. Євген Маланюк - письменник, який був «завжди - проти течій», який вів «когорти» своїх віршів «в обличчя творчих катастроф». Його ненавиділа і боялася радянська влада. Він не мав легких стосунків із середовищем української діаспори, але саме в еміграції розквітнув потужний талант Євгена Маланюка — поета, перекладача, літературознавця. Видання присвячене цьому блискучому лірику та мислителю, у якого був один адресат і один герой — Україна.

1. Відділ культури Дарницької районної в місті Києві державної
адміністрації
Централізована бібліотечна система Дарницького району
Публічна бібліотека № 160 сімейного читання
Бібліографічна пам’ятка до 125-річчя від дня
народження Євгена Маланюка
Київ, 2022

2. 2
821.161.2’06.09
Н 12
«На хресті слова розіп’ятий» (до 125-річчя від дня
народження Євгена Маланюка) : бібліографічна
пам’ятка / укладач Н. А. Петренко. – Київ :
Публічна бібліотека №160 сімейного читання,
2022. – 15 с.
1 лютого 2022 року виповнюється 125 років Євгену
Маланюку – одному із найвидатніших українських
поетів та есеїстів ХХ століття. Євген Маланюк -
письменник, який був «завжди - проти течій», який вів
«когорти» своїх віршів «в обличчя творчих катастроф».
Його ненавиділа і боялася радянська влада. Він не мав
легких стосунків із середовищем української діаспори,
але саме в еміграції розквітнув потужний талант Євгена
Маланюка — поета, перекладача, літературознавця.
Видання присвячене цьому блискучому лірику та
мислителю, у якого був один адресат і один герой —
Україна.
При підготовці бібліографічної пам’ятки
використано книжковий фонд Публічної бібліотеки №
160 сімейного читання, електронний каталог Публічної
бібліотеки ім. Лесі Українки та ресурси Інтернету.
Укладач: Н. А. Петренко

3. 3
«На хресті слова розіп’ятий // Цвяхами
літер…». Це мимовільне поетичне зізнання, позначене
далеким 1924 роком, стало пророчим щодо мистецької
долі письменника і може служити епіграфом до всього
його життя.
Л. Куценко
Маланюк Євген Филимонович народився 1 лютого
1897 року в Новоархангельську на території сучасної
Кіровоградської області.
Батько його, Филимон Васильович, був людиною
інтелігентною, він працював вчителем і повіреним у
місцевому суді, займався просвітництвом, режисирував
аматорські театральні постановки, а також виступив
одним з ініціаторів заснування гімназії. Мати
майбутнього поета, Гликерія Яківна, була дочкою
офіцера Стоянова, вихідця з Чорногорії.
Навчався Євген в Новоархангельській початковій
школі. Освіту продовжив здобувати
в Єлисаветградському земському
реальному училищі. Навчання в
підготовчому класі хлопець
завершив із відмінними
результатами і згодом був
звільнений від оплати, що
полегшило долю малозабезпеченої
сім’ї. Здібний учень стає
стипендіатом Єлисаветградського
земства. Восьмирічне перебування
у стінах закладу (1906—1914), з яким у різні часи
пов’язали свої долі Євген Чикаленко, Панас

4. 4
Саксаганський, Микола Садовський, Юрій Яновський,
Гнат Юра та інші відомі діячі, значно розширило
світогляд Маланюка, пробудило в ньому творчі
здібності, любов до літератури, живопису, театру. У
тринадцятирічному віці хлопчина починає віршувати.
У 1914 році Євген вступає до Петербурзького
політехнічного інституту, проте Перша світова війна
стає на перешкоді навчанню. Восени того ж року юнак
стає курсантом Київської військової школи, яку закінчує
в січні 1916 року, а з серпня у званні молодшого
офіцера перебуває в 4-ій роті 2-го Туркестанського
стрілецького полку на Південно-
Західному фронті.
1917 рік приніс Є. Маланюкові
чимало гострих вражень, потрясінь
і втрат: жорстокі будні на фронтах
Першої світової, Лютнева
революція і несподівана відпустка
додому у зв’язку зі смертю батька
(мати померла ще 1913 року),
демобілізація з російської армії й
участь у творенні УНР, служба в
чині старшини в Генеральному Штабі України. Пізніше
стає ад’ютантом генерала Василя Тютюнника,
командувача Наддніпрянською Армією УНР, який помер
від тифу на руках у свого ад’ютанта.
Болісно сприймає молодий офіцер поступовий
занепад УНР. У 1920 році, після трагічних спроб
реставрації державності, разом з тисячами таких як сам,
подається на еміграцію. У Каліші, в польському таборі
для інтернованих, разом з Юрієм Дараганом засновує
літературний журнал «Веселка» (1922-1923).

5. 5
Восени 1923 року поет виїхав до Чехословаччини,
де вступив на гідротехнічне відділення інженерного
факультету Української господарської академії в
Подєбрадах. Деякий час письменник входив до складу
Ліги українських націоналістів (ЛУН), співпрацював у
журналі цієї організації «Державна нація». Маланюку
пощастило навчатися у відомих професорів-
співвітчизників Івана Шовгенева, Євгена Чикаленка,
Сергія Шелухіна. Він брав участь у численних
літературно-мистецьких вечорах, дискусіях, що
влаштовувались у Подєбрадах, Празі, де здружився з
Леонідом Мосендзом, Олегом Ольжичем, Оленою
Телігою, Олексою Стефановичем, Оксаною
Лятуринською, Михайлом Мухіним… Знайомство з
поетесою Наталею Лівицькою-Холодною переросло в
кохання, яке дуже змучило Євгена, ледь не довівши до
самогубства.
Проте вже в 1925 році Маланюк познайомився зі
студенткою медицини Зоєю Равич із Полтавщини і
невдовзі одружився з нею. Але в 1929 році подружжя
взяло розлучення. Євген, завершивши академію,
подався на заробітки до Варшави. А Зоя залишилася
навчатись у Празі.
В 1925 році в Подєбрадах вийшла перша збірка
віршів «Стилет і стилос», яка стала неабиякою подією і
в житті автора, і в тогочасному літературно-
мистецькому процесі, викликавши неоднозначну
реакцію: від цілковитого несприйняття до
надзвичайного захоплення.
З 1929 до 1944 року Євген Маланюк жив у Варшаві.
Працював у міському магістраті на посаді інженера у
відділі регулювальних споруд на Віслі, а згодом –

6. 6
викладав у військовій академії, в Українській
православній семінарії, співпрацював з Українським
науковим інститутом у Варшаві та іншими установами.
Поет перебував у вирі подій, виступав у пресі з
оглядами класичної і сучасної вітчизняної літератури.
Його статті та поезію перекладали російською,
французькою, чеською і польською мовами. У 1936 році
в перекладі Чеслава Ястшембця-Козловського була
надрукована книжка вибраних поезій Є. Маланюка
«Степова Еллада».
У Варшаві доля звела Євгена зі
співробітницею чеського посольства
Богумілою Савицькою, що з часом
стала його другою дружиною. У 1933
році в подружжя народився син
Богдан.
Разом пара прожила до 1945 року,
коли Маланюк змушений був
залишити Польщу, рятуючись від
переслідування. Ім'я Маланюка було
внесено контррозвідкою «Смерш» до списків
«антирадянських» діячів з числа українських
емігрантів, котрі підлягали депортації або фізичному
знищенню. Оформивши розлучення, поет виїхав до
Західної Німеччини, дружина з сином знайшла притулок
у Празі. І знову майже чотири довгих таборових роки
життя. У таборовій школі міста Регенсбурга Євген
Филимонович влаштовується вчителем математики та
української літератури. Навколо нього знову збирається
коло літературно обдарованої молоді з нової хвилі
української еміграції — Леонід Лиман, Олег Зуєвський,
Леонід Полтава.

7. 7
Поет бере участь у створенні письменницької
організації МУР (Мистецький український рух), що
протягом 1945-1949 років працювала в Німеччині і
стала цікавою сторінкою в історії української літератури
у вигнанні.У червні 1949 року
поет переїжджає до США,
поселяється на околиці Нью-
Йорка: спершу працював
вантажником, потім — в
інженерному бюро, де й
трудився до виходу на пенсію в
1962 році. У 1958 році Євген
Маланюк став почесним головою об’єднання
українських письменників «Слово».
Помер Євген Филимонович Маланюк 16 лютого
1968 року від серцевого нападу у Нью-Йорку, і
похований на кладовищі в Саут-Баунд-Бруці в Нью-
Джерсі.
Творчість Є. Маланюка можна поділити на дві періоди:
перший - 1925-1943 рр.; другий–1943-1968 рр.
У перший період (1925-1943 рр.) написані
збірки «Стилет і стилос» (Подєбради, Чехословаччина,
1925), «Гербарій» (Гамбург, 1926),«Земля й залізо»
(Париж, 1930), «Земна мадонна» (Львів, 1934),
«Перстень Полікрата» (Львів, 1939) і «Вибрані поезії»
(Львів, Краків, 1943). Водночас поет провадив
величезну громадську та науково-публіцистичну
роботу. В численних есе, статтях, нарисах він з
державницьких позицій осмислював здобутки
української та зарубіжної культури.

8. 8
До другого періоду (1944-1968) творчості Євгена
Маланюка належать збірка «Влада» (Філадельфія,
1951), поема «П’ята симфонія» (Нью-Йорк, 1953),
«Поезії в одному томі» (Нью-Йорк, 1954), «Остання
весна» (Нью-Йорк, 1959), «Серпень» (Нью-Йорк, 1964).
Поет продовжував працювати і в царині публіцистики
та літературознавства. Публікуються його монографії,
статті, нариси. Це, зокрема «Нариси з історії нашої
культури» (1954), «Малоросійство» (1959),
«Ілюстрісімус Домінус Мазепа – тло і постать» (1960),
2-томна «Книга спостережень» (Т.1 – 1962; Т. – 1966).
Остання його книжка «Перстень і посох» (Мюнхен,
1972) вийшла посмертно.
Література
Маланюк Євген Филимонович (1897-1968). Вибрані
поезії / Є. Маланюк ; упорядкув. текстів, передм. та
прим. І. В. Немченка. – Харків : Ранок, 2009. – 287 с.
Маланюк, Є. Ф. Вибрані твори / Є. Ф. Маланюк ;
упоряд. О. Омельчук. — Київ : Смолоскип, 2017. —
872 с.
Маланюк Євген. Книга спостережень : Статті про
літературу / Є. Маланюк. – Київ : Дніпро, 1997. – 428 с.
Маланюк Є. Малоросійство / Є. Маланюк; передм.
Г. Клочек ; ред. В. Шовкошитний. – Київ : Український
пріоритет, 2015. – 48 с.

9. 9
Маланюк Євген Филимонович. Невичерпальність :
поезії, статті / Є. Ф. Маланюк; упоряд., передм. та
прим. Л. В. Куценко. – 2 вид. – Київ : Веселка, 2001. –
318 с.
Маланюк Євген. Нотатники (1936-1968) / Є. Маланюк ;
біограф. нарис, втуп. ст., підгот текстів, упоряд. та
примітки Л. Куценко. – Київ : Темпора, 2008. – 336 с.
Маланюк, Є. Під чужим небом ; Істотне ; Стилет чи
стилос? : вибрані твори / Евген Маланюк – Київ :
Дракор, 2020. – 236 с.
Маланюк, Є. Ф. Повернення : поезії, публіцистика,
щоденники, листи / Євген Маланюк ; упоряд., наук.
ред., передм. Т.С. Салиги. – Львів : Світ, 2005. – 496 с.
Маланюк, Є. Ф. Illustrissimus Dominus Mazepa
(ясновельможний пан Мазепа) - тло і постать /
Є. Маланюк. Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч /
М. Андрусяк. – Київ : Обереги, 1991. – 46 с.
Маланюк, Є. Зовсім інші : [про життя і творчість Марка
Вороного та Олега Ольжича] / Євген Маланюк //
Літературна Україна. – 2014. – 12 червня. – С. 10–11.
Маланюк, Є. Пам'яті Освальда Бурггардта / Євген
Маланюк // Літературна Україна. – 2015. – 2 квітня. –
С. 10.

10. 10
Андрієнко, С. Імператор залізних строф. Життя та
творчість Євгена Маланюка / С. Андрієнко // Українська
мова та література. – 2013. – № 22. – С. 25–30.
Баган, О. Ментальний комплекс малоросійства в
українській культурі : дискурс Євгена Маланюка /
О. Баган // Слово і Час. – 2018. – № 2. – С. 25–30.
Базилевський, В. Проти годинникової стрілки : над
нотатками Євгена Маланюка / В. Базилевський //
Літературна Україна. – 2015. – 13 серпня. – С. 4–5.
Бедрій, А. Євген Маланюк – мислитель півдня України /
А. Бедрій // Визвольний шлях. – 1977. – № 11. – С.
1246 –1249.
Бойчук, Б. Євген Маланюк / Б. Бойчук // Спомини в
біографії. – Київ : Факт, 2003. – С. 70–76.
Бондар, В. Євген Маланюк в роки Другої світової /
В. Бондар // Літературна Україна. – 2018. – 8
березня. – С. 8.
Гарасим, Я. Етноестетичні виміри культурологічної
концепції Євгена Маланюка / Я. Гарасим // Слово і
Час. – 2018. – № 2. – С. 5–10.
Голик, О. Душа болить за рідну Україну. Цикл уроків за
творчістю Євгена Маланюка. / О. Голик // Українська
мова й література в школах України. – 2014. – № 11. –
С. 50–55.

11. 11
Голик, О. З Україною у серці. Цикл уроків за творчістю
Євгена Маланюка / О. Голик // Українська мова й
література в школах України. – 2015. – № 1-2. – С. 44–
47.
Горбатюк, В. Я знаю, ви мене розстріляєте! : Євген
Маланюк і Павло Тичина : зустріч у Празі /
В. Горбатюк // Дзвін. – 2016. – № 1. – С. 211-213.
Грицай, Л. «Як в нації вождів нема, тоді вожді її
поети» : вивчаємо поетичну спадщину Євгена
Маланюка / Л. Грицай, Я. Грицай // Українська мова і
література в школах України. – 2017. – № 2. – С. 25–
27.
Гурбанська, А. Дух – воля – віра : концепти художнього
світу поетів «Празької школи» : [Є. Маланюк,
О. Ольжич, О. Теліга] / Антоніна Гурбанська //
Українська мова і література в школах України. –
2015. – № 7/8. – С. 52–57.
Дем'яненко, С. «Мушу випити келих до краю...» :
вивчаємо життя і творчість Євгена Маланюка :
[конспект заняття у вузі] / Світлана Дем'яненко //
Дивослово. – 2014. – № 12. – С. 14–24.
Захарова, Н. І. Є. Маланюк «Під чужим небом» : [урок
української літератури] / Н. І. Захарова // Все для
вчителя. – 2014. – № 10. – С. 63.

12. 12
Іванишин, П. Початкові модуси відкривання буттєвого
сенсу в поезії Євгена Маланюка / П. Іванишин // Слово
і Час. – 2018. – № 2. – С. 11–17.
Ільницький, М. Євген Маланюк (1897-1968) /
М. Ільницький // Дивослово. – 2013. – № 4. – С. 58–62.
Ільницький, М. Євген Маланюк (1897-1968) /
М. Ільницький // Дивослово. – 2013. – № 6. – С. 48–53.
Клочек, Г. Малоросійство Євгена Маланюка і
сьогодення / Г. Клочек // Літературна Україна. –
2015. – № 20. – С. 10–11.
Ковалів, Ю. Євген Маланюк / Юрій Ковалів // Слово і
Час. – 2019. – №2. – С. 74-80.
Крупач, М. «Великий ворог» із «маленької задротяної
каплиці» : (пореволюційні «бої» Євгена Маланюка за
нове національне мистецтво) / М. Крупач // Слово і
Час. – 2018. – № 2. – С. 18–24.
Куценко, Л. В. Dominus Маланюк : тло і постать /
Леонід Куценко. – Київ : Просвіта, 2002. – 368 с.
Миронець, Н. Невідомі автографи Євгена Маланюка /
Н. Миронець // Слово і Час. – 2013. – № 9. – С. 77–92.
Набитович, І. Євген Маланюк і Дарія Віконська.
Мистецька трансформація історії княжого роду
Федоровичів у поемі «Побачення» / І. Набитович //
Слово і Час. — 2019. — № 6. — С. 46-55.

13. 13
Омельчук, О. Михайло Рудницький про Євгена
Маланюка / О. Омельчук // Слово і Час. – 2019. –
№ 2. – С. 80–90.
Панькова, Н. Євген Маланюк. Вірші про призначення
поета й поезії. Символічні образи. Збірки поезій
«Стилет і стилос», «Гербарій», «Земля й залізо»,
«Земна Мадонна» / Надія Панькова // Українська мова
та література. – 2014. – № 23. – С. 28–33.
Роздольська, І. Координати Маланюківських студій /
І. Роздольська // Слово і Час. – 2018. – № 2. – С. 3–4.
Русов, Ю. Євген Маланюк і поезія визвольних змагань /
Ю. Русов // Визвольний шлях. – 1969. – № 2. – С. 184–
199.
Салига, Т. «...І став сонет здобутком революцій...» :
сонетарій Євгена Маланюка і дещо навколо нього /
Тарас Салига // Слово і Час. – 2014. – № 5. – С. 18–36.
Салига, Т. «Схід» і «Захід» у художньо-публіцистичних
концептах Євгена Маланюка / Тарас Салига //
Українська літературна газета. – 2015. – 24 квітня. –
С. 4–5.
Салига, Т. «Кров запеклася чорним гніздом» : нотатки
про «Чорні вірші» Є. Маланюка / Т. Салига //
Літературна Україна. – 2014. – 6 лютого. – С. 10-11.

14. 14
Салига, Т. Молитва Євгена Маланюка до Миколи
Зерова / Тарас Салига // Літературна Україна. – 2012. –
9 лютого. – 6-7.
Салига, Т. «Нема на світі інших батьківщин понад
одну...» : (із листів Євгена Маланюка до Оксани
Сембай-Галицької) / Т. Салига // Слово і Час. – 2017. –
№ 1. – С. 4–16.
Слабошпицький, М. Вождь. Євген Маланюк /
М. Слабошпицький // 25 українських поетів на
вигнанні. – Київ : Ярославів Вал : Журнал «Київ»,
2012.– С. 71–124.
Слоньовська, О. За законами міфу : (поет-вісник Євген
Маланюк – метафізичний діагностик і цілитель
української нації) / О. Слоньовська // Слово і Час. –
2018. – № 2. – С. 36–42.
Українська література : імена і долі письменників :
методичні поради : в 3 ч. / упоряд. Н. М. Гаєвська,
Л. С. Монастирецький ; заг. ред. В. Я. Неділька ;
Національний університет імені Тараса Шевченка. –
Київ : Бібліотека українця, 2001. – 344 с.
Українські поети : біографії, огляди творчості, початок
віршової літератури в Україні, усна народна творчість,
теорія віршування : довідник / відп. за вип., худож.
ред. М. І. Преварська. – Київ : Велес, 2015. – 288 с. :
портр.

15. 15
Шевцова, Л. «Завжди один, бо проти течії…» /
Л. Шевцова // Дивослово. – 2008. – № 9. – С. 10–12.
Яровенко, Т. «Маланюкіана» Леоніда Куценка:
tobecontinued... / Т. Яровенко // Українська мова й
література в сучасній школі. – 2013. – № 10. – С. 31–
32.
Електронні ресурси
Ільницький , М. Імператор залізних строф
[Електронний ресурс] / Микола Ільницький . —
Режим доступу : https://zbruc.eu/node/63670 (Дата
звернення 02. 2022)
Маланюк Євген (1879 - 1968) [Електронний
ресурс]. – Режим доступу :
http://ul.iolya.com.ua/page184.html
(Дата звернення 02. 2022)
Пеленська, О. «Українське військо – мотор, який
урухомив нашу історію» – Євген
Маланюк[Електронний ресурс] / О. Пеленська. —
Режим доступу : https://www.radiosvoboda.org
(Дата звернення 02. 2022)
Черкаська, Г. Євген Маланюк [Електронний
ресурс] / Ганна Черкаська. — Режим доступу :
https://uahistory.com/topics/famous_people/3961#p
rettyPhoto (Дата звернення 02. 2022)

16. 16
Як починався Євген Маланюк [Електронний
ресурс]. – Режим доступу :
https://persha.kr.ua/article/110120-yak-
pochynavsya-yevgen-malanyuk/ (Дата звернення
02. 2022)