До Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту відділ документів із гуманітарних, технічних та природничих наук підготував віртуальну виставку «Голокост. Нацистські табори смерті». Усього за період існування Третього рейху було створено 27 великих і понад 1100 менших таборів. Ці цифри не були сталими: одні табори зникали, натомість з’являлись нові. Через них, в період з 1933 по 1945 рік, пройшли приблизно 2,3 мільйона чоловіків, жінок, дітей. Більшість із них – понад 1,7 мільйона загинули. Шість таборів були саме таборами смерті: Белжец, Собібор, Треблінка, Аушвіц, Хелмно, Майданек. Поступово, в міру захоплення нацистами нових земель, табори поширювалися на території всієї Європи. Відповідно до програми біологічного знищення «нижчих рас», у 1941 році розроблювалася система швидкого проведення стерилізації двох-трьох мільйонів євреїв, визнаних працездатними, а також циган. В Аушвіці, наприклад, згідно з цією системою репродуктивні органи жертв стерилізували за допомогою рентгенівських променів або ін’єкцій з роз’їдаючих хімічних та рослинних препаратів. Такі експерименти у широких масштабах проводив головний лікар Аушвіца Йозеф Менгеле. Головними складовими таборів смерті були газові камери та крематорії. Нацисти сконструювали газові камери, щоб підвищити ефективність масових убивств і зробити процес більш безособовим для катів. Уперше газові камери стали застосовуватися ще під час програми евтаназії психічно хворих німців у вересні 1939 – кінці літа 1941 років. Типова послідовність дій, що відбувалися в Аушвіці та Майданеку над цивільними особами єврейської та циганської національностей відразу після прибуття (в дорозі багато людей помирало у вагонах від спраги та задухи): відбір на негайне знищення на виході з вагонів; негайна відправка відібраних для знищення в газові камери. У першу чергу відбирали жінок, дітей, людей похилого віку і непрацездатних. Тих, хто залишався, чекала каторжна праця, голод. Тих, хто хворів або просто слабшав від голоду, негайно відправляли в газові камери. Так у комплексі таборів Аушвіц було сім таких газових камер. У Треблінці, Белжец, Собіборі в живих тимчасово залишали лише тих, хто допомагав прибирати з газових камер і спалювати трупи, а також сортувати речі вбитих, і тих, хто обслуговував охорону таборів. Усі інші підлягали негайному знищенню. Пам’ятаймо, докладаймо всіляких зусиль, щоб нічого подібного більше не повторилось!

1. Голокост.
Нацистські
табори смерті

2. Голокост дав людству важливий урок: урок того, що
існують права людини. Бо якщо хтось може
зруйнувати державу, людству потрібні поняття, які
дадуть можливість врятувати від знищення особу,
яка втратила свою державу.
Тімоті Снайдер

3. Чорна книга : про злочинне повсюдне знищення євреїв німецько-фашистськими
загарбниками в тимчасово окупованих районах Радянського Союзу та таборах знищення в
Польщі під час війни 1941–1945 років / уклад. за ред.: Василя Гроссмана, Іллі Еренбурга ;
пер. з рос. Мирослава Лаюка. – Київ : Дух і Літера, 2020. – 520 с.
Вперше пропонується український переклад
«Чорної книги» – збірки свідчень і документів
про Голокост, зібраних Єврейським
антифашистським комітетом у роки Другої
світової війни. Оригінальний текст книги було
набрано 1947 року, однак розгортання
антисемітської кампанії в СРСР завадило її
публікації. 1980 року збірку вперше видано в
Єрусалимі на основі підготовчих матеріалів,
виявлених в особистому архіві Іллі Еренбурга
його дочкою Іриною. Розраховане видання на
істориків, студентів, учителів і всіх, хто
цікавиться історією Східної Європи.

4. Бабин Яр. Історія і пам'ять / Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса
НАН України, Нац. ун-т "Києво-Могилянська Академія", Центр досліджень історії та культури
східноєвропейського єврейства ; за ред.: В. Гриневича, П. Р. Магочія. – Київ : Дух і Літера,
2016. – 352 с. : фот.
Висвітлено історію Бабиного Яру – однієї з
найбільш вражаючих людських трагедій, котру
спричинив нацистський окупаційний режим.
Досліджується політика пам’яті/забуття
Бабиного Яру від сталінських часів до
сьогодення. Книжка стала результатом
співпраці науковців із різних галузей знання і
різних країн світу – України, Канади,
Нідерландів, США, Ізраїлю, Франції, яких
поєднало усвідомлення важливості збереження
пам’яті про Бабин Яр як символ Голокосту та
інших трагедій XX століття.

5. Бабин Яр – урочище на північно-західній околиці Києва. Під
час німецької окупації Києва у 1941–1943 роках Бабин Яр
став місцем масових розстрілів німецькими окупантами
мирного населення і радянських військовополонених; євреїв
та циган – за етнічною ознакою, а також партійних та
радянських активістів, підпільників, членів Організації
українських націоналістів, заручників, «саботажників»,
порушників комендантської години та інших. Лише за два дні
29 та 30 вересня 1941 року там розстріляли майже 34 тисячі
євреїв.
Всім, хто оглух
В безжальній німоті,
Всім, всім
Із Бабиного Яру
Подарунки.
Останніх кроків
Стишена лічба,
Прощальний подих.
З вами поряд я,
Я з вами йду
Стежиною до смерті.
Нажаханий.
Так страшно,
Страшно так,
Повірте, друже
Хочеться збудитись,
Та неможливо,
Бо немає ніг,
Немає рук,
Щоб від біди
Закритись,
Але пройти
Я мушу
До кінця,
І з долею своєю
Примиритись.
О. Коротко
Пер. з рос. Л. Брендак

6. Ворота Біркенау (Аушвіц ІІ) – «ворота смерті»

7. Шанувати пам'ять непросто... Робочі табори, гетто, місця знищення євреїв на території
Вінницької області в 1941–1944 рр. / уклад.: Л. М. Трахтенберг, Н. І. Радер. – [Б. м.] : Вид.
Мальченко Л. В., 2013. – 38 с.
Не всі жертви нацизму
були євреями, але всі євреї
були жертвами нацизму
Е. Візель
Запропонований словник-довідник
стане ще одним нагадуванням про
загиблих євреїв у роки Другої світової
війни. ХХІ століття на прикладі
Голокосту змушує людей задуматися
про наслідки расизму, ксенофобії та
можливості запобігання таких подій.

8. Майданек (пол. Majdanek, нім. Konzentrationslager Majdanek) – в часи Другої світової війни
німецький концентраційний табір та табір смерті на території Польщі.
Через Майданек пройшло близько 300 тис. в’язнів з 26 держав, з них багато євреїв, поляків, значну
кількість також складали українці, росіяни і білоруси (головним чином радянські
військовополонені).
У момент заснування Майданек було розраховано на 50 тис. в’язнів, на початку 1942 року
розширено, вмістимість табору зросла в п’ять разів. Табір мав десять філіалів і декілька власних
виробництв. Винищення людей проводилося з квітня 1942 року з використанням газу Циклон Б.
Майданек – один із двох таборів Третього рейху, де використовувався цей газ (інший – Аушвіц).
Крематорій було запущено у вересні 1943 року.

9. Дебуа, Патрік. Хранитель спогадів. Кривавими слідами Голокосту / Отець Патрік Дебуа ;
пер. з фр. Володимир Каденко. – Київ : Дух і літера, 2011. – 336 с.
«Хранителями спогадів» у давнину
називали тих, хто зберігає й передає
нащадкам родинні історії – пам’ять про
рід, а отже, й про них самих. Тож не
випадково родинна й особиста історії
отця Патріка Дебуа, одного з таких
«хранителів спогадів», розгортаються
на тлі спогадів українських селян про
масові вбивства євреїв у роки німецької
окупації і тим самим стають часткою
спільної павутини культурної,
національної й загальнолюдської пам’яті
про Голокост.

10. Собібор (пол. Sobibór, нім. SS-Sonderkommando Sobibor) – концентраційний табір, організований
нацистами поруч з українським селом Собібор (сьогодні в Польщі), на сучасному польсько-
українському кордоні. Він діяв з травня 1942 по жовтень 1943. Тут було вбито близько 250 тисяч
євреїв. Концтабір Собібор відомий повстанням в'язнів – німці вибирали з полонених євреїв
хороших шевців, кравців, ювелірів, столярів для підсобних робіт. А ті організували напад на
адміністрацію концтабору і втечу з нього. Упійманих німці жорстоко покарали: живцем обливали
бензином, палили і закопували в ями.
За час функціонування у таборі загинуло за різними даними від 90 тис. до 250 тис. осіб.

11. Гауптман, Мікель. Забуті могили / Мікаель Гауптман ; пер. з пол. А. Шарого ; Укр. центр
вивчення історії Голокосту. – Київ : Фенікс, 2017. – 175 с.
Ця книга – свідчення Мікаеля Гауптмана про трагедію
єврейських громад галицьких поселень Східниця та Урич.
Автор оповідає про початковий етап Голокосту, який охопив
ці терени влітку 1941 р. Понад 350 євреїв стали жертвами
масових убивств, учинених нацистськими злочинцями та
місцевими погромниками у Східниці та Уричі. Гауптман, який
був безпосереднім свідком цих подій, не просто в деталях
описує пережиті жахіття перших двох тижнів нацистської
окупації, а й намагається пояснити свої дії в тих чи інших
обставинах, зрозуміти, які мотиви рухали його
переслідувачами. Особливе місце у спогадах відведено особі
Пітера Ніколааса Ментена – нідерландського
мультимільйонера, відомого колекціонера творів
мистецтва і одночасно організатора масового вбивства в
Уричі, під час якого загинула майже вся сім’я Гауптмана.
Впродовж понад трьох десятиліть після закінчення війни
Ментену вдавалось уникати відповідальності, аж поки його
справа все ж не була розглянута в суді, а Гауптман як свідок
обвинувачення отримав змогу озвучити те, що бачив на
власні очі влітку 1941 р.

12. Камені Треблінки
З усієї Польщі,
з багатьох країн Європи
прийшли сюди камені
і стали пам’ятниками.
Ліс. Ліс. Ліс.
Яка тут дорога гірка мені!
Ліс увесь із каменів,
Що зросли із кісток і сліз.
Ліс без кленів,
Ліс без ялин,
Ліс із Семенів,
Ліс із Янін.
Ані зелених краєвидів,
Ні гілок, що розрослись.
Ліс із Давидів,
Ліс із Марись.
Жодної крони,
Ні стовбура, ні кори.
Камені – Арони,
Камені – Петри.
Не сяють роси,
Не видно багать.
Під каменями Спінози
Лежать.
Самійли і Яші –
Самі тільки спомини.
Чорні від сажі
Стирчать лише комини.
Ліс. Ліс. Ліс.
Яка ж тут дорога гірка мені!
Ліс увесь із каменів,
Що зросли із кісток і сліз.
Камені волають
До мене й до тебе,
Камені кидають
Камені в небо…
Треблінка (пол. Treblinka) – 2 концтабори: Треблінка-1 (так званий
«трудовий табір») і Треблінка-2 (винищувальний табір). Табори були
організовані нацистами на території окупованої Польщі недалеко від села
Треблінка, розташованого на віддалі бл. 80 км на північний схід від
Варшави. Табір діяв з 22 липня 1942 до жовтня 1943. За різними
джерелами, всього в Треблінці було вбито від 700 тис. до 850 тис. чол.,
оскільки останні відомості відносяться до 31 грудня 1942 р., а концтабір
діяв до жовтня 1943 р., тому кількість жертв, ймовірно, набагато вища.

13. Кувалек, Роберт. Табір смерті у Белжеці / Роберт Кувалек ; пер. з пол. О. Колесник ; Укр. центр
вивчення історії Голокосту. – Київ : [б. в.], 2018. – 304 с. : фот.
У книзі представлено історію одного з нацистських
таборів смерті, в яких у 1942 р. було проведено операцію
«Райнхард» – убивство євреїв у Генерал-губернаторстві (до
складу якого входили і сучасні західноукраїнські землі), та у
повоєнні десятиліття забутого. Досліджено роботу
табору, описано рішення, що призвели до створення цього
та інших подібних осередків знищення. Р. Кувалек описав
становище єврейської громади перед початком її знищення
та дослідив, як нацисти доставляли жертв до центру
вбивства. Вивчено післявоєнну історію місця табору,
питання невдалих спроб його меморіалізації та
розкопування поховань місцевим населенням. Окрему увагу
присвячено тому, що знали поляки, міжнародна спільнота,
а також німецьке суспільство про табір під час його
діяльності, з березня до грудня 1942 р. Автор показав
спроби різних людей поширити відомості про злочини та
реакцію (або, скоріше, її відсутність) на це союзників.
Дослідження ґрунтується на показаннях свідків – жителів
Белжеця і навколишніх місцин, на поодиноких спогадах тих,
хто вижив, та на документальних джерелах з архівів
Польщі, Німеччини та США.

14. Белжець (нім. Sonderkommando Belzec der Waffen-SS, пол.
Bełżec) – нацистський концентраційний табір біля
однойменного села у Польщі, близько 70 км на північний
захід від Львова та одразу ж після перетину сучасного
українсько-польського кордону. Початково у 1939 р.
нацисти заснували в Белжеці робочий концентраційний
табір. На серпень 1940 р. кількість в’язнів сягала 11 тис.:
ромів, євреїв та представників інших національностей з
Радому, Любліну, Варшави та їх околиць. З листопада 1941
р. почалося будівництво табору смерті, у тому числі
газових камер. Уже 17 березня 1942 р три газові камери
почали діяти в рамках початку Операції «Рейнгард» –
складової так званого «остаточного вирішення
єврейського питання». Першими жертвами табору смерті
були євреї, депортовані з Любліна та Львова. Протягом
перших чотирьох тижнів у Белжеці було вбито майже 80
тис. чоловік. Депортації з подальшим знищенням тривали
до листопада 1942 р. Значну частку жертв табору складали
євреї зі Львова та інших українських міст Галичини. Так
лише за серпень 1942 р. до табору було вислано понад 50
тис. львівських євреїв.
Площа Табору смерті у Белжеці складала декілька
гектарів, а сам він був однією з найбільших нацистських
«фабрик смерті» під час Другої світової війни. На початку
1943 р. вбивці ретельно знищували тіла жертв, а також
будь-які сліди функціонування табору.

15. Погончик, Григорий. Кровоточащая рана. Холокост в Транснистрии 1941– 1944 гг. / Григорий
Погончик, Изя Кацап ; НАН Украины, Ин-т истории Украины при Каменец-Подол. нац. ун-те им. И.
Огиенко, Центр исслед. истории Подолья, Винниц. филиал, Американский НИИ истории Холокоста
и Российского еврейства. – Винница ; Нью-Йорк : Меркьюрі-Поділля, 2014. – 564 с. : фот.
Кожен рядок цієї книги писаний кров’ю. І спокійно читати
ці сторінки не можна. Та й розповідати про видання
безпристрасно ніяк не вийде. Понад півтисячі сторінок
зібраних свідчень про Холокост єврейського народу на
території так званої Трансністрії в період ІІ Світової війни
(1941–1944 рр.), унікальні фотознімки, документи,
передруки – це крик душі про ті далекі криваві події. І разом
з тим, це тривожне застереження, адже, як показують
події останнього часу, знаходяться люди, які брязкають
зброєю, при цьому лицемірно заявляючи про свої благі
наміри.
У книги напрочуд вдала і точна назва – «Кровоточащая
рана» («Рана, що кровоточить»). Справді, рана, яку
фашисти та їхні посіпаки завдали євреям під час
Холокосту, гірко кровоточить і нині.
Ця рана не загоїться ніколи, це вічний світовий біль, який
пече серце і не дає спокою душі жодній небайдужій людині.

16. Хелмно (нім. Kulmhof, Кульмгоф; діяв в 1941–1945 рр.) – перший нацистський концентраційний
табір смерті, призначений для знищення євреїв і циган, створений в окупованій Польщі.
Розташовувався неподалік від міста Домбі, райхсгау Вартелянд, в 70 км на захід від міста Лодзь.
Кульмгоф став першим місцем поза окупованими територіями СРСР, де почався Голокост.
Загальна кількість жертв становила приблизно 320 тис. осіб, з них 98% – етнічні євреї.

17. Снайдер Тімоті. Чорна земля. Голокост як історія і застереження = Black Earth the Holocaust as
History and Warning / Тімоті Снайдер ; пер. з англ.: П. Білак, О. Камишникова, Т. Родіонова. – Київ :
Медуза, 2017. – 394 с. : карти.
Ґрунтовне дослідження історика Тімоті Снайдера, що вже
встигло стати світовим бестселером, пропонує новий
погляд на великий злочин ХХ століття й водночас розкриває
ризики, з якими ми стикаємося в ХХІ столітті. На основі
нових джерел зі Східної Європи і забутих свідчень вцілілих,
«Чорна земля» визначає Голокост як подію, яка є нам
ближчою і зрозумілішою, ніж здається на перший погляд – і
від того ще страшнішою. Голокост постав в уяві Гітлера як
стратегія відновлення балансу на планеті та отримання
необхідних німцям ресурсів через ліквідацію євреїв. Такий
сценарій можна було реалізувати лише у випадку повного
знищення Німеччиною інших держав. Тому мета Гітлера
полягала у веденні колоніальної війни в самій Європі. У зонах
бездержавності майже всі євреї загинули. Переосмислюючи
уроки Голокосту, автор «Чорної землі» підсумовує: ми не
зрозуміли сучасність і поставили під загрозу майбутнє. На
початку нового століття доводиться оглядатися на
початок минулого: боротьба за ресурси, продовольча криза
супроводжуються ідеологічними викликами світового
порядку. Тож Голокост – це не лише історія, але й
застереження.

18. Дівчинка в червоному пальті,
Іде у смерть маленьке серце,
Навік іде лише за те,
Що рід коріння не зречеться
Єврейського і древнього свого.
Сказати як, бракує слів у цій біді,
Німецьке право тут рішати.
Дівчинко в червоному пальті,
Ти ворог, знай, і вітрові, і травам,
І всім, хто є на цій землі.
О. Коротко
Пер. з рос. Л. Брендак

19. Дякую за увагу!
Презентацію підготувала в. о. зав.
відділу документів із гуманітарних,
технічних та природничих наук
Людмила Киричок