миха́йло миха́йлович коцюби́нський

1. Миха́йло
Миха́йлович
Коцюби́нський
український письменник, громадський
діяч, голова Просвіти в Чернігові, один з
організаторів Братства тарасівців

2. Життєвий шлях
• Михайло Коцюбинський народився 17 вересня 1864 у
Вінниці. Згодом переїхали жити у село, потім — у містечко
Бар. Тут Михайла віддали до початкової школи (1875 —
1876), де він був дуже старанним учнем.
• Навчався в духовному училищі у Шаргороді (1876 — 1880).
Твори Т. Шевченка, Марка Вовчка справили на Михайла
таке сильне враження, що він і сам захотів стати
письменником

3. • 1881 родина Коцюбинських, яка
певний час переїздила з місця на
місце, повернулася у Вінницю.
Через тяжке матеріальне
становище сім'ї юнакові не вдалося
продовжити освіту: мати осліпла, а
згодом (1886 року) помер батько.
• У 1886–1889 дає приватні уроки і
продовжує навчатися самостійно,
а 1891-го, склавши іспит на
народного учителя, працює
репетитором.
• У ці роки майбутній письменник
захоплюється визвольним,
народним рухом, який охопив тоді
всю імперію, займає активну
громадянську позицію, пропагує
революційні, самостійницькі ідеї.

4. • У 1884 р. він написав оповідання «Андрій
Соловко, або Вченіє світ, а невченіє тьма». Цю
першу спробу молодого автора було оцінено
вельми скептично. Коцюбинський почав
друкуватися в 1890 р. — львівській дитячій журнал
«Дзвінок» опублікував його вірш «Наша хатка».
• 1890 р. знайомиться з І.Франком, налагоджує
контакти з редакціями журналів «Правда», «Зоря»,
«Дзвінок» та ін.

5. • Робота в селах Бессарабії
дала йому матеріал для
написання циклу
молдавських оповідань:
«Для загального добра»,
«Пе-Коптьор», «Дорогою
ціною».
• Згодом (1898 року)
Михайло Михайлович
переїхав у Чернігів.
Спочатку займав посаду
діловода при земській
управі, тимчасово завідував
столом народної освіти та
редагував «Земский
сборник Черниговской
губернии».

6. • В Чернігові зустрів Віру
Устимівну Дейшу,
закохався. Тут виросли його
діти — Юрій, Оксана, Ірина,
Роман. Літературні вечори -
Василь Блакитний, Микола
Вороний, Павло Тичина.
• Об'їздив майже всю
Європу, але потреба
лікуватися змусила його
відкласти свої поїздки.
• 1911 р. «Товариство
прихильників української
науки і штуки» призначило
М. Коцюбинському довічну
стипендію в розмірі 2000
крб. на рік, щоб він міг
звільнитись зі служби. Проте
письменник почував себе
дедалі гірше. Його мучили
астма і туберкульоз.

7. • У лікарні Коцюбинський дізнається про смерть
найкращого друга, композитора М. В. Лисенка (про їхню
дружбу докладно розповідає Н. Шурова у книжці «Я весь
був, як пісня»). Звістка про те, що десь у селі від голоду й
хвороби, загинув талант, співець горя і селянських гірких
сліз Архип Тесленко, мучиться хворобою Іван Франко, а у
південних краях гине трагічне серце мужньої Лесі Українки
глибоко його вразила.
• Навесні 1913 Михайла Михайловича Коцюбинського не
стало. Поховали письменника на Болдиній горі у Чернігові,
улюбленому місці його щоденних прогулянок.

8. Літературна кар'єра
• М. Коцюбинський одним із перших в українській
літературі усвідомив потребу її реформаторства в
напрямі модерної європейської прози. Його
творчість завжди була предметом суперечок
літературних критиків.
• Сучасник письменника, критик С. Єфремов так
сказав про нього: «Людина культурна, до
найменших подробиць, європеєць з голови до п'ят
… був справжнім аристократом Духа без
жодного силування з свого боку…».

9. • Знав дев'ять іноземних мов, серед яких грецька,
кримська, циганська. Його називали
Сонцепоклонником і Соняхом, бо над усе любив
сонце, квіти і дітей.
• З перших спроб Коцюбинського-прозаїка до нас
дійшли оповідання «Андрій Соловійко, або Вченіє
світ, а невченіє тьма» (1884), «21-го грудня, на
введеніє» (1885), «Дядько та тітка» (1885).

10. • За один 1891 рік з-під його пера
виходять оповідання «Харитя»,
«Ялинка», «П'ятизлотник», повість
«На віру», віршована казка
«Завидющий брат». Твори
привернули увагу літературної
громадськості, засвідчили, що в
українську прозу прийшов
талановитий письменник.
• На початку 90-х рр. частина
молодої української інтелігенції,
утворює організацію «Братство
тарасівців». Звя’зок з ними
відбився на його творчості. У казці
«Хо» (1894) Коцюбинський
підносить значення ліберально-
просвітительської діяльності.

11. • Роки перебування Коцюбинського на урядовій службі
в Молдавії і Криму дали життєвий матеріал для його
творів «Для загального добра» (1895), «Пе-коптьор»
(1896), «Посол від чорного царя» (1897), «Відьма»
(1898), «В путах шайтана» (1899), «Дорогою ціною»
(1901), «На камені» (1902), «У грішний світ», «Під
мінаретами» (1904). Одним із свідчень того, що
Коцюбинський своїми творами молдавсько-
кримського циклу виходив за межі локальних
проблем, є те, що його повість «Для загального
добра» була надрукована в перекладі російською
мовою у журналі «Жизнь».

13. • Важливим моментом світоглядно-
письменницької еволюції
Коцюбинського було оповідання
«Лялечка» (1901). У «Лялечці»
Коцюбинський постає визначним
майстром психологічного
аналізу. Зосередження уваги на
психологічних колізіях стає
визначальною рисою творчості
Коцюбинського.
• Дещо окремо в доробку
Коцюбинського стоять твори на
теми з минулого українського
народу — «На крилах пісні» (1895)
і «Дорогою ціною» (1901). Їх єднає
романтично-піднесена, героїчна
тональність.

14. Цвіт яблуні
ела «Цвіт яблуні» була в українській літературі
аторською за темою: порушувалась проблема
лення письменника до дійсності, говорилося, що
ець за будь-яких обставин не може забувати про свій
мадянсько-професійний обов'язок, повинен боліти
м горем, як власним.
еми «Цвіту яблуні» Коцюбинський повертається ще не
(цикл мініатюр «З глибини», поезія в прозі «Пам'ять
», незавершений твір «Павутиння», новели «Intermezzo»
н»). Виражене у цих творах ідейно-мистецьке кредо
арується й у листі-відозві М. Коцюбинського і М.
нявського 1903 р. до українських письменників.
упний розвиток української літератури Коцюбинський
ив у розширенні її тематичних та ідейних обріїв,
укові нових художніх форм.

15. • У п'ятиліття перед революцією 1905 —
1907 рр. Коцюбинський написав і
опублікував оповідання «Fata
Morgana» (Киевская старина, 1904), в
якому вловив ті головні зрушення у
свідомості селянства і нові тенденції в
еволюції соціальної психології села,
які на повну силу виявилися під час
революції.
• У 1906 — 1912 рр. крім другої частини
«Fata morgana» М. Коцюбинський
створює новели «Сміх», «Він іде»
(1906), «Невідомий», «Intermezzo», «В
дорозі» (1907), «Persona grata», «Як ми
їздили до Криниці» (1908), «Дебют»
(1909), «Сон», «Лист» (1911),
«Подарунок на іменини», «Коні не
винні», образки-етюди «Хвала
життю!», «На острові» (1912), а також
повість «Тіні забутих предків» (1911).

16. Intermezzo
• психологічна новела Михайла Коцюбинського,
написана в 1908. Новела розповідає про духовне
одужання втомленого митця при зустрічі з природою.
• Слово intermezzo означало в італійському театрі
коротку музичну п'єсу, яку виконували в перерві між
діями драматичної п'єси. Для ліричного героя новели
Коцюбинського така музична перерва — відпочинок
серед полів, музика вітру й сонця.

17. • Новела автобіографічна. Влітку
1908 Коцюбинський поїхав
відпочивати в село Кононівку,
що на початку ХХ ст. входило до
складу Полтавської губернії.
Тепер це північний куток
Черкащини, Драбівський
район. Новела присвячена
кононівським полям. Їх
власником був Євген
Чикаленко.
• «Intermezzo» написане після
подій Російської революції
1905–1907. Невдача революції
важко вплинула на мораль її
активних учасників. Ліричний
герой новели — такий
стомлений і надломлений
інтелектуал-митець, якого
песимізм вигнав із міста в
українське село. Там
починається його одужання і
переломним моментом у
цьому є зустріч із селянином-
трудівником, справедливе
обурення й гнів якого
пробуджує нове бажання до
творчості й боротьби.

18. • Дійові особи
• Моя утома.
• Ниви у червні.
• Сонце.
• Три білих вівчарки.
• Зозуля.
• Жайворонки.
• Залізна рука города.
• Людське горе.
• Образ ночі

19. Символічні образи
• Моя утома — важка сосна, що висмоктала любов з
душі ліричного героя.
• Ниви у червні(ниви в червні тільки починають
проростати, означають паростки)-символізують життя,
у них тільки починають інтенсивно пульсувати соки, а
цього так не вистачає головному герою.
• Сонце — символ вічності, космічної енергії, сили.
• Три білих вівчарки — самозакохана Пава —
дворянство, Трепов — жандармерія (кличкою стало
прізвище міністра внутрішніх справ), «дурний Оверко»
— принижене і темне селянство, якому досить дати
трошки волі і воно вже не кинеться ні на кого.

20. • Зозуля (народний образ) — символ, що втілює
надію і життя (образ часу).
• Жайворонки — символ творчого натхнення.
• Залізна рука города — потяг і саме місто,
неспокійне, шумне.
• Людське горе — становище народу.
• Образ ночі — символ краси, одухотвореної
Богом.

21. Кіно
Життю письменника
присвячено стрічку
«Родина Коцюбинських» Т. Левчука (1970, образ
Коцюбинського відтворив О. Гай).
За мотивами творів письменника зняли фільми: «Навздогін за
долею» М. Терещенка (1927), «Фата моргана» Б. Тягна (1937),
«Кривавий світанок» О. Швачка (1956), «Пекоптьор!» В.
Карасьова (1956), «Коні не винні» С. Комара (1956), «Дорогою
ціною» М. Донського (1957), «Тіні забутих предків»
С.Параджанова (1964), «Тіні забутих предків» Ю. Суярка (1990,
відео), «Подарунок на іменини» Л. Осики (1991), «Тіні забутих
предків» К. Костюкова (1990). М. Коцюбинського показано у
фільмі «Правда» (1957, його зіграв В.Черняк) та в науково-
популярній стрічці «Михайло Коцюбинський» (1958), Дурочки
(1958).