Шкільна газета

2. Як добре нам жити під мирним небом…
Кожного дня прокидатися під спів солов'я, милуватися чарівною природою,
золотими хрестами на церквах, чудовими дитячими майданчиками, на яких
весело граються малята. А ось і хлопчики побігли з іграшковими пістолетами та
рушницями. Мабуть, вони грають у війну? Добре, що це лише дитяча гра. А для
покоління мого прадідуся – це була не гра, а страшна сторінка життя. Їх було
мільйони, які воювали у 41-45 рр. Одні вижили, інші – в братських могилах...
Відомості про ці страшні роки я взнаю із художніх творів, кінофільмів, передач.
Нещодавно на уроках української літератури ми вивчили вірш К.Малицької "
Чом, чом, чом. земле моя." У ньому звучать рядки, які вказують на боротьбу
нашого народу у Великій Вітчизняній війні.
Тут, тут, тут
Твої діди й батьки
Свою пролили кров
За волю і любов.
Та не просто пролили кров. 20 мільйонів людей різного віку віддали своє життя
за мирне небо, за наше щасливе життя без війни.
Як добре нам зараз жити. Ми маємо хліб і до хліба, можемо ходити до школи,
батьки на роботу, не боячись гуркоту танків, ревіння сирен, вибуху бомб і гранат,
стрілянини. Скільки страхіть було пережито нашим народом у воєнні роки?
Про всі ці події мені розповідали рідні. Мій один прадідусь дійшов до Берліну,
мав численні нагороди. Другий воював під Тернополем, але був важко
поранений і комісований. Хоча моєму дідусеві було 5 років під час війни, та він
пам'ятає, як німці бомбили їх село, забирали худобу, односельці ховалися у
погребі під час бомбардувань. З маленькими шістьма братиками і сестрою
збирали після зими картоплю у полі, щоб не вмерти з голоду.

3. Ця війна лишила після себе кривавий слід у кожній родині. Мені дуже страшно
дивитися кінофільми про Велику Вітчизняну війну. У них показується, як
фашисти жорстоко знущалися , катували наших людей, спалювали живцем цілі
села.
Кожного року 9 травня , не дивлячись на погоду, усією родиною ми йдемо на
мітинг, присвячений Дню Перемоги.
Я обов'язково покладу живі гвоздики до меморіалу загиблим воїнам. Хвилиною
мовчання вшановую пам'ять про них. З кожним роком все менше ветеранів
крокує на параді у строю. Вони відходять у вічність...
Але, я вважаю, людська пам'ять про мертвих і живих з покоління в покоління не
буде згасати. Вони воювали заради нашого мирного життя, за щасливе
майбутнє. Хоч би скільки книжок було написано про Велику Вітчизняну війну,
мабуть ніколи не настане час, коли можна стверджувати, що вже досить
сказано. Висловити все не вдасться нікому, бо не було міри героїзму людей,
виявленому у війні, немає міри горю і стражданням, які принесла вона на своїх
чорних крилах. Письменники, художники, музиканти звертаються у своїх творах
до теми війни, щоб залишити в пам’яті події, які розкривають велич перемоги
народу в цій страшній і кривавій війні. Забуття – підстава для повторення.
Величне можна розгледіти на відстані, тому ще не одне покоління
вдивлятиметься в ті буремні 1941-1945 роки.
Якими були ті, які стали на захист своєї Вітчизни, які не повернулися з тієї
страшної війни? Про що вони думали, мріяли?
Не заростуть травою стежки до численних пам'ятників воїнам – визволителям.
Пам'ять про них ніколи не згасне у наших серцях!

4. Дорогі ветерани! Я дуже вдячна Вам
за перемогу. Колись Ви були
молодими і захищали нашу країну від
грізного ворога - фашизму. Йдучи на
війну, Ви ризикували своїм життям
заради нас. В молоді роки Ви не
раділи життю, а воювали. Ви
витримали найжахливіші
випробування 1418 днів страшної
війни. Фашисти мали намір знищити
весь наш народ, але які б жахливі
плани вони не будували, добро
перемогло. Я ніколи не забуду те, що
ви пожертвували собою заради миру.
Я знаю, що вам боляче дивитися як
знову вбивають сотні людей. Але ми
молимось за нашу рідну Україну. Я
сподіваюсь, що незабаром це
закінчиться.
З Днем перемоги!
Кільова Ольга 6-А

5. Низький уклін Вам, Ветерани! У цей
день в наших серцях вирує і смуток , і
радість за свободу, яку подарували
нам Ви ціною власного життя.
Війна…Таке невеличке слово, а
скільки в ньому болю та смертей.
Війна - це постріли зброї, війна – це
вогонь, що знищує міста і села, війна
– це крики матерів та сльози
осиротілих дітей, війна – це загибель
мільйонів людей. Ви - наші герої, що
віддали свої життя за Мир! Ви
боролися за світле та спокійне
майбутнє Батьківщини!
Але історія повторюється. Сьогодні
страшна війна хоче знову увірватись
на наші землі. І ми,сучасне покоління,
повинні зробити ВСЕ,щоб цього не
сталось. Ми обіцяємо,що не здамося,
не станемо на коліна, не зрадимо все
те, заради чого боролися Ви!
Гаркуша Анна, 8-А клас
НІ ВІЙНІ!
Чорноброва дівчина
У вінку зеленім
Несе на руках своїх
Мужніх воїнів померлих.
Звуть дівчину Україна,
І несе солдат безсмертних
З синьо-жовтими стрічками
У далекий край померлих.
І я чую в голові,
Як вертольоти скрізь кружляють!
Ні, я не хочу цієї Війни!
Бо вона всіх повбиває!
Україно, мила, ми з тобою!
Ти підводься з того чортового долу!
Бо за тебе стали українці
І на морі, і по всьому суходолу!

6. Шановні ветерани!!!
Щороку 9 травня ми відзначаємо
День Перемоги.
Велика Вітчизняна війна назавжди
залишиться в історії, як жорстоке
збройне протиборство, яке
призвело до небачених людських
втрат. Я щиро дякую вам за
перемогу, за те, що ми побачили
світ таким чистим, безтурботним,
за те, що мир внесли в наш край.
Я захоплююся вашою мужністю,
сміливістю, відвагою. Ви зберегли
життя багатьом людям, й вони
вам вдячні за цей порятунок, тому
що якщо б не ви, то не було б
нашої держави.
Саме ви, дорогі ветерани,
зробили наше життя світлим.
Спасибі вам за блакитне небо
над головою, за вільну
Батьківщину.
Дорогі ветерани! Ви здійснили
безсмертний подвиг, який
назавжди залишиться в пам’яті
людей.
З повагою учениця 6-А класу
Маковоз Олександра.

7. Лист ветерану Великої Вітчизняної війни Кравцову Василю Григоровичу
Шановний Василю Григоровичу!
Пише Вам листа учениця 6 класу Авраменко Катерина. Мені вже 12 років, але ніяких визначних
вчинків я ще не зробила. А Ви, будучи ненабагато старші за мене, вже захищали нашу
Батьківщину від фашиських загарбників, котрі хотіли наших людей перетворити на своїх рабів,
щоб наші українські люди працювали на німців.
Коли я уявляю ті страшні картини війни, через які Вам довелося пройти, то стає моторошно. Я
знаю, що Ви були і пораненим при форсуванні Дніпра, і контужені в битві на Сандомирському
напрямку. То виникає питання, як могли Ви в свої 25 років витримати всі тяготи війни? Я також
знаю, що свій бойовий шлях Ви закінчили в Празі. Я пишаюся тим, що маю нагоду спілкуватися з
Вами, слухати Ваші розповіді про жорстокі часи Великої Вітчизняної війни.
І Ваш подвиг, шановний Василю Григоровичу, держава гідно відзначила медалями: „За бойові
заслуги”, „За оборону Кавказу”, „За визволення Праги”, „За перемогу над Німеччиною”; Орденами
Червоної Зірки та Вітчизняної війни ІІ ступеню.
Поряд з Вами воювали сотні і навіть тисячі молодих солдатів, яких можна було назвати дітьми, в
яких все життя було ще попереду, а війна забрала у них все. Вони віддавали своє життя заради
порятунку народу, за свою рідну землю, за мир.
Якби не Ваші мужні, хоробрі вчинки, не жили б ми зараз в цій мирній країні, не милувалися б
квітучими долинами, неосяжними полями, струмками, річечками, морями, блакитним небом.
Дуже вдячна Вам за те, що можу радісно просинатися вранці і бачити мамину посмішку, чути
мамині ласкаві слова, гратися кожного дня зі своєю сестричкою, друзями. А весною – слухати
щебет пташок, милуватися народженням і пробудженням всього нового.
Коли я зустрічаюсь з Вами, завжди відчуваю повагу і гордість за Ваші подвиги.
Шановний Василю Григоровичу! Вдячна Вам за моє щасливе дитинство. Нехай Вам доля дає
міцного здоров’я та порозуміння з близькими Вам людьми!
З повагою Авраменко Катерина

8. Лист Полтавця Микити, учня 5-А
Лист
Недужко
Арини, 5-А

9. «Як випускник, я із впевненістю можу сказати, що
запам'ятаю свою школу надовго. Запам'ятаю усе,
від талановитих вчителів до творчих учнів, від
багаторічних традицій колегіуму зі статутом та
гімном до камер відеоспостереження задля
підтримки дисципліни. Я буду пам'ятати центри
самоврядування та змагання за кращий клас року,
запам'ятаю і чергування по школі, коли ти
зупиняєш малого, ще "зеленого" учня, котрий бігає
по коридору, говориш йому зауваження та раптом
чуєш у відповідь дитячу лайку. Запам'ятаю я
шкільні коридори, коли у молодшій школі там
збиралися геть усі, той багатоголосний гамір. Та
коли у старшій ти йдеш тими коридорами та бачиш
п'ятикласників, які граються у свої девайси.
Буду пам'ятати я свій клас, свого класного
керівника, свою першу вчительку. Дякуючи їм, я
виріс і став повністю свідомим. Тому я хочу
побажати їм всім добра та успіхів.
Дякую тобі, школо!»
Виноградов Всеволод
Щиро дякую всім вчителям, оскільки ми завжди
залишаємося Вашими учнями. Міцного Вам всім
здоров`я та постійного прагнення до нових знань,
адже вони - це сила і майбутнє. Ось я вже
закінчую 11 клас та мені тяжко прощатися з
такими талановитими вчителями, з якими ми за
ці роки стали рідними. Нашій першій вчительці,
Архіпкіній Ніні Андріївні, я хочу сказати велике
спасибі за те, що вона навчила нас писати, читати,
рахувати, думати…, вона нас вивела на новий
шлях у майбутнє. Звісно, я ніколи на забуду свого
класного керівника - Галину Олексіївну. Це
найталановитіший вчитель музики. У нашій школі
дуже багато хороших вчителів, які зробили моє
життя яскравим та цікавим. Якщо чесно, для
мене це була велика честь вчитися у такому
прекрасному навчальному закладі та спілкуватися
з такими вчителями.
Мироненко Поліна

10. Шкільних спогадів в мене дуже багато. Але чи можу я стверджувати те,
що вони вмістилися в 11 років? Напевно ні. Я не усвідомлюю те, що
минуло 11 років. Це було надто швидке й цікаве життя. У школі я багато
чого відчула вперше. Тут були і перша справжня дружба, було і перше
кохання, і перший розпач. Шкільні роки дали мені величезний досвід,
який мені знадобиться у майбутньому. Нескінченні спогади будуть
давати знати про себе протягом всього мого життя. І через декілька років
я відкрию свій альбом і зразу ж згадаю багато з того, що зараз здається
звичайним життям. Я хочу подякувати школі, так, саме цим стінам та
партам, хочу подякувати вчителям, які вчили мене спілкуватися та
вирішувати проблеми , дякую друзям, які зробили шкільні спогади
незабутніми та веселими. Напевно, я буду сумувати за цим через
декілька років, але зараз я потребую змін в моєму житті, саме тому ця
сторінка мого життя майже перегорнулася.
Ульянова Анастасія
Зараз, ідучи коридорами рідної школи, вже нічого не боїшся,
знаєш кожній куточок, кожній кабінет, майже кожного вчителя. А
колись я була маленькою дівчинкою, яка, здавалося, потрапила у
якийсь лабіринт з безліччю дверей і сходів. Пам’ятаю, як я могла
легко заблукати. Але я чомусь ніколи не боялась, що мене не
приймуть. Від вчителів та учнів завжди відходило якесь тепло та
піклування.
За ці роки трапилось дуже багато, про що я б могла із захватом
розповісти. Але хочу згадати річ, яку я завжди робила, - це газети
до свят, які я любила малювати завжди, і всі про це знали.
Також було приємно, коли вчитель, який не читає у тебе вже роки
3, пам’ятає твоє ім’я. Можливо, усе це дрібниці, але вони роблять
життя школяра яскравішим. Школа подарувала мені дуже багато
відчуттів, бували і хвилини розчарувань, та все ж більше всього я
запам’ятала саме світлі моменти. Дякую школі за це.
Бойко Вікторія
Це важко усвідомлювати, але ось уже і
промайнули, немов одна мить, немов
одне коротке життя, сповнене
найрізнобарвнішими почуттями, 11
років. Школа стала нашою другою
домівкою, клас – братами й сестрами, а
вчителі – батьками. Ці 11 років
наповнили наше життя не тільки тими
цінними знаннями та досвідом, з якими
нам йти по життю, а й новими людьми,
які стали нам дуже близькими. Школа
запам’ятається мені мудрими та щирими
вчителями, привітною усмішкою
найріднішого класного керівника,
цікавими позашкільними заходами,
веселими перервами. Оскільки наш
профіль математичний, то й
навантаження було нелегким, тож
запам’ятається ще й ці 10 уроків
математики на тиждень, які є і радістю, і
тим, від чого йде обертом голова
одночасно. Запам’ятаються наші шкільні
екскурсії, походи с класом до лісу, які
традиційно завершуються щороку
страшною зливою, святкування Нового
Року в 11 класі, до якого ми всі дружно
готувалися. Звичайно, у моєму серці
завжди будуть жити ці теплі спогади про
мій найкращий клас і про мою школу, яка
вказала мені дорогу у доросле життя.
Міненко Ольга