День поезії 2018

1. Виставка-настрій

3. Поезія –голос Істини,
голос Правди, голос
Свободи

4. Поезія – вона сльоза немов,
священна й кришталево чиста,
краса, піднесеність, врочистість,
і гнів, і розпач, і любов.
Василь Ганущак

5. Поезія… Таке коротке і змістовне слово!
Вона і втішить, і пригорне, і приголубить.
Поетичне слово здатне проникати в таємниці
людської душі, закликати людину мислити
образами, допомагає спілкуванню, розширює
кругозір. Немає відповіді на питання, в чому
секрет поетичних чарів. Поезія залишається
загадкою. Тим більше вона вабить читачів.
Навіть той, хто кричить: “Не люблю віршів
всіляких поетів!”, мабуть, просто не читав
шедеврів. Інакше обов'язково знайшов би собі
поетів до душі.

6. В читальному залі нашої бібліотеки до дня
поезії оформлено книжкову виставку-
настрій «Поезія – це голос Істини, голос
Правди, голос свободи», де предсталено
поетичні твори українських поетів 19 – 21
століть, деякі популярні вірші Ліни Костенко,
збірки переможців, учасників та гостей міського
фестивалю молодіжної поезії « Ми – Суми».

9. Не треба думати, що поезія
сьогодні померла – вона стала
більш сучасною, цікавіше і
романтичніше.

10. Хай Слово, втілене в віршах, стає
піснею Душі, а кожна пісня –
фантастичним таїнством поєднання
слова і музики! Хай життя кожного
буде вічним потоком краси і
творчості!

11. Кажуть, що поезія –
це голос Істини, голос Правди, голос
Свободи. Той, хто чує його, здатний
піднятися на вершини духу, згуртувати
націю, об’єднати людство.

12. Поезія - це струни відчуттів,
Це музика Вселенської любові,
Поезія - це скарб усіх віків,
Це діамант величиною в слово!
Ігор Федчишин

14. Про нетлінну красу
Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.

15. І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
– Люди, будьте взаємно ввічливі! –
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
– Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!

16. Ліна Костенко
Про силу слова
Страшні слова, коли вони мовчать
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

17. Про мрії
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,
А з правди, чесноти і довір'я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!

19. Про цінність часу
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, –
час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в
цвітінні.

20. Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.

21. Ліна Костенко
Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.
Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли вітражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?!
Такі вже рідні, і такі чужі.
Ця казка днів – вона була недовгою.
Цей світлий сон – пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! –
Воно лишилось на усе життя.

22. Напитись голосу твого,
Того закоханого струму,
Тієї радості і суму,
Чаклунства дивного того.
Завмерти, слухати, не дихать,
Зненацька думку перервать.
Тієї паузи безвихідь
Красивим жартом рятувать.
Слова натягувать, як луки,
Щоб вчасно збити на льоту
Нерозшифрованої муки
Невідворотну німоту.
Триматись вільно й незалежно,
Перемовчати: хто кого.
І так беззахисно й безмежно
Чекати голосу твого.

24. Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,—
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є — дорога, явори,
усе моє, все зветься — Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.

26. ПОЕЗІЯ — ЦЕ ЗАВЖДИ
НЕПОВТОРНІСТЬ,
ЯКИЙСЬ БЕЗСМЕРТНИЙ
ДОТИК ДО ДУШІ
Л. КОСТЕНКО.

27. Сумська філія ХНУВС
Бібліотека
м. Суми, 2018