99-річчю бою під Крутами присвячено цикл електронних виставок, в яких використані документи із фонду ОННБ. До уваги користувачів пропонуємо переглянути другу частину електронної експозиції "Крути: історичні події в поетичному слові 1920-1930-ті роки».

1. Крути: історичні події
в поетичному слові,
1920–1940 роки
Уляна
Кравченко
(1860-1947)
Олекса
Стефанович
(1899-1970)
Олекса
Кобець
(1882-1967)
Оксана
Лятуринська
(1902-1970)
Юрій
Клен
(1891-1947)

2. Наукове осмислення подій під Крутами
у виданнях із фонду ОННБ
У книзі висвітлюються історичні події
відомого за своєю трагічністю і
героїзмом бою під Крутами. Без
перебільшенням можно сказати, що цей
бій зіграв велике значення у боротьбі за
незалежність України та посідає одне з
чільних місць у новітній історії
Української держави. Видання включає
дослідження вітчизняних істориків,
публіцистів, політологів, а також твори
письменників і поетів. Воно буде
корисним широкому колу користувачів,
які цікавляться історією України.
Сорока Ю. В. Бій під Крутами / Ю. В. Сорока.– Київ : Золоті ворота, 2013. – 118 c.
Див. в електрон. каталозі
http://catalog.odnb.odessa.ua/opac/index.php?url=/notices/index/270025/default

3. Крути : збірка у пам'ять героїв Крут / Упоряд. Осип Зінкевич, Надія Зінкевич. – К. : Смолоскип, 2008. – 421 с.
Див. в електрон. каталозі
http://catalog.odnb.odessa.ua/opac/index.php?url=/notices/index/140204/default
До збірки увійшли найрізноманітніші матеріали,
що висвітлюють події бою під Крутами. Це й
історичні документи, статті, в яких
розкривається хід та причини трагедії; художні
твори, але, насамперед, публіцистика різних
часів. Найцінніша частина книги висвітлює
спогади учасників бою під Крутами, яким
вдалося вижити. Багато матеріалів, узятих із
важкодоступних діаспорних видань,
публікуються в Україні вперше. Книга містить
унікальний анотований іменний покажчик, та
бібліографічні матеріали. Книга стану у нагоді
широку коло читачів, зокрема історикам,
науковцівцям, дослідникам історії України.

4. Радуйся, земле чорна, кріпка.
Тіла і крові причастя приймаєш...
Кров'ю насичене лоно твоє
зродить Титана,
Велетня помсти
за вчасну їх смерть!..
* * *
Сотні синів...
Воїнів лави упали...
Дух не упав...
Дух їх живе!
Полум'я блиск увесь —
віддали могилі...
Сонце здобути хотіли —
волю святу!..
Земле-могило!
В тобі та слава стрілецька не згине...
Чину не згине краса!
Ті, що під Крутами в бою упали,
могилу знайшли;
але колискою стане могила...
зродиться волі Жрець і Герой!
* * *
— Хто це? Хто сміє казати:
Неволя довічна...
Воля жде жертви...
Тільки... за жертву геройського чину —
воля здвигає Прапор!
* * *
Радуйся, земле!
Розкіш свободи —
жертвою чину— осягнеш...
Дні найщасливіші... найближчі...
дні, що ідуть, це наша Весна!
Радісне Розквіту Свято!
Вічності світло — Життя!!!
* * *
Радуйся, земле!
Любов'ю нашою ясна,
туга кріпка!
Кров'ю насичене лоно родюче
Велетня помсти,
Титана нам дасть!
Уляна Кравченко - Під Крутами (1918)

5. Кравченко У. Вибрані твори / У. Кравченко. – Київ : Держ. вид. худ. літ., 1958. – 498 с.
Кравченко У. Хризантеми / У. Кравченко.- Чікаго : Вид. М. Денисюка, 1961. – 414 с.
Кравченко У. Розгублені листочки / У. Кравченко. – Львів : Каменяр, 1990. – 80 с.
Кравченко У. Пам`яті друга: вірші в прозі, статті, спогади, листи / У. Кравченко. – Львів : Каменяр,
1996.– 247 с.
Кравченко У. Твори: повне видання / У. Кравченко. – Торонто : Kiev Printers Ltd, 1975. – 797 с.
Див. в електорнному каталозі
http://catalog.odnb.odessa.ua/opac/index.php?url=/notices/index/1865/default

6. О. Ольжичеві
Крута дорога із Крут,
Та вірмо, рушивши нею:
Нелюдськи міцний цей люд
І вийде він ще на суд
Не судженим, а суддею.
Прага, 1942.
Перед Силою сил
став, як і кожен:
"Ольжич єси?"
— "Так, Боже".
"Одведи.
Знаєш, куди".
Підійшов
Подібний до тебе, як брат,
Тільки крилат
І не вдягнен у кров.
І повів на сповиту у гуд
Багряную хмару,
Де чекали лави з-під Крут
І Базару.
Міттенвальд, 1949.
Пам’яті Ольжича
Олекса Стефанович

7. В мороці неладу, в пітьмі підлот
Ваші пісні молодечі,
Льот ваш орлиний, нестримливий льот,
Льот крізь вітри і хуртечі.
Що там, що вперше з рушницею ти,
Що там, що тому п'ятнадцять,
Так хороше вам на ворога йти,
Співом гучним захлинаться...
Хай вам вітри вибігають на шлях,
Просять вернутись, голосять...
«Щоб наша доля...» — лунає в полях,
«Щоб краще в світі жилося!»
Хай ще зловісніше тьмариться рань,
Голови юні тим вище...
Як на параду йдете ви на брань,
В простори гроз, як на грище.
... Стрінулись. Казять ворожую злість
Ваші розгукані стріли...
Псами б на вас позривалися б з місць
Тріскотні вкрай скоростріли!
Лавами — ворог... Ось кинувся він
Котить на ваші окопи...
О, вже не лежачи і не з колін
Лити крицеві окропи,
Виросли враз ви, немов на наказ,—
Стоячи б'єте у ката,
Тільки чому це тривога у вас?
Чом заніміла гармата?
Чом це, що друга рушниця німа,
Голосу бракло у зброї?
«Дайте набоїв!» «Набоївнема».
В полі далеко набої.
Сталі не стало. Зостався хрусталь.
Як з хрусталем проти сталі?
Люто співає ворожая сталь,
Б'є — розриває хрусталі.
Сніже, таж в нього нема голови,—
Нащо ж йому підголов'я?..
Як захлиналися співами ви,
Так захлинулися кров'ю.
О, ви уміли за Неї лягти,
Мужньо лягли і діточо,
Вміли холодную млу пропекти
Жаром багряних сорочок!
Ваша загуба за весну ясну,
Ваші зарубані весни,—
Громом в німоти байдужжя і сну
Криком кривавим — воскресни!
Сходять нам ваші невгасні сонця,
Дзвонять серця ваші вічні,
Ваші квітневі, травневі серця,
Квітні — посічені в січні.
У клекотінні — святі корогви,
Клекоту повні — прапори...
Ми під кипінням їх радо, як ви,
В буряні рушим простори.
Радо на сурмний задуднимо зов,
Ми по шляху грозовому,
Тому крутому, що з Крутів пішов,
Непереможному тому.
І коли кинем на ворога час
Незагладимої скрути,
Взнає він добре, про віщо для нас
Крикнули кров'ю Крути.
Олекса Стефанович - Крути (1938)

8. Стефанович О. Вибрані твори / О. Стефанович. – Торонто : Євшан-зілля, 1975. – 304 с.

9. Надворі холодна, сувора зима,
І вчора сказали у школі:
«Під брами столиці їх сунеться тьма —
Душителів нашої волі...»
Удома дбайливо книжки поскладав:
«Вернусь — буде час для науки...»
І вперше в житті по-військовому взяв
Військову рушницю у руки.
У матері сліз не було на виду:
Дістала вовняну хустину
І ніжно закутала шию худу:
«Щоб не простудивсь, часом, сину...»
Як бруками рідного міста ступав
(Тричвертімільйонного міста!),
В загоні ні разу ніхто не спитав:
«Чому нас іде ТІЛЬКИ триста?»
А там, за Дніпром — рівнина-рівнина...
Та й снігу ж... ой, понамітало!
І суне зажерлива, мов сарана,
Ворожа московська навала...
Ні шанців, ні пригорбів для прикриття...
А їх же — по двадцять на брата!
Ой, дорого мусіли кожне життя,
Життя українське продати!..
Як леви боролись... Завзяття в серцях...
Чому ж їм набоїв забракло?!
«В багнети!» — і поле крутянське в снігах
Ворожою кров'ю набрякло.
Чорнів-червонів потолочений сніг,
День Славу писав Україні:
Боролись, аж поки останнім поліг
Юнак у вовняній хустині...
Олекса Кобець - На Крути

10. Кобець О. Записки полоненого / О. Кобець. – Мюнхен : Дніпровська хвиля, 1959. – 415 с.
Кобець О. Сходить сонце / О. Кобець. – Нью-Йорк : Слово, 1961. – 272 с.
Кобець О. Записки полоненого / О. Кобець. – Київ : Глобус, 1993. – 336 с.

11. Присвячується Крутам
Гонить, гонить з півночі вітер хмари сіверські
Грізні, темно-сивії... Глянь, затишний південю!
Блиснуть блискавиці ось, спалять поле іскрами,
Вдарять громи частії — не злічити втратоньки!
Град сіктиме-битиме, вихор шаленітиме, —
Стане пустка з краю в цвіті та врожаю...
***
По усьому краю гучно клич лунає:
«Пора, пора встати, товаришу-брате!
Пора зброю взяти, рідну сторононьку у полон не дати!»
— Ой, то не тополі поставали в полі,
Не буруни в парі підіймають хмари:
Женуть битись козаченьки за Вкраїну-Неньку.
Ой, то не соколи легкії злітають:
В дорогу, на Крути, юнаки рушають...
Чи звершать хоробрі, чи устоять вбогі —
Печалиться журний Київ наш розлогий.
Та горять завзяттям яснії обличчя:
Слава!.. Перемога!Красний сон здійснися!
Збережи Ти, Боже, сон про кращу долю,
Вірі в силу правди не завдай Ти болю!
***
...На високім ґанку ломить руки мила:
«Повернись, коханий, при здоров'ї й силі!»
Сполотніли сестри...Мати хрестить, хрестить...
Не в двобою рівнім лицарі зустрілись,
По законах честі зброєю схрестились.
Не бурхливі води, спливши з гір високих,
Обнялися дружньо в заводях глибоких. —
Ой, вороже військо підступ затівало,
Переможцем стало... рознесло забрало...
Ой, вороже військо лютими руками
Безборонних вбило...Жаль поплив полями...
***
Оксана Лятуринська - Дума про скривавлену сорочку (1933)

12. «Дми, вітре, дми! Розгонь-розгонь мою розпуку —
В Крутах сина змордували, розп'яли на муку...
Зшматували, знівечили світло щастя мого:
Молодого сина, вбили... Сина молодого...
Бачу, бачу: вражі кулі тіло скривавили;
Вид змарнілий почорнілий, покидають сили...
Чую, чую стогін болю... сину, синцю, сину!
Хай годину б цю страждальну Бог у безвість кинув!
Знаю, знаю: твоє серце облила ненависть —
Аж у мертвому камінні відгулось «ненавидь».
Не покрився погляд гострий неживим туманом,
Вранці й сонечко не гріло, не гоїло рани...
Не простягла неміч руки, в русі скам'янілі —
Круки впились кров'ю муки, що й в огні не стліла б.
Не хилились уста бліді в братньому цілунку —
Лунко нивами котилось: «Смерть тобі, грабунку!..»
Смертна кара катам нашим! Слухай слово, світе:
Цвіт наш гинув многоліття — дітям помста світить.
Мудрі кажуть: нашу правду Бог колись розсудить —
Буде правда, люди, на страшному суді...
Вік за віком! Не діждати праведного гніву...
Шють півні вічне лихо матерям журливим.
Чорним смутком, чорним болем стріне хати ранок,
Дітям — рани, рідним — сльози, грізне горе ждане...
***
«Дми, вітре, дми! Гірка печаль обтяжує рамена.
О, земле-сестро, радість дай, солодку легкість нені!
І міць подай! Здійсни лихі прокльони, тужну волю —
В бою хай згине ворог! — тим лиш стишу душу свою.
О, бажаною будь, ворожа без рятунку згубо!
О, люба будь, кривава зливо кар триклятому нелюду!..
Дми, вітре, дми; жени-розгонь мою розпуку —
В Крутах сина мордували... шматували круки...»
***
Ой, який би лік їй, лік для серця дати?
На порозі плаче, тужить вічна мати:
«Розстелись, китайко, жалібний кольоре!
Відгукніться жалем і гаї, і гори! .
Про нелюдські страсті любого синочка
Свідчить, свідчить рясно вишита сорочка:
Кожен, кожен хрестик, кожна, кожна стіжка —
Кров живая з серця рідного небіжка...
Кожен кожен вистіб шитий, шитий шовком —
Довга, довга стрічка люті лютих повна...
Ти, байдужа ноче, притлумила стогін,
Ти, закривши очі, погасила вогник,
Ти украла погляд, твердий наче з камня,
Ти убила мову, що сплила з зітханням!..
Хто поверне втрату? (плаче-тужить мати)
Вийме з серця терня';... Сина, сина верне?...
Ох, усе вороже; хижо кружить яструб...
Світе, світе ясний!..»
***
Розстелись, китайко, жалібний кольоре!
Відгукніться жалем луки й дальні гори!
Виплакала очі в темні дні та ночі,
Біль терпкий, пекучий моє серце точить.
лтось кричить світами, чеи же «мамо, мамо»!
Б'ється у відчаю, злої помсти хоче.

13. Я зібрала сльози, сину мій, синочку,
Своє бідне серце і твою сорочку.
Наші спільні болі понесу до Бога;
Знаю, лиш од Нього буде допомога.
Він Один поможе, Він Один розсудить,
А розсудить — правда, правда наша буде.
Бач, зів'яли руки, побіліли коси,
Тіло моє смертне смертоньки вже просить.
І за мої муки, за мою утрату
Є вгорі заплата — доля чорна кату.
Тихим сном спокойся, сину мій єдиний;
Не виходь з могили, спочивай віднині».
* * *
Сум-країно, сум-країно,
вся — хрести, могили!
Де не глянь — пропащі сили!
де не глянь — руїни.
Тужно вітер віє полем,
віє-повіває,
Б'ється жалем, стогне болем,
плаче, понад краєм.
Ніч нашіптує закляття
йменням душ майбутнім;
Ніч підпалює багаття..,
грає смерті лютня.
* * *
Сиротою бідний покій
з ґанку виглядає,
Сум снується одинокий,
струни натягає...
* * *
Далека дорога, втоптана й розлога,
Веде д'горі, в небо, до престола Бога.
Зорять зорі в темні, світить сонце денно,
Місяць проводжає бліді тіні земні.
У престола хором ангели в трифору,
Віра та Надія з ласкою у зорах.
У престола спокій, божі тихі кроки;
Миро та бальзами на рани глибокі...
* * *
Материне серце, Богом оділляте,
Одягло безсмертя в світлосяйні шати.
В синову ж сорочку вбрався грізний месник,
Той, що меч відточить, з ворогами схрестить..

14. Лятуринська О. Зібрані твори / О. Лятуринська. – Торонто : Вид. Орг. Укр.
Канади, 1983. – 813 с.
Чернихівський Г. Оксана Лятуринська : життєписно-бібліографічна студія /
Г. Чернихівськи. – Луцьк : Вежа, 2001. – 92 с.

15. Із Дарниці у Київ полонені
прийшли, їх стрінув шум дерев зелений.
Була їх горстка — двадцять два,
але, мов та жорства,
яку нам при дорозі не злічити,
зросло число; легендами повите,
із галицького виросло ядра.
Та йде лиха пора,
під Крутами лягла вже буйна молодь.
Немов течуть по снігу чорні смоли,
пливе, згуртована в людські стада,
нестримана орда,
іде, іде від Ніжина на Київ,
вже розповзлась патьоками помиїв.
Захоплено Поділ і "Арсенал",
лютує людський шал.
Та Січові Стрільці на оборону
стають, шикуються в стрункі колони,
то ж Коновалець їхній командир.
Кипить, клекоче вир...
Юрій Клен - з поеми "Попіл імперій"

16. Клен Ю. Вибране / Ю. Клен. – Київ : Дніпро, 1991. – 461 с.
Див. в електрон. каталозі
http://catalog.odnb.odessa.ua/opac/index.php?url=/notices/index/66413/default