1. Його душа
цвіла мелодією
(Тематичний вечір до 110-річчя з Дня народження В. Сосюри)
Ведучий 1: Видатного українського поета Володимира Миколайовича
Сосюру породила щедра талантами донецька земля. Він – тонкий лірик і
творець розгорнутих ліро-епічних полотен. Для цілих поколінь його поезія
була і залишається життєдайним джерелом любові до Батьківщини.
Володимир Миколайович Сосюра – представник високого поетичного світу,
де пахнуть білі акації, палахкотять загравами донецькі ночі, й цвіте
різнобарв’ям Україна.
Я починався відтіля,
Де гул заводів даль колише.
Ясні Донеччини поля
Мені на світі наймиліші.
/ Звучить мелодія ---------------------------------------------------------------------/
Ведущий 2: С голубой криницы бессмертной украинской песни началась
голубая река поэзии Владимира Сосюры - бессмертная, как и ее истоки.
Куда бы ни пошел , мне всюду травы снятся,
Деревья шепчут мне и плачут над Донцом,
И улицу пьянит дурманный дух акаций,
И за окошком ты – с заплаканным лицом…
Ведучий 1: Володимир Миколайович Сосюра – один із ніжніших поетів ХХ
століття. А його неповторна щирість, інтимна довірливість, ніжність,
мелодійність і музикальність слова зачаровує кожного, хто відчуває в собі
генетичний зв’язок із своїм народом.
Я до тебе прийшов, моя мати,
Третя Рота, кохана моя,
Щоб ще краще про тебе співати,
Як співав у минулому я.
Ведущий 2: Ловлю себя на том, что мысленно постепенно восстанавливаю в
памяти биографию поэта: родился 6 января 1898 года на станции
Дебальцево, в Донбассе в семье шахтера… Постой, постой, а село Третья
Рота?
Ведучий 1: Так, так. Народився Володимир Миколайович на станції
Дебальцеве. Але невдовзі сім’я переїхала на батьківщину батька = в село
1

2. тепер Верхнє, а було ж воно Третя Рота = шахтарське селище в Донбасі, що
входить до м. Лисичанська Луганської області. Засноване 1721 року, як
сторожовий пост Ізюмського козацького полку. Після ліквідації козачини там
знаходилась Третя Рота Бахмутського гусарського полку, звідти й походить
ця назва. Таку ж назву має і його автобіографічний роман „Третя Рота.”
Висока ліричність, пронизлива щирість, нещадна правдивість – ось
прикметні ознаки цього непересічного твору, що не міг був повністю
надрукований аж до 1988 року.
Ведущий 2: Вновь село приснилось, где жилось-любилось,
Где прозрачны волны на Донце-реке,
Где любви слезинка первая скатилась
По ее горячей молодой щеке…
Как гудки кричали, птицы щебетали,
Как с друзьями детство весело прошло !
Там, где мы играли, рельсы вдаль бежали,
Аромат акаций полонил село…
Богата событиями биография поэта. Ведь если истинно то, что поэт –
это прежде всего его биография, то относительно Сосюры это истинно вдвойне:
личность поэта ярко отражается на его творчестве.
Ведучий 1: За своїм національним походженням Володимир Миколайович
не українець. По батькові він – француз. Його батько, Микола
Володимирович, за фахом кресляр, був людиною непосидющою й
різнобічно обдарованою, змінив багато професій, вчителював, працював
сільським адвокатом, шахтарем.
Мати поета - Марія Данилівна Локотош – мадярка, робітниця з
Луганська, займалась хатнім господарством. ЇЇ предки ще в середині ХУ111
ст. В числі інших вихідців з Сербії, Болгарії й Угорщини переселилися на
вільні у той час землі по правому берегу Сіверського Дінця між річками
Бахмуткою і Луганню. І не випадково у своїй біографії В.М. Сосюра писав:
„Мати моя за походженням сербка / дівоче прізвище Локотош/.” У зв’язку з
цим являє інтерес рукопис вірша „Мата Залка”. У ньому є такі рядки:
Мій предок слюсар був, і слюсар
Був хорош.
Ні це не вигадка. Венгерка в мене мати,
Її дівоче ймення Локотош.
І тут же поет робить примітку: Локотош - по угорські „слюсар”.
Ведущий 2: С большой теплотой и любовью Владимир Николаевич говорит
о своей матери в биографических и художественных произведениях.
Природа наделила ее редким даром красоты. Ведучий 1. Була вона, писав
сам поет в біографічному романі „Третя Рота”, чорна, немов циганка. Ну
просто к4расуня, її смагляві тонкі риси, темно –карі очі, чорні, ніби
розпростерті крила птаха, гарно загнуті брови. Маючи поетичну натуру,
2

3. вона пристрасно любила співати російські пісні, сама була як зоряна і
пристрасна пісня.
/Звучить мелодія ______________________________________________/
Ведучий 1: Не менш значний вплив на сина справив батько. Микола
Володимирович, виходець з селян села Верхнього, від природи був
талановитим, малював і писав вірші, дуже любив пісні...
/ Звучить мелодія ______________________________________________/
Ведущий 2: Как не любить тот край, где ты в кроватке зыбкой
Увидел жизни свет, где бегал босиком,
В траве среди цветов, тянулся к ним с улыбкой,
Где сам теплом согрет, красивым рос цветком.
Ведучий 1: Дитячі роки майбутнього поета минули у с. Третя Рота, у старій
хворостянці над берегом Дінця, де в одній кімнатці тулилось восьмеро дітей
та батьки. Спогад – доволі вживаний композиційний прийом у творчості
Сосюри. „ Вода. Страшний, широкий і неосяжний світ, що срібним маревом
то підіймається до мене , то даленіє, падає... Я на руках у срібної від води
мами...Це вона то близько нахиляється до води, і мене майже з головою
заливає її страшне і блискуче срібло, то швидко підіймає мене вгору, до
життя і золотого від сонця, сяйливого синього неба...”.
Ведущий 2: Детство и юность поэта прошли в донецком краю, где звучала в
большинстве своем русская речь, это своеобразно отразилось на всем его
творчестве, а затем уже звучала украинская, молдавская, но постоянно и
звонко словно птица парила украинская песня.
/Звучит_________________________________________________________/
Ведучий 1: Переплавивши у своїй уяві все побачене і пережите, поетично
осмисливши справи та життя людей В.М. Сосюра, як ніхто інший зумів
сказати нове, чарівливе слово про свою любиму Донеччину, звідси його
поетична дорога пролягла через всю країну і вийшла далеко за її межі. Але
вже широко відомий , він з гордістю вважав себе співцем Донбасу.
І сниться, все сниться
Й донині
Березки тонкий силует.
Хоч знаний я всій
Батьківщині,
А все ж я донецький поет.
Ведущий 2: Пришвин говорил, что всех писателей можно разделить на два
вида: один умнее своего таланта, другие талантливее своего ума. На мой
взгляд, Владимир Соссюра по характеру таланта принадлежит ко второму
3

4. крылу, и если бы мы искали ему аналог, скажем в русской поэзии, то вне
всякого сомнения, назвали бы Сергея Есенина.
Я стою над Донцом,
Поджидаю зарю,
С невеселым лицом
Я в былое смотрю.
Моих мыслей рои,
Небеса в серебре,
Даже слезы мои –
Как роса на заре…
Льется песня – но чья ?
Над землею летит…
Ведучий 1. У творчості Володимира Миколайовича Сосюри дістала
відображення грандіозна епоха: революція, боротьба за встановлення нового
світу, Велика Вітчизняна війна , мирне життя його народу. Для цілих
поколінь його поезія була і залишається життєдайним джерелом любові до
Батьківщини, вірності їй. Готовність до подвигу в ім’я Вітчизни, натхнення
праці, краса природи, любов, дружба – все це вилилось в його щедрому
слові.
Ведущий 2: В творчестве Владимира Сосюры абсолютно нет разделения
между сугубо личным, сокровенным и общественным, высоко гражданским.
У него любовь, революция, родина, труд политика всегда стояли в одном
эмоциональном ряду.
Ведучий 1: Надто відкритий та імпульсивний В.Сосюра часто бував
беззахисним, іноді сам наражався на гострі закиди. Так, він впав у розпач з
приходом непу, що відверто відбилося у збірці „Місто”. Настрої відчаю
позначалися й на збірці „Серце”. До проблем громадсько-літературних
долучаються особисті, дається взнаки нещадне ставлення Сосюри до свого
здоров’я. В 1934році він потрапляє до психіатричної лікарні. З огляду на
розв’язаний у країні терор можна припустити, що це рятує його від
набагато страшнішого.
Ведущий 2: В этом же году Владимира Николаевича исключают из
компартии и лишь в 1940 году, после отчаянного письма к Сталину,
которому он очень верил, восстанавливают в рядах ВКП(б).В эти годы
Соссюра почти не пишет, занимается поэтическими переводами. И все таки
«вершители судеб» признают за лучшее сберечь поэта, которого знает и
любит народ.1936 год. Соссюру принимают в Союз писателей. 1937год –
переезд в Киев, удостаивается ордена «Знак почета».
Ведучий 1: Сумного для країни 1937року з’являється збірка „Нові поезії”.
„Нові поезії”, а ще більше збірка „Люблю” означили новий етап його
творчості, пору художньої врівноваженості та витонченості, Передвоєнні
4

5. книжки („Журавлі прилетіли”, „Крізь вітри і роки”, сповнені мотивів любові
до жінки „Марії”, природи „Я квітку не можу зірвати”), до Вітчизни, до
життя, що, проминаючи так швидко, дарує душі безмір переживань.
Ведущий 2: О самом сокровенном он говорил всегда просто, открыто, не тая
своих симпатий и антипатий, радостей, болей и сомнений. И это сокращало
дистанцию между ними и читателем до той степени близости, когда уже
сердце с сердцем говорит.
/ Зачитываются любимые стихи _______________________________________ /
Ведучий 1: Інтимна лірика Сосюри – це найбільша частина його поетичної
спадщини. Найкращі поезії інтимної лірики проспівав В.Сосюра у 20 – х
роках – у ранній період творчості. Реалії рідного краю густо входять в
інтимну лірику поета.
У вечірнім місті плакали трамваї,
Пропадали слизи сині на дротах,
Я тобі сьогодні назбирав конвалій, -
І солодко дзвонить у моїх руках...
Все сплетено в один жмуток : поцілунки, війна, образ Донеччини. Поет
проявив себе талановитим майстром пейзажного малюнка. Через
акварельний малюнок В.Сосюра передає найтонші порухи власної душі,
свої болі і радощі, тугу. В поезії з’являються наші національні символи:
ластівки, ромашки, берізки, степ, конвалії, це справді красива земля,
неповторна своєю вродою.
Ведущий 2: Русскому читателю хорошо известно стихотворение Владимира
Сосюры «Только поезд вдали загрохочет…». И все же перевод не
полностью доносит ту особую мягкость и плавность сосюринской
интонации, благодаря которой и только что названное, и многие другие
стихи поэта стали воистину народными. Владимир Николаевич читал свои
стихи вполголоса, монотонно, по – ученически покачиваясь в такт ритма,
без эффектной модуляции, без напора и экзотических жестов. Пожалуй, это
одно из тех стихотворений, в котором с особенной полнотой и глубиной
отразились и личность Сосюры, и народная стихия его таланта, и
определяющие черты его поэтики, исходящей из округлой мелодики
украинской речи…
Ведучий 1: Коли потяг у даль загуркоче
Пригадаються знову мені
Дзвін гітари у сонячні ночі,
Поцілунки й жоржини сумні...
Твої губи – розтулена рана...
Ми хотіли – й не знали чого,
От кохання безвольна і п’яна,
5

6. Ти тулилась до серця мого...
Образ коханої невіддільний від образу Донеччини, тому вони виростають
до ідеалу, що освітлює життя поета. Поезія „ Рвав восени я шипшину...
„ починається ліричним вступом, згадками про рідну Донеччину, про Третю Роту,
заводи І шахти, ну а з ними й про дівчат. Пригадує роки , коли працював на
донецьких шахтах, теплі ночі. Вірш співучий, сумний і надзвичайно щирий.
Рвав восени я шипшину,
Карії очі любив
Вечір упав на коліна,
Руки простяг золоті...
Ведущий 2: Черные шахты, заводы,
Смены ночной голоса…
Месяц полями проходит,
В травы упала роса.
Тонкие нежные руки,
Шорох осенних дождей…
Помню я холод разлуки,
Горечь измены твоей.
Где тот шиповник осенний,
Очи, что я разлюбил?
Вечер упал на колени,
Руки твои озарил…
Образ родной золото песенной донецкой осени. Поет и его стихи. Вот
читает он их, медленно, задумчиво-отрешенно, прикрыв тяжеловатыми веками
свои карие глаза. Иногда его голос угасал и казалось, что вот-вот поэт умолкнет в
полузабытьи, но фраза текла и дальше плавно, бархатно и свободно. Читал он по-
детски доверчиво, и этот доверительный полушепот так естественно
гармонировал с открытостью его поэзии.
/ Присутствующий читатель зачитывает стихотворение « Выйду в город. В синем
океане…».
Ведучий 1: Романтична піднесеність, реалістична виразність і ніжний
ліризм утворюють широке багатобарвне художнє полотно вражаючої сили
ніжності і любові до Донбасу. „Може тому, що я ще маленьким жив у місті
і звукові й зорові враження одклалися таємними й солодкими шарами в моїй
підсвідомості, я завжди мріяв жагуче про місто: там контрасти, там рух, там
ніжність і жорстокість переплелися в такій могутній гармонії, що вона , як
магніт , тягнула мою уяву в далекі, широкі, повні пригод і кохання міста.”
Прийди хоч уві сні і нахились до мене,
Ти можеш одігнати од мене давній жах.
Неначе сниться знов...шумлять трава і клени,
І ми з тобою йдем у сонці, у піснях..
6

7. / Звучить мелодія _____________________________________________/.
Ведущий 2: До последнего шага заполнял он «анкету судьбы», талантливо,
честно, четко, правдиво, Он отвечал на вопросы эпохи в наспех сколоченных
времянках под мажорный аккомпанемент грохота новостроек первых
пятилеток, в окопах второй мировой войны под перекрестным огнем, в
мирные дни когда «золотые веки распахнуло солнце в сердце» у него.
И осень в лужицах хрустальных,
И неба слезы на окне –
И вдруг, как две звезды печальных,
Твои глаза приснились мне.
Я проронил хотя бы слово?
Сияла даль зари крылом…
В твоей руке листок кленовый
Желтел, как осень – за окном.
Во взоре милом, вечно новом,
Любая черточка мила…
О, сколько ты с листком кленовым
Поэту счастья принесла.
Ведучий 1: У поезіях інтимної лірики В.Сосюра оспівав казковий край
свого дитинства – міста і села Донецького краю. Він приніс із собою в наше
письменство запах и кольори Донеччини з усіма особливостями своєї
історії, етнографії, фольклору. „ Перед мною як живі стояли повні чар і
краси срібно-місячні ночі Донбасу І люди, прекрасні люди, цілі зоряні
світи, святі, далекі і казково-близькі . Я люблю свою Донеччину і Третю
Роту, що провідною зорею світла світить і буде мені світити на поетичній
путі”.Любов поета до свого краю виспівує дзвінкоголоссям природи,
пахощами акацій...
Ведущий 2: …Любимым месяцем Сосюры был май. Любимым цветом –
голубой. С его стихами к читателям снова придут на свидание киевские
каштаны, донецкая акация в майском цвету, голубая мелодия песни нашего
народа. С голубой криницы бессмертной украинской песни началась голубая
река поэзии Владимира Сосюры – бессмертная, как и ее истоки.
/ Звучит мелодия ____________________________________________ /
Відділ обслуговування ЦРБ
2008 рік.
7