1. Поезія вчителя історії Дружбівської ЗОШ І-ІІІ ст. Сковронської М. В.
Збірка віршів «Крик душі»
Плаче Україна гіркими сльозами,
А по снігу ллється кров людська свята.
За свободу й волю діти помирають,
За ту Україну що у нас одна.
Молоді,вродливі їм би жити й жити,
І дітей ростити,прославляти край.
Та вони готові за Вкраїну вмерти,
А померлих душі Бог хай прийме в рай.
ЗАПРОДАНЦЯМ.
Нині ллється кров людей невинних,
Шість життів за волю віддали,
Лиш за те,що на виборах запроданці
януковцям голос продали.
І гинуть в нерівнім бою
Славні й мужні сини України,
зрадники, мали б бути там ви,
Бо у смерті людей тих ви винні.
Ви продали народ свій і совість свою
З нас кожен вас знає і бачить,
Просіть в Бога прощення ви,
Бо народ вам цього не пробачить.
ПАМЯТІ СЕРГІЯ НІГОЯНА.
За що ти вбив людину,кате?
За те,що він свободу здобував?!
За те,що вперто і завзято
Гнобити землю українську не давав.
За те,що він «Кобзар» читав на пам'ять?!
За те,що волю України захищав?
І прикладом своїм на барикадах
Шевченка словом дух наш піднімав.
І вбила куля,він упав на землю
І пролилася кров на білий сніг.
Держися, кате, люди встануть
І не простить народ тобі цей гріх.

2. ВСТАНЬ,НАРОДЕ!
Прокиньтесь люди! Встань народе!
Щоб захистити волю й честь.
Щоб не казали нам ніколи:
«Вбивай Бандеру – він фашист».
Хай знають всі, хай знає кожен
Свободи дух у нас не вмер,
Ця влада вбити всіх не зможе
Народ піднявся вже тепер.
Щоб знали всі і на завжди
Що нас нікому не здолати,
Що є в нас мужні козаки
Вкраїну будуть захищати.
ПАМ’ЯТІ МИХАЇЛА ЖИЗНЕВСЬКОГО
У кого піднялася на тебе рука?
Хто посмів у тебе стріляти?
Не помер ти від кулі на рідній землі,
Ти нашу прийшов захищати.
Не зі зброєю йшов ти,із миром ішов,
За свободу і правду стояти.
Та вистрілив кат і полилася кров,
Враз заплакали батько і мати.
І заплакала з ними країна уся,
І жалю того не спинити.
З поколінь,в покоління у людських серцях,
Героєм будеш ти жити.
ЗА ТИХ,ЩО У ВІЧНІСТЬ ПІШЛИ.
Біль стискає і серце і груди
За тих,що у вічність пішли.
Їх подвиг народ не забуде,
В безсмертя вони відійшли.
А так їм хотілося жити,
У вільнім і ріднім краю.
Промінчику сонця радіти,
І мрію здійснити свою.
Та ні,не судилось їм жити,
Бо кат обірвав їм життя.
Свободу не можна убити,
Немає цьому вороття.
Тож будьмо ми гідні героїв,
І пам'ять про них збережем.

3. Нам не треба пролитої крові,
Та за свободу ми далі підем.
ЛИСТ ДО МАТЕРІ.
Не чекай мене, мамо, додому,
Бо додому я вже не прийду.
Не чинив, мамо, зла я нікому,
Захищав лиш країну свою.
Не стріляв у людину я, мамо,
Бо любити ти вчила мене.
Ну,а тих,хто у мене поцілив,
Людський осуд уже не мине.
Ти пробач ,що тебе я покинув,
Що поїхав в далекую путь.
Знаю снайпер цілився в мене,
А попав в твоє серце і грудь.
А хотілося, мамо, так жити!
Я ще зовсім не думав про смерть,
Та я мусів так, рідна, вчинити.
Щоби банді сказати цій - геть !
Та не плач, моя рідна матусю,
Сонце зійде, ти стань на поріг.
Бог одну тебе з горем не лишить,
А народ не простить їм цей гріх.
ПРОЩАННЯ З МАМОЮ.
Прощай, мамо ,голубко сивенька,
Я в далекім та ріднім краю.
Правду став захищати, рідненька,
В мирний час ,а поліг у бою.
Не хотів я, матусю, вмирати,
Бо життя лиш почав я любить.
Та холодна рука мого ката,
Не дозволила мрію здійснить.
Не хотів я тебе засмутити,
Щоб лишилась ти вдома сама.
Я любив тобі квіти дарити,
А в подарунок тепер - лиш труна.
Знаю: серце у тебе аж рветься,
І утіхи не можна знайти.
Бо частинку душі й твого серця,
Одним пострілом вбили кати.
Та не плач ,моя рідна матусю,

4. Скоро прийде на землю весна.
Білим голубом в сад повернуся,
Щоб не була ти вдома сама.
СПОВІДЬ БАТЬКА «БЕРКУТІВЦЯ»
Скажи мені, сину, за що ти вбивав?
За гроші криваві, що зек тобі дав?
Кого захищав ти, дитино моя?
В той час, як від горя тряслася земля.
В той час, як втрачали синів матері,
А кров, як водиця текла по землі.
Коли на колінах я в молитві стояв,
Невинних дітей ти, мій сину вбивав.
Я не думав, що в тебе холодна душа,
Що станеш стріляти в свого земляка.
Що батька уб’єш, залишивши дитя,
Та в мене тепер лиш одне — каяття.
В любові й добрі я тебе годував,
Усе, що хотів ти, тобі я віддавав.
Та виріс ти катом на рідній землі,
Не буде прощення ні тобі, ні мені.
І сотня героїв у небо пішла,
Скорбота і біль Україну знайшла.
Душі у царство хай прийме їх Бог,
Ми ж, сину, залишимось вбивцями вдвох.
СКОРБОТА
На Грушевського — сльози і квіти,
І запалені болем свічки.
Їх приносять дорослі і діти,
І скорблять на прапорах стрічки.
Чути плач по всій Україні,
Та в нас горя чужого нема.
Ми вклоняємось кожній родині,
Сім’ям тим, що торкнулась біда.
Плачем разом із матір’ю тою,
Що дитину убив її кат.
Скорбимо за померлих героїв,

5. Що лишили сиріт-немовлят.
На коліна стаєм перед тими,
Хто втратив єдине дитя.
В Бога просим опіки над ними,
Ну, а вбивцям — лише каяття.
Не забудемо Сотню Героїв,
Душі їхні у небо ідуть.
А з пролитої в Києві крові,
Мальви виростуть і зацвітуть.
ВИБАЧ, МАМО, ЗА ЧОРНУ ХУСТИНУ
Не дивись у вікно, моя мамо,
Не чекай, бо я вже не прийду.
Не вмивайся гіркими сльозами,
Лише згадуй дитину свою.
Не тримай у руках вишиванку,
Що колись вишивала мені.
Бо із серця мого на світанку,
Маки виросли вже на землі.
Не шукай ту стежину у полі,
Що до тебе мене приведе.
А молися до Діви Святої,
Тоді біль твій менший буде.
І не плач, моя дорогенька,
Що залишив тебе я саму.
Ти засни, матусю рідненька,
Я ж тихенько у сон твій прийду.
Вибач за чорну хустину,
Що покрила голівку твою.
Прости, найдорожча, що тебе я покинув:
Захищав я Вітчизну свою.