Заставнівський район: до 80-річчя утворення Чернівецької області. Заставнівський район утворено 11 листопада 1940 року (у сучасних межах — 4 січня 1965 року). Він розташований в північній частині Чернівецької області. На півночі, по річці Дністер межує із Заліщицьким та Борщівським районами Тернопільської області, на північному заході з Кіцманським районом, на півдні з Чернівцями, на південному сході — з Новоселицьким, на сході — з Хотинським районами Чернівецької області

1. Заставнівський
район
(до 80-річчя утворення
Чернівецької області)

2. Заставнівський район утворено 11
листопада 1940 року (у сучасних межах — 4
січня 1965 року). Він розташований в
північній частині Чернівецької області.
На півночі, по річці Дністер межує із
Заліщицьким та Борщівським районами
Тернопільської області, на північному заході
з Кіцманським районом, на півдні з
Чернівцями, на південному сході — з
Новоселицьким, на сході — з Хотинським
районами Чернівецької області.
Район прилягає до Дністра і є частиною
Дністровсько-Прутського межиріччя. На
сході в'ється Дністер, від Баламутівського
Таборища Ржавенськими, Добринівськими і
Шерівецькими лісами піднімається
Хотинська височина, а на ній найвища
позначка рівнинної частини України — гора
Берда (515 м над рівнем моря). У більшості
рівнинні чорноземи чергуються
мальовничими краєвидами і джерельними
струмками, які мають лікувальні
властивості.

3. Заставна
 Місто ЗАСТАВНА (райцентр
Чернівецької області, 8,4 тис.
мешканців), засноване у 1589 році
на місці давнього поселення, що
існувало тут ще у ХІІ столітті.
Ймовірно, що назва міста
походить від митної застави, яка
розташовувалася на переправі
через річку Совиця. Існує також
думка, що місце отримало назву
завдяки своєму розташуванню:
Заставну оточують три ставки.

4.  У Галицько-Волинському літописі
згадується дорога від Василева —
тодішнього великого торгового центру
на Дністрі — до Чернівців. У
найвдалішому місці для переправи через
річку Совицю стояла «застава» — щось
на зразок контрольно-пропускного
пункту, де брали мито з купців. Ця річка,
яка в ті часи була повноводною,
перетворилася у наші дні на невеличкий
потічок. Хоча є й інші версії щодо назви.
 З XVII ст. заставнівські землі переходили
з рук в руки різним панам. Жителями-
кріпаками власники торгували як
звичайним товаром. Феодальні маєтки
дробилися і продавалися. За часів
панування Австрії в місті знаходилася
резиденція повітового суду.

5. Заставнівські легенди
Існує три версії-легенди походження назви міста Заставна. Згідно переказів
довгожителів Заставнівщини, в той час, коли річка Совиця Заставнецька обміліла,
мешканці, що жили по різних її берегах, почали перегороджувати русло греблями.
Таким чином рівень води піднявся, а в долині річки утворилося багато ставків. Коли
люди переходили з однієї частини поселення в іншу, то говорили: "Йду ген там за
стави". Через деякий час назва трохи видозмінилася і звідси виникла назва міста.
Згідно іншої версії в урочищі "Баклаженка" за часів турецького поневолення
розташувалася прикордонна застава, проїжджаючи через яку люди були змушені
платити мито. На місці цієї застави й виникло поселення з подібною назвою —
Заставна.
Третя легенда голосить, що в давнину, коли територію краю вкривали густі
букові ліси, в одному з населених пунктів жив пастух на ім’я Заст. Одного разу, коли
він погнав пасти худобу, втома зробила свою справу і він заснув. Коли прокинувся,
надворі вже смеркало і отара зникла. Ця подія змусила Заста переселитися на одну з
лісових галявин, оскільки він втратив до себе довіру односельчан. З того часу люди,
йдучи у сторону галявини, говорили: "йти до місця, де живе Заст". Згодом назва
скоротилася до слова Заставна.

6. Сучасна Заставна

7. Історичні етюди
 Буковина багата на археологічні знахідки, особливо Заставнівщина. Немає
такого села на території району, де б внаслідок археологічних досліджень не було
виявлено древніх поселень Трипільської культури. Особливо цінну історичну
значимість має Василів.
 Землі Північної Буковини з містами Василів, Чернівці та іншими були в ХІІ-ХІІІ
ст. складовою частиною Галицької Русі, що підтверджується археологічними
даними. Сам Василів заснував князь Василько (1084-1124 рр.) з роду Ростиславичів,
який правив у Теребовлі. Він намагався колонізувати малозаселені землі на
південному пограниччі. Князь Василько заселяв землі на середньому Дністрі, над
Прутом і Серетом. Серед ряду заснованих ним поселень був і Василів, який вигідно
розташувався на перехресті сухопутного і водного торгових шляхів.
 Приналежність міста Василів, як і Північної Буковини, до Галицької Русі
підтверджується насамперед писемними джерелами. Є переконливі свідчення того,
що кордони князівства у Подністров’ї проходили у межах сучасного Сокирянського
району. Так, у Галицько-Волинському літописі під 1229 р. говориться, що під час
облоги ворогами Галича князь Данило «собрав землю Галичкую … от Боброки доже
й до реки Ушите и Прута». Літописець конкретно вказує на південні рубежі
Галицької землі.

8.  У древніх літописах часто згадується місто Василів на правому березі
Дністра, що служило за пристань і за місце перевезення через річку. У Василеві
схрещувалася дорога з півночі, що вела на Дунай, із наддністрянською, що
проходила буковинським лісом до міста Беня Родна. Літописець згадує, що у
Василеві було за княжих часів 70 церков і монастирів.
 До важливих ознак міста Василів належить торгова площа, від якої до
наших днів збереглася топонімічна назва «Торговиця». Вона розміщувалася поруч
з фортецею-дитинцем (урочище Замчище), недалеко від пристані на Дністрі. Це
рівна місцевість, яка в більшій частині в ХІІ-ХІІІ ст. була вільною від забудови.
Лише в центрі площі виявлено руїни будівлі: камені, вугілля, уламки глиняного
посуду ХІІ – першої половини ХІІІ ст. та глиняні полив’яні плитки, якими стелили
підлоги в християнських храмах Давньої Русі. Очевидно, тут, як і на торгових
площах інших давньоруських міст, стояла дерев’яна церква, присвячена богу –
покровителю торгівлі.
 У Василеві, на Дністрі, безперечно, існувала пристань, де робили зупинки
торгові каравани, а товари з кораблів перевантажували на сухопутний
транспорт і навпаки. Виявлені рештки будівлі ХІІ ст. на низькому березі Дністра,
напроти гирла р. Серет, поблизу фортеці-дитинця, очевидно, вказують на місце
розташування пристані. Кораблі могли зупинятися також у гирлі р. Серет, на
берегах якої виявлені рештки поселення ХІІ-ХІІІ ст. та підплитові поховання.
 Пристань, торгова площа, патрональні храми, ремісничі майстерні, знахідки
уламків амфор-корчаг та скляних браслетів з повною достовірністю дають
право віднести їх до істотних ознак поселення міського типу, яке існувало в ХІІ –
першій половині ХІІІ ст. на території сучасного села Василів.

9.  Міське життя у Василеві припинилося в середині ХІІІ ст. Це був час
монголо-татарського завоювання Русі. Навесні 1241 р. війська хана Батия, як
пише літописець, «приде к Володимерю, й взя й копцем и изби не щадя, тако
же и град Галич, иние гради многи, имже нееть числа…» Все ж місто
занепало. Припиняє свій розвиток торгово-ремісничий посад, завмирає
життя на території фортеці-дитинця і феодального замку.
 Спустошливий похід хана Батия та наступні перерізали артерію зв’язку
по річках Дністер і Серет. Торговий шлях «із варяг у греки», що пролягав р.
Дністер від Руського моря до Галича і далі, занепав, став небезпечним.
Запустіла пристань (8 рядів кам’яних блоків), залишки якої збереглися до
наших днів. Вона вірою і правдою служила людям до 1918 року.
 Середньовіччя з його війнами, набігами різних загарбників та епідеміями
поступово знівелювали квітуче місто. В 1359 році Василів, як і вся Буковина,
стає частиною Молдавського князівства. В 1538 році ці землі загарбала
султанська Туреччина. Більше двохсот років терпів буковинський край
спустошливі набіги турків і татар. Про ці події в багатьох селах існують
перекази та легенди.
 В грамоті, датованій ХVІ ст., говориться, що господар Василь купив
у Василеві половину села за 150 леїв разом з господарством і людьми.
Безправ’я, нещадна експлуатація феодалами своїх селян, важкі умови
праці призвели до фатального занепаду Василева, яке перетворилося на
рядове село

10. У Василеві поширена така легенда про заснування села:

«Десь близько 1090 р. по Серету з Теребовлі плила
лодія, на кормі якої стояв один із онуків Ярослава
Мудрого – Василько Ростиславич Теребовлянський. Над
Дністром клубочився сивий туман, а над обрієм сходило
сонце. З берега чути удари каменярів, дзвін кіс, на
Торговій площі починається торгівля. І раптом –
веселий спів. То співали веселівчани, жителі містечка
Веселів над Дністром.
 Княжа лодія прибилася до пристані і князь ввійшов у
торговицю. Йому сподобалося місто і його веселі люди.
Тому він на правому березі Дністра вирішив збудувати
дитинець – княжий замок, огородивши його
частоколом.
 З тих пір місто стали називати Василів, бо кожен, хто
плив по Дністру, запитував: «Чий це град?» – «Град
Василька!» – чули у відповідь. За легендою, давня назва
населеного пункту була Веселів (за веселою вдачею
його жителів), а згодом – Василів.

11. На теренах Заставнівщини народилися видатні особистості,
які стали гордістю Буковини
 Є. Гакман —
митрополит Буковини,
В. Федак — український
митрополит Канади, Г.
Ходоровський — посол в
Індії, знані в Америці
архітектори — брати
Корчмарики,
письменники Євгенія
Ярошинська, Ірина
Вільде, Дмитро
Макогон, Іван Діброва,
Іларій та Володимир
Карбулицькі, Іван
Бажанський, Параска
Амбросій, Володимир
Михайловський. Саме
місто Заставна
славиться своїм
уродженцем, відомим
майстром історичного
живопису Миколою
Івасюком.

12. Запрошуємо до гостинного
Заставнівського краю!

13.  Підготувала Кадюк Ніна Миколаївна,
завідуюча відділом науково-методичної та
довідково-бібліографічної роботи Чернівецької
обласної бібліотеки для дітей