Successfully reported this slideshow.
We use your LinkedIn profile and activity data to personalize ads and to show you more relevant ads. You can change your ad preferences anytime.

голодомор сторітелінг.додаток х.

59 views

Published on

голодомор сторітелінг

Published in: Education
  • Be the first to comment

  • Be the first to like this

голодомор сторітелінг.додаток х.

  1. 1. ДодатокХ Сторітелінг «Україна пам’ятає» до Дня пам’яті жертв голодомору та політичних репресій 2016
  2. 2. Хід сторітелінгу (захід супроводжується тихенькою жалісливою музикою) Бібліотекар: Шановні учні, запрошені, вчителі. Сьогодні наш захід буде присвячений пам’яті жертв голодомору та політичних репресій 1932- 1933 рр. На мою думку, одніфакти, визначення не повинні обтяжувативас. Тому наш захід пройде у невимушеній, спокійній атмосфері із зачитуванням розповідей очевидців, показу цікавих сюжетів та відеороликів. Отже, сьогодні наша розповідь буде проходити у формі сторітелінгу (від англ. storytelling – розповідання історій) - спосіб передання інформації через розповідання історій. Розпочнімо нашу розповідь про жахливий злочин радянської тоталітарної системи проти українського народу із сюжету про ті часи. (показ сюжету про голодомор) Бібліотекар: До вашої уваги жахливі кадри життя змучених людей, людей, котрі не розуміли, яку винну вони мусять спокутувати, людей, які сподівалися на краще життя і вірили, що воно настане. Ведуча:Зараз вже добрерозуміють причиниголодомору, а тоді – їх замовчували(читає вірш ): Ті роки, в історії, наче чорна хмара... При згадці з жахом хрестишся подумки... Ходили люди, жили мов примари – На голодну смерть їх прирекли недоумки. За що, кати, нас знищити хотіли? Ми ж, ніби, з прадідів були братами... А чим ті бідолашні діти завинили?.. І вкотре свічка пам`яті бринить сльозами.
  3. 3. Той геноцид вже не забудеться, Бо народ й історію нашу не стерти. Відплата Богом-долею присудиться. Вічна пам`ять жертвам... важко так померти. *** Ті роки не вдалося приховати, І будем переказувати з роду в рід, Про те, чого, не дай Боже пізнати... І Україну, Боже, бережи від бід... Яна Бім Бібліотекар: До вашої уваги свідчення людей, що вціліли, а тепер розповідають, як це було. Завгородній М.Д., 1928 р.н. « Мені в рік голодомору було лише 4 роки, але добре пам'ятаю всі ті страхіття, багато пухлих людей, а також мертвих прямо на дорогах. Ми жили в селі Шелестові поблизу Коломака. По дворах ходили люди з металевим прутами, вганяючи їх в землю, шукали закопане зерно, яке селяни ховали, щоб врятувати родину від голоду. Хто не встиг заховати, все забирали. Ми їли все, щоб вижити: сушили листя з берестка, дикий щавель, мерзлу картоплю, яка залишилася в землі після збору врожаю, пекли коржі із сушеного листя та мізерної частки борошна. Коли стало зовсім скрутно із харчами( в родині було четверо дітей), батько мій перевіз нас до Колонтаєва, влаштувався на роботу в млині, зміг врятувати всю свою родину. На новому місці жилося краще: сприяла цьому професія батька - мірошник. Пригадую ще й жінку, яка заманювала маленьких дітей, вбивала їх, а м'ясо продавала. Батьки ,вбитих дітей, дізнавшись про це, били ту жінку. Вона запрошувала і мене до себе, обіцяла дати червоні чобітки, але я не пішов. Мій батько, Дмитро Тимофійович, одного разу змолов пшеницю куркулю, за що зазнав арешту 7 днів. Знайшлись добрі люди, які допомогли йому вийти на волю через тиждень.» ( Записано в лютому 2008 року)
  4. 4. ОстапенкоАнна Микитівна ( в дівоцтві Цехмістер), 14 листопада 1927 р.н. Народилася в Харківській області, Красноградський район, село Хрестище. В 1929 році родину розкуркулили. На час голоду 1932 -1933рр. батько Микита Романович працював в совхозі, а сім'я жила в полі Кас'янове. Жили дуже бідно. Мама , Марія Петрівна , почала пухнути. В родині було 5 дітей. Поблизу була скирта віки, то вночі ходили, вибирали зернятка і так же вночі наварять на печі віки, нагодують всіх, а вдень нічого не їли. Весною, коли сіяли совхозні поля, діти ходили до сіялки, і люди давали зерно. Вася (мій братик) довго ходив в кожушку, вже і тепло було, а він все в кожушку, бо на полах були пришиті всередині кармани, то сівачі насипали йому туди хто зерна, а хто картоплі. Так маму відволодали від смерті. В 1934 році посадили картоплю( саме лушпиння з паростками), земля була погано оброблена. Я була найменша, то вдвох піднімали грудку, а я під неї клала лушпиння. їжу варили в баночці з - під сапожного крему. Приходили активісти, шукали золото. Обшукували все, навіть у головах дітей шукали. Діжку з водою вилили, так і не знайшли. Золото в родині було, мама вивозила його в ТОРГСІН, обмінюючи його на борошно. Після Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945рр. родина переїздить в Караван. Про голод 1946 - 1947 рр. згадую з полегшенням: в Каравані в цей час голоду не було, але приходили люди з іншої місцевості, підходили до «барди». Директор говорив, щоб наливали їм густішого. (Записано 14.01.2008року)
  5. 5. Бібліотекар: Зараз на екрані дослідження соціологів «Пам’ять, яка має об’єднувати». Ви ознайомитесь із картиною, як сприймають голодомор сучасні українці, чи вважають вони його геноцидом? Ведуча:А ось про що говорить Галина Архипівна Балон (1928 р.н.)с. Волиця, Фастівського р-ну: В той час мені було 5 років, але ці страшні враження залишилися на все життя. Моя мама, Головко Антоніна Данилівна, виросла в сім’ї, де було велике господарство (землі — 20 десятин+ 5 городу+ 5 сіножаті). У ті роки це було найбільше господарство в селі Волиці. Під час колективізації діда й бабу забрали, а потім відпустили. Відпустили після того, як дід дав розписку, що вступить до колгоспу. Весною 1933 року у нас позабирали все: худобу, зерно, одяг (з-поміж неї всі зимові кожухи), ковдри, які бабуся сама ткала. Ці ковдри вона постелила на підлогу і закрила старим рядном, а зверху посадила нас, дітей, але забрали все із старим ганчір’ям. Грабували свої, сільські «активісти», які не хотіли працювати. Мій дід Павло перед Великоднем у 1933 році поїхав до Фастова, щоб змолотити зерно, але кінь повернувся додому з убитим дідом і порожнім возом. Кінь подох від голоду, його з’їли, а тітка теж померла, її поховали в городі. Мій батько в той час працював на залізниці і отримував пайок — приблизно 3 кг хліба. У нього був кінь і він їздив у село Триліси на спиртзавод за брагою і брав мене з
  6. 6. собою. Я пам’ятаю, як за возом йшли люди з чашечками в руках. Тато поливав їм брагу. Пам’ятаю, як люди лежали просто на дорозі, пухлі від голоду з чашечками в руках… А я своїм дитячим розумом не змогла зрозуміти, чому вони такі гладкі, а не працюють, а моя бабуся така худенька і так багато робила… Людей, які лежали, вантажили на вози і везли на цвинтар, всі вони були з закритими очима. Серед мерців був чоловік живий з відкритими очима, але його теж погрузили і повезли на цвинтар. Коли я запитала, чому, мені відповіли, що він до вечора не доживе…Пам’ятаю, як дорослі розповідали, що в селі Півні (поруч з нашим селом) батьки з’їли своїх дітей… Записала розповідь Г.А. Балан — Н.Коломієць Бібліотекар: Багато людей загинуло. До вашої уваги Карта «Втрати через надсмертність в областях України внаслідок голоду у 1933 році», підготовлена Українським науковим інститутом Гарвардського університету. Цифри вражають. Серце стискається від жаху, що багато загинуло діток, маленьких діток, які ще зовсім не відчули смак життя. Досліджень проводилось багато . Вони продовжуються і у наш час. Всі вони різні, але у них одна мета – показати ніщівний характер системи влади, її насилля протимирного населення. Цей злочин пам’ятають і у наш час. Схиляють голову перед жертвами голодомору наші співвітчизники. Пам’ять про людей, які загинули у ті роки буде жити вічно у наших
  7. 7. серцях. Тож, любі діти, пам’ятайте ці чорні сторінки історії. Шануйте людей, які вижили у ті страшні роки, схиляйте голови перед їхнею мужністю, витривалістю, бажанням захистити своє найдорожче – своїх дітей. Ведуча: Дякуємо за увагу. (звучить пісня Оксани Білозір у супроводі фото про голодомор)
  8. 8. Використана література 1. Офіційний сайт Люботинськоїміської ради. 2. Спогадипро голодомор//ПерсоналПлюс. - №3(305) 22-28 січня 2009 3. Як сприймають голодоморсучасніукраїнці // Тиждень ua. – 2013.

×