Стендаль видатний французький письменник XIX століття. Творчість Стендаля відкрила новий період не лише у французькій літературі, а й в усій західноєвропейській літературі – період класичного реалізму.

1. Відділ культури Дарницької районної в місті Києві
державної адміністрації
Централізована бібліотечна система Дарницького району
Бібліотека ім. Миколи Руденка
Два кольори часу Стендаля
Бібліографічна пам’ятка
до 240-річчя від дня народження Анрі-Марі Бейль
Київ, 2023

2. 2
УДК 016 : 821. 133.1
Д 22
Два кольори часу Стендаля : бібліографічна пам’ятка до
240-річчя від дня народження Анрі-Марі Бейль / уклад.
Т. Вітенчук ; бібліотека ім. Миколи Руденка Дарницького
району. – Київ, 2023. – 15 с.
Стендаль видатний французький письменник
XIX століття. Один із найкращих письменників-
психологів у світовій літературі. Називаючи
Стендаля чудовим художником, Оноре де Бальзак
стверджував, що зрозуміти його можуть тільки
найбільш піднесені розуми суспільства. Творчість
Стендаля відкрила новий період не лише у
французькій літературі, а й в усій
західноєвропейській літературі – період класичного
реалізму.
Пропонуємо ознайомитись з бібліографічною
пам’яткою, яка присвячена 240-річчю від дня
народження видатного французького письменника
Стендаля та стане в нагоді тим, кого цікавить його
постать.
Укладач : Вітенчук Т. Ф.

3. 3
Біографічна довідка
У невеликому провінційному містечку
Греноблі на півдні Франції в 1783 році у сім’ї
багатого адвоката Шерюбена Бейля та красуні
Генрієтті народився хлопчик Анрі-Марі.
Сім’я була забезпечена і освічена. Батько,
Шерюбен Бейль, адвокат місцевого парламенту,
кавалер ордена Почесного легіону і помічник мера в
Греноблі, був людиною жадібною до грошей,
хитрою, роялістом за настроями. Мати, Генрієта
Ганьйон, чарівна молода й освічена жінка, була
закохана у Данте, читаючи його в оригіналі,
померла, коли хлопчикові було сім років. Ця втрата
на все життя закарбувалася в його серці. Дитина
залишилася під опікою батька і тітки. Батько
Стендаля, втративши молоду дружину, впав в
побожність. Анрі не любив батька, для якого
духовні інтереси сина були чужими. З роками
відчуженість між ними зростала, перетворюючись у
ненависть. Тітка Софі виявилася ханжою і
релігійною фанатичкою. І батько, і тітка Стендаля
були строгих правил і з завзяттям взялися за
виховання норовливого хлопчика, роблячи йому
зауваження з будь-якого приводу, безперервно
читаючи йому нотації і не даючи ні хвилини

4. 4
спокою. Це викликало у Анрі роздратування, якого
він не забував протягом усього життя.
Справжнім другом, вихователем хлопця і
«головною людиною в його житті», за визнанням
самого Стендаля, був дід по матері Анрі Ганьйон,
доктор медицини. Палкий прихильник Вольтера,
якого бачив під час свого паломництва у Ферней.
Дід передав онукові свою любов до літератури та
науки, привив культ Горація, Софокла, Еврипіда.
Дід познайомив Анрі з творчістю Лудовіко Аріосто,
зокрема з «Несамовитим Роландом», що відіграв
велику роль у формуванні характеру юнака. Тільки
йому він був зобов’язаний своїм вихованням,
освітою, великими знаннями і здатністю мислити.
Дядько, Ромен Ганьйон, молодий, дотепний і
легковажний, відкрив Анрі незнаний світ
мистецтва, повівши його у театр на «Сіда».
Отримавши достатню домашню освіту,
Стендаль пішов вчитися в Центральну школу
Гренобля. Але його освіта не обмежилася лише
школою. Він вчився грати на скрипці, кларнеті,
брав уроки співу. У школі пристрасно захопився
математикою. Він з дитинства і все життя
скептично ставився до всього «недоведеного» – до
релігії, до традиційної науки, до німецької

5. 5
ідеалістичної філософії, до пишних фраз. «Я любив
і тепер ще люблю математику заради неї самої, бо
вона не допускає лицемірства і неясності – двох
властивостей, які мені найбільш огидні», – писав
Стендаль. У школі він навчався недовго – всього
три роки, і після його відпустили в столицю Франції
для вступу до Політехнічної школи. Але стати
студентом йому не судилося. Здійсненню його
планів завадив переворот 18 брюмера. Натхненний
сміливістю і героїзмом молодого Наполеона
Бонапарта, він вступив на військову службу до
наполеонівської армії в якій прослужив понад два
роки.
У 1802 році Стендаль полишив армію і
повернувся до Парижа. Тут він став займатися
філософією і літературою, учився декламації,
посилено відвідував театр, так як з давніх пір мріяв
стати драматургом і писати комедії, «як Мольєр». У
нього багато планів, але вони так і залишилися
нездійсненими. Страждань завдавали матеріальні
нестатки. У пошуках заробітку Стендаль їде в
Мілан і влаштовується до торговельної фірми. Та
торгівля не задовольнила його, він повертається до
Парижа і 1806 року знову вступає на військову
службу, він бере участь у всіх європейських битвах
наполеонівської армії. У 1812 році Анрі приймає

6. 6
участь в російській кампанії Наполеона. Пережив
російський холод і панічний відступ французів.
Бачив, як горіла Москва.
Поступово змінюється його ставлення до
Наполеона, з’являється несприйняття тиранії та
деспотії французького імператора. Причину його
падіння він вбачає в тому, що Наполеон зрадив
революцію. Анрі подає у відставку і їде на сім років
в Італію, до Мілана.
Стендаль всім серцем полюбив цю країну і
завжди вважав її своєю другою Батьківщиною. Ще
у 1811 році, провівши в Італії двомісячну відпустку,
він пристрасно зацікавився і країною, і її
мистецтвом. Перша книга, яку Стендаль
надрукував після свого приїзду до Мілану, була
присвячена музиці: «Життєпис Гайдна, Моцарта і
Метастазіо» у 1815 році – біографічні нариси про
Моцарта і Гайдна, нарис діяльності Метастазіо. У
цих нарисах він висловив своє ставлення до музики.
З сімнадцятирічного віку він постійно вів
щоденник; де б він не був – в казармі, в дорозі,
вночі чи вдень, незважаючи на крайню втому, він
докладно записував всі враження дня. Із записів,
зроблених під час поїздок до Італії, виникла книга,
надрукована в 1817 році під назвою «Рим, Неаполь і

7. 7
Флоренція», вперше підписана псевдонімом
Стендаль, повна забавних анекдотів з італійського
життя, драматичних історій любовного характеру і
гострих політичних випадів. В Італії він готує до
друку і пише «Історію живопису в Італії» у 1817
році.
В Італії Анрі зближується з республіканцями-
карбонаріями, заводить дружбу з Байроном. У 1820
році в Італії починається переслідування
карбонаріїв, в тому числі друзів Стендаля. Спалахує
терор. Тому Стендаль вирішує повернутися на
батьківщину.
У Парижі, переживаючи складне матеріальне
становище, він працював літературним і художнім
критиком, що допомагало триматися на плаву.
Стендаль друкується в англійських журналах, не
підписуючи свої статті. Лише через сто років був
визначений автор цих статей. У 1823 і 1825 роках
Стендаль публікує в Парижі свої літературні
памфлети «Расін і Шекспір».
У 20-ті роки Стендаль створює кілька творів,
які свідчать про розвиток «реалістичного
дарування письменника». Він видає свій перший
роман «Арманс» у 1827 році. У 1829 році Анрі
пише новелу «Ваніна Ваніні». У тому ж 1829 році

8. 8
йому пропонують створити путівник по Риму, і так
з’являється книга «Прогулянки по Риму», яка
представляє собою розповідь французьких
мандрівників про поїздку до Італії.
Відвідуючи свою сестру в Греноблі, Анрі
почув про процес Антуана Берті, який стріляв з
ревнощів в церкві в свою колишню коханку, мати
його учнів. Письменника вразила доля цього юнака,
який намагався власними силами пробитися в
суспільстві, побудованому на привілеї і нерівності.
Цей сюжет Стендаль вирішив відтворити в романі,
повному дії і психологічного аналізу. У 1830 році
виходить у світ роман «Червоне і чорне».
Ці роки були досить важкими в житті
письменника, який не має постійного заробітку. Він
малював пістолети на полях своїх рукописів і писав
численні заповіти. Після встановлення 28 липня
1830 року Липневої монархії у Франції, Фредерік
Стендаль надходить на державну службу. Був
призначений французьким консулом в Трієсту, а
потім в Чивита-Веккьо, час від часу навідуючись у
Париж. Це зовнішні події, а про життя душі він
писав у «Луї Ломбері»: «Звичайним станом мого
життя був стан безнадійно закоханого, що кохається
в музиці та живописі, інакше кажучи — люблячи

9. 9
насолоджуватися цими мистецтвами, але самому не
займатися ними. Я з витонченою чутливістю шукав
гарні краєвиди; винятково заради цього я
подорожував. Краєвиди були смичком, що грав на
моїй душі».
У 1834 році зайнявся романом «Люсьєн
Левен». Але останні частини роману залишилися
ненаписаними. З листопада 1835 до березня 1836
року Стендаль писав свої мемуари. Поспішаючи і
хвилюючись, письменник розповідав про свої
дитячі роки – про смерть матері, про ненависть до
тітки і до батька, про вчителів, жоден з яких не
залишив світлого сліду в його пам’яті, про діда,
бесіди якого виявилися повчальними. Але мемуари
та автобіографічний роман «Життя Анрі Брюлара»,
залишилися незавершеними. Письменник знов їде
до Парижу.
У 1838 році у Парижі був опубликован твір
«Записки туриста», завдяки якому слово «турист»
стало відоме та поширене. З листопада по грудень
1838 року плідно працює над романом «Пармська
обитель», яка була надрукована у 1939 та остання
книга, що видана за життя письменника.
У 1839 році Стендаль повертається до Чівіта-
Векк’ї, де продовжує працювати над своїми

10. 10
творами. У нього багато творчих планів, він писав:
«…На літературному поприщі я бачу ще багато
справ, які стоять переді мною. Працю, яку я
накреслюю, вистачило б на десять життів». Але
митець не знав, що жити йому залишилося зовсім
мало і більшості задуманого не судилося
здійснитися.
Навесні 1842 р., не приходячи до тями після
чергового апоплексичного удару, Стендаль помер.
В акті про його смерть записано: «23 березня 1842
року о другій годині опівночі помер Анрі Марі
Бейль, консул Франції у Чівітавекк’я, п’ятдесяти
дев’яти років, кавалер ордена Почесного легіону,
неодружений, уродженець Гренобля». Похований
письменник на Монмартрському кладовищі. На
надмогильній плиті, згідно із заповітом, вибитий
напис: «Арріго Бейль Міланець. Жив. Писав.
Любив». А наступного дня після поховання в усіх
французьких газетах з’явилося повідомлення про
те, що на цвинтарі Монмартр поховано
«маловідомого німецького поета Фрідріха
Стендаля».
Збереглися спогади про Стендаля як про
дотепного та блискучого співрозмовника, світську
людину, але він вбачав у світських обов’язках

11. 11
нудьгу, необхідність пристосовуватися до
тривіального способу мислення бомонду. Йому
більше подобалося мріяти. Не знайшовши
розуміння у салонах, він не був по-справжньому
оцінений і як письменник. Тому-то у 1840 p.
Стендаль, уже будучи автором всіх трьох своїх
знаменитих романів, писав найпопулярнішому
романістові Франції О. де Бальзаку, котрий звернув
на нього увагу: «Особисто я вважаю, що мене не
читатимуть раніше 1880 p.» Слова письменника
були пророчі. Долею Стендаля була посмертна
слава. Його друг Ромен Коломб в 1850-і роки почав
повне видання його творів, включаючи журнальні
статті і листування. З цього часу Стендаль увійшов
у французьку літературу як один з найбільших її
представників. Школа французьких реалістів 50-х
років визнала його разом з Бальзаком своїм
учителем; французький філософ-позитивіст і
письменник Іпполіт Тен, написав про нього
захоплену статтю (1864); Еміль Золя вважав його
представником нового роману, «в якому людина
вивчена в глибокому зв’язку його із суспільним
середовищем». Почалося наукове вивчення
Стендаля, головним чином його біографії. У 1880-ті
роки з’являються в світ його автобіографічні твори,
чорнові начерки, незакінчені повісті, які Ромен

12. 12
Коломб не включив в своє видання. Уже в XIX
столітті його романи переводяться на багато мов.
У літературній біографії «Життя Анрі
Блювала», написаній 1835 року, Стендаль зазначив:
«Що стосується мене, я беру білет у лотереї з таким
головним виграшем: мати читачів у 1935 році».
Життя показало, що здійснилися найсміливіші мрії
письменника. Більше двохсот років минуло від дня
народження письменника, а його твори і досі
хвилюють серця читачів.

13. 13
Твори
1. Стендаль. Собрание сочинений : в 15-и
томах : [пер. с фр.] / Стендаль. - Москва :
Правда, 1959. –
Т. 1. Красное и черное. – 638 с. : портр.
Т. 2. Люсьен Левен (Красное и белое) – 694 с.
Т.3. Пармский монастирь . – 530 с.
Т. 4. Повести. – 606 с.
Т.5. Итальянские хроники. Повести и
новеллы. – 542 с.
Т. 6. Очерки – ист.лит. справка. – 552 с.
Т. 7. Критические и публицистические
статьи. – 389 с.
Т. 8. Жизнеописания Гайдна, Моцарта и
Метастазио. – 679 с.
Т. 9. Рим. Неаполь и Флоренция (историко-
литературная справка). – 401 с.
Т. 10. Прогулки по Риму. – 670 с.
Т. 11. Жизнь Наполеона. – 430 с.
Т. 12. Записки туриста (историко-
литературная справка). – 525 с.
Т. 13. Анри Блюрал. – 456 с.
Т. 14. Дневники. – 332 с.
Т. 15. Письма. – 366 с.
2. Стендаль. Твори : в 2-х т./ Стендаль. – Київ :
Дніпро, 1983.

14. 14
3. Стендаль. Ваніна Ваніні, або Дещо про
останню венту карбонаріїв, викриту в
Папській області // Книга пригод. Вип. I. –
Київ, 1995.
4. Стендаль. Люсьен Левен ; Красное и
белое / Стендаль. – Київ : Ковчег, 1994. –
600 с.
5. Стендаль. Пармський монастир : роман /
пер. з фр. Д. Паламарчука ; передмова
Д. С. Наливайка. – Харків : Фоліо, 2003. –
478 с. : портр. – (Бібліотека світової
літератури).
6. Стендаль. Червоне і чорне : хроніка
XIXстоліття : роман / Стендаль ; пер. з фр.
Є. Старинкевич. – Київ : Знання, 2017. –
464 с. : порт. – (Класна література).
Про нього
7. Гузь, О. О. Роль жіночих образів у долі
Жульєна Сореля : порівняльна
характеристика образів Луїзи де Реналь та
Матильди де Ла-Моль / О. О. Гузь //
Всесвітня література та культура в
навчальних закладах України. – 2014. –
№ 5. – С. 10-14 : табл.

15. 15
8. Гончар, М. Р. Проникливий спостерігач
людських характерів : урок ток-шоу
за романом Стендаля "Червоне і чорне" /
М. Р. Гончар // Всесвітня література та
культура в навчальних закладах України. –
2008. – № 4. – С. 5-7.
9. Ковбасенко, Ю. Стендаль (Анрі Марі
Бейль) : (1783-1842) / Ковбасенко Юрій //
Всесвітня література в середніх
навчальних закладах України – 2010. –
№ 7-8. – С. 29-33 : фото. – (Дод. "Із
літератури реалізму).
10.Овруцька, І. М. Стендаль : життя і
творчість / І. М.Овруцька. – Київ : Дніпро,
1983. – 174 с. – ( Класики зарубіжної
літератури).
11.Простяк, Л. "Все його життя було тільки
довгим готуванням до нещасть..." :
модульне заняття за романом Стендаля
"Червоне і чорне" / Леся Простяк //
Всесвітня література та культура в
навчальних закладах України. – 2017. –
№ 7-8. – С. 37-40.