2. Підприємці, інженери, меценати, вчені: портретна галерея
Берегині роду
Меценатська діяльність родини
Спогади, вислови про діяльність Симиренків
Вшанування пам’яті роду Симиренків
Родинний кросворд
- дивись відео
Умовні позначки
- читай в мережі Інтернет
3. Слава роду Симиренків на побутовому рівні назавжди увічнена у назві популярного
сорту яблук «ренет Симиренка», хоча аграрні чиновники у 30-50-х роках ХХ ст. намагалися
перейменувати цей сорт у «Зеленку Вуда». А цікаві та надзвичайно трагічні сторінки історії
славетного роду почали відкриватися для українців лише в наш час. Ім’я Симиренків відоме в
історії цукроваріння, історії помології*, історії меценатства, історії винахідництва.
У «Реєстрі війська запорозького: 1649 року» у списку козаків Вільшанської сотні
Корсунського полку зустрічаємо ім'я Феська Семеренка. Згідно з переказом «Семеренко»,
«Семиренко», «Симиренко» – козацьке прізвисько, яке підкреслювало помножену на сім силу і
спритність його носія. Дійшло до нас також ім'я останнього вільного козака Андрія (не пізніше
1744 р.н.).
У «Ревізійному реєстрі» за 1811 р. є документальні відомості про
Степана Андрійовича та його дітей, що стали кріпаками. Степан
Симиренко був відчайдушним запорізьким козаком, який боронив
українську землю від турецьких яничарів, громив кримського хана та
польську шляхту, перепливав човнами Чорне море, визволяючи з кайданів
братів-невільників. Покозакувавши 20 років, оселився на хуторі біля Черкас
та почав господарювати. Непосидюча вдача не давала йому довго
затримуватися на одному місці, тому купив волів та пішов чумакувати. Був
одружений з Василиною Марчевською та мав 8 дітей – Хому, Федора,
Авксентія, Миколу, Олександру, Мелантія, Хотину, Параску. Надалі
розглянемо родову гілку Федора Степановича Симиренка.
*помологія - наука про сорти плодових і ягідних рослин, відгалуження ботаніки.
Степан Симиренко
Запорозький козак,
засновник роду Симиренків
4.
5. Один зі синів Степана Андрійовича Симиренка – Федір
Симиренко виявив себе справжнім спадкоємцем батька. За порадою
свого тестя Михайла Яхненка він почав орендувати три водяні млини на
річках Рось та Вільшанка, заробляючи кошти. Розбагатівши, викупив
себе та родину з кріпацтва, організував спілку разом з братами
Яхненками, яка згодом стала називатися Торговий дім «
Брати Яхненки і Симиренко». Федір став дуже поважною особою, мав
декілька великих крамниць у Одесі, склади у Миколаєві, отримав статус
купця Першої гільдії.
Федір Степанович Симиренко (1791-1867)
один із перших підприємців-цукрозаводчиків,
купець Першої гільдії (з 1842 р.),
потомствений почесний громадянин м. Одеси (1851 р.),
меценат, доброчинець,
мав підприємницький хист, вмів тонко та дипломатично вести переговори з
покупцями,
надав своїм дітям хороше виховання та вищу інженерну освіту,
за часів його керівництва збудувано перший механізований цукрово-рафінадний завод
(с. Ташлик, 1834 р.),
хороший організатор виробництва і торговельної справи,
цікавився садівництвом, овочівництвом.
6. Торговий дім «Брати Яхненки і Симиренко» (1815-1880-ті рр.)
1815-1820 рр.: заснування фірми братами Терентієм, Кіндратом, Степаном
Яхненками та Федором Симиренком;
створення першого капіталу торгівлею борошном, іншими товарами;
розбудова цукрових парових заводів
(с. Мліїв, с. Ташлик Черкаського повіту)
з оснащеною найпередовішою технікою
з виробництва цукру-піску та рафінаду
та машинобудівного заводу (1846), що
займався ремонтно-технічним
обслуговуванням власної фірми,
випускав парові та інші заводські
устаткування (с. Мліїв) – 40-50 рр. ХІХ
ст.;
створення розгалуженої, потужної мережі торгівлі цукром,
пастилою та іншими кондитерськими виробами у Російській
імперії та за кордоном, які успішно конкурували з іноземною
продукцією;
Етикетка цукрової продукції
Степан ЯхненкоКіндрат Яхненко
Федір Симиренко
7. Торговий дім «Брати Яхненки і Симиренко» (1815 -1887 рр.)
заснування модерного
пароплавства на р. Дніпро.
утримання штатних комісіонерів, які працювали у торговельних філіях м. Харкова,
Одеси, Кременчука, Миколаєва, Севастополя, Бердичева, Ростова, Москви;
створення справжньої промислової імперії – при заводах
було побудовано фабричне містечко з газовим освітленням
(5000 вільнонайманих робітників): головна контора, технічні
майстерні, приходське училище, недільна школа для дорослих,
технічне училище (викладачі мали університетську освіту),
лікарня для робітників (150 ліжок), крамниця з помірними
цінами, паровий млин, гуртожитки для самотніх робітників,
окремі будинки для сімейних робітників, бібліотека, церква,
театр (з українськими виставами), закладений універсальний
дендропарк та сади (с. Мліїв), що стали згодом дослідними
лабораторіями;
виготовлення перших
суцільнометалевих кораблів
(«Українець» – 50 кінських сил,
1853, «Ярослав» – 100 кінських
сил, 1857);
Мліївський цукровий завод
Сидорівський цукровий завод
Ташлицький цукровий завод
«Українець»
8. Торговий дім «Брати Яхненки і Симиренко»
Заводоуправління Мліївської цукроварні, ХІХ ст.
«Завод зразу почав давати прибутки, в середньому 25
тис., були роки, коли давав і 50 тис. І це при тому, що тоді не
було заохочувальних мит для фабричної промисловості, не було
залізничних доріг і тільки почала розвиватися пароплавна
діяльність, але і при таких розкладах завод не був збитковим»
Потап Васильович Лось, головний рахівник машинобудівного заводу
9. Платон Федорович Симиренко (1821-1863)
інженер-технолог за освітою,
закінчив Політехнічний інститут (м. Париж, 1843),
технічний директор Мліївського промислового комплексу,
талановитий конструктор,
мав обов’язки інженера городищенських заводів,
став головним керівником родинної фірми (до 1863),
створив справжню промислову імперію,
вперше побудував на своєму заводі і запустив по Дніпру залізні пароплави,
перший з яких отримав горду назву «Українець», другий – «Ярослав»,
поклавши початок вітчизняному суднобудуванню для прямого експорту цукру
на ринки Європи,
відкрив перший паровий пісково-рафінадний завод (с. Ташлик, Черкаська
область, 1839-1843), оснащений найпередовішою технікою з виробництва
цукру-піску та рафінаду,
побудував цукрові заводи в с. Руська Поляна, орендував та запустив заводи в
с. Орлівці та Олександрівці (1845),
побудував Мліївський машинобудівний завод (1948),
заклав у Млієві універсальний дендропарк та сади,
з його ініціативи були відкриті приходське училище, недільна школа для
дорослих, технічне училище.
«Українець», перший металевий
пароплав на Дніпрі
10. Платон Федорович Симиренко (1820-1863)
Цікаві факти
Платон Симиренко вважав, що капітал повинен служити суспільству в цілому, а
не тільки своєму власнику. Тому він щедро допомагав розвитку української культури,
підтримуючи її найталановитіших представників. У 1859 р. у Мліїв приїжджав Тарас
Григорович Шевченко, ознайомився із заводськими приміщеннями і робочим містечком і
був вражений побаченим. Знайомство великого поета з найбільшим українським
підприємцем переросло в міцну і щиру дружбу. Пізніше Платон Федорович став спонсором
першого видання «Кобзаря». Вартість цього видання оцінювалася значною на ті часи сумою
– 1100 рублів. Цікаво, що в 1860 році Симиренко за свій рахунок видав два варіанти
Шевченківського «Кобзаря», один з яких пройшов чиновницьку цензуру, а другий, не
цензурований, був поширений серед вузького кола втаємничених людей.
Тарас Шевченко читає свої твори
в колі родини Платона
Симиренка
Художник: О. Берендей
11. Платон Федорович Симиренко (1820-1863)
Котеджне містечко, зведене Платоном Симиренком для робітників і службовців у
Млієві, називали справжнім дивом. Кожна сім’я жила в окремому і просторому будиночку, яких
всього було більш ніж 160. Біля кожного з цегельних котеджів був свій маленький садок. Іншим
робітникам надавалися кімнати в комфортабельному гуртожитку.
Платон Симиренко з дружиною
Тетяною Іванівною
У містечку працювала безкоштовна
лікарня на 100 місць, парова лазня, бібліотека,
аматорський театр. Діяла школа, в якій дітям
робітників викладали вчителі з університетською
освітою, працювало професійне училище. При
школі функціонував спортзал. У містечку був свій
водогін і газове освітлення вулиць. І це в 1840-х
роках, коли не кожне велике місто України могло
похвалитися такими технічними нововведеннями.
Зарплата на заводах Симиренка була значно вища
за середню по країні, також практикувалися
спеціальні премії. Великі свята відзначалися всім
колективом в просторому актовому залі заводу.
Цікаві факти
12. Василь Федорович Симиренко (1835-1915)
закінчив Політехнічний інститут (Париж) за фахом інженера-технолога
цукрової промисловості,
голова Торгового дому «Брати Яхненки та Симиренко» (1868-1873),
побудував власну цукроварню у с. Сидорівка Київської губернії (нині –
Черкащина),
інженер-конструктор, зареєстрував патент на випаровувальний апарат, що
вдвічі скорочував витрати палива на переробку цукрового буряка (1876),
добре знався на механіці, розробляв, ремонтував, удосконалював машини
та механізми, обладнав підприємство агрегатами власного винаходу,
технолог у галузі цукроваріння, винайшов нові прогресивніші методи
варіння цукру, один із перших запровадив у Російській імперії виробництво
пастили та мармеладу,
вчений-практик, приводив досліди у хімічній лабораторії,
публікував наукові праці у науково-технічних журналах Росії та
закордоном, зокрема у Німеччині та Франції,
спілкувався з науковцями багатьох країн світу, обмінювався
напрацюваннями,
брав активну участь у роботі «Отделения Императорского русского
технического общества» (з 1871),
щедрий меценат української культури, підтримував українських
письменників, композиторів, видавців журналів,
видавав спільно з П. Чубинським «Щорічник цукробурякової
промисловості»,
cприяв виданню «Трудів»» етнографічно-статистичної експедиції П.
Чубинського в Україні та Білорусі.
Український промисловець,
інженер-конструктор та технолог у
галузі цукроваріння, визначний
меценат української культури,
син Федора Симиренка, спадковий
Почесний громадянин Києва
13. Василь Федорович Симиренко (1835-1915)
Цікаві факти. Василь Федорович…
…завзято танцював мазурку, вмів розворушити дітей, жонглював, часто
співав українські пісні дуетом зі своєю дружиною Софією Іванівною.
…володів багатьма європейськими мовами.
…не маючи прямих нащадків, заповів всі свої кошти на розвиток
вітчизняної науки та культури.
член Київської Старої Громади, де його називали «Великий Хорс» за
меценатство, підтримку української культури,
дуже любив український театр і тому посприяв утворенню
аматорського колективу на Сидорівському цукровому заводі. Цей
театр був одним із найкращих в Україні. Керував ним відомий
громадівець Йоїль Руденко. До трупи, крім місцевої молоді та
робітництва, входили також: Михайло Старицький, Марія
Заньковецька, Ганна Затиркевич, Ганна Борисоглібська.
14. Левко Платонович Симиренко (1855-1920)
із золотою медаллю закінчив Одеську гімназію (1873), деякий
час навчався у Київському університеті, продовжив навчання
на природничому факультеті Новоросійського університету (м. Одеса,
закінчив у 1879),
за участь у русі народників відбував заслання у Східному Сибіру (1879-
1887), де працював садівником (серед інших, виплекав низькорослі
повзучі овочеві дерева, що можуть витримати низькі температури), за його
ініціативою закладено міський парк у Красноярську,
Відомий помолог, селекціонер в галузі садівництва,
член-кореспондент Бельгійського товариства садоводів (1894),
почесний член Французького помологічного товариства (1895),
Велика золота медаль імені Х. Стевена (1914),
Золота медаль французького товариства садоводів (1913),
створив маточний колекційний сад та помологічний розплідник (майже
3000 сортів плодових і декоративних культур), школу садівників (с. Мліїв,
Черкащина, 1887),
основні дослідження – нові агротехнічні прийоми вирощування колекції
посадкового матеріалу, шедевром якої став відібраний ним сорт яблук
Ренет,
директор, науковий керівник помологічного розплідника, який у 1917 р.
був переданий у власність держави разом із колекцією плодових культур.
15. Левко Платонович Симиренко (1855-1920)
1879 р.
Левко Платонович з дітьми – Платоном,
Володимиром, Тетяною, 1919 р.
16. Володимир Левкович Симиренко (1891-1938)
син видатного помолога Левка Платоновича Симиренка,
навчався у приватній гімназії Г. Валькера, Полтавській гімназії (1904-1910),
був співробітником всеросійського земського союзу, що допомагав у обороні
країни під час Першої світової війни, та завідував відділом поставки продовольства
у діячу армію,
закінчив Київський політехнічний інститут (1918),
володів кількома європейськими мовами,
видатний вчений у галузі садівництва,
директор Мліївської садово-городньої станції та Центрального плодового
розплідника (1920-1930),
професор плодівництва та інтенсивної культури Уманського, Полтавського
інститутів (1926-1932),
організатор та перший директор Всесоюзний науково-дослідний інститут
плодового і ягідного господарства у Китаєві під Києвом (1930-1933),
виконував роботу з перебудови та організації українського садівництва і
розплідника,
систематизував та упорядкував його біологічний фонд,
почав створення Всеукраїнської помологічної комісії з сортовипробувань
плодових культур (1923),
мав блискучі здібності організатора і адміністратора,
засновник перших україномовних часописів з садівництва, виноградарства та
городництва,
здійснив переклад та підготував знаний у той час «Підручник садівництва»
Греля,
написав та направив до редакції наукову працю «Часткове сортознавство
плодових рослин» (1932), яка була видана в Україні тільки 1995-1996 рр., інші
наукові праці,
«Вкрию садом увесь світ…» (В. Симиренко)
Полтава,1904 р.
17. мав наукову суперечку з Мічуріним, за що був арештований (січень 1933),
відбував заслання у Херсонській виправно-трудовій колонії (10.1933-12.1936),
брав участь у закладці саду-комбінату імені Фрунзе у Херсонській області,
розстріляний у вересні 1938 року під Курськом,
посмертна реабілітація (13.12.1957).
У Млієві, початок 1920-х рр.
Володимир Левкович Симиренко (1891-1938)
Фрагмент спогадів дочки В. Л. Симиренка
Тетяни Володимирівни: «Мого батька арештували 7-го
січня 1933 року. Всю ніч чинили трус у домі і палили в
каміні наш родинний архів. Горіли козацькі грамоти,
листування, малюнки Шевченка і грамоти про премії з
виставок, присуджені Левку Платоновичу за матеріали з
мліївського розсадника. Тата забрали о 2-й годині, а о 4-й
сказали нам звільнити дім. Трамваї ще не ходили, і ми
вирушили з Китаєва пішки до бабуні на Львівську: мама,
я, мій 16-тимісячний брат Олесь і його няня. ...Тато чекав
на виконання вироку у камері смертників. Маму раз у раз
знаходили сусіди чи знайомі на вулиці зомлілу від
переживань і голоду й приносили додому. Ми з братом
перехворіли у 1933-34 році на всі дитячі недуги...».
Тетяна Володимирівна
Симиренко
Київ, 1995 р.
18. Олекса Володимирович Симиренко (1931-1979)
син Володимира Симиренка,
вимушено емігрував разом із матір’ю та сестрою Тетяною
у Європу, згодом – в Канаду (1942), потім – до США,
захистив докторську дисертацію у Міннесотському
університеті (1961) та отримав ступінь доктора соціології,
викладач соціології (Невадський, Каліфорнійський та
Пенсильванський університети),
займався дослідженнями у галузі теорії суспільних
відносин соціальної структури, етнічних груп та націй,
автор та редактор трьох книг, численних наукових праць,
публікацій з теорії суспільних відносин.
19. Велику роль у родині Симиренків
відігравали жінки славетного роду. Вони всіляко
підтримували своїх чоловіків у скрутні часи,
опікувалися їхніми доброчинними справами,
зберігали родинну спадщину. Династичними
зв’язками рід був пов’язаний з відомими
українськими родинами Яхненків, Хропалів,
Гружевських, Кістяківських, Леонтовичів,
Желябових. За декілька поколінь існування роду
відбулося його розгалуження на дві гілки: київську
та харківську. Доля та час розкидали
представників родини Симиренків по світу.
20. донька голови Одеської міської думи І. Овчинникова, купця Першої
гільдії,
дружина Платона Федоровича (1820-1863),
дбайлива господиня, цікава співбесідниця, добре зналася на літературі,
мистецтві, «людина вийняткових душевних властивостей»,
переймалася справами чоловіка та була йому доброю порадницею,
допомагала закладати декоративний та плодовий сад, оранжерею,
вела успішно родинний бізнес після смерті чоловіка (з 1863).
Тетяна Іванівна Симиренко(1829-1899)
Тетяна Іванівна з
дочкою Марією
Тетяна Іванівна після
повернення сина
Левка із заслання
21. дочка французького аристократа-емігранта Івана Львовича
Альбрандта,
дружина Василя Федоровича (1835-1915), тітка письменника
Володимира Леонтовича,
мала хорошу освіту, вироблений літературний смак,
володіла іноземними мовами, вдома та на роботі спілкувалася
французькою та українською мовами,
любила співати українські пісні,
вірний друг, помічниця чоловіка як у праці, так і в побуті,
підтримувала чоловіка у допомозі українській культурі,
вела першу в Росії пастильню, де виробляли пастилу «Українська»
та мармелад,
порядкувала в господарстві, відала садом, що славився,
член географічного товариства у Києві,
збирала матеріали з праворозуміння та правових звичаїв в Україні,
після смерті чоловіка вела справи, які підтримували українську
культуру (з 1915) ) – купила друкарню Барського на Хрещатику для
друку українських видань, маєток у с. Сидоринці Симиренка
заповіла на заснування сільськогосподарської садівничої школи
імені Василя Симиренка.
Cофія Іванівна Симиренко
Батько Софії Іванівни
І. Л. Альбрандт
22. Тетяна Львівна Симиренко (1877-1973)
Єдиний син – Платон Генріхович Міхаєліс (1909-1940) народився у
Швейцарії, здобув вищу освіту за фахом інженер-мостобудівник.
Вважався кращим учнем Є. О. Патона. Доля сина Тетяни Львівни
була трагічною. У 1938 р. за політичні погляди він був
заарештований НКВС і страчений.
донька Левка Платоновича від першого шлюбу,
дружина Г. Я. Міхаеліса,
закінчила Петербурзький університет,
високоосвічена, стримана, інтелігентна жінка з трагічною долею
(репресовані чоловік та єдиний син),
жила в Києві, працювала вчителькою іноземних мов,
заслужений вчитель УРСР, двічі нагороджена орденом Леніна,
останні роки життя присвятила створенню бібліографічного
довідника про свого батька, співпраці з симиренківцями, зокрема
одним із авторів книги про родину «Симиренків сад» доцентом
Олександром Кекухом.
Платон, Генріх Міхаеліс,
Тетяна, Володимир
Симиренки
Тетяна Львівна,
Платон Львович
та Володимир
Львович у Млієві
23. Софія Львівна Симиренко (1915-2007)
наймолодша донька Левка Платоновича,
навчалася в райтрудшколі, що була розташована біля городищенських
цукрових заводів,
переїхала до Харкова разом з 15-річною донькою (1930),
закінчила Харківський інститут гідрометеорології (1937),
направлена у м. Новосибірськ (з 1937),
дружина доктора наук Г. П. Дубинського (1913-1989).
Софія Львівна (посередині) з чоловіком Георгієм
Дубинським і Лев Левкович (справа) з дружиною
Римою у Млієві, вересень 1980 р.
З племінницею
біля батьківської яблуні на Платоновім
хуторі, 1980 р.
24. Марія Демидівна Симиренко (1890-1970)
народилася в Козятині у родині Делица Ульянченка та Олени
Падлевських, сирота з 11 років,
закінчила Кирило-Мефодієвське училище (Острог),
педагог за освітою,
дружина Володимира Симиренка,
відала канцелярією Українського Червоного хреста (м. Харків,
початок 20-х рр. ХХ ст.),
учителювала, відала земськими школами
зберегла під час обшуку останню наукову працю В.
Симиренка, всіляко допомагала своєму чоловікові у засланні
(Херсон, 1934-1942),
вимушено емігрувала разом із дітьми у Європу, згодом – у
Канаду (з 1942).
Будинок в Херсоні, де
проживала
Марія Демидівна з дітьми
Надрукована у 1995-1996 роках
робота, яка була збережена та
вивезена за кордон
Рукопис В. Л. Симиренка
25. народилася та зростала в Україні (Київ, Херсон, до 1942),
донька Володимира Симиренка, вимушено емігрувала разом із
матір’ю та братом у Європу, згодом – у Канаду (з 1942),
закінчила Лувенський (Бельгія) та Оттавський (Канада) університети,
перекладач-міжнародник, викладач багатьох мов, політолог,
працювала в урядових структурах Канади,
відроджувала правдиву пам’ять про свою родину в Україні,
створила родовий фонд Симиренків,
поповнила багатьма унікальними документами про родину видатних
українських діячів, меценатів,
завдяки їй видано працю В. Л. Симиренка «Часткове сортознавство
плодових рослин», яку зберегли під час обшуку та арешту батька та
змогли вивезти з собою в еміграцію.
Тетяна Володимирівна Симиренко-Торп (1926-2001)
Одруження доньки
Тетяни Симиренко –
Наталки, Оттава
Тетяна Володимирівна, мов зіницю
ока, берегла дорогоцінний скарб – копію тексту
останньої батькової праці «Часткове
сортознавство плодових рослин України», яку
дивом, під час обшуку в їх квартирі, врятувала
мати. Пізніше вона напише: «... я вивезла 3-тю
копію машинодруку цієї праці (без коректи).
Наплічник з рукописом (1250 стор.) був фактично
єдиним, що я винесла з України». Через
півстоліття вона привезе текст батькової праці до
України і тут він побачить світ у двох томах.
26. Українське меценатство сягає своїми коріннями давнини, має
багату історію, європейську традицію. Велика меценатська діяльність
Платона та Василя Симиренків до кінця ХХ століття замовчувалася.
Архівні фонди особового походження відкривають сотні маловідомих,
забутих, безпідставно викреслених з історичного процесу імен роду
Симиренків. Вони – одні з небагатьох, що уособлюють українську
державність. В умовах її відсутності завдяки благодійності Симиренків
вижила українська культура. Світ ніколи не дізнається про повний перелік
добродійств Василя Симиренка, бо він був надто скромною людиною і не
переносив подяк, слави і розголосу. Допомагав анонімно, задовольняючись
свідомістю виконання того, що вважав своїм обов'язком до батьківщини.
Давати так, щоб ліва рука не знала, що робить права, взагалі було родинною
традицією у Симиренків.
27. Коштом Платона Симиренка було
надруковано останнє прижиттєве
видання «Кобзар» Т. Шевченка.
За неврожайного та голодного 1830 р. Федір Симиренко і брати
Яхненки безкоштовно годували 10 000 селян.
Щоранку біля млинів фірми братів Яхненків і Симиренка вишиковувалися
довгі черги людей, які одержували борошно, щоб прогодувати свої сім'ї.
Не збереглися
свідчення,
що навколишні
поміщики,
фабриканти
взялися
наслідувати їх
приклад
Василь Симиренко допомагав письменникам, перекладачам,
етнографам, вченим: Михайлу Коцюбинському, І. Шрагу,
П. Нищинському, що переклав «Іліаду» (видано у Львові, 600
руб.), за його допомогою вели досліди і видавали свої праці
О. Ф. Кістяківський, П. П. Чубинський.
Допомагав М. П. Драгоманову у придбанні друкарні в
еміграції (Швейцарія).
Маючи певний капітал, фірма давала щедрі пожертви на храм.
28. «Ще змолоду
обіцявши давати
десятину своїх
прибутків на
українську справу,
він до смерті
виконував свою
обіцянку»
(О. Лотоцький)
«…він систематично
з року в рік щедро і
щиро надавав
підтримку кожній
поважній українській
інституції,
культурній справі,
часопису, коли того
вони потребували»
(А. Ніковський)
В Україні діяв спеціальний симиренківський фонд
підтримки діячів української науки і культури
(Товариство допомоги літературі й науці).
Фінансування створення видавництва «Вік».
Благодійність для української молоді –
створення шкіл для виховання садоводів.
Про взаємну повагу дядька та племінника переконливо
свідчить той факт, що в останні роки життя Василь
Федорович увів Левка Платоновича до організованого ним
Фонду, який опікувався українською культурою та
національним відродженням. До речі, членами цієї
фундації були визначні українські діячі, зокрема історики
Володимир Антонович та Михайло Грушевський.
Видання «Букваря» для сільських шкіл.
Фінансував створення хору Миколи Лисенка та їх
закордонну подорож.
За його допомогою був створений один із кращих
любительських театрів у с. Сидорівка, який вписав
яскраву сторінку в історію розвитку українського
театру.
29. Фінансування видання української
періодики («Україна», «Рада», «Науково-
літературний вісник», «Київська
старовина», «Нова громада», «Рутеніше
рев’ю», «Україніше рундтау», які
видавалися за кордоном для ознайомлення
з українским життям, двотомного
«Кобзаря» (1876, Прага), «Кобзаря» (1907,
Санкт-Петербург).
Фінансування будівництва музею
старожитностей, вул. Олександрівська
(зараз – Національний художній музей
України, вул. М. Грушевського).
Фінансування українських культурологічних
заходів, діяльності «Просвіти», Наукового
товариства ім. Шевченка, для якого придбав
новий великий будинок у Львові за 100 000
крб (1912).
30. Фінансова і матеріальна допомога російській
армії у розмірі 10 000 крб (1854-1856).
Надано приміщення під лікарню
військовослужбовцям нижчих чинів (1877).
Протягом багатьох років Василь Федорович надавав кошти
українському гурткові у Київській семінарії, що давало
можливість студентам мати конспіративну квартиру,
бібліотеку, розповсюджувати українські книги серед селян.
Фінансування будівництва Політехнічного
інституту.
Все своє майно, яке було оцінене у 10 млн рублів, Василь
Симиренко заповідав на потреби української справи. Будинок у
Києві на вул. Трьохсвятительскій, 23 (зараз – Десятинна, 9) він
заповідав Науковому товариству ім. Т. Шевченка.
31. Меморіальна дошка на честь
Василя Федоровича Симиренка
м. Київ, вул. Десятинна, 9
Поштова марка України. 1996 р.
Художник: О. Малакова-Білоус
Спроби вшанування пам’яті про окремих представників роду Симиренків у
незалежній Україні почали активно здійснюватися з середини 90-х років ХХ століття.
Меморіальна дошка, присвячена
Володимиру Львовичу Симиренку
м. Київ, вул. М. Коцюбинського, 12
32. У 1996 р. в Криму видавництвом «Таврія» було видано забуту книгу Л. Симиренка
«Місцеві стародавні сорти плодових культур Криму», а 2001 та
2008 року здійснено перевидання його наукової праці «Кримське промислове
плодівництво» (1, 2 томи).
У 1999 році Ліга українських меценатів заснувала грошову премію імені Василя
Симиренка, яку присуджують до Дня Незалежності України діячам культури і мистецтва за
видатний внесок у державне будівництво, за сприяння піднесенню авторитету України у світі.
У 2004 році випущено документальний фільм за архівними даними про життя та
творчий шлях Л. П. Симиренка.
Кабінетом Міністрів України засновано академічну стипендію імені вчених-садівників
Симиренків для 12 вузів 1-2 рівня акредитації та 12 вузів 3-4 рівня акредитації.
У 2005 році у зв’язку з відзначенням 150-ї річниці від дня народження Л. П. Симиренка
було проведено ряд заходів, які стосувалися родини в цілому.
Видання книги Л. Симиренка «Крымское
промышленное плодоводство», 1912
Перевидання книги
Л. Симиренка «Крымское
промышленное
плодоводство», 2001
33. У 2005 році Нацбанк України поповнив серію своїх пам'ятних монет «Славетні
родини України», що репрезентують державу на світовому рівні, ще одним екземпляром.
Реверс монети номіналом 10 гривень прикрашений гілкою родового дерева української
родини Симиренко, вихідці з якої були талановитими підприємцями, меценатами, вченими.
Художники: В. Таран, О. Харук,
С. Харук
Скульптор: В. Дем'яненко
2010 рік на Черкащині був оголошений роком родини Симиренків.
Сучасна історіографія поповнилася роботами науковців з генеалогічних досліджень
родини Симиренків, завдяки старанням Т. В. Симиренко-Торп створено родовий фонд
Симиренків, що збагатився унікальними документами про життя та діяльність родини.
Родина Симиренків – неміліюче джерело для науковців, краєзнавців та просто
небайдужих людей. Вони – одні із небагатьох родин, що уособлюють українську державність.
34. Пам’ятник Л. П. Симиренку
с. Мліїв, Черкаська область
Пам’ятний бюст Л. П. Симиренку
м. Городище, Черкаська область
36. «Симиренки – рід промисловців-
цукроварників, конструкторів і власників
машинобудівного заводу, піонерів пароплавства
на Дніпрі, вчених і практиків садівництва,
меценатів української культури»
(Енциклопедія українознавства, Т. 8, с. 2810)
37. «З портрета дивиться на нас чепурна, по-європейському вдягнена
людина, може бути, і старшого віку. Це – тип англійського міністра чи
видатного техніка з Америки, це виплодок європейської чи якої іншої новітньої,
тільки не нашої, не російської культури»
А. Ніковський, політичний та громадський діяч
СУЧАСНИКИ ПРО В. Ф. СИМИРЕНКА
«Кожен мусить робити те, до чого здатний. Я тямлю заробляти
гроші, то мушу заробляти їх для України. А нащо б я силувався так
заробляти? Якби для України не були потрібні гроші, я б стільки не
працював»
В. Ф. Симиренко
«У часи тяжкого тиску на все українське і ослаблення національних
почуттів жодне українське видання не виходило на Наддніпрянській Україні без
допомоги Василя Федоровича»
В. Леонтович, український політичний та громадський діяч
38. «Найвидатніший, найщиріший українець з-поміж так званих
«буржуїв», який захоплювався українською справою не тільки до глибини своєї
душі, але й глибини своєї кишені»
Є. Чикаленко, громадський діяч, меценат
«Я познайомився з В. Ф. Симиренком у М. Комаря, 1890 року в Одесі,
коли він був там переїздом з-за кордону. Це був невеличкий на зріст сухорлявий
дідусь з дуже приємним голеним обличчям, сірими пронизуватими очима і сивою
головою. Він, пам’ятаю, оповідав, що, на жаль, в Європі зовсім не знають нічого
про Україну, а тому треба б ужити заходів, щоб у закордонну пресу додавалися
відомості про український національний рух, і для тої мети передав через М.
Комаря Одеській Громаді щось коло 5 000 карбованців…»
Є. Чикаленко, громадський діяч, меценат
СУЧАСНИКИ ПРО В. Ф. СИМИРЕНКА
«…перший найбільший, а може, і взагалі – єдиний теоретик
і практик українського цукроварства»
І. Розгін, біолог-патолог,
професор Українського Вільного університету (Мюнхен)
39. «Щаслива країна, у якій живуть і працюють такі вчені-трударі, як
Л. П. Симиренко, котрий збагатив російське садівництво не лише науковими
працями, а й сотнями тисяч плодових дерев для промислових садів»
Вітальна адреса Всеросійського імператорського товариства
плодівництва з нагоди появи наукової праці Л. П. Симиренка
СУЧАСНИКИ ПРО Л. П. СИМИРЕНКА
«Серед вітчизняних учених Левко Симиренко, мабуть, зробив
найпомітніший внесок у процес сортооновлення наших садів. Фактично за його
активної участі і формувався сортимент промислових садів у різних регіонах
України та, перш за все, у Криму. Але вчений завжди закликав дбайливо ставитися
і до збереження місцевих сортів плодових культур та кращих здобутків вітчизняної
технології»
П. Вольвач, сучасний український вчений,
громадський діяч, симиренкознавець
«Походження цього чудового Ренета, який успішно конкурує з найкращими
європейськими сортами, до цього часу остаточно не визначено. Невідомо, чи це є
стародавній сорт, але давно забутий на Заході, чи помологічно самостійне нове яблуко, яке
народилося від випадкового засіву в саду Платонового хутора, що належав колись моєму
батькові. Але безперечно одне: це яблуко поширилося у Росії, а останнім часом і в Європі, з
нашого саду»
Л. П. Симиренко
40. «Сам Левко Платонович був високим і красивим чоловіком, великої фізичної
сили. Діти із захопленням дивилися, як він однією рукою піднімав їхню матір, а
другою – свою сестру Марію Платонівну. Прекрасний співрозмовник, він легко міг
очарувати кожного своєю освіченістю, начитаністю і дотепністю. Від природи був
дуже доброю, але гарячою людиною»
Т. Л. Симиренко, донька
«Я мав честь познайомитися з людиною, яка своїми працями, своїми
знаннями, своїм надзвичайно високим розумом найбільше сприяла поширенню
плодових культур у Росії»
Е. Пайнерт, бельгійський вчений
«Я отримав… прекрасну книгу «Кримське промислове плодівництво», яку Ви
щойно опублікували з величезною старанністю і розкішно ілюстровану. Ваш твір,
наскільки я міг зрозуміти, є творінням майстра, і я зобов’язаний Вам не лише радістю,
але й великою вдячністю, за те, що Ви побажали подарувати мені один примірник»
Ж. Молон, італійський помолог, професор
«Обсяг написаного цим видатним ученим виходить за межі
фізичних можливостей однієї людини. Така праця сьогодні є
непосильною навіть для численних наукових колективів»
П. Вольвач, сучасний український вчений, громадський діяч, симиренкознавець
СУЧАСНИКИ ПРО Л. П. СИМИРЕНКА
41. «За останні роки відділ генетики і селекції виплекав 40 000 видів
гібридів, але справжня робота лише розгортається. На одному полі я бачив 2 500
яблунь, посаджених 1929 року – кожне дерево інше, кожне – новий гібрид. Ніде в
світі праця в галузі селекції не досягла такого високого рівня…»
Ґ. Л. Річардсон, англійський помолог
«У 1926 році, коли я народилася, батько був директором Мліївської
садстанції і Центрального плодоворозсадника України, професором Київського
політехнічного і Полтавського та Уманського сільськогосподарських інститутів,
головою Всеукраїнської помологічної комісії при Наркомземі України, редактором
фахового журналу і автором численних підручників і статей»
Т. В. Симиренко-Торн, донька
СУЧАСНИКИ ПРО В. Л. СИМИРЕНКА
«Володимир Львович – людина велетенського розмаху, думки.
Блискучі здібності організатора та адміністратора в нього досконало
поєднувалися з вийнятковим науковим талантом, глибоким знанням
світової літератури з садівництва, розсадництва, помології та біології
плодових культур. Він, як і батько, володів кількома іноземними мовами,
досконало знав і завжди користувався рідною українською мовою».
П. Вольвач, сучасний український вчений, громадський діяч, симиренкознавець
42. По вертикалі:
1. Як звали козака Симиренка, який боронив українську землю від ворогів?
2. Назва села, де протягом багатьох років проживали різні покоління
Симиренків.
3. Ім’я організатора родинного фонду Симиренків в Україні?
4. Назва спеціальності, яку отримали Платон та Федір Симиренки у
Паризькому інституті.
5. Назва твору Т. Г. Шевченка, який було надруковано коштом Платона
Симиренка.
6. Новий кондитерський продукт, запроваджений Василем Симиренком.
7. Ім’я слов’янського бога, яким називали Василя Симиренка в українських
культурних колах?
По горизонталі:
1. Назва села, в якому жив та
збудував цукровий завод
В. Ф. Симиренко.
2. Назва сорту яблук.
3. Ім’я одного із засновників
Торгового дому «Брати Яхненки і
Симиренко», який згодом став
купцем Першої гільдії.
4. Яким іменем найчастіше
називали хлопчиків у роду
Симиренків?
5. Назва одного з перших
суцільнометалевих кораблів.
6. Назва роботи
Л. П. Симиренка та науки, що
вивчає сорти садових культур.
7. Ім’я видатного діяча
садівництва із родини
Симиренків, якому споруджено
пам’ятник у Млієві.
Перевір себе
44. Дізнайся більше:
Василь Симиренко : [добірка статей] : краєзнавство / рубрику веде Л. Богослов //
Культура і життя. — 2015. — 31 груд. — С. 14-15.
Вольвач П. Л.П. Симиренко – фундатор українського промислового
садівництва : в 3-х ч. Ч. 2 / П. Вольвач. — Сімферополь : Таврія, 2003. — 288 с.
Вольвач П. Л.П. Симиренко – фундатор українського промислового
садівництва : в 3-х ч. Ч. 3 / П. Вольвач. — Сімферополь: Таврія, 2004. — 304 с.
Династия Симиренко // Шкільна бібліотека. — 2005. — №12. — С. 9-12.
Коваленко О. Сага про Симиренків : видатні вчені / О. Коваленко // Освіта
України. — 2014. — 17 лют. — С. 14 ; 24 лют. — С. 14.
Науменко К. Прометей українського садівництва : до 160-річчя від дня
народження Л. Симиренка (1855-1920) / К. Науменко // Дати і події: календар
знаменних дат. — Київ, 2014. — 2015, 1-е півріччя, № 1. — С. 54-58.
Патока В. Великий Хорс українського відродження : до 175-річчя від дня народження В. Ф. Симиренка
(1835-1915) / В. Патока // Календар знаменних і пам'ятних дат. — Київ, 2009. — 2010, № 1. — С. 94-101.
Пришутов Е. З кріпаків – у власники заводів : цукровари Симиренки дбали про робітників і
допомагали письменникам / Е. Пришутов // Урядовий кур'єр. — 2014. — 14 січ. — С. 12.
Рожнятовська О. Гуманіст. Садівник. Подвижник : до 150-річчя від дня народження Л. П. Симиренка,
1855-1920 / О. Рожнятовська // Календар знаменних і дат. — 2005. — № 1. — С. 69-78.
Сад ціною в життя : 160 років з дня народження Левка Симиренка // Урядовий кур'єр. — 2015. —
14 лют. — С. 10.
Слабошпицький М. Феномен одного роду : [Симиренки] / М. Слабошпицький // Українські меценати /
М. Слабошпицький. — [Київ], 2001. — С. 163-179.
Хорунжий Ю. Симиренки : Платон, Василь, Софія, Левко, Володимир / Ю. Хорунжий // Українські
меценати : доброчинність – наша риса / Ю. Хорунжий. — Київ, 2001. — С. 41-53.
45. Читай в мережі Інтернет
Білоцерківська Г. Василь Федорович Симиренко – меценат української культури [Електронний ресурс] / Ганна.
Білоцерківська // Бібліотечний вісник. — 2007. — № 3. — С. 35-38. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/bv_
2007_3_8.
Вольвач П. Українське яблуко (до історії походження та поширення сорту Ренет Симиренка) [Електронний ресурс] /
П. Вольвач // Праці Наукового товариства ім. Шевченка. — Львів, 2003. — Т. XII : Екологічний збірник. Екологічні
проблеми Карпатського регіону. — С. 369-398. — Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/
123456789/73766/34-Volvach.pdf?sequence=1.
Карпенко В. Лев Платонович Симиренко: життя та діяльність [Електронний ресурс] / В. Карпенко // Грані. — 2014. —
№ 12. — С. 135-141. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Grani_2014_12_26.
Карпенко В. Родина Симиренків у світлі «сімейної історії» [Електронний ресурс] / В. Карпенко // Гуржіївські
історичні читання: зб. наук. праць / ред. кол.: В. А. Смолій [та ін.]. — Черкаси, 2014. — Вип. 7. — С. 155-159. — Режим
доступу: http://dspace.udpu.org.ua:8080/jspui/bitstream/6789/2838/1/Родина%20Симиренків.pdf.
Кучер М. Л.П.Симиренко – основоположник садівництва України [Електронний ресурс] / М. Кучер // Генетичні
ресурси рослин. — 2015. — № 16. — С. 102-104. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/grr_2015_16_ 14.
Малаков Д. «Чинить добро, людей любити» [ Електронний ресурс] / Д. Малаков // Слово Просвіти. — 2010. — 4-10
берез. — С. 7. — Режим доступу: http://molodaprosvita.at.ua/_ld/1/126_slovo-9.pdf.
Мельничук М. Володимир Левкович Симиренко – титан українського садівництва [Електронний ресурс] / М.
Мельничук // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. Сер. :
Агрономія. — 2012. — Вип. 180. — С. 5-9. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvnau_agr_2012_180_3.
Мурашко О. «Степова столиця України» та династія Симиренків [Електронний ресурс] / О. Мурашко // Вісник
Одеського національного університету. — 2010. — Т. 15. — Вип. 21. — С. 110-124. — Режим доступу:
http://dspace.onu.edu.ua:8080/bitstream/123456789/1118/1/bibl_10_15_110-124%2b.pdf.
Якубенко Б. Володимир Симиренко – основоположник наукового садівництва [Електронний ресурс] / Б. Якубенко,
В. Меженський, Л. Меженська, Н. Якубенко // Сортовивчення та охорона прав на сорти рослин. — 2012. — № 3. — С.
77-81. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/stopnsr_2012_3_19.
46. На жаль, у свідомості суспільства до останнього часу Симиренки не посідали
належного їм місця. Політичні процеси царської Росії, а згодом і Радянської України
негативно позначилися на цій славетній родині. У часи тоталітарного режиму чимало фактів
з їх біографії було перекручено або викреслено з історії: занедбано наукову школу Л. П.
Симиренка та сади, що плекалися не одним поколінням родини у Млієві; вилучено з
наукового кола праці Л. П. Симиренка та його сина В. Л. Симиренка; деяких членів родини
було розстріляно, засуджено у розквіті сил, а деякі – вимушено емігрували. Сьогодні
нащадки славного роду проживають в Україні, США, Канаді, Німеччині, Австралії.
Славетні Симиренки
У пам’яті живі.
Їх труд не – не одноденка –
Ренети світові!
(О. Ющенко «У Млієві»)
Укладач: Л. Ільченко
Редактор: О. Кадькаленко
