1. ПРЯНОЩІ МОЄЇ
МІСЦЕВОСТІ
Сагайдак Анастасія, 12 років, учениця 6 класу
Червоноградський навчально-виховний комплекс №13,
е-mail: 3edcvfr4@ukr.net,
вул.Театральна 16А, м.Соснівка, обл.Львівська, 80193
Теслюк Наталія Юріївна, учитель біології ЧНВК №13
2. Пря́нощі (згідно з Вікіпедією) – продукти рослинного походження (висушені або у
свіжому вигляді частини пряних рослин), що містять пряні й запашні речовини. Прянощі – це
спеції рослинного походження.
Пряними називають рослини, в органах яких (у листі, коренях, плодах) містяться
ароматичні або гостросмакові речовини. З давніх-давен людина цінувала пахучі трави.
Спочатку їх використовували в різних ритуалах, а пізніше — для надання аромату і присмаку
стравам, а також для виготовлення ліків. Як прянощі використовують корені (хрін, куркума),
кореневища (аїр, імбир), цибулини (часник, цибуля), кору (кориця), квіткові пуп'янки (гвоздика,
каперси), маточки і приймочки (шафран), всю зелену масу (кріп, естрагон), листя (лавровий
лист), плоди та їх частини (червоний перець, ваніль, аніс), висушене насіння (гірчиця, аніс,
кмин) тощо.
Прянощі є складовою переважної більшості приправ. Прянощі застосовують у
кулінарії, харчовій промисловості, парфумерії. Переважна більшість пряних рослин має
лікувальні властивості, відомі людству з прадавніх часів. Деякі з цих рослин є лікарськими
рослинами і досить часто застосовуються у народній медицині.
3. Усі народи в усі часи прагнули мати у себе прянощі, які цінувалися нарівні з
золотом, сріблом, хутрами і шовками. Висока ціна прянощів змушувала купців
стародавнього світу здійснювати ризиковані, безконечно далекі на ті часи подорожі. По
декілька разів за час довгої дороги купці повинні були платити величезні мита, часто
цінний вантаж ставав здобиччю розбійників. Були часи, коли цибуля цінувалася так
дорого, що сарацини, наприклад, охоче брали вісім цибулин як викуп за кожного
полоненого француза. Коли хотіли сказати про когось, що він дуже багатий, його
глузливо називали «мішком перцю». Кухонна скринька з прянощами була справжнім
скарбом, а дорогого гостя частували щедро приправленими стравами. Через сотні,
тисячі кілометрів перевозилися вони з місць, де вирощувалися, в інші країни.
Сьогодні привізні прянощі стали більш доступними і менш дорогими, тому
вони витіснили місцеві пряні рослини із вжитку, більшість з них вже просто забуті. Однак
деякі з них, хоча і вийшли давно з моди, зовсім не поступаються перед привізними.
4. Згідно з давньою легендою, німфа минтая за свою красу і
принадність була перетворена в рослину. Пізніше, це ароматне і красиве
рослина стало відомо на весь світ під назвою Mentha, нам воно знайоме під
назвою м’ята. Як її тільки не називали в народі — Перекоп, бежава, драголюб,
але від цього корисні властивості м’яти не зменшуються. На сьогоднішній день
існує більше 300 видів м’яти, найбільш широке застосування отримали близько
20-25 видів, серед них всім нам відома м’ята перцева Mentha piperita. Це
багаторічна рослина родини ясноткових, з чотиригранним порожнистим
стеблом заввишки до 1 м. Листя подовжено-яйцеподібне із зубчиками по краях.
Цвіте з червня по вересень, блідо — фіолетові квітки зібрані в помилкові
мутовки, утворюють колосовидні суцвіття. У листках і суцвіттях міститься
ефірна олія (0,8—3,5%), яка має приємний прохолодний смак і тонкий сильний
аромат. Кореневище стелиться і дає пагони. До складу м’яти входять ефірні
масла (ментол), вітаміни, дубильні речовини, флавоноїди.
М’ята перцева має велику терапевтичну цінність, вона має
заспокійливу, болезаспокійливу, судинорозширювальну, протизапальну дію.
Покращує роботу травного тракту (підвищує апетит, ліквідує нудоту, печію,
зменшує газоутворення в кишечнику, допомагає при проносах), має жовчогінну
дію. Застосовується як охолоджуючий і потогінний засіб при лихоманці та
простудних захворюваннях, при запальних захворюваннях сечостатевої та
дихальної системи. Стимулюючої дії має на серце і на кровоносну систему,
знімає серцебиття, головний біль, знижує артеріальний тиск, високий ефект
показала м’ята у боротьбі з мігренню. Комплексний вплив надає на нервову
систему, заспокоює, тонізує, сприяє поліпшенню мозкової діяльності, позбавляє
від безсоння. Її широко застосовують і в стоматологічних цілях, готують розчини
для полоскання порожнини рота, для додання свіжості диханню, знищення
різних бактерій і зняття запальних процесів у ротовій порожнині.
М’ята, як і багато інших трав, відноситься не тільки до лікарських,
але і до пряних рослин. З іншими прянощами м'яту звичайно не комбінують. Її
кулінарне застосування дуже широке і виходить за рамки чаїв, соусів і
використання в якості зеленої фарби. Вона є прекрасною борщовою пряністю
(як в свіжому, так і в молотом вигляді), кладеться у фруктові салати, овочеві
страви. Свіже листя м’яти — красива прикраса тортів, особливо фруктових,
напоїв і пудингів. Особливо приємна м'ята в спеку. Прянощами вважається
свіже та сушене листя. До м'ясних страв тепер її вживають рідко, хіба що до
баранини, зате її широко використовують з помідорами, огірками, картоплею,
бобовими.
5. Це, напевно, одна з найвідоміших у нашій країні пряних трав.
Староруська її назва — богородская трава, латинська назва — Thymus
serpyllum. Невеликий (до 50 см заввишки) півкущик родини губоцвітих.
Стебло прямостояче або підведене, дуже гіллясте, в нижній частині
здерев'яніле; гілки трав'янисті, тонкі, чотиригранні, сірувато-опушені.
Листки дрібні (5—10 см завдовжки), супротивні, коротко-черешкові,
видовжено-ланцетовидні, сіруваті, густо опушені, цілокраї, з крапчастими
залозками і загорнутими донизу краями, дуже запашні. Квітки дрібні,
неправильні, в пазушних півзонтиках, що утворюють несправжні кільця,
зібрані у рихлі китицевидні суцвіття; віночок двогубий, лілувато-рожевий,
рідше білий. Плід складається з чотирьох однонасінних горішкоподібних
часток. Цвіте у червні — липні. До складу чебрецю входять ефірні масла
(тимол і карвакрол), терпени (цимол), дубильні речовини та ін.
У медичній практиці відвар і рідкий екстракт трави чебрецю
звичайного застосовують як протикашльовий і відхаркувальний засіб при
застудах і бронхітах, як болезаспокійливе при радикулітах і невралгіях
всередину і зовнішньо у вигляді ароматичних ванн і компресів. Дуже часто
його застосовують як дезінфікуючий, при різних шкірних захворюваннях, він
не тільки знижує запалення, але і знімає свербіж. Успішно застосовують
чебрець звичайний при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, при
зниженні секреції, атонії і спазмах кишечника, здуття живота.
В харчовій промисловості застосовують з метою ароматизації
різних страв та продуктів при приготуванні м'ясних блюд, салатів,
засолюванні огірків тощо. Використовується в молотому вигляді для
додання аромату перших і других страв, особливо добре класти чебрець в
картопляний суп. Це — універсальна пряність, яку використовують до
риби, птиці і м'яса. Його кладуть у фарші, салати, соління; доречний він у
копчених стравах, маслі для бутербродів, ним ароматизують мед. Дуже
смачний свіжий сир з чебрецем та сіллю.
У парфумерній промисловості використовують олію. В
бджільництві відомий як цінний медонос. У фітодизайні сіють та
висаджують як декоративну траву.
6. Одно- або дворічна трав'яниста рослина родини селерові
заввишки 50-90 см. Корінь вертикальний. Стебло прямостояче, від
середини супротивне. Листя довгочерешкові, двічі і тричі перисті,
зверху блискучі, знизу матові. У 1-й рік життя розвивається розетка
прикореневого листя, в 2-й - стебло. Цвіте у червні - липні. Квітки дрібні,
зеленувато-жовті. Плід - сірувато-бура двусім’янка, що складається з
двох напівплодиків, з характерним запахом. Дозріває в липні - серпні. У
листі і коренях знайдено велику кількість вітаміну С і каротину, а також
фолієву кислоту, флавоноїди і токоферол.
У лікувальних цілях застосовують коріння та насіння.
Напар у вигляді чаю з коренів петрушки вживають у народі в різних
дозах при здутті кишечника, при всіх видах хвороб сечостатевих
органів, при каменях сечового міхура, при водянці - як сильний
сечогінний засіб. Стверджують, що чай з кореня петрушки швидше
«виганяє висип» і скорочує час перебігу таких важких заразних хвороб,
як кір і скарлатина. Корені — засіб вітамінний, сечогінний, потогінний,
апетитний, фітонцидний і інсектицидний.
Здебільшого петрушку вирощують для використання в
кулінарії, через її смакові якості. В їжу використовують її корінь та
листя. Неодмінний складник української кухні. У порівнянні з іншими
овочами, петрушка багатша на вітамін А, а також містить вітаміни К і С.
Перед поданням петрушку ополіскують, але не змочують, оскільки це
може привести до втрати вітаміну С. Листки і коренеплоди
використовують свіжими і сушеними як приправу до різних страв, а
також у консервній промисловості. Петрушку широко використовують як
приправу до перших та других страв, часто в поєднанні з кропом. Корінь
петрушки застосовують ще частіше: його, крім супів і бульйонів,
використовують при особливій обробці риби й м'яса, для виготовлення
соусів до них. На зиму зелень і корені петрушки подрібнюють і сушать,
при цьому тривалий час зберігаються пряні властивості.
Препарати петрушки знайшли широке застосування в
косметиці. Свіжим соком петрушки в суміші з відваром кореня і
лимонним соком видаляють пігментні плями і ластовиння. Відвар
кореня захищає шкіру від засмаги, що дозволяє використовувати його
при фотоаллергіях і як засіб, що охороняє від сонячних опіків.
7. Кріп — городня холодостійка рослина, пряність,
однорічна культура; він чутливий до вологості ґрунту і
світлолюбивий. Виростає у висоту до 40—60 см, має тонкі майже
голі та добре розгалужені стебла, рідкі, тонкі та м’які листки 10-20 см
в довжину. Відростки листя мають в ширину 1-2 мм, листки
ниткоподібні шириною менше 1 мм. Квіти мають забарвлення від
білого до жовтого, зібрані в невеликі зонтики (парасольки) діаметром
2-9 см. Цвіте рослина в червні-липні, плоди достигають у кінці
серпня. Насіння 4—5 мм в довжину та 1 мм в товщину, злегка
викривлені, з поздовжніми боріздками. Плоди мають приємний
специфічний запах, пряний смак. Містить ефірну олію, до складу
якої входять кемпферол, фелландрен, карван-лімонен, терпинен,
проазулен, анетол, флавоноїди та інші речовини. У насінні виявлено
до 20% жирної олії, до складу якого входять лінолева, олеїнова,
пальмітинова, петрозеліновая кислоти. У свіжих стеблах міститься
велика кількість вітамінів С, В1, В6, нікотинова і фолієва кислоти, а
також речовини з групи флавоноїдів – рутин, кверцетин, кемпферол,
солі кальцію, калію, заліза, фосфору, фітонциди і ефірну олію.
Кріп з давніх часів використовують не тільки як пряну,
але і як лікарську рослину. У цій якості кріп згадується Діоскоридом.
У Середньовіччі його широко використовували в народній медицині
різних країн. Препарати кропу мають протизапальну,
судинорозширювальну, антисептичну, легку проносну,
відхаркувальну, протисудомну, заспокійливу, снодійну дію, а також
покращують апетит, підвищують опірність організму до різних
захворювань, стимулюють діяльність молочних залоз.
Популярний кріп як приправа до м’ясних страв. Його
добавляють при маринуванні і солінні огірків, помідорів, кабачків,
патисонів, при виготовленні маринадних заливок, у виробництві
маринованого і пряного оселедця, плавленого сиру, сирної маси. Не
обійшли увагою кріп і укладачі ароматичних сумішей.
8. Аїр (лепеха, татарське зілля) з'явився на Україні
разом з монголо-татарською навалою. Цю рослину, яка
походить з Індії та Китаю, монголи й татари завжди брали з
собою у походи і кидали живі кореневища у воду річок, озер.
Вони вважали, що рослина очищає водойми, тому можна
безпечно пити воду і напувати коней. Отже, аїр популярний на
Україні з давніх часів, і тому на Зелені свята його розкидають у
хаті на підлозі.
Цей трав'янистий багаторічник живе на дуже
вологому грунті, зміцнюючись в ньому своїм розгалуженим
кореневищем до 3 см в товщину. Знизу кореневища відходять
численні додаткові корені, якими рослина поглинає живильні
речовини, а вгору від кореневища аїр викидає мечоподібне
листя, понад 1 м завдовжки. У червні-липні на квітконосі, дуже
схожому на листя, з'являється суцвіття у вигляді качана, яке
утворює дрібні, непримітні зеленуваті квітки. Його можна
знайти по берегах ставків, в заболочених канавах і болотах,
болотистих лісах.
Кореневище аїру, висушене і стерте в дрібний
порошок, додають до пива, компотів зі свіжих та сушених
яблук, груш і ревеню, замість лаврового листу кладуть у різні
страви, варять сироп, виготовляють цукати, замінюють ним
імбир для ароматизації пудингів і печива. Заготовляють
кореневище аїру восени або навесні, миють у проточній воді,
підв'ялюють на повітрі й розрізають на шматки 10—20 см
завдовжки (товсті ріжуть ще й вздовж) і сушать на повітрі або в
печі.
Давно були відомі і цілющі властивості аїру. Аїр
відноситься до групи ароматичних гіркот і тому застосовуваний
при шлунково-кишкових захворюваннях і хворобах
жовчовивідної системи, при втраті апетиту і для загального
підвищення тонусу травного тракту.
9. Багаторічна пряна трав'яниста рослина, відома з
давніх часів і сьогодні незаслужено забута. Він росте на сухих
узгір'ях і луках, його можна побачити на узліссі та край дороги.
Рослина родини зонтичних. Корінь веретеноподібний, гіллястий,
коренева шийка покрита волокнистими залишками відмерлих
листків .Стебло висотою 15-80 см, прямостояче, округле, тонко
ребристе, щільне, при основі з розеткою прикореневих листків,
гіллясте, облиственне тільки у нижній частині, вгорі майже
безлисте, разом з листям коротко опушене або майже голе. Листки
перисті. Нижні, разом з черешками, довжиною 10-20 см, з
яйцеподібними або округло-яйцеподібними, тупими, крупно
зубчастими, коротко черешковими або сидячими листочками, 3-5
пар; кінцевий листочок часто трилопатевий або трироздільний.
Середні стеблові більш глибоко розсічені на вузькі частки
листочками, при основі клиноподібні, майже двічі перисті, сидячі
на піхвах. Верхні - з простою перистою або трироздільною дрібною
пластинкою та ланцетоподібними або майже лінійними частками.
Верхні листки з редукованою пластинкою. Зонтичні суцвіття.
Пелюстки білі, рідко рожеві, довжиною близько 1 мм, зовні
щетинисто-волосисті, на верхівці виїмчасті, з часткою, відігнутою
всередину. Насінини голі, коротко яйцеподібні, довжиною 2-2,5 мм,
шириною 1-1,5 мм.
Як лікарська рослина застосовується за народним
досвідом: відхаркувальний, сечогінний та такий, що регулює
функціональну діяльність шлунково-кишкового тракту, збуджує та
заспокоює нервову систему (при сильному болі, від кашлю та
астми), засіб.
Пряністю служить молоде листя з ніжним запахом і
помірно пекучим смаком, що нагадує огірки. Його використовують
виключно у свіжому вигляді, приправляючи ним салати, овочеві
супи і соуси, варені овочі й рибу. Насіння використовується у
кулінарії, кондитерській та хлібопекарній промисловості як
замінник анісу та кмину.
Рослина охоче поїдається тваринами на пасовищах
та у сіні. Домішка його до травостою або сіна збуджує апетит,
підвищує надої молока у сільськогосподарських тварин.
10. Цю рослину вирощували ще в давнину. Дворічна
городня пряна рослина з родини селерових висотою до 1 метра.
У перший рік утворює розетку листків та коренеплід, на другий рік
рослина зацвітає. Листя і черешки багаті вітаміном C (до 150 мг%)
і каротином (до 7 мг%), вітамінами В1, В2, РР, фолієвою,
хлорогеновою і глютаміновою кислотами. В коренеплодах
містяться білок, вуглеводи, ефірне масло (удвічі більше, ніж у
листках) і мінеральні солі — калію, кальцію, фосфору, міді, заліза,
магнію.
У медицині використовується як сечогінне. Стебла
рекомендується використовувати замість солі при захворюваннях
жовчного міхура, остеопорозі, захворюваннях нирок. У народній
медицині селеру використовують для лікування нервової системи
і поліпшення сну. Відварені коренеплоди використовують при
обмороженнях рук і ніг. Ефірні масла, що містяться в насінні
селери, повсюдно використовуються фармацевтами і
парфюмерами.
Селера відома як коренеплід, який разом з морквою і
петрушкою додають до супів, тушкованої яловичини або
вживають в салатах у сирому чи вареному вигляді. Поряд з
плодами як пряність можна вживати і листя цієї рослини. Листя
добре сушиться, зберігає аромат, вона може стати в пригоді
взимку.
11. Цибуля, без сумнівів, пряна рослина, відома
людині з давніх часів. Батьківщину її встановити складно.
Багаторічна трав’яниста рослина родини Цибулевих.
Генеративне стебло без листків, пряме, до 80 см заввишки,
трубчасте, обгорнуте піхвами листків при основі. Цибулина
приплюснута, куляста або яйцеподібна, з перетинчастими
суцільними жовтими внутрішніми лусками. Листки дворядні,
трубчасті, гострі. Квітки двостатеві, правильні, зібрані в кулясте,
зонтикоподібне суцвіття. Оцвітина проста, віночкоподібна,
зеленувато-біла. Плід коробочка.
Цибуля є загальнозміцнюючим, антивірусним,
антибактеріальним засобом, вона покращує апетит, знижує
рівень холестерину та цукру в крові. Цибуля збагатить ваш
раціон калієм і кальцієм та допоможе боротися із застудою.
Ріпчаста цибуля широко використовується в
кулінарії, консервній промисловості. Як приправа до різних
страв, надає їм приємного смаку і аромату. Цибуля поліпшує
смак майже всіх соусів і супів, а також тушкованого м'яса.
Цибуля незамінна в сумішах овочів для консервування. Цибулю
додають практично у всі страви, за виключенням напоїв і
солодких десертів. Використовують в сирому, жареному,
пасерованому, відвареному, соленому і маринованому вигляді.
12. Часник, як і цибуля, є прадавня культивована рослина.
Трав'яниста рослина заввишки 20-100 см. Цибулина куляста, трохи
плескувата, складається з 2-50 дочірніх цибулинок, так званих
«зубчиків», кожен з яких вкритий тонкою, але жорсткою шкірястою
лускою. Зверху цибулина вкрита лусками білого, жовтуватого або
фіолетового кольору. Від її денця відходить пучка мичкуватих
коренів. Зубчики більш-менш рельєфно виступають на бічній
поверхні цибулини. Зовнішній бік кожного зубчика опуклий, широкий,
внутрішній — увігнутий, вузький, внаслідок чого зубчик у перерізі
набуває майже трикутної форми. Листки вузькі, видовжено-ланцетні,
жолобчасті, з нижнього боку кілюваті, загострені, цілокраї, завдовжки
30-100 см, завширшки близько 1 см. Вони можуть стирчати догори
або частково полягати.
Часник - відмінний природний антисептик, тому з його
допомогою можна боротися з будь-якими зараженнями. Він
допомагає в лікуванні навіть таких небезпечних хвороб як холера,
дифтерія, тиф, малярія і туберкульоз. Пожуйте кілька хвилин
часточку часнику, і ви знищите всі шкідливі бактерії, що знаходяться
в ротовій порожнині, а також в дихальних шляхах. Сечогінну і
потогінну дію часнику сприяє виведенню шкідливих токсинів з
організму, допомагає при лікуванні хвороб нирок.
Часник споживають з найдавніших часів — він був
компонентом їжі ще у Стародавньому Єгипті. Продуктивною
частиною часнику є цибулина. Його використання всебічне: у
свіжому вигляді, розтертий з сіллю, він іде в овочеві салати, а ще
частіше його кладуть у соуси, додають до ковбас і рибних страв,
готують з нього приправи до овочів і м'яса, особливо до баранини і
яловичини.
Зручно (та й красиво) зберігати часник, заплітаючи
головки з сухим листям в «косу», яку потім треба підвісити у
прохолодному місці.
13. Хрін — походить з Далекого Сходу, але другою
батьківщиною можна вважати Україну. Тут він уже протягом
століть росте і як дика, і як городня рослина. Трав'яниста
багаторічна рослина, висотою до 1,5м, має м'ясистий товстий
коріенеплід з безліччю тонких бічних коренів, що відходять від
нього. З гіллястим у верхній частині прямостоячим стеблом.
Листки довгасті з овальним заокругленням, дуже великі біля
основи.
Хрін у народній медицині знаменитий як своїми
листами, так і насінням, у якому є велика кількість алкалоїдів,
каротину, вітаміну С, мінеральних солей і флавоноїдів. Тому хрін
володіє, жовчогінними, бактерицидними, відхаркувальними,
сечогінними і кровоочисними властивостями. Знижує цукор у
крові, покращує діяльність внутрішніх травних органів і їх
секреції, підвищує апетит. Якщо до їди прийняти всього одну
ложечку тертого хрону з медом, то відмінний апетит під час їжі
гарантований.
В їжу вживають корені сирі й варені, переважно як
приправу до різних страв. Свіже листя хрону кладуть у салати,
супи, додають до бутербродів, використовують при солінні огірків
і помідорів. Свіжий дрібно натертий корінь з сіллю й оцтом —
чудова приправа до вареного м'яса. В поєднанні з брусницею і
сметаною хрін годиться для дичини. Самий хрін підходить до
гарячих копчених страв і вареного м'яса замість гірчиці. Тертий
хрін та соуси з нього можна зберігати в щільно закритій посудині
протягом двох тижнів у холодильнику.
14. Під землею ховається товсте, міцне кореневище,
коричнево-буре зовні і біле всередині, з якого прямо вгору росте
тверде трубчасте гладке стебло, яке цілком може дорости до 2 метрів
у висоту, розгалужуючись до кінця (таке собі трав'янисте дерево).
Листя блискуче, з клиноподібними зубчастими частками, різняться в
залежності від положення на стеблі. У самому низу листочки мають
довгі черешки, верхні листки сидять прямо на стеблі. Нижні листки
перисторозсічені двічі, а то й тричі, і чим вище, тим менш розсічені
листя. У самому верху вони прості. Жовті квіти зібрані на самому
верху в складний зонтик. Цвіте з липня по серпень.Размножуєтся
насінням або пагонами навесні і восени. У перший рік з
любистка беруть тільки кілька листочків для приправи. Кореневище
ж викопують тільки на другий рік, тоді ж збирають і верхню частину.
Копають у вересні. Кореневище очищають і нанизують для сушки на
шнури (занадто велике кореневище ріжуть уздовж для прискорення
просушування) Верхню частину сушать на повітрі окремо, а плоди
збирають тільки після їх остаточного дозрівання.
Любисток використовується і в офіційній і в народній
медицині. Лікарі рекомендують його як сечогінний засіб. Проте
частіше використовується не сам корінь, а чайна трав’яна суміш, що
включає в себе корінь любистку. Ще корінь або траву любистку
використовують, як добавку в шлункові та кровоочисні чаї.
Але найбільш активно любисток, все ж, застосовується
як приправа. Тут використовуються корінь, стебло і листя в сирому та
сушеному вигляді. Використовуються в різних цілях: його додають в
лікери, що надає їм особливий аромат, варто так само спробувати
додати любисток (свіжу траву і листя) в будь-яку страву до обіду. Така
приправа сприятиме кращому засвоєнню їжі, і прояву гірчично-
гострого смаку. Любисток вживають у їжу і як самостійну рослину,
його корінь смажать або варять, ріжуть в салати, кладуть при заквасці
і засолюванні овочів. Зловживати любистком не варто, але трохи
любистку, доданого і звареного разом з м'ясом або м'ясним
бульйоном підсилить і покращить смак м'яса. У невеликих кількостях
любисток навіть корисний для здоров'я і дозволений до застосування
в дієтичній кухні.
15. Меліса отримала свою назву на честь давньогрецької
німфи Мелісси, родоночальниці бджільництва. Належить ця
рослина до сімейства губоцвітих. Лікарська або лимонна меліса
росте у вигляді гіллястих кущиків від 45 і до 125 см заввишки. Квіти
меліси можуть бути білими, рожевими і жовтими. Ефірні масла
здебільшого містяться у верхівках пагонів і листі. Ця рослина
хороший медонос, тому пасічники і багато садівників звуть мелісу
«бджолина м'ята». Відноситься до багатолітників. Вирощують
мелісу у всіх європейських країнах. В дикорослому стані
зустрічається на півдні України та у Криму.
В даний час народна медицина активно використовує
лікувальні властивості меліси при захворюваннях шлунково-
кишкового тракту. Вона підходить в якості профілактики при
виразках шлунка і гастриті. Доведено, що меліса надає
благотворний вплив на процеси головного мозку. А також вона
усуває головні болі і сильні мігрені. Мало хто знає, що така духмяна
трава здатна усунути неприємний запах з рота або зняти запалення
ясен. Відвар з меліси має сечогінні та жовчогінні властивості.
Як прянощі застосовують свіжі чи сухі
листочки меліси. Свіжа меліса чудово йде до літніх салатів, борщів,
овочевих супів, причому додають її, як пряну зелень, за 1-2 хв. до
подачі на стіл. Свіжими або сушеними молодими листочками і
квітковими бруньками ароматизують соління й маринади для риби і
ягнятини, ягідні і фруктові желе, соуси і підливи. Свіже листя можна
використовувати для страв з рису замість петрушки. Меліса
(особливо разом із естрагоном) додає тонку та пікантну нотку як
паровим овочам так і печеним яблукам. Крім того, мелісу здавна
додавали в трав'яний чай, квас, пиво і використовували для
аромату оцту (особливо яблучного) та спиртних напоїв (французькі
ченці додали її у рецепт лікеру Bénédictine). Сучасні бармени -
заморожують мелісу у кубики льоду та кладуть в освіжаючі напої .
