори, П’ятигори, Глибоке, Плоске, Рівчак, Рови, Шпилі, Міжгір’я, Нижні
Ворота, Житні Гори, Сомкова Долина, Гостра Могила, Червоні Яри, Нагірці,
Підгірці, Загірні тощо, трапляються практично в кожній області України.
Топоніми Вапенне, Вапнярка розміщуються в досить вузькій смузі, що
простяглася від Волинської до Одеськоїобласті. Вони збігаються з територіями,
де залягають вапнякові відклади. На сході України, на межі Харківської і
Луганської областей, також зосереджено кілька топонімів з крейдяною
основою. Багато в Україні назв, що вказують на наявність певних будівельних
матеріалів: численні Кам’янки, Пісківки, Кристалічні, Срібні, Золоті, Білопілля,
Білогір’я тощо.
Досить часто трапляються назви Оболонь, Оболоння, що характеризують
низький берег річки, який заливається під час повені.
Україна багата на річки, озера, ставки, а її північна частина — на болота. Це
також знайшло відображення в географічних назвах: Озірна, Озера, Озерщина,
Мокрець, Вінницькі Стави, Болотня, Запрудка, Потік, Потоки, Грузьке та багато
інших.
Рослинність України, її видовий склад, що властивий тій чи іншій місцевості,
вплив людини на природне середовище теж відображено на карті держави. Це
Хмельовик і Яблунівка, Вербова і Гайок, Бір і Мала Вільшанка, Дібрівка і
Вишеньки, Калинівка і Липовий Скиток, Липова Долина і річки Золота Липа та
Ромен, Березка і Кленове, Кропивня і Очеретяне, Липовець і Тернівка, Вишня,
Троянда і Лаванда.
Назви тварин збереглися в назвах населених пунктів, річок. Наприклад: тур
(Тур’ї Ремети Закарпатської, річка Тур’я Волинської областей), горностай (с.
Горностайпіль Київської області), лебідь (Лебедин Сумської, Лебедівка
Київськоїобластей), бобер (Бобровиця Чернігівської області), гуси (Гусятин на
Тернопільщині).
Корчувате, Пнятин, Поляна, Тартак (лісопилка), Папірня, Нова Папірня —
назви, що відображають діяльність людини.

6. Ономастика - наука, яка вивчає власні імена, а історична ономастика
вивчає історію власних імен. З одного боку, ця наука примикає до лінгвістики, з
іншого, - до історії. Історик шукає в ономастичному матеріалі відомості про
певні аспекти минулого рідного краю. А філологів вона цікавить з точки зору
розвитку мови.
Крім цього, в ряді пунктів ономастика тісно зливається і з географією,
етнографією, соціологією. Об´єднує їх і матеріал досліджень. Наприклад,
літописи, розрядні книги, підсумки перепису тощо, які є основними
документами для історичних досліджень, є також і невичерпним джерелом для
ономастики. Але ці документи (географічні назви, імена та прізвища і т. ін.)
історик, лінгвіст, етнограф, географ і соціолог аналізують по-різному, з різною
метою та для одержання різної інформації.
Історичний потенціал, який є в імені, знаходить своє відображення в тому,
що воно багатьма нитками пов´язане з різноманітними сферами людської
культури. Воно виникає в колективі, з потреб колективу і відображає риси, що
мають значення для колектива, який знаходиться на певному ступені
історичного розвитку. Епоха і рівень знань людства накладає свій відбиток на
ім´я. Звертання до окремих ономастичних основ і моделей завжди історичне,
тому доповнення в ономастичне дослідження історичним моментом вкрай
необхідне.
В ономастиці історика-краєзнавця найбільше за все цікавить топоніміка та
антропоніміка.
Топоніміка включає такі поняття: 1) гідроніми (назви річок, озер, колодязів
і т.д.); 2) фоніми (назви курганів); 3) ойконіми (назви населених пунктів); 4)
спелеоніми (назви печер, скельних навісів); 5) ороніми (назви хребтів, гір,
долин, ярів, впадин і ущелин); 6) хороніми (назви країв і країн).
Проте в краєзнавстві виникає потреба детальнішої класифікації
географічних назв. Серед гідронімів можуть виділятися: лімноніми (назви
озер), потамоніми (назви річок), гелоніми (назви боліт). Серед ойконімів

7. виділяються полісоніми (назви міст). В містах можуть існувати агороніми
(назви площ), годоніми (назви вулиць), ергоніми (назви підприємств) та ін.
Для топоніміки характерні свої специфічні методи досліджень. Основну
роль відіграють польові дослідження, збір первинного матеріалу, виявлення
природних, історичних і етнографічних особливостей певного регіону,
особливостей, які визначають своєрідність топонімів.
Топоніміка використовує методи, які притаманні історичній науці, - роботу
з архівними матеріалами, аналіз письмових джерел. На службу топоніміці
поставлені методи, які властиві географічній науці - картографічний,
просторово-порівняльний та ін.
Велике значення має етимологія географічних назв, тобто пояснення
їхнього походження, усвідомлення первинного змісту назви того чи іншого
об’єкта.
Необхідність всебічного вивчення географічних назв зумовлена тим, що
вони мають виключно велике політичне, практичне і наукове значення. В
географічних назвах виражаються зміни суспільного строю, національна
політика держав, державна належність територій, пріоритет у географічних
відкриттях та дослідженнях.
Необхідно зауважити, що дані топоніміки можуть бути корисними у школі
– при навчанні географії та при проведенні позакласної роботи. Перш за все,
важливо чітко уявляти, що географічна номенклатура – це і є топонімія, або
географічна назва. Топоніміка може займати важливе місце у роботі
географічних гуртків, шкільних музеїв, у роботі з картою, при проведенні
географічних вечорів, вікторин, ігр або інших позаурочних заходів.
Велике значення топоніміки і для таких наук, як історія і мовознавство.
Географічну назву іноді називають «літописом Землі». Дійсно, у ній
відображено багато того, що, не стало надбанням археології та історичних
документів. Порівняльне вивчення географічних назв являє значний інтерес і
надає велику допомогу при історичних дослідженнях.

8. 1.2.ТОПОНІМІКА У ПРАЦЯХ ГЕОГРАФІВ
Інтерес до смислового значення географічних назв виник у давні часи.
Ще у античний час зародилася традиція супроводжувати географічні та
історичні твори визначенням назв. Топонімічні відмітки, повідомлені попутно з
описом будь-якого географічного об’єкта, містяться у «Історії» Геродота,
«Географії» Страбона, «Хорографії» Помпонія Мели, «Природної історії»
Плінія, «Морських берегах» Авіценни. Широке вживання мали міфологічні
сюжети, що зв’язують походження назв з іменами богів та різних міфологічних
осіб або з подіями їх життя.
У різних літописах, які містять легенди, можна помітити топоніми, що
пов’язані з іменами, наприклад, засновників міст. Однією з таких легенд є
легенда про Кия, засновника міста Києва. Інтерес до топоніміки проявляється у
трудах видатних середньоазіатських вчених – Абу Райхана Біруні та Махмуда
Кашгарського.
Першим російським вченим, який звернувся до географічних назв, був
історик та географ В.М. Татищєв, який не просто продовжив традицію
пояснення назв, але розглядав топонімічні екскурси як складовий елемент
географії. У 1743 р. В.Н. Татищєв визначив географію як чотири складові
частини:
1) астрономічна;
2) фізична,
3) політична,
4)історична,
А також в історичній сутності є чотири обставини:
1) ім’я;
2) час та причина;
3) пригоди;
4) знаки.

9. У 19 ст. топоніміка починає широко використовуватися в історико –
географічних дослідженнях. Одна з найвидатніших робіт - труд Н.І. Надєждіна
«Опыт исторической географии русского мира». Із іноземних географів
слід відмітити Елізе Реклю та його найголовнішийтруд «Земля і люди. Всебічна
географія» у 19 томах.
Праці видатного російського географа В.П. Семенова-Тянь-Шанського –
помітна віха в історії топоніміки. Вони насичені багатим фактичним
матеріалом, який у нас час не втратив свого значення та заслуговує
найглибшого вивчення.
Серед географів 2 половини 20 ст. варто відзначити Е.М. Мурзаєва, у
науковій творчостіякого одне з важливіших місць посідає топоніміка. Він
написав близько 100 робіт, які присвяченірізним аспектам вивчення
географічних назв. Топонімічні дослідження Є. М. Мурзаєва
значноюмірою опираються найого власні польові матеріали, що забезпечувало
їм високу достовірність.
У своєму огляді я назвала тільки тих географів, внесок яких у топоніміку був
найбільш значним. Крім того багато географів цікавляться топонімікою,
постійно використовують знання з цієї науки у своїй діяльності.

10. 1.1 Історія розвитку Дергачівського району Харківської області
Загальна площа районускладає 900,1 км 2 .Район адміністративно-
територіальний, поділяється на 1 міську раду, 7 селищних рад та 7 сільських
рад, які об'єднують 63 населених пунктів, 55 з яких — села.
Населення району складало 95,1 тис осіб ( на 01.08.2014р) ,
За щільністю населення (103 особина 1 км²) район посідає одне з провідних
місць в області.
Районом протікають річка Лопань (протяжність по території району майже 50
км) і річка Уди (протяжність по території району — 7,38 км).
Дергачівщина має вигідне географічне розташування — район межує
з Бєлгородськоюобластю РосійськоїФедерації (протяжність кордону — 16 км),
а також ізВалківським, Богодухівським, Золочівським іХарківським районами
Харківської області.
Дергачівськийрайон має високийприродно-ресурснийпотенціал. Його основу
складають: глина, суглинок — у Білашівському і Лужківському
родовищах, пісок силікатний — у Пересічанськомуродовищі, вода
мінеральна — у Березівськомуродовищі.
Відстань від районного центру до міста Харкова становить 12 км.
У старих українськихлітописах і документах XVI—XVII століть місцевість
називали «Диким полем». Активне заселення цих територій припадає на добу
гетьмана всія України БогданаХмельницького.
Перша згадка про Деркачі — 1660. Тоді там жило 26 родинпереселенців із
Правобережжя, а пізніше серед мешканців слободиз'являються козаки.
Деркачівська козацька слободастає невід'ємною частиною великої лінії місць-
фортець так званої «Бєлгородськоїлінії», яка захищала від
набігів татар південні кордониРосійськоїімперії.
Під час нападу кримськихтатар 1680 Деркачі зруйнованій лише в 30-х роках
XVIII століття спорудилинову фортецю.

11. Деркачі були сотенним поселенням з двомасотнямипід керуванням отамана і
єсаула. За історичнимисвідченнями, у другій половині XVIII століття першою
Деркачівськоюсотнею керували сотникЯків Ковалевський, одинотаман, два
єсаули і 40 козаків. У другій Деркачівській сотні, куди входило й село
Черкаська Лозова, був сотник Яків Квітка і 16 козаків. У кінці XVIII століття
сотником у Деркачах був Іван Горленко. Найбільші бойовіукріплення були в
Козачій Лопані. Саме тут у XVIII столітті виникло декілька військових
поселень.
Багато населених пунктів Дергачівського районувиникли у XVIII столітті. Так,
Вільшани були заснованіблизько 1655 вихідцями з Богуславської Вільшани на
Київщині . У 1650 роцівиникли села Гаврилівка, Мала Данилівка, Пересічне,
Черкаська Лозова, РуськаЛозовай Прудянка. Але це була далеко не перша
хвиля поселень на території району, про що свідчать кургани та сліди
поселень скіфського часу(V—ІІІ ст. до н. е.), а також Черняхівської (II—IV ст.
до н. е.) та Салтівської (VIII—X ст.) культур.
У XVIII столітті Слобожанщинавтратила автономію і за наказом московської
цариці Катерини ІІ у 1765році із слобідськихполків була утворена Слобідсько-
Українськагубернія. 27 вересня 1780 року з губернії утворили Харківське
намісництво, до складу якого у ті часи входило 15 уїздів. СлободаДеркачі
входила до Харківського уїздуй була центром волості.
В основуправління Деркачівської волостібуло покладене самоврядування.
Волоснийголова, що був уповноваженим у громадськихсправах, обирався
шляхом голосування. Також обирали збирачаподатків, писаря та його
помічника, сільського та пожежного старост.
Усі питання стосовно життя села вирішувались на зборахмешканців, які мали
право голосу, рішення сільських зборів записувались у спеціальну книгу. Крім
того, складався кошторис на утримання установ, відраховувались кошти на
платню відповідальним особам, виділялись кошти на опалення, освітлення й
утримання училищ. Такий устрій був зрозумілим усім, він виключав

12. зловживання, бо був підпорядкованийгромадськості, а посадовіособибули
підзвітні народу.
Наприкінці XVIII — в першій половині XIX століть на Харківщині посилився
процес розпадукріпосництва, що супроводжувався розвитком промислів,
ремесел, дрібнотоварноговиробництва.
У першій половиніXIX століття у слободіДеркачі та у волості з'являються
перші підприємства. Так, 1830 рокубуло відкрито воскобійнийзавод, що
виробляв свічки, трохи пізніше — цукрорафінадний завод, а також декілька
невеликих цегелень.
У 1887 роців Деркачах місцевим вченим-бджолярем Володимиром
Ломакіним була заснованаунікальна на той час механічна майстерня з
виготовлення бджільницького обладнання.
Революційні події 1905–1907 рр. мало торкнулись жителів Деркачівської
волості, хоча деякі заворушення серед селян були. Революційні події 1917 року
теж не мали значного резонансусеред деркачівців, але влітку вони поділили
землю поміщиків Любарського, Удянського,Черная та ін.
У роки УНР Деркачівська волость входиладо складу Харківської губернії,
лише в грудні 1919 року корпус Червоного козацтвапід командуванням Віталія
Примакова остаточно окупував село, прийшовши на зміну денікінцям.
7 березня 1923 року уряд України затвердив новий адміністративно-
територіальний поділ. Повіти і волостібуло замінено на округита райони. До
Харківського округу тоді входило 24 райони, у тому числі Деркачівський.
ГоловоюДеркачівського райвиконкому був обранийТ. Ю. Смалько.
Першочерговаувага була приділена питанням економіки. У 1928 році в
Деркачах було збудовано цегельнийзавод, у 1930 році — на базі колишньої
майстерні В. І. Ломакіна створено державниймеханічний завод «Незаможник»
(нині — Дергачівський завод турбокомпресорів), утворюються кооперативні
артілі та колгоспи.

13. У 1922 роціна базі середнього сільськогосподарськогоучилища, що існувало
з 1911 року, в Малій Данилівці було відкрито Харківській зооветеринарний
інститут (нині — Харківська державна зооветеринарнаакадемія). А з 1926 року
поблизу с. Пересічне функціонує санаторій «Березівськімінеральні води».
1938 року Деркачі стали селищем міського типу з населенням у 17 тисяч осіб.
У післявоєнні часи продовжилося впорядкування адміністративно-
територіального поділу Харківської області, а 12 серпня 1959 р. Дергачівський
район був укрупнений за рахунок ліквідованих сусідніх районів. У червні 1977
року селище Дергачі набуло статусу міста районного підпорядкування.
Пріоритети розвитку підвищення якісного рівня життя населення;
 відродження та розвитокпромисловогокомплексурайону;
 всебічний розвитоксільськогосподарського виробництва;
 поліпшення екологічного станурайону.
СьогодніДергачівськийрайон — одинз найбільших приміських районів
Харківської області. Його жителі роблять гідний внесок у розбудовуУкраїни, у
розвитокекономіки і культури країни.
Дергачі́ (до 1943 року — Деркачі)— місто в Харківській області, районний
центр Дергачівського району.Площаміста- 191 км2, кількість населення 18,2
тис осіб.
Поселення виникло в другій половині XVII століття як форпостХарківської
укріпленої лінії .Назва міста пов'язаназ легендарним козаком на
прізвисько Деркач, а також з назвою птаха, який полюбляє оселятися в цій
місцевості.
Географічне розташування.
Місто Дергачі знаходиться на річці Лопань, в північній частині міста русло ріки
сильно порізане іригаційними каналами, через місто проходить автомобільна
дорога. Навколо міста на відстані до 2-х км розташовані

14. села Ємці, Замірці, Семенівка, Лужок, Білаші, нижче за течією річки за 3 км
розташованесмт Мала Данилівка.
Відстань від районного центру до кільцевої дороги Харкова— 12 км. Через
місто проходять автошляхи обласного значення, що пов'язують Харків
із Золочевом таКозачоюЛопанню. Місто має залізничну станцію, розташовану
на залізничній лінії Харків—Бєлгород.
.

15. 2.ПРАКТИЧНИЙ РОЗДІЛ
2.1. ТОПООСНОВИ І ТОПОФОРМАНТИ
Широке використання топоніміка знаходить у мовознавстві. Топоніми –
слова мови, які відображають її стан у момент утворення назви. Багато назв
виникли в глибокій давнині і належать вже зниклим мовам. Подобаназв нерідко
виявляється єдиним джерелом, що повідомляє будь-яку інформацію про ці
мови. Назви, що належать до існуючих мов, часто зберігають відомості про
лексичні, фонетичні, словотворенні явища, що допомагають глибше зрозуміти
минуле мови і процес її розвитку сьогодення. Багато назв відображають
діалектні риси, іноді також ті, що не збереглися у сучасному мовленні. Все це
робить зрозумілим велику зацікавленість, що проявляється сучасним
мовознавством до топоніміки.
Топооснова, або основатопоніма, - це смисловий компонент географічної
назви. Топооснови у чистому вигляді не існують. Вони обов’язково
доповнюються до цілих слів, оформлюються за допомогою допоміжних
елементів, які називаються формантами або топоформантами.
Топоформанти, або топонімічні форманти, - це службові елементи, які
приймають участь у побудові топонімів.
Топооснови можна розділити на обов`язкові (імперативні), які неодмінно
мають зустрітися у складі назв, і необов’язкові (факультативні), сам факт
входження яких у топонімію у відомій ступені випадкові. Репертуар перших
матеріально обмеженийсловами, що означають особливості ландшафта та типи
поселень на різних мовах. Репертуар інших практично невичерпний, і будь-яку
класифікацію провести значно складніше. До числа обов’язкових основ
відносяться також ряд типових означень, у тому числі – особливі географічні
означення. За завданням Міжнародного комітета славістов був створений
словник слов’янських топооснов, куди увійшли усі обов’язкові основи і майже
не увійшли факультативні.

16. Схожість основ географічних назв різних регіонів нерідко пояснюється
тим, що у них використовуються аналогічні слова. Таким чином, самі реалії
підказують набір топооснов.
Якщо до аналізу географічних назв підходити з тими ж критеріями, що й
до аналізу звичайних слів, то можна виділити префікс, корінь, суфікс,
закінчення:
префікс корінь суфікс закінчення
9

17. Топооснови і топоформанти ойконімів Дергачівського
району Харківської області
По перше, я розглянула ойконіми, які мають одну топооснову, доповнену
топоформантами. Я з’ясувала, що собою представляють топооснови і
топоформанти сільських населених пунктів Дергачівського району і надаю
топооснови і топоформанти у вигляді схем.
Надаємо зразок схеми:
У слові Дергачі ми бачимо одну топооснову , без префікса і суфікса, і
закінчення яке виступає у вигляді форманта.. Назву міста пов'язують з
легендарним козаком на прізвисько Деркач, а також з назвою птаха, який
полюбляє оселятися в цій місцевості. До 1943 року цей населений пункт мав
назву Деркачі, а потім з невідомої причини назву було замінено на
російськомовну : Дергачі.
У даній назві одна топооснова , а також два топоформанта – суфікс :ан і
закінчення :и ..Назва походить від породи дерева- «вільха». В Україні чимало
поселень та річок із коренем «вільх». Так, у Харківській області їх близько двох
десятків( річка Вільшанка, селище Вільхівка, Вільховатка, Вільхівське, тощо).
Історичнівідомості про селище сягають 1655 року. Із давніх документів відомо,
що першими переселенцями були виходці з Богуславської Вільшани
( на Київщині).
Дергач і
Префікс Корінь Суфікс Закінчення
Вільш ан и

18. Назва сільського населеного пункта Дергачівського району : ВеликіПроходи
– двохкомпонентна , має дві топооснови :1)Велик, з додаванням топоформанта
– і, а також Проходи –слобожанськогодіалектизма, який означає «горби»,
«яри» , «яруги», тобтогорбистумісцевість.
КозачаЛопань-селищеміськоготипуДергачівськогорайону— лежить у долині
річки Лопань. Назва селища — двокомпонентна. Перша частина назви —
прикметник «козача», пов'язана з понятійною лексемою «козак». Відомо, що
слово-поняття «козак» певний час вживалося досить широко серед тюркських,
а потім і слов'янських народів. Воно утворилося від давньотюркського слова
«каз», що означало «мандрувати», «бродити», «подорожувати». За допомогою
суфікса«ак» новоутворенийвіддієслівнийіменник «каз(ак)»став назвою людини-
мандрівника, людини-блукача, пізніше — «вільного, відважного лицаря, який
шукає слави на війні».. Друга назва селища Козача Лопань — гідронімічного
характеру. Річка Лопань (Лопин) згадується в «Къниге Большому Чертежу»
(1627 рік). Тлумачення цього другого компонента назви різне. Частина
дослідників вбачає тут балтослов’янський корінь «лоп»- «лисиця», інші ж
тлумачать лексему «лопань», як «колодязь», « криницю на болоті». Вірогідніше
останнє твердження.
Велик і Проходи
Козач а Лопань

19. Мала Данилівка -селище міського типу, центр селищноі Ради Дергачівського
району, засноване в середині XVII століття.
За давніми переказами і легендами, назву селища виводять від імені першого
«осадчого»козакаДанила,вихідцяз ПравобережноїУкраїни, який оселився на цій
місцині десь біля 60-х років XVII століття. Назва населеного пункта –
двохкомпонентна: перше слово має топооснову-мал., немає префікса і суфікса і
закінчення –а, і другеслово – Данилівка має топооснову-Данил-ономастичного
походження,, має три допоміжних форманта: два суфікси: ів, к, а також
закінчення а.
Пересічна-селище міського типу, центр селищної Ради Дергачівського району,
розташоване на березі річки Уди. В назві населеного пункта одна топооснова-
пересіч пов'язана з рельефом місцевості, пересіченої' ярами, балками, улоговинами,
або,як їх називали в давнину, байраками, великими, малими проходами.
Прудянка-селищеміського типу, центр селищної Ради Дергачівського району,
розташоване поблизу річки Лопань. В основі назви лежить російська лексема
«пруд» — ставок. На початку XVII століття тут проживали переселенці з села
СрібнихПрудів Курськоїгубернії, пізніше сюдиприбуливтікачіз Правобережжя.
Село спочатку називалося Прудами, потім Новосергіївкою, а з 70-х років XIX
століття — Прудянкою.Назва населеного пункта має одну топооснову –пруд, а
також два суфікса- ян ,к і закінчення –а.
Мал а Данил ів к а
Пересічн а
Пруд ян к а

20. Руська Лозова-село, центр сільської Ради Дергачівського району, засноване в
середині XVIII століття «служилими» людьми-оборонцями Української лінії.
Назва двокомпонентна. Першим компонентом складного найменування є
прикметник «руський», який потребує додаткового пояснення. За історичними
джерелами, в цій місцевості здавна селились «руські» люди, найчастіше вихідці
з північних областей Росії, це були або «служилі» люди, надіслані урядом для
обороникордонів Російськоїдержави,абоселяни — втікачівід панськогосвавілля..
Назва села має дві топооснови: перше слово Руська- ономастичного
походження- власна назва, другий компонент назви — присвійний прикметник
«Лозова»маєпрозоруетимологію. Назва походить від заростейверболозу, лози
в долинах та вибалках, яких чимало в цій місцевості. У назві одна топооснова:
Лоз, один суфікс: ов і закінчення : а.
Солоницівка-селищеміськоготипу, центр селищної Ради Дергачівськогорайону,
засноване в другій половині XVIII століття. У той час поселення називалося
Синьолицівкою. Давня Синьолицівка являла собою козацьку слободу, в якій
проживали «служилі» люди, «польні» козаки и утікачі — переселенці з
Правобережної України. Трансформація назви Синьолицівки у Солоницівку
відбулася, як гадають, на початку XIX століття; таке перетворення назви,
очевидно, було викликане впливом гідронімічного найменування, а саме назви
річки Солона та назв сіл - Вищесолоного та Нижчесолоного.Назва села має
одну топооснову - Солониц, а також два суфікси : ів, к, і закінчення а.
Черкаська Лозова - село, центр сільської Ради Дергачівського району, засноване в
1663 році селянами — втікачами на «слободи» та «служилими людьми». За
Руська Лоз ов а
Солониц ів к
к
а

21. історичнимидокументами,вонопевнийчас було фортецею, одним із форпостів у
боротьбі з турко-татарською агресією. Вважають, що перша частина
найменування — прикметник «черкаська» пов'язана із назвою міста Черкас,
навколоякогобуло чимало козацькихпоселень. Що ж до лексеми «черкаси», то
довгий час існувала думка про те, що вона виникла з давньоруського іменника
«чернаси»(«чорнішапки», «чорні клобуки») — так називали давні русичі одне з
тюркських племен. Крім того, є припущення и про те, що слово походить від
етноніма «черкаси». Відомо, що в 1282 році курський князь покликав черкесів з
Північного Кавказу (Бештау), а пізніше вигнав геть. Черкеси пішли на південь і
побудувалибіля ДніпраЧеркаський городок. Козаків, що селилися біля городка,
почали звати «черкасами», а в другій половині XVI — першій половині XVII
століття«черкасами»в офіційнихдокументахРосійськоїдержави вже прозивають
усіх українських козаків. Назва населеного пункта має дві топооснови, перша
топооснова-Черкасідоповнена топоформантами – суфіксом к і закінченням а.
А друга назва також має одну топооснову : Лоз , пов’язану з поширенням
рослинності – лози по берегам річки . Крім цього у назві села присутні
топоформанти: суфікс : ов і закінчення : а.
Черкась к а Лоз ов а

22. 2.2 Походження назв населених пунктів
Дергачівського району Харківської області.
№ П/П НАЗВА НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ
1 с.м.т. Дергачі
Назва міста пов'язаназ легендарним
козаком на прізвисько Деркач, а
також з назвою птаха, який
полюбляє оселятися в цій місцевості.
2 с. Великі Проходи
«”Назва села походить від
слобожанськогодіалектизма
"проходи", якийозначає "горби",
"яри", "яруги", тобто горбисту
місцевість.
3 с. Вільшани
Селище міського типу, центр
селищної ради , розташоване біля
річки Уди, ( басейн Сіверського
Дінця). Назва походить від породи
дерева «вільха». В Україні чимало
поселень та річок із коренем «вільх».
Історичні відомості про селище
сягають 1655 року. Із давніх
документів відомо, що першими
переселенцями були виходці з
Богуславської Вільшани
( на Київщині).
4 Козача Лопань
селище міськоготипуДергачівського
району — лежить у долині річки

23. Лопань. Назва селища —
двокомпонентна. Перша частина
назви — прикметник «козача»,
пов'язана з понятійною лексемою
«козак». Відомо, що слово-поняття
«козак» певний час вживалося
досить широко серед тюркських, а
потім і слов'янських народів. Воно
утворилося від давньотюркського
слова «каз», що означало
«мандрувати», «бродити»,
«подорожувати». За допомогою
суфікса «ак» новоутворений
віддієслівний іменник «каз(ак)» став
назвою людини-мандрівника,
людини-блукача, пізніше —
«вільного, відважного лицаря, який
шукає слави на війні».. Друга назва
селища Козача Лопань —
гідронімічного характеру. Річка
Лопань (Лопин)згадується в «Къниге
Большому Чертежу» (1627 рік).
Тлумачення цього другого
компонента назви різне. Частина
дослідників вбачає тут
балтослов’янський корінь «лоп»-
«лисиця», інші ж тлумачать лексему
«лопань», як «колодязь», « криницю
на болоті». Вірогідніше останнє
твердження.

24. 5 Мала Данилівка
Селище міського типу, центр
селищноі Ради Дергачівського
району, засноване в середині XVII
століття. На території селища з 1933
року функціонує Лозовеньковський
плодорозсадник. У 1922 році в Малій
Данилівці відкрито Харківський
зоотехнічний інститут (на базі
середнього сільськогосподарського
училища, що існувало тут з 1911
року), пізніше, у 1960 році,
зоотехнічний інститутбуло об'єднано
з Харківським ветеринарним у
зооветеринарний.
За давніми переказами і, легендами,
назву селища виводять від імені
першого «осадчого» козака Данила,
вихідця з Правобережної України,
якийоселився націймісцинідесь біля
60-х років XVII століття.
6. Пересічна селище міського типу, центр
селищної Ради Дергачівського району,
розташоване на березі річки Уди. В
околицях селища знайдено рештки
скіфських поселень (V—III століття
до н. е.), виявлено поселення та
могильник Черняхівської культури

25. (II—VI століття н. е.). Засноване в
1650 році оборонцями Української
лінії. Назва пов'язана з рельефом
місцевості, пересіченої' ярами, балками,
улоговинами, або,як їх називали в
давнину, байраками, великими,
малими проходами.
7
Прудянка
селище міськоготипу, центр селищної
Ради Дергачівського району,
розташоване поблизу річки Лопань.
В основі назви лежить російська
лексема«пруд»— ставок.На початку
XVII століття тут проживали
переселенці з села Срібних Прудів
Курської губернії, пізніше сюди
прибули втікачі з Правобережжя.
Село спочатку називалося Прудами,
потім Новосергіївкою, а з 70-х років
XIX століття — Прудянкою.
8 Руська Лозова
село, центр сільської Ради
Дергачівського району, засноване в
серединіXVIII століття «служилими»
людьми-оборонцями Української
лінії. Назва двокомпонентна.
Першим компонентом складного
найменування є прикметник
«руський», який потребує
додаткового пояснення. За
історичними джерелами, в цій

26. місцевості здавна селились «руські»
люди, найчастіше вихідці з північних
областейРосії,це були або «служилі»
люди, надіслані урядом для оборони
кордонів Російської держави, або
селяни — втікачі від панського
свавілля. Другийкомпонент назви —
присвійний прикметник «Лозова»
має прозоруетимологію. Назва похо-
дить від заростей верболозу, лози в
долинах та вибалках, яких чимало в
цій місцевості.
9.
Солоницівка
— селище міського типу, центр
селищної Ради Дергачівського
району, засноване в другій половині
XVIII століття. У той час поселення
називалося Синьолицівкою. Давня
Синьолицівкаявляла собою козацьку
слободу, в якій проживали«служилі»
люди, «польні» козаки и утікачі —
переселенці з Правобережної
України. Трансформація назви
Синьолицівки у Солоницівку
відбулася, як гадають, на початку
XIX століття; таке перетворення
назви, очевидно, було викликане
впливом гідронімічного
найменування, а саме назви річки
Солона та назв сіл - Вищесолоного

27. та Нижчесолоного.
10
Черкаська Лозова
— село, центр сільської Ради
Дергачівського району, засноване в
1663 році селянами — втікачами на
«слободи» та «служилими людьми».
За історичними документами, воно
певний час було фортецею, одним із
форпостів у боротьбі з турко-
татарською агресією. Вважають, що
перша частинанайменування — при-
кметник «черкаська» пов'язана із
назвою міста Черкас, навколо якого
було чимало козацькихпоселень. Що
ж до лексеми «черкаси», то довгий
час існувала думка про те, що вона
виникла з давньоруського іменника
«чернаси» («чорні шапки», «чорні
клобуки») — так називали давні
русичіоднез тюркськихплемен. Крім
того, є припущення и про те, що
слово походить від етноніма
«черкаси». Відомо, що в 1282 році
курський князь покликав черкесів з
Північного Кавказу (Бештау), а
пізніше вигнав геть. Черкесипішли на
південь і побудували біля Дніпра
Черкаський городок. Козаків, що
селилися біля городка, почали звати
«черкасами».

28. 2.3. ЗАСТОСУВАННЯ ТОПОНІМІЧНОГО КАРТОГРАФУВАННЯ.
Основні топографічні знаки ОЙКОНІМІВ
Спосіб значків Топооснови
Спосіб картограм
і картодіаграмСпосіб ареалів
Позначен
ня об’єктів і
явищ певними
значками,
які вказують їх
розміщення.
Значки не
виражені в
масштабі карті.
Відображає
різноманітні
структурно —
граматичні,
фонетичні або
семантичні
ознаки назв,
комплекси
таких знаків
або висновків
зроблені на їх
основі.
Смисловий
компонент
географічної
назви.
Виділяють
Топооснови і
топоформанти.
Відображ
ає зону
поширення тих
чи інших
об’єктів. На
карті
позначають
контур зони
поширення і
зафарбовують
його кольором.

29. Застосування картографічного методу дослідження не обмежується лише
залученням готових загально – географічних та тематичних карт. Важливим
напрямком застосування є створення нових карт, зміст і оформлення яких
підпорядкованевимогам конкретної мети. Для цілей топонімічного дослідження
необхідні карти, які показують поширення різноманітних топонімічних явищ,
топоніміки їх елементів або характеристик. Такі карти у відповідності з їх
основним змістом називають топонімічними.
Є різні способи зображення об’єктів на карті. Умовні знаки при цьому
різняться за формою, розміром, кольором. Вони можуть бути виражені у
масштабі, а можуть бути і безмасштабними.
Спосіб значків – позначення об’єктів і явищ певними значками, які
вказують їх розміщення. Значки не виражені в масштабі карти.
Значки представляють системуграфічних позначень, якими зображується
місцеположення об’єктів і явищ, які картографуються, а також передаються
якісні й кількісні відмінності між ними. На топонімічних картах зазвичай
застосовуються геометричні значки, у яких використовуються три елемента:
форма, величина і колір. З формою зазвичай пов`язують якісні відмінності , з
величиною - кількісні, а колір може використовуватися для передачі
різноманітних додаткових характеристик, які необхідні в тих або інших
випадках. Основні вимоги, які пред`являються до геометричних значків, -
читання і наочність. Зупинимось на них більш детально.
Читання картографічногозображення, реалізованого значковим способом,
визначається фізіологічними можливостями зору і має дві взаємозалежні
сторони – видимість та різність. Перша зі сторін пов’язана головним образом з
розміром знака, друга – з його формою. На топонімічних картах вимоги читання
в основному задовольняються. Головна увага при цьому звертається на
відмінність знаків, для чого застосовуються геометричнізначки різноманітного
зображення. Найбільш вживані світлі (не залиті), або покриті прямою , косою
або перетинаючою штриховкою, або суцільно залиті круги, квадрати, ромби,

30. прямокутники та трикутники. Зустрічаються прямі та косі хрести та кути,
вертикальні, горизонтальні та похилі штрихи, хвилясті лінії тощо.
Наочність – одна з головнихвимог способузначків. Наочність пов’язана з
психологічною стороною. По можливості малюнок знаку повинен викликати
асоціації із зображеним об’єктом, з його зовнішнім виглядом і внутрішніми
властивостями.
Спосіб ареалів відображає зону поширення тих чи інших об’єктів. На
карті позначають контури зони поширення і зафарбовують його кольором. Цей
спосіб використовується дуже широко. Він являється основним при вивченні
топонімічних явищ у всіх областях їх поширення, тобто при ареальних
топонімічних дослідженнях.. Уявлення про ареали може дати і розглянутий
вище значковий спосіб. Графічна реалізація способу ареалів можлива різними
шляхами. На першому місці зображення ареала за допомогоюокунтурювальної
його лінії. При цьому у контур разом з територіями, на яких картографічне
явище встановлене шляхом безпосередніх спостережень, може підключатися й
такий простір, де поширення явища встановлено лише теоретично, шляхом
аналізу матеріалу. Цей метод зображення особливо зручний при показі на одній
карті двох або більше ізольованих або дотичних ареалів.
Лінійні знаки використовують для зображення на карті об’єктів у вигляді
ліній: річок, кордонів, доріг. Їх довжина зазначається в масштабі, а ширина –
поза масштабом.
Ізолінії – лінії, що поєднують однакові значення якогось показника.
Картограми.Картодіаграми. Принеобхідності графічного відображення
територіального розподілу інтенсивності одного або більше явищ доцільно
побудови картограм та картодіаграм. На них інтенсивність явищ розглядається у
рамках певних одиниць. Спосіб розподілу територій на ті або інші одиниці
залежить від категорії назв та форм фіксації топонімічного інвентарю, що
розглядається. Для виконання різноманітних спостережень над назвами
населених пунктів найбільш ширше застосування знаходять офіційні списки
населених пунктів, які, складаються і видаються як одиниці адміністративного

31. поділу. Показники , за якими будуються картограми та картодіаграми,
відображають різноманітні структурно – граматичні, фонетичні або семантичні
ознаки назв.
За допомогою топографічних знаків я склала картосхеми і діаграму
ойконімів населених пунктів Дергачівського району Харківської області.
За допомогою способу значків я нанесла умовні знаки на картосхему
населених пунктів Дергачівського району, при цьому однаковими умовними
знаками я виділила села Руська Лозова і Черкаська Лозова (за ознакою
власних назв- руський і черкеси а також за ознакою рослинності - верболозу),
також село Вільшани, за ознакою рослинності - вільха, інші населені пункти
не були позначені умовними знаками. (Додаток № 1).
За допомогою способу ареалів я визначила населені пункти : Великі
Проходи , Пересічна, які називаються за характером рельєфу – яри, балки, і
т.д. а також за допомогою способу ареалів я виділила села : Козача Лопань,
Прудянка, і Солоницівка за основою у назві цих сіл гідронімів.(Додаток № 2 )
За допомогою топооснови і топоформантів я нанесла умовні знаки
ойконімів – населених пунктів Дергачівського району Харківської області ,
виділивши при цьому одним умовним знаком населені пункти, які мають у
своїй назві дві топооснови – Великі Проходи, Руська Лозова, Черкаська
Лозова, Мала Данилівка, Козача Лопань, і інші ойконіми , які мають одну
топооснову– Вільшани, Пересічна, Солоницівка,Дергачі, Прудянка і тому
я їх позначила однаковими умовними знаками. (Додаток №3)
Способом діаграми я також виділила назви населених пунктів
Дергачівського району Харківської області з використанням секторної
діаграми. В основу побудови секторної діаграми був покладений наступний
принцип : назви населених пунктів, які відображають природні умови і ресурси
складають – 60 %, інші населені пункти Дергачівського району Харківської
області складають 40%.

32. 2.4. Легендипро походження ойконімів- назв населених пунктів
Дергачівського району Харківської області
с. Вільшани
Ця подія сталася в середині 17 століття. В одному селі жила чорноволоса,
кароока дівчина Маруся. Росла дівчина на диво батькам, і працьовита, і гарна.
Завжди допомагала матері по господарству, а ввечері, коли вся робота була
зроблена, вона йшла за село, де був невеликий ставок. Дівчина там відпочивала
від усіх, відпочивала від роботи. Вона нібито розуміла мову природи, і у
відповідь їй наспівувала своїм ніжним голоском. Гуляла вона там до півночі, а
потім йшла додому з неймовірною легкістю на душі.
І жив у її селі один парубок, звали його Іван. Його батьки були заможними,
впливовими в селі людьми, його батько був отаманом. І Маруся закохалася в
Івана, але розуміла, що вона проста селянка, а він, багатій, ніколи на ній не
одружиться. І ось одного разу, коли вона знову гуляла на ставку, Іван також
блукав за селом,і вони випадково зустрілися. Маруся почервоніла,
збентежилась, а Іван побачивши її, закохався з першого погляду. З того часу
Маруся гуляла за селом не сама, а з коханим. Вони мріяли про те, що вони
незабаром одружаться, буде в них багато дітей. Так гадали вони, але не батьки
Івана. Вони вже знайшли сину наречену, заможну панянку з сусіднього села.
Маруся не бажала вірити в те, що втратить свого коханого. Вона дуже довго
плакала, а Іван заспокоював її, казав, що щось вигадає. Але час минав, до
весілля залишалось зовсім мало часу. І вона зрозуміла, що Іван все-таки
одружується на тій панянці. Напередодні Іван сказав Марусі, щоб в день
весілля вона чекала його біля ставку рівно опівночі. І ось настав цей день, уже
вечоріло, Маруся була вже на ставку, чекала свого коханого. Наближалася
північ, а Івана все не було. Вона вже зрозуміла, що він не прийде, але все одно
чекала його, умиваючись сльозами. Вона вже сходила з розуму і подумала, що
він її розлюбив, а покохав ту панянку, і стрибнула в той ставок.
А Іван чекав ту панянку, але по дорозі перевернулася карета і вона загинула.
Коли Івану сповістили про трагедію, він раптом згадав, що його чекає за селом

33. Маруся. Та коли він прибіг туди, було вже пізно. Він зрозумів, що вона його не
дочекалась. Сидів хлопець на березі ставку цілу ніч, а під ранок він помітив на
березі невеличке деревце, яке йому здавалося, що дивилось на нього таким
сумним поглядом, а краплі роси нагадували дівочі сльози. Він пішов додому,
але кожногодня приходив до того маленького деревця, до тієї маленької вільхи,
та доглядав за нею. Незабаром батько Івана помер, і він залишився сам керувати
цим селом, яке згодом перейменував на Вільшани, на честь тієї вільхи, що
нагадувала йому кохану дівчину Марусю. Іван помер вже давно, а вільха ростей
досі.
с.м.т Мала Данилівка
Це було у давні часи. В одному селі мешкав селянин Василь Данилов. Був
майстром на все село. Коли йому було років 20, він одружився на дівчині
Катрусі. І все було в них добре, жили в достатку та злагоді. У нього підростав
маленький син Данилко. Але прийшла сумна звістка: на село збирається
наступати кримський хан зі своєю ордою. Всі мешканці села ходили засмучені,
не знали, що їм робити. Але Василь був відчайдушним, він наказав будувати
укріплення навколо села. І пішло будівництво. Коли укріплення було
змайстровано,через деякий час до села і справдінаблизилась орда. Селяни були
впевнені, що хан не захопить їх село, та укріплення не витримало натиску
ворогів. І почалася справжня битва за село. Василь загинув в цій битві, а згодом,
і село було загарбане кримським ханом, який залишивши намісників в селі,
попрямував далі.
Вже минув рік, а село, яке люди між собою називали Данилівка, досі було
загарбане. І тоді, син Василя – малий Данилко, вигадав план, який допоміг
селянам звільнити село від намісників кримського хана. Відтоді село й стали
називати Мала Данилівка – на честь батька й сина.

34. ВИСНОВКИ
У результаті свого дослідження я опрацювала теоретичний матеріал з
топоніміки і ойкономіки України і Харківської області. На основі теоретичного
матеріалу я дослідила походження назв населених пунктів Дергачівського
району Харківської області.
При своєму дослідженні я використала бібліографічні джерела з топоніміки і її
підрозділів – ойконіміки, гідроніміки, ороніміки, а також картографічні
джерела- адміністративно - територіальна карта Дергачівського району
Харківської області з подальшим аналізуванням назв населених пунктів
Дергачівського району Харківської області і складанням картосхем і діаграм з
нанесенням ойконімів способом значків, ареалів, топооснови. Також я склала
діаграму ойконімів ,в основу даних для цієї діаграми був покладений спосіб
топооснов.
Вивчення власних географічних назв сприяє висвітленню важливих явищ
історії українського народу та його мови, допоможе більш поглибленому
усвідомленню процесів розвитку сучасної української літературної мови,
забезпечують ширше використання даних топоніміки в навчально – виховній
роботісередньої школи, подає практичну допомогу в роботі державних органів
та організацій по адміністративно – територіальному поділу України,
картографуванню, у топографічній роботі, прискорює підготовку топонімічних
словників, довідників, атласів.
Багато назв чітко характеризують природніумови, особливості населення,
його господарську діяльність. А завдяки тому, що назви нерідко зберігаються
століттями і навіть тисячоліттями, вони слугують безцінним джерелом
інформації про географічні умови минулого часу. Ці властивості назв можуть
знайти широке застосування у краєзнавчій роботіпо вивченню своєї місцевості,
дозволяючи перенестись у глибину століть і дізнатись, якою була ця чи інша
місцевість раніше, хто на ній жив і чим займався.

35. Вивчення географічних назв відкриває також великі можливості по
налагодженню широких міжпредметних зв’язків географії з історією та
вивченням української та іноземних мов. Ці зв’язки перш за все забезпечують
найбільш повне та різноманітне вивчення назв, тобто сприяють більш
глибокомувивченню географічної номенклатури. Але крім того, спираючись на
такий цікавий матеріал, як географічні назви, вони допоможуть більш
глибокому засвоєнню знань з цих предметів.

36. 4.СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1).Бабишин С. Д. Топоніміка в школі: — Київ, Радянська школа, 1968– 127 с.
2).Баженова Л. В. Слобожанщина в працях дослідників і краєзнавців ХІХ – ХХ
століття: – Камянець-Подільський, Оіюм, 1993 – 479 с.
3).Білецький А. О. Борістенес — Данапріс — Дніпро // Питання топоніміки та
ономастики: – Київ, Видавництво Академії наук УРСР, 1962 – 265 с.
4).Дяченко В. Д. Відбитки історії, етнографії та природи України в назвах її
населених пунктів. — Київ, Радянська школа, 1967 – 109 с.
5).Мурзаев Э. М. Очерки топонимики: – Москва, Мысль, 1974 – 382 с.
Никонов В. А. Введение в топонимику: — Москва, Наука 1965– 179 с.
6).Стрижак О.С. Про що розповідають географічні назви: — Київ, Наукова
думка, 1967 – 134 с.
7).Янко М. Т. Топонімічний словник-довідник: Українська РСР: – Київ,
Радянська школа, 1973. – 179 с.
8) Топонімічний словник України/ М.П. Янко/1998
9). История городов и сел Украинской ССР. Харьковская область: Киев,
Институт истории Академии наук СССР, 1967 – 718 с.
10).Книга Пам'яті України. Харківська область. Т.20. Харків, 2003 – 656 с.
11).Ковалик. Словотворча будова української топоніміки // Питання
українського мовознавства. — К., 1960. — Кн. 4.
12).Стельмах Р.Ю. Історичний розвитоксільських поселень на Україні. — К., 1964.
13).ЧепігаІ.П. Топонімічнівідомостів «Історії міст і сіл Української РСР» // Укр.
іст.
журн. — 1967. — № 1
. 14) «Український Фенікс»/А.П. Ярещенко/1999 рік

37. Додатки

38. Додаток № 1
Зображення населених пунктів Дергачівського району
Харківської області способом значків.

39. Додаток № 2
Зображеннянаселенихпунктів Дергачівського районуХарківської області
способом ареалів.
Пересечная
Великие
Проходы
Прудянка
Солоницевка
Казачья
Лопань

40. Додаток № 3
Зображеннянаселенихпунктів Дергачівськогорайону Харківської області
способом картодіаграмм

41. Додаток № 4
Зображеннянаселенихпунктів Дергачівськогорайону Харківської області
за допомогою діаграми.
1
2