Навчальний проект студентки факультету журналістики ЗНУ Оксани Козачок

1. Віра в Бога підвела церкву з руїн
Виконала: студентка 5 курсу, гр. 8.0617-Ж
Козачок Оксана
Ще зі шкільних років пам’ятаємо рядки з вірша Т. Шевченка: «Село на
нашій Україні – неначе писанка село». Ці слова, написані більш ніж 150 років
тому, актуальні й зараз. Попри труднощі, село для більшості залишається
маленькою Батьківщиною.
Ось, наприклад, село Снігурівка – це широкі поля, квітучі сади, родючі
ґрунти, джерельно-чиста річка, мальовнича природа, щедрі та привітні люди.
Разом із цим церква – храм, де відпочиває душа. Можете уявити: в житті цієї
церкви була доволі тривала перерва, коли вона стояла пусткою.
Якщо звернутися до історії заснування села, то можна дізнатися доволі
цікаві факти. Так, до заселення територія називалася «Дикий Ковиловий
степ», на ній жили вільний народ – козаки. Вони їздили по сіль Косою
дорогою (тепер траса Запоріжжя – Сімферополь).
А заснували село Снігурівка німці-колоністи, яких переселила сюди
Катерина ІІ, для розширення впливу російської культури. Німці назвали його
Шеензеє (шеен – красиве, зеє – вода, озеро). Чому саме Шеензеє? Тому, що
село було гарне й велике. Всюди буяла зелень, росло багато різноманітних
трав. А ще, раніше в селі знаходилося велике плесо, від чого й з’явилася
частина назви – зеє. Нові жителі заснували й церкву, яка була однією з
найгарніших менонітських культових споруд царської держави. Але діяла
вона лише до 1934 року. За радянської влади в приміщенні кірхи зберігали
зерно, а потім зробили сільський клуб.
Під час Другої світової війни село знищили, а покинута культова
споруда, звісно, руйнувалася. Роками церква стояла в центрі села без вікон і
даху, заросла чагарниками і вночі нагадувала «будинок з привидами».

2. Руїни церкви
Усі ще досі пам’ятають приїзд сімдесятишестирічної гості з Німеччини
Марії Геєр. Вона народилася в сім’ї нащадків німців-колоністів зі Снігурівки.
У її родині було двоє дорослих і четверо дітей. Жилося їм важко, але не
голодували. Її сім’я прожила в Сибіру майже 50 років. А в 1991 році
вирішила перебратися до родичів у Німеччину і не пожалкувала про це. У
2005 році жінка змогла приїхати на Батьківщину, в рідне село. «Здійснилася
моя мрія: я побачила акаціїну, яку посадила разом з батьком, взяла її кору і
камінчик зі зруйнованої церкви», – ділилася враженнями Марія.
Ніхто й гадки не мав, що такі руїни можна реставрувати. Але у 2010 році
на даху споруди оселилися лелеки. Звісно, це не залишилося поза увагою
селян. Ця незначна, на перший погляд, подія була знаковою. За народним
повір’ям, ці птахи несуть радість та надію на щасливе майбутнє.

3. Мандрівники, які принесли на крилах радість та щастя
І справді, згодом у духовному розвитку села сталися значні зміни на
краще. Кожної неділі до Снігурівки приїздили отець Петро Креніцький та
отець Володимир Вірста. Саме вони разом з іншими представниками
духовенства міста Мелітополь запропонували занедбану колишню німецьку
протестантську церкву реконструювати під греко-католицьку. Вони дуже
здивувалися відсутності храму, адже на території села мешкали віруючі, які
переселилися із Західної України (у 1950 році). Після затвердження плану
розпочалися роботи безпосередньо на території. Уже через тиждень спільної
праці на зруйнованих стінах висіли ікони, хрести й вишивані рушники. Усі
готувалися до свята – Іллівської Прощі-відпуст. Такої великої кількості
гостей у Снігурівці ще не було. Понад 70 прочан два дні пішки йшли з
Мелітополя. Серед них були навіть вірники зі Львова та Чехії. Саме тоді,
2 серпня 2012 року, зруйновану церкву вперше освятили. І люди побачили
справжнє диво – маленький дощ разом із сяючим заревом.
Піша проща в серпні стала традицією, адже греко-католицьку церкву
освятили в ім’я Пророка Божого Іллі. Через два роки гості вже завітали до
нового храму, реконструйованого. І цього разу учасників Прощі було вже
100. Поступово допомагають греко-католики з різних регіонів України,
Словаччини, Канади. Зарубіжні одновірці подарували церкві

4. 600-кілограмовий дзвін, який зараз встановлений на подвір’ї храму. Тепер
територія навколо повністю облаштована завдяки снігурівчанам, а в храмі
завжди багато людей, не лише у великі свята, а й у неділю. Кожна служба
закінчується молитвою за Україну. До речі, при церкві функціонують багато
проектів – рух «Матері в молитві», акція «Допомога захисникам
Батьківщини», гуртки для дітей, уроки «Основи християнства» тощо.
Учасники Пішої Прощі 2017 р.
Діти зустрічають гостей

5. Зараз Церква Пророка Іллі – найбільший греко-католицький храм на
території східної України. Особливо зберігається й шанується в Іллінській
церкві Снігурівки ікона Божої Матері «Санта Марія Маджоре», оригінал якої
був, за переказами, написаний самим євангелістом Лукою. Цікаво, що ні
настоятель храму отець Василь Пастух, ні парафіяни не знають, як цей образ
з’явився в їхній церкві. Тож, як бачимо, дива стають реальністю і навіть
руїни можуть стати величним храмом завдяки вірі та зусиллям людей.
Реконструкція храму
Мої власні матеріали, де висвітлено тему реконструкції та
функціонування Храму Пророка Іллі: