2. Вишиванням
споконвіку займалися
жінки. Це чудово
робила прекрасна
Олена, винуватиця
Троянської війни. Дар
вишивання греки
пов’язували з ім’ям
мудрої богині Афіни.
Афіна – давньогрецька богиня,
покровителька ремесел.
3. За часів Київської Русі
мистецтво вишивки дуже
цінували. Сестра
Володимира Мономаха –
Ганна організувала в
Андріївському монастирі
школу, де молоді дівчата
вчилися вишивати
золотом та сріблом.
4. У XVI–XVII сторіччі
відроджують українську
культуру, у тому числі й
вишивку. Майже в кожній
хаті ткали полотно й шили
з нього одяг, прикрашаючи
його вишивкою.
5. Після Введення Пресвятої
Богородиці (4 грудня)
матері привчали доньок
до рукоділля. І якщо шити,
то старою, ще бабусиною
голкою, бо, за повір’ям,
тоді в дитину вкладалося
усе родове вміння.
6. Готуючись до заміжжя,
кожна дівчина, як
правило, повинна була
мати багато різних
вишиванок. Більш
заможні дівчата готували
собі по 50-80, а іноді й
понад 100 сорочок.
8. Існує повір’я, якщо сорочку зроблено і
вишито на добре життя, то вона буде
надійно оберігати людину. Кожен візерунок
має своє значення та служить оберегом.
9. Уся українська вишивка
пов’язана зі знаками
Води та Сонця. У вигляді
восьмикутної розетки
або квітки позначають
сонце. Скручений
вуж – знак води.
11. Геометричний орнамент є найрозповсюдженим
в українській вишивці. Ромби з загуголинками
служили добрим символом – оберегом, який
приносить щастя та сприяє родючості.