психологія

1. Тема виступу «Розвиток професійної самосвідомості
працівників психологічної служби».
Мета виступу – розкрити етичний підхід до вирішення проблеми
професійної самосвідомості працівників психологічної служби , уточнити
значення поняття «професійна самосвідомість працівників даної категорії».
На сучасному етапі розвитку українського суспільства постає необхідність
уточнення поняття «професійна самосвідомість працівників психологічної
служби». Педагогічна діяльність фахівця визначається його професійною
самосвідомістю, яка полягає у виборі способу поведінки, адекватних мотивів
професійної самореалізації, попередньому мисленнєвому плануванні системи
дій, спрямованих на себе й учнів, передбаченні наслідків вжитих заходів,
застосовуваних засобів, методів і прийомів навчання та виховання. Педагог
щодня вирішує етичні проблемий протистоїтьвикликам сучасності.
(Слайд 2,3)
Що ж таке самосвідомість?
Самосвідомість – це оцінка людиною себе як суб'єкта практичної і
пізнавальною діяльності, як особистості (тобто своєї моральності й інтересів,
цінностей, ідеалів і мотивів поведінки).
У самосвідомості людина виділяє себе з усього навколишнього світу,
визначає своє місце у круговерті природних і громадських подій. Професійна
самосвідомість вчителя складається з його уявлень оцінки себе, як
професіонала із боку учнів, колег, керівництва, батьків .
Професійна самосвідомість - це комплекс уявлень людини про себе як про
професіонала, це система відносин і установок до себе як до професіонала. У
професіонала, що володіє розвиненою самосвідомістю, підвищується рівень
у собі, задоволеність своєю професією, зростає ефективність роботи, виникає
прагнення до самореалізації.
(Слайд 4)
Професійна самосвідомість є одним із ключових новоутворень, що
формуються у процесі становлення та розвитку фахівця як суб’єкта
професійної діяльності. Як і будь-яке психічне новоутворення, професійна
самосвідомість має певну динаміку, проходить у своєму розвитку певні
етапи. Оскільки професійна самосвідомість визначається науковцями (С.
Васьківська [3], І. Кон[5], Т. Кудрявцев [6], О. Тихомиров [13], Л. Шнейдер
[15] та ін.) як одна з базових структур професіоналізму фахівця, то її
розвиток є одним із найважливіших завдань у процесі професійної
підготовки фахівця. Проте неможливо розвивати професійну самосвідомість
без чіткого усвідомлення етапів її розвитку.

2. (Слад 5)
Складовимипрофесійної самосвідомостіє:
1) професійна Я-концепція – динамічна сукупність образів Я, що
відображають уявлення про себе як суб’єкта професійної діяльності («Я-
реальне-особистісне», «Я-професійне-дієве», «Я-професійне-нормативне»);
2) професійна самоорганізація – особливий психологічний феномен,
сутність якого полягає у прагненні фахівця до постійного професійного
саморозвитку, професійного самовдосконалення та самозбереження у
ситуації мінливості професійного простору, що є механізмом формування і
розвитку професійної Я-концепції, а також засобом реалізації Я-концепції у
професійній діяльності та виявляється у сукупності процесів самопідготовки
(самопізнання і саморозвиток) та самореалізації (самовираження і
самоствердження);
3) професійна рефлексія – здатність до самоаналізу власного Я, власної
професійної діяльності; механізм усвідомлення взаємозв’язків між
професійною Я-концепцією та професійною самоорганізацією, завдяки якому
внутрішнє, суб’єктивне (професійна Я-концепція) та зовнішнє,
об’єктивне(професійнасамоорганізація) поєднуються у єдине цілісне явище
Канадський філософ Ч. Тейлор називає три «хвороби» нашого суспільства:
1) індивідуалізм, 2) інструментальне мислення і 3) втрата свободи. Тому
важливого значення набуває професійна самосвідомість педагогічних
працівників. Розв’язання даної проблеми започатковано в працях У. Андер,
Н. М. Вознюк, О. М. Степанова, М. М. Фіцули та інших. Український педагог
М. М. Фіцула розглядає поняття «моральна свідомість» як вираження
ідеального належного, на яке орієнтується людина. Вона може бути
суспільною (моральні погляди та оцінки груп) й індивідуальною (моральні
погляди та оцінки індивідів). Її співвіднесення з дійсністю, – зазначає
науковець, – відбувається опосередковано, а саме: через моральні приписи й
оцінку діяльності людей. Н. М. Вознюк вважає, що моральна свідомість
індивіда орієнтована на моральнудіяльність.
Слайд 6
Тому в свідомості особистості, крім моральної самосвідомості, доцільно
виокремити моральну світосвідомість (світоспоглядання, світорозуміння,
світовідношення) суб’єкта, звернену на оточуюче його макро- й
мікросередовище, на інших осіб – близьких і далеких. Морально зріла
особистість, керується у своїй діяльності категоріями добра й обов’язку.
Добро виражає сутність морального як соціальної цінності (блага), а
обов’язок підкреслює його імперативний (наказовий) смисл. При цьому
добро виступає в моральній свідомості людей як безумовно повинне, а
обов’язок – як обов’язковавимогадоброго .
Поняття «професійна самосвідомість» і «Я-концепція» у сучасній
психолого-педагогічній літературі розглядаються як тотожні. Український
психолог О. М. Степанов визначає Я-концепцію так: «динамічна система
уявлень особистості про себе, на основі якої вона вибудовує відносини з

3. іншими людьми». На думку шведського психолога У. Андера, професіоналу
мають бути відомі межі власних повноважень і сильні сторони для того, щоб
вистояти й не втратити далекоглядності в доволі складних професійних
ситуаціях. Вчені зазначають наявність розриву між ціннісними установками
особистості й конкретними мотивами її вчинків, спостерігають витиснення
інтересів суспільства егоїстичними спонуканнями, спрямованими на
досягнення особистого блага, виявляють епізодичний або стійкий характер
професійної деформації особистостіпедагога.
Слайд 7
Формування самосвідомості пов'язується з процесом індивідуалізації, з
процесом зростання сил і цілісності особистості. Якщо розглядати
самосвідомість, як засіб саморегуляції суб'єкта діяльності, то структура
самосвідомості буде складатися з таких компонентів:
- моральнийі етичний компоненти;
- усвідомлення себе як суб'єкта діяльності;
- усвідомлення і оцінка своїхпсихічних особливостейівластивостей;
- усвідомлення різних відносин;
- усвідомлення себе у розвитку.
Якщо самосвідомість формується в життєдіяльності та спілкуванні з
навколишніми людьми і є результатом пізнання себе, своїх дій, психічних
якостей тощо, то професійна самосвідомість — це проекція всіх структурних
компонентів самосвідомості на професійну діяльність. Тобто, у професійній
самосвідомості на перший план висувається зміст самої професійної
діяльності особистості. Зміст морального компоненту самосвідомості
характеризується рівнем розвитку моралі та розумінням моральних засад у
діяльності. Професійна моральність знаходить свій прояв у виборі
відповідних способів і засобів для виконання професійної діяльності у
відповідності з нормами суспільства та професійного співтовариства.
Усвідомлення себе як суб'єкта професійної діяльності означає усвідомлення
власної відповідальності та значущості своєї ролі у формуванні цілей та
завдань діяльності, виборі засобів виконання діяльності, в отриманні
кінцевого продукту. Не менш важливим є й усвідомлення своєї
індивідуальності у виконанні діяльності. Важливим у структурі
самосвідомості вважається усвідомлення психічних якостей, особливостей
особистості . У професійній самосвідомості міститься розуміння саме тих
властивостей і якостей, які необхідні для успішного виконання професійної
діяльності, тобто професійно важливих якостей. Для різних професій ці
якості будуть різними, але ступінь їх усвідомлення помітно впливає на вибір
завдань, на хід виконання діяльності, на впевненість у собі. Усвідомлення і
оцінка відносин, стосунків є важливим компонентом як у структурі
професійної самосвідомості, так і самосвідомості взагалі. Саме в цих умовах

4. формується ставлення людини до самої себе як до фахівця, ставлення до
колег у професійному співтоваристві, відношення до своєї професійної
діяльності та оцінка ставлення інших до себе.
Одним з найважливіших компонентів для процесів саморегуляції і
саморозвитку особистості, на думку дослідників, є усвідомлення власного
розвитку у часі. На кожному етапі життя людини, в тому числі й в період
професійної діяльності, саме через самосвідомість здійснюється зв'язок між
минулим, сьогоденням і майбутнім. Тут професійна самосвідомість
відображає розвиток людини за такими ознаками як зростання професійної
майстерності, підвищення авторитету, зміцнення соціального статусу,
кар’єрне зростання тощо. Важливе значення має також постановка цілей і
контроль за їх здійснення. Таким чином, структура професійної
самосвідомості включає уявлення людини про себе як про члена
професійного співтовариства, носія професійної культури, в тому числі
певних професійних норм, правил, традицій даної професійної групи. В ці
уявлення включаються й характеристики людини, що визначають успішність
її діяльності. До них відносять професійно важливі якості, якими можуть
виступати індивідуально-психологічні властивості й ставлення особистості
до професії; до себе як до суб'єкта діяльності; до інших людей (колег,
начальника, клієнта); до об'єкту та предмету праці; до умов праці та інше.
У теорії психології і педагогіки категорії професійної майстерності і
професійної самосвідомості є взаємопов’язаними та такими, що з одного
боку впливають на процес розвитку педагога, а з іншого – виступають
критеріями та показниками його результату. Досягнення педагогічної
майстерності неможливе без високого рівня розвитку професійної
самосвідомості.
На думку А. К. Маркової, професійна самосвідомість є динамічним
утворенням, яке постійно розвивається та розширюється. Вона відображає
розвиток людини за такими об’єктивними ознаками самореалізації, як:
зростання професійної майстерності, кар’єрне просування, підвищення
авторитету, зміцнення соціального статусу.
(Слайд 8)
Отже, професійна самосвідомість педагога представляє собою єдність трьох
аспектів: пізнавального (самопізнання), емоційно-ціннісного (самооцінка) та
регулятивного (саморегуляція), на основі чого визначено основні її
структурні компоненти. До структури професійної самосвідомості, на думку
Л. В. Римар, входять професійна установка на педагогічну діяльність,
наявність потреби у самопізнанні та самооцінка професійно значущих
якостей, саморегуляція у розв’язанні педагогічних завдань та відповідні
мотиви професійного самовдосконалення. Майстерність – це вияв найвищої
форми активності особистості педагога у професійній діяльності, найповніше
усвідомлення та розкриття свого професійного «Я», комплекс властивостей
особистості, які забезпечують високий рівень самоорганізації професійної
діяльності на рефлексивній основі.

5. Слайд 9
Професійна самосвідомість визначає мотиви професійної самореалізації. У
виборі мотивів пріоритетними для педагогічного працівника є інтереси
суспільства.
Мотив професійної самореалізації має бути адекватним (від лат. adaequatus –
прирівняний), тобто відповідним педагогічній професії.
Мотив саморозвитку (основним є спонукання: не хочу тупцювати на
одному місці). Фахівець постійно вдосконалюється й розвивається: з роками
накопичує знання й навички, відкритий для пізнання й нових знайомств з
колегами.
Мотив інтересу (рушійною силою є спонукання: хочу працювати, бо люблю
свою роботу), основний принцип – власний інтерес. Фахівець досягає
серйознихпрофесійних успіхів, оскільки захоплюється трудовим процесом.
Мотив визнання оточуючих (провідним є спонукання: хочу, щоб мене
цінували). Фахівець прагне, щоб його помітили й гідно оцінили, тому
наполегливо працює, намагаючись бути поміченим як керівництвом, так і
колегами.
Спостерігається мотив змагання (переважає спонукання: хочу бути кращим
за інших). Фахівець прагне рухатися вперед, воліє показати кращі результати,
ніж дотепер, докладаючизначних зусиль.
Неприйнятними для педагога є мотиви зиску (рушійною силою стає
спонукання: хочу бути багатим у будь-який спосіб). Незважаючи на те, що
даний мотив вважається найбільш поширеним, жити за принципом «вигідно-
невигідно»: робота має бути обов’язково високооплачуваною, спілкування з
оточуючими, добрі вчинки повинні давати користь і займатися педагогічною
діяльністю неможливо;
мотив прагнення до легкого життя (провідним стає спонукання: не хочу
перетруджуватися). Природним для людини є прагнення усілякими
можливими способами полегшити собі життя, намагання передбачити
виникнення проблемної ситуації та вчасно уникнути її, проте для педагога
важливо вирішувати проблеми, а не намагатися їх обійти;
мотив виокремлення із «сірої маси» (рушійною силою є спонукання: нізащо
не хочу бути, як усі). Неординарна особистість, здатна шокувати своїм
зовнішнім виглядом, поведінкою і звичками не може реалізувати себе як
педагог, бо колектив сприйматиме як юрбу, щодня потребуючи свята і
доводячи свою інакшість. Педагогічному працівникові необхідно розвинути
здатність протистояти викликам часу: індивідуалізм, інструментальне
мислення, втрата свободи.

6. Отже, професійна самосвідомість – усвідомлення педагогом норм та етичних
правил, мотивів професійної самореалізації, співвіднесення себе з
професійним ідеалом, самооцінка та оцінка референтними людьми. Поняття
вирізняється складністю мотиваційних спонукань, прагненням до
самореалізації, системою уявлень про самого себе, свої можливості та
перспективи професійного розвитку.
Професійна самосвідомість характеризує певний рівень самовизначення
особистості. Особистість - індивід, який усвідомлює свої життєві цілі, плани,
пов'язані з самореалізацією в професійній сфері, професійні наміри (що він
хоче), свої особистісні та фізичні якості (що він являє собою як професіонал),
свої можливості, здібності, дарування (що він може, межі його
самовдосконалення), вимоги, пропоновані діяльністю, професійною групою
(що від нього вимагають).
По мірі зростання професіоналізму професійна самосвідомість змінюється.
Вона розширюється за рахунок включення нових ознак розвиненої професії,
що висуває нові вимоги до людини - професіонала; змінюються самі критерії
оцінювання себе як професіонала. Розширення професійної самосвідомості
виражається у зростанні числа ознак професійної діяльності, що
відбиваються в свідомості фахівця, у подоланні стереотипів образу
професіонала, в цілісному баченні себе в контексті усієї професійної
діяльності
Професійнамайстерність соціальногопедагога.
Соціальний педагог зв'язується з фахівцями, зі службами соціального
захисту, які здатні допомогти дитині. Для цього необхідно, щоб він був
професійно підготовлений, досить освічений для ведення виховної роботи.
Сьогодніце називається педагогічноюмайстерністю.
Педагогічна майстерність більшою мірою залежить від особистих якостей
педагога, а також від його знань й умінь. Вона визначається об'єктивними й
суб'єктивними факторами. Об'єктивні фактори - це система знань, умінь,
навичок.
Професійні знання соціального педагога: педагогіка й психологія, фізіологія
розвитку дитини, методики виховної роботи. Ці знання необхідні для
вивчення дитини, аналізу його вчинків і поводження, особливостей його
спілкування, сумісності його в групі інших дітей.
Соціальний педагог повинен уміти:
- організувати діяльність і співпрацю дітей;
- володіти деякими прийомами артистизму, мовою, подихом, ритмом і
постановкоюголосу, мімікою й жестами;

7. - знаходити в бесіді той тон і мову, що дасть можливість говоритиз
жебраками й алкоголіками, наркоманами й повіями або з дитиною, що
потрапила в лихо. Не просто говорити, а переконати й вплинути.
Починаючого педагога до майстерності приводить педагогічна техніка,
вироблені навички. Це значить, - уміння зрозуміти вихованця, а це знання
психології спілкування, відносин, педагогічної психології;
-мовні вміння: знати особливості мови, знати, як сприймається твоя мова, як
вона розвивається;
- уміння виразити своє відношення до вчинку, до людини, своє емоційне
відношення; і в той же час володіння навичками самоконтролю, самоаналізу,
самоспостереження.
А наступними факторами професійної майстерності є суб'єктивні фактори.
Суб'єктивні фактори - це якості, що характеризують індивідуальність
особистостій унікальність її майстерності.
Слайд 10
Необхідними й достатніми умовами формування особистості соціального
педагога є наступні якості:
Професійна спрямованість особистості виражається в адекватному
розумінні цілей і завдань професійної діяльності, наявність сформульованих
професійних мотивів, стійких інтересів, схильностей, поглядів, переконань,
ідеалів, що відносяться до обраної професії;
Професійне мислення. Воно проявляється в діяльності, у процесі рішення
завдань і тому визначають її успішність;
Професійна самосвідомість, тобто свідомість особистістю самого себе в
професійній діяльності, у всьому різноманітті своїх професійних якостей,
можливостей, здатностей.
Отже, професійна майстерність базується на фундаментально загальній,
загальнокультурній підготовці й забезпечується єдністю загального й
професійного розвиткуособистості.
Професійна (педагогічна) самосвідомість (Я-концепція) соціального
педагога - усвідомлення ним норм, правил, моделі педагогічної професії,
сформованість професійного кредо, концепції вчительської праці;
співвіднесення себе з професійним еталоном, ідентифікація з професією,
очікувана оцінка себе референтними людьми; самооцінка.

8. Ми, соціальні педагоги, виконуємо суспільно значущу місію. Держава
довіряє своє майбутнє фахівцю з високим рівнем самосвідомості, що
виявляється в дотриманні норм і виконанні етичних правил педагогічної
професії, твердості переконань, співвіднесенні себе з професійним ідеалом, в
адекватності мотивів професійної самореалізації та досягнень, повазі до
гідності учня, вихованця, чесності й справедливості, вимогливості до себе й
оточуючих, здатності протистояти викликам часу, розвиненості вміння
запобігати агресивним випадам на свою адресу. Норми педагогічної професії
(від лат. norma – правило, взірець) являють собою обов’язковий порядок,
якого треба дотримуватися.
Слайд 11
У професійній діяльності соціальний педагог слідує етичним правилам.
Основніз них такі:
1. Виявляє повагу до гідності учня, вихованця та справедливість.
2. Характеризується твердістю переконань і принциповістю.
3. Послідовний у своїхдіях, вірний даному слову.
Діяльність соціального педагога – це зона довір’я між людьми, шлях до їх
взаєморозуміння, взаємодопомоги і взаємовідповідальності. Особистісно-
моральні якості соціального педагога повинні забезпечувати його професійну
придатність.
Професійна необхідність творчого підходу до вирішення моральних проблем
вимагає наявності внутрішньої потреби діяти завжди високо морально,
регулювати свої дії з врахуванням моральних норм та системи цінностей.
При цьому моральна потреба та моральна мотивація діяльності
характеризують соціального педагога як особистість.
Моральна поведінка соціального педагога визначається певними моральними
і душевними якостями його особистості, які поєднують загальнолюдські та
специфічно професійні моральні якості. Основними у визначенні морального
образу особистості соціального педагога є уявлення про обов’язок,
справедливість, совість, честь, добро і зло.
Школа - одне із традиційних місць діяльності соціальних
педагогів. Сьогодні діти та молодь – найбільш уразлива частина
населення. Вони потребують постійного захисту, допомоги та
підтримки. Психологічна служба в закладах освіти активно розвивається й
ставить за мету забезпечення психологічного супроводу розвитку
особистості, створення сприятливих соціально-психологічних умов для
збереження психічного здоров’я сприятиме виконанню одного з головних
завдань сучасної освіти – розвитку в особистості інтересу й потреби в
самозмінах з метою реалізації свого особистісного потенціалу у соціальному,

9. професійному,інтелектуальному, емоційному планах. Проблем в українських
дітей достатньо, а особливо в шкільному віці
На основі вітчизняної й закордонної практики можна сформулювати
наступні цілі соціально-педагогічної діяльностів освітній установі:
- сприяти усуненню й подоланню специфічних труднощів у процесі
соціалізації школярів із соціально неблагополучних родин і шарів
суспільства;
- розвивати процес випереджальної соціалізації, тобто знайомити всіх
учнів, незалежно від їхнього походження, з їхніми рольовими
перспективами й шансами в суспільстві, із суспільними запитами,
готовити їх до критичного сприйняття цих перспектив; в соціальних
процесах на стадії навчання й виборупрофесії;
- брати участь у попередженніта ліквідації конфліктних ситуацій.
Щоб реалізувати все це, соціальний педагог у школі:
- використовує методианалізу, консультування, лікування й активізації,
охоплюючиу своїйдіяльностіне тільки самих учнів, але і їхніх батьків
як цілу групу;
- тісно співробітничає із учителями, шкільними психологамий лікарями,
прагне залучити до співробітництва всіх, хто проявляєрозуміння й
інтерес до його роботи;
- надає всебічну допомогуокремим учням і групам, використовуючи
методи групової педагогіки, працює із учительським колективом;
- впливає на позитивну зміну соціального поля в школі.
-здійснює комплекс заходів щодо виховання, освіти, розвитку й
соціальному захисту особистостів установах і за місцем проживання що
навчаються (вихованців, дітей);
-вивчає психолого-медичній педагогічні особливостіособистості, що
навчаються і її мікросередовища, умови життя;
-виявляє інтереси й потреби, труднощі й проблеми, конфліктні ситуації,
відхилення в поводженні дітей і вчасно надає їм соціальну допомогуй
підтримку;
-виступає посередником між тими, що навчаються (вихованцем,
дитиною), і установою, родиною, середовищем, фахівцями різних
соціальних служб, відомств й адміністративних органів;
-визначає завдання, форми, методи соціально-педагогічної роботи,
способирішення особистихі соціальних проблем, вживає заходів по

10. соціальному захисті й допомозі, реалізації прав і свобод осіб, що
навчаються (вихованців, дітей);
-організує різні види соціально-педагогічної діяльностітих, що
навчаються (вихованців, дітей), і дорослих, заходи, спрямованіна
розвитоксоціальних ініціатив, реалізацію соціальних проектів і програм,
бере участь у їхній розробцій твердженні;
-сприяєвстановленню гуманних, морально здоровихвідносину
соціальному середовищі;
-сприяєствореннюобстановкипсихологічного комфортуй безпеки
особистості, забезпечуєохоронуїхнього життя й здоров'я;
-здійснює роботуіз працевлаштування, патронату, забезпеченнюжитлом,
посібниками, пенсіями, оформленнюощадних вкладів, використанню
цінних паперів тих, дітей із числа сиріт і дітей, що залишилися без
піклування батьків;
-взаємодіє із учителями, батьками (особами, їхщо заміняють), фахівцями
соціальних служб, сімейних і молодіжних служб зайнятості, із
благодійними організаціями, у наданні допомоги дітям, що бідують в
опіці й піклуванні, з обмеженимифізичними можливостями, девіантним
поводженням, а також попали в екстремальні ситуації.
Основними завданнями соціального педагога є соціальний захист прав дітей,
створення сприятливих умов для розвитку дитини, установлення зв'язків і
партнерськихвідносин між родиноюйосвітньою установою.
Сфери, напрями та функції діяльності працівника психологічної служби
досить розмаїті, під час своєї роботи він виконує різноманітні професійні ролі
та змінює їх у практичній діяльності залежно від ситуації та характеру
проблеми:
1. Посередник.
Дуже часто виникає необхідність розв’язувати проблемні ситуації між
дітьми і дорослими, між сімє’ю й державними службами, організаціями й
закладами, які покликані піклуватися про духовне, фізичне, психічне
здоров’я населення. Практичний психолог та соціальний педагог сприяють
взаєморозумінню між окремими людьми та їх оточенням, на взаємодію між
організаціями та інститутами соціального виховання, впливають на соціальну
політику в конкретномурайоні і мікрорайоні.
2. Адвокат.

11. Захисники інтересів, законних прав людини, її сім’ї, різноманітних
категорій населення. Вони забезпечують соціальну справедливість,
намагаючись допомогти людям реалізувати свої здібності, дати можливість
використатисвої ресурсивсім членам суспільства.
3. Учасник спільноїдіяльності.
Беруть участь у спільній діяльності дітей та дорослих та водночас
виступають організаторами цієї діяльності . Робота працівників
психологічної служби спрямована на спонукання людини до дії, ініціативи,
творчості.
4. Помічник.
Допомагають своїм клієнтам у розв’язанні проблем. Вони насамперед
допомагають людям розширити їх компетенцію й розвинути здатність самим
долати свої проблеми.
5. Психотерапевт і наставник.
Працівники психологічної служби ,, супроводжують” сім’ю, турбуються
про її здоров’я, моральні й загальнолюдські цінності, про своєчасне
розв’язання проблем.
6. Конфліктолог – консультант.
Допомагають запобігати виникненню конфліктних ситуацій серед
учасників навчально – виховного процесу, дають інформацію стосовно
окремих питань. Пояснюють причини проблемних ситуацій та пропонують
варіанти виходу з них.
7. Аніматор.
Спонукають людину до дії, сприяючи встановленню взаємовигідної
взаємодії між особистістюі суспільством.
8. Експерт.
Установлюють соціально – психологічний діагноз, визначають методи
компетентного втручання, відповідної роботиз конкретними особами.
9. Громадський діяч, менеджер.
Підтримують, розвивають соціальні ініціативи громадян, спрямовані на
оздоровлення оточення.
Соціальному педагогу властиве почуття відповідальності за свою справу.
Тому його майстерність і його інструментарій нерозривно пов'язані з
постійним бажанням самоудосконалюватися, розширювати свої знання,
відточувати уміння і навички, поповнювати запас методів і форм виховання.

12. Таким чином, висока освіченість і вихованість соціального педагога, його
вміння та навички роботи з підлітками, використання при цьому методів і
форм виховання з урахуванням їх вікових, психологічних і соціальних
характеристик, працьовитість, доброта, почуття обов'язку і відповідальності
перед суспільством за виховання підлітків є неодмінними елементами його
педагогічної культури і майстерності. Таким чином, від перерахованих нами
умов і даних рекомендацій буде залежати ефективність роботи соціального
педагога.
Підсумовуючи свій виступ можна зробити висновки, що професійна
діяльність працівника психологічної служби має ряд особливостей. Суть її
полягає в тому, що, на відміну від учителя, в працівника психологічної
служби на першому місці стоїть не навчання, а виховання, організація і
надання допомоги, захист учнів, створення для них умов найбільшої
зручності, психологічного комфорту, умов для саморегуляції особистості.
Професійна діяльність працівника психологічної служби – це комплекс
взаємопов’язаних напрямів діяльності( виховна, навчальна, розвивальна,
соціокультурна, комунікативна, організаторська тощо), спрямованих на різні
об’єкти, для здійснення яких необхідні певні професійні знання, уміння і
навички, а також професійно важливі риси.
Суть професійної позиції працівника психологічної служби полягає в
тому, щоб не вирішувати за іншу людину її проблем, а робити це разом з
нею, зміцнюючи її віру у свої сили, можливості, в самого себе. Для
цього необхідні такі риси, як широта інтересів та незалежність поглядів,
готовність до контактів та вміння їх підтримувати, вміння
емоційно приваблювати до себе та інших, усвідомлення межі своєї
професійної компетентності, підвищене почуття відповідальності за свої дії,
слова, здатність передбачати їх наслідки. Природна сила розуму в поєднанні
з великим запасом знань та висока й різностороннякультура мислення .
Щоб іти в ногу з часом, професіонал цієї сфери має завжди прагнути до
збагачення своїх знань, удосконалення власної професійної майстерності. Він
мусить відчувати життєвий пульс сьогодення і спрямовувати свою
професійну діяльність у русло постійного творчого пошуку. Багато хто
відчуває позитивні відчуття один до одного й антипатія, яка отруює життя
багатьох, зникає. За критерієм творчості стилю життя – це людина
індивідуально-творчого стилю життя, який властивий особистостям з
виразними особистісними характеристиками, адекватною, іноді навіть
високою самооцінкою, людям цілеспрямованим, з розвинутими і
різноманітними потребами й інтересами, що здатні приймати рішення, добре
адаптуються в новому середовищі, не втрачаючи своєї самобутності .
Пропонуємо перелік критеріїв (характеристик особистості) для успішного
здійснення діяльності працівників психологічної служби. Тут врахований і
світоглядний аспект. Наводимо ці критерії повністю:

13. 1. Неабиякі розумовіздібностіі розсудливість.
2. Оригінальність, спритність і різнобічність.
3. Допитливість та прагнення до самовдосконалення.
4. Інтерес до людини як особистості.
5. Розуміння своїхособистісниххарактеристик і почуття гумору.
6. Чутливість до складностеймотивації.
7. Толерантність.
8. Спроможність займатитерапевтичну позицію; спроможність
установлювати гнучкі конструктивнівзаємовідносиниз іншими.
9. Наполегливість, методичність у роботі; спроможність витримувати
напругу.
10. Готовність прийняти на себе відповідальність.
11. Почуття такту і спроможність до співробітництва.
12. Цілісність натури, самоконтроль іврівноваженість.
13. Спроможність розрізнятиморальніцінності.
14. Професійна компетентність.
15. Глибокий інтерес до психології та її сучасних досягнень.
Таким чином, для успішного професійного функціонування психологу та
соціальному педагогу необхідно розв’язати свої світоглядні проблеми,
з’ясувати для себе питання сенсу та місця в ньому своєї професійної
діяльності.
Отже, професійна самосвідомість має одну важливу характеристику – це
самосвідомість людини, що бере активну участь в продуктивній праці і через
таку працю стверджує себе як повноцінний член суспільства. Іншими
словами, професійна самосвідомість – це самосвідомість людини, для якої
конкретна трудова діяльність – головний засіб утвердження почуття власної
гідності.
Існує ряд певних рекомендацій по роботі соціального педагога з дітьми:
- повинна бути особистазацікавленість педагогав роботіз підлітками;
- він повинен бути професійно тактовним, тобто викликати симпатію у
клієнтів, їхню довіру, дотримувати професійну таємницю, сумлінно
виконувати свій обов'язок;
- соціальний педагог, на наш погляд, обов'язково повинен мати
терпимість, це допомагає гуманізувати міжособистісні стосунки,
робитиїх більш людяними і доброзичливими;
- соціальний педагог повинен уміти уважно слухати, а це зовсім не
просто;
- найголовніше - ми повинні любити свою професію, незважаючи на
невдачі, які зустрічаються на нашому шляху.