Проектная деятельность

1. Рідне місто Слов’янськ
у віршах М.Петренка
(віртуальна екскурсія)

2. М.Петренко гаряче любив рідну землю,
місто свого дитинства Слов’янськ , людей,
що в ньому жили, пісні, що там лунали.

3. Коли ж, коли ж, великий Боже,
Мене пошлеш на рідний край,
Де мав я радість, мав я рай.
В цих поетичних рядках поет не раз згадує
дороге йому місто свого дитинства і
юності.

4. Всі помисли, надії і мрії поета пов’язані з рідною
землею, де вперше він бачив сонячні ранки, ходив по
росяних лугах, чув звуки рідної природи:
А думка вже туди летить,
Де вперше чув я дзвін вечірній,
Де вперше так я полюбив
Поля привільні та діброви,
Де вперше світ і радість взрів.

5. Краса рідної землі наповнила поета, і не було
там місця для чужини, якою б красивою вона б
не була: Чужа, далека сторона
Мені давно вже опостила.
По всякий час привітлива душа
Зове туди, де милая родина,
Уся в садках та пишная така,
Мов квіт в невідомій долині.

6. А як билось серце поета, коли він
після довгої розлуки наближався
до рідного Слов’янська. І сьогодні
цей вірш хвилює кожного
слов’янця.
Ось-ось Слов’янськ!
Моя родина,
Забилось серденько в грудях,
Пригнулись до землі коліна,
А очі плавають в сльозах.

7. Милується поет краєвидами рідного міста,
його очі жадібно п’ють цю красу, серце
переповнюється блаженством. Зворушливе і
прекрасне побачення!
Слов’янськ, Слов’янськ!
Як гарно ти
По річці Тору, по рівнині
Розкинув пишнії садки,
Квіти пахучі по долині
І так красуєшся собі!

8. Для поета земляки- слов’янці - найрідніші на
землі люди. М.Петренко думає, що вони
щасливі, бо можуть милуватися красою
квітучої землі, чути “в сумерки вечірній
дзвін”, що пливе над долиною Тору.

9. Кохався поет і в піснях свого
краю. Вони були для нього
душею рідної землі, “ці пісні
козацькїі і думи дідівськії”.
Пісні “чарують Слов’янськ
весь од краю і до краю”.
Я розболівся весь
Від муки, від кручини,
Від радості й не знаю
від чого,
Почувши вас, пісні
святії.

10. Мабуть, не знайдеться в місті Слов’янську
жодної людини, яка б не була зворушена
глибокими почуттями поета, його любов’ю до
рідного міста, до пісень, до краси рідної
природи.

11. «Дуже приємно, що у Слов’янську живе пам’ять про
славного земляка М.Петренка. Уже одне те, що він
написав «Дивлюсь я на небо…», яку знають
мільйони людей, робить його ім’я знаменитим і
дорогим серцю кожного, хто думає, живе і бореться
за краще майбутнє і робить добро людям».
(А.Солов’яненко)

12. Шана
Дивлюся я на набо
Та й думку гадаю-
Це пісня про тебе,
Мій сонячний краю.
Є радість, є віра
Для творчого злету.
І хочеться щиро
Сказати поету:
Коли відірвуся
Від цеху, від поля,-
Навіки лишуся
Щасливої долі.
Поет, як той сокіл,
Поет, як лелека,-
Злітає високо,
Літає далеко.
Не скарби коштовні,
А пісню шукає.
За це і шанований
В нашому краї.
І.Приходько
Пам’ятний знак М.Петренку в
м.Слов’янську