1. ОСНОВНІ ЧИННИКИ ТА
ОСОБЛИВОСТІ РЕЛІГІЙНОГО
ЖИТТЯ УКРАЇНИ В УМОВАХ
НЕЗАЛЕЖНОСТІ

2. • Ще на межі 80–90-х років за
умов лібералізації державно-
церковних взаємин в Україні
стрімко зросла релігійна
активність населення.
Віруючими визнали себе
понад половина громадян
нашої держави.

3. • Серед суспільних інституцій церква має найбільший авторитет і користується
довірою наших співвітчизників. Упродовж 1988–1990 pp. число релігійних
об’єднань щороку збільшувалося на третину і на початок 1991 р. становило 10,5
тис.

4. • На нові реалії духовного життя народу, державно-церковних і
міжконфесійних взаємин Верховна Рада України відреагувала
ухваленням 22 квітня 1991 р. Закону України «Про свободу
совісті та релігійні організації».

5. • Проте державну політику щодо релігії й церкви Україна змогла здійснювати лише
після остаточного здобуття незалежності. Насамперед наша держава відмовилася
від тоталітарних методів впливу на віруючих і церковні організації, стала на шлях
розбудови цивілізованих і демократичних державно-церковних взаємин.

6. • Церква і релігійні організації відокремлені від держави, а школа — від церкви. Для
громадян, чиї релігійні переконання суперечать службі у Збройних силах,
передбачено альтернативну трудову службу. Законодавчо врегульовано питання
власності, землекористування, підприємницької і благодійницької діяльності
релігійних об’єднань.

7. • Скасовано положення кримінального і цивільного кодексів радянських часів, що
раніше застосовувалися для обмеження прав і навіть з метою переслідування
віруючих і релігійних організацій.

8. • Дістали можливість легалізувати свою діяльність раніше заборонені владою
Українська греко-католицька і Українська автокефальна православна церкви,
численні протестантські течії.

9. • За роки незалежності вірянам повернули 3 400 храмів, відібраних у них свого часу
радянською адміністрацією, збудовано 2 600 нових церков, костьолів, молитовних
будинків. Церковну діяльність здійснюють нині 21,3 тис. священнослужителів,
значна частина яких підготовлена у духовних навчальних закладах, відкритих в
Україні протягом останнього десятиріччя.

10. • Україна — багатоконфесійна держава. Згідно з чинним законодавством, усі
конфесії та віряни рівні перед законом. Станом на 1 січня 2000 р. у нашій
державі діяло понад 23,5 тис. релігійних організацій 90 конфесій, течій і
напрямів.

11. • Українська держава розпочала повернення незаконно відчуженої власності
церквам. Оскільки цей процес був доволі складним, 4 березня 1992 р. вступив
у дію Указ Президента України «Про заходи щодо повернення релігійним
організаціям культового майна».

12. РОЗКОЛ В УКРАЇНСЬКОМУ
ПРАВОСЛАВ’Ї

13. • Розкол в Українському Православ'ї виник щодо питання канонічного статусу
Православної Церкви в Україні. Таке питання виникало в історії Церкви
щоразу, коли той чи інший народ відділявся від імперії (Римської,
Візантійської, Російської тощо) утворюючи свою незалежну державу.

14. • Це прагнення завершилося скликанням у листопаді 1991 р.
Помісного собору УПЦ, який одностайно підтримав пропозицію
митрополита Філарета про незалежність української церкви від
РПЦ.

15. • Архієрейський собор РПЦ, що відбувся в березні-квітні 1992 р. в резиденції
патріарха Алексія II, відмовився надати автокефалію УПЦ і позбавив
організатора Помісного собору Філарета митрополичої кафедри в Києві, якою
він керував із 1966 р.

16. • У травні 1992 р. в Харкові за ініціативою вищого духовенства РПЦ відбувся
Архієрейський собор УПЦ, який оголосив своїм предстоятелем
митрополита Ростовського й Новочеркаського Володимира (Сабодана).

17. • У червні 1992 р. митрополит скликав у Києві Всеукраїнський православний
об'єднавчий собор. На ньому прихильники Філарета об’єдналися з
Українською автокефальною правосланою церквою і створили Українську
православну церкву Київського патріархату (УПЦ КП). Її патріархом було
проголошено 94-річного главу УАПЦ Мстислава.

18. • Заступником патріарха став митрополит Філарет. Однак патріарх Мстислав не
визнав новоутвореної церкви, а тому не всі парафіяни УАПЦ влилися до УПЦ
КП. Після смерті патріарха Мстислава (червень 1993 р.) у вересні патріархом
УАПЦ став митрополит Димитрій (Володимир Ярема).

19. • У жовтні 1993 р. свого патріарха обрала й УПЦ КП. Ним став митрополит
Володимир (Романюк), відомий своїми зусиллями щодо легалізації УАПЦ.

20. • На початку 1995 р. УПЦ МП опиралася на 6 тис. громад православних, за
УПЦ КП пішло 1753 громади, УАПЦ об’єднувала 616 громад православних.

21. • Після смерті патріарха Володимира (Романюка) у липні 1995 р. УПЦ КП очолив
Філарет. Намагання поховати прах патріарха Володимира на території національної
святині православних українців — Софії Київської 18 липня 1995 р. — спричинили
найгостріший міжконфесійний конфлікт.

22. • Гострий конфлікт спалахнув між віруючими УПЦ та УАПЦ на Чернечій горі в Каневі
в травні 1991 р. під час відзначення 130-х роковин перенесення праху Т. Шевченка
із Санкт-Петербурга. Ці конфлікти звичайно перешкоджають згуртуванню
українського суспільства.

23. • Сучасна УАПЦ у 2003 р. пережила новий розкол. Після смерті патріарха Димитрія, за його
заповітом, вирішено було не обирати патріарха, а просити митрополита Костянтина (Багана)
духовно наглядати за Українською православною церквою в Америці.

24. • Настоятелем УАПЦ в Україні став митрополит Мефодій (Кудряков). У червні 2003 р. він
проголосив себе митрополитом Київським і всієї України та вийшов з-під опіки митрополита
Костянтина. У юрисдикції останнього в Україні залишилася лише Харківсько-Полтавська
єпархія та ряд окремих парафій.

26. • Бурхливий розвиток релігійного життя поставив перед державою нові
завдання великого суспільного значення — не допускати проявів ворожнечі
на ґрунті релігійних переконань, ситуацій, коли б релігійні фанатики
загрожували єдності та спокою суспільства.