20 лютого в Україні щорічно відзначають День Героїв Небесної Сотні згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року «Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні». «Небесна сотня» – реальні люди, які жили, любили, творили. Вони боролись заради нас, за нашу державу. Заплатили найдорожчим – життям. Зараз вони ангели, які тримають небо. Час плине, а пам’ять про Небесну Сотню залишається в серці кожного українця! Пам’яті Героїв Небесної Сотні присвячується…

2. ***
А сотню вже зустріли небеса…
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров´ю перемішана сльоза…
А батько сина ще не відпускав…
Й заплакав Бог,побачивши загін:
Спереду – сотник молодий,вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній-сивий-сивий…
І рани їхні вже не їм болять…
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло…
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…
Людмила Максимлюк

3. ***
Пливуть гроби по морю, як човни –
по морю рук, по морю сліз і гніву.
Пливуть в човнах розтерзані сини
на хвилі молитов і переспіву.
Так ніби в жилах замерзає кров,
а потім б’є у скроні голос крові
за тим, хто тихо жив, а відійшов
у дзвонах слави праведним героєм.
Пливуть човни, гойдає кожну лодь
людська долоня, тепла і тремтяча,
човнами править втишений Господь,
а серце розривається і плаче.
І кожна мати плаче, і пече
їй кожна рана у чужого сина.
Стоїть Майдан братів – плече в плече
і разом з ним ридає Україна.
Нехай же вам, герої, віддає
Святий Петро ключі від того раю,
де убієнний ангелом стає,
бо він герой. Герої не вмирають.
Герої не вмирають. Просто йдуть
з Майдану – в небо. В лицарі – зі смерті.
Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть…
Героєм слава – вписано у серці.
Мар’яна Савка

4. ***
Майдан… з Героями іде прощання…
Тисячі людей зібралися в цю мить.
Для когось на землі вона передостання,
А хтось в землі сирій вже мирно спить…
Вже не побачить батько, не зустріне мати…
Живого сина в світі більше вже нема…
Прийшли у путь останню проводжати
Своїх Героїв… вічная їм честь й хвала…
Ридають всі… не стримати гірку сльозу…
Покотились сльозі по щоках і обороні…
Сотники, що полягли, – не встануть з сну,
Не посивіють у майбутньому вже скроні…
Не побачить дівчина ще юна і кохана
Героя свого на яву, а тільки в сні…
А когось вже не побачать діти й мама…
Когось дружина не побачить… ні…
Не збудуться мрії заповітні та бажання…
Хтось одружитися хотів, а хтось дітей,
Розбили вщент усі надії й сподівання,
Кулі, що були вийняті з голів й грудей
Назар Гузій

5. ***
Казав чоловік: мені не бачити сонця,
І дітей зустріну лиш біля могили.
У тілі моєму – свинець і стронцій¸
Але смерть мене не зупинила.
Його питали: якого чорта?!
Чому тобі не сиділось вдома?
Ти ж ніби людина другого сорту,
Тебе ж роками борола втома?
А він на це: страх пече і душить,
І від безсилля мене все боліло.
Крім зброї, у нас є мрії і душі.
Людина складається не тільки з тіла.

6. Режим стріляє в потилиці й спини,
Убивають людей мисливські гвинтівки.
А все, що ми можем – палити шини.
Україна бере початок з бруківки.
Цвітуть на Майдані смерті тюльпани,
Тріпочуть на вітрі криваві знамена,
Вогонь облизує трупи і рани.
Україна бере початок із мене.
І знов питали: як снайпер поцілив,
Як куля знайшла тебе в тьмі вечоровій?
Він відповідав: Я приїхав із Сміли.
В мене серце світиться від любові.

7. Я не був героєм і хотів лише жити,
Але пульс зупинився від пострілу ката.
Навіть мертвим я не покину битву,
Я й з неба вам буду допомагати.
Лиш не зупиняйтесь, вставайте, боріться,
Не може тривати вічно облога!
Нас не зупинить жодна міліція,
Єдиний наш вихід – це перемога!
Андрій Любка

8. ***
…і мовчки сотня непокорених героїв
відходила у чисті небеса,
і погляди знесилених мільйонів
дивились вслід братам, батькам, синам;
у темне небо по руках в відкритих трунах
до світу кращого крізь сльози матерів,
не буде прощення убивцям й нам не буде,
коли непомщеними лишаться всі ті, хто так любив,
хто не дістався правди, оступившись на півкроці,
хто згас за нас, недотягнувши до весни,
тримає курс у небеса славетна сотня,
землі своєї упокоєні сини.
Горять серця, палають вільні душі,
зійшла зоря, гряде нове життя,
герої не вмирають, кличуть нас на барикади,
і хай прийме тіла їх мерзла ще земля,
витає дух нескореної волі,
гримлять щити, молитви і пісні,
рядами рівними між нас ідуть герої,
усі, хто голову поклав в ці темні дні.
Сергій Мартинюк

9. ***
Не люди по Майдану – Боги ходять,
Ці хлопці тілом й духом визначні
Слова в них щирі й красномовні –
Вони Вкраїни славнії сини!
Спасибі вам усім, звитяжні браття,
Низький уклін від серця до землі,
Ви розпалили не на вулиці багаття,
А в серці кожного жагу до боротьби!
Спасибі вам за кожен день й хвилину,
Яку ви на Майдані провели!
Ви захищали весь народ й країну
Від чорної ядучої чуми.

10. Спасибі вам, що ви стояли міцно,
Стояли, бо не знали вороття…
Спасибі раненим й загиблим,
Бо не ховали ви від куль свої життя!
Спасибі всім, хто був тут на Майдані
Й хто руки свої досі не зложив
Спасибі й тим, хто думкою за нами
Хто плакав гірко, вірив і молив…
Спасибі серцем і душею,
Я щиро це і палко говорю!
Як крикнуть: «Слава Україні!»
«Навіки слава!» – я завжди скажу!
Василь Зима

11. ***
Бог все бачив, усіх пізнав:
хто за волю, а хто за гроші
і хто кату служити хоче –
усіх бачив, усіх впізнав.
Бог дивився усі бої
і Він знає чиї то кулі
постріляли його синів,
його кращих синів, у груди.
Хто його катував дітей,
хто живцем спалив свого брата –
то убивці, то слуги ката,
Бог від них не відвів очей.
Він чекає всіх на Суді,
Він чекає від них молитви
за усі ті звірячі битви,
за усі ті криваві дні.
Він все бачив у тій пітьмі.
Нехай падають на коліна
за кров кожного його сина,
бо пізнають і Божий гнів.
А кого згубили бої,
душі їх молоді, хоробрі
Бог зібрав у Небесній сотні,
Він до себе забрав синів.
Як за волю спинялись серця
покоління запам’ятають.
Так… герої не вмирають,
і їх Славі не буде кінця.
Анастасія Дмитрук

12. ***
Чи чуєш, брате, Україна плаче?
Увесь Майдан співає «Пливе кача»…
– Та так, Устиме, вони нас не бачать,
Тому-то плачуть, от тому-то й плачуть.
Скажіть нам, Юро, Ви вже тут давненько,
Чому і тут, і тут щемить серденько?
– Тому, Назарцю, що воно безсмертне,
Тому-то й терпне, от тому-то й терпне.
Георгію, Михайле і Сергію,
Не українці за вкраїнську мрію?
– Ми українцями давно по духу стали.
Тому повстали, от тому повстали.
А ти, Андрію, що служив театру,
Мабуть, сумуєш за вогнями рампи?
– Та так, сумую… Їх народ вмикає –
Дивись палає, он Майдан палає!
Скажіть, Миколо, Ви ж вчителювали?
Ви ще багато дітям не сказали…
– Я так любив їх!.. Та вони зуміють…
Все зрозуміють, швидко зрозуміють.
Сусіде, брате, і синочку, й тату,
Чому на небо вас пішло багато?
– Тепер небесна сотня ми крилата,
Щоб зберігати, вас оберігати!..
Г. Казанюк

13. Ті, що народжуються раз на століття,
умерти можуть кожен день.
Кулі примхливі, як дівчата, –
вибирають найкращих.
Підлість послідовна, як геометрія, –
вибирає найчесніших.
В'язниці гостинні, як могили, –
вибирають неприборканих.
Криваві жоржини ростуть над шляхом у вічність.
Тріпочуть під вітром короткі обривки життя.
І тільки подвиг людського духу
доточить їх до безсмертя.
Ліна Костенко

14. ***
Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.