виховна година

1. Головне управління освіти і науки України
Дніпропетровської облдержадміністрації
Криворізький професійний транспортно – металургійний ліцей.
Склала викладач:
Степанова Г.С.

2. Йду рідним містом де панує золото – багряна красуня
осінь.
Вітер безжально зриває з берізок останні їхні надії, що
листочками летять додолу.
Шепіт голубої води, зелених дібров, спів дзвінкоголосих
пташок, запах і розмаїття квітів –
усе це дорога серцю, ні з чим незрівняна краса рідної землі.
( слайд « українські народні звичаї»)
Усе це моя Україна, рідна, священна земля моїх дідів і
прадідів.
Із природи виникли народні символи України.
Верба – символ краси, встроми гілочку, і виросте дерево,
засип ранку порошком меленої вербної кори – і кров зупиниться.
Її вважали святим деревом. На вербному тижні, у неділю,
святили вербу. Освячені гілочки служили оберегами.
Барвінок – символ вічності. У ньому прихована могутня
цілюща сила перемагати тяжкі недуги. За це люди подарували
барвінкові свою любов.
Васильок – символ святості ї чистоти, в народі – то
квітка вірності:
Посію я василечки, буду поливати
Ходи, ходи, Василечку, буду цілувати.
Українська Пісня. Якось Господь Бог вирішив наділити
дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу,
угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну і порядок.
Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог і побачив дівчину. Вона

3. була боса, одягнена у вишивану сорочку, руса коса, а на голові
вінок з калини. Вона плакала.
- Хто ти? Чого плачеш?
- Я – Україна, плачу, бо стогне моя земля від пролитої
крові і пожеж, сини мої на чужині, вороги знущаються з
удів та сиріт.
- Чого ж ти не підійшла до мене? Я ж усі таланти роздав.
Як же зарадити твоєму горю? Є в мене неоцінений дар,
який уславить тебе на цілім світі. Це – пісня.
Поклонилася низенько, притиснула подарунок до грудей
і з радісним обличчям понесла пісню в народ.
( невеличка музикальна заставка, « … палала…»)
Рушник на стіні один із символів України, обов’язкова
прикраса дому. Рушник з давніх - давен символізував мир,
злагоду та здоров’я сім’ї. Для українців він був необхідний
атрибут народних та сімейних обрядів, але і оберіг.
Рушниками прикрашали ікони в червоному куту хати, стіни
хати, вішали їх на вікна. Коли до дівчини приходили свататись
від парня, у випадку згоди вона давала сватам рушник. Свати
зав’язували рушники через праве плече під лівою рукою.
Рушники входили до приданого дівчини. Рушники зв’язували
руки нареченої та жениха при обручені. Рушниками вистилали
дорогу від порогу до столу, хлібом – сіллю на вишитому рушниці
зустрічали молодих, вітали родильницу, запрошували кумів на
хрестини, зустрічали гостей. Під час весілля наречена одарувала
усіх родичів рушниками.
Ой, в долине реченька, как стрела,
Будто нарисовано два села.
Возле гребли - гребельки под дубком
Полюбились девушка с пареньком,
Ой, в долине реченька, как стрела,
Да на свадьбу съехались два села…
Нам украинцам понятия крепкой и дружной семьи знакомо
не понаслышке, ведь на протяжении многих веков наши предки
старались создавать именно такие семьи, они бережно
сохраняли домашний очаг, чтили традиции. А потом передавали
свои знания из рода в род, из поколения в поколение.
Интересно, что многие из старинных свадебных обрядов
люди используют, и по сей день, особенно в сельских
местностях. А некоторые из обрядов незаслуженно забыли, но

4. все забытое можно вспомнить, и проделать на собственной
свадьбе, сделав ее оригинальной и незабываемой.
Формы брака в Украине. Раньше в Украине
существовали разные формы брака, иногда очень интересные:
- воровство девушки;
- брак – покупка;
- свадьба по договору;
- матриархальный брак (сватанье девушки до парня);
- сватанье через сваху;
- освобождение путем брака от смертной казни.
Воровство девушки. Во время танца парень мог украсть
девушку даже с богатой семьи. Хлеборобы считались
крепостными, но издавна и они пользовались правом и свободой
воровать во время танца благородных девиц, даже дочек своего
помещика.
Интересным обычаем было сватанье девушки к парню:
Слайд: «Примите меня, мама, я ваша невестка».
Девушка предлагала парню руку, не заручаясь его
согласием, причем ей очень редко отказывали, потому что это
могло накликать несчастье. О силе этой традиции
свидетельствует обычай, который существовал в ХVІІІ ст.
преступника, осужденного к казни, могли помиловать, если
какая-либо из девушек выражала желание взять его мужем.
Украинцы пекли многие виды свадебного хлеба: каравай,
дивень, теремок гильце, лежебока, полюбовники, шишки,
гусыни, калачики.
Главным свадебным хлебом был каравай. Пекли его в
пятницу или субботу в доме молодой.
Пекли каравай специально приглашенные замужние
женщины, которые приносили с собой муку, яйца и сало.
( Слайд про Каравайниць.)
Считалось хорошим признаком, когда каравайниц была
непарное количество (лучше семь). В екоторых районах
Украины приглашали парное число женщин: чтобы молодые всю
жизнь прожили в паре. При этом каравайницы должны были
находиться в первом браке и жить в согласии. Каравайниц
связывали рушником и они должны были все делать вместе:

5. месить тесто, лепить украшения, обмывать руки. Существовало
поверье, что удачно испеченный каравай принесет молодым
счастье, треснувший предвешает развод, а покрученный – злую
судьбу. Поэтому каравайницы «ублажали» каравай поговорками
и песнями. Каравай был украшением свадебного стола как
символ достатка счастья, а в конце свадьбы его распредиляли
между всеми собравшимися.
Главное значение имел хлеб. Без него не обходился ни
один календарный трудовой праздник. С хлебом встречали
новорожденного ребенка, приветствовали родильницу, клали
его в колыбель к новорожденному, брали с собой, отправляясь в
дорогу, чтобы он охранял в пути. Хлеб брали с собой
отправляясь свататься, с хлебом – солью встречали гостей.
Хлебом родители благословляли детей к браку, с хлебом
встречали их после брака. Когда молодые сидели в святом углу,
перед ними клали каравай, украшенный цветком калини, везли
хлеб вместе с приданым невесты, угощали им друг друга,
оставили как жертву в поле, в лесу, в других местах.
При приближении грозы или градовой тучи, выходили
вместе с кадкой и хлебной лопаткой, чтобы защитить посевы,
обходили с хлебом пожар или бросали его в огонь, чтобы
остановить распространение пожара. С хлебом начинали пахоту
жатву. С хлебом впервые отправляли скот на пастбище, с
хлебом встречал стадо, когда оно возвращалась на зиму.
Хлеб оставляли на ночь на месте будущего дома, чтобы
определить, подходит ли оно для строительства; несли его при
переходе в новый дом; ритуальное кормление было призвано
дать людям и домашним животным покровительство высших сил.
( слайд о приданом).
Приданое: каждая украинская девушка готовила себе
приданое, в частности ту его часть, которая составляла так
называемую скрыню (сундук). Ведь приданое состояло из двух
частей: скота и скрыни. Относительно первой части, то ее
выделял отец. Это скот, определенная сумма денег, участок
земли. Но то, что входило в скрыню, девушка должна была
готовить себе сама или, же вместе с матерью. Скрыня включала
постель, рушники, одежду, а также ленты и платки которыми
девушка должна была одаривать гостей на свадьбе.

6. Погляньте, он де над річкою, пишається своєю дивною
вродою КАЛИНА.
Калина- це і той символ, що пам’ять людську береже,
символ безсмертя, це наш духовний світ. Якщо троянди й
виноград,за словами М Рильського, символізують красиве і
корисне, то калина символізує духовний потяг до своєї землі,
свого берега, своїх традицій.
« … Пам’ятай же, сину, що казала мати,
Посади калину біля своєї хати.»
Калина – це символ кохання, краси, щастя. Навесні калина
вкривається білим цвітом і стоїть як наречена у білому вбранні, а
восени палахкотить гронами червоних плодів. Калиною
уквітчують весільний коровай, оселю, печуть смачні пироги.
Україна здавна славиться своєю національною кухнею.
Давні страви,як наприклад, знаменитий український борщ,
мають багатовіковий «стаж».
«Борщ – це витвір тисячолітнього українського кулінарного
мистецтва».
(Слайд)
Колись давно, дуже давно, в далеку сиву давнину, коли ще
первісні люди України не знали хліборобства, коли сильніші
члени родини виходили на лови, а слабші йшли збирати
рослинні продукти, як листя, стебла, коріння, плоди та насіння,
збереглося збирання листя однієї рослини. Цією рослиною є
щавель (квасолю, борщовик).
Варили юшку спочатку з одного щавлю, потім стали
добавляти пташині (в основному перепелині) яйця, м'ясо, кашу…
добавляючи сироватку, молоко, а потім сметану.
Так постала перша українська яринова юшка – борщ. Який
тим самим є справжнім, українським, споконвічним, автохонним,
національним борщем.
Коли завезли капусту із західної Європи стали варити борщ
із солодкою капустою, а із квасної варили капусняк. Буряк
з’явився на Україні вже в культурі за часів Київської Держави
(ХІІ – ХІІІ ст.. після РХ). І вже в ХІХ ст.. і остаточно в ХХ ст..
український борщ здобув собі джерело здорової, не шкідливої
овочевої кислоти у помідорах із далекої Америки.
Кожне варення борщу – це творення страви, яка
характеризує саму господиню, тому кожній господині треба з
душею і з молитвами готувати їжу. Тоді навіть борщ «із сокири»
здаватиметься вишуканим делікатесом. У борщ клали пампушки,

7. политі часниковою заправкою. Надзвичайно різноманітний
асортимент м’ясних страв: крученики, завиванці, сало
шпиговане часником, печеня, ковбаси. А також карасі у сметані,
судак з грибами та раками, рибні крученики.
В українському меню постійно присутні найрізноманітніші
страви з борошна: це шуліки, гречані коржі, галушки («Галині
вушка») і вареники.
Вареники – яка це смачна страва. Їсти вареники із
сметаною – це особливий ритуал.
Гоголь у фільмі «Ніч перед Різдвом» не міг не підкреслити
значимість цієї страви для українців.
Давайте і ми заглянемо в українську хату до Карася, куди
зайшов Вакула… і чим він був так здивований.
(Уривок із фільму).
Вареники (на західній Україні "пироги") — українська
національна страва; невеликі, трикутні чи заокруглені у формі
півмісяця вироби з пшеничного (в основному), житнього,
гречаного або ячмінного тіста, в який загортається
найрізноманітніша начинка: — картопля, капуста, гриби,
квасоля, м'ясо, солоний сир, солодкий сир, солодкі фрукти або
ягоди. Готову страву подають зі сметаною чи олією зі смаженою
цибулею.
Ця страва з борошна та начинки вважається, нарівні з
борщем, найтиповішою в українській національній кухні. Вони
часто згадуються в українському фольклорі.
1)вареники з картоплею
2)вареники з полуницею
3)вареники з черникою
Вигляд
Слово вареники походить від дієслова «варити».Вареник має
вигляд маленького конвертика з тіста, в який загортається
найрізноманітніша начинка: варена картопля, з:(або): сиром,
відвареними грибами, вурдою, тушкованою свіжою чи квашеною
капустою,шпинатом, цибулею, бринзою,ревенем, маком,
пшоняною чи гречаною кашею, ягодами (вишня, черешня,
чорниця, сливи, яблука, суниці, полуниці), повидлом, рибою чи
м'ясом, шкварками, лівером; печінка, легені, серце. У гірських
селах — бринзою, змішаною з картоплею, а на Поліссі — з
товченою квасолею.

8. Вареники в українській культурі
Фольклор
З варениками пов'язують магічні дії, наприклад, дівчата
ворожать на варениках на св. Андрія, господарі заговорюють
худобу, вареники як обов'язкову страву жінки несуть породіллі
після пологів.
Трипільці вірили що символом молодого Місяця та
продовженням роду є вареник на різдвяному столі.[1] Під час
жнив прадавні українці їли вареники як ритуальну страву.
Вареник не випадково за формою нагадує місяць у пору його
першої чверті — коли вирішувалася доля врожаю. Така їжа мала
надати женцям «місячної» наснаги.[2] Під час перепочинку
виконувалися жниварські пісні, наприклад така, що записана на
Київщині:
Вже місяць спадає,
А краю все немає…
Ой, нумо, поспішімо,
Жнива вчасно завершімо!
Недалечко до межі,
Варенички у діжі!
Не барімося на лані —
Варенички у сметані!
Ігор Чеховський записав буковинські «гадання» під час
етнографічних експедицій наприкінці 1990-х років. Отак
розповіла дослідникам 80-річна Катерина Горюк, мешканка села
Міліїве, Вижницького району:
«На Андрея дівчата варили пироги (так у регіоні називають вареники) і
викладали їх перед голодним котом, — чий пиріг кіт хапав першим, тій
дівчині належало до весілля готуватися. Якщо кіт лише відкусив пирога і
покинув, значить — на розлучення і самотність».
Розмову про Україну та про її сим лови можна вести без
кінця – краю, бо така багата і щедра наша земля, така славна її
історія.
Хочу, щоб кожен з вас запам’ятав те, про що ми говорили
сьогодні.
Україна! Наша рідна земля, наша Батьківщина. Вона для
всіх, хто її поважає і любить, вона – колиска найкращих у світі
пісень, вона – вічна надія на волю і кращу долю.
Мені над усе більш нічого не треба:
Домівка матусі, волошки в житах,
Вишневий світанок, полив’яне небо,
І сиза роса на траві при шляхах.
Таке все тут миле, доступне і гідне –
Високі тополі і тихе село…

9. Таке сокровенне, насущне і рідне,
Воно в мою душу навіки вросло.
Коралі калини і мамині очі,
І доля – з лелечого наче крила…
Я більшого щастя на світі не хочу,
Щоб лиш Україна міцніла й цвіла
(В. Вихрущ).
Справді, не треба більшого щастя, щоб лиш Україна
розвивалася, зміцнювалася, а ми, її громадяни, робили все для
того, щоб вона якнайшвидше стала в ряд з передовими країнами
світу.