Шевченко

1. 200
-ліття

2. Тарас Григорович
Шевченко
(1814 - 1861)
Усе знесла й перемогла
його любові сила.
Того великого вогню
і смерть не погасила.

5. Тобі, величний
геніальний наш
Кобзарю,
Низький та щирий
до землі уклін!
Прости нас, щирий
ти наш отче-
батьку
Прости за все,
бездумних нас,
синів!

6. Думи мої, думи мої…
важко мені з вами…
Світе
тихий, краю
милий,
Моя
Україно,
За що тебе
сплюндрован
о,
За що,
мамо,
гинеш?
Чи ти рано
до схід сонця
Богу не
молилась,
Чи ти
діточок
непевних
Звичаю не

9. Тарас Григорович
Шевченко народився 25
лютого (9 березня за н.
ст.) 1814р. в с. Моринці
Звенигородського повіту
Київської губернії.

10. Ми вкупочці колись росли ,
Маленькими собі любились,
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Старі зарані повмирали,
А ми малими розійшлись
Та вже й не сходились ніколи.

14. 2404001250
Як небо блакитне —
нема йому краю,
Так душі почину і краю
немає.

16. 2404001250
Ти взяла мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п'яного дяка в науку.
«Учися, серденько, колись З нас будуть люде»,—
ти сказала. А я й послухав, і учивсь, І вивчився.

17. То серце плаче та
болить,
чому господь не дав
дожить
Малого віку у тім
раю…

18. В дні перемог і
в дні поразок,
В щасливі дні і
в дні сумні
Ідем з
дитинства
до Тараса,
Несем думки свої
земні.

19. Мов оазис, в чистім
полі
Село зеленіє.
Ніхто в його не
заходить,
Тілько вітер віє

20. “Тополя”
Якби знала, не ходила б
Пізно за водою,
Не стояла б до півночі
З милим під вербою;
Якби знала!..
Бандуристе, орле сизий…

22. За що, мене, як я росла,
люде не любили?
За що мене, як я виросла,
Молодую вбили?
За що вони тепер мене
В палатах вітають,
Царівною називають,
Очей не спускають
З мого цвіту?

23. Пішла полем ридаючи,
В тумані ховалась
Та скрізь сльози
тихесенько
Про вдову співала,
Як удова в Дунаєві
Синів поховала…

24. «Катерина»
Катерино, серце моє! Лишенько з тобою!
Де ти в світі подінешся з малим сиротою?
Хто спитає, привітає без милого в світі?

25. Серце моє! Доле моя!
Розкрий карі очі!
Подивися, усміхнися!
Не хочеш? Не хочеш!
Плаче, пада коло неї,
розкрива цілує
мертві очі…
лежить собі на пісочку,
білі рученята розкидала…

26. На панщині пшеницю жала,
Втомилася; не спочивать
Пішла в снопи, пошкандибала
Івана сина годувать…
«Сон»

27. Боже милий,
Чому ти не хочеш
Укоротить свої темні,
Тяжкі мені ночі!
Бо я вдень не одинока-
З полем розмовляю…
А вночі…
Нащо мені коса – краса, очі
голубині,
Стан мій гнучкий…коли нема…
З ким серцем поділитись…
Я любить, я жити хочу серцем, не
красою!
«Дівичії ночі»

28. Україно, Україно! Серце моє, ненько!
Як згадаю твою долю, заплаче
серденько!
•Одна вона у нас така — уся
співуча і дзвінка, уся плакуча і
гримуча хоч без лаврового вінка.

29. Страшно впасти у кайдани, Умирать в
неволі, А ще гірше спати, спати,
І спати на волі.
Кращого
немає
нічого в
Бога, як
Дніпро
та наша
славная
країна.

30. Свою Україну любіть.
Любіть її... Во врем'я люте.
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.

34. Реве та стогне
Дніпр широкий
Сердитий вітер
завива.
Додолу верби гне
високі,
Горами хвилю
підійма…

35. Отче наш, Тарасе всемогущий,
Що створив нас генієм своїм,
На моїй землі, як правда, сущий,
Б’ющий у неправду, наче грім.
Ти, як небо, став широкоплечо
Над літами, що упали в грузь;
Віку двадцять першого предтечо,
Я до тебе одного молюсь.

36. • Дай нам силу ідолів знімати,
З п’єдесталів чорної олжі,
Бурити казарми й каземати,
Де виймають душу із душі.
Не введи у спокушення слави,
Вкинь за те у хижу ненависть,
Мудрості і знамено криваве
Дай нам не соромлячись носить

37. Поклади нам зорі на зіниці-
Променем туди,де непроглядь.
Хай підносять очі люди ниці,
Хай в незрячих більма погорять.
Мислям нашим дай ясне поліття,
А поетам- спину,що не гнесь.
Дай нам пам’ять на тисячоліття,
Непокору і любов на днесь.

38. І не одпусти нам ні на йоту
Борг, забутий в клекотах забав,
Сплатимо його із крові й поту.
Тільки од лукавства нас позбав.
Да святиться слово блискавиця,
Що несе у вічну далечінь
Нашу думу й пісню. Да
святиться
Між народами твоє імя.
Амінь.

39. Тарас гранітний дивиться
суворо:
- А ви гартуйте ваші голоси!
Не пустослів’ям,
пишним та барвистим,
не скаргами,
не белькотом надій,
не криком,
не переспівом на місці,
а заспівом в дорозі нелегкій.
Бо пам’ятайте, що на цій
планеті,
відколи сотворив її пан Бог,
ще не було епохи для поетів,
але були поети для епох!