До 75-річчя від дня народження Валерія Марченка

1. Слово
покривдженої
долі
(до 75-річчя
від дня народження
Валерія Марченка)

2. Валерій Веніамінович Марченко – київський журналіст, перекладач, науковець,
публіцист. Усе своє коротке життя присвятив боротьбі за права нації та права
людини. Відкрито виступав проти русифікації, писав про Голодомор і висміював
соціалістичний реалізм у літературі. Зазнав політичних репресій за так звану
антирадянську діяльність: двічі був засуджений (1973 і 1984).

3. Життєпис
Народився 16 вересня 1947 р. у м. Київ.
Навчався на філологічному факультеті Київського університету імені
Тараса Шевченка, одночасно вивчав тюркські мови у Бакинському
державному університеті.
З 1970 року – співробітник газети «Літературна Україна». За сумісництвом
викладав українську мову та літературу в середній школі у Києві.
1971-1972 – опублікував низку перекладів з азербайджанської творів
Сулеймана Сані Ахундова, Джаліла Мамедкулузаде.

4. 1968-1973 – були написані, але не опубліковані літературознавчі розвідки
про Миколу Зерова, публіцистичні статті «Київський діалог», «Страшний
якийсь тягар» тощо. Друкувався у молодіжних виданнях Азербайджану та
Туркменістану.
25 червня 1973 р. – заарештований. Інкриміновано антирадянську агітацію в
усній і письмовій формах, читання та розповсюдження праці І. Дзюби
«Інтернаціоналізм чи русифікація?».
29 грудня 1973 р. – засуджений до 6-ти років таборів суворого режиму та 2-х
років заслання.
1978-1981 – переклав з англійської мови «Декларацію незалежності»
Т.Джефферсона, твори Е.-Д.Мастерса, Р.Бернса, Е.-Дж.Гайнса, Б.Ітса,
С,Моема, Е.По та ін.

5. 1981 – повернувся до Києва, працював сторожем.
1982 – написав нариси «Гулак» (про кирило-мефодіївця М. Гулака) і «Там, у
Київських печерах» (відобразив власний світогляд), узяв інтерв’ю у
Б. Антоненка-Давидовича та Н.Суровцової.
21 жовтня 1983 р. – вдруге ув’язнений. З цього дня – член Української
громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод.
13 березня 1984 р. – засуджений до 10-ти років таборів особливого режиму та
5-ти років заслання з визнанням особливо небезпечним рецидивістом.
5 жовтня (за іншими даними 7 жовтня) 1984 р. – помер у в’язничній лікарні в
Ленінграді (нині Санкт-Петербург). Похований у селі Гатне на Київщині.
1991 р. – посмертно реабілітований.
2006 р. – посмертно нагороджений орденом «За мужність» I ступеня.

6. Валерій Марченко встиг реалізувати себе у кількох
сферах. Зокрема, підготував розвідки про академіка
Агатангела Кримського як дослідника азербайжанської
літератури, про професора Бакинського університету
Олександра Багрія та ін.
Але свій життєвий подвиг Валерій Марченко здійснив як
журналіст. Його нариси сприймаються тепер як важливі
історичні першоджерела, особливо ті, що написані на
підставі інтерв’ю вояків Української повстанської армії.

7. До 1972 року Валерія Марченка знали як Валерія
Умрилова. Але шлюб батьків склався невдало,
вони розлучилися. Валерій узяв прізвище свого
діда – професора-історика, колишнього ректора
Львівського університету Михайла Івановича
Марченка.
Факти із життя

8. Був схожий на кіноактора Жана Поля Бельмондо, кумира його
ровесників. Знав про схожість і жартував з цього приводу.
Факти із життя

9. Перебуваючи на засланні у Казахстані, від жовтня 1980
року листувався із італійською студенткою-геологом
Сандрою Фапп’яно, яка отримала його адресу від
правозахисної неурядової організації «Міжнародна
амністія». Між молодими людьми зав’язалося тепле
спілкування (дарма, що переписувалися на нерідній
для обох англійській).
Вони сподівалися, що після звільнення Валерія
відпустять в Італію на лікування, і вони нарешті
зможуть побачитися. Листування тривало до
повторного арешту Валерія Марченка у 1983-му. У 2010
р. їхні листи видано під назвою «Валерій і Сандра».
Факти із життя

10. Валерій у п’ятнадцять років захворів на
невиліковну тоді хворобу – нефрит. З огляду
на важку недугу друге ув’язнення було для
правдоборця рівнозначне смертному вироку.
Почувши на суді про десять років неволі
сказав: «Можна було дати і менше, я стільки
не проживу». Помер наступної осені, провівши
в ув’язненні менше року.
Факти із життя

11. Мама журналіста, Ніна Михайлівна, на все життя
стала для сина янголом-охоронцем, втішаючи й
допомагаючи йому в найскладніші хвилини. Вона
вела безперестанну боротьбу за звільнення сина,
пишучи численні листи до різноманітних
радянських установ і чиновників.
Валерій Марченко знайшов у особі матері друга,
однодумця. Вона ж зуміла розділити і зберегти
синові думки і як найцінніший скарб передати їх
нащадкам.
Факти із життя

12. Відомі люди про Валерія Марченка
Кучерявий, у модних светрах і незмінних джинсах.
Спортивний, ставний. Злегка іронічний... Говорив
те, що думав, аргументовано відстоюючи свою
позицію. Повергав всіх у здивування
феноменальною пам’яттю і ерудицією.
Надія Романюк,
журналістка

13. Важко зрозуміти, але це правда: Валерій був
щасливий. Там, у політтаборі, він писав те, що
боялися вимовити вголос «на волі». Його
штампували з громадських трибун тавром
«відступника і буржуазного націоналіста», а він у
таборі став письменником. Українським
нерадянським письменником. Не фанатик, не
революціонер, не екстреміст, він був такий, як і
ви. Лише – кращий.
Семен Глузман,
український психіатр, дисидент, громадський діяч
Відомі люди про Валерія Марченка

14. Відомі люди про Валерія Марченка
Серед людей, які піднялися з низів духовної
анабіози до інтенсивного духовного життя й
пізнання Бога в собі й у світі, вирізняється постать
Валерія Марченка, молодого українського
політичного в’язня, що загинув на етапах своєї
важкої хресної путі. Валерій Марченко – мученик за
Правду і Віру, який свідомо обрав свій шлях, на
якому й було його замучено.
Євген Сверстюк,
український письменник, філософ, дисидент

15. Вшанування пам’яті
22 вересня 2011 року київській школі № 175, що розташована на Нивках,
було присвоєне ім'я Валерія Марченка. Сьогодні тут працює музей,
присвячений життю і роботам митця.

16. Вшанування пам’яті
На будинку в Києві по вулиці Данила
Щербаківського, 72, де він мешкав із
квітня 1963 по жовтень 1983 року,
встановлено меморіальну дошку.

17. Вшанування пам’яті
12 жовтня 2017 року Київрада
перейменувала на честь Валерія Марченка
площу в мікрорайоні Нивки.

18. Вшанування пам’яті
У 2001 році про журналіста знято фільм «Хто ви є, містере
Джекі?». У стрічці йдеться про листування та дружбу
українського журналіста-дисидента Валерія Марченка з
нідерландською студенткою Джекі Бакс.
Стрічку названо так, тому що Валерій Марченко,
отримавши першого листа англійською мовою від Джекі
Бакс, не зрозумів, що написала йому жінка, тому звернувся
до неї «містер».
У Гамбурзі вийшла в перекладі німецькою мовою книга
про життя і творчість Валерія Марченка — «Я не маю ні
дому, ні вулиці».

19. Історія життя та творчості українського журналіста висвітлена в книжках:
«Листи до матері з неволі" (1994)
(упорядник і видавець Ніна Марченко)
«Творчість і життя» (2001)
(упорядник і видавець Ніна Марченко)
«Вірити і тільки» (2005)
(упорядник і видавець Ніна Марченко)
Вшанування пам’яті

20. Вшанування пам’яті
В центрі села Гатне відкрито гранітний пам’ятник
Валерію Марченку роботи скульптора Романа
Захарчука. На обеліску з чорного граніту викарбувані
слова американського президента Рональда Рейгана:
«Його життя назавжди лишиться прикладом для усіх
тих, кого глибоко хвилюють права українського народу».

21. Національна бібліотека України для дітей
https://chl.kiev.ua/
library@chl.kiev.ua
Київ, вул. Януша Корчака, 60