2. Мова українського народу історично складалася під впливом
мов сусідніх народів, відокремленого розвитку певних територій.
Тому усне мовлення представників різних місцевостей України має
відмінності в лексиці, фонетиці, морфології, синтаксисі.
Діалектизми належать до лексики обмеженого вживання.
Проте водночас це потужні джерела, які живлять велику ріку нашої
мови, збагачуючи її синоніміку. Найчастіше діалектизми
використовують у художніх та публіцистичних творах. Тут треба
пам'ятати, що невмотивоване вживання діалектизмів розхитує
літературні норми, знижує рівень культурного мовлення.
3. Діалектизми – це сукупність специфічних мовнихДіалектизми – це сукупність специфічних мовних
засобів, що не властиві літературній мові, алезасобів, що не властиві літературній мові, але
характерні для усного мовлення населення, якехарактерні для усного мовлення населення, яке
проживає у певній місцевості.проживає у певній місцевості.
Три основні наріччя української мови:
* північне;
* південно-західне;
* південно-східне.
5. Сучасна українська мова має три такі наріччя:
•Північне наріччя побутує на терені Чернігівської,
Житомирської, Рівненської, Волинської, північних частин
Київської та Сумської областей.
•Південно-західне наріччя поширене на території
Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Чернівецької,
Хмельницької, Вінницької, Тернопільської, північно-західних
частин Кіровоградської та Одеської областей, південно-західної
частини Київської області, південної частини Житомирської
області, західної частини Черкаської та північної частини
Миколаївської областей.
6. •Південно-східне наріччя охоплює Полтавську,
Харківську, Луганську, Донецьку, Запорізьку,
Дніпропетровську, Херсонську області, Крим, південно-
східні частини Київської, Сумської, Кіровоградської,
Одеської, східну частину Черкаської та південну частину
Миколаївської областей. До цього наріччя належать
говори Середньої Наддніпрянщини, що є основою
літературної мови.
Діалекти української мови відрізняються один від одного
перш за все лексичним складом, фонетикою, стилістикою.
7. Опис говірки села Бірки базується на матеріалах,
зібраних учнями та вчителями місцевої школи.
Спостереження за усним мовленням корінних
жителів села свідчить, що діалектна мова
характеризується різноманітними особливостями у
фонетиці, граматиці і лексиці.
8. Для того, щоб зрозуміти особливості говірки села, треба знати його
історію.
Є декілька легенд .
Перша легенда , яка дійшла до нашого часу, розповідає про те, що
за часів Київської Русі тут було велике місто Біргород, яке захищало
землі країни від набігів кочових племен. Але приблизно в першій
половині ХІІ століття воно було повністю зруйноване і спалене
монголо-татарами, а мешканців усіх вбито. Довгий час люди боялися в
цій місцевості селитися. Отже, носіїв давньої мови тут не стало.
Друга легенда є така: приблизно в середині ХVІ століття на березі
річки Тясмин поселилося декілька сімей селян-втікачів із західних
українських земель. Поступово населення збільшувалося і за
переписом, який був у 1580 році, у селі проживало 96 осіб.
9. Пізніше, у кінці ХVІІ на початку ХVІІІ ст., неподалік від
першого села біля річки Бовтиш, яка впадає в Тясмин, виникло
ще одне поселення. Це були різні села. Вони стали називатися
Перші Бірки й Другі Бірки. І лише в середині ХХ ст. села були
об’єднані в одне – Бірки.
Ці далекі предки більше всього і є основоположниками
нашої говірки.
Є і третя легенда, за якою село заснував Богдан
Хмельницький. Саме у Бірках була резиденція гетьмана, тут він
набирав до свого війська козаків, звідси вів переписку із
польським королем.
Якщо це і так, то у селі поселилися люди із
Наддніпрянщини.
Ці далекі предки більше всього і є основоположниками
нашої говірки.
Отже, якщо вірити легендам, то з давніх-давен до нас
дійшли діалекти із Західної України та Наддніпрянщини. А з
часом у селі виробилася своя говірка.
10. Найцікавішими є лексичні діалектизми села Бірки.
Лексичні діалектизми – місцеві назви понять
загальнонародної мови. Ця група діалектів досліджена
недостатньо. Під час вивчення зібраного лексичного
матеріалу були виявлені діалектизми таких
тематичних груп: назви предметів домашнього побуту,
об’єктів тваринного і рослинного світу, продуктів
сільськогосподарського виробництва, об’єктів
навколишнього природного середовища, понять,
пов’язаних з народними звичаями, віруваннями,
обрядами, морально-етичними нормами та інше.
Найбільше таких слів серед повнозначних частин
мови. Ось деякі із них.
11. Бабкуватий - старий, зморшкуватий (У тебе
обличчя бабкувате);
баблятися – щось довго робити (Що ти там
бабляєшся?);
викабенюватися - викручуватися, вибрикувати
(Годі викабенюватися переді мною);
вичахати – холонути (Постав казан надворі, хай
вичахає);
ґарнаґа – худий високий чоловік ( І куди ти
ростеш, уже, як ґарнаґа);
ґирлиґа – палиця або висока людина (Візьми
ґирлиґу та нажени курей);
ґриса – щур (У повітці завелася ґриса);
кабиця – літня плита під накриттям (Баба
топила плиту в кабиці);
кундубаситься – збирається на дощ (Почало
кундубаситься на дощ);
=
12. мнямля – повільна людина (Ну ти й мнямля);
наверле – іншим боком, навпаки (Поверни
наверле);
нацупити – одягти (Що ти на себе нацупив?);
пацьорки – обірвані кінці, довгі нитки по
краях тканини (У хустки були довгі пацьорки);
печериці – гриби (Піду назбираю в лісі печериць);
просуренки – проліски (Уже розцвіли
просуренки);
пшінка – кукурудза (Наріж корові пшінки);
скоцюрбитися – згорбитися, зігнутися (Сашко
скоцюрбився від холоду);
триндичиха – жінка, яка багато і швидко
говорить (Наталка така триндичиха, її не переслухаєш).
13. Етнографічні діалектизми — це назви місцевих реалій, невідомих або не
використовуваних за межами певного говору. Як правило, це назви одягу, назви
страв місцевої кухні, назви житлових і господарських приміщень та їх частин,
знарядь праці, предметів побуту тощо, назви, пов’язані з місцевим мистецтвом, з
місцевою демонологією.
У Бірках не так багато таких слів.
Гаспид – нечистий, чорт .
Давленка, топтанка – картопляне пюре.
Ерґоня (ирґоня) – жоржина.
Капуста – страва, капусняк.
Моряти – пірнати.
Очкур – ремінь.
Повітка – будівля, в якій утримують худобу.
Саж – невелика будівля, в якій утримують свиней.
Сачок – тепла зимова куртка.
Тканка – невеличка рибацька сітка.
Шубка (рідше плюшка) – жіноча куртка із плюшевої тканини;
коротка шуба.
15. Мова – то цілюще народне джерело, і хтоМова – то цілюще народне джерело, і хто
не припаде до нього вустами, той самне припаде до нього вустами, той сам
висихає від спраги.висихає від спраги.
В. СухомлинськийВ. Сухомлинський
Зафіксувати особливості територіальних говорів і
зберегти їх для науки, для наступних поколінь — така
мета цього дослідження. Кожному, кому дорога доля
рідної мови, повинен записати діалектні слова та
словосполучення рідної говірки, говірки того населеного
пункту, в якому мешкає. Адже кожна говірка — це
частина історії нашого народу. А скільки разів цю
історію в народу хотіли відібрати, знищити!
