Проект "Україна від А до Я очима Верхівцевського НВК"

1. Верба

2. Без верби і калини – нема України”, –
говориться в народній приказці.
Важко уявити нашу землю без верби.
Здавна вона супроводжує людські
поселення й оселі. Верби над
ставом – традиційна прикмета
українського села.
Древні слов'яни вважали вербу
священним деревом. У них вона
уособлювала бога Сонця – Ярему.
Верба – символ родинного вогнища.

3. Освячені її гілочки служили
оберегами полів від граду, під
час грози їх викидали на двір,
щоб, як казали, "град
припинився", обкурювали хату
від хвороб, клали у купіль
немовляти.
Перед Великоднем шостий тиждень посту називався "Вербним".
На Вербному тижні, у неділю, святили вербу..

4. Люблять вербу в народі за красу, за притаєну зажуру та гордий сум.
Коли Тараса Шевченка відправили з Орської фортеці на заслання, по
дорозі в місті Гур'єві знайшов він гілочку верби. І, мабуть, так зажурило
серце за рідною Україною, так нагадала вона йому далеку милу
батьківщину, що не зміг покинути її, узяв з собою. Прибувши на місце
заслання, посадив він ту маленьку лозину на непишному солдатському
городі. Прийнялась гілочка, переборола місцеву спеку, пішла вгору і стала
могутнім деревом. Уже друге сторіччя стоїть «шевченківська верба» у
Форті Шєвченка

5. Крім того, рослина має лікарські властивості. В народі кажуть, що
вона може зцілювати: знімати головний біль, заліковувати рани,
забирати негативну енергію.
Сохрани нас, ветка вербы, От нечаянного зла,
От сердечного ущерба, От печального чела;
Сохрани нас от напасти, Наговоров, колдовства,
От врагов, хотя б отчасти, От друзей, хотя б едва;
Сохрани для нас взаимность, Наши души пожалей –
Как хранишь от стужи зимней Завязь собственных ветвей;
И надежду на свободу Сохрани для нас сполна,
Как серебряную воду, Что была освящена;
Ветка вербы, сохрани нас, В бездну скорби не низринь,
Дай нам благости единой, Веры и Любви. Аминь !!