Відділ культури Дарницької районної в місті Києві
державної адміністрації
Централізована бібліотечна система
Дарницького району
Публічна бібліотека № 160 сімейного читання
Біобібліографічний нарис
до 135-річчя від дня народження
Георгія Івановича Нарбута
Київ, 2021
2
УДК 76(477)(092)
Т28
Творець «українського стилю» у графіці : до
135-річчя від дня народження Г. І. Нарбута :
біобібліографічний нарис / укладач
Н. А. Петренко. – Київ : Публічна бібліотека №160
сімейного читання, 2021. – 23 с.
У 2021 році виповнюється 135 років з дня
народження Георгія Івановича Нарбута — видатного
майстра української графіки.
Творчість Георгія Нарбута — це яскрава сторінка
в українському мистецтві. Його цілком справедливо
називали одним з найвизначніших графіків сучасності.
Від поштових марок та «Абетки» до українських
грошей та герба. Спадщина Георгія Нарбута вражає
своєю різноманітністю. Він був унікальною постаттю
свого часу, але його багатий мистецький досвід і досі
невідомий широкому загалу.
При підготовці бібліографічного нарису використано
книжковий фонд Публічної бібліотеки № 160 сімейного
читання, електронний каталог Публічної бібліотеки
ім. Лесі Українки та ресурси Інтернету.
Укладач: Н. А. Петренко
3
«Він був українцем не тільки по крові, мові
і переконанню, – українською стихією насичені
всі його художні твори, і формальне джерело
його генія переконливо б'є із рідного чорнозему
чернігівського краю».
Федір Ернст
Георгій Нарбут народився 9 березня 1886
року на хуторі Нарбутівка поблизу Глухова, у
сім'ї, яка походила з старовинного, але збіднілого
козацького роду. Батько Іван Якович, – дворянин,
поміщик, випускник фізико-математичного
факультету Київського університету, мати Неоніла
Миколаївна Махнович, дочка священика. У родині
Нарбутів було дев’ятеро дітей, які росли серед
селянських дітей і яких сусіди звали
«нарбутівською сараною».
Мистецтвом почав цікавитися ще до того, як
тримав у руці олівець. Хлопчик без фарб та
олівців, за допомогою ножиць відтворював усе, що
бачив навколо. Ці витинанки стали першими
кроками до мистецтва.
Георгій Нарбут згадував: «З малих років,
скільки себе пам’ятаю, вабив мене живопис. За
відсутністю фарб, яких я не бачив, поки не
потрапив у гімназію, і олівців, я використовував
кольоровий папір: вирізав ножицями і клеїв
борошняним клеєм».
4
Фарби й олівці він
опанував набагато пізніше, вже у
Глухівській чоловічий гімназії,
куди у 1896 році поступив разом
з братом Володимиром. Батько
забороняв юному художнику
займатись малюванням, але він
не кидав улюбленої справи.
«Тихе, сонне, без усяких культурних запитів
було життя в Глухові. Навіть якихось гуртків не
було,– згадував Нарбут. – Одна-дві вистави
акторів-аматорів, одна-дві вечірки в
«благородних зборах» – ось і всі розваги
тодішньої глухівської молоді».
В 1903 році він малює дуже
вдалу ілюстрацію до «Пісні про
Роланда», яка і досі
зберігається в Харківському
музеї образотворчого
мистецтва.
За період свого навчання
Георгій двічі експонував власні
малюнки на художніх
виставках. Перше визнання прийшло у 1904 році,
коли його твори експонувалися на
сільськогосподарський виставці у Глухові і були
відзначені похвальною грамотою повітового
земства.
5
Після закінчення гімназії 1906-го, всупереч
волі батька, Георгій разом з братом Володимиром
вирушає на навчання до Санкт-Петербурга, де
вступає в Імператорський університет на
відділення східних мов та невдовзі переводиться
на філологічний факультет.
В Петербурзькому університеті юний
художник знайомиться з відомим художником-
ілюстратором І. Білібіним. Білібін не тільки
пропонує Нарбутові кімнату в своїм помешканні,
але й вмовляє видавців надрукувати виконані ще
в Глухові ілюстрації до казок «Горшеня» та
«Снегурочка», хоч і не вважає ці твори
бездоганними.
У рекомендаційному листі до Миколи Реріха
Іван Білібін писав : «Як на мене, він дуже здібний
хлопець, хоч по юності ще зовсім без
індивідуальності. Він наслідує мої перші казки,
від котрих я сам давно відмовився, й не може ще,
здається, зрозуміти, наскільки вони не те, чим би
мали бути. Я весь час переконую його шукати
самого себе... Він хоче поступити до Вашої школи.
Гадаю, що це добре. Хай порисує».
«Життя у Білібіна дуже мені подобалося й
принесло велику користь, – згадував художник. –
Не будучи його учнем, я фактично вчився в
нього. Коли він працював у себе в майстерні, то
майже завжди кликав і мене «до кумпанії» за
свій стіл малювати».
6
За порадою Білібіна та Добужинського у 1909
році Нарбут вирушив до Мюнхена, щоб повчитися
в студії Шимона Холлоші, де й вони свого часу
навчалися.
Після повернення до Петербурга став членом
мистецького об'єднання «Мир искусства».
Нарбут глибоко вивчав китайське, італійське,
німецьке мистецтво. Мав феноменальну зорову
пам’ять. Варто було йому хвилин десять
подивитися на предмет, як він назавжди
запам’ятовував його в деталях.
Щороку Георгій Нарбут влітку й на Різдвяні
свята приїздив із Санкт-Петербурга в Україну.
Відвідуючи рідну Нарбутівку, записував там пісні,
прислів’я, в Глухові вивчав пам'ятки української
старовини. Подорожував старовинними містами,
оглядав маєтки й монастирі.
7
У Чернігові бував у музеї
українських старожитностей
Василя Тарновського,
котрий проживав у
родовому маєтку в Качанівці
і з вісімнадцяти років
збирав предмети
української старовини;
незадовго до смерті
колекціонер подарував своє
зібрання Чернігову. Нарбута
в музеї особливо причарували козацькі жупани.
Повернувшись до Петербурга, він пошив собі
такий жупан старовинного крою і вдягнув його в
день народження сина.
Художник був зачарований козацтвом. Сам
себе називав Нарбутякою. Захопившись темою
козаччини, митець пише в українському стилі,
починає говорити українською літературною
мовою.
У 28 років молодий художник
знайшов герб свого роду,
реконструював його і зазначив
під ним: «Мазепинець полку
Чернігівського, Глухівської сотні,
старшинський син, гербів і
емблем живописець».
8
Міжнародне визнання прийшло до Георгія
Нарбута в 1914 році, коли на всесвітній книжковій
виставці в Лейпцигу він був нагороджений
золотою медаллю і дипломом.
Після Лютневої революції, охоплений
патріотичними почуттями, Нарбут покинув своє
облаштоване життя у Петербургу і переїхав до
Києва.
Разом із Михайлом Бойчуком, Олександром
Мурашком, Миколою Бурачеком, братами
Кричевськими був обраний до складу професорів
Української академії мистецтв. 5 грудня 1917 року
Українську Академію Мистецтв було відкрито.
Першим ректором закладу став Федір
Кричевський.
9
Георгій Нарбут очолив у
академії майстерню графіки.
Був головою комісії з
організації музею Богдана та
Варвари Ханенків.
Короткі роки його життя у
Києві були надзвичайно буремними як для митця,
так і для країни – упродовж місяця влада в Києві
могла змінюватися по кілька разів.
На замовлення
Центральної Ради Георгій
Нарбут у 1918 році
працював над державною
символікою України.
Виконав зображення герба
Української Народної
Республіки, де на
блакитному
восьмикутникові – постать
козака з пищалем в
обрамленні орнаменту із Тризубом угорі.
19 лютого 1992 року уряд незалежної України
затвердить нарбутівський герб як «Малий
державний герб».
Створив проект Печатки Української Держави
за зразком давньоукраїнської, гетьманської – із
зображенням козака з рушницею.
10
Проектував печатку Державного Секретаріату,
поштові марки УНР.
В цей період
Нарбут виконав
цикл державних
паперів, крім марок
він розробляв банкноти, грамоти, листівки.
Георгій Нарбут створив ескізи українських
грошей трьох основних номіналів. Працюючи над
малюнком першого українського грошового знака,
Георгій Іванович не копіював наявних банкнот, а
створив особливий глибоко національний малюнок
у стилі українського бароко.
Нарбут розробив дизайн грошей для трьох
українських урядів — Центральної Ради,
Гетьманату й Директорії.
Створені купюри отримали високу оцінку від
найкваліфікованіших майстрів друкарства з
Франції і Німеччини, тому нарбутівські банкноти
можна вважати і художніми творами.
11
В першій українській банкноті лише на одній
зі сторін Нарбут використав 9 варіантів
оригінального шрифту.
Найціннішою вважається ескіз Нарбутової
банкноти, на якій зображено молоду українську
селянку зі снопом пшениці та чоловіка у фартуху,
що спирається на молот, — символ українського
робітництва, в обрамленні вінка з квітів, плодів,
овочів, пшениці. На зворотному боці — тризуб у
лавровому вінку.
Малював також плакати, етикетки, малюнки
шпалер, поштові марки, екслібриси, орнаменти
для ситцевої вибійки. Створював моделі одягу,
долучався до створення зразків військового
однострою Армії УНР та військової символіки, та
навіть проектував меблі. Вірив у виховне значення
мистецтва.
Нарбут зростав на цілком конкретних речах —
він був правою рукою Білібіна, бачив, що зробили
росіяни, потім навчався в Мюнхені й мав нагоду
побачити, що створили німці, і коли він зрозумів,
12
що розбудовується його держава, взявся творити
стиль своєї Батьківщини. Адже він уже знав, що
саме потрібно створювати, він пройшов ці школи, і
саме в Києві постає нарбутівський стиль.
За три з половиною роки в Києві Нарбут
створив візуальний стиль молодої української
держави — «він нас графічно українізував»,
як писав його учень, художник і мистецтвознавець
Павло Ковжун.
У 1919 році Федір Кричевський переїхав на
Полтавщину, і ректором Академії мистецтв став
Нарбут, але одразу ж після цього владу в місті
захопили більшовики, а згодом — денікінці.
Академію позбавили фінансування.
13
По порятунок Георгій Іванович звертається до
Дніпросоюзу – об'єднання українських
кооперативних організацій. За пожертвувані кошти
купує ще дві квартири в будинку в Георгіївському
провулку. Сюди переїжджають бібліотека,
майстерні, музей і канцелярія академії. У своїй
вітальні облаштовує майстерню графіки, в іншій –
кімнату для ради професорів та приймальню
ректора. До того ж, Нарбут виступав іще й у ролі
адміністратора, завгоспа та бухгалтера.
Визначним досягненням
Нарбута і всієї української
графіки є його «Українська
Абетка», в якій художник
досяг граничної і простоти й
водночас вишуканості
композиції, малюнка й
кольору. У вирішенні літер
абетки Нарбут об'єднав
досягнення як української
рукописної та друкованої
книги, так і досягнення
західноєвропейських майстрів шрифту.
Нарбутівська «Українська Абетка» й донині
залишається неперевершеною завдяки високій
майстерності художника й глибокому розумінню
ним шрифтового мистецтва.
14
Георгій Нарбут розпочав працю над
«Українською Абеткою» ще в Санкт-Петербурзі у
1917 році, перед виїздом до України, створивши 15
аркушів з оригінально зображеними 14 літерами та
ілюстраціями.
У Києві, вже у 1919 році художник продовжив
роботу над «Українською Абеткою», точніше почав
її переосмислювати по-новому, поєднуючи західні
ідеї та фольклорні елементи. Вийшов матеріал, в
якому відразу ж зчитується Україна з точки зору
європейської культури.
Георгій Нарбут вважав «Абетку» своїм
найкращим, найулюбленішим творінням. Проте до
смерті встиг зробити лише три аркуші нової книги.
15
Найвідомішим є аркуш
із літерою «В»: відьма
мчить на мітлі, ведмедик
пританцьовує з
виноградним «коромислом»,
виноградні грона ледве
вміщаються в кошику, а
вітрячок застиг, ніби чекає
подуву вітерця.
Георгія Нарбута вважають реформатором
книжкової справи світового рівня. Він чи не
вперше почав оформлювати книжку комплексно,
звертаючи увагу на кожен елемент її
«архітектури» – від шрифтів і заставок до
обкладинки. Нарбут домагався якнайбільшої
гармонії в книжковій графіці, вбачав її в творчому
поєднанні всіх елементів, таких як шрифт,
ініціали, заставки, кінцівки, сторінки, титульний
аркуш, палітурку, обкладинка, ілюстрації.
Митець сам
виконував буквиці й
витворював шрифти,
визначав формат і
площу тексту й полів,
підбирав папір і
визначав спосіб друку. Мав надзвичайно глибокі
знання про культуру різних епох і народів. На
основі старовинних шрифтів, що зустрічалися в
староукраїнських літописах та стародруках,
16
митець створив новий український шрифт, який
сучасники назвали «нарбутівським».
Георгій завзято працював, а у вільний час
приймав друзів у своїй квартирі біля Софії
Київської, повної старовинних килимів, посуду,
картин.
На квартирі в Нарбута частенько збиралася
творча еліта Києва: художники, історики, видавці,
актори. Бували там поети – Павло Тичина,
Михайло Семенко, режисер Лесь Курбас,
літературознавець Сергій Єфремов,
мистецтвознавець Данило Щербаківський.
Композитор Пилип Козицький створив музичний
портрет Нарбута.
Нарбут зустрічав гостей у незвичному
вбранні: то в темно-синьому козацькому жупані зі
срібними ґудзиками, то в перському халаті й
фесочці, то в широкій блузі з безліччю складок і
жовтих чоботах. Розважав кумедними й
містичними історіями.
У 1918—1920 рр. разом з Миколою Зеровим,
Сергієм Єфремовим, Павлом Зайцевим і Вадимом
Модзалевським створив літературно-художню
містифікацію — «неслужащого дворянина Лупу
Юдича Грабуздова» («українського Козьму
Пруткова», за висловом Максима Рильського), за
«авторством» якого створювалися поезії,
оповідання, пародійні «наукові» трактати, графічні
твори тощо.
17
Невдовзі Нарбут підхопив тиф, потім страждав
від ускладнень. 23 травня 1920 року, через два
тижні після того, як армія УНР знову увійшла до
Києва, 34-річний художник помер.
Останній свій задум – ілюстрування «Енеїди»
Івана Котляревського – художнику не вдалося
здійснити через передчасну смерть. Він устиг
виконати лише одну ілюстрацію із запланованих
дванадцяти.
«Чудесний весняний день, сонце заливає вулиці,
зелені сади й широкі майдани привітного Києва, –
описує його похорон Федір Ернст. – Вирушив
жалібний похід. Хтіли здобути сірих волів, щоб
везли, за старим українським звичаєм, його труну
– але не знайшли. Довелося найняти ломового
18
візника, прибрали воза старими українськими
килимами, укрили труну червоною китайкою.
Спереду йшла військова оркестра, студентки
академії в ясних вбраннях несли квіти. Вся
художня сім'я Києва – за труною. На зеленій
Байковій горі лежить його тіло. Похований
Нарбут у своїм жупані».
«Вертаючись з кладовища,
зайшли ми до Тичини. Сиділи тихо,
в’язалися все невеселі думки про те,
як несправедливо складається життя
талановитих людей у нас, і скільки
ще жертв відбере наша сувора
доба»– писав Микола Зеров.
Могила митця на Байковому
кладовищі зберіглася до наших днів.
В Україні про роботи Нарбута знову
заговорили лише на початку вісімдесятих років 20
століття. У 1983 році в київському видавництві
«Мистецтво» вийшов ілюстрований альбом
«Георгій Нарбут», укладачем якого був Платон
Белецький. У 1992 році режисер Юлія
Лазаревська зняла фільм «Георгій Нарбут. Живі
картини».
У 2006 році Національний банк України
випустив пам’ятну монету номіналом у 2 гривні,
присвячену 120-річчю від дня народження Георгія
Нарбута.
19
Література
1. Базильчук, Г. Неперевершені зразки «чистої
графіки» : [творчий доробок Георгія Нарбута] /
Г. Базильчук // Культура і життя. – 2006. – 2
берез. – С. 4.
2. Віртуозний майстер штриха : [Георгій
Нарбут] // Шкільна бібліотека. – 2011. –
№ 2. – С. 12-13.
3. Гавришко, М. «Хтіли здобути сірих волів, щоб
везли, за старим українським звичаєм, його
труну, але не знайшли» : Георгія Нарбута
хоронили в козацькому жупані зі срібними
ґудзиками [за козацьким звичаєм] / М.
Гавришко // Країна. – 2015. – № 20. – С. 46-50.
4. Георгій Нарбут (1886-1920) - графік, педагог //
100 найвідоміших українців / Х. Бедрик-Білан,
М. Гнатюк, Л. Громовенко [та ін.] ; під заг. ред.
Ю. Павленка. – Київ : ТОВ «Автограф» : ТОВ
«КД «Орфей», 2005. – 640 с.
5. Гриневич, В. Георгій Нарбут малював правою і
лівою рукою / В. Гриневич // Країна. – 2011. –
25 лютого.
20
6. Дмитрієнко, М. Ф. Нарбут Георгій (Юрій)
Іванович / М. Ф. Дмитрієнко, О. В. Ясь //
Енциклопедія історії України. У 10 т. Т. 7. /
редкол. : В. А. Смолій (голова) [та ін.] ; Ін-т
історії України НАН України. – Київ : Наук.
думка, 2010. – 728 с.: іл.
7. Клименко, В. 100 років без Нарбута
завершилися. Нарбут повертається : вчора
відбулася презентація унікального
міжнародного проєкту / Валентина Клименко //
День. – 2020. – 16 жовт. – С. 16-17.
8. Лагутенко, О. Нариси з історії української
графіки ХХ століття / Ольга Лагутенко. – Київ :
Грані-Т, 2007. – 168 с.
9. Лісовський, Р. Юрій Іванович Нарбут / Роберт
Лісовський // Визвольний шлях. – 1966. – № 2
(215). – С. 188–192.
10. Махун, С. Геній з Нарбутівки – «гербов та
емблемат живописець» / С. Махун // Дзеркало
тижня. – 2015. – № 32. – С. 16.
11. Основоположник національної графіки : до
125-річчя від дня народження Георгія
Івановича Нарбута // Календар знаменних і
пам'ятних дат. – 2011. – № 1. – С. 100-105.
21
12. Рудяченко, О. Зів’ялий гранат /
О. Рудяченко // Дзеркало тижня. – 2019. – 7
березня – С. 11.
13. Чигринець, Є. Родина Нарбутів: україно-
російський культурно-історичний вимір /
Євгеній Чигринець // Історія в школі. – 2015. –
№ 7-8. – С. 14-17.
14. Чорна, С. Художник, який повернув державі
її тисячолітній герб – тризуб : Георгій Нарбут –
український художник-графік, ілюстратор,
автор перших українських державних знаків /
Світлана Чорна // Голос України. – 2019. – 27
берез. – С. 6.
15. Шарпатий, В. Творець модерної української
графіки : [про Георгія Нарбута] /
В. Шарпатий // Історія України. – 2016. –
№ 3. – С. 3.
16. Шаров, І. Нарбут Григорій Іванович / Ігор
Шаров //100 видатних імен України. – Київ :
Альтернативи, 1999. – С. 273-277.
17. Шпак, В. Українською стихією наповнені всі
його твори : 130 років з дня народження
Георгія Нарбута / В. Шпак // Урядовий кур’єр. –
2016. – 5 березня. – С. 9.
22
Електронні ресурси
18.Батько грошей. Біографія художника-денді,
який створив дизайн першої паперової гривні
[Електронний ресурс]. – Режим
доступу :https://artefact.org.ua/history/batko-
groshey-biografiya-hudozhnika-dendi-yakiy-
stvoriv-dizayn-pershoyi-paperovoyi-grivni.html
(Дата звернення 05. 2021)
19. Блакитний, М. Георгій Нарбут у Чернігові
[Електронний ресурс] / Максим Блакитний. —
Режим доступу : http://www.choim.org (Дата
звернення 05. 2021)
20. Клименко, В. Карти, гроші та мушкет. Що
варто знати про Георгія Нарбута, автора
перших українських банкнот [Електронний
ресурс] / Валентина Клименко. — Режим
доступу :https://www.buro247.ua/culture/encycl
opedia/georgiy-narbut.html (Дата звернення 05.
2021)
21. Павлевич, К. Назад до витоків:
основоположники українського дизайну
[Електронний ресурс] / Катя Павлевич. – Режим
доступу : https://telegraf.design/nazad-do-
(Дата звернення 05. 2021)
23
22. 5 майстрів українського шрифтового стилю:
Нарбут, Гніздовський, Юрчишин, Хоменко,
Чебаник [Електронний ресурс]. –
Режим доступу : http://cyreading.blogspot.com/2
015/04/5.html (Дата звернення 05. 2021)
23. Рівчаченко, М. Ким був та яку естетику
творив автор українських грошей Георгій
Нарбут [Електронний ресурс] / Маргарита
Рівчаченко. – Режим доступу :
https://texty.org.ua/articles/ (Дата звернення
05. 2021)
24. 100 років потому : як в Україні через книжки
й виставки згадують Нарбута[Електронний
ресурс]. – Режим доступу :
https://chytomo.com/100-rokiv (Дата звернення
05. 2021)
25. Українська абетка Георгія Нарбута
[Електронний ресурс]. – Режим доступу :
https://savchook.com/
(Дата звернення 05. 2021)

Творець «українського стилю» у графіці

  • 1.
    Відділ культури Дарницькоїрайонної в місті Києві державної адміністрації Централізована бібліотечна система Дарницького району Публічна бібліотека № 160 сімейного читання Біобібліографічний нарис до 135-річчя від дня народження Георгія Івановича Нарбута Київ, 2021
  • 2.
    2 УДК 76(477)(092) Т28 Творець «українськогостилю» у графіці : до 135-річчя від дня народження Г. І. Нарбута : біобібліографічний нарис / укладач Н. А. Петренко. – Київ : Публічна бібліотека №160 сімейного читання, 2021. – 23 с. У 2021 році виповнюється 135 років з дня народження Георгія Івановича Нарбута — видатного майстра української графіки. Творчість Георгія Нарбута — це яскрава сторінка в українському мистецтві. Його цілком справедливо називали одним з найвизначніших графіків сучасності. Від поштових марок та «Абетки» до українських грошей та герба. Спадщина Георгія Нарбута вражає своєю різноманітністю. Він був унікальною постаттю свого часу, але його багатий мистецький досвід і досі невідомий широкому загалу. При підготовці бібліографічного нарису використано книжковий фонд Публічної бібліотеки № 160 сімейного читання, електронний каталог Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки та ресурси Інтернету. Укладач: Н. А. Петренко
  • 3.
    3 «Він був українцемне тільки по крові, мові і переконанню, – українською стихією насичені всі його художні твори, і формальне джерело його генія переконливо б'є із рідного чорнозему чернігівського краю». Федір Ернст Георгій Нарбут народився 9 березня 1886 року на хуторі Нарбутівка поблизу Глухова, у сім'ї, яка походила з старовинного, але збіднілого козацького роду. Батько Іван Якович, – дворянин, поміщик, випускник фізико-математичного факультету Київського університету, мати Неоніла Миколаївна Махнович, дочка священика. У родині Нарбутів було дев’ятеро дітей, які росли серед селянських дітей і яких сусіди звали «нарбутівською сараною». Мистецтвом почав цікавитися ще до того, як тримав у руці олівець. Хлопчик без фарб та олівців, за допомогою ножиць відтворював усе, що бачив навколо. Ці витинанки стали першими кроками до мистецтва. Георгій Нарбут згадував: «З малих років, скільки себе пам’ятаю, вабив мене живопис. За відсутністю фарб, яких я не бачив, поки не потрапив у гімназію, і олівців, я використовував кольоровий папір: вирізав ножицями і клеїв борошняним клеєм».
  • 4.
    4 Фарби й олівцівін опанував набагато пізніше, вже у Глухівській чоловічий гімназії, куди у 1896 році поступив разом з братом Володимиром. Батько забороняв юному художнику займатись малюванням, але він не кидав улюбленої справи. «Тихе, сонне, без усяких культурних запитів було життя в Глухові. Навіть якихось гуртків не було,– згадував Нарбут. – Одна-дві вистави акторів-аматорів, одна-дві вечірки в «благородних зборах» – ось і всі розваги тодішньої глухівської молоді». В 1903 році він малює дуже вдалу ілюстрацію до «Пісні про Роланда», яка і досі зберігається в Харківському музеї образотворчого мистецтва. За період свого навчання Георгій двічі експонував власні малюнки на художніх виставках. Перше визнання прийшло у 1904 році, коли його твори експонувалися на сільськогосподарський виставці у Глухові і були відзначені похвальною грамотою повітового земства.
  • 5.
    5 Після закінчення гімназії1906-го, всупереч волі батька, Георгій разом з братом Володимиром вирушає на навчання до Санкт-Петербурга, де вступає в Імператорський університет на відділення східних мов та невдовзі переводиться на філологічний факультет. В Петербурзькому університеті юний художник знайомиться з відомим художником- ілюстратором І. Білібіним. Білібін не тільки пропонує Нарбутові кімнату в своїм помешканні, але й вмовляє видавців надрукувати виконані ще в Глухові ілюстрації до казок «Горшеня» та «Снегурочка», хоч і не вважає ці твори бездоганними. У рекомендаційному листі до Миколи Реріха Іван Білібін писав : «Як на мене, він дуже здібний хлопець, хоч по юності ще зовсім без індивідуальності. Він наслідує мої перші казки, від котрих я сам давно відмовився, й не може ще, здається, зрозуміти, наскільки вони не те, чим би мали бути. Я весь час переконую його шукати самого себе... Він хоче поступити до Вашої школи. Гадаю, що це добре. Хай порисує». «Життя у Білібіна дуже мені подобалося й принесло велику користь, – згадував художник. – Не будучи його учнем, я фактично вчився в нього. Коли він працював у себе в майстерні, то майже завжди кликав і мене «до кумпанії» за свій стіл малювати».
  • 6.
    6 За порадою Білібіната Добужинського у 1909 році Нарбут вирушив до Мюнхена, щоб повчитися в студії Шимона Холлоші, де й вони свого часу навчалися. Після повернення до Петербурга став членом мистецького об'єднання «Мир искусства». Нарбут глибоко вивчав китайське, італійське, німецьке мистецтво. Мав феноменальну зорову пам’ять. Варто було йому хвилин десять подивитися на предмет, як він назавжди запам’ятовував його в деталях. Щороку Георгій Нарбут влітку й на Різдвяні свята приїздив із Санкт-Петербурга в Україну. Відвідуючи рідну Нарбутівку, записував там пісні, прислів’я, в Глухові вивчав пам'ятки української старовини. Подорожував старовинними містами, оглядав маєтки й монастирі.
  • 7.
    7 У Чернігові буваву музеї українських старожитностей Василя Тарновського, котрий проживав у родовому маєтку в Качанівці і з вісімнадцяти років збирав предмети української старовини; незадовго до смерті колекціонер подарував своє зібрання Чернігову. Нарбута в музеї особливо причарували козацькі жупани. Повернувшись до Петербурга, він пошив собі такий жупан старовинного крою і вдягнув його в день народження сина. Художник був зачарований козацтвом. Сам себе називав Нарбутякою. Захопившись темою козаччини, митець пише в українському стилі, починає говорити українською літературною мовою. У 28 років молодий художник знайшов герб свого роду, реконструював його і зазначив під ним: «Мазепинець полку Чернігівського, Глухівської сотні, старшинський син, гербів і емблем живописець».
  • 8.
    8 Міжнародне визнання прийшлодо Георгія Нарбута в 1914 році, коли на всесвітній книжковій виставці в Лейпцигу він був нагороджений золотою медаллю і дипломом. Після Лютневої революції, охоплений патріотичними почуттями, Нарбут покинув своє облаштоване життя у Петербургу і переїхав до Києва. Разом із Михайлом Бойчуком, Олександром Мурашком, Миколою Бурачеком, братами Кричевськими був обраний до складу професорів Української академії мистецтв. 5 грудня 1917 року Українську Академію Мистецтв було відкрито. Першим ректором закладу став Федір Кричевський.
  • 9.
    9 Георгій Нарбут очоливу академії майстерню графіки. Був головою комісії з організації музею Богдана та Варвари Ханенків. Короткі роки його життя у Києві були надзвичайно буремними як для митця, так і для країни – упродовж місяця влада в Києві могла змінюватися по кілька разів. На замовлення Центральної Ради Георгій Нарбут у 1918 році працював над державною символікою України. Виконав зображення герба Української Народної Республіки, де на блакитному восьмикутникові – постать козака з пищалем в обрамленні орнаменту із Тризубом угорі. 19 лютого 1992 року уряд незалежної України затвердить нарбутівський герб як «Малий державний герб». Створив проект Печатки Української Держави за зразком давньоукраїнської, гетьманської – із зображенням козака з рушницею.
  • 10.
    10 Проектував печатку ДержавногоСекретаріату, поштові марки УНР. В цей період Нарбут виконав цикл державних паперів, крім марок він розробляв банкноти, грамоти, листівки. Георгій Нарбут створив ескізи українських грошей трьох основних номіналів. Працюючи над малюнком першого українського грошового знака, Георгій Іванович не копіював наявних банкнот, а створив особливий глибоко національний малюнок у стилі українського бароко. Нарбут розробив дизайн грошей для трьох українських урядів — Центральної Ради, Гетьманату й Директорії. Створені купюри отримали високу оцінку від найкваліфікованіших майстрів друкарства з Франції і Німеччини, тому нарбутівські банкноти можна вважати і художніми творами.
  • 11.
    11 В першій українськійбанкноті лише на одній зі сторін Нарбут використав 9 варіантів оригінального шрифту. Найціннішою вважається ескіз Нарбутової банкноти, на якій зображено молоду українську селянку зі снопом пшениці та чоловіка у фартуху, що спирається на молот, — символ українського робітництва, в обрамленні вінка з квітів, плодів, овочів, пшениці. На зворотному боці — тризуб у лавровому вінку. Малював також плакати, етикетки, малюнки шпалер, поштові марки, екслібриси, орнаменти для ситцевої вибійки. Створював моделі одягу, долучався до створення зразків військового однострою Армії УНР та військової символіки, та навіть проектував меблі. Вірив у виховне значення мистецтва. Нарбут зростав на цілком конкретних речах — він був правою рукою Білібіна, бачив, що зробили росіяни, потім навчався в Мюнхені й мав нагоду побачити, що створили німці, і коли він зрозумів,
  • 12.
    12 що розбудовується йогодержава, взявся творити стиль своєї Батьківщини. Адже він уже знав, що саме потрібно створювати, він пройшов ці школи, і саме в Києві постає нарбутівський стиль. За три з половиною роки в Києві Нарбут створив візуальний стиль молодої української держави — «він нас графічно українізував», як писав його учень, художник і мистецтвознавець Павло Ковжун. У 1919 році Федір Кричевський переїхав на Полтавщину, і ректором Академії мистецтв став Нарбут, але одразу ж після цього владу в місті захопили більшовики, а згодом — денікінці. Академію позбавили фінансування.
  • 13.
    13 По порятунок ГеоргійІванович звертається до Дніпросоюзу – об'єднання українських кооперативних організацій. За пожертвувані кошти купує ще дві квартири в будинку в Георгіївському провулку. Сюди переїжджають бібліотека, майстерні, музей і канцелярія академії. У своїй вітальні облаштовує майстерню графіки, в іншій – кімнату для ради професорів та приймальню ректора. До того ж, Нарбут виступав іще й у ролі адміністратора, завгоспа та бухгалтера. Визначним досягненням Нарбута і всієї української графіки є його «Українська Абетка», в якій художник досяг граничної і простоти й водночас вишуканості композиції, малюнка й кольору. У вирішенні літер абетки Нарбут об'єднав досягнення як української рукописної та друкованої книги, так і досягнення західноєвропейських майстрів шрифту. Нарбутівська «Українська Абетка» й донині залишається неперевершеною завдяки високій майстерності художника й глибокому розумінню ним шрифтового мистецтва.
  • 14.
    14 Георгій Нарбут розпочавпрацю над «Українською Абеткою» ще в Санкт-Петербурзі у 1917 році, перед виїздом до України, створивши 15 аркушів з оригінально зображеними 14 літерами та ілюстраціями. У Києві, вже у 1919 році художник продовжив роботу над «Українською Абеткою», точніше почав її переосмислювати по-новому, поєднуючи західні ідеї та фольклорні елементи. Вийшов матеріал, в якому відразу ж зчитується Україна з точки зору європейської культури. Георгій Нарбут вважав «Абетку» своїм найкращим, найулюбленішим творінням. Проте до смерті встиг зробити лише три аркуші нової книги.
  • 15.
    15 Найвідомішим є аркуш ізлітерою «В»: відьма мчить на мітлі, ведмедик пританцьовує з виноградним «коромислом», виноградні грона ледве вміщаються в кошику, а вітрячок застиг, ніби чекає подуву вітерця. Георгія Нарбута вважають реформатором книжкової справи світового рівня. Він чи не вперше почав оформлювати книжку комплексно, звертаючи увагу на кожен елемент її «архітектури» – від шрифтів і заставок до обкладинки. Нарбут домагався якнайбільшої гармонії в книжковій графіці, вбачав її в творчому поєднанні всіх елементів, таких як шрифт, ініціали, заставки, кінцівки, сторінки, титульний аркуш, палітурку, обкладинка, ілюстрації. Митець сам виконував буквиці й витворював шрифти, визначав формат і площу тексту й полів, підбирав папір і визначав спосіб друку. Мав надзвичайно глибокі знання про культуру різних епох і народів. На основі старовинних шрифтів, що зустрічалися в староукраїнських літописах та стародруках,
  • 16.
    16 митець створив новийукраїнський шрифт, який сучасники назвали «нарбутівським». Георгій завзято працював, а у вільний час приймав друзів у своїй квартирі біля Софії Київської, повної старовинних килимів, посуду, картин. На квартирі в Нарбута частенько збиралася творча еліта Києва: художники, історики, видавці, актори. Бували там поети – Павло Тичина, Михайло Семенко, режисер Лесь Курбас, літературознавець Сергій Єфремов, мистецтвознавець Данило Щербаківський. Композитор Пилип Козицький створив музичний портрет Нарбута. Нарбут зустрічав гостей у незвичному вбранні: то в темно-синьому козацькому жупані зі срібними ґудзиками, то в перському халаті й фесочці, то в широкій блузі з безліччю складок і жовтих чоботах. Розважав кумедними й містичними історіями. У 1918—1920 рр. разом з Миколою Зеровим, Сергієм Єфремовим, Павлом Зайцевим і Вадимом Модзалевським створив літературно-художню містифікацію — «неслужащого дворянина Лупу Юдича Грабуздова» («українського Козьму Пруткова», за висловом Максима Рильського), за «авторством» якого створювалися поезії, оповідання, пародійні «наукові» трактати, графічні твори тощо.
  • 17.
    17 Невдовзі Нарбут підхопивтиф, потім страждав від ускладнень. 23 травня 1920 року, через два тижні після того, як армія УНР знову увійшла до Києва, 34-річний художник помер. Останній свій задум – ілюстрування «Енеїди» Івана Котляревського – художнику не вдалося здійснити через передчасну смерть. Він устиг виконати лише одну ілюстрацію із запланованих дванадцяти. «Чудесний весняний день, сонце заливає вулиці, зелені сади й широкі майдани привітного Києва, – описує його похорон Федір Ернст. – Вирушив жалібний похід. Хтіли здобути сірих волів, щоб везли, за старим українським звичаєм, його труну – але не знайшли. Довелося найняти ломового
  • 18.
    18 візника, прибрали возастарими українськими килимами, укрили труну червоною китайкою. Спереду йшла військова оркестра, студентки академії в ясних вбраннях несли квіти. Вся художня сім'я Києва – за труною. На зеленій Байковій горі лежить його тіло. Похований Нарбут у своїм жупані». «Вертаючись з кладовища, зайшли ми до Тичини. Сиділи тихо, в’язалися все невеселі думки про те, як несправедливо складається життя талановитих людей у нас, і скільки ще жертв відбере наша сувора доба»– писав Микола Зеров. Могила митця на Байковому кладовищі зберіглася до наших днів. В Україні про роботи Нарбута знову заговорили лише на початку вісімдесятих років 20 століття. У 1983 році в київському видавництві «Мистецтво» вийшов ілюстрований альбом «Георгій Нарбут», укладачем якого був Платон Белецький. У 1992 році режисер Юлія Лазаревська зняла фільм «Георгій Нарбут. Живі картини». У 2006 році Національний банк України випустив пам’ятну монету номіналом у 2 гривні, присвячену 120-річчю від дня народження Георгія Нарбута.
  • 19.
    19 Література 1. Базильчук, Г.Неперевершені зразки «чистої графіки» : [творчий доробок Георгія Нарбута] / Г. Базильчук // Культура і життя. – 2006. – 2 берез. – С. 4. 2. Віртуозний майстер штриха : [Георгій Нарбут] // Шкільна бібліотека. – 2011. – № 2. – С. 12-13. 3. Гавришко, М. «Хтіли здобути сірих волів, щоб везли, за старим українським звичаєм, його труну, але не знайшли» : Георгія Нарбута хоронили в козацькому жупані зі срібними ґудзиками [за козацьким звичаєм] / М. Гавришко // Країна. – 2015. – № 20. – С. 46-50. 4. Георгій Нарбут (1886-1920) - графік, педагог // 100 найвідоміших українців / Х. Бедрик-Білан, М. Гнатюк, Л. Громовенко [та ін.] ; під заг. ред. Ю. Павленка. – Київ : ТОВ «Автограф» : ТОВ «КД «Орфей», 2005. – 640 с. 5. Гриневич, В. Георгій Нарбут малював правою і лівою рукою / В. Гриневич // Країна. – 2011. – 25 лютого.
  • 20.
    20 6. Дмитрієнко, М.Ф. Нарбут Георгій (Юрій) Іванович / М. Ф. Дмитрієнко, О. В. Ясь // Енциклопедія історії України. У 10 т. Т. 7. / редкол. : В. А. Смолій (голова) [та ін.] ; Ін-т історії України НАН України. – Київ : Наук. думка, 2010. – 728 с.: іл. 7. Клименко, В. 100 років без Нарбута завершилися. Нарбут повертається : вчора відбулася презентація унікального міжнародного проєкту / Валентина Клименко // День. – 2020. – 16 жовт. – С. 16-17. 8. Лагутенко, О. Нариси з історії української графіки ХХ століття / Ольга Лагутенко. – Київ : Грані-Т, 2007. – 168 с. 9. Лісовський, Р. Юрій Іванович Нарбут / Роберт Лісовський // Визвольний шлях. – 1966. – № 2 (215). – С. 188–192. 10. Махун, С. Геній з Нарбутівки – «гербов та емблемат живописець» / С. Махун // Дзеркало тижня. – 2015. – № 32. – С. 16. 11. Основоположник національної графіки : до 125-річчя від дня народження Георгія Івановича Нарбута // Календар знаменних і пам'ятних дат. – 2011. – № 1. – С. 100-105.
  • 21.
    21 12. Рудяченко, О.Зів’ялий гранат / О. Рудяченко // Дзеркало тижня. – 2019. – 7 березня – С. 11. 13. Чигринець, Є. Родина Нарбутів: україно- російський культурно-історичний вимір / Євгеній Чигринець // Історія в школі. – 2015. – № 7-8. – С. 14-17. 14. Чорна, С. Художник, який повернув державі її тисячолітній герб – тризуб : Георгій Нарбут – український художник-графік, ілюстратор, автор перших українських державних знаків / Світлана Чорна // Голос України. – 2019. – 27 берез. – С. 6. 15. Шарпатий, В. Творець модерної української графіки : [про Георгія Нарбута] / В. Шарпатий // Історія України. – 2016. – № 3. – С. 3. 16. Шаров, І. Нарбут Григорій Іванович / Ігор Шаров //100 видатних імен України. – Київ : Альтернативи, 1999. – С. 273-277. 17. Шпак, В. Українською стихією наповнені всі його твори : 130 років з дня народження Георгія Нарбута / В. Шпак // Урядовий кур’єр. – 2016. – 5 березня. – С. 9.
  • 22.
    22 Електронні ресурси 18.Батько грошей.Біографія художника-денді, який створив дизайн першої паперової гривні [Електронний ресурс]. – Режим доступу :https://artefact.org.ua/history/batko- groshey-biografiya-hudozhnika-dendi-yakiy- stvoriv-dizayn-pershoyi-paperovoyi-grivni.html (Дата звернення 05. 2021) 19. Блакитний, М. Георгій Нарбут у Чернігові [Електронний ресурс] / Максим Блакитний. — Режим доступу : http://www.choim.org (Дата звернення 05. 2021) 20. Клименко, В. Карти, гроші та мушкет. Що варто знати про Георгія Нарбута, автора перших українських банкнот [Електронний ресурс] / Валентина Клименко. — Режим доступу :https://www.buro247.ua/culture/encycl opedia/georgiy-narbut.html (Дата звернення 05. 2021) 21. Павлевич, К. Назад до витоків: основоположники українського дизайну [Електронний ресурс] / Катя Павлевич. – Режим доступу : https://telegraf.design/nazad-do- (Дата звернення 05. 2021)
  • 23.
    23 22. 5 майстрівукраїнського шрифтового стилю: Нарбут, Гніздовський, Юрчишин, Хоменко, Чебаник [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://cyreading.blogspot.com/2 015/04/5.html (Дата звернення 05. 2021) 23. Рівчаченко, М. Ким був та яку естетику творив автор українських грошей Георгій Нарбут [Електронний ресурс] / Маргарита Рівчаченко. – Режим доступу : https://texty.org.ua/articles/ (Дата звернення 05. 2021) 24. 100 років потому : як в Україні через книжки й виставки згадують Нарбута[Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://chytomo.com/100-rokiv (Дата звернення 05. 2021) 25. Українська абетка Георгія Нарбута [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://savchook.com/ (Дата звернення 05. 2021)