Україна в умовах десталінізації (1953 – 1964 рр.).pptx
Леся Українка
1. Мене весна на лузі породила,
Заквітчана у проліски.
Вона мене за руку повела в лани,
На луки дальні, до верби старої,
Розщепленої громом весняним,
Водицею з криниці степової
Щоранку напувала…
Була я вільна і щаслива.
Та якось вдень, коли скінчилася злива,
Я на отаві дудочку знайшла,
Обвітрену, стару, робітникові.
Заграла я й почула дивну мову –
То мова муки людської була…
Так вперше я відчула муку пісні, яка
співцеві сну не принесла.
Яка його будитиме й вестиме, і сіятиме
слово молоде,
Аж поки сам він хащами густими
Пробуджених від сну не поведе…
І я тепер на шлях ступити мушу.
Я поспішаю…
Я до вас іду.
2.
3. Це талант наскрізь мужній…
Її поезія – то
огнисте оскарження того
гніту сваволі, під
яким стогне Україна.
І. Франко Довго щирими сими словами
До людей промовлятиму
я…
Л.Україна
4. Журнал складається з 5-х сторінок:
1. «Біографія Лесі Українки».
2. «Сім струн»
3. «Ода волинським лісам»
4. «Єдина! На всю Україну!»
5. «Віночок пам'яті для Лесі
Українки»
5. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки,
що запалює душу людини.
Хай палає свічка. Хай палає,
Поєднає нас вона в цей час.
Друзів голоси нехай лунають,
Слово й музика нехай єднають нас.
8. Дитинство
Лариса Петрівна Косач народилась 25 лютого 1871 р. в місті
Новограді – Волинському , тепер Житомирської області. Родина
Косачів була заможною й освітньою, входила до кола патріотичної
української інтелігенції.
9. Петро Косач – батько
Лесі Українки
Ольга Косач – мати
Лесі Українки.
Псевдонім Олена Пчілка
10. З братом Михайлом
(1869 - 1903)
Ольга Косач
(1887 – 1945) Ізидора Косач-Борисова
(1888-1979)
Оксана Петрівна Косач-
Шимановська, (1882–1975)
Микола Петрович Косач
(1884–1937)
12. Будинок у Колодяжному
У 1879 р. родина Косачів
перебралася до Луцька
:сюди було переведено
на службу батька . Тоді ж
у селі Колодяжному
поблизу Ковеля батько
купив ділянку землі й
заклав заміський
будинок. Відтоді цей
таємничий і напрочуд
мальовничий край став
для письменниці
уособленням України.
13. Вечірня година
(Коханій мамі)
Уже скотилось із неба
сонце,
Заглянув місяць в моє
віконце.
Вже засвітились у небі
зорі,
Усе заснуло, заснуло й
горе.
Вийду в садочок та
погуляю,
При місяченьку та й
заспіваю.
Як же тут гарно, як же
тут тихо,
В таку годину забудеш
лихо!
Л.Українка з Оленою
Пчілкою. Ялта 1897 р.
Леся Українка у
волинському
народному вбранні.
1878–1879 роки
14. Надія
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянуть іще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені все одно,
Поглянуть іще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.
Писати поезії Леся Українка почала рано, будучи 9-
річною дівчинкою, написала вірш «Надія». Вперше
надруковано в журн. «Зоря». Леся написала цей перший
у своєму житті вірш під впливом звістки про долю своєї
тітки Олени Антонівни Косач (в одруженні Тесленко-
Приходько), засланої за участь у революційному русі.
15. Леся цікавилася історією. Дев'ятнадцятирічною дівчиною вона написала для
молодшої сестри підручник "Стародавня історія східних народів«, в якому
проводила багато паралелей і порівнянь дійсності трьохтисячного минулого
зі сучасним. Цей підручник був доступним, лаконічним і цікавим. Мужніючи,
Леся зацікавилася філософією, почала також пробувати себе в публіцистиці.
Разом із сестрою Ольгою вона відвідувала публічні лекції в Київському
університеті, займалася самоосвітою, завдяки чому стала найосвіченішою
жінкою в тогочасній Європі.
Леся із сестрою Ольгою
16. Застудившись ,Леся з 1881 стала
важко хворіти. Спочатку боліла
нога, потім ліва рука. Дівчинку
лікували по-домашньому від
ревматизму та її вразив
туберкульоз кісток. З того часу
розпочалась її «тридцятилітня
війна» з тяжкою і невиліковною
на той час хворобою –
туберкульозом.
17. Луцьк. Один із будинків, в
якому жили Косачі
Кімнати в будинку Косачів
18.
19. Через хворобу вона навчалася в дома, під
керівництвом приватних вчителів, а потім
самостійно здобувала освіту. Леся оволоділа
13 мовами, а французькою, німецькою,
італійською вона могла писати вірші.
Хто вам сказав що я слабка,
Що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука,
Чи пісня й думка кволі?
Ви чули, раз я завела
Жалі та голосіння, –
То ж була буря весняна,
А не сльота осіння.
А восени…
Яка журба,
Чи хто цвіте, чи в’яне,
Тоді й плакучая верба
Злото-багряна стане…
20. Вперше спробувала пастель.
Олекса́ ндр
Олекса́ ндрович Мура́ шко
Художник
Леся Українка брала уроки
малювання у відомого
художника О. Мурашка
Картина, яку написала Леся Українка
«Мати і дитина»
24. Леся Українка неодноразово лікувалася в Одесі. Уперше Лесю запросив
сюди знаний в місті правник та літератор Михайло Комаров, добрий
знайомий родини Косачів. Сталось це в червні 1888 р.
«Прощай, Волинь…»
Прощай, Волинь! Прощай, рідний
куточок!
Мене від тебе доленька жене,
Немов од дерева одірваний
листочок…
І мчить залізний велетень мене.
Передо мною килими чудові
Натура стеле – темнії луги,
Славути красної бори соснові
І Случі рідної веселі береги.
Снується краєвидів плетениця,
Розтопленим сріблом блищать річки,
То ж матінка-натура чарівниця
Розмотує свої стобарвнії нитки.
25. Леся Українка неодноразово лікувалася в Одесі.
Уперше Лесю запросив сюди знаний в місті
правник та літератор Михайло Комаров, добрий
знайомий родини Косачів. Сталось це в червні
1888 р.
«Прощай, Волинь…»
Прощай, Волинь! Прощай,
рідний куточок!
Мене від тебе доленька
жене,
Немов од дерева
одірваний листочок…
І мчить залізний велетень
мене.
Передо мною
килими чудові
Натура стеле –
темнії луги,
Славути красної
бори соснові
І Случі рідної
веселі береги.
Снується краєвидів
плетениця,
Розтопленим сріблом
блищать річки,
То ж матінка-натура
чарівниця
Розмотує свої стобарвнії
нитки.
26. Вже сонечко в море сіда…
Вже сонечко в море сіда;
У тихому морі темніє;
Прозора, глибока вода,
Немов оксамит, зеленіє.
На хвилях зелених тремтять
Червонії іскри блискучі
І ясним огнем миготять,
Мов блискавка з темної тучі.
А де корабель ваш пробіг,
Дорога там довга й широка
Біліє, як мармур, як сніг,
І ледве примітно для ока
27. Тиша морська
Певно, се країна світла
Та злотистої блакиті,
Певно, тут не чули зроду,
Що бува негода в світі!
Тиша в морі... ледве-ледве
Колихає море хвилі;
Не колишуться од вітру
На човнах вітрила білі.
Як би я тепер хотіла
У мале човенце сісти
І далеко на схід сонця
Золотим шляхом поплисти!
Не страшні для мене вітри,
Ні підводнії каміння, —
Я про них би й не згадала
В краю вічного проміння.
30. Давня весна
Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло –
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна».
Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
Як та була, що за вікном цвіла.
1894 року.
31. 1913 рік
Серце Лесі Українки перестало битися 19 липня 1913 р. в
грузинському місті Сурамі. Тіло письменниці перевезли до
Києва й поховали на Байковому цвинтарі поряд із могилами
батька й брата.
Леся Українка в останні роки життя
32. ІІ сторінка «Сім струн»До ( Гімн)
До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься,
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.
Ре ( Пісня)
Реве-стоне негодонька,
Негодоньки не боюся.
Як на мене пригодонька,
То я не журюся.
Мі ( Колискова)
Місяць яснесенький,
Промінь тихесенький
Кинув на нас. Спи, мій малесенький,
Пізній бо час.
Фа ( Сонет)
Фантазія! Ти сила чарівна,
Що збудувала світ в порожньому просторі,
Вложила почуття в байдужий промінь зорі,
Що будиш мертвих з вічного їх сну.
Соль ( Рондо)
Соловейковий спів навесні
Ллється в гаю, в зеленім розмаю.
Та пісень тих я чуть не здолаю.
І весняні пісні запашні
Не для мене розквітнули в гаю.
Ля (Нюкторн, Нічна пісня)
Лагідні, веснянії ночі зористії,
Куди ви од мене полинули?
Пісні соловейкові дзвінко-сріблисті,
Невже ви замовкли, минули?
Сі
Сім струн я торкаю, струна по струні.
Нехай мої струни лунають,
Нехай мої співи літають
По рідній коханій моїй стороні.
«Сім струн» — цикл поезій Лесі Українки,
що складається з 7 віршів. Вперше
надруковано як цикл у збірці «На крилах
пісень» Львів, 1893. Присвячений Михойлу
Драгуманову («дядьку Михайлу»).
Датується 1980р. за автографом в
альбомі «Poesie», в якому дата 1890 р.
проставлена майже під кожною поезією
циклу.
33. ІІІ сторінка: «Ода волинським лісам»
В дитячий любий вік,
В далекім ріднім краю
Я чула казку. Чула раз,
А й досі пам'ятаю.
Кохана сторона моя!
Що раз згадаю я тебе,
То й казку цю згадаю!
34. Весна ще ніколи не співала, як тепер .
Чи то мені так снилось?
Мені здається часом, що верба
Ота стара, сухенька, то — матуся.
Вона мене на зиму прийняла
І порохном м'якеньким устелила
Для мене ложе...
35. ІV сторінка «Єдина! На всю Україну!»
Миха́йло Іва́нович Павли́ к —
український письменник,
публіцист, громадський і
політичний діяч.
Коли Михайло Павлик запропонував Лесі поміняти російське підданство на
австрійське, поетеса відповіла:” Я, звісно, не хочу бути підданою Росії, але в
такій же мірі не прагну стати підданою австрійської держави. Я б воліла бути
громадянкою незалежної самостійної України ”.
36. Леся Українка Іван Франкота
У взаємовідносинах Франка та Лесі були різні періоди: від
щирих і дружніх, майже сімейних взаємин, до відкритої конфрон-
тації на ґрунті розбіжностей у поглядах на майбутнє національ-
ного руху в Україні. Втім, їм вистачало сили та розуму виходити з
будь-якої ситуації з гідністю, зберігати товариські стосунки та
повагу одне до одного.
37. Микола Бажан
«В історії світової
літератури важко
знайти таке ім’я,
яке дорівнювало б
їй талантом,
мудрістю,
проникливістю,
значущістю».
39. «Конва́лія» — вірш Лесі Українки,
вперше надрукований в
журналі «Зоря», 1884р. Вперше
передруковано у збірці «На крилах
пісень», 1893р.
КОНВАЛІЯ
Росла в гаю конвалія
Під дубом високим,
Захищалась від негоди
Під віттям широким.
Та недовго навтішалась
Конвалія біла, –
І їй рука чоловіча
Віку вкоротила.
Ой понесли конвалію
У високу залу,
Понесла її з собою
Панночка до балу.
40. Травневі трави рясно вкрили роси,
В гаю зазвичай теж співають солов’ї.
Та окропилася земля людською кров’ю,
Сльозами матерів вкраїнської землі.
Наші сини! — оплакують родини,
У горі почорніли матері.
Не дочекалася когось одна-єдина,
Більше не буде розставання на зорі.
І батько діток милих не пригорне,
Хоч часто бачив їх в коротких снах
Все може статися — в бою загине,
Запульсувала кров гаряча у висках.
В нерівному бою боєць поліг,
Інакше учинити він не зміг.
В мішень стріляє вража «сатана» —
Не оголошена Вкраїні ця війна.
Молитвами ми просимо у Бога:
«Ти перемогу нам пошли,
Щоб Україна зажила щасливо,
Без сліз, без жертв дай вибратись з пітьми!»
Мак - символ печалі і туги.
