1.
(краєзнавчо-пізнавальний тревелог-екскурсія для учнів 5-9 класів)
Найцікавіші міста
Тернопільщини
Міністерство культури України
Національна бібліотека України для дітей

2.
Умовні позначки:
Наша рідна Україна славиться безліччю дивовижних скарбів – природних об’єктів, пам’яток
культури та визначних місцевостей. Ми пропонуємо тобі долучитися до нового цікавого
інтерактивного проекту від Національної бібліотеки України для дітей «Подорож містами
України», у якому ти відкриєш для себе найкращі краєзнавчі перлини Батьківщини. Перша
зупинка — неймовірна Тернопільська область, на території якої розміщена більш як
третина всіх українських замків та їх руїн, найвищий рівнинний водоспад України,
єдиний у світі підземний музей Трипільської культури...
– читай
Юний друже!
Місто Тернопіль
Місто БережаниМісто Бережани
Місто Бучач
Місто Збараж
Місто Кременець
– дивись відео – дивись фото – 3D-екскурсія
Цікавинки
Тернопілля
Краєзнавчий
ігроленд
Краєзнавча
читальня

3.
Тернопіль – місто на Заході України, один із головних центрів історичного регіону
Галичини. Розташоване на річці Серет. Населення — 222,2 тис. осіб (2019). Тернопіль
обіймає площу 7268 га. Клімат Тернополя — помірно континентальний, з теплим
вологим літом і м'якою зимою.
Перша літописна згадка про Тернопіль датується 1540 роком. Місто несе в собі
відгомін минулого. Його люблять за спокій вулиць та затишок кав’ярень, романтичну
красу вечірніх вогнів, бруківку, що виблискує після дощу. В буремні дев’яності саме у
Тернополі вперше підняли жовто-блакитний стяг незалежної України.
Славиться Тернопіль своїм інтелектуальним потенціалом. За
чисельністю докторів і кандидатів наук на 10 тисяч населення
займає провідні позиції в державі, а кількістю студентів на таку
ж чисельність населення поступається лише Києву і Харкову.
Тернопіль — це місто-парк. Величезна кількість зелені та квітів
з весни і до пізньої осені тішить мешканців. Особливо гарним
та святковим місто стає у травні, коли розцвітають каштани,
яких дуже багато на тернопільських вулицях. Чим славиться
Тернопіль, і що вирізняє його з-поміж інших міст?
Тернопіль

4.
Тернопільський став
Фонтани Тернополя
Парк Національного відродження
Бібліотека-музей
«Літературне Тернопілля»
Тернопільський
історико-меморіальний
музей політичних в'язнів
Домініканський костел
св. Вінцента Феррарського
Театральний майдан
МІСТО, ЯКЕ НЕМОЖЛИВО ЗАБУТИ

5.
Тернопільський став
У 1960-тих роках на території Тернопільського ставу збудували
причал і стоянку для теплоходів, катерів, яхт, моторних човнів. До
причалу ведуть широкі сходи, каскад штучних водоспадів, який
назвали «Сльози Гронського» на честь автора ідеї, головного
архітектора міста. Довкола озера діє багато спортивних закладів і
місць для занять різними спортивними дисциплінами. Це
Веслувальна база «Спартак», ДЮСШ «Буревісник», Тернопільський
віндсерфінг клуб тощо. Щороку довкола ставу влаштовують
легкоатлетичні змагання з бігу — «Тернопільська озеряна».
Острів закоханих
Тернопільське озеро, як його ще називають, — не лише
найкрасивіша туристична принада Тернополя, а й своєрідна
візитівка обласного центру, символ міста та історичне осердя
Тернопільщини. Цей став практично ровесник Тернополя. Ще у
середині XVI століття засновник міста Ян Амор Тарновський
отримав дозвіл збудувати греблю і створити став. Це було зроблено
не для розваги, а із серйозною метою: водойма стала своєрідною
фортифікаційною спорудою, яка захищала містян від нападів турків
і татар. Довжина водойми становила 7 кілометрів, а ширина —
близько трьох. У різні історичні епохи ця дивовижа занепадала і
знову відроджувалася. Посеред ставу розміщений острів закоханих,
який входить до десятки найромантичніших місць України. Між
ставом та центром міста на східному березі створено парк імені
Тараса Шевченка з окремим озером «Чайка».

6.
Фонтани Тернополя
У 2017 році в Тернополі на міській набережній
відкрили унікальний аераційний фонтан. Його
протяжність — близько 130 метрів. Водограй
обладнаний спеціальними форсунками, з яких
струменить вода. Струмені вигинаються дугою і
впадають в озеро з обох боків пішохідної частини
набережної. У довжину вода сягає близько 10
метрів і 4 — у висоту. Ввечері водограй світиться
різними кольорами. Прожектори встановили на
кожну форсунку — по 202 на обох лініях, загалом
є 404 прожектори.
За гарне композиційне поєднання вулиць і фонтанів Тернопіль
часом називають «містом фонтанів». У Тернополі є близько 20
фонтанів, що відіграють важливу архітектурну та розважальну роль.
Більшість із них діючі, обладнані підсвіткою, і працюють щодня на
замкненому циклі, починаючи з Великодня (але не пізніше 1 травня)
та закінчуючи святом Покрови. У будні фонтани діють з 14:00 до
22:00, у вихідні та свята — з 11:00 до 22:00, у дощову та вітряну
погоду не працюють.

7.
Парк Національного відродження
Флора парку налічує близько 60-ти видів дерев, кущів. 12 квітня 2014 року
депутати і працівники міської ради посадили тут 100 дерев катальпи у
вигляді цифри 100 в пам’ять Небесної сотні. 1986 року тут споруджене перше
в Україні Співоче поле, сцена якого розрахована на 1200 артистів. 5 тисяч
глядачів розміщуються в амфітеатрі, стільки ж — на видових майданчиках. У
парку діють атракціони, дитячі та спортивні майданчики, тенісний корт,
фонтан. З висоти пташиного польоту милуються тернополяни своїм містом
завдяки колесу огляду заввишки 20 метрів. Неподалік від Співочого поля з
крутого схилу б’є Тернопільське джерело — гідрологічна пам’ятка природи.
Парк Національного відродження — місце проведення різноманітних свят.
Неодмінним атрибутом Дня міста є виставки квітів, народних ремесел, які
традиційно відбуваються на горіховій алеї парку.
Парк Національного відродження закладено у 1978 році, його площа сягає
54 га. Парк відрізняється з-поміж інших мальовничим природним рельєфом,
чудовими краєвидами, особливим відчуттям простору і світла, яке охоплює
кожного, хто зупиняється на оглядовому майданчику парку. Від нього до
центру парку веде широка алея, ефектно прикрашена зеленими кулями
сформованого граба. Головним символом цього куточка міста є величний
пам’ятник льотчикам-визволителям Тернополя. Також у парку споруджено
пам’ятники воїнам-інтернаціоналістам, жертвам Чорнобильської катастрофи
та інших аварій, пов'язаних з ядерною енергією, і загиблим міліціонерам, де
відбуваються мітинги-реквієми, зустрічі, вшанування пам’яті загиблих.

8.
Музей відкрито 6 грудня 2012 року при бібліотеці № 2 для дітей
Тернопільської міської централізованої бібліотечної системи, яка знаходиться у
«Віллі Грабовських», пам'ятці архітектури XIX ст. Експозиція музею
розповідає про розвиток літературного процесу краю від найдавніших часів до
сьогодення. Основою фондів музею стали книги, документи, особисті речі,
світлини та картини з приватних колекцій і архівів письменників,
літературознавців та інших знаних діячів Тернопілля. Музей зберігає
літературне надбання краю, гуртує громаду міста для відродження традицій
красного письменства Галичини. Бібліотека-музей тісно співпрацює з
Тернопільською обласною організацією НСПУ, Державним архівом
Тернопільської області, обласним краєзнавчим музеєм, товариствами
«Просвіта», «Меморіал», Б. Лепкого, газетами «Тернопіль вечірній»,
«Свобода», «Вільне життя», освітніми закладами та іншими організаціями. У
закладі постійно проводяться екскурсії, виставки, уроки літератури рідного
краю, презентації книжкових видань, майстер-класи, фестивалі, конкурси,
вечори за участю письменників, художників, краєзнавців та майстрів мистецтв.

9.
Тернопільський історико-меморіальний музей політичних в'язнів
Музей політичних в'язнів як відділ Тернопільського
обласного краєзнавчого музею відкрито 14 жовтня
1996 року на свято Покрови Пресвятої Богородиці.
Ідея створення музею належить краєзнавцю,
археологу, директору Інституту національного
відродження — Ігорю Ґереті.
Це особливе місце для тернополян, яке уособлює
одну з трагічних сторінок в історії міста і цілої
України. Від 1944 до 1986 року тут розміщувалися
в’язниця та управління НКВС-КДБ.
У музеї збережено атмосферу закладу (камери, знаряддя тортур, карцер,
елементи побуту). Виставкові зали музею розміщені у 28-ми камерах
колишнього слідчого ізолятора радянської спецслужби. Серед експонатів
музею — карта СРСР із зазначенням місць розташування спеціальних
таборів, копія посмертної маски Степана Бандери, автентичний
бронежилет Ярослава Стецька, стенди життєписів керівників збройного
підпілля: Дмитра Клячківського, Омеляна Польового, Василя Сидора,
Романа Шухевича та інших, речі політв'язнів, фотографії та біографії
провідників ОУН і УПА, листівки 1940-1950 років, світлини з унікального
фотоархіву УПА, знайденого 1999 року в Івано-Франківській області,
матеріали про репресії 1939–1941 років у Західній Україні. На фасаді
приміщення музею 2000 року встановлено пам’ятну стелу, присвячену
жертвам політрепресій 1945-1986 років.

10.
Домініканський костел св. Вінцента Феррарського
Найціннішою архітектурною пам’яткою Тернополя є Домініканський
костел св. Вінцента Феррарського (зараз — катедральний собор
Непорочного Зачаття Діви Марії УГКЦ). Католицький храм споруджений
у 1749 — 1779 роках на замовлення гетьмана Юзефа Потоцького як
Церква святого Вінсента при монастирі Ордену домініканців. Споруда
збудована з тесаного каменю в стилі бароко, оздоблена різьбою та
кам’яними фігурами. Храм помітний передусім двома оригінальними
гармонійними триярусними шатровими вежами. Архітектор собору — А.
Мошинський. Поруч збудовано два поверхи монастирських
домініканських келій. Між костелом та келіями розташований
італійський дворик.
У роки Другої світової війни костел постраждав, проте був відновлений
1957 року. У 1978 — 1989 роках використовувався як Тернопільська
картинна галерея. 1989 року переданий Українській греко-католицькій
церкві, отримав статус собору. Відновлений храм став окрасою міста. Нині
це пам’ятка національного значення. Інтер’єри костелу майже не
збереглися. Раніше храм був оздоблений унікальними фресками значущих
для домініканців подій і зображеннями Богородиці пензля львівських
майстрів Станіслава Строїнського і Юзефа Хойницького. Нині їх замінено
художніми творіннями руки Георгія Журавського. У квітні 2015 року на
південну дзвіницю встановили годинник, подібний до того, що був на
будівлі до Другої світової війни. Діаметр циферблата — приблизно 1 м 60
см. На території святині збереглася пам’ятна таблиця 1778 р. на честь її
фундатора Юзефа Потоцького. Біля входу до храму в 2004 р. було
встановлено пам’ятник митрополиту Йосипу Сліпому.

11.
Театральний майдан
Ще з минулого століття до нинішнього дня тернополяни
щороку урочисто відзначають роковини Тараса
Шевченка. Культурною перлиною майдану є
Тернопільський академічний обласний український
драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка. Пам'ятними
подіями у житті міста були виступи корифеїв
українського театру Марка Кропивницького, Марії
Заньковецької, Миколи Садовського, композитора
Миколи Лисенка, всесвітньо відомої Соломії
Крушельницької. У роки Першої світової війни режисер
Лесь Курбас організовував на майдані славнозвісні
«Тернопільські театральні вечори».
Окрасою Тернополя є Театральний майдан. Тут 29 квітня 1990 р.
вперше в нашій державі було піднято й освячено український
національний прапор. Ще раніше тут провела віче Крайова Рада
Народного Руху, створена першою в Україні 24 березня 1989 р. На
майдані проходять велелюдні зібрання, мітинги, концерти, спортивні
змагання та інші заходи. Сюди люди приносять квіти до пам'ятника
Тарасові Шевченку, пам'ятного стенду Героїв Небесної сотні та
полеглих бійців АТО.

12.
Бережани — батьківщина народної художниці України, лауреата державної
премії імені Т. Шевченка Олени Кульчицької, поета і перекладача Сидора
Твердохліба, дитячої письменниці Оксани Сенатович. У Бережанській
гімназії вчилися Маркіян Шашкевич, Богдан Лепкий, Михайло Яцків,
журналіст і композитор Левко Лепкий, літературознавець і письменник
Михайло Рудницький.
Бережани внесені до списку історичних міст і селищ України першої
категорії цінності. У 2001 р. місту надано статус Державного історико-
архітектурного заповідника, у якому зберігається комплекс споруд 16 — 19
ст. До державного реєстру пам’яток архітектури національного та місцевого
значення зокрема внесені Бережанська ратуша, церква Пресвятої Трійці,
церква святого Миколая, Бережанський замок, замковий костел Святої
Трійці, костел святих апостолів Петра і Павла (з дзвіницею), костел святого
Миколая і монастир бернардинів, костел Різдва Діви Марії, а також окремі
громадські та житлові споруди кінця ХІХ — початку ХХ ст.
Бережани — місто обласного значення в Україні, одне з міст-фаворитів Тернопільщини.
Населення — 19,1 тис. осіб (2019), з них українців — 95 %.
Місто належить до найдавніших українських поселень, перша згадка про яке датується 1375
роком. У 1530 р. польський король Сигізмунд І Старий надав йому статус міста і
Магдебурзьке право та подарував магнатові Миколаю Сенявському. На початку ХVII ст.
Бережани стали торговельно-ремісничим центром. Тут торгували зерном, шкірою, медом,
рибою, ремісничими виробами.
Особливо Бережани вирізняються розмаїттям вишуканого плетива балконних огорож. Деякі
з них навіть важко назвати огорожами, бо вони — справжні витвори ковальського мистецтва
тутешніх майстрів. Через Бережани проліг торговельний шлях з Європи до Присчорномор’я.
Бережанські ярмарки і торги збирали купців не лише з України, а й з інших країн.
Бережани аерозйомка
Бережани

13.
МІСТО – ПОДІЛЬСЬКА ШВЕЙЦАРІЯ
Ратуша
Бережанський замок Вірменська церква
Бережанський музей книги
Обласний комунальний
музей Богдана Лепкого
Троїцький собор
Бережанський краєзнавчий музей

14.
Приміщення першого поверху мають анфіладне планування, перекриті
хрестовими склепіннями; планування другого поверху змінене,
перекриття плоске. Чотири входи в будівлю оформлені порталами у
вигляді глухих двоколонних портиків з ліпними гербами в тимпанах
фронтонів. З 1805 до середини 1920-х років та в часи Другої світової
війни на другому поверсі розміщувалася гімназія, в якій у 1825 — 1829
роках навчався видатний український поет, «Будитель Галицької Русі»
Маркіян Шашкевич. Сьогодні в ратуші розміщуються краєзнавчий музей,
музей книги, музей письменника Богдана Лепкого, музей сакрального
мистецтва та історії церкви.
Домінанта Ринкової площі — міська Ратуша –
побудована за кошти Ельжбети Любомирської у
1803 році на місці двох попередніх: дерев’яної і
кам’яної. Томаш Кунзек, автор путівника
Тернопільським воєводством, пише про це так:
«Ратуша побудована в 1811 році як чотирикутний
будинок з годинниковою вежею і гербом Потоцьких
на щиті». Пам’ятка має риси провінційного
містобудування періоду розвиненого класицизму.
Ратуша

15.
Замок відомий не тільки своєю неприступністю, а й так званими «золотими
кімнатами». У залах палацового корпусу була велика книгозбірня, що налічувала
понад чотири тисяч томів, портретна галерея польських королів, власників замку
та відомих знатних його гостей, воєначальників, володарів і вельмож з інших
країн, а також полотна на батальну тематику — «Битва під Хотином, 1621 р.»,
«Битва під Журавно, 1676 р.», «Битва під Віднем, 1683 р.» тощо. В інкрустованих
скринях зберігалися географічні карти, глобуси, родовий архів та генеалогічні
матеріали. Інтер’єр палацових кімнат та залів славився кам’яними та
мармуровими порталами, камінами, дерев’яними різьбленими сволоками,
покритими поліхромією і золотом, над оздобленням яких працював придворний
скульптор Іоан Пфістер. Красу і велич Бережанського замку описав польський
поет Юліуш Словацький у поемі «Ян Білецький».
У 1534 — 1554 рр. збудовано один з найбагатших в Україні замків, що
200 років поспіль надійно захищав від ворогів його власників. Неприступним
замок робила болотиста місцина, утворена заплавами річки Золота Липа, та
потужні мури. Збудований за проектом невідомого італійського архітектора,
зовні замок відображав міць бастіонів і бійниць, а з дворика — затишок і
спокій. Фасади житлово-палацових корпусів увінчували кам’яним мереживом
двоярусні аркади-галереї на зразок італійського палаццо. Це одна з
найпрекрасніших і найславніших будов Галичини і водночас найміцніша
ланка оборони. Жодна армія не могла взяти приступом бережанську
твердиню.
Бережанський замок

16.
Свого часу в Бережанах була досить велика вірменська громада.
Перші згадки про вірмен датуються 1689 р. У 1710 р. Адам-
Микола Синявський надав вірменам привілей на право
будуватися в центрі міста та мати свій храм. Того ж року було
збудовано дерев’яну церкву та засновано парафію. У 1750-х рр.
церкву було зруйновано. На її місці у 1764 році за ініціативи
місцевого священика Деодата Горбаза побудували комплекс
споруд вірменської церкви – церкву св. Григорія і дзвіницю з
білого каменю в бароковому стилі. Центральний вівтар
присвятили Непорочному Зачаттю Діви Марії, бічні — св.
Григорію та св. Анні.
Вірменська церква
У ХХ ст. будівлю храму використовували як склад,
що спричинило руйнування святині. Церква є
пам’яткою архітектури місцевого значення і
перебуває на балансі Бережанського Державного
історико-архітектурного заповідника. 2015 р. Спілка
вірмен України встановила на подвір’ї церкви хачкар
— пам’ятник жертвам геноциду вірмен 1915 р.

17.
Бережанський музей книги
Бережанський музей книги заснований у червні 1984 року як міжобласний
методологічний центр пропаганди книги. Від 1994 — відділ Тернопільського
краєзнавчого музею. Розміщений у 6-ти залах 1-го поверху ратуші. В експозиції
музею представлені стародруки, матеріали про творчість М. Шашкевича, І. Франка, О.
Маковея, М. Яцківа, Т. Бордуляка, В. Стефаника, А. Чайковського, а також сучасних
письменників, котрі підтримують творчі зв’язки з Бережанщиною. Заклад співпрацює з
літературно-мистецьким часописом «Жайвір», займається видавничою діяльністю.
До огляду екскурсантів пропонуються експозиції «Історія книгодрукування та
стародруки», «Життя і творчість Маркіяна Шашкевича, «Бережанський період в житті
та творчості Андрія Чайковського», «Літературна Бережанщина ХІХ — поч. ХХ ст.»,
«Сучасна літературна Бережанщина», «Меценатська діяльність д-ра Романа Смика»,
який став ініціатором повернення імені та творчості Богдана Лепкого, імені й
жертовної самопосвяти Патріарха Йосипа Сліпого, фундатором створення музею і
музейних кімнат, пам’ятників і пам’ятних таблиць, видання Лемківських творів тощо.
У фондах музею зберігаються унікальні видання: 17 стародруків
ХVII — XIX ст., перше видання «Кобзаря» Т. Шевченка,
«Грамматика язика малоруского в Галиції, сочиненная Іваном
Вагилевичем» (1845), «Граматика рутенської (русинської) мови»
Й. Левицького (1834); малярські роботи Б. Лепкого, графіка О.
Кульчицької, картини В. Беднарського, М. Кузіва, Т. Осадци та ін.
Загальний фонд становлять 7000 предметів, з них 6800 — книги,
у т. ч. рідкісні — 463, стародруки — 25.

18.
Обласний комунальний музей Богдана Лепкого
Музей відкрито 27 серпня 1995 р. Щорічно його відвідує близько 10 тис. осіб.
Експозицію музею розміщено у шести залах першого поверху будинку ратуші.
Експонати першого залу повертають відвідувачів у світ дитинства майбутнього
митця. Увагу привертає оригінал свідоцтва про хрещення, зображення герба роду
Лепких, портрет дідуся о. Михайла Глібовицького — робота Б. Лепкого з гімназійних
часів. Про бережанський період життя Б. Лепкого розповідає другий зал музею. Тут
представлені оригінали світлин професорів, учнів гімназії, підручники тих часів.
Наступний зал присвячений польському періоду у житті письменника (1899 — 1914,
1926 — 1941). Це — переїзд до Кракова, викладання у приватних гімназіях,
Ягеллонському університеті. Численні експонати висвітлюють особисті та творчі
зв'язки письменника з О. Кобилянською, М. Коцюбинським, В. Стефаником та
іншими відомими діячами того часу.
Четвертий зал висвітлює події 1915 — 1925 рр., коли Б. Лепкий
перебував в Австрії та Німеччині. Цінним експонатом є автограф
вірша «На святий вечір», а також перші видання трилогії «Мазепа»,
повісті-казки «Під тихий вечір» та ін. У п’ятому залі представлено
малярський набуток Б. Лепкого-портретиста. Це 56 малярських робіт
художника: галерея портретів українських письменників і поетів,
твори яких він видавав (Г. Сковороди, Т. Шевченка, Лесі Українки,
Олени Пчілки, М. Вороного тощо), портрети історичних постатей,
які стали ілюстраціями до «Історії України» М. Аркаса, а також серія
портретів рідних. Завершує експозицію шостий зал — «Повернення
Б. Лепкого». Тут представлені видані вже у незалежній Україні книги
письменника, наукові дослідження вчених-лепкознавців, лауреатів
премії ім. братів Лепких.

19.
Греко-католицький Троїцький собор гордо височить у самому
центрі міста на площі Ринок. Він був побудований на місці торгових
рядів у XVIII столітті і зараз є архітектурною пам’яткою національного
значення. Спочатку собор був зведений у традиціях готики і ренесансу,
але упродовж двох століть перебудовувався. Сьогодні храм має
прямокутну форму, тринефний, однокупольний. В обробці використані
елементи рококо, зовні він декорований рослинним орнаментом.
Рельєфи святих Кирила і Мефодія прикрашають двері собору. Головні
святині храму — мощі Івана Хрестителя і чудотворна ікона Римської
Божої матері. Мощі святого, які зберігаються в соборі, ледь не були
втрачені під час Другої світової війни. Вони зникли, потім таємничим
чином знайшлися в 2000 році на радість вірянам. Перед бережанською
архітектурною перлиною стоїть скульптура Діви Марії.
Троїцький собор

20.
Бережанський краєзнавчий музей
Бережанський краєзнавчий музей розпочав свою роботу 20
вересня 1980 року. Організатором його вважається член
Всеукраїнської спілки краєзнавців, почесний громадянин
Бережан Степан Дудар. Експозиція музею містить
багатий фактичний матеріал про історичні, етнографічні,
природні особливості розвитку регіону від найдавніших
часів до сучасності. На сьогодні у загальних фондових
збірках музею налічується понад 19 тисяч експонатів.
Відвідувачі можуть побачити народний одяг, предмети
побуту, прекрасні вироби місцевих майстрів. У музеї
працюють експозиції археології, природи, етнографії,
історії, культурології Бережанщини. На особливу увагу
заслуговують 28 відновлених українських костюмів часів
Київської Русі, Козаччини та традиційних народних. У 2000,
2004 та 2005 роках заклад визнавався найкращим музеєм
Тернопільської області. Музей бере активну участь у
розвитку фестивальної культури, є учасником
Європейського проекту «Ніч у музеї». Тут проводять багато
інтерактивних ігор, квестів та майстер-класів для дітей і
молоді.

21.
Бучач
Місто прикрашає старовинна архітектура і не менш старовинні
дерева. Та найперше, що можна сказати про Бучач, — він сам
надзвичайно красивий. Краса — це те, що відчувається у повітрі,
те, що причаровує: велич старовини і неповторна галицька
колоритність. Безліч туристів відвідують Бучач, щоб подивитися
історичні та архітектурні пам'ятки. Серед них — 8 пам’яток
архітектури загальноукраїнського значення: ратуша, замок,
Василіянський монастир, Здвиженська церква, Святопокровська
церква, церква св. Миколая, римо-католицький костел Успіння
Матері Божої, руїни церкви в урочищі Монастирок поблизу міста.
Бучач — районний центр у Тернопільській області,
розташований на берегах річки Стрипи і знаменитий далеко за
межами України. Кількість населення — 12597 осіб (2016 р.).
Перша письмова згадка про Бучач належить до 1397 року.
Незважаючи на те, що місто дуже маленьке (можна обійти за 2-
3 години), воно є одним із найцікавіших на Поділлі.

22.
МІСТО – АНТИКВАРНИЙ САЛОН
Бучацька ратуша
Бучацький замок
Василіанський монастир
Пам’ятки природи
Костел Успіння Діви Марії
Бучацький краєзнавчий музей

23.
Бучацька ратуша
Будівля має яскраво виражену вертикально-центральну
композицію вежового типу. Архітектурні форми позначені
вишуканою, плинною пізньобароковою пластикою. До 1847
року на верхньому ярусі вежі був годинник, який відновили
2002-го. Нині ж Бучацька ратуша в теплих жовтих кольорах
знову іскриться усіма гранями своєї краси, хоча оригінали її
скульптур і замінили точні копії, а ліпний декор зовнішніх
фасадів відновив свої форми лише в тій мірі, в якій дозволяють
історичні документальні факти. Але флюгер на вершині шпиля
тепер впевнено вказує напрям у майбутнє через століття негод.
Пам'ятник Й. Г. Пінзелю біля ратуші
Унікальна пам'ятка архітектури середини XIII століття, зведена у стилі
рококо. Архітектор — Бернард Меретин, скульптор — Йоган Георгій
Пінзель, фундатор — Микола Василь Потоцький. Легенда оповідає, що
фундатор ратуші хотів, аби вона була вищою від львівської Вежі
Корнякта.
Після 1920 р. будівлю віддали під житло та крамниці. 1982 — 1992 рр. у
ній діяли районний історико-краєзнавчий музей і дитяча художня
школа. Споруда перебувала на реставрації із середини 2000-х років.
Розташована в нижній частині міста посеред невеликого майдану, вона
гармоніює з ландшафтом, вирізняється чітким окресленням об’ємів і
досконалістю пропорцій.

24.
Бучацький замок
Руїни замка вражають туристів своєю величчю.
Мандрівників також приваблює легенда про підземний
хід, який був настільки широкий, що там могла
проїхати карета. Розташований замок на високому
пагорбі з крутими схилами у південно-західній частині
міста. На сьогодні фундамент північної вежі відвідувачі
використовують як оглядовий майданчик, звідти
відкривається чудова панорама міста Бучач.
Це найстаріший замок у Тернопільській області. Перша згадка
про замок датується 1379 роком, коли Бучач належав князям
Бучацьким. Місцеві магнати заклали це укріплення для захисту
міста. Оборонний форпост формою схожий на рівнобедрений
трикутник із заокругленими кутами та випуклою основою. Стіни
(до 3,5 м завтовшки) мають 3 яруси обходів з бійницями для
вогнепальної зброї. Замок багато разів руйнували, але завжди
потім відбудовували. Фортеця змогла вистояти під час численних
нападів татар і турків. Особливо часто проходив процес руйнації
та відбудови у XVII ст. На території фортеці також був палац в
стилі Ренесансу. Палац прикрашали галереї з аркадами, посеред
двору був фонтан. У ХІХ столітті замок перестав бути важливою
оборонною спорудою, тож його поступово розібрали на
будматеріали. Про колишню могутність нагадують фрагменти
стін і веж. Фортеця є пам'яткою архітектури всеукраїнського
значення, і сьогодні рештки замку потребують відновлення.

25.
Василіанський монастир
Окраса Бучача — Василіанський монастир — це
великий, неймовірно красивий комплекс, який
розташовано на горі Федір. З його історією пов’язана
величезна кількість пам’ятних подій. Ним можна
милуватися дуже довго, розглядаючи кожну
неповторну деталь споруди і дізнаючись довголітню
захопливу історію монастиря. Василіанський монастир
був споруджений згідно з наказом Миколи Потоцького
у третій чверті XVIII ст. за проектом архітектора Яна
Ґотфріда Гофмана.
Василіанський монастир складається з вражаючих
архітектурних споруд, відреставрованих до найдрібніших
деталей. У самому центрі цього комплексу є
Хрестовоздвиженська церква, яка має свою дзвіницю, виконану
в неповторному стилі бароко. З обох боків від цієї церкви
розташований корпус василіанської гімназії і келії. Ліворуч
комплекс завершує давня вежа-дзвіниця зі шпилем. Вежі самого
храму прикрашені пілястрами і карнизами. Усередині храму
панує дивовижна краса: багатий іконостас і численні
скульптури. Від заснування і до сьогодні Василіанський
монастир належить греко-католикам. І в новому третьому
тисячолітті він не втратив своєї актуальності, пронісши крізь
століття злигоднів і поневірянь зірку мудрості й духовності
галицької землі. Храм є візитною карткою міста Бучача.

26.
Пам’ятки природи
Головною природною пам’яткою міста є Золота липа, якій
уже близько 600 років. Висота липи становить 7 — 8 метрів, а
обхват — 185 сантиметрів, росте вона неподалік від міського парку
на вулиці Степана Бандери. Це дерево є одним із найцінніших
ботанічних пам’яток природи міста. За легендою саме під нею у
жовтні 1672 року представники Туреччини і Речі Посполитої
уклали Бучацький мирний договір. Золота липа посіла 3-тє
місце в номінації «Історичне дерево України» у Всеукраїнському
конкурсі «Національне дерево України» (2011). У 2017 році стовбур
старої липи розколовся. Таким чином Бучач втратив одну зі своїх
окрас. Ботанічна пам’ятка зараз оточена невисоким парканом, а
поряд встановлено табличку, де надано інформацію про вік дерева
та його історичну цінність.1672 рік
2017 рік
Гніздо лип № 1 (штучно створене гніздо із 12-ти
лип, що у комлевій частині зрослися, віком близько
150 років, збереглося 7 стовбурів). Гніздо лип № 2
(штучно створене гніздо з 12-ти лип, що зрослися у
комлевій частині, віком біля 100 років, збереглося 5
стовбурів) — вікові дерева, оголошені об’єктами
природно-заповідного фонду Тернопільської області,
ботанічна пам’ятка природи місцевого значення в
Україні. Розташовані на території садиби районної
ветеринарної лікарні в Бучачі.
Гніздо лип № 1
Гніздо лип № 2

27.
Костел Успіння Діви Марії
Бучацький костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії —
культова споруда, один із найпопулярніших туристичних
архітектурних об’єктів Заходу України. Фундатор — Микола
Василь Потоцький. Освячення костелу відбулося 14 серпня
1763 року. Споруда лаконічна, сувора, позбавлена великої
кількості прикрас. Храм кам’яний, величний, з
монументальними формами у стилі бароко. Головний фасад
прикрашений 4-ма парами подвоєних пілястр, парапет
оглядового майданчика та передня стіна прикрашені
різьбленими з каменю вазами. В центральному полі —
портал, над ним — напівциркульне вікно. Фасад завершують
аттик з вазами і бароковим фронтоном, оточеним
вишуканими завитками та прикрашеним копією Сікстинської
Мадонни. Увінчує споруду невеликий 8-кутний «барабан».
Праворуч головного входу — ґвинтові сходи ведуть на
оглядовий майданчик, з якого відкривається чудова панорама
міста. Окраса храму — архітектурний головний вівтар, один із
найкращих на теренах сучасної України: поліхромний, з
білими статуями святих та переважанням зелених кольорів.
Бучацький костел, ХІХ ст.

28.
Бучацький краєзнавчий музей
Бучацький краєзнавчий музей заснований 30 грудня 1982 року на
громадських засадах. Щорічно музей приймає близько 30 тисяч
відвідувачів, до послуг яких пропонуються оглядові та тематичні
екскурсії, а також уроки народознавства для школярів. У фондах
закладу зберігаються до 4000 експонатів. У музеї функціонують
чотири постійно діючі експозиції: «Археологія», «Відомі люди
Бучаччини», «Бучач та околиці в минулі роки», «Етнографія та
побут нашого краю». Етнографічні документи та фотоматеріали
висвітлюють життя і побут селян кінця ХІХ початку ХХ ст.,
історію та культурний розвиток Бучача та його околиць.
Музей щорічно влаштовує Різдвяні та Великодні виставки,
фотодокументальні виставки, присвячені видатним історичним
подіям, ювілеям відомих людей Бучаччини, персональні виставки
сучасних художників Тернопільщини. Для відвідувачів
представлено чудові зразки українського вбрання Бучацького краю,
демонструються гончарні вироби та речі побутового вжитку,
місцеві знахідки часів трипільської культури. У музеї багато
світлин, рукописів, орденів, медалей, історичних матеріалів
Німецько-радянської війни, а також архівних документів, де
відображено події голокосту, інформаційно-агітаційні листівки
часів діяльності ОУН-УПА тощо.
Цікаво, що в експозиції музею знаходяться твори та фотографії
відомого дитячого письменника Всеволода Нестайка, родовід
якого пов’язаний із Бучачем.

29.
Місто Збараж – адміністративний і культурний районний центр на
Тернопільщині, одне з найстаріших міст України. Воно
розташувалося на мальовничій Подільській височині на берегах
річки Гнізни. Населення — близько 14 тис. осіб (2013). Назва міста
походить від слова «збір». У народі ходять легенди, ніби тут
збиралися хоробрі дружини для захисту рідного краю, відтак це
місце стало називатися Збаражем. Перша писемна згадка про
місто у Галицько-Волинському літописі відноситься до 1211 р.
Хоругва Збаража
Збараж
Місто оповите атмосферою давніх часів і входить до переліку 39
міст України із найбільшою кількістю історичних пам'яток. Збараж
довгий час був оборонним містом — тут знаходилося безліч
фортець, а навколо міста було зведено стіну. За час свого
існування Збараж пережив величезну кількість ворожих набігів і
насамперед відомий подіями часів визвольної війни Богдана
Хмельницького. На околицях міста тривають археологічні
розкопки: віднайдені мезолітична стоянка (8 тисяч років до нашої
ери), поселення трипільської, черняхівської, Лука-Райковецької
культур. Славиться місто і своєю старовинною архітектурою.
На теперішній час через місто Збараж пролягає туристичний
маршрут «Золоте кільце» на Вишнівець, Кременець, Почаїв. Сотні
туристів та іноземних гостей мають змогу ознайомитися зі
славними пам’ятками старовини тернопільського краю,
помилуватися мальовничими краєвидами Поділля і залишити в
пам’яті незабутні спогади про наших краян.
Герб Збаража

30.
МІСТО – ФЕНОМЕНАЛЬНА ІСТОРИЧНА ПАМ’ЯТКА
Збаразький замок
Монастир Бернардинців
Водяний млин
Збаразький краєзнавчий музей

31.
Замок споруджено в 1626 — 1631 роках за проектом італійського архітектора
Вінченцо Скамоцці. Після завершення будівництва замок складався з
двоповерхового палацу, збудованого в стилі пізнього ренесансу, казематів,
валів, чотирьох бастіонів та рову, наповненого водою. Увійти в замок можна
було через браму, розміщену у двоповерховій вежі, до якої вів звідний міст.
Укріплення займали площу понад 16 гектарів. З 1994 року Збаразький замок
став архітектурною пам’яткою новоствореного Державного історико-
архітектурного заповідника міста Збаража. В січні 2005 року заповіднику
надано статус національного. Основним осередком Національного
заповідника «Замки Тернопілля» став Збаразький замок. Нині в палаці діє
краєзнавчий музей, працюють виставкові зали з тематичними експозиціями,
картинною галереєю, музейними відділами, а в підземеллі — виставка
старовинних знарядь, які використовували для тортур. В експозиції можна
знайти скульптурні зображення представників різних епох. Є дві сучасні —
присвячені Героям Небесної Сотні, які є уродженцями Збаражу.
Збаразький замок
Макет замку в одному з музейних залів
В палаці Збаразького замку
Збройний каземат Збаразького замку
Збаразький замок безперечно можна назвати перлиною,
історичним скарбом Тернопільщини та справжньою окрасою
старовинного Збаража. Це фортифікаційна оборонна споруда,
розташована трохи осторонь від центру міста в парку, на так
званій Замковій горі. Згадка про нього датована 1211 роком у
Галицько-Волинському літописі.
Він є однією з наймальовничіших і найкраще збережених
фортець, а ще — повноцінним героєм художньої літератури та
кіно. Саме тут розгортаються драматичні події протистояння
козацьких і польських військ, описані Генриком Сенкевичем у
романі «Вогнем і мечем».

32.
Монастир Бернардинців
Костел Святого Антонія змурований з каменю в
бароковому стилі. Величезні вежі сягають неба,
скульптури святих, якими вони оздоблені, виконані
Антоном Осінським, уродженцем Збаража. Історія
першої будівлі Бернардинського монастиря сягає
далеких 1600-тих років, коли краківський князь Юрій
Збаразький видав наказ про його будівництво. Цікаво,
що храм стояв на палях, оскільки місце було
заболочене. Офіційно храм почав існувати у 1637 році,
втім, не витримавши турецької навали у 1675, був
знищений. Саме тому його возведення здійснювалося
двічі і друге розпочалося у 1746 році. Новий храм було
зведено за проектом Йогана Ганца в 1755 році. Вигляд
костелу зберігся до наших часів. З 1994 року
монастирський комплекс знаходиться на балансі
Національного заповідника «Замки Тернопілля».
Бернардинський монастир на поч. ХХ ст.
Першим місцем, яке варто було б відвідати у Збаражі, є монастир
бернардинців.
Храмово-монастирський комплекс став архітектурною домінантою
міста і є пам'яткою архітектури XVII — XVIII століть. Споруда
розташована у центральній частині міста, добре проглядається із
замкового пагорба та складається з костелу святого Антонія,
дзвіниці, комплексу келій і господарських будівель.

33.
Водяний млин у Збаражі — місцева промислово-архітектурна пам’ятка XVII
століття. Будівництво водяного млина на лівому березі річки Гнізної збігається в
часі із заснуванням нового збаразького передмістя у кінці XVI — на початку XVII
століття. Цей млин отримав назву Пригородецький — за назвою новоствореного
передмістя. У 1648 році під час наступу військ на чолі з Богданом Хмельницьким
водяний млин частково був зруйнований, а в 1675 році його пограбували татари. У
1780 році коштом графа Вінцента Потоцького на новому місці збудували новий
млин та греблю. У 1867 млин у Збаражі перебудували. Починаючи з 1912 року,
водяний млин почали переобладнувати під гідроелектростанцію. Саме в цьому
році на нього встановили турбіну, а в 1925 році встановили спеціальний генератор,
завдяки якому в будинках міщан Збаража з’явилося освітлення. У такому вигляді
електростанція проіснувала до 1939 року. Після війни колишній водяний млин
відремонтували та розмістили там столярну майстерню. У 60-х роках минулого
століття млин закрили. Вже у 90-х роках його частково реставрували.
Водяний млин

34.
Збаразький краєзнавчий музей спочатку був створений у
1980 році в приміщенні Успенської церкви як районний
краєзнавчий музей. З проголошенням незалежності
України музей перемістився у приміщення Замкового
палацу. У 90-ті роки минулого століття його фондові
зібрання нараховували 4277 одиниць основного фонду і
1401 одиницю науково-допоміжного матеріалу. Це були
твори скульптури, живопису, матеріали археологічних
розкопок, старовинної зброї, колекції меблів, годинників,
нумізматики, стародруків тощо.
Збаразький краєзнавчий музей
У музеї діють три основні експозиційні зали: етнографії краю,
археології і сакрального мистецтва. Найдавніша історія м.
Збаража та його околиць експонується у залах археології, де
зібрано матеріали з розкопок, проведених на його території.
Етнографію та побут Збаразького краю розкривають унікальні
зібрання галицької та волинської вишивки й елементи народного
одягу краю. У залах, присвячених сакральному мистецтву,
зібрано колекцію ікон XVII — початку XX ст. Тут можна
оглянути речі церковного вжитку: стародруки, літографії,
богослужбові книги й оглядові предмети.
Нині музей нараховує понад 50 тисяч одиниць зберігання.
Краєзнавчий музей у Збаражі входить до складу національного
заповідника "Замки Тернопілля", вражає багатством своїх
фондів і по праву вважається одним із найкращих музеїв області.

35.
Із Кременцем пов’язані життя і діяльність багатьох відомих людей: тут
народився геній польської літератури Юліуш Словацький, корифей
української музичної класики Михайло Вериківський, американський
скрипаль Ісак Стерн, українські письменники Юрій Покальчук та Галина
Гордасевич. У Кременці починав свій літературний шлях Улас Самчук,
саме тут Тарас Шевченко почав писати свого знаменитого «Варнака».
У Кременці є все, що потрібно людині, яка любить подорожувати
теренами України у пошуках цікавих куточків: неймовірно красива
природа, велика кількість цінних пам’яток архітектури. Місто вражає
своєю мальовничістю, витонченістю будівель. Тут можна помилуватися
місцевістю, піднявшись на пагорби, побачити сумно-романтичні
старовинні цвинтарі, поблукати заплутаними вуличками містечка у
пошуках оригінальних будинків…
Кременець
https://www.youtube.com/
watch?v=cEYO4ufjj_Y
скачати відео про
кременець
Прапор Кременця
Герб Кременця
Кременець — одне з найкрасивіших і найдавніших маленьких
міст історичної Волині, культурний і духовний осередок України
з княжих часів. Населення — 21 тис. осіб (2019). Місто
розташоване біля підніжжя Кременецьких гір. Перша писемна
згадка про Кременець пов’язана з битвою князя Данила
Галицького з угорським королем Андрієм 1226 року. Взимку
(1240 — 1241 рр.) Кременець першим у Європі вистояв перед
ордами хана Батия, а через 15 років відбив напад татарського
воєводи хана Куремси. У XV — першій половині XVII століття
Кременець був важливим ремісничо-торговельним центром
Волині, а у XVII — XVIII ст. став одним із найбільших центрів
виробництва сукна, славився гончарними та ювелірними
виробами.

36.
Кременецький ботанічний сад
Житловий будинок «Близнята»
Кременецький замок
МІСТО, ЯКЕ БАГАТО РОЗПОВІСТЬ
Волинський ліцей
Будинок-музей Ю. Словацького

37.
Кременецький ботанічний сад — пам’ятка садово-паркового мистецтва, науково-
дослідна установа загальнодержавного значення, один із найгарніших куточків
Тернопільщини. Заснування саду припадає на 1806 рік. Однак закладено його було ще
1754 року як аптечний сад Єзуїтського колегіуму. З 1805 року він став ботанічним садом
Волинської гімназії. У рік заснування парк дещо перепланував ірландський садівник
Діонісій Міклер (Маклер). Спільно з австрійським біологом Вілібальдом Бессером вони
взяли ділянку землі площею 4,5 гектара у Кременецької вищої гімназії та засадили її.
На той час тут зростало близько 460 видів місцевих та 760 екзотичних рослин. А вже у
1809 році кількість насаджень сягнула 12 тисяч. 1811 року було надруковано каталог
рослин саду. Вже понад 200 років ботанічний сад є самостійним науковим центром, що
займається введенням і пристосуванням чужоземних рослин у нове середовище
проживання. Велику кількість цінних та рідкісних рослин перевезли до Києва, і вони
стали базою для створення Київського ботанічного саду ім. Фоміна.
Кременецький ботанічний сад
Пам’ятник Вілібальду Бессеру

38.
Житловий будинок «Близнята»
Будинок «Близнюки» в Кременці — пам'ятка архітектури
національного значення, найвідоміший житловий будинок
міста, унікальна споруда, яка привертає увагу всіх туристів.
Побудований він у XVI столітті в стилі бароко і утворений
двома абсолютно симетричними частинами зі спільною
стіною. Кожна з частин будинку має розмір 10х20 метрів,
типовий для кам’яниць XVI — XVII століть, і власний
двосхилий дах. Вони різняться між собою тільки незначними
елементами декору. За однією з місцевих легенд у давні
часи в цих будинках жили брати-близнюки.
Нині будинок має бічні й центральні рустовані пілястри,
вазони трикутних щипців, фронтони з п’ятьма віконними
прорізами різної форми, кручений ажур балконних решіток
другого поверху, замкові камені. З південно-східного боку
будинок підкріплений міцним контрфорсом.

39.
Кременецький замок — залишки оборонної споруди на горі Боні — належить до
найдавніших та найнеприступніших фортець Західної України. 1240 року замок
намагався взяти монгольський хан Батий, проте фортеця вистояла в облозі, яка
тривала понад рік. Не піддався замок і його воєводі Куремсі через 15 років.
Фортеця була розібрана волинським князем Васильком Романовичем у XIII
столітті. Власниця замку — королева Бона Сфорца у XVI столітті відбудовала
фортецю в ренесансовому стилі, підсиливши її обороноздатність. Однак це не
завадило козакам Богдана Хмельницького через 100 років взяти штурмом та
частково зруйнувати замок у Кременці. Останні свої дні Кременецький замок в
повному розумінні цього слова доживав у вересні 1648 року під час
півторамісячної облоги загонів Максима Кривоноса.
Кременецький замок
Меморіальна таблиця на брамі замку
Замок в акварелях художника Збігнева Шчепанека
Збережені сьогодні руїни мають овальну форму, витягнуту зі сходу на захід. У
деяких місцях стіни стерті до фундаментів, в інших — залишилися на повну
висоту. Збереглися квадратна у плані двоярусна вежа з арковими готичними
воротами, над якими є два отвори — прямокутний і невеликий круглий, частина
стін з уламками бійниць, два яруси надбрамної вежі, а також залишки колодязя.

40.
Безцінним скарбом ліцею була його бібліотека, яка налічувала 80 тис. томів і
нині виступає як фонд Волинського ліцею Національної бібліотеки НАН України
ім. В. Вернадського. Тут зберігаються унікальні видання XV ст. — початку
книгодрукування. Колекція мінерального кабінету Ліцею налічувала 15,5 тис.
експонатів. У зоологічному кабінеті було 2,3 тис. опудал різних видів тварин, у
фізичному — 259 приладів — просто астрономічна кількість на той час. Також
Ліцей мав унікальну колекцію хірургічного інструментарію — 291 одиницю. У
хімічній лабораторії зберігалося 540 препаратів і 660 елементів відповідного
посуду. Діяла астрономічна обсерваторія. Нумізматична колекція Ліцею
налічувала 17,9 тис. монет, більшість з яких становили монети Стародавньої та
Середньовічної епох. Ліцейна школа механіків мала 334 моделі машин і
механізмів та 1,7 тис. їхніх креслень.
Цей унікальний навчальний заклад, функціонуючи впродовж століть у
царині національної духовної культури, завжди готував інтелектуальні
кадри для світської та духовної освіти, поширював грамотність серед
населення Волинського регіону та підвищував культурно-мистецький
рівень громадського життя.
Волинський ліцей
Південний навчальний корпус ліцею
Центральний фасад ліцею
Науково-педагогічні та культурно-освітні традиції Кременецької
гуманітарно-педагогічної академії імені Т. Шевченка беруть свої витоки із
XVII століття. Навчальний заклад упродовж свого існування неодноразово
змінював найменування. У 1819 — 1833 рр. він називався Волинським
ліцеєм.

41.
Будинок-музей Ю. Словацького
Музей Юліуша Словацького — це пам’ятка історії та
культури, збудована в кінці XVIII ст. у стилі
класицизму. Саме у цій садибі народився в 1809 році,
провів дитинство і юність видатний польський поет. У
1969 р біля будинку встановили мармуровий бюст
Юліуша Словацького.
Герб родини Словацьких
Літературно-меморіальний музей Юліуша Словацького є
унікальним. Його відвідують численні туристичні групи з України,
Польщі, інших держав. Світло поезії Юліуша Словацького
зробило Кременець містом паломництва всіх, «хто благородний
духом», хто любить мистецтво слова і самого поета.
Донедавна у будинку розміщувалася міська бібліотека. Але 2000 року міністри
культури України та Польщі підписали угоду, відповідно до якої українська сторона
зобов’язалася «переселити» книгозбірню в інше приміщення, а польський уряд —
виділити гроші на реставрацію будинку родини Словацьких. Договору було дотримано
— музей Юліуша Словацького (до речі єдиний у світі) реставровано, урочисто
відкрито у 2004 році та обладнано експозицію з глибокою назвою "Година роздумів",
яка охоплює 8 кімнат. Експонати розкривають життєвий і творчий шлях поета на тлі
епохи: дитячий і студентський періоди життя письменника, життя у Варшаві,
політично-патріотичні поривання молодого творця, епістолярну творчість
Словацького, подорожі Україною та Сходом (Греція, Єгипет, Єрусалим та ін.), плідну
діяльність у Парижі тощо.

42.
ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО ТЕРНОПІЛЬЩИНУ
Іван Пулюй — відомий фізик-винахідник, один з перекладачів Біблії
народився у містечку Гримайлів Гусятинського району Тернопільської області.
Нині Тернопільський національний технічний університет носить його ім'я
Тернопільська область разом з Івано-Франківською,
Рівненською, Чернівецькою, Хмельницькою утворюють
історичну частину України — Галичину
У межах Борщівського району Тернопільської області
розташована гіпсова печера Оптимістична, внесена до
Книги рекордів Гіннеса як найдовша гіпсова печера світу
Місто Заліщики Тернопільської області
розташоване у своєрідній «підкові» річки Дністер
На території Тернопільської, Івано-Франківської, Чернівецької,
Хмельницької областей міститься Дністровський каньйон (один із
найбільших у Європі), який входить до 7 природних чудес України
Відомий французький письменник Оноре де Бальзак, дорогою до
Евеліни Ганської на кілька днів зупинившись у Вишнівецькому
палаці (1848 р.), назвав його «польським версалем»

43.
У селі Більче-Золоте Борщівського району знаходиться унікальна
геологічна та археологічна пам'ятка — печера Вертеба, де діє
єдиний у світі підземний музей Трипільської культури
ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО ТЕРНОПІЛЬЩИНУ
На території Тернопільської області поблизу сіл Буцнів,
Кровинка та Плебанівка розташовані 3 віадуки (своєрідні
мости на високих опорах через глибокий яр чи ущелину)
Борщівський район дав назву техніці вишивки — Борщівська
В оригінальних пам’ятниках Тернополя увічнені:
сантехнік, невидимка, стілець і бджілка-трудівниця
У Кременці на горі Черчі розміщене козацьке кладовище з мальтійськими
хрестами на старих могилах. Це єдине в Україні місце, де збереглися
могили кобзарів з надгробками, витесаними у формі бандур
В Україні перший підручник мовою
Есперанто видали у Тернополі
Тернопіль — перше місто в Україні, де запрацював
електронний квиток у громадському транспорті

44.
Тест
Знайди пару
КРАЄЗНАВЧИЙ ІГРОЛЕНД

45.
Склади пазли
Карта Тернопільської області
Острів закоханих

46.
Кросворд «Родзинки Тернопілля»

47.
Знайди пару «Тернопільський калейдоскоп»

48.
Тест «Люби і знай Тернопільський край»

49.
Краєзнавча читальня
Бережани : місто біля Раю : [добірка статей] // Пам'ятки
України. Історія та культура. — 2013. — № 5. — С. 1-71.
Гетьман В. Заповідні перлини Тернопільщини / В. Гетьман //
Науковий світ. — 2009. — № 6. — С. 18-23.
[Замки Тернопілля] // Вечерський В. Замки та фортеці
України / В. Вечерський ; основ. фотозйомка С. Тарасова. — Київ,
2015. — С. 56-74.
Замок королеви Бони : твердині України // Куля. — 2017. —
№ 4. — С. 14-15.
Замок у Збаражі : замки України // Куля. — 2016. — № 5. — С.
8-9.
Земля Тернопільська : турист. путівник / авт. проекту М.
Лисевич; дудож. оформ. І. Добрянський; карти С. Костишин, О.
Клим; фото В. Балюх та ін. — Тернопіль : Джура, 2003. — 367 с.
Мазуренко О. Кременецькі гори – захоплива подорож у
просторі й часі : природно-заповідний фонд / О. Мазуренко //
Екологічний вісник. — 2017. — № 6. — С. 15-18.
Мороз В. Замки Тернопілля / В. Мороз ; дизайн обкл.
та худож. оформ. О. Соколюк, О. Корнєєвої. — Тернопіль :
Підручники і посібники, 2009. — 174 с. : іл.
[Пам’ятки культури та архітектури Тернопільщини] //
Бєліков О. М. Перлини України / О. М. Бєліков. — Харків,
2014. — С. 72-85.
Скарби Бережанського замку : твердині України //
Куля. — 2016. — № 4. — С. 12-13.
Тернопіль = Ternopil. Historical Town Trips : іст.
подорожі містом : фотоальбом / фото: В. Хіхловський, В.
Мороз ; укр. та англ. текст В. Мороз ; дизайн В. Хіхловського.
— Тернопіль : Підручники і посібники, 2018. — 143 с. :
фотоіл.
Тернопільщина – перлина Поділля : мандруємо нашою
Батьківщиною : [добірка статей] // Позакласний час. — 2010.
— № 12. — С. 45-54.
Ухань-Кобилянська Г. Збараж / Г. Ухань-Кобилянська
// Соняшник. — 2005. — №6. — С. 3-4.
Дізнайся більше про визначні місця Тернопільської області з наступних джерел фонду НБУ для дітей:

50.
Краєзнавча читальня
Читай в мережі Інтернет

51.
Національна бібліотека України для дітей
http://chl.kiev.ua
Київ, вул. Януша Корчака, 60
Укладачі:
В. Красножон
Н. Солдатенко
Л. Бацай
І. Чеховська
Редактор:
О. Кадькаленко