НВК № 7

1. Тема роботи:
Історія Успенської церкви
села Святогорівки
Добропільського району.
Пустовойтов Данило,
ученик 10 кл. НВК № 7 м. Добропілля
Донецької області
Керівник: Олександр Миколайович Петренко,
учитель історії НВК № 7 м. Добропілля
Секція: Південно-Східна Україна з найдавніших часів до кінця ХІХ ст.

2. ІСТОРІЯ УСПЕНСЬКОЇ ЦЕРКВИ
СЕЛА СВЯТОГОРІВКА ДОБРОПІЛЬСЬКОГО РАЙОНУ
У наш час мабуть немає жодної людини, яка б не цікавилась своїм
минулим. Знати історію своєї землі, свого краю зараз стало не тільки модною,
але й дуже важливою справою, адже всі теперішні події так чи інакше пов’язані
з історією. Але на жаль стан вивчення цієї історії сьогодні важко назвати
задовільним. Деякі сторінки історії своєї землі відновити зараз дуже важко,
адже їх намагалися знищувати протягом багатьох десятиліть. Однією з таких
сторінок є історія церкви. Радянська влада, як відомо, дуже погано ставилася до
священиків і до церкви. Багато храмів були закриті, ще більше знищені і тому
відновити ті події, що пов’язані з їх існуванням дуже важко. Ця робота
присвячена одному з таких храмів – Успенській церкві села Святогорівки.
Історії Успенської Святогорівської церкви не присвячено жодної наукової
праці. Саме це обумовлює новизну роботи. Предметом дослідження цієї роботи
буде історія виникнення церкви та духовне життя й діяльність її кліру та
парафіян. Метою ж роботи буде відтворення процесу становлення церкви та
показу її впливу на суспільне життя мешканців Святогорівки з кінця 18 до
середини 20 століття. Цінність цього дослідження полягає в тому, що воно
написане на основі документів 19 століття і містить багато інформації, що
вводиться до наукового обігу вперше. Ця робота може використовуватись як на
уроках з вивчення рідного краю, так і людьми, що цікавляться історією
Донеччини. Особливу цінність вона має для духівництва сучасного
Успенського храму Святогорівки, яке молиться за священиків та псаломників,
що були їх попередниками.
Церква у с. Святогорівка була збудована у далекому 1794 р.
поміщиком майором Іваном Павловичем Святогор-Штепіним. [88, 280] У ті
часи дворяни дуже часто витрачали кошти для будівництва храмів у своїх
маєтках. У XVIII столітті Південна та Східна частини України були майже
незаселеними і тому поміщикам, які отримували тут рангові дачі, зазвичай, не
вистачало робочої сили. Нова церква мала приваблювати селян та переселенців
до їх сел та маєтків. Ще однією причиною будівництва храмів було те, що
кожен з них мав престольне свято, на ці свята збиралася велика кількість
парафіян з навколишніх сел , що давало можливість власнику маєтка
організувати в цей день ярмарок, що давав поміщику прямий прибуток. У 1860
р. Успенська церква була перебудована штаб-ротмістром Лукою Олексійовичем
Шаховим, який був поміщиком села Вікторівка, що було у приході церкви села
Святогорівки. У 1896 р. вона була розширена дворянином Іваном Григоровичем
Єніним, який володів землями села Аннінське, що також було у приході цієї
церкви. Вона була дерев’яною та однопрестольною - в ім'я Успіння Пресвятої
Богородиці. Церковне подвір’я разом зі спорудою церкви займали територію

3. 2304 квадратних сажнів. А священику і псаломнику ще поміщик Святогор-
Штепін виділив у користування 120 десятин орної землі. Храм знаходився
майже в центрі села, неподалік від того місця, де зараз стоїть клуб. Ззовні храм
був дуже гарним. Сама споруда церкви мала 1 купол і 1 дзвіницю. Верхівку
дзвіниці прикрашав великий купол, а шпиль церковної споруди — малий. Вхід
до церкви був зроблений у вигляді великої арки. Вікна на дзвіниці мали таку ж
форму. Навколо церкви були висаджені дерева, які захищали парафіян у спеку і
створювали своєрідну паркову зону. Церковна територія була оточена
огорожою з цегли. Цегла паркану була укладена так, що утворювала
хрестоподібні малюнки. У кутку за огорожою було побудовано
одноповерховий цегляний будинок, де жили священик і псаломник. Вхід на
територію церкви був через залізні ворота.
Першим священиком Успенської церкви села Святогорівка був Матвій
Орловський. [90, 788] Саме його ім'я згадує катеринославський єпископ
Феодосій Макаревський у своїх спогадах, і саме воно фігурує у документах
1799 року. На жаль, нам невідомо скільки років він служив у цьому храмі, так
само, як і невідомі імена священників і псаломників першої половини XIX
століття. З 1872 року Катеринославська єпархія починає видавати щотижневу
газету “Катеринославські єпархіальні відомості”, в якій були відображені зміни
по службі. Саме завдяки цій газеті нам вдалося з'ясувати імена всіх
священнослужителів Успенської церкви з 1872 по 1917 рік. У різні часи у ній
служили: священики: Іоанн Запоріжський (1872-1875) [1, 414]
Олександр Дмитрієвський (1875-1884) [6, 499; 10, 449; 12, 534;
27, 203]
Олександр Феодосьєв (1884-1889) [25, 266; 40, 300]
Феодосій Желтоногов (1889-1892) [39, 345; 49, 233]
Віссаріон Феодосьєв (1892-1897) [49, 233]
Павло Семенович Соболєв (1897-1904) [55, 14; 66, 219]
Платон Дмитрійович Іванов (1904 – 1915?) [67, 292]
Василь Постригаєв (1915 - 1917) [76, 166];
псаломники: Матвій Погребний (до 1873 року) [3, 294]
Василь Камінський (червень 1876- липень 1876) [8, 274; 9, 308]
Леонтій Григор'єв (1876-1878) [9, 308; 15, 78]
Стефан Степанов (1878-1879) [15, 78; 17, 320]
Георгій Моісеєв (1879- 1883) [17, 320; 22, 265]
Парфеній Чехранов (1883-1885) [22, 266; 30, 21]
Іоанн Миропольский (1885-1891) [32, 212; 45, 135]
Стефан Балабанов (1891) [48, 432]
Ілля Євецький (1891- 1893) [47, 402; 51, 13]
Пилип Стояновський (1894-липень1894) [52, 46; 54, 211]
Павло Євецький (1894-1904 ) [54, 211; 68, 124]

4. Дмитро Васильович Шокотко ( 1905 – 1913?) [69, 187];
церковні старости: Костянтин Сабо (до 1877 року) [4, 130]
Йосиф Перепичаєнко (1876-1880) [11, 22]
Микола Савостьянов (1880-1884) [19, 66]
Пимон Разгон (1884-1900) [25, 267; 46, 164; 53, 101]
Іван Юрин (1901-1903) [62, 205]
Дмитро Авраменко (1903- 1906) [60, 83; 64, 143]
Анатолій Євсеєнко ( 1906- ?) [71, 230]
Іван Юрин (1916 -?) [74, 41].
Іноді, священники займали одразу не одну, а кілька посад. У 1906 році було
звільнено духовного слідчого Іоана Гончарова, а на його місце поставлено
священника святогорівської церкви Платона Іванова, але у цьому ж році він
відмовився від цієї посади. [70, 134; 72, 250]
Священослужителі займалися не тільки відправленням
релігійних треб, але й благочинною діяльністю та збором коштів. Для цього в
Російській імперії було створено чимало різних товариств. Деякі з цих
товариств очолювались членами імператорської родини. Так в 1897 році було
створено Імператорське Православне Палестинське Товариство, членом якого
був святогорівський священник Павло Соболєв. [56, 192] Щорічно на потреби
товариства Соболєв жертвував по 10 рублів. [56, 192] У той час це були немалі
гроші. Крім того відомо, що священики села Святогорівки в 1891 році зібрали
36 рублів 44 копійки для допомоги голодаючим [48, 479-480], в 1904 році, коли
почалась російсько-японська війна, причтом Успенської церкви було зібрано 40
рублів для санітарних потреб армії і на утримання сиріт загиблих моряків. [65,
150]
За сумлінну службу єпархіальне начальство іноді нагороджувало
священнослужителів, які чимось відзначилися або досягли певних успіхів на
освітньому або богословському поприщі. В якості нагород їм дозволялося
носити елементи одягу, які вказували на їх відзнаки. Це могли бути:
набедернник, чорна, фіолетова або зелена скуф`я, камілавка, наперстний хрест.
Нагороди отримували і священники села Святогорівки. Так першого жовтня
1876 року правом носити зелену скуф’ю був нагороджений Олександр
Дмитрієвський. [7, 397] Весною 1917 року на пасху набедреник отримав Василь
Постригаєв. [76, 166]
Єпархіальне начальство нагороджувало за сумлінну службу або
пожертвування на користь храму не тільки священників, а й цивільних осіб.
Але їм в якості нагороди видавали подяки й благословіння, які друкували в
єпархіальній пресі, грамоти, іменні Біблії і хрести. Так в документах від 24
березня 1873 року похвальною грамотою було нагороджено підпоручика
Костянтина Сабо [4, 130], якого згодом було обрано церковним старостою. У
1880 році архіпасторським благословенням був нагороджений представник

5. церковно-піклувальної ради святогорівської церкви Максим Васильович
Макаров, за турботу про потреби храму. Він пожертвував 8 ікон,
напівшовковий підрізник і пофарбував дзвіницю масляною фарбою. Загальна
сума його пожертв склала 222 рублі. [18, 301] У 1897 році члени церковного
піклувального комітету отримали архіпасторське благословення за розширення
Успенської церкви. [57, 388] В 1901 році подяку від єпархіального начальства
за піклування про храм отримав староста Іван Юрин і всі прихожани церкви.
[63, 220] У 1908 році Єпархіальне Начальство виразило подяку прихожанам
Успенської церкви села Святогорівки за пожертву трьох ікон загальною ціною
260 рублів. [73, 467]
Іноді між духовенством виникали суперечки, частіше за все
земельного характеру. Одна з таких суперечок виникла після смерті одного із
священиків — Іоанна Запоріжського в 1875 році. Його діти хотіли зібрати
врожай, що залишився від батька на церковній землі, але новопоставлений
священик — Олекснадр Дмитрієвський почав претендувати на цю землю і на
вже засіяне поле. Цей спір вирішили тим, що єпархіальне начальство
встановило правило, згідно з яким, початком сільськогосподарського року
вважалося 1 вересня. До цього дня врожай на церковній ділянці мав належати
тим, хто його посіяв і лише з 1 вересня земля переходила до нового
користувача. [5, 332]
В 1890 році в селі Святогорівці з'явилася група сектантів з 10 осіб.
[43, 569] На жаль, документи не повідомляють до якої саме секти належали ці
люди. Найросповюдженішими сектами в Катеринославській губернії в другій
половині XIX століття були баптисти, штундисти, шалопути, розкольники.
Церква намагалася боротися з розповсюдженням сектанства. Сектантів не
приймали до споживчих товариств, їм забороняли пропаганду своєї віри й
створювали спеціальні місіонерські комітети, через які намагалися за
допомогою проповідей і повчальних бесід повернути їх у православ'я. 16
вересня 1890 року був створений Гришинський місіонерський комітет, у складі:
голова комітету священик Іоанн Домовський, члени комітету священики Федір
Котляревський, Михайло Степанов, Феодосій Жолтоногов, селяни Антон
Палієнко, Костянтин Козлов, Яків Терхунов. [42, 403] Серед членів цього
комітету священик села Святогорівка був присутній невипадково, бо у його
приході також були сектанти, з якими потрібно було якось боротися. Історія
Гришинського місіонерського комітету була недовгою, за документами нам
відомо лише 2 протоколи виїздів членів цього комітету для боротьби з
сектантами, [42, 403; 44, 482] але незважаючи на це, згідно з документами
другої половини 90х років XIX століття сектантів у Святогорівці вже не було.
Окрім боротьби з розпосюдженням сектантських віруваннь, церква
приділяла дуже велику увагу питанню організації освітнього процесу в селі.
Наявність в селі школи давала священикам можливість змалечку виховати в

6. дітей шанобливе ставлення до православних цінностей. З цим пов'язана й
історія виникнення школи у селі Святогорівка. Вперше церковно-приходська
школа з'явилась у Святогорівці в 1882 році. [38, 164] Ця школа утримувалась за
рахунок селян, які навчали там своїх дітей і забезпечували школу всім
необхідним, у тому числі частина їх пожертв йшла на оплату праці вчителя. У
документах 1884 року згадується ім'я одного з перших учителів святогорівської
школи. Ним був Яків Феодосьєв. [28, 445] В 1885 році його на цій посаді змінив
Костянтин Домовський. [29, 366] Учителем він був лише один рік, вже в 1886
він звільнився за власним бажанням [37, 50], скоріш за все, через припинення
фінансування школи. Святогорівська церковно-приходська школа проіснувала
недовго. За звітом про стан школ грамоти і церковно-приходських школ 1886
року, школа в селі позначена, як недіюча. Закриття Святогорівської школи
пов'язано з неврожаєм 1886 року. Через неврожай селяни не могли утримувати
школу і змушені були її закрити. У звітах про стан церковно-приходських школ
і школ грамоти в Катеринославській єпархії до 1891 року Святогорівка
значиться як населений пункт, в якому не було ані церковно-приходської
школи, ані школи грамоти. В 1891 році школу знову було відкрито. [50, 18] Але
пропрацювала вона лише один навчальний рік. За звітом наступного 1892-1893
навчального року, Святогорівський приход був серед тих, де не було ніякої
школи. Такий стан справ не міг тривати довго, адже Святогорівка було дуже
великим селом, а в приход Святогорівської церкви входило понад 1000
парафіян, школа була необхідна. В 1898 році було створено піклувальний
комітет, який очолив землевласник селянин Іван Юрин. Крім нього до складу
цього комітету увійшло 44 особи. [58, 197] Основною задачею цього комітету
став збір коштів для відкриття школи. У 1899 році кошти вдалося зібрати і на
них відкрити вже в третій раз школу грамоти. В тому ж самому році з 8го по 24
жовтня єпископ катеринославський Симеон здійснив подорож
Новомосковським, Павлоградським, Бахмутським та частиною
Олександрівського повіту з метою огляду шкіл та церков. 17 жовтня 1899 року
він мав відвідати Святогорівську Успенську церкву та школу грамоти. [59, 418]
Але у своєму звіті про цю подорож, який було надруковано в 1900 році, Симеон
жодним словом не згадав про святогорівську школу, хоча у звіті за 17 жовтня
він згадує степанівську, юріївську та сергіївську школи, [61, 194-195] отже він
мав проїздити в цей день через Святогорівку, іншого шляху від Степанівки до
Сергіївки просто не було. Скоріш за все, через брак часу і через те, що відстань
від Степанівки до Сергіївки була досить великою, а по шляху потрібно було
робити зупинки Симеон виїхав дуже рано, і в Святогорівку прибув, коли школа
була ще закрита. Тому він у Святогорівці відвідав тільки церкву. Таким чином,
в святогорівській школі грамоти інспекція в 1900 році не проводилася.
Єпархіальне Начальство виразило подяку представникам церковно-
приходського піклування за турботу над церквою в газеті “Катеринославські

7. Єпархіальні Відомості” за 1901 рік. Третя святогорівська школа грамоти
проіснувала також не довго. Її доля нам невідома. У документах 1908 року в
Святогорівському приході значилася лише одна школа — школа грамоти в селі
Аннінському, де за даними довідника тоді навчалося 51 хлопчик і 13 дівчат.
[88, 280] Отже, в 1908 році в селі Святогорівка школи знову не було. А вже у
1913 році, згідно з документами, тут існувало 3 школи: 1 церковно-приходська і
2 земських. [89, 131] Коли вони були створені, встановити не вдалося.
З 7 на 8 червня 1916 року в житті Святогорівського Успенського
храму відбулася ще одна визначна подія. Через Святогорівку пройшов крестний
хід з чудотворною іконою Божої Матері «Самарською». [75, 148] Цей хід
рухався маршрутом Новомосковськ – Бахмут. Поклонитися святині лише зі
Святогорівки, не рахуючи мешканців навколишніх сіл, прийшло майже все її
населення. Воно становило тоді 2908 чоловік. [75, 148]
В 1917 році почалася революція і Успенська церква була єдиною на
весь район, яка не була закрита радянською владою, хоча майно її було
реквізоване в 1921 році. Ось як про це згадував учасник реквізиції
В.Ф.Белявець: «По указанию губисполкома в Гришинском округе началось
изъятие золотых предметов и ценных вещей в церквях. Выезжали целыми
бригадами свыше десятка бойцов... Мне было поручено возглавить группу,
которая выезжала в Святогоровку. Церковный староста с разрешения
священника открыл нам церковь. Началось изъятие ценностей, свидетелями
чего было много верующих. Я им рассказывал о положении в стране, связанном
с голодом. Когда очередь дошла до большого золотого креста возле главного
входа в алтарь, поп взял его и, обращаясь к присутствующим, сказал:
„Верующие миряне, сей крест из рук верующих в руки неверующих я отдать не
могу. Бог покарает этих нелюдей“. Верующие заволновались и стали кричать,
угрожая нам. Кто — то хотел вырвать винтовку из рук охранника, кто — то
пытался схватить нас. Пришлось применять оружие...» [91]
Церква проіснувала в Святогорівці недовго. 19 грудня 1949 року
Успенська церква згоріла. [87, 5] Чому сталася пожежа і досі нез`ясовано. У
1950 році громада Святогорівки зібрала кошти і на них викупила
недобудований будинок в іншій частині села та переробила його у нову церкву
[87, 5], яка стоїть й до нашого часу
Таким чином, історія села нерозривно була пов'язана з Успенською
церквою, яка є однією з найстаріших церков Добропільського району. Церква
приваблювала сюди перших поселенців, давала змогу заробити поміщикам,
боролася з місцевими сектантами, а також займалася збором пожертвувань та
іншою благодійною роботою. Завдяки церкві в селі була заснована школа, що
посприяло розвитку освіти та культури. Успенська церква була гарною, багато
парафіян допомагали підтримувати церкву в належному стані, жертвували їй

8. гроші та ікони. Також значимість церкви відзначала кількість парафіян у
приході церкви з багатьох приселків та самого села Святогорівка.

9. Список використаних джерел та літератури
1. Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел официальный. - №24,
1872. - 20 с.
2. Там же. - №4, 1872. - 16 с.
3. Там же. - №15, 1873. - 36 с.
4. Там же. - №8, 1873. - 24 с.
5. Там же. - №16, 1875. - 32 с.
6. Там же. - №22, 1875. - 48 с.
7. Там же. - №20, 1876. - 20 с.
8. Там же. - №13, 1876. - 24 с.
9. Там же. - №15, 1876. - 16 с.
10. Там же. - №22, 1876.- 32 с.
11. Там же. - №1, 1877. - 24 с.
12. Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный.- №6,
1878.-16 с.
13. Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел официальный. - №6,
1878. - 18 с.
14. Там же. - №14, 1878.- 16 с.
15. Там же. - №3, 1878. - 28 с.
16. Там же. - №21, 1878.- 24 с.
17. Там же. - №20, 1879.- 16 с.
18. Там же. - №19, 1880.- 16 с.
19. Там же. - №4, 1880. - 16 с.
20. Там же. - №20, 1880.- 16 с.
21. Там же. - №21, 1881.- 20 с.
22. Там же. - №15, 1883.- 20 с.
23. Там же. - №21, 1883.- 16 с.
24. Там же. - №23, 1884.- 18 с.
25. Там же. - №15, 1884.- 18 с.
26. Там же. - №11, 1884.- 16 с.
27. Там же. - №12, 1884.- 20 с.
28. Там же. - №24, 1884.- 16 с.
29. Там же. - №21, 1885.- 16 с.
30. Там же. - №1, 1885.- 22 с.
31. Там же. - №2, 1885.- 20 с.
32. Там же. - №12, 1885.- 16 с.
33. Там же. - №5, 1885.- 18 с.
34. Там же. - №4, 1885.- 18 с.
35. Там же. - №4, 1885.- 18 с.
36. Там же. - №15, 1886.- 20 с.

10. 37. Там же. - №4, 1886.- 18 с.
38. Там же.-№6, 1886.- 24 с.
39. Там же. - №20, 1889.- 24 с.
40. Там же. - №17, 1889.- 16 с.
41. Там же. - №20, 1890.- 24 с.
43. Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный.-
№22,1890.-26 с.
44. Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел официальный. - №24,
1890.- 18 с.
45. Там же. - №5, 1891.- 20 с.
46. Там же. - №6, 1891.- 20 с.
47. Там же. - №18, 1891.- 22 с.
48. Там же. - №23, 1891.- 22 с.
49. Там же. - №12, 1892.- 20 с.
50. Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный.-№5,
1893.- 68 с.
51. Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел официальный.-№1,
1894.- 24 с.
52. Там же. - №3, 1894. – 18 с.
53. Там же. - №7, 1894. – 18 с.
54. Там же. - №16, 1894. – 18 с.
55. Там же. - №2, 1897. – 20 с.
56. Там же. - №14, 1897. – 16 с.
57. Там же. - №28, 1897. – 20 с.
58. Там же. - №13, 1898. – 16 с.
59. Там же. - №28, 1899. – 16 с.
60. Там же. - №6, 1900.- 18 с.
61. Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел неофициальный.-№7,
1900.- 72 с.
62. Екатеринославские епархиальные ведомости. Отдел официальный.-№15,
1901.- 16 с.
63. Там же. - №16, 1901. - 20 с.
64. Там же. - №13, 1903. – 22 с.
65. Там же. - №№10-11, 1904. – 18 с.
66. Там же. - №15, 1904. – 12 с.
67. Там же. - №20, 1904. – 24 с.
68. Там же. - №9, 1905. – 20 с.
69. Там же. - №14, 1905. – 20 с.
70. Там же. - №8, 1906. – 24 с.
71. Там же. - №13, 1906. – 24 с.
72. Там же. - №14, 1906. – 20 с.

11. 73. Там же. - №28, 1908. – 12 с.
74. Там же. - №3, 1916. – 18 с.
75. Там же. - №9, 1916. – 16 с.
76. Там же. - №№11-12, 1917. – 32 с.
77. Геометрический генеральный план Екатеринославской губернии
Бахмутскаго уезда сочиненный в Межевой канцелярии отделении чертежной в
1830 году [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://freemap.com.ua/karty
ukrainy/plany-generalnogo-mezhevaniya-pgm-ekaterinoslavskoj-gubernii/plany
generalnogo-mezhevaniya-pgm-baxmutskij-uezd. - Доступ 24.05.2017.
78. Гринер М. М. Ведомость о землевладении в Бахмутском уезде. - Бахмут:
Первая бахмутская типография Л. Р. Грилихеса, 1915. – 116 с.
79.Екатеринославский адрес-календарь на 1916 год.– Екатеринослав: Издание
губернской типографии, 1916– 427 с.3
80.Екатеринославский адрес-календарь на 1917 год. – Екатеринослав: Издание
губернской типографии, 1917– 427 с.
81. Карта Российской империи 1846-1863. Масштаб: 3 версты на дюйм
[Електронний ресурс] / сост. Шуберт Ф. Ф., Тучков П. А. - 1868. – Ряд: XXVI,
лист:15. – Режим доступу: http://www.etomesto.ru/shubert-map/26-15/. – Доступ
15.01.2015.
82. Планы дач генерального и специального межеваний. Алфавит № 167. Часть
2.Екатеринославская губерния, Бахмутский уезд, 1916. – РГАДА, Ф. 1354,
О.112. Л.26
83.Отчет Епархиального училищного совета о состоянии школ церковно-
приходских и грамоты в Екатеринославской епархии за 1891-1892 учебный
год.– Екатеринослав: Типография братства Св. Владимира, 1893. – С. 34.4
84.Отчет Епархиального училищного совета о состоянии школ церковно-
приходских и грамоты в Екатеринославской епархии за 1892-1893 учебный
год.– Екатеринослав: Типография братства Св. Владимира, 1894. – С. 10
85. Отчет Епархиального училищного совета о состоянии школ церковно-
приходских и грамоты в Екатеринославской епархии за 1901 гражданский год.–
Екатеринослав: Типография братства Св. Владимира, 1902. – С. 34.4
86. Подолян В. Слово про Добропілля: роки, події, люди. – Донецьк: Престиж-
party, 2009. – 367 с.
87. Прокопенко М. І., Калініченко З. І., Шишкина Г. В., Кривенко Т. Г.
Святогорівка/ машинописний текст, який зберігається в святогорівський
бібліотеці, записаний з розповідей старожилів села, 80-ті роки ХХ ст. – 37 с.
88. Справочная книга Екатеринославской Епархии 1908 года.– Екатеринослав:
Типография Братства Св.Владимира, 1908.– 1103 с.
89. Справочная книга о Екатеринославской епархии за 1913 год. –
Екатеринослав: типография Барановского, 1914. – 488 с.

12. 90. Феодосий Макаревский: Материалы для историко-статистического
описания Екатеринославской Епархии: Церкви и приходы прошедшего XVIII
столетия. — Екатеринослав, типография Я. М. Чаусского, 1880. – 1080 с.
91. Тернистый путь церкви. – [Електронний ресурс] – Режим доступу:
http://www.svyatogorovka.info/forum/21-20-1. - Доступ 27. 05. 2017