Революція Гідності… Що змінила вона в свідомості українців? Що, на вашу думку, означають слова «гідність» та «свобода»? На ці питання ви отримаєте відповіді завдяки спогадам учасників тих буремних подій.

1. Свободу не спинити!

2. Всі ми добре знаємо,
що в минулому на
долю нашої країни
випало багато
випробувань.
Але Україна не раз
піднімалася з колін.
Побита і вся в ранах,
та нездоланна для
ворогів своїх, вона
йшла вгору під кулі,
щоб захистити всіх
своїх дітей. Терновим
шляхом дійшла Україна
до сьогоднішніх днів.
21 листопада 2013 року розпочалися перші акції протесту
української громадськості у відповідь на рішення тодішньої влади
щодо припинення курсу на євроінтеграцію та скасування процесу
підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та
Європейським Союзом.

3. Про ту переломну для української історії ніч
зранку дізнався весь світ, але мало хто бачив ці
події на власні очі…

4. Події 18-20 лютого 2014
року стали справжньою
національною трагедією.
У мирний час, у центрі
Європи прицільним
вогнем було вбито
десятки громадян
України, а Будинок
профспілок – спалено
вогнем. І це стало
переломним моментом
тогочасного режиму.

5. За цю перемогу
заплачено велику ціну –
більше 100 життів. Їх
назвали Небесною
Сотнею. Вони загинули
за честь, за волю, за
право бути народом у
власній державі.
Безсмертні душі вбитих
і закатованих відійшли
у небеса, але вони
вічно житимуть у
народній пам’яті.

6. Перші смерті – вірменин та білорус
Після тривалого перемир'я спецпідрозділ «Беркут» несподівано
перейшов у наступ. Протестувальники, яких налічувалося
близько ста, відійшли, після чого барикади були частково
розібрані. Вранці 22 січня майданівцям вдалось повернути
втрачені позиції. Цього ж дня від куль снайпера загинули двоє:
Сергій Нігоян та Михайло Жизневський.

7. Наймолодші з Небесної Сотні
Назар Войтович —
наймолодший герой
Небесної сотні. Увечері 19
лютого він вирушив до
Києва. То була його перша й
остання поїздка. Хлопець
пробув на Майдані близько
трьох годин. Зранку 20
лютого в розпал кривавих
подій на Інститутській його
застрелив снайпер. Батьки
втратили єдину дитину.

8. 19 лютого Роман Гурик мав
повертатися додому, для нього
вже взяли квиток. Проте близько
18 години зв'язок з юним Героєм
обірвався. У той день Роман
врятував не одне життя, зокрема
закрив собою дівчину-медика,
яка тягнула пораненого. В
останньому записі у соцмережі
хлопець написав: «Зараз або
ніколи. Всі на Грушевського. На
смерть!» Коли витягував свого
побратима, потрапив під вогонь
снайперів, один з яких вистрілив
у скроню...

9. Осінь, що нас змінила
Спогади учасників
Революції Гідності

10. Сергій Жадан, письменник:
«Для мене Майдан - це передусім загиблі люди, це
величезна трагедія, якої, на превеликий жаль, не
вдалося уникнути. Та кількість загиблих людей мусить
нас спонукати до якоїсь подальшої роботи - щоб ми не
забували, з чого все починалося. Мені здається, що це
страшенно важливо. Треба пам'ятати про тих, хто
загинув, з тим, щоб робити користь для тих, хто далі
живе».

11. Сергій Добржанський, учасник подій
«Ми з хлопцями всю ніч їхали на машині, я одягнув
теплий одяг, такий, щоб мати змогу пробути на
Майдані декілька днів, а поруч зі мною стояла жінка у
шубі, яка коштує як машина, тому я сміливо можу
сказати, що ніхто на Майдан не виходив за гроші, це був
свідомий вибір людей».

12. Юрій Свідерський, судинний хірург
«Ніхто з нас не забуде цей рік. Я пам'ятатиму його з
двох причин: навчився ненавидіти кров і навчився
любити людей. Найцінніший ресурс - ті, що навколо. Не
має значення, хто проти тебе, якщо поруч з тобою
вірні люди. Вірні - бо праві. Вірні - бо не зрадливі. Вірні -
бо до переможного кінця. Дякую вам усім за вас!»

13. Богдан Брич, м.Тернопіль
«На Майдані відчувалося єднання людей, нації. З одної
сторони було страшно, і я ніколи не повірю тому, хто
розказував, що він не боявся, бо боялися всі. Я на свої очі бачив
перших трьох загиблих. Тому було страшно, але було
розуміння того, що в наших руках зараз майбутнє України і
треба було йти до кінця. Було багато протистоянь, було
багато тітушок. Вони кидали димові шашки і шумові
гранати, на яких були замотані скотчем металеві
предмети, і багато хто з майданівців постраждав».

14. Іван Синєпалов, журналіст, м.Маріуполь
«Близько 4-ї ранку я побачив, як до Майдану Інститутською
спускається "Беркут". Працювали вони дуже красиво: щільним
кільцем оточили нас кількома рядами, виставили щити наперед і
били по них кийками, щоб залякати. Ми зібралися біля стели, і вже
там нас без усіляких попереджень почали бити. Краєм ока я бачив,
як хлопця, лежачого на асфальті, б'ють кийками з криками
"Вставай!". Він намагається підвестися, його знову б'ють і знову
кричать "Вставай!". Мене вдарили по голові. Я втратив
орієнтацію, трохи пригальмував, від чого мені "прилетіло" в спину
з криком "Швидше!" »

15. Наталія Мамалига, підприємець, м.Київ
«Раптом хтось вигукнув, що до стели спускається
«Беркут». Ми згрупувалися - хлопці стали на сходи, дівчата
всередину. Якось мені вдалося вийти звідти
неушкодженою. Що я відчувала тоді? Страх, але недовго.
Більше - розчарування: я впевнилася, що «Беркут» може
бити без причини навіть дівчат, які абсолютно не чинять
спротиву. Якби я мала вибір, я б вийшла на Майдан ще
раз».

16. Володимир Бойко, активіст
«Після появи священика «бойові» дії тимчасово припинилися.
Почалися спроби переговорів з метою уникнення подальших
сутичок. Між нами вийшов священик, підняв руки вгору, щоб
зупинилися, бо так виходило, ніби братовбивча війна. Міліція і ми –
громадяни однієї держави, і ми між собою таку братовбивчу війну
ведемо і якось так священик повпливав своєю присутністю, що
зупинилася ця атака».

17. Євромайдан. Лірична хроніка
А Сотню вже зустріли небеса.
Летіли легко, хоч Майдан ридав.
І з кров'ю перемішана сльоза...
А батько сина ще не відпускав...
Й заплакав Бог, побачивши загін:
Спереду – сотник, молодий,
вродливий,
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній – сивий-сивий.
І рани їхні вже не їм болять...
Жовто-блакитний стяг покрив їм
тіло.
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна Сотня в вирій полетіла...
Людмила Максимлюк

18. Коханій не сказав – тебе люблю,
Матусі не сказав – пробач, рідненька
А десь залишив ти свою сім’ю,
По тобі плаче Україна-ненька.
Леся Воробець
Болючий присмак полину і гіркоти,
І сніг чомусь не білий, а червоний,
Злетіли душі хлопців у світи,
Тіла зостались у земному лоні.
Де багряніє на бруківці квітом кров,
Не змиють грози,не змете вітрами,
І «Пливе кача» в смутку знов і знов,
У блиску свіч, обвіянім сльозами.
Там хвилею пливе людська ріка,
Там щирі очі дивляться з портрету,
В долонях побратима-моряка,
Та вічна тінь твойого силуету.
Там віддає Майдан усім поклін,
І запах шин залишених навічно,
В Михайлівськім звучить прощальний дзвін,
Обірвано життя ось так трагічно.

19. Народе мій, пишаюся тобою:
Моя душа – частинка твого «Я».
Красою правди у святім двобою
Понад Майданом сонця лик сія.
Є нація! Хай знають всі у світі:
Ми є! Народ піднявся із колін!
І переможно сонце правди світить,
Співає гордо наш Державний Гімн.
Л. Руденко

20. Сьогодні боротьба за
незалежність України та її
кордони продовжується.
Від зовнішньої агресії нас
захищають такі ж
патріоти , які були на
Майданах міст та
містечок нашої країни.
Ми – українці – свідомий
і відповідальний народ,
здатний відстоювати свій
вибір.

21. Документально-художні видання про
Революцію Гідності
Книги з фонду Чернігівської обласної бібліотеки для дітей