.

1. Відділ освіти, молоді та спорту
Новоархангельської районної державної адміністрації
Кіровоградської області методичний кабінет
+
Підготувала
бібліотекар Торговицької ЗШ І-ІІІ ст.
ім. Є.Ф.Маланюка
Скрипніченко Г.Д.
2015 рік

2. Моє село, серця рідна пристань.
Пам’ятаємо, що тут ми родились і виросли,
Нас ця добра земля годувала із власних долонь,
Нам цю землю любить пращури заповідали,
Їх палкий заповіт в наших душах горить.
ТОРГОВИЦЯ – село, центр
сільської Ради, розташоване на
правому березі річки Синюхи, 3 км
на захід від районного центру і на 30
км. від залізничної станції Тальне.
Перша письмова згадка про
Торговицю належить до 1331 року.
Наша Торговиця багата історичними
подіями далекого минулого. За
легендою розповідають, що
неподалік Торговиці за часів
Геродота проходив великий торговий
шлях вздовж річки Синюхи, який
ділив місцевих поселенців (скіфів) на рільників та кочівників. Торговиця – навіть
сама назва говорить про те, що з давніх – давен на території села йшла торгівля.
Під час розкопок, які проводяться з 1997 року знайдено численні уламки посуду,
рештки зброї, монети різного походження.
Береги річки Синюхи з Торговицької сторони помережені підземними ходами.
Кажуть, що під річкою великий підземних хід в якому заховані скарби древніх
народів. Все це свідчить про не випадковість назви «Торговиця».
В період народно-визвольної війни українського народу проти польської
шляхти (1648-1654) був створений Торговицький полк, який пізніше приєднався
до запоріжського війська для спільної боротьби проти татарської агресії.
В 1982 році відкрилася нова середня школа в с. Торговиця. В ній працює 27
вчителів, навчається 180 учнів. Поруч зі школою розташовані : будинок культури,
дві бібліотеки, центральна районна лікарня, СПТУ № 30, дитячий садочок, церква,
Торговицьке лісництво Анікеївського лісгоспу.

3. Пам’ять серця, пам’ять сивини
Пам’ять тих, хто не прийшов з війни.
Багато на нашій землі обелісків,
Вкарбовані в них золоті імена,
Вклонися, людино,їм низько - низько
Це – пам’ять, яку залишила війна.
396 жителів села брали участь у
Великій Вітчизняній війні, 148
загинули смертю хоробрих, 248
нагороджені орденами і медалями.
У парку встановлено пам’ятник
Загиблим воїнам – визволителям.
- Скільки літ минуло від тих страшних днів,
коли на нашу Батьківщину напала німецько - фашистська навала.
Скільки прожито, скільки перероблено, скільки побачено на життєвому
шляху, але ні з чим не можна зрівняти ті часи , коли земля стогнала від
вибухів, ран, смертей – розповідав житель с. Торговиці ветеран Великої
Вітчизняної війни Рябошапко Кирило Андрійович.
Чорне крило війни обжалило
молодого воїна вогнем жорстоких
боїв під Сталінградом.
Був тяжко поранений
Важкими, кривавими шляхами
війни дійшов аж до Кенінгеберта,
який брали не штурмом.
Після Великої Перемоги продовжував нести службу в армії до
січня 1947 р.
Після демобілізації повернувся додому.

4. Ми - нащадки славних козаків
Сяяли на сонці шаблі запорожців,
Як вони на конях гнали ворогів.
Козацькому роду нема переводу
Лине його слава з далечі віків.
Якщо побуваєш у древній Торговиці, познайомишся з історією цього краю то
переконаєшся, що дух лицарства українського козацтва на землях козацьких
волостей живий.
Саме в Торговиці з 1654-1679 р тут знаходилась резиденція кошового отамана
Івана Сірка, звідки він здійснював переможні походи проти турків та татар.
Його ім’я оспівувалося в народних піснях та думах, воно було символом
звитяги й волелюбності не лише запоріжського козацтва, а й всього українського
народу.
У центрі с. Торговиця встановлений пам’ятний знак Івану Сірку, а також
названа головна вулиця села на честь великого отамана.
У 2002 році відкрили монумент
«Козак – захисник Вітчизни» - це
узагальнений образ українського
лицаря, мужнього, благородного,
безмежно відданого рідній землі.
Ми горді тим, що живемо на землі, де й нині панує дух лицарів козацтва, де зросли
славні сини і доньки своїх нащадків, які спільно з українським народом зробили
Україну самостійною і незалежною.

5. Вони
прославили та прославляють
село Торговиця
Чимало видатних постатей у царині національної та
світової науки, культури були українцями. Їхні імена, нажаль ,
не завжди відомі сучасній молоді.
Сторінки проекту «Сім чудес мого села», «Видатні
земляки» - це маленькі розповіді про тих хто вже прославив чи
нині прославляє Україну, своє село.
Вихідці із Торговиці – доктор медичних наук, професор,
заслужений діяч науки Таджицької РСР Г.Г. Калинечева.
Український учений – енергетик, професор, закінчив
Київський енергетичний інститут Максим Леонтійович
Кальниболотський. Він весь час був викладачем у цьому вузі.
Завідував кафедрою. Вів дослідження в галузі енергетики.
Співавтор книг «Токи короткого замикання»,
«Електрообладнання теплових електростанцій». Опублікував
понад 30 наукових праць. Удостоївся двох орденів Трудового
Червоного Прапора та інших нагород.
Глущенко Раїса Микитівна, закінчила політехнічних
університет. Працює завучем – методистом у військовому
інституті при університеті Т.Г.Шевченка в м. Києві.
Ярун Станіслав Петрович – закінчив військову академію
командного складу м. Москва. Працює викладачем у Омському
військовому інституті.
Усе пройшло, розквітла Україна

6. Синюхи берег вкрився рястом знов
«О, Синюха, козацька ріка
Сам Сірко тут в залові стояв»
О, Синюхо, річка українська, перлина південного степу! Гордо несеш ти
свої сині води ( а від того й твоя перша назва Сині Води ) від Шарової Скали,
де збігаються Тікач та Велика Вись і до Південного Бугу. Вздовж всіх 111 км.
даєш людям воду, прохолоду, чудову їжу і даруєш людям радість. Існує
легенда, що на Синюсі, біля Макітри, розбійниками потоплений грецький
корабель, трюми якого були набиті золотом. Незліченні маси невільників з
Торговицького людського торгу направлялися в брід через Синюху і
мандрували під пекучим південним сонцем, проклинаючи ненажерливих
людоловів, які гнали їх до Кафи чи Стамбулу, щоб навіки втратити
Батьківщину і волю. З історії нашого краю відомо, що кордон між російськими
і польськими володіннями (Прутський договір) проходив по Синюсі, Висі і далі
на схід степом до Ірклійця, Тясмину і до Дніпра.
Рідна річка Синюха! В твоїх дорідних очеретах збирався гайдамацький
загін Гната Голого, щоб потім вирушити в Звенигородку і двічі в 1734 і 1743
роках штурмувати її укріплений замок. На твоїх прибережних лугах випасали
своїх коней, а потім поїли їх цілющими синюшними водами орли - козаки
отамана Сірка, під керівництвом якого вони неодноразово громили татарів -
людоловів та панів - ляхів.Є повна вірогідність, що сам Богдан Хмельницький
милувався водою та берегами Синюхи, обдумуючи свої грандіозні плани, а
потім сьорбав юшку з окунів та йоржів, заїдаючи смачними синюшними
коропами та линами. В 1792 році у Торговиці відбулася Торговицька
конфедерація, яка поклала край пануванню Польщі ш українських землях.
Конфедерація відбулася в палаці графа Потоцького, якиї найймовірніше стояв
у саду над річкою Синюхою. Також на березі річки є три кринички. Вважають,
що колись за давніх - давен тут було одне джерело, і його вода мала цілющу
силу. їздили сюди на конях на волах, а хто й пішки добирався за сотні
кілометрів або попити та набрати цієї чудо – води.
Але з війнами які відбувалися на берегах річки криницю закидали, що
навіть ніхто не міг згадати де було джерело. Через деякий час на тому місці

7. утворилося три джерела, які дають до сих пір людям прохолодну та цілющу
воду. У наших краях народилася знаменита українська народна пісня «Ой, у
полі три кринички».
Природа нам – як рідний дім

8. Ми прийшли на цю землю, щоб жити, працювати,
розвиватись, творити.
Але ніколи не забуваймо про те, що кожен із нас
і всі ми разом узяті – невід`ємна частина
матінки-природи!
Кожній людині,яка живе на планеті Земля, слід пам`ятати, що будь-який вид
тварин чи рослин – повноцінний член сформованого співтовариства живої системи,
що зветься Природа, і є невід`ємним і обов`язковим її атрибутом.
Збереження краси навколишнього середовища, примноження його багатств –
високий громадський обов’язок кожного. З цією метою на базі Торговицького
лісництва й Торговицької ЗШ ім. Є. Маланюка створено шкільне лісництво «
Кленок», яке працює з 2010 року. Керує роботою цього учнівського товариства
Аліщенко А.І., який через різноманітні форми і методи екологічного виховання
успішно доносить до учнівської молоді основні принципи бережливого та
відповідального ставлення до природи.
Наші школярі є постійними учасниками обласних зльотів шкільних лісництв.
Тут досвідчені працівники лісу оцінюють їх знання з тваринного та рослинного світу,
зокрема, вміння визначати дерева за формую крони, листя, насіння, плодах. У 2010 –
2011 роках члени гуртка приймали участь у обласному й всеукраїнському конкурсі «
Людина і світ», переможцями стали: Гермак В.( 9 кл.); Слюсаренко А. ( 6 кл); Суржко
В. (8 кл.); Спересенко С. (4 кл.). З числа учнів 8-11 класів створено агітаційно-
екологічну бригаду «Екос», яка на районному конкурсі у 2011 році виборола призове
місце.

9. Щовесни, впродовж багатьох років школярами проводяться акції « Домівка для
пернатих друзів», «Чисті береги», «Посади дерево». Ця робота проходить у тісному
взаємозв`язку з мисливствознавцями та лісниками Торговицького лісництва.
Гуртківці з великим задоволенням приймають участь у планових
лісогосподарських заходах. Щороку юні лісівники висаджують саженці дерев площею
03-05 га..

10. Шкільне лісництво є стартовим майданчиком для проведення різних форм
природоохоронної роботи в школі і позашкільних закладах ( створення екологічних
стежок, проведення спостережень, екскурсій, експедицій, походів тощо), а також, є
інформаційно-практичним носієм професійної орієнтації школярів. Так, на
сьогоднішній день,колишні члени лісництва «Кленок» опановують професії пов`язані
з лісовим та садовим господарством.
Отже, у такій тісні співпраці наших школярів, працівників держлісгоспу, волонтерів
й інших організацій формується активна природоохоронна позиція, екологічна
культура та примножується краса рідного краю. Адже ліси навчають нас вічної
мудрості, сприяють поповненню духовних сил, вчать «добро плекати в серці».
Ліс милує наше око, пробуджує почуття захоплення, підносить настрій, надихає
на творчість, це наш чарівний світ природи і охороняти його – значить любити
Батьківщину.
Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
Літопис тиші пишуть у траві.
Дубовий Нестор дивиться крізь пальці
На білі вальси радісних беріз.
І сонний гриб в смарагдовій куфайці
Дощу напився і за день підріс.
Багряне сонце сутінню лісною
У просвіт хмар показує кіно,
І десь на пні під сивою сосною
Ведмеді забивають доміно.
Малі озерця блискають не злісно,
Колише хмара втомлені громи.
Поїдемо поговорити з лісом,
А вже тоді я можу і з людьми.
Ліна Костенко.

11. Народна майстриня села
Ця чудова жінка відома багатьом
жителям села і районного центру.
Адже народилася Ірина Іванівна Луценко
в селі Торговиця.
Навчалася в Торговицькій школі, дев’ять
класів закінчила з відзнакою. Продовжила
навчатися в Уманському педагогічному
училищі ім. Т.Г.Шевченка, яке закінчила з
відзнакою.
Ще з дитинства вона відзначалася такими
рисами характеру, як наполегливість та
витривалість.
Із трьох років захоплювалася малюванням, мріяла жити на березі річки
Синюха, вчилася в’язати, шити. Мама Тетяна Якимівна вчила доньку
гаптуванням хрестиком, вишивати гладдю, в’язати гачком та спицями, макраме.
Але щедрість душі, пам’ять серця, талант, велика любов до природи і людей
допомагають її створювати на полотні образ живої природи.
Вона має улюблену роботу – головний бухгалтер Торговицької школи, має
надійного супутника життя – чоловіка Сергія. Вона мама п’ятьох дітей, доньок:
Тетяни, Ліни, Зоряни, Злати та синочка Єгора. Її улюблене заняття: в’язання
гачком та спицями, макраме. Вона прекрасна господиня – випікає торти,
булочки, печиво.
Ірина Іванівна в’яже речі, які не купиш в жодному магазині. А для
улюблених доньок зачіски вигадує сама і втілює їх у життя. Нещодавно
з’явилося нове захоплення - вишивка бісером та складання орігамі. Її діти також
мають хист до рукоділля. Таня в’яже гачком, Ліна вишиває бісером, а Зоряна з
Єгором складають модулі, з яких потім всі разом будують різноманітні вироби –
орігамі.

12. Витвори майстрині
І для мене моє рідне село!
Мов той сад розцвіло!
Ой яке воно в нас мальовниче
Із далеких доріг, зарубіжних країн,
Нас до себе завжди воно кличе.