Підготувала бібліотекар Кагарлицького НВК - Гончаренко Л. П.

2. 6 січня виповнюється
185 років
від дня народження
Степана Васильовича
Руданського

3. За життя Руданського лише кілька його віршів були
надруковані в журналах. Неодноразові спроби Руданського
видати збірки своїх поезій окремими книжками зазнали неудачі
через антиукраїнську цензурну політику російського уряду та
матеріальні нестатки автора.
Твори Руданського були надруковані і здобули визнання
читачів завдяки зусиллям наступного покоління українців –
Олени Пчілки, Івана Франка, Агатангела Кримського. Деякі його
твори, зокрема пісня «Повій, вітре, на Вкраїну», здобули
найвищу оцінку – вони перейшли в народ і поширюються як
народні пісні.
Степан Руданський (1834 – 1873) – український поет,
перекладач, фольклорист. Народився він у селі Хомутинці
(нині Калинівського району Вінницької обл.) в родині
священика, навчався в Шаргородській духовній школі,
Кам’янець-Подільській духовній семінарії, Медико-хірургічній
академії в Санкт-Петербурзі.
Здобувши вищу освіту, Руданський з 1861 року і до кінця
свого недовгого життя працював лікарем у місті Ялта (АР
Крим).
Писати вірші Руданський почав ще під час навчання в
Кам’янці-Подільському. Його поетична творчість не була
довгою, переважна частина поезій написана між 1851 і 1861
роками. Під час перебування в Ялті Руданський займався в
основному поетичними перекладами, а в останні роки свого
життя відійшов від творчої діяльності.

4. ПІСНЯ «Повій, вітре, на Вкраїну…»
Як спить мила, не збудилась,
Згадай того, з ким любилась,
З ким любилась, і кохалась,
І кохати присягалась…
Як заб’ється їй серденько.
Як дівча здихне тяженько,
Як заплачуть чорні очі,
Вертай, вітре, к полуночі!..
А як мене позабула
Та нелюба пригорнула,
Ти розвійся край долини,
Не вертайся з України!..
Вітер віє, вітер віє,
Серце тужить, серце мліє,
Вітер віє, не вертає,
Серце з жалю розпукає.
Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину,
Де покинув чорні очі…
Повій, вітре, з полуночі!..
Між ярами там долина,
Там біленькая хатина;
В тій хатині голубонька,
Голубонька-дівчинонька…
Повій, вітре, до схід сонця,
До схід сонця, край віконця;
Край віконця постіль біла,
Постіль біла, дівча мила.
Нахилися нишком-тишком
Над рум’яним, білим личком;
Над тим личком нахилися,
Чи спить мила – подивися.

5. «Руданський був одним
з вельми небагатьох
малоросійських поетів
недавнього часу
зі справжнім талантом
та зі спробами
торкнутися нових тем,
а не тільки тих,
які заїздили попередники
й наслідувачі Шевченка».
М. Драгоманов

6. (Кожний рядок повторюється (прим. С. Руданського)
Коло млина калина,
Там дівчина ходила,
Ножем зілля копала
Ще й матінки питала:
– Кого, мати, чарувати?
– Чаруй, доню, нелюба,
Щоб не ходив з тобою,
От як місяць з горою.
ПІСНЯ «Коло млина калина»
Коло млина калина,
Там дівчина ходила,
Ножем зілля копала
Ще й матінки питала:
– Кого, мати, чарувати?
– Чаруй, доню, милого,
Ой щоб ходив з тобою,
От як рибка з водою.

7. Тая ж рута зеленая
Та цвіту не має;
Та ж дівчина молодая,
Та вже не кохає.
Стоптав би я тебе, руто,
Та з жалю не можу;
Забув би я тебе, мила, –
Забути не можу!
Ой вийду я у садочок,
Стану край віконця,
Чи не вийде моя мила
Ще раз до схід сонця?
А милая вже не тая,
Спить собі, дрімає
Та нового молодого
К серцю пригортає.
Тії ж очі, тії брови,
Та не той хлопчина;
Та ж голубка коло нього,
Та вже не дівчина.
Прострілив би я вас з лука!
Та з лука не палко!
Положив би вічно спати –
Та все чогось жалко!
ПІСНЯ «Ой вийду я у садочок…»
Ой вийду я у садочок, –
В садочку калина,
Край калини шовком шиє
Любая дівчина.
Подивлюся на калину –
Вона розпукає!
Подивлюся на дівчину –
Дівча обіймає.
Тая ж сама калинонька,
Та вже завинулась;
Тая ж сама дівчинонька,
Та вже відвернулась.
Завинулась калинонька
Та й не розпукає;
Відвернулась дівчинонька
Та й не поглядає.
Ой вийду я у садочок,
Буду виглядати,
Чи не вийде моя мила
Рути підливати?
Вийшла мила, походила
Рути не підлила,
Тілько верхи позривала,
На воду пустила!..

8. «Найоригінальнішим
і за разом найбільш
народним явився
Руданський
у своїх співомовках,
у тих коротких епічних
анекдотах,
котрих і сюжет звичайно
взятий з уст народу
і прибраний в легеньку,
сказать би можна куцу
коломийкову форму
народної коломийки».
І. Франко

9. «Що б їм,— кажуть,—
дати їсти?
Даймо їм сметани!»
Поставили їм сметани,
Їсти припрошають,
Але наші запорожці
Разом відмовляють:
«Славная у вас сметана!..
Тілько почекайте,
А перше нам, запорожцям,
Щільник меду дайте».
Дали меду запорожцям...
Вони як поїли,
Так ті вуса прездорові
Вгору й завертіли.
Та й говорять королеві:
«Кажи, ясний пане,
Нехай тепер запорожцям
Подають сметани!»
Приїхали запорожці,
Короля вітають,
Король просить їх сідати,
Козаки сідають.
Сидять собі. В них жупани
Все кармазинові,
І самі такі храбренні,
Вуса прездорові.
Задивились на ті вуса
Ляхи препогані.
СПІВОМОВКА «Запорожці у короля»

10. ПРИКАЗКА «Окуляри»
Тілько піду та куплю
Такі окуляри».
Пішов мужик до крамниці
Різні вибирає…
Що на очі накладе,
То все не читає.
Далі соті з носа зняв,
Об землю ударив,
Розплатився та й пішов
Сам без окулярів.
І на проводи сказав
Хрещеному люду:
«Окулярів не купив
Та й дяком не буду».
Розходився мужичок
Аж гвалт дякувати,
Та їдна йому біда:
Не вміє читати.
До граматки б – та куди,
Не того він хоче.
Він гадає чим другим
Просвітити очі.
«Не вміє ж так старий дяк
Стрічки розібрати,
Окуляри ж як візьме –
То куди читати!
Отак і я заведу
Кондаки й тропарі,

11. БАЙКА «Ворона i лис»
Та тепер вже, зозуленько,
Нічого боятись:
Вийшов указ з того світу,
Щоб мир був усюди,
Щоби мирно собі
Жили і звірі, і люди…»
А Ворона розважає:
«Брешеш ти, мій враже!»
Далі кругом подивилась
Та й Лисові каже:
«Та який же мир той буде
Та спокій між нами,
Коли онде йдуть до лісу
Стрільці із хортами!»
«Будь здорова, голубонько!»
«А то що? куди ти?»
«Таже стрільців несе лихо,
Треба утікати!..»
«А указ же з того світу,
Що про мир писали?»
«Може, вони ще указу
Того й не читали».
«Ну, не бійся ж, голубчику:
Я лиш так сказала;
Але вашого указу
І я не читала!..»
Пробігає Лис голодний,
Через пеньки скаче;
Аж слухає: десь Ворона
На гілляці кряче.
Прибігає, хоть видати,
Та ніяк дістати!..
Лис хитриться і вертиться,
Давай підмовляти.
Підмовляє, щоб ізлізла,
Заглядає в очі,
Обіцяє м’яса гори,
Ворона не хоче.
«І не хочу, і не можу, –
Стала говорити: –
Іди, – каже, – коли хочеш,
На село дурити!..
Ти думаєш, що Ворона
Розуму не має,
Сидить собі на гілляці,
Нічого не знає.
Та я знаю, що ти хочеш,
Як собака, їсти,
І хіба б я дурна була,
Щоб думала злізти».
«Бог з тобою, голубонько! –
Став Лис прикидатись. –

12. НЕБЕЛИЦЯ «Верба» (уривок)
На горбочку у садочку
Розбив їх із пари:
Перейшов чорнявий
Вузенькую кладку, –
Затуманив, перехмарив
Біленькую хатку.
Сумує голубка,
Сумує дівчина,
А брат її й не відає,
Що то за причина.
Сумує дівчина
Щодня і щоночі;
Все за річку, все за
кладку
Поглядають очі.
«Що з тобою, сестро?
Чи ти нездорова?»
А сестра його вздихає,
Не мовить ні слова.
Ой у полі річка,
Через річку кладка,
На горбочку у садочку
Біленькая хатка.
Там сироти жили:
Братик із сестрою.
Жили собі, кохалися,
Як риба з водою.
Брат ходить полює,
Сестра вишиває;
Брат годує сирітоньку,
А та одягає.
Жиють на горбочку
Малі сиротята;
Жиють собі, кохаються,
Як голубенята.
Аж налетів сокіл
Із чорної хмари,

13. З лукавою усмішкою розповідає український поет Степан Руданський про
дивовижні пригоди свого героя — простого сільського хлопчини. Важко жилося
селянам за царату, проте вони не втрачали життєрадісності. Боролися проти
гнобителів, а часто просто сміялися зі своїх злиднів. «Вдариш об землю лихом,
журбою!» — співається в одній українській народній пісні. Так б’є об землю
лихом, журбою і Степан Руданський у своїх «Переслів’ях».
"Народився я на світ,
Як їдного рання
Моя ненька забагла
Шпаків на снідання..."

14. «І все мине, що гірко було, настануть дивнії роки…»
С.Руданський