Види договорів в торгівлі загальні поняття та їх структура

1. Зміст
Введення
Глава 1. Види договорів
§ 1. Взаємні односторонні договори
§ 2. Оплатне і безоплатні договори
§ 3. Вільні і обов'язкові договори
Глава 2. Класифікація цивільно-правових договорів
§ 1. Класифікація за Н.Д. Єгорову
§ 2. Основні і попередні договори
§ 3. Інші поширені класифікації
Глава 3. Взаємоузгоджені договори і договори приєднання
§ 1. Класифікація за А. Кабалкіна
Висновок
Список літератури
Введення
Класифікація договорів належить до числа давніх проблем цивілістики. Наявність у
всіх договорів загальних ознак - збігу волі і волевиявлення, правомірність дії, дії
принципу допустимості і свободи договору - не виключає можливість їх
класифікації. Класифікація договорів дозволяє вирішувати низку важливих завдань.
Оскільки договори є різновидом угод, на них поширюється і розподіл угод на різні
види. Так, загальне для всіх угод вчення про поділ їх на консенсуальні і реальні в рівній
мірі можна застосувати і до договорів. Я пропоную розглянути поділ, який має
відношення тільки до договорів і не застосовується до односторонніх правочинів.
Наявність загальних типових рис договорів і відмінності між ними полегшує для
суб'єктів правильний вибір виду договору, забезпечує його відповідність змісту
регульованої діяльності, створює можливість на науковій основі систематизувати
законодавство про договори, підвищувати узгодженість нормативних актів. У
відповідності з різними підставами класифікації договори можна поділяти на різні види.
Основою такого поділу можуть бути самі різні категорії, які обираються в
залежності від переслідуваних цілей. Розподіл договорів на окремі види має не тільки
теоретичне, але й важливе практичне значення. Воно дозволяє учасникам цивільного

2. обороту досить легко виявляти і використовувати у своїй діяльності найбільш істотні
властивості договорів, вдаватися на практиці до такого договору, який найбільшою
мірою відповідає їх потребам
Глава 1. Види договорів
§ 1. Взаємні односторонні договори
Залежно від характеру розподілу прав і обов'язків між учасниками всі договори
поділяються на взаємні і односторонні. Односторонній договір породжує у однієї сторони
лише права, а в іншої - тільки обов'язки. Тому «тільки одна з сторін зобов'язана вчинити
певні дії на користь іншої, а остання має до неї лише право вимоги».
У взаємних договорах кожна сторона набуває права і обов'язки по відношенню до
іншої сторони. За таким договором «кожна сторона вважається боржником у тому, що
зобов'язана зробити на користь іншої сторони, і одночасно кредитором у відношенні того,
що має право вимагати». (2, ст. 308, п.2)
Більшість договорів носить взаємний характер. Так, за договором купівлі-продажу
продавець отримує право вимагати від покупця сплати грошей за продану річ і одночасно
зобов'язаний передати цю річ покупцеві. Покупець, у свою чергу, набуває право вимагати
передачі йому проданої речі і одночасно зобов'язаний сплатити продавцеві покупну
ціну. Разом з тим зустрічаються і односторонні договори. Наприклад, одностороннім є
договір позики, оскільки позикодавець наділяється за цим договором правом
вимагати повернення боргу і не несе будь-яких обов'язків перед позичальником. Останній,
навпаки, не отримує жодних прав за договором і несе тільки обов'язок щодо повернення
боргу.
Односторонні договори необхідно відрізняти від односторонніх угод. Останні не
відносяться до договорів, так як для їх вчинення не потрібно угоди сторін, а досить
волевиявлення однієї сторони.
§ 2. Оплатне і безоплатні договори
Зазначені договори різняться в залежності від опосредуемого договором характеру
переміщення матеріальних благ. Оплатним визнається договір, за яким майнове надання
однієї Сторони зумовлює зустрічнемайнове надання від іншої сторони. Якщо «одна
сторона повинна одержати плату чи інше зустрічну оплатне надання за виконання своїх
обов'язків». (2, ст.423, п. 1).
У безоплатному договорі майнове надання проводиться тільки однією стороною
без отримання зустрічного майнового надання від іншої сторони.
Кабалкин А. вважає, що в умовах переходу до ринку більшість договорів є
оплатним. Так, договір купівлі-продажу - це відшкодувальний договір, який, в принципі,
безоплатним бути не може. Договір дарування, навпаки, за своєю юридичною природою -
безплатний договір, який, в принципі, не може бути оплатним. Деякі ж договори можуть
бути як оплатним, так і безоплатними. Наприклад, договір дорученняможе бути і

3. оплатним, якщо повірений отримує винагороду за надані послуги, і безоплатним, якщо
такої винагороди не виплачується (ст. 972 ЦК).
Тому в законі визначено, що «договір передбачається оплатним, якщо із закону,
інших правових актів, а також істоти чи змісту договору не випливає інше».
Більшість договорів носять БЕЗОПЛАТНО характер, що відповідає природі
суспільних відносин, регульованих цивільним правом. З цієї ж причини п. 3 ст. 423
ГК встановлює, що договір передбачається оплатним, якщо із закону, інших правових
актів, змісту або суті договору не випливає інше.
§ 3. Вільні і обов'язкові договори
За підставами укладання всі договори поділяються на вільні та обов'язкові. Вільні -
це такі договори, укладання яких цілком залежить від розсуду сторін. Висновок же
обов'язкових договорів, як це випливає з самого їх назви, є обов'язковим для однієї або
обох сторін. Більшість договорів носить вільний характер. Вони укладаються
за бажанням обох сторін, що цілком відповідає потребам розвитку ринкової
економіки.Однак в умовах економічно розвиненого суспільства зустрічаються й
обов'язкові договори. Обов'язок укладання договору може випливати із самого
нормативного акта. Наприклад, в силу прямої вказівки закону у випадках створення
юридичної особи укладення договору банківського рахунку стає обов'язковим як для
банківської установи, так і для створеної юридичної особи (п. 2 ст. 846 ЦК). Юридична
обов'язок укласти договір може випливати і з адміністративного акта. Так, видача місцевої
адміністрацією ордера на житлове приміщення зобов'язує житлово-експлуатаційну
організацію укласти договір соціального житлового найму з тим громадянином, якому
виданий орган.
Серед обов'язкових договорів особливе значення мають публічні договори. Вперше
в нашому законодавстві публічний договір був передбачений ст. 426 ЦК. Відповідно до
зазначеної статті публічний договір характеризується наступними ознаками:
1) Обов'язковим учасником публічного договору є комерційна організація.
2) Зазначена комерційна організація повинна здійснювати діяльність з продажу
товарів, виконання робіт або надання послуг.
3) Дана діяльність повинна здійснюватися комерційною організацією щодо
кожного, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального
користування, послуги зв'язку, енергопостачання, медичне, готельне обслуговування
тощо).
4) Предметом договору має бути здійснення комерційної організацією діяльності,
зазначеної в п. 2 і 3.
При відсутності хоча б одного із зазначених ознак договір не є публічним і
розглядається як вільний договір. Так, якщо підприємство роздрібної торгівлі укладає з
громадянином договір купівлі-продажу канцелярських товарів, якими торгує це
підприємство, то даний договір є публічним. Якщо ж підприємство роздрібної торгівлі

4. укладає договір з іншим підприємством про продаж останньому зайвого торгового
обладнання, то це - вільний договір, оскільки його предметом не є діяльність комерційної
організації з продажу товарів, що здійснюється у відношенні кожного, хто до неї
звернеться.
Практичне значення виділення публічних договорів полягає в тому, що до
публічних договорів застосовуються правила, відмінні від загальних норм договірного
права. До числа таких спеціальних правил, що застосовуються до публічних договорів,
належать такі:
1) Комерційна організація не має права відмовитися від укладення публічного
договору за наявності можливості надати споживачеві відповідні товари, послуги,
виконати для нього відповідні роботи.
2) При необгрунтованому ухиленні комерційної організації від укладання
публічного договору інший бік вправі по суду вимагати укладення з нею цього
договору відповідно до положень, що застосовуються при укладанні договору в
обов'язковому порядку.
3) Комерційна організація не має права надавати перевагу одній особі перед іншим
щодо укладення публічного договору, крім випадків, коли законом або іншими правовими
актами допускається надання пільг для окремих категорій споживачів. Так,
автотранспортне підприємство, що здійснює перевезення пасажирів, не вправі відмовити у
перевезенні одного з пасажирів тільки з тієї причини, що працівник цього
автотранспортного підприємства обіцяв своєму знайомому залишити для нього місце в
автобусі. Однак таке перевагу допускається, якщо це передбачено законом або іншим
правовим актом. Наприклад, відповіднодо ст. 15 Закону РФ «Про ветеранів» інваліди
Великої Вітчизняної війни користуються переважним правом установки за місцем їх
проживання телефонного апарату.
4) Ціна товарів, робіт і послуг, а також інші умови публічного договору
встановлюються однаковими для всіх споживачів, за винятком випадків, коли законом і
іншими правовими актами допускається надання пільг для окремих категорій
споживачів. Так, енергопостачальна організація не може відпускати електроенергію
одним споживачам за однією ціною, а іншим - за іншою. Виняток становлять ті споживачі,
яким пільги з оплати електроенергії встановлені законом або іншим правовим
актом. Наприклад, відповідно до Указу Президента Російської Федерації № 431 від 5.05.92
р. «Про заходи щодо соціальної підтримки багатодітних сімей» багатодітним сім'ям
надано знижку в оплаті комунальних послуг не нижче 30%.
5) У випадках, передбачених законом, Уряд Російської Федерації може видавати
правила, обов'язкові для сторін при укладенні та виконанні публічних договорів (типові
договори, положення і т. п.).
6) Умови публічного договору, які не відповідають вимогам п. 4 або 5, є
нікчемною.

5. З позовом про спонукання укласти публічний договір вправі звернутися тільки
контрагент комерційної організації, зобов'язаною його укласти.
У практиці арбітражних судів постало питання про те, чи вправі комерційна
організація, в обов'язки якої входить виконання робіт або надання послуг, щодо кожного,
хто до неї звернутися, вимагати укладення договору зі споживачем у зв'язку з ухиленням
останнього від його укладення.
Як випливає з пункту 1 статті 421 ГК РФ, примушування до укладення договору не
допускається, за винятком випадків, коли обов'язок укласти договір передбачена цим
Кодексом, законом чи добровільно прийнятим зобов'язанням.
Пункт 3 статті 426 ЦК України встановлює, що при необгрунтованому ухиленні
комерційної організації від укладання публічного договору застосовуються положення,
передбачені пунктом 4 статті 445 ГК РФ.
У пункті 4 цієї статті передбачено таке: якщо сторона, для якої відповідно до цього
Кодексу або інших законів укладення договору обов'язково, ухиляється від його
укладення, інша сторона має право звернутися до суду з вимогою про спонукання укласти
договір.
За змістом пунктів 1 і 3 статті 426, а також пункту 4 статті 445 ГК РФ звернутися
до суду з позовом про спонукання укласти публічний договір може тільки контрагент
зобов'язаної сторони.
Комерційна організація примушувати споживача до укладення такого договору не
має права.
У тих випадках, коли споживач користується послугами (енергопостачання,
послуги зв'язку і т.п.), що надаються зобов'язаною стороною, проте від укладення
договору відмовляється, арбітражні суди повинні мати на увазі наступне: фактичне
користування споживачем послугами зобов'язаної сторони слід вважати відповідно до
пункту 3 статті 438 ГК РФ як акцепт абонентної оферти, запропонованої стороною, яка
надає послуги (виконує роботи). Тому дані відносини повинні розглядатися як договірні.
Глава 2. Класифікація цивільно-правових договорів
Класифікація будь-якого поняття припускає його поділ на кілька видів (типів). Як
зазначає М.І. Брагінський, такий поділ може бути вироблено двома способами: 1)
дихотомія, за допомогою якої, використовуючи послідовно певну підставу (критерій),
ділять поняття на дві групи, одну з яких характеризує наявність цього підстави, а другу -
його відсутність; 2) за допомогою певних підстав створюється необмежене число груп, в
кожній з яких зазначені підстави відповідним чином індивідуалізуються.
"Основна проблема будь-якої класифікації полягає у виборі того єдиного підстави,
яке повинно бути покладено в основу розподілу". Саме з цієї причини у вітчизняній і
зарубіжній літературі робилося раніше і робиться сьогодні досить велика кількість спроб
класифікації цивільно-правових договорів, деякі з яких невдалі, не визнані.

6. Спочатку набули поширення концепції (теорії) класифікації, засновані на різного
роду економічних ознаках. Зокрема, Г.Н. Амфітеатров пропонував ділити договори на
виникаючі в області виробництва, торгівлі та сільського господарства. Згодом у літературі
при класифікації стали використовуватися як економічні, так і юридичні ознаки, тобто
застосовувалася теорія "комбінованого критерію". Результатами сучасного дослідження
проблем класифікації договорів стало твердження, що "насправді" комбінований критерій
"перетворився на просту суму критеріїв, завдяки чому єдина підстава розподілу
замінюється необмеженим їх числом". Крім того, наголошується, що "по суті
використання комбінованого критерію означає відмову від вирішення проблеми, оскільки,
по-перше, дана теорія, оперуючи неконкретизована категоріями, не дає відповіді, що ж
врешті-решт дозволяє виділити і розмежувати договірні види, а, по - друге, не дозволяє
використовувати їх для вирішення практичних завдань. Така концепція, будучи досить
зручною, сприяє виділенню будь-яких договірних видів, у силу чого в їх переліку
проявляються швидше риси інвентаризації, а не класифікації ".
§ 1. Класифікація за Н.Д. Єгорову
У літературі висвітлені різні точки зору авторів на критерій класифікації цивільно-
правових договорів. Єгоров Н.Д. виробляє наступний розподіл щодо договорів,
виключаючи з їх числа односторонні угоди:
в залежності від юридичної спрямованості:
-Основні договори;
- Попередні договори;
в залежності від того, хто може вимагати виконання договору:
- Договори на користь учасників договору (право вимоги виконання належить
тільки учасникам договору);
- Договори на користь осіб, які не брали участі в укладенні договору, але мають
право вимоги виконання договору;
в залежності від характеру розподілу прав і обов'язків між учасниками:
взаємні договори;
- Односторонні договори;
в залежності від опосредуемого договором характеру переміщення матеріальних
благ:
- Оплатне договори;
- Безоплатні договори;
в залежності від підстави укладення договору:

7. - Вільні договори;
- Обов'язкові договори:
- Публічні договори;
в залежності від способу укладання договору:
- Взаємоузгоджені договори;
- Договори приєднання.
§ 2. Основні і попередні договори
Цивільно-правові договори різняться в залежності від їх юридичної
спрямованості. Основний договір безпосередньо породжує права і обов'язки сторін,
пов'язані з переміщенням матеріальних благ, передачею майна, виконанням робіт,
зазначенням послуг і т.п. Попередній договір - це угода сторін про укладення основного
договору в майбутньому. Більшість договорів - це основні договори, попередні договори
зустрічаються значно рідше. До введення на території Російської Федерації ст. 60 Основ
цивільного законодавства 1991 р. цивільним законодавством Росії прямо не передбачалася
можливість укладення попередніх договір. Однак укладення таких договорів допускалося,
оскільки це не суперечило основним засадам і загального змісту законодавства України. В
даний час укладення попередніх договорів регламентується ст. 429 ЦК. Відповідно до
зазначеної статті за попереднім договором сторони зобов'язуються укласти в майбутньому
договір про передачу майна, виконанні робіт чи наданні послуг на умовах, передбачених у
попередньому договорі. Попередній договір укладається у формі, встановленій для
основного договору, а якщо форма договору не встановлена, то в письмовій
формі. Недотримання правил про форму попереднього договору тягне його нікчемність.
Брагінський М.І. у тлумаченні даного інституту викладає, що «форма попереднього
договору повинна відповідати вимогам, що пред'являються до основного договору. Якщо
ж такі вимоги законами або іншими правовими актами не встановлено, попередній
договір підлягає висновку в простій письмовій формі. Основний договір повинен бути
укладений на умовах, передбачених попереднім договором.
Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють встановити предмет, а
також інші істотні умови договору. Так, сторони можуть укласти договір, за яким власник
житлового будинку зобов'язується його продати покупцеві, а покупець купити його на
початку літнього сезону. У зазначеному попередньому договорі обов'язково повинні
міститися умови, що дозволяють визначити той житловий будинок, який в майбутньому
буде проданий, а також його продажну ціну і перелік осіб, які зберігали у відповідності до
закону право користування цим житловим будинком. В іншому випадку даний попередній
договір буде вважатися неукладеним.
У попередньому договорі вказується термін, в який сторони зобов'язуються
укласти основний договір. Якщо такий термін у попередньому договорі не визначений,
основний договір підлягає укладення протягом року з моменту укладення попереднього
договору. Якщо у вказані вище строки основний договір не буде укладений і жодна зі

8. сторін не зробить інший стороні пропозицію укласти такий договір (оферта), попередній
договір припиняє свою дію.
Також цікавим є питання про включення в основний договір умов, не передбачених
попереднім договором. Він вирішується арбітражним судом з урахуванням конкретних
обставин справи.
У практиці арбітражних судів виникло питання, чи вправі арбітражний
суд примушувати бік включити в основний договір умови про ціну, якщо таку умову не
було передбачено в попередньому договорі.
Згідно з пунктом 1 статті 429 ЦК РФ за попереднім договором сторони
зобов'язуються в майбутньому укласти договір на умовах, передбачених
попереднім договором (про що було вже сказано вище).
Якщо в попередньому договорі умову про ціну не було сказано, то це не означає,
що сторони не визначилися в цьому питанні. Відповідно до статті 424 ГК РФ виконання
договору оплачується за ціною, встановленою угодою сторін. При відсутності в
безкоштовне договорі умови про ціну і неможливості її визначення виходячи з умов
договору виконання договору має бути оплачено за ціною, яка
при порівняннихобставинах звичайно стягується за аналогічні товари, роботи і послуги.
Звідси випливає, що вимога про включення в основний договір умови про те, що
ціна визначається в порядку, передбаченому статтею 424 ГК РФ, має бути задоволено
арбітражним судом.
У тому випадку, коли в попередньому договорі зазначено, що умова про ціну буде
визначено сторонами в основному договорі, такий запис повинна розцінюватися
арбітражним судом як досягнення згоди сторін про включення в договір цієї умови та
розбіжності щодо встановлення конкретної ціни також підлягають розгляду арбітражним
судом.
Якщо одна з сторін спору за відсутності в попередньому договорі умови про ціну
наполягає на включенні в основний договір умови про визначення ціни в іншому порядку,
ніж передбачено статтею 424 ГК РФ, або вимагає зазначення в ньому конкретної ціни, а
інша сторона заперечує проти цього, то арбітражний суд не вправі розглядати такий спір.
У випадках, коли сторона, яка уклала попередній договір, в межах терміну його дії
ухиляється від укладення основного договору, застосовуються правила, передбачені для
укладення обов'язкових договорів.Попередній договір необхідно відрізняти від угод про
наміри, що мають місце на практиці. У зазначених угодах про наміри лише
фіксується бажання сторін вступити в майбутньому в договірні відносини. Проте сама
угода про наміри не породжує будь-яких прав і обов'язків у сторін, якщо в ньому не
встановлено інше. Тому відмова одного з учасників угоди про наміри укласти
передбачений такою угодою договір не тягне для нього будь-яких правових наслідків і
може тільки вплинути на його ділову репутацію.
Договори на користь їх учасників та договори на користь третіх осіб.

9. Зазначені договори різняться в залежності від того, хто може вимагати виконання
договору. Як правило, договори укладаються на користь їх учасників, і право вимагати
виконання таких договорів належить тільки їх учасникам. Разом з тим зустрічаються і
договори на користь осіб, які не брали участі в їх укладанні, тобто договори на користь
третіх осіб.
Відповідно до ст. 430 ЦК договором на користь третьої особи визнається договір, в
якому сторони встановили, що боржник зобов'язаний зробити виконання не кредитору, а
зазначеному або не вказаною в договорі третій особі, яка має право вимагати від
боржника виконання зобов'язання на свою користь. Так, якщо орендар уклав договір
страхування орендованого майна на користь його власника (орендодавця), то право
вимоги виплати страхового відшкодування при настанні страхового випадку належить
орендодавцю, на користь якої і укладено договір страхування. І тільки в тому випадку,
коли третя особа відмовилася від права, наданого їй за договором, кредитор може
скористатися цим правом, якщо це не суперечить закону, іншим правовим актам і
договором. Так, у наведеному прикладі орендар, який уклав договір страхування на
користь орендодавця, тільки в тому випадку має право вимагати виплати йому страхового
відшкодування, коли останній відмовився від права на його отримання. Разом з тим у
самому договорі можуть бути передбачені інші наслідки відмови третьої особи від
належного йому права вимоги. Наприклад, у наведеному вище прикладі в договорі
страхування може бути передбачено, що у разі відмови орендодавця від отримання
страхового відшкодування останнє орендарю не виплачується. Інші наслідки можуть бути
передбачені і законом. Наприклад, відповідно до чинного законодавства за договором
особистого страхування на випадок смерті на користь третьої особи, при настанні
страхового випадку - смерті застрахованої громадянина - останній, зрозуміло, не може
вимагати виплати страхового відшкодування навіть у тому випадку, якщо третя особа
відмовилася від цього права .
Якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами або договором, з
моменту вираження третьою особою боржника наміру скористатися своїм правом за
договором сторони не можуть розривати чи змінювати укладений ними договір без згоди
третьої особи (п. 2 ст. 430 ЦК).
Зазначене правило введене з метою захисту інтересів третьої особи, яка у своїй
господарській діяльності може розраховувати на використання того права, яке воно
отримало за договором, укладеним на його користь. Оскільки зміна або розірвання
договору, укладеного на користь третьої особи, може поставити в скрутне становище
третя особа, що вирішила скористатися наданим йому правом, чинне законодавство
перекриває можливість припинення або зміни змісту цього права після того, як третя
особа висловила боржникові свій намір скористатися цим правом.
Зазначене правило застосовується, якщо інше правило не передбачено законом,
іншими правовими актами або договором. Так, відповідно до ст. 59-61 Статуту
залізниць договір перевезення, що укладається між вантажовідправником і залізницею на
користь вантажоодержувача, може бути змінений без згоди вантажоодержувача навіть у
тому випадку, якщо вантажоодержувач висловив бажання скористатися правом, що
виникли у нього за договором перевезення.

10. Боржник у договорі, укладеному на користь третьої особи, має право висувати
проти вимоги третьої особи заперечення, які він міг би висунути проти кредитора (п. 3 ст.
430 ЦК). Так, якщо вантажоодержувач пред'являє до перевізника вимога про неналежну
якість доставленого вантажу, останній має право посилатися на те, що якість вантажу
погіршився з вини працівників вантажовідправника, здійснювали його завантаження.
Від договорів на користь третьої особи слід відрізняти договори про виконання
третій особі. Останні не надають третій особі жодних суб'єктивних прав. Тому вимагати
виконання таких договорів третя особа не може. Наприклад, при укладенні між
громадянином і магазином договору купівлі-продажу подарунка з врученням його
імениннику останній не має права вимагати виконання цього договору.
§ 3. Інші поширені класифікації
Проаналізувавши вітчизняну і зарубіжну літературу, законодавство РФ і країн
романо-германської правової системи, можна виділити такі поширені класифікації
цивільно-правових договорів:
1. За своєю юридичною природою договори можуть бути консесуальними і
реальними. Консесуальними є договори, в яких права та обов'язки сторін виникають
одразу після досягнення сторонами угоди (консенсусу) про встановлення прав та
обов'язків (наприклад, договір купівлі - продажу). Договір вважається реальним, якщо
права і обов'язки сторін виникають після досягнення угоди і передачі речі (наприклад,
договір позики).
2. У залежності від впливу на дійсність договору підстави його виникнення
договори можна розділити на абстрактні і каузальні. Дійсність абстрактного договору не
залежить від підстави його виникнення (договір банківської гарантії в міжнародному
приватному праві). Відповідно, основу (мета) укладення каузального договору є умовою
його дійсності (практично всі договори: купівлі - продажу, дарування, підряду,
страхування, оренди і т. д.).
3. У залежності від впливу тих чи інших умов (фактів) на дію договору всі
договори можна класифікувати на умовні:
1) під відкладальною умовою (вступ договору в силу залежить від настання будь -
якої умови (факту), при цьому сторонам не відомо, станеться вона чи ні
(наприклад, договір оренди приміщення за умови закінчення його будівництва до певного
терміну);
2) під отменітельним умовою (договір припиняється через настання будь - якої
умови (факту) (наприклад, договір оренди транспортного засобу з умовою його розірвання
за умови його поломки)
і безумовні (дія договору не залежить від настання будь - яких умов (фактів) (це
може бути будь-який договір).
4. На основі наявності чи відсутності юридичного зв'язку одного договору з іншим
виділяються основні (головні) і додаткові договори. Додаткові договори є юридичним

11. продовженням інших (основних) договорів і тому поділяють їх юридичну долю (тобто
якщо основний договір буде визнаний недійсним, то й додатковий договір також буде
недійсним). Додаткові договори, як правило, забезпечують виконання основних. У зв'язку
з цим найбільш поширеними такими договорами є угода про неустойку, договір поруки,
застави і т. д. Відповідно, основні договори, навпаки, є самостійними і не поділяють
юридичну долю будь - яких інших договорів
5. У залежності від можливості оцінки ризику при укладанні договору розрізняють
комутативні (мінові) і алеаторних (ризикові) договори. У момент виникнення комутативне
договору вигода або втрата кожної сторони може бути оцінена (більшість договорів:
купівлі - продажу, міни, дарування, оренди і т. д.). У момент укладання алеаторного
договору вигода або втрата сторін не може бути визначена і залежить від настання або
ненастання тих чи інших обставин (наприклад, договір страхування).
6. У залежності від об'єкта договори поділяються на речові та
зобов'язальні. Об'єктом речових договорів є певна річ (речі). Об'єктом ж зобов'язального
договору є певні дії (або бездіяльність) певної особи (кола осіб).
7. Також залежно від об'єкта можна договори підрозділити на такі типи
(види): договори про передачу майна (купівля - продаж, дарування, оренда тощо),
договори про надання послуг (договір перевезення, договір про надання платних
медичних послуг та ін .), договори на виконання робіт (договір підряду, договір про
виконання науково - технічних робіт і т. д.), договори про заснування різних утворень
(установчі договори, договір простого товариства).
8. За змістом регульованою договорами діяльності виділяють два основних типи
договорів: майнові і організаційні. До числа майнових належать договори, спрямовані на
регулювання діяльності осіб з приводу певного
блага. Специфікою організаційних договорів є те, що вони призначені створити
передумови, передбачити можливості для подальшої підприємницької або іншої
діяльності. Усередині кожного типу можуть бути виділені види договорів, що
характеризуються стійкими істотними ознаками. Так, серед майнових договорів
виділяють три основних види: а) на передачу майна; б) виконання робіт; в) надання
послуг. При цьому зазначені види, у свою чергу, поділяються на підвиди (наприклад,
купівля - продаж, підряд, комісія та ін.) Серед організаційних договорів також можна
виділити три основні види: а) установчі договори (наприклад, про освіту юридичних осіб),
б) договори - угоди (наприклад, між юридичними особами та органами
місцевого самоврядування); в) генеральні (в них визначаються найбільш загальні умови
майбутньої діяльності, які потім деталізуються або доповнюються в майнових договорах).
9. У торговій сфері (комерційному праві) виділяють (зокрема, Б. І. Пугинський)
реалізаційні договори, посередницькі, договори, що сприяють торгівлі, і організаційні
договори. На думку Б.І. Пугинский, реалізаційні договори представляють собою ядро
торгового обороту. Це, перш за все, такі договори, які оформляють відносини за оплатній
реалізації товару для підприємницьких і господарських потреб. До їх числа належать
договори поставки, оптової купівлі - продажу, контрактації, закупівель для державних
потреб, договори міни товарів, пов'язаної з підприємницькою діяльністю. Також, як
вважає Пугинський, до цієї групи договорів слід віднести товарний кредит. Хоча він

12. включений в голову ЦК РФ про кредитування, по суті, він є "продажем з умовою оплати
вартості товару в майбутньому". На погляд Пугинський, відповідно до класифікації ГК РФ
посередницькі договори в основному відносяться до договорів на оплатне надання
послуг. У сфері торгівлі змістом таких договорів є "вчинення особою дій з приводу товару
в інтересах будь - якого учасника торгового обороту". До даної групи відносяться
договори комісії, у т. ч. консигнації, доручення, комерційної концесії, торгового
агентування. До договорів, що сприяють торгівлі, слід відносити договори на
виконання маркетингових досліджень, створення рекламної продукції, зберігання товарів,
страхування товарів і комерційних ризиків, транспортної експедиції та ін До групи
організаційних договорів входять угоди про виняткову продажу товарів, договори про
організацію взаємопов'язаної діяльності з реалізації товарів, договори органів виконавчої
влади про міжрегіональні поставки товарів, договори органів влади та місцевого
самоврядування з виробничими і торговими фірмами з питань здійснення торгівлі та ін
10. В даний час недостатньо дослідженим залишається один з найбільш складних і
істотних питань класифікації, пов'язаний з вибором критерію (підстави) поділу договорів
на види, передбачені в даний час другої частиною Цивільного кодексу
РФ. О.А. Красунчиків в якості такого критерію висував спрямованість цивільно-правових
зобов'язань. М.В. Гордон вважає, що таким критерієм виступає правовий результат, на
досягнення якої спрямований договір. На думку А. Кашаніна, перелік цивільно-правових
договорів залежить від ступеня розвитку обороту і потреб суспільства в тих чи інших
видах; коло можливих договорів і поділ їх на види залежить в основному від видів об'єктів
цивільних прав; "відповідно можна стверджувати, що підставою диференціації договорів
на види є правова мета (кауза) договору, тобто його спрямованість на правові наслідки, які
досягаються при належному виконанні договору: перехід права власності на майно
за гроші, відшкодувальний перехід правомочності володіння і користування, оплатне
виконання роботи і перехід права власності на її результат замовнику і т. д. ".
Глава 3. Взаємоузгоджені договори і договори приєднання
Зазначені договори різняться залежно від способу їх укладення. При укладанні
взаємоузгоджених договорів їх умови встановлюються усіма сторонами, які беруть участь
у договорі. При укладанні ж договорів приєднання їх умови встановлюються тільки однієї
зі сторін. Інша сторона позбавлена можливості доповнювати чи змінювати їх і може
укласти такий договір тільки погодившись з цими умовами (приєднавшись до цих
умов). Відповідно до п. 1 ст. 428 ЦК договором приєднання визнається договір, умови
якого визначені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і могли
бути прийняті іншою стороною не інакше як шляхом приєднання до запропонованого
договору в цілому. Прикладом договорів приєднання можуть служити договори
перевезення, укладаються залізницею з клієнтами, договори прокату, договори побутового
підряду і т.д.
Брагінський М.І. виділяє дві характерні особливості, притаманні договором
приєднання: (3, ст. 428) умови договору приєднання повинні бути визначені однією із
сторін у формулярах або інших стандартних формах. До числа таких стандартних форм і
формулярів не можуть бути віднесені розтиражовані зразки текстів договорів, які
використовуються багатьма організаціями. У цих випадках друга сторона має право
заявити про розбіжності за окремими пунктами або по всьому тексту договору в цілому і в

13. кінцевому підсумку умови договору будуть визначатися в звичайному порядку, тобто за
угодою сторін;
умови договору, визначені у відповідному формулярі або містяться
в стандартній формі, можуть бути прийняті іншою стороною не інакше як шляхом
приєднання до цих умов. Це вимога виключає можливість сторін у договорі приєднання
формулювати умови, що відрізняються від умов, виражених в стандартній формі або
формулярі, а для сторони, яка приєдналася - і саму можливість заявляти при укладенні
договору про розбіжності за його окремими умовами.
У Цивільному кодексі «не встановлені випадки та порядок розробки формулярів та
стандартних форм договорів, не передбачені також будь-які вимоги до організацій, які
розробляють договори приєднання».
Оскільки умови договору приєднання визначаються тільки однієї з договірних
сторін, необхідно якось захищати інтереси іншої сторони, не приймає участь у визначенні
умов договору. У цих цілях п. 2 ст.428 ЦК надає приєдналася стороні право вимагати
розірвання йди зміни договору, якщо договір приєднання хоча і не суперечить закону та
іншим правовим актам, але позбавляє цю сторону прав, що зазвичай надаються за
договорами такого виду, виключає або обмежує відповідальність другої сторони за
порушення зобов'язань, або містить інші явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася
умови, які вона, виходячи зі своїх розумно розуміються інтересів, не прийняла б за
наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. Так, якщо в договорі
приєднання встановлена відповідальність сторони, яка приєдналася у вигляді значної за
сумою штрафної неустойки і виключена будь-яка відповідальність іншої сторони, то
приєдналася до договору сторона вправі вимагати або виключення з договору умов про її
відповідальність, або встановлення сумірною відповідальності іншого боку. Проте, якщо
сторона приєдналася до договору у зв'язку із здійсненням своєї підприємницької
діяльності, то пред'явлене нею вимога про розірвання чи зміну договору не підлягає
задоволенню, якщо приєдналася до договору сторона знала або повинна була знати, на
яких умовах укладений договір.
§ 1. Класифікація за А. Кабалкіна
У юридичній літературі існує й інша класифікація договорів, яку Кабалкин А.,
вважає найбільш прийнятною. Ця класифікація побудована на використанні критерію, що
включає сукупність економічних і юридичних ознак.
Договори про оплатній передачі майна у власність:
купівля-продаж;
Імена;
рента;
довічне утримання з утриманням.

14. Договори про передачу майна у власність із зобов'язанням повернення
рівноцінного майна або без нього:
позику;
кредитний договір;
фінансування під відступлення грошової вимоги.
Договори про безоплатну передачу майна у власність:
дарування
Договори про оплатній передачі майна у користування:
оренда;
наймання житлового приміщення
Договори про безоплатну передачу майна у користування:
договори про виконання робіт;
поспіль;
виконання науково-дослідних робіт;
дослідно-конструкторських робіт;
технологічних робіт;
договори про спільну діяльність;
просте товариство;
Договори про скоєння юридичних або фактичних дій:
доручення;
комісія;
експедиція;
агентування;
довірче управління майном;
комерційна концесія;
банківський вклад;

15. банківський рахунок;
договори про доставку вантажів багажу та пасажирів;
перевезення
Договори про виробництво грошових виплат при настанні певної події:
страхування
Договори про створення творів науки, літератури чи мистецтва, передачу їх для
використання
авторські
Договори про надання прав на використання винаходів, на які видано патент:
ліцензійні
Договори на передачу науково-технічних досягнень.
Висновок
Завдяки класифікації договорів стає легше застосовувати певні норми до різних
видів договорів. Крім того, вона дає можливість виявляти риси подібності та відмінності
правового регулювання тих чи інших суспільних відносин, сприяє подальшому
вдосконаленню і систематизації законодавства, має на меті кращого вивчення договорів.
Дуже велике значення договорів у цивільному обороті, виключно широке
поширення даного феномена зумовили включення до ГК безлічі відносяться до них
норм. Серед таких правил необхідно виділити щонайменше дві групи. По-перше, загальні
положення, які визначають зміст окремих видів договорів, і, по-друге, правила про
типи відповідних договорів.
Список літератури
1. Марголін М.А. Недійсні великі угоди та угоди з участю зацікавлених осіб / /
Законодавство. 2004. № 3.
2. Тархов В.А. Цивільне правовідношення, Уфа, 2005 р.
3. Цивільне право. Частина 1: Підручник / За ред. Ю.К. Толстого, А.П. Сергєєва. М.,
2006.
4. Безбах В.В., Пучінскій В.К. Основи російського цивільного права. М., 2004 р.
5. Коментар до Цивільного кодексу РФ, частини першої /
Відп. ред. проф. О.Н. Садиков. М., 2006 р.
6. Загальна історія держави і права: Підручник / За ред. проф. К.І. Батира. М., 2003.
7. Бєлов В.А. Цінні папери в російському цивільному праві / / М.: ЮрИнфоР, 2002.
8. Брагінський О.Л. Об'єкти цивільних прав / / Господарство право, № 5, 2004
9. Цивільне право: Підручник / За ред. Л.II. Сергєєва, Ю.К. Толстого. Ч. П. М., 2003.
10. Маттеї У., Суханов Є.А. Основні положення права власності. М., 2005.