До 150-річчя від дня народження Б. Лепкого

1. БОГДАН ЛЕПКИЙ: ВІД А ДО Я (З ДЕЯКИМИ ПРОГАЛИНАМИ)
До 150-річчя від дня народження

2. 1872-1941
«Є глибока символіка в тому, що
джерело його творчості запульсувало
саме тоді, коли розбруньковувалося ХХ
століття. Разом із ним він переживав і
описував катаклізми, яких вистачило б
на долю сотень і тисяч людей... Бог
щедро нагородив його талантом. Тож
розуму Мислителя і хисту Митця
вистачило б не тільки, щоб осягати ці
потрясіння, а й для віртуальної
мандрівки на сотні років назад, у глиб
нашої історії — для того, щоб
дошукуватися відповідей на пекучі
запитання: «Хто ми є? Якого роду? Чи
судилося Вкраїні бути щасливою?»
Він, великий Ратай українського
народу, шукав Істину...».
Н. Білик

3. А я кажу вам: день іде,
Іде така година,
Коли ні тут, ні там, ніде,
Кордонів жодних не буде,
Лиш даль далека, синя.
Як вдарить нам підземний дзвін
І сурми заголосять,
То йдем туди, де кличе він –
Через кордони геть над Дін!
Нас кості предків просять.

4. «Бережани, місто моїх дитячих і хлоп'ячих літ, найкраще для мене місто в
світі… Тут я ходив три роки до народної школи і вісім літ до гімназії, тут до
вищої гімназії ходив мій батько, тут мій дід, мамин батько, Михайло
Глібовицький, учився… А над старою гімназією у ринку і над куди старшою
церквою, над Руриськами, Раєм, Сторожиськами й Звіринцем вітав дух
Маркіяна Шашкевича, автора «Веснівки», «Бандуриста» й «Русланових
псалмів». (Б. Лепкий. Казка мого життя)

5. Пам'ятник Богдану Лепкому у Бережанах

6. Відень. У 1891 р. Богдан Лепкий закінчив гімназію та вступив до Віденської
академії мистецтв. Через три місяці за порадою перейшов на філософський
факультет Віденського університету, де вивчав мовознавство та історію
літератури.

7. «Вадим» кар’єрний шлях історична
повість про події часів Київської Русі.
Під пером Бориса Лепкого здобув ім'я
та долю безіменний юнак, який
врятував Київ під час нашестя
печенігів у часи князювання
Святослава. Княгиня Ольга-християнка
та її син, який бачить сенс життя
тільки у війні, Малуша та її син, малий
Володимир, мудрий отець Григорій,
волхв Влас і чесний та сміливий
княжий дружинник Вадим та його
друг Держко — усі вони спрагло
шукають тої дороги, якою піде Русь...
І тої віри, до якої прихиляться їхні
серця.

8. Гаївки.
«… Дивлюся на гаївки. Кругом церкви дівочий хоровод. Побралися за руки,
живим вінком церкву оперізують. По зеленій мураві чорні та жовті чобітки
мигтять. То повагом ідуть, то підстрибують… З великої радості дівчата так
скоро біжать, що аж в очах мигтять». («Гаївки»)

9. До Черемошу
Черемоше, брате мій,
Прискори бігу!
На хребет холодний твій
Я пускаю як стій
Сплав важкий – тугу!
Сплав важкий — тугу...
Гей, тяжка, тяжка вона,
Як цілі ліси!
Де бездонна глибина,
Де підводна скала, —
Там її неси!
Там її неси...

10. Журавлі
Видиш, брате мій,
Товаришу мій,
Відлітають сірим шнурком
Журавлі в вирій.
Чути: кру! Кру! Кру!
В чужині умру.
Заки море перелечу,
Крилонька зітру.
Мерехтить в очах
Безконечний шлях,
Гине, гине в синіх хмарах
Слід по журавлях.
Вірш «Журавлі» став народною піснею, гімном
українського стрілецтва та діаспори. Музику до
нього написав брат поета — Левко Лепкий.
Прослухати пісню можна за посиланням:
https://www.youtube.com/watch?v=q4zBpK4vXww

11. Колисав мою колиску
Вітер рідного Поділля
І зливав на сонні вії
Степового запах зілля.
Заспів
Колисав мою колиску
Голос недалеких дзвонів,
І веселий спів весільний,
І сумний плач похоронів.
Колисав мою колиску
Крик неволеного люду
І — так в серце вколисався,
Що до смерті не забуду.

12. І знову рік один життя
Як сон минув,
І вже не буду більше я
Таким, як був.
І більше вже не вернеться
Ні сміх, ні сум,
Лиш дещо з них обернеться
У постать дум.
І, може, хто, читаючи
Письмо дрібне,
Замислиться й, зітхаючи,
Мене спімне.

13. Краків. 1899 р. Богдан Лепкий стає лектором з української мови у
Ягеллонському університеті в Кракові. Паралельно викладав ще у кількох
польських гімназіях, на вчительських курсах, багато писав, перекладав,
працював редактором україністичного відділу у журналі «Світ
словянський». Оселя Лепких в Кракові стала своєрідним «українським
посольством».

14. «Казка мого життя» — не просто
спогади, а зворушлива «втеча в країну
дитинства», до перших споминів,
дитячих забав. Кому не хочеться
відвідати старосвітське приходство в
Поручині чи Жукові, пройтися
старовинним центром Бережан,
«найкращого міста у світі», здійснити
прогулянку на Сторожисько чи
берегом знаменитого бережанського
ставу. А вслухайтеся-но у дзвін
різдвяної колядки, у веселе звучання
веснянок та гаївок під старосвітською
дерев’яною церковцею…

15. «Лежав при відчиненому вікні, і зорі
заглядали йому в душу.
Пригадав собі, як колись дитиною
малою питався в мами, що таке зорі?
А мати казала йому: «Зорі — це душі
добрих, померлих людей. Як така
душа стане перед Господом Богом,
ціла біла і ясна, як сніг, то пан Біг
питається її: «яке маєш бажання?».
«Ніякого, — відповідає душа, —
тільки тужу за своїми... За тими, що
лишилися на світі».
І погладить Бог душу по схиленій
голівці і каже: «Дам тобі свічку таку
ясну, що тисячі літ світить. Як настане
вечір погідний, то вийдеш з нею небо
і будеш дивитися в долину, до своїх.
Вона тобі всю дорогу від неба аж до
землі освітить».

16. Богдан Лепкий як письменник, історик,
зрештою, патріот, у своїй творчості
намагався сказати правду про Мазепу. Про
гетьмана він написав сім книг: трилогія
«Мазепа» («Мотря», том І і II), «Не
вбивай», «Батурин», «Полтава» (том І),
«Над Десною» (том II), «Бої», «Мазепа» (З-
під Полтави до Бендер»). Високий
патріотизм і зрадництво, героїзм і
нікчемність, шляхетність і ницість,
людинолюбство і людиноненависництво —
усе це в органічному поєднанні з майже
документальним описом конкретних
історичних осіб і подій не залишить
байдужим нашого сучасника, викличе
асоціації з сьогоденням у України й
українців.
Мазепа Іван Степанович
(1639-1709)

17. Не кидай плуга серед ниви,
Не жалуй зерна на засів,
І йди спокійно, терпеливо
На шелест кіс і бреньк серпів.
Коли ж тобі не дасть зла доля
Збирати жито восени,
Ти працював для свого поля,
А збіжжя хай пожнуть сини.
З нас кожний місце власне має,
І на роботу єсть свій час,
Нехай же рук не опускає
Ніколи і ніхто із нас.
Не трать надії! Ще твій край
Буде, неначе в Бога рай,
Неначе свято, мов неділя,
Колосся повний, повний зілля...

18. Образотворча спадщина Богдана Лепкого
https://elib.nlu.org.ua/view.html?id=8257

19. https://elib.nlu.org.ua
https://elib.nlu.org.ua

20. https://elib.nlu.org.ua
https://elib.nlu.org.ua

21. https://elib.nlu.org.ua https://elib.nlu.org.ua

22. Поручин – село в Бережанському районі. Сюди переїхав на парафію о. Сильвестр
Лепкий у 1881 р. «Мені, зокрема, здавалося, що ніде в світі не було так гарно, як у
Поручині. Ніде потік не шумів так казково, не шелестіли так таємничо верби, й
місяць не заглядав так мрійливо у воду… Туди їздив я з Бережан від діда на свята й
на вакації в жнива. Чого не дали мені Бережани, те завдячую Поручинові. Там я
пізнав село та зжився з сільським народом». («Казка мого життя»)

23. Б. Лепкий. Різдво
Забудьте торг життя на мить,
Втішиться, Господь з вами!
Чи чуєте?.. Вона летить
Надземними шляхами.
Вона, колядка... Боже мій!
Спішиться, сестро, брате,
Назустріч гості дорогій
Йдіть і ведіть до хати.
І посадіть її, де святі
Сідають на покуті.
Вона ж несе нам золоті
Легенди незабуті.

24. «Святий вечір. Чекаємо
першої зірки.
Ось і вона! Хто має час,
накриває або помагає
накривати стіл. Парубок
приносить «діда», себто
житній сніп, і ставить у
кутку, пастух кидає під
стіл в'язанку сіна і
розстелює дідух по
підлозі. Ось і ялинка
готова. Така пишна й
розкішна, хоч малюй.
А що буде, як по вечері всі свічечки на ній засвітять!
Розкіш одна... В сінях чути шуршання ніг. Входить
дівчинка, обкручена великою маминою хусткою, бо
надворі мороз, і каже: «Просили вас татуньо й мамуня, і я
вас прошу на коляду».
(«Казка мого життя»)

25. Сніжок паде. Летять листочки білі,
Як у саду пахучий вишні цвіт,
Коли вітрець порушить злегка гілля.
Сніжок паде... Отак з забутих літ
Летять на мене незабутні мрії,
Біленькі-білі, мов лілеї цвіт...
Сніжок паде... Немов крізь мряку мріє
Якийсь далекий, гарний, добрий світ,
Де все цвіте, сміється, променіє, —
... Це спомини моїх дитячих літ...
(Терцина)

26. «Христос воскрес із
гробу!
Кінчім жалобу.
Втираймо сльози з лиць!
І перестаньмо зітхати!
Юди, Каяфи, Пилати
Упадуть ниць.
І, за приміром Христа,
Воскресне правда свята,
Відкине камінь
надгробний.
Правда сильніша за все.
Христос воскресе!

27. «Біля постелі недужної дитини
сидить лікар. Слухає, надслухає,
удари серця вухом ловить і брови
хмарить. Бідна мати дивиться на
нього, мов в обличчя пророка.
Що буде? — думає лікар.
Те, що Бог дасть. Коли сильна
природа, так при Божій помочі
переможе. А як ні, то піде за щастям,
за вічним щастям.
А хвора дитина блудними очима
вдивляється в стелю, підіймається на
недужих крилах, витягає руки і
шепоче спаленими устами:
— Я хочу квітки-щастя... Пустіть
мене, хай я йду за нею».
(«Цвіт щастя»)

28. Черче – село в Рогатинському районі Івано-Франківської області. У 1932 р. на
святкуваннях на честь 60-річчя від дня народження письменника рогатинська
та бережанська громади зібрали кошти і на них побудували у курортному
селищі Черче будинок для Б. Лепкого, який отримав назву «Богданівка». Він
став місцем літнього відпочинку для митця після річної виснажливої праці та
одним із центрів культурно-громадського життя галицьких українців того часу.

29. Портрет Тараса
Шевченка
(автор Б. Лепкий)
Благословенна хай буде година,
І тая хата і село,
Що Україні принесло
З великих найбільшого сина.
Тарас Шевченко з дитинства став для Богдана
Лепкого прикладом для
наслідування. З-під його пера вийшов цикл
віршів про Т. Шевченка. Але найціннішим
доробком на ниві шевченкознавства стала
наукова праця «Про життя і твори Тараса
Шевченка», вперше видана в 1918 р. у Вецлярі.
Позбавлена сухого академізму, вона відкрила
перед читачем світ Шевченкового полум’яного
слова, яке будило зі сну, вселяло віру у
відродження української самостійності.
Прочитати можна за посиланням:
https://www.t-
shevchenko.name/uk/Studies/Lepky.html

30. Що ж робити!.. Бува,
Що й взимі громова
Загуде завірюха на світом.
Тож бажаю тобі,
Щоб ти був і взимі
Молодим, як весною і літом.
Друга світова війна застала
Б. Лепкого на відпочинку в
Черче. 23 вересня 1939 р. разом із
сім'єю і братом Левком він
повернувся до Кракова.
Письменник помер 21 липня
1941 р. у Кракові. Похований там
на Раковецькому цвинтарі.

31. Як прощавсь я з тобою, мій краю,
Розривалося серце моє
На куски. І бігме, що не знаю,
Чи на світі що гіршого є,
Як туга за тобою, мій краю!
Чи на світі щось гіршого є
Понад біль, коли тріскають струни,
Ті, що серце в’язали твоє
Від дитини малої до труни
З всім, що рідне, кохане, своє...
Чи на світі щось гіршого є,
Коли рвуться сердешнії струни?

32. Національна бібліотека України для дітей
https://chl.kiev.ua
Київ, вул. Януша Корчака, 60