В пам'яті не стерти

НОВОПАВЛІВСЬКИЙ НВК
с. Новопавлівка
Фрунзівський район
Одеська область
Учнівський проект
«Побажання майбутнім
поколінням» з пошукової
діяльності, присвяченої
Великій Вітчизняній війні
Керівник Чабан В.В.
2010 рік

Стоять в шерензі ветерани
У ореолі сивини.
Тривожать їх ті давні рани
І спогади про дні війни.
Вони – мов птахи перелітні,
Все рідші й рідші їх ряди,
Та пам’ять буде про них жити
Сьогодні, завтра і завжди

Одним із пріоритетних напрямів виховання в сучасній державі є
громадянське виховання, орієнтоване на підготовку молодої людини до того,
щоб стати відповідальним громадянином своєї країни, активно брати участь
у політичному житті своєї держави.
Перед педагогами, вихователями, класними керівниками сьогодні постає
проблема вибору оптимальних форм реалізації громадянського виховання на
різних вікових етапах. На наш погляд, розв'язувати цю задачу необхідно шляхом
використання активних методів і форм позакласної роботи, що забезпечують ре-
алізацію суб'єктної позиції вихованців, без якої неможливе становлення активної
громадянської позиції..
Виховання згідно з Концепцією громадянського виховання особистості в умовах
розвитку української державності має бути спрямоване передусім на розвиток
патріотизму — любові до свого народу, до України. З патріотизмом органічно
поєднується національна свідомість громадян, яка ґрунтується на вихованні
поваги молоді до захисників України, вивченні історичних подій Великої Ві-
тчизняної війни, узагальненні знань з історії, висвітленні невідомих сторінок
історії України.
Ураховуючи завдання та зміст громадянського виховання, колектив
нашого НВК почав роботу над історико - патріотичним проектом «В пам’яті не
стерти …», тема якого: «Мої односельчани в роки Великої Вітчизняної війни».
Особливість проекту полягає в тому, що він базується на взаємодії всіх
учасників навчально-виховного процесу. Це співпраця, в якій і вчитель, і
учні, і батьки є суб'єктами. Учнівський проект було обрано для організації
позакласної роботи в школі, бо це метод активного залучення до позаурочної
роботи учнів різних категорій, активізації пошукових умінь, ініціативи,
творчості, самостійності, урізноманітнення інтересів школярів, розвитку
інтелектуальних здібностей, відповідальності, уміння планувати, приймати
рішення та оцінювати результати.
Цей проект цінний тим, що забезпечує власні відкриття тих, хто навчає і
вчиться. Метод проекту надає можливість школярам спільно досягати
загальних цілей, набувати навичок колективної співпраці, розвивати
організаторські вміння та збагачувати досвід самоорганізації».
Організація позакласної та позашкільної діяльності Новопавлівського НВК
під час реалізації завдань проекту «В пам’яті не стерти …» базувалася на
роботі:
• літературно – краєзнавчого та правознавчого гуртків;
• шкільного трудового десанту;
• учительсько – учнівського колективу;
• батьківської громадськості.
Проектна діяльність складалася з трьох етапів:
Етап І. Підготовчий.

На цьому етапі учні разом з керівником проекту (заступником директора
школи з навчально – виховної роботи)визначили проблему, обрали тему
проекту, сформулювали мету і завдання своєї майбутньої діяльності, спланували
роботу над виконанням.
План роботи
1. Збір інформації.
Інформаційними джерелами, які допоможуть здійснити проект, було
визнано:
• Бібліотеку (довідники, енциклопедії, публікації щодо наших сіл Новопавлівки ,
Балашево, Давидівки, а також нашого Фрунзівського району, в період Великої Ві-
тчизняної війни).
• ЗМІ (газети, публікації очевидців війни та фронтовиків).
• Матеріали опитувань, анкетувань.
2. Аналіз інформації.
• Зіставлення, порівняння.
• Оформлення та узагальнення .
3. Представлення результатів.
Результати роботи було вирішено подати у вигляді папки, в якій
позміщено такі матеріали:
• спогади – розповіді про односельчан, що загинули в роки
Великої Вітчизняної війни (з використанням фотографій,
документів);
• спогади – розповіді односельчан – ветеранів Великої
Вітчизняної війни (з використанням матеріалів, інтерв’ю,
фотографій);
• портрети односельчан, що не повернулися з війни.
4. Оцінка результативності роботи:
Учні розробили критерії оцінювання узагальнених матеріалів проекту:
• естетичне оформлення матеріалів;
• зміст (глибина, переконливість, ідейність);
• ступінь творчості;
• самостійність виконання;
• оригінальність узагальнення матеріалів.

Етап II. Практично-виконавчий
Цей етап є основним. Він — найважливіший у реалізації проекту та найбільш
цінний, бо саме він створює атмосферу співробітництва, творчої взаємодії в по-
шуку, сприяє розвитку соціальної та громадянської компетентності учнів.
Основним видом діяльності другого етапу є пошукова робота, яка
здійснюється трьома творчими групами. Кожна з них має своє завдання.
Пошукова робота
Другий етап полягав у:
Тема проекту Мої односельчани в роки Великої вітчизняної війни
Мета проекту 1. Вивчення історичних подій Великої Вітчизняної війни.
2. Визначення ролі наших земляків у здобутті Перемоги.
3. Дослідження долі воїна-переможця
Завдання
проекту
1. Провести пошукову роботу щодо обліку ветеранів мі-
крорайону школи.
2. Зібрати та узагальнити матеріали про життя наших земляків
та їх участь у війні.
3. Активізувати роботу шкільного трудового десанту.
(Проведення операції «Ветеран живе поруч»
4. Оформити спогади – розповіді з узагальненням фактів жит-
тя, особистих документів, інтерв'ю з ветеранами.
5. Матеріали використовувати для уроків історії, класних
виховних годин.
6. Розповсюджувати матеріали серед учнів школи, батьків,
жителів району та сіл мікрорайону школи.
План роботи 1. Збір інформації.
2. Аналіз інформації.
3. Представлення результатів.
4. Оцінка результативності роботи.
Пошуковий загін
літературно –
краєзнавчого
гуртка.
Куратор: керівник
гуртка Чорна Г.І.
Активісти
правознавчого
гуртка.
Куратор: вчитель
історії Корак Н.І.
Члени трудового
десанта школи.
Куратор: вчитель
Дибач М.І.
Керівник: заступник директора з навчально – виховної роботи
Чабан В.В.

1) зборі інформації;
2) аналізі інформації та формуванні висновків;
3) оформленні результатів роботи;
4) допомозі ветеранам та учасникам Великої Вітчизняної війни (робота
трудового десанту школи).
У цьому етапі роботи члени пошукових груп систематизували матеріали
пошуків (списки ветеранів). Над кожним ветераном було організовано
шефство. Учні мали можливість учитися працювати в групах, розв'язувати
нові практичні та пізнавальні завдання. Діти здобували комунікативні
навички, здатність працювати в різноманітних групах, виконуючи
різноманітні соціальні ролі (лідера, виконавця, посередника тощо). Учні разом
із керівниками знайомилися з інформацією про ветерана, домовлялися про
зустріч, проводили опитування.
Серед питань, які цікавили дітей, були такі:
• Прізвище, ім'я, по батькові ветерана.
• Рік і місце народження.
• Яку військову підготовку отримав у довоєнний час?
• Коли був мобілізований до армії?
• У яких частинах служив? Де воював?
• Які епізоди найбільше запам'яталися?
• У яких наступальних операціях брав участь?
• Яким був солдатський побут (житло, харчі, амуніція, озброєння, медичне
обслуговування)?
• Як проводили дозвілля?
• Коли і в якому званні демобілізувався?
Кожна пошукова група мала стандартний опитувальник для ветеранів, але учні
виробляли і власні запитання, шукаючи відповіді на те, що їх хвилювало та
цікавило. Керівник спостерігав за учнями, керував діяльністю груп, допомагав у
визначенні кола питань для ветеранів.
Зібрані матеріали проаналізовано та узагальнено. Кожна пошукова група
оформила папки з матеріалами, серед яких зустрічалися фронтові фото, військові
документи, листи нагородження. Ця робота справила величезне враження на
учасників пошукових груп. Читаючи та переглядаючи зібраний матеріал,
слідкуючи за настроєм та відгуками учнів, розуміємо, що ця робота торкнулася
найтонших струн дитячих душ. Ці узагальнені матеріали є цінним матеріалом для
проведення уроків історії, виховних заходів.
Цей матеріал є цінним нагадуванням молоді про подвиг, героїчне минуле
нашої країни, необхідність зберегти пам'ять про жах війни, її наслідки.
Етап ІІІ. Заключний
Результатом виконання мети проекту стали:
• матеріали про ветеранів війни мікрорайону школи (спогади – розповіді
односельчан та ветеранів війни);

• список ветеранів Великої Вітчизняної війни, що жили в мікрорайоні школи;
• список воїнів – односельчан, що загинули в роки війни;
• портрети односельчан, що воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни;
• сценарії виховних годин, присвячені визволенню Фрунзівщини від німецько –
фашистських загарбників.
т Робота над проектною темою відрізнялася значущістю та актуальністю
висунутих проблем. Учасники проекту були активними, співвідносили свою
діяльність з індивідуальними можливостями. Проект дав можливість охопити не
тільки групи учнів, а й увесь учительсько-учнівський колектив та батьківську
громадськість. п
Учні під час роботи над проектом здобувають досвід розв'язання реальних про-
блем у майбутньому самостійному житті, що в наш час є метою соціалізації
сучасних підлітків.

Волков Опанас Васильович
Народився Опанас Васильович 25 травня 1918 року в селі Кримпулька
Фрунзівського району.
Перед війною працював в колгоспі. Призов до лав Радянської Армії. Там і взнав
про початок війни. Потрапив у 6 армію Прибалтійського фронту. Спочатку, перші
2 – 3 тижні, знаходився у місті Бердянську, а потім на фронт.
Всю війну пройшов без жодного поранення. Був водієм важкого міномета.
Про війну спокійно згадувати не може: перед очима кров, піт, сльози товаришів
із стрілкового полку 214 дивізії ІІ Українського фронту, яким командував
Малиновський.
Шляхами війни пройшов через Україну, Польщу, Чехословаччину та Німеччину.
Перемогу зустрів у Чехословаччині
За хоробрість та відвагу був нагороджений орденами та медалями.
Додому повернувся 22 червня 1946 року.

Гроза Василь Терентійович
Народився Василь Терентійович 15 лютого 1919 року у селі Василівка
Фрунзівського району. Закінчив 8 класів денної школи. Працював трактористом та
комбайнером у рідному колгоспі до жовтня 1939 року.
У жовтні 1939 року призвався до лав Радянської Армії. Проходив службу у
місті Ленінграді. У 1940 році переправили до міста Бобруйськ. Це був листопад
1940 року. Служив у 33 – ому артилерійському полку, який у березні 1941року
перевели у місто Слуцьк. Там, 22 червня 1941 року о 9 годині ранку вперше почув
слово «війна».
З офіцерської школи потрапив у водійський склад. який відправили до
Ленінграду.
Воював у 2 – ій дивізії 155 армійської майстерні І Українського фронту.
Пережив усі страхіття війни, пішки дійшов до фашистського лігва. З бойовими
товаришами пройшов Австрію, Болгарію, Чехословаччину.
Слово «перемога» було для нього як грім серед ясного неба. Спочатку подумав,
що так називається нова військова операція. А коли зрозумів, що війна
закінчилася, то почав плакати.
За відвагу та відданість Батьківщині нагороджений орденами та медалями.
Війну пройшов шляхами міст Краків, Олау, Дрезден, Пирна, Прага.
Був поранений три рази. Лікувався у госпіталях міст Олау, Прага.
Закінчилась війна для нього у Празі. Про це їм (йому та його бойовим
товаришам) повідомив старший лейтенант Балагула.

Мацак Микола Федорович
Микола Федорович (перший ряд, зліва) народився 16 вересня 1923 року в селі
Давидівка Фрунзівського району. Навчався у Новопавлівській школі. У 1938 році
закінчив 7 класів.
До війни працював у місті Одеса на заводі автозапчастин. Тут і почув вперше
слово «війна». Просився на фронт, але не пустили. Потім прийшли німці.
Довелося працювати на заводі в окупованому місті.
Перший бій прийняв 6 травня 1944 року у складі 23 – го полку 9 – ої дивізії ІІ
Українського фронту під командуванням Конєва.
У червні 1944 року – І Український фронт та сама частина. Був нагороджений
орденом Слави ІІІ ступеня.
12 січня 1945 року приймав участь у генеральному наступі на Польщу. За
прорив на Віслі з виходом через Краків, Стахів був нагороджений орденом
Червоної Зірки.

За довідкою, тимчасовим посвідченням, випискою з наказу ми довідалися про те,
що наш земляк Мацак Микола Федорович добре воював. Був нагороджений
орденами «Славы» ІІІ ступеня, «Красной звезды», мав подяки за зразкові бойові
дії. Саме за подяками ми визначили частину бойового шляху Миколи
Федоровича з 13 січня по 6 лютого 1945 року.
На даній фотографії Мацак Микола Федорович (позначено стрілкою) зі своїм
другом – орденоносцем Табунщиком Миколою Прокоповичем та їх рідними.

Чабан Олексій Євтіхійович
Народився Олексій Євтіхійович 26 січня 1922 року у сім’ї простого селянина
в селі Вікентівка Фрунзівського району. Закінчив 4 класи Новопавлівської школи і
7 класів Фрунзівської. Дуже любив музику, гарно грав на трубі у сільському
духовому оркестрі.
Трудовий шлях почав у рідному колгоспі імені Карла Маркса. Як гарного,
грамотного спеціаліста призначили секретарем сільської ради села Горьківки.
Здавалося ніщо не затьмарить початку щасливого самостійного життя.
Але оте страшне слово «війна» з’явилося у його житті 22 липня 1941 року, коли
його відправили на фронт. Із дому з собою взяв найдорожче – сімейну
фотографію, яка допомагала йому у найскрутніші дні війни.
У серпні проходив свою службу у 183 – ому запасному стрілецькому полку.
З травня по жовтень 1942 року навчається на курсах сержантів, після
закінчення яких направляється у 186 – у окрему стрілецьку бригаду.
Всю війну пройшов у званні сержанта – розвідника. Був поранений.
Закінчилася вона для нього 9 травня 1945 року у Берліні.
Має нагороди: медалі «За бойові заслуги», «За взяття Берліна» та інші; 14
подяк: за відмінні бойові дії, за участь у боях по оточенню та ліквідації групи
німецьких військ Берліна і т.д.

Хронологія та географія бойового шляху:
1) липень 1941 – служба у 183 – ому запасному стрілецькому полку;
2) травень – жовтень 1942 року – навчання на курсах сержантів;
2) жовтень 1942 – грудень 1943 року – служба у 186 – ій окремій стрілецькій
бригаді;
4) січень – вересень 1943 року – Астрахань, Ростов, Таганрог, Маріуполь;
5) вересень 1943 – березень 1944 року – Мелітополь, Нікополь, Миколаїв;
6) березень 1944 року – квітень 1945 року – Східна Прусія;
7) квітень – травень 1945 року – Берлін.
Всю війну пройшов у складі військ Західного фронту (1941 – 1943 роки),
Південного, ІІІ та ІV Українського фронтів (1943 – 1945 роки).
Після війни проходив військову службу у м. Брест. Додому Олексій
Євтіхійович повернувся у жовтні 1946 року.
Найулюбленішим святом протягом усього життя для нього був День Перемоги.

За цими подяками ми змогли прослідкувати бойовий шлях воїна Чабана Олексія
Євтіхійовича.
За звільнення м. Маріуполь.
За звільнення м. Миколаїв.

За звільнення м. Нікополь
За звільнення м. Мелітополь.

За бої під Бобруйськом.

За звільнення м. Барановичі.

За звільнення м. Брест.
За бої в Східній Прусії

За оволодіння м. Гумбіннен.

За оволодіння м. Прейсіщ Айлау.

За оволодіння м. Хайлі – Генбайль.

За бої на південний захід від м. Кенінсберг

За бої на південний схід від м. Берлін.

Сальськістепи–Германія
БойовийшляхсолдатаЧабанаО.Є.
(Відтворенозаподякамисолдату,якимивіннагороджувавсязабойовізаслуги)

Червоноармійська книжка нашого земляка Волошина
Пилипа Васильовича, яку він на війні носив завжди з
собою і зберігав її все своє життя. Війна для Пилипа
Васильовича почалася ще в 1939 році в Фінляндії. Війну
закінчував в 233 гв. стрілецькому полку, 81 гв. стрілецькій
дивізії дивізії, 2 с. б., 6 с. рота. Додому повернувся у вересні 1945
року.

Виписка з наказу № 12 військової частини 08859 від 12 березня 1945 року, яка
засвідчує, що Волошин Пилип Васильович був поранений і знаходився на
лікуванні в госпіталі. Виконував посильну роботу, допомагав обходити
поранених. За зразкову роботу отримав подяку.

Гамбург Семен Гнатович, 1898 року народження. Йому довелось повоювати на
фронтах Першої світової, громадянської, Великої Вітчизняної воєн.
Під час Першої світової війни служив в лейбгвардійському полку. З тих пір
любов до коней залишилася на все життя. І в мирний час в колгоспі мав справу з
кіньми. Навіть і в похилому віці залишався вправним вершником (див. фото).
Гамбург С. Г. (зліва)
Гамбург С. Г. (справа)

Фесенко Антон Юхимович, 1903 року народження. В армію
був покликаний ще в далекому 1923 році. На фронтах Великої
Вітчизняної війни з 1941 року. Воював в 233 дивізії армії
Толбухіна. Війну закінчив в Угорщині.
Війна підірвала здоров’я Антона Юхимовича і в вересні 1945
року його звільнили з армії за станом здоров’я.
Ось такі посвідчення видавалися воїнам звільненим з армії за
станом здоров’я.

Звичайна фотографія і цікава історія
Якщо уважно подивитися на
фотографію нашого земляка
Чабана О. Є., то можна побачити
одну незвичну деталь. Погони і
комір гімнастерки.
Як ми знаємо з історії, погони в
Червоній Армії були введені з 6
січня 1943 року. Тоді було змінено
і форму коміра. Але на фотографії
солдат в гімнастерці з коміром
старого зразка і в погонах. Чому?
Нас це зацікавило і ось що ми
з’ясували в розмові з рідними
солдата.
Після війни Чабан О. Є.
продовжував службу у районі
Брестської фортеці. В самій
фортеці проводилися
відновлювальні роботи. Там і були
виявлені склади з військовою
формою довоєнної пори. В цю
форму і одягнули солдат. Ось
чому наш земляк на фотографії в
гімнастерці старого зразка і при
погонах.

1. Чорний Дмитро Федорович.
2. Курманський Петро Сазонович.
3. Дяченко Борис Іванович.
4. Турчак Іван Федорович.
5. Олійник Андрій Степанович.
6. Гроза Василь Терентійович.
7. Чорний Пантелій Федорович.
8. Гуд Василь Іванович.
9. Паламарчук Севастьян Васильович.
10. Звірянський Павло Федотович.
11. Мельніченко Дмитро Федотович.
12. Паламарчук Леонід Васильович.
13. Мацак Микола Федорович.
14. Павловський Герасим Іванович.
15. Лененко Григорій Васильович.
16. Гамбург Василь Данилович.
17. Левіцький Петро Венедиктович.
18. Новак Дмитро Григорович.
19. Табунщик Микола Тихонович.
20. Кабанюк Костянтин Карпович.
21. Ключник Петро Іванович.
22.Чабан Олексій Євтіхієвич.
23. Чабан Євграф Терентійович.
24. Пустовойтенко Петро Трохимович.
25. Тимчук Захарій Пилипович.
26. Пустовойтенко Микола Іванович.
27. Тимчук Іван Семенович.
28. Тимчук Василь Семенович.
29. Баранчук Андрій Іванович.
30. Ткач Володимир Карпович.
31. Костюк Семен Іванович.
32. Костюк Федір Давидович.
33. Муніка Борис Андрійович.
34. Костюк Василь Максимович.
35. Рябошапка Микола Федорович
36. Дудник Олексій
37. Телеуца Олексій
38. Фесенко Антон Юхимович.
39. Волошин Пилип Васильович.
40. Волков Опанас Васильович.
41. Табунщик Опанас Тихонович.

1. Артьомов Калістрат Іванович.
2. Бесідовський Юхим Іванович.
3. Буш Борис Маркович.
4. Вальчуковський Василь Спиридонович.
5. Вітрук Микола Родіонович.
6. Віхренко Гаврило Карпович.
7. Вознюк Василь Федорович.
9. Гамбург Григорій Данилович.
10. Гамбург Семен Іванович.
11. Горіца Іван Костянтинович.
12. Грищенко Микола Тимофійович.
13. Гумерінгер Іван Онуфрійович.
14. Гумерінгер Дмитро Онуфрійович.
15. Заславський Павло Костянтинович.
16. Іванченко Петро Денисович.
17. Кабанюк Олексій Кіндратович.
18. Кабанюк Василь Іванович.
19. Кабанюк Микола Олексійович.
20. Кабанюк Павло Іванович.
21. Карлович Гаврило Іванович.
22. Карлович Іван Григорович.
23. Катеринчук Євген Володимирович.
24. Кобильов Володимир Грогорович.
25. Ковальський Михайло Дмитрович.
26. Ковальський Петро Іванович.
27. Козубець Сава Лук ‘янович.
28. Колпаков Василь Ананійович.
29. Костюк Яків Давидович.
30. Крижанівський Валентин Федорович.
31. Крижанівський Євген Федорович.
32. Крутоногий Григорій Давидович.
33. Крижанівський Анатолій Федорович.
34. Крижанівський Борис Семенович.
35. Кульчицький Олексій Арсенійович.
36. Кучеренко Павло Никанорович.
37. Кушнірьов Матвій Васильович.
38. Левицький Петро Бенедиктович.
39. Линенко Григорій Євдокимович.
40. Линенко Іван Григорович.
41. Линенко Іван Костянтинович.
42. Линенко Костянтин Максимович.
43. Линенко Микола Васильович.
44. Линенко Федір Євдокимович.
45. Линенко Микола Маркович.
46. Мошин Василь Данилович.
47. Мошин Григорій Данилович.
48. Муніка Олександр Андрійович.

49. Некругленко Володимир Михайлович.
51. Новак Максим Єремійович.
52. Павловський Іван Миколайович.
53. Павловський Яків Никифорович.
54. Паламарчук Федір Йосипович.
55. Подлєсний Григорій Олексійович.
56. Резінець Юхим Кононович.
57. Резінець Іван Кононович.
58. Резінець Степан Кононович.
59. Сікірінський Дмитро Іванович.
60. Табунщик Петро Прокопович.
61. Телеуца Володимир Тимофійович.
62. Телеуца Євген Тимофійович.
63. Телеуца Захар Федорович.
63. Тодорашко Петро Григорович.
64. Тимчук Федір Пилипович.
65. Ткач Дмитро Карпович.
66. Ткач Сергій Григорович.
67. Ткаченко Іван Савович.
68. Ткаченко Костянтин Юхимович.
69.Федорець Михайло Петрович.
70. Цуркан Данило Андрійович.
71. Цуркан Іван Сергійович.
72. Черкасюк Іван Петрович.
73. Чорний Григорій Федорович.
74. Шевель Іван Кіндратович.
75. Яковлєв Микола Парфьонович.
76. Яшин Сергій Петрович.

Це потрібно не мертвим,
Це потрібно - живим

Фесенко Антон Юхимович
Курманський Петро Сазонович

Волошин Пилип Васильович
Чорний Пантелій Федорович

Чабан Олексій Євтіхійович
Гроза Василь Терентійович

Волков Опанас Васильович
Паламарчук Леонід Васильович

Колпаков Василь Ананійович (1919-1942)
Тодорашко Петро Григорович (1910-1941)

Ткач Дмитро Карпович (1919-1941)
Галета О.А. (1924-1941)

Осєнцов П.А. (1916-1942)
Караман Г.М. (1924-1943)

Караман І.М. (1919-1941)
Гамбург Григорій Данилович (1921-1945)

Линенко Григорій Євдокимович ( 1924-1944 )
Ткач В.А. (1913 -1943)

Вальчуковський Василь Спиридонович (1907-1942)
Телеуца Захар Федорович (1913-1942)

Гамбург М.Д. (1919-1941)
Чорний Григорій Федорович (1902-1944)

Левченко Г.Ф. (1924-1944 )
Крижанівський Борис Семенович (1924-1945)

Від горя посивіла мати
Чекає сина стільки літ…

Ковальський Михайло Дмитрович

Він не повернувся з війни
Війна… Написала це слово і вжахнулася. Нинішнє молоде покоління знає про
війну з підручників, кінофільмів, розповідей старших. Для них це далеке минуле,
страшне минуле. А в серці старшого покоління це слово – незагойна рана. Це
обірвані на самому початку мрії про майбутню професію, сподівання на довге й
щасливе життя. Це останній потиск руки, останній поцілунок, останній погляд
найближчої, найдорожчої людини…
Все менше залишається тих. хто пам’ятає, що таке війна зі свого трагічного
досвіду.
Живе у селі Давидівка добра, лагідна бабуся – Олійник Гафія Дмитрівна.
Війна чорним крилом торкнулася її сім’ї, як і десятки тисяч інших. Особливо
щемить серце жінки, коли дивиться на портрет свого рідного брата – Михайла.
Який же гарний він був! І вдача у нього була гарна: веселий, завжди
усміхнений, привітний, доброзичливий. Його любили у селі.
Навчався у Новопавлівській школі. Вчився непогано. Успішно закінчив сім
класів. Але на цьому не зупинився. Поїхав до Одеси і продовжив там навчання в
училищі, де освоював професію машиніста локомотива. Хлопця завжди вабила
техніка, він мріяв побачити світ. Після закінчення училища його направили в
Одеське депо, де він почав свій трудовий шлях. І хто його знає, ким би він став (бо
був великим працелюбом), якби не та страшна війна.
Михайла направляють на навчання до військового училища. Додому він не
приїздив, лише листи присилав, у яких розповідав про своє солдатське життя –
буття. В жодному листі не відчувалося трагізму. Вони були сповнені глибокою
вірою у швидке закінчення війни, у перемогу над фашистськими загарбниками..
Училище закінчив екстерном. Перед відправленням на фронт командування
відпустило його додому, щоб міг побачитися з рідними. Це було останнє
побачення. Більше Гафійка брата не бачила. Вона запам’ятала Михайла
струнким усміхненим лейтенантом, як ось на цій фотографії.
Перші фронтові місяці одні з найважчих: кровопролитні нерівні бої, смерть,
відступ.
Бабуся Гафія тремтячою рукою подає пожовтілі від часу папери. Перший – це
посвідчення про нагородження брата орденом Червоної Зірки. Було це 23 липня
1943 року. А через п’ять місяці після отримання нагороди Михайло загинув.
Другий лист паперу – це чорна похоронка, що стала нестерпним болем для всієї
сім’ї.
А йому ж було лише 20 років! Не здійснилися заповітні мрії молодого хлопця.
Обірвала його життя ворожа куля. Не дочекалася побачення з Михайлом його
наречена. Не зустріла на порозі з радісними слізьми мати.

Сліз у Гафії Дмитрівни вже немає – виплакано, висушено гірким німим болем,
спалено непоправністю втрати.
Ми маємо пам’ятати тих, хто захистив майбутні покоління ціною найбільшою,
найдорожчою – ціною власного життя.
Такого клаптика паперу боялися матері, рідні воїнів, що воювали. Називався
він страшним словом «похоронка». Цю похоронку Олійник Гафія Дмитрівна
берегла все своє життя. Це все, що залишилося від її рідного брата, гвардії
лейтенанта Ковальського Михайла Дмитровича. Та ще фотографії і посвідчення
про нагородження Михайла орденом «Красной звезды».

Тимчасове посвідчення, отримане рідними Ковальського Михайла
Дмитровича разом з похоронкою. Відповідно до посвідчення гваргії
лейтенант Ковальський Михайло Дмитрович нагороджений орденом «Красной
звезды» за 5 місяців до загибелі.

Новопавлівський НВК
Це потрібно не мертвим ,
це потрібно - живим
Виховна година у 3 класі,
присвячена 65-річчю
з Дня Перемоги у
Великій Вітчизняній війні.
Класовод Чабан В.Б.
2010рік

Щороку в травні ми відзначаємо День перемоги. Дорогою ціною заплатив
український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941-
1945 рр. Не щезне в пам'яті людській, не йде в забуття великий подвиг і велика
трагедія нашого народу - його битва, його перемога над фашистами. Можна по-
різному ставиться до Великої Вітчизняної війни, по-різному її називати, але хіба
можна забути тих, хто віддав своє життя для щастя інших. Урок мужності
присвячений пам'яті жертв Другої світової війни - це лише маленька часточка
великої данини пошани полеглим.
1-й учень.
Ніхто не забутий;
На попіл ніхто не згорів:
Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть.
І доки є пам'ять в людей і живуть матері,
Допоки й сини, що спіткнулись об кулі, живуть.
2-й учень
Їх прийняла війна, лишивши списки
загиблих у праведнім бою,
застигли в тузі обеліски,
в гранітнім каміннім строю.
1-й учень
Пам'ятайте, друзі, цих людей довіку,
Тих, хто повернувся і поліг в боях.
І вклонімось всі ми низько до землі їм,

Квітами устелим їх тернистий шлях.
Квітами устелим їх тернистий шлях.
Вчитель
Нелегке наше сьогодення не може заступити радості приходу весни, а разом з
нею і Дня Перемоги. Цей день залишиться для нас завжди затьмареним від гіркоти
втрат і осяяний сонцем Перемоги. Його наближували, як могли, люди, котрим
було дуже нелегко в ті воєнні літа і яким найважче сьогодні. У довічному боргу
наше покоління і перед тими ветеранами війни, кому пощастило пройти через
чорнило битв і дожити до світлого Дня Перемоги. Все менше їх залишається в
життєвому строю. Даються взнаки і опалена війною молодість, сирі окопи і

бліндажі, голод і холод, хвороби і рани. їхні груди вкриті медалями, на скронях -
сивина. Але вони пам'ятають ті страшні часи, хоч часто їм і не хочеться про них
згадувати.
Вчитель.
Мільйонам людей назавжди врізався в пам'ять перший день Великої Вітчизняної
війни. Чорною тінню фашистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами
звалився він на нас. І враз неділя 22 червня 1941 року, мирний день відпочинку,
обернувся довгими роками страждань.
2-й учень
Спинись, проклятий супостате,
На світ востаннє подивись:
За тіло матері розп'яте
Сини на пару піднялись.

1-й учень
У бій за наші ниви,
За ясний сміх дитячий,
За юний спів щасливий,
За славний труд гарячий.
Вперед, полки суворі,
Під прапором свободи,
За наші ясні зорі,
За наші тихі води.
2-й учень
Сонце палило нестерпно, Гнулось садове гілля.
Падали яблука в серпень, Глухо стогнала земля.
Рвали снаряди їй груди. Всюди гриміла війна,
Падали скошені люди, їх не щадила війна.
З перших днів війни сотні фрунзівців по мобілізації і добровільно пішли на фронт
захищати свою Вітчизну.
3 серпня 1941 року на територію району вступили немецко-руминскі війська.
Почався довгий період фашистської окупації. Не дивлячись на репресії
окупаційного режиму, жителі району саботували сільськогосподарські роботи,
псували машини, палили хліб, сіно. Був створений і активно діяли ряд підпільних
груп. Так, учасники Фрунзівської підпільної групи, працюючи на тваринницькій
фермі, затримували відправку худоби до Румунії. Очолював цю підпільну групу
місцевий житель Р. Р. Донської. Влаштовували диверсії на залізничній лінії Одеса
— Котовськ, поширювали серед населення листівки із закликом боротися з
німецько-фашистськими загарбниками підпільники з с. Йосипівка. Більшість
патріотів цієї підпільної групи загинули в нерівній сутичці з румунськими
жандармами в березні 1944 р.

У 1944 році радянські війська продовжували вести активні бойові дії з
супротивником. В ході наступальних операцій 2-го Українського фронту 4 квітня
бійці 13-ої гвардійської стрілецької дивізії звільнили Фрунзівку від окупантів, а 12
квітня вся територія району була очищена від загарбників.
Після звільнення району тисячі його жителів вступили в ряди армії, що діяла.
Вони із зброєю в руках громили ворога, проявивши при цьому високу мужність і
стійкість
Немало випробувань випало на долю нашого народу за роки Великої Вітчизняної
війни. На полях битв з підступним ворогом Фрунзівці втратили більше трьох
тисяч чоловік, з них багато хто склав свої голови в битвах за звільнення від
гітлерівського фашизму країн Східної і Центральної Європи.
Є поховання загиблих бійців і на території району. При його обороні і звільненні в
роки Великої Вітчизняної війни загинуло близько шестисот радянських воїнів. Їх
прах покоїться в 15 братських і 17 одиночних могилах. Пам'ять про загиблих
назавжди збереглася в серцях людей. У районі споруджено три скульптурні
пам'ятники, дев'ять обелісків, дві надгробні плити і сімнадцять пам'ятних знаків.
Честь і слава доблесним захисникам, що віддали своє життя за свободу і
незалежність своєї Батьківщини. Назвемо імена наших односельців які проживали
на території Новопавлівки які пішли на війну і не повернулися:
Колпаков В.А 1919-1942
Крижановський Б.С 1924-1945
Тодорашко П.В 1910-1941
Ткач Д.П 1919-1941
Галета О.А 1924-1941

Осенцов П.А 1916-1942
Караман Г.М 1924-1943
Караман І.М 1919-1941
Гамбург Г.Д 1921-1945
Лененко Г.В 1917-1941
Ткач В.А 1913 -1943
Вальчуковський В.С 1907-1942
Телеуца З.Ф 1913-1942
Гамбург М.Д 1919-1941
Чорний Г.Ф 1902-1944
Лененко Г Ф 1924-1944 та багато інших.
А є ті які назавжди залишилися живими свідками війни:
Чорний Пантелеймон Федорович народився 9 серпня 1911року.Навчався в
школі, закінчив 7 класів, пішов працювати в колгосп. Він працював перед війною
бухгалтером в колгоспі. 22червня в Фрунзівці сформували 397 артилерійський
полк який пішов захищати Одесу і Севастополь. В одному із боїв був поранений в
ногу, лікувався в госпіталі в м. Сочі. Потім сержант Чорний П.Ф направляється в
школу молодших лейтенантів. Тяжкі бої в м. Сальскі він попадає в полон на 3
місяці, потім після легкого поранення направляють на Далекий Схід ,але не
прийшлося прибути до пункту призначення ,доля закинула в Свердловську
область м. Свердловськ . Він працював там диспетчером по розподілу матеріалів.
Служив він Батьківщині чесно до самої довго чеканної перемоги. Додому
повернувся 14 грудня 1946 році.
Паламарчук Леонід Васильович народився 5 січня 1925 році в селі Давидівка
Одеської області Фрунзівського району. Навчався в Новопавлівській школі,
закінчив сім класів. В 1944 році пішов служити в армію ,прийшлося брати участь в
багатьох будівництвах. Будував Белгородністровський міст, там і почув страшне
слово війна. Перший бій прийняв на Дніпрі в складі першого Українського фронту
78 дивізії. Весь свій військовий шлях пройшов через міста Тераспіль , Львів,
Варшава, Прага, Дрезден, Берлін. Брав участь у Ясовсько-Кишенівській операції..
В бою був поранений і лікувався в польовому шпиталю. Одного разу попав в
облогу, страшно згадувати, без сліз неможливо. Але вижили. Війну закінчив в
Празі молодшим сержантом, кулеметником. Перемогу зустрів зі сльозами на очах,
від радості пострілами із ракетниць.
Нагороджений орденами і медалями.
Учень
У тиші урочистій до Пам'яті ідем,
Що в серці відлунює грізно.
У святому мовчанні над Вічним вогнем Схиляється наша Вітчизна.
Уклонимось тим, хто поліг у бою,
Хто покорив землю рідну собою.
Усім поіменно, хто впав у бою,

Хто відстояв нашу свободу.
Згадаємо всіх поіменно,
Серцем згадаємо своїм.
Це потрібно не мертвим,
Це потрібно живим.
Учень.
Йшов 1945 рік. Велика Вітчизняна війна радянського народу проти фашистських
загарбників наближалася до переможного кінця. Навесні Радянська Армія
підійшла до столиці фашистської Німеччини - міста Берліна.
З 16 квітня по 8 травня була проведена остання наступальна операція Великої
Вітчизняної. Радянські війська, які на той час вже мали перевагу в живій силі і
техніці, за участю бойових частин Війська Польського нанесли кілька сильних
ударів на широкому фронті, розбили берлінське угрупування противника на
частини і оточили їх. Берлінською операцією командував Маршал Радянського
Союзу Г.К. Жуков.
20 квітня почався штурм Берліна. 25 квітня завершилося оточення берлінського
угрупування, радянська Армія зустрілася з частинами союзників - американською
армією.
Учень.
Битва за Берлін тривала до 2 травня. Особливо запеклим був штурм рейхстагу-
лігва фашистського звіра. Над рейхстагом замайорів Червоний прапор, який
символічно став прапором Перемоги над фашизмом. Гарнізон ворога капітулював
у ніч на 2 травня. Бої з окремими групами ворога, які проривалися з оточення,
продовжувалися до 5 травня.
8 травня 1945 року представники німецького верховного командування підписали
в Карлсхорсті ( передмістя Берліна) акт про капітуляцію збройних сил
фашистської Німеччини. Ворог здався. Переможне завершення Великої
Вітчизняної війни значило крах гітлерівського "нового порядку", звільнення
поневолених народів Європи, врятування світової культури і цивілізації від
фашизму. День 9 травня став Днем Перемоги, великим святом всього людства.
Вчитель.
Упав Берлін. Іще боями гула розрихрена земля,
а вже з барвистими квітками вступила тиша на поля.
І сходив мир на доли й води і в гарячковий стук сердець.
Удари з заходу і сходу сказали ворогу: "Кінець!"
Кінець! Незборна правди сила, замовк гармат охриплий спів.
Кінець. І тиша оглушила людей, що звикли до громів.
І всі звели до сонця чола, що довго снилось їм у млі.
І стало тихо так навколо, мов не було іще ніколи
Такої тиші на землі.

«Їх подвиг
безсмертний у віках»
Виховна година
у 6 класі,
присвячена 65 – річчю
Класний керівник:
Тимчук Н.П.
2010 рік

4 квітня – 65 – а річниця визволення Фрунзівщини
від фашистських загарбників.
Виховний захід на тему: «Їх подвиг безсмертний у віках»
Мета: розширити знання дітей про Велику Вітчизняну
війну, людей, щоб боронили рідну землю, свій народ;
викликати бажання більше дізнатися про подвиг народу у
страшні часи війни; виховувати повагу та шану до
ветеранів Великої Вітчизняної війни, вшановувати пам'ять
загиблих та безвісти пропавши.
Обладнання: плакати, таблиці, квіти, кульки.
Епіграф. Це все потрібно не мертвим,
Це все потрібно живим!
Учитель. Минають роки, та не підвладна часу пам'ять про
великий подвиг наших дідів і батьків. Про тих, хто
пройшов дорогами другої світової війни, про тих, чиє
життя стало взірцем відданого служіння Батьківщині.
Війна увірвалась в серця нашого народу, як осколок.
Затьмарила сонячне небо димом пожеж, стала нестерпним
болем від чорних похоронок, що приходили щодня.
Скільки крові пролито! Скільки сліз виплакано!
1. Насувалась нелюдів навала,
Виродків ворожості і зла.
Нівечила, нищила, вбивала,
Вішала, калічила, пекла.
2. Поки сонце в небі ясне є.
Поки нам життя дає воно,-
Біль наш вічний, він не постаріє.

Не кажіть: «Була війна давно…»
3. Над хвилями Волги
В краю вогняному.
Підводиться стовпчик
І зірка на ньому…
Вербичка в жалобі
Стоїть, мов спокута…
Ніхто не забутий,
Ніщо не забуто!
Учитель. Рідна земля стала суцільним згарищем, плакали
росами трави, падали чорні дерева, стогін розлягався
стоголосою луною. Кованими чобітьми, гусеницями танків
нівечили тіла й душі людські чужинські орди. І здавалося,
що не буде кінця цьому жаху, цим мукам. Але піднявся на
бій титан-народ, який відчув велику відповідальність перед
людством.
4. Горів, гримів і розривався обрій,
Лишивсь по заду батьківський поріг,
І вітер грав сумних, сумних мелодій
У знівечених вербах край села.
5. Ішли солдати днями і ночами
Похмурими – гвинтівки не у всіх,
А в небі літаки із чорними хрестами
І біль ламав надбрів’я, скроні сік.
Пісня «П’є журавка воду». (муз. В. Гущака, сл. І. Зінченка).
Учитель. 65 років тому – 4 квітня 1944 року воїни 13
гвардійської дивізії 2-го Українського фронту визволили
Фрунзівку та район від окупантів. Ніколи не померкне в
нашій пам’яті і в пам’яті прийдешніх поколінь безсмертний

подвиг народу в роки минулої війни, як і пам’ять про те, що
на фрунзівських схилах склали голови кращі сини і дочки
багатьох народів. Зокрема з кровопролитної битви не
повернулись до своїх домівок майже 3 тисячі жителів
нашого району, в тому числі 500 жителів Фрунзівки, 1487
наших земляків пропали безвісти.
Коли над Фрунзівкою нависла загроза фашистської
окупації, почалась підготовка до евакуації населення,
матеріальних цінностей в тому числі
сільськогосподарських машин, худоби в східні райони
країни.
6. Розкидані вони у чистім полі,
Десь при дорозі у розмай-траві…
Могил отих не обминай ніколи:
Поховані у них – для нас живі.
7. Відняла найдорожчих війна –
І народна печаль не вмирає…
Невідомих солдатів нема
Безіменних героїв – немає…
8. Десь під Курськом
Є старенька хата,
Обминають хату світлі сни –
Там і досі мати жде солдата,
Жде свого синочка із війни.
Лиш берізка бачила в той вечір,
Як притиснув руки до грудей –
Землю окропила кров гаряча
І погасла синява очей…
Пісня «Степом» (сл. М. Негоди, муз. А. Шашкевича.)
9. Ішли бійці за кроком крок
Шляхами слави й перемог…

Вас, наче сонце з високості,
До себе запросили в гості.
10. Священні місця і дороги,
Якими на подвиги йшли,
Солдати війни Перемогу
Країні з боїв принесли.
Учитель. Фрунзівчани намагались вчасно зібрати з полів
хліб, щоб не дістався ворогу, брали активну участь у
будівництві оборонних споруджень. Та 3 серпня 1941 року
гітлерівці увірвались в селище, незабаром їх змінили
румуно-боярські окупанти. У Фрунзівці вони розстріляли
50 мирних жителів. Але, не дивлячись на терор,
фрунзівчани всіляко ухилялись від примусових
сільськогосподарських робіт, палили хліб, сіно. Тут діяла
підпільна група на чолі з Германом Григоровичем
Донським, яка працюючи на фермі затримувала відправку
худоби в Румунію, викликала падіж.
На початку 1944 року поблизу села Йосипівка
висадилась десантна група під командуванням В.Д.
Авдєєва. Йосипівні допомагали бійцям продуктами
харчування, одягом, переховували пораненого комісара
Я.М.Левченка.
11. На площі, де воїн з граніту
Незмінно на варті стоїть,
Як пам'ять, несемо ми квіти
Там Вічний вогонь струменить.
12. Куди б не йшов, не їхав ти,
В дорозі зупинись,
І цій могилі дорогій
Всім серцем поклонись.
13. Для тебе і для мене він

Зробив усе, що міг –
Ціною власного життя
Вітчизну нам зберіг.
Пісня «Альоша»
Учитель. 18 лютого 1944 року неподалік від Павлівської
лікарні, де знаходилась комендатура, приземлився
румунський літак. Дізнавшись про це від місцевих жителів,
партизани наступного дня намагались його знищити. За це
озвірілі вороги взяли групу заручників і кинули до в’язниці.
Лише прихід Червоної Армії врятував їх від неминучої
смерті.
14. Пройшли солдати не малі дороги
Через бої та хуртовини злі
І засвітили сонце Перемоги
Усій землі, всім людям на землі.
15. Бійці Вітчизну врятували
Ішли за неї в смертний бій,
Щоб діти в щасті виростали,
В країні зоряній своїй!
16. Ми землю любимо свою,
Красиву і величну,
Яку в жорстокому бою
Нам зберегли навічно.
Учитель. Ця пам'ять незгасна – вона у наших серцях.
Доземний уклін і безмежна вдячність героям, хто своїми
грудьми захищали Батьківщину, свій народ, виганяв
загарбників з нашої землі.
17. Хай пам'ять знову нас веде
В роки далекі, грізні.
За все «Спасибі» – від дітей

Ми кажем живим і загиблим!
18. Ми не бажаємо війни!
Хай над містами й нивами
Сіяє сонце з вишини,
Щоб ми росли щасливими
Хай буде мир на всій землі!
Пісня «Хай завжди буде сонце»

Виховна година
у 9 класі,
присвячена 65 – річчю
Класний керівник:
Дибач М.І.
2010 рік

Мета: показати учням масовий героїзм людей на фронті і в
тилу; розкрити історичне значення перемоги над
нацистською Німеччиною; розказати правду про війну,
про ті випробування, які випали на долю України і
українців.
Обладнання: святково прикрашений клас, квіти, підсвічники,
столики для гостей, ветеранів війни; виставка книг про Велику
Вітчизняну війну, музика.
Учитель.
Тема сьогоднішнього уроку присвячена 65-річниці з дня
визволення Фрунзівщини від фашистських загарбників.
Все далі і далі відходять грізні роки Великої Вітчизняної
війни, але ніколи не згасне пам'ять про всіх тих, хто, не
задумуючись, віддав своє життя в ім'я Свободи. У наших серцях
ніколи не згасне пам'ять про людей близьких і зовсім невідомих,
— тих, хто боронив свій отчий край.
На світанку 22 червня 1941 року всі по-справжньому
збагнули значення чорного слова «війна». Впали перші
фашистські бомби на мирні оселі. Чорні крила війни закрили
голубе небо. Котилася війна рідною землею, залишаючи
пожарища.
З перших днів війни кожен вважав своїм обов'язком
захистити рідну землю та домівку. І залишились вдома плуг,
кувало й молоток в очікуванні золотих рук господаря.
Немає такого міста чи села, такого поля чи гаю, де б у
жорстокій боротьбі не пролилася їхня могутність і відвага,
адже кожен знав: він - не загарбник, він - Захисник.
Керівництво фашистської Німеччини велику увагу
приділяло окупації України.

Багата природними ресурсами, продовольством, а
особливо працьовитим народом, Україна була ласим
шматком для нахабних загарбників.
Важкий 1941 рік. Україна приймає підступний удар ворога.
Героїчно оборонялися прикордонники. Деякі прикордонні
застави, гарнізони кількістю 40-50 чоловік, озброєні лише
стрілецькою зброєю, утримували рубежі оборони 2-3 дні, хоч
гітлерівці планували захопити ці пункти за 15-30 хвилин бою.
В перші дні війни 23-29 липня радянські механізовані
війська завдали могутнього контрудару по ворожих танкових
військах в районі українських міст Дубно, Луцьк, Броди, Рівне. В
результаті наступ фашистських полчищ на Київ було затримано.
Яскраві сторінки в літопис бойової слави вписали
захисники Києва, Одеси, Севастополя. І хоч радянські війська
понесли значні втрати в оборонних боях, тисячі бійців і
командирів потрапили в полон, ворог також заплатив дорогу
ціну. Героїчна оборона Києва та Одеси допомогла Радянській
Армії зірвати фашистський план блискавичного наступу на
Москву, Крим та Кавказ.
Не обійшла стороною ця жахлива картина життя і наш
район, наші села, але наші мужні захисники не опускали руки і
боролися до останнього подиху і 65 років тому - 4 квітня 1944
року воїни 13 гвардійської дивізії 2-го Українського фронту
визволили Фрунзівку та район від окупантів.
Кожне покоління має своїх героїв І свої трагедії
М. Стельмах писав:
«Трагедія ваша безмірна, її героїзм безмежний. Ми,
молоде покоління, можливо, не завжди оточуємо наших
ветеранів тією увагою, якої вони заслужили, не завжди
переймаємося їхнім болем і тривогами. Але ми повинні про
них завжди пам'ятати і щиро бути їм вдячним за їхній
подвиг.»

Війна залишила за собою страшні сліди. 1418 днів йшли
відважні воїни дорогами війни, не оглядаючись назад. А за
плечима залишались перетворені в руїни 714 міст і 28 тисяч сіл
на рідній Україні. Йшли, не шкодуючи себе, щоб перемогти.
(Звучить пісня «День Перемоги).
Читець.
Перемогу не гукали в гості -
Брали, виривали із землі,
Аж тріщали од напруги кості
І серця фугасами в золі
Вибухали.
На півнеба хмари -
З них не дощ родючий,
А метал.
За ударом - знов тяжкі удари
Прямо в серце,
Вдушу,
Наповал.
А вона на обрії стояла
Всі чотири роки день при дню
І щоразу в завтра відступала
За фатальну лінію вогню.
Тільки віра в неї та звитяга,
Смерть поправши смертю поколінь,
Досягли до неї краєм стяга
І вклонились, гордій, до колін.
Лиш тоді вона зайшла у хату,
Шинельну скинула важку,
До грудей ЇЇ припала мати,
До плеча - малятко в сповитку.
П. Воронько
Летять, відлітають у вічність роки. Роки, скільки б їх не
минуло, не зітруть в народній пам'яті імена захисників
Батьківщини. Схилімо ж голови перед світлою пам'яттю тих,

хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя. Вшануймо їх
хвилиною мовчання.
(Хвилина мовчання).
Особливий уклін солдатським вдовам, за посивіле за одну
ніч волосся, за той момент, коли отримали похоронку, за
виплакані очі. Як би вітром зірвало вдовині хустки з голів
матерів і дружин, закрили б вони небо чорними скорботними
птахами.
Низький уклін їм за те, що відриваючи від свого серця синів
і дочок, виряджали їх на подвиги.
Читець.
Старенька мати йде до свого сина...
Гранітні плити плачуть під ногами,
Стукоче серце в грудях, ниє спина.
— Синочку, рідний, йди в обійми мами.
Я пригорну до себе свої руки,
Зцілую рідні - рідні оченята...
Як важко було в часи розлуки
Без тебе жити і без твого тата...
Тече сльоза і падає на плити.
Із стели очі дивляться хлоп'ячі.
їм тільки жити, жити і творити
Вони ж навік залишаться дитячі.
Стоїть старенька плаче, ні, ридає...
Перед очима в неї похоронка,
І бій, що котрий день воює не згасає,
І у землі пекуча та воронка.
— Синочку, рідний, чуєш, як курличуть
У синім небі сумно журавлі?
Вони ж тебе до себе сину, кличуть,
А ти лежиш в холодній цій землі. —
Я чую, мамо, чую, як співають
Мені над Україною пісні,
Ти не журись, я крила розпростаю

І прилечу до тебе уві сні
Вкраїнським рушником зітру сльозину
І поцілую в сивеє чоло..,
- О синку рідний, мій єдиний сину,
Як хороше б тоді мені було!...
Стоїть старенька мати на могилі,
І навіть квіти плачуть мовчазні...
Від сина погляд відвести не в силі,
А син довічно житиме у сні.
Учитель.
Над їхніми головами свистіли кулі, кожна хвилина вашого
життя могла стати останньою. Але деяким з них вдалося вижити
і повернутися до рідної домівки, нехай же ніколи не знають
війни ваші сини, онуки та правнуки, діти ваших близьких та
знайомих. Нехай усі живуть у мирі та злагоді.
Читець.
Здолавши смерть у праведному герці,
Крізь небуття із марева війни
Вони приходять в материне серце –
В боях полеглі воїни - сини...
У наші дні, крізь відстані і строки,
В могилах братських, подолавши сни,
На зустріч з Матір'ю -
Вкраїною щороку
Бійці приходять кожної весни
Вояцька честь у них одна й та ж сама,
Що і в боях: один супроти ста –
З останнім словом, найріднішим, - « мамо»
На спрагою запалених вустах.
В тім слові все: і торжество над смертю,
І звернення до совісті людей,
І все життя, продовжене в безсмертя, —
Як промінь світла в темряві ночей.

Зборовши смерть у праведному герці,
Величні ви і прості водночас –
Сини Вітчизни з Прометея серцем,
Ми всі життям рівняємось на вас!
(Пісня «День перемоги»)

Сценарій мітингу
до 69 роковини Дня Перемоги

1ведучий:
Весна іде і переможним кроком
В тюльпановому вічному вогні
Йде травень крізь хвилини, дні і роки,
Несе нащадкам спогади свої.
А думки летять і летять, і згадується далека, переможна весна 1945 року
(Пісня «День Победы»)
2ведучий:
Пам'ять … Вона нетлінна і вічна. Вона дивиться на нас зі старих фотографій,
сумних похоронок, листів з фронту, які зберігають донині діти, рідні, онуки і
правнуки.
1ведучий:
Пам'ять… Вона не дає померкнути жодній героїчній сторінці історії великої
народної перемоги над фашизмом.
2ведучий:
Шістдесят дев’ять років тому
Салютували скрізь солдати.
Не всі вернулися додому.
Не всі зустріли світлу дату.
1ведучий:
Ми віддаєм глибоку шану
І поминаєм у молитві
Тих, хто, рятуючи державу,
Поліг за нас в жорстокій битві.
2ведучий:
9 Травня – День Перемоги. Сьогодні по всій Україні вкриваються весняними
квітами і величні пам’ятники, і скромні обеліски. Це означає, що пам'ять народна
жива, що подвиг загиблих – незабутній.
1ведучий:
Минають роки. 69 років віддаляють нас від воєнних буремних літ. Для історії – це
небагато, а для людини - ціле життя. Люди самі творять історію. То ж тим, хто
поліг у пеклі боїв, тим , хто кров’ю своєю скропив землю, тим, хто пройшов крізь
бої, голод і холод, тим, хто все ж таки вижив у тій смертельній війні, всім мертвим
і живим присвячується наш мітинг.

1ведучий:
Урочистості з нагоди 69 річниці Великої Перемоги та вшанування пам’яті наших
земляків, які загинули або пропали безвісти у Великій Вітчизняній війні 1941-1945
років, оголошується відкритим.
(Звучить Гімн України)
2ведучий:
На нашому святі присутні діти, онуки, правнуки, рідні тих земляків, які загинули
або пропали безвісти в роки війни, діти-війни, мешканці мікрорайону, вчителі та
учні школи.
1ведучий:
Ми знову прийшли всі сьогодні до обеліску загиблим воїнам – односільчанам.
Де і радість, і сум у серцях,
Не злічити життів всіх солдатів,
Що забрала проклята війна.
2ведучий:
Кожному з них хотілося вижити, хотілося повернутися додому. Серед тих, хто
йшов дорогами війни, були і ваші рідні.
1ведучий:
Їх імена на мармурі куто,
На граніті, металі, щоб кожен їх знав:
«Ніхто не забутий, ніщо не забуто!»
І безвісти ніхто не пропав.
Список воїнів – односельців, що загинули у роки Другої Світової війни:
1. Артьомов Калістрат Іванович.
2. Бесідовський Юхим Іванович.
3. Буш Борис Маркович.
4. Вальчуковський Василь Спиридонович.
5. Вітрук Микола Родіонович.
6. Віхренко Гаврило Карпович.
7. Вознюк Василь Федорович.
9. Гамбург Григорій Данилович.
10. Гамбург Семен Іванович.
11. Горіца Іван Костянтинович.
12. Грищенко Микола Тимофійович.
13. Гумерінгер Іван Онуфрійович.
14. Гумерінгер Дмитро Онуфрійович.

15. Заславський Павло Костянтинович.
16. Іванченко Петро Денисович.
17. Кабанюк Олексій Кіндратович.
18. Кабанюк Василь Іванович.
19. Кабанюк Микола Олексійович.
20. Кабанюк Павло Іванович.
21. Карлович Гаврило Іванович.
22. Карлович Іван Григорович.
23. Катеринчук Євген Володимирович.
24. Кобильов Володимир Грогорович.
25. Ковальський Михайло Дмитрович.
26. Ковальський Петро Іванович.
27. Козубець Сава Лук ‘янович.
28. Колпаков Василь Ананійович.
29. Костюк Яків Давидович.
30. Крижанівський Валентин Федорович.
31. Крижанівський Євген Федорович.
32. Крутоногий Григорій Давидович.
33. Крижанівський Анатолій Федорович.
34. Крижанівський Борис Семенович.
35. Кульчицький Олексій Арсенійович.
36. Кучеренко Павло Никанорович.
37. Кушнірьов Матвій Васильович.
38. Левицький Петро Бенедиктович.
39. Линенко Григорій Євдокимович.
40. Линенко Іван Григорович.
41. Линенко Іван Костянтинович.
42. Линенко Костянтин Максимович.
43. Линенко Микола Васильович.
44. Линенко Федір Євдокимович.
45. Линенко Микола Маркович.
46. Мошин Василь Данилович.
47. Мошин Григорій Данилович.
48. Муніка Олександр Андрійович.
49. Некругленко Володимир Михайлович.
51. Новак Максим Єремійович.
52. Павловський Іван Миколайович.
53. Павловський Яків Никифорович.
54. Паламарчук Федір Йосипович.
55. Подлєсний Григорій Олексійович.
56. Резінець Юхим Кононович.
57. Резінець Іван Кононович.
58. Резінець Степан Кононович.
59. Сікірінський Дмитро Іванович.

60. Табунщик Петро Прокопович.
61. Телеуца Володимир Тимофійович.
62. Телеуца Євген Тимофійович.
63. Телеуца Захар Федорович.
63. Тодорашко Петро Григорович.
64. Тимчук Федір Пилипович.
65. Ткач Дмитро Карпович.
66. Ткач Сергій Григорович.
67. Ткаченко Іван Савович.
68. Ткаченко Костянтин Юхимович.
69.Федорець Михайло Петрович.
70. Цуркан Данило Андрійович.
71. Цуркан Іван Сергійович.
72. Черкасюк Іван Петрович.
73. Чорний Григорій Федорович.
74. Шевель Іван Кіндратович.
75. Яковлєв Микола Парфьонович.
76. Яшин Сергій Петрович.
1ведучий:
Ми пишаємося нашими героїчними фронтовиками, земляками, які загинули або
пропали безвісти в роки війни. Згадаймо й тих, хто пережив усі жахіття війни і
живим повернувся додому.
Список воїнів – односельців, що повернулися з Другої Світової війни:
1. Чорний Дмитро Федорович.
2. Курманський Петро Сазонович.
3. Дяченко Борис Іванович.
4. Турчак Іван Федорович.
5. Олійник Андрій Степанович.
6. Гроза Василь Терентійович.
7. Чорний Пантелій Федорович.
8. Гуд Василь Іванович.
9. Паламарчук Севастьян Васильович.
10. Звірянський Павло Федотович.
11. Мельніченко Дмитро Федотович.
12. Паламарчук Леонід Васильович.
13. Мацак Микола Федорович.
14. Павловський Герасим Іванович.
15. Лененко Григорій Васильович.
17. Левіцький Петро Венедиктович.
19. Табунщик Микола Тихонович.

20. Кабанюк Костянтин Карпович.
21. Ключник Петро Іванович.
22.Чабан Олексій Євтіхієвич.
23. Чабан Євграф Терентійович.
24. Пустовойтенко Петро Трохимович.
25. Тимчук Захарій Пилипович.
26. Пустовойтенко Микола Іванович.
27. Тимчук Іван Семенович.
28. Тимчук Василь Семенович.
29. Баранчук Андрій Іванович.
30. Ткач Володимир Карпович.
31. Костюк Семен Іванович.
32. Костюк Федір Давидович.
33. Муніка Борис Андрійович.
34. Костюк Василь Максимович.
35. Рябошапка Микола Федорович
36. Дудник Олексій
37. Телеуца Олексій
38. Фесенко Антон Юхимович.
39. Волошин Пилип Васильович.
40. Волков Опанас Васильович.
41. Табунщик Опанас Тихонович.
Вони своїми подвигами дарують нам великий, мужній і святий приклад любові до
Батьківщини, рідної землі.
2ведучий:
Перед трагічною хвилиною мовчання
Словами говорити неможливо.
Оця хвилина більше нам розкаже
Ніж тисячі, а чи мільйони слів.
Солдатів подвиг не вимовить словами,
А тільки серцем можна це сказати,
Але воно , на жаль, не має мови,
А тільки біль…
2ведучий:
Вшануймо пам'ять земляків, які загинули на полях Великої Вітчизняної війни, а
також фронтовиків і ветеранів війни, які не дожили до сьогоднішнього дня і нині
покояться на наших кладовищах, хвилиною мовчання.
(Метроном )
1ведучий:
Героям визволителям – слава!

2ведучий:
І мертвим , і живим – слава!
1ведучий:
Всім, хто наближав Велику Перемогу – слава!
( Пісня «Журавлі»)
1ведучий:
Ми думаєм про вас , хто не вернувся з битви,
Ми думаєм про вас, хто нині ще живий.
Ми будемо за вас свій отчий край любити
І на землі своїй лишати добрий слід.
(Пісня «Степом, степом»)
Учениця:
О пам’яте всесильна, всемогутня,
Не дай забути тих, кого нема.
Не доведи, о Матінко Пречиста,
Щоб в наші дні прокралася війна.
Терзай же душі спогадом жорстоким,
Взивай до серця кожного із нас,
Не дай дивитись збайдужілим оком
На очі ті, що плакали не раз.
Молюсь до тебе, пам’яте, молюся,
Не тільки у травневий світлий час.
Вклоняюся до тебе і горнуся,
Не полишай, о всемогутня, нас.
Не дай забути, щоб не повторити,
Не дай згасати, щоб не розпалить.
Гарячу й чисту кров мого народу
Не дай, о Господи, ізнов пролить.
1 ведучий:
Мітинг до 69 роковини Дня Перемоги оголошується закритим.
(Звучить Гімн України)
2ведучий:
Запрошуємо присутніх здійснити покладання квітів – пам’яті землякам, які не
повернулися до рідної оселі .
(Пісня «День Победы», покладаються квіти)

В пам'яті не стерти

В пам'яті не стерти

More Related Content

What's hot

Similar to В пам'яті не стерти

More from Сергей Чабан

В пам'яті не стерти