Біобібліографічний нарис присвячений відомому меценату Івану Герасимовичу Харитоненку, уродженцю Сумщини.

1. Управління культури Дарницької районної в місті Києві
державної адміністрації
Централізована бібліотечна система Дарницького району
Бібліотека № 159
Благодійники України
Випуск ХІ
До 195-річчя від дня народження
Біобібліографічний нарис
Київ – 2017

2. 2
Благодійники України : біобібліографічний нарис /
уклад. І. В. Рудік, бібліотека № 159 ЦБС Дарницького
району м. Києва. – К., 2010. –
Вип. 11. Сумський мільйонер та філантроп Іван
Харитоненко : до 195-річчя від дня народження. ‒
2017. – 15 c.
Біобібліографічний нарис присвячено відомому
меценату Івану Герасимовичу Харитоненку, уродженцю
Сумщини.
Нарис розрахований на широке коло користувачів.
При його укладанні використана література з
фондів бібліотеки № 159 та ресурси Інтернету.
Нарис складається з таких розділів:
I. «Працею звеличуюся». Рід меценатів Харитоненків
II. Основні дати життя Івана Харитоненка
III. Література про Івана Харитоненка
IV. Джерела з Інтернету
Упорядник та комп. набір – Рудік І.В.

3. 3
«Сподіяне іншим добро не зникає
безслідно. Воно живе й після смерті
добротворців»
Михайло Слабошпицький [5, 15]
«Іван Герасимович пристрасно
любив свою комерційну діяльність, як
учений любить свою науку, як художник
любить своє мистецтво. Він не здобув
наукової освіти. Але в ньому вражали
розвинений розум і різнобічність знань,
здобутих шляхом самоосвіти. Він
порядно любив батьківщину і розумів, як
облаштувати її добробут. Іван
Харитоненко радів, що його установи
добрі, що поля доглянуті, що у тисяч
селян, які працюють на землі, немає
казенних недоїмок…»
Амвросій, архієпископ Харківський
та Охтирський [5, 15]
I. «Працею звеличуюся». Рід меценатів
Харитоненків
Харитоненки – купецький, згодом дворянський
рід, що походить від Герасима Омеляновича
Харитоненка (1784 - 1851), уродженця села Нижня
Сироватка Харківської губернії, державного селянина,
який став купцем. Герасим з меткою дружиною

4. 4
Варварою (або її звали Оксаною, точно невідомо), яка
добре зналась на комерції, бо до того торгувала в
батьківському шинку, збудували в слободі хату, хлів,
крамницю.
Розважливого й мудрого
Герасима односельці обрали у
1820-х роках волосним головою. А
наприкінці 1840-х він став купцем
3-ї гільдії міста Суми.
Герасим Омелянович Харитоненко
Один з його синів – Іван
Герасимович (1822 - 1891) –
основоположник відомої династії
цукрозаводчиків, меценат світового рівня.
Загалом у родині Харитоненків було вісім дітей.
Первісток Іванко, що народився 1813 року, прожив
тільки чотири роки й помер. Доньці Ганні доля відвела
ще менше – чотири місяці. Шосту дитину, хлопчика,
назвали Іванком на честь старшого померлого брата.
Івн Харитоненко (молодший) мав тільки
церковно-парафіяльну освіту, ще трохи повчився й у
дяка, на цьому його офіційний курс наук завершився.
Проте він дивував сучасників широкою обізнаністю не
тільки в агрономічній та технічній галузях, а й у
культурі та мистецтві. Дивує факт, що вже будучи
людиною похилого віку (у 56 років), Іван Герасимович
самотужки вивчив французьку мову. Та так, що міг
вільно читати й писати.

5. 5
Іван Харитоненко мав єдину дитину - сина Павла
Івановича (1852 - 1914) – промисловця й підприємця,
цукрозаводчика, покровителя мистецтв, дійсного
статського радника, який був зведений в спадкове
дворянство.
Павло Іванович Харитоненко з сином
Іваном Павловичем
Дворянство отримали його
дружина Віра Андріївна і троє
дітей.
А. Бенар. Портрет сестер
Харитоненко.
1903 (Княгиня О.
П. Урусова і
графиня Н. П.
Стенбок, дочки
Павла Івановича)
«Цукрозаводчики Іван
Харитоненко і його син Павло, -
читаємо в книзі Віталія Абліцова
«Україна. Меценати», - створили на
північному сході України «солодку імперію», яка за
своїм масштабом поступалася тільки «імперії»
Терещенків». [1, 185]
Суми, мала батьківщина Харитоненків, на той час
були провінційним містом, Харитоненки підняли його
на рівень губернського. Від Івана Харитоненка у спадок
Сумам дісталася дитяча лікарня святої Зінаїди,
залізобетонний міст через Сумку, кадетський корпус,

6. 6
Олександрівська чоловіча гімназія з пансіоном, особняк
на вулиці Троїцькій, Свято-Троїцький собор, залізниця,
вокзали лінії Баси –
Бєлгород, духовне
училище.
Троицкий собор в Сумах
Харитоненки
споруджували у
рідному місті собори,
церкви, міські будівлі вишуканої архітектури. Так,
Свято-Троїцький собор проектував відомий у Росії
архітектор О. Щусєв, для внутрішнього оздоблення було
залучено художників М. Нестерова, К. Петрова-Водкіна
та ін.
У статті Михайла Слабошпицького «Іван
Харитоненко» читаємо: «Вони прагнули створити в
місті таке культурне середовище,
яке заперечило б поширене
уявлення про Суми як про
«скверный южный уездный
городишко» (так називав його
Олександр Купрін 1898 року, який
шукав на сцені тутешнього театру
артистичної слави)». [5, 15]
Интер’єр Троїцького собору
Віталій Абліцов у згаданій
вже вище книзі пише, що Павло
Харитоненко створив той образ Сум, який нині

7. 7
розбудовують місцеві архітектори й містобудівники. [2,
52]
А ще Харитоненки залишили по собі пам’ятку
садово-паркової архітектури загальнодержавного
значення Наталівка, Пархомівський історико-художній
музей, лікарню для робітників у Мурафі на Харківщині,
богадільню у Нижній Сироватці.
Спасо-Преображенский
храм. Наталівка.
Павло Іванович
також купив знамениту
Качанівку. 1897 р. Павло
Харитоненко погодився
заплатити 1 млн. руб.
Тарновському за його маєток. Зробив він це не для
самовтіхи. Маєток на той час потребував значних
реставраційних робіт. І можливо, якби Павло Іванович
його свого часу не купив, то пізніше відновлювати вже
не було б чого. Він запросив до Качанівки сумського
архітектора Г. Шольца, який відбудував і частково
перебудував палац, реставрував інші будівлі. Маєток і
надалі лишався центром української культури: сюди
приїздили історики, митці.
Павло Харитоненко. до речі, зробив й один з
найбільших внесків для спорудження в Києві монумента
Богдану Хмельницькому.
Віталій Абліцов, автор вищезгаданої книги
«Україна. Меценати», пише: «Іван та його син Павло
опікувалися розвитком соціального партнерства між

8. 8
роботодавцем і найманими працівниками. Розвиваючи
свій бізнес, вони створювали соціальну інфраструктуру:
будували гуртожитки, лікарні, школи». [1, 185]
Будували Харитоненки також дитячі притулки. У
колишньому дитячому притулку для дівчаток з
багатодітних родин і сиріт тепер розташовується
Сумський пологовий будинок. Цим притулком
опікувалася дружина Павла Івановича Віра Андріївна.
Рівень освіти й виховання був у притулку настільки
високим, що його називали пансіоном шляхетних дівчат.
Усі його випускниці одержували пристойну
грошову допомогу, придане. Їх охоче брали на роботу
вчительками та гувернантками. Багатьом з них
Харитоненки допомагали й після випуску з притулку.
Михайло Слабошпицький у статті «Іван
Харитоненко» наводить думку дослідника історії Віталія
Максютенка: «Якби в царській Росії більшість
капіталістів була такою, як Харитоненки,
більшовицького перевороту, мабуть, не сталося б». [5,
15]
В житті Павла Івановича Харитоненка важливе
місце посіла Москва: там він мав свій будинок, де часто
збиралася промислова еліта, художники. У його
московському домі містилася велика колекція творів
світового живопису. Широко були представлені там
модні тоді європейські імпресіоністи. Згадують і про
українських художників, чиї картини колекціонував
Павло Іванович, також про російських живописців.
Зокрема, в його колекції була «Невідома» І. Крамського,
«Бурхливе море» І. Айвазовського, роботи
О. Кіпренського, І. Шишкіна, В. Сєрова, І. Рєпіна,

9. 9
В. Сурикова, Ф. Малявіна. Вважалося, що саме у
приватній колекції Павла Харитоненка було найкраще
зібрання картин М. Нестерова: «Тихе життя»,
«Мовчання», «Осінній день», «Вечірній дзвін», «Тихі
води». Князь Сергій Щербатов залишив спогад про
Харитоненка як колекціонера: «Іншого, більш
старомодного складу був люб’язний Павло Іванович
Харитоненко. Я досить часто бував у нього в його
розкішному особняку за Москвою-рікою, де все було на
широку ногу, добротно, але дещо позбавлено смаку.
Харитоненко обожнював французький живопис, але
зневажав сучасне мистецтво… Хоча до його збірки
живопису передові московські меценати ставились дещо
зверхньо, але щирої інтимної любові до картин «для
себе» в нього було більше, ніж у них, і я дуже цінував у
ньому цю рису, справжню любов до своїх придбань.
Наприкінці життя він цілком зосередився на збиранні
давньоруських ікон, якими захоплювалася ще більше за
нього самого Віра Андріївна. його дружина». [10]
На Всесвітній виставці у Парижі П. Харитоненко
мав власний павільйон, де експонував зібрану ним
колекцію ікон.
Більшовицький уряд націоналізував художню
колекцію Павла Харитоненка. Вона поповнила фонди
найбільших музеїв Росії: Державної Третьяковської
галереї, Ермітажу, Російського музею. Павло Іванович
Харитоненко належить до фундаторів Музею красних
мистецтв у Москві (нинішній Музей образотворчих
мистецтв імені Пушкіна). Його ім’я за життя звучало
поряд з іменами Сави Мамонтова, Павла Третьякова,
Богдана Ханенка, Терещенків.

10. 10
У Павла Івановича були близькі стосунки з
багатьма відомими митцями. До нашого часу збереглася
художня Харитоненкіана, яку творили визначні
російські художники другої половини 19 – початку 20
століття. Це портрети Герасима, Івана та Наталії
Харитоненків Миколи Неврьова; Олени Олів ‒
Валентина Сєрова і Костянтина Сомова; Віри
Харитоненко – Іллі Рєпіна і Франсуа Фламенга, Павла
Харитоненка ‒ Валентина Сєрова, Павла Харитоненка і
його сина Івана – Пилипа Малявіна. Крім творів
І. Рєпіна і П. Малявіна, решта портретів Харитоненків
знаходяться в художніх галереях Росії.
Михайло Слабошпицький наголошує, що
Харитоненки не були меценатами виразно українського
спрямування, як Євген Чикаленко, Василь Тарновський,
Василь та Платон Симиренки, які фінансували весь
український культурний рух, однак їх заслуги й перед
рідними Сумами, й перед культурою «справді
надзвичайно великі». [5, 15]
Харитоненки, піднявшись з самісіньких
соціальних низів, досягли рівня еліти Російської імперії.
Вони поріднилися з князівськими та графськими
династіями Горчакових, Стенбоків, Урусових та іншими
славетними родами. Михайло Слабошпицький вважає,
що «тільки гроші – навіть найбільші – того ніколи не
могли зробити». [5, 15]
Павло Іванович Харитоненко, на відміну від
батька, мав багато дітей. Одружений він був на доньці
колишнього предводителя дворянства Курської губернії
А. А. Бакєєва. Двоє з його дітей (Зінаїда і Гліб) померли
в дитинстві.

11. 11
Старша Наталія вийшла заміж за графа П.М.
Стенбока. Молодша Олена за князя Урусова.
В. Сєров. Портрет О.П. Олів. 1909
Проте обидва шлюби
розпалися. Наталія вдруге вийшла
заміж за князя М. К.
Горчакова. Олена розірвала шлюб з
Урусовим та стала дружиною його
ад’ютанта барона М. С. Олів.
Наймолодший з дітей Павла
Івановича – син Іван - напередодні
революції 1917 року був студентом московського
університету. Сімейну традицію підприємництва
продовжити після батька, який помер 14 червня1914
року, йому вже не
судилося. Він наклав на
себе руки в еміграції в
Мюнхені.
Похорони П.І. Харитоненка
Михайло Слабошпицький
пише, що «рід
Харитонеків обірвався
1927 року»; утім ще кілька років тому в Парижі була
жива старенька онука Павла Івановича – Віра Петрівна
Мусіна-Пушкіна, є її син та внук, це й усе більш-менш
споріднене з Харитоненками… [5, 15]

12. 12
Та їх праця, увічнена в особняках, культурних,
навчальних, медичних, промислових спорудах,
приносить користь співвітчизникам і в наш час,
демонструючи вірність Харитоненків колись обраному
родинному девізові
«Працею возвеличуюсь».
Правнук Павла Івановича -
Володимир Воладимирович
Мусін-Пушкін
Під час похорону
Івана Герасимовича, який
харківська газета «Южный
край» назвала «всенародним, чимось дійсно небувалим і
рідкісним в Харківській губернії» [10], сумчани
постановили спорудити пам’ятник видатному земляку.
Пам'ятник Івану Харитоненку в Сумах
Проект пам’ятника виконав відомий
російський скульптор
О. М. Опєкушин, який був автором
пам’ятників О. Пушкіну в Москві,
М. Лермонтову в П’ятигорську.
Долучився до цієї праці і
французький скульптор Арістід
Круазі, автор бюстів знаменитих
французьких діячів у Парижі. Саме під його наглядом у
Франції відливали з бронзи фігуру Харитоненків. 1
жовтня 1899 року на Покровській площі в центрі Сум
відбулося відкриття пам’ятника. Простояв він до 1925

13. 13
року, коли його було знято з постаменту. Фігура
І. Г. Харитоненка (роботи сучасного скульптора
А. Івченка) повернулася на постамент 23 червня 1996
року.
II. Основні дати життя Івана Харитоненка
 25.09.1822 р. – народився в с. Нижня Сироватка
Харківської губернії, нині Сумська обл.
 наприкінці 1840-х рр. – перебрався до Сум
 1849 р. – купив особняк на Воскресенській вулиці,
одружився з донькою купця І. Скубенка ‒ Вірою
Андріївною
 1853 р. – народився єдиний син Павло
 із кінця 1860-х до кінця 1880-х рр. ‒ збудував
майже 30 підприємств у різних містах і місцях
Харківської та Курської губерній
 30.11.1891 р. – помер у Сумах
II. Література про Івана Харитоненка
1. Абліцов, В. «Працею звеличуюся» / Віталій
Абліцов // Україна. Меценати / Віталій Абліцов. –
Київ : Літера ЛТД, 2016. – С. 185 – 187.
2. Абліцов, В. Харитоненки / Віталій Абліцов //
Україна. Меценати / Віталій Абліцов. – Київ :
Літера ЛТД, 2016. – С. 51 – 54.
3. Слабошпицький, М. Солодкі королі :
(Харитоненки) / М. Слабошпицький // Українські
меценати : нариси з історії української культури. –

14. 14
Київ : Вид-во М. П. Коць; Ярославів Вал, 2006. ‒
С. 194 – 200.
4. Третяк, А. Маєток Харитоненків-Ліщинських :
с. Кияниця / Анна Третяк // Допитливій малечі про
цікаві речі. Подорож по Україні / Анна Третяк. –
Київ : Журнал «Радуга», 2016. – С. 162.
5. Слабошпицький, М. Іван Харитоненко /
М. Слабошпицький // Чумацький шлях. – 2007. ‒
№ 3. ‒ С. 13 – 15.
III. Джерела з Інтернету
6. Елена Олив: два портрета [Електронний ресурс]. –
Електрон. текст. дані. – Режим доступу :
http://kovalaris.blogspot.com/2012/10/blog-
post_31.htmlhttp://kovalaris.blogspot.com/2012/10/blo
g-post_31.html. - Загол. з титулу екрану. – Мова :
рос. – Перевірено : 30.03. 2017.
7. Любить Сумы так, как люблю я: к 185-летию со
дня рождения Ивана Герасимовича Харитоненко
[Електронний ресурс]. – Електрон. текст. дані. –
Режим доступу :
http://orthodoxsumy.narod.ru/Other/haritonenko.htm. -
Загол. з титулу екрану. – Мова : рос. –
Перевірено : 30.03. 2017.
8. Магнат и сахарозаводчик Иван Харитоненко
[Електронний ресурс]. – Електрон. текст. дані. –
Режим доступу : http://rama.com.ua/magnat-i-
saharozavodchik-ivan-haritonenko. ‒ Загол. з титулу
екрану. – Мова : рос. – Перевірено : 27. 03. 2017.

15. 15
9. Натальевка. Имение сахарозаводчика Харитоненко
[Електронний ресурс]. – Електрон. текст. дані. –
Режим доступу : http://arch-
heritage.livejournal.com/367900.html. ‒ Загол. з
титулу екрану. – Мова : рос. – Перевірено : 27. 03.
2017.
10.Харитоненки: батько і син [Електронний ресурс]. –
Електрон. текст. дані. – Режим доступу :
http://www.litopys.com.ua/encyclopedia/viznachn-
storichn-osobistost/kharitonenki-batko-sin. ‒ Загол. з
титулу екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 27. 03.
2017.