https://svitliteraturu.com/load/ukrainska_literatura/6_klas/virshi_s_chernilevskogo_i_zhilenko_virshovi_rozmiri/59-1-0-1502

1. Поетичний дивосвіт
Зміст
Станіслав Чернілевський (1950) «Теплота родинного інтиму...» ............................................................. 1
Аналіз вірша «Теплота родинного інтиму...»..............................................................................................................1
С. Чернілевський «Забула внучка в баби черевички...»............................................................................ 2
Аналіз вірша «Забула внучка в баби черевички...». .................................................................................................2
Ірина Жиленко (1941-2013) «Жар-птиця» ..................................................................................................... 3
Аналіз вірша І. Жиленко «Жар-птиця» .......................................................................................................................3
І. Жиленко «Підкова»........................................................................................................................................ 4
Аналіз вірша І.Жиленко «Підкова» ..............................................................................................................................4
І.Жиленко «Гном у буфеті» .............................................................................................................................. 5
Аналіз вірша «Гном у буфеті» ........................................................................................................................................5
Джерела ................................................................................................................................................................ 5
Станіслав Чернілевський (1950) «Теплота родинного інтиму...»
Теплота родинного інтиму.
Ще на шибах досвіток не скрес.
Встала мати. Мотузочком диму
Хату прив’язала до небес.
Весело і з ляком серед печі
Полум’я гуляє по гіллю.
Ковдрою закутуючи плечі,
Мати не пита, чому не сплю.
Вже однак зникає гіркотина,
Не катує серце печія.
Знову я — малесенька дитина,
Мати знає більше, аніж я.
Матері розказувать не треба,
Як душа світліє перед днем
В хаті, що прив’язана до неба
Світанковим маминим вогнем.
Аналіз вірша «Теплота родинного інтиму...»
Тема: згадування письменником про рідну хату, власне дитинство, матір, її доброту, щирість душі.
Ідея: уславлення найсвятішого для кожної людини — материнської любові, батьківської хати, щасливих
років дитинства.
Основна думка: кожна людина ніколи не забуде і пам’ятатиме те рідне місце, де вона народилася,
теплоту батьківської оселі, чарівне дитинство.
Віршовий розмір «Теплота родинного інтиму» — п’ятистопний хорей.
Художні засоби «Теплота родинного інтиму»
метафора: «досвіток не скрес», «полум’я гуляє по гіллю», «гіркотина зникає», «печія не катує серце»,
«душа світає»;
епітет: «світанковий вогонь».
Станіслав Чернілевський використовує виразну метафору «мотузочком диму / Хату прив’язала до небес»,
позначаючи таким чином, що мати розтопила піч і дим піднявся вгору.
Персоніфікація: полум'я гуляє, зникає гіркотина, не катує серце печія.
За допомогою персоніфікації «полум’я гуляє», «печія не катує» створюються яскраві образи родинного
затишку й тепла.
Образи. Образ хати, прив’язаної до неба, передає ставлення автора до батьківської хати як до найвищої
цінності, даної людині небесами. Поезія «Теплота родин ного інтиму…» пройнята правдивою
синів­ською любов’ю до матері, до рідного дому. Ліричний герой крізь усе життя проніс найсвітліші
почуття до найдорожчої людини. Вони так само сильні, як і колись у дитин­стві. Це безумовна любов,
справжній душевний спокій. Так буває тільки вдома. Навіть дорослим інколи хочеться відчути себе
маленькими, огорненими маминою ласкою малюками. Її дбайливі руки ще вдосвіта роз­ ведуть у печі
вогонь, поєднавши рідну хату із всесвітом. Мати ніжно закутає ковдрою плечі, не ставитиме безглуздих
запитань, бо знає про сина більше, ніж він сам. Адже лише мати має особливий дар – відчувати свою
дитину. Такий тісний духовний зв’я­зок, справжня щирість, розуміння без слів властиві родинним
стосункам. І та гіркота, що труїла серце дорослого чоловіка, поступово зникає, як примара, ніби
розсіюється. Мамина любов творить дива. Читаючи твір, ми розуміємо, що пошанне ставлення до батьків,

2. щирі почуття – це та опора, той життєвий стрижень, який рятує нас від душевного болю не тільки в
дитинстві, а й у дорослому віці.
С. Чернілевський «Забула внучка в баби черевички...»
Забула внучка в баби черевички...
Дитячим сміхом бризнувши в зело,
За повелінням вікової звички
Перекотилось літо за село.
Махнуло рученя на бензовозі –
І курява вляглась після коліс.
А бабка все стояла на дорозі,
Хустинкою торкаючись до сліз.
І вийшли в небо зорі-жаровички,
І тихо бабка посеред села
Малесенькі дитячі черевички
У спорожнілу хату занесла.
Лягла собі. І світло не світила.
Торкнулась черевичків перед сном —
І осінь їй тихенько опустила
Горіховий листок перед вікном.
Аналіз вірша «Забула внучка в баби черевички...»
Тема: зображення суму бабусі за внучкою, яка, від’їжджаючи, забула свої черевички.
Ідея: уславлення любові, щирості, доброти бабусі до своєї внучки.
Основна думка: бабуся — це та людина, яка здатна на все заради щасливого дитячого сміху, здоров’я
для своєї внучки.
Художні засоби
• епітет: «спорожніла хата», «зорі жаровички»;
• метафора: «літо перекотилось», «курява вляглась», «вийшли в небо зорі», «осінь опустила … листок»
Персоніфікація: курява вляглась, вийшли в небо зорі-жаровички.
Висновок. Автор створює образ самотньої бабусі за допомогою сполуки «спорожніла хата». І вийшли в
небо зорі-жаровички, І тихо бабка посеред села Малесенькі дитячі черевички У спорожнілу хату занесла.
Лягла собі. І світло не світила. Торкнулась черевичків перед сном — І осінь їй тихенько опустила
Горіховий листок перед вікном. Діти виростають, самі стають батьками, а їхні батьки – бабусями й
дідусями. І їхньої турботи тепер вистачає і на онуків. Про важливість неперервності поколінь, повагу до
старших людей, пам’ять про них ідеться в поезії «Забула внучка в баби черевички…». Мати стала
бабусею, до неї в село приїжджає гостювати онука, та коли літо «перекочується за село» і осінь тихенько
опускає «горіховий листок перед вікном», настає пора прощатися. Нелегким для жінки видається те
прощання, бо роки йдуть, і кожен наближає її до розставання з дітьми та онуками назавжди. У дитинстві
ми не замислюємося, наскільки рідна й дорога нам бабуся; часто біжимо, не дослухавши її. І лише
дорослішаючи, починаємо розуміти, як багато вона могла б нам розказати, скільки всього разом ми не
встигли зробити, як мало уваги приділяли рідній людині. Так і в поезії: дівча махнуло рученям на
прощання, а «бабка все стояла на дорозі, хустинкою торкаючись до сліз». Бабуся залишилася сама до
наступного літа, а з нею – спогади й онуччині забуті черевички. Ніжно понесла їх бабуся до спорожнілої
хати, щоб торкнутися перед сном рукою й уявити любу онуку. Невідомо, чи зможе ще бабуся
помилуватися своєю онучкою, чи буде наступного літа до кого приїздити малій, адже непомітно
підкралася осінь життя – старість. Такий філософський підтекст твору спонукає замислитися над цінністю
родинних стосунків, потребою приділяти більше уваги батькам, бабусям і дідусям.

3. Ірина Жиленко (1941-2013) «Жар-птиця»
Сусідка моя — чарівниця —
годувала надвечір родзинками
у клітці золоту Жар-птицю
з очима-намистинками.
І як воно трапилось —
хто його зна —
та тільки дверцят не замкнула вона.
Рвонулась на волю чудесна Жар-птиця,
і враз освітилась
казково столиця.
Летіла все вище, так гарно, так вільно,
як в найзолотішім, найкращім мультфільмі.
Дорослим і дітям
яснішали лиця:
«Як хороше жити
під сонцем Жар-птиці!»
І тільки ота трьохсотлітня ґава,
яка себе називала Павою
(старезна, без ока, та ще й кульгава),
знайшла Жар-птицю непристойно яскравою.
І вся вороняча орава
зчинила люту стрекотняву:
«Вона яскра-яскра-яскррава!
Таку чужу нескромну птицю
тримать годиться тільки в клітці!»
Вже третій день — нема Жар-птиці.
І людям посмутніли лиця.
О, не сумуйте. її нема,
бо — розумієте? — зима.
Жар-птиця ж — птаха екзотична,
південна, до снігів незвична.
Ну, от і простудилась трішки.
Лежить вона терпляче в ліжку,
п'є молоко, клює родзинки,
чита «Барвінок» і «Мурзилку».
Пішли на лад у неї справи.
І скоро знов злетить вона
на злість лихим, кульгавим ґавам,
на новорічну радість нам!
Аналіз вірша І. Жиленко «Жар-птиця»
Тема: зображення яскравої диво-птиці, яка, на заздрість недоброзичливцям та, незважаючи на хворобу,
дарує людям щастя.
Ідея: засудження заздрощів та ненависті, уславлення доброти, бажання дарувати радість та щастя
оточенню.
Основна думка твору: добро завжди перемагає зло, бо добрих та світлих людей завжди більше, аніж
злих та заздрісних.
Герої твору: Жар-Птиця, ґава Пава, вороняча орава.
Композиція. Поезія побудована як протиставлення доброго, світлого, радісного (жар-птиця) і злого,
заздрісного, лютого (ґава). Події відбуваються в зимовий період, напередодні новорічних свят, коли
кожний мріє про щасливу радість, здійснення всіх бажань, не звертаючи уваги на «люту скрекотняву»
ґави.
Сюжет. Поетеса Iрина Жиленко не мислить свого життя без польоту мрiй. Вона знає, що дiти, її улюбленi
читачi, часто лiтають «на кульках, планерах i змiях», а тому вона вирiшила випустити в повiтря i свою
чарiвну Жар-птицю, щоб було чим захоплюватись, щоб було чому радiти, щоб посвiтлiли лиця у всiх, хто
побачить це диво. Проте екзотична пташка, не звична до спiвiв, захворiла i тепер лiкується вдома. Вона
п’є молоко, їсть родзинки, читає журнали, щоб подарувати новорiчну радiсть дiтям своїм новим
польотом. Не всi, однак, радi Жар-птицi — стара кульгава ґава, яка вважала себе Павою, знайшла чарiвну
пташку занадто яскравою, її думку пiдтримали ворони. Та добре, що у Жар-птицi бiльше прихильникiв,
нiж ворогiв, тому її завжди чекають iз нетерпiнням дiти i дорослi.
Елементи сюжету.
Експозиція: випадково звільнившись з клітки, Жар-птиця освітила столицю та подарувала радість людям.
Зав’язка: люди зраділи чудо-птиці, а інші, безкольорові птахи, позаздрили її яскравості.
Кульмінація: подорож над містом закінчилась для Жар-птиці хворобою, але вона лікується, щоб
продовжити свою місію — дарувати оточенню позитивні почуття.
Розв’язка: надія на краще, сподівання на швидке одужання дивоптиці та продовження її «місії».
Художні засоби
епітети: «золота, чудесна жар-птиця», «жар-птиця непристойно яскрава», «люта скрекотнява»,
«нескромна птиця», «лиха гава»;
Метафора: яснішали лиця, освітилась казково столиця, лиця посмутніли. метафори: «яснішали лиця»,
«освітилась казково столиця», «лиця посмутніли»,
Персоніфікація: жар-птиця простудилася, птаха чита, справа пішла.
порівняння: «очі-намистинки»; сусідка моя – чарівниця

4. риторичні оклики: «Як хороше жити під сонцем жар-птиці!», «Вона яскра-яскра-яскрава-а-ва!»,
«Ганьба!», «Таку нескромну птицю тримать годиться тільки в клітці!», «О, не сумуйте!», «…на новорічну
радість нам!».
повтори: «яскра…»
риторичні запитання: «Її нема, бо-розумієте?».
Характеристика персонажів. Жар-птиця є чудесна золота пташка з очима-намистинками, яка освічує
казково столицю, літає високо, гарно та вільно, птаха екзотична, південна, до снігів незвична, тому, коли
вона захворіла, усім посмутніли лиця, лежить вона терпляче в ліжку, п'є молоко, клює родзинки, чита «
Барвінок» і «Мурзилку», пішли на лад у неї справи, і скоро знов злетить вона, принесе світло та радість
іншим.
Пава є трьохсотлітньою ґавою, себе називає Павою, старезна, без ока, кульгава, знайшла птицю
непристойно яскравою, бажає птицю тримати тільки в клітці, заздрісна та підступна.
І. Жиленко «Підкова»
Була зима. Ішов зелений сніг.
За ним — рожевий. Потім — фіалковий.
І раптом протрюхикав на коні
Дідусь Мороз. І загубив підкову.
Та не просту. А золоту. Таким,
на місяць схожим, серпиком лежала, —
аж розгубились в небі літаки,
кричали: «Мама!» —
Й крильцями дрижали.
А я знайшла. Сказала їй: — Світи
тут, на вікні. Щоб все мені збулося! —
Зійшлися і роззявили роти
сімсот роззяв. Стоять вони і досі...
Круг них світився то зелений сніг,
то голубий, то ніжно-фіалковий.
Вони стояли вперто, день при дні, —
зачарувала їх моя підкова.
Що ж, покладу підкову в чемодан,
куплю я шубу. А тоді поїду
в Лапландію. Хоч трішки і шкода,
вже так і буть — віддам підкову Діду.
Оце і все. А сніг звичайним став.
Легкий і рівний, пада, пада, пада...
Роти закрили всі сімсот роззяв.
І розійшлись... І полягали спати.
Аналіз вірша І.Жиленко «Підкова»
Тема: надія на справдження мрій за допомогою знайденої чарівної підкови.
Ідея: треба завжди мріяти та вірити в дива.
Основна думка твору: треба ділитися щастям, щоб воно примножувалось і щасливих людей ставало
якомога більше.
Сюжет. Ліричною героїнею твору є дівчина (можливо, сама поетеса в дитинстві). Дівчина знайшла
дивовижну (золоту) підкову, яку загубив кінь Діда Мороза. Ця чарівна річ всіх здивувала, навіть
«розгубились в небі літаки», «зійшлися … сімсот роззяв». Героїня звертається до підкови, щоб та
допомогла їй у здійсненні мрій і бажань. Але враховуючи те, що підкова не її, а коня Діда Мороза, дівчина
вирішує купити шубу і поїхати до нього в Лапландію, щоб повернути загублену річ.
Для багатьох такий вчинок залишиться незрозумiлим. У вiршi є гiперболiзований образ «сiмсот роззяв».
Пiд ним легко вгадуються тi, хто заздрить чужому щастю, й тi, хто береться судити про чужi добрi вчинки.
Елементи сюжету вірша І.Жиленко «Підкова»
Експозиція: дівчинка знайшла чарівну підкову, яка дарує щастя, але вирішила повернути її хазяїну.
Зав’язка: Дід Мороз загубив золоту підкову щастя.
Кульмінація: дівчинка знайшла підкову та принесла її додому.
Розв’язка: на подив заздрісників, дівчинка вирішує повернути підкову Діду Морозу.
Віршовий розмір – п’ятистопний ямб
Художні засоби
епітети: «сніг зелений, фіалковий, рожевий», «золота підкова».
метафори: «ішов сніг», «Дід Мороз протрюхикав», «розгубились в небі літаки», «літали, кричали,
крильцями дрижали».
Персоніфікація: літаки кричали, крильцями дрижали.
риторичні оклики: «Мама!», «Щоб все мені збулося!».
Висновок. Iрина Жиленко завдяки блискучiй грi фантазiї створила у вiршi неповторний образ красунi-
зими. Снiг у її вiршi стає «звичайним» тiльки в кiнцi твору, а до того вiн свiтився рiзноманiтними
кольорами: зеленим, рожевим, блакитним, нiжно-фiолетовим.

5. І.Жиленко «Гном у буфеті»
Ти знаєш, у нашому домі,
в старому буфеті, давно
живе мій добрий знайомий
—
старенький буфетний гном.
Він знав ще дідуся хлоп'ям,
а маму — малим дівчатком,
гукав пустунам: «Ай-яй!»,
Слухняним давав
шоколадки.
Замкнувши буфет на гачок,
золотить на свята сервізи.
Багріє його ковпачок
за склом серед вазочок різних.
Він любить какао пить,
смоктати м'ятні гостинці.
Так довго і солодко спить
в старій музикальній скриньці.
Навчився він чемних манер
в одної маркізи з фарфору.
Сказала маркіза: — Тепер
дружити із вами не сором.
Ви просто — франтом, хоча
втягніть у петлицю троянду.
І прошу до мене на чай
Разом з цвіркуном-музикантом.
Століття, і друге, і третє, —
прислухайся! — чуєш? —
завжди
клопочеться гном у буфеті,
бормоче, зітха, шарудить.
І тупа, і плямка в куточку,
і дзвонить в буфетні шибки.
І в довгі засніжені ночі
нашіптує дітям казки.
Аналіз вірша «Гном у буфеті»
Тема: шанування старших та шанобливе ставлення до раритетних предметів.
Ідея: повага до гнома як охоронця родинного затишку та до традицій, що складених протягом століть.
Основна думка твору: чарівний світ дитинства завжди сповнений казкових персонажів, які допомагають
вірити в дива.
Сюжет. Атмосфера свята продовжує панувати i у вiршi «Гном у буфетi». Старенький буфетний гном
добре знає усю родину, адже оселився вiн у цiй господi дуже давно. На свята гном золотить сервiзи, дарує
слухняним дiтям шоколадки i нашiптує їм казки. Маркiза з фарфору навчила гнома чемних манер i вiн
став справжнiм франтом. Тож, втягнувши в петлицю троянду, надiвши свого незмiнного багрового
ковпачка, гном iде до своєї дами на чай. А грає їм цвiркун-музикант на скрипцi. Так минають столiття,
але свята зустрiчi зi стареньким мешканцем буфету чекають усi.
Елементи сюжету.
Експозиція: дівчинка знайшла чарівну підкову, яка дарує щастя, але вирішила повернути її хазяїну.
Зав’язка: Дід Мороз загубив золоту підкову щастя.
Кульмінація: дівчинка знайшла підкову та принесла її додому.
Розв’язка: на подив заздрісників, дівчинка вирішує повернути підкову Діду Морозу.
Художні засоби.
Епітети: старий буфет, старенький буфетний гном, мале дівчатко, м’ятні гостинці, добрий знайомий,
стара музикальна скринька, чемні манери, засніжені ночі.
Метафора: золотить сервізи, багріє його ковпачок.
Персоніфікація: золотить сервізи, любить какао пить та смоктати цукерки, живе гном, він знав дідуся,
давав шоколадки, довго і солодко спить, клопочеться, бормоче, зітха, шарудить, нашіптує .
Риторичні оклики: «ай-яй», «прислухайся».
Єдинопочаток: І тупа, і плямка в куточку,
і дзвонить в буфетні шибки,
І в довгі засніжені ночі
нашіптує дітям казки.
План до образу гнома.
1. Давній мешканець людського будинку.
2. Обов’язки гнома: гукав пустунам : «ай-яй», слухняним давав шоколадки, золотив на свята сервізи,
нашіптував дітям казки.
3. Риси характеру гнома: добрий, справедливий, щедрий, ввічливий, працьовитий, відповідальний,
дружелюбний.
Джерела
Авраменко О. М. Українська література : підруч. для 6 кл. закл. загальн.середн.освіти. — Київ : Грамота, 2023.
Архипова В. П., Січкар С. І., Шило С. Б. Українська література: підручник для 6 класу закладів загальної середньої
освіти. Чернiвцi: МПП «Букрек», 2023
Заболотний В.В., Заболотний О. В., Слоньовська О. В., Ярмульська І. В. Українська література: підручник для 6
класу закладів загальної середньої освіти. – Київ : Літера ЛТД, 2023.