1. Департамент освіти і науки
Тернопільської облдержадміністрації
Тернопільське обласне комунальне територіальне відділення
Малої академії наук України
ЛІТНЯ ШКОЛА
2014
(ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИХ, ПРИРОДОЗАПОВІДНИХ,
КРАЄЗНАВЧИХ ПАМЯТОК ТЕРНОПІЛЬЩИНИ)
Тернопіль – 2014
2. 2
Літня школа 2014/Тернопільське обласне комунальне територіальне
відділення МАН України; департамент освіти і науки Тернопільської
облдержадміністрації. – Тернопіль, 2014. – 79 с.
Над випуском працювали:
Мигайчук Олександра Михайлівна, директор обласного відділення
МАН України
(тел.: (0352) 25-88-25)
Фроленко Ольга Михайлівна, заступник директора з навчально-
виховної роботи (тел.: (0352) 25-95-76)
Балик Тетяна Михайлівна, методист, відповідальна за роботу філій
МАН
Горун Таїсія Вікторівна, завідувач редакційно-видавничого відділу
Григорків Марія Петрівна, методист редакційно-видавничого відділу
Дідушицька Богдана Станіславівна, методист хіміко-біологічного
відділення
Лахута Віра Дмитрівна, методист відділення мовознавства,
літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства
Сікора Юлія Григорівна, методист відділення мовознавства,
літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства
Цибенко Наталія Василівна, методист історико-географічного
відділення
Чемерис Наталія Степанівна, методист науково-технічного
відділення
Штука Світлана Всеволодівна, методист історико-географічного
відділення
Відповідальна за випуск Мигайчук О. М.
4. 4
Найбільшу насолоду й радість дає людям спілкування з природою. Тихий шепіт
води, гомін зелених дібров, спів дзвінкоголосих пташок, запах і розмаїття квітів – усю
красу рідного краю прагнуть відчути, дослідити й захистити юні біологи та географи.
Поєднати навчання із незабутніми літніми враженнями, поглибити знання з
природничих дисциплін та пізнати чудову природу Придністровської рівнини мали
можливість слухачі обласного відділення Малої академії наук України під час біолого-
географічної експедиції.
Яке щастя вдихнути повітря «підкореної вершини»!!!
Експедиція мала за мету дослідження фізико-географічних особливостей, флори
та фауни Придністровської рівнини (на базі Борщівського та Заліщицького районів).
Придністровська рівнина займає південну частину області, її умовна межа
проходить по лінії Бучач – Борщів. Рівнина почленована каньйоноподібними долинами
Дністра і його приток. Схили долин порізані глибокими ярами. Між долинами Серету і
Збруча поширені форми підземного карсту – печери і поверхневого карсту – лійки.
Мальовничості цим територіям додають форми вивітрювання - вапнякові скелі-
останці, які під впливом кліматичних чинників набули подекуди химерних форм – грибів,
сфінксів, космічних літаючих блюдець, стовпів тощо. Доволі багато їх можна
спостерігати в урочищі Криве, поблизу м. Заліщики, у с. Бабинці Борщівського району,
на берегах Касперівського водосховища.
У долинах Дністра і його приток часто зустрічаються відслонення гірських порід.
Особливо вони помітні на урвистих високих берегах Дністра ("стінках"). Найбільшою
«стінкою» є берег біля с. Колодрібка (230 м заввишки).
Унаслідок тектонічних зсувів і геологічної діяльності р. Дністра утворилося 20
меандр.
5. 5
По скелястих берегах у Дністер впадають безліч потічків, утворюючи мальовничі
водоспади.
Мандруючи стежками Заліщанщини
На берегах Дністра є залишки трипільської культури, храми та фортеці
князівської доби, укріплення, які залишились після першої та другої світової війни,
криївки воїнів УПА. У селах багато древніх храмів і де-не-де можна зустріти старі хати із
солом'яним покриттям.
6. 6
Експедиція розпочалась з Борщівського району, а саме селища Скала-
Подільська, де
слухачі ознайоми-
лись з історичною
пам'яткою – руїнами
колись розкішного
палацу з пороховою
вежею. До нашого
часу збереглися:
палац, вежа при
в'їзді, оборонні стіни
та вежі у західній
частині замку.
Екскурсія
Скала-
Подільським
замком
Перші укріплення в Скалі-
Подільській виникли ще в
ранньослов’янські часи і являли
собою дерев’яно-земляне
городище. Дерев’яний замок був
спалений татаро-монголами. На
його місці у 1370-х роках князі
Коріатовичі, які володіли
Поділлям з 1331 року, збудували
кам’яну фортецю. Наприкінці
XIV ст. подільські землі
перейшли до князя Вітовта, а у
1443 р. – у власність польського
короля.
.
7. 7
У 1515 році польський король Сигізмунд І
віддав місто «у довічне користування»
кам’янецькому старості Станіславу
Лянцкоронському, а пізніше – замок неодноразово
був зруйнований татарами. Наприкінці ХVII століття
до 1939 року він пребував у власності родини
Голуховських, які звели у місті окремий палац і
заклали навколо нього великий парк.
Праворуч від замку протікає річка Збруч, де
слухачі продовжили експедицію. Викладач МАН,
канд. географ. наук Питуляк М. В. розповів про
походження назви гідроніма, яке походить від
діалектного слова «збруч», що означає болото.
Інша версія твердить, що назва річки Збруч
бере початок зі давньослов'янських часів. Але тоді
річка називалася
«Боруч». Коли в людей
запитували, куди вони
йдуть, чулося у
відповідь: «За Боруч».
Пізніше дві літери зникли
й утворилася назва
річки — Збруч.
Середня глибина 1,5 –
2 м. Ширина річки 8 –
11 м., глибина на плесах
2,5 – 4 м.
Визначення течії річки Збруч (к. г. н. ТНПУ ім. В. Гнатюка Питуляк М. В.)
Русло має
численні
меандри,
трапляються
порожнисті
ділянки,
багато
островів і
стариць.
8. 8
Наступним об’єктом дослідження став Гермаківський дендропарк
(с. Гермаківка). Викладач ТНПУ ім. В. Гнатюка Яворівський Р. Л. розповів історію
створення парку. За
австрійських часів
граф Блюхер де
Вальштадт з різних
кінців світу завіз у
подільське село
більше 330 видів
дерев і чагарників з
Сибіру, Африки та
Індії.
Дендрологічний
парк загальнодер-
жавного значення
заснований у 1956 р. в
межах лісового
урочища «Дача
Романського». Площа – 56 га. Сьогодні на його території росте понад 1500
різноманітних порід дерев та чагарників. Основну частину колекції становлять хвойні
породи, представлені 200-ми видами, є також багато рослин раніше не бачених на
Поділлі. При дендропарку є оранжерея, де вирощують тропічні та субтропічні дерева,
кактуси і трав’янисті рослини.
Працюючи у дендропарку, манівці ознайомились з особливо цінними породами
кущів і дерев – ясен білоцвітий, модрина польська, сосна кедрова європейська, сосна
Станкевича, дуб австрійський, жостір фарбувальний, верба туполиста, клокичка
периста, бузок східнокарпатський, тис
ягідний. А також базою наукових
сільськогосподарських досліджень з
впровадження та акліматизації різних видів
деревно-чагарникових порід Гермакі-
вського дендропарку.
9. 9
Незабутні враження залишила в учасників експедиції печера Кришталева.
(с. Кривче Борщівського району).
Вхід у печеру
знаходиться на
крутому схилі долини
річки Циганки.
Кришталева печера –
це вимита 20
мільйонів років тому
підземними водами
гіпсова система ходів,
що має безліч
розгалужень і
загальну протяжність
23 км. На стінах
печерних галерей
цвіте суцільне біло-
сніжне або різно-
кольорове покриття з
кристалів гіпсу, що і
дало назву печері «Кришталева». В печері є
різні типи відкладів: «остаточні» - представлені
печерною глиною різної товщини нашарування;
обвальні – оформились в великокристалічних
гіпсах у зонах інтенсивної тектонічної
тріщинуватості; водно-механічні – пред-
ставленні продуктами руйнування верхньої
вапняково-мергелевої товщі; водно-хемогенні –
автохтонні гіпсові кристали різних форм,
розмірів та кольору; органогенні – представлені
гуано та кістковими похованнями.
Упродовж екскурсії печерою слухачі
спостерігали звисаючі кристали, які мають
власні назви: змія, буйвол, рука та інші. Відвідали кришталевий коридор, в якому на
стінах висять гіпсові
кристали: рожеві, бежеві,
бурштинові, кремові. Також
з’ясували, що круглий рік у
печері зберігається постій-
на температура повітря
+11 градусів, вологість –
95% із стабільним мікрок-
ліматом, незалежним від
зовнішніх погодних умов,
підвищеною іонізацією,
абсолютною тишею і
майже повною відсутністю
хвороботворних мікробів.
Такі умови сприяють
лікуванню бронхіальної
астми, хронічного бронхіту,
гіпертонії.
10. 10
«Незвичне поєднання червонуватих скель і ясно-смарагдових буйних лісів
перехоплює подих. Тихий хлюпіт весла посеред водного плеса, співи птаства з
берегів; крутосхили, що звідусіль обступають човнярів, наповнюють серце і душу
благоговійним трепетом. Довкола буяє життя у його первозданному і
недоторканому вигляді – це останній прихисток дикої природи, яку на рівнині більше
ніде не віднайдеш…».
Такими юних біологів та географів зустріли Заліщики.
Місто Заліщики оточене з трьох сторін річкою Дністер з її стрімкими, майже
двохсотметрової висоти берегами. Це єдине місце в західних областях України з
кліматом, близьким до середземноморського. На території Заліщицького району
розташований національний природний парк «Дністровський каньйон», на базі якого
учасники експедиції продовжили свої дослідження.
Панорама м. Заліщики
Дністровський каньйон утворений річкою Дністер і розташований на межі 4
областей: Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької та Хмельницької. Загальна
довжина його становить близько 250 км, що забезпечує йому місце серед найбільших
каньйонів не лише України, а й Європи. У долинах Дністра та його приток відслоюється
потужний комплекс осадових порід від наймолодших антропогенних і до найдавніших
силурійських відкладів
палеозойської ери.
Скелі девонського
геологічного періоду (вік
350–400 млн років),
численні водоспади,
листяні, мішані та соснові
ліси, цілющі джерела -
найдавніші пам'ятки
природи Дністровського
каньйону. Його візитівкою є
червоні пісковики,
відкладені у час нижнього
девону (415-400 млн. років
тому) – це єдині девонські
відклади на території.
України.
Дослідження осадових порід Дністровського каньйону
11. 11
Подорожуючи берегами
Дністра, юні географи мали нагоду
зазирнути у минуле нашої планети.
Таку подорож у часі для слухачів
здійснив кандидат географічних
наук, доцент ТНПУ ім. В. Гнатюка
Питуляк М. В., який продемон-
стрував матеріалізований у камені
час.
Слухачі із великим
захопленням досліджували береги
Дністра, утворені відкладами
різних періодів і строкато
нашаровані один на інший. На
вершинах каньйону розташовані
наймолодші породи, а чим ближче Нашаровані гірськими породами береги Дністра
Дослідження рідкісних і унікальних відслонень
сарматських пісковиків і вапняків, під керівництвом
кандидата географічних наук, доцента ТНПУ
ім. В. Гнатюка Питуляка М.В.
до водного плеса, тим вони
старіші. Породи залягають
майже рівними непору-
шеними шарами з дуже
незначним нахилом до
південного сходу. В окремих
місцях спостерігаються
значні накопичення якогось
одного часу, а у інших місцях
– іншого. Це пояснюється
поступовим заповненням
морських западин у різні
періоди й зміни рельєфу дна.
12. 12
«Той, чий погляд відкритий для принад
рослинного світу, не потребує численних книг,
щоб зрозуміти їх красу; одна лише книга вимагає
невпинного вивчення – це книга природи»
Жан-Жак Руссо
Юні біологи з’ясували, що у Дністровському
каньйоні надзвичайно багата база для досліджень.
Різноманітність флори і фауни Дністровського
каньйону вражає – понад 1000 видів рослин і 250
видів хребетних тварин, а кількість видів комах та
інших дрібних істот ведеться на десятки тисяч.
Упродовж експедиції
група біологів мала за мету
ознайомитись з видовим
складом рослин, різнома-
нітністю природніх угрупу-
вань та екологічних груп, а
також зібрати рослини для
вивчення, визначення та
гербаризації.
Практичні заняття з
ботаніки проводить
Яворівський Р.Л.,
викладач ТНПУ
ім. В. Гнатюка
Для реалізації
мети необхідні теоре-
тичні знання, які Яворі-
вський Р. Л., викладач
ТНПУ ім. В. Гнатюка
виклав у своїй лекції
«Методика проведення
геоботанічних дослі-
джень, збору, гербари-
зації».
Викладач ознайо-
мив біологів з історією
створення та особливостями дослідження реліктової, лісової, наскельної та лучно-
степової рослинності Національного природного парку «Дністровський каньйон».
Працюючи з визначниками манівці визначали класи і родини рослин та збирали
матеріал для систематизації гербарію.
13. 13
«Історія – скарбниця наших діянь, свідок минулого, приклад і
повчання для сьогодення, застереження для майбутнього»
М. Сервантес
Мандруючи, манівці вивчали не лише природу та геологію, але й змогли
доторкнутись до історичного минулого краю.
На самому кордоні Буковини і Галичини, на правому березі р. Дністер, розповідає
Дяків В. Г.(викладач історії Заліщицької філії), збудована стара кам’яна церква - Свято-
Іоано-Богословський монастир (Монастир «Хрещатик»). Початок Хрещатицькій
обителі у XVII ст. поклали православні ченці, які втекли з Манявського скиту
(православного монастиря, заснованого Йовом Княгиницьким у 1606 р. біля с. Манява
(Богородчанський район Івано-Франківська область)), від переслідувань.
Троє монахів
вирішили зупини-
тися біля місцевого
цілющого джерела.
Розмістилися у
створених власни-
ми руками печерах.
Легенда
розповідає, що
один купець на ім’я
Преда, їздив у
справах до Львова
і заблукав. Він зу-
пинився над ска-
лою, де тепер вла-
сне стоїть мона-
стир і лише один
Екскурсія Свято-Іоано-Богословським монастирем
крок бракувало
зробити, щоб він
стрімголов полетів у
долину річки Дністер.
Тієї ж миті
показалося йому
світло, він став і
побачив, що йому
загрожувала
неминуча смерть.
Купець зрозумів, що
сам Господь його
врятував від
нещастя. На знак
вдячності Богові за
чудодійне спасіння
Теодор Преда
постановив
збудувати на цьому
місці кам’яну церкву, яка стоїть і до сьогодні.
14. 14
Далі біолого-географічна експедиція проходила у Касперівському
ландшафтному заказнику загально-
державного значення (площею 818 га). Де
гармонійно поєднуються геологічні,
палеонтологічні, гідрологічні та краєзнавчі
об`єкти природи.
Слухачі ознайомилися з рідкісною
степовою рослинністю, що зростає на
майже голих скелях та відслоненнях
гірських порід, на яких можна «прочитати»
історію геологічної будови Землі – від
силурійських до сучасних відкладів. Тут
збереглися сліди наступів і відступів
стародавніх морів.
Учасники експедиції
отримали можливість поспо-
стерігати за роботою най-
потужнішої гідроелектроста-
нції в Тернопільській області,
розташованій на річці Серет.
Екскурсія Касперівським
ландшафтним заказником
та гідроелектростанцією
15. 15
Переконатись у неймовірній красі природи Тернопільщини учасники експедиції
мали можливість в урочищі «Червоне».
Перше, що вразило, - це земля червоного кольору, червона камінна порода
скель. Саме від кольору землі й каміння пішла назва поселення Червоногород, яке було
тут кілька століть тому і якого зараз вже не знайдеш на жодній сучасній карті. Пагорби
урочища у сонячний день виблискують діамантовим сяйвом кварцової слюди,
кристалів, які величезними кавалками вибилися на поверхню з нетрів скель. Все це
поступово змінюється густими заростями чортополоху, полину, ромашки лікарської
тощо.
Друге – це дві високі вежі, єдині залишки великого замку XVII століття.
Вивчення історико-архітектурних пам’яток Заліщицького району
на прикладі Червоногородського замку
Упродовж століття замок належав руським, литовським князям, татарам,
молдавським господарям. Він був прямокутної форми, мав 4 круглих вежі по кутах.
У 1679-1699 р.р. Червоноград належав туркам. У 1778 році його купив король
Попінський і, використовуючи дві вежі і стіни, збудував палац у класичному стилі на
старих фундаментах. Палац був оточений ландшафтним парком з фонтаном і
різьбленою альтанкою. Замок перебував у доброму стані до Першої світової війни, а в
роки Другої світової був зруйнований повністю. До наших днів залишилися руїни стін та
2 вежі.
Третє - сам Джуринський водоспад, який вважається найбільшим рівнинним
водоспадом в Україні (16 метрів). Створений не природою, а людиною. Під час облоги
замку татари спрямували річку в інше русло. Минули часи - і тепер ми маємо
можливість милуватися його красою.
Вздовж течії річки Джурин є «печера відлюдника». Це своєрідний грот, над яким
струменить невеликий, але дуже красивий водоспад «Дівочі сльози». Цей водоспад
витікає із джерела, яке місцеві люди вважають святим і цілющим.
18. 18
Учасники фольклорно-етнографічної експедиції
відвідали графський палац XVIII ст., один із небагатьох в
цілому збережених пам’яток палацової архітектури стилю
ампір у Микулинцях.
Палац з великою
парковою зоною,
розташований поблизу
замку, у західній частині
селища.
Зараз у приміщенні
палацу діє Микулинецька
обласна фізіо-
терапевтична лікарня.
Архітектура –
мелодія душі творця,
відображена на
століття
Ф. Шеллінг
19. 19
Микулинецький замок є
характерним прикладом регулярних
укріплень Поділля середини XVII
століття, який з давніх давен був
важливим оборонним об’єктом.
За переказами місцевих
жителів, для захисту давні мешканці
містечка збудували підземний хід
аж до Теребовлі, завдовжки 9 км.
Входи до підземель можна побачити
й досі, але пройти ними далеко
не можна, бо вони завалені.
Викладач Ревуцький М. П. розповів про те, що в замку, впродовж ста років
живуть люди, використовуючи його приміщення як власне житло. Цими людьми є
нащадки графської покоївки Анни.
20. 20
Троїцький костел XVIII століття є
унікальним історичним надбанням і
архітектурною пам’яткою.
Територія Троїцького костелу обгороджена кам’яним муром, який зберігся до
сьогоднішнього дня. За розповідями жителів, у часи радянської влади костел був
повністю закритий. Лише з 1989 року зусиллями Римо-Католицької громади та
фінансової підтримки Польщі костел реставрований та набрав сучасного вигляду.
Сакральне – це
те, що не
можна
кривдити,
руйнувати…
Р. Отто
21. 21
За костелом, за невисоким муром є старовинний цвинтар.
Все більше спогадів і менше сподівань...
І на чолі утрат сліди глибокі...
Як непомітно ближчає та грань,
Що жде за нею прикінцевий спокій.
Є. Плужник
22. 22
Струсів багатий пам’ятками давнини і сьогодення.
Вже на початку подорожі слухачів
фольклорно-етнографічної експедиції вразили
красою дві сакральні споруди, які височіють на
пагорбі Струсова, розташовані по обидва боки
центральної вулиці.
Костел Св. Антонія з високим неготичним
шпилем видно з усіх кутків села та округи, який було
споруджено у 1902 році коштом Й. Голуховського під
керівництвом Я. Лесика, а 1902 року храм
консекрували під титулом Матері Божої Святого
Розарію.
Греко-Католицька
церква Св. Миколая, зведена у
1930 році на місці старого
дерев’яного храму під
керівництвом пароха Теодора
Цегельського. Її величезні
розміри дуже гармонують з
костелом. Поруч з церквою –
така ж велика ротондоподібна
дзвіниця. Кажуть, від
Миколаївської церкви йде
підземний хід до Теребовлянського замку, та це, ймовірно, лише легенди.
23. 23
За церквою сховалася ще одна визначна пам’ятка Струсова – палац XVIII
століття. Замок розташований на невеликому підвищенні. Споруда збудована в стилі
ампір з двома фасадами. Центральний фасад має шість колон, які тримають трикутний
фронтон. Другий - знаходиться зі сторони парку, і складається враження, що цей фасад
на підвищенні. Балкон другого поверху спирається на шість колон балюстради.
24. 24
Поблизу палацу розкинувся великий парк. До
наших часів збереглися палац, брама при в’їзді на
подвір’я палацу і басейн. Поруч із замком росте
австрійська сосна віком понад 250 років, зараз це
пам’ятка природи державного значення. Раніше в
палаці розташовувався дитячий інтернат.
Неподалік від палацу відносно добре
збереглася синагога.
Збудовано храм в XIX
столітті. Великі розміри синагоги
свідчать про чисельну
єврейську громаду, яка
проживала в містечку в XVIII та XIX століттях.
Зараз храм стоїть пусткою і також помалу руйнується.
25. 25
Вайда Тетяна Петрівна, керівник літературного музею Степана Будного
розповіла про драматичну життєву дорогу молодого струсівського поета.
Група фольклористів та мистецтвознавців обговорювали життєвий та творчий шлях
Степана Будного.
26. 26
Далі команда юних фольклористів та мистецтвознавців попрямувала до
древнього Бучача.
Місто Бучач належить до найоригінальніших міст західної України, розташоване
на прибережних терасах глибокого яру ріки Стрипи, в оточенні високих горбів і творить
чудовий краєвид, із своїми будинками та архітектурними пам’ятками, що нагадують про
минулі віки.
Бучач є своєрідним містом-музеєм, маленьким українським Толедо, сповненим
таємниць. Крім живописних руїн замку тут багато пам'яток.
У центрі міста стоїть старовинна ратуша
(зараз знаходиться на реставрації), прикрашена
скульптурами Пінзеля.
Міську ратушу (верхня її частина – на фото)
повертають до життя вже не перший рік. Ця
споруда - перлина східноєвропейської архітектури,
подібної не має жодне інше місто. Саме завдяки
цьому творінню архітектора Бернарда Меретина та
скульптора Іоана Георга Пінзеля Бучач нещодавно
претендував на лауреата акції “7 чудес України”…
На жаль, час та пожежі не пошкодували цей витвір
мистецтва. Ратушу звели 1751 року на замовлення
графа Миколи Потоцького, завдяки якому у цьому
місті було побудовано та оздоблено чимало
архітектурних споруд. Гроші на зведення ратуші
виділив граф Потоцький, суттєво підтримали
реалізацію ідеї й бучацькі міщани. Пожежа 1865
року завдала ратуші непоправної шкоди. На старих
фото збереглися зображення деяких скульптур з
понад двадцяти, що прикрашали фронтон ратуші.
Це була унікальна скульптурна пластика на міфологічні та алегоричні сюжети.
27. 27
Однією із величних
пам'яток Галицького
Поділля є Бучацький замок
XIV-XVIII ст., зразок
оборонної архітектури
Поділля.
Фортеця зведена як
резиденція магнатів
Бучацьких гербу Абданк на
місці колишнього городища
ХІІІ століття.
Перша письмова згадка про замок відноситься до 1379 року.
29. 29
На протилежному боці видніється Бучацький колегіум ім. св. Йосафата,
загальноосвітній навчальний заклад, який розміщений на території колишнього
монастиря.
За переказами, цей храм відродили отці Василіяни, які повернулися в Бучач у
1990 році, аби підняти з руїн старовинну архітектурну пам'ятку. А сам Бучацький
монастир і школу при ньому заклав граф Потоцький.
30. 30
Головна розкіш, ззовні доволі
скромно оздобленого барокового
костелу, розміщена всередині, оскільки,
над інтер’єром працював сам Іоанн
Георг Пінзель.
31. 31
Церква Святої Покрови, Покровська церква (повна назва — церква Святої
Покрови опіки Матері Божої), пам'ятка архітектури XVIII століття. Композиція ззовні
нагадує подільські дерев'яні храми, поєднані з пізньобароковими елементами
(декорування фасаду «дзеркалами-образами», різьбленими кам'яними вазами). На
жаль, група фольклористів – мистецтвознавців не змогла побачити інтер’єру храму,
оскільки з липня 2013 року у ньому ведуться реставраційні роботи. Більшість істориків
вважає, що храм збудований архітектором Бернардом Меретином, автором Бучацької
ратуші та собору святого Юра у Львові.
Відвідали учасники літньої школи і Бучацький костел Успіння Матері Божої —
один із найбільш туристичних архітектурних об'єктів заходу України (діючий,
парафіяльний Бучацької парафії). Всередині він просто розкішний…
32. 32
Вражає головний вівтар з іконою Богородиці,
в нижній частині якого по боках стоять
скульптури святого Іоана Євангеліста, батьків
Пресвятої Богородиці, святих Іоахіма і Анни, а
також святого Захарія, який був батьком Іоана
Хрестителя. Над ним розташовується
композиція Божої слави з всевидящим оком і
ангелами.
Старий оргáн, який на жаль, не
працює.
33. 33
Історія Бучаччини рясніє багатьма «білими плямами» і могла б стати темою для
вивчення не одного покоління істориків та краєзнавців. Скажімо, до цих пір нам
достеменно не відомо, скільки ж років має древній Бучач, коли і як з’явилися перші
населені пункти нашого краю, як вони називалися. Ці та інші невідомі сторінки ми
попросили висвітлити учителя історії, працівника краєзнавчого музею м. Бучача Миколу
Козака, який завжди охоче вирушає у мандрівки рідним краєм, знайомлячись із його
архітектурними, історичними та природними пам’ятками.
Пан Микола розповів учасникам літньої школи про музейні фонди, де
зберігаються фотографії, рукописи, подяки, ордени, медалі, історичні матеріали
Великої Вітчизняної війни, архівні матеріали, де відображено події голокосту над
євреями, інформаційно – агітаційні листівки часів діяльності ОУН-УПА, етнографічний
матеріал, фотоматеріали про історію Бучача та відомих людей краю.
35. 35
Макет Бучацького замку (на передньому плані).
Рідкісні ікони, стародруки та інші цінні реліквії музею.
36. 36
Проект "АРТ-ДВІР" - громадська
ініціатива мешканців Бучача, яка має на
меті організацію мистецької сцени у
єдиному дворі, котрий зберігся в
архітектурному ансамблі міста. "АРТ-
ДВІР" - це місце де щонеділі відбуваються
виступи музичних колективів,
письменників, поетів, театральних
об'єднань.
Це також місце для виставок
художників, скульпторів та фотографів.
Проект має на меті привернути увагу до
збереження двору, як історичної спадщини
міста.
Нагода відчути атмосферу творчих посиденьок…
37. 37
Свідком сивої давнини і історичної події 18 жовтня
1672 р. є 400-річна Золота липа, що росте в Бучачі на
Південному масиві.
Під цим деревом, яке росте при дорозі на
Південному масиві Бучача підписано Бучацький мирний
договір, який закріпив поділ Правобережної України між
Польщею і Туреччиною, про що повідомляє таблиця: “400-
річна Золота липа, під якою у 1672 році був підписаний
Бучацький мир з Туреччиною.
Урбанська Л. Є., викладач обласного відділення
МАН України розповіла, що Бучач, рідне місто Нобелівського лауреата з літератури
Шмуеля Йосефа Аґнона, батьківщина письменника, автора відомої «Роксоляни» Осипа
Назарука, знаного актора і режисера Мар'яна Крушельницького, письменника,
перекладача Михайла Островерхи, відомого польського актора Яна Адамського, місце
юності етнографа Володимира Гнатюка та багатьох інших відомих та прославлених у
світі людей.. Про Бучач писало багато істориків та письменників, не оминули своєю
увагою й сучасні українські поети і прозаїки: Євгенія Кононенко, Володимир Єшкілєв та
ін. Свого часу Бучач відвідав Юрко Покальчук, збираючи інформацію для зйомок
фільму про Шмуеля Йосефа Аґнона. Це місто вітало й багато інших знаних
письменників, істориків, науковців, журналістів. Воно приваблює своєю багатою
історією, нерозгаданими таємницями, унікальною архітектурою.
39. 39
Серед пагорбів і лісів, у стінах старовинного Язлівецького палацу знайшов
притулок Римо-Католицький жіночий монастир. Тут приймають прочан з усієї України та
з інших країн, незалежно від віросповідання. Головне, щоб люди мали Бога у серці і
їхали із світлими намірами.
Римо-католицький монастир сестер непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії –
прекрасне місце для пізнання та відпочинку, молитов та духовного відновлення. Його
заснувала Марцеліна Даровська, яка належала до багатої шляхетської сім`ї. Вона
вирушила до Риму, де заснувала громаду сестер непорочного зачаття Пречистої Діви
Марії. У 1862 році Марцеліна прибула в село Язловець і створила перший дім
непорочниць та навчально-виховний заклад для дівчат, який згодом став осередком
культури і поглибленої релігійності.
40. 40
Нині тут Римо-Католицький жіночий монастир
(Реколекційний дім сестер закону Непорочного
Зачаття Пресвятої Діви Марії) і музей Марцеліни
Даровської.
Прийняли нас дуже
привітно, показали палац,
молильну кімнату, музей
Марцеліни. Розповіли, що крім
допомоги хворим лікарні, з якими
ділять приміщення палацу, вони
приймають на ночівлю всіх, хто потребує житла та їжі.
Сестри-Непорочниці раді усім, незалежно від конфесії. Самі допомагають і від
допомоги монастирю не відмовляються.
Настоятелька монастиря мати Тетяна пригадала чимало чудотворних
випадків.
41. 41
Красу й велич палацу з ренесансно-бароковим порталом, парку з могутніми
деревами можна оцінити і сьогодні. На фронтоні, над входом, навіть зберігся герб
колишніх власників.
Похована Марцеліна
Даровська в місцевому
склепі – гробниці, що
частково заглиблена в
скелясту гору.
Біля гробу засновниці
обителі Блаженної
Марцеліни Даровської
жінки просять про
народження та зцілення
дітей.
42. 42
Про замок в Язлівці відомо з XV століття. Розмістився він на високому пагорбі,
оточений з трьох сторін річкою Ольховець, що визначило форму замку.
«А на високій горі-кручі, що грізно височіла над Вільхівцем, гордо бовванів у густому
осінньому тумані Язловецький замок — оплот й опора пихи та сваволі бундючних
панів Язловецьких, Бучацьких, Калиновських та Конецпольських». (уривок із твору
«Дочка синіх гір» Романа Івасіва).
43. 43
Башта збереглася до
наших днів, чотири метри
товщина стін - це на віки.
Над воротами портал з
гербом Язловецьких.
Збереглися також стіни
південного та західного
оборонних кілець.
Варто додати, що
замок оточували три ряди
оборонних стін.
Із стін замку
відкривається
чудовий краєвид.
44. 44
На околиці села Рукомиш, поблизу Бучача, і зберігся храм колишнього печерного
монастиря (вважають, що перші ченці поселились тут наприкінці XIII століття). Є
мурована церква святого Онуфрія (1768 р.; у ній зберігається скульптура цього святого
XVIII століття — як вважають, роботи славетного Івана Георгія Пінзеля), каплички (1856
р., 2006 р.), «фігура» Матері Божої, Хресна дорога (2007 р.).
Скелі Рукомиша дивляться очима Христа
Унікальна робота Іоана-Георга Пінзеля –
статуя св. Онуфрія.
47. 47
Пам’ятник встановили на честь бійця
УПА, мешканця села Рукомиш Юрія Михайлецького, який із 1947 до 1967 року
переховувався від НКВС у криївці, облаштованій у скелі біля Свято-Онуфріївського
храму. Після того, як його випадково виявили, мужній вояк живцем спалив себе у
кам’яному сховку.
Біля пам’ятника «Палаючому повстанцю»
48. 48
Над річкою Золота, що тече
неподалік Стрипи, яка впадає у Дністер,
розкинулось селище міського типу –
Золотий Потік. Це поселення, із такою
романтичною назвою, знаходиться у
Бучацькому районі Тернопільської
області. Земля належала роду
Потоцьких. Саме завдяки їм відомий
Золотий Потік.
Основною принадою для туристів у
Золотому Потоці є місцевий замок. Його
було споруджено за наказом польського
короля Сигизмунда ІІІ Вази, на кошти Стефана Потоцького.
49. 49
Біля однієї із веж замку видніється напіврозвалена споруда без даху. Це
колишній палац-резиденція Стефана Потоцького, ляського брацлавського воєводи,
якому також належали замки у Бучачі та Чорткові.
Щоб потрапити на територію замку та
розгледіти палац зблизька, ми дісталися до в'їзної
брами.
А яка була колись краса !
Ревуцький М. П., викладач МАН України,
зазначив, що палац споруджений у стилі пізнього ренесансу. Фасади щільно оздоблені
гравюрами та декоративною ліпниною. Замок вважається руїною, проте дану споруду
можливо реконструювати та реставрувати.
50. 50
Після відвіданого Золотопотоцького замку знаходимо ще одну пам’ятку історії та
архітектури – це костел Різдва Найсвятішої Панни Марії і Святого Щепана першого
мученика.
51. 51
Костел виконано у готичному стилі, будівництво завершили
у 1634 році. На долю костелу випала нелегка доля. Після
завершення його будівництва, він був закинутий у зв’язку із війною
під проводом Богдана Хмельницького, згодом піддавався
спустошенням під час татарських набігів. Повноцінно він
функціонував протягом 18-19 століть. У 1933 р. костел спіткала
масштабна пожежа. Зараз костел відновлено та ведуться
внутрішні реставраційні роботи.
Наразі
Костел діви
Марії має
свого
дбайливого
господаря та
охоронця в
особі цього
літнього
чоловіка,
Ярослава
Сербенського.
52. 52
Пан Ярослав не лише розповів про трагічну історію костелу, а й показав
підземний хід, який начебто веде до Теребовлянського замку.
53. 53
Протягом століть народжувались та зникали міста і села, у бурхливих лавинах
подій губились імена і дати, та не тьмяніла яскрава зоря Зарваниці, її віковічна слава.
Вона як неопалима купина, оживала із руїн, оновлювалась, оберігаючи найцінніший
скарб - чудотворну ікону Матері Божої, яка у часи лихоліть і в хвилини радості
прикривала своїм омофором спраглі душі далеких предків і нинішніх поколінь, що несли
і несуть за Її ласки і щедроти свої молитви та одкровення.
ЗАРВАНИЦЯ — ВІРИ ДЖЕРЕЛО
Скільки сонця на дорогах долі,
Яснокрилий променевий рій.
Дзвонять дзвони, дзвонять дзвони волі,
Дзвони честі, віри і надій.
Щедрість співу, радість переміни
На крилятах молодих вітрів.
І стріча Цариця України —
Божа Матір дочок і синів.
Сто стежок веде до Зарваниці,
І віки стежин цих не зітруть.
Люди йдуть до Матері-Цариці,
До криниці вільні люди йдуть.
Матінко, Ти на високім небі,
В наші душі вірою зійди.
На спокуту ми прийшли до Тебе,
До Твоєї вічної води.
Силі духу уступила криця.
Хорогви і сорочки цвітуть.
Кличуть дзвони, кличе Зарваниця,
І прочани йдуть, на відпуст йдуть.
Володимир Вихрущ
54. 54
Духовна святиня ніби причаїлася у низині, а навколо неї, як неприступна стіна, –
лісисті зелені пагорби. Собор, дзвіниця, монумент Богородиці, каплички й бювети і
навколо – квіти.
Брат Остап, учень Тернопільської вищої духовної семінарії імені Йосипа Сліпого
провів цікаву екскурсію Марійським духовним центром для учасників фольклорно-
етнографічної експедиції.
55. 55
Пам’ятне фото біля легендарної дерев’яної монастирської церкви Різдва
Пресвятої Богородиці,
і біля купелі св. Анни
58. 58
З 15 по 18 липня 2014 року обдарована молодь Тернопільщини взяла участь у
навчально-пізнавальній історико-археологічній експедиції на теренах Збаражчини та
Кременеччини (Збаразький замок, палац Вишневецьких, Замкова гора, Миколаївський
собор, костел Святого Станіслава, Богоявленський монастир, комплекс єзуїтського
колегіуму, Богданова каплиця, Божа гора та Свято-Успенська Почаївська лавра).
Учасники отримали унікальну можливість безпосередньо ознайомитися з
археологічними знахідками, пам’ятками історії, архітектури й мистецтва XIII-XVIII ст., що
збереглися на зазначених територіях. Учні візуально, у польових умовах,
пересвідчились, що на Тернопільщині знаходиться близько 30%℅ всіх історичних
замкових споруд, розміщених на території держави. Як несподівано виявилося,
специфічні риси галицької регіональної традиції були детерміновані у тому числі
збереженням тісних культурних і релігійних зв’язків з Польщею, за одночасної
маргінальності контактів з іншими країнами.
Експедиція зорієнтована на здобуття учнями поглиблених знань і практичних
навичок та відповідає
теоретичним принципам
програми з історії України та
археології. Серед іншого вона
передбачає вивчення
української історії в ширшому
цивілізаційному контексті та
максимальне розширення
«кошика» фахових компетенцій,
набутих учнями практично.
Програма експедиції
фокусувала увагу на
інтерактивній участі в ній самих
слухачів (упродовж навчально-
пізнавальної подорожі учні не
лише здобували знання, а показували власну ерудованість у знанні історії рідного
краю). За підсумками експедиції, учні підготували виступи, щодо здобутих знань та
вражень упродовж експедиції. Іншою важливою складовою експедиції стали
викладацькі й екскурсійно-музейні публічні лекції. Таким чином, молоді історики та
археологи мали змогу безпосередньо спілкуватися з провідними дослідниками рідного
краю, знавцями мистецтва епохи ренесансу й бароко та музейними працівниками.
Експедиція подарувала усім своїм учасникам не тільки цінний досвід, безліч
яскравих спогадів, кольорових фотокарток, але й багато цікавих знайомств, нових
друзів та корисних знань.
У перший день експедиції
учні відвідали Збаразький
замок споруджений у 1620-
1631 рр. власниками міста,
князями Юрієм і Христофором
Збаразькими за проектом
італійського архітектора
Вінченцо Скамоцці.
Ревуцький М. П.,
кандидат філософських наук
ТНПУ ім. В. Гнатюка розповів
про історію будівництва замку.
Він складався з палацу,
чотирьох бастіонів, оборонних
59. 59
стін і рову. Центральна споруда замку – двоповерховий палац, збудований в стилі
пізнього ренесансу. Протягом ХVII-ХVIII ст. замок був надійною оборонною спорудою,
але з ХIХ ст. він починає руйнуватися. З 1994 р. замок стає основним об’єктом
Державного історико-архітектурного заповідника в місті Збаражі (з 2005 року
Національний заповідник «Замки Тернопілля»).
Окрім
знайомства з
історією
замку, учні
мали змогу
оглянути
виставки: у
фойє
Замкового
палацу –
«Майдан.
Герої не
вмирають»;
ляльок-
мотанок
Олени
Задорожної
(Гойняк) під
назвою «З
любов'ю до України»; дерев’яних церков, більшість з них – точні копії гуцульських,
лемківських, бойківських, подільських дерев’яних храмів XVII-XIX століть. В замку
експонуються стародавні ікони ХVII-ХIХ ст., скульптури послідовників Іоана Георга
Пінзеля, виставка майстра-різьбяра Володимира Лупійчука, зброя від часів палеоліту
до поч. ХХ ст., антикварні меблі.
У залах Збаразького замку
60. 60
Наступною зупинкою нашої експедиції стало містечко Вишнівець (перша
писемна згадка в 1395 р.).
Головною окрасою міста є розкішний палац – Волинський або Польський
Версаль, побудований Михайлом Сервацієм Вишневецьким.
Палац розташували на
місці оборонного замку. У 1730
р. за проектом архітектора
Ж. Д. Бланже було побудовано
палац, реконструйований
наприкінці століття.
В архітектурі
Вишнівецького палацу поєднані
стилі пізнього бароко й
класицизму. Будівля нагадує
симетричну П-подібну
композицію. Центральна
частина фасаду з парадним
входом оздоблена ризалітом з
ліпкою.
Наприкінці ХVІІІ – на
поч. ХІХ ст., завдяки
зусиллям Мнішеків, місто
стало культурним
осередком Волині, а в
стінах палацу було зібрано
величезні колекції
світового мистецтва.
Найбільшою гордістю
власників палацу була
величезна бібліотека, що
нараховувала тисячі томів,
зібраних з усього світу.
В середині ХІХ ст.
починається занепад –
картини, частина славетної
бібліотеки та інші цінні речі
були в основному вивезені
до Росії.
Сьогодні палац
належить до
Національного заповідника
«Замки Тернопілля».
61. 61
Поряд з палацом розташований Вишнівецький парк — пам’ятка садово-паркового
мистецтва загально-
державного значення
площею 8 га. Його заклав
у 1731 р. князь Вишне-
вецький на території
родинного маєтку за
проектом видатного
французького архітек-
тора Ленотра; в останній
чверті ХVIII ст. створення
парку завершив
архітектор Міллєр.
Спочатку це був
бароковий сад, роз-
ташований на двох
рівнях, що поєднувалися
округлими сходами,
прикрашеними декорати-
вними кам’яними вазами. На нижньому рівні знаходилося
шість партерів, обсаджених по колу самшитом. В центрі
двох з них за
допомогою рослин
було сформовано
герби князівської
пари Вишневецьких
та Радзивілів. На
верхньому рівні,
який по формі
наближався до
квадрата, було роз-
бито чотири, так
званих, «кабінети»
та побудовано три
альтанки.
Нині в парку
ростуть близько 370
вікових дерев 17 видів. Серед них: ялина
європейська, бук лісовий, ясени вузьколистий і
звичайний.
Західний флігель палацу у Вишнівці
Після прогулянки алеєю парку, під
керівництвом Ревуцького М. П. учні
відвідали козацький цвинтар, де
залишилося декілька кам’яних хрестів.
Слухачі намагалися прочитати написи на
плитах, які викарбувані старослов’янською
мовою.
Могили на Козацькому цвинтарі
62. 62
Наша мандрівка привела до старовинного міста Кременця, де відбулася відкрита
лекція кандидата філософських наук, доцента ТНПУ ім. В. Гнатюка Ревуцького М. П.
«Історія міста Кременця. Архітектурний комплекс Кременецького колегіуму унікальна
історична пам’ятка».
Назва міста походить від слова «кремінь» – назви мінералу, якого багато в
Кременецьких горах. Перша письмова згадка – 1227 рік (пов’язана з битвою Данила
Романовича з угорським королем). Узимку 1240-1241 рр. Кременець першим в Європі
вистояв перед ордами Батия. Після загибелі у 1340 р. Галицько-Волинської держави
Кременець переходив з рук в руки від Великого князівства Литовського до польського
та угорського королів. 1438 р. Кременець отримав Магдебурзьке право.
У XV ст. місто стало центром Кременецького повіту. Наприкінці XV ст. місто на
деякий час занепало. А у 1569 р. разом із землями, що перебували під владою Литви,
Кременець перейшов до
складу Речі Посполитої. 1795
року після третього поділу
Польщі Кременець відходить
до Росії і стає центром
Кременецького повіту. Під час
І Світової війни Кременець
знахо-дився в прифронтовій
смузі, а у 1916 р. тут була
одна з важливих ділянок
операції, відомої як
Брусиловський прорив. За
Ризьким договором у 1921 р.
Кременець опиняється в
складі Польщі. А з 1939 р. – у
складі СРСР.
63. 63
Продовжити знайомство з містечком юні дослідники вирушили до архітектурного
комплексу на базі якого сьогодні знаходиться Кременецький обласний гуманітарно-
педагогічний інститут ім. Тараса Шевченка та загальноосвітній заклад – Кременецький
ліцей ім. У. Самчука.
Будівництво
комплексу відбувалось
протягом 1731-1753 р.р. на
кошти родини
Вишневецьких.
Першу школу в
Кременці єзуїти відкрили у
1712 році, а у 1740 р.
навчальний заклад було
перетворено на повну
школу. Розвиток
навчального процесу був
настільки стрімким, що вже
1750 р., ще до завершення
будівництва нового
комплексу, було відкрито
колегіум. Проте, прогрес
навчального закладу був
недовгим, бо у 1773 р. колегіум закрили. У 1803 р. за наказом Олександра І, при
зусиллях вчених Тадеуша Чацького і Гуго Колонтая, в будівлях колишнього колегіуму
було відкрито Волинську гімназію. У 1819 р. гімназію було реорганізовано в ліцей, який
був освітнім закладом напіввищого типу. Мабуть, найбільшою цінністю ліцею була його
бібліотека, яка налічувала 34378 томів. В першій третині ХІХ століття ліцей був відомий
як найбільший заклад світської освіти на Правобережній Україні. В той час заклад
навіть називали «Волинськими Афінами». У 1833 р. за указом Миколи І навчальний
заклад переводять у Київ, де через рік на його основі відкриють Університет св.
Володимира. Згодом в старих корпусах було відкрито педагогічне училище, яке в часи
незалежності стало коледжем, а з 2003 р. його перетворили в педагогічний інститут,
який тут перебуває і сьогодні.
На перехресті століть…
64. 64
Згодом учні за посередництвом викладача історії Савчука В. М., відвідали
Богданову каплицю, що у селі Підлісці.
За легендою,
влітку 1651 р. козаки
Богдана Хмельницького
освятили біля неї бойові
знамена і зброю перед
кровопролитним боєм з
поляками під Бере-
стечком. Після бою, на
зворотному шляху, вони
поховали біля каплиці
важкопоранених
товаришів.
Екскурсія до Богданової
каплички
Дерев'яну церкву-
капличку в селі Підлісцях побудували мешканці села перед Першою світовою війною, а
фундаментом для неї стали залишки вівтаря храму Благовіщення Пресвятої
Богородиці, XV-XVI ст., в якому молився гетьман Богдан Хмельницький.
65. 65
Учасники експедиції вирушили на Божу гору. У ІХ-Х ст., вона була місцем
подвижництва численних монахів. За однією з версій назва її походить від імені вождя
племені антів Божа, яке в
незапам’ятні часи жило тут,
або від назви слов’янського
племені бужан. Згідно іншої
християнської легенди, Діва
Марія, у часи татаро-
монгольських набігів,
піднялася над виснаженою та
знищеною ворогами землею і
гірко заплакала над нещасною
долею українського народу.
Це диво побачили місцеві
селяни, що переховувалися
від нападників. Вони захотіли
підійти до Богородиці, аби
вклонитися їй, та
свята вознеслася
на небо. Місцеві
жителі Божу гору
називають ще й
«гідрометеостан-
цією». Кажуть,
якщо над нею є
хоч одна хмара, то
обов'язково піде
дощ, а якщо ясно
– то буде хороша
погода.
Слухачі
МАН поспіл-
кувалися з настоя-
телем каплиці
Святої Трійці, який
розповів про історію
створення храму та
легенду про кольорові
стрічки, які пов’язу-
вали на дерева,
загадуючи бажання.
Усі отримали
благословення.
Учасники експедиції
напились цілющої
води з джерела. З
духовним піднесенням
та новими силами
продовжили подорож.
66. 66
Наступного дня
учасники літньої школи
вирушили підкоряти
Замкову гору. Стара
частина Кременця
розташована в глибокій
вузькій долині, на дні якої
проходить головна
вулиця. Над містом
нависає стрімка Замкова
гора (абсолютна висота
над рівнем моря - 397 м),
яку за іменем польської королеви й
великої княгині литовської, італійки за
походженням Бони Сфорци, яка в ХVI
ст. протягом двох десятиліть володіла
Кременцем, тепер частіше називають
Боною.
Учні не шукали легких шляхів до
Замкової гори, не пішли уже добре
втоптаною туристами дорогою, а
вирішили підкорити вершину як
татаро-монгольська орда у ХІІІ ст. і їм
це вдалося. Учасники експедиції мали
змогу в польових умовах простежити
замкове укріплення.
Савчук В. М. розповів цікаві
легенди про Замкову гору, та
найбільше учням запам’яталася про
міст з волових шкур, який
з’єднував дві гори. Коли
по ньому їхала королева
Бона зі своєю свитою,
міст не витримав, всі
упали, та правителька
залишилася цілою і
неушкодженою.
67. 67
Костел Святого Станіслава.
Після закриття францисканського
монастиря, чверть століття католицька
громада міста й навколишніх сіл
збиралися на богослужіння в одному із
житлових будинків аж поки в 1854 –
1857 рр. було побудовано новий костел.
За взірець будівничі взяли петербурзький
костел св. Катерини, споруджений за
проектом відомого архітектора Жана
Тома де Томона.
Палац графині
Дзембовської. Палац
збудований у першій
половині XVIII століття
(до 1750 р.) за
проектом архітектора
Юзефа Гофмана.
Будівлю витримано в
романтичному стилі з
елементами
мавританського
(йдеться про
центральну частину
сучасного приміщення)
колориту.
Споруда
вирішена в традиціях
класицизму. Навколо вілли англійським
садівником Діонісієм Міклером було розбито
парк. В кінці ХІХ ст. садиба належала графу
Павлу Олександровичу Демидову.
Будинки
Близнюки́
— пам'ятка
житлового
будівництва
в Кременці,
збудована в
17 столітті.
Поєднує в
собі два
будинки
накриті двоспадовими дахами, що мають спільну
внутрішню стіну. Нині це двоповерховий будинок.
Перекриття в пивницях склепінчасте, планування
лишилося колишнє. Помешкання неодноразово
переплановувалися. Первісний декор екстер'єру
повністю не зберігся.
68. 68
Візит юних дослідників в
Кременецький
літературно-
меморіальний музей
Юліуша Словацького
перетворився в цікаве
навчання. Це була:
екскурсія, знайомство з
життєвим і творчим шляхом
поета, запитання і відповіді
про наукову та освітню
діяльність. На вулиці
Юліуша Словацького юні
дослідники відвідали
музей-садибу поета.
Юліуш Словацький –
один із найвідоміших світо-
вих поетів доби романти-зму.
Народився 20 вересня 1809
року у м. Кременець в сім’ї
професора Кремене-цького
ліцею Евзебіуша
Словацького.
Справжній скарб музею
– збережені 142 листи
Юліуша Словацького до
матері, які він писав з
паризької еміграції.
69. 69
Кременецький ботанічний сад,
на наш погляд, є справжньою
перлиною міста, до того ж він
найстаріший в Україні.
Заснований ботанічний сад у 1806 році
ірландцем Діонісієм МакКлером, який приїхав
до міста на запрошення засновника гімназії
Тадеуша Чацького.
З 1809 року директором саду був
Віллібальд Бессер, що вивчав місцеву флору,
описував рослини та видав каталог експонатів
саду.
У 1823 році колекція саду налічувала 23
тисячі видів рослин. Київський ботанічний сад
імені Фоміна було створено на основі
кременецького саду, який був переведений до
Києва у 1832 році після участі викладачів і
учнів гімназії у повстанні проти царського
уряду (сад належав до гімназії).
Кременецький ботанічний сад має
площу 200 га, на якій росте декілька тисяч
видів рослин, в тому числі 11 – з Червоної книги. Найстаріші рослини у саду – буки,
ясени, клени, явори – ровесники саду.
Аромо-
терапія
у
ботаніч-
ному
саду …
70. 70
Далі історики та археологи вирушили
до Кременецького краєзнавчого музею.
Дорогою побачили пам’ятник провіднику
ОУН Степану Бандері, урочисто відкритий
у 2011 році.
Експедиція завітала до музею, де
ознайомилися з експозицією про природу,
історичне минуле й сучасне життя краю.
В одному із залів
висвітлюється перебування на
Кременеччині восени 1846 року
Тараса Шевченка і вшанування його
пам’яті.
В музеї можна побачити цікаві
ентомологічні, палеонтологічні, архе-
ологічні, нумізматичні колекції,
старовинну зброю, предмети побуту,
вироби майстрів народної творчості.
71. 71
Заслуговує на увагу Свято-
Богоявленський Кременецький
жіночий монастир, розташований на
невеличкому пагорбі.
Заснований він у 1633 р. як
православний чоловічий монастир. За
благословенною грамотою Петра
Могили (1636 р.). Монастир
підпорядковувався Вселенському
Патріархові та його Екзарху Київському
митрополитові. У 1-й чверті XVIII ст.
Богоявленський монастир визнав унію з
Римом і увійшов у чин св. Василія
Великого. У 1807 р. за указом
російського імператора Олександра I
василіяни віддали територію свого
монастиря з усіма будівлями Волинській
гімназії і перейшли до будівель рефо-
рматського монастиря. У 1839 р.
Богоявленський монастир припинив своє
існування, а у 1865 р. відновлений як
однойменний православний чоловічий
монастир. У 1953 р. Богоявленський
монастир реорганізований у жіночий, у
1959 р. - ліквідований.
Найпомітнішими спорудами монастиря є колишній костел, а нині Богоявленський
собор, келії (60-ті рр. XVIII cт.) та дзвіниця (поч. ХХ ст.), яка є однією з домінант міста.
72. 72
На схилах Кременецьких гір збереглися старовинні цвинтарі, за якими можна
дослідити всю історію міста.
Історія єврейської
громади Кременця сягає
першої половини XV ст. На
початку ХХ ст. єврейське
населення міста становило
40 відсотків. Під час ІІ
Світової війни, у 1942 році,
всі євреї Кременця були
знищені.
Кременецькому
єврейському цвинтарю
вже півтисячі років.
Ще однією пам’яткою є
козацький цвинтар.
На цьому цвинтарі поховані
козаки загону Максима Кривоноса,
які загинули під час штурму
кременецького замку у 1648 році.
Цвинтар називають ще
П’ятницьким через те, що до 1633
року тут стояла церква Параскеви
П’ятниці. У 90-х рр. ХХ ст. тут
встановлений пам’ятник загиблим
козакам.
73. 73
Також учні побували на екскурсії в Свято-Успенській Почаївській Лаврі, під час якої вони
мали можливість ознайомитися з давньою історією місцевості, долучитися до святинь,
які протягом віків вбирали в себе молитви прочан.
Це величний архiтектурний ансамбль, що складається з 16 церков, резиденцiї
архиєпископа, дзвiницi, келiй. Усi будiвлi iдеально поєднуються з мальовничим
ландшафтом, скелястим схилом гори та терасами.
За легендою,
монастир заснували
ченці Києво-Пече-
рського монастиря,
які втекли від нападу
татарів 1240 року.
Вперше згадується в
документах 1527 р.
Коли 1596 року
польська влада
проголосила унію,
монастир рішуче
виступає проти
окатоличення право-
славних, стійко вит-
римуючи натиск
чужих віровчень,
стає могутнім
духовним центром Православ'я.
74. 74
У 1597 р. шляхтянка Анна Гойська подарувала монастиреві чудотворну ікону
Матері Божої, яку привіз
на Волинь 1559 року
грецький митрополит
Неофіт. Розквіт
монастиря пов'язаний з
діяльністю ігумена Йова
Заліза (1550–1651 р.),
який преобразив
обитель — ввів
общинножиття монахів,
оточив обитель
огорожею, створив
типографію для захисту
Православ'я. 1649 року
коштом Федора та Єви
Домашевських зведено
кам'яний храм в
монастирі. Одна з
святинь — Почаївська ікона Божої Матері. У 1675 р., завдяки молитві до цієї ікони,
турецько-татарські завойовники відступили від монастиря (події присвячена дума «Ой,
зійшла зоря вечорова»).
Успенський собор, домінанта комплексу, відрізняється насиченим рокайлевим
декором: лучкові сандрики, композитний ордер напівколон, спарені та поодинокі
пілястри, декоративні вази, ліпнина.
Учні змогли ознайомитися не лише з історією святині, а й приклонитися до мощей
Іова Почаївського та ікони Матері Божої.
75. 75
Всі ми вчились і вивчали,
Бону разом підкоряли,
Край цей добре розпізнали,
Бо у літній школі побували.
Команда «Бона»
Група істориків-
археологів
76. 76
Новий край ми відкрили для себе,
Та знання здобули не прості,
Нових друзів зустріли з усюди,
Відпочили й набралися сил.
Команда «Близнюки» (група істориків-археологів)
78. 78
Понеділок. Ранок літній,
Зібрались манівці усі.
Глобальний план у нас,
всесвітній -
Пізнати край у всій красі.
У нас натхнення є чимало,
Звернути гори можем враз.
Аби терпіння вистачало,
І більше часу було в нас.
Викладачі усі чудові,
І кожен з них - це просто ас.
Є мудрий зміст у кожнім слові,
Навчання в них - це просто клас.
Білик Уляна, Мартинюк Юлія, Ковальчук Тетяна, Атаманчук Катерина (група
біологів-екологів)
