Буз Андрій Життя християн в Радянському Вавилоні / Андрій Буз - Одеса, Колорпринт, 2012. – 156 с.

1. Андрій Буз.
Життя християн в
Радянському Вавилоні
Одеса 2010

2. УДК 82-94
ББК 63.3(2)
В 404
Буз Андрій
В 404 Життя християн в Радянському Вавилоні / Андрій Буз
- Одеса, Колорпринт, 2012. – 156 с.
УДК 82-94
ББК 63.3(2)
 Андрій Буз
2

3. Зміст
Розділ 1. Родинне коріння……………......................................... 5
Розділ 2 Сімейний союз і Біблія…………….………………....... 8
Розділ 3. Церковні постанови і Біблія….…………..………...… 10
Розділ 4. З Біблією по вузькій дорозі………………..………..... 14
Розділ 5 В дні смутку Господь близько. Вір і молись………... 20
Розділ 6. Кінець війни, та нема кінця стражданням…………... 31
Розділ 7. Правдива церква Божа є!............................................... 35
Розділ 8. Атеїзм проти Бога…………………..………….…….... 39
Розділ 9. Досвіди віри Даниїла Буз……………………....……... 40
Розділ 10. Досвіди віри Осія Буз…………………….….…..…... 49
Розділ11. Досвіди віри Анастасії (Буз)……………..……..….... 57
Розділ 12. Досвіди віри Марії (Буз)…………….……….............. 60
Розділ 13. Досвіди віри Люби ( Буз)…………………………….. 63
Розділ 14. Досвіди віри Віри (Буз)…………….………..…….…. 66
Розділ 15. Досвіди віри Андрія Буз і його сім’ї……………….... 70
Розділ 16. Студент і медичний працівник…………..…………. 77
Розділ 17. Юність під впливом Біблії…………………………... 84
Розділ 18. Сімейний союз і рішення працювати на Божій ниві. 89
Розділ 19. Депортація…………………………………………..... 94
Розділ 20. Бог за нас, - хто проти нас?.......................................... 97
Розділ 21. Піклування про родину………………….….……….. 105
Розділ 22. Падіння Вавилону – перестройка………….……….. 109
Розділ 23. Успіхи Євангельських програм………….….……… 112
Розділ 24. Запрошення на пасторську роботу в Канаду….…… 115
Розділ 25. Еммануїл - з нами Бог………………………….…..... 119
Розділ 26. Воля i неволя…………………………………….…… 121
Розділ 27. Очі відкриті…………………………………………….125
3

4. Передмова.
«Те, що ми чули і що знаєм, і батьки наші нам оповідали, не
затаїмо ми перед їхніми синами, звіщаючи родові, що прийде,
хвалу Господню та Його потугу, і чудеса, які Він вчинив. Бо
Він установив у Якові свідоцтво, і клав закон в Ізраїлі, щоб те,
що заповідав батькам нашим, вони синам своїм переказали;
щоб відав рід, який прийде, діти, які народяться, щоб устали й
розповідали своїм дітям. Щоб на Бога вони покладали свою
надію, не забували діл Божих і заповіді Його
пильнували...Псалом 78:3-7».
«Хто добро тут сіє й сльози проливає
В небі той зрадіє, як збере врожай.
Зерно розсівати Бог нас посилає
Правди і любові всюди з краю в край.
4

5. Розділ 1.
Родинне коріння
Маловідоме село Полапи знаходиться на північному
заході Украіни за 70 кілометрів від міста Ковель Волинськоі
області. Близько від села проходить шосе Брест – Львів . Це ще
царська дорога прокладена кілька сот років тому назад. Місто
Любомль засноване в13 столітті. Село Полапи розташоване на
плоскогір’ї. Довколишні поля, долини і ліса мають
мальовничий вид. Колись в лісах було багато диких звірів:
вовки, кабани, лисиці, зайці. Було також багато пташок, які
зачаровували своїм гарним співом. Тепер їх значно менше. В
лісах багато грибів і ягід. Грунт на полях різноманітний;
піщаний, біла глина, жовта глина і чорнозем. Поблизу села
ліса і болота.
В1904 році тут народився наш тато - Роман Буз в родині
Василя і Марфи Буз. Доля йому оприділяла бути сільським
господарем. Його батько і мати були бідні неграмотні
селяни. Мали вони хату покриту соломою, був у них один кінь,
корова, свині і 4 гектари поля. Що знав батько, те передавав
дітям–вчив господарювати. Було в них ще три дочки. Діти
росли неграмотні. Батько не дбав про те, щоб посилати дітей
до школи. Навіщо їм школа? казав він, доглядати худобу і
працювати в полі можуть неграмотні. Так і росли діти
неграмотні, хоча в селі біля церкви була школа 3 класи, але
мало дітей ходили до школи. Мати хотіла щоб хоч син ходив
до школи, але батько був проти, бо з малих літ діти
допомагали господарювати – пасли худобу і працювали в полі.
На іншому кінці села жила бідніша родина Гаджали
Макара і Мотруни. В них було шестеро дітей – три доньки і
три сина. В них також було 4 гектари землі, хата, корова, кінь,
свині. Та не мали вони доброго успіху в господаруванні. 0т і
старався батько як скоріше віддавати дочок заміж. Меншу
дочку Уляну віддав до Польського пана в далеке село Травнікі
за служницю. Всього 8 років було Уляні коли вона почала
прислужувати в пана нянькою, доглядала маленьких дітей.
5

6. Була вона доброю нянькою, діти її любили, і панні вона
сподобалась і та послала її до школи разом зі своїми
дітьми. Уляна навчилась читати і писати по Польськи.
Наша мама,-- Уляна народилась в 1902 році і була вона
дуже гарною, вродливою і працьовитою.
В 1914 році почалась перша світова війна між
Росією і Австро – Німеччиною. Німецькі війська захопили
Польщу і наступали на Украіну. Українці дуже боялись
німців. Царський уряд заохочував українців переселятися в
Сибір. 0т і поїхали багато біженців в Сибір. Із села
Полапи біженці їхали кіньми до Пінська за 200 кілометрів,а
там здавали коня і воза царському уряду , а самі сідали на
поїзд і їхали в Сибір. Родина Гаджала одна з перших
поїхала в Сибір, тільки старшого сина – Володимира забрали
в царську армію і він загинув на війні. Довго вони їхали в
Сибір, аж через декілька тижнів заїхали в 0мську область, в
місто Ісилькуль. Там зійшли з поїзда і царський уряд
розприділяв біженців де їм жити і що робити. Мама знову
попала до пана служити нянькою і доглядала маленьких дітей.
І там вона добре служила і панні її полюбила і послала до
школи з її дітьми. Там Мама навчилась читати і писати по
російськи. ЇЇ батько і мати і родичі жили і працювали в
другому селі так що вони рідко бачились.
Життя Українських біженців в Сибірі було нещасне.
Суворий клімат,чужі люди, чужа мова, бандитизм і хвороби
загрожували всім. Багато Українців померли від епідемії тифу.
Померла і мати Уляни, а вона і не знала, бо батько не прийшов
до неї,бо хвороба була дуже заразна.
Коли в 1914 році біженці з західної України їхали в
Сибір, то в селі Полапи залишались тільки старі і
безпомічні люди. Буз Василь запряг коня і наказав своїй жінці-
Марфі: «забирай дітей на віз і негайно їдь разом із сусідами, а
я тебе дожену.» В нього був ще один кінь, а він хотів ще щось
заховати , бо ніхто не знав як довго буде війна і коли будуть
люди повертатися назад. Бабця Марфа взяла сина - нашого
тата і меншу дочку- тітку Теклю і поїхала слідом за сусідами,
а старші дві дочки вже були заміжні. Всю дорогу вони
оглядались чи доганяє їх батько, але його не було видно.
6

7. Сусіди запевняли їх, що він їх дожене. Так вони проїхали 200
кілометрів до Пінська, здали коня і воза під розписку
царського уряду,що гарантував їм повернути, коли вони
повернуться з Сибіру, сіли на поїзд і ще оглядались
навкруги, чи не доганяє їх батько, але його не було видно,
поїзд рушив і вони поїхали.
Через кілька тижнів вони приїхали в Томськ. Без
чоловіка-бабця Марфа взяла на себе всю відповідальність за
дітей. Вона була сміливою, рішучою, винахідливою. Вона
знайшла собі роботу, турбувалась про дітей, відпривила тата
до школи. Тато швидко звик до нових обставин життя. В 10
років він пішов до школи в місті Томську. Він вставав дуже
рано, біг на пошту, брав газети, бігав по вулицях, продавав
газети, а пізніше біг до школи. Так він заробляв трохи грошей і
навчався. В 1918 році він закінчив 4 класи і став досить
грамотним на той час. Він перечитав багато газет і книжок.
Газети писали про війну, про революцію, про комуністів і про
громадянську війну. Життя в Сибірі мінялось, фабрики
зупинялись, сільське господарство занепало, безвладдя,
безправ,я, бандитизм, голод і хвороби. Біженці почали
повертатись на батьківщину.
Бабця Марфа з татом і тіткою Теклею повернулись в
рідне село в 1919 році. Там вже була нова Польська влада. Дід
Василь не поїхав в Сибір. В той день, коли всі сусіди виїздили
із села і він вже був готовий їхати, доганяти жінку і дітей,
його зустрів місцевий начальник - поляк і сказав йому: «не
втікай, залишайся вдома, не бійся, німці тебе не будуть
бити». Він послухав і залишився в рідному селі, а на жінку
розсердився, що вона не повернулась назад, а без нього
віддала коня і воза, а назад не отримала, бо після революції
помінялась влада. Він не хотів прийняти свою жінку, не
впускав її до хати, але тато почав дуже плакати, захищав свою
маму, просив батька помиритись і батько його послухав.
Відтоді батько з сином почали знову господарювати.
Рідне село, рідна хата, рідна мова, свої сусіди і демократичний
уряд Польської держави надихали селян енергією до праці.
Тато любив коней і почав торгувати кіньми. Ходив до
7

8. Житомира за 400 кілометрів,там купляв коней, приїздив
додому, продавав і мав заробіток.
Дід вирішив оженити сина. Тато був грамотний,
розумний, працьовитий, але ще зовсім молодий, йому було
лише 17 років, а по закону одружитись можна було після 18
років. Тато ще не думав одружуватись, але був слухняний в
батька. Дід знайшов йому дівчину в сусідньому селі,
домовився з її батьком, а потім із священиком, але священик
не міг вінчати, бо синові ще не було 18 років. Тоді дід
заплатив священику, щоб священик дописав 1 рік в свідоцтві
про народження, тоді священик повінчав. Так дід оженив
тата, а сам через кілька неділь після весілля помер.
При передчасних пологах померла і татова перша
жінка. Тато зажурився, почав ходив до церкви і багато
молився.Священик зауважив, що тато дуже релігійний,
щиро молиться і досить грамотний, тож запросив його бути
йому помічником в церкві і в школі навчати дітей грамоті. В
церкві тато побачив гарну дівчину і вирішив піти до неї.
Візьми мене за руки, Зі мною йди.
Шляхом терпіння, муки Мене веди.
Коли Ти йдеш зі мною, Ісусе мій,
Спокійний я з Тобою На цій землі.
Розділ 2 .
Сімейний союз і Біблія.
Коли почув дід Макар , що тато хоче прийти до його
дочки, то боявся віддати йому свою дочку. Він казав своїй
дочкі: Роман тебе не буде любити бо ти бідна, а в мене нема
що дати тобі на придане. Роман один син в батька, має хату і 4
гектари землі, а я не маю, що тобі дати. Але мама сказала: «Я
8

9. звикла служити, я служила панам і своєму чоловікові буду
служити, а що Бог дасть те буде.» Вона вірила Богу, ходила до
церкви і молилась. Батько не заперечував своїй дочці, він
любив її, а коли прийшов тато просити руки, то дід Макар
погодився віддати свою дочку.
В Сибірі, на свято паски пан подарував мамі Біблію,
яку вона берегла як надзвичайний скарб. Вона не мала часу
читати її, але берегла її як Святе Письмо, а коли вже вона
вийшла заміж в 1922 році то дала її своєму чоловікові. Тато
поцілував її і почав читати з великим зацікавленням, навіть
ночами при слабому світлі ліхтаря. Несподівано, навіть для
самого себе, він дуже змінився. Ніхто і ніщо його так не
цікавило, як Біблія. Це помітили всі- домашні, родичі і друзі.
Його батько – дід Василь, любив випивати і до своєї жінки
відносився грубо, багато хто говорив, що Роман буде такий як
і його батько. Але Роман занурився в глибокі роздуми про те,
що він читав в Біблії. Його погляди на життя дуже
змінились,відношення в сім’ї, і взагалі відношення до людей,
змінилось. Біблія по іншому пояснювала світові події ніж
газети і книжки, які він читав в Сибірі. Бабця Марфа була
ревносною православною і регулярно ходила до церкви. Вдома
в них всі стіни були обвішені іконами. Тато і мама також
регулярно відвідували церкву, тато старанно виконував всі
доручення, які давав йому священик.
Тато уважно читав Біблію, досліджував і зауважив, що
православна церква учить не так як написано в Біблії. В місті
Любомль була Православна церква і Католицький костел і
Єврейська синагога. Тато цікавився, прислухався як там учать
і помічав велику різницю.Кожна церква учить по своєму, а не
так як Біблія. В той час, коли на західній Україні була
демократична Польська влада, там була релігійна свобода.
Із західно – європейських країн і із Польщі на Україну
почали приходити місіонери, які приносили релігійну
9

10. літературу і Біблії на Польській, Російській і Українській
мові. Тато купив багато книжок, серед них – Історію
Російської Православної Церкви, Історію Християнства,
Катехизис Католицької віри і інші.
Біблія світло Боже засвітила
Й очі відкрила всім на правду й світ;
Вона того всього людей навчила,
Що було схованим багато літ.
О, християни, Біблію читайте,
Світлом ЇЇ перемагайте гріх,
І з Неї правди ближніх всіх навчайте,
І їх приводьте до Христових ніг.
Розділ 3.
Церковні постанови і Біблія.
Читаючи історію, було очевидно, що керівники і
вчителі Православноі та Католицької Церкви не були
відокремлені від держави і на найвищому рівні піддержували
закони і постанови диктаторів царів і імператорів, які
протилежні Закону Божому і Христовій науці. Дійшло до
того, що оголошували кровопролитні війни братнім
християнським народам, переслідували, вбивали і
спалювали своїх братів інакодумців, рішуче виступали
проти релігійної свободи. Керівники Православної Церкви
вважали себе святими, а всіх інших –єретиками, а Католицькі
керівники тільки себе вважають святими, одначе правдива
10

11. історія доказує, що керівники Православної і Католицької
церкви більші грішники, ніж протистанти. Тато задумався над
проблемою і шукав відповіді.
Апостол Павло писав що буде правдивий Суд
Божий для кожного особисто, а нам не слід передчасно
виносити вирок нікому. «Тим же ні про що перше часу не
судіть, доки прийде Господь, котрий висвітить сховане в
темряві і виявить думки сердець; а тоді похвала буде
кожному від Бога. Всім бо нам треба явитись перед
судилищем Христовим, щоб прийняти кожен по тому, що
заробив тілом, чи то добре, чи лихе.1Кор.4:5; 2Кор.5:10»
В Західно- Європейських країнах по милості Божій
з’явилась демократія і релігійна свобода, а також тисячі і
мільйони Біблій, щоб кожний, хто шукає правди,міг
безпосередньо і самостійно читати і вивчати Закон Божий і
пояснення Ісуса Христа. Тато і мама були щасливі що вміли
читати і мали свої життєві досвіди, дякували Богу за релігійну
свободу, за демократію. Тато почав ставити священикові
запитання в церкві: чому Православна церква відділилась від
Католицької церкви, чому не дотримується Закону Божого?
Коли і чому почали малювати ікони і поклонятися перед
ними? Чому моляться до померлих і за померлих?
Відповіді священика не були переконливі і починалась
дискусія. Люди слухали і підтримували тата бо тато читав
Біблію. Особливо підтримував тата його товариш Кіпріян.
Священик почав просити матір тата і жінку, щоб вони
вплинули на тата, щоб тато не турбував людей в церкві, бо
тато казав, що священик невірно навчає людей. Закон Божий
називає ікони ідолами і забороняє поклонятись перед ними.
Священик навіть вмовляв маму подати на розлучення,але
мама мовчки підтримувала тата. Свекруха проклинала маму,
бо знала, що мама підтримувала тата. Мама плакала і тихо
молилась. Свекруха вимагала, щоб мама і тато пішли на
11

12. сповідь до священика, а коли тато і мама перестали молитись
до ікон,то це ще більше дратувало свекруху. Священик
заборонив татові приходити до церкви.
В 1924 році в сусідньому селі Куснище зібралась група
баптистів і тато познайомився і приєднався до них. Баптисти
не моляться до ікон і до померлих, а поважають авторитет
Біблії. Вже в 1924 році тато і Кіприян почали проповідувати в
селі Полапи і закликали людей приєднатися до баптистів. В
1924 році народилась наша найстарша сестра Анна. Тато і
мама не хотіли нести її до священика хрестити, але свекруха
сама понесла її до священика, похрестила і назвала її Анною.
В 1925 році народився братик, назвали його Іваном, а до
попа хрестити не понесли.
До нашої хати почали приходити люди, щоб
послухати, що написано в Біблії. Перед тим в нашій хаті було
дуже багато ікон, яких дід десь назбирав і обвісив всі стіни, а
тато вкинув їх у піч спалив. Тато і мама молились
безпосередньо до Бога, без ікон, і люди, що приходили також
перестали молитись до ікон, а прославляли безпосередньо ім’я
Господа Ісуса.
Тим часом бабця Марфа продовжувала регулярно
ходити до церкви, а приходила додому завжди сердитою на
невістку.
Осінню 1925 року вона захворіла на запалення, температура
трималась дуже високою, доктора не було, вона дуже ослабла,
перестала їсти і здавалось, що скоро помре. Вночі, коли всі
спали, вона мала видіння ніби через вікно до неї пролізли
чорти і хотіли її задушити. Біля її ліжка стояла свячена вода, а
на полиці була її ікона, та вона не мала сили, щоб достати
свяченої води, або ікону, щоб прогнати від себе чортів, вона
навіть не мала сили перехреститися, а тільки думкою
молилась молитву «Отче наш». Несподівано відкрились
двері і в кімнату ввійшов чоловік в білій одежі, а в руках
12

13. тримав татову Біблію, яку вона перед тим заховала. Тоді
чорти миттю вискочили через вікно, а чоловік в білій
одежі підійшов до неї, запитав, що їй болить, доторкнувся
до неї і зник. Вона відчула одужання і закричала у весь
голос: «Роман, Уляно вставайте, я здорова, дайте мені їсти.»
Всі схопились, засвітили ліхтар і вона все розповіла, встала,
полізла на горище, знайшла Біблію, яку вона заховала і почала
цілувати. Відтоді вона більше не говорила проти Біблії, проти
сина і невістки. Тато і мама щиро дякували Господу за чудову
відповідь на їхні молитви, та згадали, що Ісус Христос казав:
«Усе, чого будете просити у молитві, віруйте, що отримаєте,- і
буде вам так. Марк.11:24.» Відтоді віра в силу молитви зросла.
Вже в 1926 році багато людей в селі Полапи
перестали ходити до церкви, а збирались по хатах і
слухали, що написано в Біблії – Євангелії, молились,
співали. Тато відповідав на запитання, пояснював те, що
читали з Біблії, його вибрали пресвітером. Так в селі
Полапи з’явилась баптистська домашня церква. На зібрання
приходило близько 50 людей. Православна церква втрачала
свій авторитет, а авторитет Біблії зростав. Баптисти не п’ють
алкоголю, не курять, привітливі, не лаються і своєю
поведінкою показують, що вони стоять на вищому духовному
рівні, ніж Православні, тому багато людей перестали ходити
до Православної церкви, і приєднувались до баптистів.
20 століття було багате великими подіями: - війни,
революція, диктатура і демократія, а особливо проявилась
релігійна свобода, що загорілась в західній Європі і охопила
весь світ. Ні царська диктатура ні комуністична, не змогли
загасити релігійну свободу. Це було чудо від Бога, бо так
сказав Христос «І ця Євангелія Царства буде проповідуватись
по всьому світі, на свідоцтво всім народам. І тоді
прийде кінець. Матв.24:14.» Тато читав в історії Російської
церкви, що Православна церква в Росії віками мала безмежну
13

14. владу, як Католицька церква в західній Європі, але Боже
довготерпіння скінчилося, бо духовний і моральний рівень
керівників – єпископів і їхньої церкви так понизився по
відношенню до Закону Божого, що Ангели Божі називають
їх Вавилоном – «І бачив я іншого ангела, що летів серед неба,
а в нього Євангелія вічна, що мав її благовіствувати
домуючим на землі, і всякому народові, і родові, і язикові,
говорячи голосом великим: Бійтеся Бога, і дайте славу Йому,
прийшла бо година суду Його; і вклоняйтесь Тому, хто
створив небо і землю і море і жерела вод. І другий ангел
ішов слідом і говорив: Упав, упав Вавилон, великий город,
що пристрастним вином блудодіяння свого напоїв всі
народи.Откр. 14:6-8.»
Не держава, не уряд, не армія понизили авторитет і
вплив Православноі і Католицької церкви, а гріх, бо вони
поставили свої постанови вище Закону Божого. « ЇЇ
священики порушують закон Мій, сквернять Мої святині;
святого й несвятого не відрізняють, що нечисте й що
чисте, не навчають, а від субот Моїх відвертають очі і Я в них
у погорді. Єзек: 22:26» Язиком вони вихваляють Заповіді
Блаженства, але пояснюють їх не так, як Сам Христос поясняв
їх в 5-6-7 розділах Євангелії від Матвія.
Євангельське світло відкриває гріх,а в тім і пересторога
для всіх хто бере в руки Біблію – Євангелію і вважає себе
християнином,- якщо зватися християнином то треба бути
християнином. Тато і мама любили Біблію, і старались жити
по Біблії, хоч це не легко дається, бо в житті тісно
переплилися християнські і не християнські традиції. Вони
молились, щоб Господь вивів їх на правдиву дорогу: «
Господи, вкажи мені дороги Твої, і навчи, де стежки Твої.
Хто такий чоловік, що боїться Господа? Вкаже Він дорогу
йому, котру вибрати має. Псальма 25: 4,12».
14

15. В Біблії записані 10 Божих Заповідей і Біблія
пояснює кожну заповідь « Він об’явив вам свій завіт,
якого велів вам дотримуватися, десять заповідей, і написав
їх на двох кам’яних скрижалях. А мені заповідав Господь того
часу навчати вас установ і велінь, аби ви їх виконували на
землі...5Мой.4:12-19.» Одначе, священики по церквах
відкидають Біблійне пояснення, а подають своє, самі грішать і
навчають людей грішити. В Біблії написано, що так було
колись і так продовжується тепер – «Народи ті почитали
Господа, та служили й вирізуваним бовванам своїм. Та й діти
їх і внуки їх чинять так, як їх батьки чинили, аж по цей день.
2цар.17:41.»
В 1928 році баптистська церква в Полапах налічувала
понад 50 членів і вела активну місіонерську роботу в
навколишніх селах. Літом в Полапи приїхалли два місіонери
із Дніпропетровська. За звичаєм гостей запросили
проповідувати. Людей зібралось дуже багато, так що на дворі
стояли під вікнами і слухали проповідь. Місіонери сказали, що
вони мають надзвичайні дари Святого Духа – дари пророцтва,
незнайомих мов, дари сцілення. Вони запевняли, що будуть
сціляти всякі хвороби і будуть христити духом. На другу
неділю хворих прийшло багато, одного сусіда - Миколая
принесли на носилках, бо він не міг стати на ноги,
пророки дуже голосно проповідували, голосно молились,
почали класти руки на голови і хрестити духом, клали руки на
хворих і обіцяли повне сцілення. Хворого Миколая підняли,
тягли за ноги, а він почав дуже кричати від сильного болю,
дехто кричав на не знайомих мовах, люди полякались і почали
втікати, навіть через вікна. Не знайомими мовами вони
похрестили багатьох, а сцілити не могли нікого. Люди
розбіглись, а ті хто залишились, дивились на пресвітера, на
тата, що він скаже про це.
15

16. Прийди з висот небесних,
Дух істини Святий,
Влий світло правди в серце,
Думки всі освіти,
Допоможи незмінно
Завіт Твій зберегти,
Твоїи вогнем священним
Дорогу освіти.
Розділ 4.
З Біблією по вузькій дорозі.
Тато вперше в житті бачив таке явище і мовчав, пішов
додому і молився, а відкривши Біблію прочитав: «
Остерегайтесь лжепророків, що приходять до вас в одежі
овечій, а в середині вони вовки хижі. взнаєте їх по
плодам їх...Не кожен, хто говорить до Мене: Господи
Господи! Увійде в царство небесне, а той , хто чинить волю
Отця Мого, що на небі. Матв. 7:15-23.» Було очевидно, що
це були лжепророки—самозванці, бо обіцяли сціляти,а не
сцілили нікого, і дух , що говорив через них то брехливий, їхні
пророцтва не сповнялись. Один із тих, кого вони похрестили
духом, втратив память, а через деякий час пророки сказали: ми
будемо виганяти біса, а чоловік сказав: ви ж мені його дали, а
тепер куди ви будете мене виганяти? Тато і мама вже на той
час мали сильну віру в Господа Ісуса і любили Біблію, як
Слово Боже. Отже, вони відразу помітили різницю в
словах і ділах фальшивих пророків. Ці фальшиві пророки ще
довго намагались доказати свою святість, приходили і хотіли
похрестити духом маленьких дітей, але тато і мама не
16

17. довіряли їм. Після того, як ті пророки зганьбились і
осоромили Святого Духа – це був гріх проти Святого Духа. В
баптистській церкві виникла криза. Баптисти стали
пятидесятниками. Багато людей покинули цю церкву і
повернулись до православноі церкви. Священик оголосив
пятидесятників небезпечною сектою, хоч православні люди
ходять до знахарів, які так само обіцяють, як і ці пророки. Тато
звернув особливу увагу на застереження Ісуса Христа:
«Устануть бо лжехристи і лжепророки, і даватимуть ознаки
великі і дива, щоб, коли можна, звести й вибраних. Матв.
24:24». Отже, тато і мама були обережні і перевіряли всіх
місіонерів, які приходили до них. Дивно, бо не було радіо, ні
телефону, а мова про Полапи і про тата пішла далеко.
Приїздили до тата місіонери навіть із Закарпаття і із
Варшави, тато охоче і з любов,ю проводив з ними бесіди, але
не знаходив з ними повної єдності. Гайдик Юхим, мешканець
села Полапи , виїхав до Варшави, там познайомився з
Адвентистами Сьомого Дня, прийняв хрещення, став членом
церкви, вчився, став місіонером і ходив з літературою,
прийшов до тата, мав бесіди, тато купив в нього книги,
Велику Боротьбу і інші. Почали досліджувати разом з мамою і
вияснили, що закон Божий вічний і незмінний і його треба
виконувати в тому числі і 4 заповідь про суботу. Раніше тато
говорив про Закон Божий і вірив так, як був навчений, що
Христос перемінив суботу на неділю, а коли звернув увагу на
це питання,і дослідив по Біблії то зрозумів, що Христос
нічого не відміняв в Законі Божому. Змінилось
жертвоприношення, бо Христос Сам став правдивим
Агнцем -жертвою, а про Божий Закон -10 заповідей
Христос сказав: «Не думайте, що Я прийшов усунути
закон чи пророків; Я прийшов їх не усунути, а доповнити.
Матв. 5: 17.»
17

18. Цілком очевидно, що Христос мав повну єдність з небесним
Отцем, з Законом Божим і з Біблійними пророками, а доповнив
тим, що став жертвою за гріхи наші і через це зветься
Спасителем.
Шлях до спасіння новий, живий
В жертві Своїй Христос нам відкрив.
Він в храм на небо з Кров,ю вступив,
Нас з Богом примирив.
Тато і мама прийняли рішення сповняти всі 10
Заповідей не зважаючи на те, що будуть говорити люди.
Домашні і господарські роботи забирали в них багато часу
і енергії. В них вже було 4 дітей – Анна 1924 р., Іван 1925 Віра
1927 р., Данило 1931р. Малі діти вимагали постійної
уваги, а ще була худоба – коні , корови, вівці, свині і кури. А
ще 4 гектари поля, все це на їх двох. Слуг не було і машин не
було, електрики не було. Були тільки працьовиті руки. Одначе,
вони всюди встигали, в них був порядок в хаті, і на дворі і в
полі. І був час читати Біблію і разом з дітьми молитись. Вони
ще розвивали господарство, купляли землю, продавали зерно.
В 1932 році в них вже було 7 гектарів поля, вже діти
допомагали, пасли худобу.
Діти були слухняні, молились і співали пісні.
Досліджуючи Біблію тато і мама зрозуміли, що слід відрізняти
святе від не святого і чисте від нечистого. В Біблії
написано, що свиня –то нечиста тварина, і їсти свиняче сало
гріх –Ісаії 66:17. Рідна сестра тата – Текля вже була заміжня за
Архипом Сільчуком, вони були п’ятидесятники, от і сказав їй
тато- як хочеш, то забирай свиней безплатно і віддав їй, а мясо
закопав. Пятидесятники обурились, казали, що Роман і
Уляна подуріли, стали субітниками, жидами,- перестали
працювати в суботу, перестали їсти сало, це дурощі! Діти
18

19. будуть вмирати з голоду, а ще в суботу перестали
працювати, то і господарство занепаде.
Одначе, рішення на підставі Біблії було тверде. Тато і мама
незважали на критику сусідів і родичів православних і
пятидесятників. Вони розуміли, що в них будуть проблеми,
бо ніхто з християн в цілому районі не святкував суботу, а
тільки євреї, які не вірили в Христа–Месію і всі
християни- православні і пятидесятники їли свинину, а наш
тато і мама вирішили не йти за людьми, а жити по Біблії, бо
прочитали в Біблії: «Священики його ломлять Мій Закон й
поганять святині Мої; не відрізняють вони святого від не
святого, й не розрізняють, що нечисте, а що чисте, а від субот
Моїх віддвернули очі свої, і Я в погорді в них. Єзек.22:26.»
Кожну суботу всі люди працювали, а тато, мама і діти
святкували і читали Біблію. Православні люди навіть в неділю
після церкви працювали, а наша сім’я вже в п’ятницю після
обіду робили порядок на подвір’ї і в хаті, а перед заходом
сонця вдягали чистий одяг і з молитвою зустрічали суботу.
Мама в п’ятницю готовила їсти на суботу для всієї
родини, кожної пятниці пекла хліб і пироги. Всі діти з
радістю зустрічали суботу. В сімейному колі вони слухали як
тато читав Біблію, разом співали і молились. Польський уряд
не примушував до роботи, сільські люди працювали кожен
на своєму полі. Одного разу весною в село приїхав районний
начальник і оголосив, що він буде оглядати поля влітку і
восени і тим господарям,в кого буде чисте поле від бур,янів і
добрий урожай, він дасть нагороду. Це він так заохочував
людей. І він оглядав поля, а осінню визнав, що наше поле було
найкраще, чисте від бур,янів і врожай був найкращий. За це, в
нагороду, він дав багато фруктових дерев і тато посадив
садок. Ось вже минуло більше 70 років, а наш садок і тепер
найкращий в селі.Це була нагорода від Польського уряду і
не тільки; це було благословення від Господа. Господь
19

20. благословляв наші поля, нашу худобу все господарство і всіх
дітей. Не було в нас недостатку в продуктах; всього хватало і
всі були здорові. Сусіди приходили до нас позичати хліба,
а ми не ходили за позичками. Кожну суботу сім’я Буз
святкувала по заповіді, навіть вся скотина відпочивала і в
суботу мала кращу їжу ніж в інші дні. Так було з року в рік
поки була Польська демократична влада до 1939 року.
В 1934 році народився Осій, а в 1937 році Анастасія.
Сімя зростала, продуктів було досить і ще кожного року
продавали зерно і тато купував землю. В 1938 році в нас вже
було 7гектарів пасовиська і сінокосу і 5 гектарів посівної
площі, 4корови, пара коней,овечки, кури, гуси. Старші діти:
– Анна і Іван закінчили сільську семирічну школу і готувались
до вступу в гімназію. Віра і Данило ще ходили до школи. Ми
відчували, що Господь благословляв нашу сімю.
Вже в 1937 році поширювалась чутка про війну.
Багато людей виїздили до Аргентини. Тато і мама також
вирішили емігрувати до Аргентини. Діти вчили іспанську
мову. Але поки готувались до виїзду то в 1939 році
границі закрились і почалась війна. З заходу Німеччина, а зі
сходу Росія напали на Польщу і поділили її. Комуністична
армія захопила всю західну Україну. Комуністична пропаганда
хвалила себе, що вони несуть свободу і незалежність, але тато і
мама знали, що це пропаганда. Тато і мама бачили
комуністичну владу в Сибірі. Там комуністи зруйнували все
господарство, принесли революцію, розруху, бандитизм,
голод, сльози і смерть. Тато відчував, що і тут буде біда. Тато
закопав в клуні велику бочку зерна і добре закрив, щоб
комуністи не знайшли. За короткий час комуністи оголосили
диктатуру пролетаріату. Ходили від хати до хати і
забирали все що бачили. У нас забрали корови, коня, весь
врожай, все зерно, тільки те, що тато заховав спасло дітей
від голоду.
20

21. Комуністи відразу оголосили боротьбу з релігією. Не
терпіли вони ніякої релігії, ні православної, ні протестантів.
Настав важкий період життя. Багато було таких що відразу
відрікались від Бога, ставали атеїстами, вступали в партію, а
інші боялись і мали проблеми. В питаннях віри тато і мама не
були боязливі. Вони вже мали життєві досвіди, пережили
конфлікти з православними і з пятидесятниками, але то
були мирні християнські конфлікти, була критика, були
насмішки, але не було фізичної загрози, бо Польський уряд
слідкував, щоб був мир і свобода для всіх релігій. А
комуністичний уряд оголосив боротьбу не тільки проти релігії,
а карали, переслідували і судили невинних віруючих людей за
те, що вони не погоджувались з теорією атеїзму і комунізму.
Та не боялись тато і мама, бо твердо вірили в Бога, що Бог є
Цар царів, Бог ставить і скидає царів,і всяка власть від Бога.
Дітей вони вчили, щоб не вмішувались в політику і ніде
нікому нічого не говорили проти влади і за владу, а казали,
що ми віруючі люди, політикою не займаємось. На столі в
нашій хаті завжди лежала велика Біблія. Мама ніколи не
ховала її ні від комуністів, ні від фашистів, На стінах були
Біблійні тексти і Закон Божий, і дітей вчили не соромитись і
не боятись говорити про свою віру в Бога. Всі знали нашу
сім’ю, що ми віруючі субітники і ми не відрікались, ми
святкували кожну суботу.
«В день суботнього спокою
Щастям сповнена душа—
Зустрічаюся з Тобою,
Боже мій, Тобі хвала!
«Це бо любов до Бога – берегти Його заповіді, а
заповіді Його не тяжкі. 1 Йоан.5:3.» Шкода було, що
комуністи забрали в нас те, що тато і мама тяжкою
21

22. працею придбали, одначе, Христос вчив: «Любіть ворогів
ваших, благословляйте, хто кляне вас, робіть добро, хто
ненавидить вас і моліться за тих, що кривдять вас і гонять
вас. Матв.5:44» Цю заповідь Христову додержувати було не
легко. Було прикро, що комуністи не залишали продуктів
навіть для дітей. Діти були напівголодні.
Літом 1940 року, Данило пас корову, ходив по болоті і
пиявка вчепилась до ноги. Ввечері він пригнав корову,
втомився, скинув мокрий одяг і ліг голодний спати, а
пиявка продовжувала пити кров. Вранці мама побачила на
ліжку багато крові, пиявку відірвали, а Данило був блідий,
безсилий, але скоро одужав
Розділ 5
В дні смутку Господь близько.
Віруй і молись.
Весною 1941 року Данило пішов до школи босий, бо не
мав доброго взуття, а було холодно і він захворів на запалення
легенів. Домашнє лікування не допомогло і тато повіз його
конем до доктора в Любомль за 12 кілометрів, а там
доктор сказав везти його в лікарню в Ягодин. В Ягодині
доктор зробив пункцію і відкачав з легенів пів літри гною і
сказав везти його в лікарню до Ковеля. Тато повіз його в
Ковель за 70 кілометрів. Там доктор оглянув дуже
ослабленого Данила і сказав, що спасти життя дитині може
тільки батьківська кров. Тато погодився дати кров. Доктор
взяв від тата пів літри крові, і тато, сам знесилений, впав на
землю без пам,яті, і доктор почав спасати і тата, а Данилові
зробив пряме переливання крові. Данило почав одужувати і
22

23. залишився лежати в лікарні. Тато попросив віруючих людей в
Ковелі відвідувати Данила, а сам поїхав додому. Через 2 тижні
він вирішив поїхати, забрати Данила, встав рано вранці,
вийшов на двір і почув стрілянину на границі і ревіння літаків.
Він зрозумів, що почалася війна. Розбудивши всю сім’ю, вони
щиро молились Господу, дякували за Його турботу і охорону і
просили, щоб Господь охороняв їх всіх, а особливо тата і
Данила, щоб вони повернулись додому живі і не ушкоджені.
Тато не взяв коня, а пішов пішки до Ковеля за 70 кілометрів.
Німецькі літаки бомбардували місто Ковель, а тато безстрашно
поспішав, щоб побачити свого сина і всю дорогу молився.
Місто Ковель було зруйноване, але лікарня залишилась не
пошкоджена. Лікарню заповнили пораненими, а Данила
поклали на підлозі на кухні. Тато приніс передачу Данилові –
їсти і пити, а сам поспішав вийти з міста, поки його ще не
захопили німці. Тато пішов додому не дорогою, а лісом і
болотами назустріч фронту. Німці наступали, а російські
солдати безпорадно відступали, тата ніхто не зупинив і він
благополучно повернувся додому. Господь був з ним.
Через 2 тижні фронт пройшов далеко за Ковель,
Любомль і Ковель зайняли німці і тато вирішив їхати по
Данила. Всі щиро молились Господу, щоб Господь охороняв
тата в небезпечній дорозі і тато поїхав. Заїхав в Ковель,
Данило зрадів побачивши тата. Він ще був дуже слабкий, але
поїхав додому. Господь охороняв їх і вони благополучно
повернулись додому. Вдома Данило скоро став поправлятися.
Вже осінню він знову пішов до школи. В селі вже панували не
комуністи, а фашисти. Знайшлися люди, які стали служити
німцям і виконували всі їхні накази. Всі люди знову
працювали кожен на своєму полі, як було при Польщі. В нас
було 5 гектарів поля, яке ми засівали і 7 гектарів пасовиська і
сінокосу. Німці змінили місцеву владу. Поставили старосту
(шусмана) і ще декілька його помічників, які намагались
23

24. догодити німцям. Німці були жорстокі, натравлювали людей
одного проти другого, українців проти поляків і поляків
проти українців, а особливо проти євреїв. Німці забирали в
людей продукти і в нас забрали яловку, курей, зерно, але
залишили корову для дітей. Наказали татові 3 дні в тиждень
їздити конем на роботу в ліс – різати і возити ліс до залізної
дороги, щоб перевозити до Німеччини.
Старшого сина Івана 1925 р.н. забрали на роботу в
Німеччину, бо був наказ , щоб з кожної хати взяти на роботу в
Німеччину одного сина, або дочку старших 15 років.
Випадало їхати Ані, вона була старша, але Іван пошкодував її і
поїхав замість неї. Тяжка доля спіткала його, господар дуже
знущався з нього, бив, заставляв доїти багато корів, що аж в
нього руки пухли, заставляв носити тяжкі мішки з зерном, а
їсти давав дуже мало, а коли Іван зовсім ослаб, то він віддав
його до концтабору. Іван з товаришом вирішили втекти,
вночі вони пішли пішки, а вже під ранок Іван зовсім ослаб і
впав біля дороги непритомний. Одна віруюча німка баптистка
їхала конем, зупинилась, пожаліла його і не віддала його назад
до концтабору,а взяла до себе додому, доглядала, давала їсти і
він трохи поправився, а через кілька місяців прийшла
Радянська армія, тоді він повернувся додому, але хворий на
серце і легені. Через рік, в 1946 році весною він впав з
велосипеда і пошкодив легені, пішла кров і в лікарні він
помер. Війна принесла великі страждання всім людям. Німці
погрожували смертю всім, хто не підкорявся їхнім наказам.
Особливо фашисти ненавиділи євреїв і наказали щоб і всі
ненавиділи їх. Наша сім,я в селі відрізнялась особливою
релігією. Ще перед війною нас прозивали жидами через те,
що ми святкували суботу і не їли свинини. При німцях це
було небезпечно. В нашому селі жили кілька сімей євреїв,
німці переписали їх, і наказали всім українцям, щоб ніхто не
впускав євреїв на свій двір, а якщо хтось буде
24

25. переховувати євреїв, то буде смертна кара для всієї сім,ї. Ми
були в небезпеці, щоб і нас не побили разом з євреями,
хоч всі знали, що ми українці. Незважаючи на небезпеку,
наша родина дотримувалась Закону Божого-10 заповідей,
святкували суботу і не їли свинини. Рядом з нашою садибою
була єврейська цегельня. Перед війною, при Польщі,
господарем цегельні був єврей – Гершко Ліпшиц. В нього
була велика сім’я, ми були з ними добрими сусідами.
Коли прийшли « Перші Совети» в 1939 році, тоді Ліпшиц
покинув цегельню і переїхав до міста Любомль. Підчас
німецької окупації, в 1942 році німці переписали всіх
євреїв, забрали від них золото, кожному дали смугастий
одяг з номером і вони повинні були чекати наказу про їхню
подальшу долю. Одного вечора прийшов Гершко Ліпшиц,
постукав у вікно, мама відчинила двері, він зайшов до хати,
дрижав і зі слізьми просив спасти хоча б одного його сина. Він
сам розумів, що це неможливо, бо в селі всі сусіди знали нашу
сім’ю і його сім’ю, а діти спілкуються і все бачать, одначе
умоляв тата:-«ти святий, Тобі Бог поможе, спаси хоч
одного.» Тато мовчав, не міг відмовити чоловікові в його біді,
хоч знав про жорстокий наказ німців. На другий вечір
прийшли 2 сини – Мендель 26 років і Піня 16 років,
дрижали, впали на коліна і просили спасти їх. Тато не посмів
їм відмовити. Тато сказав їм лізти на горище, де було сіно і
солома, а сам молився , щоб Бог дав розум, що йому робити
далі. Тато і мама розуміли, який це великий ризик для всієї
сім’ї, а в них вже було восьмеро дітей. Одначе, у них була віра,
яка перемагає страх. В молитві вони казали: Боже, Ти
Всемогутній, якщо Ти допускаєш нам ще таку проблему, то
допоможи нам. Ти спасав нас, спаси ще раз нас і нещасних
євреїв. Далі тато почав сміливо працювати. Старшим дітям
мама пояснила, що на горищі, або в льоху ,або в хліві, де
корова і вівці в нас ховаються євреї, не треба боятись і нікому
25

26. не казати, а меншим дітям наказала не лазити на горище, не
ходити до хліва,нічого не боятись і нікому нічого не
казати, бо то війна і треба бути обережними і мовчати. Тато
почав копати льох в хліві де були корови і овечки. Там земля
тверда, глиняна, землю він вночі вивозив до лісу, щоб
ніхто не бачив, льох обставив дубовими досками і обив
шкірами, щоб не було холодно і там можна було двом стояти,
або сидіти. Під яслом (де давали коровам їсти), були дверці,
вдень євреї сиділи в льоху, а вночі вони могли вилазити і спати
на соломі. Сільський староста і декілька його помічників
старались догодити німцям тим, що оголосили смерть євреям і
всім, хто переховує євреїв. Вони ходили від хати до хати,
всюди шукали євреїв і до нас приходили і шукали, але не
знайшли. В нас був льох на дворі і в хаті, вони там
шукали, але в хліві підозри не виникло. Одначе, щодня був
страх, була небезпека, а особливо, коли з’являвся староста, і
німці. Мама не могла бути спокійною, боялась, постійно
молилась і вірила, що Господь молитву чує. Та мабуть не
кожна мама така, як наша мама, що дуже самовіддано
турбувалась за всіх дітей, і ми всі любили її і потішали, коли
бачили її сльози. А доля її була не легкою. Вона годувала
велику сім’ю в селі, коли не було електрики, ні газу, ні води в
хаті, ні туалета в хаті. Треба було приносити до хати воду з
криниці, приносити дрова, запалювати піч, або плиту, щоб
нагріти воду, або зварити їсти, а прати одяг треба було йти
до болота, за пів кілометра, а ще щодня треба було
працювати в полі і в огороді.
Шестеро дітей народились і годувались при Польській
демократичній владі, коли мама була молодою, здоровою і
щасливою, а от сьома дитина – Марія народилась при
комуністичній диктатурі в 1939 році, коли комуністи
безжалісно забирали всі продукти з хати, вигрібали все зерно,
нічого не залишали для дітей. Діти ходили напівголодні і
26

27. мама недоїдала, а щодня журилась чим накормити дітей, а
коли почалась ще одна війна і прийшли німці –фашисти, в
1942 році народилась ще восьма дитина, син –Андрій. Сусідам
і навіть родичам здавалось що це- лишній, і не шкода якби
помер. Війна, небезпека, дорослі і діти ховаються де можуть,
чи в лісі, чи вдома, а він маленький плаче, кричить, що ніде з
ним не сховаєшся. Але у мами лишніх дітей не було. Вона
всіх однаково любила. Так, вона плакала, боялась, і за євреїв
боялась, а груддю кормила сина і син від того молока дуже
плакав. Але це і спасало маму, бо німці, сусіди і староста
німецький, і поляки не могли догадатись чого та жінка плаче
бо внеї на руках мала дитина плаче, а ще поруч тримається
за спідницю 3-річна донька, і співчували їй. А вона
найбільше боялась за євреїв, щоб їх не знайшли, бо тоді була б
смерть для всіх.
Одного разу прийшли німці з перекладачкою, полькою і
забрали в нас корову,теля, курей і знайшли сховане зерно, яке
тато ще не встиг закопати, німці вигнали на дорогу всіх
дітей, діти були роздіті, босі, а було холодно, мороз, тоді
перекладачка полька кричала німцям, щоб всіх загнати до хати
і спалити, але німці між собою поговорили: « кляйн кіндер»
(малі діти) і віддали корову, а все зерно забрали і пішли. Тоді
всі дякували Богу,що Він вплинув на совість німців. Добре,
що в нас ще було сховане зерно в другому місці, що вони
не знайшли. Це було милосердя Боже до нас і до євреїв, які в
той час сиділи в льоху. Через декілька тижнів – пізно осінню
1942року сільський староста ще раз оголосив, що будуть
ходити по хатах і шукати євреїв, щоб всі, хто переховує,
або знає, де є євреі заявили або видали їх німцям.
Зранку почалась облава по селі. Поліцаї ходили від хати
до хати і шукали євреїв. Староста вихвалявся, що він навіть по
запаху здогадається де є євреї. Наш тато серед дня молотив
ціпом жито в клуні, а біля нього був менший син Осій (8
27

28. років). Один із євреїв, що жив в нашому селі переховувавя
то в одних то в других людей. Він був дуже приємний, його
всі в селі поважали, співчували, але він не мав постійного
притулку. Староста зловив його жінку і вбив, а він з дочкою
ще переховувався.В той день він переховувався в сараї в
нашого сусіда Данилюка. Данилюк дуже боявся німецької
облави і прибіг додому і наказав євреям негайно втікати з
його, двору, бо боявся, що німці знайдуть їх і спалять його
хату. Єврея звали Хройко, а його дочку –Маніла, їй було 12
років. Вони вибігли від сусіда і прибігли до нашої клуні і
просили тата: «сховай нас». Тато перелякався, незнав що
робити і сказав їм: « ховайтесь в соломі», а сам продовжував
молотити ціпом. Німці були недалеко і хтось їм сказав про
це. Зараз прийшов староста з німцями і закричав: Де жиди?
Тато рішуче відказав: У мене жидів нема! Тоді староста
закричав: ‘’Я зараз знайду!” Він схопив великі залізні вила
і почав колоти солому. Тато зблід, схилився до стіни і тихо
молився, а син Осій стояв переляканий. Та як староста зі
злості глибоко вдихав, то полова від жита залетіла йому в
горло і він почав сильно кашляти, та ще більше полови попало
йому в горло так, що він аж посинів від кашлю, кинув вила,
вийшов на двір, блював і кашляв,а його товариш каже йому:
ось ті євреї біля лісу, побігли в ліс. Він перестав шукати, а
якби він ще трохи дальше вколов то напевно попав би на
євреїв, а тоді була б смерть всій нашій сім,ї. Як скоро Господь
почув тиху молитву тата! Як чудово Господь спас євреїв і
всіх нас! Хіба можна це забути? Це надзвичайне чудо!
Слава Господу! Алілуя 1000 разів!
Цей єврей пізніше переховувався в лісі, а вночі
приходив просити їсти. Після війни вони виїхали в
Ізраїль. Одного разу лісник сказав старості, що в лісі є
великий окоп, а там переховуються багато євреїв. Староста
закричав: “Веди мене! Покажи, і я всіх їх поб,ю”. Лісник
28

29. злякався, що сказав, але вже змушений був повести туди
старосту. Той підійшов з автоматом і закричав: виходьте
всі, ідіть в село, я дам вам роботу а ні, то я покличу німців і
всіх вас поб’ють. Негайно виходьте! І вийшли більше 20
чоловік, тоді він підняв автомат і погнав їх до села. Вони
розтягнулись по лісній дорозі, а один хлопець побіг в ліс,
староста закричав ліснику: “лови його!” І лісник побіг, тоді
євреї повернулись, накинулись на старосту, відібрали від нього
зброю і почали його бити. Він почав проситися, а вони
побачили,що в нього вже пішла кров з носа то пожаліли його і
відпустили. А варто було його вбити –казали пізніше євреї
бо він після цього вбивав євреїв.
Літом 1943 року часто ішли дощі, а в суботу і
неділю було сонце і всі люди пішли кожен на своє поле жати
пшеницю. Ми також в неділю були на полі.
Несподівано до тата приїхав староста і почав кричати: ти жид,
ти чого вчора (в суботу) не робив? Тато мовчав; то було своє
поле і хто коли хотів тоді робив на своєму полі. Одначе, він
злобно продовжував кричати – ти будеш робити в суботу чи
ні? Тато мовчав, а кучер, що возив його почав просити:
залиши його, не зачіпай, в нього малі діти, але він наполягав:
хай скаже, що буде робити в суботу, а як ні, то вб’ю. Тато
мовчав, тоді він наказав: сідай на віз, і я відвезу тебе в ліс і
вб’ю. Тобі лишилося жити 5 хвилин поки довезу тебе до лісу.
Він підняв наган і тато змушений був сісти. Староста наказав
їхати до лісу, а кучер продовжував просити його, але він
кипів від злості, що тато його не просить. Як тільки вони
під’їхали до лісу, із-за перших корчів вийшли два
партизани і гукнули: “стій!” Коні зупинились, а партизани
направили автомати на старосту. Той побілів, а один з
партизанів запитав: «Роман, а ти куди з ним їдеш?» Тато
дрижачим голосом відповів: - «от, куди він везе, туди їду».
Тоді той партизан сказав до товариша: якщо Роман їде з ним,
29

30. то не бий його, повертайтесь і їдьте назад. Староста був
переляканий, Він побачив, що тато спас йому життя, бо якби
тато сказав, що він хоче його вбити, то партизани напевно
вбили б старосту. Він привіз тата назад, а сам поїхав. Тато не
знав тих партизан, не бачив їх ні раніше ні пізніше, а вірив, що
то Господь Бог спас його життя. Тато схилився на коліна і
подякував Господу. –
«О, ні, ніхто нас не розлучить
З Христом в жорстокій боротьбі,
Хоч смерть лютує, гріх нас мучить,--
Ми будем вірити й тоді.
Якщо ж дух злоби знов повстане
На Богом вибраних дітей,--
Він Сам тоді на захист стане,
І їх спасе від злих людей.
Та через тиждень знов злий дух напав на старосту. Тато
повинен був вранці їхати в ліс на роботу, але трохи
затримався, бо ремонтував колесо воза. Кінь вже був
запряжений, щоб їхати в ліс, а тато ще зайшов до хати, щоб
взяти обід, аж мама крикнула: ой староста йде з палкою!
Тато схопив шапку, вийшов на двір , а мама слідом за
ним. Староста підняв дубову палку бити тата, а мама кинулась
його захищати і схопила його за руку і крикнула: не бий його.
Він сильно вдарив тата по плечу, тато кинувся втікати, поки
він схопив зброю то тато втік. Сусіди казали: він вже вб’є , як
не сьогодні, то завтра бо дуже злий. І знов молитви до Бога, бо
тільки Господь може допомогти в критичний час. Але біда за
бідою.
На другий день в село приїхали німці і зупинились біля
нашої хати, бо наша хата була на краю села. Староста з
німцями знову пройшли по крайніх хатах. Він шукав їм
30

31. кімнату – квартиру. Німецькі солдати були на бойовому посту
в машинах на краю села. Вони боялись партизан. Староста з
німцями зайшли і до нашої хати. Староста оглянув хату,
побачив в хаті льох і закричав: хто там, може євреї там?
Відкрив дверці і заглянув в льох. Там нікого не було і
наказав звільнити кімнату для німецьких офіцерів. «У мене
хата мала, а дітей багато»-, сказала мама. «Звільни кімнату!»-
ще раз вигукнув староста. Мама замовкла. На столі лежала
велика Біблія, а на стінах були Біблійні тексти. Німці оглянули
кімнату. В мами на руках був маленький Андрій, а за
спідницю трималась 3-річна Марія. Старших дітей не було в
хаті, вони переховувались в лісі, Тато також був в лісі, бо
боявся старости. В сараї була корова і овечки, а в льху сиділи
євреї. В мами якось закам’яніло серце, вона не плакала, але
була впевнена, що це вже останній день життя. Тато з лісу
побачив, що німецькі машини стоять біля села, дітей він
залишив в лісі, зробив їм окоп, щоб вони там сховались,
постелив солому, щоб могли спати, а сам вирішив іти до
хати. Щиро помолившись Богу, довірився Йому і
вирішив,або жити, або померти разом з жінкою і з дітьми.
Ввечері тато прийшов додому. Один з німецьких офіцеоів
говорив по-польськи і запитав маму: «хто це?» Мама каже: -
«мій чоловік.» А чому в нього рука перевязана? Він що –
партизан? Аж тоді мама почала сильно плакати і сказала: ні,
ми віруючі; ми не належимо ні до яких партій, ми не
належимо ні до яких партизан. Ось наша Біблія, ми віруючі, а
староста нас ненавидить, він побив чоловіка і хоче його вбити,
а в мене маленькі діти. Офіцер вислухав і побачив, що мама,
тато і діти плачуть, сказав: не плачте, не бійтеся, староста
вас більше не буде бити. Німці пішли спати, а мама і тато цілу
ніч плакали і молились. Вранці німецький офіцер сказав
татові: “Сідай в машину, поїдемо до німецького коменданта”.
Тато і мама знову зі сльозами кажуть,- «ой, куди? Ой, чого?» А
31

32. німець сказав: «не плачте, ми скоро приїдемо назад». Він
завіз тата до коменданта, щось поговорив з ним по
німецьки, а потім сказав татові написати скаргу в суд.
Комендант дав наказ арештувати старосту, а поставити
старостою – Сергія Буза, нашого православного родича. Через
2 дні німці поїхали з села, забрали старосту на 6 місяців за
колючу проволоку і він більше не повернувся до свого села, а
виїхав до Німеччини і потім до Америки.
Татові німецький офіцер сказав, що він знає нашу
релігію, в нього такі родичі. Яке чудо зробив Господь? Євреї
залишились живі, тато, мама, і всі діти, а злого старости не
стало в селі. Слава Господу! Після цього і євреї казали: ми
також віримо в Христа, Христос нас спас. Вони вивчили
молитву – Отче наш.
А війна продовжувалась...
В кінці літа 1943 року до нашого села прийшло
багато партизан з кількох областей України і оголосили, щоб
всі чоловіки йшли з ними в ліс на роботу. Щоб брали сокири,
пилки, вила, ножі. Вони будуть працювати в лісі, а німці
будуть платити. Тато відчував щось не добре і вирішив
сховатись. Він раненько запряг коня і поїхав в ліс, ніби по
дрова, а сам поїхав через ліс за 15 кілометрів в Польське село
Мазури по сіль. Заїхав вже після обіду, купив солі, його
запрошували переночувати, але він подякував і в вечері
поїхав додому знову через ліс, а не по прямій дорозі. В лісі він
зупинився попасти коня і трохи відпочити. В ту ніч
партизани оточили польські села, що перед річкою Буг і
наказали нікого живого не випустити із села. Всіх повбивати –
чоловіків, жінок і дітей, майно розграбити, а села спалити.
Злий наказ був виконаний з надзвичайною жорстокістю. Ніхто
не залишився живий, а майно грабили. В лісі тато
залишився до ранку і не поспішав додому, а приїхав вже
після обіду. Над Польськими селами вже піднімались стовпи
32

33. диму. Тато привіз солі,яку купив. Поляки були привітливі,
ніхто не підозрівав, яке лихо їх чекає. Диявольська
ненависть змішалась з диявольською заздрістю і радістю.
Бандити зробили своє діло і везли свою здобич – майно, одяг,
гнали скотину, везли свиней, а не думали, що за це буде кара
від Бога, і від Поляків. Партизани, що приходили з далека,
пішли далеко, а місцеві раділи своєю здобиччю.
Через декілька тижнів поляки із-за Бугу зібрали своїх
партизан, щоб помститись за пролиту кров. Українські села
були так само беззахисні як і польські. Німці не захищали ні
поляків, ні українців. Озброєні поляки приїздили на конях і
нападали на українські села. На наше село з двох сторін
напали поляки і вбивали всіх чоловіків. За один день вони
вбили 86 чоловіків і спалили більшу половину села і церкву,
Але поляки не вбивали жінок і дітей Тато вскочив на коня і
поскакав до лісу, а поляки стріляли по ньому, пулі свистіли, не
доїхавши до лісу, тато впав з коня в болото ніби вбитий, а кінь
побіг в ліс. Тато лежав в болоті до вечора, поки поляки не
поїхали геть. На нашій вулиці поляки вбили наших сусідів –
Корчука, Гугу, Галду і інших. Мама ходила з маленьким
Андрієм на руках, а поляки кілька разів заганяли її до хати
погрожуючи автоматом, а вона знов виходила на двір бо
боялась, щоб її не замкнули в хаті і не спалили. Так поляки
помстились за своїх людей. Жорстоке кровопролиття
залишилось в пам’яті обох народів. Ніхто не виграв, всі
програли в цій трагедії. Молоді покоління намагаються
помиритись, простити, але історію забути не можливо.
В кінці 1943 року в лісах з’явились озброєні партизани
різних партій – українські націоналістичні і російські
комуністичні. Вони висліджували чоловіків, які ще
залишились живі і молодих хлопців. Їх цікавило – хто за кого,
хто за незалежну Україну, а хто за комуністів.
33

34. Одного разу українські партизани переодяглися в російську
форму, розмовляли російською і прийшли до наших сусідів,
які любили комуністів, а українці знали своїх людей , бо з
1939 по 1941 роки в нас була радянська влада, а з другого
села прийшли і розмовляли російською і випивали самогонку
і поздоровляли – да здравствуєт советская власть, а пізно
ввечері вивели 4-х чоловіків в ліс і повбивали. Декілька
разів партизани зупиняли тата в лісі і питали – за кого він: за
советскую власть чи за Україну? Тато відповідав: я не
вмішуюсь в політику, я віруючий і молюсь, щоб всі
любили один одного, як Христос любить всіх і щоб Господь
дав мир , свободу і любов. Після такої проповіді партизани
його не чіпали.
Вже в кінці 1943 року ходили чутки, що німці
відступають і скоро прийде радянська армія, але говорити про
те було небезпечно, а вже на початку 1944 року всі знали, що
німці відступають. Коли радянські літаки бомбили німців
недалеко від нашого села, один літак був збитий, а
поранений льотчик впав в болото. Один сусід бачив це, але
боявся подати йому поміч і приїхав конем до тата, бо тато
був недалеко, на полі, розповів татові, і тато відразу поїхав
конем, знайшов пораненого російського льотчика, поклав
його на віз і завіз його в Головно за 10 кілометрів де вже
були радянські війська і здав його в військовий госпіталь.
Льотчик був дуже вдячний. Це було небезпечно для тата, бо
партизани могли б вбити тата.
Через кілька днів радянські танки проїхали по
нашому селі і радянські офіцери оголосили радянську владу.
Євреї Мендель і Піня вийшли серед дня на двір, дякували Богу
і всім нам. Тато посадив їх на віз і завіз їх до міста Любомль,
де була їхня хата. Там вже не було німців, а була радянська
армія, зібрались євреї, які спаслися і почали організовувати
нову Радянську владу. Нажаль більше 5000 євреїв
34