Учнівський проект

2.
Прообразом наукової
періодичної системи
елементів є таблиця
«Досвід системи
елементів,
заснований на їх
атомній вазі і
хімічній подібності»,
складена Менделєєвим
1 березня 1869

3.
Рукописний варіант
таблиці «Досвід
системи елементів,
заснований на їхній
атомній вазі і хімічній
подібності»

4. Впродовж подальших двох років автор удосконалював цю
таблицю, ввів уявлення про групи, ряди і періоди елементів,
зробив спробу оцінити ємкість малих і великих періодів, що
містять, на його думку, відповідно по 7 і 17 елементів.
У 1870 він назвав свою систему природною, а в 1871 —
періодичною. Вже тоді структура ПСХЕ придбала багато в
чому сучасні контури

6.
ПСХЕ не відразу завоювала визнання як фундаментальне
наукове узагальнення. Положення істотно змінилося лише
після відкриття «екаалюмінія» (майбутнього Ga, відкритого
Поль Лекоком де Буабодраном в 1875), «екабора» (Sc,
відкритого шведським вченим Леслі Нільсоном в 1879) і
«екасиліция» (Ge, відкритого німецьким ученим
Клеменсом Вінклером в 1886), встановлення
двовалентності Ве (він довгий час вважався тривалентним)

7. Найбільшого поширення набули три форми ПСХЕ.
Коротка форма, запропонована Менделєєвим, отримала
загальне визнання

8. Сходова форма запропонована англійським ученим
Бейлі (1882), данським ученим Томсеном (1895) і
вдосконалена Бором (1921)

9. Довгу форму також розробляв Менделєєв, а у
вдосконаленому вигляді вона була запропонована в 1905
Вернером . Кожна з трьох форм має переваги і недоліки

11. Таблиця у вигляді піраміди є іншим видом ПСХЕ. Вона чітко
показує симетрію періодичного закону, практично так, як вона
відображається у довжині періодів. Цю версію запропонував
професор хімії університету в Цинцинатті Вільям Дженсен.
Сполучні пунктирні лінії показують елементи, що належать до
одних груп (елементи від 110 до 118 вже відкриті, але ще не
названі)

12. За всю історію ПСХЕ було
запропоновано велику
кількість (декількох
сотень) варіантів її
графічного зображення,
переважно у вигляді
таблиць; відомі
зображення і у вигляді
різних геометричних
фігур (просторових і
площинних), аналітичних
кривих (наприклад,
спіралі) і т.д.