Його називали українським Вальтер Скоттом і козацьким Дюма, його романи ставили в один ряд із історичними романами Генріка Сенкевича і Віктора Гюго, перекладали англійською, російською, вірменською, польською та словацькими мовами, від сторінок його книг неможливо було відірвати читачів різних поколінь. Мова йде про видатного українського письменника Володимира Малика (Сиченка), чиє сторіччя із дня народження відзначила у лютому 2021 році літературна Україна.

1. ЛІТОПИСЕЦЬ ІЗ ХХ СТОЛІТТЯ: 100 РОКІВ
ВОЛОДИМИРУ МАЛИКУ
«Духовний вакуум нашого
життя не дає юній душі
поживи для зміцнення,
для стержня. Ми повинні
плекати дитячу душу».
Володимир Малик
(1921-1998)

2. ВИТОКИ
Народився Володимир Малик
(справжнє прізвище Сиченко) 21
лютого 1921 року у селі
Новосілки на Київщині. У романі
«Горить свіча» він назве його
Калиновим Кутом, Старосіллям, і
вже потім — Новосілками...
«Захотілося додому, в той розкішний і
дорогий серцю куточок землі, що здавався
йому найкращим у світі. Та чому здавався?
Він і був найкращим! Розкішні ліси довкола,
луги, поля, озера, тиха, спокійна річка. А
сонця, сонця — хоч відбавляй! Чого ще
треба?» (В. Малик «Горить свіча»)

3. «Теплий вечір. Гудуть хрущі. Літають кажани. А на екрані —
козаки. Сидить голомозий Тарас Трясило, якого обрали
гетьманом, а козаки кидають йому на голову грязюку. І все
це бачу, як тоді...». Це була перша зустріч з історією.

4. 1941-1945
«Живу в борг. Бо я повинен бути
двадцятимільйонним ще в 41-45.
Цього я ніколи не забуваю і забути не
можу. Мав загинути багато разів...
Влітку та восени 1942-го року я писав
такі речі, за які мене могли 100 разів
повісити:
... Я ненавиджу їх, тих виплеканих
націй,
За кров, за глум, за шибениці й сміх!
Хай згинуть назавжди фашисти різних
націй,
Хай згине та земля, що породила їх!»
В дещо зміненій формі я змалював це
у повісті «Двоє над прірвою».

5. «Я став письменником.
Вийшла моя поема-казка для
дітей «Журавлі-журавлики».
... Глянула невільниця:
Диво-дивина!
Павлика-журавлика
Впізнає вона!
Журавля признала,
До крилець припала,
Плачучи-ридаючи,
Горе розказала.
«Не журись, Наталочко, —
Павлик відповів. —
Через два дні будеш
У своїх батьків!»

6. ВІД
ПОЕЗІЇ...

7. ... ДО ПРОЗИ

8. У ГЛИБИНУ
ВІКІВ
«Я хотів показати наші корені.
Русь – це ми! Це Київська
земля, це підмурок України!
Своїм романом я хотів
показати нашому читачеві,
особливо молодому, хто ми,
звідки пішли — «одкуда есть
пішла руська земля і хто в ній
перший княжити розпочав».

9. Задум тетралогії «Таємний посол» виник у Володимира Малика під впливом
відомої картини Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану».
Милуючись нею, письменник подумав, що художник на своєму полотні
відобразив лише мить з життя захисників своєї землі. Тоді він вирішив написати
роман, де можна було показати, як вони жили, сіяли та збирали хліб, займалися
торгівлею, ремеслами, кохали та воювали, гинули у неволі та війнах.

10. Головний герой тетралогії — молодий козак-
розвідник Арсен Звенигора. Ця особа зовсім
невигадана. Напередодні війни кошовий
отаман Запорозької Січі Іван Сірко послав свого
розвідника до Туреччини вивідати її військові
плани. Досконало володіючи турецькою
мовою, знаючи звичаї та побут ворога, цей
кмітливий та винахідливий «таємний посол»
роздобув та привіз на Запоріжжя фірман (указ)
султана Магомета Четвертого про
загарбницький похід в Україну.
А поруч із ним — донський козак Роман
Воїнов, шляхтич Мартин Спихальський,
болгарський воєвода Младлен та його син
Ненко (колишній яничар Сафар-бей), юний
Яцько, стрілець Кузьма Рожков та односелець
Іваник, запорожці Метелиця, Сікач і Товкач...
та усіх не перерахувати. На їхню долю випадає
дорога без кінця — одвічна боротьба за
батьківщину і волю.

11. Кожна література повинна мати своїх «Трьох
мушкетерів». І нехай вони будуть не
мушкетерами, а козаками-відчайдухами,
головне — пригоди, втечі, інтриги, таємниці,
битви, віддана дружба, кохання з першого
погляду і на все життя... Ну одним словом,
усього, щоб не відриватися від першої до
останньої сторінки. Недарма тетралогію
«Таємний посол» заслужено ставлять у один
ряд із романами Олександра Дюма і Генріка
Сенкевича.
За тетралогію «Таємний посол» і
роман «Князь Кий» Володимир
Малик отримав премію
ім. Лесі Українки у 1983 р.

12. ...А ДОРОГА БЕЗ КІНЦЯ ПРОДОВЖУВАЛАСЯ...

13. «Роман «Князь Ігор» (це новий варіант роману «Черлені щити» я «знайшов»,
підіймаючись по уявній хронологічній драбині. Дійшов до 1185 року і ахнув – це ж
похід Ігоря Сіверського на половців та славнозвісне «Слово о полку Ігоревім»! А що
ми знаємо про ці події, про «Слово»? Дуже мало. Загадок тут більше, ніж відповідей.
Чому Ігор вирішив сам піти в похід?.. Хто був автором «Слова» і чому він до обох – до
Ігоря та Святослава київського – ставився приязно, хоч ці князі нерідко ворогували
між собою? Чи був насправді Боян і чому про нього немає жодного слова
в літописах? І багато інших «чому» пояснюються в новому варіанті мого роману».

14. «Славута! Назвемо співця так. Назвемо цим
прекрасним прадавнім іменем, поки
щасливий випадок не відкриє нам його
справжнього наймення. Письменник не став
чекати щасливого випадку — версія з наукової
подачі Леоніда Махновця була озвучена їм у
романі «Князь Ігор»: таємничий Боян
перетворився на цілком реального Яна
Вишатича, Славута ж, хоча й не зник із
сторінок твору, поступився місцем
Володимиру Галицькому.
У романі «Князь Ігор» знамените «Слово о
полку...» вперше у вигляді політичної промови
гучно звучить з його уст на князівському
сеймі, де обговорюють невдачу Ігоревого
походу. У важку хвилину Володимир
Галицький підтримав свого шурина: «Слово...»
прозвучало на захист буйного Святославовича
із такою силою, що ні в кого не вистачило духу
дорікнути буйного Святославовича за його
нерозсудливий вчинок».

15. Привітна й мудра усмішка його.
А пам’ять – невгасима.
Знову й знову
порадитись до Малика йдемо,
до благодатної криниці слова.
О. Печора
Його називали козацьким Дюмою,
українським Сенкевичем або Вальтер
Скоттом, «прекрасним письменником, а
людиною — ще прекраснішою».
«Він заворожує чудовими й чарівними
мандрами з країни в країну, з епохи в
епоху, примушує радіти й ридати,
любити й ненавидіти, переживати, як
власні, знегоди й перемоги героїв».
Б. Чайківський