Відділ мистецтв Чернігівської обласної бібліотеки для дітей пропонує своїм читачам ознайомитися із матеріалом «МУЗИЧНИй БІБЛІО-КАЛЕНДАР. ІІ КВАРТАЛ 2023 РОКУ», з якого вони дізнаються про цікаві факти з життя і творчості відомих українських та світових виконавців, композиторів, співаків та музикантів – ювілярів квітня, травня та червня.

1. Квітень-червень 2023 року

2. До уваги користувачів
відділ мистецтв
Чернігівської обласної бібліотеки для дітей пропонує
«МУЗИЧНИЙ БІБЛІО-КАЛЕНДАР. ІІ КВАРТАЛ 2023 РОКУ»,
в якому вони знайомляться із біографічними даними та цікавими
фактами із життя та творчості відомих українських та світових
виконавців, композиторів, співаків та музикантів.

3. БОРИС ВОЛОДИМИРОВИЧ
ПІДГОРЕЦЬКИЙ
(1873–1919)
-український композитор, етнограф, музичний критик,
педагог - народився у Лубнах Полтавської області. Тут
закінчив гімназію, потім Варшавський музичний
інститут по класу флейти.
Перед молодим музикантом відкривалися великі
творчі перспективи, але важка хвороба перекреслила
плани юнака. Лікарі категорично заборонили йому
грати на флейті. Це був тяжкий та несподіваний удар,
пережити який Підгорецькому допомогло лише палке
бажання стати композитором та наполеглива праця.
Він продовжує навчання у професора музично-
драматичного училища Московського філармонійного
товариства О.О. Ільїнського.
Живучи і працюючи в Лубнах, Борис Підгорецький
стає автором численних обробок українських пісень,
сонат для фортепіано, низки п’єс та ряду романсів.
Серед яких «Чайка» - на вірші К.Бальмонда,
«Українська дума» на вірші Є.Гребінки та ін.

4. Борис Підгорецький був великим
шанувальником української народної
творчості. Він неодноразово брав участь у
експедиціях Музично-етнографічної комісії і
записав від українських селян близько 120-и
хорових пісень, у тому числі цикл обрядових
величальних пісень.
Як композитор Борис Володимирович написав
2 опери – «Купальна іскра» (була
поставлена 1901 року в Києві) і «Бідна Ліза»
(1916), а також понад 100 романсів на слова
І. Франка, Т. Шевченка, Дж. Байрона, Г. Гейне
та ін., фортепіанні твори та хори. Через усе
життя мистець проніс глибоку віру в
невичерпні сили свого народу, у величність і
красу його творчості.
Цікаво, що нащадки українського композитора
унаслідували його талант. Його праправнук
Володимир Підгорецький (Соколов) живе й
працює в Лос-Анджелесі, а створювана ним
музика звучить у голлівудських кінофільмах.

5. Талановитий український музикант, співак і
учасник гурту ТНМК, журналіст, телеведучий і
письменник
ОЛЕКСАНДР АРКАДІЙОВИЧ
СИДОРЕНКО,
широко відомий в Україні під псевдонімом
"ФОЗЗІ", народився в місті Харкові 6-го
квітня 1973-го року. Більшу частину дитинства
провів в Євпаторії, на березі Чорного моря,
займався спортом, зокрема, дзюдо і футболом
(яким захоплюється і досі).
В юності спробував себе в різних професіях:
був санітаром і прибиральником на пляжі,
техніком-лаборантом і страховим агентом,
кіномеханіком і круп'є. Намагався навіть стати
гравцем київського футбольного клубу
"Динамо", але, незважаючи на позитивні
відгуки, так і не зміг пробитися до його складу.
Вищу освіту здобув у Київському
міжнародному університеті за спеціальністю -
тележурналіст. Також протягом трьох років
навчався в ХНУРЕ та Харківській гуманітарній
академії.

6. Олександр не отримав музичної
освіти. Але, незважаючи на це, з 1989
року є постійним учасником і автором
текстів пісень відомого хіп-хоп гурту
"Танок на майдані Конґо". Крім участі
в гурті, Сидоренко займається
сольними виступами. Крім музичної
кар'єри він захоплений роботою на
телебаченні, пише цікаві книги. Брав
участь у телевізійних проєктах "RAP-
обойма", "Підйом", "Галопом по
Європах-2", "Третій тайм", "Великі
перегони". Самостійно написав
декілька літературних творів.
У січні 2023 року відбулась прем'єра
пісні та кліпу про мінну безпеку
«Дивись, куди ідеш!» гурту ТНМК. Це
соціально важливий проєкт, створений
Фондом Східна Європа спільно з
ТНМК та ДСНС України, який
покликаний розповісти українцям про
вибухонебезпечні предмети (ВНП).

7. ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ СОКАЛЬСЬКИЙ (1863-
1919) — український композитор, піаніст та музичний критик.
Про життя В. Сокальського відомо небагато. Його батько, Іван
Сокальський був блискучим вченим-економістом та
публіцистом з Харкова. Протягом 1862-1864 рр. магістр
економіки та статистики разом з дружиною Катериною
подорожував країнами Західної Європи, де знайомився з
особливостями побуту, промисловості, освіти та економіки
європейських країн. Отож, його син Володимир — майбутній
композитор і суддя — народився у місті Гейдельберг, що на
півночі Німеччини. Невдовзі сім’я повернулась у Харків, де і
здобував освіту Сокальський-молодший. У Харківському
музичному училищі (філії) Російського Музичного Товариства
навчався композиції у І. Кнорра та грі на фортепіано у І.
Слатіна. Студіював право у Харківському університеті.
Протягом життя займався суддівством. З 1911 р. жив у
Вологді, де виконував обов’язки голови Окружного суду. Але
музика не полишала Сокальського все життя. Він писав
чимало творів, різноманітних за жанрами і тематикою.
Відомо, що 1918 у Вологді з дочкою та зятем композитор
організував і провів кілька лекцій-концертів, присвячених
творчості Бетховена та Гріга.

8. Важливе місце у творчості
композитора посідає його
єдина, просякнута українським
мелосом Симфонія соль-мінор
(1892), що втілює музичні
тенденції і поступальний
розвиток національного
симфонізму.
Тиф позбавив життя
Володимира Сокальського у 56
років. Композитор помер під
час відпочинку у Севастополі
1919 року, там був і похований.
Талант публіциста, очевидно, передався юнакові від батька. Свої критичні
статті Сокальський почав писати з 19 років.
Перші композиції Володимира Івановича пов'язані з аранжуванням п'єс для
драматичних вистав у трупі Михайла Старицького. Сокальським створено
ряд симфонічних творів (“Драматична фантазія”, “Східний марш”, “Зліт
соколів слов'янських”), дитячу оперу “Ріпка” (1900), елегію для віолончелі і
фортепіано, п’єси для фортепіано, романси, збірник пісень “Пролісок”.
Частково збереглися ноти його Концерту для віолончелі з оркестром.

9. Видатний національний
композитор німецького народу
ЙОГАННЕС БРАМС народився
7 травня 1833 року в Гамбурзі
(Німеччина). Першим вчителем
музики був його батько.
Обдарований піаніст, Брамс почав
публічно виступати вже в дитячі
роки. Але незабезпечене
матеріальне становище сім'ї
змусило його братися за будь-яку
роботу - він переписував ноти,
аранжував, грав у садах і
ресторанах.
У 1850-х роках Брамс багато виступав як піаніст в різних
містах Німеччини, керував придворною хоровою капелою в
Детмольд і жіночим хором в Гамбурзі. Починаючи з 1862 року
творча діяльність Брамса найтіснішим чином пов'язана з
Віднем. У цьому місті, яке тоді було своєрідним музичним
центром, постійно звучали австрійські, німецькі, угорські,
чеські, словацькі, сербські пісні і танці. Все це було
життєдайним джерелом для творчості Брамса.

10. У 1870-1880 роки Брамс створив більшість своїх кращих
творінь — всі симфонії, скрипковий і 2-й фортепіанний
концерти, камерні ансамблі, пісні, хори, танці. Творчість
Брамса, що охоплює майже всі жанри, характеризується
глибокою і органічним зв'язком з народно-побутовою
музикою.
Його перша симфонія стала воістину епічним твором.
Почавши писати її в 1854 році, він вперше виконав твір
22 роки по тому, весь цей час займаючись суворим
виправленням.
Жодний інший твір Брамс не писав так довго, як
«Німецький реквієм». Він також став найдовшим твором
композитора. Для його тексту Брамс сам особисто
вибирав цитати з лютеранської Біблії. Жодна з обраних
цитат не містить імені Ісуса Христа, що було зроблено
навмисно: у відповідь на заперечення Брамс говорив, що
для більшої універсальності і всеосяжність тексту може
навіть перейменувати його в «Людський реквієм».
У жанрі симфонічної музики Брамс є продовжувачем
традицій Бетховена. Не дарма 1-ю симфонію Брамса
деколи називають «десятою симфонією Бетховена».
Помер Брамс 3 квітня 1897 року: рак печінки забрав
залишок сил композитора і спричинив його.

11. Німецький композитор і теоретик мистецтва,
найбільший реформатор опери ВІЛЬГЕЛЬМ
РІХАРД ВАГНЕР народився 22 травня 1813
року в Лейпцигу в сім’ї поліцейського
чиновника. Після смерті батька вітчим
відправив Ріхарда навчатися музиці.
Написання музичних творів почалося у віці 16
років, за рік до цього ним була написана
перша п’єса. У 1831 році Вагнер почав
навчання в Лейпцігському університеті, але не
закінчив. З 1833 року виступав в якості
диригента хору, а потім і оркестру в оперних
театрах Вюрцбурга, Магдебурга, Риги та інших
міст.
У 1833-1842 роках Ріхарда спіткало нужденне життя. А тому
працював театральним хормейстером, був диригентом
музичних театрів в Норвегії, Лондоні і Парижі, де він написав
увертюру «Фауст» і оперу «Летючий голландець». У 1842 році
тріумфальна прем’єра опери «Риєнці, останній з трибунів» в
Дрездені принесла йому популярність.
Згодом композитор створює опери «Тангейзер», «Лоенгрін».

12. Після поразки Дрезденського повстання, в якому Вагнер
взяв участь, він втікає до Швейцарії. Через оголошення
його злочинцем Німеччини, Вагнер не повертається на
батьківщину 13 років. У той час були розпочаті опери
Ріхарда Вагнера за епосом Середньовіччя. У 1853 році
закінчено цикл «Кільце Нібелунгів». Іншим знаменитим
для Вагнера твором стала драма «Тристан і Ізольда».
У 1862 році Вагнер, скориставшись амністією,
повертається в Німеччину, але лише через три роки
заступництво короля Баварії Леопольда II дає йому
можливість зайнятися виключно музикою. У 1871 році
Вагнер вперше приїжджає в Байройт. Він виступає з
ініціативою спорудження в цьому місті великого оперного
театру, на сцені якого могли б ставити німецькі опери. З
1874 Вагнер з сім’єю поселяється в Байройті на віллі
“Ванфрід”.У 1876 році будівництво оперного театру було
закінчено. На відкритті театру була виконана оперна
тетралогія “Кільце Нібелунгів”. У період розквіту своєї
слави Вагнер не припиняє гастролей Європою. У 1882
році у Байройті було поставлено оперу-містерію
«Парсифаль».
У тому року Вагнер поїхав через стан здоров'я до Венеції,
де він помер 1883 року від серцевого нападу. Вагнер
похований у Байройті.

13. Відома українська співачка РУСЛАНА (справжнє ім'я
РУСЛАНА СТЕПАНІВНА ЛИЖИЧКО) в травні
відсвяткувала день народження - виконавиці виповнилося
50 років.
Руслана Лижичко народилася 1973 року у Львові. Майбутня
зірка на сцені з дитинства. Так, ще школяркою вона співала
у дитячих групах та ансамблях.
Виконавиця навчалася у музичній школі, а після випуску
вступила на диригентське відділення у Львівській
консерваторії ім. Лисенка.
1993 року розпочалася музична кар'єра співачки. Так,
Руслана перемогла у фестивалі "Червона Рута - 93".
Наступного року вона стала співзасновником студії "Люксен"
разом зі своїм продюсером та чоловіком Олександром
Ксенофонтовим . Понад два роки артистка займалася
радіорекламою та озвучувала ролики.
1997 року Руслана перемогла в "Таврійських іграх". Свій
перший кліп співачка випустила того ж року. Тоді артистка
зняла відео на пісню "Ті".
Протягом наступного року Руслана представила слухачам
два альбоми та запрем'єрила один зі своїх хітів "Світанок".
Зокрема, композиція здобула приз "Золота Жар-птиця-98" у
номінації "Краща пісня року".

14. Оскільки батько Руслани має гуцульські корені, її
приваблював культурний колорит цієї гірської народності.
Вона вирішила представити його світу через свою
творчість. Так у 2003-му році з'явився альбом «Дикі танці».
Платівка знаходить неймовірний успіх в Україні. Вона стає
першим 5-кратно платиновим альбомом в країні. Проданий
наклад становить 500 тис. примірників. Через рік співачка
бере участь у конкурсі «Євробачення» з піснею «Wild
Dances». Вона стає першим конкурсантом від України, які
зайняли перше місце на цьому фестивалі.
У 2006 році українські фантасти Марина і Сергій Дяченки
випустили книгу «Дика енергія. Лана». Цей роман вони
присвятили Руслані. У 2013 році за версією журналу
«Forbes» Руслана увійшла в десятку найпопулярніших
жінок світу.
Руслана також добре відома як громадська активістка.
Зокрема, у 2004 році зірка набула повноважень Посла
Доброї Волі ЮНІСЕФ та ініціювала діяльність, спрямовану
на боротьбу з работоргівлею. Не оминула артистка
Помаранчеву революцію і Євромайдан. Цікаво, що
Руслана стала однією із 36 українок, обличчя та силует
яких стали прообразом української серії ляльок "Барбі"
"Barbie: Пані України".

15. Талановитий український диригент і композитор
ОСИП (ЙОСИП) СИЛЬВЕСТРОВИЧ
ВІТОШИНСЬКИЙ народився 1838 року у родині
священика в місті Косові (нині Івано-Франківської області).
Навчався у Чернівецькій, Самбірській та Перемишлянській
гімназіях, в останній. 1864 року закінчив Львівську духовну
семінарію. По закінченні семінарії працював у селі
Зарваниці (нині Теребовлянського району), в якому
організував селянський хор. У 1867 році був призначений
священником у село Денисів, де й організував селянський
хор.
Духовий оркестр Й. Вітошинського здобув велику
популярність у 80-90-х роках у всій Галичині. Славетний
хор виступав у Львові, Тернополі, Бережанах, Теребовлі,
Станіславі, Коломиї, Бучачі, Золочеві, Струсові,
Копичинцях і багатьох інших містах і селах. На концертах
навіть знавці музики думали, що це співають не
хлібороби, а переодягнені в селянський одяг оперні
артисти. Про хор писала преса Відня та Львова.
Цей колектив першим на Галичині взяв до свого
репертуару гімн «Ще не вмерла Україна».

16. Священик був учасником «Руської Бесіди». А ще
він серед перших зробив внесок на створення
наприкінці ХІХ століття «Руської бурси». Окрім
того, достатньо володів агрономічними знаннями,
вводив найкращі сорти зернових, поширював
культуру картоплі. В Денисові організував школу
навчання кольоровим вишивкам, сприяв
розведенню фруктових садів. Захоплювався
пасічництвом і заохочував інших.
З Тернополем О. Вітошинського пов’язували тісні
зв’язки, обумовлені тим, що тут жив та працював
міським лікарем його син Володимир, відомий як
активний учасник багатьох українських організацій,
відомий пропагандист спорту. Хор під
диригуванням О. Вітошинського виступав у
Тернополі дев’ять разів. Та один з найбільш
знакових виступів відбувся у 1887 році в міському
парку. Денисівський хор настільки зажив слави, що
Богдан Лепкий згадав його у повісті-казці «Під
тихий вечір».
Помер Осип Вітошинський 1901 року у селі
Денисів (Тернопільська область), де й похований.

17. ЕДВАРД ГРІГ (1843-1907) став четвертою дитиною
у великій дружній родині. Його батьки були непоганими
музикантами. Едварду виповнилося шість років, коли
мати вирішила навчати його музиці.
Дізнавшись, що син Гріга дуже любить музику і навіть
пробує її написання, знаменитий на той час скрипаль і
композитор Уле Булль негайно прослухав хлопчика.
Результат прослуховування виявився зовсім
несподіваним і для Едварда, і для його батьків. Коли
Гріг закінчив грати, Уле Булль підійшов до нього,
ласкаво поплескав по щоці і сказав: «Ти повинен їхати
в Лейпціг і стати музикантом».
Юний музикант працював день і ніч, ледь знаходячи
час для їжі. Такі заняття виявилися непосильними для
слабкого від природи організму Едварда. Навесні 1860
року Гріг тяжко захворів. Здоров’я було підірване, і
достатньо було незначної застуди, щоб почався важкий
плеврит. Довелося повернутися на батьківщину, в
Берген. Лікування і турботливий догляд рідних підняли
Едварда, але наслідки хвороби залишилися. Все життя
Гріг страждав на туберкульоз, а в останні роки дихав
лише частиною одної, лівої легені, адже права була
абсолютно зруйнована.

18. Гріг був композитором яскраво
національного типу. У його творчості
превалюють малі, переважно ліричні
інструментальні форми, у яких і написане
більшість його фортепіанних і оркестрових
п'єс, а також пісенний жанр. Десять
зошитів Ліричних п'єс для фортепіано —
вершина творчості композитора. Пісні
Гріга, яких налічується понад 240, написані
головним чином для дружини композитора
Ніни Хагеруп, чудової співачки, що іноді
виступала із чоловіком у концертах.
Серед найбільш відомих творів Гріга —
фортепіанний концерт і музика до драми
Ібсена «Пер Гюнт». Вона спочатку
призначалася для фортепіанного дуету,
але пізніше була оркестрована й зібрана у
дві сюїти, що складаються з невеликих
характерних п'єс. Помер Гріг у рідному
місті Бергені у 1907 році, де і похований
неподалік свого будинку. День його смерті
в Норвегії вважався днем жалоби.

19. Відомий французький композитор, диригент, один
із творців французької ліричної опери ШАРЛЬ
ГУНО народився в 1818 року у родині, де і
батько, і мати мали творчі здібності. Його батько
займався живописом, а матір – грала на піаніно.
Саме мама була його першою вчителькою і
наставницею.
Шарль Гуно проходив навчання в Паризькій
консерваторії під керівництвом знаменитих
педагогів. Одним з них був П’єр Циммерман.
Згодом дочка П’єра Анна стала законною
дружиною Гуно.
У 1839 році Гуно отримав Римську премію в сфері
мистецтва за свою кантату «Фернан». Ця премія
дала можливість виїхати за кордон і продовжити
навчання.
Талановитий музикант їде до Італії, згодом до
Австрії і Німеччини. В цих подорожах він вивчав
історію католицької церковної музики на основі
робіт італійських композиторів XVI століття. Гуно
вирішив присвятити подальше життя органній,
духовній музиці та служити церкві. Після
повернення на батьківщину Гуно зайняв посаду
органіста в одному з соборів.

20. Початок 40-х років – період, коли Шарль Гуно
зайнявся створенням власної музики і
заглибився у викладання. В цей час з-під його
пера з’являються меси, співи, опери, ораторії,
вокальні та інструментальні твори.
У 50-х роках Шарль Гуно вже повністю
утвердився в статусі талановитого композитора,
основоположника ліричного напряму у
французькій опері. У цьому жанрі найбільшу
популярність здобули його творіння «Сафо»,
«Фауст» і «Ромео і Джульєтта».
В останні роки життя Гуно відвідав Англію.
Покинути французькі землі його спонукав
початок Франко-Пруської війни. Композитор
продовжував писати музику, приділяючи увагу і
світській, і духовній формі. Гуно захопився
створенням вокальних творів. В цілому в
Британії Шарль прожив близько 4 років і в 1874
році він покинув цю країну.
Останні роки творчого шляху були відзначені
появою двох грандіозних ораторій «La
redemption» і «Mors et Vita».
Шарль Гуно помер в 1893 році в західному
передмісті французької столиці Сен-Клу.

21. Видатний співак (ліричний тенор), педагог, меценат
ОЛЕКСАНДР ПИЛИПОВИЧ МИШУГА
народився 1853 року в с. Новий Витків (Львівська
область).
Долю 15-літнього сільського юнака Олександра, що
виростав без мами та освіти, вирішив випадок.
Потрапивши з батьком на храмове свято в Собор св.
Юра в Львові, Мишуга підспівував Літургію і його
одразу помітив регент Микита Гетман.
Батько повернувся додому сам, а сина влаштували
у дяківську бурсу.
Закінчення бурси та вчительської семінарії не
гарантували легкого майбутнього і як підтвердження
цьому – Олександра не беруть у військо, оскільки
його вага не відповідала росту.
Проте йому дуже таланило на меценатів, які
підтримували його в скрутну хвилину. Так, на
навчання за кордоном кошти збиратиме
громадськість Львова й Перемишля.
І навіть коли Мишуга в зеніті своєї слави під час
Першої Світової війни опиниться просто неба, а його
вкладені в акції кошти знеціняться – і тоді
знайдеться подружжя із Стокгольма, яке запропонує
йому проживання у Швеції.

22. Він став відомим й дорогим європейським оперним
співаком. Черги за квитками на виступи Мишуги
люди займали за 2 доби до відкриття кас, а після
вистав його на руках несли прямо до екіпажу,
кидаючи під ноги квіти. У Києві його фото
продавали на вулиці й одна з кондитерських навіть
випускали іменний торт в честь співака.
Сцена для нього була важливіша за оточуючу
дійсність. Одна із учениць пригадувала, як
прогулюючись із Мишугою при заході сонця по
Володимирській гірці, він вражений вигукнув:
"Дивись, як красиво, зовсім як на сцені".
Він був надзвичайно популярним у польських колах.
Проте, туга за Батьківщиною постійно
супроводжувала Мишугу. Він згадував, що коли
повертався з Італії, обіймав першого стрічного. Але
на пропозиції вернутися в Україну, він казав: "Нащо
я вам там здався? Зате ж, коли я на чужині
заробляю гроші й вам посилаю, то все-таки
маєте з мене якусь користь".
Олександр Мишуга 1922 року помирає під час
лікування в Німеччині. Цього ж року прах співака,
відповідно до заповіту, перепоховують на
Батьківщині, в рідному селі Новий Витків.

23. Композитор, соратник Миколи Лисенка, автор численних
п’єс для фортепіано, романсів, пісень, «батько української
народної пісні»
ВЛАДИСЛАВ ІВАНОВИЧ ЗАРЕМБА народився 1833
року у м. Дунаївцях Камянець-Подільської губернії (нині
Хмельницька область).
13-річним разом з батьками (до речі, великими
поціновувачами музики, які прагнули дати талановитому
синові добру музичну освіту) — переїхав до Кам'янця-
Подільського. Тут в українських та польських композиторів
навчався музики. Відвідував «музичні четверги» А.
Коципінського, де збиралися місцеві меломани та заїжджі
музиканти, лунали музичні твори. Найперше – українські
пісні, зібрані господарем: «Одна гора високая, а другая
низька», «По дорозі жук, жук…», «Шумить-гуде
дібровонька» та багато інших.
У 22 роки В. Заремба став органістом місцевого костелу.
Водночас викладав гру на фортепіано. Від 1856 року —
викладач музики в Житомирі.
1862 року Заремба оселився у Києві, викладав у жіночих
пансіонах гру на фортепіано та хоровий спів.

24. Владислав Заремба – автор численних
інструментальних та вокальних творів. П’єс для
фортепіано, з яких найвідоміші: «Прощання з
Україною»,
«Думка-шумка», «Реве та стогне Дніпр
широкий», «В кінці греблі шумлять верби».
Пісень:«Дивлюсь я на небо», «Повій, вітре, на
Вкраїну», «Де ти бродиш, моя доле», «Ні,
мамо, не можна нелюба любить» та багатьох
інших.
Палкий прихильник творчості Т.Шевченка,
композитор створив понад 30 вокальних творів
на слова Кобзаря. Серед них — «Якби мені,
мамо, намисто», «Калина», «Утоптала стежку»,
«На вулиці невесело», «Якби мені черевики»,
«Така її доля»… Також написав музику до п’єси
Т.Шевченка «Назар Стодоля».
Помер В.І.Заремба 24 жовтня 1902 року у
Києві. Похований на Байковому цвинтарі.