Стаття до проекту

1. Айсберги як джерела прісної води
Вода в гідросфері складає близько 1454 млн. км3. Це води Світового
океану, підземні та ґрунтові води, вода озер, річок та боліт, атмосферна
волога та льодовики. Відомо, що вода відноситься до невичерпних ресурсів
планети завдяки постійному кругообігу води. Незважаючи на
відновлюваність водних ресурсів, проблема води на нашій планеті с кожним
роком загострюється і потребує постійної уваги з боку міжнародних
природоохоронних організацій.
Особливо гостро стоїть питання використання прісної води. Адже
щороку людство споживає її близько 3900 млрд. м. куб. Половина цієї
кількості втрачається безповоротно, інша – перетворюється на стічні води.
Якщо врахувати той факт, що основна маса води на нашій планеті
зосереджена в Світовому океані і характеризується високою солоністю, а на
частку придатної для пиття води припадає лише 2,5 %, з усієї маси якої 70 %
зосереджується в льодовиках, можна лише уявити сучасні масштаби цієї
проблеми.
Льодовики – резерв прісної води
Вважається, що основна частина загальносвітових запасів прісної води
(або понад 25 млн км3) законсервованав льодовикових покривах земної кулі.
При цьому в першу чергу маються на увазі льодовикові покриви Антарктиди
і Гренландії, морські
льоди Арктики. Тільки за
один літній сезон, коли
настає природне танення
цього природного льоду,
можна було б отримати
більше 7000 км3 прісної
води, а ця кількість
перевищує все світове водоспоживання.

2. З точки зору перспектив використання льодовиків як резерв прісної
води особливий інтерес представляють льодовики Антарктиди. Це
відноситься як до її материкового льодовикового покриву, який у багатьох
місцях висувається в навколишні материк моря, утворюючи так звані висувні
льодовики, так і до величезних шельфових льодовиках, що є продовженням
цього покриву. Всього шельфових льодовиків в Антарктиді 13, причому
основна їх частина припадає на ті, що виходять до атлантичного узбережжя
Західної Антарктиди і Землю Королеви Мод, тоді як у Східній Антарктиді,
що виходить до просторів Індійського і частково Тихого океанів, їх менше.
Ширина пояса шельфових льодовиків в зимовий час досягає 550-2550 км.
Шельфові льодовики Антарктиди являють собою плити шириною в
середньому120 км, товщиною у материка 200-1300 м, а у морськогокраю 50-
400 м. Середня висота їх становить 400 м, а висота над рівнем океану – 60 м.
В цілому такі шельфові льодовики займають майже 1,5 млн км2 і містять 600
тис. км3 прісної води. Це означає, що на них припадає всього 6% загального
обсягу льодовикової прісної води на Землі. Але в абсолютних показниках їх
обсяг в 120 разів перевищує світове водоспоживання.
Айсберги як мігруючі джерела прісної води
З покривними і шельфовими
льодовиками Антарктиди
безпосередньопов’язано утворення
айсбергів (від нім. Eisberg –
крижана гора), які відколюються
від краю льодовика, вирушаючи,
так сказати, у вільне плавання по
Південному океану. За наявними
розрахунками, в загальній складності від висувних і шельфових льодовиків
Антарктиди щорічно відколюється від 1400 до 2400 км3 прісної води у
вигляді айсбергів. Важливий запас льодовикових гір приблизно дорівнює
кількості води, яка міститься у руслах всіх річок світу і в 4-5 разів перевищує

3. те, що можуть дати всі опріснювачі світу. Вартість прісної води, яка
міститься в айсбергах, що утворюються тільки за один рік, оцінюється у
трильйони доларів.
Антарктичні айсберги поширюються по Південному океану в межах
44-57° південної широти, але іноді досягають і 35° південної широти, а це
широта Буенос-Айреса. Запаси прісної води в льодовиках Гренландії значно
менші. Проте і від її крижаного панцира щорічно відколюються і потім
виносяться в Північну Атлантику приблизно 15 тис. айсбергів. Найбільші з
них містять десятки мільйонів кубометрів прісної води, досягаючив довжину
500 м, а у висоту 70 – 100 м. Основний сезон поширення цих айсбергів
триває з березня по липень. Зазвичай вони не спускаються нижче 45°
північної широти, але в цей сезон з’являються і значно південніше,
створюючи небезпеку для судів (згадаймо загибель «Титаніка» в 1912 р.) і
для бурових нафтових платформ.
У результаті постійного «скидання» айсбергів в Світовому океані
одночасно дрейфують приблизно 12 тис. таких крижаних брил і гір. У
середньому антарктичні айсберги живуть 10-13 років, але гігантські,
довжиною в десятки кілометрів, можуть плавати багато десятиліть.
Ідея транспортування айсбергів з метою подальшого їх використання
для отримання прісної води з’явилася ще на початку XX в. У 50-х рр..
американський океанолог і інженер Дж. Айзекс запропонував проект
транспортування антарктичних айсбергів до берегів Південної Каліфорнії.
Він же підрахував, що для забезпечення цього посушливого району прісною
водоюпротягом рокубуде потрібно айсберг об’ємом в 11 км3. У 70-х рр.. XX
ст. французький полярний дослідник Поль-Еміль Віктор розробив проект
транспортування айсберга з Антарктиди до берегів Саудівської Аравії,
причому ця країна заснувала навіть міжнародну компанію, призначену для
його здійснення. У США аналогічні проекти розробляла потужна організація
«Ренд Корпорейшн». Інтерес до цієї проблеми стали проявляти і в деяких

4. країнах Європи, і в Австралії. Технічні ж
параметри транспортування айсбергів були
розроблені вже досить детально.
Після виявлення за допомогою штучного
супутника відповідного айсберга і його дорозвідки
за допомогою вертольота на айсбергу спочатку
повинні бути встановлені спеціальні плити для
кріплення буксирних тросів. По можливості
айсбергу повинна бути надана більш обтічна
форма, а його носовій частині – форма
корабельного форштевня. Щоб зменшити танення
льоду, під дно айсберга повинна бути підведена
пластикова плівка, а з боків натягнуто полотно з
грузилами внизу.
Транспортувати айсберг слід з урахуванням морських течій, будови
океанського дна, конфігурації берегової лінії. Само транспортування
айсбергадовжиною1 км, шириною 600 м і висотою 300 м має бути здійснено
за допомогою п’яти-шести океанських буксирів потужністю по 10-15 тис.
кінських сил. У цьому випадку швидкість транспортування складе приблизно
одну милю (1852 м) на годину. Після доставки до місця призначення айсберг
повинен бути розрізаний на шматки – блоки товщиною приблизно по 40 м,
які будуть поступово танути і дозволять постачати прісною водою по
плаваючому водопроводу той чи інший пункт на узбережжі. Танення
айсберга триватиме приблизно один рік.
Особливо цікавим є питання про вибір шляхів транспортування
айсбергів. Природно, що з економічних міркувань найбільш краща доставка
антарктичних айсбергів до відносно близько розташованим районам
Південної півкулі – в Південну Америку, Південну Африку, Західну і
Південну Австралію. До того ж літо в цих районах настає в грудні, коли
айсбергиякраз поширюються далі всього на північ. Академік В. М. Котляков

5. вважає, що головним
місцем «вилову»
столових айсбергів для
Південної Америки може
стати район шельфового
льодовика Росса, для
Південної Африки –
шельфового льодовика
Ронне-Фільхнера, а для
Австралії – шельфового льодовика Еймері. При цьому шлях до берегів
Південної Америки складе приблизно 7000 км, а до Австралії – 9000. Всі
проектувальники вважають, що при такому транспортуванні айсбергів
необхідно буде використовувати холодні океанічні течії: Перуанська і
Фолклендські біля берегів Південної Америки, Бенгальске біля берегів
Африки і Західно-Австралійське біля берегів Австралії. Значно складніше і
дорожче обійдеться транспортування антарктичних айсбергів в райони
Північної півкулі, наприклад до берегів Південної Каліфорнії або
Аравійського півострова. Що ж до гренландських айсбергів, то їх
найдоцільніше було б транспортувати до берегів Західної Європи та до
східного узбережжя США.
Не можна забувати і про те, що айсберги як джерела прісної води
являють собою міжнародне надбання. Це означає, що при їх використанні
повинно бути розроблене спеціальне міжнародне право. Враховувати
потрібно і можливі екологічні наслідки транспортування айсбергів, а також
їх перебування в місці призначення. За існуючими оцінками, айсберг
середніх розмірів в районі своєї стоянки може знизити температуру повітря
на 3-4°C і надати негативну дію на сухопутні і морські екосистеми, тим
більше що через величезну осадку крижаної гори її часто не можна буде
підвести до берега ближче ніж на 20-40 км.

6. Проекти використання прісної води льодовиків та айсбергів
Існують й інші проекти використання прісної води крижаного покриву
планети. Пропонують, наприклад, використовувати енергію АЕС для
забезпечення танення льодовика на місці його перебування з подальшою
поставкоюпрісної водипо трубопроводах. Уже в 1990-х рр. російські фахівці
розробили проекти «Чистий лід» і «Айсберг», які склали єдиний проект
«Чиста вода», включений в міжнародну програму «Людина і океан.
Глобальна ініціатива ». Обидва проекти фігурували на Всесвітній виставці
«ЕКСПО-98» в Лісабоні в якості найбільш незвичайних науково-технічних
експонатів.
Поки все це лише проекти. Але інтерес до них проявляють вже багато
країн – США, Канада, Франція, Саудівська Аравія, Єгипет, Австралія та інші.
Вже сьогодні айсберги
продаються … у пляшках.
Канадська компанія
"Canadian Iceberg Coгрoration
of America" бере сировину
біля берегів острова
Ньюфаундленд, а потім
розбиває льодяні глиби на
дрібні шматочки та розтоплює. Після цих процедур айсберги поміщають у
пляшки та пускають у продаж. Власник компанії Рональд Стамп відслідковує
айсберги на своєму судні. Після цього від чекає того моменту, коли льодяні
глиби приб’ються до берегу, і тоді айсберг виловлюють спеціальною сіткою.
Але Рональд Стамп не має наміру зупинятися на досягнутому. Зараз він та
його партнер Поль Бенсон придбали баржу з особливим абордажним гаком,
за допомогою якого від айсберга можна "відкушувати" великі шматки, які
набагато полегшують робочий процес "мисливців на айсберги". Кінцевий
продукт, який називається "Borealis" і являє собою каламутну воду в пляшці
вартістю близько 2,5 доларів за літр.

7. Айсберги – оазиси життя
У Південному океані навколо айсбергів формуються справжні«оазиси»
життя. Вчені виявили там безліч мешканців, яких айсберги підгодовують
органікою.
Міжнародна група
вчених під керівництвом
професора Кена Сміта з
Інституту підводних
досліджень в затоці
Монтерей (США,
Каліфорнія) виявила, що
навколо айсбергів в
Південному океані формується особливе, збагачене органікою середовище.
Воно приваблює безліч мешканців – діатомових водоростей, дрібних рачків і
риб. Вчені прийшли до висновку, що айсберги виносять в океан продукти
вивітрювання гірських порід, які прекрасно удобрюють навколишні води.
Справа в тому, що материкові льодовики, якіз континенту сповзають в океан
(так і формуються айсберги), захоплюють уламки гірських порід, в числі
інших елементів багатих залізом.
Океанологи проводили дослідження в районі моря Уеделла протягом
трьохроків. Вони спостерігали за айсбергом С-18а, висота якого досягала 28
метрів, довжина - 35 кілометрів, а ширина - 6 кілометрів. Вчені визначали
хімічний склад води і видове різноманіття водних мешканців в радіусі 30 км
від айсберга. А три спеціальних автоматичних глибоководних апаратів
проводили ті ж самі вимірювання на глибині 600 метрів. Всі вимірювання
робилися по мірі руху айсберга, який пересувався зі швидкістю приблизно 40
сантиметрів на годину.
«Ми виявили підвищені концентрації заліза на відстані 30 км від
айсберга і на глибині 600 метрів. Біомаса в межах цієї зони в два рази

8. перевищувала біомасу у відкритому океані. Можна сказати, що навколо
айсберга формується такий хвіст, збагачений органікою », - розповідає Кен.
Процвітанню організмів, як стверджують вчені, сприяє висока
концентрація заліза у воді. Про важливу роль цього елемента для морських
екосистем говорили багато дослідників. Наприклад, вчені з Інституту
морськихдосліджень Альфреда Вегенера експериментально довели, що якщо
удобрити океан залізом, це призведе до справжнього «вибуху» чисельності
фітопланктону. Але це стосується штучних джерел заліза в океані. А як
стверджує професор Кен, існують ще й природні – це аерозолі і айсберги.
Правда, якщо з атмосфери з аерозолями в океан потрапляє мізерна кількість
заліза, то айсберги - цілком відчутне джерело цього елемента.
За словами Кена, властивість айсбергів «удобрювати» океан дуже
важливо враховувати при розрахунках здатності океану поглинати
вуглекислий газ. Якщо айсберги – оазиси, навколо яких вирує життя,
значить, велика кількість фітопланктону, що мешкає навколо них, поглинає
вуглекислий газ. А далі по харчовому ланцюжку вуглець включається в цикл
і в кінці кінців у вигляді скелетів і раковин морських організмів виявляється
на дні океану.