Лекція з педагогіки

1. Тема лекції: «Видатний український педагог В. О. Сухомлинський»
(1918 - 1970)
Мета: розглянути педагогічну спадщину видатного педагога В.О.
Сухомлинського, висвітлити роль українського діяча у розвитку світової
гуманістичної педагогіки, розкрити новаторський характер в умовах тоталітарного
радянського суспільства, обґрунтувати актуальність педагогічних настанов
видатного співвітчизника щодо сучасної практики освіти й виховання молоді.
План
1.Життєвий шлях видатного українського педагога В. О. Сухомлинського.
2.Основні положення гуманістичної педагогічної концепції В.О. Сухомлинського.
3. Творчий розвиток особистості.
ЛІТЕРАТУРА:
1.Історія української школи і педагогіки: Навч. посібник / [ред. О.О. Любар]. – К.: Т-
во «Знання», КОО, 2003. – С. 385-399.
2.Історія педагогіки / [ред. М.С. Гриценко]. – К.: Вища школа, 1973. – 447с.
3.Латышина Д.И. История педагогики (История образования и педагогической
мысли): Учеб. пособие / Дина Ивановна Латышина. – М.: Гардарики, 2006. - С.547-
561.
4.Левківський М.В. Історія педагогіки: Підручник / Михайло Васильович
Левківський. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – С.304-317.
5.Сисоєва С.О., Соколова І. В. Нариси з історії розвитку педагогічної думки: Навч.
посібник / С.О.Сисоєва, І.В.Соколова. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. –
С.267-274.
6.Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка / Василь Олександрович
Сухомлинський // Вибр. твори в 5 т. - К., 1977. - Т. 5.
7.Сухомлинський В.О. Народження громадянина / Василь Олександрович
Сухомлинський // Вибр. твори: В 5 т. – К., 1976-1980. – Т.3. – С.45-70.
8.Сухомлинський В.О. Листи до сина / Василь Олександрович Сухомлинський //
Вибрані твори: В 5 т. - Т.З. - К.: Рад. школа, 1977. - С 15-278.
9.Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа / Василь Олександрович
Сухомлинський // Вибр. твори: В 5 т. – К., 1976-1980. – Т.4.
10.Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям / Василь Олександрович
Сухомлинський // Вибр. твори: В 5 т. – К., 1976-1980. – Т.3.- с.
11.Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором школи / Василь
Олександрович Сухомлинський // Вибр. твори: В 5 т. – К., 1976-1980. – Т.4.
12.Сухомлинський В.О. Методика виховання колективу / Василь Олександрович
Сухомлинський // Вибр. твори: В 5 т. – К., 1976-1980. – Т.1.
13.Сухомлинський В.О. Слово про слово / Василь Олександрович Сухомлинський
// Вибр. твори: В 5 т. – К., 1976-1980. – Т.5.
14.Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві / Василь Олександрович
Сухомлинський // Вибр. твори: В 5 т. – К., 1976-1980. – Т.2.
15.Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості /
Василь Олександрович Сухомлинський // Вибр. твори: В 5 т. – К., 1976-1980. – Т.3.
16.Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину / Василь Олександрович
Сухомлинський // Вибр. твори: В 5 т. – К., 1976-1980. – Т.3. .

2. 17.Українська педагогіка в персоналіях: Навч. посібник / [ред. О.В.Сухомлинська]. –
К.: Либідь, 2005. – Т.2. – С. 380-388.
1. Життєвий шлях видатного українського педагога В. О. Сухомлинського
Народився Василь Олександрович Сухомлинський 28 вересня 1918 р. в селі
Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області (за тогочасним
адміністративно-територіальним поділом - Василівська волость Олександрійського
повіту Херсонської губернії) у незаможній селянській родині.
Батько його, Олександр Омелянович, працював за наймом як тесляр і столяр у
поміщицьких економіях та заможних селянських господарствах. Після встановлення
радянської влади в Україні був активістом колгоспного життя у селі, брав участь у
керівництві кооперацією та місцевим колгоспом, виступав у пресі як сількор,
завідував колгоспною хатою-лабораторією, керував трудовим навчанням учнів (з
деревообробної справи) у семирічній школі. Мати майбутнього славетного педагога,
Оксана Юдівна, працювала в колгоспі. Разом з Олександром Омеляновичем вона
виховала, крім Василя, ще трьох дітей - Івана, Сергія та Меланію. Усі вони стали
вчителями.
Василь Сухомлинський навчався спочатку (1926-1933 рр.) у Василівській
семирічці, де був одним із кращих учнів. Улітку 1934 р. він вступив на підготовчі
курси при Кременчуцькому педагогічному інституті і того ж року став студентом
факультету мови та літератури цього вузу. Проте через хворобу 1935 р. змушений
був перервати навчання в інституті. Сімнадцятирічним юнаком,
Сухомлинський, учитель мови і літератури, переступив поріг школи, щоб
залишитися в ній до кінця свого життя. У 1935-1938 рр. він викладав українську
мову і літературу у Василівській і Зибківській семирічних школах Онуфріївського
району.
У 1936 р. Сухомлинський продовжив навчання на заочному відділенні
Полтавського педагогічного інституту, де спершу здобув кваліфікацію учителя
української мови і літератури неповної середньої школи, а згодом - і викладача цих
же предметів середньої школи (1938 р.). Згадуючи цей час, Василь Олександрович
писав: «Мені випало щастя два роки вчитися в Полтавському педагогічному
інституті... Кажу - випало щастя, бо нас, двадцятирічних юнаків та дівчат, оточувала
в інституті атмосфера творчої думки, допитливості, жадоби знань. Я з гордістю
називаю Полтавський педагогічний інститут своєю альма-матер...»
Із 1938 р. і до початку Великої Вітчизняної війни Василь Олександрович
працював в Онуфріївській середній школі учителем української словесності, а через
деякий час - і завідувачем навчальної частини школи. Війна внесла свої корективи у
розмірений ритм життя: у липні 1941р. Василя Олександровича було призвано до
війська. Закінчивши військово-політичні курси у Москві, одержав військове звання
молодшого політрука, а з вересня 1941 р. він - політрук роти у діючій армії.
9 лютого 1942 р. в бою за село Клепініно під Ржевом дістав тяжке поранення і
понад чотири місяці лікувався в евакогоспіталях. З червня 1942 р. до березня 1944 р.
В.О. Сухомлинський працював директором середньої школи і вчителем російської
мови і літератури у селищі Ува Удмуртської АРСР.
Навесні 1944 р. Василь Олександрович разом із дружиною Ганною Іванівною
Сухомлинською виїжджає на Україну, до щойно визволеного Онуфріївського
району Кіровоградської області. Упродовж чотирьох років він працював завідувачем

3. районного відділу народної освіти і одночасно викладав у школі. Саме у цей період
Василь Олександрович дебютує у пресі - онуфріївській районці «Ударна праця» й
обласній газеті «Кіровоградська правда» - зі статтями на педагогічні теми.
Найперша його публікація - «Перед новим навчальним роком» - з'явилася 25 серпня
1945 р. в «Ударній праці».
У 1948 р. В. О. Сухомлинського призначають, на його прохання, директором
Павлиської середньої школи. Цим навчальним закладом він керував до останку
життя.Двадцять два роки в Павлиші стали найпліднішим періодом його науково-
практичної та літературно-публіцистичної діяльності. Василь Олександрович
доклав чимало зусиль, аби піднести пересічну сільську школу на рівень найкращих у
тодішньому СРСР загальноосвітніх навчальних закладів, щоб перетворити її на
справжню лабораторію передової педагогічної думки і якнайповніше узагальнити
набутий досвід. І він досяг поставленої мети, насамперед завдяки власній
винятковій працьовитості, постійному творчому горінню, твердій, безкомпромісній
вимогливості як до себе, так і до всього педагогічного колективу. Починаючи з 1949
р. Василь Олександрович виступає не тільки у місцевій періодиці, а й у
республіканських та всесоюзних виданнях. У першій половині 50-х років його
починають друкувати й педагогічні видання тодішнього «соціалістичного табору».
У 1955 р. він успішно захищає у Київському державному університеті
кандидатську дисертацію на тему «Директор школи - керівник навчально-виховної
роботи», а через рік з'являється його перша велика монографія «Виховання
колективізму у школярів». Наприкінці п'ятдесятих років виходять друком одна за
одною такі ґрунтовні праці В. О. Сухомлинського, як «Педагогічний колектив
середньої школи» та «Виховання радянського патріотизму у школярів».
На найвищий щабель своєї педагогічної творчості Василь Олександрович
піднявся у шістдесяті роки. Саме тоді з особливою виразністю та силою проявився
його яскравий і самобутній талант педагога-дослідника й педагога-публіциста, саме
у ті роки написав він найкращі книги, статті, художні твори для дітей та юнацтва.
До найголовніших, найгрунтовніших творів В. О. Сухомлинського, опублікованих
починаючи із 1960 р., належать: «Як ми виховали мужнє покоління», «Духовний
світ школяра», «Праця і моральне виховання», «Моральний ідеал молодого
покоління», «Сто порад учителеві», «Листи до сина», «Батьківська педагогіка»,
«Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості» і особливо - «Павлишська
середня школа» та «Серце віддаю дітям» (1969). Остання праця витримала вже
кільканадцять видань, вона була удостоєна першої премії Педагогічного товариства
УРСР (1973) і Державної премії УРСР (1974). На високу оцінку заслуговують і праці
В. О. Сухомлинського, які з'явилися окремими виданнями вже після смерті
талановитого педагога: «Народження громадянина», «Методика виховання
колективу», «Розмова з молодим директором школи», «Як виховати справжню
людину».
Віддаючи багато енергії вчительській роботі, створюючи фундаментальні
педагогічні твори, В.О. Сухомлинський водночас виступав і як активний
громадський діяч, систематично проводив культурно-освітню роботу серед
населення Павлиша, брав діяльну участь у численних науково-педагогічних
конференціях, симпозіумах, сесіях, нарадах, семінарах. Не обійшло його й офіційне
визнання: з 1957 р. В.О. Сухомлинський - член-кореспондент Академії педагогічних
наук РСФСР, з 1958 р. - заслужений учитель УРСР. У 1968 р. йому присвоїли звання

4. Героя соціалістичної праці. Того ж року він був обраний членом-кореспондентом
АПН СРСР.
2 вересня 1970 р. серце Василя Олександровича Сухомлинського перестало
битися. Утім, фізична смерть не поклала край життю його творчих надбань, не
зупинила його жертовного служіння школі, учительству, вітчизняній педагогічній
науці. «Людина, - любив повторювати педагог, - народжується на світ не для того,
щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід
вічний». Ці проникливі слова можна і треба віднести й до самого Василя
Олександровича, адже саме вони були тим категоричним імперативом, якому
завжди і всюди слідував він у своєму недовгому, але яскравому й плідному
житті. Що стосується самого В.О. Сухомлинського він цей слід залишив. І не
просто слід, а досяг вершини досконалості в творенні нової людини – він став
справжнім майстром, художником, поетом, мудрецем, великим громадським
діячем. Усе найцінніше, створене ним, назавжди увійшло до скарбниці вітчизняної
педагогіки та національної духовної культури.
Перу В.О. Сухомлинського належать 48 монографічних праць, понад 500
наукових статей, біля 1500 художніх мініатюр - казок, оповідань, легенд, притч,
новел для наймолодших та ін. Всі його праці насичені мудрістю власного досвіду,
новими думками та ідеями.
Педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського має різноплановий та
багатоаспектний характер.
Важливим джерелом творчості В.О. Сухомлинського є класична педагогічна
спадщина. Він часто звертався до педагогічної спадшини Я.А. Коменського, Ж.-Ж.
Руссо, І.Г. Песталоцці, Ф.-А. Дістервега, Г.С. Сковороди, К.Д. Ушинського, М.І.
Пірогова, Л.М. Толстого, поглядів революціонерів – демократів: В.Г. Белінського,
М.Г. Чернишевського, М.О. Добролюбова, Т.Г. Шевченка, І.Я. Франка, до творів
Януша Корчака та інших. Також багатим джерелом творчості В.О.
Сухомлинського є народна педагогічна мудрість.
Основою його педагогічних переконань є марксистко-ленінська теорія
комуністичного виховання, освіти та навчання підростаючого покоління.
В кінці 50-60-х років ХХ століття наша країна у складі Радянського Союзу
вступила в період розвиненого соціалізму, що обумовило зростаючі проблеми
суспільства в підвищенні культурного та загальноосвітнього рівня всього
радянського народу.
Це ставило перед школою і педагогікою країни нові завдання, серед яких
найбільш важливими були:
- впровадження обов’язкової загальної середньої освіти;
- перехід школи на новий зміст освіти, на нові навчальні плани та програми;
- вдосконалення навчально-виховного процесу та обладнання у всіх середніх
школах навчальних предметних кабінетів;
- забезпечення учнів новими підручниками.
Виконуючи рішення комуністичної партії, радянське вчительство, усі шкільні
організації проводили різносторонні творчі пошуки більш ефективних форм роботи
по комуністичному вихованню молоді.
Одним з успішних прикладів рішення найважливіших навчально-виховних
завдань стала робота школи в селі Павлиш Кіровоградської області на чолі з

5. видатним педагогом, досвідченим вчителем УРСР, Героєм Соціалістичної праці
В.О. Сухомлинським.
2. Основні положення гуманістичної педагогічної концепції В.О.
Сухомлинського
З позицій сьогодення видно, що В.О. Сухомлинський зміг піднятися до рівня
світової філософської і педагогічної думки. Відштовхуючись від ідей великих
мислителів-гуманістів минулого і джерел народного виховання, він сформулював
педагогічну концепцію, яка має загальнолюдський характер, спирається на
об’єктивні закони і закономірності, не пов’язані з кон’юктурою
та ідеологічними догмами, яких вимагав від нього час.
Найважливішою ідеєю своєї педагогічної концепції В.О. Сухомлинський вважав
виховання гуманізму й людяності, творення добра людиною, потреби в служінні
людям.
У програмі роботи школи із загальними категоріями етики (моральний ідеал,
гідність, чесність, працьовитість, справедливість) достатньо реалізуються й такі як:
щастя, радість, співчуття, духовність. Саме останні і відображають зміст
гуманності як інтегральної риси підростаючої особистості. Проте заслуга вченого
полягає не лише в тому, що він включив ці поняття до програми, а й реалізував у
практиці роботи Павлишської школи, яка стала його творчою лабораторією.
У Павлиській школі поважали гідність дитини, оскільки без любові і поваги до
вихованців, за переконанням В. Сухомлинського будь-які розмови про гуманність і
людяність стають порожнім звуком. Формування гуманності у Павлиші
здійснювалося шляхом використання «Хрестоматії моральних цінностей людства»
та «Хрестоматії з етики». Ці рукописні матеріали постійно поповнювалися вченим
та його колегами і слугували розвитку у дітей людяності, доброти, гідності.
Його педагогічна концепція високогуманна і демократична, органічно поєднує
класичну і народну педагогіку. Найголовнішим у його житті була любов до дітей. У
записних книжках В.О. Сухомлинського, які він вів все своє життя, 3700 сторінок,
кожна з яких присвячена одній людині – його учневі: «Три тисячі сімсот людських
доль... Кожна дитина була світом – цілком особливим, унікальним».
Новаторським за своєю суттю є положення про гармонію суспільних та
індивідуальних потреб у структурі обосистості. У тогочасній педагогіці згадане
положення зводилось до того, що особисті інтереси мають підпорядковуватися
потребам колективу, суспільства. Тому кардинально змінюється і саме відношення
відношення особистості і колективу. Зазначимо, що домінуючим стилем взаємин у
тоталітарній державі (СРСР) був конформіський (як всі, так і як). В.О.
Сухомлинському вдалося його замінити нонконформіським, за яким дитина і в
школі може вивляти свої найнеповторніші грані діяльності та поведінки.
Суттєвим є те, що у системі В.Сухомлинського дитина наділялася значною
автономією. Але вчений, розуміючи різницю в рівнях задатків і здібностей дітей,
продовдує розвиток стилю взаємин. У своїй діяльності В.О. Сухомлинський вперше
затверджує педагогічну філософію суб’єкт - суб’єктної взаємодії. В.О.
Сухомлинський неодноразово закликав педагогів «дивитися на світ очима тих, кого
ми виховуємо», звертатися до учнів «як до однодумців, як до рівного собі». Він був,
мабуть, першим радянським педагогом, система діяльності якого містила в собі

6. свідоме і цілеспрямоване використання діалогу, рефлексивної активності учнів,
процесів самопізнання, самовиховання, емоційно довірливого спілкування.
В.О. Сухомлинський говорив, що «у наших школах не повинно бути
нещасливих учнів, душу яких гнітить думка, що вони нінащо не здібні. Успіх у
навчанні – єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для
переборення труднощів, бажання вчитися».
В центр навчально-виховного процесу поставив особистість. Тому основою
його концепції була повага і довіра до дитини, визнання її унікальності та права на
власний вибір.
Виховання гуманності, на думку педагога, починається з виховання любові до
всього живого, до матері, бабусі, рідних. У книгах: «Серце віддаю дітям»,
«Народження громадянина», «Павлиська середня школа» педагог розкриває
конкретні форми становлення гуманної поведінки дітей. Серед них: створення
лікарень для пташок і тварин, допомога немічним, участь в естетизаціїх школи і
селища, створення галереї портретів матерів найвідоміших людей світу.
3. Творчий розвиток особистості.
Творчість – це не сума знань, особлива спрямованість інтелекту,
особливий взаємозв’язок між інтелектуальним життям
особистості і проявом її сил в активній діяльності.
В. Сухомлинський
Уже давно стало зрозумілим, що найбільших успіхів у будь-якій сфері діяльності
досягають ті держави, котрі мають високий інтелектуальний та творчий потенціал
нації. Відомо також, що майбутнє людської цивілізації залежить виключно від
реалізації обдарованості людей. Саме тому однією з основних задач системи
національної освіти суверенної України є формування творчо активної, всебічно
розвиненої особистості.
Дуже важливо виявляти, навчати, виховувати обдарованих дітей. А цього ми
вчимося, звертаючись до невичерпного джерела методичної думки – педагогічної
спадщини В.О. Сухомлинського. Досліджуючи проблему дитячої творчості,
В.Сухомлинський довів, що ця самодіяльна, індивідуальна творчість «для себе», - як
правило, найчастіше не має суспільної цінності, а новизна полягає в збагаченні
особистості, самостійному підході до створення вже відомого, в індивідуальному
відкритті.
На основі теоретичного аналізу педагогічної системи В. Сухомлинського можна
виділили сукупність якостей, що забезпечують творчу активність. Це
спостережливість, допитливість, творчий інтерес, розвинене мислення, проблемне
бачення, здатність до дослідницької діяльності, аналіз і синтез, широта, глибина та
стійкість пізнавального інтересу, розвинута уява, фантазія, кмітливість,
наполегливість.
Педагог-гуманіст виокремив педагогічні умови, додержання яких сприяє розвитку
творчих здібностей дитини. Це створення відповідної матеріальної бази для
різноманітної творчої праці; уміння помітити неповторну творчу індивідуальність

7. кожного учня; надання кожній дитині свободи для самовираження, саморозвитку;
забезпечення реалізації учнями своїх творчих можливостей у навчально-виховному
процесі; створення інтелектуального фону введенням позапрограмного матеріалу;
залучення дітей до різних видів творчої діяльності з урахуванням їхніх нахилів,
здібностей, обдарувань; організація різновікового колективу; створення творчої
атмосфери; активізація пізнавального інтересу; виховання в дітей «майстерності
рук».
Аналізуючи педагогічну спадщину В.Сухомлинського виявлено концептуальні
засади формування творчої особистості школяра. Це дитиноцентризм; урахування
особливостей розвитку дитячого організму в різні вікові періоди; глибоке пізнання
індивідуальності кожної дитини; визнання її унікальності й неповторності; віра в
творчі можливості кожної дитини; створення сприятливих умов для розкриття
потенціальних сил дитини; проектування розвитку особистості школяра;
утвердження принципів педагогіки співробітництва; поетапна розробка та поступове
впровадження в практичну діяльність ідей розвивального навчання (уроки
мислення, подорожі до джерел живого слова, дослідницька діяльність, технічна
творчість, мистецтво).
У книзі «Сто порад учителю» В.Сухомлинський зауважив: «Немає абстрактного
учня. Мистецтво й майстерність навчання і виховання полягає в тому, щоб
розкривати сили й можливості кожної дитини, дати їй радість успіху в розумовій
праці...»
Основу концепції В. Сухомлинського з формування творчої особистості школяра
становили принципи, які стверджує гуманістична педагогіка, а саме:
природовідповідності, проектування, демократизації, гуманізації, психологізації,
науковості, доступності, міцності засвоєння знань, умінь і навичок; самостійності,
активності у навчанні; синтезу інтелектуальної та практичної праці в організації
навчального процесу; дослідницького підходу; зв’язку в навчальному процесі
наукових знань, практики й життєвого досвіду; наочності, емоційності,
проблемності, зацікавленості.
Під науковим керівництвом В. Сухомлинського в Павлиській школі було визначено
й теоретично обґрунтовано шляхи та засоби формування творчої особистості
школяра. Це уроки мислення як невичерпне джерело розвитку творчих здібностей
учня; дослідницька діяльність як сфера розкриття творчих сил особистості школяра;
технічна творчість як засіб самореалізації потенційних можливостей особистості;
мистецтво як засіб формування творчої особистості учня; педагогічна творчість
учителя як основа формування творчої особистості школяра.
Теоретичні ідеї та практичний досвід В.Сухомлинського з формування творчої
особистості школяра мають і філософський, і загальнонауковий, і педагогічний
зміст, перевірений найвищим критерієм – практикою. Вони потребують подальшого
вивчення і впровадження.

8. Сучасність ідей геніального педагога щодо формування творчої особистості
школяра підтверджується науково-дослідницькою роботою й подальшим розвитком
у наш час таких практико-орієнтованих напрямів, як особистісно орієнтоване
навчання, технологія естетико-екологічного виховання.
Гуманістична концепція В.Сухомлинського щодо формування творчої особистості
школяра засобами природи, праці й різних видів мистецтва знайшла своє втілення та
подальший розвиток у навчальних програмах «Довкілля» (К.Гуз, В.Ільченко), «Я і
Україна» (Н.Бібік, Н.Коваль), «Навколишній світ» (Т.Пушкарьова), «Читання»
(О.Савченко, В. Мартиненко), «Мистецтво» (Л.Ващенко, О. Щолокова) і лягли в
основу розробки сучасних підручників «Довкілля» (К.Гуз, В.Ільченко); «Читанка»,
«Первоцвіт: Читанка для 1 класу» (О.Савченко, Н.Скрипченко); «Я і Україна» (Н.
Бібік, Н.Коваль). Аналіз навчальної літератури початкової школи показав, що її
зміст побудований з урахуванням ідей В.Сухомлинського щодо розвитку
пізнавального інтересу дітей, оригінальності, нестандартності мислення,
допитливості, фантазії, творчої уяви засобами природи, праці та мистецтва.
Наслідуючи В.Сухомлинського, сучасні науковці віддають перевагу інтерактивним
методам навчання, враховуючи природне прагнення дитини до дослідження свого
довкілля та його практичного освоєння до комунікації зі світом, до конструювання,
створення власних оригінальних продуктів діяльності як способу самореалізації,
самовираження.
В початковій ланці нашої школи утілюються такі ідеї педагога-гуманіста: визнання
унікальності й неповторності кожної дитини; встановлення суб’єкт-суб’єктних
відносин із дітьми; вивчення нахилів, здібностей кожної дитини та проектування їх
розвитку; проведення «уроків мислення серед природи», система письмових
творчих робіт.
Методичні прийоми В.О. Сухомлинського будять розум і спонукають до творчості,
вселяють педагогічний оптимізм. Василь Олександрович розглядає діяльність
учителя у гуманістичному русі. У книзі «Сто порад учителеві» він зазначає:
«Учительська професія – це людинознавство, постійне проникнення у складний
духовний світ людини, яке ніколи не припиняється». Тому роботу з обдарованими
учнями найчастіше здійснюємо чотирма етапами:
1. Виявлення обдарованих учнів.
2. Поурочна робота.
3. Індивідуальне оцінювання творчого потенціалу і психологічних особливостей
кожної дитини.
4. Позаурочна робота.
Кажуть, що творцем, як і інтелектуалом не народжуються. Усе залежить від того, які
можливості надає оточення для реалізації того потенціалу, що в нас є. Кожен
учитель мріє і намагається робити все, що від нього залежить, щоб його учні
наполегливо працювали, здобуваючи знання, самостійно шукаючи відповіді на
запитання, що ставить перед ними життя.