Book2019

Дідусі та онуки:
спадковість
поколінь
2019 р.

Ткаля Тимофій Омелянович -
прадід Євгенії Данилової
Ткаля Т.О. народився у 1914 р.
у Запорожській обл. У с. Поповка.
До лав радянської армії призваний у
1941 році у званні старшого
лейтенанта.
Під час війни був кулеметником, а
керував ротою автоматників,
мінометним підрозділом.
Дійшов до Берліна. Мав неабияку
військову кмітливість, вміло і
сміливо міняв вогневі позиції.
Має нагороди: орден Червоної Зірки,
орден Вітчизняної війни I та II
ступенів, орден Красного Знамені

Кирдан Миколай Іванович –
прапрадід Андрія Чорноівана
Микола Іванович народився у м.
Кременець в 1901 р.. Пройшов весь
шлях війни від України до
Німеччини. У 1943 році
нагороджений орденом Червоної
Зірки, у 1944 орденом Богдана
Хмельницького другого ступеню, у
1945 році - орденом Червоного
Знамені та орденом Великої
Вітчизняної Війни 1 ступеня.
Мав численні бойові поранення,
був відважним та шанованим
бійцем.


Головань Афанасій Кирилович –
прадід Володимира Голованя
Воював з 1941 по 1945 рік у
бронетанкових військах.
Завершив війну у Берліні.
Нагороджений орденом
Червоної Зірки, медалями за
взяття Кенігсберга та Перемогу
над Німеччиною

Ціленко Іван Миколайович –
прадід Микити Панфілова
У грудні 1941 пішов добровольцем
на фронт. Пройшов всю війну.
Воював у складі 385 саперного
полку 112 стрілецької Ризько-
Коростенської червонопрапорної
ордена Суворова дивізії. При
форсуванні Дніпра був тяжко
поранений, близько сотні
осколків залишилось в тілі, які
носив у собі до кінця життя.
«Вітчизняної війни» та багатьма
медалями

Волосина Федір Никифорович –
прадід Ігоря Хамази
Пішов на фронт з перших
днів війни. У 1941-1943
роках захищав Воєнно-
Грузинську дорогу у чині
підполковника. Після
війни жив і працював у
місті Люботин Харківської
області.

Нечипоренко Іван Іванович –
Народився в селі Домонтов
під Києвом у селянській
родині.
У 1941 році пішов на фронт
рядовим солдатом піхоти.
Загинув у 1943 році в боях
під Ленінградом. Під час
війни був весь час на
передовій.

Марачевич Микола Діонисович –
Герой Радянського Союзу.
Командир 45-ї механізованої
бригади 5-го механізованого
корпусу 6-ї танкової армії 2-го
Українського фронту,
підполковник.
Брав участь у боях з червня
1941 року.
Відзначився при форсуванні
річок Гірський Тикич,
Південний Буг. За
форсування Дністра
нагороджений Орденом
Леніна та медаллю «Золота
зірка».

Литвинов Яків Якович–
прапрадід Гліба Конберга
На початку війни був направлений
на фронт зам.нач.особливого
відділу 136 Окремої Стрілкової
Бригади, в якої воював до 1943
року. Після важкої контузії та
поранення лікувався у
госпіталі, а з лютого 1945 року
до кінця війни воював у
Німеччині в складі 2-го
Українського фронту.
Нагороджений медаллю За
перемогу над Німеччиною,
орденом Вітчизняної Війни 2
ступеня.

Шкабара Сергій Матвійович
прапрадід Богдана та Володимира
Кучерів
Старший сержант Шкаруба
С.М. під час війни був
санінструктором. Служив
в 53 гвардійській танковій
бригаді. Загинув
20.02.1945 в с. Хохкірх, р-н
м.Гарліц, Німеччина.

Трикуш Павло Якович –
прадід Христини та Софії Троцько
Наприкінці 1943 року був призваний до лав
червоної армії і боровся за
Батьківщину в 526 стрілецькому полку
89 стрілецької Таманської Дивізії . Був
розвідником. За хоробрість, стійкість,
мужність, за зразкове виконання
бойових завдань на фронті боротьби з
німецькими окупантами нагороджений
Орденом Вітчизняної війни I ступеня,
Орденом Червоної Зірки; медалями
«За відвагу , «За взяття Берліна», «За
перемогу над Німеччиною у Великій
вітчизняній війні1941-1945 рр. .» та ін.
Червоноармієць Трикуш Павло Якович
брав участь у героїчному штурмі і
взятті столиці фашистської Німеччини -
Берліна. При форсуванні річки Одер
він був важко поранений у праву
частину грудної порожнини. І тільки
лише наприкінці листопада 1945 після
тривалого лікування повернувся
додому.

Сергіїв Олександр Іванович –
прадід Олександра та Валерії
Деменкових
У званні інженер-капітана служив в
лавах Червоної Армії з 1939р.
Воював у складі 2-го Українського
фронту.
Закінчив війну в Угорщині.
Нагороди:
- «За бойові заслуги»,
- «За оборону Сталінграда»,
- «За взяття Будапешта»,
- Орден Вітчизняної війни 2го
ступеня,
- Орден Червоної Зірки.

Горобець Іван Мойсейович –
прадід Олександра та Валерії
Деменкових
В лавах Червоної Армії –
з червня 1941р.
Був сержантом, старшим
інструктором 29-го
окремого батальйону.
Воював на 3-ому
Українському фронті.
Закінчив війну в
Берліні.
Нагороджений медалями
«За бойові заслуги»,
«За оборону
Сталінграда», «За
взяття Берліна»

Бухаров Іван Васильович–
прадід Владислава Прищепи
З початку війни був
призваний
до лав армії.
В 1943 році у боях на
Курській дузі був важко
поранений розривною
кулею.
Після війни працював у
колгоспі.

Ватагін Кузьма Якович–
прадід Владислава Прищепи
16 липня 1941 року пішов
добровольцем на
фронт.
Воював у мінометній
батареї.
У 1942 році загинув при
обороні Севастополю.

Красніков Іван Федорович –
прадід Дмитра Скоробагатька
Лейтенант. Брав участь у
захисті Сталінграду та
взятті Берліну.
Має безліч нагород,
серед яких Орден
червоної зірки, медаль за
взяття Берліну та інші.

Розов Борис Яковлевич –
прадід Егора Гусєєва
Був танкістом. Пройшов з
боями через Ржево, Білорусь
та Литву. Під час одного з
боів витягував підбитий танк
та допомагав пораненим.
Отримав орден
Червоної Зірки.

Бойко Іван Акимович –
прадід Нікіти Шевцова
Пройшов всю війну. Двічі
форсував Дніпро (Букринський
плацдарм). Розвідник, двічі був
поранений.
Орденоносець, має медаль За
відвагу.
Полковник, почесний громадянин
Києва. Керував ветеранської
організацією Шевченківського
району.

Бармак Володимир Самійлович -
прадід Михайла Клименко
Після закінчення 8 класу середньої школи
вступив до Харківського військового
училища, після випуску з якого у 1944
році служив у складі військ Другого
українського фронту, брав участь у
звільненні Угорщини від німецько-
фашистських загарбників.
9 Травня 1945 року зустрів у Будапешті.
У подальшому продовжив
військову службу і був направлений у м.
Бєльці (Молдавія). Після демобілізації
заочно закінчив історичний факультет
Одеського університету.

Ковальов Олександр Федотович -
прадід Володимира Вилущака
Коли почалася війна, працював на
Шосткінському військовому
заводі, де виготовляв боєприпаси
для армії.
З вересня 1941, після евакуації
заводу, воював зв’язківцем у
піхоті.
В 1943 році був тяжко поранений у
руку, не зважаючи на загрозу
життю, відмовився від ампутації,
після тривалого лікування був
комісований і повернувся в рідне
село. Працював головою колгоспу.

Тонкошкур Василь Антонович –
прадід Ксенії Тонкошкур
Після закінчення 9-го класу пішов
на фронт, Пройшов багато доріг
Великої Вітчизняної Війни.
З 1945 року – ревізор, перший
секретар комсомолу
Богуславського району Київської
області.
З 1954 року служив на флоті
протягом чотирьох років.
Має нагороди: ордена Леніна,
бойової слави III ступеня,
Б.Хмельницького, Вітчизняної війни
II ступеня.

Удовик Іван Венедиктович –
прадід Олесі Славської
Старший лейтенант інженерних
військ.
Загинув у Польщі у лютому
1945 року

Соболев Володимир Ілліч–
прадід Володимира та Ігоря Сачків
У 1943 році у 18 років
пішов добровольцем
на фронт.
Війну закінчив у чині
сержанта.
Помер 7 травня 1989
року.

Венедиктов Михайло Віталійович –
прадід Володимира та Ігоря Сачків
У перші дні війни проходив
підготовку в школі молодшого
командного складу в Кушці.
По закінченню школи у званні
молодшого лейтенанта був
спрямований командувати
взводом мінометників
4-го Українського фронту.
Брав участь у боях під Вірменськом,
Джанкоєм.
У 1943 році був поранений, а у 1944
році комісований в званні
лейтенанта.
Нагороджений медалями За
звільнення Кавказу, За перемогу
над Німеччиною, За відвагу.

Печерський Леонід Маркович –
прадід Гліба Мальченко
Воював з 1939р. на фронтах
Другої Світової війни.
Закінчив війну у Варшаві.
Був танкістом, горів у танку.

Жмайло Лука Андрійович –
прадід Олександра Жмайло
Воював з 1941 по 1945. При
визволенні Києва був
контужений та отримав важке
поранення. Після лікування
повернувся до лав Армії та
дійшов до Східної Пруссії.
З п’яти братів він один
повернувся живий з війни.
Нагороджений медалями За
відвагу (1943), За бойові
заслуги (1945).

Павлов Олексій Кузьмич -
прапрадід Дмитра Колісника
Воював з перших днів війни. У 1945 –
став заступником начальника
оперативного управління 2го
Білоруського фронту, генерал-
майор.
СТАЛЬ і НІЖНІСТЬ - цей нарис дуже
символічний. Все життя він любив
землю, міг стати гарним
природознавцем, але прийшла
війна і він захищав свою землю,
яку так любив і цінував.
Після війни у вересні 1967 року став
засновником і організував першу
виставку квітникарів-любителів у
Ворошиловграді (нині Луганськ)

Павлов Олексій Кузьміч,
прапрадід Дмитра Колісника

Марков Йосип Петрович –
прапрадід Олексія Пилипенка
Воював у чині полковника.
Нагороди:
Орден Богдана
Хмельницького,
двократний кавалер Ордена
Червоного Прапору.

Упир Федір Якович –
двоюрідний дідусь Олексія Пилипенка
За доблесну службу
нагороджений
медалями За відвагу,
За взяття Вени,
За взяття Будапешту.

Мамічев Віктор Іванович –
прадід Артема Мамічева
Війну розпочав у 1941 році після закінчення
Качинського військово-повітряного училища.
Літав штурманом на бомбардувальниках ТБ-3.
Захищав місто-герой Волгоград, де був
вперше збитий.
В лавах І-го Українського фронту визволяв
Україну. Воював у небі Донеччини, де був
збитий та поранений вдруге.
Визволяв Польщу, Угорщину, Австрію.
Війну закінчив у Відні у званні капітана.
Нагороджений орденом Бойового Червоного
Прапору, двома орденами Вітчизняної Війни І-
го та ІІ-го ступенів, орденом Дружби народів,
орденом Трудового Червоного прапору та
багатьма медалями.

Полянський Василь Андріанович –
прадід Андрія Акименко
Воював з 1939 по 1945,
дійшов до Берліна, розписався
на стінах Рейхстагу як
переможець.
Полковник.
Нагороджений
орденом Вітчизняної війни І
ступеня (1944)
орденом Червоного Прапора
(1945)
медаллю За оборону
Ленінграда (1942).

Неміш Юрій Петрович –
прапрадід Данила Сидорака(справа)
Ще під час навчання в школі, проходив вишкіл в
юнацтві Української повстанської армії, був
зв’язковим. Але в 1944 році, в 19-ти річному віці
був мобілізований в ряди Радянської армії.
Підготовку проходив в місті Вязьма Московської
області. Воював на I Білоруському фронті у
винищувальному батальйоні 75 міліметрових
протитанкових гармат. З боями визволяв
Білорусію, Литву і закінчив II Світову війну під
Кенігсбергом (Калінінградом). Після розгрому
Гітлерівської Німеччини військові з’єднання, в
яких служив мій дідусь, були готові відправлятись
на Далекий схід на війну проти Японії. Але атомні
бомби, скинуті на Хіросіму та Нагасакі, змусили
Японію капітулювати. На цьому закінчилась II
Світова війна, але служба в армії продовжилась до
1951 року. Нагороджений медаллю За взяття
Кенігсберга, численними ювілейними медалями та
орденом Вітчизняної війни.

Неміш Михайло Юрійович –
прапрадід Данила Сидорака(зліва)
Будучи гімназистом у 1918 році був присутнім на вічі,
під час якого проголосили Західноукраїнську народну
республіку. Протрималась Українська влада недовго.
І десь в середині 20-х років юнак зорганізував в
Чернятині першу підпільну четвірку Української
військової організації (УВО). Хлопці вели
протипольську агітацію. В 1929 році Михайло Неміш
став членом Організації українських націоналістів
(ОУН), далі районовим організаційним референтом,
проводив активну просвітницьку і агітаційну роботу
за відродження Української держави. В березні 1939
року всі боївки Городенківщини були готові
виступити на захист Карпатської України, яка не
змогли встояти перед могутнім фашистським
гітлерівським блоком. В цей ж час насувалась біда зі
сходу. 1940 року енкаведисти схопили Михайла
Неміша і спершу засудили до розстрілу, але потім
пом’якшили вирок і засудили до 16 років каторги в
Сибіру і 10 років поселення на засланні. Звільнений із
ГУЛАГу після смерті Сталіна, реабілітований
посмертно вже за часів незалежності України.

Бондар Василь Петрович –
дідусь Катерини Калінеченко
Бондар Василь Петрович всю
війну водив «полуторку». Відомо,
що перевозив їжу по
Ладожському озеру «Дорогою
життя» до блокадного Ленінграду.
Коли у 1945 повернувся додому, у
Київську область, село Лаврики -
одружився та мав двох синів.
Любив землю, грав у сільському
театрі, знав багато оповідань
напам’ять, читав Кобзаря, посадив
багато дерев та був бджолярем.
Виноград та яблука ще досі
родять і люди згадують завжди
веселого та працьовитого Василя.

Горностай Анатолій Євтихійович –
прадід Гліба Мікляєва
З березня 1944 року воюва
розвідником у складі 1279
стрілецького полку
389 стрілецької дивізії
Першого Українського фронту.
Війну закінчив на території
Німеччини в м. Дрезден.
Відзначений багатьма
нагородами, у тому числі
орденом Червоної Зірки,
медалями За відвагу, За бойові
заслуги.

Дудник Василій Терентійович –
У 1940 році був призваний до армії.
Війну зустрів танкістом.
Під Сталінградом був важко
поранений у горло. Лікуючись у госпіталі,
працював на тракторному заводі, де
збирали танки для фронту.
Воював на Другому Українському
фронті.
Війну закінчив у Потсдамі сержантом
інженерно-технічних військ.
Відзначений багатьма нагородами, у
тому числі й орденом Вітчизняної війни ІІ
ступеня, медалями За відвагу, За взяття
Берліна, За оборону Сталінграда.

Дудник (П'ятакова) Євдокія Олексіївна -
прабабуся Гліба Мікляєва
Під час війни мала бронь.
Працювала вихователькою в
Орєхово-Зуєвському
цілодобовому дитячому садочку
при військовому заводі. Після
бомбардувань навколишніх
територій збирала наляканих
дітей з під завалів.
Має нагороду
«За доблесну працю» (1945р.).

Мікляєв Іван Федорович –
Прадід Гліба Мікляєва
На фронті - з перших і до останніх
днів війни. У 1941 році з ввіреними йому
підрозділами декілька тижнів виходив з
оточення.
Визволяв Києв у 1943 році, за що
був нагороджений орденом Червоної
Зірки. Брав участь у боях за Берлін, а
закінчив бойовий шлях у ІІ Світовій
війні визволенням Праги у травні 1945
року. Після війни проходив службу в
складі Групи радянських окупаційних
військ у Німеччині до виходу у
відставку.
Відзначений багатьма державними
нагородами.

Стеценко Іван Костянтинович –
У зв’язку із тим, що був репресований
у 30-і роки за пропагування української
народної творчості (але, як це не дивно ще
у 1938 р. реабілітований) після
знаходження у катівнях НКВС був взагалі
не придатний до служби в армії.
Під час окупації Києва німцями був
учасником антифашистського підпілля.
Після визволення Радянськими
військами України на початку 1944 року
пішов добровольцем на фронт, де, за
свідченнями радянських архівів, зник без
вістіи у серпні-вересні 1944-го.

Стеценко (Геруха) Прасков’я Денисівна -
прабабуся Гліба Мікляєва
Під час оборони Києва брала
активну участь у складі народного
ополчення.
В окупованому німцями Києві
була пов’язана з антифашистським
підпіллям. Її батько, Геруха Денис,
та його сім’я були заарештовані
гестапо та замордовані у
Дарницькому концтаборі. Але
Праскові Денисівні та її чоловікові
Івану Костянтиновичу разом з
дітьми вдалося втекти та
переховуватись від гестапо до
приходу Радянських військ.

Богданович Йосип Максимович -
прадід Анастасії та Ксенії Півень
Воював з 1944 по 1945 рр.
на Першому Білоруському
фронті
у складі 55 запасного, 6-го та
49-го стрілецьких полків.
У квітні 1945 року отримав
контузію.
Вітчизняної Війни I ступеня.

Залевський Василь Никифорович –
прадід Івана Ткаченка
Рядовий Радянської армії. Мобілізований у 1944 році.
Загинув у травні 1945 року при звільнені Румунії.
Довго вважався зниклим безвісти.

Сутула Іван Трохимович –
дідусь Катерини Калінеченко
Під Сталінградом він потрапив у полон
до концтабору «Шталаг 367», з якого він
чудом втік. Номер на руці навіть діти його
не бачили. Він завжди носив одяг з
довгим рукавом. Але не дивлячись на це
любив життя, постійно працював на землі
на хуторі Кравчиха (Чернігівська
область), мав гарну сім’ю, трьох дітей і
посміхався онукам.
Дідусі ніколи не розказували про війну.
На 9 травня мовчки без медалей
випивали чарку та плакали. Для них це не
було свято «перемоги», це був
нестерпний біль, що не давав загоїти
рани до кінця їх життя.

Назаров Володимир Сергійович–
прадід Георгія Заіки
Після закінчення 9-го класу пішов
на фронт, пройшов дороги
Великої Вітчизняної війни.
З 1945 року – ревізор, перший
секретар комсомолу
Богуславського району Київської
області.
З 1950 по 1954 роки служів на
флоті.
Нагороджений ордерами Бойової
слави ІІІ ступеня,
Б.Хмельницького, Вітчизняної
війни ІІ ступеня.

Чуєв Микола Олександрович –
прадід Олександра Вороніна
Народився у 1917 році, загинув у 1941.
Війна тільки почалася, німці наступали на Москву. Взводу
молодих, ще недосвідчених бійців, був відданий наказ: стояти до
останнього на підходах до Москви і не пускати супротивника.
Атаку німців відбивав 1075 стрілецький полк, в якому воював
Микола Олександрович. Він згорів у танку, захищаючи Москву.

Шередеко Петро Степанович –
прадід Шередеко Георгія
Пройшов всю війну до
Берліна.
Був техніком-лейтенантом
260-ї Стрілкової
Ковельської дивізії.
Нагороджений медалями та
орденом Червоної Зірки.

Фігура Степан Дмитрович –
прапрадід Катерини Здебської
Фігура Степан Дмитрович
народився в місті Короп
Чернігівської області у 1897 р.
У мирний час він був пічником.
Війну пройшов від першого до
останнього дня, завжди був на
передньому краї. Дійшов до
Берліна.
З військових архівів батьки
Катерини дізнались, що він був
їздовим транспортної роти Першого
Українського фронту. В архівах є
запис про нагородження його
орденом Червоної зірки 20 травня
1945 року.

Бізюра Іван Якимович –
прадід Ольги Бізюри
Роки життя: 1921-1974.
У 1943 вступив до лав радянської армії,
воював на четвертому Українському
фронті. Дійшов до Праги, отримав
нагороди за її визволення.
Його батько Яким весь цей час
перебував у полоні у німців.
Другий прадідусь, Михайло, у 1939
році пішов воювати до Польської армії,
теж потрапив до полону і перебував у
ньому до кінця війни. Повернувся у той
час, коли на території Волині уже був
Радянський союз.

Говоруха Борис Федорович –
прадід Олесі Білик
У боях Великої
Вітчизняної Війни з
перших днів. Однією з
основних його нагород є
орден Червоної зірки.
Інформація про його
подвиг та нагородний
лист збереглися в
архівах.

Книш Володимир Євстахович –
прадід Тараса Свистуна
У 1943 році пішов разом з іншими
односельцями добровольцем на
фронт. Був рядовим артилеристом
у складі 4-го Українського Фронту.
З боями дійшов до Польщі. Під
Катовіце був поранений снайпером.
Довго лікувався в госпіталі, де і
довідався про капітуляцію німців та
Велику Перемогу.
У 1945 році повернувся у рідне
село.
За роки війни В. Книш здобув
численні нагороди, серед яких
Орден Слави II ступеня, Орден
Перемоги, медаль За відвагу.

Коновальчук Володимир Григорович -
прадід Богдана Гуменника
Артилерист, полковник. Ще у
1939 році його призвали до армії і
відправили на Фінський фронт. З
1941 року пройшов війну у складі
Завершив війну у Болгарії.
Нагороджений Орденом Червоної
Зірки та 23 медалями.

Святченко Леонід Лаврентьйвич –
прадід Івана Балкашинова
У 1941 році пішов на війну.
Воював на Курській дузi.
Отримав звання капітана, мав
багато нагород.
У 1943 році був смертельно
поранений осколком гранати.

Алексєєв Олександр Васильович -
двоюрідний прадід Дарії Толстанової
Стрілець-зенітник, з перших днів
війни на фронті.
Пройшов всю війну «без єдиної
подряпини», дійшов до Берліна.
Після перемоги був
направлений в Маньчжурію.
Брав участь у Радянсько-
японській війні
і розгромі Квантунської армії
Імператорських збройних сил
Японії.

Нечай Петро Опанасович –
двоюрідний прадід Дарії Толстанової
У липні 1941 добровольцем
пішов на фронт.
Лейтенант, командир роти
розвідників
Був важко поранений,
кулеметна черга прошила
грудну клітку.
Але не дивлячись на це
продовжував воювати і
повернувся додому в квітні
1945 р
Нагороджений Орденом
Червоної Зірки.

Толстанов Михайло Костянтинович(Косович) -
прадід Дарії Толстанової
Лейтенант авіації, стрілок-
бомбардир 197 гвардійського,
окремого транспортного
авіаційного полку, з перших
днів на фронті.
Загинув разом з усім екіпажом
літака ТБ-3 (важкий
бомбардувальник) 24.10.1941,
похований на міському
кладовищі Сталінграда
(Волгоград).

Меньшиков Григорій Пилипович –
прадід Дарії Толстанової
Гвардії старший лейтенант 68
гвардійської Проскурівської
Червонопрапорної стрілецької
дивізії.
Був призваний у березні 1942 року,
учасник Сталінградської битви.
На 1-му Українському фронті
в битві за Дніпро отримав поранення
в голову. Дійшов до Румунії.
Повернувся додому 27.07.1946
Нагороджений Орденом Вітчизняної
війни II ступеня, медаллю за оборону
Сталінграда.

Мороз Іван Петрович –
прадід Андрія Красновського
Війну зустрів курсантом.
Бойовий шлях з 1941 по 1945,
від молодшого командира
до начальника ППО,
пройшов у складі окремої
48-ї зенітної артилерійської
бригади ППО
Ленінградського фронту.
Був поранений.
Має нагороди, в тому числі
медаль за оборону
Ленінграду.
Повернувся додому
живим.

В'ячеслав Миколайович Германов -
прадід Марії Леонтьєвої
Призваний на фронт у 1941 році
(в 23 роки).
Збройний інструктор.
Воював на Білоруському фронті.
Був поранений і
демобілізований через
поранення.
У вересні 1946 року був
нагороджений Орденом
Вітчизняної Війни 1 ступеня.

Матійко Ілля Юхимович –
прадід Ярослава Матійка
Єфрейтор, командир
самохідної артилерійської
установки. На війні з 1941
року. Брав участь у
визволенні України,
Білорусії, Угорщини.
Нагороджений шістьма
бойовими нагородами та
двома грамотами
Верховного
головнокомандуючого.

Тимошенко Іван Петрович і Ганна
Микитівна
– прадід та прабабуся Андрія Карамяна
Тимошенко Іван Петрович
у 1939 р. був призваний в ряди Радянської
армії, на фронті –
з 1941 по 1945.
Служив штурманом в авіаційній дивізії у
складі 1-го Українського фронту.
Нагороджений багатьма медалями та
двома орденами Червоної Зірки.
Після війни продовжив службу.
Демобілізований в 1958 році.
Тимошенко Ганна Микитівна
В 1942 році пішла на фронт разом з 4 братами,
2 з яких з війни не повернулися.
Служила радисткою в авіаційній дивізії до
самого кінця війни.

Адамович Броніслав Казимирович –
прадід Юрія Залужного
Учасник оборони
Ленінграду,
звільнення Білорусі
та Польщі. Загинув у
1944 році під
польським містечком
Віселівка від кулі
снайпера.

Кравчук Василь Зінов’євич –
прадід Юрія Залужного
Учасник війни з перших днів,
сапер, старшина. Нагороджений
орденами Червоної зірки,
Слави ІІІ та ІІ ст., 18
медалями, в тому числі за
форсування Дніпра, Вісли,
звільнення Праги

Собчук Олексій Степанович -
дідусь Марії Леонтьевої
В неповні 17 років пішов на фронт з
військами Червоної Армії
артилеристом. Пройшов війну до
Берліну. Нагороджений орденом
Великої Вітчизняної війни і
пам'ятними медалями.
Після закінчення війни служив у
армії ще 7 років. Закінчив з
відзнакою середню школу,
Київський Політехнічний Інститут,
захистив дисертацію кандидата
технічних наук з теоретичних
основ електромеханіки.
Більше 30 років викладав у КПІ.

Федорців Мирослава Кіндратівна –
прабабуся Владислава Стеця
Учасниця національно-
визвольного руху.
Зв'язкова.
У 2015 році указом
Президента України
нагороджена ордером
княгині Ольги III ступеня.

Мудрагель Василь Данилович –
прадід Дмитра Мудрагеля
Народився у с. Тарасівка Звенигородського району Київської (зараз –
Черкаської) області. У 1929 році був призваний до Червоної армії в авіацію.
Після закінчення школи молодших авіаспеціалістів (ШМАС) і проходження
служби у частинах важкої військової авіації отримав звання техніка-
лейтенанта. Другу світову війну прадід пройшов з першого до останнього
дня. Воював на Західному фронті, брав участь в обороні Ленінграду,
Сталінграду, польотах до партизанів, боях за взяття Кенігсбергу, Берліну.
Закінчив війну у званні майора на посаді інженера ескадрильї. Був
нагороджений орденом Бойового червоного прапора, двома орденами
Червоної зірки, орденом Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступенів, 7-ма
медалями. Прослужив у Радянській армії 25 років, вийшов у відставку.

П’ятигорський Михайло Бенціонович -
прадід Нікіти П‘ятигорського
Закінчив Київське військове училище зв’язку
у 1940 році. Служив в Уральському
військовому окрузі у званні молодшого
лейтенанта у м. Свердловськ. В травні 1941 у
складі дивізії був відправлений на західний
кордон СССР під м. Вітебськ, де прийняв
перший бій з військами німецьких
загарбників. Разом зі штабом армії потрапив
в оточення, з якого виходили два місяці,
зберігши прапор дивізії. Воював у складі
Білоруського, а згодом, 2-го Українського
фронтів. Завідував пересувною
радіоустановкою, за допомогою якої велась
пропаганда на передові німецькі позиції.
Пройшов з боями Україну, Білорусь, Польщу,
Чехословаччину. Закінчив війну у Берліні.
Був нагороджений під час війни орденом
Червоної Зірки, орденом Червоного Прапора,
орденом Вітчизняної Війни II ступеня.

Артюх Яків Антонович –
дідусь Максима Хижняка
Під час Великої Вітчизняної Війни у
1942 році отримав вищу ступінь
відзнаки – Героя Радянського Союзу.
Цю нагороду Василь Кузьмич отримав
за подвиг на території Криму. Він
дістав для розвідки дані про
розташування військ фашистських
окупантів. Завдяки цим даним
радянські війська правильно
спланували напад і виграли битву. Він
ризикував життям, провів три дні без
їжі і просидів кілька годин у колодязі,
дихаючи через соломинку. За цей
подвиг він отримав медаль “Золота
зірка”. Йому було 18 років.
На фото Рижов Яків Антоновичз
дружиною Ганною

Артюх Яків Антонович –
дідусь Максима Хижняка
Народився на Чернігівщині
(1925-2008)
По досягненню 18 років влітку 1943
року був призваний в армію. Восени
1943 року під час форсування Дніпра
в складі артилерійського підрозділу
був вперше тяжко поранений.
Нагороджений медаллю “За
визволення Києва”. Брав участь у
визволенні Угорщини, Польщі,
Чехословаччини. День Перемоги
зустрів у госпіталі в Празі після
другого тяжкого поранення.
Після закінчення війни повернувся в
рідне село і працював до пенсії

Свирид Григорій Васильович,
Свирид Ольга Петрівна –
прадід та прабабуся Нікіти Негуляєва
Свирид Григорій Васильович брав участь у битві за Москву в
складі легендарних сибірських військ. Отримав тяжкі поранення в
жорстокому бою під Москвою взимку 1941 р. Був демобілізований
за інвалідністю. Далі працював у тилу.
Свирид Ольга Петрівна брала участь у бойових діях на
Воронежському фронті у складі медсанбату санітаркою. Була
поранена в бою у 1942 році. Демобілізована по інвалідності.

Негуляєв Олександр Порфирійович,
Негуляєв Олексій Порфирійович –
прадід та його брат Нікіти Негуляєва
Олександр Порфирійович воював у складі
саперних військ. Пройшов всю війну. Брав участь
у Корсунь-Шевченківській битві.
Олексій Порфирійович був льотчиком. Загинув в
перший рік війни. В його честь назвали дідуся,
який народився у 1942 р. – Олексієм.

Омельчук Федір Антонович,
Омельчук Наталія Андріївна –
прадід та прабабуся Яна Шкури
Федір Антонович та Наталія Андріївна в мирний час працювали
вчителями. На початку Великої Вітчизняної війни місцевим
партійним осередком було прийняте рішення залишити їх на
окупованій території для здійснення розвідницької та диверсійної
діяльності. Вони були членами підпільного угрупування
партизанського загону, що вів боротьбу з німецько- фашистськими
загарбниками на території Хмельниччини. Брали участь у багатьох
диверсійних операціях проти окупантів. Зокрема, врятували велику
кількість молоді від відправки на примусові роботи в Німеччину та
концентраційні табори. Були викриті. Дивом уникли розстрілу.
Федір Антонович був вивезений до концентраційного табору.
Повернувся. Після закінчення Другої Світової війни Федір
Антонович і Наталія Андріївна продовжили викладацьку діяльність
та виховали сотні чудових фахівців.

Тищенко Михайло Іванович –
прадід Владислава Декрета
У перші дні війни був призваний в
армію і направлений на Південний
фронт, де воював у знаменитій
Чапаєвській дивізії. Війна для нього
почалася у Севастополі. У боях на
острові Херсонес попав у полон. По
дорозі у Німеччину зумів втекти і
повернутись у Недру. У 1943 р. був
призваний в діючу армію. Брав участь
у форсуванні Дніпра в районі села
Петривці, де був поранений. Після
лікування у госпіталі визволяв
Румунію, Угорщину, Австрію,
Чехословаччину.
Нагороджений двома орденами Слави
та медалями.
Після війни працював учителем
Недрянської середньої школи.

Осінчук Петро Григорович –
прапрадід Богдана Нікітіна
У березні1944р. був мобілізований до радянської
армії. Після закінчення навчання залишили
викладачем військового училища.
Зимою 1945р.був направлений на Другий
Український фронт, де служив зв’язковим в
артилерії. За кілька днів до офіційної капітуляції
Німеччини був тяжко поранений на території Польщі
і помер у воєнному шпиталі 30 травня 1945р.
Похований на військовому цвинтарі у м. Легніца.
Загинув на фронті і його двоюрідний брат Осінчук
Святослав 1926 р. народження, єдиний син у сім’ї.
Його батько також був мобілізований до армії, але
повернувся живим. Другий двоюрідний брат -
Олександр Пилипович, 1920р. народження, був
станичним ОУН, згорів живцем у підпаленій
органами НКВС і НКДБ хаті, а його родину вивезли
до Архангельської області (Росія).

Попов Петро Осипович –
прадід Богдана Нікітіна
Під час Другої Світової Війни
пройшов шлях від Західного до
Східного фронту, отримав
звання «Герой битви на Халхин-
Голі».
По завершенні трагічних подій
прадід Петро, як кадровий
офіцер прикордонних військ на
Далекому Сході закінчив службу
у званні майора та був
нагороджений численними
нагородами за бойові заслуги.
По закінченні війни Петро
Осипович працював вчителем
історії, директором школи та
головою обласної спілки
ветеранів Великої Вітчизняної
війни.

Попов Петро Осипович –
прадід Богдана Нікітіна
Під час Другої Світової Війни пройшов
шлях від Західного до Східного фронту,
отримав звання «Герой битви на Халхин-
Голі».
По завершенні трагічних подій прапрадід
Петро, як кадровий офіцер прикордонних
військ на Далекому Сході закінчив
службу у званні майора та був
нагороджений численними нагородами за
бойові заслуги.
По закінченні війни Петро Осипович
працював вчителем історії, директором
школи та Головою обласної спілки
ветеранів Великої Вітчизняної війни.

Зайцевська (Дорохова) Ольга Петрівна
– прабабуся Богдана Нікітіна
У травні 1941 року закінчила Воронезький медичний
інститут.
Після початку війни 22 червня 1941 року була
мобілізована в армію лікарем польового шпиталю..
В польових умовах змогла налагодити пряме
переливання крові, що дало змогу вижити багатьом
бійцям.
Почала війну на Воронезькому фронті, разом з ним
відступала до Сталінграда. З наступом Радянської
армії через Естонію потрапила до Східної Пруссії під
місто Кенігсберг.
Після капітуляції Німеччини її з військовими
перекинули на Японський фронт в Маньчжурію. Під
кінець війни Ольга Петрівна мала звання капітана
медичної служби. Нагороджена орденом «Червоної
Зірки» та медалями «За перемогу над Німеччиною»,
«За взяття Кенігсбергу», «За перемогу над Японією»,
«За відвагу».
Після війни вона продовжила роботу лікарем.
Померла зі званням полковника запасу медичної
служби у 92 роки.

Оселедько Артем Семенович –
прадід Даніїла Мандрики
Роки життя: 1902-1969рр.
Відомо, що воював в Польщі
і там потрапив у полон.

Луговська Степанида Антонівна –
прабабуся Дмитра Тарана
1920 року народження.
Була мобілізована на фронт з
перших днів війни медсестрою.
Служила в прифронтовому
потязі, який евакуював
поранених з передової до
госпіталю. Закінчила війну
старшим лейтенантом у Відні в
листопаді 1945р.
Після війни працювала
акушеркою у пологовому будинку
до 1992р. Прийняла більше 25000
новонароджених.

Коваленко Андрій Михайлович –
дідусь Владислава Шимоновича
У 18-річному віці був прийнятий до
Харківського авіаційного училища.
По закінченню брав безпосередню
участь у боях у складі льотного
екіпажу 597-го авіаційного полку
208-ї Київської Червонопрапорної
авіадивізії 2-ої Повітряної армії.
Здійснив більше 400 бойових
вильотів. Під час Корсунь-
Шевченківської битви був збитий
зенітним вогнем на ворожій
території, літак впав у ліс, де згодом
його знайшли партизани та
врятували екіпаж.
Під час війни Андрій Михайлович
був неодноразово поранений,
контужений.

Дуденко Парасковія Іванівна –
прабабуся Дар’ї Проніної
Служила з лютого 1944 р. до
травня 1945 р. завідуючою
діловодством
продовольчо-фуражної
служби госпіталю легко
поранених №5547 Другого
Перемогу зустріла в Празі.
Нагороджена багатьма
відзнаками, в тому числі й
орденом Вітчизняної війни
ІІ ступеню, медаллю За
відвагу.

Бутенко Іван Юхимович –
прадід Геннадія Ольшаного
З 1941 р. був на фронті, на
передовій. Службу проходив
у 106 стрілецькому корпусі
Пройшов усю війну, був
нагороджений
Орденом Слави ІІІ ступеня.
Війну завершив учасником
“Празької операції”, де
забезпечував зв’язок для
штабу фронту.
Повернувся додому живим.

Степан Мудрик-Мечник –
дід Захарія Покотила
Член Головного проводу ОУН,
однодумець і помічник Степана
Бандери, в'язень німецьких
концтаборів, засуджений на кару
смерті.
Керівник розвідки закордонних
частин ОУН. Голова Головної Ради
ОУН, заступник президента
Світового конгресу вільних
українців в Європі.
Нагороджений найвищою
нагородою Товариства колишніх
вояків УПА — «Золотим Хрестом».
Письменник, публіцист, політолог.

Веселовський Лоллій Олександрович -
дідусь Олексія Молодчика
Мріяв стати художником, але
сталася війна…
У 14 років вступив до
спеціальної військової
морської школи, в якій
готували зміну для фронту. А
у 16 – фронт і …кінець війні.
Але обраний шлях вже не
змінив і пройшов від матроса
до командира військової
частини: три дипломи вищої
освіти, два свідоцтва майстра
спорту і, головне, добра
пам'ять багатьох людей, у
долі яких він брав участь…

Авраменко Володимир Пилипович –
прадід Юлії Філь
Народився у 1918 р.
Війну зустрів на службі. Був
направлений у місто Сейм, де
потрапив до батальйону
аеродромного забезпечення
(БАЗ).
На БАЗ неодноразово
здійснювалися нальоти ворожої
авіації.
Пройшов усю війну, звістку про
перемогу отримав на
Білоруському фронті, а по
закінченню війни йому було
присвоєне офіцерське звання.

Стрельнікова Ганна Яківна –
прабабуся Юлії Філь
Народилася у 1924 р.
Коли розпочалася війна, вона
17-тирічною дівчиною
записалась добровольцем до
лав Червоної Армії,
“приписавши” собі один рік.
ЇЇ направили на курси радистів, а
по закінченню – до
винищувального авіаційного
полку у підрозділ зв’язку, який
забезпечував надійний
наземний і повітряний
радіозв’язок.

Крошин Микола Петрович – прадід
Анастасії Давидової
Брав участь у радянсько-
фінській війні. З перших днів
Великої Вітчизняної Війни
пішов на фронт. Був тяжко
поранений (осколок пройшов
на відстані 2 мм від серця). У
1944 році визволяв Західну
Україну. Перемогу зустрів у
Румунії. Нагороджений
медалями «За Відвагу» та «За
бойові заслуги».

Микола Ілларіонович Андрійченко –
прадід Артема Кравченко
Під час війни був командиром
гарматного підрозділу у 1058-й
артилерійському полку. Брав участь у
боях від Сталінграду до Берліну. Під
час наступу німецьких військ під
командуванням Еріха фон Манштейна
в районі Сталінграду був важко
поранений.
Був нагороджений багатьма орденами
та медалями.

Івашкевич Леонід Олександрович –
прадід Семена Івашкевича
У 1941 році був призваний у
лави Радянської армії, на
початку війни служив на
кордоні Білоруської РСР
артилеристом. Частина, у якій
служив, була повністю
розбита.
Під час наступу Червоної армії
дійшов до Берліну,
Нагороджений бойовими
відзнаками, медалями.
Два брати Леоніда служили у
партизанських загонах,
загинули під час війни, а ще
один - Михайло - служив на
Далекому Сході, став
професійним військовим

Кривохижа Микита Матвійович –
прадід Романа Кривохижи
Кривохижа М.М. був мобілізований
та відправлений на кордон,
неподалік міста Перемишль.
З боями відступив до Кременчука,
отримав поранення й потрапив у
полон, але йому вдалось втекти.
Потрапивши до своїх, був знову
мобілізований.
Після боїв на Лютізькому плацдармі
був перекинутий на
Ленінградський фронт. Брав
участь у взятті Кенінгсберга та
боях під Теуелі та Мірені.
Після двох поранень був
направлений у Київський
госпіталь. 9 травня зустрічав у
колі родини.

Сімонов Михайло Сергійович –
прадід Варвари Лемешевої
Служив у лавах Другого
Українського фронту в
інженерних військах
(понтонне з’єднання).
Пройшов усю війну.

Байдужий Яків Павлович –
прадід Івана та Петра Жолнерів
Пройшов усю війну, брав участь
у Берлінській операції. Службу
розпочинав рядовим
солдатом піхоти, згодом
дослужився до розвідника.
Мав 3 поранення.
Нагороди:
Орден Слави ІІІ ступеня;
Орден Слави ІІ ступеня;
Медаль за взяття Варшави;
Медаль за відвагу;
Медаль за бойові заслуги.

Лебедів Кирило Олександрович –
прадід Дмитра Лиховського
В вересні 1941 року вважався
безвісти зниклим.
З вересня 1941 р. по квітень
1942 р. перебував в
концтаборі в Польщі.
Був розстріляний в квітні
1942 року.
Похований в Польщі в
братській могилі.

Сосіновська Ніна Євгенівна –
прабабуся Максима Шлямара
Льотчиця. Пройшла усю
війну, перевозила літаком
вантажні машини на
фронт. Брала участь у
звільненні Ленінграду.
Нагороджена
медаллю За звільнення
Ленінграда

Кузьміна Лідія Григорівна –
прабабуся Максима Шлямара
Лейтенант медичної служби.
Служила у лавах Першого
Ленінградського фронту.
Була начальником медичного
забезпечення фронту,
пройшла усю війну.

Кузьмін Марк Євстратьєвич –
прадід Максима Шлямара
Воював під Смоленськом,
потрапив у концтабір
у Польщі,
після звільнення з табору
дійшов з боями до
Берліну

Пичко Павло Якович –
дідусь Єлизавети Борисенко
До війни працював
інженером-конструктором.
Брав участь у визволені
Києва.
Нагороджений
орденами Червоної Зірки та
Вітчизняної Війни1го
ступеня.

Борисенко Діна Арсентіївна –
бабуся Єлизавети Борисенко
Пішла на фронт медсестрою, сама
була поранена осколками
снаряду.
У званні сержанта медичної
служби брала участь у
визволенні міст Біла Церква,
Могилів - Подільський та інших,
у звільненні Трансільванії, в
ліквідації Корсунь –
Шевченківського та Уманського
угруповань німців, у
форсуванні річки Дністер, в
утриманні плацдарму на
західному березі Дунаю.
Нагороджена орденом Вітчизняної
війни 2 ступеня та медаллю За
відвагу

Головаш Софія Андріївна та Андрій
Платонович –
бабуся та дідусь Єлізавети Борисенко
Софія Андріївна підлітком потрапила на
війну, разом з матір'ю Вірою Миколаївною
працювала на військово-польовій кухні.
У складі діючої армії дійшла до Берліна, у дні
Перемоги разом з іншими солдатами
розписалася на стінах Рейхстагу.
Нагороджена численними медалями, у
тому числі медаллю «За перемогу над
Німеччиною».
Андрій Платонович у складі Першого
Білоруського фронту під командуванням
генерала К.К. Рокосовського брав участь
у визволенні Білорусі, Польщі, у битві за
Берлін. Був поранений і після війни
отримав інвалідність 1 групи.
Нагороджений двома орденами Вітчизняної
війни, двома орденами Червоної Зірки, а
також медалями За взяття Берліна та За
бойові заслуги.

Сапун Василь Степанович –
дідусь Олексія Дьоміна
Уродженець Полтавщини. Через
польовий військкомат 18-річний
юнак добровільно пішов на
фронт. У 1943 - 1945 роках брав
безпосередню участь у боях на
3-му Українському фронті рядовим
солдатом – артилеристом.
Воював під Харковом і Києвом , у
районі Ясс, і в Угорщині. В одному
з тяжких боїв в Угорщині, в районі
озера Балатон був важко
контужений, після семи місяців
лікування в госпіталях був
демобілізований. Василь
Степанович має бойові нагороди:
орден Слави 1 ступені, орден
Вітчизняної війни 1 і 2 ступені,
багато медалей.

Дьомін Ісак Львович –
дідусь Олексія Дьоміна
У 1940-му році був призваний на
службу в Червону Армію.
Зустрів війну на Західній Україні
під містом Рівне.
Три роки воював зв'язківцем у
піхоті.
А в листопаді 1943р. рідні
отримали сповіщення про те,
що рядовий Дьомін І. Л.
пропав безвісти ...

Гороховский Григорій Ізраілевич –
прадід Івана Гороховського
На початку війни був студентом .
Пережив блокаду в Ленінграді,
був бійцем винищувального
батальйону.
У 1942 році призваний в діючу
армію. Був командиром
шабельної роти, командиром
мінометного взводу. У 1944 р.
визволяв Західну Україну.
Після війни служив у десантних
військах.
Нагороджений багатьма медалями і
орденами, у їх числі: медалі За
оборону Ленінграду, За військові
заслуги, два ордени Великої
вітчизняної війни.

Мартиненко Петро Мойсейович -
батько вчителя Рустамової В.П.,
прадід Жанни Стеч
Військове звання – старшина.
Призваний на військову
службу 6 вересня 1939р.,
службу проходив на
Далекому Сході.
З червня 1941 року по травень
1945 року у складі 413
автотранспортного
батальйону, 42 відділення
брав участь у боях. З серпня
1945 року по вересень 1945
року воював з Японією,
демобілізований 6 червня
1946 року.
Нагороджений Орденом
Вітчизняної війни, медалями
За відвагу,
За перемогу над Японією.

Мартиненко Генадій Мойсейович - дядько
вчителя В.П.Рустамової,
прадід Жанни Стеч
Призваний на військову службу
у 1940 році.
Воював з 1941 по 1944 рік.
У 1944 році комісований через
поранення. Нагороджений
Орденом Вітчизняної війни,
медаллю За відвагу, За
мужність.

Усков Іван Павлович –
дідусь Тетяни Василівни Сагайдак
З перших днів війни пішов на
фронт. Дійшов до Берліна.
Був поранений.
Нагороджений медалями
Перемога над Німеччиною, За
відвагу, подякою від
Верховного
Головнокомандуючого.

Сагайдак Анатолій Данилович –
свекор Тетяни Василівни Сагайдак
З 16 років пішов на фронт.
Визволяв Європу та
Німеччину від фашизму.
Нагороджений багатьма
медалями, в тому числі
медаллю За бойові
заслуги.

Чернецький Станіслав Віталійович -
дідусь Анастасії Махоткіної
Був мобілізований до
Червоної Армії ще
студентом у 1941 році.
Був артилеристом.
Під час відступу зміг
урятувати усю
документацію
канцелярії свого полку,
за що отримав
нагороду, яка знайшла
його через 30 років
після Перемоги.
У 1943 отримав тяжке
поранення.

Кутовий Іван Васильович –
дід Поліни ІванівниТрояновської
Учасник Другої Світової війни. Був активним членом
Новомосковської підпільної організації з 1941 року,
а з 1943 року її секретарем. Його дружина, Кутова
Поліна Іванівна, також була членом
Новомосковської підпільної організації. Підпільним
комітетом були організовані диверсійні акти,
мінування мостів, вивід із робочого режиму
механізмів заводів, листівками закликали народ
виявляти непокору фашистськими загарбниками.
В ніч з 17 на 18 серпня 1943 року майже всіх членів
підпільної організації було заарештовано
Дніпропетровським гестапо. На допитах
заарештованих жорстоко катували. Майже два
місяці Іван Васильович провів у застінках гестапо.
Пролунав вирок гестапо: «Страта. Розстріл.
Спалення». В записці до дружини з затінків гестапо
він писав: «Я не вмираю. Моє майбутнє – це моя
дитина. Якщо син – то тільки Іван».
За особисту мужність і відвагу у боях з ворогами
країни під час Великої Вітчизняної війни Кутова
Поліна Іванівна та Іван Васильович Кутовий
медаллю «За відвагу» нагороджені посмертно.

Нечаєв Микола Арсентійович –
прадід Вероніки Нечаєвої та
Людмили Мордвінцевої
Воював у 1941-1942 в піхоті,
дивом врятувався з оточення.
Комісований з
двома пораненнями ніг.
Після війни працював
бухгалтером пересувної
будівельної
колони.

Царегородцев Микола Якович –
прадід Людмили Мордвінцевої
З викладацької діяльності був
мобілізований на військову службу
червоноармійцем у 1940 році і
прослужив в лавах Радянської Армії 20
років.
З початку війни служив у складі
окремого кавалерійського полку. За
наказом військового командування у
1943 році як фахівець-офіцер
повернувся до викладацької діяльності.
Микола Якович нагороджений
орденом Червоної Зірки, медалями За
доблесну працю у Великій Вітчизняній
Війні, Захиснику Вітчизни, а також
багатьма іншими військовими та
трудовими нагородами та відзнаками.

Бернштейн Петро Борисович –
прадід Олександра Макарчука
У якості фотокореспондента,
у складі Білоруського
фронту дійшов до
Берліну.
Брав участь в боях і був
двічі поранений.
Автор фотографії
“Дві матері”.

Коваленко Андрій Михайлович –
дідусь Владислава Шимоновича
У 18-річному віці був прийнятий
до Харківського авіаційного
училища. Закінчивши його, брав
безпосередню участь у боях у
складі льотного екіпажу 597-го
авіаційного полку 208-ї Київської
Червонопрапорної авіадивізії
2-ої Повітряної армії. Здійснив
більше 400 бойових вильотів. Під
час Корсунь-Шевченківської
битви був збитий зенітним вогнем
на ворожій території, літак впав у
ліс, де згодом його знайшли
партизани та врятували екіпаж.
Під час війни Андрій Михайлович
був неодноразово поранений,
контужений.
Має бойові нагороди.

Бомбін Сергій Федорович —
прадід Івана Рамика
У 17років, приписавши собі рік,
вступив до льотного училища.
Після його закінчення був
направлений на фронт.
Пройшов усю війну.
Нагороджений двома орденами
Слави, орденом Червоної
Зірки та медалями За бойові
заслуги, За взяття Відня, За
взяття Берліна.

Мандрика Федір Іванович –
прадід Даниїла Мандрики
Брав участь у бойових
діях під час війни.
Закінчив війну у 1945 році
у Чехословаччині

Кирилюк Федір Андрійович –
прадід Даниїла Мандрики
Пройшов всю війну. Воював
артилеристом. Був
поранений під Ленінградом.
Брав Берлін, розписався на
будівлі Рейхстагу.
Закінчив воювати в 1945 в
Німеччині.
Має 2 медалі: За відвагу, За
взяття Берліну.

Ладний Іван Серапіонович –
прадід Владислава Берестяного
Був призваний до лав
армії у 1941р. Пройшов
війну артилеристом.
У 1944 був поранений.
За мужність.

Кириченко Валентин Олексійович –
прадід Богдана Кириченко
У 1943р. поступив в
Ленінградське авіатехнічне
училище,
яке в той час було
евакуйоване до
Новокузнецку.
По закінченню училища був
направлений на службу на
один з військових
аеродромів Брянської
області, де і служив до кінця
війни.
Нагороджений Орденом За
мужність III ступеня та
медалями.

Гуревич Олександр –
прадід Євгена Самаріна
Ще до війни після 7 класу
вступив до артилерійського
училища. З початком війни
разом з училищем був
евакуйований до Башкирії.
Після закінчення училища
молодшим лейтенантом
воював у Білорусії. Загинув
8 січня 1944.
Похований на території
Білорусії у братській могилі.

Абугов Григорій Михайлович –
прапрадід Євгена Самаріна
Мобілізований у липні 1941року
в званні старшого політрука,
воював у піхоті на території
Північного Кавказу,
Закавказзя, України, Австрії,
Угорщини.
Брав участь у визволенні
Києва, демобілізований у
лютому 1946 році в званні
майора.
Має нагороди: ордена
«Вітчизняної війни» 1 ст.,
«Вітчизняної війни» 2 ст.,
«Червоної Зірки», медалі «За
оборону Кавказу», «За взяття
Будапешта» «За перемогу
над Німеччиною у Великій
війні 1941-1945 рр.»

Абугов Олександр Григорович –
прадід Євгена Самаріна
У 17 років був призваний до
РККА. Після 3-місячних
курсів з листопада 1943
воював рядовим артилерії
на території України,
Румунії, Угорщини. Після
війни продовжував служити
на Західній Україні
(Берегово, Виноградово).
Демобілізований у званні
єфрейтора в серпні 1950
року.
Нагороджений медаллю «За
перемогу над Німеччиною у
Великій Вітчизняній війні
1941-1945 р.р.»

Бородіна Ніна Степанівна –
прабабуся Олександра Лісніченко
По закінченню школи вступила до
медичного училища, яке закінчила
у червні 1941-го року. І в серпні
1941го була зарахована до складу
однієї з медичних частин Другого
Українського фронту. При
переміщенні поранених у складі
медичного поїзда з Червоним
Хрестом потрапила під
бомбардування, була контужена.
З Другим Українським фронтом Ніна
Степанівна закінчила війну у 1945
році в Будапешті. До середини
1946 служила в медичній частині у
Відні.
Нагороджена численними орденами і
медалями за заслуги перед
Батьківщиною.

Чайка Михайло Андрійович та Чайка
Олександра Іванівна –
прадід та прабабуся Дмитра Тарана
Михайло Андрійович почав війну
у 1941 році командиром
танкового взводу, брав участь
в танкових боях під Москвою,
приймав на озброєння та
перший вів у бій танки Т-34.
Мав тяжкі поранення
Закінчив війну героєм у 1943 році.
Олександра Іванівна із самого
початку війни в 17 років пішла
на фронт добровольцем.
Брала участь в обороні Москви
кулеметницею протиповітряної
оборони.
Закінчила війну в 1945 році.

Линник Федір Герасимович –
прадід Антона Главіна
Спочатку військова частина Федора
Герасимовича брала участь в
обороні Одеси, а згодом були
перекинуті на захист Севастополя.
Билися до останнього патрона - з
берданками проти кулеметів і
автоматів. Їх відтіснили до
Херсонесу. Федір Герасимович
вижив і тут, з боєм пішов з
Херсонеса і ще два тижні
продовжував битися після здачі
міста.
Родина чекала його, незважаючи на
похоронку від 12.VI.1942р. А він
всупереч похоронці дійсно був ще
живий до кінця грудня 1942р., поки
не був замучений каторжною
працею, голодом, холодом і
побоями у концтаборі "Lamsdorf"
у Польщі .

Чепинога Ольга Петрівна, Шейнкман
Еммануїл Абрамович –
прабабуся і прадід Антона Главіна
На фотографії - Ольга Петрівна і
Еммануїл Абрамович в день
закінчення санітарно-гігієнічного
факультету Київського
медінституту.
Працювали до війни дослідниками-
біохіміками, обидва були на
фронті.
Еммануїл Абрамович пішов на
війну добровольцем в перші ж її
дні, був лікарем фронтового
госпіталю. Загинув в оточенні під
Харковом.
Ольга Петрівна також була лікарем
госпіталю, спочатку
евакуаційного, потім і
фронтового. Як і її чоловік,
побувала в оточення на Кавказі,
з якого їй вдалося вийти.

Короленко Микола Антонович –
прадід Андрія Чумака
.
Воював з першого до останнього
дня. Був розвідником в
артилерійському полку. Захищав
Ленінград під час Ленінградської
блокади. Закінчив війну в
Німеччині в складі 1-го
Отримав два поранення, одне з них
важке. Нагороджений бойовими
нагородами: орденом «Червоної
зірки», орденом «Вітчизняної
війни», медаллю «За відвагу», а
також пам'ятними медалями: «За
перемогу над Німеччиною», «За
оборону Ленінграда» та іншими.

Величко Валентин Юхимович –
прадід Михайліни Любимої
1921 року народження.
До лав радянської армії був
призваний 1940 року. Служив
на Далекому сході, був
механіком з обслуговування
військових літаків.
У 1943 після Сталінградської
битви направлений до
військового училища в
Підмосков'я. Після закінчення
військових курсів потрапив на
фронт. З боями пройшов усю
Європу, перемогу зустрів
неподалеку від Берліна.
Після закінчення війни працював
фельдшером, був головою
сільради, депутатом місцевих
рад; грав в аматорських
гуртках, співав, захоплювався
шахами, вирощуванням
винограду, розведенням кролів
та лозоплетінням.

Андрійченко Микола Іларіонович
- прадід Миколи Кравченко
Брав участь у Сталінградській битві у
складі 1058-го артилерійського полку.
Битва була дуже важкою і
кровопролитною. Гармата, якою
командував Микола Іларіонович, тільки в
одному бою знищила 13 німецьких танків.
У тих боях старшина був важко
поранений.
Після Сталінградської битви Микола
Іларіонович брав участь у Курській битві,
визволяв від німецько-фашистських
загарбників Україну, Польщу, дійшов до
Берліна, де зустрів Перемогу.
За свої воїнські подвиги був
нагороджений багатьма бойовими
орденами та медалями.

Іващук Дмитро Семенович –
прадід Дар’ї Проніної
Воював з часу звільнення
Правобережної України до
Перемоги у складі 46-ої окремої
стрілецької Новгородської
Червонопрапорної бригади
Першого Білоруського фронту.
Молодший сержант, кулеметник.
Війну закінчив на території
Австрії.
Відзначений багатьма
нагородами, в тому числі й
орденом Вітчизняної війни ІІ
ступеня, медаллю за перемогу
над Німеччиною у ВВВ.

Тютюнников Віктор Ілліч –
прадід Вероніки Андріанової
У 1943 р. був призваний до
лав армії і відправлений на
фронт, служив на Сахаліні.
Брав участь у бойових діях
у радянсько-японській
війні. Отримав звання
старшого сержанта, багато
нагород, у тому числі
медаль “За бойові заслуги”
й Орден Вітчизняної війни
1941-1945 р

Биченко Ганна Костянтинівна –
прабабуся Владислава Декрета
В перші дні війни Ганна
Костянтинівна добровільно
пішла на фронт. Була головним
лікарем на фронті.
Службу закінчила в Угорщині у
жовтні 1945-го після
розформування їхньої частини.
За хоробрість, стійкість і
мужність, проявлені в боротьбі
з фашизом, нагороджена
орденами Великої Вітчизняної
війни 2 ступеня та орденом
Богдана Хмельницького,
багатьма медалями, а також у
1966 році - орденом Леніна

Невірівський Олександр Алоїзович -
брат бабусі Сергія Роде
Народився в 1905 році у Воронізькій
губернії, онук польського шляхтича,
який брав участь у повстанні 1863
року і був засланий на Сибір і
нащадок дворян Російської імперії.
В 20-х рр. переселився з сім’єю на Алтай
(Зирянівськ, Усть-Каменогорськ і
т.д.). Сім’я страшно бідувала,
постійно ходили голодні.
У 1920-1930х рр. працював викладачем у
школах, вчився у вчительському
інституті. У 1942 році призваний на
фронт з міста Кара-Балта у Киргизії,
командир роти 19 Фрунзенської
Окружної школи снайперів. Потрапив
у 16 штафбат. 15.08.1943 року загинув
на Смоленщині. Поновлений у правах
і званнях посмертно.

Бублик Данило Павлович -
прадід Сергія Роде
Народився в 1915 році у селі Капустинці
на Яготинщині, нащадок старих
козацько-християнських родів краю.
Рідний брат красного козака Української
Республіки 1920х рр. Кузьми Бублика
(1901-1925), трагічно загиблого у 24
роки.
Пережив голодовку 1932-1933 рр.
У 1930х навчався у технікумі
громадського харчування, призваний
у війська НКВС на строкову службу,
яку проходив у Львівській області.
1 липня 1941 року загинув поблизу
станції Бережани Львівської області
за нез’ясованих обставин.
Залишилась жінка і син (1941 р.н.), який
у 1970х рр. загинув на кордоні СРСР

Бублик Іван Павлович -
прадід Сергія Роде
Народився у 1918 році у селі Капустинці
на Яготинщині, нащадок старих
козацько-християнських родів краю.
Рідний брат красного козака Української
Республіки 1920х рр. Кузьми Бублика
(1901-1925), трагічно загиблого у 24
роки.
Пережив голодовку 1932-1933 рр.
У 1930х навчався у льотному училищі,
потім перейшов на службу у війська
НКВС.
У 1940х рр. служив заступником
начальника відділу контррозвідки
СМЕРШ 61 Армії Першого
Білоруського фронту. Після війни
закінчив юридичний факультет і
працював юристом при аеродромі.

Book2019

Recommended

Recommended

More Related Content

What's hot

What's hot (19)

Similar to Book2019

Similar to Book2019 (20)

Book2019