Download to read offline
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
8
(окрім радянського) української історії, до яких, окрім Княжої доби та епохи Гетьманської України, не-
обхідно додати і короткострокову, але важливу – «Революційну Україну 1917 – 1921 р.р.». Крім того,
інтерпретація впливу різних чинників через призму цивілізаційних граней на процеси виникнення, функ-
ціонування та руйнування державних утворень дають підстави для висновків не тільки щодо реалізації
сучасних моделей функцій держави, а й прогнозування їхньої трансформації на майбутні періоди.
На наш погляд, першість у процесах державотворення відіграє характер інформаційних відносин у
суспільстві та загалом інформаційна функція держави, оскільки від її ефективності залежать як успішність
процесів легітимізації державної влади у суспільстві, так і формування міжнародного іміджу держави.
Саме тому мета і завдання статті полягають у дослідженні історичних традицій української держав-
ності та її базових характеристиках, зокрема інформаційної, з урахуванням історичних періодів «бездер-
жавності», які не могли не знайти свого відображення у процесах розвитку української політичної думки,
філософії, культури тощо.
На нашу думку, досить продуктивним методом у дослідженні особливостей державотворчої традиції
на українських теренах є метод рефлексії (від лат. reflexio – повернення назад), який є орієнтованим на
критику та осмислення загалу теоретичного знання про всі моделі державних утворень, які не тільки іс-
нували на території сучасної України, але й формування яких передувало та давало наступні поштовхи
до переходу на нові еволюційні етапи історичного розвитку.
Виклад основного матеріалу. Якщо звернутися до нашої історії, то до перших історичних докумен-
тів, які підтверджують факт існування інформаційної складової української держави, можна віднести
збірники законів «Руська правда», «Устав князя Ярослава про церковні суди», «Поученія дітям» Володи-
мира Мономаха (1053-1125), а також деякі з настанов князя Данила Романовича (1200-1125). Ці юридич-
ні документи, а також договори Руси з греками X ст.., що збереглися в складі літописів; церковні устави
Володимира Великого й Ярослава Мудрого, деякі грамоти, листи, що теж збереглися переважно в складі
літописів, доповнюють обсяг писаних джерел найдавнішої доби нашої історії.
Факти фіксації «законів» на паперових носіях та впровадження їх у судову практику і процеси дер-
жавного управління свідчать про існування інформаційної функції держави на теренах Київської Русі.
Дмитро Дорошенко (1882-1951) стверджував, що наші старі літописи не дійшли до нас в оригіналах:
вони збереглися, причому ці копії зроблено не в Україні, а на півночі, на Московщині. Вічні руїни й
спустошення України призвели до того, що навіть наші найстаріші літописи збереглися не на своїй землі,
і навіть не в оригіналах, а у великоруських копіях та переробках.
Перший президент Української Вільної Академії Наук у Канаді Л. Білецький (1882-1995) відзначив,
що історія старого письменства київської і пізнішої доби фіксує значення таких збірників різного складу,
як збірники старого права, як «МЂрило Праведноє», «Кормча Книга» (Номоканон) і т.д.; але не з’ясовує
їхніх взаємин та послідовність у процесі їх повстання та історичного розвитку. Руська Правда, після до-
кладного з’ясування історії її тексту точно встановлює ґенезу цих збірників старого письменства та їхні
взаємини [2].
Микола Костомаров (1817-1885) зазначав, що «писемність до нас перейшла разом зі Святим Писан-
ням, і тому перші твори наші були духовні, а відповідно, на слов’яноцерковній мові, яку використову-
вали при богослужіннях. Потім, потроху, з розвитком суспільного і політичного життя з’явилась необ-
хідність в інших видах писемності, але так як тільки слов’яноцерковна мова була підготовлена до цього,
то вона послужила матеріалом і для світської суспільної писемності з тією різницею, що до неї почали
входити слова, вирази і фрази мови народної» [2]. На думку історика, стародавні слов’янські поняття про
суспільний устрій визнавали за джерело загальної народної правди волю народу, вирок віча, з кого б не
складався цей народ, як би не збиралося це віче, зважаючи на умови, за яких його права то розширюва-
лися, то звужували коло тих, хто брав у ньому участь, то надавали вічеві статус всенародних зборів, то
обмежували його натовпом випадкових щасливців у грі на суспільному полі.
Законодавча традиція як складова інформаційної функції держави знайшла своє продовження і після
розпаду Київської Русі. Зокрема, у Статуті Великого князівства Литовського1566 року (Другий Литов-
ський Статут) наголошується на існуванні законодавчої традиції і, як показує історіографія, у той час
відбулося утвердження «писаного права», оскільки «всі обиватели Великого Князівства Литовського
цим правом писаним і від нас даним відповідно бути мають». Таким чином, принципи співіснування
політичного суспільства та інститутів, які втілюють, фіксують і передають ці релігійні, культурні ідеї та
законодавчі норми членам суспільства, можна представити як особливий проект інформаційної функції
давньоруської держави, що має міцне історичне підґрунтя, яке, у свою чергу, базується на традиціях,
культурних і ментальних звичаях, що в певній мірі знайшли відображення і в часи розширення зв’язків
із західноєвропейською культурою в часи утвердження ідей гуманізму, а згодом і просвітництва, що по-
глибило демократичну спрямованість, дало змогу ствердитись таким визначним постатям, як Станіслав
Оріховський-Роксолан (1513-1566), Мелетій Смотрицький (1577-1633), Кирило Ставровецький-Транкві-
ліон (1518-1646) тощо.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-8-320.jpg)
![ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
9
Дослідники схиляються до думки, що Станіслав Оріховський-Роксолан уперше в історії вітчизняної
політичної думки сформував та обрав за основу осмислення державно-правових інститутів концепцію
природного права, на якій пропонував закріпити теорію суспільного договору походження держави.
У своїх філософських працях автор здійснив спробу обґрунтування таких елементів правової держави
як верховенство права та закону, принцип поділу влади на гілки та їх розмежування, визнання держави
гарантом прав і свобод людини.
Релігійний діяч, учений, друкар, видавець Кирило Ставровецький-Транквіліон у праці «Перло мно-
гоцінне», звертаючись до такої людської якості, як «премудрість», вбачав динаміку розвитку тогочас-
ного суспільства через реалізацію інформаційної функції держави як інструменту легітимізації «прав і
статутів».
Очевидно, що процеси розвитку релігійної і світської культури, поширення писемності та удоскона-
лення технологій матеріалізації інформації неодмінно приводили до розширення інформаційної сфери
українського суспільства, найбільш освічена частина якого вже не могла вдовольнитися лише юридич-
но-правовою літературою та почала виробляти і споживати інші інформаційні продукти для їх масового
поширення.
У монументальній праці визначного діяча українського відродження Івана Огієнка «Історія україн-
ського друкарства» зазначається, що з українських друкарень виходили книжки не тільки богослужбові,
але багато і світського змісту, і при тому різними мовами – церковно-слов’янською, польською та латин-
ською, чим українське друкарство так відрізняється, скажімо, від друкарства московського, де друкува-
лися книжки переважно церковні. Україна постійно кохалася в друкарстві, ніколи не лякалася книжки і
боронила волю свого друку [11].
Дослідник української суспільно-політичної думки Іван Лисяк-Рудницький (1919-1984) зазначав, що
«в соціально-політичному розвитку від феодалізму Україна перейшла до станової державності. З цього
погляду заслуговує на увагу аналіз Переяславських статей (1659 р.), що їх Драгоманов порівнює пункт
за пунктом із знаменитою англійською «Великою хартією вольностей» (1215 р.). Однак на Заході саме
такі хартії заклали фундамент під новітню свободу індивіда та всенародні представництва (парламенти);
Україна теж простувала в цьому ж напрямі.
Відзначимо, що в положеннях конституцій Пилипа Орлика «Уклад прав і вольностей Війська Запо-
розького та угоди, укладені між ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом
Війська Запорозького, і генеральною старшиною, полковниками, а рівно ж і самим Військом Запорозь
ким, схвалені обома сторонами і скріплені найяснішим гетьманом на вільних виборах урочистою при-
сягою року Божого 1710 квітня п›ятого дня при Бендерах», відображені основні засади побудови дер-
жави на принципах публічності, верховенства права та свободи. Зокрема, автори порушують питання:
«Якщо в незалежних державах дотримуються похвального і корисного для публічної рівноваги порядку,
а саме – і під час війни, і в умовах миру збирати приватні і публічні ради, обмірковуючи спільне благо
батьківщини, на яких і незалежні володарі у присутності Його Величності не відмовлялися підкорити
свою думку спільному рішенню урядовців і радників, то чому б вільній нації не дотримуватися такого ж
прекрасного порядку?» [12].
Крім того, у цьому документі запроваджувалась норма публічності державної політики, а саме зазна-
чалося, що «якщо надходитимуть якісь листи із іноземних країн чи областей, адресовані Ясновельмож-
ному Гетьманові, тоді належить повідомляти про них Генеральну Старшину, а також розкривати відпо-
віді, і щоб не було таємної писемної кореспонденції, особливо чужоземної і такої, яка могла б завдати
шкоди цілісності батьківщини і загальному благу» [12].
На початку 80-х років XVIII ст.. Російська імперія не тільки зламала останні інституції державного
устрою Гетьманщини, зруйнувала стару адміністративну єдність державної території України-Гетьман-
щини та її традиційний козацький адміністративно-політичний устрій, а й знищила традиційні для то-
гочасного суспільства свободи і права. Зденаціоналізоване козацтво, одірване від національного грунту,
перетворившись з «військової старшини» на земських начальників, предводителів та інших урядовців,
які дбали про народ, охороняючи «подлоє» соловіє від «вредних» хвороб, як то просвіта народна, збу-
дження серед нього національної, правової свідомості. Характерно, що процеси політичного і соціально-
го поглинання українських земель практично збігаються у часі з українським культурним відродженням,
яке почалося з публікації пародії Івана Котляревського на «Енеїду» у 1798 році.
Потрібно зазначити, що саме в той час в Російській імперії було видано Емський указ 1876 року, яким
обмежувалося використання української мови у публічній сфері.
Заборона російським царизмом українського друкованого слова спричинила до того, що майже все
українське друковане письменництво цього періоду поширювалось у рукописному вигляді. Духовна,
гумористично-сатирична і бурлескно-травестиційна поезія, шкільна драматургія та інтермедії, мемуар-
но-історична проза – все залишилося в рукописах, доходило до читачів у незначній кількості списків.
Складається враження, що письменники навіть не намагалися друкувати свої твори, цілком мирилися з
рукописною традицією [13]. Не уникли цієї долі й інші українські мислителі, вчені та дослідники. При-](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-9-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
10
чому, цензорів не хвилювало, чи були вони лібералами, чи консерваторами, а чи просто вченими, для
яких політика була малоцікавою взагалі.
Російською мовою були надруковані твори одного з найбільш відомих, але й не зрозумілих і до сьо-
годні вітчизняних філософів – Григорія Сковороди. Саме через цю заборону всі твори «типового укра-
їнського мислителя» та «сповідника філософії серця» П. Юркевича (1826 – 1874) були написані і опу-
бліковані російською, а не його рідною українською мовою, бо в той час інакше й не могло бути [18].
В. Соловйов, даючи оцінку науковій спадщині цього вченого зазначав, що «якщо висотою і свободою
думки, внутрішнім тоном відчуття, а не числом написаних книг визначається значення справжніх мис-
лителів, то беззаперечне почесне місце має належати покійному московському професорові Памфілу
Даниловичу Юркевичу» [14]. Додамо, що українською твори П. Юркевича були видані лише у 1970-1980
роках за сприяння Колегії Св. Андрея у Вінніпезі (Канада).
Більшість дослідників схиляються до визначення, що першою по-справжньому концептуальною про-
грамою політико-ідеологічного спрямування відродження української державності були ідеї Кирило-
Мефодіївського братства, до якого входили М. Костомаров, П. Куліш (1819-1897), М. Гулак та Т. Шев-
ченко. У програмних документах, які встигли підготувати члени цього гуртка, містилася думка про
необхідність демократичного переоблаштування політичної системи, що мало за мету знищення абсо-
лютизму. Надалі ці ідеї знайшли своє відображення у творі М. Костомарова «Закон Божий (Книги Буття
українського народу)». За основу прав людини були взяті природні права, причому правам та свободам
індивіда відводилося особливе місце.
У праці «Слов’янська міфологія» Микола Костомаров із сумом зауважував, що з 1876 року все, що
мало стосунок до малоруської народності, почало відчувати перешкоди щодо друкування. Видання будь-
якої книги, написаної на малоруському діалекті, обставлялося перепонами і потребувало погодження з го-
ловним управлінням у справах преси; такі труднощі виникали і з малоруськими книгами, віддрукованими
в Галичині, стосовно їх доставки; ускладнювалось навіть видання музичних нот для малоруських пісень
[7]. Історик бажав дарування якомога більшої свободи руському слову, за якого позбавиться малоруський
діалект від всіляких обмежень як у друкуванні, так і в церковному повчанні. У 1880-х роках, проводячи
полеміку з авторами «Московскіх новостєй» щодо «питання українофільства». Костомаров наголошував,
що «ми скажемо раз і назавжди всім голосам, які готові пролунати не тільки з глухих провінцій, але й з
обох столиць та великих міст, що всі заходи притіснити свободу малоруського слова і всіляке недружнє
ставлення до малоруської народності, що виражається в недопущенні викладання у сільських школах на
рідній мові, використання нашої мови у церквах та театрах – не приносить нічого окрім шкоди» [7].
В «Історичній записці» К. А. Воєнського від 12 листопада 1900 р. у справі щодо обмежень українсько-
го письменництва наголошується, що «ідея малоруської самостійності являлася видумкою австрійсько-
польської інтриги і не мала грунту в історії та дусі малоросійського народу». Більше того, із відомостей
Головної управи в справах друку слідувало, що «цензурний уряд в літературній діяльності українофілів
бачить намагання – відокремитися від великоруської літератури, а за тим таємний замах на державну
єдність Росії» [5].
Нестримний потяг до свободи закарбовано у творах учениці М. Драгоманова, незламної Лесі Україн-
ки (Лариса Косач; 1871–1913). Традиційне уявлення про цю поетесу, письменницю та громадську діячку
потрібно розширити і її науковими розвідками. Зокрема, у праці «Утопія в белетристиці» авторка взяла
на себе сміливість заявити, що на відміну від наукового визначення утопії як теорії впорядкування гро-
мадського життя, що не має ніяких шансів на здійснення і через те у неї немає місця в реальному житті, в
літературному – це образ прийдешнього життя людського громадянства, змальований на тлі якогось по-
зитивного, а часом і негативного ідеалу. Утвердження справжніх політичних, економічних і соціальних
прав людини, свободи слова, совісті, права брати участь в управлінні державою залежить від державного
ладу й економічних відносин, які його зумовлюють. Зауважимо, що Леся Українка у творі «Джон Міль-
тон» відзначила, що «у часи Мільтона в Англії була особиста неволя, але й на десяту долю не така люта,
як тепер у нас, хоч по закону вважалось, що її не повинно бути» [15, с. 1301].
Серед інших прав свобод людини письменниця надавала великого значення свободі слова, зокрема,
свободі відкрито висловлювати свої думки та судження з приводу тих чи інших явищ суспільного життя,
навіть критичні. Так, свій «Лист до товаришів» авторка завершує висновком, що «поки не буде в нас
широкої течії вільного слова, то все буде в нас «тиша в морі» або, щонайбільше, «мертвая зыбь» [15].
Засновником вітчизняної ліберально-демократичної думки по праву називають Михайла Драгома-
нова, який, досліджуючи утвердження європейських принципів лібералізму, зазначав, що «науково-іс-
торичний досвід в купі з вияснюванням державно-правових думок показав, що наші теперішні думки
про вільність, це продукт складного міжнародного політичного і розумового процесу і не можуть бути
признані цілком однаковими ні з якими старовинними думками, – але що дійсно в старовину було два
періоди існування по-своєму вільних порядків: первісний і середньовічний. Первісні вільні порядки,
громадсько-племінні, подібні до тих, які описав Тацит в своєму творі про германців, або до тих, які у
південних слов’ян бачили візантійські письменники, і про котрих існування у руських слов’ян ще в ХІ](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-10-320.jpg)
![ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
11
до ХІІІ ст. говорять на кожній сторінці літописи руські, – безперечно були в усіх європейських народів.
Головна ознака таких порядків – існування народного Збору (віча, купи, громади) з більшою чи меншою
перевагою його сили над властю старшин і начальника» [4].
Червоною ниткою в його політико-ідеологічних пошуках проходить ідея утвердження української
державності, яка практично завжди є наскрізною темою політичної думки більшості українських мис-
лителів. Особливу увагу дослідник звертав на «встановлення законів та інститутів, які б забезпечували,
зокрема, свободу особисту (недоторканність без суду, свобода віросповідання, свобода слова і друку,
свобода зібрань, беззбройних маніфестацій, звернень, свобода носіння зброї, право звернення до суду
щодо дій всякого чиновника, які порушують особисту свободу і законні інтереси).
У розробленому Михайлом Драгомановим проекті заснування Статуту Української Спілки «Вільна
спілка» дається визначень дефініції «політична свобода», зокрема, її обов’язковим атрибутом є «свобода
висловлювань, друку, театрів та навчання».
З іншого боку, потрібно зазначити, що у цих працях чітко прослідковується ідея федеративного чи
конфедераційного устрою; тоді як у політичних творах інших українських вчених та політичних діячів
того часу М. Міхновського, Д. Донцова та В. Липинського – відстоюється ідея самостійності. До дер-
жавницької школи в українській історіографії відносять Д. Бантиша-Каменського, В. Антоновича (1834-
1908), О. Лазаревського (1834-1902), М. Грушевського (1866-1934).
Ідеї про устрій нової України Дмитро Донцов зводив до суверенності та незалежності у працях «Іс-
торія розвитку української державної ідеї», «Українська державна думка і Європа», «Головні підстави
української культури», «Націоналізм», «Де шукати наші історичні традиції», «Від містики до політики»
та ін., у яких чітко прослідковується прихильність автора до «національного цензурування». Зокрема, у
середині минулого сторіччя Юрій Шерех (Шевельов) (1908-2002), критикуючи засновника течії «інте-
грального українського націоналізму», застосував «антицензурний аргумент», суть якого полягає в тому,
що «історія вчить, що ніколи не може перемогти рух, що виник як автоматичне пряме заперечення іс-
нуючого стану і перейняв методи противника, – зазначав історик, – та продовжував, що «Д.Донцов хоче,
щоб література заражала читача однією ідеєю. На його думку, дати читачеві літературу різного спряму-
вання означає розкладати і хаотизувати читача. Д. Донцов не вірить у людину, в її здатність бути творцем
і критиком. Ідеал Донцова – цензура і спалення тієї літератури, яку цензура визнає за невідповідну» [17].
Особливе місце в історії української політико-ідеологічної думки належить В’ячеславу Липинсько-
му (1882–1931), який вважав, що «йому науково раз на завжди вдалося вияснити причини українських
політичних програшів і бездержавності, і тому він почував себе просто цілком вправді, але морально
зобов’язаний не лише як історик і політик, а як громадянин – поширювати відкриту ним істину, по-
яснювати суспільні і політичні наслідки тієї чи іншої поведінки окремих осіб, цілих груп або верств-
класів у політичному житті, їх конструктивний чи деструктивний вплив на державу, вказуючи шляхи
виходу зі стану національної катастрофи» [9].
Очолюючи кафедру української державності в Українському національному університеті (Берлін),
вчений здійснив філософське обґрунтування принципів політики українського державотворення, історії
державності, сформував ряд соціологічних концепцій. Він був провідником ідей консерватизму та елі-
тизму в соціальній організації суспільства (обґрунтованих свого часу Ж. Сорелем, В. Паретто, Р. Міхель-
сом), що використовувалися для осмислення проблем українського державотворення, його занепаду та
перспектив відродження.
Прихильник компромісної єдності групових інтересів суб’єктів державо- та правотворення, один із
засновників Академії наук України Богдан Кістяківський (1868–1920) – філософ, соціолог, – один із
чільних теоретиків правової держави відзначав, що «якими б розрізненими не були країни, народи, ді-
йові особи, обставини і події, європейська преса вирішує все одне ж і те саме питання, що можливо, а що
неможливо у майбутньому» [6].
Очевидно, і це широко обговорюється сьогодні, що поразку українських державотворчих процесів на
початку ХХ ст. спричинила насамперед внутрішня слабкість національного руху, недостатній ступінь
його зрілості та сконсолідованості на час та в процесі здійснення вирішальних дій, різновекторність його
політичних сил.
Цілком зрозуміло, що за всієї різниці зрілості українського руху на сході й заході нашої Батьківщини
спільним слабким місцем національних політиків були надто тривалі парламентські та федералістич-
ні ілюзії політичної еліти (і щодо Росії, і щодо Австрії) силових чинників, насамперед військових, у
будівництві національної держави. Декому, як Симону Петлюрі (1879–1926), Павлу Скоропадському
(1873–1945) знадобилося від трьох до десяти років, щоб «дозріти» до рівня національного державного
діяча. Дехто, яскравий приклад Володимир Винниченко (1880–1951), виявив свою неспроможність бути
політичним лідером, виконувати конструктивну роль будівничого національної держави, доклавши на-
томість значних зусиль, щоб українську історію не можна було читати без брому. Були й такі, що мали
власну програму національного відродження, але опинилися в ізоляції – на становищі «волаючого в
пустелі» як Михайло Міхновський (1873–1924) [10]».](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-11-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
12
Володимир Винниченко у книзі «Відродження нації» (1920), звертає увагу на динамічну зміну, яка
відбулася в інформаційній сфері – «як широко, як могуче захопила та хвиля пробудженого чуття україн-
ські маси, можна бачити по становищу преси й взагалі друкованого слова за тих часів. До війни в лапах
царизму виходила одна українська щоденна ґазета, яка за найкращих часів свого існування нараховувала
не більше 5000 передплатників. І то були самоотвержені, героїчні люди, оті передплатники, бо за один
факт передплачування «Ради» вони ризикували посадою, спокоєм і часто волею. Тепер же ґазети розхо-
дились у десятках тисяч примірників. Видавці, починаючи видання ґазети, здебільшого не мали ніяких
коштів на це. Весь розрахунок був на «пробуджену ніжність» мас. І маси хапали все, стотисячні видання
розхоплювались ними в пару тижнів. Маси в друкованому слові, в світлі розумової свідомости шукали
вияснення, зміцнення, узаконення своїх вибухлих настроїв» [3].
Відзначимо, що 20 листопада 1917 року в ІІІ Універсалі Української Центральної Ради, яким було
проголошено Українську Народну Республіку, наголошувалось, що «має бути забезпечено всі свободи,
здобуті всеросійською революцією: свободу слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканості
особи і мешкання, право і можливість уживання місцевих мов у зносинах з усіма установами» [3].
Водночас варто погодитись з тим фактом, що унаслідок Лютневої революції в Росії у 1917 році та з
урахуванням протистояння між двома ворогуючими імперіями, між якими лежали українські території,
перед українським суспільством відкрилися небачені до того можливості. Ті, хто вважався науковою,
літературною, філософською елітою нації, отримали можливість реалізувати свої теоретичні концепції
щодо побудови незалежної країни на практиці.
Автор політологічної праці «Україна irredenta» («Україна уярмлена») (1896) Юліан Бачинський зазна-
чав, що українська ідея набере реального змісту, коли вона буде грунтуватись не тільки на національній, а
на економічній основі: «уся робота в тому напрямі не повинна обмежуватися лише до простого вказуван-
ня на національну відмінність українського народу, – національна відмінність, сама по собі, ще нічого не
вирішує, – але опиратися вона повинна передусім на суперечностях економічних, які існують на території
Росії, що утворилися внаслідок розвитку капіталізму, а головне, на вказуванні на ті економічні супереч
ності, які існують між Україною та рештою Росії і на наслідки, які виходять з того для культурногороз-
витку України. В такій формі має вестися пропаганда думки про політичну самостійність України» [1].
Значним доробком української політичної думки XX ст. є самостійницька теорія Михайла Міхнов-
ського (1873–1924), суть якої він виклав у своєрідному катехізисі «Самостійна Україна». Автор зазначав,
що «нація наша в загальній культурності з часу конституції 1654 року поступила дуже мало наперед, а з
багатьох поглядів вона мусила вернутися до нижчих форм життя. Як політичного, як і соціального. Усі ті
релігійно-культурні рухи, що були наслідком високої освіченості й хвилювали наше суспільство у ХVII
віці, обіцяли стати джерелом не тільки свободи совісті, але й свободи політичної. Усі ті рухи були за-
давлені силоміць, були знівечені навіть елементарні політичні права, як право особистої свободи і нація
канула у темряву [10].
Важко не погодитись з думкою М.Міхновського стосовно того, що «сучасна молода Україна вважає
себе безпосереднім спадкоємцем Шевченка, а її традиції йдуть до Мазепи, Хмельницького та короля
Данила, минаючи українофілів» [10].
Здавалось, що після поразки державницьких ідей у 20-х роках минулого сторіччя питання українсько-
го державотворення та, зрозуміло, інформаційної функції мало б втратити свою актуальність, але аналіз
публікацій тих часів дає підстави зробити висновки про протилежне.
Зокрема, український політичний і громадський діяч Павло Чижевський у проекті Конституції Укра-
їнської держави, яку він пропонував будувати на федеративних засадах, всім громадянам гарантувалося
«вільність думки людської, яким би способом вона не виявлялась, – словом, друком, малюнком, чи в
чому іншому» [16].
В той період питанням розбудови конституційного ладу майбутньої української держави перейма-
лися С. Дністровський «Нові проекти української конституції», С. Золотаренко «В справі конституції
У. Н. Р.», К. Білокриниченко «До майбутнього ладу на Україні» та інші діячі, які здебільшого перебували
в еміграції за кордоном.
Володимир Левинський у праці «Етика і соціалізм» (1922), розмірковуючи про питання національ-
ної волі, зазначав, що «пануючий народ в інтересі економічної експлуатації старається нищити духовне
життя і розвиток поневоленого народу через нищення його мови – мова є не тільки засобом порозуміння
і соціального співжиття членів народу, але й органом думання – через нищення його національно-куль-
турного життя і розвитку, щоби звести поневолений народ до бездумної і аморфної маси рабів, нездатної
до політичної боротьби за своє визволення, а свідомість цього є найсильнішим мотором національної
солідарності всіх верств поневоленого народу в боротьбі проти пануючого [8]».
Підсумовуючи історичний екскурс усвідомлення ролі й значення інформаційних відносин у держа-
вотворчих процесах на українських теренах, можна дійти висновків щодо існування тісного взаємозв’язку
між боротьбою за державну незалежність України та утвердженням права на свободу інформації в по-
глядах українських мислителів та науковців.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-12-320.jpg)
![ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
13
Свобода слова, більше того – свобода українського слова, яку ми розглядаємо в сенсі «державницько-
го слова», а не слова на мові певної національності, є тим наріжним каменем, який об’єднує всі історичні
етапи формування та існування Української держави.
Напрями подальших досліджень є похідними від аксіоми стосовно того, що досліджуючи питання
впливу феномена свободи слова на процеси українського державотворення, ми повинні брати до уваги
певну множину аспектів. З одного боку, неправильно, що будь-яка думка має право на розповсюдження
в політичному суспільстві, особливо з урахуванням факторів перманентної інформаційної та воєнної
агресії з боку сусідніх держав-агресорів.
З іншого боку, не тільки цензура і поліційні методи, але будь-яке пряме обмеження свободи слова,
хоча воно й невідворотне у певних випадках, є найгіршим способом забезпечення права політичного
суспільства на свободу слова, загального права і загальної моралі. Справа в тому, що будь-яке подібне
обмеження діє всупереч самому духові демократичного суспільства.
Література:
1. Бачинський Ю. Україна irredenta : [Електронний ресурс] / Ю. Бачинський. – Берлін : Видавництво україн-
ської молоді, 1924.
2. Білецький Л. Руська правда й історія її тексту / Л. Білецький ; [За редакцією Юрія Книша]. – Вінніпег : Укра-
їнська Вільна Академія Наук в Канаді, 1993. – 166 с.
3. Винниченко В. Відродження нації / В.Винниченко. – Київ-Відень 1920. Репринтне відтворення видання
1920 року. Вид-во політичної літератури України, 1990. – 535 с.
4. Драгоманов М. Старі хартії вільності: Історичні нариси / М. Драгоманов. Видання друге. – Київ :Вид-во
Ранок, 1907. – 84 с.
5. Заборона українського слова в Росії. Реферат петербурзької академії наук в справі знесення заборони укра-
їнського слова, з додатком «Історичної записки» К. А. Воєнського і вступним словом проф. М. Грушевського. –
Скрентон : Видавництво просвітньої комісії Руського просвітницького союзу, 1916. – 59 с.
6. Кистяковский Б. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных науки права:[Электронный
ресурс] / Б. А. Кистяковский. – М. : Издание М. и С. Сабашниковых, 1916. – Режим доступа : http://civil.consultant.
ru/reprint/books/136/693.html#img694
7. Костомаров М. Слов’янська міфологія / М. І. Костомаров. – К. : Либідь, 1994. – 384 с.
8. Левинський В. Етика і соціалізм / В. Левинський. –Прага : Видавництво «Нова Україна», 1922. – 36 с.
9. Липинський В. Україна на переломі 1657 – 1659. Замітки до історії українського державного будівництва в
XVII – ім столітті. Том 3 / В. Липинський. – Філадельфія : Східно-Європейський дослідний інститут ім. В. К. Ли
пинського, 1991. – 346 с.
10. Міхновський М. Самостійна Україна : [промова] / М. Міхновський. – Львів : Видання Е. Косевич, 1900. –
32 с.
11. Огієнко І. Історія українського друкарства / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик. –
Либідь, 1994 – 448 с.
12. Пакти і Конституції Української козацької держави (до 300-річчя укладення) : [наукове видання] / відп. ред.
В. А. Смолій ; упорядники М. С. Трофимчук, Т. В. Чухліб. – Львів : Світ, 2011. – 440 с.
13. Сковорода Г. Твори : у 2 т. / Г. Сковорода. – К. : ТОВ «Видавництво «Обереги», 2005. – 2-е вид., виправл. –
Т. 1 / передм. О. Мишанича. – 528 с.
14. Собрание сочинений Владимира Сергеевича Соловьева / Под ред. С. М. Соловьева и Э. Л. Радлова. Второе
издание. Том первый (1873-1877). СПб : Книгоиздательское Товарищество «Просвещение», 1911. – 409 с.
15. Українка Леся. Усі твори в одному томі / передм. М. І. Литвинця. – К.:Ірпінь : ВТФ «Перун», 2008. – 1376 с.
16. Чижевський П. Основи української державності / П. Чижевський. – Відень – Київ : Видавництво «Наша
Воля», 1921. – 64 с.
17. Шерех Ю. Думки проти течій / Ю. Шерех (Шевельов) – Ульм : Видавництво «Україна», 1949. – 100 с.
18. Юркевич П. Вибрані твори. Ідея – Серце – Розум і досвід / Памфіл Д. Юркевич ; [пер. з рос. С. Ярмуся]. –
Вінніпег : Колегія Св. Андрея в Вінніпезі, 1984. – 167 с.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-13-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
14
УДК: 27.00.06
Зубарєва Марія Анатоліївна,
кандидат наук із соціальних комунікацій, Україна
Пропаганда європейських цінностей
в соціальних мережах: лобіювання теми
гендерної рівності в Україні
Стаття присвячена питанням вивчення особливостей та інструментів пропа-
ганди європейських цінностей в соцмережах, зокрема, дослідженню лобіювання теми
гендерної рівності в Україні на сторінках авторитетних Інтернет-видань.
Зроблено висновок про те, що на сьогодні мас-медіа формують вектор громадської думки, ставлення до
європейських цінностей, відстоювання суспільно-політичних, культурних, ідеологічних інтересів. Лобіюван-
ня теми соціальної рівності в Україні, зокрема, усунення гендерної асиметрії та прояв гендерного фактору у
політиці, показано із використанням інформації соцмереж, сайтів Інтернет-видань («Радіо Свобода», «Апо-
строф», «MyMedia: семь стран – одна идея», «Комментарии», «Народный Корреспондент).
Ключові слова: європейські цінності, мас-медійний інформаційний контент, пропаганда у соцмережах, лобі-
ювання інтересів, гендерна асиметрія, гендерний фактор в політиці, гендерна квота
Zubareva Maria. Promotion of European values in social networks: lobbying the theme of gender equality in
Ukraine
The article is devoted to studying of the features and tools of promotion of European values in social networks,
including lobbying research topics of gender equality in Ukraine in online of reputable publications.
The conclusion is that today the media vector shape public opinion, attitudes to European values, defending socio-
political, cultural and ideological interests. Lobbying the topic of gender equality in Ukraine, including the elimination
of gender asymmetry and expression of gender factor in politics is shown with using of informational social networks,
websites online media («Radio Liberty», «Apostrophe», «MyMedia: Seven countries – One Idea», «Player» «People’s
correspondent).
Keywords: European values, mass media information content in social advocacy, lobbying, gender asymmetry, gender
factor in politics, gender quota.
Актуальність теми дослідження. Останнім часом світогляд українського суспільства докорінно змі-
нився. Українці «до» та «після» подій Майдану стали якщо і не зовсім різні, то в аспекті їхніх духовних,
культурних та політичних цінностей – вочевидь їхній світогляд еволюціонував. Ключове і важливе для
трансформації України питання на сьогодні – як довго триватиме процес розуміння та сприйняття євро-
пейських цінностей усім українським суспільством, в усіх регіонах. Адже розуміння громадянами цих
цінностей та їхнього значення для кожного здатне запустити процес масштабніший, аніж підписання
угод чи договорів.
Водночас дедалі актуальнішим стає питання протистояння цінностей в українському суспільстві. Єв-
ропейським цінностям – демократії, мультикультуралізму, державному регулюванню, правам людини
в аспекті виборчого права – протистоїть російський світогляд. Адже базовим принципом існування по-
літичної системи в Росії є глибока впевненість в тому, що ніщо в світі не відбувається випадково, а до
єдності Європи треба ставитися вкрай обережно. Це свєрідний менталітет холодної війни, перенесений в
XXI століття. Крім матеріалізму та стабільності, він базується на відкиданні європейських цінностей та
навіть ворожому ставленні до них. Відповідно, європеїзація цінностей українського суспільства спричи-
няє світоглядне віддалення України від Росії [7].
Постановка проблеми. Майдан, який боровся за європейські цінності, змінив нашу країну. І сьогодні
в оновленій Україні європейські цінності насамперед повинні впроваджуватися саме у виборчий процес.
На жаль, сучасним суспільствам, зокрема і нашій країні, властива певна гендерна асиметрія, основу якої
складають стереотипи. У свідомості українців політична сфера в нашій країні настільки агресивна, що
жіноча м’якість і поступливість можуть перешкодити їй відстоювати інтереси виборців. У цьому головна
причина деякої упередженості суспільства до жінок-політиків. І тим не менш, на сторінках таких соцме-
реж, як ВКонтакте, Twitter, Facebook, Одноклассники чітко простежується пропаганда європейських цін-
ностей, лобіювання теми гендерної рівності в Україні. Такі авторитетні Інтернет-видання, як «Радіо Сво-
бода», «Апостроф», «MyMedia: семь стран – одна идея», «Коментарии», «Народный Корреспондент»,
загальна спільна мета яких – розвиток незалежних ЗМІ та підвищення професійного рівня журналістів в
Україні, досить активно пропагують усунення гендерної асиметрії та законодавчого затвердження квот
на виборах. Тож еволюціонували і позиції мас-медіа щодо висвітлення тих чи інших подій суспільно-по-
літичного життя.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-14-320.jpg)
![ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
15
Аналіз наукових досліджень і розробок. За часів Незалежності України з 1991 р. предметом дослі-
джень вітчизняних вчених були проблеми формування та реалізації духовних, культурних та політичних
цінностей (Н. Грицяк, К. Левченко, Т. Мельник, Н. Оніщенко, М. Попов), досягнення ґендерної справед-
ливості та рівності у суспільстві (Г. Бондар, О. Вілкова, Л. Магдюк, Т. Марценюк, А. Фурман).
З початку ХХІ ст. соціальні складові сталого розвитку досліджували Д. Аброськін, М. Згуровський,
Л. Масловська, Д. Прилуцький, все більше уваги приділяється аналізу ґендерного виміру суспільного
розвитку (Г. Герасименко, О. Грішнова, К. Карпенко, Н. Лавриненко, С. Оксамитна).
Наразі політологічний аспект гендерної політики України, зокрема, з позицій глобалізаційних проце-
сів у світі, вивчають І. Добржанська, О. Лупало, О. Терещенко, І. Чічкалюк, О. Ярош. Гендерна політика
під кутом європейських законодавчих стандартів розглядається О. Бойко, Є. Вознюк, О. Гончаренко.
Серед іноземних науковців, які зупинялися на аспектах гендерної рівності, слід відзначити праці таких
науковців, як Р.Столлер, Ш.Тобіас, Ф. Хоу, П. Лоутер, які у свій час розкрили відносини між наукою,
владою і гендером.
Незважаючи на суттєву кількість напрацювань в аспекті формування суспільно-культурних ціннос-
тей в Україні, наразі і європейських цінностей та європейських «гендерних стандартів», на сьогодні є
обмаль наукових праць, які б досліджували феноменологію соціальних мереж та діяльність мас-медіа у
розрізі лобіювання теми гендерної рівності в контексті пропаганди європейських цінностей.
Мета дослідження – вивчення особливостей та інструментів пропаганди європейських цінностей в
соцмережах, зокрема, дослідження лобіювання теми гендерної рівності в Україні на сторінках автори-
тетних Інтернет-видань («Радіо Свобода», «Апостроф», «MyMedia: семь стран – одна идея», «Коммента-
рии», «Народный Корреспондент»).
Завдання статті:
– розкрити сутність європейських цінностей та критичні думки з цього приводу експертів та журна-
лістів Інтернет-видань, блогерів;
– розглянути висвітлення мас-медіа питання «гендерної асиметрії» та світовий досвід в аспекті так
званих «гендерних квот»;
– обгрунтування перспектив подальших досліджень щодо вивчення особливостей мас-медіа Європи,
зарубіжної журналістики в аспекті реалізації свободи слова та солідарності.
Виклад основного матеріалу. Українці небезпідставно пишалися тим, що Євромайдан і «Революція
гідності» засвідчили глибоку прихильність суспільства європейським ідеалам. У якийсь момент довело-
ся навіть констатувати, що українці заразилися певним «євромессіанством» [3]. Але в міру поглиблення
конфлікту на сході країни ставали все більш очевидними і розбіжності в розумінні базових цінностей
Європою та Україною.
У цьому, власне, немає нічого дивного – як не раз вже було зазначено, Україна проходить через
процес становлення національної держави з величезним запізненням від загальноєвропейського тренду
– мова йде практично про два століття. Притому, що вже сам факт об’єднання Європи у форматі ЄС і
поступового утвердження концепції «Європи регіонів» свідчить сьогодні про те, що ідеал держави-нації
в значній мірі знято з порядку денного по західну сторону українського кордону. В основі західноєвро-
пейської культури (в тому числі політичної) і способу мислення (у тому числі науково-раціонального)
ключове місце належить гуманізму – світогляду, сформованому ще в епоху Відродження України, який
пройшов непросту еволюцію. Але при цьому, як уже доводилося констатувати, ідея людини, розуміння
людського життя як вищої і самодостатньої цінності так і не стала невід’ємною частиною українського
менталітету.
Постає питання, у чому ж саме полягають європейські цінності для пересічного громадянина, який
так чи інакше цікавиться суспільно-політичним життям нашої країни, вболіває за її майбутнє. Тож, на
перший погляд, це такі звичайні цінності, як: демократія, соціальна справедливість, мультикультуралізм,
державне регулювання, права людини в аспекті виборчого права. Ось такі вони, європейські цінності.
Хоча деякі скептики зазначають, що цілісність Європи все більше і більше перетворюється на фантом.
Але, у свою чергу, не можна не погодитися із тим, що головне, що є в європейських цінностях – це бла-
гополуччя [3].
Так, експерти Інтернет-видання «Комментарии» (сторінки присутні в таких соціальних мережах, як:
ВКонтакте, Twitter, Facebook, Одноклассники) зазначають, якщо скласти всі частини європейських цін-
ностей разом, з’ясується, що головна європейська цінність – це гроші. Величезні гроші, на яких стоїть
вся Європа. Без грошей жодна з європейських цінностей не працює. На своїх сторінках у соціальних ме-
режах журналісти-блогери досить критично висловлюються про те, як у кожній із партії сприймаються
так звані європейські цінності. Тож розглянемо сприйняття європейських цінностей на прикладі таких
українських партій, як «БЮТ», «Свобода», «Комуністична», «УДАР», «Регіони».
Отже: 1) Партія «БЮТ» із різних сторін анонсує європейські цінності, зокрема, наголошуючи на не-
обхідності створення чесних судів, дотриманні прав особистості. У той же час очевидним є той факт, що
приголомшлива система юриспруденції Європи стоїть на грошах і обслуговує багате суспільство, а самі](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-15-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
16
судді і прокурори отримують велику винагороду за свою працю; 2) Партія «Свобода» весь час акцентує
увагу на європейській свободі, патріотизмі. Але все, що відбувається, говорить про те, що свобода не
може існувати без грошей. Навіть мова оцінюється з точки зору грошей і її корисності європейській
спільноті; 3) Комуністи України теж визнають, що їхній шлях – до Європи, але для них важливими цін-
ностями є їх комуно-соціалістичні погляди, тому вони наводять приклади дуже багатих країн, де так зва-
ні соціалісти досягли успіху, наприклад, Швейцарію; 4) в партії «УДАР» теж заявляють про європейські
цінності, їм подобається Німеччина. Але Німеччина теж побудована на грошах, величезному припливі
фінансів з банків усієї Європи; 5) «Регіонали» просто рвуться в Європу, але для них європейські цінності
– це офшори, безпечна лондонська нерухомість, суди і дорогі будинки. І не дарма, адже Лондон відно-
ситься до глобальних міст вищого рангу, є провідним світовим фінансовим центром [6].
Майдан, який боровся за європейські цінності, оновив нашу країну. І сьогодні в оновленій Україні єв-
ропейські цінності насамперед повинні впроваджуватися саме у виборчий процес, якому в нашій країні
була властива певна гендерна асиметрія. Існує хибна думка, що український менталітет припускає рівно-
правність жінок, що в Україні не існує пов’язаних з цим проблем. Наполегливо робляться спроби зруйну-
вати стереотип сприйняття жінки як істоти зі споживчими міщанськими нахилами, «прикраси» чоловіка
і домашнього вогнища. Але навіть коли жінки пробиваються у високі сфери, їх переслідують стереотипи.
На жаль, у сучасній Україні обговорення гендерної проблематики викликає часто неадекватну реак-
цію. У нас, як і в багатьох перехідних суспільствах, крім жіночих проблем, є і проблеми молоді, і про-
блеми пенсіонерів, і т.д. Коріння у цих проблем загальні: кризовий стан економіки, які часто посилюють-
ся забобонами, переростають в різні форми дискримінації. Так, навіть Інтернет-портал психологічного
спрямування («У психолога») намагається донести до пересічного громадянина наслідки дискримінації,
наприклад, такі як «ейджизм», «сексизм», «гендерна асиметрія» [2].
Наприклад, у нашій країні існує така проблема, як «ейджизм» (від англ. Age – вік), ввів Р. Н. Батлер у
1969 р. Дискримінація за віком, ейджизм – дискримінація людини на підставі її віку. Проявляється в го-
товності сприймати адекватно і співпрацювати лише з тими людьми, хто відповідає якомусь заздалегідь
встановленому критерію віку. Так, у наш час молодим людям не дають роботу, тому що вони молоді, не
мають певного досвіду, відповідальності і т.д.; а старим людям не дають роботу, бо здоров’я гіпотетично
може перешкодити їм якісно виконувати роботу.
Усе більшого поширення в нашому суспільстві набирає «сексизм» (від англ. Sex – стать). Це дискри-
мінація за ознакою статі, коли відмовляються прийняти на роботу, тому що ти – жінка, коли в кар’єрі ти
можеш дійти до певного рівня, а потім перед тобою – «скляна стеля». Причому цей вид дискримінації
має тенденцію посилюватися: вже ніхто не приховує, що причина відмови – «тому що ти – жінка». Сек-
сизм проявляється на різних соціальних рівнях і в різних соціальних сферах.
Проблема, яка навіть просочилась аж до стін Верховної Ради – «гендерна асиметрія» (від англ. Gender
asimetrіya). Гендерна асиметрія – непропорційна представленість соціальних і культурних ролей обох
статей (а також уявлень про них) у різних сферах життя. У політиці в нашій країні вона проявилася у
тому, що тільки 12% народних депутатів є жінками, у той час як в інших країнах – не менше 30% [2]. Ген-
дерна асиметрія – це джерело нестабільності в державах і в світі. На сьогодні по всьому світі розробля-
ються численні заходи з усунення гендерної асиметрії: економічна, соціальна та політична сфери життя.
Інтернет-видання «Апостроф» (присутність якого є також в таких соціальних мережах, як Twitter,
Facebook) наводить дані соціологічних опитувань і, у свою чергу, зазначає, що зараз немає жодної со-
ціальної групи населення, яка б категорично виступала проти участі жінок у політичній та економічній
сферах життя. Так, результати опитувань свідчать про таке: 72% українців згодні з тим, що жінка має
право бути керівником. Не сприймає «політиків у спідницях» лише 19%. Ця цифра стабільна вже кілька
років поспіль. Коли Україна виходила з Союзу, жінок-політиків не сприймало 32% населення.
У наші часи громадська думка щодо «гендерної асиметрії» радикально змінювалася декілька разів:
1) напередодні 2002 року, коли про свої президентські амбіції заявила Н. Вітренко (кількість противників
скоротилася майже вдвічі – до 19%); 2) в 2004-2006 роках, коли на політичну арену вийшла Ю. Тимошен-
ко (залишилося всього 12% тих, хто не довіряв жінкам у політиці); 3) економічна криза 2009 року знову
повернула рівень «жіночого скептицизму» до 19%, знову виникло бажання довіряти більше чоловікам.
У фінансово важкі часи суспільство чекає рішучості швидше від чоловіків. Таким чином, на нинішньому
етапі розвитку відбуваються певні трансформації, пов’язані із підвищеною увагою до гендерного чинни-
ка і, зокрема, до рангового місця жінки в українському політичному житті [1].
Але незважаючи на все це, відсоток людей, які вітають прихід жінок у політику, в 2014 році, незва-
жаючи на війну, зріс на 1% і становить зараз 49%. Український виборець нагороджує жінок-політиків
такими рисами, як близькість до життя простої людини, розуміння щоденних проблем кожної сім’ї, го-
товність боротися з корупцією.
Тим не менш, у свідомості українців політична сфера в нашій країні настільки агресивна, що жіноча
м’якість і поступливість можуть перешкодити їй відстоювати інтереси виборців. У цьому головна при-](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-16-320.jpg)
![ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
17
чина деякої упередженості суспільства до жінок-політиків. І опитування, яке було проведено Національ-
ним демократичним інститутом вже після останніх парламентських виборів, показало, що суспільство
хоче бачити в політиці нові обличчя. І жінки мають можливість зайняти «це святе місце». Найуспіш-
ніший образ політика, який набрав найбільшу підтримку серед українців, – це жінка середнього віку з
хорошими професійними якостями [1].
Сьогодні система квот спрямована на забезпечення «критичної меншості» в 30-40%. Квоти розгля-
даються як справедлива міра тому, що жінки складають, щонайменше, половину населення у більшості
країн світу, а в представницьких органах, зокрема, їх число незначне. У Верховній Раді України всього
12% народних депутатів – жінки. Той механізм, який є, не спрацював. Ніби як партії представляли 30%
жінок, а в результаті отримали 15% жінок-депутатів. Механізм не спрацював.
Те ж Інтернет-видання «Апостроф» слушно проводить паралель між Україною та іншими країнами в
аспекті «гендерної рівності».
Першою країною в ЄС, яка законодавчо затвердила квоти на виборах до національного парламенту
ще в 1994 і 2002 роках, стала Бельгія. Співвідношення статей вона встановила максимально паритетне
– 50% на 50%. При цьому обидва головних кандидати в партійному списку не можуть бути однієї статі,
інакше список не буде затверджений. За порушення правил партії штрафують і у Франції, де список має
бути поставлений за принципом строгого чергування чоловіків і жінок. Близько 70 країн світу в тій чи
іншій мірі вдавалися до добровільно-примусового квотування.
Відомо, що закони про рівні права і рівні можливості для чоловіків і жінок (або про гендерну рівність)
ухвалено в низці країн, які сьогодні прийнято відносити до найбільш комфортних з точки зору соціальної
захищеності та соціальної орієнтації держави. Так, в Ісландії такий закон був прийнятий ще в 1976 році,
в Данії – в 1978, в Норвегії – в 1979, в Швеції – в 1980, в 1987 – у Фінляндії. У 1998 році вже схвалено
Закон про гендерну рівність у Литві, Естонії та Латвії. У країнах Північної Європи і в Литві діє Інститут
Омбудсмена (Уповноваженого) у реалізації гендерної рівності.
Мимоволі проглядається пряма залежність між тим фактом, що у Швеції та в Норвегії 40-44% жінок
у парламентах і 47-50% в урядах і часткою в доходах, що належить жінкам, яка становить, відповідно, у
Норвегії 42,2% і в Швеції 44,7% (найвища серед країн Північної Європи) [1].
Зробити квоти «буквою» закону в українському парламенті намагалися разів десять. Прикметно,
що в деяких випадках ініціативу не підтримували навіть самі жінки-депутати, бо не вірять у одно-
боке вирішення цієї проблеми. Щоб жінки самі хотіли йти у владу і могли займатися великим бізне-
сом, потрібно створити умови, за яких побут і сім’я порівну ляжуть на плечі обох статей. Прекрасний
приклад – Швеція, – країна, де ведеться серйозна просвітницька робота, створюються умови просування
жінок. У результаті, Швеція – світовий лідер у галузі рівноправності статей. Тут найвищий рівень жі-
ночої зайнятості – 79%. Квоти для жінок передбачають широкі горизонти доступу до влади, але також
необхідно розуміти, що введення квот може супроводжуватися жорстким опором.
На сторінках інформаційного порталу «Женщина и общество» розглядаються різні квотні методи для
забезпечення представництва жінок у парламенті, серед яких можна виділити наступні:
– встановлені законом квоти, відповідно до яких визначено мінімальний відсоток обраних жінок-
представниць (Італія, Аргентина, Бразилія). Такою є практика у небагатьох країнах: в Італії, де жінки
повинні складати 50% (за партійним списком); в Аргентині (30%) і Бразилії (20%). Така квота зазвичай
розглядається як перехідний механізм для створення бази для розширення жіночого представництва;
– передбачено законом про вибори положення, згідно з якими партії зобов’язані подавати певне чис-
ло жінок-кандидаток (Бельгія, Намібія, Непал). Така практика застосовується в пропорційних виборчих
системах, наприклад, у Бельгії та Намібії. В Аргентині існує положення, згідно з яким кандидатури жі-
нок повинні займати «виграшні місця» в партійному списку, в Непалі 5% кандидатів в одномандатних
округах повинні складати жінки;
– схвалені політичними партіями неформальні квоти для жінок-кандидаток у парламент – найбільш
поширений механізм сприяння участі жінок у політичному житті (Австралія, Англія). Даний метод
успішно був використаний від лейбористських партій в Австралії та в Сполученому Королівстві – до
країн Скандинавії. Так, в Англії Лейбористська партія (вибори 1997 р.), досягла збільшення кількості жі-
нок із 60 до 119 осіб. Політичні партії, які мають квоти для виборів, зазвичай також мають певного роду
квотну систему для обрання керівних членів партії [8].
Досвід Італії, Бельгії, Аргентини та навіть Намібії вказує на те, що квотування місць у парламенті для
жінок є цілком виправданим роками. Відбувається не стільки лобіювання жіночих амбіцій, а розширення
сприяння жіночих можливостей у правлячій верхівці.
Тож представлений матеріал даного інформаційного порталу говорить про те, що необхідно
створювати образ жінки-політика і розкрити «жіночий потенціал для політики», слідуючи досвіду бага-
тьох країн.
Україна посідає 56-е місце у світі за індексом гендерної рівності, свідчать результати дослідження,
проведеного «Економічним форумом» [4]. Аби виправити це, парламентарі України внесли до ухвалено-](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-17-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
18
го закону про місцеві вибори європейську норму, сутність якої полягає в обов’язковому представництві
у списку кандидатів не менш ніж 30% громадян однієї статі. Експерти з гендерних питань схвалюють
таку ініціативу і зазначають: квота – тимчасовий захід, аби привчити українське суспільство до того, що
є нормою для європейської практики. Явним є той факт, що опір системі квот надають, як правило, ті
офіційні особи, які побоюються втратити свої місця при зростанні числа жінок-кандидаток.
Наразі у Верховній Раді внесено зміни до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення
рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у виборчому процесі) від 30.05.2014 р., який передбачає
впровадження гендерної квоти у прохідній частині виборчого списку, за невиконання якої передбачаєть-
ся санкція у вигляді неприйняття документів від політичної партії. Таке впровадження гендерної квоти
надало б можливість жінкам, які братимуть участь у місцевих виборах, бути представленими в органах
місцевої влади.
Але тут не обійтися і без недоброзичливих коментарів. Жінка насамперед – мати, і якості, закладені
природою, враховують саме це. Політика не жіноча справа, а створити в сім’ї затишок, не кидати дітей у
самотності та намагатися, щоб діти виростали розумними, здоровими і здатними адекватно поводитися
в суспільстві – це головне призначення жінки.
Як зазначають на сторінках видання «Народный Корреспондент» (активна робота ведеться в таких
соціальних мережах, як Twitter, Facebook), в парламент і в керівництво повинні обирати не за статевою
ознакою, а за тим, яка віддача в роботі буде від обраного. Все ж таки в українському суспільстві існує
уявлення про те, що жінка повинна виконувати соціальні, а не державні функції. Інтереси чоловіків і
жінок, у силу їх фізичних розбіжностей, не можуть збігатися, тому одні не можуть представляти інших.
Тут доцільно говорити про таку собі альтернативу, яка може полягати в «інтеграційному» стилі керівни-
цтва, у якому наголошується на створенні єдиної команди, на активній участі кожного, на вмінні чутливо
реагувати на зміни й враховувати різні погляди, що більш повною мірою віддзеркалювало б роль жінки
в суспільстві й пов’язану з нею поведінку. Саме цей стиль більшою мірою притаманний жінкам [5].
Тож можна зробити висновок про те, що на сьогодні засоби масової інформації, а зокрема Інтер-
нет-видання, формують вектор громадської думки, ставлення до європейських цінностей, відстоювання
різних інтересів, будь-то демократія чи соціальна справедливість, чи такий аспект, як гендерна рівність,
відстоювання права жінок бути у політиці, займати місця у парламенті. Європейські цінності насамперед
повинні впроваджуватися саме у виборчий процес.
Висновки та перспективи подальших досліджень. Майдан, який боровся за європейські цінності,
змінив нашу країну, ставлення європейської спільноти до нашої країни та думки кожного із громадян.
І сьогодні в оновленій Україні європейські цінності насамперед повинні впроваджуватися передусім у ви-
борчий процес. Партнерство чоловіків і жінок у політиці є джерелом більш повної і представницької де-
мократії, оскільки створюються реальні можливості врахування багатополюсних інтересів у суспільстві.
Колишні уявлення про реалізацію європейських цінностей відходять у минуле, і на сьогодні можна
чути досить різкі висловлювання, що йдуть під егідою авторитетних видань, які читає багатомільйонна
аудиторія як України, так і інших країн:
– занадто легко сучасне керівництво ЄС переступає через європейські та загальнолюдські цінності,
роздаючи політичні індульгенції практично будь-кому, готовому сприяти економічній, політичній і гео-
графічній експансії ЄС;
– поняття європейські цінності – плід фантазії та розуму інтелектуалів, адже у кожної людини є свої
цінності. Якщо цих людей поставити разом, то якась частина цих цінностей їх об’єднує;
– як правило, під егідою загальносвітових, так званих загальнолюдських, або європейських цінностей
одна держава намагається нав’язати ціннісну шкалу своєї еліти іншим народам.
Але, незважаючи на все це, досвід інших країн, який винесено на поверхню розглянутих Інтернет- ви-
дань, а є важливим для України. І те, що наша країна реалізувала гендерні квоти для жінок, є своєрідним
проявом демократії, гласності, свободи вибору, права бути обраним, якщо це стосується жінок.
Перспективами подальших досліджень можуть стати напрямки, пов’язані із вивченням особливостей
мас-медіа Європи, їхнього глобального впливу на формування європейських цінностей, інструментів
їнього пропагування. Досить важливими буде формування уявлення про реальні процеси функціонуван-
ня ЗМІ країн Європи, формування знань про сучасний стан і перспективи розвитку зарубіжної журналіс-
тики в аспекті реалізації свободи слова та солідарності.
Література:
1. Галка В. Украинская политика. Ищите Женщину / В. Галка // Апостроф, 4 апреля 2015. – [Электронный
ресурс]. – Режим доступа: http://apostrophe.com.ua/article/society/2015-04-04/ukrainskaya-politika-ischite-
jenschinu/1526
2. Гендерные проблемы Украины: вчера, сегодня, завтра [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://
upsihologa.com.ua/view/gendernye_problemy_ukrainy_vchera_ segodnya._zavtra/](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-18-320.jpg)
![ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
19
3. Европейские ценности и Украина: как избежать непонимания [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://comments.ua/life/483528-evropeyskie-tsennosti-ukraina.html
4. Індекс гендерної рівності – 2014 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rate1.com.ua/ua/
suspilstvo/riven-zhittja/3111/
5. Cherchez la femme: сколько женщин прошли в украинскую власть на выборах [Электронный ресурс]. – Режим
доступа: http://nk.org.ua/ukraina/cherchez-la-femme-skolko-jenschin-proshli-v-ukrainskuyu-vlast-na-vyiborah-31371
6. Слон европейских ценностей [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.balashov.com.ua/articles/
slon_evropeiskih_tsennostei/
7. Писаренко А. Чи здатні європейські цінності об’єднати Україну / А.Писаренко // MyMedia: семь стран –
одна идея, 18 марта 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mymedia.org.ua/articles/shmzhii/chi_
zdatn_vropeysk_c_nnost_ob_dnati_ ukra_nu.html
8. Шведова Н. Квоты: благо или новые проблемы? / Н. Шведова // Женщина и общество? 3 апреля 2015. –
[Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.owl.ru/win/books/policy/quota.htm](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-19-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
20
УДК 821.161.2 (477+(470+571)
ПАРФЕНЮК Наталія Василівна,
магістр, Україна
Іванов Валерій Феліксович,
доктор філологічних наук, професор, Україна
Дефініція поняття «полемічна література»:
аналіз українських та російських наукових досліджень
У статті подано аналіз українських та російських наукових розвідок щодо тракту-
вання базового поняття «полемічна література». Розглянуто наукові дискусії з питань
сутності, визначальних якісних характеристик та галузей використання терміна. На
основі проведеного аналізу зроблено висновок про існування декількох дефініцій поняття
«полемічна література» згідно з філософським, теологічним, філологічним підходами
та про відсутність уніфікованої класифікації полемічної літератури.
Ключові слова: полеміка, полемічна література, полемічний твір, українська полемічна
література XVI-XVIІ ст.
Parfeniuk Natalia, Ivanov Valerij. «Definition of the notion «polemical literature»:
analysis of Ukrainian and Russian researches»
The article analyzes the Russian and Ukrainian scientific studies on the interpretation of
the concept of «polemical literature». The article investigated the scientific discussion on the
nature, determining the quality characteristics and use of the term. From the above analysis
concluded that there are a several definitions of the concept of «polemical literature» according to philosophical,
theological, philological approaches, and the lack of a uniform classification of polemical literature.
Keywords: polemic, polemical literature, polemical composition, Ukrainian polemical literature of XVI-XVII centuries.
Актуальність дослідження. Серед визначальних ознак української полемічної літератури є насампе-
ред, те, що найвагоміший внесок полемічного письменства у філософську думку України складають його
здобутки у галузі суспільно-політичної, національно-релігійної та етичної проблематики. Розвиваючи
гуманістичні ідеї, письменники-полемісти захищали український народ, його права і свободи, що мало
значний вплив на формування національно-релігійної свідомості, сприяло вихованню патріотичних по-
чуттів.
Саме полемічна писемність кінця XVI – першої половини XVII ст., незважаючи на критичну оцінку
деяких дослідників за стилістичний примітивізм, повторюваність та односторонність в аргументації [7,
с. 231], стала своєрідною платформою для формування національно-релігійної свідомості та вихован-
ня патріотичних почуттів. Значний вплив полемічної літератури на формування національно-релігійної
свідомості ставить її на одне з визначних місць в загальному процесі боротьби українського народу за
національну і релігійну незалежність.
Постановка проблеми. Полеміка є багатоаспектним об’єктом дослідження в історичних, літерату-
рознавчих, філологічних і філософських науках, проте і донині його проблемне поле не вичерпане. Осо-
бливо заслуговує на увагу трактування понять полеміки, полемічної літератури, що є менш дослідженим,
але не менш актуальним у царині наукового пошуку та викликає інтерес дослідників і фахівців фунда-
ментальних і гуманітарних наук.
Лінгвальні аналітичні дослідження та стилістично-жанрові особливості полемічних пам’яток у філо-
логічній сфері, пошук антропологічних начал на базі полемічних творів у поєднанні з українознавчим
фольклором у культурологічно-філософських студіях, а також дослідження оригінальних фактів з історії
України в цілому та історії розвитку Української церкви зокрема, в поглядах полемістів, зробили поле-
мічну літературу одним з важливих джерел наукових досліджень.
Аналіз останніх наукових досліджень та розробок. Проблеми розгляду полемічної літератури та
полеміки широко висвітлюються у працях зарубіжних авторів та вітчизняних дослідників. У російській
та українській науці феномени полеміки також стали досить популярним предметом уваги та досліджен-
ня. Однак, більшість наукових доробків, присвячених полемічним текстам, документам, творам та ар-
тефактам культури, зосереджують свою увагу на технологічних аспектах використання такого виду до-
кументаційної діяльності, підкреслюють особливу функціональність такого жанру прози. Так, сучасні
дослідники С. Савченко [15], С. Маслов [11], В. Перетц, П. Попов, В. Микитась наголошують на важли-
вій функції полемічної літератури у пошуку духовних орієнтирів тієї доби, у відображенні тогочасних
уявлень про світ і людину.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-20-320.jpg)
![ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
21
Науковці Я. Запаско, А. Зернова досліджують причини виникнення книгодрукування у Росії та Укра-
їні, подають каталог стародруків, виданих в Україні; Я. Головацький подає відомості про рукописні
слов’янські і руські полемічні книги; І. Огієнко та Н. Поплавська [14] – досліджують історію українського
друкарства та українсько-публіцистичну прозу кінця XVI – початку XVII ст.; С. Бабич [2], Я. Бондарчук,
П. Кралюк [10], І. Пасічник, Г. Охріменко [12] та Л. Квасюк [9] розглядають діяльність відомих острозь-
ких діячів-просвітителів, що мали великий вплив на розвиток та зародження друкарства: Г. Смотрицько-
го, І. Вишенського, М. Смотрицького. М. Ковальський, М. Мицько проаналізували діяльність Острозької
слов’яно-греко-латинської академії, визначні твори видані друкарнею при навчальному закладі.
Мета і завдання дослідження. Проаналізувати погляди українських та російських дослідників у гу-
манітарній сфері щодо трактування та співвідношення поняття «полемічна література». Для висвітлення
мети необхідним є вирішення таких завдань: 1) дослідити трактування поняття «полемічна література»
згідно з філософським, теологічним, філологічним підходами; 2) охарактеризувати найпоширеніші види
класифікації полемічної літератури та вказати їхні переваги і недоліки.
Виклад основного матеріалу з обґрунтуванням наукових результатів, отриманих автором. Ре-
формаційний та контрреформаційний рухи на Заході Європи у XVI–XVII ст., передусім у Речі Поспо
литій, суттєво вплинули на українське інтелектуальне життя, починаючи з останньої чверті XVII ст.
Поширення цих рухів в Україні, особливо після наступу католицької контрреформації, пов’язане з при-
йняттям Берестейської церковної унії, спричинило релігійну полеміку, що охопила широкі верстви того-
часного суспільства і стимулювала українських інтелектуалів до пошуків адекватної відповіді на викли-
ки латинського Заходу, на розв’язання назрілих проблем релігійного життя, освіти, культури, а згодом і
державотворення.
Однак історіографія полемічних джерел поки що досліджена недостатньо, про що і писав Б. Флоря:
«На жаль, полемічні твори до сих пір не стали предметом спеціального дослідження як пам’ятники іс-
торичної думки українського і білоруського народів кінця XVI – першої половини XVII ст.» [18, с. 82].
Оскільки з кінця XIX – початку XX ст., після праць С. Голубєва, В. Завитневича, М. Трипольського,
М. Сумцова, І. Франка, К. Студинського та ін., визначеній проблематиці не було присвячено жодного
фундаментального дослідження, а статті про полеміку та полемічну літературу, особливо в радянські
часи, мали популяризаторський, публіцистично-ідеологічний характер [2, с. 181]. Тому поза увагою ві-
тчизняних та зарубіжних науковців залишалися масиви проблем і відкритих питань, до яких також на-
лежить питання трактування термінів «полемічна література», «полемічний текст» та «полеміка».
Періодом найактивнішого дослідження явища полемічної літератури вважаються 70-ті – 90-х роки
ХІХ ст., оскільки починають видаватись окремі наукові праці з характеристикою полемічної прози, на-
укові розвідки про письменників-полемістів, однак воно не мало систематичного характеру.
Одним із перших науковців, хто спробував дослідити причини активізації полемічної літератури, був
М. Грушевський, який у наукових розвідках «Історія України-Руси» та «Історія української літератури»
[4, с. 138], з позицій документальних джерел окреслив історичні та літературні тенденції полемічної
боротьби у національному відродженні українського народу, охарактеризував актуальні теологічні, по-
літичні, соціальні проблеми, що піднімались у полемічних творах.
Полемічна література – за визначенням М. Грушевського, – літературна боротьба православних із
латино-уніатами, з одного боку, та з протестантами, з іншого, щодо проблем «віри і церкви руської»
[4, с. 223]. Наведене трактування терміна полемічна література репрезентує поняття у теологічному кон-
тексті: полемічну літературу слід розглядати як сукупність творів, у яких знайшли своє відображення
релігійні проблеми, які хвилювали тогочасну українську спільність і щодо яких вона повинна була ви-
словити свою власну позицію. Історичні обставини після Люблінської (1569) та Берестейської (1596)
уній склалися так, що боротьба за збереження національної автентичності сконцентрувалася навколо
ідей оборони «віри і церкви руської».
Особливу увагу дослідженню полемічного письменства приділив також І. Франко, котрий пояснив та
охарактеризував основні причини та умови виникнення полемічної літератури як нового явища в духо-
вному житті XVI – XVII ст., надзвичайно істотного своїми наслідками як для України, так і для Польщі
[19, с. 47].
Однак загалом найчастіше автори ХІХ ст. зверталися до характеристики окремих полемічних тракта-
тів та постатей письменників-полемістів. Особливої уваги заслуговує науковий доробок В. Завитневича,
«Палинодия Захарии Копыстенского и ее место в истории западнорусской полемики XVI и XVII вв.»
[7, с. 223], у якій дослідник охарактеризував особливості полемічної традиції, що склалася на землях
Речі Посполитої, а також запропонував та обґрунтував авторський поділ етапів розвитку полемічного
письменства.
Біографічні відомості письменників-полемістів подає М. Возняк, висвітлюючи роль представників
полемічного письменства у розвитку українського народу, акцентує увагу на поділі українства на два
непримиренні табори та загостренні відносин між православними та уніатами [3, с. 211]. Достатньо ґрун-
товними в аспекті висвітлення діяльності полемістів-письменників були також дослідження М. Скабала-](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-21-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
22
новича та П. Яременка про Христофора Філалета – «Об Апокрисисе» Христофора Филалета» та «Укра-
їнський письменник-полеміст Христофор Філалет і його «Апокрисис»; М. Трипольського про Іпатія
Потія – «Униатский Митрополит Ипатий Поцей и его проповедническая деятельность»; С. Ґолубєва про
діяльність та оточення Петра Могили – «Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники (Опыт
исторического исследования) в 2 т.» [15, с. 162].
Дослідження літератури XVI–XVII ст. було важливою ланкою історико-літературознавчої спадщини
науковця К. Студинського. На думку К. Студинського, одна із основних причин виникнення та розвитку
полемічної літератури на теренах західноукраїнських земель в кінці ХVI ст. полягала у впливі реформа-
ційної і пореформаційної католицько-єзуїтської діяльності.
Перші твори науковця знаменували поширену на той час у Східній Галичині тенденцію щодо збору
матеріалу, переказів – описів окремих художніх творів, саме тому у 1893 році він написав першу наукову
працю «Огляд української літератури XVI-XVII ст.», а в 1895 році – «Пересторога. Руський пам’ятник
початку XVI віка. Літературно-історична студія». Досліджуючи проблему полемічної літератури, науко-
вець акцентує увагу насамперед на літературно-естетичній цінності полемічних текстів, демонструє спо-
рідненість ідейних поглядів полемістів з європейським рухом Відродження і реформації. Особливістю
наукової спадщини К. Студинського є ґрунтовний аналіз досліджень, присвячених як знаковим подіям
національного, літературного, культурно-освітнього й суспільно-політичного життя, так і основним його
представникам [19, с. 53].
Філософському аналізу полемічної літератури приділив значну увагу А. Пашук, зокрема, висвітлив
філософсько-світоглядні позиції полемістів на тлі актуальних питань не лише зі сфери теологічних та
релігійно-церковних справ, але й соціально-економічних та національно-релігійних утисків українсько-
го народу в умовах Речі Посполитої [13, с. 148]. Характеризуючи різні погляди на причини виникнення
полемічної боротьби, дослідник зазначає, що прихильники різних релігійних спрямувань і церковні, і
світські – кожен по-своєму рятували батьківщину, бажаючи своєму народові добра.
Звертаючись до дослідження писемних пам’яток XVI – першої половини XVII ст., П. Кралюк розгля-
дає даний період як один із визначальних періодів формування національної ідеї. У монографії «Мелетій
Смотрицький і українське духовно-культурне відродження кінця XVI – початку XVII ст.» автор аналізує
діяльність та творчість видатного українського письменника-полеміста, вченого-філолога і церковного
діяча М. Смотрицького [10]. Характеризуючи біографічні дані полеміста, його творчий шлях та місце,
яке займав М. Смотрицький у конфесійній і політичній боротьбі, П. Кралюк зауважує, що проблеми, на
яких загострює увагу полеміст у своїй творчості, а саме про розкол української нації, залишаються акту-
альними на сьогодні.
Характеристику полемічній літературі кінця XVI – першої половини XVII ст. на базі наукових до-
сліджень представників Київської Духовної Академії надає Г. Охріменко [12, с. 23]. Розглядаючи осно-
вні аспекти науково-предметного значення полемічної літератури та аналізуючи змістово-тематичне на-
повнення релігійної полеміки, дослідниця обґрунтовує причини розподілу полеміки на тенденційну та
об’єктивну. Г. Охріменко також розглядає основні морально-релігійні проблеми, що висвітлюються у
православно-католицькій полеміці кінця XVI століття в умовах укладення Берестейської унії 1596 р.
Згідно з трактуванням терміна українським радянським енциклопедичним словником за редакцією
М. Бажана, полемічна література – це церковно-теологічна і публіцистична література, яка одержала роз-
виток у XVI – XVII ст. в Україні та Білорусі та спрямована проти спроб інших конфесій поширити свій
вплив на православне населення [17].
Тобто полемічною літературою можна називати лише ті церковно-теологічні і публіцистичні твори,
що написані у конкретний період (а саме: XVI–XVII ст.) та на визначену тематику (захист православ’я
від інших релігійних течій). Наведене трактування поняття перегукується із класичним підходом хроно-
логічного визначення полемічної літератури – сукупність творів теологічно-церковного характеру кінця
XVI – початку XVII ст.
Українська дослідниця риторики полемічної літератури кінця XVI – початку XVII ст. Н. Поплавська
зазначає, що полемічні твори виразно презентують оригінальну жанрову систему тодішнього вітчизня-
ного письменства, з усією повнотою віддзеркалюють інтелектуальний рівень суспільства на зламі XVI
і XVII ст., світогляд авторів і читачів [14, с. 35]. Дослідниця наголошує, що саме полемічна література
перебирає на себе певною мірою функції як ораторського проповідництва, так і історичних літописів.
Радянська спадщина трактує полемічну літературу як літературну творчість церковно-теологічного і
художньо-публіцистичного характеру в Україні в XVI-XVII ст. [9, с. 141], яка виникла на ґрунті релігій-
но-політичної боротьби і літературних суперечок, полеміки між католицько-уніатськими і православни-
ми письменниками в зв’язку з агресивним наступом Ватикану та Брестською церковною унією.
Таким чином, акцент на церковно-релігійному характері полемічної літератури дозволяє розглядати її
як окремий жанр релігійної літератури, що має певні характеристики та особливості і повинна вивчатись
з огляду не лише на теологічні догми та норми, але й враховувати соціально-політичну ситуацію, що
склалась в Україні у кінці XVI – на початку XVII ст.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-22-320.jpg)
![ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
23
Особливості щодо вивчення полемічної літератури у радянський період були озвучені І. Єрьоміним:
«Завдання історика: за богословсько-догматичним спором, спором про віру православних полемістів з
римо-католицькими, підслухати його справжнє суспільне звучання, збагнути його об’єктивний суспіль-
но-політичний сенс» [15, с. 170]. Уважалось, що богословська полеміка не може бути самоцінною як
інтелектуальний феномен. У радянській історіографії не було проведено ґрунтовного дослідження та
узагальнення полемічного процесу XVI-XVII ст., всі наукові доробки того часу мали здебільшого описо-
вий чи популяризаторський характер.
Радянський літературознавець С. Маслов доводить, що зростання інтересу до створення творів по-
лемічного характеру було наслідком загострення протягом XVI ст. в Західній Європі міжконфесійних
конфліктів, які сягнули і українських земель [11, с. 201]. Дослідник означив їх «культурно-національним
явищем, в якому релігійні зрушення були виявом значущих, основоположних культурних, національ-
но-політичних подій», а роль літератури періоду раннього українського бароко, зокрема і полемічної,
зводилась саме до віддзеркалення цих подій та зрушень.
Таке твердження підтверджується сучасними академічними визначеннями поняття «полемічної лі-
тератури». За визначенням енциклопедії українознавства, що видана під редакцією професора В. Кубі-
йовича в США, полемічна література – це літературно-публіцистична творчість церковно-релігійного
і національно-політичного змісту кінця XVI – початку XVII ст., що виникла на західноукраїнських та
білоруських землях в умовах віросповідної боротьби [6].
Досить поширеним трактування полемічної літератури є визначення, що полемічна література – це
підбірка текстів різних авторів, у яких обговорюються проблемні питання релігійної дискусії між като-
лицькою та православною церквами з метою їхнього об’єднання [5]. У наукових доробках дослідників
полемічна література часто трактується лише з філологічного підходу, як літературна творчість церков-
но-теологічного і художньо-публіцистичного характеру. Науковці, що послуговуються таким визначен-
ням не виділяють окремі хронологічні межі полемічної прози, не акцентують значної уваги на жанровій
специфіці текстів та змістовому наповненні творів.
Про місце полемічної прози у структурі руської літератури другої половини XVI століття зазначає і
О. Архангельський, історик та літературознавець кінця ХІХ ст. [1, с. 82]. Дослідник руської словесності
зазначає, що в кінці XVI ст. література була майже виключно духовною, таким чином, полемічний твір
був своєрідним синтезом текстових фрагментів із богослужебних книг, Святого Письма, творів Отців
Церкви, духовної, морально-навчальної літератури та власних надбань автора, сформованих на захист
певних переконань чи на спростування позицій опонентів.
Одним із перших, хто зробив спробу визначити часові межі та здійснити періодизацію в полемічній
літературі за її змістовим параметром був автор студій про «Палінодію Захарія Копистецького» В. З. За-
витневич [7, с. 231]. Він виділив у розвитку полемічного письменства два періоди: 1) твори до серед-
ини XVIІ ст., коли полемісти опрацьовували переважно історичні сюжети та 2) твори другої половини
XVIІ – початку XVIІІ ст., коли перевага надавалася богословським рефлексіям.
Звісно ж, запропонована періодизація основними недоліками має неретельно прописані часові межі,
занадто загальний огляд характеру змісту творів і відсутність будь-яких згадок про авторство та геогра-
фічний ареал створення та поширення полемічних пам’яток.
Найбільш доречною є періодизація, запропонована М. Сумцовим у його нарисі «Характеристика юж-
норусской литературы семнадцатаго вька» (Київ, 1885) [16, с. 12]. Таким чином, у історії південно-західної
російської полемічної літератури кінця XVI – початку XVII ст. можна виділити такі два значних періоди:
1) греко-слов’янський період – охоплює час від 80-х років XVI ст. до 30-х років XVII ст. Центром
наукового та полемічного руху є греко-слов’янські братські центри. Наукова освіта складалась голо-
вним чином з вивчення грецької і слов’янської мови і в ґрунтовному ознайомленні з богослов’ям. Голо-
вними просвітницькими центрами були Острозьке (1580), Львівське (1586), Віленське і Київське брат-
ства (1588). Перевага грецької мови перед латинською, церковнослов’янською і малоросійською поряд
із польською виражається у всезагальній схильності надавати полемічним творам грецьких заголовків
(Апокрисис, Антиризис, Тренос, Палінодія), в складанні більшості творів на церковнослов’янській мові
і в появі творів майже народних за змістом і мовою.
Православні письменники кінця XVI ст. в принципі відмовлялися від прямої боротьби з латино-уні-
атськими письменниками і обмежилися лише простими виправданнями православної церкви від обви-
нувачень, вчені початку XVII ст. щодо своїх противників займали стійку оборонну позицію і навіть діяли
з наступом.
2) другий період охоплює час від 30-х до кінця 80-х років XVII ст. Центром наукового руху стає Киє-
во-Могилянський колегіум. Полемічна література характеризується перевагою в полеміці богословсько-
го елементу над історичним, в розвитку штучної схоластичної проповіді, в перевазі польської мови над
церковнослов’янською.
Запропонована періодизація історії полемічної літератури існує і в сучасній історіографії й активно
використовується сучасними дослідниками полемічного письменства періоду «раннього бароко», зокре-](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-23-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
24
ма, активно пропагується І. Шевченком в його дослідженні «Релігійна полемічна література в україн-
сько-білоруських землях у XVI-XVII ст.» [19, с. 53].
Висновок. Отже, історіографія дослідження полемічної літератури і на сьогодні залишається акту-
альною, та є недостатньо дослідженою у царині наукового пошуку та викликає інтерес дослідників і фа-
хівців фундаментальних і гуманітарних наук. Багатогранність трактування базового поняття «полемічна
література» зумовлена насамперед специфікою філософського, теологічного, філологічного підходів
щодо використання та характеристики особливостей терміна.
Однак, узагальнюючи аспекти зазначених підходів, можна зробити висновок, що полемічною літе-
ратурою вважаються церковно-теологічні та публіцистичні твори, які набули свого розвитку у XVI –
XVII ст. в Україні та Білорусі та спрямовані проти намагань інших конфесій поширити релігійні норми
та догми на православне населення.
Варто також додати про відсутність єдиної уніфікованої класифікації полемічної літератури, а найбільш
доречною та поширеною у наукових працях є періодизація, запропонована М. Сумцовим, за якою полеміч-
не письмо поділяється на два основні періоди: греко-слов’янський період, що охоплює час від 80-х років
XVI ст. до 30-х років XVII ст. та період, що охоплює час від 30-х до кінця 80-х років XVII ст.
Перспективи подальших досліджень полягають у розробленні методично обґрунтованого підходу
щодо трактування, вивчення та аналізу полемічних текстів кін. XVI – пер. пол. XVII ст., який враховува-
тиме специфіку написання твору та його інформаційно-психологічну складову.
Література:
1. Архангельский А. С. Очерки из истории западнорусской литературы ХVІ–ХVІІ вв. Борьба с католичеством
и западнорусская литература конца ХVІ – первой половины ХVІІ вв. [Текст] / А. С. Архангельский. – Т. І-ІІ. – М. :
Университетская типография, 1888. – С.80-119.
2. Бабич С. Література полемічна українсько-білоруська [Текст] / С. Бабич // Острозька академія XVI-XVII
століття: енцикл. вид. / гол. ред. кол. проф. І. Д. Пасічник. – Острог, 2008. – С. 180-183.
3. Возняк М. С. Історія української літератури [Текст]: моногр. / М. С. Возняк. – Львів: Світ, 1994. – 560 с.
4. Грушевський М. С. Культурно-національний рух на Україні в XVI – XVII віці [Текст] // М. С. Грушевський.
– Духовна Україна (Збірка творів). – К, 1994. – С. 136-255.
5. Довідник з історії України. [Текст] / за ред. І. Підкови та Р. Шуста. – К.: Генеза, 1993. – С. 867.
6. Енциклопедія Українознавства [Текст] = Encyclopedia of Ukraine: слов. ч. / гол. ред. проф. В. Кубійович. –
Париж; Нью-Йорк: Наукове товариство ім. Т. Шевченка, 1970. – Т.6. – С. 2005-2400.
7. Завитневич В. З. О значеніи западно-русской богословско-полемической литеруры конца XVI и начала XVII
и мьсть, занимаемомь въ ней, палінодіей Захаріи Копыстенскаго [Текст] / В. З. Завитневич. – Христианское чте-
ние. – 1884. – № 1-2. – С. 225-238.
8. Зема В. Є . Полеміко-догматичні збірки XVI – початку XVII ст. [Текст] / В. Є. Зема // Український істор.
журнал: наук. журн. / гол. ред. В. Смолій. – 2001. – № 5. – С. 43-74.
9. Квасюк Л.В. Генеза та історико-культурні умови виникнення української полемічної літератури XVI-XVII
століття// Історія релігій в Україні: Науковий щорічник 2008.- Книга ІІ.- Л.: Колос, 2008.- С.141-149
10. Кралюк П.М. Духовні пошуки Мелетія Смотрицького [Текст] : моногр. / П.М. Кралюк. – К.: Український
центр духовної культури, 1997. – 192 с. – (Духовні скарби Укараїни).
11. Маслов С. І. Культурно-національне відродження на Україні в кінці XVI і першій половині XVII ст.
[Текст] / С. І. Маслов // Матеріали до вивчення історії української літератури : редкол.: акад. О. І. Білецький,
проф. П. М. Попов, доц. Н. Й. Жук та ін. – К.: Вид-во «Радянська школа», 1959. – Т.1. Давня українська література.
Доба феодалізму до кінця XVIII ст. – С. 198-212.
12. Охріменко, Г.В. Релігійно-моральний аспект в українській полемічній літературі кінця XVI – початку XVII
століття: історико-культурні передумови формування [Текст] /Г. В. Охріменко // Науковий вісник РДГУ. Історичні
науки. Випуск 8. – Рівне. – 2009. – С. 21-27
13. Пашук А. Українська церква і незалежність України [Текст] : моногр. / А. Пашук; рец.: М. Кашуба, М. Бра-
тасюк, І. Захара. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003. – 364 с.
14. Поплавська Н. М. Полемісти. Риторика. Переконування (Українська полемічно-публіцистична проза кінця
XVI – початку XVII ст.) [Текст]: моногр. / Н. М. Поплавська; рец.: д. філол. н. М. М. Сулима, д. філол. н., проф.
В. І. Шкляр, д. філол. н. проф. Б. С. Криса. – Тернопіль: ТНПУ, 2007. – 379 с.
15. Савченко С. В. Полемічна література XVI-XVII ст. в українській історіографії [Текст] / С. В. Савченко //
Український історичний журнал / гол. ред. В. А. Смолій. – 2007. – № 5. – С. 158-174.
16. Сумцов Н.О. Характеристика южнорусской литературы семнадцатаго вька. [Текст] / Н. О. Сумцов. – Кіевь:
Изданіе редакціи «Кіевской старины», 1885. – 18 с.
17. Український радянський енциклопедичний словник [Текст]: в 3-х томах, т. 2: Кабарда-Полюддя / гол. ред.
М.П. Бажан. – К.: Головна редакція української радянської енциклопедії АН УРСР, 1967. – C. 844.
18. Флоря Б. Н. Осмысление конфликтов, вызванных Брестской унией 1596 г. верхами [Текст] / Б. Н. Флоря. –
М., 1998. – С. 82.
19. Шевченко І. Релігійна полемічна література в українсько-білоруських землях у XVI-XVII ст. [Електронний
ресурс] / І. Шевченко. – Режим доступу:www.URL:http://litopys.org.ua/ishevch/ishev12.htm. – С. 45-58. – Заголовок
з екрану.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-24-320.jpg)
![ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
25
УДК 159.9
Kopaliani Kakhi,
PhD in Psychology, Georgia
Motivational Features of The Psychology of Testimony
The paper deals with the different motives on which the witness’s testimony is based on
during the questioning process. Every witness as an individual, has a certain attitude towards
such social event, as a crime. This attitude is mostly reflected in the motivation of giving
testimony. Accordingly, the fact who the witness is, what kind of life and behaviour principles
he/she has, is a matter of essential importance for psychological assessment of testimony.
Key words: Purpose of behavior, Motive, Testimony motive, Ways of establishing motives
of giving testimony, Questioning process, Questioning conditions, Credibility of the testimony.
კოპალიანი კახი,
ფსიქოლოგიის დოქტორი,
სოხუმის სახელმწიფო უნივერსიტეტის ასოცირებული პროფესორი,
საქართველო
ჩვენების ფსიქოლოგიის მოტივაციური თავისებურებები
ანოტაცია
ნაშრომში განხილულია, დაკითხვის პროცესში მოწმის მიერ ჩვენების მიცემის საფუძვლად
მდებარე განსხვავებული მოტივები. საუბარია ჩვენების მოტივების დამდგენი ხერხების შესახებ,
რითაც განისაზღვრება დასაკითხი პირის ქცევის მოტივები. დეტალურად არის აღწერილი
გამომძიებლის მიერ მოწმისათვის სუბიექტურად მისაღები გარემოს შექმნისა და გამომძიებელსა
და მოწმეს შორის თანამშრომლობის ტიპის ურთიერთობის ჩამოყალიბების მნიშვნელობა.
ასევე ხაზგასმულია ჩვენების ჩამოყალიბების პროცესში, იმ სპეციფიკური თავისებურებების
გათვალისწინების მნიშვნელობა, რომლებიც ვლინდება სამართლებრივ საქმესთან ხვადასხვაგვარ
დამოკიდებულებაში მყოფ და ფსიქიკურად ერთიმეორისაგან განსხვავებულ პირებთან.
საკვანძო სიტყვები
ქცევის მიზანი, მოტივი, ჩვენების მოტივი, ჩვენების მოტივების დამდგენი ხერხები, დაკითხვის
პროცესი, დაკითხვის პირობები, ჩვენების სანდოობა.
ყოველგვარ აქტივობას განახორციელებს სრულიად გარკვეული ქცევის სუბიექტი, მოცემული
ქცევის კონკრეტული მიზანდასახულებიდან გამომდინარე. შესაბამისად ყოველ ქცევას
აქვს გარკვეული მიზანი, რომლის მიღწევასაც სუბიექტი გადაწყვეტილების მიღების დროს
ითვალისწინებს. გადაწყვეტილება სუბიექტს გარკვეულ მოსაზრებათა ანუ მოტივთა საფუძველზე
გამოაქვს.
მოწმის ჩვენება ისევე, როგორც ნებისმიერი სხვა ქცევა შესაბამის მოტივაციურ საფუძველზე
აღმოცენდება. მოტივი წარმოადგენს ქცევის ფსიქოლოგიურ საბუთს, ანუ სუბიექტის პასუხს
საკუთარი თავისადმი დასმულ კითხვაზე, თუ რატომ უნდა იზრუნოს მან ასეთი მიზნის მიღწევაზე,
რა მნიშვნელობა ანუ ღირებულება ექნება ასეთი ქცევის შედეგებს მისთვის [6]. ჩვენების მისაცემად
მოწმისდაკითხვაზეგამოცხადებისმოტივისხვადასხვაშინაარსისშეიძლებაიყოს.თუმცაიშვიათია
შემთხვევები,როდესაცმოწმეებიჩვენებისმისაცემად,მხოლოდიმისგამოცხადდებიანდაკითხვაზე,
რომ ეს მათი მოვალეობაა, რომლის შესრულება მათ სიამოვნებასაც ანიჭებს. სინამდვილეში,
როგორც ცხოვრებისეული დაკვირვება გვიჩვენებს, ადამიანთა უმრავლესობისათვის, მოწმის
როლში გამოსვლის ძირითად მოტივს წარმოადგენს კანონისმიერი იძულება, შეასრულოს თავისი
მოქალაქეობრივი მოვალეობა. შესაბამისად მოწმეთა უმრავლესობისათვის, ჩვენების მიცემა არის
კანონის მოთხოვნებით მოტივირებული ქცევა.
რაც შეეხება დაკითხვას, მისი მიზანია სრული და ობიექტური სინამდვილის გამომხატველი
ჩვენების მიღება, რომლის მისაღწევად სხვადასხვა ფსიქოლოგიური ხერხები გამოიყენება, მათ
შორისაა ჩვენების მოტივების დამდგენი ხერხები. ესაა კითხვების სერია, რითაც განისაზღვრება
დასაკითხი პირის ქცევის მოტივები. დაკითხვის დროს, როდესაც მოწმე ჩვენებას იძლევა მისი
მოტივაცია ამ პროცესში ჩვეულებრივ ვლინდება. თუმცა აღსანიშნავია ისიც, რომ ხშირადაა ისეთი
შემთხვევები, როდესაც «გულწრფელი« ჩვენების მიღმა იმალება მოწმის მიერ მოფიქრებული
პოზიცია, რომლის მიზანია გამომძიებლის შეცდომაში შეყვანა [3].
მოწმის ჩვენების შესწავლისას არსებითი ყურადღება დაეთმო კითხვების დასმის და ინტერვიუს
ჩატარების კავშირს მოწმის მიერ ფაქტების აღდგენის სისწორესა და სისრულესთან. მოწმეთა
ინტერვიუირების თავისებურებანი (ინტერვიუს აგების წესი, შეკითხვების ტიპი – შეცდომაში](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-25-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
26
შემყვანი კითხვები, განმეორებითი კითხვები და სხვა) განაპირობებს იმას, თუ რამდენად ზუსტ და
ამომწურავ ინფორმაციას იძლევიან ისინი მომხდარის შესახებ [4].
ძალიან ეფექტური გამოდგა მეთოდები, რომელთა მეშვეობითაც ხდება მოწმის მიერ მოცემული
სწორი პასუხების რაოდენობის გაზრდა და მცდარი პასუხების მინიმუმზე დაყვანა. ასევე
საკმაოდ პოპულარულია ე.წ. «კოგნიტური ინტერვიუს« მეთოდი [8], რომელიც ფიშერმა და მისმა
თანაავტორებმა კოგნიტური ფსიქოლოგიის ძირითად პრინციპებზე დაყრდნობით შეიმუშავეს,
სადაც ძირითადი ელემენტია კონტექსტის აღდგენა. «კოგნიტური ინტერვიუ« დაახლოებით 25-
30%-ით უფრო ზუსტ ინფორმაციას იძლევა, ვიდრე სტანდარტული ინტერვიუ [7].
როგორც ზემოთ აღვნიშნეთ მოწმეთა უმრავლესობისათვის, ჩვენების მიცემა არის კანონის
მოთხოვნებით მოტივირებული ქცევა. დაახლოებით ასეთ მოტივაციურ ფონზე იწყება
გამომძიებლისა და მოწმის ურთიერთობა. ამ თვალსაზრისით, გამომძიებლის უპირველეს ამოცანას
დაკითხვის ისეთი სიტუაციის შექმნა შეადგენს, რომელიც მოწმისათვის ჩვენების მიცემის ქცევას
სუბიექტურად უფრო მისაღებს გახდის და უზრუნველყოფს ურთიერთობის ისეთი ფორმის
დამყარებას, როგორიც თანამშრომლობაა.
პირობები, რომელიც დაკითხვაზე უნდა შექმნას გამომძიებელმა დასაკითხი პირისათვის,
კარგად არის აღწერილი ი. ამინოვის მიერ. ამ ავტორის თანახმად გამომძიებლის ქცევის მიმართ
წაყენებული მოთხოვნები ასეთია. სახელდობრ, მან უნდა:
• მოქნილად გაითვალიოსწინოს დასაკითხის პიროვნული თავისებურებები, მოიქცეს
კორექტულად, მაღალ კულტურულ დონეზე;
• განჭვრიტოს დასაკითხის აქტუალიზებული მოთხოვნები, გაითვალისწინოს მისი ფსიქიკური
მდგომერეობა;
• არ გამოამჟღავნოს ისეთი რამ, რამაც შეიძლება გამოიწვიოს დასაკითხის მკვეთრად უარყოფითი
დამოკიდებულება გამომძიებლის მიმართ;
• პირველ პლანზე წამოსწიოს ის გარემოება, რითაც დაინტერესებულია დასაკითხი პირი;
• დაეყრდნოს დასაკითხი პირის დადებით პიროვნულ თვისებებს, განსაკუთრებით იმას, რასაც
დიდად აფასებს თავად დასაკითხი;
• იცოდეს და გამოიყენოს დასაკითხის ბიოგრაფიიდან მეტად არსებითი ეპიზოდები;
• გადალახოს საკუთარი უარყოფითი დამოკიდებულება დასაკითხის მიმართ, არ დაუშვას მის
მიმართ გულგრილი მოპყრობა;
• ყურადღებით მოექცეს ყველა ჩვენებას, მიუხედავად მათი სიმართლისა, თავი შეიკავოს
ექსპრესიული გამოვლენებისგან (აღტაცება, სიხარული, გამოხატულმა ჟესტებმა, მიმიკამ შეიძლება
გამოიწვიოს შთაგონებითი ზემოქმედება ან დასაკითხ პირს მიაწოდოს გარკვეული ინფორმაცია)
[1].
პირველ რიგში, დაკითხვის პროცესში მოწმესა და გამომძიებელს შორის საჭიროა მოიხსნას
ყოველგვარი უნდობლობა და განიმუხტოს ემოციური დაძაბულობა, რომელიც, როგორც ითქვა,
მოწმისათვის სრულიად ბუნებრივ განცდას წარმოადგენს, ასევე ბუნებრივია შეცდომები და
ლოგიკურიწინააღმდეგობებიმოწმისმონათხრობში.ასეთიბუნდოვანისაკითხებითანდათანობით
უნდა გაირკვეს. მოწმეს დახმარება უნდა გავუწიოთ მოვლენათა სწორად აღდგენაში და
ყოველმხრივ ვაგრძნობინოთ, რომ მისგანაც დახმარებას მოველით, რასაც ძალიან ვაფასებთ.
წინააღმდეგ შემთხვევაში, მოწმე უფრო მეტად ჩაიკეტება თავის თავში და გვეტყვის მხოლოდ
იმდენს, რამდენსაც სიტუაციურად ჩათვლის საჭიროდ. ხოლო, თუ იგი ხედავს, რომ ჩვენ მას არ
ვენდობით, სწორ ინფორმაციაშიც ეჭვი შეგვაქვს და მის პიროვნებას სათანადო პატივისცემით
არ ვეპყრობით, თანამშრომლობის ნაცვლად, შესაძლოა დაპირისპირების (კონფლიქტის) ტიპის
ურთიერთობა მივიღოთ.
მოწმესთან გულითად დამოკიდებულებასთან ერთად, გამომძიებელი სიმპათიას უნდა
იწვევდეს თავისი კომპეტენტურობით, საუბრის ძალდაუტანებელი მანერით, წესრიგიანობით და
თვით გარეგნობის მთელი რიგი პარამეტრებით. რაც მთავარია, მოწმე უნდა გრძნობდეს, რომ მას
აღიქვამენ, როგორც თავისთავადი ღირებულების მქონე პიროვნებას. მეორე მხრივ, გულითადობისა
და თანასწორი ურთიერთობისაკენ მისწრაფება არ უნდა გადაიზარდოს ყალბ ფამილარობაში და
პირმოთნეობაში. ჩვენების მიცემის მოტივაცია მნიშვნელოვნად ძლიერდება მაშინ, როდესაც, მოწმე
ხვდება, რომ გამომძიებელი პროფესიონალურადაა დაინტერესებული მხოლოდ ჭეშმარიტების
დადგენით და ნამდვილად ღირს ამ საქმეში მისთვის დახმარების გაწევა.
არის შემთხვევები, როდესაც მოწმე ყოყმანობს, ვერ გადაუწყვეტია თქვას თუ არა ყველაფერი,
რაც იცის, ვერ რისკავს პასუხისმგებლობის თავის თავზე აღებას. ასეთ შემთხვევაში გამომძიებელმა
მოწმეს უნდა გაუწიოს ფსიქოლოგიური დახმარება და გამონახოს ისეთი გზა, რომლითაც
მოწმეს წაახალისებს ამომწურავი ინფორმაციის მიწოდებაში. გარკვეულ პირობებში შეიძლება
მივმართოთ მოწმეზე ფსიქოლოგიური ზემოქმედების ისეთ საშუალებებსაც, რომლებიც
კანონითაა დაშვებული, მაგრამ დიდი სიფრთხილეა საჭირო, რომ ფსიქოლოგიური დახმარება
თუ ზემოქმედება არ გადაიზარდოს კანონით აკრძალულ, ფსიქოლოგიურ ზეწოლაში. კანონი
კრძალავს ჩვენების გამოძალვას ისეთი ფსიქოლოგიური ძალადობით, როგორიცაა მუქარა, შანტაჟი,](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-26-320.jpg)
![ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
27
მოტყუება, უსაფუძვლო დაპირებანი, სარგებლობა პიროვნების უცოდინრობით, ემოციური
გაუწონასწორებლობით და სხვა ფსიქიკური ნაკლოვანებით.
კონკრეტულიდასაკითხიპირისსუბიექტურიდამოკიდებულებაიმკონკრეტულსამართლებრივ
საქმესთან, რომლის შესახებაც ჩვენებას იძლევა, უმეტესწილად გარეგნულადაც გამოიხატება
შესაბამის ემოციებთან დაკავშირებული ფსიქო-სომატური რეაქციების სახით (არტერიული წნევის
მომატება, გაწითლება ან გაფითრება, ცახცახი, ხმის ტემბრის შეცვლა და სხვა). ასეთი რეაქციების
«დაჭერაც«, მნიშვნელოვან ინფორმაციას მოგვცემს დასაკითხი პირისა და საქმის ზოგიერთ
გარემოებათა შესახებ [2]. აღსანიშნავია ის ფაქტი, რომ ძალზე დიდი ხანია, რაც კრიმინოლოგიურ
პრობლემებზემომუშავემეცნიერებითავსიმტვრევენისეთმეთოდთასისტემისშექმნაზე,რომელიც
შეგვაძლებინებს დაკითხვის პროცესში სუბიექტის ფარული განცდების გამოცნობას. ამისათვის
ფართოდ იყენებენ სპეციალურ აპარატს, პოლიგრაფს ანუ «სიცრუის დეტექტორს«. გამოსაკვლევ
პირს, სხეულის სათანადო უბნებზე მიამაგრებენ ელექტროდებს გარკვეულ სომატურ რეაქციათა
(გულისცემის რიტმი, სუნთქვა, არტერიული წნევა, კანის ელექტროგამტარობა) გასაზომად და
პოლიქრაფი იწერს მათ მონაცემებს. ამ პარამეტრთა საწყისი მდგომარეობის დადგენის შემდეგ
ცდისპირს აძლევენ ისეთ კითხვებს, რომლებიც ნეიტრალურია შემთხვევითი პიროვნებისათვის
და გარკვეული სუბიექტური მნიშვნელობის მქონეა სამქმესთან დაკავშირებული პირისათვის. ამ
უკანასკნელის შინაგანი მღელვარება (თუ იგი რაიმეს მალავს ან ცრუობს) აისახება პოლიგრაფზე.
როგორც წესი, ამ მეთოდსაც ყავს მომხრეები და მოწინააღმდეგეები. მისი კრიტიკოსების
ნამდვილად ანგარიშგასაწევ არგუმენტს წარმოადგენს ის გარემოება, რომ დაკითხვის სიტუაციაში
მოხვედრილი შემთხვევითი ადამიანიც უმეტესწილად საკმაოდ მძაფრ ემოციურ მღელვარებას
განიცდის და ისეთ ფსიქოსომატურ რეაქციებს ავლენს, რომელბსაც პოლიგრაფი სიცრუის
მაჩვევენბლად აფიქსირებს. მეორეს მხრივ, გამოცდილი დამნაშავეები, ნებისყოფის ძალით,
ახერხებენ საკუთარი ფსიქიკური განცდების და შესაბამისი ფიზიოლოგიური პროცესების ისეთ
კონტროლს, რომ პოლიგრაფიც უძლურია რაიმე მნიშვნელოვანი ცვლილება დააფიქსიროს.
თავად პოლიგრაფისტების აზრით, მათი მეთოდი სანდოა 90%-ით, ამავე მეთოდის დასაცავად
მიუთითებენ იმ გარემოებაზეც, რომ ზოგიერთ დამნაშავესა და ცრუ მოწმეს თავად აპარატურის
გამოცდის სიტუაცია აიძულებს ილაპარაკოს სიმართლე, რადგან ბრმადაა დარწმუნებული
პოლიგრაფის უსაზღვრო შესაძლებლობებში.
მოკლედ, ასეა თუ ისე, უნდა გახსოვდეს, რომ დაკითხვის მსვლელობისას, გამომძიებლის
ყველა მოქმედება, განსაკუთრებით კი ისეთი რეაქციები, რომლებიც მიწოდებულ ცნობებთან მის
ემოციურ დამოკიდებულაბას გამოხატავს, ძლიერ ზემოქმედებას ახდენს მოწმეზე. სოციალური
ფსიქოლოგიიდანცნობილია,რომკითხვა-პასუხისპირობებში,ადამიანთაუმრავლესობაამჟღავნებს
მიდრეკილებას, თანამოსაუბრეში დადებითი ემოციების გამომწვევი პასუხების გამრავლებასა
და უარყოფითი ემოციების გამომწვევი პასუხების შემცირებისაკენ [5]. ეს ფსიქოლოგიური
კანონზომიერება, თუ იგი თავიდანვე არ იქნა გათვალისწინებული და გამორიცხული,
ჩვეულებრივად ამოქმედდება გამომძიებლისა და მოწმის ურთიერთობის პროცესშიც ორივე
მხარისათვისშეუმჩნევლად,რისშედეგსაცწარმოადგენსის,რომხშირადგამომძიებელიღებულობს
არა ობიექტურ, არამედ საკუთარი ვარაუდების დამადასტურებელ ცნობებს.
ყოველ მოწმეს, როგორც პიროვნებას, სრულიად გარკვეული დამოკიდებულება აქვს ისეთი
სოციალური მოვლენის მიმართ, როგორიც დანაშაულია. ეს დამოკიდებულება, ყველაზე ძლიერად,
ჩვენების მიცემის მოტივაციაში აისახება. შესაბამისად იმის გათვალისწინებას, თუ ვინაა მოწმე,
როგორია ამ პიროვნების ცხოვრებისა და ქცევის ძირითადი პრინციპები, არსებითი მნიშვნელობა
აქვს ჩვენების ფსიქოლოგიური შეფასებისათვის.
ამგვარად ჩვენების ჩამოყალიბების პროცესის ზოგადი დახასითებისას, მნიშვნელოვნია იმ
სპეციფიკურითავისებურებებისგათვალისწინება,რომლებიცვლინდებასამართლებრივსაქმესთან
ხვადასხვაგვარ დამოკიდებულებაში მყოფ და ფსიქიკურად ერთიმეორისაგან განსხვავებულ
პირებთან. ის ზოგადი კანონზომიერებები კი, რომლებიც ზემოთ დავახასიათედ ვფიქრობთ
აუცილებლად უნდა იქნეს გათვალისწინებული დაკითხვის ჩატარების პროცესში.
ლიტერატურა:
1. ამინოვი ი. იურიდიული ფსიქოლოგია. თბილისი 2014. გვ. 225-226.
2. მაღრაძე მ. ჩვენების ჩამოყალიბების პროცესი. ქუთაისი 2000.
3. მერაბიშვილი გ. ზოგადი და იურიდიული ფსიქოლოგია. თბილისი 1998 გვ. 184-185.
4. ნადარეიშვილი ვ. ჩხეიძე თ. სამართალი და ფსიქოლოგია. დიმიტრი უზნაძის სახელობის
ფსიქოლოგიის ინსტიტუტი. საქართველოს ფსიქოლოგიის მაცნე. თბილისი 2008, # 1. გვ. 150-153.
5. ნადირაშვილი შ. პიროვნების სოციალური ფსიქოლოგია. თბილისი 1975.
6. უზნაძე დ. ზოგადი ფსიქოლოგია. ტ. III-IV თბილისი 1998.
7. Gudjonsson G.& Clark N. K. Suggestibility in police interrogation:Asocial psychological model. Social Behaviour,
1, 1986, 83-104.
8. Friedman L. M.. The law and society movement. Stanford Law Review, 1986, 38. 763-780.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-27-320.jpg)
![УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ
31
редбачуваності в економіці, політиці, культурі. Синергетика показує, якими методами можна керувати
складністю поведінки системи, визначаючи параметри порядку складної системи, досліджуючи сталі
стадії поведінки складних дисипативних систем; будувати варіанти розвитку системи тощо. Отже, си-
нергетичний підхід в державному управлінні дозволяє розуміти спосіб узгодження різних шляхів вирі-
шення проблеми, забезпечуючи певний порядок в рамках структурної та функціональної самоорганізації
задля запобігання негативним тенденціям розвитку суспільства і держави.
Так, відповідно до положень синергетики, з одного боку, системна криза свідчить, що вичерпані
ресурси колишніх джерел розвитку відповідної системи і руйнівні процеси переважають, а з іншого,
дезорганізація створює нові можливості для нової організації, інтенсивного включення процесу само-
організації. Виникнення в Україні умов переходу від критичного до нормального режиму управління
актуалізувало необхідність визначення довгострокових перспектив держави, постановку обґрунтованих
цілей її розвитку, пошук нових загальнонаціональних ідей, навколо яких має згуртуватися суспільство
[1]. Фактично йдеться про формування стратегій стабільного розвитку суспільства та держави. В остан-
ньому випадку важливо розуміти, що реалізація стратегічних орієнтирів в аспекті забезпечення суспіль-
ної стабільності ґрунтується на виборі певної моделі взаємовідносин між державою і суспільством з
урахуванням наявної парадигми державного управління, її відповідності умовам суспільного розвитку
за конкретних хронологічних рамок, що дає змогу визначити ту парадигму, яка найбільше відповідає
стратегії забезпечення суспільної стабільності в перспективі.
З іншого боку, визначаючи стратегію розвитку суспільства, держава бере на себе зобов’язання ви-
робити державні документи відповідного спрямування, де будуть визначені найбільш важливі страте-
гічні пріоритети внутрішньої і зовнішньої політики, визначені та чітко розподілені функції управління
й контролю між державою та громадянським суспільством. Причому одним із головних шляхів забез-
печення суспільної стабільності є стабілізація основних сфері суспільного життя.
Так, для суспільних систем стабільність виражається в упорядкованих процесах в економіці, соці-
альному житті, політиці, культурі, яким, з одного боку, притаманні суперечливість та конфліктність, а
з іншого, вони регулюються сукупністю інститутів і відносин, перебуваючи у стані соціального поряд-
ку, що забезпечує поступальний розвиток всієї суспільної системи. Відтак, для запобігання подальшій
деморалізації українського суспільства й оздоровлення моральної атмосфери країни необхідно вжити
комплекс заходів як конструктивного, так і заборонно-обмежувального характеру.
Політична нестабільність держави гальмує життєво важливі зрушення в економіці, ускладнює про-
цеси динамічного розвитку суспільства. В найбільш загальному плані політична стабільність є однією
з найважливіших умов зміцнення позицій держави у світі. Власне, головним стабілізаційним чинником
політичного рівня управління повинна виступати політика, яка здійснюється громадянами й для грома-
дян на принципах демократичного та правового діалогу, оскільки політична стабільність забезпечує ста-
більність соціально-економічної сфери, зниження соціальної напруги, запобігає розвитку деструктивних
соціальних конфліктів.
Враховуючи винятково важливу роль політичної стабільності в процесі забезпечення суспільної ста-
більності, механізми її досягнення повинні спиратися на систему загальнодержавних цінностей, держав-
ницьку ідеологію, громадянське суспільство та довіру з боку громадськості, оскільки нестабільність по-
літичного рівня призводить до неспроможності влади контролювати й підтримувати на належному рівні
економічні показники розвитку держави, передбачати можливі спади в економіці та прогнозувати шляхи
подолання економічних негараздів. Основними показниками передбачуваного економічного спаду буде
порушення сталості основних макро- та мікроекономічних показників.
В основі забезпечення соціально-економічної стабільності роль державного управління розкрива-
ється на декількох рівнях [2]: глобалізація управлінської діяльності (розширення й поглиблення між-
народних зв’язків у сфері інвестицій, виробництва, постачання та збуту, фінансів, науково-технічно-
го прогресу, освіти, що призведе до всеохоплюючих глобальних масштабів вітчизняної економіки на
світовій арені), лібералізація вітчизняної економіки та міжнародної економічної діяльності (усунення
перешкод на шляху міжнародного руху товарів і послуг, об’єктів інтелектуальної діяльності й капіталу),
регіоналізація економіки (формування міждержавних об’єднань, що передбачає створення привабливих
умов для розвитку економічних зв’язків), інформатизація економіки (максимально широке використан-
ня комп’ютерних систем, телекомунікацій в сучасній економіці, науці, освіті, культурі) тощо. Одним з
найбільш суттєвих викликів для сучасної української економіки є посилення глобальної конкуренції,
яка охоплює як традиційні ринки, так і залучає до цього процесу системи національного управління,
інноваційного розвитку тощо. Ця проблема підсилюється впливом динаміки технологічних змін, яка без-
посередньо пов’язана з інноваційним розвитком, станом розвитку людського капіталу, що розуміється в
якості основного фактора економічного розвитку, зменшенням ефективності ресурсного забезпечення,
що представляє внутрішній виклик економічному розвитку, має наслідком поширення системної кризи у
сфері економіки. Це потребує вироблення та впровадження в практику державного управління відповід-
них механізмів забезпечення суспільної стабільності.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-31-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
32
Вироблення та застосування ефективних механізмів управління з урахуванням внутрішніх та зовніш-
ніх впливів є метою системи державного управління. Найважливішим завданням на виконання цієї мети
є знаходження оптимального балансу між відкритістю (надто відкрита система призводить до руйнуван-
ня під дією зовнішніх впливів) та закритістю (максимальний рівень призводить до застою та деградації)
системи, тобто підтримка такого ступеня відкритості, який сприяє стабільності та розвитку суспільної
системи. Розвиток механізмів самоорганізації для системи державного управління означає підтримку
розвитку громадянського суспільства відповідно до критеріїв суспільних інтересів, що проявляється в
двох завданнях: створення належних умов для виникнення, формування та розвитку нових організа-
ційних форм, а також передбачення та запобігання зростанню небезпечних для суспільства форм [3].
Фактично, збереження стабільності системи та самоорганізації, спрямованої на розвиток системи, перед-
бачає поєднання механізмів державного управління в єдиний комплекс.
Реформування суспільства досить часто не відповідає критеріям суспільної стабільності й, відповідно,
виводить систему зі стану рівноваги замість підтримання її сталості. Важливою проблемою в цьому ас-
пекті є створення інноваційних методик визначення стану розвитку суспільства та імовірних шляхів його
стабілізації з урахуванням відповідності запропонованих напрямів критеріям стабільності суспільства.
В останньому випадку йдеться про необхідність розширювати предметну сферу самого державного
управління в теоретичному аспекті. Це дає можливість переосмислення методології державного управ-
ління й виходу за межі його класичної парадигми, утворюючи підґрунтя для теоретичного аналізу со-
ціальних явищ і процесів. Відтак, актуальними є питання методологічних розробок у сфері державного
управління, що звертаються до методології політичних наук, організаційної теорії та теорії організацій-
них структур, організаційної поведінки та лідерства, менеджменту людських ресурсів, адміністратив-
ного права, економічного аналізу тощо, які поступово адаптуються до вирішення завдань і проблем в
аспекті застосування теорії в реальній практиці державного управління.
Література:
1. Бакуменко В. Прийняття рішень в державному управлінні : навч. посібн. [у 2 ч.] / В. Бакуменко // Ч. 1. Тео-
ретико-методологічні засади. – К. : ВПЦ АМУ, 2010. – 276 с.
2. Єрохін С. Синергетична парадигма сучасної економічної теорії / С. Єрохін // Актуальні проблеми економі-
ки. – 2001. – № 1-2. – С. 4-17.
3. Шабров О. Политико-административное управление в Российской Федерации : состояние и актуальные
проблемы / О. Шабров // Власть. 2004. – № 11. – С. 9-17.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-32-320.jpg)
![УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ
33
УДК 351:002.8
Червякова Ольга Володимирівна,
кандидат наук із державного управління, Україна
Результати наукового дослідження механізмів
трансформації державного управління
в контексті суспільних змін
У статті узагальнено результати наукового дослідження механізмів трансфор-
мації державного управління в контексті суспільних змін, які відображають: аналіз
стану наукового доробку щодо механізмів трансформації державного управління в
контексті суспільних змін; теоретичне підґрунтя розвитку механізмів трансформації
державного управління в умовах суспільних змін; методологічні засади розвитку механізмів трансформації дер-
жавного управління в умовах суспільних змін; перспективні напрями та заходи щодо розвитку механізмів транс-
формації державного управління в умовах суспільних змін; оцінювання та визначення напрямів удосконалення
механізмів трансформації державного управління в Україні в контексті його самоорганізаційних можливостей.
Ключові слова: механізми державного управління, механізми трансформації державного управління, суспіль-
ні зміни, самоорганізаційні можливості.
Chervyakova Olga. The results of scientific research of public administration transformation mechanisms in
the context of social change
The paper generalized the results of scientific research of public administration transformation mechanisms in the
context of social change: the analyses of the scientific heritage of transformation mechanisms in public administration
in the context of social change; the theoretical basis of the development of transformation mechanisms in public
administration in terms of social change; methodological foundations for the development of transformation mechanisms
in public administration in terms of social change; perspective directions and measures for the development of
transformation mechanisms in public administration in terms of social change; assessment and identify areas to improve
the transformation mechanisms in public administration in Ukraine in the context of its self-organizational capabilities.
Keywords: mechanisms of public administration, the transformation mechanisms in public administration, social
changes, self-organizing capabilities.
Постановка проблеми. Для сучасного державного управління природним є вплив на нього численних тен-
денцій та процесів світового розвитку, які на сьогодні супроводжуються глибинно суттєвими суспільними зміна-
ми. Найбільш відомими й фундаментальними, тобто такими, що найбільше впивають на сучасний світ, є процеси
глобалізації.
Серед глобалізаційних впливів суттєво на розвиток України впливають інноватизація суспільства (формуван-
ня інноваційного суспільства), інформатизація суспільства (побудова інформаційного суспільства), активізація
участі громадськості (формування громадянського суспільства), забезпечення стійкого розвитку (формування
суспільства стійкого розвитку), інтеграційні процеси (євроінтеграція), демократизація суспільства, боротьба з
корупцією.
Зазначені вище напрями укупі утворюють стратегічний вектор суспільного розвитку за основними напрямами
глобалізаційного впливу – зовнішній, на відміну від напрямів забезпечення його реалізації шляхом реакції Укра-
їни на ці глобалізаційні впливи – внутрішній стратегічний вектор суспільного розвитку. Якщо маємо відставання
внутрішнього вектора суспільного розвитку від зовнішнього, то це свідчить про запізнілу реакцію країни на за-
значені глобалізаційні впливи.
У вітчизняній практиці державного управління при формуванні стратегій суспільного розвитку в контексті
глобалізаційних змін переважає підхід, який можна охарактеризувати як рефлексію керівництва країни (прези-
дента, уряду, парламенту) та відповідних центральних органів виконавчої влади на певні глобалізаційні впливи
та виклики шляхом прийняття відповідних окремих стратегічних документів. На сьогодні в Україні розроблено
низку стратегій (або їхніх проектів) національного та соціально-економічного розвитку за різними суспільними
сферами, галузями та відносинами. Особливе місце серед них займають стратегії – реакції держави на глобалі-
заційні впливи та виклики; а також державно-політичні документи, що висвітлюють трансформацію механізмів
державного управління.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. У науці розвиток трансформаційних механізмів державного
управління зазначені в працях відомих українських та зарубіжних учених, зокрема, В. Авер’янова, В. Бакуменка,
Д. Бостона, В. Волкової, Д. Гвішіані, В. Князєва, Н. Нижник, Р. Фатхурдинова, В. Форрестера, В. Цветкова та ін.
На особливу увагу серед них заслуговує робота відомого українського вченого В.М. Гейця, в якій розглядається
контекст змін державного управління в умовах світової кризи системного характеру. Але незважаючи на це, такі
соціальні системи як держава, регіон, галузь, місто, територіальна громада є багатопараметричними та дисипа-
тивними, що суттєво ускладнює розуміння процесів, які в них відбуваються, а відтак, й управління ними.
Інформаційнім джерелом для написання статті є результати наукового дослідження [1 – 58].](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-33-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
38
найвищий технологічний рівень, досягнутий у світовому розвитку; система ресурсних заходів зорієнтована на
рівень використання ресурсів, досягнутий у світовому розвитку; система методологічних і технічних навичок
сприяє ефективному використанню перспективних ідей, технологій та ресурсів при формуванні та застосуванні
механізмів трансформації державного управління; відбувається системна періодична корекція стратегічних ці-
лей розвитку, а відтак, і перегляд перспективно необхідних механізмів трансформації державного управління;
інноваційність є обов’язковим елементом суспільного розвитку та розвитку механізмів трансформації держав-
ного управління; відбувається дуже швидка реакція на систему глобалізаційних впливів з метою використання
можливих переваг. Охарактеризовано переваги наведеної перспективної моделі парадигми розвитку механізмів
трансформації державного управління в умовах суспільних змін.
18. В контексті впровадження інноваційної парадигми розвитку механізмів трансформації державного управ-
ління в умовах суспільних змін запропоновано низку науково-практичних рекомендацій, зокрема:
– при розробленні державних, регіональних та місцевих стратегій, прогнозів та планів розвитку державних та
регіональних політик, національних проектів, державних цільових програм, пропозицій державних бюджетних
заходів, інших державно-управлінських рішень виходити з принципу інноваційної обов’язковості шляхом вра-
хування та використання нових ідей (ідей розвитку), концепцій (основних напрямів розвитку), технологій розви-
тку, ресурсів розвитку, забезпечення належного управління їх реалізацією, в тому числі ведення моніторингу та
створення належних умов, формування відповідних впливів, спрямованих на досягнення розвитку;
– стратегії державного (регіонального, місцевого, територіального) розвитку доцільно приймати зразу на по-
чатку (перший рік) терміну перебування першої особи країни (регіону, території) у владі, вони мають бути об-
межені основними стратегічними напрямами державного (регіонального, місцевого, територіального) розвитку
та містити основні етапи реалізації (два, три середньострокові), що мають чітко відповідати певним державним
політикам;
– стратегії мають враховувати у своїй структурі всі основні чинники самоорганізаційної спроможності роз-
витку держави (регіону, галузі, міста тощо), а саме: діяльність суб’єкта, що інституційно забезпечує реалізацію
такої стратегії; різноманіття впливів суб’єкта на об’єкт державного управління; діяльність об’єкта державно-
го управління; систему моніторингу результатів реакції об’єкта державного управління на відповідні впливи
суб’єкта державного управління; умови; ідеї, що у стратегічних, державно-політичних та програмних докумен-
тах, як правило, представлені метою, цілями, принципами, підходами; технології, що забезпечують перетворення
цих ідей в очікувані результати; ресурси, що необхідні для реалізації впливів державного управління у суб’єкт-
об’єктних державно-управлінських відносинах;
– доцільно збільшити фінансову частку державних цільових програм у щорічних видатках державного бю-
джету країни, оскільки вони спрямовані на реалізацію пріоритетів розвитку країни, а також забезпечити щорічне,
а не вибіркове фінансування таких програм.
Література:
1. Червякова О.В. Механізми трансформації державного управління в умовах суспільних змін : Монографія /
О.В. Червякова. – К. : ТОВ «НВП» Інтерсервіс», 2015. – 390 с.
2. Державне управління : підручник : у 2 т. / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України ; Розділ 3. Ме-
тодологія державного управління : Ю.П. Супмін, О.Ю. Оболенський, В.Д. Бакуменко, Ю.В. Бакаєв, В.П. Козуб,
В.В. Корженко, В.Я. Малиновський, Н.М. Мельтюхова, П.М. Петровський, Н.Ф. Фоміцька, О.В. Червякова, С.В.
Штурхецький. – К. ; Дніпропетровськ : НАДУ, 2012. – Т.1. – 564с.
3. Бакуменко В.Д., Усаченко Л.М., Червякова О.В. Теоретичні засади державного управління : навч. посіб. /
В.Д. Бакуменко, Л.М. Усаченко, О.В. Червякова ; за заг. ред. Л. М. Усаченко. – К.: ТОВ «НВС «Інтерсервіс», 2013.
– 174 с.
4. Основи адміністративного менеджменту. В.Д. Бакуменко, Л.М. Усаченко, В.І. Тимцуник, О.В. Червякова; за
заг. ред. Л. М. Усаченко. – К.: ТОВ «НВС «Інтерсервіс», 2013. – 148 с.
5. Територіальна громада: управління розвитком : [моногр.] / Національна академія державного управління
при Президентові України Харківський регіональний інститут державного управління / Розділ 1. Теоретичні за-
сади розвитку територіальної громади ; 1.6. Трансформаційні тенденції місцевого самоврядування в умовах сус-
пільних змін : Червякова О.В. – Х.: Вид-во «Константа», 2013. – С. 52-62.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-38-320.jpg)
![УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ
39
UDK 35:002.5
Vasylyk Tetiana,
postgraduate, Ukraine
Shturkhetskyy Serhiy,
PhD in Public Administration, Ukraine
Mechanisms of interaction between civil society
and the government: the nature and internal structure
of the intersectional partnership
Vasylyk Tetiana, Shturkhetskyy Serhiy. Mechanisms of interaction between civil
society and the government: the nature and internal structure of the intersectional partnership
The social spheres and institutions of the interaction between the public sector and govern-
ment at the intersectional level in Ukraine are outlined in the article. Аccording with the goal of
the article, some areas of interaction and possible solutions to problems are encountered in the
development and institutionalization of non-governmental organizations, foundations, and others.
Key words: intersectional cooperation, public sector, social partnership, social policy, admin-
istrative units, state regulation.
Social spheres of cooperation between the governmental bodies and civil sector in
Ukraine are constantly under the scrutiny and public debate. This problem is studied from different perspectives
by and experts in the theoretical and practical works in the sphere of social economy in social development in
general. According to the general objective of social policy, the topicality of the article is as follows. The under-
standing of the processes of an intersectional interaction between civil society and governmental bodies that are
happening in Ukraine every day. That is how a provision of social welfare and social justice is happening. De-
spite the above-mentioned process of consensus on the object and subjects of social policy and its features which
reveal its deeper essence, the goal of our study is formulated neither in science nor in professional literature, yet.
All possible models of an effective cooperation between the government and civil society may be disclosed
only in the form of a democratic system of government policy. The universal dimension of this interaction is
characterized by a constant dialogue between the parties that is getting revealed through the improvement of
relations practice, active participation of citizens in public affairs and in the opposite process – an active interest
of the state in decision-making among the civil society.
The views of domestic and foreign scientists disagree, first of all, on the perception and understanding of
intersectional policy and activities of civil society organizations, foundations, and others. The compromise on
this matter involves its broad and narrow understanding. The following scholars were analysing the subject of
the article: L.Abramov [Abramov 2010], S.Waddock [Waddock 1988], A.Krutii [Krutii 2008], A.Matviichuk
[Matviichuk 2008], D.Spivak [Matviichuk 2011], A.Wilson [Wilson 1998]. Most of foreign and domestic schol-
ars, who studied the establishment of civil society, analyzed the question of its effectiveness in the context of the
building of institutionalized mechanisms of interaction between governmental bodies and civil society [Wilson
1998: p.5]. One should agree with the Ukrainian researchers, who believe that the interaction between govern-
ment and civil society can occur within unknown quantity and any sequence of cooperation models.
The relationship and mutual influences of civil society and state powers are a central factor to implement
democratic and economic development. Aimed at the implementation of democratic values, one should take into
account the constitution of Ukraine. Naturally, the realization of the constitutional goal, which is to democratize
society and government, is the main instrument for the implementation of Ukrainian civil society activity. Ac-
cordingly, this observation provides the opportunity of partnership and dialogue between the government and the
public that needs a new and relevant research.
O.Krutii, the scholar of civil society, believed that «state management as a system of social relations exists in
various forms of cooperation between government and the public. A traditional part of it is a setting of a feedback
between society and government through universal suffrage implemented through the parliamentary mechanism.
However, at the present stage of social development, the described form of interaction, which was actively used
since the beginning of the nineteenth century, does not satisfy the requirements of the world society in general
and Ukrainian society in particular» [Krutii 2008: p.9].
According to this point, we may claim that new forms, methods, algorithms of cooperation between govern-
ment and public sector and improvement of existing forms.
The current state of the country forms a new period of Ukraine functioning. Thus, processes of effective co-
operation between the executive power representatives, local governing bodies with institutions of civil society
in a social sphere are of great importance.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-39-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
40
Modern realities of Ukrainian society development determine the necessity to use a wide range of instruments
for the governmental management. One of such instruments is a target-oriented approach used for planning and
managing social and economic objects and processes.
According to L.Abramova and T.Azarova, a program-targeted planning is one of the planning based on activ-
ity aimed at achieving set goals [Abramov 2010: p. 18]. It means that any method is considered to be effective
if it is based on planning, defining and setting goals and only after ways to achieve it. According to the constitu-
tional cooperation between the country and public.
Law of Ukraine «On state target programs» defines a state target program as a complex of interrelated tasks
and events aimed at solving the most crucial problems faced by the country, separate spheres of economics or
administrative units that are implemented due to the State Budget of Ukraine, terms of implementation, execu-
tive members and resources.
In compliance with the applicable law of Ukraine, public authorities are mainly responsible for social pro-
grams implementation, while the potential of civil society is hardly used in the sphere of resources use compared
with most of the countries. Civil society in Ukraine includes NGOs, professional and creative unions, employ-
ers’ organizations, charitable and religious organizations, community organizations, non-government media and
other non-commercial societies and institutions legalized under the law. Therefore, in order to use this potential,
the foundations of Ukrainian legislation need to be revised. Only then all this array of civil society representa-
tives can be combined for their goals in the social policy of the state, not just the executive branch.
In present conditions, the development of cooperation of the government, public and business sectors is
based on social partnership. This partnership is central, because ideas and approaches to the deprivation of social
problems became different – previously the responsibility for social services and social security were the pre-
rogative of the nomenklatura-party system, but now it has become a common cause for all sectors of society and
social partnership – this is a practical way to implement such a responsible and mutually beneficial cooperation
[Abramov 2010: p.25].
As it was noted by A.Matviichuk «With respect to NGOs, the term «social partnership» means establish-
ment of constructive interaction between three forces – the first, second and third sectors of society in solving
social problems (poverty, homelessness, orphanhood, violence, etc.), carried out in the framework of the current
legislation and aimed at improving the regulatory framework to rationally conduct social policy» [Matviichuk
2008: p. 218].
The most important characteristic of social partnership is determining it as a social action, based on the feel-
ings of human solidarity and shared responsibility on specific issues. It occurs when the representatives of three
sectors, or two of them, begin to cooperate and work together, realizing the benefits of such cooperation for
themselves and society in general. In the social partnership, the third sector has a special responsibility, because
in most cases the public is the initiator and coordinator of interaction with government and business, and the
core area of social communication between the public, businesses, and government bodies. Such liability of the
last sector is determined by the uniqueness of the government: the government is interested in the redistribution
of its functions in the field of social obligations to the public. So often such organizations are considered as an
additional tool of state regulation, whereby the necessary services can be provided more cheaply. The specific
social need, which is important for the public in general or for its specific parts is called the «social order,» de-
fined by the Ukrainian developers – a «set of measures of organizational and legal nature aimed at development
and implementation of national and local social programs and social projects through budgetary and other funds
by signing social contracts on a competitive basis» [Matviichuk 2008: p.220].
The organizational basis of social order is the target public program or its component – a social project. The
formation process of such a request and for its results can be divided into basic stages of formation and identify
the social problems by targeted social groups. Clients competition of a social order among units of government
and among non-governmental organizations (to develop the best options of a targeted social program (project)
and the right to become a performer), signing the social contract, compliance with all conditions and procedures
foreseen by the social contract, monitoring the state of targeted social group those needs are being satisfied.
In relations between the governmental bodies and civil society institutions, two main types of relations (co-
operation and domination) can be defined, but in reality the combination of these types of relationships is used.
According to its destination, the state has certain responsibilities, covering the main activities through which the
state implements its social purpose – to ensure the rights and freedoms of all citizens, in general, and everyone.
All this allows us to consider the country as a comprehensive, versatile element of the political system of soci-
ety. The state has the appropriate mechanisms by which it organizes the complex of the relevant institutions and
performs its functions.
Among the areas of civil society influence on governmental social policy are the following: direct impact –
solving actual problems that cannot be solved by the government. This influence has a short-term effect if it is
not combined with simultaneous exposure to change policy on this issue; advisory – to direct state policy in the
right direction. Local organizations are looking for ways to represent the interests and problems of insufficiently
represented groups through negotiations with authorities – lawyers; innovative – the development and demon-](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-40-320.jpg)
![УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ
41
stration of new solutions to problems; supervisory - oversight of the proper implementation of public policy
[Waddock 1988: p.19].
Provision of public services by NGOs as a part of social programs benefits in quick reaction to changing
needs, individual approach, higher quality and greater cost-effectiveness of services. However, according to the
researchers of the National Institute of Strategic Studies, civil society organizations have not become a major
partner of the country in providing social services because most people do not perceive NGOs as something use-
ful and needed in the social sphere [Spivak 2010: p.159].
Significant weaknesses in the social order are also related to the lack of reliable necessary information due
to lack of sufficient resources, the public is not informed about the available social services; another problem
– some participants of social cooperation are not interested in disseminating certain information. Although, the
exchange of knowledge and experience will contribute to the development of every person.
The process of development and implementation of state policy as for civil society can be divided into four
stages: identifying needs of the population and planning policy; policy implementation; evaluation of the pre-
dictable and unpredictable results of policy implementation; evaluating the effectiveness of policies.
At the planning stage of governmental social policy, existing mechanisms should be directed to: identifying
current social problems of the population; identifying potential social needs; determining strategies to solve the
problem; mechanisms for determining resource needs to implement a particular policy problem solving.
At the implementation stage of the policy, existing mechanisms should ensure: solving problems under the
responsibility of government policy; providing care aimed at mitigation of the problem at the time of its deci-
sion; satisfying the needs of the population concerned with the problem; providing organizational support and
employees to enhance the work of mechanisms; collection system and provision of information on the imple-
mentation of social policy.
While evaluating predictable and unpredictable results of the implementation process, all existing arrange-
ments should ensure the following: assess the achievement of expected results; evaluation of unexpected results;
explanation of the unexpected results.
While conducting the results of social efficiency work, civil servants and politicians must provide the follow-
ing mechanisms: analyze the ratio of the received benefits (direct and indirect) to the costs of the social policy;
ratio analysis of the results (expected and unexpected) to costs. In our opinion, the best solution to this problem
is to use an innovative model and interrelation between the civil society and the government.
Unlike most traditional approaches, an innovative model of intersectional collaboration allows:
– to significantly expand the scope of intersectional partnerships, thus increase the role and responsibility of
the public in the social development of the region;
– to develop practical and theoretical foundations to reconcile the interests of businesses, public and govern-
mental bodies by concluding appropriate agreements where a target (strategic) part would be determined over a
specific period and obligations of the parties could be annually adjusted to the changing situation on the territory;
– to codify general principles and foundations of intersectional partnership based on a single high-perfor-
mance strategies, directions, principles, elements and complex technology and social innovation;
– to optimize the management system of intersectional partnership in a particular region: in terms of plan-
ning – by incorporating a model into a basic and strategic partnership regulations; in terms of coordination – by
integrating into practice the principles of voluntarism and mutual beneficial cooperation; in terms of motivation
and implementation – through the use of innovative technologies; in terms of control – by launching criterion
approach and monitoring the effectiveness of the general and specific indicators;
– to form the basis for further development of intersectional interactions as an innovative institution of the
region in particular and the country in general [Waddock 1988: p. 10-11].
Thus, the development of a complex system of intersectional cooperation in the region is a long cyclical
process that requires a serious revision of regional policies, strategies, principles and methods of administration
of the territory.
In order to establish a fruitful and well-coordinated partnership, the representatives of different sectors should
adhere to a number of mandatory requirements. In particular, one of the main principles of effective intersec-
tional cooperation between government, business and civil society in the process of solving the most important
social and economic problems, is legitimacy. Determining mandatory standards and rules that must be enshrined
in law, will avoid unwanted interaction subjectivity in the organization, will allow representatives of different
partner sectors to form a clear idea of their rights, roles and responsibilities, and mutual responsibility, specific
procedures to be implemented. In this case the «legality» is seen in a broad sense – establishment of an intersec-
tional cooperation in compliance with the existing law, which are enshrined in the Constitution, laws, presiden-
tial decrees and international legal instruments, government regulations and other normative documents.
Compliance with the law is an extremely important factor to predict the behavior of the members of the inter-
actions, monotony of the chosen models, assess the legitimacy of certain actions.
The intersectional cooperation turns to be defective and insufficient when the representatives of different
sectors fail to follow the principle of equal access to participation in such interactions. Equal access implies the](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-41-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
42
absolute absence of any signs of discrimination. These principles are traditionally reflected in legal documents
that govern the relationship of partners.
The principle of voluntarism play an important role among the basic principles of intersectional cooperation.
Successful, effective and mutually beneficial cooperation of different sectors is possible if each of them is
convinced of the usefulness of such cooperation. A specific subject of such partnerships may come to such a
conclusion only at a certain stage of subject development. Thus, the need for cooperation should be mutual since
the imposed interaction is impossible.
Another key aspect of an effective intersectional partnership is the application of a wide range of technolo-
gies. In the modern world, the use of one technology does not allow to provide consistency and effectiveness
of cooperation because each technology along with undeniable advantages also has obvious drawbacks that can
manifest in different circumstances.
But the most important result of intersectional cooperation is that social groups, while participating in an
effective partnership, receive additional services and social benefits of a significantly higher quality than they
could expect under usual conditions.
Interestingly enough that at the regional level intersectional cooperation serves not only as an effective instru-
ment for social development and intensification of solving social problems but also as a catalyst to enhance the
participation of local people in the process of accumulation and mobilization of various local resources. Aiming
at harmonization of relations between representatives of various sectors, such partnership leads to the more ef-
fective implementation of government programs, integration of local communities in the development of social
strategic planning of the regions, and encourages their active participation in local projects implementation.
Taking into account the current situation in Ukraine, interaction between civil society and the government
bodies should be the professionalization of non-governmental organizations, and the development and adoption
of the law where all the concepts, procedures and mechanisms of the government («first») and non-governmental
(«third») sectors are clearly spelled out in detail. In order to fulfill the mentioned above tasks, the government
and local governments should have the right to make agreements (or agreements on cooperation) with non-
governmental bodies. This will facilitate the development of a sustainable system of interaction between NGOs
and government [Matviichuk 2010: p.160].
So, as a conclusion, we can claim that the formation and the interrelation of civil society and the govern-
ment bodies depend on the stage of active civil society participation in public life. In particular, the public has
its impact on the formation, implementation and evaluation of the effectiveness of the government authorities
by means of the election of deputies to local councils; passing the questions to be discussed on the session of
the council; orders and requests from voters; local referendum; consultative referendum; public hearings; meet-
ings of citizens according to their residence; local initiative; establishment of non-governmental organizations;
formation of community organizations, in particular, local councils; formation of community councils in the
government and local authorities; social questionnaires; thematic working groups that function under the govern-
ment agencies and authorities to prepare relevant programs; judicial protection of rights.
Thus, based on the mutually beneficial partnership of mentioned above macro-sectors, the intensification
strategy of social development must become an effective instrument for transforming social reality that deter-
mines a considerable research interest in the interaction between the sector as a very promising mechanism to
reconcile the interests of different public groups.
Effective intersectional cooperation will help to form and implement targeted and social policies in regions,
to link public administration with the actual needs of society, and ensure the adequate social base of management
decisions.
Of course, there are many problems, bureaucratic barriers, and obstacles on the way to implement such a
strategy, but at the same time, some regions of Ukraine has accumulated positive and extremely valuable experi-
ence in the sphere of effective intersectional cooperation, which requires a comprehensive study and analysis. No
doubt that having some resources to address social issues, business, government and local communities means
having a great potential for development and social harmonization of specific regions if all parties agreed on a
fruitful and efficient cooperation. After promoting an intersectional network of non-governmental organizations,
the model of interaction between regional authorities and public institutions should be based on socio-symmetric
equality and partnership, ie independent, regardless of members’ amount of public or non-governmental organi-
zation, or the effect they have on citizens.
Literature:
1. Waddock S. Building Successful Social Partnership / S. Waddock // Sloan Management Review. – 1988. – № 4
(Vol. 29). – Р. 17-23.
2. Wilson А. Making partnership work / A. Wilson, K. Charlon // J. Roundtree Foundation. – 1998. – № 1. – Р. 4-15.
3. Abramov L. K. Targeted Programs and Mechanisms to Ensure Transparency in the Process of their Implementation
/ L. K. Abramov, T. V. Azarova. – Kirovohrad: ISCM, 2010. – 100 p.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-42-320.jpg)
![УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ
43
4. Interaction of governmental bodies and public society organizations. Analytical notes [Electronic resource]. –
National Institute of Strategic Studies, 2010. – Access mode: http://www.niss.gov.ua
5. Krutii O.M. Dialoque Cooperation between Governmental Bodies and Public / O.M. Krutii. – X.: KharRINADU
«Mahistr,» 2008. – 236 p.
6. MatviichukA. Main Methods of Cooperation between Non-governmental Organization and Country /A. Matviichuk
// Modern Ukrainian politics. Politics and Politologists about it. – K.; Mykolaiv: MDHU named after P. Mohyla, 2008. –
Ed. 13. – P. 214-223.
7. On State Targeted Programs: Law of Ukraine as of 03/18/2004 // Verhovna Rada of Ukraine. – 2004. – № 25. –
P. 352
8. Spivak D.P. Forms of Cooperation between State and Institutes of Civil Society (political and legal analysis) /
D.P. Spivak // Perorter SevNTU: Collection of scientific papers. Edition: Politology. – Sevastopol, 2011. – Ed. 123. –
P. 158-161.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-43-320.jpg)
![УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ
45
სამეცნიერო ნაშრომთა ნუსხა, სადაც აღნიშნული საკითხის მოგვარება ეფუძნება კადასტრული
გეოინფორმაციული კარტოგრაფირების პრინციპს, რომლის მეშვეობითაც შესაძლებელია ნების
მიერი სივრცე-დროითი ცვლილების, კონტროლისა და ოპერატიული რეაგირების სისტემის შექმნა.
სწორედ სუსტი მეთოდოლოგიური ბაზითაც შეიძლება აიხსნას მრავალი სადემილიტაციო და სა
დემარკაციო სადავო პრეცედენტების არსებობა თანამედროვე მსოფლიოში.
სახელმწიფო მიჯნების დელიმიტაცია-დემარკაციის მეცნიერული საფუძვლების შექმნისას
საზღვრის ხაზის ფიზიკურ-გეოგრაფიულ ობიექტების გათვალისწინებას, უდიდესი პრაქტიკული
მნიშვნელობა აქვს განაკუთრებით ისეთი ქვეყნისათვის, როგორიც საქართველოა, სადაც
სასაზღვრო სივრცის უდიდესი ნაწილი ხანგრძლივი ისტორიული დროის განმავლობაში ასეთ
ობიექტებზე გადიოდა. ამის გამოც მას თავდაცვითი ზოლის ფუნქციაც დაუმკვიდრდა, სადაც
ყოველ კვადრატულ მეტრ მიწას ატყვია საზოგადოებრივი განვითარების ხანგრძლივი ისტორიის
კვალი (არქეოლოგიური თუ არქიტექტურული ძეგლები, თავდაცვითი ნაგებობები და სხვა სახის
ობიექტები).
ამიტომ სახელმწიფო საზღვრის დელიმიტაცია-დემარკაციის საკითხი განსაკუთრებით
აქტუალურია ჩვენი ქვეყნისათვის. ჩვენს ქვეყანას არ აქვს ტერიტორიული დავები მეზობელ
ქვეყნებთან, რაც ნიშნავს, რომ მეზობელი ქვეყნები არ აცხადებენ პრეტენზიას ერთსა და იმა
ვე მნიშვნელოვანი ფართობის მქონე ტერიტორიებზე. თუმცა საზღვრის რთულ ფიზიკურ-
გეოგრაფიულ მონაკვეთებზე რჩება შეუთანხმებელი უბნები, რომელთა მდებარეობის მიმართ
არსებობს განსხვავებული მიდგომა მხარეებს შორის რაც იწვევს ხანგრძლივ პოზიციურ დავებს.
ეს, ერთის მხრივ, დაკავშირებულია არასწორად ინტეპრეტირებულ ისტორიულ დოკუმენტებთან,
სხვადასხვანაირად ასახულ საზღვართან რუკებზე, გეოგრაფიული ობიექტების თავისებურ აღქ
მასთან, ხოლო მეორეს მხრივ, საზღვრის გასწვრივ ბუნებრივი თავისებურებების ცვლილებებთან.
ყველა ზემოთ ჩამოთვ-ლილი საქართველოს სახელმწიფო საზღვრის გასწვრივ ქმნის რთულ, ე.წ.
«ცხელ წერტილებს», რომლის მოგვარება ერთ-ერთი უმნიშვნელოვანესი სახელმწიფოებრივი
საკითხია. სწორედ ამიტომ საკითხის გადაჭრა და მოგვარება სახელმწიფოებრივი მნიშვნელობის
ამოცანაა, რაშიც არსებითი როლი შეუძლია შეასრულოს თანამედროვე სახელმწიფო საზღვრის და
მისი ისტორიული ცვლილების მეცნიერულად დასაბუთებულმა ბაზის შექმნამ. ამ თვალსაზრისით
განსაკუთრებულ მნიშვნელობას იძენს სახელმწიფო საზღვრის გატარებისას მისი მდებარეო ბის
გამაპირობებლი ფიზიკურ-გეოგრაფიული ფაქტორების ანალიზი და მისი კარტომეტრიულ-
გეოგრაფიული შეფასება.
ძირითადი შედეგები და დისკუსიები
საქართველოს სახელმწიფო საზღვრის უმეტეს მონაკვეთზე ისტორიული ტრანსფორმაციები
ყოველთვის «ითვალისწინებდა« ფიზიკურ-გეოგრაფიულ პირობებს და პოლიტიკური
გადაწყვეტილე-ბის შემდეგ წამყვან ფაქტორად გვევლინებოდა. უმეტეს შემთხვევაში, საზღვრის
დელიმიტაცია-დემარკაცია სწორედადგილის ბუნებრივი პირობების გათვალისწინებით ხდებოდა.
ვინაიდან ფიზიკურ-გეოგრაფიული ფაქტორი გვევლინება სახელმწიფო საზღვრის მდებარეობის
სენსიტიურობის განმსაზღ-ვრელ ერთ-ერთ მნიშვნელოვან გარემოებად, კვლევის ძირითადი კონ
ცეფცია დაეფუძნა სწორედ ამ სენსიტიურობის გამაპირობებელი კრიტერიუმების გამოვლენასა
და შეფასებას, რაც შეფასდა სხვადასხვა გეოგრაფიული ფაქტორის გათვალისწინებით. ამ მიზ
ნით გამოყენებულ იქნა 100,000 მასშტაბის, ხოლო განსაკუთრებით რთულ მონაკვეთებზე კი, მა
გალითად, მდინარის ძლიერ დაკლაკნილი უბნებზე – 1:50,000 – 1:10,000 მასშტაბის ტოპოგრაფიული
რუკები. გის-ტექნოლოგიებისა და მექანიკური გრაფიკული ხერხების გამოყენებით 2 მმ-იანი ბიჯის
ინტერვალით განისაზღვრა სახელმწიფო საზღვრის მთელი პერიმეტრი. მექანიკური გრაფიკული
ხერხით (მზომი ფარგლით) საზღვრის სიგრძის განსაზღვრა დაეფუძნა კლაკნილი ხაზის გასწვრივ
ბიჯების თანამიმდევრულ გადაადგილებას. ცდომილების გარკვეული შემცირება მიიღწევა, თუ
შევამცირებთ ბიჯის სიგრძეს მინიმუმამდე. ამიტომ ცდომილება აქ, ერთის მხრივ, უკავშირდე
ბა კარტოგრაფიული პროექციისა და რუკის მასშტაბის თანმხლებ დამახინჯებებს, ხოლო მეორე
მხრივ, აპროქსიმაციის იმ ხარისხს, რომელიც ბიჯის სიგრძე (ჩვენს შემთხვევაში 2 მმ-ს) ქმნის.
რაც შეეხება გის-ის მეშვეობით შექმნილ რუკას და მასზე ჩატარებულ გაზომვებს, მისი სიზუსტე,
ცხადია, უპირველესად საწყისი რუკის სიზუსტით იქნება განპირობებული. ამასთან გის-ის
რუკაზე ხაზის გაზომვასთან დაკავშირებული ცდომილებები უფრო მსხვილმასშტაბიან რუკებზე
განხორციელბული გაზომვებით იქნა მიღწეული (1:1,000,000; 1:500,000; 1:600,000; 1:200,000;
1:100,000; 1:50,000; 1:25,000). ასეთმა გაზომვებმა შესაძლებლობა მოგვცა განგვესაზღვრა სახელმწი
ფო საზღვრის რედუცირებული სიგრძე [თოლორდავა, 2002].
საერთო ჯამში, საქართველოს სახელმწიფო საზღვრის გასწვრივ განისაზღვრა 10 ათასზე მეტი
წერტილის ფიზიკურ-გეოგრაფიული მდებარეობა, აბსოლუტური სიმაღლე (მ), ზედაპირის დახ
რილობა, გეოგრაფიული ობიექტის ტიპი (მთა, მდინარე, წყალსატევი და ა.შ.), საქართველოს
ლანდშაფტური რუკების [Beruchashvili N. 1993; Beruchashvili N., Nikolaishvili D. 2012.] მიხედვით.
სხვადასხვა კრიტერიუმების საფუძველზე თითოეული ეს წერტილი შეფასდა სენსიტიურობის ხა](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-45-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
46
რისხის მიხედვით. მაგალითად, ზედაპირის დახრილობის სენსიტიურობა შეფასდა შემდეგ კრი
ტერიუმებზე დაყრდნობით: ძლიერ სენსიტიურად ჩაითვალა 200
-მდე, სენსიტიურად _ 20-300
,
საშუალო სენსიტიურად _ 30-450
, მდგრადად _ 45-600
, ხოლო ძლიერ მდგრადად _ 600
-ზე მეტი დახ
რილობის მქონე ადგილები. 5-ბალიან სისტემაზე დაყრდნობით თითოეულ ამ კატეგორიას მიე
ნიჭა გარკვეული ბალი. ასე შეფასდა საზღვრის გასწვრივ მდებარე 2 მმ-იანი ბიჯის თითოეული
წერტილის სენსიტიურობა აბსოლუტური სიმაღლის, მდინარის ნაკადის სიჩქარის, წყლის ხარჯის,
კალაპოტის სიგანის და სხვა მაჩვენებლების მიხედვით. ბალების შეჯამებით შეფასდა საქართველოს
სახელმწიფო საზღვრის მთელი პერიმეტრის სენსიტიურობის ხარისხი.
საყოველთაოდ ცნობილია, რომ სხვადასხვა მასშტაბისა და კარტოგრაფიული პროექციის რუ
კებზე გარკვეული დამახინჯებების არსებობის გამო სივრცითი ობიექტები აბსოლუტურად
ზუსტად არ არის გამოსახული. შესაბამისად რუკებზე გაზომვები სხვადასხვა ხარისხის ცდო
მილებას წარმოქმნის, რაც მონაცემთა აბსოლუტური სიზუსტით მიღებას შეუძლებელს ხდის.
საქართველოს სახელმწიფო საზღვრის კარტომეტრიული მაჩვენებლების დადგენისას მსხვილ
მასშტაბიანი ტოპოგრაფიული რუკების გამოყენების აუცილებლობაზე მიუთითებს ჩატარებული
კარტომეტრიული გაზომვების შედეგების შედარება, რომელმაც აჩვენა, რომ სხვაობა უმნიშვნელოა
და უმთავრესად 1 %-ზე ნაკლებია საზღვრის მთელი პერიმეტრის გასწვრივ და არსად არ აღემატება
1-2 %-ს [თოლორდავა, Nნიკოლაიშვილი, 2011].
სახელმწიფო საზღვრის ხაზის მდებარეობისას ფიზიკურ-გეოგრაფიული ფაქტორების
(ბუნებრივი ობიექტების ტიპი და თავისებურებანი) გათვალისწინება მით უფრო მნიშვნელოვანია,
რომ ისინი შეიძლება ხელს უწყობენ, ან აფერხებენ სახელმწიფო საზღვრის ტრანსფორმაციებს,
მნიშვნელოვნად განსაზღვრავენ რა ხშირ შემთხვევაში სახელმწიფო საზღვრის მდგრადობას, ან პი
რიქით, მის სენსიტიურობას.
geografiuli faqtorebi
geeografiuli ggggeografiuli
fizikur-geografiuli socialur-ekonomikuri
orografiuli
hidrografiulli
biogenuri
demografiuli
ekonomikuri
infrastruqturuli
Nნახ. 1. სახელმწიფო საზღვრის გატარების ფიზიკურ-გეოგრაფიული ფაქტორები
ფიზიკურ-გეოგრაფიული თვალსაზრისით ერთ-ერთ უმნიშვნელოვანეს როლს ასრულებს
ოროგრაფიული ფაქტორები. მათ შორის ერთ-ერთ ყველაზე მნიშვნელოვანია ზედაპირის
დახრილობა. რთული ოროგრაფიული პირობების გამო, საქართველოს სახელმწიფო საზღვრის
პერიმეტრი ძალზე განსხვავებულია ზედაპირის დახრილობის მიხედვით. საქართველოს საზღვრის
გასწვრივ საკმაოდ დიდ მანძილზეა გადაჭიმული კლდეები და ციცაბო ფერდობები (350
-ზე მეტი
დახრილობით), რომლის უდიდესი ნაწილი კავკასიონზეა. კლდეების წილად მოდის სახმელეთო
საზღვრების საერთო სიგრძის 2 %-ზე მეტი. საზღვრების საერთო სიგრძის დაახლოებით ამდე
ნივე წილი მოდის საშუალო დახრილობის (20-300
) ფერდობებზე. დამრეცი და სუსტად დახრილი
ფერდობები უმთავრესად ქვეყნის აღმოსავლეთ და სამხრეთ-აღმოსავლეთ საზღვრების გასწვრივაა
გადაჭიმული. მნიშვნელოვანი ბარიერების არარსებობის გამო სწორედ აქ მდებარეობს საქართ
ველოს საზღვრების ყველაზე ადვილად გადასასვლელი, ანუ სენსიტიური მონაკვეთები.
სახელმწიფო საზღვრის მდებარეობაზე, აგრეთვე გავლენას ახდენს აბსოლუტური სიმაღლე.
მაღალმთიანი რელიეფი, განსაკუთრებით კი, ზ.დ. 3000 მ-ზე მაღლა მდებარე ტერიტორიები
გამორჩეულად რთულ პირობებს ქმნის საზღვრის მოწესრიგებისათვის. არც ზ.დ. 2000-3000 მ-ის
დიაპაზონი შეიძლება ჩაითვალოს ხელსაყრელად, ხოლო ზ.დ. 500 მ-ზე დაბლა მდებარე ტერი
ტორიები პირიქით, ხელსაყრელია სადელიმიტაციო და სადემარკაციო სამუშაოებისათვის. გა
მოთვლების შედეგად დადგინდა, რომ ქვეყნის სახელმწიფო საზღვრის საერთო სიგრძის უდიდესი
ნაწილი (58 %) მოდის ზ.დ. 2000 მ-ზე მაღლა მდებარე ტერიტორიებზე (ნახ. 2).](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-46-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. vol. I (I), 2015
48
მყინვარები საქართველოს ტერიტორიაზე მხოლოდ კავკასიონზე გვხვდება და მათი საერთო
რაოდენობა 800-მდეა. მათი ძირითადი კერები (თითქმის უწყვეტი ზოლი სახით) თავმოყრილია
საზრვრის გასწვრივ კავკასიონის მთავარ წყალგამყოფ ქედზე მდ. ბზიფის სათავეებიდან მამისონის
უღელტეხილამდე. ამ უბნის დასავლეთითა და აღმოსავლეთით მყინვართა მხოლოდ ცალკეული
ჯგუფები გვხვდება. [გობეჯიშვილი, 1987]. მყინვარების არსებობა საზღვრის გატარების სირ-
თულეზე მიგვანიშნებს.
საზღვრისპირა უღელტეხილების უმეტესობა ზ.დ. 2600 მ-ზე მაღლა მდებარეობს. რელიეფის
ამ ფორმებზე საზღვრის გატარებისას წყალგამყოფის განსაზღვრა სპეციალური გამოკვლევის
ჩატარებას მოითხოვს, რომლის შემდეგ მისი დამაგრება სასაზღვრო ნიშნით აუცილებელია.
ნახ. 3. ლანდშაფტური ზონები საქართველოს სახელმწიფო საზღვრის გასწვრივ
1990-იანი წლების ახალმა პოლიტიკურმა რეალობამ კავკასიაში საზღვრების გადასინჯვის
აუცილებლობა წარმოშვა, რაც არც ისე მარტივი და იოლად მოსაგვარებელი საკითხია. უპირ-
ველესად უნდა ითქვას, რომ წარსულში საერთაშორისო სახელმწიფო საზღვრის მოწესრიგებისას
იგნორირებული იყო ფიზიკურ-გეოგრაფიულ პრინციპი. ამიტომ მეტად მნიშვნელოვანია
სახელმწიფო საზღვრის გამიჯვნისას არასწორი გეოგრაფიული მიდგომების შეფასებაც.
საქართველოს რუსეთის იმპერიაში მოქცევის შემდეგ საზღვრები მხოლოდ შეთანხმებული იყო
და მათი ადგილზე მონიშვნა (დემარკაცია) არ განხორციელებულა. ტერიტორიული გადანაწი-
ლება ყოველგვარი ისტორიული, გეოგრაფიული და სხვა პრინციპების გათვალისწინების გარეშე
განხორციელდა. ხშირად ეს პროცესი ადგილზე მოსახლეობის ეროვნული, ან რელიგიური კუთ-
ვნილების, ან კიდევ სამეურნეო მოსაზრებებით და პოლიტიკური შეხედულებებით, ან მათი კომპ-
ლექსით იმართებოდა.
საზღვრის ხაზის განსაზღვრისას გაურკვევლობებს ქმნიდა რთული ოროგრაფიული
პირობები, წყალგამყოფებისა და რელიეფის უმაღლესი წერტილების არათანხვედრა, კლდეე-
ბისა და ფლატეების არსებობა და სხვ. [Протоколы, – 1913]. საბოლოო ჯამში, ადგილის ასეთი
არაადეკვატური გეოგრაფიული იდენტიფიკაცია სახელმწიფო საზღვრის არასწორად გატარების
პრეცენდენტებს ქმნიდა.
საზღვრის ხაზის დელიმიტაციისას გამოყენებული არასწორი მიდგომის (წვრილმასშტაბიან
და საშუალომასშტაბიან ფიზიკურ რუკებზე სადემილიტაციო საზღვრის გატარება) საუკეთესო
მაგალითია საქართველოს სახელმწიფო საზღვრის «დავითგარეჯის მონაკვეთი«, რამაც უახლოეს
წარსულში ქვეყანას არაერთხელ შეუქმნა გარკვეული «დაძაბულობა« მეზობელ ქვეყანასთან.
თავის დროზე შეთანხმებაში (1938),,დელიმიტირებული« საზღვრის ამ მონაკვეთზე არსებული ჩა-
ნაწერი,,საზღვარიმიუყვებათხემს«,საკმაოდრთულიოროგრაფიულიპირობებისგამო(კუესტისებრი
სერებისა და სინკლუნური ღრმულების ხშირი მონაცვლეობა), აბსოლუტურად ვერ აკმაყოფი-
ლებს ტერიტორიის გამიჯვნისას გამყოფი ხაზის ცალსახა აღქმადობას. ამასთან დელიმიტაცია
განხორციელდა 1:500,000 მასშტაბის რუკაზე, სავარაუდოდ ადგილზე სიტუაციის შესწავლის გარეშე.
ასეთი მასშტაბის რუკებზე კი მრავალი გეოგრაფიული ობიექტი, მათ შორის ქართული ისტორიული
ძეგლები შესაძლებელია დატანილი არც კი იყო. ეს გარემოება თანამედროვე პერიოდშიც ართულებს
დემარკაციისას საზღვრის მდებარეობაში შესწორებების შეტანის შესაძლებლობას.
ყოფილ საბჭოთა კავშირში რესპუბლიკებს შორის საზღვრის ზოგად, მხოლოდ შეთანხმების
დონეზე დაფიქსირების პრაქტიკამ და ადგილის ფიზიკურ-გეოგრაფიულ თავისებურებათა](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-48-320.jpg)
![ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
63
ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА
ТА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
УДК 338
Бєлякова Оксана Володимирівна,
кандидат економічних наук, доцент, Україна
ФОРМУВАННЯ ЗАСАД ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ
ПАРАДИГМИ ЩОДО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ
У статті досліджено зміну інноваційної поведінки економічних суб’єктів під впли-
вом факторів внутрішнього та зовнішнього середовища; наведено порівняльні харак-
теристики американської моделі, європейської моделі та азіатській моделі держав-
ного протекціонізму; надано основні підходи до створення інноваційних структур і
пов’язаного з ними розвитку інноваційної діяльності регіонів вітчизняної економіки в
сучасних умовах; особливості інституціональної моделі трансформацій-
ної економіки України на сучасному етапі розвитку.
Ключові слова: модель, парадигма, інтеграція, глобалізація, регіональна економічна система, інноваційний
розвиток, інноваційний потенціал, управління.
Belyakovа Oksana. Formation of bases using innovative paradigm for the development of regions of Ukraine
In the article the innovative change of behavior of economic entities under the influence of factors internal and external
environment; Comparative characteristics of the American model, the European model and the Asian model of state
protectionism; provided basic approaches to creating innovative structures and associated development of innovative
activity of regions of the domestic economy in modern conditions; institutional features of model transformation economy
of Ukraine at the present stage of development.
Keywords: model, paradigm, integration, globalization, regional economic system, innovative development, innovative
capacity, management.
Актуальність проблеми формування ефективних механізмів інноваційного розвитку регіонів
пов’язана з необхідністю прискорення темпів реалізації інноваційної моделі розвитку національної еко-
номіки України.
Економічна трансформація – це не обмежений в часі постійний процес перетворень системи, її еле-
ментів, зв’язків і відносин між ними. Трансформаційний стан, у якому зараз перебуває економіка Укра-
їни, привів до появи нових типів перехідних процесів, які обумовлені станом світової економіки. Крім
трансформаційних процесів, пов’язаних з трансформацією світової економічної системи, в Україні наяв-
ні трансформаційні процеси, що характеризують перехід української економіки від адміністративного до
певної моделі економіки ринкового типу. Аналіз сучасного стану трансформаційної економіки України
та спроба вдосконалення управлінських процесів, що базується на спільному використанні перспектив-
них ідей, пропонуються у даній статті [1].
Метою статті є дослідження парадигми, що на концептуально-методологічному рівні дозволяє роз-
крити закономірності розвитку різних сфер суспільної діяльності, трансформація яких здійснюється під
впливом нового бачення цілей та перспектив, встановлення кардинально інших принципів розвитку (в
цьому плані парадигма може характеризувати зміни в системі різновидів управління, їх стратегій та
моделей).
Досліджуючи наслідки зміни парадигмальних основ управління розвитком економік розвинених
країн, слід зауважити, що в загальнометодологічному розумінні парадигма соціально-економічного роз-
витку – це ключова ідея, яка полягає в основі будування теоретичної концепції національних ГТС як
складних економічних комплексів; це зразок, приклад, еталон, що застосовується для доведення певних
смислових зв’язків між явищами тієї чи іншої сфери господарювання, розв’язання проблем, що виника-](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-63-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
64
ють, формування методів та принципів дослідження. Парадигма, що реалізована в практичній діяльності,
представляє собою сукупність основних принципів, визначених не лише регламентуючими документа-
ми, а й сукупністю норм, цінностей, зразків поведінки.
В межах першої моноцентричної моделі прийняття рішень активізувалася фінансова підтримка держа-
вою інноваційних процесів, що досягалось за рахунок оподаткування, пільгового кредитування, субсидій
тощо за умов складання оптимальних пропорцій розвитку підприємств, галузей (секторів) національної
економіки; тобто держава мала створювати сприятливі економічні умови розвитку регіональної економі-
ки. У більшості розвинених країн на зміну моноцентричній парадигмі інноваційного розвитку прийшла
парадигма саморозвитку, сутність якої полягала у створенні і використанні умов прийняття інноваційних
рішень самими регіональними суб’єктами господарювання. Тобто імпульс інноваційного розвитку йшов
не від держави, а від суб’єктів інноваційної діяльності, які, оцінюючи ефективність інновацій, використо-
вували принцип розмежування трансакційних витрат з метою максимізації інноваційного прибутку.
Мережа стосунків економічних суб’єктів за парадигмою саморозвитку формується за певними інсти-
туціональними правилами, тобто удосконалюється концепція партнерських відносин між контрагентами
мережних комунікацій, переходячи на більш високий рівень взаємовідповідальності за проміжні і кінце-
ві результати єдиного логістичного потоку товарів, інформації, фінансів, новацій тощо. Поширеність цієї
практики у сучасному діловому світі обумовила виникнення «мережного капіталізму», головною озна-
кою якого є створення ефективних взаємовигідних мереж відносин (звідси поняття «мережна економі-
ка», «економіка комунікацій», «інформаційна економіка»). Розвинені країни перейшли від застосування
схеми «міжрегіональних відносин» до схеми міжрегіональної інтеграції, що передбачало активізацію
їхньої ролі в процесі управління національною економікою та формуванні поліцентричного підходу до
прийняття рішень в мережній економіці.
Удосконалення схем самоорганізації регіонального розвитку через перехід від розвинутих «міжрегіо-
нальних відносин» до «міжрегіональної мережі» базується на інформаційній взаємодії суб’єктів завдяки
впровадженню інформаційно-комунікативних технологій, інформації та знання як ресурсів інформацій-
ного суспільства наряду з традиційними виробничими ресурсами (рис. 1). Наслідками цих процесів є:
– ускладнення мережних комунікацій в межах регіональної економічної системи під впливом не лише
внутрішніх, але й зовнішніх факторів;
– формування внутрішньорегіонального ринку з персоніфікацією господарських відносин, зростан-
ням передбачуваності дій партнера, зменшенням ризиків та оптимізацією трансакційних логістичних
витрат, підвищенням якості обслуговування покупців на основі формування своєрідних «альянсів» еко-
номічних інтересів постачальників, виробників, посередників, покупців, держави та раціоналізації тран-
сакційних сервісних витрат [2, с. 34];
– встановлення прямих контактів бізнесу і влади на так званій «клієнтській» основі при виваженому
розподілі функцій управління інноваційним розвитком між державою та інноваційними суб’єктами, що
створює умови для розробки більш досконалої економічної політики інноваційного розвитку регіональ-
них економічних систем та впровадження «інституціональної моделі економіки комунікацій». Отже,
знов звертаючись до парадигми міжрегіональної інтеграції (саморозвитку регіональних інноваційних
процесів), слід відзначити, що створення ефективної мережі внутрішньорегіональних і міжрегіональних
відносин економічних суб’єктів стає поштовхом переходу до фази розвитку інноваційного потенціалу
національної інноваційної системи в цілому.
Оскільки базовою категорією сучасного мережного капіталізму є «мережа», то саме ця інституція
стала об’єктом прискіпливої уваги сучасних неоінституціоналістів [2, с. 36], на думку яких, мережа є
центром перетину процесів локалізації і глобалізації господарських зв’язків суб’єктів (рис. 1). Підкрес-
люючи вагомість внутрішніх факторів впливу на розробку вітчизняних схем взаємодії регіонів у межах
парадигми міжрегіонального розподілу ресурсів, слід зауважити, що існуюча модель трансформаційної
економіки України перебуває під значним впливом факторів наднаціонального рівня, що різнопланово
впливають на розвиток регіональних економічних підсистем: з одного боку, процеси глобалізації забез-
печують доступ регіонів до світової мережі інформації, інновацій, інтелектуального капіталу, тощо; з
іншого – підсилюють кризові тенденції депресивних регіонів національної економічної системи.
Як наочно демонструє рис. 1, світове господарство характеризується подальшим наростанням супер-
ечностей між посиленням глобалізації, з одного боку, та локалізацією – з іншого, що впливає на ефектив-
ність впровадження моделей державного управління інноваційним розвитком економічних систем.
Глобалізаційні процеси пов’язують із розширенням та поглибленням інтеграційних зв’язків, інтер-
націоналізацією всіх сфер суспільного життя, а локалізацію, навпаки, визначають як тенденцію пошуку
конкурентних переваг розвитку певних господарських комплексів (на їх макро-, мезо- та мікрорівнях).
Тенденції централізації та децентралізації економічних зв’язків у межах національної економічної систе-
ми відображають вплив тенденцій глобалізації та локалізації світового ринку.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-64-320.jpg)
![ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
65
Централізація Децентралізація
Глобалізація Локалізація
Регіоналізація
Парадигма міжрегіонального
перерозподілу ресурсів – моно-
центричне прийняття рішень дер-
жавою, підвищення значущості
державної підтримки досягнення
стійкого інноваційного розвитку
національної економічної системи
та її підсистем
Парадигма саморозвитку регіо-
нів – поліцентричне прийняття
рішень економічними суб’єктами
щодо використання ресурсів з
метою інноваційного розвитку,
формування «мережної економі-
ки» («економіки комунікацій»)
Парадигма міжрегіональної
інтеграції – виважений розподіл
функцій управління інноваційним
розвитком між державою та інно-
ваційними суб’єктами, поява «ін-
ституціональної моделі економіки
комунікацій» (нових принципів
партнерства)
Рис. 1. Зміна інноваційної поведінки економічних суб’єктів під впливом факторів
внутрішнього та зовнішнього середовища [9]
Дослідження еволюції парадигм міжрегіональних відносин суб’єктів (від парадигми міжрегіонально-
го розподілу до парадигми саморозвитку регіонів, а відтоді до парадигми міжрегіональної інтеграції) до-
зволяє визначити, що економіка регіонів, з одного боку, є елементом загальнонаціональної економічної
системи, а з іншого – системою, що інтегрує підприємства як мікроекономічні комплекси. Здійснення
будь-якої стратегії інноваційного розвитку країни на основі певної парадигми міжрегіональних відносин
неможливе без моделі «державного протекціонізму» з урахуванням національних особливостей тери
торіальної, галузевої та організаційної структури економіки тощо [3, с. 347-363].
Досліджуючи один з варіантів процесу реалізації моделей державного управління інноваційним роз-
витком національної економічної системи («державний протекціонізм»), слід відзначити, що він може
здійснюватись на основі як стратегій нарощування власного інноваційного потенціалу, так і запозичення
інновацій.
Цей варіант втілився в так званій американській моделі «державного протекціонізму» інновацій, яка
певною мірою відрізняється від європейської та східноазіатської моделей.
Головною ідеєю американської моделі «державного протекціонізму» є забезпечення здатності країни
втілювати інновації у висококонкурентні товари та послуги завдяки:
– довгостроковій державній підтримці НДДКР у передових галузях науки і технології, що передбачає
перелік пріоритетних і критичних технологій;
– активізації формування дослідних партнерств для розширення виробництва і комерціалізації про-
мислових інновацій, що неможливо без підвищення значущості інтелектуального капіталу країни;
– створення сприятливого інвестиційного клімату для активізації інноваційної діяльності підприєм-
ницьких структур, що передбачає забезпечення доступності фінансових і інвестиційних коштів, форму-
вання промислових кластерів, створення сприятливого податкового середовища, стимулювання розви-
тку венчурного підприємництва тощо;
– орієнтація федеральних досліджень на задоволення інноваційних потреб економіки за умови відпо-
відності їх можливостям бюджету;
– федеральна підтримка американських вищих навчальних закладів та вдосконалення системи серед-
ньої і вищої освіти.
В американській моделі робиться ставка на створення сприятливого інноваційного середовища функ-
ціонування підприємницьких структур. Згідно з європейською моделлю державного протекціонізму ін-
новаційного розвитку економічної системи, основний акцент припадає на безпосередню участь держави
в процесі фінансування і стимулювання інноваційної активності бізнесу.
Головною ідеєю європейської моделі державного протекціонізму є забезпечення здатності суспіль-
ства генерувати високу інноваційну активність з метою підвищення рівня якості життя. Для цього євро-
пейська модель передбачає використання наступних інструментів:
– державних гарантій засвоєння суспільством нової інноваційної культури як стратегічного ресурсу
розвитку економічної системи;
– формування гнучкої системи підтримки малих і середніх підприємств завдяки стимулюванню роз-
витку венчурного підприємництва, поширенню мікрокредитування, створення бізнес-інкубаторів тощо;
– розширення бюджетних асигнувань на розвиток інноваційної діяльності бізнесу шляхом виділення
нових категорій одержувачів бізнес-допомоги, зниження податків на інвестиції та розвитку системи кре-
дитування податку на НДДКР.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-65-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
66
Отже, європейська модель передбачає активну роль держави та наднаціональних органів у вирішенні
проблем інноваційного розвитку регіонів, тобто активно використовуються програмні та інституційні
форми політики, заходи яких прив’язані до певного рівня регіональної ієрархії.
Крім того, ця модель передбачає перехід від підтримки фізичної інфраструктури НДДКР до стиму-
лювання кооперації зусиль локальних агентів інноваційного процесу шляхом «колективного навчання».
В азіатській моделі державного протекціонізму, що базується на стратегії «запозичення» іноземних
інновацій, акцент робиться на використанні дешевої робочої сили та залучених інноваційних ресурсів.
Головною ідеєю цієї моделі є проведення селекції технологій для отримання високого комерційного
результату на внутрішньому та зовнішньому ринках («наздогінний шлях» економічного і інноваційного
розвитку) завдяки:
– стимулюванню експортоорієнтованої інноваційної діяльності шляхом субсидування національних
експортерів, надання податкових пільг тощо;
– реалізації програм цільового розвитку;
– залученню зарубіжних технологій за допомогою створення спеціального Консультаційного центру,
переходу від трудомісткого типу виробництва до капіталомісткого, використанню спеціальних позик
для приватних фірм, що впроваджують іноземні технології;
– жорсткому контролю державою іноземного капіталу;
– створенню найліпших умов функціонування виробничої і невиробничої інфраструктури [4].
Азіатська модель «державного протекціонізму» стратегії «запозичення» є типовою моделлю держав-
ної підтримки інноваційного процесу країн з недостатнім соціально-економічним рівнем, певним дефі-
цитом інноваційних ресурсів та досвідом адміністративних заходів управління економічною системою.
За результатами порівняння моделей державного протекціонізму інноваційного розвитку економіки та її
регіональним підсистем можна визначити наступні механізми реалізації моделі «державного протекціо
нізму» [3, с. 347-363]:
– «активна дифузія інновацій», яка характеризується взаємодією уряду з науковими установами, ви-
щими навчальними закладами, підприємствами і організаціями, завдяки чому може бути поліпшена
якість науково-технічного потенціалу країни при мінімальних ресурсних витратах;
– «державна підтримка інноваційних форм», що орієнтована на державну підтримку будь-яких на-
ціональних інноваційних структур у виході з наукоємною продукцією на світовий ринок. До виходу на
світовий ринок інноваційні структури обов’язково проходять період активного розвитку і завоювання
внутрішнього ринку. Це є найефективнішим засобом подолання значних відхилень розвитку науково-
технічних потенціалів трансформаційних і розвинених країн світу;
– механізм створення «локального інноваційного середовища» на зразок «наукових парків», «техно-
полісів», або «територіально науково-технічних центрів», що характеризується концентрацією на певній
території наукового, освітнього, виробничого, фінансового потенціалів, об’єднаних єдиним процесом
технологічного розвитку. В результаті погодженої дії цих факторів складається мережа взаємозв’язків з
дуже високим ступенем децентралізації та самоорганізації;
– «міжгалузеві наукові технічні комплекси» (МНТК), які можуть стати провідною організаційною
формою інноваційної системи за умови генерації всіх характерних для механізму «локального іннова-
ційного середовища» факторів. МНТК, що залишилися в Україні, мають певний науково- виробничий
потенціал і на сучасному етапі подальших ринкових перетворень економіки є позитивним інституціо-
нальним фактором інноваційного розвитку;
– механізм, заснований на науково-технічному співробітництві між державами, підприємствами та
організаціями країн СНД за спільними програмами, комерційними замовленнями на науково-технічну
продукцію, що передбачає взаємовигідний обмін науково-технічною інформацією тощо;
– «світове співробітництво», орієнтоване на активну участь країни у міжнародному науково-техніч-
ному співробітництві й широкому обміні науковими результатами і новими технологіями. Реалізація
цього механізму обумовить радикальне поліпшення якості вітчизняного наукового потенціалу та орієн-
тацію на пріоритетний розвиток співробітництва з іншими державами.
На основі визначених особливостей вищенаведених моделей інноваційного розвитку та механізмів їх
реалізації можна виділити наступні основні підходи до створення інноваційних структур і пов’язаного з
ними розвитку інноваційної діяльності регіонів вітчизняної економіки в сучасних умовах:
1) підхід, що заснований на використанні американської моделі, за якою має стимулюватися розвиток
сприятливого інноваційного середовища регіону;
2) підхід на основі європейської моделі, згідно з якою соціальні фактори є головними в механізмі
стимулювання інноваційного розвитку регіонів. Мова йде про те, що європейська модель здійснює пере-
хід від концепції «технологічного поштовху» зовні (з боку держави) до концепції «ринкової тяги», коли
поштовх ініціюється зсередини кола інноваційних суб’єктів;
3) підхід на основі азіатської моделі, за якою активно використовується державна підтримка залучен-
ня іноземних інновацій в регіонах з дешевою робочою силою (класична азіатська модель) або із значним](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-66-320.jpg)
![ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
67
інтелектуальним потенціалом (японська модель), в якої суб’єктами інноваційного проекту може бути не
одна фірма, а багато фірм регіону. В японському варіанті регіон виступає як єдиний технологічний про-
стір із своїми ресурсами і кількома базовими точковими інноваційними структурами, пов’язаними між
собою єдиною комплексною інноваційно спрямованою інфраструктурою. Різновидом класичної азіат-
ської моделі може бути визнана китайська модель регіонального інноваційного розвитку, особлива увага
до якої обумовлена регіональними особливостями, притаманними економічним системам інших держав,
передусім України: дешева робоча сила, наявність депресивних районів, централізована система управ-
ління, відсутність соціальної гармонії суспільства тощо.
В умовах сучасного етапу ринкових трансформацій модель державного управління інноваційним роз-
витком вітчизняної економіки базується на парадигмі міжрегіонального розподілу ресурсів із викорис-
танням стратегії «запозичення» іноземних інновацій в її варіанті «державного протекціонізму». Своєрід-
ність ситуації, стосовно регіональних підсистем вітчизняної економіки, полягає у наступному:
– по-перше, в неоднорідності економічного розвитку суб’єктів різних видів бізнесу регіону, їхніх
майнових відмінностях і диференційованості виробничих і інноваційних можливостей, що якраз формує
специфічне «внутрішнє середовище» здійснення економічних процесів на мезорівні національної еконо-
мічної системи;
– по-друге, у відмінностях систем фінансово-інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку
економічних суб’єктів різних регіонів;
– по-третє, у наявності депресивних або прогресивних тенденцій розвитку регіональних економічних
підсистем тощо [5, с. 477-481];
– по-четверте, національна українська модель державного протекціонізму може використовувати по-
зитивні риси не лише азіатської, але й американської та європейської моделей, тому що:
1) стратегія «запозичення» може бути використана як перехідна від стратегії «переносу» до стратегії
«нарощування»;
2) методи «державного протекціонізму», розкриті відносно стратегій «нарощування» в американській
та європейській моделях, є прогресивними для вітчизняної економічної системи і мають бути орієнтиром
формування системи державної підтримки інноваційного розвитку країни;
3) методи «державного протекціонізму», згідно зі стратегією «запозичення» азіатської моделі, мають
бути творчо перероблені відповідно до національних умов і особливостей наявних інноваційних ресур-
сів. Ситуація ускладнюється тим, що: значно відчувається нестача коштів для фінансування широкого
фронту вітчизняних науково-технічних досліджень; накопичуються проблеми, пов’язані з вузьким по-
зиціонуванням обмеженої кількості інноваційної продукції на світовому ринку; відчувається значний
вплив зовнішніх факторів з боку світової економічної системи.
Визначення такої важливої специфічної риси нинішнього для України етапу ринкових трансформа-
цій як те, що впровадження теоретичних моделей інноваційного розвитку на практиці має спиратися на
врахування не лише факторів внутрішнього середовища здійснення інноваційних і взагалі економічних
процесів, але й особливо зовнішніх тенденцій з боку світової економічної системи [6, с. 57; 7, с. 60]. Цей
зовнішній вплив (іноді негативний) відчули на собі не лише фірми, але й економіки розвинених країн
Західної Європи. Вони стикнулися з проблемою ослаблення своїх конкурентних позицій на світовому
ринку інновацій пов’язаного з вузьким позиціонуванням, через що в межах ЄС об’єднали вектори ін-
новаційного розвитку, усвідомлюючи перевагу спільного протистояння на ринку технологій таким кра-
їнам, як США і Японія. Така апробована стратегія позиціонування – об’єднатися, щоб стати частиною
чогось цілого, що вже завоювало тверді позиції на ринку інновацій, є простою і логічною, але поки не-
прийнятною на сьогодні для нашої держави.
Йдеться про те, що діюча система економічної політики України, сформована ще на початку ринко-
вої трансформації, не містить ефективних інструментів інноваційної мотивації суб’єктів різного рівня.
Державне регулювання економічного розвитку нашої країни будувалося при іншій цільовій спрямова-
ності. При здійсненні політики реформ вважалося, що інноваційна підсистема національної економіки
буде розвиватися без втручання держави, на основі механізмів самоорганізації, які між тим треба ще
створити. В цьому сенсі слід відзначити, що розробка і впровадження вітчизняної моделі державного ре-
гулювання інноваційного розвитку країни має базуватися на органічному сполученні ринкових методів
стимулювання інноваційної активності з посиленням ролі держави. В межах цієї моделі держава може,
за умов необхідного фінансування, вибрати головну стратегію позиціонування за обмеженою кількіс-
тю технологічних напрямків, конкретизація яких вимагає проведення аналітичних досліджень ринкової
кон’юнктури і визначення внутрішнього інноваційного потенціалу національної економічної системи.
Наступним етапом має стати інтеграція наукової і промислової підсистем економіки з метою підняття
обраних перспективних технологічних напрямків до конкурентоспроможного рівня.
Особливостями інституціональної моделі трансформаційної економіки України на сьогодні є [8]:
– по-перше, відтік капіталу, що практично не припиняється понині – неприваблива, але цілком ринко-
ва реакція компаній на нестабільні і несприятливі умови усередині країни;](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-67-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
68
– по-друге, тиск адміністративного регулювання, що пояснювався слабкістю приватного капіталу
і необхідністю зосередження засобів у руках держави для підтримки економіки і соціальної сфери в
умовах ринкової і політичної невизначеності. Сьогодні саме тиск на приватний капітал породжує низку
«деформ»: відродження бартеру, неплатежі тощо. В результаті має збитки не лише приватний капітал,
але й держава, яка втрачає змогу зібрати податки для виконання нормальних суспільних функцій, фінан-
сування індустріальної політики, інноваційної і соціальної реформи тощо;
– по-третє, орієнтація системи державного регулювання на «докризовий» тип банківської системи.
Держава має стимулювати та контролювати розвиток фінансово-банківського сектора за іншою модел-
лю, ніж у період високої інфляції першої половини 90-х років: підприємства та групи підприємств ство-
рюватимуть банки для обслуговування власних потреб у кредитних ресурсах. Такий шлях розвитку і
відновлення банківської системи є більш органічним і «здоровим», аніж той, який переважав до 1998
року. На сьогодні стає актуальною кризова модель кредитно-банківської системи;
– по-четверте, перехід України в категорію держав із ринковою економікою ставить питання про
переорієнтацію державної політики на досягнення вивіреного балансу між підтримкою вітчизняних ви-
робників і залученням капіталу транснаціонального бізнесу;
– по-п’яте, розвиток ринкової економіки України вимагає формування нового характеру відносин між
центром, регіонами і зовнішнім світом. Інтенсифікація міжнародних зв’язків, пов’язана з тенденціями
глобалізації світового господарства, обумовила появу нового класу «факторів»: це регіональні утворення
та індустріальні/постіндустріальні мегаполіси. Вони самостійно виходять на світові ринки, особливо на
ринки інформаційних послуг та фінансів, і зазвичай вступають у відносини з іноземними контрагентами
над національних кордонів.
Отже, сучасна інституціональна модель трансформаційних процесів в Україні практично не передба-
чає системне вдосконалення всіх складових національної економічної системи з метою створення умов
для тривалого економічного зростання, сприйняття і прискорення інноваційних тенденцій, що виведуть
національне господарство на новий рівень світових економічних зв’язків. Трансформаційні перетворення
останнього десятиріччя, що радикально змінили економічні умови господарювання, серйозно не торкну-
лися принципових основ існуючої інституціональної моделі інноваційної діяльності суб’єктів. Процеси
її інтенсифікації й адаптації до умов, що змінюються, вимагають рішення задач коректування стратегіч-
них цілей розвитку національної економічної системи, перетворення її інституціональної структури з
метою підвищення ефективності інноваційних процесів на регіональному рівні національної економіки.
Україна, розробляючи власний шлях переходу до парадигми саморозвитку регіонів, має враховува-
ти симптоми прояву всіх визначених позитивних і негативних тенденцій і напрямків розвитку інсти-
туціональних форм трансформаційної економіки в процесі глобалізації та регіоналізації інноваційних
тенденцій.
Література:
1. Веренич О.В. Проблеми трансформаційної економіки в Україні / О.В. Веренич, Т.П. Подчасова // Економіко-
математичне моделювання соціально-економічних систем. Збірник наукових праць 55-73.
2. Денисенко М.П. Глобалізація та її вплив на інноваційний розвиток України / М.П. Денисенко, А.П. Гречан
// Проблеми науки, 2005. – № 1. – С. 47-52.
3. Дюндін В. Методичні проблеми формування моделі оптимізації розвитку інтелектуального потенціалу /
Дюндін В. // Економіст, 2006. – № 11. – С. 51-53.
4. Жилінська О.І., Чеберкус Д.В. Розвиток інноваційної інфраструктури / О.І.Жилінська, Д.В. Чеберкус // Фі-
нанси України, 2005. – № 7. – С. 57-67.
5. Забарная Э. Современные организационные формы инновационной деятельности / Э. Забарная // Економіст,
2004. – № 6. – С. 63-65.
6. Забелин С., Кортен Д., Медоуз Д., Норберг-Ходж X., Шуберт К. Глобализация или устойчивое развитие. –
М.: СоЭС, 1998. – 85 с.
7. Забродский В.А., Кизим М.О. Диагностика финансовой устойчивости функционирования производственно-
экономических систем. – X.: Бизнес Иформ, 2000. – 108 с.
8. Матросова Л.В., Овєчкина О.А., Іванова К.В., Солоха Д.В. Управління розвитком інноваційного потенціалу
регіонів в перехідній економіці України. Монографія. – Донецьк: Донбасс, 2009. – 485 с.
9. Солоха Д.В. Функціонування і розвиток інноваційного потенціалу регіональних соціально-економічних
систем: теорія, методологія, практика: [монографія] / Д.В. Солоха. – Донецьк: ВІК, 2012. – 439 с.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-68-320.jpg)
![ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
69
УДК 316.334.23:[316.66:658:005.25]
Піча Володимир Маркович,
доктор соціологічних наук, професор кафедри соціології та соціальної роботи Ін-
ституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська по-
літехніка», Україна
Мишковська Олена Петрівна,
здобувач Української академії друкарства, Україна
Соціальна відповідальність бізнесу
як феномен суспільного буття
Пропонована до уваги стаття присвячена поглибленню наукового знання про яви-
ще соціальної відповідальності бізнесу, окресленню соціологічної дефініції і концепту
цього феномена. Це передбачає здійснення соціологічної інтерпретації, концептуалі-
зацію чинників і факторів здійснення соціальної відповідальності, визначення видів і
найважливіших функцій. Це теоретичне поле соціологічної науки дозволяє окреслити
комплексний підхід до розуміння соціальної відповідальності бізнесу та вийти за рамки
стереотипних трактувань.
Ключові слова: соціальна відповідальність бізнесу, феномен суспільного буття, со-
ціологічний концепт, види, чинники і фактори здійснення соціальної відповідальності,
первинні і вторинні функції.
Дебати про соціальну відповідальність бізнесу (СВБ) почалися в далеких те-
пер 70–80-х роках ХХ ст. на Заході, коли громадськість почала дізнаватися про приховані негативні
наслідки діяльності компаній. Українське суспільство лише нещодавно довідалося про міста-привиди
(наприклад, м. Прип’ять у зоні відчуження Чорнобильської АЕС), що загинули разом із підприємства-
ми; про катастрофи, спричинені діяльністю виробничих підприємств (на заході України міста Стебник,
Яворів, Калуш мають на своїх територіях небезпечні сховища відходів колишніх хімічних виробництв);
річки, в яких не можна купатися (водний басейн Дніпра має акумульовані радіоактивні осади); втрачене
здоров’я на виробництвах без подальшого соціального захисту (рівень забруднення Донецької, Запо-
різької, Дніпропетровської областей перевищує критичні межі) та інші негаразди. З розголосу подібних
проблем і розпочалася дискусія про роль бізнесу в суспільстві, про соціальну відповідальність компаній.
Соціальна відповідальність бізнесу визначається як відповідність результатів господарської діяль-
ності основним соціальним потребам і цілям суспільства. По суті – це основний двигун для переорієнту-
вання прибутково орієнтованого бізнесу на соціально відповідальний [8, с. 2]. Ввів поняття «соціальна
відповідальність бізнесу» Р. Вуд – керівник американської фірми «Сірc, Рьобак енд Ко», порушивши ще
в 1936 р. питання про обов’язок бізнесу перед суспільством, який не можна обрахувати математично, але
котрий має велике значення. Згідно з цією концепцією, підприємець повинен керуватися не лише своїми
егоїстичними, а інтересами суспільства в цілому. Це передбачає виконання законів, забезпечення еколо-
гічної безпеки, політичної стабільності, підвищення рівня освіченості, культури тощо.
Феномен соціальної відповідальності бізнесу поки що не став об’єктом ґрунтовних соціологічних до-
сліджень і в основному аналізується в площині економічних та управлінських розвідок. У теоретичних
та практичних розробках вчених простежується брак знання про соціальну відповідальність бізнесу як
усталену модель взаємодії бізнесу, держави та громадянського суспільства. Мало вивченим на сьогодні
є розуміння соціальної відповідальності бізнесу як феномена суспільного буття, відсутня соціологіч-
на інтерпретація даної категорії. Хоча проблематика СВБ вже давно перебуває в полі зору науковців і
«стійко присутня в суспільних дискусіях за кордоном» [9, с. 5]: проблема узгодження приватного і сус-
пільного інтересів, балансу інтересів суспільства представлена у роботах соціологів А. Сміта, Д. Рікардо,
А. Сен-Сімона, О. Конта, В. Парето, В. Зомбарта, Т. Веблена, М. Вебера, Т. Парсонса та ін.; певний тео
ретичний базис концепції відповідальності бізнесу представлено у працях соціологів та економістів –
Ф. Берлі, Г. Мінза, А. Мюллера-Армака, Л. Ерхарда, Х. Боуена, Дж. МакГуіра, К. Девіса, С. Сеті,
М. Фрідмана, П. Гейне, Ф. Найта, А. Ріха, Ю. Хабермаса, Д. Вуд й ін.
Усе ж на вітчизняних горизонтах проблема соціальної діяльності підприємців піднімалася і підні-
мається вельми не прямо. Наукові дослідження соціальної діяльності підприємництва на різних рівнях
практично не ведуться [9, с. 5]. Таким чином, основна наукова проблема полягає у недостатній розробле-
ності теоретичних положень щодо соціальної відповідальності бізнесу як суспільного феномена.
Мета нашої розвідки полягає у поглибленні наукового знання про явище соціальної відповідальності
бізнесу, окресленні соціологічної дефініції і концепту цього феномена. Це передбачає здійснення соціо-](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-69-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
70
логічної інтерпретації СВБ, концептуалізацію чинників і факторів здійснення соціальної відповідальнос-
ті, визначення видів і найважливіших функцій.
У соціології усі підходи до розуміння соціальної відповідальності бізнесу мають два напрями: пер-
ший визначає СВБ як соціальний зміст діяльності, де суб’єктом відповідальності вважається підприєм-
ство; другий характеризує соціальну відповідальність бізнесу як соціальний індивідуалізм, де суб’єктом
відповідальності є підприємець.
Російський доктор соціологічних наук Г. Ільїна «соціально-відповідальний підхід в діяльності корпо-
рацій розглядає як одну з важливих умов їх функціонування й організаційного розвитку в сучасному сус-
пільстві» [5, c. 217]. Український соціолог Н. Варга вбачає соціальний сенс підприємницької діяльності в
отриманні соціально-значимого результату (нові робочі місця, більш ефективна та досконала організація
праці, справедливий розподіл матеріальних цінностей) в економічній галузі в умовах саме соціальної
відчуженості [3, с. 24]. Російський дослідник Є. Борисенко визначає, що соціальна відповідальність – це
обдумана, зважена діяльність, яка проявляється в довгостроковій участі в конкретних проектах, спря-
мованих на поліпшення навколишнього світу. Це певний внесок, і якою б сильною не була комерційна
структура, вона не може існувати поза межами свого середовища. А середовище – це місто, країна, люди,
які там живуть [1]. Російський соціолог С. Братющенко під соціальною відповідальність бізнесу має на
увазі певний рівень розвитку підприємства і добровільний відгук на соціальні проблеми суспільства. Цей
відгук означає дотримання законодавчо встановлених норм і правил та здійснення діяльності понад цих
вимог [2].
Російська дослідниця Б. Цветкова підходить до питання соціальної відповідальності бізнесу з «осо-
бистісної» точки зору. Говорячи про СВБ, має на увазі певну сукупність різних складових відповідаль-
ності: «правова і професійна відповідальність на індивідуальному рівні утворюють зовнішню складову
соціальної відповідальності, а морально-етична відповідальність – її внутрішня складова, що характе-
ризує людину поза межами її публічних ролей» [10, с. 318]. Дотримуючись цього підходу, представник
російської соціологічної думки А. Петров вказує на суперечливість соціальної відповідальності підпри-
ємця, яка пов’язана з тим, що останній завжди є індивідуалістом, що будує своє життя і економічну стра-
тегію залежно від власних цілей і завдань. Свобода і відповідальність підприємця – дві сторони однієї
медалі, що не існують в розділеному простором і часом стані. Соціальний індивідуалізм стає базовою ри-
сою особистості сучасного підприємця, оскільки чільна роль споживача в економіці постіндустріального
суспільства продукує усвідомлення підприємцем свого індивідуалізму саме як соціального, «вписаного»
в систему інтересів людей і суспільства в цілому [7, с. 233].
Таким чином, наука соціологія розкриває розуміння соціальної відповідальності бізнесу як через ді-
яльність підприємства, так і через підприємця, який, на наш погляд, об’єктивно не відділений від під-
приємства. У даному напрямку російський соціолог Ю. Вєсєлов звертає увагу, що «на відміну від еконо-
містів, соціологи не розглядають підприємця і фірму винятково як певні автономно існуючі цілісності,
навіть якщо вони відчувають вплив зовнішніх сил. Поведінка представників бізнесу обумовлена соці-
альною природою підприємництва, адже будь-яка виробнича діяльність, будь-які інновації спочатку
були необхідні суспільству для його ефективної адаптації до навколишніх умов зовнішнього природного
середовища, для створення умов більш комфортного життя більшості, а самі підприємці завжди були
невід’ємною частиною суспільства, розділяючи його культурні цінності і традиції чи політичні пере-
конання» [4, с. 20-21]. Подібну точку зору обстоює російський соціолог з українським корінням Ф. Ше-
реги, який у своїй праці «Соціологія підприємництва: прикладні дослідження» акцентує, що ринкові
відносини породжують крайній соціальний егоїзм. У свою чергу, підприємництво є відчуження соціаль-
ності і одночасно її набуття. Цю вихідну парадигму, вказуючи на особистісність підприємництва, вчений
формулює ще й іншим чином: «Враховуючи, що особистість намагається самовиразитися ототожнюючи
себе з усім суспільством та являє собою сукупність суспільних відносин, підприємництво є відчуження
особистості і одночасно її набуття» [11, с. 12-13].
Соціологія також ставить питання про те, чому, власне, бізнес «повинен» і «зобов’язаний» бути відпо-
відальним? Над цим розмірковує український соціолог Є. Сірий, який вважає, що в основі соціальної від-
повідальності бізнесу лежать ідеї, сформульовані в сучасних теоріях «справедливості як чесності» аме-
риканських філософів Дж. Ролза і К. Дженкінса, «соціальної солідарності» французького правознавця
Л. Дюгі, що визнають необхідність вирівнювання соціального становища людей засобами, які прийма-
ються свідомо і добровільно в результаті загальної згоди, договору [9, с. 9]. На думку дослідника, со-
ціальна відповідальність бізнесу має соціальну природу, тому інтереси бізнесу нерозривно пов’язані із
загальним добробутом суспільства.
Британська дослідниця Н. Ренкен (Ranken, 1987) у своїй роботі «Моральність у бізнесі: дисгармонія і
її наслідки» [12] шукала аргументи для підприємців на користь здійснення соціальної відповідальності:
«справжнє добро» для окремого індивіда передбачає моральну складову, але такий підхід не можна за-
стосовувати до бізнесу. Авторка висуває тезу про те, що бізнесмена не можна розглядати як морального
суб’єкта, оскільки будь-який підприємець стурбований проблемами виживання, зростання і прибутку і](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-70-320.jpg)
![ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
71
не здатний до альтруїстичних вчинків. Таким чином, для підвищення моральної якості бізнес-діяльнос-
ті недостатньо апелювати лише досягненням «загального блага». А враховуючи, що зовнішні засоби
контролю не є достатніми, Н. Ренкен резюмує, що необхідно покладатися на моральну мотивацію осіб,
які керують бізнесом. Тому виникає потреба в посиленні свідомості рівня свободи і відповідальності осіб
у їхніх робочих ролях [12, с. 41].
З огляду на розглянуті трактування соціальної відповідальності бізнесу у соціологічному полі, вважа-
ємо за доцільне доповнити дефініцію цього поняття.
Нами соціальна відповідальність бізнесу ідентифікується як вмотивована дія, характер якої зумовле-
ний існуючими суспільними відносинами та структурою терміна, яку виокремлено відповідно до скла-
дових структури свідомості:
– когнітивна складова – забезпечує знання про особливості поняття «соціальної відповідальності біз-
несу», канали поширення інформації та установи, які можуть виступати партнерами у здійсненні соці-
ально відповідальної діяльності, інформацію про переваги та недоліки, знання про загальний стан явища
в Україні тощо;
– оціночна складова – інтерпретує оцінку явища соціальної відповідальності бізнесу, його необхід-
ність з моральної і правової точок зору та рівень позитивного або негативного впливу на розвиток сус-
пільства;
– конативна складова – визначає готовність до дії – здійснювати усвідомлений вибір відповідальної /
безвідповідальної стратегії поведінки.
Слід також наголосити, що сталої інтерпретаційної або ж понятійної моделі соціальної відповідаль-
ності бізнесу не існує, тому недоцільно будувати однозначний термінологічний концепт. Поняття «соці-
альної відповідальності бізнесу» є множинним, плинним та динамічним, тому воно не може мати стійких
структурних меж.
На наш погляд, соціологічна інтерпретація соціальної відповідальності бізнесу має вийти за рамки
сплати податків, турботи про працівників і благодійності, а базуватися на комплексних аналітичних ха-
рактеристиках СВБ як суспільного феномена. Щоб деталізувати соціологічний концепт поняття соціаль-
ної відповідальності бізнесу, необхідно виділити набір його ключових елементів, що містяться у спектрі
поданих нами визначень: явище (фрагментарне, системне, циклічне, ідеальне, статистичне, індивіду-
альне); елемент суспільного буття; господарська дія, соціальна активність; етична категорія, ціннісна
позиція; складова суспільних практик.
Отже, соціальна відповідальність бізнесу є явищем суспільного буття, це одноразова (фрагментарна)
та циклічна, системна (повторювана) форма відносин у суспільній сфері, а також одна з форм вираження
турботи або ставлення до зацікавлених сторін, форма взаємовідносин із ними. Соціальна відповідаль-
ність бізнесу є не лише примусом, нав’язаним обов’язком чи діяльністю на злобу дня, вона розглядається
передусім як:
– феномен суспільного буття;
– соціальне знання;
– культурна традиція;
– стереотип;
– властивість сучасної бізнес-організації;
– форма ініціації взаємин між бізнес-організаціями та зацікавленими сторонами;
– соціальний ресурс бізнес-організацій за посередництвом застосування соціально відповідальних
ініціатив.
В авторському розумінні соціальна відповідальність бізнесу – явище суспільного буття, форма сус-
пільних відносин, що є частиною соціальних практик, відповідно до своїх ознак, має системний харак-
тер, соціокультурну зумовленість і проявляється в одноразовому чи постійному використанні соціально
відповідальних ініціатив по відношенню до зацікавлених сторін, будь-якого виду комунікацій, дій фі-
зичного, емоційного, інтелектуального чи економічного характеру або ж бездіяльності, внаслідок чого
може бути заподіяна зацікавленим сторонам будь-яка шкода чи створена для них небезпека або емоцій-
ний дискомфорт, порушуючи їхні особисті конституційні права та свободи. У нашій інтерпретації це
явище має такі понятійні ознаки – ідеальну (з точки зору успішних прикладів соціально-відповідальних
практик, а також ціннісно-моральних ідеалів), статистичну (з точки зору переконань чи уявлень більшос-
ті як підприємців, так і зацікавлених сторін) та індивідуальну. Соціальна відповідальність бізнесу має
місце з боку власників, керівників, працівників найвищої ланки, відповідальних за прийняття рішень у
сфері соціальної відповідальності компаній, або ж з боку тих, хто працює (пересічні працівники) у цій
бізнес-організації. У своєму когнітивному значенні досліджуване поняття не слід обмежувати терміном
соціальна відповідальність, а також варто враховувати такі форми відносин із зацікавленими сторонами,
як благодійництво, спонсорування, меценатство, донорство й ін., що має варіюватися залежно від кон-
тексту вживання терміна та обставин акту дії соціальної відповідальності.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-71-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
72
Окреслюючи поняття «соціальної відповідальності бізнесу», слід врахувати нормативне поняття «со-
ціальної відповідальності», яке міститься у Концепції Національної стратегії соціальної відповідальності
бізнесу в Україні [6], так як тлумачення СВБ українське законодавство не дає. Значення цього терміна в
нормативному дискурсі є наближеним до понять, що вживаються економікою та менеджментом.
На наш погляд, основними видами соціальної відповідальності бізнесу можна вважати:
– економічну відповідальність, яка пов’язана з ефективною діяльністю підприємства і спрямована на
забезпечення зайнятості, сплату податків, розвиток супутніх галузей, розвиток інфраструктури;
– виробничу відповідальність, що передбачає інтегровану систему управління та вдосконалення бізнес-
процесів підприємства з метою ефективнішого використання обмежених ресурсів, розширення і підвищен-
нябезпекивиробництва,покращенняякостіпродукціїтаїїасортименту,адаптуючисьдопотребспоживачів,
збільшення робочих місць, в т.ч. інтелектуального характеру, підвищення екологічної ефективності підпри-
ємства та зменшення негативного впливу на навколишнє середовище, зростання конкурентоспроможності
підприємства та підвищення ефективності бізнесу, впровадження новітніх технологій та інновації;
– відповідальність перед персоналом: гарантування безпечних умов праці та комфорт робочого
середовища, виплата достойної зарплатні, визнання результатів через матеріальні стимули та нематері-
альну мотивацію, наявність етичного кодексу підприємства, відсутність дискримінації та забезпечення
гендерної рівності, охорона здоров’я працівників, турбота про них, створення робочих місць для непо-
вносправних, інвестиції у професійний розвиток та навчання працівників;
– корпоративну відповідальність, яка пов’язана зі стандартами ведення бізнесу, взаємовідносинами
та підтримкою конструктивного діалогу з усіма зацікавленими сторонами: а) акціонерами щодо своєчас-
ного інформування та формування цінності корпорації; б) споживачами – якості продукції та інновацій;
конкурентів та бізнес-партнерів – етичної поведінки, обміну практиками, добросовісної конкуренції; в)
ЗМІ, політичними партіями, громадами університетів та наукових товариств – публічного та широкого
розкриття інформації, співпраці за напрямками зацікавлення, уникнення маніпуляції інформацією; г) по-
стачальниками та дистриб’юторами – чесної конкуренції, прозорих закупівель, етичної поведінки, вико-
нання угод і зобов’язань, дотримання гарантій, антикорупційних процедур; д) органами влади та асоціа-
ціями – надання інформації про діяльність, сплати податків, дотримання законів, угод, домовленостей; е)
населенням регіонів, де знаходяться підприємства, громадськими організаціями, фондами – пропозиції
та укладення партнерств, розвитку волонтерських проектів, створення робочих місць та наповнення бю-
джетів, захисту довкілля, соціальних та культурних проектів;
– відповідальність перед навколишнім середовищем: ефективне ресурсовикористання, безвідход-
ність, впровадження екологічних програм;
– суспільна відповідальність передбачає вирішення загальнонаціональних проблем, співпраця з гро-
мадськими організаціями та фондами задля розвитку спорту, мистецтва та культури, освітніх, науко-
вих проектів та ініціатив, допомога малозабезпеченим, різноманітні масові заходи; а також може бути
пов’язана з розвитком регіонів діяльності підприємства (інвестиції, створення нових робочих місць, на-
повнення бюджету, благодійництво і спонсорство, меценатство, захист довкілля).
Концептуалізуючи чинники та фактори здійснення соціальної відповідальності, у даній статті відпо-
відно до соціологічного підходу, який дозволяє дещо по-іншому об’єднати та презентувати групи чинни-
ків і причин виникнення феномена, можна запропонувати наступну їх класифікацію:
– мікрочинники: схильність людини-підприємця допомагати, робити «добрі справи»; економічний
розрахунок, за якого соціально відповідальна поведінка принесе прибуток;
– мезочинники: поведінка членів бізнес-організації (підтримка «вищого керівництва» та схвалення працівни-
ками, корпоративна культура, прийняті етичні норми та цінності тощо); імідж бізнес-організації у суспільстві;
– макрочинники: поведінкова реакція внаслідок впливу соціальних факторів («запит» суспільства на
соціальну відповідальність бізнес-організацій, існуюча традиція благодійності, стереотип способу ді-
яльності бізнесу); вплив інтерактивних факторів, що породжують соціальну відповідальність бізнесу
(неможливість держави повною мірою виконувати свої соціальні зобов’язання, низький рівень розвитку
інфраструктури); економічний стан суспільства; погані екологічні умови;
– макрофактори, що сприяють (дискусія у суспільстві, підтримка міжнародних ініціатив) та галь-
мують розвиток соціальної відповідальності бізнесу (недосконала система законодавства, низька роль
держави і недостатній рівень проведення просвітницької діяльності).
Визначаючи найважливіші функції соціальної відповідальності бізнесу, доречно вкласти їх у схему,
в якій функції можемо поділити на дві основні групи: первинні та вторинні, що є базовими на різних
рівнях суспільства. Ці функції є динамічними та можуть мати різний ступінь домінування, відповідно до
кожного конкретного випадку. Первинні функції є функціями явного характеру, пов’язані зі щоденною
діяльністю компанії, а вторинні – латентного характеру, які проявляються не одразу (див. Таблицю 1).
Дослідження явища соціальної відповідальності бізнесу в основному ведуться в площині економіч-
них та управлінських розвідок, в яких переважно наголошується на певних напрямах та конкретних за-
ходах соціально відповідальної діяльності компаній.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-72-320.jpg)
![ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
73
Таблиця 1
Функції соціальної відповідальності бізнесу відповідно до рівнів аналізу суспільства
Функції Мікрорівень мезорівень Макрорівень мегарівень
Первинні
– юридична / правова (дотримання законів і правових норм,
чесна сплата податків та обов’язкових платежів);
– економічна (задоволення потреб споживачів, забез-
печення прибутковості та конкурентоспроможності
підприємства);
– етична (ділова практика, яка апелює до норм моралі
й узгоджується з очікуваннями зацікавлених сторін,
дотримання етичних вимог суспільства);
– соціальна (виплата гідної заробітної плати, створення
робочих місць, забезпечення умов праці, навчання
працівників);
– соціальна (зосередження діяльності підприєм-
ства на визначенні соціальних вимог суспіль-
ства та відповіді на них);
– етична (ідея морально-етичного обов’язку бізне-
су та окремих менеджерів перед суспільством);
– політична (здатність впливати на результати
важливих суспільних процесів з метою ви-
рішення суспільних проблем, відповідність
стратегії та політики держави);
– екологічна (компенсація шкоди, заподіяної на-
вколишньому середовищу);
Вторинні
– створення «додаткової вартості» (філософія бізнесу,
яка інкорпорується у відповідну субкультуру);
– солідарча («командний дух», активне об’єднання на-
вколо спільних поглядів, інтересів співучасть у пев-
них діях компанії);
– філантропічна (зміцнення репутації гідного корпора-
тивною громадянина);
– інтегративна (об’єднання зусиль усіх зацікав-
лених сторін задля досягнення спільної мети,
розвиток партнерства);
– згладжувальна (зняття соціальних суперечнос-
тей, особливо під час перехідного періоду);
– дискреційна (внесення вкладу в розвиток сус-
пільства і поліпшення якості його життя).
Теоретичне поле соціологічної науки дозволяє окреслити комплексний підхід до розуміння СВБ, кон-
цептуалізувати чинники і фактори здійснення соціальної відповідальності, визначити види СВБ, функції
на різних рівнях суспільства, де, окрім первинних, велике значення надається вторинним функціям, що
мають латентний характер. Соціологічна інтерпретація соціальної відповідальності бізнесу дозволяє ви-
йти за рамки стереотипних трактувань (сплата податків, турбота про працівників і благодійність) і роз-
глядати його як соціальне знання, культурну традицію, соціальну дію; об’єднати такі характеристики
поняття, як явище (фрагментарне, системне, циклічне, ідеальне, статистичне, індивідуальне); елемент
суспільного буття, складова суспільних практик.
Виникнення проблематики участі підприємництва у життєдіяльності суспільства для зменшення не-
гативного впливу його діяльності на суспільство та навколишнє середовище також повинне передбачати
зміну суспільного дискурсу соціальної відповідальності бізнесу та окреслювати його соціальну роль. Саме
тому надалі доречно зосередитися на аналізі соціальної відповідальності бізнесу крізь призму взаємовідно-
син у трикутнику держава – бізнес – суспільство, що може стати одним з напрямків подальших досліджень.
Література:
1. Борисенко Е. Н. Социальная ответственность малого предпринимательства / Е. Н. Борисенко. – М. : КЛИС-
ТАР, 2002. – 93 с.
2. Братющенко С. Социальная ответственность предпринимательства (обзор концепций) / С. Братющенко //
Актуальные проблемы социально-экономического развития: взгляд молодых учёных : сб. науч. тр. ; [под. ред.
В. Селивестрова и др.]. – Новосибирск : ИЭОПП СО РАН, 2005. – с. 166-178.
3. Варга Н. Соціальна відповідальність підприємництва в умовах сучасного суспільства / Н. Варга // Науковий
вісник УжНУ. Серія: Педагогіка. Соціальна робота. – 2013. – Вип. 27. – С. 22-25.
4. Веселов Ю. Экономическая социология / Ю. Веселов, А. Петров. – СПб. : Астерион, 2005. – 309 с.
5. Ильина Г. Социальная ответственность российского бизнеса: стратегии и инновации / Г. Ильина // Вестн.
МГИМО Ун-та. – 2014 – №1. – С. 216-224.
6. Концепція Національної стратегії соціальної відповідальності бізнесу в Україні [Електронний ресурс]. – Ре-
жим доступу : www.iib.com.ua/mib_data/loads/news/.../draft_csr_concept_ukr.doc. – Назва з екрана.
7. Петров А. Социальная ответственность предпринимателя / А. Петров // Общество и социология: новые
реалии и новые идеи. – СПб ; Ростов н/Д, 2000. – С. 232-234.
8. Рыжов В. Программа РПР – наш взгляд в будущее / В. Рыжов // Аргументы и факты. – 2007. – №15. – С. 2.
9. Сірий Є. В. Соціальна відповідальність бізнесу в палітрі концептуальних інтерпретацій [Електронний ре-
сурс] / Є. В. Сірий. – Режим доступу : http://www.socd.univ.kiev.ua/sites/default/files/library/elopen/aktprob.19.59.
pdf. – Назва з екрана.
10. Цветкова Б. Л. Типология подходов к проблеме социальной ответственности предпринимательства /
Б. Л. Цветкова // Вестник Нижегородского университета им. Н. И. Лобачевского. Сер. Социальные науки. – 2004.
– Выпуск 1(3). – С. 317-324.
11. Шереги Ф. Э. Социология предпринимательства: прикладные исследования / Ф. Э. Шереги. – М. : Центр
социального прогнозирования, 2002. – 536 с.
12. Ranken N. Morality in Business: disharmony and its consequence / N. Ranken // Journal of Applied Philosophy.
– 1987. – Vol. 4. – Issue 1. – P. 41-48.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-73-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
74
УДК 331.5
Сенокосова Ольга Владимировна,
кандидат. экономических наук, доцент кафедры экономической теории и националь-
ной экономики Саратовского государственного университета имени Н. Г. Чернышевского
НЕКОТОРЫЕ ПОДХОДЫ К ОПРЕДЕЛЕНИЮ ЭФФЕКТИВНОСТИ
РЫНКА ТРУДА В СОВРЕМЕННОЙ ЭКОНОМИКЕ
В статье приводится анализ подходов, отражающих систему эффективности
рынка труда в современной экономике. Выявлено, что несмотря на исторически сложив-
шийся ход развития рынка труда понятие эффективности проявляется в различных ас-
пектах. Эффективность рынка труда необходимо рассматривать с новой позиции, когда речь идет о развитии
электронного рынка и его влиянии на экономику России.
Ключевые слова: рынок труда, эффективность рынка труда, электронный рынок труда.
Многие явления современной экономической жизни уже не могут быть определены с помощью тра-
диционного научного инструментария. Это относится, в том числе, к эффективности рынка труда.
Пространственно-временной подход к изучению рынка труда выстраивается на двух взаимодополня-
ющих друг друга парадигмах – пространства и времени.
Проблемами времени и пространства занимаются представители различных научных школ фило-
софии на протяжении всей ее истории. К ним обращались Платон, Августин, Фома Аквинский, Дж.
Беркли, Г.В.Ф. Гегель, Д. Юм, И. Кант. В XVII–XIX вв. изучению этих проблем посвятили свои работы
И. Ньютон, Р. Декарт, Г.В. Лейбниц, П.А. Гольбах, Д. Дидро, К. Маркс, Ф. Энгельс. Среди российских
ученых заметны представления о пространстве и времени в научных трудах М.В. Ломоносова, в произ-
ведениях Н.Г. Чернышевского, Л.Н. Толстого, Н.Д. Кондратьева. И. Ньютон, к примеру, выделял два по-
нятии времени: абсолютное время как внешнее условие бытия и относительное время, которое выражает
длительность конкретных состояний и процессов и измеряется посредством различных периодических
циклов [1]. Г.В.Ф. Гегель выделял абсолютное время и абсолютное пространство, которые ничего друго-
го не означали, кроме как абстрактное время и абстрактное пространство [2]. Л.Н. Толстой подчеркивал,
что пространство со всеми формами, которые дает ему видимость его – материя, бесконечно и не может
быть мыслимо иначе. Время, по его мнению, есть бесконечное движение без одного момента покоя и оно
не может быть мыслимо иначе [3]. На основе научных разработок физиков и философов, занимавших-
ся проблемами пространственно-временных отношений, была определена сущность понятий «время» и
«пространство».
Пространство есть форма координации различных сосуществующих объектов и явлений, заключаю-
щаяся в том, что последние определенным образом расположены друг относительно друга и, составляя
различные части той или другой системы, находятся в определенных количественных отношениях друг
к другу [5]. Время характеризует длительность и последовательность бытия, пространство – протяжен-
ность бытия материи, сосуществование и взаимодействие элементов во всех материальных системах.
Пространство каждой материальной системы, по мнению ученых, не замкнуто и непрерывно переходит
в пространство другой системы, которая может отличаться по метрическим и локальным формам. Таким
образом, отличие этих двух форм существования бытия материи друг от друга состоит в том, что про-
странство есть всеобщая форма существования тел, а время – всеобщая форма смены явлений [5].
На основе анализа сущностных характеристик пространства и времени можно сделать вывод о том,
что экономические отношения являются конкретной формой проявления пространственно-временных
отношений. С позиции времени, экономическая система – конкретная форма его проявления, в которой
реализуются координация движения, длительность и скорость ее развития. С позиции пространства, в
экономической системе реализуются формы расположения производственных объектов относительно
друг друга как различные части единого целого, сочетающиеся в определенных количественных и каче-
ственных отношениях. Экономисты используют понятия «время» и «пространство» для анализа процес-
сов в развитии экономики, а также для анализа связи и отношений между экономическими явлениями,
изменяющимися в пространстве под воздействием времени.
В экономическом понимании время и пространство являются и ресурсами, и факторами развития.
Время и пространство в экономике непрерывно связаны между собой. Ими измеряются периоды и
переходы одних экономических ситуаций в другие, и с их позиций дается оценка деятельности экономи-
ческой системы в целом, также прогноз на будущее и ее развитие. С их учетом можно проанализировать
состояние экономики как на микро -, так и на макроуровнях. Учет временных и пространственных рамок
необходим для принятия решений по масштабам производства, по его издержкам, по доходам и т. д.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-74-320.jpg)
![ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
75
Исследования показывают, что хозяйственный опыт экономического развития с учетом времени и
пространства разнообразен и зависит от того, насколько эффективно и рационально они используются.
Например, со временем связано использование интенсивных и экстенсивных факторов экономического
роста. Первые влияют на производительность труда в единицу времени; вторые – на рабочее время и
его продолжительность. Рост производительности и эффективности с позиции времени определяются
следующими показателями:
• увеличением массы продукции, производимой в единицу времени;
• повышением качества продукции при ее неизменной массе в единицу времени;
• сокращением времени производства и обращения товаров.
Неэффективная деятельность не только увеличивает продолжительность времени производства, но и
сокращает экономическое пространство, так как при изменении скорости движения в производстве из-
меняется и его пространственное состояние.
Экономическое пространство выступает в качестве пространственного измерителя времени. От того,
как организовано занимаемое экономикой пространство, зависит ответ на вопрос, эффективно или нет
используется время. Пространство определяет условия и результаты экономической деятельности. От
него зависит время передвижения населения, время перевозок сырья, готовой продукции и т. д. Поэтому
экономическое пространство либо способствует повышению производительности и тем самым сокра-
щает время производства, либо замедляет его темпы. Иными словами, пространство определяет время
действия основных потоков, выделяемых экономистами.
Следует отметить, что анализ экономических взаимосвязей во времени и пространстве выявляет не-
обходимость планирования и прогнозирования деятельности субъектов экономики [6].
Рынок труда как самоорганизующаяся сложная система со всем многообразием его субъектов и вза-
имоотношений, возникающих между ними, теоретически не изучен с позиции пространственных форм.
Проблемы в развитии рынка труда в России связаны и с изменением экономического пространства рын-
ка труда, они многообразны и разноплановы – усложняется механизм формирования и функционирова-
ния рынка труда, принципы подстройки спроса и предложения, модифицируются институты, структура,
сегменты, происходит его расширение.
Несмотря на то, что рынок труда обладает некоторыми свойствами экономического пространства,
его функционирование рассматривается в одной плоскости, не учитываются все возможные вариации
деления пространства на уровни и формы.
Экономический порядок в плоскости пространства рынка труда достигается регуляторами деятель-
ности людей и институтов, направленных на создание нормальных условий для развития социально-
трудовых и экономических отношений. Анализ рынка труда с позиции пространственной экономики
рассматривается редко, отдельные положения, касающиеся информационного или виртуального рынка
труда, можно встретить в работах Талызина В.Е., Ефимова И.Н., Котлярова И.Д., экономического про-
странства у Тишиной В. Н., Матакас Ю., Юнявичюс А., Плучевской Э.В., особая роль отведена социаль-
ному пространству и взаимодействию его на рынок труда в работах Чилипёнок Ю.Ю., Храмова Ю.В.,
Виноградовой Н.Л., Зубаревича Н.В., Бекарева А.М.. Во всей совокупности и целостности взаимодей-
ствия пространств рынка труда и институтов теоретический анализ скудный.
Экономическое пространство рынка труда раскрывается в двух измерениях:
а) в пространственных структурах экономики страны, где человеческий труд в конкретных простран-
ственных формах соединяется с техникой, энергоисточниками, опредмечивается в продуктах труда и
распределяется;
б) в экономических связях между субъектами экономической деятельности в сферах занятости, про-
фессиональной переподготовки или «застывая» в жизненном пространстве безработных.
Наиболее часто под экономическим пространством рынка труда подразумеваются некие географиче-
ские рамки, в которых существует экономическая система. Границы этих рамок у разных авторов про-
стираются от единого мирового экономического пространства до регионального.
Изучение и анализ различных точек зрения на экономическое пространство рынка труда и проблемы,
с ним связанные, позволяют говорить о трех сложившихся на текущий момент подходах к его исследо-
ванию: территориальный, ресурсный и информационный.
Другим весьма существенным измерением экономического пространства рынка труда выступает сфе-
ра занятости, количеством занятых в народном хозяйстве и их качественным составом, структурой по
полу и возрасту, уровню образования, профессиональной и квалификационной подготовки.
Фактором изменения кривизны экономического пространства рынка труда становится изменение
пространственных связей в системе «человек – машина». Работа человека с персональными компьютера-
ми предполагает создание промышленной, торговой, финансовой информации в собственной городской
квартире, изменяя тем самым привычные для людей представления о пространстве труда. Наблюдается
расширение форм автономного поведения и нового типа межличностных отношений в структуре про-
странства.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-75-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
76
В пространственно-иерархической системе рынков труда различают рынки труда более высокого и
низкого порядка. Рынок труда, пространственно выступая как мировой рынок труда, является частью
глобального экономического пространства. Пространственный фактор определяет субрегиональные
рынки рабочей силы (рынок труда США и Канады, общий рынок и т.д.), рынок труда может выступать
как часть национальной экономики и, соответственно, как часть экономического пространства, ограни-
ченного пространством страны.
Национальный рынок труда – часть национальной экономики и, соответственно, часть экономическо-
го пространства, ограниченного пространством страны, со свойственным для него спросом и предложе-
нием, определяемым уровнем экономического развития страны, государственной политикой занятости
и демографической ситуацией в их специфическом сочетании, отражающем национальное своеобразие
институтов, регулирующих трудовые отношения.
Система складывающихся связей между Россией и странами СНГ позволяет говорить о формиро-
вании субнационального рынка труда, охватывающего большую часть пространства бывшего СССР.
Пространство и время, как факторы структурирования экономического пространства, позволяют пред-
ставить региональный рынок труда как мезоуровень функционирования рынка труда, ограниченного
пространством региона со всеми присущими ему специфическими особенностями.
Региональный рынок труда распадается на ряд локальных рынков труда, с характерными параметра-
ми функционирования. При этом под локальным рынком труда можно понимать рынки труда в разрезе
предприятий и организаций, отдельных районов города. Подобным образом можно рассматривать про-
странственную организацию и проблемы функционирования локальных (местных) рынков труда.
Развитие научно-технического прогресса, информационных технологий, высокие темпы использо-
вания компьютерной техники и телекоммуникаций порождают новую пространственную форму рынка
труда, которую многие авторы называют виртуальной. Такая пространственная форма рынка труда не
затрагивает территориальные и национальные границы, стирает барьеры для входа на рынки труда раз-
личных уровней, но в тоже время создает свои барьеры для входа, например профессиональный уровень
работника, знание языков, компьютерная грамотность, профессиональная мобильность. Учитывая то,
что виртуальный рынок труда не имеет территориальных и временных границ, его можно считать про-
странственной формой рынка труда на мегауровне со своими особенностями.
Итак, пространство рынка труда приобретает форму в рамках территориального пространства, ин-
формационного пространства, социального пространства, жилищного и т.д.
Исходя из пространственно-территориального подхода к классификации рынка труда, можно дать
определение пространственно-территориальных форм функционирования рынка труда как иерархиче-
ски соподчиненные, взаимосвязанные, территориально ограниченные пространственные центры лока-
ции субъектов рынка труда, обеспечивающие, в конечном счете, оптимальное сочетание формирующего
ими спроса и реализуемого предложения в общем экономическом пространстве.
Кроме того, пространственно-территориальная форма рынка труда, как любая система, обладает
определенными свойствами, прежде всего это:
• целостность (то есть, наличие единства целей и выполняемых функций);
•автономность(стремлениеквнутреннейупорядоченностиисамостоятельностивфункционировании);
• устойчивость (сохранение или восполнение отдельных элементов системы).
На рынке труда необходимо рассматривать систему элементов всех уровней рынка труда, между ко-
торыми установлены устойчивые, повторяющиеся, регулярные связи или экономические отношения.
Рынок труда функционирует как система со сложной самоорганизацией и структурой. Абуева Е.Л.
рассматривает рынок труда как сложную слабоструктурированную систему.[7, 33] На самом деле, на
наш взгляд, рынок труда является одновременно системой с управлением, системой-процессом, а также
абстрактной, открытой, активной, динамической и смешанной организационной системой и имеет мно-
жество форм, видов и пространственные уровни.
В ряде случаев рынок труда представляется одновременно системами в одном множестве систем:
социально-экономической, экономической и социальной; сложной, очень сложной и сверхсложной; хо-
рошо организованной (структурированной), плохо организованной (слабоструктурированной) и само-
организующейся. Общеизвестно, что элементы рынка труда объединяются в «цельную» систему благо-
даря отношениям «купли-продажи» рабочей силы между ее собственниками и собственниками средств
производства, наличию иных взаимодействий, обусловленных указанными отношениями. Структурные
основы рынка труда характеризуют строение данного рынка и включают наиболее существенные его
элементы и связи, обеспечивающие формирование основных свойств рынка труда. Главной функцией
структурных основ является поддержание целостности рынка труда как системы.
Основу для взаимодействия основных контрагентов рынка труда представляют экономические от-
ношения, основанные на законах и закономерностях. Основные законы Ашмаров И.А. подробно класси-
фицирует [8, 221-224], выделяя универсальные законы экономики, напрямую связанные с рынком труда
(закон общественного разделения труда, закон перемены труда, закон экономии труда, закон распре-](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-76-320.jpg)
![ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
77
деления по труду, роста производительности, закон предельной производительности труда или закон
убывающей доходности, закон предельной полезности), общие экономические законы (закон спроса,
предложения, стоимости, неравновесия и др.), специфические экономические законы, действующие на
рынке труда (закон Оукена, закон обращения рабочей силы на рынке труда, закон соответствия цены ка-
честву рабочей силы, закон конкуренции и др.). Эволюция рынка труда происходит по описанным выше
законам развития, в результате взаимопереходов от пространства к пространству, где и происходит не
простое изменение связей и отношений между элементами системы, но и происходит отбор факторов
отбора. То есть открываются новые возможности построения новой экономической пространственной
системы рынка труда.
Стоит согласиться и с И.А. Ашмаровым [9, 16-20], который справедливо выделяет возможность об-
ширной классификации самих рынков труда, а не только их форм. Согласно классификации Ашмарова
И.А. рынков труда имеют различные критерии, так выделяется подход к классификации рынка труда на
основе классификации Международного валютного фонда (МВФ), на основе классификации Всемирно-
го банка (ВБ), классификация на основе экономических систем и др.
Итак, воплощая представленные в экономической теории рыночные модели, реально действующие
рынки труда отличаются друг от друга достаточной вариабельностью, т.е. изменчивостью и непостоян-
ством, что отражает в их функционировании динамику национального, политического, экономического,
социокультурного, идеологического развития, что подтверждается сравнительным анализом наиболее
типичных конкретных моделей рынка труда, а это означает, что классификация институтов, функциони-
рующих на рынках труда представлена в теории в сжатом виде, что вызывает необходимость дальней-
шей ее доработки и в пространственном аспекте.
Проследить всю сложность и переплетения связей между уровнями и формами рынка труда в про-
странстве, на наш взгляд, можно, используя институциональный подход. Институты на рынке труда рас-
сматриваются как учреждения и организации, которые обеспечивают свободное передвижение рабочей
силы на рынке труда. Существует классификация институтов, характерных в целом для рынка труда, о
них упоминают большинство ученых, затрагивающих данные вопросы: институты спецификации прав
собственности (трудовое законодательство, традиции, нормы), институты контроля за соблюдением тру-
довых соглашений (трудовая инспекция, профсоюзы, трудовые контракты), институты поиска контр-
агентов (СМИ, СЗ, образовательные сигналы, репутация), институты, влияющие на механизм функци-
онирования рынка труда (конкуренция, антимонопольная политика, спрос на труд, качество рабочих
мест), институты, влияющие на качество рабочей силы и конкурентоспособность работника (инвестиции
в человеческий капитал, система образования, мобильность работников, трудовая дискриминация), ин-
ституты, влияющие на трудовую активность граждан (военная служба, пенсионная система, домашнее
хозяйство, медицинская и социальная помощь), институты внутрифирменного, административного рас-
пределения ресурсов (правила, процедуры, нормы, традиции внутреннего рынка труда), институты соци-
ального партнерства (профсоюз, союз предпринимателей), институты государственного регулирования
рынка труда (система страхования по безработице, органы контроля за условиями труда).
Несомненно, вся система институтов рынка труда функционирует в современных условиях развития
рынка труда, однако отсутствуют работы, посвященные рассмотрению причинно-следственных связей
между институтами в пространственном аспекте рынков труда.
Развитие институтов в пространстве рынка труда не анализируется с учетом иерархичности, связей и
форм рынка труда. Согласно данному подходу при анализе взаимодействия институтов на рынке труда
стоит учитывать то, к какому виду рынка труда относятся эти институты, взаимозаменяемы ли данные
институты в зависимости от изменения критерия рассмотрения взаимосвязей в целом в экономической
системе рынка труда.
Построение новой экономической пространственной системы рынка труда невозможно без иссле-
дования переплетения связей взаимодействия институтов каждого возможного уровня рынка труда в
пространстве.
Так, если рассматривать пространство виртуального рынка труда и находящиеся внутри этого про-
странства институты, то наблюдается некий дисбаланс, слабо развиты институты спецификации прав
собственности, по сути, они даже могут противоречить институтам территориального рынка труда. Сла-
бо работают институты контроля за соблюдением трудовых соглашений, их развитие запаздывает, от-
сутствуют институты, влияющие на механизм функционирования рынка труда, зато отчетливо просле-
живается активное развитие институтов поиска контрагентов.
Среди изученных институтов рынка труда обычно выделяются и рассматриваются социальные инсти-
туты. Так, в работах Гударенко Ю.А. [10, с. 25], Казаковой Е.В. [11, с. 130-135] социальные институты
представляют собой устойчивые комплексы формальных норм и правил и неформальных ограничений,
основывающиеся на традициях и культурных установках общества. К числу социальных институтов, по
мнению Казаковой Е.В., относится и сфера рынка труда и образования.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-77-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
78
Стоит выделить и экономические институты взаимодействия, политические, правовые. Достаточное
количество публикаций посвящено анализу формальных и неформальных институтов рынка труда, од-
нако классификации, приведенные и Г. Н. Строевой, Д.А. Безруковым, Норт Д., не учитывают простран-
ственные формы и уровни рынка труда.
В современных условиях, на наш взгляд, сама система пространственных связей между институтами
на рынке труда данного пространства не сформирована полностью и требует теоретической доработки
основных положений. С учетом постоянного расширения экономического пространства рынка труда,
проявляется неравномерное развитие институтов, что приводит к неэффективному использованию рабо-
чей силы в целом в стране [12, с.15]
Изучение пространственных форм функционирования рынка труда позволяет рассматривать меха-
низм взаимосвязей институтов социально-трудовых отношений в плоскости пространств. Учитывая про-
странственные формы рынка труда, необходимо обращать внимание на взаимодействие между собой ин-
ститутов всех пространственных форм рынка труда и образования, рынка труда и государства, бизнеса и
семьи. Зачастую взаимодействие рассматривается учеными в рамках одной плоскости, что представляет
всю систему социально-трудовых отношений в искаженном, суженном виде.
В соответствии с новой стратегией государства на инновационное развитие, появился целый ряд ста-
тей, рассматривающих механизм эффективного функционирования экономики, отдельных рынков, си-
стем. При этом наблюдается явный дефицит исследований, позволяющих рассматривать эффективный
механизм функционирования рынка труда, а также исследований, демонстрирующих, какие институты,
инструменты способствуют инновационному и эффективному развитию, а какие препятствуют достиже-
нию поставленной цели, какие противоречия и риски могут возникать при их взаимодействии.
Развитие инноваций и глобализация экономики создают принципиально новые условия функциони-
рования и развития общественных отношений, порождают новые и обостряют старые противоречия в
такой жизненно важной сфере бытия человека, как трудовые отношения, особенно в периоды экономи-
ческих кризисов. Практически все социально-экономические явления как в зеркале отражаются на рынке
труда. От того, насколько успешно функционирует экономика, в какой фазе экономического цикла она
находится, каково поведение основных субъектов рынка – работника, работодателя и государства – за-
висят спрос на рабочую силу и ее предложение, а соответственно, и уровень безработицы.
Ставя вопрос об эффективном функционировании, нельзя не затрагивать вопрос сетизации рынка
труда, ведь рынок труда в виртуальном пространстве становится новым институтом и сетью.
Зарождение сетевого института рынка труда происходит путем объединения группы людей-участни-
ков виртуального рынка труда общим интересом в виде специфической информации, а также системати-
зированной переработанной информации, пригодной для решения практических задач.
Сетевой институт рынка труда похож на пиринговую сеть, т.е. сеть, где каждый узел может одновре-
менно выступать как в роли клиента (получателя информации), так и в роли сервера (поставщика дан-
ных). Исходя из классификации рынка труда и рассматривая его на уровне территориального простран-
ства, в теории опускается из виду то, что в современных условиях формирование и развитие институтов
на виртуальном рынке труда также происходит и позволяет рассматривать поведение субъектов рынка
труда в ином аспекте.
В России сетевые институты рынка труда находятся еще лишь на стадии зарождения. Сегодня от-
ечественные сетевые институты рынка труда в своем развитии значительно отстают от аналогичных
западных институтов. Последнее связано со спецификой российской институциональной среды, в кото-
рой функционируют отечественные сетевые институты. В настоящее время в нашей стране сложилась
неустойчивая институциональная среда: интересы государства и бизнеса нередко вступают в противо-
речие. Поэтому необходимо выработать эффективный механизм, обеспечивающий взаимодействие всех
институтов, находящихся как в сети, так и за ее пределами. В связи с отсутствием нормальной инсти-
туциональной среды субъекты рынка труда избирают: менее затратную и менее рискованную модель
поведения; краткосрочные, дающие быстрый результат действия.
Экономическое пространство рынка труда сегодня разделяется по отношению к трудовым отноше-
ниям на нормальный, или территориальный, и виртуальный. И в том, и в другом случае, находясь на
рабочем месте, или вступая в трудовые отношения, существует риск, учитывать который необходимо в
современных условиях при создании действенного механизма эффективного рынка труда.
Классификация рисков на рынке труда огромна: риски отношений между субъектами, риски соци-
ального характера, профессиональные риски и т.д. В одних случаях риск может быть большим и яв-
ляться причиной аварий или несчастных случаев на работе, а также причиной профессиональных забо-
леваний. В других случаях риск меньше и его последствия не так опасны, например, небольшая травма
или незначительные материальные убытки. Задачей работодателя, согласно Закону «Об охране труда»
(20.06.2001), является обеспечение безопасности и сохранности здоровья работающих на предприятии
или в организации, а также упорядочение рабочей среды согласно правил Кабинета министров № 379
«Порядок осуществления внутреннего надзора за рабочей средой» (23.08.2001).](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-78-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
80
тельствует о кризисных ситуациях в обществе и экономике. В период хаоса люди более активно ищут
различные пути выхода из кризисной ситуации и способны своим личным участием влиять не только
на перспективы своей жизни, но и на макропроцессы. Поэтому хаос обладает определенной творческой
силой, способностью рождать новый порядок.
Открываются возможности построения новой экономической системы рынка труда – переходное со-
стояние «порядок-хаос-порядок». Переходные моменты к хаосному состоянию ряд авторов связывают с
кризисом, нестабильностью и другими дестабилизирующими факторами.
Среди дестабилизирующих факторов, порождающих хаос, Косалс Л. выделяет нестабильность в эко-
номике: закрытость и дезорганизацию федеральной власти, противоречия между властью и регионами,
растущее число катастроф, аварий, крайне низкую защищенность населения, глубокое расслоение насе-
ления страны, социальную нестабильность [13], логично было бы добавить «теневизацию» рынка труда,
скрытые формы занятости, криминальные сферы деятельности. Дестабилизирующие факторы, влияю-
щие на рынок труда, в частности, порождают ответную реакцию на формирование факторов стабили-
зации, противодействующим дестабилизирующим воздействиям, снимая социальную напряженность в
обществе, не дают ему перейти в состояние хаоса. К таким факторам можно отнести миграцию населе-
ния, повышение социального статуса, использование права свободы предпринимательства, определе-
ние вида занятости, совмещение занятий населением, дистанционную занятость, институционализацию
(формальную и неформальную)[14].
Родионов В.Г. [15] акцентирует внимание на росте масштабов экономической деятельности, приводя-
щей к росту инерционности управляемых социально-экономических систем по общему закону: больше
масса – больше инерция.
При этом автор отмечает, что усиливающаяся частота и сила внешних дестабилизирующих воздей-
ствий способствуют быстрому накоплению внутренних противоречий, ведущих к росту социально-эко-
номической напряженности, а потеря устойчивости характеризуется бифуркацией и переходом на новую
траекторию развития. Справедливо Родионов В.Г. выделяет еще один дестабилизирующий фактор – гло-
бализацию научно-технического прогресса, приводящую к сокращению численности традиционных ра-
бочих мест при продолжающемся во всем мире росте численности населения. Это становится одним из
наиболее активных факторов, формирующих глобальную нестабильность в мире в форме перманентного
перераспределения как численности рабочих мест, так и создаваемого прибавочного продукта.
Наиболее остро данная проблема проявляется в России. Превышение предложения труда над имею-
щейся в стране численностью рабочей силы есть активный экономический фактор ускоренного роста
численности населения России, не обеспечив который нам не решить острых экономических, социаль-
ных и политических проблем в настоящем и будущем. Все это делает параметр занятости одним из таких
«слабых звеньев». При этом данная диспропорция непосредственно ведет к росту нестабильности со-
циально–экономических систем. Очевидно, что при отсутствии рабочих мест социально-экономическая
система деградирует и распадается.
В работах представителей социологии знания К. Манхейма, Т. Лукмана, П. Бергера рассматривается
значение социального хаоса в контексте социальной диспропорциональности и кризиса рациональных
форм общественной жизни. Включение в социальную жизнь низших слоев с иррациональными претен-
зиями на господство усиливает социальную нестабильность и приводит к социальному хаосу как альтер-
нативе рациональной организации общества.
С точки зрения данной позиции рынок труда может разрушаться изнутри, поэтому устранение соци-
альной диспропорциональности, введение разумного демократического планирования в обществе может
минимизировать или нейтрализовать социальный хаос (не только разрушение организованного порядка)
и, в свою очередь, минимизировать дестабилизирующие факторы, оказывающие влияние на социально-
трудовые отношения в целом.
Восприятие социального хаоса как состояния социальной жизни определяется выбором индивидуаль-
ных стратегий, направленных на удовлетворение элементарных жизненных потребностей или реализа-
цию социально-фиксированных установок, связанных с сохранением и переносом социальных позиций,
а также выработкой собственных поведенческих кодов. Социальный хаос на рынке труда легитимиру-
ется через социальную неуверенность, отказ от планирования будущего, что усиливает страхи и тревоги
общества, к безработице. Производство и воспроизводство социального хаоса, хотя и связано с соци-
альным наследием и социально-ностальгическим синдромом, продуцируется социально-структурными
диспропорциями, институциональными дефектами общественной жизни, переходом кризисного состо-
яния в регулярные «хаотические» практики, в дистанцирование большинства населения от общества и
государства и концентрировании усилий на социальном микроуровне, а также отсутствием механизмов
согласования интересов социальных групп и маргинальным положением, социальной неуверенностью и
неясностью социальных перспектив определенной части населения.
Поэтому, формируя механизм эффективного рынка труда, необходимо учитывать тот факт, что коле-
бания дестабилизирующих факторов могут привести на определенное время к процессу распада системы](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-80-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
82
УДК 336:355.01
Сторонянська Ірина Зеновіївна,
доктор економічних наук, професор, Україна
Пелехатий Андрій Олегович,
кандидат економічних наук, науковий співробітник, Україна
Джерела формування фінансового ресурсу держави
в умовах військової агресії на сході України
Підлягають розгляду питання фінансового забезпечення розвитку Української держави
в ситуації воєнного конфлікту на Сході. Обґрунтовано необхідність досягнення фінансової
спроможності задля реалізації основних функцій, які покладено на виконання державою.
Визначено основні способи додаткового залучення фінансових ресурсів до державного бю-
джету. Проаналізовано використання цих методів на даному етапі розвитку економіки.
Ключові слова: воєнний конфлікт, емісія, внутрішні та зовнішні запозичення, податки,
оборонні витрати, золотовалютні резерви.
Актуальність дослідження. Військова агресія, яку Росія розгорнула у східних
областях України, поряд з неоціненними втратами кількох тисяч людських життів
вкрай негативно позначається на соціально-економічному та політичному житті в державі. Зокрема,
наша країна стикається з низкою першочергових проблем, серед яких:
– забезпечення боєздатності української армії та щоденне фінансування ведення військових дій;
– спрямування коштів на підтримку інфраструктури та соціальних виплат на окупованих територіях Доне-
цькоїтаЛуганськоїобластейзодночасноювтратоюпереважноїчастинибюджетнихнадходженьуцихрегіонах;
– наявність значної кількості вимушених внутрішніх мігрантів, які потребують реалізації додаткових
заходів соціального захисту та створення нових робочих місць;
– необхідність відбудови об’єктів соціально-економічної інфраструктури, комунального господар-
ства, виробничих потужностей на територіях Луганської та Донецької областей;
– суттєве зниження обсягів зовнішньої торгівлі України, зокрема, через ускладнення зовнішньоеко-
номічних відносин з Російською Федерацією, яке супроводжується значно вищими темпами зниження
експорту з України та стабільно високою часткою імпорту енергоносіїв;
– погіршення макроекономічних показників розвитку України, зокрема, стрімка інфляція та неста-
більність на фінансовому ринку загалом.
Постановка проблеми. Необхідні зміни пріоритетів фінансового забезпечення життєдіяльності в
державі та пошуку джерел формування додаткового фінансового ресурсу, який може бути спрямований
на це, що дозволить мінімізувати вплив російської військової агресії на сході держави на її соціально-
економічне становище.
Метою статті є визначення потенційних джерел фінансового забезпечення розвитку України в умо-
вах воєнного конфлікту.
Виклад основного матеріалу. Збройний конфлікт на сході України став наслідком слабкості наці-
онального сектора безпеки та надто толерантного ставлення провідних західних держав до неоімперіа-
лістичної політики Росії на пострадянському просторі, що, зокрема, проявилось у відсутності належного
осуду анексії Кримського півострова. При цьому метою ведення воєнних дій є, певною мірою, не пере-
мога, а сам стан війни, затягування конфлікту, постійне підтримання в Україні стану керованого хаосу та
провокування сепаратистських рухів, спрямованих на ослаблення державних інституцій та руйнування
її державності, яке матиме наслідками падіння економіки, неможливість ідентифікації України на міжна-
родній арені в конкретних організаціях та союзах (зокрема, НАТО і ЄС), проблеми в гуманітарній сфері
та неможливість забезпечення відповідного рівня життя.
Першочерговим наслідком втягування країни у збройні воєнні дії є необхідність відволікання значної
частини фінансових ресурсів на забезпечення стратегічної боєздатності армії та поточного ведення бо-
йових дій. У 2001 році Лондонський міжнародний інститут стратегічних досліджень представив на загал
дані про фінансові витрати на воєнні конфлікти ХХ століття (табл. 1), з чого можна робити висновки,
якою ж є ціна війни.
Щодо витрат України на протистояння російській військовій агресії, то, за оцінками Міністерства фі-
нансів, ціна війни у східних областях коливається в межах 5-10 млн. дол. щоденно [2], тобто щомісячно
сума витрат складає 3-8 млрд.грн. Для порівняння зазначимо, що місячні видатки в Україні на охорону
здоров’я становлять близько 5 млрд. грн., а річний бюджет Національної академії наук України – 2,8
млрд. грн.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-82-320.jpg)
![ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
83
Таблиця 1
Витрати на ведення війн та військових конфліктів у ХХ столітті
Назва війни/конфлікту Роки Країни-учасники
Витрати,
млрд. дол.
США
І Світова війна 1914-1918
Росія, Великобританія, Німеччина, США, Туреччи-
на, Італія, Франція, Бельгія, Австрія
4500
ІІ Світова війна 1939-1945
Франція, Німеччина, Італія, Японія,
Великобританія, США, СРСР
13000
Війна у Кореї 1950-1953 США 340
Суецька криза 1956 Франція, Великобританія 13
Війна у В’єтнамі 1966-1975 США 720
Війна у Афганістані 1979-1989 СРСР 116
Ірано-Іракська війна 1980-1988 Іран, Ірак 150
Конфлікт в Кашмірі 1989-2002 Індія, Пакистан 22
Війна в зоні Перської затоки 1990-1991 Ірак, США, Великобританія, Франція 102
Конфлікт між Перу та Еквадором 1995-1998 Еквадор, Перу 2
Війна у Центральній Африці 1998
Ангола, Бурунді, Чад, Конго, Намібія, Руанда, Су-
дан, Уганда, Зімбабве
2
Балканські конфлікти
1997 Албанія 0,038
1992-1995 Боснія та Герцеговина 3,3
1991-1995 Хорватія 7,1
1998-1999 Югославія (Косово) 0,5
Внутрішній конфлікт в Грузії 1990-1996 Грузія 0,8
Чеченська війна 1994-1996 Росія, Чечня 3,8
Джерело: [1]
Чинне законодавство (Закон України «Про оборону України») визначає мінімальну суму коштів, яка
має бути спрямована на фінансування потреб національної оборони – не менше 3% ВВП щорічно. Згідно
з функціональною структурою до видатків на національну оборону включаються видатки на військо-
ву оборону, цивільну оборону, військову допомогу зарубіжним країнам, військову освіту, дослідження
і розробки, іншу діяльність у сфері оборони. Проте у 2010-2013 рр. обсяг фінансування національної
оборони коливався в межах 2,4–2,7% ВВП, що нижче від встановленого мінімуму. Згідно з державним
бюджетом на 2015 рік у цілому по напрямку «оборона та безпека» заплановано 46 млрд. грн. доходів і
82 млрд. грн. видатків. За курсом, озвученим урядом (21,7 грн./дол.), 82 млрд. грн. – це близько 3,8 млрд
дол. США, або 10,4 млн. дол. на день. І це не лише на війну, а й на оборону та безпеку країни взагалі:
армію, Національну гвардію, прикордонників, міліцію. Ще 6 млрд. грн. державних гарантій для оборон-
ної промисловості закладено не у видатки, а в державний борг, та близько 2,9 млрд. на інші органи та
структури з оборони країни. Проте навіть з цим загальний обсяг фінансування оборони не перевищує 90
млрд. грн., або 4,9% прогнозованого ВВП [3] (рис.1). Тут слід наголосити на тому, що тривале недофі-
нансування українських збройних сил впродовж останнього десятиліття спричинило руйнування всього
сектора національної безпеки, обороноздатності країни, а тому сьогодні фінансові ресурси мають бути
спрямовані одночасно і на формування капітальної бази українського війська, і на поточні видатки, які є
надвеликими в умовах ведення війни.
Світовий досвід засвідчує, що країни, які в мирних умовах витрачали на забезпечення власної обо-
роноздатності 3,5-4%, при втягуванні у військові конфлікти різко збільшували видатки на оборону у
1,5-2 рази [4]. Більше того, вони продовжували зростати навіть після завершення війни. Тобто обсяги
фінансування оборони України є недостатніми для належного функціонування та розвитку цієї сфери.
Слід додати, що для країн, що перебувають у стані війни, характерним є зменшення темпів економічного
зростання в середньому на 2,3%. [4]. Тобто сподівання на досягнення позитивних макроекономічних
результатів без згортання військового конфлікту на сході країни є малоймовірними.
Внаслідок військових дій у східних регіонах України промислові потужності, комунальне господар-
ство та об’єкти соціальної сфери перебувають у стані деградації або опинились на межі зникнення. За час
збройного конфлікту з Росією Україна вже втратила 20% економічних потужностей та 7% території [5].
Особливо гостро у Луганській та Донецькій областях стоїть питання із занепадом малого та великого бізне-
су, від чого критичних втрат зазнає національна економіка в цілому. Внаслідок припинення повноцінного
функціонування банківської сфери, державних органів та установ, відсутності майже всіх видів зв’язку,
відтоку кадрів тощо, підприємства, установи, організації не можуть здійснювати звичайну господарську
діяльність, надавати послуги. Втрата численних бюджетоутворюючих підприємств на сході країни почала](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-83-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. vol. I (I), 2015
84
переростати у втрату цілих галузей, які відновити буде нереально. Без забезпечення державної підтримки
та значних фінансових «вливань» Донецька та луганська області приречені на занепад і вимирання.
Рис. 1. Оборонні витрати України 1992-2014 рр., план 2015 р.
Джерело: Державний бюджет України за відповідні роки
До цього додалась і проблема вимушеної внутрішньої міграції, обсяги якої є навіть більшими, аніж
під час чорнобильської катастрофи чи збройного конфлікту між Росією та Грузією. На сьогодні зареє-
стровано більше 800 тисяч внутрішньо переміщених громадян. Дуже гостро стоїть питання працевла-
штування людей, відчуття ними реальної перспективи і свого майбутнього в Україні. Однак з 800 тис. із
приводу працевлаштування звернулися всього 40 тис., з яких працевлаштовано лише близько 6 тис. осіб
[5]. а це вимагає реалізації додаткових заходів соціального захисту та створення нових робочих місць
для вимушених внутрішніх мігрантів.
Об’єктивним для країни, частина якої перебуває у стані війни, стало зниження обсягів зовнішньої тор-
гівлі. Так, впродовж 2014 року (в порівнянні з попереднім) обсяги експорту України знизились на 86,5%,
а імпорту – на 71,7%. Вагому роль у цьому відіграло погіршення торгівлі з Російською федерацією через
введення низки обмежувальних заходів. На тлі розв’язаної війни експорт України до Росії у 2014 році
зменшився на 66,3%, а імпорт скоротився майже вдвічі (на 54,9%). Зниження експорту відбулося за всіма
групами товарів, крім продовольчих, зокрема, найбільше у галузі машинобудування та хімічної промис-
ловості через зупинку виробництва на конкретних підприємствах сходу України.
Події, що розвивались в українському суспільстві, в сукупності з нереалізованою потребою у функці-
ональній децентралізації та економічній дерегуляції, вкрай негативно позначились на соціально-еконо-
мічній системі України загалом та фінансовій зокрема. Проявами системної рецесії в державі за резуль-
татами 2014 року стали: падіння ВВП на 7,5% (в порівнянні з попереднім періодом), висока дефіцитність
платіжного балансу, обумовлена відсутністю валютних надходжень в країну (зокрема, через руйнування
виробничого потенціалу на Донбасі), зростання державного боргу України до 70% ВВП в 2014 році з
40% ВВП на кінець 2013 року (з перспективою його зростання і в 2015 році), стрімка девальвація наці-
ональної валюти та зниження внутрішнього платоспроможного попиту. Так, на кінець 2014 року рівень
інфляції досягнув 25% і, за прогнозами МВф [6], впродовж 2015 р. інфляція залишатиметься приблизно
на такому ж рівні. Зниження темпів інфляції передбачається щонайшвидше у 2016 році до 10%. За період
з 2004 до 2014 років індекс інфляції склав 286,2%. Такі інфляційні показники різко позначаються на рівні
життя населення, а в сукупності із знеціненням національної валюти ситуація і зовсім стає загрозливою.
як наслідок, Україна в 2015 рік увійшла з вкрай низьким рівнем валютних резервів, зниженням ре-
альних доходів державного та місцевих бюджетів України, великими потребами у зовнішньому фінан-
суванні, невпевненістю у міжнародній фінансовій допомозі та, що головне, подальшим розгортанням
військового конфлікту на сході країни. це зумовлює необхідність пошуку додаткових джерел залучення
коштів, які б дозволили забезпечити життєдіяльність соціально-економічної системи держави та одно-
часно фінансувати військові дії у Донецькій та луганській областях. Основними шляхами отримання до-
даткових фінансових ресурсів у таких умовах можуть стати: емісія грошей; зовнішні позики; внутрішні
позики; підвищення податків.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-84-320.jpg)
![ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
85
Чи не найпростішим способом для уряду наповнити казну та профінансувати необхідні видатки є
додаткова емісія, яка справді може розглядатись позитивним рішенням, але виключно в економічно об-
ґрунтованих обсягах. В протилежному випадку тягне за собою знецінення грошової одиниці, зростання
цін та зубожіння населення. За офіційною інформацією Національного банку України, впродовж 2014
року монетарна база зросла на 23,4 млрд. грн., або на 7,6% [7]. Однак, за твердженням голови НБУ
В.Гонтарєвої під час виступу у парламенті 6 березня 2015 року, «в 2014 році НБУ профінансував уряд та
НАК «Нафтогаз» на суму 175 млрд. грн., або майже 40% зведеного бюджету країни» [8]. Значною мірою
емісія НБУ була обумовлена необхідністю викупити випущені Міністерством фінансів облігації вну-
трішньої державної позики (ОВДП), на які в Україні, окрім НБУ (в необхідних обсягах), покупців немає1
.
Фактично монетизація ОВДП за своєю суттю є збільшенням гривневої маси в обігу. Варто зауважити, що
справді емісія у 2014 році певною мірою «гасилася», зокрема, продажем валюти з резервів (табл. 2). Так,
тільки НАК «Нафтогаз» було продано 8,6 млрд. дол.
Таблиця 2
Динаміка золотовалютних резервів НБУ
Дата Сума, млн. дол. США
Відношення до попереднього року,
млн. дол. США
Відношення до попередньо-
го року, %
на 1.01.2010 26505,0 - -
на 1.01.2011 34576,0 + 8071,0 + 30,45
на 1.01.2012 31794,6 -2781,4 -8,04
на 1.01.2013 24546,2 -7248,4 -22,80
на 1.01.2014 20415,7 -4130,5 -16,83
на 1.01.2015 7533,3 -12882,4 -63,10
на 1.02.2015 6419,7 -1113,7 -14,78
Джерело: [19]
Серед державних цінних паперів, випущених в минулому році для фінансування військових дій у До-
нецькій та Луганській областях, особливе місце посідають казначейські зобов’язання «Військові» [10].
Зобовязання були випущені Міністерством фінансів на пред’явника в документарній формі загальним
обсягом 100 млн. гривень із строком обігу 24 місяці у кількості 100000 штук номінальною вартістю 1000
гривень із відсотковою ставкою – 7%. Вилучені кошти від продажу цих облігацій спрямовані на забезпе-
чення потреб військового сектора. Це досить ефективний механізм, оскільки, даючи прямий ефект вна-
слідок залучення фінансових ресурсів, непрямим позитивним наслідком може мати залучення населення
до участі на фондовому ринку. Саме так було створено фондовий ринок у США, оскільки, беручи участь
у підтримці армії шляхом купівлі військових облігацій, населення перейшло психологічний бар’єр недо-
віри до держави та ринку і продовжувало купувати цінні папери, таким чином підтримуючи фондовий
ринок та його механізми. Натомість, в Україні населення не проявило активності у купівлі військових об-
лігацій, що можна пояснити низьким рівнем довіри до фінансової системи держави та її управлінського
апарату. Населення віддає перевагу прямій підтримці армії, купуючи для військовослужбовців обмунди-
рування, техніку, продукти харчування та одяг, медикаменти.
Тенденції активної емісії національної валюти збережуться і в поточному році, адже відповідно
до Закону «Про Державний бюджет України на 2015 рік» урядом передбачено випуск ОВДП на суму
88 млрд. грн., в тому числі на докапіталізацію банків (36,5 млрд. грн.), потреби Фонду гарантування
вкладів фізичних осіб (20 млрд.грн.), на збільшення статутного капіталу НАК «Нафтогаз» (31,5 млрд.
грн.).
Крім цього, НБУ повинен спрямувати до державного бюджету 65,4 млрд. грн. (або понад 10% дохід-
ної частини бюджету) як авансове перерахування прибутку, що також передбачає емісію.
Ще один спосіб залучення додаткових фінансових ресурсів до бюджету – зовнішні запозичення. Сьо-
годні уряд повною мірою використовує цей спосіб залучення коштів до вітчизняної економічної системи.
На даний час Україна погодила доволі амбітну кредитну програму з МВФ та іншими великими креди-
торами, у тому числі з Євросоюзом, США, Світовим банком і ЄБРР. У 2015-2018 роках Україна планує
отримати близько 40 млрд. доларів міжнародної допомоги. Очікується і фінансування від приватних
інвесторів обсягом у 15 мільярдів доларів. Однак усі ці заходи можуть бути ефективними виключно за
умови зупинення військового конфлікту на сході України. Це головна передумова, щоби зупинити падін-
ня економіки і повернутися до зростання.
У короткотерміновому періоді зовнішні запозичення слід розглядати як шлях, що дозволяє фінан-
сувати військові витрати без відволікання коштів від фінансування інших статей видатків державного
1
Оскільки купівля НБУ на вторинному ринку ОВДП в уряду заборонена законом, Міністерство фінансів продає
їх банкам, які перепродують облігації регулятору.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-85-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
86
бюджету. Однак у перспективі зовнішні запозичення – це, перш за все, питання збільшення зовнішнього
боргу держави. Так, за останні три роки зовнішній борг зростав в середньому на 6-7%. За 2014 рік цей по-
казник (в порівнянні з даними станом на 31 грудня 2013 року) збільшився на 67,48%. Значною мірою цей
стрибок пов’язаний із падінням курсу гривні. Отримання нових доларових кредитів лише ускладнювати-
ме ситуацію, тому цього року плануються переговори з приватними кредиторами щодо реструктуризації
заборгованості. Мета цих переговорів – відкласти у часі повернення коштів і, можливо, навіть списати
частину боргів.
Серед механізмів фінансової стабілізації країни під час воєнного конфлікту є регулювання ставок
податкових платежів та введення нових податкових зборів. На відміну від кредитів, які накладають
тягар на майбутні покоління, підвищення податку відчувається у поточному періоді. Як засвідчують
приклади інших держав, навіть віддавши перевагу зовнішнім позикам сьогодні, надалі держава змушена
підвищити податкові ставки для того, щоб повернути позики та сплатити відсотки за ними.
Уперше «військовий податок» був запроваджений британським прем’єр-міністром понад 200 років
тому для закупівлі зброї для стримування Французької революції. Стягували його за прогресивною шка-
лою ставок у розмірі від 1% до 10%, а доходи, менші від певного мінімуму, оподаткуванню не підлягали.
У США «податок на війну» сплачувався з доходів більше 150 років тому для покриття видатків на грома-
дянську війну. Ставка збору становила 3-5%, залежно від розміру доходу [11]. Історія свідчить, що в усіх
випадках із багатих на війну збирали більше, ніж із менш заможних, а бідніше населення взагалі майже
у всіх випадках нічого не сплачувало.
Результати соціологічних досліджень засвідчують високий рівень підтримки населенням України
ведення військових дій: 63% українців вважають, що Україна повинна боротися за Донбас. А це озна-
чає, що в суспільстві буде підтримане податкове фінансування забезпечення обороноздатності країни.
31 липня 2014 року Верховна Рада прийняла закон № 1621 «Про внесення змін до Податкового кодексу
України та деяких інших законодавчих актів України», яким до головного податкового документа кра-
їни було введено нове поняття – військовий збір. Тоді, за оцінками уряду, введення цього збору мало
додатково залучити до Держбюджету 2,9 млрд. грн. за 2014 рік. Відповідно до звіту про виконання пла-
ну роботи за 2014 рік Державної фіскальної служби [12], обсяг надходжень від військового збору до
Держбюджету у вересні-грудні склав 2,5 млрд. грн. Як бачимо, середній місячний дохід військового збо-
ру до держбюджету становить 0,5 млрд. грн. Таким чином, можна припустити, що річний обсяг вказано-
го податку за 2015 рік становитиме 6 млрд. грн. Однак на відміну від інших країн, в Україні в рівній мірі
оподаткували доходи населення без диференціації залежно від їхніх обсягів, таким чином, переклавши
значною мірою фінансування війни на плечі найменш заможної частини населення.
Варто зауважити важливість правильного вибору платників податків, на яких ляже тягар додаткового
фіскального навантаження. Оскільки додаткове навантаження на малий бізнес може призвести до зник-
нення з ринку багатьох його представників. Аналогічною є проблема і з фізичними особами, оскільки
зниження рівня доходів найменш заможних прошарків населення може призвести до його зубожіння.
При цьому, додаткове навантаження можуть витримати без особливих загроз для свого існування та про-
цвітання великі бізнес-структури.
Не менш важливим питанням, аніж акумулювання фінансового ресурсу є його раціональне викорис-
тання. Так, неготовність військовиків раціонально і вчасно використовувати бюджетні кошти, підтвер-
джується звітом тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з питань перевірки використання коштів,
перерахованих громадянами України на підтримку Збройних сил України, та видатків державного бю-
джету, спрямованих на їхні потреби. Для прикладу, за даними Держказначейства [13], на кінець 2014
року використано лише 62% благодійних внесків, які надійшли на рахунки Міноборони, адміністрації
Державної прикордонної служби та Національної гвардії.
Висновки. Усі перелічені додаткові джерела формування фінансових ресурсів для фінансування
функціонування та розвитку соціально-економічної системи України в умовах розгортання військового
конфлікту у Донецькій та Луганській областях повинні використовуватись обґрунтовано і з певними об-
меженнями, оскільки можуть нести поряд з позитивними низку негативних наслідків. При цьому, необ-
хідною є зміна структури видатків державного бюджету одночасно із запровадженням режиму економії.
Однак усі заходи економічного та фінансового характеру не матимуть тривалого позитивного впливу без
вирішення основного завдання – припинення збройної агресії Росії та відновлення Україною контролю
за державним кордоном із Росією.
Напрями подальших досліджень. Подальше вирішення питання лежатиме в площині введення в
економіку додаткових фінансових ресурсів для забезпечення боєздатності армії, відновлення економіки
Донецької та Луганської областей та виведення України зі стану кризи, забезпечення розвитку соціаль-
ної сфери, в тому числі підтримка населення Донбасу, осіб, що постраждали від ведення воєнного кон-
флікту на Сході, та реалізації важливих реформ в усіх сферах життєдіяльності українського суспільства.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-86-320.jpg)
![ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
87
Література:
1. 1. Черняк О. І., Харламова Г. О. Конвергенція витрат на оборонний комплекс та економічний розвиток
країни / О. І. Черняк, Г. О. Харламова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. –
№ 2 (31). – 2013. – С. 36-39.
2. В Мінфіні підрахували, скільки коштує війна проти Росії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://
businessua.com/finance/16067v-minfini-pidrahuvali-skilki-koshtue-viina-proti-rosii.html
3. Держбюджет поза реаліями війни [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/finances/
derzhbyudzhet-poza-realiyami-viyni-_.html
4. Paul Collier. The bottom billion : why the poorest countries are failing and what can be done about it, 2007.
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.sfu.ca/content/sfu/dean-gradstudies/events/dreamcolloquium/
SpringColloquium/Readings/Readings/_jcr_content/main_content/download_47/file.res/Paul%20Collier
5. Віце-прем’єр Геннадій Зубко: «Забюрократизована державна машина не впорюється з викликами війни
та економічної кризи» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/internal/vice-prem-yer-gennadiy-
zubko-zabyurokratizovana-derzhavna-mashina-ne-vporyuyetsya-z-viklikami-viyni-ta-ekonomichnoyi-krizi-_.html
6. Годовой отчет МВФ. От стабилизации к устойчивому росту на 2014 г. / Международный Валютный Фонд:
рук. Лагард К. – 2015. – 96 с.
7. 2. Економічні та фінансові показники України / Національний Банк України. – 2015 [Електронний ресурс].
– Режим доступу: www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=36728&cat_id=45692
8. Стенограма засідання Верховної Ради України 6 березня 2015 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://iportal.rada.gov.ua/meeting/ stenogr/show/5817.html
9. Банківська система 2015: виклики та перспективи / Національний Банк України. – 2015. – 48 с. // [Електро-
нний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=14741673
10. Постанова Кабінету Міністрів України «Про випуск казначейських зобов’язань «Військові»» від 1 квітня
2014 р. № 100 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/go/100-2014-п
11. Ковальчук А., Шумило К. Від Черчиля до Обами: як держави фінансували війни / А. Ковальчук, К. Шумило
// Forbes-Україна. – 5 серпня 2014 р. – Режим доступу: http://forbes.ua/ua/nation/1376334-vid-cherchillya-do-obami-
yak-derzhavi-finansuvali-vijni.
12. Звіт про виконання Плану роботи Державної фіскальної служби України на 2014 рік, звіт / Державна фіс-
кальна служба України: керівн. Білоус І. О. – 2015. – 71 с.
13. Державна казначейська служба України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://treasury.gov.ua/
main/uk/publish/article/211658](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-87-320.jpg)
![ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
89
ИК-спектроскопическиеисследованияпоказали,чтоосновныеполосыпоглощениявспектрахнитрона-М
и канекарон определяются акрилонитрильными и винилхлоридными звеньями полимерной основы.
ИК-спектры нитрона-М, по свойствам идентичны канекарону КСД-NB, отличаются от него меньшей
интенсивностью полос поглощения в области 1239-1439 см1
, которые соответствуют концевым группам
– СН3. В целом по качественному составу мономеров отечественные ПАН-волокна типа М практически
подобны японским. Если волокна нитрон-М и канекарон КСД-ND можно рассматривать как химические
аналоги, то волокна канекарон АДН и RFM отличаются от них по химическому составу [1, 2].
Помимо различий в химическом составе наблюдаются различия и в молекулярной массе сополиме-
ров. Анализ рентгенограмм образцов нитрона, дралона и канекарона указывает на определенную упоря-
доченность макромолекул в волокнах в области 14-20, 2Θ°. Характер рентгенограмм идентичен для всех
образцов [1, 2].
На основании результатов исследования структуры волокон можно сделать следующие выводы:
– уменьшение участков с упорядоченной структурой макромолекул в японских ПАН-волокнах может
быть обусловлено существованием поперечных связей между макромолекулами в результате введения
сшивающего агента. Наличие сшивок обуславливает меньшее поглощение растворителей и влаги, что
приводит к понижению сминаемости волокон;
– более низкая степень упорядоченности канекарона на надмолекулярном уровне обусловлена высо-
кой скоростью охлаждения волокна при формировании;
– уменьшение количества жидкой фазы в прядильном растворе снижает степень упорядоченности ма-
кромолекул в волокнах. Недостаточное количество растворителя может привести к понижению степени
ориентации волокон вследствие затруднения перемещения сегментов макромолекул при формировании
упорядоченной структуры.
Результаты исследований согласуются с данными, приведенными в работах A. Lange [6], К.Е. Пере-
пелкина [7].
Оптико-микроскопические исследования показали, что ПАН-волокна разных типов отличаются по
форме и структуре. Так, отечественные модакриловые волокна и канекарон имеют однотипную бобо-
видную форму поперечных срезов. Японские волокна КСД, АНД HS характеризуются более развитой
поверхностью, сложной формой профиля. Профилированные волокна фирмы «Канегафучи» имеют лен-
точное сечение.
Отличаются по своей структуре и различные партии поставляемых ПАН-волокон. Обычно это – по-
лиморфные структуры, не имеющие четкой формы на поперечном срезе, со следами деформации на по-
верхности. В ряде случаев волокно кажется составленным из отдельных фрагментов. Волокна нитрона-М
неоднородны по форме и размерам. Образцы импортного нитрона в основном характеризуются однород-
ностью структуры вдоль оси волокна и однотипностью поперечных сечений [3].
Данные дериватографического анализа волокон нитрона-М и канекарона разных типов показали, что
импортные и отечественные волокна имеют некоторые различия по термостабильности [1, 4]. У япон-
ских волокон температура начала потери массы соответствует 205°С, соответственно для дралона – 218-
240°С. Некоторые отечественные волокна начинают деструктировать при более низких температурах
(например, нитрон-М партии 55111 при 115°С), это свидетельствует о меньшей термостабильности от-
ечественного ПАН-волокна [7].
Исследования физико-химических характеристик модакриловых волокон нитрона-М и канекарона
показали, что удельная разрывная нагрузка волокон практически всех типов и линейных плотностей со-
ставляет 160-240 мН/текс, а относительное удлинение при разрыве – 30-40 % [2].
При производстве ИТМ контролируют характеристики извитости: количество извитков, степень и
устойчивость извитости. Эти характеристики зависят от геометрии извитка (форма и угол продольного
изгиба) и структуры волокон.
Анализ данных свидетельствует, что величины показателей извитости высоко- и малоусадочных во-
локон нитрон-М линейной плотности 0,33-0,56 текс независимо от типа и цвета волокна практически
идентичны: количество извитков – 3,5-4,5 см; степень извитости – 25-30 %; устойчивость извитости –
65-70 %.
Волокна среднеусадочного типа НИВ имеют стабильную устойчивость извитости. Для волокон ка-
некарон в зависимости от типа волокна наблюдается следующая тенденция устойчивости извитости:
RBM≥PFM≥RLM независимо от количества извитков и степени извитости.
Волокна матированные различных цветов характеризуются меньшей устойчивостью извитости (на
уровне 55-56 %).
Установлен температурный интервал, в котором волокна самопроизвольно удлиняются и разрушают-
ся [2]. Для нитрона линейной плотности 0,33 и 0,38 текс он находится в пределах 107/130°С, дралона ли-
нейной плотности 0,37 текс – 140/200°С, нитрона линейной плотности 1,8 текс – 126/150°С, нитрона-М
линейной плотности 1,8 текс – 140/163°С, дралона линейной плотности 1,7 текс – 150/166°С, канекарона
линейной плотности 3,3 текс – 154/182°С и волокна ATF – 154/200°С [1].](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-89-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
90
По качественному составу мономеров нитрон-М не отличается от канекарона. ИК-спектры образцов, в ос-
новном, определяются сополимером акрилонитрила и винилхлорида. Рентгенограммы образцов в волокнах
нитрона-М и канекарона свидетельствуют об упорядоченности макромолекул [1, 2]. Однако импортные об-
разцы нитрона обладают большей мономорфностью и высокой равномерностью структур вдоль оси волокна.
Обоснована необходимость дальнейшего совершенствования технологического процесса с целью по-
лучения стабильной структуры отечественных волокон с преобладанием мономорфности [6].
В результате проведенных исследований структурных параметров и свойств ИТМ установлены кри-
терии прогнозирования его качества и конкурентоспособности [8].
Выявлены различия в структурных параметрах ворсового покрова и грунта меха. Установлена по-
ниженная плотность грунта по горизонтали отечественного ИТМ по сравнению с импортным. В оди-
ночных пучках отечественного меха число мягких волокон превышает 64%, что не соответствует соот-
ношению грубых и мягких волокон в исходной смеске. Высота подпушка у отечественного меха больше
на 35-40 %, чем у импортного. Все это отрицательно сказывается на внешнем виде ИТМ (снижается
рассыпчатость волокон, застилистость ости, повышается сцепляемость, пучковатость) и является причи-
ной повышенной сминаемости и сваливания отечественного меха. Для последнего характерна меньшая
длина распрямленных концов (глубина отделки), чем у импортного, что также определяет повышенную
сцепляемость и ухудшает рассыпчатость волокон.
Проведен сравнительный анализ физико-механических характеристик ИТМ отечественного про-
изводства [5]. Установлено, что по прочности закрепления ворса отечественные образцы ИТМ харак-
теризуются значительно большей массой слабозакрепленнцых волокон по сравнению с импортным.
Определена значимость показателей массы слабозакрепленных волокон от параметров строения меха
и извитости волокон (коэффициент множественной регрессии R=0,9). Отечественный ИТМ серийно-
го производства проявляет большую сминаемость, чем импортные образцы. Объясняется это, прежде
всего, большей высотой ворса отечественных образцов, густотой, меньшим углом наклона ворсового
покрова и слабой ориентацией пухового слоя (R=0,89).
Установлено, что удельное электрическое сопротивление образцов ИТМ колеблется в пределах
1,1×10 -3,8×10 Ом. Высказано предположение, что повышенная электризация ПАН-волокон по сравне-
нию с канекароном приводит к повышению сваливания меха. Выявлена взаимосвязь этого показателя с
параметрами структуры меха (густотой, соотношением количества и высоты пуховых и остевых волокон
в пучке, соотношением длины распрямленной части к высоте ворса, углом наклона ворса) и извитостью
волокон (степенью, частотой, устойчивостью извитости) [5].
Блеск отечественных и импортных образцов находится в пределах 26,7-58,4%. Это связано, прежде
всего, с различной окраской ворсового покрова: образцы темной окраски имеют более высокий коэффи-
циент блеска.
В мировой практике специалисты выделяют шесть основных показателей конкурентоспособности:
качество, цена, возможность реализации, реклама, техническое обслуживание, экологическая чистота.
Изделие высокого качества характеризуется высоким уровнем потребительских свойств, низкими
эксплуатационными расходами, безопасностью, экологической чистотой. Однако главным показателем
качества и конкурентоспособности товаров остается общественная потребность в них. Отсюда следует,
что основными составляющими конкурентоспособности товара являются его потребительские свойства
и цена потребления, которая характеризуется затратами на приобретение и использование.
Нами разработана методика оценки конкурентоспособности искусственного трикотажного меха
(ИТМ) по программе «Оценка», позволяющая свести воедино всю совокупность разработанных единич-
ных показателей качества и охарактеризовать ее в целом, выразив безразмерной величиной [8].
Методология прогнозирования конкурентоспособности заключается в следующем. Все свойства
товара имеют свое численное измерение, т.е. характеризуется набором первичных показателей. Из их
совокупности путем, например, факторного анализа по обучающим выборкам ассоциации формируют
интегральные показатели каждого свойства. Это, в частности, позволяет сузить совокупность первичных
показателей. В результате каждый товар будет характеризоваться набором показателей, используемых в
качестве координат многомерного вектора конкурентоспособности товара. В пространстве этих показа-
телей задаются две альтернативы (наилучшая и наихудшая).
Для оценки прогнозирования уровня конкурентоспособности используется формула:
Ук = (1)
где Д – расстояние от текущего признака-вектора до наихудшей альтернативы;
Д – расстояние от текущего признака-вектора до наилучшей альтернативы.
Введенный таким образом универсальный показатель конкурентоспособности учитывает все свой-
ства товара.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-90-320.jpg)
![ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
91
Разрабатывая методику, следовали общему алгоритму определения комплексного показателя уровня
конкурентоспособности, включающему следующие этапы:
– анализ рынка с целью выбора наиболее конкурентоспособного (базового) образца;
– определение номенклатуры потребительских свойств, характеризующих конкурентоспособность;
– анализ и выбор номенклатуры показателей, отражающих их значимость;
– измерение единичных показателей свойств и перевод единичных показателей в безразмерные;
– разработка оценочных шкал;
– определение коэффициентов весомости характеристик;
– формирование и расчет групповых комплексных показателей качества,
– объединение групповых показателей качества в комплексный обобщенный показатель;
– расчет интегрального и относительного показателей уровня конкурентоспособности.
Выбор базового образца для сравнения – самый ответственный момент в процессе оценки, так как
незначительная ошибка на этом этапе может существенно исказить результаты всей работы. При выборе
базового образца следует учитывать следующие факторы: принадлежность его к той же группе товаров,
что и исследуемый; распространенность товара на данном рынке; предпочтительность этого вида товара
покупателями.
Предметом исследования явились 50 разновидностей искусственного трикотажного меха (ИТМ)
одежного назначения различных по составу, виду стрижки, цветовому колориту, рисункам и другим
признакам, вырабатываемых Жлобинским ОАО «Белфа».
Для определения номенклатуры показателей качества, конкурентоспособности ИТМ применяли со-
циологический, экспертный и инструментальный методы.
На основании критериев квалиметрии и современных представлений о выборе показателей качества,
а также мнения потребителей составлена структурная схема свойств ИТМ по принципу иерархии.
По результатам социологического опроса потребителей, а также по заключениям экспертов и ре-
зультатам анализа технических нормативных правовых актов (ТНПА) номенклатура потребительских
свойств искусственного меха была разделена на шесть групп: эстетические, эргономические, надежно-
сти, безопасности и экономические.
Установлено, что наиболее значимыми свойствами, определяющими покупательную способность,
являются эстетические и экономические свойства.
Коэффициент весомости свойств (М); составил: эстетических – 0,35; экономических – 0,25; надеж-
ности – 0,18; эргономических – 0,12; безопасности – 0,10.
Расчет коэффициентов и согласованность экспертных оценок определяли по ГОСТ 23554.2-81 (коэф-
фициент конкордации – 0,875).
Эстетические свойства ИТМ оценивали по совершенству имитации натурального меха, рисунку,
структуре ворса, соответствию фактуры ворса и цвета, блеску, цвету, текстуре поверхности, драпируе-
мости, пышности, застилистости, рассыпчатости ворса, распрямленности концов волокон.
Экономические свойства ИТМ характеризовались реализуемостью, себестоимостью, энергоемко-
стью, рентабельностью, материалоемкостью, удобством раскроя и сборки раскроенных элементов.
Из группы свойств надежности ИТМ оценивали следующие показатели: массу слабо закрепленных
волокон; устойчивость к сваливанию, истиранию; стойкость окраски к «сухому» и «мокрому» трению;
относительное удлинение по длине и ширине, остаточную деформацию, несминаемость.
Из группы свойств безопасности оценивали огнестойкость.
В группе эргономических свойств оценивали массу 1 м2
меха, массу ворсового покрова, туше, жест-
кость, воздухопроницаемость, паропроницаемость, толщину, удельное поверхностное электрическое со-
противление [4].
Показатели эргономических свойств, надежности и безопасности определяли инструментальными
методами. Эстетические и экономические свойства, значения единичных показателей других свойств,
которые нельзя получить экспериментально, определяли методом экспертной оценки по десятибалльной
шкале [5, 8].
По стандартным методикам оценивали физико-механические характеристики ИТМ, массу 1 м2
, массу
ворсового покрова, массу слабо закрепленных волокон, электризуемость, огнестойкость, устойчивость к
сваливанию и истиранию, устойчивость к «сухому» и «мокрому» трению, относительное удлинение по
длине и ширине и др.
За базовый образец принят ИТМ арт. НТ-20 (Япония). Он имеет хорошие физико-механические пока-
затели: несминаемость – 91 %; коэффициент сваливания – 34%; массу слабо закрепленных волокон – 1,2
г/м2
. Показатели свойств ворсового покрова этого ИТМ – однородность ворса по длине, распрямлен-
ность ворса, застилистости, рассыпчатость, блеск и туше – также высоки.
Методика оценки уровня конкурентоспособности ИТМ состояла в следующем.
На первом этапе сравнивали показатели оценок экспериментального образца с показателями базового
[1,2].](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-91-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
92
Комплексные групповые показатели качества (Кi,
) – эстетические, экономические, надежности, эрго-
номические и безопасности – рассчитывали по формуле:
Кi,
= ΣMi
хQi,
, (2)
где Мi
– коэффициент весомости i-ro показателя;
Qi
– значение оценки i-ro относительного показателя.
Комплексный обобщенный показатель качества (КОб
) определяли по вышеуказанной формуле как
сумму произведений групповых показателей качества на коэффициент весомости.
Интегральный показатель конкурентоспособности (Ku) рассчитывали как отношение комплексного
обобщенного показателя качества (Коб
) к цене потребления (С), т.е. к затратам на приобретение и исполь-
зование продукции по формуле:
Ки
= Коб
/С (3)
Предложенная формула является условием конкурентоспособности товара в самом общем виде, ее
можно проверить лишь в процессе сравнения с базовым образцом. Относительный уровень конкуренто-
способности (К) представляет собой отношение показателей конкурентоспособности экспериментально-
го (Ки
) и базового (Киб
) образцов и рассчитывается по следующей формуле:
Ки
= Ки
/ Киб
(4)
Если К> 1, экспериментальный товар превосходит по конкурентоспособности базовый, если К= 1, то
он находится на одном уровне с базовым. При К <1, экспериментальный товар уступает базовому образ-
цу товара, и следовательно, его требуется усовершенствовать или снять с производства.
Таким образом, полученные результаты позволили сделать вывод, что конкурентоспособный товар
– это такой товар, который на единицу своей стоимости (цены) удовлетворяет потребности на более вы-
соком уровне, чем другие конкурирующие товары.
По результатам экспериментальной оценки 50 образцов ИТМ установлено, что у 30 опытных образ-
цов: арт. 5С 202–Д41 рис. Н-94; 5С 204– Д41 рис. С– 68; 5С 384– Д41 рис. Ш– 3; 5С 385– Д41 рис. Ш– 11;
5С 383– Д41 рис. Ш– 41; 5С 384– Д41 рис. Ш– 44; 5С 384– Д41 рис. Ш– 16 и 5С 383– Д41 рис. Ш– 19
конкурентоспособность находится на одном уровне с базовым, в основном, за счет более низкой цены 1
м2
меха. Остальные производственные образцы требуют совершенствования.
Разработанная эффективная методика оценки конкурентоспособности ИТМ по программе «Оценка»
позволяет свести воедино всю совокупность разработанных единичных показателей качества и охарак-
теризовать ее в целом, выразив безразмерной величиной.
Благодаря совместной работе ученых, производителей волокна и изготовителей меха в последнее
время разработаны и внедрены в производство новые модификации нитрона [1, 2, 3]. Базовым из ПАН-
волокон является волокно нитрон типа С и Д производства ОАО «Полимир» (г. Новополоцк) линейной
плотностью 0,33и 0,56 текс соответственно.
Получен новый тип нитрона повышенной огнестойкости за счет добавления винилхлорида в поли-
мер. Повышена огнестойкость изделий, выработанных из данного волокна [5].
Изменена форма сечения волокна и получено профилированное волокно ленточного сечения, что
дало возможность значительно улучшить рассыпчатость ворса и позволило широко использовать данное
волокно в длинноворсовых структурах меха.
Расширен ассортимент волокна нитрон по линейным плотностям. Так, освоен выпуск и использова-
ние волокна линейной плотности 0,8 текс; 1,7 текс. В зависимости от назначения для коротковорсового
меха используется длина резки 32-33 мм, для длинноворсового – 64, 108, 128 мм.
Если ранее в смеси для ворса меха использовалось до 40-50 % грубых волокон линейной плотности
20-30 de текс, то в настоящее время используется 1,5– 2,2 de текс, что придает ворсу мягкий, подобный
натуральному меху гриф, шелковистость, а также снижает поверхностную плотность 1 м2
полотна.
Для придания структурам меха заполненности и повышения показателей огнестойкости используют-
ся смеси полиакрилонитрильных волокон и полиэфирного волокна лавсан, которые используются в мехе
различного назначения (для верхней одежды, декоративных изделий).
Освоена методика крашения ПАН-волокон в различные цвета и получение широкой колористической
гаммы.
Освоен выпуск усадочного волокна с уровнем усадки 35-40 %.
Освоен выпуск волокна линейной плотностью 0,17 текс.
Установлено, что на уровень конкурентоспособности одежного ИТМ особое влияние оказывают сле-
дующие показатели: цветовой колорит, вид стрижки, блеск, фактура, рисунок, устойчивость к свалива-
нию и истиранию, удлинение при растяжении, электризуемость и огнестойкость, удельная масса, масса
слабо закрепленных волокон, реализуемость.
По результатам расчета уровня конкурентоспособности на основе разработанной авторской методи-
ки по программе «Оценка», позволяющей свести воедино всю совокупность разработанных единичных
показателей качества и охарактеризовать ее в целом, выразив безразмерной величиной, даны рекомен-
дации Жлобинскому ОАО «Белфа» по улучшению ассортимента ИТМ, показана необходимость совер-](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-92-320.jpg)
![ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
93
шенствования следующих характеристик потребительских свойств меха: структуры ворса, безопасности
использования, электризуемости, массы, износостойкости, экономических показателей и колористиче-
ского оформления.
Применение предложенной методики на Жлобинском ОАО «Белфа» позволило оптимизировать вы-
пуск промышленного ассортимента ИТМ и получить значительный экономический эффект.
Дальнейшее удовлетворение потребительского спроса и рентабельность работы предприятий по вы-
пуску ИТМ невозможны без разработки эффективных, научно обоснованных методик оценки качества и
конкурентоспособности продукции, учитывающих не только многообразие материаловедческих свойств
товаров, но и изменяющиеся требования их потенциальных потребителей.
Литература:
1. Сыцко В.Е. Влияние модификаторов на структуру и свойства волокон из полиакрилонитрила [Текст] // Из-
вестия АН БССР сер. «Химические пауки». 1985. – № 5. – С.79-81.
2. Сыцко В.Е. Исследование изменения структуры различных видов полиакрилонитрильных волокон в зави-
симости от состава и технологических взаимодействий [Текст] Деп. ВИНИТИ: Материал. 19, 1991, №0055696.
3. Сыцко В.Е. Новые модакриловые волокна для производства искусственного трикотажного меха [Текст]
// Темат. сб. науч. трудов экономической академии им. Оскара Ланге во Вроцлаве, 0324-8445. 1990. – № 528. –
С. 67-70.
4. Sytsko V.E. Methods of forecasting the quality and competiveness in nonfoods [Text] // 16ht GWT symposium.
Suwon. Korea. – 2008. – P. 617-620.
5. Сыцко В.Е., Локтева К.И., Целикова Л.В. К вопросу оценки качества искусственного трикотажного меха
с вложением модифицированных полиакрилонитрильных волокон [Текст] //Новое в технике и технологии тек-
стильной и лёгкой промышленности: материалы Международной научной конференции. Витебск, ноябрь 2009 г.,
УО ВГТУ, в 2-ух ч. 2009. – Ч.1. – С. 166-168.
6. Lange W. Beclimann Kunstoffe. 1963. – Вd. 53. – № 11. – P. 843-844.
7. Перепелкин К.Е. Структура и свойства волокон [Текст]. – М.: Химия, 1985. 207 с.
8. Сыцко В.Е. и др. Управление качеством [Текст]: учебно-методическое пособие. – Минск: Высшая школа,
2008. – 192 с.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-93-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
100
УДК 334
Челнокова Ольга Юрьевна,
кандидат экономических наук, доцент кафедры экономической теории и на-
циональной экономики Саратовского государственного университета
Теоретические аспекты взаимодействия
университета и региона
в национальной экономике
Статья обращается к теоретико-методологическим вопросам взаимодей-
ствия университетов и регионов в национальной экономике. Рассматриваются основные элементы системы
взаимодействия вузов и регионов, выделяются модели подобного взаимодействия, формулируются условия
эффективного взаимодействия университетов и регионов.
Ключевые слова: университет, регион, взаимодействие, региональное развитие.
Chelnokova Olga. Theoretical aspects of the interaction of the university and the region in the national
economy
The article examines the theoretical and methodological issues of cooperation of universities and regions in the
national economy. The article discusses the main elements of the system of interaction between universities and regions,
models of interaction between universities and regions are allocated, conditions of effective interaction of universities
and regions are formulated.
Key words: university, region, interaction, regional development.
Постановка проблемы. В современных условиях, когда развитие системы высшего образования с
учетом потребностей регионов входит в число ключевых государственных приоритетов большинства
стран, одной из стратегических целей современных вузов становится содействие социально-экономиче-
скому развитию регионов. При этом становление новой сети федеральных и национальных исследова-
тельских университетов в России определяет актуальность исследований по изучению взаимовлияния
университетов и регионального развития.
Анализ последних исследований и публикаций. Проблема взаимодействия университетов и ре-
гионов и их взаимовлияния друг на друга рассматривается в трудах ведущих российских и многих за-
рубежных исследователей, среди которых необходимо выделить Е.А. Пахомову, И.А. Майбурова,
О.В. Перфильеву, И.Г. Дежину, М.М. Мусарского, А.И. Муравьева, В.В. Чекмарева, Ю.В.Лугома, Э.
Таволетти, Г. Ицковица, Д. Эллиота, Д. Чарльза, Дж. Годдарда, Д. Патерсона, Х.Айзека.
Целью настоящей статьи является рассмотрение теоретико-методологических основ процесса взаи-
модействия вуза и региона в национальной экономике.
Изложение основного материала. Взаимодействие – это философская категория, отражающая про-
цессы воздействия объектов друг на друга, их взаимную обусловленность и порождение одним объектом
другого. Это универсальная форма движения, развития, определяющая существование и структурную
организацию любой материальной системы [1]. Под взаимодействием понимают также воздействие раз-
личных предметов, явлений действительности друг на друга, обусловливающее изменения в них [2];
взаимную поддержку [3] и взаимную связь явлений. Во всех этих высказываниях подчеркивается: во-
первых, в основе взаимодействия лежит функциональная связь, которая устанавливается между раз-
личными относительно обособленными объектами, субъектами, явлениями; во-вторых, взаимодействие
всегда предполагает некоторую общность между субъектами; в-третьих, сами они (объекты, субъекты,
явления) находятся в движении и во взаимообусловленности.
На наш взгляд, взаимодействие – это особые организационно-экономические отношения между хо-
зяйствующими субъектами, формирующиеся на основе системы многократно повторяющихся взаи-
мосвязей обменного, передаточного, конкурентного, объединительного типа, и обуславливающие об-
разование новой системы хозяйствующих субъектов, характеризующейся свойствами интегрированной
системы: взаимосвязанностью хозяйствующих субъектов, общими интересами и целями; возрастающей
силой связи между хозяйствующими субъектами (они становятся более мощными, чем связи этих субъ-
ектов с внешней средой и характеризуются увеличением частоты и интенсивности взаимодействий);
более высокой устойчивостью и эффективностью функционирования интегрирующихся хозяйствующих
субъектов; адаптируемостью к изменениям внешней среды; эффективной управляемостью, оптимально-
стью; нелинейностью, проявляющейся, в частности, в синергетическом эффекте [4]. Результаты самого
взаимодействия хозяйствующих субъектов могут быть отсрочены во времени, т.е. связаны с воздействи-
ем рисков, реализация которых может оказать негативное значение.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-100-320.jpg)
![ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
101
Учитывая, обобщая и применяя вышеизложенное к нашему предмету исследования, будем рассма-
тривать процесс взаимодействия вуза и регионального развития как сложноорганизованные многосто-
ронние взаимосвязи различных участников: органов управления центрального, регионального и муници-
пального уровней; рынка труда; промышленных предприятий; предприятий малого и среднего бизнеса
и бизнес-сектора в целом; институтов гражданского общества в лице различных некоммерческих, не-
правительственных и общественных организаций, а также институтов высшего образования. Структура
взаимодействия представляет собой разветвленную многоуровневую систему, взаимодействие между
элементами которой складывается как между различными уровнями, так и внутри каждого из них [5].
Ключевую роль в данном процессе взаимодействия играют современные вузы, в частности нацио-
нальные исследовательские университеты (НиУ), представляющие собой образовательные учреждения,
необходимыми чертами которых являются: генерация знаний, проведение широкого спектра фундамен-
тальных и прикладных исследований; эффективная система подготовки и переподготовки кадров для
высокотехнологичных секторов экономики; высокая степень интеграции науки и образования; междуна-
родное признание научной и образовательной деятельности; наличие инновационного пояса, эффектив-
ная система коммерциализации научных результатов. С точки зрения Минобрнауки и государства опти-
мальное число таких университетов – 50. В настоящее время в России насчитывается 29 национальных
исследовательских университетов. Рейтинг некоторых из них представлен на рис. 1.
Рис. 1. Рейтинг некоторых НИУ среди вузов России
источник: Сост. автором по данным «Эксперт Ра». [Электронный ресурс]. UrL: http://www.raexpert.ru/
rankingtable.
Вторым не менее важным элементом рассматриваемого взаимодействия являются регионы, под ко-
торыми мы понимаем социально-территориальную общность, характеризующуюся численностью и эт-](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-101-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
102
ническим составом населения, потенциалом человеческого капитала, экономической инфраструктурой,
политическими аспектами и культурными факторами развития региона.
На сегодняшний день между вузами и регионами устанавливаются и развиваются отношения пар-
тнерства и взаимодействия на основе разделяемых ими взаимных интересов, главным образом, экономи-
ческого характера. При этом вузы рассматриваются как ключевые источники экономического развития
регионов через: вклад в развитие наукоемких производств, человеческого капитала, стимулирование
развития новых форм предпринимательства, налоговых поступлений к бюджет регионов, а также через
вклад в реализацию культурных инициатив в регионах и привлечения интереса к ним большей аудитории.
В подобной интеграции в региональную жизнь вузы видят для себя ряд основных преимуществ, как,
например, то, что локализация бизнеса и институтов высшего образования на одной территории стиму-
лирует взаимодействие между ними и приводит к повышению интереса бизнеса к деятельности вузов,
включая как образовательные практики, так и научные исследования и разработки, растет число студен-
тов, объем исследований, тренингов, объем консультационных услуг.
С другой стороны процветающий регион также создает условия, необходимые для развития высшего
образования, которое, развиваясь, в свою очередь вносит вклад в укрепление человеческого капитала
регионов через обучение студентов и повышение качества рынка труда.
То, что университеты не являются учреждениями, отдельно организованными от региональной си-
стемы, а наоборот, являются неотъемлемой их частью, подтверждают многие исследователи мирового
уровня. Так, по мнению Д.Чарльза [6], университеты представляют собой взаимодействующие элементы
системы, локализованные в пространстве и встроенные в различные типы сообществ, часть из которых
местного значения, часть – глобального, и некоторые из них либо накладываются друг на друга, обеспе-
чивая различные формы взаимодействия, либо едва учитывают существование друг друга. С этой, си-
стемной точки зрения университеты являются неотъемлемой частью местной, национальной и глобаль-
ной общественных систем, формируя часть того, что принято называть обществом. Один из выводов, к
которому приходит Д. Чарльз в результате анализа системы британских университетов с точки зрения
их взаимодействия с регионами, является то, что университет как организованная система, являющаяся
элементом другой более сложной системы, многоуровнево и многосторонне взаимодействует с окружа-
ющим сообществом, в результате чего наблюдается или, напротив, не наблюдается (это зависит от раз-
личных типов взаимодействий) их влияние на развитие территории, на которой расположен университет.
Если говорить о восприятии университетом своего региона, то исследователи отмечают несколько
аспектов восприятия взаимодействия университетов с местным сообществом. Так, например, Годдард
и др. [7], опираясь на опыт британских университетов, отмечают, что чаще всего взаимодействие уни-
верситета с местным сообществом с точки зрения самих университетов воспринимается либо как от-
ношение между университетом и его физическим окружением, либо как шкала для измерения и оцен-
ки отдельных характеристик и вклада университетов, либо как территориальная общность, на которой
университеты реализуют услуги местного значения, либо как часть институциональных планов и набор
соответствующих мероприятий.
Кроме того, в работах зарубежных и российских исследователей, посвященных изучаемой проблема-
тике, для объяснения процессов взаимодействия вузов с регионами выделяют несколько моделей взаи-
модействия: 1. закрытая модель взаимодействия вуза с регионом; 2. модель влияния национальной поли-
тики на процесс взаимодействия вуза с регионом; 3. модель многофункционального и многоуровневого
участия вузов в региональном развитии в контексте потребностей региона.
В российской практике чаше других используется комплексная модель многофункционального и
многоуровневого участия вузов в региональном развитии в контексте потребностей региона. Данная мо-
дель учитывает специфику целей и функций ведущих вузов страны и дает возможность провести ком-
плексную оценку их взаимодействия с регионами на основе статанализа и объяснить сопоставимость
полученных данных с данными международных оценок.
Выводы из данного исследования. Таким образом, университеты, взаимодействуя с регионами, в
результате своей деятельности и реализации своих функций способны создавать благоприятную среду
для развития местных сообществ, обеспечивая тем самым условия для эффективного развития регионов
и страны в целом. Включаясь в региональное развитие, вузы ориентированы на удовлетворение регио-
нальных потребностей, участвуют в подготовке высококвалифицированных кадров, укрепляют сферы
взаимодействия для взаимовыгодного использования результатов научных исследований и передачи но-
вых знаний.
Для того чтобы взаимодействие вузов и регионов было эффективно, необходимо выполнение ряда
условий:
1) нормативная и законодательная поддержка на федеральном и региональном уровне;
2) наличие материально-технической базы, необходимой для решения задач экономического разви-
тия регионов;](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-102-320.jpg)
![ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
103
3) финансовые ресурсы, без которых невозможно ни материально-техническое оснащение, ни техно-
логическое обеспечение проектов экономического развития;
4) квалифицированные человеческие ресурсы, готовые к реализации сложных управленческих реше-
ний как в производственной, так и в непроизводственной сфере.
Однако следует отметить, что эти условия являются необходимыми, но не недостаточными для
успешного взаимодействия вузов и регионов. К ним необходимо добавить, во-первых, формирование
устойчивых связей и отношений между отдельными участниками регионального развития (региональ-
ными органами власти, частным сектором, промышленными предприятиями, вузами); во-вторых, пони-
мание того, что достичь положительных долгосрочных эффектов от подобного взаимодействия возмож-
но только в тесной кооперации, то есть сообща; и в-третьих, наличие инициативы, исходящей от вузов.
На сегодняшний день в России, несмотря на формирование и развитие многообразных форм взаимо-
действия между вузами и регионами, перечисленные выше условия не сложились в хорошо отлаженную
систему, и модель, которая обеспечила бы системность реализуемым практикам взаимодействия вузов с
регионом, не сформирована.
Литература:
1. [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://ru.wikipedia.org
2. [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.efremova.info/word/vzaimodejstvie.html
3. [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.ozhegov.org
4. Челнокова О.Ю. Системно-эволюционный подход к исследованию интеграционных процессов / Экономика
и управление: проблемы, тенденции, перспективы. Сб. науч. трудов. Саратов: Изд-во «Саратовский источник»,
2009. С.17-24.
5. Перфильева О.В. Комплексная оценка роли Северо-Восточного федерального университета им. М.К. Аммо-
сова в инновационном, научно-образовательном и социокультурном развитии территории ДВФО. Методология
исследования // Вестник международных организаций. 2013. № 1 (40). С.100-114.
6. Charles D.R. Universities and Engagement with Cities, Regions and Local Communities // Rebalancing the Social
and Economic. Learning, Partnership and Place / C. Duke, M. Osborne, B. Wilson (eds.). NIACE, 2005. P. 148–150.
7. Goddard J., Charles D., Pike A., Potts G., Bradely D. Universities and Communities. L.: Committee of Vice-
Chancellors and Principals, 1994.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-103-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
104
UDK 33:338+339
Gelashvili Madona,
doctor of Economy, Associated Professor, Sokhumi State University, Georgia
TRENDS OF FOREIGN TRADE AND ITS DEVELOPMENT IN GEORGIA
Georgian foreign trade relations are characterized by a number of problems
and features but it is also clear that at present it is extremely important for Georgia
to deepen trade and economic relations with developed countries than with the
countries of the same level of development. This is mainly due to the country’s
growing technological dependence on developed countries. It is greatly significant
for developing and transitive countries to attract foreign investments that is one of the basis of economic
development, growing export and their integration in world economy and trade; stimulating Georgian export
and reducing foreign trade balance will be highlighted.
The subject of research is state trade policy of Georgia as the independent country focused on export, ways
and methods of its implementation.
Keywords: International Trading, Export, Import, Trade turnover, World trading organization, World market,
Business partner.
The retrospection of developing trading relationships
After achieving independence, Georgia has established diplomatic and trading relationships with a lot of
countries. From the early years, in the economics of our country, an unwelcomed tendency was established,
which was reflected in the negative balance of the accounts of current operations. But with the help of interna-
tional organizations, most importantly, the international exchange fund and the World Bank the stabilization of
economic situation and liberalization of foreign trade wore achieved. Already in the year 1992, the deficit of the
current operations accounts consisted of 247.2 million U.S. dollars, and from that point on, it is described by a
growing tendency.
In case of using its geographical location and rationally using its natural resources, Georgia can take a worthy
role in the world trading and increase the trading-economic relationships with the world commonwealth. Today
Georgia is the field of great interest between the world’s greatest countries. Independent Georgia has been given
a capability of being a connecting bridge of the east and west, north and south. Policy oriented on export must
consider getting into the foreign markets and improving the cost conditions and the production in the local export
sector. Both of these aspects are a topic of agreement negotiation about trading, which defines with what condi-
tions the countries will open their markets to each other. During trading negotiations every partner tries to get
discounts from the other partner, in the fields in which they have a relative advantage. Georgia has export poten-
tial in the labor-intensive manufacturing more so, than in simple product production, which does not give away
kind of special advantage compared with mass production. Georgia is mainly interested in opening a euro union
market for agricultural products and labor-intensive products. On second thought, high industrial economics, like
Euro Union, mainly performs export of big-scaled economic-having differentiated and technologically modern
products. Because of this, the interest of this countries is to enter the markets with this products and services as-
sociated with them. Also, the Euro union focuses on the entrance of those kind of difficult markets, which are like
financial markets, and on those aspects connected to economy, which are like defending intellectual properties.
The object of special interests of each partner is presented by different markets.
For better rating the foreign trading relationship’s tendencies, we must discuss the country’s trading rotation,
export-import, biggest trading partner countries, biggest import and export commodity groups and other indica-
tors in more details. [2]
In year 2000 the country was accepted in to the world trading organization (WTO), after which an important
step was taken in the country, from the viewpoint of developing trading policy, which is expressed in the fol-
lowing:
• Low import tariffs was made, and often times it was fully abolished;
• From 16 tariffs only 3 were left (0%, 5%, 12%);
• VAT and Excise are balanced and equal on the local import commodity;
• The amount of import and export licenses was decreased.
The country achieved favorable trade regimes, which made it more attractive on the world markets.
First of all it was reflected in, that a unified tariff system was developed with the countries in world trading
organization, the tariff system which is lower compared to the most countries of the world; and secondly, a pref-
erential trade regime was established with U.S.A., Canada, Switzerland and Japan. In the year of 2000, in the](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-104-320.jpg)
![ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
105
world’s 87 countries, there was $323.9 million dollar value export from Georgia. The cost of imported products
from 92 countries, consisted of $709.5 million dollars. In the year 2001 the value of exports in 81 countries was
$317.2 million, and the import value of products from 104 countries consisted of $752 million.
In the year 2002, the value of exports in 86 countries was $345.7 million, and the import value of products
from 111 countries consisted of $794.7 million.
In the year 2003, the value of exports in 83 countries was $461.3 million, and the import value of products
from 112 countries consisted of $1,139 million.
In the year 2004, the value of exports was greatly increased and it was $646.9 million in 80 countries, and the
value of imported products from 117 countries consisted of $1,844.3 million.
In 2005 Georgia enacted a new Tax Code, which greatly reduced tax rates. The tax system had important in-
stitutional changes. The amount of taxes was reduced, 5 states (countries): income, excise, VAT, customs, profit
and 2 locals. Local taxes are determined by local authorities. According to the data of year 2005, Georgian export
achieved $865.5 million. Export of products was in 94 countries, and from 120 countries there was $2,487.5 mil-
lion worth of import products from 120 countries.
In 2006, from 100 countries the value of exported products in Georgia was %993.2 million. The imported
products’ value from 121 countries was $3,680.8 million.
In 2007 the negative trading balance with 100 partner countries – because of the trading deficit – consisted
of 4122,3 million dollars, instead of 104 countries and 2850,8 million US dollars, which was fixated in the year
2006. In 2007 the country had a positive trading balance with 23 countries (145,8 million US dollars), instead of
28 countries and 109,2 million US dollars, which was fixated in the previous year. The export amounted 1,232.1
million and the value of imported products amounted $5,212.2 million.
In 2008, 20% social tax, which was paid by business income tax by 12%, was unified in 25% income tax;
since the first January of 2008 the corporate profit tax was decreased from 20 to 15%, the dividends were exempt-
ed from tax; the 28% VAT is a must for those entrepreneurs, whose yearly rotation exceeds 100 thousand gel;
The international export shipping, tourism and other services are subject to zero VAT. As a result of a tax reform
in 2010, business became a subject to differentiated taxation. Its types were allocated: micro, small and medium.
If the entrepreneurs’ usual yearly turnover is less than 30 thousand gel, they are not a subject to taxation [7].
In order not to limit the development of business in the country, the licensing and permitting requirements
were simplified, the licenses were reduced by 98%, 756 of the licenses were abolished, and new regimes for
licensing were founded. General tendencies formed in Georgia’s foreign trading in 2007-2014 years is described
by the given table below, from which it is plainly visible, that like in previous years, Georgia’s foreign trading
turnover is rising, but the trading deficit is rising with a higher tempo and accordingly the coefficient of import
getting covered by export is not rising. The geography of trading and the amount of trading countries is rising,
but the amount of countries with which Georgia has positive trading balance is not rising. And even though it is
the truth that compared to the previous period, export figure (indicator) as a whole is rising, the export commod-
ity structure is not changing [8].
Table #1.
Generalized figures of Georgia’s foreign trading 2007-2014 years
Million U.S.A.
Dollars
2007
Year
2008
Year
2009
Year
2010
Year
2011
Year
2012
Year
2013
Year
2014
Year
export(FOB)
import(CIF)
turnover
balance
1232
5212
6444
-3980
1 495
6 302
7 797
-4 806
1 134
4 500
5 634
-3 367
1 677
5 257
6 935
-3 580
2 189
7 058
9 247
-4 869
2 377
7 842
10 220
-5 465
2 909
7 874
10 784
-4965
2861
8596
11457
-5735
In 2014 the foreign trade turnover with EU countries was 2990 million U.S.A. dollars (in 2013 – 2879 mil-
lion USA dollars), which is 4 percent more than the corresponding figures of the previous year (there was also
a rise in year 2013, which was 3 percent more than the previous year). From these numbers, export amounted
621 million USA dollars (2 percent more), and import amounted 2369 million dollars (4 percent more). Geor-
gia’s foreign trade turnover with these countries accounted for 26 percent, including 22 percent in export and 28
percent in import (correspondingly in the year 2013 – 26, 21 and 28 percent). 30 percent of the trading deficit in
2014 (32 percent in 2013) was on the countries of EU.
The foreign trading turnover with CIS countries in the year 2014 amounted 3593 million USA dollars (5 per-
cent less than in 2013). From these numbers, export amounted 1465 million USA dollars (10 percent less), and
import amounted 2127 million USA dollars (2 percent less). CIS countries’ share in Georgia’s foreign trading
turnover was 31 percent, including 51 percent in export and 25 percent in import (correspondingly in the year
2013 – 35, 56 and 27 percent). 12 percent of the trading deficit in 2014 (11 percent in 2013) was on CIS countries.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-105-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
106
Table #2.
Georgia’s foreign trading by country groups 2008-2012 years
Million U.S.A. Dollars 2008 Year
2009
Year
2010
Year
2011
Year
2012
Year
Export, total
including:
Euro Union countries (27) –
Black Sea Economic
Cooperation
Organization countries –
Guam countries –
CIS countries –
WTO countries –
Economic cooperation and development countries –
Import, total
Including:
Euro Union countries (27) –
Black Sea Economic
Cooperation
Organization countries –
Guam countries –
CIS countries –
WTO countries –
Economic cooperation and development countries –
1 4951
335
884
339
541
920
752
6 302
1 756
2 981
1 269
1 998
3 886
3 069
1 134
238
697
251
416
667
521
4 500
1 336
2 288
835
1 298
2 926
2 303
1 677
310
898
374
677
931
741
5 257
1 467
2 620
1 050
1 588
3 226
2 516
2 189
424
1 185
578
1 053
1 051
814
7 058
2 053
3 553
1 323
1 942
4 432
3 388
2 377
353
1 331
805
1 246
1 034
790
7 842
2 427
3 761
1 241
1 997
5 089
3 930
In 2013, the ten largest trade partners’ share in Georgia’s total foreign trade turnover amounted 66 per cent.
Largest foreign trading partners are: Turkey (1529 million USA dollars), Azerbaijan (1348 million USA dollars)
and Ukraine (795 million USA dollars).
It is of outmost importance for Georgia to improve trading economic relationships with EU. The EU market
is one of the largest markets in the world and it makes up 20% of world trades.
Georgia’s export in EU is described by a steadily rising tendency, but compared to the size of import it is
unessential, which is characterized as a plainly visible negative balance. In the terms of world economic glo-
balization and integration, it is vital for Georgia to increase the scale of trade-economic relationship with EU.
Even more so when Georgia’s strategic and trade-economic interests include striving for EU membership. It is
also important, in the terms of liberal trading policy, to open up the markets with EU on bilateral level. The said
statement has both positive and negative sides, but in perspective, in the long run Georgia will surely win. Open-
ing up bilateral economic borders supports diversification of export market and reduces the independence of the
country in separate markets. Taking into thought the unimportant part of Georgia’s export in the big market of
EU, importing Georgian products will not become a threat for the inner market of the EU. Georgia’s inclusion
in the European trade-economic field will support the increase the competitiveness in the world market for agri-
culture and industry sectors, it will also support social-economic development of Georgia, creation of new jobs,
strengthening of middle class, establishment of European norms in economic and legal fields, regulation of top-
ics connected to non-tariff barriers and other standards. All of this will support the increase of social-economic
indicators in the country, which in its own right will increase the trading relationship with developed countries.
Commodity structure of Georgia’s foreign trading
Analysis of Georgia’s main commodity structure of foreign trading shows us, that the commodity structure
for exporting is dependent on the commodity structure of importing. When import is almost 450% more than
export, import is not oriented on investment goods, and export of raw material has direction, the share of the
finished product in it is small [8].
This year, within the commodity group, the first place in top 10 exports still went to motor vehicles, which
amounted to 704 million USA dollars, 24% of the whole export. This tendency is intact in the year of 2014, but
the amount was drastically decreased making only 518 million gel, which is 18 percent of the whole export.
Ferroalloys export amounted 230 million USA dollars, and its share in the whole export was 8 percent. Third
place went to hazelnuts and groups of other kinds of nuts. The export of this group’s goods amounted 167 mil-
lion USA dollars and its share in the whole export was 6 percent. This tendency is intact with the data of 2014
too. In 2014, the ten largest trade partners’ share in Georgia’s total foreign trade turnover amounted 68 percent.
The largest trading partners are: Turkey (1966 million USA dollars), Azerbaijan (1182 million USA dollars) and
Russia (853 million USA dollars).
In order to increase the export of the country, financial support is necessary. In particular, a system for ex-
port production and export operation insurance and lending must be formed. For the establishment of western](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-106-320.jpg)
![ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
107
markets, the quality of products originated from Georgia, export potential and rising competitiveness must be
considered as a prioritized way. It is also a must to make events, which will be focused on implementing modern
technologies and machine-devices in local production.Compared to the import, the export of Georgia is unfa-
vorable. However in the import structure technology and machine-devices are presented as a negligible share.
It should be noted, that in Georgia the goods’ structure of import must be focused on developing the countries
production power more, which is also a basis for improving the export base. For this the development of local
production must be the first priority and a special attention must be paid to those fields, which can bring serious
export income to our country. Many products are imported in Georgia, which could also be produced here and
with an equal or better quality.
Similar tendencies are also preserved in year 2015. According to the data of the first quarter the trading
turnover amounted 2 279 million USA dollars, the amount of import is 1776 million USA dollars, export – 503
million USA dollars, correspondingly the trading turnover is still deficient and the balance – amounts to 1273
million USA dollars. According to the first quarter, the analysis of the main goods’ structure of foreign trad-
ing, shows us that, the export of the country still mainly comes on motor cars, ferroalloys and copper and ore
concentrates, but the import of oil and oil products’, automobiles’ and treatments’ expenditures. The representa-
tion of the main trading partners is also still preserved. It should be noted, that both the export and import sizes
were increased in Russia, in 2014y. the ten largest trade partners’share in Georgia’s total foreign trade turnover
amounted 68 percent.The largest trading partners are: Turkey (1966 million USA dollars), Azerbaijan (1182 mil-
lion USA dollars) and Russia (853 million USA dollars). In the total turnover of Georgia, share of this 3 trading
partner countries correspondingly amounts to 17, 2; 10, 3 and 7, 4 percent [6].
Table #3.
Largest commodity positions in Georgia’s export
Name
2010
year
2011
year
2012
year
2013 year
2014
year
Export, total
In – %
Including:
Motor cars
In – %
Ferroalloys
In – %
Mineral or chemical, nitrogenous fertilizers
In – %
Gold, raw or semi-raw
In – %
Other nuts, fresh or
dried
In – %
Ethyl alcohol
Non-denatured,
Alcoholic strength
Less than 80% vol. alcoholic drinks.
In – %
Grape natural wines
In – %
Mineral and Fresh waters
In – %
Ores and copper concentrates
In – %
Other commodities
In – %
1 677 472
100%
227 360
14%
263 966
16%
84 155
5%
117 647
7%
75 134
4%
55 705
3%
41 138
2%
36 917
2%
74 504
4%
693 704
41%
2 189 136
100%
450 297
21%
254 911
12%
144 091
7%
109 890
5%
130 086
6%
67 852
3%
54 103
2%
47 607
2%
85 135
4%
838 995
38%
2 377 455
100%
587 296
25%
260 478
11%
137 221
6%
87 977
4%
83 659
4%
80 027
3%
64 871
3%
59 341
2%
53 535
2%
910 987
38%
2 908 499
100%
703 862
24,2%
299 898
7,9%
24,2
130576
4,5%
166 713
5,7%
99 866
3,4%
127 851
4,4%
106 884
3,7%
161 632
5,6%
1 066 611
36,7%
2 861 191
100%
517 787
18,1%
285 752
10%
137 622
4,8%
183 399
6,4%
95 190
3,3%
180 722
6,3%
137 124
4,8%
248 090
8,7%
919 705
36,5%](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-107-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
114
Y = a + bx1
+ cx2
+ dx3
,
де Y – це показники фінансування збереження біорізноманіття у розвинених державах світу, млн.
дол.; х1
– показник заповідності, %; х2
– кількість видів флори, що знаходяться в усіх категоріях червоно-
го списку зникаючих видів; хз
– кількість видів фауни, що знаходяться в усіх категоріях червоного списку
зникаючих видів.
За допомогою програмного пакета «Statistica» [1] було закладено дані та знайдені коефіцієнти даного
рівняння (a, b, c, d). При цьому кінцеве рівняння регресії має вигляд:
Y = 2912,083 + 269,207 · х1
+ 5,829 · х2
– 13,438 · х3
.
Опис отриманих показників моделі наведено у табл. 2.
Коефіцієнт детермінації визначається наступним чином:
де – умовна дисперсія залежної змінної.
Для розрахунку вибірковго коефіцієнта детермінації використовують вибіркові оцінки значень відпо-
відних дисперсій:
Сума квадратів залишків регресії:
де – фактичні та оціночні значення пояснювальної змінної.
Загальна сума квадратів:
У випадку класичної лінійної множинної регресії (регресії з константою):
,
І як наслідок:
.
При оцінці взаємного впливу трьох і більше змінних використовують коефіцієнт множинної кореляції
R, який для трьох змінних визначається за формулою:
Таблиця 2
Розраховані аналітичні показники економіко-математичної моделі
Кількість
спостережень
n=16
Стандарти-
зовані
коефіцієнти
регресії
Стандартне
відхилення
cтандартизованих
коефіцієнтів рівняння
регресії
Оцінки
коефіцієнтів
рівняння регресії
знайдені методом
МНК
Стандартне
відхилення
коефіцієнтів
рівняння
регресії S
t-статистики
для перевірки
значущості
моделі
Параметри - - 2912,083 8514,466 0,342016
х1 0,238412 0,291334 269,207 329,966 0,818344
х2 0,046684 0,343014 5,829 42,828 0,136100
х3 -0,077490 0,333479 -13,438 57,833 -0,232367](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-114-320.jpg)
![ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
115
У результаті розрахунків отримано такі значення: показник кореляції: R=0,2479, скорегований кое-
фіцієнт детермінації: R1=0,6147356, критерій Фішера: F(3,12)=0,262, середнє квадратичне відхилення
помилок спостережень: S=7935,2.
0
0,5
1
1,5
2
2,5
3
3,5
4
Австралія
Австрія
Бельгія
Великобританія
Данія
Ірландія
Іспанія
Канада
Німеччина
НоваЗеландія
Норвегія
Польща
США
Швеція
Швейцарія
Фінляндія
Франція
Україна
Японія
Фінансуванняна1га,тис.дол.
Рис. 1. Погектарні затрати на збереження біорізноманіття розвинених держав світу
Джерело: складено автором на основі [2; 3]
Таблиця 1
Вихідні дані до побудови економіко-математичної моделі оптимізації
фінансування збереження біорізноманіття
№
з/п
Країна
Площа
країни,
км2
По-
казник
запо-
віднос-
ті, %
Фінан-
сування,
млн.
дол.,
усього
Кількість видів
рослин, що
знаходяться в
усіх категоріях
червоного спис-
ку зникаючих
видів
Кількість видів
тварин, що
знаходяться в
усіх категоріях
червоного спис-
ку зникаючих
видів
Площа
природно-
заповідних
територій і
об’єктів,
га
Фінансування
у розрахунку
на 1 га, до-
ларів у рік
1. Австрія 83855 24,93 2200 242 211 2090505 1052,377221
2. Бельгія 30528 23 1958 211 192 702144 2788,601768
3. Великобританія 243610 18,96 2390 229 156 4618846 517,4453114
4. Данія 43094 18,4 2980 99 55 792929,6 3758,215105
5. Ірландія 70273 8,9 220 180 102 625429,7 351,7581592
6. Іспанія 504645 6,94 1450 144 167 3502236 414,0211784
7. Нідерланди 41526 19 14690 275 211 788994 18618,64602
8. Німеччина 357168 23 27560 211 115 8214864 3354,89425
9. Нова Зеландія 268021 10,97 8000 114 189 2940190 2720,912252
10. Норвегія 385178 12,89 9120 143 163 4964944 1836,878569
11. Польща 312679 7,5 120 205 128 2345093 51,17068943
12. Швеція 449964 11 3830 99 128 4949604 773,7992777
13. Швейцарія 41285 26,3 1590 133 127 1085796 1464,364146
14. Фінляндія 338424 12 2490 186 142 4061088 613,1361842
15. Франція 640679 9,85 4470 235 160 6310688 708,3221186
17. Україна 603628 6,05 12,18 541 382 3259591 3,735130958
16. Японія 377944 12,61 14410 86 112 4765874 3023,579827
Джерело: розраховано автором на основі [2; 3].](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-115-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
118
пенсації зовнішнього боргу, погашення національних затрат щодо збереження лісів, киснем яких корис-
туються країни-сусіди (для України це Молдова і Білорусь). Це дозволило б Україні реструктуризувати
свій зовнішній борг. Одним із інноваційних інструментів залучення іноземних інвестицій в Україну є
реалізація механізмів Кіотського протоколу, що для багатьох промислових підприємств відкрило шлях
до модернізації, введення екологічних інновацій та притоку інвестицій.
Таким чином, здійснено економіко-математичне моделювання оптимізації витрат на утримання при-
родно-заповідного фонду України на основі фінансових погектарних затрат розвинених держав світу,
що дозволило врахувати кількість рідкісних та унікальних видів флори та фауни, а також охоплення
перспективної площі розвитку екологічної мережі.
Література:
1. Вуколов Э. А. Основы статистического анализа. Практикум по статистическим методам и исследованию
операций с использованием пакетов Statistica и Excel : учебное пособие ; 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Форум,
2008. – 464 с.
2. Википедия. Свободная энциклопедия [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // ru.wikipedia.org.
3. Sustainable Financing of Protected Areas A global review of challenges and options. The World Conservation
Union (IUCN). – Gland, Switzerland, 2006. – 97 р.
4. Species Diversity in Ecological Communities: Historical and Geographical Perspectives / R. E. Ricklefs,
D. Schluter, (Eds). Chicago : Chicago Univ. Press, 1993.
5. Stein B. A. States of the Union: Ranking America’s Biodiversity / B. A. Stein. – Arlington, Virginia : NatureServe,
2002. – 27 p.
6. Tansley A. G. Practical Plant Ecology. A guide for beginners in field study of plant communities / A. G. Tansley. –
L. : G. Allen and Unwin, 1923. – 228 p.
7. Tansley A. G. The classification of vegetation and the concept of development / A. G. Tansley // J. Ecology. – 1920.
– Vol. 8, № 2. – P. 118-149.
8. Williams P. Mapping Europe Biodiversity / P. Williams, C. Humphrics, M. Araujo. London : Nat. Hist. Museum,
1999.
9.Yakymchuk A. Innovative Mechanisms of Biodiversity’s Maintainance / A. Yakymchuk // Science and Education a
New Dimension. Humanities and Social Science. – Budapest, 2013. – Issue: 12, І (2). – P. 110-113.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-118-320.jpg)
![ОСВІТА, СОЦІАЛЬНА РОБОТА, СФЕРА ОБСЛУГОВУВАННЯ
119
ОСВІТА, СОЦІАЛЬНА РОБОТА,
СФЕРА ОБСЛУГОВУВАННЯ
УДК 378.016:004
Коніщева Наталія Йосипівна,
доктор економічних наук, професор, академік Академії економічних наук України
Воропаєв Віктор Миколайович,
аспірант ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет»
(м. Слов’янськ, Україна)
Формування інформаційно-освітньо-виховного
простору міста на основі розвитку партнерських
взаємовідносин
Уточнено зміст термінів інформаційного та інформаційно-освітнього просторів.
Запропоновано поняття єдиного інформаційно-освітньо-виховного простору міста
для його соціального розвитку на основі економічного зростання за рахунок активіза-
ції партнерських взаємовідносин різних соціально-економічних інституцій. Визначено
основні вимоги до його формування. Запропоновано доповнити перелік платних по-
слуг, які можуть надаватися навчальними закладами, послугами у сферах освітньої,
наукової, науково-технічної діяльності.
Ключові слова: інформатизація освіти, єдиний інформаційно-освітньо-виховний
простір міста, активізація партнерських взаємовідносин, конкурентоспроможність
освітньо-виховних послуг, економіка знань.
Постановка проблеми. Згідно зі Стратегією сталого розвитку «Україна–2020» до першочергових
реформ і програм віднесено «Програму популяризації України у світі та просування інтересів Украї-
ни у світовому інформаційному просторі». Її ключовим завданням є «формування позитивного іміджу
України як європейської, демократичної, конкурентноздатної держави із сприятливим бізнес-кліматом,
зі своїм унікальним місцем у світовому розподілі праці та інтегрованої у глобальні ланцюги створення
доданої вартості» [1]. Інтеграція України у світовий інформаційний простір є основним завданням На-
ціональної програми інформатизації.
«У сучасному суспільстві зростають соціальний та гуманітарний компоненти наукової й інноваційної
діяльності, світоглядно-ціннісна роль освіти. Країни, що мають розвинені, по-справжньому передові на-
уково-освітні системи, потужну інноваційну інфраструктуру, належний рівень суспільної оцінки праці
освітян і науковців, характеризуються стабільністю соціальних систем і державних інституцій, високими
показниками рівня життя, інтелекту, здоров’я своїх громадян, тобто належним станом людського капі-
талу, який своєю чергою сам стає джерелом цивілізаційного, соціального, культурного й економічного
поступу» [2, с. 84].
Таким чином, інформатизація освіти є стратегічним напрямом державної науково-технічної політики.
Вона вимагає впровадження у вищу освіту інноваційних за змістом методів, засобів та форм професій-
ної підготовки майбутніх фахівців нової формації, створення потужної інформаційної інфраструктури
у вищих навчальних закладах з розвиненим інформаційно-комп’ютерним навчальним середовищем, за-
лучення Інтернет-технологій, комп’ютерних мереж. За Індексом глобальної конкурентоспроможності в
2014 р. Україна посіла 76 місце серед 144 країн світу, за Індексом інновацій – 63 місце у рейтингу 143
країн світу, за Індексом рівня освіти – 31 місце серед 188 країн світу. У 2013 р. серед 148 країн світу
Україна мала 73 місце за Індексом рівня розвитку інформаційно-комунікаційних технологій [3; 4; 5; 6].
Світова практика розвитку та використання інформаційних технологій свідчить про зміни традицій-
них форм організації освітнього процесу в умовах інформаційного суспільства. Як зазначено у «На-](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-119-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
120
ціональній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року», серед актуальніших проблем
існуючої системи освіти в Україні можна назвати недостатню відповідність освітніх послуг вимогам сус-
пільства, запитам особистості, потребам ринку праці; повільне здійснення інформатизації системи освіти
та впровадження у навчально-виховний процес інноваційних й інформаційно-комунікаційних техноло-
гій; низький рівень фінансово-економічного, матеріально-технічного, методичного та інформаційного
забезпечення навчальних закладів; слабка мотивація суспільства та бізнесу до інвестування освіти; від-
сутність дієвої системи стимулювання інноваційної діяльності в системі освіти.
До сучасних тенденцій інформатизації освіти можна віднести створення єдиного освітнього простору;
активне впровадження інноваційних засобів, методів та принципів навчання, які орієнтовано на викорис-
тання інформаційних технологій; формування системи випереджаючої освіти та безперервного навчання як
універсальних форм діяльності, які спрямовано на постійний розвиток особистості протягом всього життя.
В умовах динамічного глобального розвитку доцільним є формування єдиного інформаційно-освіт-
ньо-виховного простору як важливого напряму соціально-економічного розвитку адміністративно-те-
риторіальних одиниць. Це можливо здійснити лише на основі активізації партнерських взаємовідносин
органів влади та місцевого самоврядування, різних соціальних інституцій та суб’єктів господарювання
великих міст, у яких розташовані університети та інші навчальні заклади.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемам формування освітньо-виховного інформацій-
ного простору приділяється значна увага багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими. У результаті
досліджень науковцями визначено зміст термінів «освітній простір», «інформаційний простір», «глоба-
лізаційні та інформаційні освітні процеси як суспільне явище», обґрунтовано взаємозалежність та єдність
процесів глобалізації та інформатизації освітнього простору [7, с. 191; 8; 9, с. 193; 10, с. 47]. Розроблено
пропозиції щодо формування єдиного інформаційно-освітнього середовища, вдосконалення організації
навчального процесу з використанням інформаційно-комунікаційних технологій [11, с. 4; 12, с. 219; 13],
побудови єдиного інформаційного простору у вищих навчальних закладах [14, с. 147; 15; 16, с. 37].
Як правило, науковці досліджують окремо освітній та інформаційний простір. При цьому ці терміни
розглядають лише на глобалізаційному, національному та регіональному рівнях. Незважаючи на широ-
кий спектр досліджень із зазначених проблем, розробок щодо формування єдиного інформаційно-освіт-
ньо-виховного простору міста на основі партнерських взаємовідносин вищих навчальних закладів, со-
ціальних інституцій та суб’єктів господарювання, недостатньо.
На сучасному етапі в умовах обмежених ресурсів, перманентних кризових явищ, трансформації систем
управління соціально-економічним розвитком та місцевого самоврядування актуальною є розробка пропо-
зицій щодо активізації партнерських взаємовідносин на основі формування єдиного інформаційно-освітньо-
виховного простору на рівні університетського міста. Це й обумовило вибір теми наукового дослідження.
Метою даного дослідження є уточнення поняття єдиного інформаційно-освітньо-виховного просто-
ру міста на основі активізації партнерських взаємовідносин органів влади та місцевого самоврядування,
вищих навчальних закладів, соціально-економічних інституцій, суб’єктів господарювання та громадян-
ського суспільства.
Для досягнення поставленої мети визначено такі наукові завдання:
– дослідити та проаналізувати різні наукові підходи до визначення складових, які входять до змісту
термінів «освітній простір», «інформаційно-освітній простір», «інформаційний простір», «інформатиза-
ція освіти» тощо;
– на основі аналізу та узагальнення наукової літератури запропонувати термін «інформаційно-освіт-
ньо-виховний простір» та його основні елементи;
– визначити вимоги до формування єдиного інформаційно-освітньо-виховного простору міста на
основі активізації партнерських взаємовідносин органів влади та місцевого самоврядування, вищих на-
вчальних закладів, соціально-економічних інституцій, суб’єктів господарювання та громадянського сус-
пільства;
– розробити пропозиції щодо активізації партнерських взаємовідносин соціально-економічних інсти-
туцій міста Слов’янська на основі формування єдиного інформаційно-освітньо-виховного простору.
Виклад основного матеріалу дослідження. Згідно з Національною стратегією розвитку освіти в
Україні на період до 2021 року, стратегічним напрямом державної політики у сфері освіти є розвиток
наукової та інноваційної діяльності, підвищення на цій основі якості освіти та її інформатизація, вдоско-
налення бібліотечного та інформаційно-ресурсного забезпечення освіти і науки [17]. Реалізація держав-
ної освітньої, інформаційної та інноваційної політики в Україні регулюється багатьма законодавчими
та нормативно-правовими актами, які встановлюють правові, організаційні, фінансові засади функціо-
нування системи вищої освіти; створюють умови для посилення співпраці органів державної влади та
бізнес-структур з вищими навчальними закладами на принципах автономії освітніх установ, поєднання
освіти з наукою та виробництвом з метою підвищення рівня конкурентоспроможності людського капіта-
лу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення
потреб ринку праці у висококваліфікованих фахівцях тощо.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-120-320.jpg)
![ОСВІТА, СОЦІАЛЬНА РОБОТА, СФЕРА ОБСЛУГОВУВАННЯ
121
Таким чином, підвищення якості та рівня конкурентоспроможності сфери освіти, інтеграція держави
в міжнародній освітній простір є першочерговим пріоритетом реалізації національної політики в сфері
освітньої діяльності. На думку вчених, на даний час основним завданням є створення єдиного інформа-
ційно-освітнього простору, важливим інструментом якого є впровадження інформаційних технологій у
систему освіти на всіх рівнях.
Як свідчить аналіз літературних джерел, існує багато різних точок зору до визначення термінів з цих
питань (рис. 1). У Законі України від 01.07.2014 р. № 1556-VII «Про вищу освіту» термін «освітня діяль-
ність» розглядається як «діяльність вищих навчальних закладів, що здійснюється з метою забезпечення
здобуття вищої, післядипломної освіти і задоволення інших освітніх потреб здобувачів вищої освіти та
інших осіб» [18].
Освітня
діяльність
Глобалізаційні
процеси
в сфері освіти
Освітній простір
Інформаційно-
освітній простір
Інформаційний
простір освіти
Інформатизація
освіти
Освітнє середовище
Інформаційно-освітнє
середовище
Рис. 1. Термінологічний апарат з проблем формування
єдиного інформаційно-освітнього простору
Авторами статті досліджено та проаналізовано різні наукові підходи до визначення змісту термінів
«освітній простір», «освітнє середовище», «інформаційно-освітній простір», «інформаційний простір»,
«інформатизація освіти», «єдине інформаційно-освітнє середовище» тощо.
За визначенням ряду авторів, освітній простір – це «педагогічний феномен зустрічі та взаємодії лю-
дини з оточуючими її елементами-носіями культури (освітнім середовищем), у результаті чого відбу-
вається їх осмислення та пізнання» [19]. Освітній простір розглядається як «просторово-часове поле
функціонування і розвитку системи освіти – «відкритої й активної соціальної сфери, в якій діє ідеологія
формування особистості з урахуванням умов зовнішнього середовища (природно-кліматичних, демогра-
фічних, екологічних, соціально-економічних, політичних), потреб соціальних замовників (і самої особи),
реалізуються освітні послуги установами освіти й організаціями, що володіють освітнім, виховним і роз-
вивальним потенціалом» [20, с. 108].
Інші автори розглядають освітній простір як «органічну частину зовнішнього середовища і суб’єкт
ринкових відносин», де його «структурні складові можна представити у вигляді «трьох векторів-коорди-
нат: суб’єкти розвитку, система безперервної освіти та багатопланові види діяльності (навчально-пізна-
вальна, навчально-професійна, творча, науково-дослідницька)» [21].
В умовах динамічного глобального розвитку інформація стає «головним чинником управління сучасним
інформаційним суспільством, основним ресурсом та інструментом влади», а інформаційні ресурси стають
«системоутворювальним чинником» життєдіяльності держави та суспільства [22, с. 25]. На основі змісту
терміна «інформаційний простір» будуються різні трактовки дефініції «інформаційно-освітній простір».
Якщо інформаційний простір визначається як «сукупність результатів семантичної діяльності люд-
ства, який включає в себе інформаційні ресурси, засоби інформаційної взаємодії та інформаційну інф-
раструктуру» [23], або «безліч інформаційних об’єктів і зв’язків між ними, засоби і технології збору,
накопичення, передачі, обробки, продукування та поширення інформації» [24], то інформаційний про-
стір освіти «характеризується не тільки сукупністю технічних і програмних засобів збору, зберігання,
обробки і передачі інформації, але також соціальними, психолого-педагогічними та культурними умо-
вами реалізації інформаційних процесів в освіті» [23]. Інформаційний освітній простір виступає «кон-
структивною основою побудови навчально-виховного процесу, який задовольнив би нинішні вимоги
до освіти, реалізацію ідеї безперервної освіти та мотиваційно-цільової готовності суб’єктів до неї» [25].
Виходячи з цього, інформатизація освіти в умовах глобалізації складається з процесів «інноватизації,
інтеграції, мобільності та універсалізації освіти, що орієнтовані переважно на максимальний розвиток
творчих здібностей, створення постійної мотивації до саморозвитку особистості на основі добровільно
вибраного напряму освіти, розширення можливостей самореалізації в професійній діяльності та конку-
рентоспроможності в умовах розвитку інформаційного суспільства» [9, с. 198].
Інформаційне середовище – це «частина інформаційного простору (сукупність знань, що мають цін-
ність у вигляді економічного ресурсу, який сприяє розвитку тих чи інших секторів громадського життя),](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-121-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
122
який формує найближче інформаційне оточення індивіда, виступає сукупністю умов, що забезпечують
його продуктивну діяльність» [23]. До системи інформаційних ресурсів належать такі її компоненти:
«знання, інформація, засоби поширення інформації (ЗМІ, інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ),
інформаційні агентства і мережі, комп’ютерні банки даних)» [22, с. 24].
Створення єдиного інформаційно-освітнього середовища потребує впровадження та використання ін-
формаційно-комунікаційних технологій і засобів для підвищення ефективності усіх видів діяльності, що
здійснюються в системі освіти, а також новітніх педагогічних технологій, які на них базуються. Інфор-
маційно-освітнє середовище – це «інтегроване середовище інформаційно-освітніх ресурсів (електронні
бібліотеки, навчальні системи і програми) програмно-технічних і телекомунікаційних засобів, правил
їхньої підтримки, адміністрування і використання, що забезпечують єдині технологічні засоби інфор-
мації, інформаційну підтримку і організацію навчального процесу, наукових досліджень, професійне
консультування» [26, с. 17].
Інформаційно-освітнє середовище – це «системно-організована сукупність засобів апаратно-програм-
ного, організаційно-методичного забезпечення, орієнтованого на задоволення потреб користувачів в ін-
формаційних послугах і ресурсах освітнього характеру». До складових інформаційно-освітнього серед-
овища вищого навчального закладу відносяться: «навчально-виховна робота, забезпечення комунікацій,
управління контингентом слухачів, управління кадрами навчального закладу, ресурсами, навчальним
процесом» [27].
Аналіз наукової літератури свідчить про різноманіття точок зору до визначення змісту термінів
«освітній простір», «інформаційний простір», «інформаційно-освітній простір», «інформатизація осві-
ти», «освітнє середовище», «єдине інформаційно-освітнє середовище» тощо.
Під термінами «освітній простір» учені розуміють розвиток системи освіти як соціальної сфери через
реалізацію освітніх послуг; «інформаційний простір» – сукупність об’єктів інформаційної інфраструк-
тури та суб’єктів, які у процесі своєї діяльності створюють, накопичують, зберігають та передають ін-
формацію; «інформаційно-освітній простір» – сукупність інформаційних об’єктів, засобів і технологій
збору, накопичення, передачі, обробки, розповсюдження інформації; «інформатизація освіти» – процес
використання в системі освіти інформаційно-комунікаційних технологій; «інформаційно-освітнє середо
вище» – інтеграція інформаційно-освітніх ресурсів, програмно-технічних і телекомунікаційних засобів.
До складових цих понять науковцями, як правило, віднесено систему освіти, навчально-виховний
процес, об’єкти інформаційної взаємодії, інформаційно-комунікаційні технології, технічні та програмні
засоби збору інформації, інформаційні ресурси тощо.
На відміну від перелічених дефініцій, автори статті пропонують визначити «інформаційний простір»
як сукупність суб’єктів обміну інформацією (розробники, передавачі, споживачі та інші), які об’єднані
на основі одного або декількох критеріїв: види інформації (тексти, графічне відображення, музичний
твір тощо); тематика інформації; основна мета використання інформації; спосіб створення, передачі,
використання інформації; знаходження в сфері дій адміністративних, нормативних, законодавчих актів.
Відповідно, інформаційно-освітньо-виховний простір – це інтеграція інформаційного простору з
суб’єктами освітньо-виховної діяльності (споживачів, постачальників і регуляторів освітньо-виховних
послуг). Інформаційно-освітній простір може включати інші інформаційно-освітні простори, які обме-
жені один від одного на основі одного або декількох критеріїв, таких як: тематика освітніх послуг; спосіб
створення, передачі, використання інформації; знаходження в сфері дій адміністративних, нормативних,
законодавчих актів тощо.
Визначено елементи єдиного інформаційно-освітньо-виховного простору міста. Серед них: управлін-
ня навчальними процесами; владні, суспільні, економічні, соціальні інституції; партнерські взаємовідно-
сини інституцій; суб’єкти, які створюють, накопичують, зберігають та передають інформацію; об’єкти
інформаційної інфраструктури; програмні та технічні засоби; інформаційно-комунікаційні технології та
засоби зв’язку.
Авторами статті запропоновано модель єдиного інформаційно-освітньо-виховного простору, яка
представляє собою систему інтеграції виховання, освіти та інформаційного простору, що здійснюється
на основі інноваційних партнерських взаємовідносин різних соціально-економічних інституцій міста в
сферах економіки, освіти та культури з використанням сучасних інформаційно-комунікаційних техно-
логій (рис. 2).
Розглянемо складові інформаційно-освітньо-виховного простору як інтеграційної системи взаємо
зв’язків та взаємовідносин різних соціальних інституцій міста в сфері освіти (рис. 3). Цілями формуван-
ня єдиного інформаційно-освітньо-виховного простору міста є забезпечення високого рівня конкуренто-
спроможності освітньо-виховних послуг на основі підвищення якості функціонування об’єктів освітньої,
виховної та інформаційної інфраструктури, взаємодії різних інноваційних освітньо-культурних систем;
постійного вдосконалення інформаційно-освітньо-виховного простору міста.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-122-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
124
освітньо-виховного простору, набуття досвіду та оволодіння новими знаннями для активізації можливос-
тей стратегічного соціально-економічного розвитку та підвищення якості життя населення в місті.
Фахівці університету брали активну участь у розробці Стратегічного плану економічного та соці-
ального розвитку Слов’янська на різні періоди; Програми створення загальнодержавного курортно-
рекреаційного та туристичного центру на базі міст Слов’янська, Святогірська, Красного Лиману та
Слов’янського району у рамках проекту «Інноваційна модель розвитку територій на основі ефективного
використання курортних ресурсів» за замовленням Слов’янської міської ради; шляхів розвитку партнер-
ських взаємовідносин різних соціально-економічних інституцій міста тощо.
Наприклад, завдяки багаторічним творчим зв’язкам ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний уні-
верситет» з УДППЗ «Укрпошта» традиційними стали щорічні спільні науково-практичні семінари та
круглі столи щодо вирішення проблем менеджменту, економіки, логістичної, маркетингової, реклам-
ної діяльності, психологічної підтримки працівників підприємств поштового зв’язку при спілкуванні зі
споживачами. На базі факультету психології, економіки та управління із залученням фахівців УДППЗ
«Укрпошта» постійно проводяться науково-практичні семінари та навчальні тренінги з фахівцями фі-
нансово-економічного напряму різних підрозділів «Укрпошти».
Результатами плідних партнерських взаємовідносин стали видання збірника наукових праць «Шляхи
підвищення якості надання поштових та адміністративних послуг у місті Слов’янську на основі роз-
витку партнерських взаємовідносин Слов’янської міської ради, виконавчого комітету та Донбаського
державного педагогічного університету з Донецькою дирекцією Українського державного підприємства
поштового зв’язку «Укрпошта» та розробка відповідної програми заходів [28, с. 111].
Серед заходів з підвищення якості надавання поштових та адміністра-тивних послуг на основі парт-
нерства можна назвати такі: розробка пропозицій до муніципальної програми працевлаштування молоді
міста Слов’янська на підприємствах поштового зв’язку «Моє перше робоче місце»; розробка концеп-
ції взаємодії УДППЗ «Укрпошта» з підприємствами міста Слов’янська різної форми власності з метою
надання послуг безпосередньо на підприємствах; обґрунтування доцільності створення робочого місця
пошто-вого працівника у центральному корпусі Донбаського державного педаго-гічного університету;
розробка програми щодо створення музею історії пошти у місті Слов’янську [29, с. 327]. Пропозиції роз-
глянуто фахівцями міста з точки зору доцільності включення до Стратегічного плану економічного та
соціального розвитку Слов’янська на період до 2016 року.
Значущим чинником поліпшення соціально-економічного становища у місті Слов’янську є розви-
ток сфери малого та середнього підприємництва. В сучасних умовах господарювання існують суттєві
резерви підвищення ефективності підприємницької діяльності, в першу чергу, за рахунок інноваційної
складової та бізнес-освіти [28, с. 103]. Досвід факультету психології, економіки та управління ДВНЗ
«Донбаський державний педагогічний університет» щодо розвитку партнерських взаємовідносин з орга-
нами місцевої влади й місцевого самоврядування та різними об’єктами ринкового середовища свідчить,
що ефективний розвиток системи освіти можливий лише на основі активізації партнерства вищих на-
вчальних закладів з бізнес-структурами.
У Законі України від 01.07.2014 р. № 1556-VII «Про вищу освіту» зазначено, що формування та реалі-
зація державної політики в сфері вищої освіти має здійснюватися шляхом «гармонійної взаємодії націо-
нальних систем освіти, науки, бізнесу та держави з метою забезпечення стійкого соціально-економічно-
го розвитку країни на основі наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності вищих навчальних
закладів та їх інтеграції з виробництвом» [18]. Тому авторами даної статті запропоновано різні форми
партнерства факультету психології, економіки та управління Донбаського державного педагогічного
університету з підприємцями міста Слов’янська:
інституціональні форми партнерства – створення різних форм взаємодії та нових об’єктів інфра-
структури підтримки підприємництва: технопарки, центри трансферту технологій, спільні освітні струк-
тури, Центр бухгалтерського обслуговування підприємців, Інноваційний центр бізнес-освіти, Бізнес-ін-
кубатор для фахівців та студентів університету, віртуальні навчальні підприємства залежно від сфери
діяльності [28];
наукові та науково-технічні форми партнерства – спільні публікації за результатами наукових роз-
робок, трансфер знань і технологій шляхом обміну викладачів, фахівців, аспірантів та студентів;
освітньо-виховні форми партнерства – стипендіальні програми, освітні ваучери, стажування студен-
тів з подальшим працевлаштуванням;
фінансові форми партнерства – гранти, інвестиційні контракти, кредитні програми на одержання
освіти на пільгових засадах;
рекламно-інформаційні форми партнерства – спільні публікації в засобах масової інформації; участь
у теле- та радіопрограмах.
Для подальшого формування та розвитку єдиного інформаційно-освітньо-виховного простору міста
авторами запропоновано доповнити «Перелік платних послуг, які можуть надаватися навчальними за-](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-124-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
126
доцільно активізувати партнерство вищого навчального закладу з органами місцевої влади й місцевого
самоврядування, різними бізнес-структурами та об’єктами соціальної інфраструктури.
Запропоновано різні форми партнерства факультету психології, економіки та управління Донбасько-
го державного педагогічного університету з суб’єктами бізнес-середовища: інституціональні, наукові та
науково-технічні, освітньо-виховні, фінансові, рекламно-інформаційні.
Впровадження розроблених пропозицій дозволить активізувати розвиток партнерських взаємовідно-
син Донбаського державного педагогічного університету, органів місцевої влади й місцевого самовря-
дування, бізнес-середовища, різних соціальних інституцій на основі інтеграції ресурсів та використання
сучасних інформаційно-комунікаційних технологій.
Література:
1. Стратегія сталого розвитку «Україна–2020»: Указ Президента України від 12.01.2015 р. № 5/2015 [Електро-
нний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada. gov.ua/laws/show/5/2015. – Назва з екрану.
2. Модернізація освітньо-наукової сфери як важливий чинник гуманізації суспільства в контексті європейської
інтеграції / Пріоритети гуманітарної політики для національної консолідації підрозділ 3.3.4 розділу 3.3 // Систем-
на криза в Україні: передумови, ризики, шляхи подолання: аналіт. доповідь / За заг. ред. Я.А. Жаліла. – К.: Нац.
ін-т стратегічних досліджень, 2014. – С. 81–84.
3. Индекс глобальной конкурентоспособности [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://gtmarket.ru/
ratings/global-competitiveness-index/info. – Название с экрана.
4. Исследование INSEAD: Глобальный индекс инноваций 2014 года. [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://gtmarket.ru/news/2014/ 07/18/6841. – Название с экрана.
5. Рейтинг стран мира по уровню образования [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://gtmarket.ru/
ratings/education-index/education-index-info. – Название с экрана.
6. Индекс сетевой готовности [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://gtmarket.ru/ratings/networked-
readiness-index/networked-readiness-index-info. – Название с экрана.
7. Хмельницька О.І. Сутність та характеристика елементів освітньо-виховного простору сучасного універси-
тету / О.І. Хмельницька // Духовність особистості: методологія, теорія і практика. – 2012. – № 2. – С. 189–195.
8. Біловус Л. Український інформаційний простір: сьогодення та перспективи / Л. Біловус [Електронний ре-
сурс]. – Режим доступу: http://ijimv.knukim.edu. ua/zbirnyk/1_1/bilovus_l_i_ukrayinskyy_informatsiynyy_prostir.pdf.
– Назва з екрану.
9. Кивлюк О.П. Глобалізація та інформатизація освіти в предметному полі філософії освіти / О.П. Кивлюк //
Гуманітарний вісник ЗДІА. – 2014. – № 57. – С. 192–200.
10. Современное образовательное пространство: пути модернизации: материалы VII междунар. науч.-практ.
конф., Чебоксары, 31 марта 2014 г. / Науч. ред. М.В. Волкова. – Чебоксары: НИИ педагогики и психологии, 2014.
– 84 с.
11. Козяр М.М. Модернізація навчально-виховного процесу на основі використання єдиного інформаційного
освітнього середовища / М.М. Козяр // Теорія і практика управління соціальними системами. – 2011. – № 1. – С. 3–8.
12. Стрілець С.І. Новітні інформаційні технології (перспективи радикальних змін в освітньому просторі) / С.І.
Стрілець // Вісник Чернігівського національного педагогічного університету. – 2011. – Вип. № 1. – С. 218–222.
13. Кісіль М.В. Стратегія державної політики інформатизації вищої освіти / М.В. Кісіль [Електронний ресурс].
– Режим доступу: http://www.ic.ac.kharkov.ua/ RIO/v38/v38-2-08.pdf. – Назва з екрану.
14. Титова Н.В. Особливості побудови та впровадження єдиного інформаційного простору університету / Н.В.
Титова, І.М. Матвєєв // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. – 2011. – № 4 (16). – С. 146–149.
15. Полякова М. ИТ-пространство для университетов / М. Полякова // Директор информационной службы.
– 2013. – № 1 [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.osp.ru/cio/2013/01/13033693/. – Название с
экрана.
16. Информационное пространство современной науки: материалыVмеждунар. науч.-практ. конф., Чебоксары,
10 февраля 2014 г. / Науч. ред. М.В. Волкова. – Чебоксары: НИИ педагогики и психологии, 2014. – 92 с.
17. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року: Указ Президента України від
25.06.2013 р. № 344/2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/344/2013.
– Назва з екрану.
18. Про вищу освіту: Закон України від 01.07.2014 р. № 1556-VII (із змінами, у редакції від 11.06.2015 р.)
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/1556-18. – Назва з екрану.
19. Цимбалару А. Компонентно-структурний аналіз поняття «освітній простір» / А. Цимбалару [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com /20_PRNiT_2007/Pedagogica/23997.doc.htm. – Назва з екрану.
20. Касярум Н. Освітній простір: становлення поняття / Н. Касярум // Витоки педагогічної майстерності. –
2013. – Вип. 12. – С. 107–113.
21. Чабан Н.В. Простір загальноосвітнього навчального закладу як чинник формування та розвитку особис-
тості учня / Н.В. Чабан [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://virtkafedra.ucoz.ua/el_gurnal/pages/vyp7/
konf1/Chaban.pdf. – Назва з екрану.
22. Марутян Р. Інформаційні ресурси влади як глобальний чинник управління сучасним суспільством / Р. Ма-
рутян // Віче. – 2007. – № 19. – С. 24–26.
23. Бак М. Поняття інформаційного простору освіти в структурі сучасного педагогічного дискурсу / М. Бак
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: irbis-nbuv.gov.ua/.../cgiirbis_64.exe?. – Назва з екрану.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-126-320.jpg)
![ОСВІТА, СОЦІАЛЬНА РОБОТА, СФЕРА ОБСЛУГОВУВАННЯ
127
24. Пилипова В.М. Інформаційно-освітній простір: новий вимір освітнього простору: переваги та недоліки
/ В.М. Пилипова [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journal.osvita-dnepr.com/publikatsiji/15-edinij-
informatsijnij-prostir-strate-giji-innovatsijnogo-rozvitku-osvitnoji-galuzi. – Назва з екрану.
25. Шахіна І.Ю. Поняття інформаційного освітнього простору як педагогічна проблема / І.Ю. Шахіна [Елек-
тронний ресурс]. – Режим доступу: http://vestnik.kpi. kharkov.ua/files.pdf. – Назва з екрану.
26. Биков В.Ю. Автоматизовані інформаційні системи єдиного інформаційного простору освіти і науки / В.Ю.
Биков. – Умань: СПД Жовтий, 2008. – Ч. 2. – 56 с.
27. Чумак А.С. Інформаційно-освітнє середовище вищого навчального закладу / А.С. Чумак [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://informatika.udpu.org.ua/ ?page_id=1331. – Назва з екрану.
28. Коніщева Н.Й. Пропозиції щодо формування інфраструктури підтримки підприємництва міста Слов’янська
/ Н.Й. Коніщева, В.М. Воропаєв // Світовий досвід теорії та практики публічного управління: зб. наук. пр. – Сер.
Громадянське суспільство. – Вип. 9 / За заг. ред. О.М. Руденко, С.В. Штурхецького. – Острог: Ін-т глобальних
стратегій управління, Видавництво Нац. ун-ту «Острозька академія», 2015. – С. 100–112.
29. Коніщева Н.Й. Шляхи підвищення якості надавання поштових та адміністративних послуг на основі роз-
витку партнерських взаємовідносин у регіоні: параграф 7.3 / Н.Й. Коніщева, В.М. Воропаєв // Підвищення рівня
якості життя в регіонах на основі вдосконалення взаємодії органів влади та місцевого самоврядування з націо-
нальним оператором поштового зв’язку: розділ 7 // Проблеми та тенденції формування соціально-інноваційної
політики сталого розвитку держави, регіонів, підприємств: колективна монографія / Під заг. ред. К.Ф. Ковальчука.
– Павлоград: АРТ СИНТЕЗ-Т, 2014. – С. 324–332.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-127-320.jpg)
![ОСВІТА, СОЦІАЛЬНА РОБОТА, СФЕРА ОБСЛУГОВУВАННЯ
129
სინერგეტიკული სისტემები არიან ღია, ევოლუციის უნარის მქონე, იმყოფებიან უწონასწორობის
მდგომარეობაში, არაწრფივები, გარედან რეგულაციის ნაცვლად თვითრეგულირებადი.
სინერგეტიკურ სისტემებში წესრიგი მყარდება დისიპაციურ მდგომარეობაში სისტემის
სტრუქტურირების ხარჯზე.
სინერგეტიკა, ანუ თვითორგანიზების თეორია, დღეისათვის საგანთაშორის კავშირების
კვლევის ერთ-ერთი ყველაზე პოპულარული და პერსპექტიული მიდგომაა. ტერმინი სინერგეტიკა
ბერძნულიდან თარგმანში ნიშნავს «ერთობლივ ქმედებას«.
1973 წელს თვითორგანიზების პრობლემებისადმი მიძღვნილ პირველ სამეცნიერო
კონფერენციაზე მოხსენებით გამოვიდა გერმან ხაკენი, საიდანაც ფაქტობრივად ითვლის თავის
არსებობას სინერგეტიკა. შემდგომ, 1975 წელს ჟურნალ »Review of Modern Phisics» -ში დაიბეჭდა
სტატია «კოოპერაციული მოვლენები ძლიერ არათანაწონად და არაფიზიკურ სისტემებში».
სინერგეტიკამ გაიარა დიდი გზა. თითქმის ორმოცი წლის წინ მას უყურებდნენ როგორც
თეორეტიკოსი ფიზიკოსების გასართობს, რომლებმაც ბევრ არაწრფივ მოვლენაში ნახეს მსგავსება.
ოცი წლის წინათ მისი კონცეფციების, მეთოდების, წარმოდგენების წყალობით აღმოჩენილი იყო
ბევრი შესანიშნავი მოვლენა ფიზიკაში, ქიმიაში, ბიოლოგიაში, ჰიდროდონამიკაში [5].
ჩვენიმიზანიავაჩვენოთარაწრფივიდინამიკა,ანუსინერგეტიკათუროგორაღწევსგანსხვავებულ
მეცნიერებებში.
რეალობასწრაფადდაშეუქცევადადიცვლება.დიდიცვლილებებისეპოქაში(მსოფლიოდინამიკა,
ტექნოლოგიები, სამყაროს აღქმა) უნდა დავეყრდნოთ გამოყენებით მათემატიკას, კომპიუტერულ
მოდელებს, პროგნოზისა და მონიტორინგის ალგორითმებს, მეცნიერულ მსოფლმხედველობას.
სინერგეტიკის განვითარებამ გვიჩვენა, რომ მისი თავისებურება და ორიგინალობა
დამოკიდებულია იმაზე, რომ ის სამეცნიერო სივრცეში სამი სფეროს თანაკვეთაზე მდებარეობს –
საგნობრივი ცოდნის, ფილოსოფიური რეფლექციისა და მათემატიკური მოდელირების. სწორედ
ეს სამთაკავშირი გვაძლევს საშუალებას ერთ შემთხვევაში ეფექტურად ავაშენოთ მეცნიერული
სტრატეგია, მეორეში – მოვახდინოთ მსხვილი კვლევითი პროექტების ორგანიზება.
თანამედროვე რეალობა, რომლის წინაშეც აღმოჩნდნენ მკვლევარები, შეიძლება შევადაროთ
მოსალოდნელ ცუნამის. უდიდესი დამანგრეველი ძალა და ძალიან მცირე ალბათობა უბედურების
თავიდან აცილებისა თუ ვმოქმედებთ ცალ-ცალკე, ასევე დროის მცირე შუალედი, რომლის დროსაც
შეიძლება რაიმე ღონე იხმარო. მაგრამ, გაფრთხილებულია, ე.ი. შეიარაღებულია. ადამიანთა
ერთობლივი ძალისხმევა აზროვნების, ფასეულობებისა და ჩვენი ცივილიზაციის მომავალის
გადარჩენის საშუალებას იძლევა.
ნიუტონის დროს ეგონათ, რომ სამყარო ერთი მთლიანია და ურთიერთშეკავშირებული,
რომ მისი აღწერა შეიძლება რამდენიმე უნივერსალური ფორმულით. შეუქცევადად წარსულს
ჩაბარდა ის ოქროს ხანა, როდესაც მეცნიერი იყო უნივერსალი და შეეძლო შეესწავლა როგორც
ელექტრობა, ასევე შესვენებაზე დაემუშავებინა მათემატიკური მეთოდები ან ეწარმოებინა ქიმიური
ექსპერიმენტი. ისტორიას ჩაბადა ის დრო, როდესაც ერთი პიროვნება აკეთებდა ტრიუმფალურ
გარღვევებს ფიზიკაში, ქიმიაში, ბიოლოგიაში, მათემატიკაში (ნიუტონი, ლაიბნიცი, აინშტაინი,
დარვინი, ბორი,...). ეს მარტოხელები მეცნიერებაში ამჟამად შეცვალა სამეცნიერო ჯგუფებმა,
რომლებიც მუშაობენ ერთსა და იმავე პრობლემაზე. ამ ჯგუფებში ასევე შეიმჩნევა სპეციალიზაცია
– ერთი ექსპერიმენტატორია, მეორე თეორეტიკოსი, მესამე მათემატიკური მოდელირებისა და
რიცხვითი მეთოდების სპეციალისტი და ა.შ.
იმდენადდიდიასამეცნიეროინფორმაცია,რომამნაკადისდამუშავებადასისტემაშიმოყვანაისე,
რომ შემდგომში შეიძლებოდეს მისი პროდუქტიულად გამოყენება, პრაქტიკულად შეუძლებელია.
შეიქმნა პარადოქსი: ინფორმაციის სიჭარბემ განაპირობა ინფორმაციული შიმშილი.
სინერგეტიკა,რომელიცეძებსერთობასყველაზეგანსხვავებულსისტემებში,შეიძლებაგანვიხილით
როგორც მეცნიერება, რომელიც მიისწრაფის დაუბრუნოს მსოფლმხედველობას ერთობა.
ძნელია გაეცნო სინერგეტიკას მათემატიკის გარეშე, რადგანაც მათემატიკა არა მხოლოდ ენაა,
არამედ ენას პლუს განსჯა, ენას პლუს ლოგიკა.
სინერგეტიკა, გამდიდრებულია განსხვავებული ბუნებრივი და ხელოვნური ობიექტების
მათემატიკური მოდელებით, რომლებიც შექმნილია მკვლევარების მიერ და შესწავლილია
მათემატიკოსებისა და ბუნებისმეტყველების თაობების მიერ. ის განიხილავს თვითორგანიზების
პროცესებს სისტემებში, რომლებიც შედგებიან დიდი რაოდენობის ელემენტებისაგან და მათი
ევოლუციისაგან დროში.
როგორც აღვნიშნეთ, სინერგეტიკა სათავეს იღებს საბუნებისმეტყველო მეცნიერებებიდან. ხოლო
მათემატიკური აპარატი, რომელიც წარმატებით გამოიყენება, უზრუნველყოფს განსხვავებული
ბუნების მოვლენების აღწერის უნივერსალობას.
მაგალითად, ტვირთის რხევას ზამბარაზე, ქიმიურ რეაქციებში მოლეკულათა კონცენტრაციას,
ან პოპულაციის რაოდენობას ერთ ბიოლოგიურ სახეობაში სხვა სახეობასთან კონკურენციის
პირობებში აღწერს ოსცილატორის ერთი და იგივე განტოლება:](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-129-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
130
(1)
სადაც t – დროა, w0
-კოეფიციენტია, რომელსიც საკუთარი რხევის სიხშირეს ახასიათებს.
პირველ შემთხვევაში x – წონასწორობის მდგომარეობიდან ტვირთის გადახრის მაჩვენებელია,
მეორეში – წონასწორული მნიშვნელობიდან მოლეკულათა კონცენტრაციის გადახრაა, ხოლო
მესამეში – პოპულაციაში ინდივიდთა რაოდენობასა და მის წონასწორულ (სტაციონარულ)
მნიშვნელობას შორის სხვაობაა. თუ გვეცოდინება ასეთი განტოლების თვისებები, მაშინ მივიღებთ
რა ასეთი სახის განტოლებას ამოცანა შეიძლება ჩაითვალოს ამოხსნილად [1].
მოვიყვანთ კიდევ ერთ მაგალითს. ცნობილია, რომ ეკოლოგიური სისტემის სტაბილურობის
დადგომა ხდება ბუნებრივი რესურსების შეზღუდვით. სწორედ ამიტომ 1838 წ. ფერხიულსტმა
შემოგვთავაზა ლოგისტიკური მოდელი
(2)
სადაც M – სიდიდე არის მოდელის პარამეტრი, რომელსაც გარემოს მოცულობას უწოდებენ.
(2) მოდელი საკმაოდ კარგად აღწერს არა მარტო მარტივი ბიოლოგიური სისტემების დინამიკას,
არამედ რთული სოციალური სისტემების ქცევასაც, მაგ., ინგლისში ხალხის პროტესტი, რომელიც
1830 წელს მხოლოდ 1 თვე გაგრძელდა (ნახ.1), კარგად აღიწერება ლოგისტიკური განტოლებით.
ამიტომაც მათემატიკური მოდელირება სინერგეტიკის უნივერსალური ინსტრუმენტია [1].
ნახ.1. ინგლისში პროტესტის დინამიკა 1830 წელს.
სინერგეტიკამ, უჩვენა, რომ სწორედ მათემატიკური მოდელები აღწერენ განსხვავებული
ბუნების თვითორგანიზების პროცესებს. ერთმანეთისაგან დამოუკიდებლად ბევრი კლასიკოსი
გამოთქვამდა ერთსა და იმავე ბრძნულ აზრს: «ცოდნა იქცევა მეცნიერებად, როდესაც ის თავის
კანონებს გამოსახავს მათემატიკური დამოკიდებულებებით».
მე-20 საუკუნის მეორე ნახევარში ადამიანთა ცხოვრების გლობალურმა ტრანსფორმაციამ
მიგვიყვანა ურთიერთობათა დისჰარმონიამდე «ადამიანი და ბუნება«, «ადამიანი და საზოგადოება«,
ეკონომიკური კრიზისი, პოლიტიკური, ეკოლოგიური, სულიერი და ა.შ. – ეს მხოლოდ დასაწყისია
ფართომასშტაბიანი კრიზისის. ზოგადპლანეტარული მასშტაბით სტრატეგიის ფორმირება
არის გადარჩენის მთავარი პირობა. ამ სიტუაციაში უმაღლესი სკოლის მოღვაწეობის სფერო
საგრძნობლად ფართოვდება: მან არა მარტო უნდა მოამზადოს სპეციალისტები მოღვაწეობის
ტრადიციული სფეროებისათვის, არამედ მოუწევს ცივილიზაციის კონტურების ფორმირება,
რომელიც შეიმუშავებს და რეალიზებას გაუკეთებს ამ სტრატეგიას [4].
უმაღლესი სკოლის რეფორმის უმნიშვნელოვანესი მიმართულებების შემუშავებისას თანდათან
ჩამოყალიბდა ახალი საგანმანათლებლო პარადიგმა. ახალი პარადიგმის თვალთახედვით
განათლების ამოცანებია [3]:
სამყაროს თანამედროვე მეცნიერული სურათის მეშვეობით ადამიანისა და ბუნების
ურთიერთობის ჰარმონიაში მოყვანა;
ვასწავლოთ ადამიანს ინფორმაციის ნაკადში ცხოვრება, და უწყვეტი თვითგანვითარებისათვის
პირობების შექმნა;
ფართო საბაზისო განათლების მისაღებად ისეთი პირობების შექმნა, რომლებიც პროფესიულ
მოღვაწეს მოსაზღვრე სფეროში საკმაოდ სწრაფად გადართვის საშუალებას მისცემენ.
თუ განათლების წინა პარადიგმა იყო ძირითადად სწავლების, ცოდნის აღიარების, უნარებისა
და აღზრდის, ახალი პარადიგმა კი გულისხმობს პიროვნების შემოქმედებითი საწყისებისა და
კულტურის განვითარებას. შემოთავაზებული კონცეფციის თანახმად განათლება შეიძლება
ჩაითვალოს ფუნდამენტალურად, თუ ის წარმოადგენს ადამიანის არაწრფივი ურთიერთქმედების
პროცესს ინტელექტუალურ გარემოსთან, რომელსაც პიროვნება აღიქვამს საკუთარი შინაგანი
სამყაროს გამდიდრებისთვის [4].](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-130-320.jpg)
![ОСВІТА, СОЦІАЛЬНА РОБОТА, СФЕРА ОБСЛУГОВУВАННЯ
131
უკანასკნელ წლებში მნიშვნელოვნად გაიზარდა ინტერესი კვლევებისადმი, რომლებიც
ტარდება არაწრფივი მეთოდებით. სამყაროს არაწრფივი პარადოქსების ინტენსიურმა შესწავლამ
მიგვიყვანა არა მარტო ახალი თეორიის – ქაოსის თეორიის წარმოშობასთან, არამედ ახალი
პარადიგმის გამომუშავებამდე. მეცნიერება, დაფუძნებული ნიუტონის იდეებზე, ხსნის სამყაროს
წრფივი მოდელებით. ამ მოდელების მთავარი ღირსება არის მათი წინასწარმეტყველება. ნიუტონის
პარადიგმის ჩარჩოებში გასაგებია კავშირი მიზეზსა და შედეგს, ნაწილსა და მთელს, მდგრადობასა
და წესრიგს შორის.
ქაოსისთეორიაგანიხილავსარაწრფიფდინამიურსისტემებს.მანდაამსხვრიაძველიწარმოდგენა
იმის შესახებ, რომ მარტივ სისტემებს ახასიათებთ მარტივი ქცევა, ხოლო რთულებს – რთული.
მარტივ დეტერმინირებულ არაწრფივ დინამიურ სისტემასაც შეიძლება ჰქონდეთ რთული ქცევა.
გარეგანი ზემოქმედების ინტენსივობის შედეგად სისტემის ქცევა შეიძლება ხდებოდეს სულ უფრო
რთული, მაგრამ ინარჩუნებდეს პერიოდულობასა და კანონზომიერებას. თუმცა, შესაძლებელია
ისეთი სიტუაცია, როდესაც წარმოიშობა ქაოსი წრფივი სისტემებისათვის სრულიად ახალი
თვისებებით:უჩვეულოატრაქტორები,მგრძნობელობასაწყისიპირობებისათვის,შეუქცევადობითა
და არაპროგნოზირებით, ფრაქტალური სტრუქტურებითა და თვითორგანიზებით.
დინამიური სისტემების თეორიაში ქაოსის ქვეშ ესმით დინამიური სისტემების არაპერიოდული
რხევა. სისტემა არაპერიოდულია მისი შინაგანი თვისებების გამო და არა გარედან შემთხვევითი
ძალების ზემოქმედების შედეგად. ქაოტური სისტემების გენერატორია საწყისი პირობებისადმი
ძლიერი მგრძნობელობა. ეს ნიშნავს, რომ საწყისი პირობების უმნიშვნელო ცვლილებამ შეიძლება
მიგვიყვანოს შედეგების დიდ ცვლილებასთან. ე.ლორენცმა ამ თვისებას უწოდა «პეპლის ეფექტი«.
ამ ეფექტის მიხედვით თუ პეპელამ ჩინეთში გაშალა ფრთები, ამან შეიძლება ამერიკაში გამოიწვიოს
ქარიშხალი.
ქაოსის თეორიის გამოყენების იდეას სოციალური მოვლენების კვლევისათვის სულ უფრო
და მეტი მომხრე ჰყავს. რთული არაწრფივი სისტემების შესწავლის მნიშვნელობა არ შეიძლება
გადაჭარბებული იყოს, რადგანაც მათ თანმდევ ქაოტურ მდგომარეობას, ან არაკონტროლირებად
უწესრიგობას შეიძლება ჰქონდეს დამანგრეველი შედეგები.
სოციალური ურთიერთობების რთული სამყაროს ახსნის ალტერნატივად განიხილება ქაოსის
თეორია. ქაოსის თეორიის ზოგიერთი მნიშვნელოვანი დასკვნებია [5]:
სამყარო – არაწრფივია. ყოველთვის არ არის სწორი: რაც მეტია, მით უკეთესია. მიზეზსა და
შედეგს შორის კავშირი ბევრად რთულია, ვიდრე მარტივ წრფივ სისტემებში;
არაწრფივ სისტემებს აქვთ შინაგანი თვისებები, რომელთა იგნორირება არ შეიძლება და
რომლებიცარააქვთარცერთმისნაწილს.სისტემისმართვისმცდელობამმისიშინაგანითვისებების
არცოდნის შემთხვევაში შეიძლება მიგვიყვანოს გაუთვალისწინებელ შედეგებამდე;
სისტემისსასურველიმდგრადობაძალიანმყიფეაგარეგანიზემოქმედებისმიმართ.და,პირიქით,
არამდგრადობა – გზაა გადარჩენისკენ, თვითგანახლებისკენ, მისი შემადგენელი ნაწილების
განვითარებისა და შეთანხმებისკენ;
ქაოტურ ამონახსნს ყოველ ნაბიჯზე ჩასაფრებული ჰყავს «პეპლის ეფექტი«- მცირე ცვლილებებს
შეიძლება ჰქონდეთ სერიოზული შედეგები;
თუ შეუძლებელია სისტემის ქცევის წინასწარ განჭვრეტა ხანგრძლივი დროისთვის, სრულიად
შესაძლებელია ზოგადი ტენდენციების განჭვრეტა, შევიმუშაოთ მთავარი პოლიტიკა, მოვიტოვოთ
რა დეტალები თვითორგანიზების წილად.
ჩვენი მიზანია ვაჩვენოთ ქაოსის თეორიის ზოგიერთი იდეის გამოყენება განათლების სისტემის
მართვაში. განათლების სისტემა განვიხილოთ, როგორც ღია არაწრფივი დინამიური სისტემა.
სირთულეში იგულისხმება, რომ სისტემას აქვს ისეთი შინაგანი თვისებები, რომლებიც არა აქვს
არც ერთ მის შემადგენელ ნაწილს.
განათლების სისტემა არის მრავალრიცხოვანი ურთიერთ- დაპირისპირებული ძალთა
ერთობლივი მოქმედების დემონსტრირება. ერთის მხრივ, განათლება გაჟღენთილია საუკუნოვანი
ტრადიციების სულისკვეთებით, მეორეს მხრივ – მან უნდა მისდიოს იმ ცვლილებების რიტმს,
რომელიცხდებაჩვენსგარშემო.ერთისმხრივარისმყარისტრუქტურირებულისისტემა,მეორესმხრივ
– საგანმანათლებლო რეფორმების განხორციელების მრავალრიცხოვანი მცდელობა. გეგმიურობას,
სტრუქტურირებას, კონტროლს სისტემა მიყავს მდგრად, მოწესრიგებულ მდგომარეობამდე, მაშინ
როდესაც, როგორც ინიციატივა, ნოვატორობა, საგანმანათლებლო ექსპერიმენტები უბიძგებენ
არამდგრადობისაკენ. განათლების სისტემაში ურთიერთდაპირისპირებული გარე და შიგა
ძალების შეტაკებამ შეიძლება მიგვიყვანოს ქაოსამდე. თუ განათლების მენეჯერებს არა აქვთ უნარი
ამ ზემოქმედების მოწესრიგების, მაშინ სისტემას ელის უკონტროლო ქაოსი [2].
ქაოსის თეორიის თანახმად, სისტემას არ შეუძლია ორჯერ გაიაროს ერთსა და იმავე
კოორდინატებზე, ან ერთსა და იმავე მდგომარეობაზე. რაც იყო წარმატებული ერთ შემთხვევაში,
სულ არ არის აუცილებელი, რომ მოგვცეს დადებითი შედეგი სხვა შემთხვევაში. ამიტომ
შესაძლებელია სწავლების უცხოურმა ტექნოლოგიებმა არ მოგვიტანოს იგივე შედეგები, რაც
სამშობლოში. აუცილებელია ახლის მუდმივი ძიება, ნედლი გადაწყვეტილებების მიღება როგორც](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-131-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
132
ძველ, ასევე ახალ პრობლემებზე. ეს კი ნიშნავს, რომ წარმატებული განვითარებისთვის სისტემა
მუდმივად უნდა იყოს გაუწონასწორებულ მდგომარეობაში. როგორია ასეთი განვითარების
მომავალი? ნებისმიერ ცვლილებას წინ უნდა უსწრებდეს პროგნოზი: რას მოგვიტანს ეს?
როგორც უკვე აღვნიშნეთ, ქაოსის ძირითად სიმპტომებს შორის ერთ-ერთი არის ძლიერი
მგრძნობელობა საწყისი პირობებისადმი და ამასთან დაკავშირებულ წინასწარმეტყველებასთან
ხანგრძლივი პერიოდისათვის. ამიტომ უაზრობაა დეტალური პროგნოზის გაკეთება დროის დიდი
პერიოდისათვის, მაშინ როდესაც მცირე მოვლენებსაც კი შეუძლია მიგვიყვანოს გულდასმით
შემუშავებული გეგმის სრულ ჩავარდნამდე. გარდა ამისა, რეფორმატორები, რომლებიც იცნობენ
ქაოსის თეორიას, კარგად ესმით, რომ ყველა შემთხვევის წინასწარმეტყველება შეუძლებელია,
და ისინი არ ჩავარდებიან პანიკაში იმის გამო, რომ რაღაც არ მიდის გეგმის მიხედვით. ისინი
შეიმუშავებენგენერალურპოლიტიკასდაშეეცდებიანპროცესიმიმართონსაჭირომიმართულებით,
მიეცესსაშუალებათვითორგანოზებასშეუსაბამოსყველაწვრილმანიდეტალისწრაფადცვალებადი
სამყაროს სისტემას.
მიუხედავადეკონომიკურიდაფინანსურიპრობლემებისაიქმნებასწავლებისახალიფორმებიდა
მეთოდები. განათლება გზას იკვლევს მომავლისაკენ. თუმცა შეინიშნება გენერალური პოლიტიკის
უქონლობა. უმაღლესი სკოლის რეფორმები წააგავს ექსპერიმენტებს. რეფორმატორების ნაბიჯები
ხშირ შემთხვევაში იწვევს გაოცებას.
განათლებისსფეროსმეჯერებისწინაშედგასუფრორთულიამოცანები,ვიდრეწინათ.უმაღლესი
განათლების სისტემის მართვის ამოცანა ითხოვს ახალ აზროვნებას. მუდმივი ცვლილებებისა
და გართულებებისას უცნობია რა მექანიზმების განხორციელებაა უფრო მიზანშეწონილი.
მეორეს მხრივ, რომ შევინარჩუნოთ სისტემის მდგრადობა, უნდა აკონტროლო სულ უფრო მეტი
პარამეტრი. მაგრამ არც ერთ ერს, რაგინდ ძლიერი იყოს, არა აქვს უნარი აკონტროლოს დღევანდელი
გლობალური ეკონომიკის ყველა პარამეტრი [4].
ერთი შეხედვით სწრაფად ცვალებად სამყაროში ადამიანთა ძალისხმევა უძლურია. თუმცა,
ქაოსის თეორიის თვალთახედვით მართვის თეორიის კვლევებმა დაადგინეს, რომ ადამიანის
ზემოქმედება, არა მარტო შესაძლებელია, არამედ საჭიროა და მნიშვნელოვანი. კითხვა არის
მხოლოდ, რა და როდის.
შესაბამისობა წესრიგსა და უწესრიგობას, ჰარმინიასა და დისჰარმონიას შორის ცვალებადია.
ზოგჯერ ხალხს უფრო აწყობს წესრიგი, მაგრამ ადამიანთა მეტი წილი მიზნისთვის უფრო
სასარგებლოა ცვალებადი უწესრიგობა (ქაოსი) [6].
ქაოსის თეორია განვითარების პერსპექტივებს ავლენს, განიხილავს რა ქაოსს, როგორც ახალ
შესაძლებლობებს. არ უნდა ამოიძირკვოს ქაოსი, არამედ იმართოს ის ისე, რომ მივიღოთ სასურველი
თანაფარდობა წესრიგსა და უწესრიგობას შორის – ეს არის მართვის ახალი ამოცანა, მათ შორის –
განათლების მართვის. დაყენებული ამოცანის სიახლე და სირთულე ითხოვს კვლევით სამუშაოებს,
შემოქმედებით და ნოვატორულ მიდგომებს. ამასთან დაკავშირებით იზრდება მათემატიკური
მოდელირებისა და გამოთვლითი ექსპერიმენტის როლი. სინერგეტიკული მიდგომის არსი
მდგომარეობს მდგრადობის წერტილის სიახლოვეს მიმდინარე განსხვავებული პროცესების
ანალოგიების გამოვლენაში.
ამგვარად, საბუნებისმეტყველო მეცნიერებების წიაღში აღმოცენებულ ქაოსის თეორიას შეუძლია
ახსნას და მართოს სოციალური ურთიერთობები, რომლის განუყოფელი ნაწილია უმაღლესი
განათლება.
ლიტერატურა:
1. ც. ძიძიგური. წრფივი და არაწრფივი სინერგეტიკული მოდელები. ცხუმ აფხაზეთის მეცნიერებათა
აკადემიის შრომები, VII-VIII. გამომცემლობა «მერიდიანი«, თბილისი, 2014. (Ts. Dzidziguri, Tbilisi, 2014).
2. Моисеев Н.Н. Цивилизации ХХI века – роль университетов // Аlma mater, №5-6, 1994.
3. Суханов А. Концепсия фундаментализации высшего образования и ее отражение в ГОСах // Высшее об-
разование в России. – № 3. – 1996.
4. Воронина Т. Размышления о перспективах высшей школы на конференции по философии образования //
Almamater. – № 5. – 1997.
5. Курдюмов С.П., Малинецкий Г.Г., Потапов А.Б. Синергетика – новые направления // Знание. – М. – № 11,
1989.
6. Николис Г., Пригожин И. Самоорганизация в неравновесных системах. – М. : Мир, 1979.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-132-320.jpg)
![ОСВІТА, СОЦІАЛЬНА РОБОТА, СФЕРА ОБСЛУГОВУВАННЯ
133
UDK 378:37.02
Danelia Ira,
PhD of Education, Associate Professor at Sokhumi State University, Tbilisi, Georgia
Problem Based Learning as an Alternative Technique
to Traditional Teaching
«Learning through problem-based learning may
challenge students’ sense of self, and their way
of both seeing the world and acting within».
Savin-Baden, M. [2000]
The article is justification of evidence that PBL as one of the teaching techniques has many advantages when
implemented strategically in curricula.
PBL has recently gained a lot of attention and has been adopted in a variety of other professional schools. In the field
of language education it is considerably young method of inquiry. The essence of problem solving in education is first of
all to acquire methods of gaining new knowledge independently based on application of existing knowledge and skills.
Thus, it is quite logical that this approach is particularly productive in teaching foreign languages.
Key words: problem-based, scenario-based instruction, self-directed learning, critical thinking, effectiveness in
teaching, memorization, knowledge and skills.
Introduction
Problem-based learning as an educational phenomenon was pioneered in the medical school program at
McMaster University in Hamilton, Ontario, Canada in the late 1960 with a unique educational philosophy, the
«McMaster philosophy,» which has evolved into the educational strategy known as problem-based learning
(PBL) – traditional medical education was becoming insufficient for students. Howard Barrows and his col-
leagues introduced a learning environment that was a combination of small group, cooperative, self-directed,
interdependent, self-assessed PBL.
After the first experiences, the use of PBL has expanded and it was introduced to the areas of other sciences
in order to maintain a higher level of motivation towards learning, to enhance learners’ critical thinking skills,
and to help learners develop responsible and professional characters [Barrows, 1996].
Although the traditional teaching has been applied in class for years, but this kind of teaching approach may
not be functional for its lacks of teacher-student interactions and learning inspirations.
Most of traditional problem solving has involved presented problems, in which the method and the solution
are already known, and the problem solver needs only to adopt the «correct» procedural steps to arrive at the
expected solution.
PBL identifies students not as passive recipients of knowledge but as problem solvers, who could develop
disciplinary knowledge and problem solving strategies to confront ill-structured problems that occur in the real
world to which there are no fixed solutions.
Consequently, after the researchers proposed and experimented an alternative learning approach the parents,
politicians, business leaders, and educators are in agreement that change is needed in both, the American public
and high school systems, but what and how to change is not easily resolved [Albion & Gibson, 2000].
Unfortunately, the same problem is also faced by educators in Georgian public and high schools.
The university language programs should aim to abovementioned in order to develop individuals commu-
nicative perspectives and enable them to adapt to the cultures they’ve learned about and recognize their own
identity in those cultures.
Sweller [1988] proposed cognitive load theory to explain how novices react to problem solving during the
early stages of learning. Cognitive load is the load related to the executive control of working memory (WM).
Theories contend that during complex learning activities the amount of information and interactions that must
be processed simultaneously can either under-load, or over-load the finite amount of working memory one pos-
sesses. Many would agree that people learn better when they can build on what they already understand, but
the more a person has to learn in a shorter amount of time, the more difficult it is to process that information in
working memory considering the difference between having to study a subject in one’s native language versus
trying to study a subject in a foreign language. The cognitive load is much higher in the second instance because
the brain must work to translate the language, while simultaneously trying to understand the new information.
Another aspect of cognitive load theory involves understanding how many discrete units of information can be
retained in short-term memory before information loss occurs. Most people can only retain seven «chunks» of
information in their short-term memory, e.g. 7-digit phone numbers.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-133-320.jpg)
![Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
134
Sweller, et al. suggest a worked (learning early in the learning process) example, and then a gradual introduc-
tion of problems to be solved solving problems on their own. The several conducted classroom-based studies
showed that active problem solving early in the learning process is a less effective instructional strategy than
studying worked examples [Sweller and Cooper, 1985; Cooper and Sweller, 1987].
Certainly, active problem solving is useful as learners become more competent and better able to deal with
their working memory limitations. But early in the learning process, learners may find it difficult to process a
large amount of information in a short amount of time. Thus, the rigors of active problem solving may become
an issue for novices. Novice learners require more structure and cues, while more experienced students are self-
directed learners. Software can be used in the PBL curriculum, but avoid telling students when the solution is
reached. This stops the learning process.
PBL is both, teaching strategy and an instructional student-based approach that challenges students to seek
possible solutions to real-world (open-ended) problems by themselves or in groups, rather than learn primarily
through lectures or textbooks. Its core focus on learning through solving real, open-ended problems to which
there are no fixed solutions makes PBL unique. It engages students in developing skills as self-directed learners.
Problems are selected to exploit natural curiosity by connecting learning to students’daily lives and emphasiz-
ing the use of critical and analytical thinking skills. The effectiveness of PBL depends on the nature of student
engagement and the culture of the classroom, as well as the appropriateness of the problem tasks assigned.
Specific tasks in a PBL environment include the key step-cycle for both, students and tutors:
1. Determining whether a problem exists. The process begins with case presentation without advance read-
ings or preparation, but pre-teaching is acceptable in order to make sure students understand goals and benefits
of a PB approach for language learning. Identifying information needed to understand the problem. This is key
information based on prior knowledge to discuss and identify «What do we know?». Tutor introduces vocabu-
lary related to the problem and asks students about previous person experiences with the problem. 3. Creating an
exact statement of the problem. Instructor has to determine if the hypothesis is related to the learning objectives
for the problem, and help the learners draw out and identify significant facts. 4. Identifying resources such as
television, newspapers, internet, books, and magazines to be used by students to gather information. 5. Gener-
ating possible solutions. A tutor has to observe students and explain the mechanism how to work (as needed),
but do not direct their efforts or control their activity in solving the problem. 6. Analyzing and considering
consequences, which means that students choose the most viable solution. Tutor has to observe, take notes and
provide feedback on student participation and language used in the activity and assess the results with the help of
questions like: Did you get any new ideas from the activity? Did you change your mind about smth because of
the activity? Was your conclusion the best solution to the problem? Did activity suggest the steps you might take
when you face a similar problem at some other time in your life? The last step is oral presentation of the solution.
Here is a good saying which runs that every medal has two sides or in other words, any activity has its pros
and cons. So, along with the advantages of PBL come disadvantages and limitations such as: academic achieve-
ment, amount of instructional time required (the lack of prepared materials for classroom instruction, present
curriculum guides and textbooks do not contain the variety of sample problems or assessment tools needed to
support this methodology), role of students, role of teachers, appropriateness of problems, and appropriate as-
sessment of student performance.
Proponents of PBL believe that when students develop their own problem-solving procedures, they are inte-
grating their conceptual knowledge with their procedural skills.
PBL is a learning environment in which the problem drives the learning. Students are given a problem before
they learn some knowledge. The problem is posed so that students discover that they need to learn some new
knowledge before they can solve the problem. They know why they are learning the new knowledge. Learning
in the context of the need-to-solve-a-problem also tends to store the knowledge in memory patterns that facilitate
later recall for solving problems.
Savery & Duffy [1995] explained problem-based learning as a curriculum design that identified students not
as passive recipients of knowledge, but as problem solvers who could develop disciplinary knowledge and prob-
lem solving strategies to confront ill-structured problems that occur in the real world. It successfully addressed
the needs of those learners, who were unsatisfied with the traditional teaching approach.
The best format for problems is unorganized, unsynthesized, and open-ended, because this allows for student
processing. Students are motivated to use their reasoning skills and relate the content to their own context and
previous knowledge. In contrast with the lecture-based disciplinary system, PBL should be interdisciplinary and
task oriented. It is based on several theories in cognitive theory. Two prominent ones are that students work on
problems perceived as meaningful or relevant and that people try to fill in the gaps when presented with a situa-
tion they do not readily understand.
Students work alone or in small groups first to understand a particular problem and then to find possi-
ble solutions to it. Preliminary discussion of the key information based on the prior knowledge and asking
a question. What do we know? Helps learners to identify facts and problems. The problem is posed so that stu-](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-134-320.jpg)
![ОСВІТА, СОЦІАЛЬНА РОБОТА, СФЕРА ОБСЛУГОВУВАННЯ
135
dents discover that activating prior knowledge they need to learn some new knowledge before they can solve the
problem, which motivates students a lot [Stepien, W. J., Gallagher,S.A., & Workman, D.1993].
Teachers present students with a problem set, then student work-groups, analyze the problem, research, dis-
cuss, analyze, and produce tentative explanations, solutions, or recommendations. It is essential to PBL that stu-
dents do not possess sufficient prior knowledge to address the problem. In the initial discussion, students develop
a set of questions such as: «What do I already know? What have I learned so far? What do I still want to find
out?». These questions then take students to the objectives [Albanese & Mitchell, 1993].
Presented article is not a large–scale scientific research. It is a study based on results of my observations and
experiences gained throughteaching EFL/ESL over years. Subjects of my study and observation are the students
majoring in English at university. We generally do a lot of speaking through story telling, which is an intrinsic
and basic form of human communication. Stories vary and accordingly problems are different in them. Speak-
ing English academically through discussion, lecturing, and oral presentations gives birth to new information.
Implementing PBL students are expected to learn from shared knowledge and accumulate expertise by their own
study and research, just as real practitioners do.
Our students are split on 3-4 groups, 6 or 7participants in each. One of them is assigned as leader and another
as a recorder that takes group notes or individual notes of each meeting. Tutor describes the process to be fol-
lowed, uses layouts, pictures, video, or texts useful to introduce the problem to students. Students also need to be
prepared for vocabulary related to the problem. For example, when some problems of vocabulary understanding
arose the teacher does not give a ready-made answer but hints how to analyze the context and the situation so
that the students arrive at understanding of the word semantics themselves. Recording of the learners’ may be
conducted once in 2-3 weeks for the students to assess their own performance later in both individual presenta-
tion and group discussion. Students are evaluated in multiple ways by a tutor, peers, and themselves, interviews,
observation, using questionnaires and other assessment methods. Groups follow all problem solving strategies
and instructions discussed above to come to the solution. Students gain new knowledge.
And finally, I’d say that well-designed PBL is one of the effective strategies to encourage students to speak
freely as much as possible, and theinstructors need to be well-trained to know when and how to break into the
discussion appropriately and to be very patient and supportive in the way they interact with students.
The essence of problem solving in education is first of all to acquire methods of gaining new knowledge in-
dependently, based on application of existing knowledge and skills. Thus, it is quite logical that this approach is
particularly productive in teaching foreign languages.
Conclusion
PBL is a pedagogical technique that situates learning in complex problem-solving contexts. It provides stu-
dents with opportunities to consider how the facts they acquire relate to a specific problem at hand. It obliges
them to ask what they know and what they need to know. It includes problems that can be solved in many
different ways and have more than one solution. It is an approach that can link not only between the world of
classroom but also between the classroom and beyond. It allows students to explore their own cultural roots and
enhance their intercultural understanding and communication, to research regions from linguistic and cultural
angles and recognize their own identity in that culture.
The ultimate goals of PBL aim to help learners elevate intrinsic motivation, build up critical thinking skills,
develop higher level knowledge, presentation skills, and become self-guided learners who must discuss their
findings with colleagues and work as a team to arrive at conclusions cooperatively and collaboratively.
As an instructional design model, PBL represents a class of a pedagogical design that provides teachers with
alternative approaches to teaching and learning to achieve the goal and serves students well in becoming leaders
in the environment of the globalised 21st
century.
References:
1. Albanese, M., & Mitchell, S. (1993). Problem-based learning: A review of the literature on its outcomes and
implementation issues. AcademicMedicine, 68, 52–81.
2.Albion,P.R.,&Gibson,I.W.(1998).DesigningmultimediamaterialsusingaPBL.RetrievedFebruary16,2007,frowww.
usq.edu.au/users/albion/ papers/ascilite98.html
3. Barrows, H. S. (1996). Problem-based learning in medicine and beyond: A brief overview. New Directions in
Teaching and Learning, 68(Winter),3-12.
4. Burke, A. (1996). Professionalism: its Relevance for T eachers and T eacher Educators in Developing Countries.
Prospects, 26 (3), 531-542, UNESCO.
5. Dabbagh, N., Jonassen, D., &Yueh, H. (2000). Assessing a problem-based learning approach to an introductory
instructional design course: A case study. Performance Improvement Quarterly, 13(3), 60-83.
6. Danelia,I. (2012). Storytelling in EFL (25 communicative activities).
7. Dods, R. (1997).An action research study of the effectiveness of problem-based learning in promoting the acquisition
and retention of knowledge. Journal for the Education of the Gifted, 20, 423-37.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-135-320.jpg)
![ІНТЕГРАЦІЯ І ГЛОБАЛІЗАЦІЯ
137
ІНТЕГРАЦІЯ І ГЛОБАЛІЗАЦІЯ
УДК 338.43
Грищенко Наталія Петрівна,
кандидат сільськогосподарських наук, Україна
АГРОПРОМИСЛОВА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ У ПЛОЩИНУ
ЄВРОПЕЙСЬКОГО ЕКОНОМІЧНОГО ПРОСТОРУ
Стаття присвячена дослідженню парадигми трансформаційних перетворень рин-
ку тваринництва як складової агропромислового підкомплексу України. Ви-кладено
суть поняття «інтеграція» та його вплив на методологію регулювання вза-ємодії аген-
тів ринку тваринництва. Означено основні принципи міжгалузевих зв’язків в умовах
агропромислової інтеграції у площину європейського економічного простору.
Ключові слова: агропромисловий комплекс, ринок, тваринництво, інтеграція, Євро-
пейський Союз, міжгалузеві зв’язки, аграрний сектор.
Грищенко Наталья. Агропромышленная интеграция Украины в европейское экономическое про-
странство
Статья посвящена исследованию парадигмы трансформационных преобразований рынка как составной
части агропромышленного подкомплекса Украины. Изложена суть понятия «интеграция» и его влияние на
методологию регулирования взаимодействия агентов рынка животноводства. Отмечены основные принципы
межотраслевых связей в условиях агропромышленной интеграции в плоскость европейского экономического
пространства.
Ключевые слова: агропромышленный комплекс, рынок, животноводство, интеграция, Европейский Союз,
межотраслевые связи, аграрный сектор.
Постановка проблеми. Глобалізаційні перетворення, які досягаються у процесі міжнародних еко-
номічних інтеграцій, постали найважливішими явищами ХІ ст. Україна опинилася у центрі глобальних
світових перетворень. Така ситуація спонукає до втручання у вітчизняну економіку механізмів наднаці-
онального регулювання в контексті інтеграційних процесів транснаціоналізації виробництва та капіталу,
а також міжнародного поділу праці. Інтеграція у Європейський економічний простір виокремлює чотири
основні аспекти: політичний – забезпечення цивілізованого та сталого розвитку українського суспіль-
ства, економічний – досягнення добробуту громадян внаслідок ефективного регулювання та управління
національного господарства, правовий – збереження суверенітету та цілісності української держави.
Україна розглядається на світовій арені як аграрна держава, яка здатна забезпечувати продовольчий
ресурс в умовах збільшення чисельності населення планети. Забезпечення ефективного регулювання
агропромислової інтеграції в економічний простір Європейського Союзу виступає першочерговим за-
вданням для забезпечення конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника і, як наслідок, забез-
печення національного інтересу Україні на міжнародному ринку.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Теоретико-методологічні аспекти дослідження глобалі-
заційних перетворень у процесі міжнародних інтеграцій висвітлено у працях У. Джевонса [1, 29], І. Кирц-
нера [48], Ф. Котлера [57, 58], Дж. В. Робінсон [92], Ф. Хайека [118, 119] та інших авторів. Проблема-
тиці агропромислової інтеграції української економіки присвячено праці провідних вітчизняних учених
В. Бойко [10], Р. Кравченко [59], Л. Кудрявцевої [61], О. Маслака [67, 73], Ю. Михайлова [73], О. Шпича-
ка [129, 130], проте більшість існуючих наукових досліджень не враховують необхідність комплексного
розвитку регуляторного комплексу теоретико-методологічних засад забезпечення конкурентоспромож-
ності вітчизняного товаровиробника на міжнародному агропромисловому ринку.
Постановка завдання: проведені дослідження у рамках виконання даної статті мали на меті завдання
визначити місце вітчизняного тваринництва як підкомплексу агропромислового ринку на міжнародній
торговельній арені у процесі агропромислової інтеграції до Європейського економічного простору, а та-
кож визначити принципи міжгалузевих зв’язків та їхні трансформаційні перетворення у цьому контексті.](https://image.slidesharecdn.com/globalworld12005-161202012716/85/Global-world-1_2005-137-320.jpg)
Uploaded bySerhiy Shturkhetskyy
Global world 1_2005
Scientific anthology highlights the results of scientific work with the major problems of society in the context of globalization, the best European practices on topical issues of our time. The publication is intended for employees of state agencies, local governments, enterprises and organizations, NGOs, researchers and teachers, creative young people. Global world: scientific almanac. – Ostroh: Publisher The National University «Ostroh Academy», 2015. – Vol. 1 (1). – 172 p. ISSN 2414-0511
More Related Content
Global world 1_2005
- 1. National University «OstrohAcademy» Institute of Global Strategies Management (Ostroh, Ukraine) Legal entity of public law – Sokhumi State University (Tbilisi, Georgia) Educational institution – Belarusian Trade and Economic University of Consumer Cooperatives (Gomel, Belarus) Pomeranian Academy in Slupsk (Slupsk, Poland) Global world scientific anthology volume I (I) Ostroh – Tbilisi – Gomel – Slupsk 2015 ISSN 2414-0511
- 2. УДК 316.32 ББК 66.4 Recommendedfor publication by decision of the Scientific Council of the National University «Ostroh Academy» (protocol number 9 of 23 november 2015) Founders: National University «Ostroh Academy» (Ostroh, Ukraine); Legal entity of public law – Sokhumi State University (Tbilisi, Georgia); Educational institution – Belarusian Trade and Economic University of Consumer Cooperatives (Gomel, Belarus); Pomeranian Academy in Slupsk (Slupsk, Poland). Editorial Board: Rudenko Olha, Doctor of Public Administration (Ostroh, Ukraine) – Chairman; Drozd Roman, dr hab, prof. nadzw. (Słupsk, Poland) – Co-Chair; Misnikova Lyudmyla, PhD (Gomel, Belarus) – Co-Chair; Pasichnik Igor, prof., Doctor of Psychology (Ostroh, Ukraine) – Co-Chair; Takalandze Larisa, Doctor of Economics (Tbilisi, Georgia) – Co-Chair; Akhalaia Shota, Doctor of Mathematics (Tbilisi, Georgia); Chervyakova Olga, PhD in Public Administration (Kyiv, Ukraine); Chikobava Merab, PhD in Biology (Tbilisi, Georgia); Dubovytska Lenka, Ing. PhD. (Kosice, Slovakia); Ivanov Valery, Doctor of Philology (Kyiv, Ukraine); Ivanytska Olga, Doctor of Public Administration (Kyiv, Ukraine); Gechbaia Badri, Doctor of Economics (Batumi, Georgia); Kapshtyk Alexander, Doctor of Economics (Gomel, Belarus); Khubua Georgyy, Doctor of Law (Munich, Germany); Kraluik Peter, prof., Doctor of Philosophy (Ostroh, Ukraine); Kuczabski Aleksander, dr hab., prof. nadzw. (Słupsk, Poland); Kuznetsova Tatyana, prof., Doctor of Social communication (Odessa, Ukraine); Michalski Tomasz, dr hab., prof. (Słupsk, Poland); Nelipa Dmytro, Doctor of Political Sciences (Kyiv, Ukraine); Nugzar Todua, Doctor of Economics sciences (Tbilisi, Georgia); Osadowski Zbigniew, dr hab. inż., prof. nadzw. (Słupsk, Poland); Papaskiri Zurab, Doctor of Historical sciences (Tbilisi, Georgia); Radchenko Oleksandr, dr hab., prof. nadzw. (Słupsk, Poland); Shablovsky Tatyana, PhD (Gomel, Belarus); Shengelia Teimuraz, Doctor of Economics sciences (Tbilisi, Georgia); Shevlyukov Alexander, Doctor of Economics (Gomel, Belarus); Shturhetskyy Serhiy, PhD in Public Administration (Ostroh, Ukraine); Snytkova Natalia, PhD (Gomel, Belarus); Sucharski Tadeusz, dr hab., prof. nadzw. (Słupsk, Poland); Sytsko Valentine, PhD (Gomel, Belarus); Viter Dmytro, Doctor of Philosophy (Dnipropetrovsk, Ukraine). Global world: scientific almanac. – Ostroh: Publisher The National University «Ostroh Academy», 2015. – Vol. 1 (1). – 172 p. ISSN 2414-0511 Scientific anthology highlights the results of scientific work with the major problems of society in the context of globalization, the best European practices on topical issues of our time. The publication is intended for employees of state agencies, local governments, enterprises and organizations, NGOs, researchers and teachers, creative young people. УДК 316.32 ББК 66.4 © National University «Ostroh Academy». Institute of Global Strategies Management (Ostroh, Ukraine) © Legal entity of public law – Sokhumi State University (Tbilisi, Georgia) © Educational institution Belarusian Trade and Economic University of Consumer Cooperatives (Gomel, Belarus) © Pomeranian Academy in Slupsk (Slupsk, Poland)
- 3. Інститут глобальних стратегійуправління Національного університету «Острозька академія» (м. Острог, Україна) Юридична особа публічного права – Сухумський державний університет (м. Тбілісі, Грузія) Заклад освіти «Білоруський торговельно-економічний університет споживчої кооперації» (м. Гомель, Республіка Білорусь) Поморська академія в Слупську (м. Слупськ, Польща) Global world Науковий альманах Том І (І) Острог-Тбілісі-Гомель-Слупськ 2015 ISSN 2414-0511
- 4. УДК 316.32 ББК 66.4 Рекомендованодо друку рішенням вченої ради Національного університету «Острозька академія» (протокол № 9 від 23 листопада 2015 р.) Засновники: Інститут глобальних стратегій управління Національного університету «Острозька академія (м. Острог, Україна); Юридична особа публічного права – Сухумський державний університет (м. Тбілісі, Грузія); Заклад освіти «Білоруський торговельно-економічний університет споживчої кооперації» (м. Гомель, Рес- публіка Білорусь); Поморська академія в Слупську (м. Слупськ, Польща). Редакційна колегія: Руденко Ольга, доктор наук із державного управління (м. Острог, Україна) – голова; Дрозд Роман, dr hab. prof. nadzw. (Польща) – співголова; Міснікова Людмила, кандидат економічних наук (м. Гомель, Республіка Білорусь) – співголова; Пасічник Ігор, проф., доктор психологічних наук (м. Острог, Україна) – співголова; Такаландзе Лариса, доктор економіки (м. Тбілісі, Грузія) – співголова; Ахалая Шота, доктор математики (м. Тбілісі, Грузія); Вітер Дмитро, доктор філософських наук (м. Дніпропетровськ, Україна); Герчиньська Даніела, dr hab. prof. nadzw. (м. Слупськ, Польща); Гехбайя Бадрі, доктор економіки (м. Батумі, Грузія); Дубовицка Ленка, Ing. PhD (м. Кошице, Словаччина); Іваницька Ольга, доктор наук з державного управління (м. Київ, Україна); Іванов Валерій, проф., доктор філологічних наук (м. Київ, Україна); Капштик Олександр, доктор економічних наук (м. Гомель, Республіка Білорусь); Кралюк Петро, проф., доктор філософських наук (м. Острог, Україна); Кузнецова Тетяна, проф., доктор наук із соціальних комунікацій (м. Одеса, Україна); Кучабський Олександр, доктор наук з державного управління (м. Слупськ, Польща); Михальський Томаш, dr hab., prof. nadzw. (Слупськ, Польща); Неліпа Дмитро, доктор політичних наук (м. Київ, Україна); Нугзар Тодуа, доктор економічних наук (м. Тбілісі, Грузія); Осабовски Збигней, dr hab. inż., prof. nadzw. (м. Слупськ, Польща); Папаскірі Зураб, доктор історичних наук (м. Тбілісі, Грузія); Радченко Олександр, dr. hab., prof. nadzw. (Слупськ, Польща); Сицко Валентина, доктор технічних наук (м. Гомель, Республіка Білорусь); Сниткова Наталія, кандидат економічних наук (м. Гомель, Республіка Білорусь); Сухарскі Тадеуш, dr hab., prof. nadzw. (м. Слупськ, Польща); Хубуа Георгий, доктор юридичних наук (м. Мюнхен, Німеччина); Червякова Ольга, кандидат наук із державного управління (м. Київ, Україна); Чикобава Мераб, кандидат біологічних наук (м. Тбілісі, Грузія); Шабловська Тетяна, кандидат економічних наук (м. Гомель, Республіка Білорусь); Шевлюков Олександр, доктор економічних наук (м. Гомель, Республіка Білорусь); Шенгелія Теймураз, доктор економічних наук (м. Тбілісі, Грузія); Штурхецький Сергій, кандидат наук із державного управління (м. Острог, Україна). Global world : науковий альманах. – Острог : Видавництво Національного університету «Ост- розька академія», 2015. – Т. 1 (1). – 172 с. ISSN 2414-0511 У науковому альманасі висвітлено результати наукових робіт з основних проблем розвитку сус- пільства в умовах глобалізації, кращі європейські практики з актуальних питань сучасності. Видання розраховане на працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядуван- ня, підприємств та організацій, громадських організацій, наукових і науково-педагогічних кадрів, творчу молодь. УДК 316.32 ББК 66.4 © Національний університет «Острозька академія». Інститут глобальних стратегій управління (м. Острог, Україна) © Юридична особа публічного права – Сухумський державний університет(м. Тбілісі, Грузія) © Заклад освіти «Білоруський торговельно-економічний університет споживчої кооперації» (м. Гомель, Республіка Білорусь) © Поморська академія в Слупську(м. Слупськ, Польща)
- 5. ЗМІСТ ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІКОМУНІКАЦІЇ БУХТАТИЙ Олександр Євгенійович Політико-філософські вчення українських мислителів та науковців щодо свободи слова й інформації в державноорганізованому бутті людини 7 Зубарєва Марія Анатоліївна Пропаганда європейських цінностей в соціальних мережах: лобіювання теми гендерної рівності в Україні 14 ПАРФЕНЮК Наталія Василівна, Іванов Валерій Феліксович Дефініція поняття «полемічна література»: аналіз українських та російських наукових досліджень 20 Kopaliani Kakh Motivational Features of The Psychology of Testimony 25 УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ Руденко Ольга Мстиславівна Суспільна стабільність в контексті проблем державного управління 28 Червякова Ольга Володимирівна Результати наукового дослідження механізмів трансформації державного управління в контексті суспільних змін 33 Vasylyk Tetiana, Shturkhetskyy Serhiy Mechanisms of interaction between civil society and the government: the nature and internal structure of the intersectional partnership 39 Nikolaishvili Dali, Tolordava Revaz Physical-geographical Aspects Determining the Changes of State Border (On the Example of Georgia) 44 Badri Gechbaia, Armaz Bakhtadze Teamwork Principles of Modern Management 50 Kelemen Miroslav IDENTIFICATION OF SELECTED SCIENTIFIC PROBLEMS FOR SECURITY SCIENCES – SLOVAK VIEW 53 Maridashvili Manana The Influence of Motivation on Georgian Management Styles 58 ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА Бєлякова Оксана Володимирівна ФОРМУВАННЯ ЗАСАД ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ПАРАДИГМИ ЩОДО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ 63 Піча Володимир Маркович, Мишковська Олена Петрівна Соціальна відповідальність бізнесу як феномен суспільного буття 69 Сенокосова Ольга Владимировна НЕКОТОРЫЕ ПОДХОДЫ К ОПРЕДЕЛЕНИЮ ЭФФЕКТИВНОСТИ РЫНКА ТРУДА В СОВРЕМЕННОЙ ЭКОНОМИКЕ 74 Сторонянська Ірина Зеновіївна, Пелехатий Андрій Олегович Джерела формування фінансового ресурсу держави в умовах військової агресії на сході України 82
- 6. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 6 Сыцко Валентина Ефимовна Конкурентоспособность товаров как основа экономической безопасности 88 Такаландзе Лариса Европейская практика социальной ответственности бизнеса и Грузинские реалии 94 Челнокова Ольга Юрьевна Теоретические аспекты взаимодействия университета и региона в национальной экономике 100 Gelashvili Madona TRENDS OF FOREIGN TRADE AND ITS DEVELOPMENT IN GEORGIA 104 Khubua Marine Issues of Improvement of Analysis of the Commercial Banks Financial Status 109 Якимчук Аліна Юріївна ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ОПТИМІЗАЦІЇ ФІНАНСУВАННЯ ЗАХОДІВ ЩОДО ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОРІЗНОМАНІТТЯ 113 ОСВІТА, СОЦІАЛЬНА РОБОТА, СФЕРА ОБСЛУГОВУВАННЯ Коніщева Наталія Йосипівна, Воропаєв Віктор Миколайович Формування інформаційно-освітньо-виховного простору міста на основі розвитку партнерських взаємовідносин 119 Dzidziguri Tsiala Synergetic and Higher Education 128 Danelia Ira Problem Based Learning as an Alternative Technique to Traditional Teaching 133 ІНТЕГРАЦІЯ І ГЛОБАЛІЗАЦІЯ Грищенко Наталія Петрівна АГРОПРОМИСЛОВА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ У ПЛОЩИНУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ЕКОНОМІЧНОГО ПРОСТОРУ 137 Іваницький Олег Владиславович Врахування факторів впливу на розвиток девіантних процесів в умовах євроінтеграції 141 Popadynets Nazariy, Kit Lesya Prospects and risks of Ukrainian domestic commodity market development in terms of European integration processes intensification 147 Сурай Інна Геннадіївна МОДЕРНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ КОНТЕКСТ 154 SUMMARY 157 АВТОРИ 165 Видання Інституту глобальних стратегій управління Національного університету «Острозька академія» 167 Вимоги до наукових публікацій 168 Requirements for scientific publications in journal «Global world» 170
- 7. ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІКОМУНІКАЦІЇ 7 ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ УДК 007 : 304 : 001 БУХТАТИЙ Олександр Євгенійович, кандидат наук з державного управління, Україна Політико-філософські вчення українських мислителів та науковців щодо свободи слова й інформації в державноорганізованому бутті людини У статті досліджуються питання формування і розвитку політико-філософських вчень українських мис- лителів та науковців щодо свободи слова й інформації в державноорганізованому бутті людини, розглянуто проблематику ролі й значення інформаційних відносин у державотворчих процесах на українських теренах та існування взаємозв’язку між боротьбою за державну незалежність України й утвердженням права на свободу інформації в поглядах українських мислителів та науковців. Ключові слова: свобода слова, свобода інформації, демократія, демократичне врядування. Buhtatyі Olexandr. Political philosophies Ukrainian thinkers and researchers on freedom of expression and information. The article investigates the formation and development of political and philosophical doctrines Ukrainian thinkers and researchers on freedom of expression and information in the state of human. Existence, discussed the issues of the role and importance of information relations in the state building process in the Ukrainian territory and the existence of the relationship between the struggle for independence and Ukraine affirmation of freedom of information in the views of Ukrainian scientists and thinkers. Keywords: freedom of speech, freedom of expression, democracy, democratic governance. Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку українського суспільства очевидним є той факт, що від перших днів державної незалежності й до сьогодні ми відстаємо від цивілізованого демо- кратичного світу в оволодінні атрибутами інформаційного суспільства. Де-факто, перебуваючи в оточенні сформованого інформаційного суспільства з його безмежним про- стором, що не визнає державних кордонів, ми й досі в практиці державного управління та суспільного життя де-юре залишаємося в полоні інформаційних відносин старої доби, що відживає. Суспільство й держава гостро потребують реформування інформаційних відносин, переводу їх на принципово новий рівень, адекватний викликам третього тисячоліття, насамперед пов’язаних з інформаційною та військо- вою агресією. Постановка проблеми. Сучасні науковці-медієвісти, політологи та соціологи розглядають державну владу як особливу систему інформаційних відносин у суспільстві. Зрозуміло, що ці процеси започатко- вувались, тривали та завершувались не одночасно, але вони завжди мали власну національну специфіку, відчували на собі значний етнокультурний вплив. Наприкінці 80-х та початку 90-х pоків ХХ ст. у постсоціалістичних країнах Центральної і Східної Європи відбувалися процеси інтенсивної трансформації суспільства нового типу, які характеризувалися зміною як матеріальних, так і ідеологічних та духовних основ розвитку сучасної людської цивілізації – формувалося суспільство інформаційного типу, що супроводжувалось кардинальною зміною інформа- ційної функції цих держав. Зміна парадигми інформаційних відносин, що супроводжувалась розвитком та розмаїттям вітчизняних засобів масової інформації, становленням принципів свободи преси і свободи інформації, поставила перед суспільством нові, незвідані до того завдання, суть яких полягає у винай- денні балансу між цими свободами людини і громадянина та національними інтересами. Аналіз наукових досліджень і розробок вказує на характерні особливості історіографічних розві- док державотворчого напрямку, які свідчать про пріоритетність дослідження «державницьких періодів»
- 8. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 8 (окрім радянського) української історії, до яких, окрім Княжої доби та епохи Гетьманської України, не- обхідно додати і короткострокову, але важливу – «Революційну Україну 1917 – 1921 р.р.». Крім того, інтерпретація впливу різних чинників через призму цивілізаційних граней на процеси виникнення, функ- ціонування та руйнування державних утворень дають підстави для висновків не тільки щодо реалізації сучасних моделей функцій держави, а й прогнозування їхньої трансформації на майбутні періоди. На наш погляд, першість у процесах державотворення відіграє характер інформаційних відносин у суспільстві та загалом інформаційна функція держави, оскільки від її ефективності залежать як успішність процесів легітимізації державної влади у суспільстві, так і формування міжнародного іміджу держави. Саме тому мета і завдання статті полягають у дослідженні історичних традицій української держав- ності та її базових характеристиках, зокрема інформаційної, з урахуванням історичних періодів «бездер- жавності», які не могли не знайти свого відображення у процесах розвитку української політичної думки, філософії, культури тощо. На нашу думку, досить продуктивним методом у дослідженні особливостей державотворчої традиції на українських теренах є метод рефлексії (від лат. reflexio – повернення назад), який є орієнтованим на критику та осмислення загалу теоретичного знання про всі моделі державних утворень, які не тільки іс- нували на території сучасної України, але й формування яких передувало та давало наступні поштовхи до переходу на нові еволюційні етапи історичного розвитку. Виклад основного матеріалу. Якщо звернутися до нашої історії, то до перших історичних докумен- тів, які підтверджують факт існування інформаційної складової української держави, можна віднести збірники законів «Руська правда», «Устав князя Ярослава про церковні суди», «Поученія дітям» Володи- мира Мономаха (1053-1125), а також деякі з настанов князя Данила Романовича (1200-1125). Ці юридич- ні документи, а також договори Руси з греками X ст.., що збереглися в складі літописів; церковні устави Володимира Великого й Ярослава Мудрого, деякі грамоти, листи, що теж збереглися переважно в складі літописів, доповнюють обсяг писаних джерел найдавнішої доби нашої історії. Факти фіксації «законів» на паперових носіях та впровадження їх у судову практику і процеси дер- жавного управління свідчать про існування інформаційної функції держави на теренах Київської Русі. Дмитро Дорошенко (1882-1951) стверджував, що наші старі літописи не дійшли до нас в оригіналах: вони збереглися, причому ці копії зроблено не в Україні, а на півночі, на Московщині. Вічні руїни й спустошення України призвели до того, що навіть наші найстаріші літописи збереглися не на своїй землі, і навіть не в оригіналах, а у великоруських копіях та переробках. Перший президент Української Вільної Академії Наук у Канаді Л. Білецький (1882-1995) відзначив, що історія старого письменства київської і пізнішої доби фіксує значення таких збірників різного складу, як збірники старого права, як «МЂрило Праведноє», «Кормча Книга» (Номоканон) і т.д.; але не з’ясовує їхніх взаємин та послідовність у процесі їх повстання та історичного розвитку. Руська Правда, після до- кладного з’ясування історії її тексту точно встановлює ґенезу цих збірників старого письменства та їхні взаємини [2]. Микола Костомаров (1817-1885) зазначав, що «писемність до нас перейшла разом зі Святим Писан- ням, і тому перші твори наші були духовні, а відповідно, на слов’яноцерковній мові, яку використову- вали при богослужіннях. Потім, потроху, з розвитком суспільного і політичного життя з’явилась необ- хідність в інших видах писемності, але так як тільки слов’яноцерковна мова була підготовлена до цього, то вона послужила матеріалом і для світської суспільної писемності з тією різницею, що до неї почали входити слова, вирази і фрази мови народної» [2]. На думку історика, стародавні слов’янські поняття про суспільний устрій визнавали за джерело загальної народної правди волю народу, вирок віча, з кого б не складався цей народ, як би не збиралося це віче, зважаючи на умови, за яких його права то розширюва- лися, то звужували коло тих, хто брав у ньому участь, то надавали вічеві статус всенародних зборів, то обмежували його натовпом випадкових щасливців у грі на суспільному полі. Законодавча традиція як складова інформаційної функції держави знайшла своє продовження і після розпаду Київської Русі. Зокрема, у Статуті Великого князівства Литовського1566 року (Другий Литов- ський Статут) наголошується на існуванні законодавчої традиції і, як показує історіографія, у той час відбулося утвердження «писаного права», оскільки «всі обиватели Великого Князівства Литовського цим правом писаним і від нас даним відповідно бути мають». Таким чином, принципи співіснування політичного суспільства та інститутів, які втілюють, фіксують і передають ці релігійні, культурні ідеї та законодавчі норми членам суспільства, можна представити як особливий проект інформаційної функції давньоруської держави, що має міцне історичне підґрунтя, яке, у свою чергу, базується на традиціях, культурних і ментальних звичаях, що в певній мірі знайшли відображення і в часи розширення зв’язків із західноєвропейською культурою в часи утвердження ідей гуманізму, а згодом і просвітництва, що по- глибило демократичну спрямованість, дало змогу ствердитись таким визначним постатям, як Станіслав Оріховський-Роксолан (1513-1566), Мелетій Смотрицький (1577-1633), Кирило Ставровецький-Транкві- ліон (1518-1646) тощо.
- 9. ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІКОМУНІКАЦІЇ 9 Дослідники схиляються до думки, що Станіслав Оріховський-Роксолан уперше в історії вітчизняної політичної думки сформував та обрав за основу осмислення державно-правових інститутів концепцію природного права, на якій пропонував закріпити теорію суспільного договору походження держави. У своїх філософських працях автор здійснив спробу обґрунтування таких елементів правової держави як верховенство права та закону, принцип поділу влади на гілки та їх розмежування, визнання держави гарантом прав і свобод людини. Релігійний діяч, учений, друкар, видавець Кирило Ставровецький-Транквіліон у праці «Перло мно- гоцінне», звертаючись до такої людської якості, як «премудрість», вбачав динаміку розвитку тогочас- ного суспільства через реалізацію інформаційної функції держави як інструменту легітимізації «прав і статутів». Очевидно, що процеси розвитку релігійної і світської культури, поширення писемності та удоскона- лення технологій матеріалізації інформації неодмінно приводили до розширення інформаційної сфери українського суспільства, найбільш освічена частина якого вже не могла вдовольнитися лише юридич- но-правовою літературою та почала виробляти і споживати інші інформаційні продукти для їх масового поширення. У монументальній праці визначного діяча українського відродження Івана Огієнка «Історія україн- ського друкарства» зазначається, що з українських друкарень виходили книжки не тільки богослужбові, але багато і світського змісту, і при тому різними мовами – церковно-слов’янською, польською та латин- ською, чим українське друкарство так відрізняється, скажімо, від друкарства московського, де друкува- лися книжки переважно церковні. Україна постійно кохалася в друкарстві, ніколи не лякалася книжки і боронила волю свого друку [11]. Дослідник української суспільно-політичної думки Іван Лисяк-Рудницький (1919-1984) зазначав, що «в соціально-політичному розвитку від феодалізму Україна перейшла до станової державності. З цього погляду заслуговує на увагу аналіз Переяславських статей (1659 р.), що їх Драгоманов порівнює пункт за пунктом із знаменитою англійською «Великою хартією вольностей» (1215 р.). Однак на Заході саме такі хартії заклали фундамент під новітню свободу індивіда та всенародні представництва (парламенти); Україна теж простувала в цьому ж напрямі. Відзначимо, що в положеннях конституцій Пилипа Орлика «Уклад прав і вольностей Війська Запо- розького та угоди, укладені між ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького, і генеральною старшиною, полковниками, а рівно ж і самим Військом Запорозь ким, схвалені обома сторонами і скріплені найяснішим гетьманом на вільних виборах урочистою при- сягою року Божого 1710 квітня п›ятого дня при Бендерах», відображені основні засади побудови дер- жави на принципах публічності, верховенства права та свободи. Зокрема, автори порушують питання: «Якщо в незалежних державах дотримуються похвального і корисного для публічної рівноваги порядку, а саме – і під час війни, і в умовах миру збирати приватні і публічні ради, обмірковуючи спільне благо батьківщини, на яких і незалежні володарі у присутності Його Величності не відмовлялися підкорити свою думку спільному рішенню урядовців і радників, то чому б вільній нації не дотримуватися такого ж прекрасного порядку?» [12]. Крім того, у цьому документі запроваджувалась норма публічності державної політики, а саме зазна- чалося, що «якщо надходитимуть якісь листи із іноземних країн чи областей, адресовані Ясновельмож- ному Гетьманові, тоді належить повідомляти про них Генеральну Старшину, а також розкривати відпо- віді, і щоб не було таємної писемної кореспонденції, особливо чужоземної і такої, яка могла б завдати шкоди цілісності батьківщини і загальному благу» [12]. На початку 80-х років XVIII ст.. Російська імперія не тільки зламала останні інституції державного устрою Гетьманщини, зруйнувала стару адміністративну єдність державної території України-Гетьман- щини та її традиційний козацький адміністративно-політичний устрій, а й знищила традиційні для то- гочасного суспільства свободи і права. Зденаціоналізоване козацтво, одірване від національного грунту, перетворившись з «військової старшини» на земських начальників, предводителів та інших урядовців, які дбали про народ, охороняючи «подлоє» соловіє від «вредних» хвороб, як то просвіта народна, збу- дження серед нього національної, правової свідомості. Характерно, що процеси політичного і соціально- го поглинання українських земель практично збігаються у часі з українським культурним відродженням, яке почалося з публікації пародії Івана Котляревського на «Енеїду» у 1798 році. Потрібно зазначити, що саме в той час в Російській імперії було видано Емський указ 1876 року, яким обмежувалося використання української мови у публічній сфері. Заборона російським царизмом українського друкованого слова спричинила до того, що майже все українське друковане письменництво цього періоду поширювалось у рукописному вигляді. Духовна, гумористично-сатирична і бурлескно-травестиційна поезія, шкільна драматургія та інтермедії, мемуар- но-історична проза – все залишилося в рукописах, доходило до читачів у незначній кількості списків. Складається враження, що письменники навіть не намагалися друкувати свої твори, цілком мирилися з рукописною традицією [13]. Не уникли цієї долі й інші українські мислителі, вчені та дослідники. При-
- 10. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 10 чому, цензорів не хвилювало, чи були вони лібералами, чи консерваторами, а чи просто вченими, для яких політика була малоцікавою взагалі. Російською мовою були надруковані твори одного з найбільш відомих, але й не зрозумілих і до сьо- годні вітчизняних філософів – Григорія Сковороди. Саме через цю заборону всі твори «типового укра- їнського мислителя» та «сповідника філософії серця» П. Юркевича (1826 – 1874) були написані і опу- бліковані російською, а не його рідною українською мовою, бо в той час інакше й не могло бути [18]. В. Соловйов, даючи оцінку науковій спадщині цього вченого зазначав, що «якщо висотою і свободою думки, внутрішнім тоном відчуття, а не числом написаних книг визначається значення справжніх мис- лителів, то беззаперечне почесне місце має належати покійному московському професорові Памфілу Даниловичу Юркевичу» [14]. Додамо, що українською твори П. Юркевича були видані лише у 1970-1980 роках за сприяння Колегії Св. Андрея у Вінніпезі (Канада). Більшість дослідників схиляються до визначення, що першою по-справжньому концептуальною про- грамою політико-ідеологічного спрямування відродження української державності були ідеї Кирило- Мефодіївського братства, до якого входили М. Костомаров, П. Куліш (1819-1897), М. Гулак та Т. Шев- ченко. У програмних документах, які встигли підготувати члени цього гуртка, містилася думка про необхідність демократичного переоблаштування політичної системи, що мало за мету знищення абсо- лютизму. Надалі ці ідеї знайшли своє відображення у творі М. Костомарова «Закон Божий (Книги Буття українського народу)». За основу прав людини були взяті природні права, причому правам та свободам індивіда відводилося особливе місце. У праці «Слов’янська міфологія» Микола Костомаров із сумом зауважував, що з 1876 року все, що мало стосунок до малоруської народності, почало відчувати перешкоди щодо друкування. Видання будь- якої книги, написаної на малоруському діалекті, обставлялося перепонами і потребувало погодження з го- ловним управлінням у справах преси; такі труднощі виникали і з малоруськими книгами, віддрукованими в Галичині, стосовно їх доставки; ускладнювалось навіть видання музичних нот для малоруських пісень [7]. Історик бажав дарування якомога більшої свободи руському слову, за якого позбавиться малоруський діалект від всіляких обмежень як у друкуванні, так і в церковному повчанні. У 1880-х роках, проводячи полеміку з авторами «Московскіх новостєй» щодо «питання українофільства». Костомаров наголошував, що «ми скажемо раз і назавжди всім голосам, які готові пролунати не тільки з глухих провінцій, але й з обох столиць та великих міст, що всі заходи притіснити свободу малоруського слова і всіляке недружнє ставлення до малоруської народності, що виражається в недопущенні викладання у сільських школах на рідній мові, використання нашої мови у церквах та театрах – не приносить нічого окрім шкоди» [7]. В «Історичній записці» К. А. Воєнського від 12 листопада 1900 р. у справі щодо обмежень українсько- го письменництва наголошується, що «ідея малоруської самостійності являлася видумкою австрійсько- польської інтриги і не мала грунту в історії та дусі малоросійського народу». Більше того, із відомостей Головної управи в справах друку слідувало, що «цензурний уряд в літературній діяльності українофілів бачить намагання – відокремитися від великоруської літератури, а за тим таємний замах на державну єдність Росії» [5]. Нестримний потяг до свободи закарбовано у творах учениці М. Драгоманова, незламної Лесі Україн- ки (Лариса Косач; 1871–1913). Традиційне уявлення про цю поетесу, письменницю та громадську діячку потрібно розширити і її науковими розвідками. Зокрема, у праці «Утопія в белетристиці» авторка взяла на себе сміливість заявити, що на відміну від наукового визначення утопії як теорії впорядкування гро- мадського життя, що не має ніяких шансів на здійснення і через те у неї немає місця в реальному житті, в літературному – це образ прийдешнього життя людського громадянства, змальований на тлі якогось по- зитивного, а часом і негативного ідеалу. Утвердження справжніх політичних, економічних і соціальних прав людини, свободи слова, совісті, права брати участь в управлінні державою залежить від державного ладу й економічних відносин, які його зумовлюють. Зауважимо, що Леся Українка у творі «Джон Міль- тон» відзначила, що «у часи Мільтона в Англії була особиста неволя, але й на десяту долю не така люта, як тепер у нас, хоч по закону вважалось, що її не повинно бути» [15, с. 1301]. Серед інших прав свобод людини письменниця надавала великого значення свободі слова, зокрема, свободі відкрито висловлювати свої думки та судження з приводу тих чи інших явищ суспільного життя, навіть критичні. Так, свій «Лист до товаришів» авторка завершує висновком, що «поки не буде в нас широкої течії вільного слова, то все буде в нас «тиша в морі» або, щонайбільше, «мертвая зыбь» [15]. Засновником вітчизняної ліберально-демократичної думки по праву називають Михайла Драгома- нова, який, досліджуючи утвердження європейських принципів лібералізму, зазначав, що «науково-іс- торичний досвід в купі з вияснюванням державно-правових думок показав, що наші теперішні думки про вільність, це продукт складного міжнародного політичного і розумового процесу і не можуть бути признані цілком однаковими ні з якими старовинними думками, – але що дійсно в старовину було два періоди існування по-своєму вільних порядків: первісний і середньовічний. Первісні вільні порядки, громадсько-племінні, подібні до тих, які описав Тацит в своєму творі про германців, або до тих, які у південних слов’ян бачили візантійські письменники, і про котрих існування у руських слов’ян ще в ХІ
- 11. ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІКОМУНІКАЦІЇ 11 до ХІІІ ст. говорять на кожній сторінці літописи руські, – безперечно були в усіх європейських народів. Головна ознака таких порядків – існування народного Збору (віча, купи, громади) з більшою чи меншою перевагою його сили над властю старшин і начальника» [4]. Червоною ниткою в його політико-ідеологічних пошуках проходить ідея утвердження української державності, яка практично завжди є наскрізною темою політичної думки більшості українських мис- лителів. Особливу увагу дослідник звертав на «встановлення законів та інститутів, які б забезпечували, зокрема, свободу особисту (недоторканність без суду, свобода віросповідання, свобода слова і друку, свобода зібрань, беззбройних маніфестацій, звернень, свобода носіння зброї, право звернення до суду щодо дій всякого чиновника, які порушують особисту свободу і законні інтереси). У розробленому Михайлом Драгомановим проекті заснування Статуту Української Спілки «Вільна спілка» дається визначень дефініції «політична свобода», зокрема, її обов’язковим атрибутом є «свобода висловлювань, друку, театрів та навчання». З іншого боку, потрібно зазначити, що у цих працях чітко прослідковується ідея федеративного чи конфедераційного устрою; тоді як у політичних творах інших українських вчених та політичних діячів того часу М. Міхновського, Д. Донцова та В. Липинського – відстоюється ідея самостійності. До дер- жавницької школи в українській історіографії відносять Д. Бантиша-Каменського, В. Антоновича (1834- 1908), О. Лазаревського (1834-1902), М. Грушевського (1866-1934). Ідеї про устрій нової України Дмитро Донцов зводив до суверенності та незалежності у працях «Іс- торія розвитку української державної ідеї», «Українська державна думка і Європа», «Головні підстави української культури», «Націоналізм», «Де шукати наші історичні традиції», «Від містики до політики» та ін., у яких чітко прослідковується прихильність автора до «національного цензурування». Зокрема, у середині минулого сторіччя Юрій Шерех (Шевельов) (1908-2002), критикуючи засновника течії «інте- грального українського націоналізму», застосував «антицензурний аргумент», суть якого полягає в тому, що «історія вчить, що ніколи не може перемогти рух, що виник як автоматичне пряме заперечення іс- нуючого стану і перейняв методи противника, – зазначав історик, – та продовжував, що «Д.Донцов хоче, щоб література заражала читача однією ідеєю. На його думку, дати читачеві літературу різного спряму- вання означає розкладати і хаотизувати читача. Д. Донцов не вірить у людину, в її здатність бути творцем і критиком. Ідеал Донцова – цензура і спалення тієї літератури, яку цензура визнає за невідповідну» [17]. Особливе місце в історії української політико-ідеологічної думки належить В’ячеславу Липинсько- му (1882–1931), який вважав, що «йому науково раз на завжди вдалося вияснити причини українських політичних програшів і бездержавності, і тому він почував себе просто цілком вправді, але морально зобов’язаний не лише як історик і політик, а як громадянин – поширювати відкриту ним істину, по- яснювати суспільні і політичні наслідки тієї чи іншої поведінки окремих осіб, цілих груп або верств- класів у політичному житті, їх конструктивний чи деструктивний вплив на державу, вказуючи шляхи виходу зі стану національної катастрофи» [9]. Очолюючи кафедру української державності в Українському національному університеті (Берлін), вчений здійснив філософське обґрунтування принципів політики українського державотворення, історії державності, сформував ряд соціологічних концепцій. Він був провідником ідей консерватизму та елі- тизму в соціальній організації суспільства (обґрунтованих свого часу Ж. Сорелем, В. Паретто, Р. Міхель- сом), що використовувалися для осмислення проблем українського державотворення, його занепаду та перспектив відродження. Прихильник компромісної єдності групових інтересів суб’єктів державо- та правотворення, один із засновників Академії наук України Богдан Кістяківський (1868–1920) – філософ, соціолог, – один із чільних теоретиків правової держави відзначав, що «якими б розрізненими не були країни, народи, ді- йові особи, обставини і події, європейська преса вирішує все одне ж і те саме питання, що можливо, а що неможливо у майбутньому» [6]. Очевидно, і це широко обговорюється сьогодні, що поразку українських державотворчих процесів на початку ХХ ст. спричинила насамперед внутрішня слабкість національного руху, недостатній ступінь його зрілості та сконсолідованості на час та в процесі здійснення вирішальних дій, різновекторність його політичних сил. Цілком зрозуміло, що за всієї різниці зрілості українського руху на сході й заході нашої Батьківщини спільним слабким місцем національних політиків були надто тривалі парламентські та федералістич- ні ілюзії політичної еліти (і щодо Росії, і щодо Австрії) силових чинників, насамперед військових, у будівництві національної держави. Декому, як Симону Петлюрі (1879–1926), Павлу Скоропадському (1873–1945) знадобилося від трьох до десяти років, щоб «дозріти» до рівня національного державного діяча. Дехто, яскравий приклад Володимир Винниченко (1880–1951), виявив свою неспроможність бути політичним лідером, виконувати конструктивну роль будівничого національної держави, доклавши на- томість значних зусиль, щоб українську історію не можна було читати без брому. Були й такі, що мали власну програму національного відродження, але опинилися в ізоляції – на становищі «волаючого в пустелі» як Михайло Міхновський (1873–1924) [10]».
- 12. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 12 Володимир Винниченко у книзі «Відродження нації» (1920), звертає увагу на динамічну зміну, яка відбулася в інформаційній сфері – «як широко, як могуче захопила та хвиля пробудженого чуття україн- ські маси, можна бачити по становищу преси й взагалі друкованого слова за тих часів. До війни в лапах царизму виходила одна українська щоденна ґазета, яка за найкращих часів свого існування нараховувала не більше 5000 передплатників. І то були самоотвержені, героїчні люди, оті передплатники, бо за один факт передплачування «Ради» вони ризикували посадою, спокоєм і часто волею. Тепер же ґазети розхо- дились у десятках тисяч примірників. Видавці, починаючи видання ґазети, здебільшого не мали ніяких коштів на це. Весь розрахунок був на «пробуджену ніжність» мас. І маси хапали все, стотисячні видання розхоплювались ними в пару тижнів. Маси в друкованому слові, в світлі розумової свідомости шукали вияснення, зміцнення, узаконення своїх вибухлих настроїв» [3]. Відзначимо, що 20 листопада 1917 року в ІІІ Універсалі Української Центральної Ради, яким було проголошено Українську Народну Республіку, наголошувалось, що «має бути забезпечено всі свободи, здобуті всеросійською революцією: свободу слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканості особи і мешкання, право і можливість уживання місцевих мов у зносинах з усіма установами» [3]. Водночас варто погодитись з тим фактом, що унаслідок Лютневої революції в Росії у 1917 році та з урахуванням протистояння між двома ворогуючими імперіями, між якими лежали українські території, перед українським суспільством відкрилися небачені до того можливості. Ті, хто вважався науковою, літературною, філософською елітою нації, отримали можливість реалізувати свої теоретичні концепції щодо побудови незалежної країни на практиці. Автор політологічної праці «Україна irredenta» («Україна уярмлена») (1896) Юліан Бачинський зазна- чав, що українська ідея набере реального змісту, коли вона буде грунтуватись не тільки на національній, а на економічній основі: «уся робота в тому напрямі не повинна обмежуватися лише до простого вказуван- ня на національну відмінність українського народу, – національна відмінність, сама по собі, ще нічого не вирішує, – але опиратися вона повинна передусім на суперечностях економічних, які існують на території Росії, що утворилися внаслідок розвитку капіталізму, а головне, на вказуванні на ті економічні супереч ності, які існують між Україною та рештою Росії і на наслідки, які виходять з того для культурногороз- витку України. В такій формі має вестися пропаганда думки про політичну самостійність України» [1]. Значним доробком української політичної думки XX ст. є самостійницька теорія Михайла Міхнов- ського (1873–1924), суть якої він виклав у своєрідному катехізисі «Самостійна Україна». Автор зазначав, що «нація наша в загальній культурності з часу конституції 1654 року поступила дуже мало наперед, а з багатьох поглядів вона мусила вернутися до нижчих форм життя. Як політичного, як і соціального. Усі ті релігійно-культурні рухи, що були наслідком високої освіченості й хвилювали наше суспільство у ХVII віці, обіцяли стати джерелом не тільки свободи совісті, але й свободи політичної. Усі ті рухи були за- давлені силоміць, були знівечені навіть елементарні політичні права, як право особистої свободи і нація канула у темряву [10]. Важко не погодитись з думкою М.Міхновського стосовно того, що «сучасна молода Україна вважає себе безпосереднім спадкоємцем Шевченка, а її традиції йдуть до Мазепи, Хмельницького та короля Данила, минаючи українофілів» [10]. Здавалось, що після поразки державницьких ідей у 20-х роках минулого сторіччя питання українсько- го державотворення та, зрозуміло, інформаційної функції мало б втратити свою актуальність, але аналіз публікацій тих часів дає підстави зробити висновки про протилежне. Зокрема, український політичний і громадський діяч Павло Чижевський у проекті Конституції Укра- їнської держави, яку він пропонував будувати на федеративних засадах, всім громадянам гарантувалося «вільність думки людської, яким би способом вона не виявлялась, – словом, друком, малюнком, чи в чому іншому» [16]. В той період питанням розбудови конституційного ладу майбутньої української держави перейма- лися С. Дністровський «Нові проекти української конституції», С. Золотаренко «В справі конституції У. Н. Р.», К. Білокриниченко «До майбутнього ладу на Україні» та інші діячі, які здебільшого перебували в еміграції за кордоном. Володимир Левинський у праці «Етика і соціалізм» (1922), розмірковуючи про питання національ- ної волі, зазначав, що «пануючий народ в інтересі економічної експлуатації старається нищити духовне життя і розвиток поневоленого народу через нищення його мови – мова є не тільки засобом порозуміння і соціального співжиття членів народу, але й органом думання – через нищення його національно-куль- турного життя і розвитку, щоби звести поневолений народ до бездумної і аморфної маси рабів, нездатної до політичної боротьби за своє визволення, а свідомість цього є найсильнішим мотором національної солідарності всіх верств поневоленого народу в боротьбі проти пануючого [8]». Підсумовуючи історичний екскурс усвідомлення ролі й значення інформаційних відносин у держа- вотворчих процесах на українських теренах, можна дійти висновків щодо існування тісного взаємозв’язку між боротьбою за державну незалежність України та утвердженням права на свободу інформації в по- глядах українських мислителів та науковців.
- 13. ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІКОМУНІКАЦІЇ 13 Свобода слова, більше того – свобода українського слова, яку ми розглядаємо в сенсі «державницько- го слова», а не слова на мові певної національності, є тим наріжним каменем, який об’єднує всі історичні етапи формування та існування Української держави. Напрями подальших досліджень є похідними від аксіоми стосовно того, що досліджуючи питання впливу феномена свободи слова на процеси українського державотворення, ми повинні брати до уваги певну множину аспектів. З одного боку, неправильно, що будь-яка думка має право на розповсюдження в політичному суспільстві, особливо з урахуванням факторів перманентної інформаційної та воєнної агресії з боку сусідніх держав-агресорів. З іншого боку, не тільки цензура і поліційні методи, але будь-яке пряме обмеження свободи слова, хоча воно й невідворотне у певних випадках, є найгіршим способом забезпечення права політичного суспільства на свободу слова, загального права і загальної моралі. Справа в тому, що будь-яке подібне обмеження діє всупереч самому духові демократичного суспільства. Література: 1. Бачинський Ю. Україна irredenta : [Електронний ресурс] / Ю. Бачинський. – Берлін : Видавництво україн- ської молоді, 1924. 2. Білецький Л. Руська правда й історія її тексту / Л. Білецький ; [За редакцією Юрія Книша]. – Вінніпег : Укра- їнська Вільна Академія Наук в Канаді, 1993. – 166 с. 3. Винниченко В. Відродження нації / В.Винниченко. – Київ-Відень 1920. Репринтне відтворення видання 1920 року. Вид-во політичної літератури України, 1990. – 535 с. 4. Драгоманов М. Старі хартії вільності: Історичні нариси / М. Драгоманов. Видання друге. – Київ :Вид-во Ранок, 1907. – 84 с. 5. Заборона українського слова в Росії. Реферат петербурзької академії наук в справі знесення заборони укра- їнського слова, з додатком «Історичної записки» К. А. Воєнського і вступним словом проф. М. Грушевського. – Скрентон : Видавництво просвітньої комісії Руського просвітницького союзу, 1916. – 59 с. 6. Кистяковский Б. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных науки права:[Электронный ресурс] / Б. А. Кистяковский. – М. : Издание М. и С. Сабашниковых, 1916. – Режим доступа : http://civil.consultant. ru/reprint/books/136/693.html#img694 7. Костомаров М. Слов’янська міфологія / М. І. Костомаров. – К. : Либідь, 1994. – 384 с. 8. Левинський В. Етика і соціалізм / В. Левинський. –Прага : Видавництво «Нова Україна», 1922. – 36 с. 9. Липинський В. Україна на переломі 1657 – 1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті. Том 3 / В. Липинський. – Філадельфія : Східно-Європейський дослідний інститут ім. В. К. Ли пинського, 1991. – 346 с. 10. Міхновський М. Самостійна Україна : [промова] / М. Міхновський. – Львів : Видання Е. Косевич, 1900. – 32 с. 11. Огієнко І. Історія українського друкарства / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик. – Либідь, 1994 – 448 с. 12. Пакти і Конституції Української козацької держави (до 300-річчя укладення) : [наукове видання] / відп. ред. В. А. Смолій ; упорядники М. С. Трофимчук, Т. В. Чухліб. – Львів : Світ, 2011. – 440 с. 13. Сковорода Г. Твори : у 2 т. / Г. Сковорода. – К. : ТОВ «Видавництво «Обереги», 2005. – 2-е вид., виправл. – Т. 1 / передм. О. Мишанича. – 528 с. 14. Собрание сочинений Владимира Сергеевича Соловьева / Под ред. С. М. Соловьева и Э. Л. Радлова. Второе издание. Том первый (1873-1877). СПб : Книгоиздательское Товарищество «Просвещение», 1911. – 409 с. 15. Українка Леся. Усі твори в одному томі / передм. М. І. Литвинця. – К.:Ірпінь : ВТФ «Перун», 2008. – 1376 с. 16. Чижевський П. Основи української державності / П. Чижевський. – Відень – Київ : Видавництво «Наша Воля», 1921. – 64 с. 17. Шерех Ю. Думки проти течій / Ю. Шерех (Шевельов) – Ульм : Видавництво «Україна», 1949. – 100 с. 18. Юркевич П. Вибрані твори. Ідея – Серце – Розум і досвід / Памфіл Д. Юркевич ; [пер. з рос. С. Ярмуся]. – Вінніпег : Колегія Св. Андрея в Вінніпезі, 1984. – 167 с.
- 14. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 14 УДК: 27.00.06 Зубарєва Марія Анатоліївна, кандидат наук із соціальних комунікацій, Україна Пропаганда європейських цінностей в соціальних мережах: лобіювання теми гендерної рівності в Україні Стаття присвячена питанням вивчення особливостей та інструментів пропа- ганди європейських цінностей в соцмережах, зокрема, дослідженню лобіювання теми гендерної рівності в Україні на сторінках авторитетних Інтернет-видань. Зроблено висновок про те, що на сьогодні мас-медіа формують вектор громадської думки, ставлення до європейських цінностей, відстоювання суспільно-політичних, культурних, ідеологічних інтересів. Лобіюван- ня теми соціальної рівності в Україні, зокрема, усунення гендерної асиметрії та прояв гендерного фактору у політиці, показано із використанням інформації соцмереж, сайтів Інтернет-видань («Радіо Свобода», «Апо- строф», «MyMedia: семь стран – одна идея», «Комментарии», «Народный Корреспондент). Ключові слова: європейські цінності, мас-медійний інформаційний контент, пропаганда у соцмережах, лобі- ювання інтересів, гендерна асиметрія, гендерний фактор в політиці, гендерна квота Zubareva Maria. Promotion of European values in social networks: lobbying the theme of gender equality in Ukraine The article is devoted to studying of the features and tools of promotion of European values in social networks, including lobbying research topics of gender equality in Ukraine in online of reputable publications. The conclusion is that today the media vector shape public opinion, attitudes to European values, defending socio- political, cultural and ideological interests. Lobbying the topic of gender equality in Ukraine, including the elimination of gender asymmetry and expression of gender factor in politics is shown with using of informational social networks, websites online media («Radio Liberty», «Apostrophe», «MyMedia: Seven countries – One Idea», «Player» «People’s correspondent). Keywords: European values, mass media information content in social advocacy, lobbying, gender asymmetry, gender factor in politics, gender quota. Актуальність теми дослідження. Останнім часом світогляд українського суспільства докорінно змі- нився. Українці «до» та «після» подій Майдану стали якщо і не зовсім різні, то в аспекті їхніх духовних, культурних та політичних цінностей – вочевидь їхній світогляд еволюціонував. Ключове і важливе для трансформації України питання на сьогодні – як довго триватиме процес розуміння та сприйняття євро- пейських цінностей усім українським суспільством, в усіх регіонах. Адже розуміння громадянами цих цінностей та їхнього значення для кожного здатне запустити процес масштабніший, аніж підписання угод чи договорів. Водночас дедалі актуальнішим стає питання протистояння цінностей в українському суспільстві. Єв- ропейським цінностям – демократії, мультикультуралізму, державному регулюванню, правам людини в аспекті виборчого права – протистоїть російський світогляд. Адже базовим принципом існування по- літичної системи в Росії є глибока впевненість в тому, що ніщо в світі не відбувається випадково, а до єдності Європи треба ставитися вкрай обережно. Це свєрідний менталітет холодної війни, перенесений в XXI століття. Крім матеріалізму та стабільності, він базується на відкиданні європейських цінностей та навіть ворожому ставленні до них. Відповідно, європеїзація цінностей українського суспільства спричи- няє світоглядне віддалення України від Росії [7]. Постановка проблеми. Майдан, який боровся за європейські цінності, змінив нашу країну. І сьогодні в оновленій Україні європейські цінності насамперед повинні впроваджуватися саме у виборчий процес. На жаль, сучасним суспільствам, зокрема і нашій країні, властива певна гендерна асиметрія, основу якої складають стереотипи. У свідомості українців політична сфера в нашій країні настільки агресивна, що жіноча м’якість і поступливість можуть перешкодити їй відстоювати інтереси виборців. У цьому головна причина деякої упередженості суспільства до жінок-політиків. І тим не менш, на сторінках таких соцме- реж, як ВКонтакте, Twitter, Facebook, Одноклассники чітко простежується пропаганда європейських цін- ностей, лобіювання теми гендерної рівності в Україні. Такі авторитетні Інтернет-видання, як «Радіо Сво- бода», «Апостроф», «MyMedia: семь стран – одна идея», «Коментарии», «Народный Корреспондент», загальна спільна мета яких – розвиток незалежних ЗМІ та підвищення професійного рівня журналістів в Україні, досить активно пропагують усунення гендерної асиметрії та законодавчого затвердження квот на виборах. Тож еволюціонували і позиції мас-медіа щодо висвітлення тих чи інших подій суспільно-по- літичного життя.
- 15. ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІКОМУНІКАЦІЇ 15 Аналіз наукових досліджень і розробок. За часів Незалежності України з 1991 р. предметом дослі- джень вітчизняних вчених були проблеми формування та реалізації духовних, культурних та політичних цінностей (Н. Грицяк, К. Левченко, Т. Мельник, Н. Оніщенко, М. Попов), досягнення ґендерної справед- ливості та рівності у суспільстві (Г. Бондар, О. Вілкова, Л. Магдюк, Т. Марценюк, А. Фурман). З початку ХХІ ст. соціальні складові сталого розвитку досліджували Д. Аброськін, М. Згуровський, Л. Масловська, Д. Прилуцький, все більше уваги приділяється аналізу ґендерного виміру суспільного розвитку (Г. Герасименко, О. Грішнова, К. Карпенко, Н. Лавриненко, С. Оксамитна). Наразі політологічний аспект гендерної політики України, зокрема, з позицій глобалізаційних проце- сів у світі, вивчають І. Добржанська, О. Лупало, О. Терещенко, І. Чічкалюк, О. Ярош. Гендерна політика під кутом європейських законодавчих стандартів розглядається О. Бойко, Є. Вознюк, О. Гончаренко. Серед іноземних науковців, які зупинялися на аспектах гендерної рівності, слід відзначити праці таких науковців, як Р.Столлер, Ш.Тобіас, Ф. Хоу, П. Лоутер, які у свій час розкрили відносини між наукою, владою і гендером. Незважаючи на суттєву кількість напрацювань в аспекті формування суспільно-культурних ціннос- тей в Україні, наразі і європейських цінностей та європейських «гендерних стандартів», на сьогодні є обмаль наукових праць, які б досліджували феноменологію соціальних мереж та діяльність мас-медіа у розрізі лобіювання теми гендерної рівності в контексті пропаганди європейських цінностей. Мета дослідження – вивчення особливостей та інструментів пропаганди європейських цінностей в соцмережах, зокрема, дослідження лобіювання теми гендерної рівності в Україні на сторінках автори- тетних Інтернет-видань («Радіо Свобода», «Апостроф», «MyMedia: семь стран – одна идея», «Коммента- рии», «Народный Корреспондент»). Завдання статті: – розкрити сутність європейських цінностей та критичні думки з цього приводу експертів та журна- лістів Інтернет-видань, блогерів; – розглянути висвітлення мас-медіа питання «гендерної асиметрії» та світовий досвід в аспекті так званих «гендерних квот»; – обгрунтування перспектив подальших досліджень щодо вивчення особливостей мас-медіа Європи, зарубіжної журналістики в аспекті реалізації свободи слова та солідарності. Виклад основного матеріалу. Українці небезпідставно пишалися тим, що Євромайдан і «Революція гідності» засвідчили глибоку прихильність суспільства європейським ідеалам. У якийсь момент довело- ся навіть констатувати, що українці заразилися певним «євромессіанством» [3]. Але в міру поглиблення конфлікту на сході країни ставали все більш очевидними і розбіжності в розумінні базових цінностей Європою та Україною. У цьому, власне, немає нічого дивного – як не раз вже було зазначено, Україна проходить через процес становлення національної держави з величезним запізненням від загальноєвропейського тренду – мова йде практично про два століття. Притому, що вже сам факт об’єднання Європи у форматі ЄС і поступового утвердження концепції «Європи регіонів» свідчить сьогодні про те, що ідеал держави-нації в значній мірі знято з порядку денного по західну сторону українського кордону. В основі західноєвро- пейської культури (в тому числі політичної) і способу мислення (у тому числі науково-раціонального) ключове місце належить гуманізму – світогляду, сформованому ще в епоху Відродження України, який пройшов непросту еволюцію. Але при цьому, як уже доводилося констатувати, ідея людини, розуміння людського життя як вищої і самодостатньої цінності так і не стала невід’ємною частиною українського менталітету. Постає питання, у чому ж саме полягають європейські цінності для пересічного громадянина, який так чи інакше цікавиться суспільно-політичним життям нашої країни, вболіває за її майбутнє. Тож, на перший погляд, це такі звичайні цінності, як: демократія, соціальна справедливість, мультикультуралізм, державне регулювання, права людини в аспекті виборчого права. Ось такі вони, європейські цінності. Хоча деякі скептики зазначають, що цілісність Європи все більше і більше перетворюється на фантом. Але, у свою чергу, не можна не погодитися із тим, що головне, що є в європейських цінностях – це бла- гополуччя [3]. Так, експерти Інтернет-видання «Комментарии» (сторінки присутні в таких соціальних мережах, як: ВКонтакте, Twitter, Facebook, Одноклассники) зазначають, якщо скласти всі частини європейських цін- ностей разом, з’ясується, що головна європейська цінність – це гроші. Величезні гроші, на яких стоїть вся Європа. Без грошей жодна з європейських цінностей не працює. На своїх сторінках у соціальних ме- режах журналісти-блогери досить критично висловлюються про те, як у кожній із партії сприймаються так звані європейські цінності. Тож розглянемо сприйняття європейських цінностей на прикладі таких українських партій, як «БЮТ», «Свобода», «Комуністична», «УДАР», «Регіони». Отже: 1) Партія «БЮТ» із різних сторін анонсує європейські цінності, зокрема, наголошуючи на не- обхідності створення чесних судів, дотриманні прав особистості. У той же час очевидним є той факт, що приголомшлива система юриспруденції Європи стоїть на грошах і обслуговує багате суспільство, а самі
- 16. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 16 судді і прокурори отримують велику винагороду за свою працю; 2) Партія «Свобода» весь час акцентує увагу на європейській свободі, патріотизмі. Але все, що відбувається, говорить про те, що свобода не може існувати без грошей. Навіть мова оцінюється з точки зору грошей і її корисності європейській спільноті; 3) Комуністи України теж визнають, що їхній шлях – до Європи, але для них важливими цін- ностями є їх комуно-соціалістичні погляди, тому вони наводять приклади дуже багатих країн, де так зва- ні соціалісти досягли успіху, наприклад, Швейцарію; 4) в партії «УДАР» теж заявляють про європейські цінності, їм подобається Німеччина. Але Німеччина теж побудована на грошах, величезному припливі фінансів з банків усієї Європи; 5) «Регіонали» просто рвуться в Європу, але для них європейські цінності – це офшори, безпечна лондонська нерухомість, суди і дорогі будинки. І не дарма, адже Лондон відно- ситься до глобальних міст вищого рангу, є провідним світовим фінансовим центром [6]. Майдан, який боровся за європейські цінності, оновив нашу країну. І сьогодні в оновленій Україні єв- ропейські цінності насамперед повинні впроваджуватися саме у виборчий процес, якому в нашій країні була властива певна гендерна асиметрія. Існує хибна думка, що український менталітет припускає рівно- правність жінок, що в Україні не існує пов’язаних з цим проблем. Наполегливо робляться спроби зруйну- вати стереотип сприйняття жінки як істоти зі споживчими міщанськими нахилами, «прикраси» чоловіка і домашнього вогнища. Але навіть коли жінки пробиваються у високі сфери, їх переслідують стереотипи. На жаль, у сучасній Україні обговорення гендерної проблематики викликає часто неадекватну реак- цію. У нас, як і в багатьох перехідних суспільствах, крім жіночих проблем, є і проблеми молоді, і про- блеми пенсіонерів, і т.д. Коріння у цих проблем загальні: кризовий стан економіки, які часто посилюють- ся забобонами, переростають в різні форми дискримінації. Так, навіть Інтернет-портал психологічного спрямування («У психолога») намагається донести до пересічного громадянина наслідки дискримінації, наприклад, такі як «ейджизм», «сексизм», «гендерна асиметрія» [2]. Наприклад, у нашій країні існує така проблема, як «ейджизм» (від англ. Age – вік), ввів Р. Н. Батлер у 1969 р. Дискримінація за віком, ейджизм – дискримінація людини на підставі її віку. Проявляється в го- товності сприймати адекватно і співпрацювати лише з тими людьми, хто відповідає якомусь заздалегідь встановленому критерію віку. Так, у наш час молодим людям не дають роботу, тому що вони молоді, не мають певного досвіду, відповідальності і т.д.; а старим людям не дають роботу, бо здоров’я гіпотетично може перешкодити їм якісно виконувати роботу. Усе більшого поширення в нашому суспільстві набирає «сексизм» (від англ. Sex – стать). Це дискри- мінація за ознакою статі, коли відмовляються прийняти на роботу, тому що ти – жінка, коли в кар’єрі ти можеш дійти до певного рівня, а потім перед тобою – «скляна стеля». Причому цей вид дискримінації має тенденцію посилюватися: вже ніхто не приховує, що причина відмови – «тому що ти – жінка». Сек- сизм проявляється на різних соціальних рівнях і в різних соціальних сферах. Проблема, яка навіть просочилась аж до стін Верховної Ради – «гендерна асиметрія» (від англ. Gender asimetrіya). Гендерна асиметрія – непропорційна представленість соціальних і культурних ролей обох статей (а також уявлень про них) у різних сферах життя. У політиці в нашій країні вона проявилася у тому, що тільки 12% народних депутатів є жінками, у той час як в інших країнах – не менше 30% [2]. Ген- дерна асиметрія – це джерело нестабільності в державах і в світі. На сьогодні по всьому світі розробля- ються численні заходи з усунення гендерної асиметрії: економічна, соціальна та політична сфери життя. Інтернет-видання «Апостроф» (присутність якого є також в таких соціальних мережах, як Twitter, Facebook) наводить дані соціологічних опитувань і, у свою чергу, зазначає, що зараз немає жодної со- ціальної групи населення, яка б категорично виступала проти участі жінок у політичній та економічній сферах життя. Так, результати опитувань свідчать про таке: 72% українців згодні з тим, що жінка має право бути керівником. Не сприймає «політиків у спідницях» лише 19%. Ця цифра стабільна вже кілька років поспіль. Коли Україна виходила з Союзу, жінок-політиків не сприймало 32% населення. У наші часи громадська думка щодо «гендерної асиметрії» радикально змінювалася декілька разів: 1) напередодні 2002 року, коли про свої президентські амбіції заявила Н. Вітренко (кількість противників скоротилася майже вдвічі – до 19%); 2) в 2004-2006 роках, коли на політичну арену вийшла Ю. Тимошен- ко (залишилося всього 12% тих, хто не довіряв жінкам у політиці); 3) економічна криза 2009 року знову повернула рівень «жіночого скептицизму» до 19%, знову виникло бажання довіряти більше чоловікам. У фінансово важкі часи суспільство чекає рішучості швидше від чоловіків. Таким чином, на нинішньому етапі розвитку відбуваються певні трансформації, пов’язані із підвищеною увагою до гендерного чинни- ка і, зокрема, до рангового місця жінки в українському політичному житті [1]. Але незважаючи на все це, відсоток людей, які вітають прихід жінок у політику, в 2014 році, незва- жаючи на війну, зріс на 1% і становить зараз 49%. Український виборець нагороджує жінок-політиків такими рисами, як близькість до життя простої людини, розуміння щоденних проблем кожної сім’ї, го- товність боротися з корупцією. Тим не менш, у свідомості українців політична сфера в нашій країні настільки агресивна, що жіноча м’якість і поступливість можуть перешкодити їй відстоювати інтереси виборців. У цьому головна при-
- 17. ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІКОМУНІКАЦІЇ 17 чина деякої упередженості суспільства до жінок-політиків. І опитування, яке було проведено Національ- ним демократичним інститутом вже після останніх парламентських виборів, показало, що суспільство хоче бачити в політиці нові обличчя. І жінки мають можливість зайняти «це святе місце». Найуспіш- ніший образ політика, який набрав найбільшу підтримку серед українців, – це жінка середнього віку з хорошими професійними якостями [1]. Сьогодні система квот спрямована на забезпечення «критичної меншості» в 30-40%. Квоти розгля- даються як справедлива міра тому, що жінки складають, щонайменше, половину населення у більшості країн світу, а в представницьких органах, зокрема, їх число незначне. У Верховній Раді України всього 12% народних депутатів – жінки. Той механізм, який є, не спрацював. Ніби як партії представляли 30% жінок, а в результаті отримали 15% жінок-депутатів. Механізм не спрацював. Те ж Інтернет-видання «Апостроф» слушно проводить паралель між Україною та іншими країнами в аспекті «гендерної рівності». Першою країною в ЄС, яка законодавчо затвердила квоти на виборах до національного парламенту ще в 1994 і 2002 роках, стала Бельгія. Співвідношення статей вона встановила максимально паритетне – 50% на 50%. При цьому обидва головних кандидати в партійному списку не можуть бути однієї статі, інакше список не буде затверджений. За порушення правил партії штрафують і у Франції, де список має бути поставлений за принципом строгого чергування чоловіків і жінок. Близько 70 країн світу в тій чи іншій мірі вдавалися до добровільно-примусового квотування. Відомо, що закони про рівні права і рівні можливості для чоловіків і жінок (або про гендерну рівність) ухвалено в низці країн, які сьогодні прийнято відносити до найбільш комфортних з точки зору соціальної захищеності та соціальної орієнтації держави. Так, в Ісландії такий закон був прийнятий ще в 1976 році, в Данії – в 1978, в Норвегії – в 1979, в Швеції – в 1980, в 1987 – у Фінляндії. У 1998 році вже схвалено Закон про гендерну рівність у Литві, Естонії та Латвії. У країнах Північної Європи і в Литві діє Інститут Омбудсмена (Уповноваженого) у реалізації гендерної рівності. Мимоволі проглядається пряма залежність між тим фактом, що у Швеції та в Норвегії 40-44% жінок у парламентах і 47-50% в урядах і часткою в доходах, що належить жінкам, яка становить, відповідно, у Норвегії 42,2% і в Швеції 44,7% (найвища серед країн Північної Європи) [1]. Зробити квоти «буквою» закону в українському парламенті намагалися разів десять. Прикметно, що в деяких випадках ініціативу не підтримували навіть самі жінки-депутати, бо не вірять у одно- боке вирішення цієї проблеми. Щоб жінки самі хотіли йти у владу і могли займатися великим бізне- сом, потрібно створити умови, за яких побут і сім’я порівну ляжуть на плечі обох статей. Прекрасний приклад – Швеція, – країна, де ведеться серйозна просвітницька робота, створюються умови просування жінок. У результаті, Швеція – світовий лідер у галузі рівноправності статей. Тут найвищий рівень жі- ночої зайнятості – 79%. Квоти для жінок передбачають широкі горизонти доступу до влади, але також необхідно розуміти, що введення квот може супроводжуватися жорстким опором. На сторінках інформаційного порталу «Женщина и общество» розглядаються різні квотні методи для забезпечення представництва жінок у парламенті, серед яких можна виділити наступні: – встановлені законом квоти, відповідно до яких визначено мінімальний відсоток обраних жінок- представниць (Італія, Аргентина, Бразилія). Такою є практика у небагатьох країнах: в Італії, де жінки повинні складати 50% (за партійним списком); в Аргентині (30%) і Бразилії (20%). Така квота зазвичай розглядається як перехідний механізм для створення бази для розширення жіночого представництва; – передбачено законом про вибори положення, згідно з якими партії зобов’язані подавати певне чис- ло жінок-кандидаток (Бельгія, Намібія, Непал). Така практика застосовується в пропорційних виборчих системах, наприклад, у Бельгії та Намібії. В Аргентині існує положення, згідно з яким кандидатури жі- нок повинні займати «виграшні місця» в партійному списку, в Непалі 5% кандидатів в одномандатних округах повинні складати жінки; – схвалені політичними партіями неформальні квоти для жінок-кандидаток у парламент – найбільш поширений механізм сприяння участі жінок у політичному житті (Австралія, Англія). Даний метод успішно був використаний від лейбористських партій в Австралії та в Сполученому Королівстві – до країн Скандинавії. Так, в Англії Лейбористська партія (вибори 1997 р.), досягла збільшення кількості жі- нок із 60 до 119 осіб. Політичні партії, які мають квоти для виборів, зазвичай також мають певного роду квотну систему для обрання керівних членів партії [8]. Досвід Італії, Бельгії, Аргентини та навіть Намібії вказує на те, що квотування місць у парламенті для жінок є цілком виправданим роками. Відбувається не стільки лобіювання жіночих амбіцій, а розширення сприяння жіночих можливостей у правлячій верхівці. Тож представлений матеріал даного інформаційного порталу говорить про те, що необхідно створювати образ жінки-політика і розкрити «жіночий потенціал для політики», слідуючи досвіду бага- тьох країн. Україна посідає 56-е місце у світі за індексом гендерної рівності, свідчать результати дослідження, проведеного «Економічним форумом» [4]. Аби виправити це, парламентарі України внесли до ухвалено-
- 18. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 18 го закону про місцеві вибори європейську норму, сутність якої полягає в обов’язковому представництві у списку кандидатів не менш ніж 30% громадян однієї статі. Експерти з гендерних питань схвалюють таку ініціативу і зазначають: квота – тимчасовий захід, аби привчити українське суспільство до того, що є нормою для європейської практики. Явним є той факт, що опір системі квот надають, як правило, ті офіційні особи, які побоюються втратити свої місця при зростанні числа жінок-кандидаток. Наразі у Верховній Раді внесено зміни до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у виборчому процесі) від 30.05.2014 р., який передбачає впровадження гендерної квоти у прохідній частині виборчого списку, за невиконання якої передбачаєть- ся санкція у вигляді неприйняття документів від політичної партії. Таке впровадження гендерної квоти надало б можливість жінкам, які братимуть участь у місцевих виборах, бути представленими в органах місцевої влади. Але тут не обійтися і без недоброзичливих коментарів. Жінка насамперед – мати, і якості, закладені природою, враховують саме це. Політика не жіноча справа, а створити в сім’ї затишок, не кидати дітей у самотності та намагатися, щоб діти виростали розумними, здоровими і здатними адекватно поводитися в суспільстві – це головне призначення жінки. Як зазначають на сторінках видання «Народный Корреспондент» (активна робота ведеться в таких соціальних мережах, як Twitter, Facebook), в парламент і в керівництво повинні обирати не за статевою ознакою, а за тим, яка віддача в роботі буде від обраного. Все ж таки в українському суспільстві існує уявлення про те, що жінка повинна виконувати соціальні, а не державні функції. Інтереси чоловіків і жінок, у силу їх фізичних розбіжностей, не можуть збігатися, тому одні не можуть представляти інших. Тут доцільно говорити про таку собі альтернативу, яка може полягати в «інтеграційному» стилі керівни- цтва, у якому наголошується на створенні єдиної команди, на активній участі кожного, на вмінні чутливо реагувати на зміни й враховувати різні погляди, що більш повною мірою віддзеркалювало б роль жінки в суспільстві й пов’язану з нею поведінку. Саме цей стиль більшою мірою притаманний жінкам [5]. Тож можна зробити висновок про те, що на сьогодні засоби масової інформації, а зокрема Інтер- нет-видання, формують вектор громадської думки, ставлення до європейських цінностей, відстоювання різних інтересів, будь-то демократія чи соціальна справедливість, чи такий аспект, як гендерна рівність, відстоювання права жінок бути у політиці, займати місця у парламенті. Європейські цінності насамперед повинні впроваджуватися саме у виборчий процес. Висновки та перспективи подальших досліджень. Майдан, який боровся за європейські цінності, змінив нашу країну, ставлення європейської спільноти до нашої країни та думки кожного із громадян. І сьогодні в оновленій Україні європейські цінності насамперед повинні впроваджуватися передусім у ви- борчий процес. Партнерство чоловіків і жінок у політиці є джерелом більш повної і представницької де- мократії, оскільки створюються реальні можливості врахування багатополюсних інтересів у суспільстві. Колишні уявлення про реалізацію європейських цінностей відходять у минуле, і на сьогодні можна чути досить різкі висловлювання, що йдуть під егідою авторитетних видань, які читає багатомільйонна аудиторія як України, так і інших країн: – занадто легко сучасне керівництво ЄС переступає через європейські та загальнолюдські цінності, роздаючи політичні індульгенції практично будь-кому, готовому сприяти економічній, політичній і гео- графічній експансії ЄС; – поняття європейські цінності – плід фантазії та розуму інтелектуалів, адже у кожної людини є свої цінності. Якщо цих людей поставити разом, то якась частина цих цінностей їх об’єднує; – як правило, під егідою загальносвітових, так званих загальнолюдських, або європейських цінностей одна держава намагається нав’язати ціннісну шкалу своєї еліти іншим народам. Але, незважаючи на все це, досвід інших країн, який винесено на поверхню розглянутих Інтернет- ви- дань, а є важливим для України. І те, що наша країна реалізувала гендерні квоти для жінок, є своєрідним проявом демократії, гласності, свободи вибору, права бути обраним, якщо це стосується жінок. Перспективами подальших досліджень можуть стати напрямки, пов’язані із вивченням особливостей мас-медіа Європи, їхнього глобального впливу на формування європейських цінностей, інструментів їнього пропагування. Досить важливими буде формування уявлення про реальні процеси функціонуван- ня ЗМІ країн Європи, формування знань про сучасний стан і перспективи розвитку зарубіжної журналіс- тики в аспекті реалізації свободи слова та солідарності. Література: 1. Галка В. Украинская политика. Ищите Женщину / В. Галка // Апостроф, 4 апреля 2015. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://apostrophe.com.ua/article/society/2015-04-04/ukrainskaya-politika-ischite- jenschinu/1526 2. Гендерные проблемы Украины: вчера, сегодня, завтра [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// upsihologa.com.ua/view/gendernye_problemy_ukrainy_vchera_ segodnya._zavtra/
- 19. ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІКОМУНІКАЦІЇ 19 3. Европейские ценности и Украина: как избежать непонимания [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://comments.ua/life/483528-evropeyskie-tsennosti-ukraina.html 4. Індекс гендерної рівності – 2014 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rate1.com.ua/ua/ suspilstvo/riven-zhittja/3111/ 5. Cherchez la femme: сколько женщин прошли в украинскую власть на выборах [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://nk.org.ua/ukraina/cherchez-la-femme-skolko-jenschin-proshli-v-ukrainskuyu-vlast-na-vyiborah-31371 6. Слон европейских ценностей [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.balashov.com.ua/articles/ slon_evropeiskih_tsennostei/ 7. Писаренко А. Чи здатні європейські цінності об’єднати Україну / А.Писаренко // MyMedia: семь стран – одна идея, 18 марта 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mymedia.org.ua/articles/shmzhii/chi_ zdatn_vropeysk_c_nnost_ob_dnati_ ukra_nu.html 8. Шведова Н. Квоты: благо или новые проблемы? / Н. Шведова // Женщина и общество? 3 апреля 2015. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.owl.ru/win/books/policy/quota.htm
- 20. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 20 УДК 821.161.2 (477+(470+571) ПАРФЕНЮК Наталія Василівна, магістр, Україна Іванов Валерій Феліксович, доктор філологічних наук, професор, Україна Дефініція поняття «полемічна література»: аналіз українських та російських наукових досліджень У статті подано аналіз українських та російських наукових розвідок щодо тракту- вання базового поняття «полемічна література». Розглянуто наукові дискусії з питань сутності, визначальних якісних характеристик та галузей використання терміна. На основі проведеного аналізу зроблено висновок про існування декількох дефініцій поняття «полемічна література» згідно з філософським, теологічним, філологічним підходами та про відсутність уніфікованої класифікації полемічної літератури. Ключові слова: полеміка, полемічна література, полемічний твір, українська полемічна література XVI-XVIІ ст. Parfeniuk Natalia, Ivanov Valerij. «Definition of the notion «polemical literature»: analysis of Ukrainian and Russian researches» The article analyzes the Russian and Ukrainian scientific studies on the interpretation of the concept of «polemical literature». The article investigated the scientific discussion on the nature, determining the quality characteristics and use of the term. From the above analysis concluded that there are a several definitions of the concept of «polemical literature» according to philosophical, theological, philological approaches, and the lack of a uniform classification of polemical literature. Keywords: polemic, polemical literature, polemical composition, Ukrainian polemical literature of XVI-XVII centuries. Актуальність дослідження. Серед визначальних ознак української полемічної літератури є насампе- ред, те, що найвагоміший внесок полемічного письменства у філософську думку України складають його здобутки у галузі суспільно-політичної, національно-релігійної та етичної проблематики. Розвиваючи гуманістичні ідеї, письменники-полемісти захищали український народ, його права і свободи, що мало значний вплив на формування національно-релігійної свідомості, сприяло вихованню патріотичних по- чуттів. Саме полемічна писемність кінця XVI – першої половини XVII ст., незважаючи на критичну оцінку деяких дослідників за стилістичний примітивізм, повторюваність та односторонність в аргументації [7, с. 231], стала своєрідною платформою для формування національно-релігійної свідомості та вихован- ня патріотичних почуттів. Значний вплив полемічної літератури на формування національно-релігійної свідомості ставить її на одне з визначних місць в загальному процесі боротьби українського народу за національну і релігійну незалежність. Постановка проблеми. Полеміка є багатоаспектним об’єктом дослідження в історичних, літерату- рознавчих, філологічних і філософських науках, проте і донині його проблемне поле не вичерпане. Осо- бливо заслуговує на увагу трактування понять полеміки, полемічної літератури, що є менш дослідженим, але не менш актуальним у царині наукового пошуку та викликає інтерес дослідників і фахівців фунда- ментальних і гуманітарних наук. Лінгвальні аналітичні дослідження та стилістично-жанрові особливості полемічних пам’яток у філо- логічній сфері, пошук антропологічних начал на базі полемічних творів у поєднанні з українознавчим фольклором у культурологічно-філософських студіях, а також дослідження оригінальних фактів з історії України в цілому та історії розвитку Української церкви зокрема, в поглядах полемістів, зробили поле- мічну літературу одним з важливих джерел наукових досліджень. Аналіз останніх наукових досліджень та розробок. Проблеми розгляду полемічної літератури та полеміки широко висвітлюються у працях зарубіжних авторів та вітчизняних дослідників. У російській та українській науці феномени полеміки також стали досить популярним предметом уваги та досліджен- ня. Однак, більшість наукових доробків, присвячених полемічним текстам, документам, творам та ар- тефактам культури, зосереджують свою увагу на технологічних аспектах використання такого виду до- кументаційної діяльності, підкреслюють особливу функціональність такого жанру прози. Так, сучасні дослідники С. Савченко [15], С. Маслов [11], В. Перетц, П. Попов, В. Микитась наголошують на важли- вій функції полемічної літератури у пошуку духовних орієнтирів тієї доби, у відображенні тогочасних уявлень про світ і людину.
- 21. ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІКОМУНІКАЦІЇ 21 Науковці Я. Запаско, А. Зернова досліджують причини виникнення книгодрукування у Росії та Укра- їні, подають каталог стародруків, виданих в Україні; Я. Головацький подає відомості про рукописні слов’янські і руські полемічні книги; І. Огієнко та Н. Поплавська [14] – досліджують історію українського друкарства та українсько-публіцистичну прозу кінця XVI – початку XVII ст.; С. Бабич [2], Я. Бондарчук, П. Кралюк [10], І. Пасічник, Г. Охріменко [12] та Л. Квасюк [9] розглядають діяльність відомих острозь- ких діячів-просвітителів, що мали великий вплив на розвиток та зародження друкарства: Г. Смотрицько- го, І. Вишенського, М. Смотрицького. М. Ковальський, М. Мицько проаналізували діяльність Острозької слов’яно-греко-латинської академії, визначні твори видані друкарнею при навчальному закладі. Мета і завдання дослідження. Проаналізувати погляди українських та російських дослідників у гу- манітарній сфері щодо трактування та співвідношення поняття «полемічна література». Для висвітлення мети необхідним є вирішення таких завдань: 1) дослідити трактування поняття «полемічна література» згідно з філософським, теологічним, філологічним підходами; 2) охарактеризувати найпоширеніші види класифікації полемічної літератури та вказати їхні переваги і недоліки. Виклад основного матеріалу з обґрунтуванням наукових результатів, отриманих автором. Ре- формаційний та контрреформаційний рухи на Заході Європи у XVI–XVII ст., передусім у Речі Поспо литій, суттєво вплинули на українське інтелектуальне життя, починаючи з останньої чверті XVII ст. Поширення цих рухів в Україні, особливо після наступу католицької контрреформації, пов’язане з при- йняттям Берестейської церковної унії, спричинило релігійну полеміку, що охопила широкі верстви того- часного суспільства і стимулювала українських інтелектуалів до пошуків адекватної відповіді на викли- ки латинського Заходу, на розв’язання назрілих проблем релігійного життя, освіти, культури, а згодом і державотворення. Однак історіографія полемічних джерел поки що досліджена недостатньо, про що і писав Б. Флоря: «На жаль, полемічні твори до сих пір не стали предметом спеціального дослідження як пам’ятники іс- торичної думки українського і білоруського народів кінця XVI – першої половини XVII ст.» [18, с. 82]. Оскільки з кінця XIX – початку XX ст., після праць С. Голубєва, В. Завитневича, М. Трипольського, М. Сумцова, І. Франка, К. Студинського та ін., визначеній проблематиці не було присвячено жодного фундаментального дослідження, а статті про полеміку та полемічну літературу, особливо в радянські часи, мали популяризаторський, публіцистично-ідеологічний характер [2, с. 181]. Тому поза увагою ві- тчизняних та зарубіжних науковців залишалися масиви проблем і відкритих питань, до яких також на- лежить питання трактування термінів «полемічна література», «полемічний текст» та «полеміка». Періодом найактивнішого дослідження явища полемічної літератури вважаються 70-ті – 90-х роки ХІХ ст., оскільки починають видаватись окремі наукові праці з характеристикою полемічної прози, на- укові розвідки про письменників-полемістів, однак воно не мало систематичного характеру. Одним із перших науковців, хто спробував дослідити причини активізації полемічної літератури, був М. Грушевський, який у наукових розвідках «Історія України-Руси» та «Історія української літератури» [4, с. 138], з позицій документальних джерел окреслив історичні та літературні тенденції полемічної боротьби у національному відродженні українського народу, охарактеризував актуальні теологічні, по- літичні, соціальні проблеми, що піднімались у полемічних творах. Полемічна література – за визначенням М. Грушевського, – літературна боротьба православних із латино-уніатами, з одного боку, та з протестантами, з іншого, щодо проблем «віри і церкви руської» [4, с. 223]. Наведене трактування терміна полемічна література репрезентує поняття у теологічному кон- тексті: полемічну літературу слід розглядати як сукупність творів, у яких знайшли своє відображення релігійні проблеми, які хвилювали тогочасну українську спільність і щодо яких вона повинна була ви- словити свою власну позицію. Історичні обставини після Люблінської (1569) та Берестейської (1596) уній склалися так, що боротьба за збереження національної автентичності сконцентрувалася навколо ідей оборони «віри і церкви руської». Особливу увагу дослідженню полемічного письменства приділив також І. Франко, котрий пояснив та охарактеризував основні причини та умови виникнення полемічної літератури як нового явища в духо- вному житті XVI – XVII ст., надзвичайно істотного своїми наслідками як для України, так і для Польщі [19, с. 47]. Однак загалом найчастіше автори ХІХ ст. зверталися до характеристики окремих полемічних тракта- тів та постатей письменників-полемістів. Особливої уваги заслуговує науковий доробок В. Завитневича, «Палинодия Захарии Копыстенского и ее место в истории западнорусской полемики XVI и XVII вв.» [7, с. 223], у якій дослідник охарактеризував особливості полемічної традиції, що склалася на землях Речі Посполитої, а також запропонував та обґрунтував авторський поділ етапів розвитку полемічного письменства. Біографічні відомості письменників-полемістів подає М. Возняк, висвітлюючи роль представників полемічного письменства у розвитку українського народу, акцентує увагу на поділі українства на два непримиренні табори та загостренні відносин між православними та уніатами [3, с. 211]. Достатньо ґрун- товними в аспекті висвітлення діяльності полемістів-письменників були також дослідження М. Скабала-
- 22. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 22 новича та П. Яременка про Христофора Філалета – «Об Апокрисисе» Христофора Филалета» та «Укра- їнський письменник-полеміст Христофор Філалет і його «Апокрисис»; М. Трипольського про Іпатія Потія – «Униатский Митрополит Ипатий Поцей и его проповедническая деятельность»; С. Ґолубєва про діяльність та оточення Петра Могили – «Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники (Опыт исторического исследования) в 2 т.» [15, с. 162]. Дослідження літератури XVI–XVII ст. було важливою ланкою історико-літературознавчої спадщини науковця К. Студинського. На думку К. Студинського, одна із основних причин виникнення та розвитку полемічної літератури на теренах західноукраїнських земель в кінці ХVI ст. полягала у впливі реформа- ційної і пореформаційної католицько-єзуїтської діяльності. Перші твори науковця знаменували поширену на той час у Східній Галичині тенденцію щодо збору матеріалу, переказів – описів окремих художніх творів, саме тому у 1893 році він написав першу наукову працю «Огляд української літератури XVI-XVII ст.», а в 1895 році – «Пересторога. Руський пам’ятник початку XVI віка. Літературно-історична студія». Досліджуючи проблему полемічної літератури, науко- вець акцентує увагу насамперед на літературно-естетичній цінності полемічних текстів, демонструє спо- рідненість ідейних поглядів полемістів з європейським рухом Відродження і реформації. Особливістю наукової спадщини К. Студинського є ґрунтовний аналіз досліджень, присвячених як знаковим подіям національного, літературного, культурно-освітнього й суспільно-політичного життя, так і основним його представникам [19, с. 53]. Філософському аналізу полемічної літератури приділив значну увагу А. Пашук, зокрема, висвітлив філософсько-світоглядні позиції полемістів на тлі актуальних питань не лише зі сфери теологічних та релігійно-церковних справ, але й соціально-економічних та національно-релігійних утисків українсько- го народу в умовах Речі Посполитої [13, с. 148]. Характеризуючи різні погляди на причини виникнення полемічної боротьби, дослідник зазначає, що прихильники різних релігійних спрямувань і церковні, і світські – кожен по-своєму рятували батьківщину, бажаючи своєму народові добра. Звертаючись до дослідження писемних пам’яток XVI – першої половини XVII ст., П. Кралюк розгля- дає даний період як один із визначальних періодів формування національної ідеї. У монографії «Мелетій Смотрицький і українське духовно-культурне відродження кінця XVI – початку XVII ст.» автор аналізує діяльність та творчість видатного українського письменника-полеміста, вченого-філолога і церковного діяча М. Смотрицького [10]. Характеризуючи біографічні дані полеміста, його творчий шлях та місце, яке займав М. Смотрицький у конфесійній і політичній боротьбі, П. Кралюк зауважує, що проблеми, на яких загострює увагу полеміст у своїй творчості, а саме про розкол української нації, залишаються акту- альними на сьогодні. Характеристику полемічній літературі кінця XVI – першої половини XVII ст. на базі наукових до- сліджень представників Київської Духовної Академії надає Г. Охріменко [12, с. 23]. Розглядаючи осно- вні аспекти науково-предметного значення полемічної літератури та аналізуючи змістово-тематичне на- повнення релігійної полеміки, дослідниця обґрунтовує причини розподілу полеміки на тенденційну та об’єктивну. Г. Охріменко також розглядає основні морально-релігійні проблеми, що висвітлюються у православно-католицькій полеміці кінця XVI століття в умовах укладення Берестейської унії 1596 р. Згідно з трактуванням терміна українським радянським енциклопедичним словником за редакцією М. Бажана, полемічна література – це церковно-теологічна і публіцистична література, яка одержала роз- виток у XVI – XVII ст. в Україні та Білорусі та спрямована проти спроб інших конфесій поширити свій вплив на православне населення [17]. Тобто полемічною літературою можна називати лише ті церковно-теологічні і публіцистичні твори, що написані у конкретний період (а саме: XVI–XVII ст.) та на визначену тематику (захист православ’я від інших релігійних течій). Наведене трактування поняття перегукується із класичним підходом хроно- логічного визначення полемічної літератури – сукупність творів теологічно-церковного характеру кінця XVI – початку XVII ст. Українська дослідниця риторики полемічної літератури кінця XVI – початку XVII ст. Н. Поплавська зазначає, що полемічні твори виразно презентують оригінальну жанрову систему тодішнього вітчизня- ного письменства, з усією повнотою віддзеркалюють інтелектуальний рівень суспільства на зламі XVI і XVII ст., світогляд авторів і читачів [14, с. 35]. Дослідниця наголошує, що саме полемічна література перебирає на себе певною мірою функції як ораторського проповідництва, так і історичних літописів. Радянська спадщина трактує полемічну літературу як літературну творчість церковно-теологічного і художньо-публіцистичного характеру в Україні в XVI-XVII ст. [9, с. 141], яка виникла на ґрунті релігій- но-політичної боротьби і літературних суперечок, полеміки між католицько-уніатськими і православни- ми письменниками в зв’язку з агресивним наступом Ватикану та Брестською церковною унією. Таким чином, акцент на церковно-релігійному характері полемічної літератури дозволяє розглядати її як окремий жанр релігійної літератури, що має певні характеристики та особливості і повинна вивчатись з огляду не лише на теологічні догми та норми, але й враховувати соціально-політичну ситуацію, що склалась в Україні у кінці XVI – на початку XVII ст.
- 23. ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІКОМУНІКАЦІЇ 23 Особливості щодо вивчення полемічної літератури у радянський період були озвучені І. Єрьоміним: «Завдання історика: за богословсько-догматичним спором, спором про віру православних полемістів з римо-католицькими, підслухати його справжнє суспільне звучання, збагнути його об’єктивний суспіль- но-політичний сенс» [15, с. 170]. Уважалось, що богословська полеміка не може бути самоцінною як інтелектуальний феномен. У радянській історіографії не було проведено ґрунтовного дослідження та узагальнення полемічного процесу XVI-XVII ст., всі наукові доробки того часу мали здебільшого описо- вий чи популяризаторський характер. Радянський літературознавець С. Маслов доводить, що зростання інтересу до створення творів по- лемічного характеру було наслідком загострення протягом XVI ст. в Західній Європі міжконфесійних конфліктів, які сягнули і українських земель [11, с. 201]. Дослідник означив їх «культурно-національним явищем, в якому релігійні зрушення були виявом значущих, основоположних культурних, національ- но-політичних подій», а роль літератури періоду раннього українського бароко, зокрема і полемічної, зводилась саме до віддзеркалення цих подій та зрушень. Таке твердження підтверджується сучасними академічними визначеннями поняття «полемічної лі- тератури». За визначенням енциклопедії українознавства, що видана під редакцією професора В. Кубі- йовича в США, полемічна література – це літературно-публіцистична творчість церковно-релігійного і національно-політичного змісту кінця XVI – початку XVII ст., що виникла на західноукраїнських та білоруських землях в умовах віросповідної боротьби [6]. Досить поширеним трактування полемічної літератури є визначення, що полемічна література – це підбірка текстів різних авторів, у яких обговорюються проблемні питання релігійної дискусії між като- лицькою та православною церквами з метою їхнього об’єднання [5]. У наукових доробках дослідників полемічна література часто трактується лише з філологічного підходу, як літературна творчість церков- но-теологічного і художньо-публіцистичного характеру. Науковці, що послуговуються таким визначен- ням не виділяють окремі хронологічні межі полемічної прози, не акцентують значної уваги на жанровій специфіці текстів та змістовому наповненні творів. Про місце полемічної прози у структурі руської літератури другої половини XVI століття зазначає і О. Архангельський, історик та літературознавець кінця ХІХ ст. [1, с. 82]. Дослідник руської словесності зазначає, що в кінці XVI ст. література була майже виключно духовною, таким чином, полемічний твір був своєрідним синтезом текстових фрагментів із богослужебних книг, Святого Письма, творів Отців Церкви, духовної, морально-навчальної літератури та власних надбань автора, сформованих на захист певних переконань чи на спростування позицій опонентів. Одним із перших, хто зробив спробу визначити часові межі та здійснити періодизацію в полемічній літературі за її змістовим параметром був автор студій про «Палінодію Захарія Копистецького» В. З. За- витневич [7, с. 231]. Він виділив у розвитку полемічного письменства два періоди: 1) твори до серед- ини XVIІ ст., коли полемісти опрацьовували переважно історичні сюжети та 2) твори другої половини XVIІ – початку XVIІІ ст., коли перевага надавалася богословським рефлексіям. Звісно ж, запропонована періодизація основними недоліками має неретельно прописані часові межі, занадто загальний огляд характеру змісту творів і відсутність будь-яких згадок про авторство та геогра- фічний ареал створення та поширення полемічних пам’яток. Найбільш доречною є періодизація, запропонована М. Сумцовим у його нарисі «Характеристика юж- норусской литературы семнадцатаго вька» (Київ, 1885) [16, с. 12]. Таким чином, у історії південно-західної російської полемічної літератури кінця XVI – початку XVII ст. можна виділити такі два значних періоди: 1) греко-слов’янський період – охоплює час від 80-х років XVI ст. до 30-х років XVII ст. Центром наукового та полемічного руху є греко-слов’янські братські центри. Наукова освіта складалась голо- вним чином з вивчення грецької і слов’янської мови і в ґрунтовному ознайомленні з богослов’ям. Голо- вними просвітницькими центрами були Острозьке (1580), Львівське (1586), Віленське і Київське брат- ства (1588). Перевага грецької мови перед латинською, церковнослов’янською і малоросійською поряд із польською виражається у всезагальній схильності надавати полемічним творам грецьких заголовків (Апокрисис, Антиризис, Тренос, Палінодія), в складанні більшості творів на церковнослов’янській мові і в появі творів майже народних за змістом і мовою. Православні письменники кінця XVI ст. в принципі відмовлялися від прямої боротьби з латино-уні- атськими письменниками і обмежилися лише простими виправданнями православної церкви від обви- нувачень, вчені початку XVII ст. щодо своїх противників займали стійку оборонну позицію і навіть діяли з наступом. 2) другий період охоплює час від 30-х до кінця 80-х років XVII ст. Центром наукового руху стає Киє- во-Могилянський колегіум. Полемічна література характеризується перевагою в полеміці богословсько- го елементу над історичним, в розвитку штучної схоластичної проповіді, в перевазі польської мови над церковнослов’янською. Запропонована періодизація історії полемічної літератури існує і в сучасній історіографії й активно використовується сучасними дослідниками полемічного письменства періоду «раннього бароко», зокре-
- 24. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 24 ма, активно пропагується І. Шевченком в його дослідженні «Релігійна полемічна література в україн- сько-білоруських землях у XVI-XVII ст.» [19, с. 53]. Висновок. Отже, історіографія дослідження полемічної літератури і на сьогодні залишається акту- альною, та є недостатньо дослідженою у царині наукового пошуку та викликає інтерес дослідників і фа- хівців фундаментальних і гуманітарних наук. Багатогранність трактування базового поняття «полемічна література» зумовлена насамперед специфікою філософського, теологічного, філологічного підходів щодо використання та характеристики особливостей терміна. Однак, узагальнюючи аспекти зазначених підходів, можна зробити висновок, що полемічною літе- ратурою вважаються церковно-теологічні та публіцистичні твори, які набули свого розвитку у XVI – XVII ст. в Україні та Білорусі та спрямовані проти намагань інших конфесій поширити релігійні норми та догми на православне населення. Варто також додати про відсутність єдиної уніфікованої класифікації полемічної літератури, а найбільш доречною та поширеною у наукових працях є періодизація, запропонована М. Сумцовим, за якою полеміч- не письмо поділяється на два основні періоди: греко-слов’янський період, що охоплює час від 80-х років XVI ст. до 30-х років XVII ст. та період, що охоплює час від 30-х до кінця 80-х років XVII ст. Перспективи подальших досліджень полягають у розробленні методично обґрунтованого підходу щодо трактування, вивчення та аналізу полемічних текстів кін. XVI – пер. пол. XVII ст., який враховува- тиме специфіку написання твору та його інформаційно-психологічну складову. Література: 1. Архангельский А. С. Очерки из истории западнорусской литературы ХVІ–ХVІІ вв. Борьба с католичеством и западнорусская литература конца ХVІ – первой половины ХVІІ вв. [Текст] / А. С. Архангельский. – Т. І-ІІ. – М. : Университетская типография, 1888. – С.80-119. 2. Бабич С. Література полемічна українсько-білоруська [Текст] / С. Бабич // Острозька академія XVI-XVII століття: енцикл. вид. / гол. ред. кол. проф. І. Д. Пасічник. – Острог, 2008. – С. 180-183. 3. Возняк М. С. Історія української літератури [Текст]: моногр. / М. С. Возняк. – Львів: Світ, 1994. – 560 с. 4. Грушевський М. С. Культурно-національний рух на Україні в XVI – XVII віці [Текст] // М. С. Грушевський. – Духовна Україна (Збірка творів). – К, 1994. – С. 136-255. 5. Довідник з історії України. [Текст] / за ред. І. Підкови та Р. Шуста. – К.: Генеза, 1993. – С. 867. 6. Енциклопедія Українознавства [Текст] = Encyclopedia of Ukraine: слов. ч. / гол. ред. проф. В. Кубійович. – Париж; Нью-Йорк: Наукове товариство ім. Т. Шевченка, 1970. – Т.6. – С. 2005-2400. 7. Завитневич В. З. О значеніи западно-русской богословско-полемической литеруры конца XVI и начала XVII и мьсть, занимаемомь въ ней, палінодіей Захаріи Копыстенскаго [Текст] / В. З. Завитневич. – Христианское чте- ние. – 1884. – № 1-2. – С. 225-238. 8. Зема В. Є . Полеміко-догматичні збірки XVI – початку XVII ст. [Текст] / В. Є. Зема // Український істор. журнал: наук. журн. / гол. ред. В. Смолій. – 2001. – № 5. – С. 43-74. 9. Квасюк Л.В. Генеза та історико-культурні умови виникнення української полемічної літератури XVI-XVII століття// Історія релігій в Україні: Науковий щорічник 2008.- Книга ІІ.- Л.: Колос, 2008.- С.141-149 10. Кралюк П.М. Духовні пошуки Мелетія Смотрицького [Текст] : моногр. / П.М. Кралюк. – К.: Український центр духовної культури, 1997. – 192 с. – (Духовні скарби Укараїни). 11. Маслов С. І. Культурно-національне відродження на Україні в кінці XVI і першій половині XVII ст. [Текст] / С. І. Маслов // Матеріали до вивчення історії української літератури : редкол.: акад. О. І. Білецький, проф. П. М. Попов, доц. Н. Й. Жук та ін. – К.: Вид-во «Радянська школа», 1959. – Т.1. Давня українська література. Доба феодалізму до кінця XVIII ст. – С. 198-212. 12. Охріменко, Г.В. Релігійно-моральний аспект в українській полемічній літературі кінця XVI – початку XVII століття: історико-культурні передумови формування [Текст] /Г. В. Охріменко // Науковий вісник РДГУ. Історичні науки. Випуск 8. – Рівне. – 2009. – С. 21-27 13. Пашук А. Українська церква і незалежність України [Текст] : моногр. / А. Пашук; рец.: М. Кашуба, М. Бра- тасюк, І. Захара. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003. – 364 с. 14. Поплавська Н. М. Полемісти. Риторика. Переконування (Українська полемічно-публіцистична проза кінця XVI – початку XVII ст.) [Текст]: моногр. / Н. М. Поплавська; рец.: д. філол. н. М. М. Сулима, д. філол. н., проф. В. І. Шкляр, д. філол. н. проф. Б. С. Криса. – Тернопіль: ТНПУ, 2007. – 379 с. 15. Савченко С. В. Полемічна література XVI-XVII ст. в українській історіографії [Текст] / С. В. Савченко // Український історичний журнал / гол. ред. В. А. Смолій. – 2007. – № 5. – С. 158-174. 16. Сумцов Н.О. Характеристика южнорусской литературы семнадцатаго вька. [Текст] / Н. О. Сумцов. – Кіевь: Изданіе редакціи «Кіевской старины», 1885. – 18 с. 17. Український радянський енциклопедичний словник [Текст]: в 3-х томах, т. 2: Кабарда-Полюддя / гол. ред. М.П. Бажан. – К.: Головна редакція української радянської енциклопедії АН УРСР, 1967. – C. 844. 18. Флоря Б. Н. Осмысление конфликтов, вызванных Брестской унией 1596 г. верхами [Текст] / Б. Н. Флоря. – М., 1998. – С. 82. 19. Шевченко І. Релігійна полемічна література в українсько-білоруських землях у XVI-XVII ст. [Електронний ресурс] / І. Шевченко. – Режим доступу:www.URL:http://litopys.org.ua/ishevch/ishev12.htm. – С. 45-58. – Заголовок з екрану.
- 25. ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІКОМУНІКАЦІЇ 25 УДК 159.9 Kopaliani Kakhi, PhD in Psychology, Georgia Motivational Features of The Psychology of Testimony The paper deals with the different motives on which the witness’s testimony is based on during the questioning process. Every witness as an individual, has a certain attitude towards such social event, as a crime. This attitude is mostly reflected in the motivation of giving testimony. Accordingly, the fact who the witness is, what kind of life and behaviour principles he/she has, is a matter of essential importance for psychological assessment of testimony. Key words: Purpose of behavior, Motive, Testimony motive, Ways of establishing motives of giving testimony, Questioning process, Questioning conditions, Credibility of the testimony. კოპალიანი კახი, ფსიქოლოგიის დოქტორი, სოხუმის სახელმწიფო უნივერსიტეტის ასოცირებული პროფესორი, საქართველო ჩვენების ფსიქოლოგიის მოტივაციური თავისებურებები ანოტაცია ნაშრომში განხილულია, დაკითხვის პროცესში მოწმის მიერ ჩვენების მიცემის საფუძვლად მდებარე განსხვავებული მოტივები. საუბარია ჩვენების მოტივების დამდგენი ხერხების შესახებ, რითაც განისაზღვრება დასაკითხი პირის ქცევის მოტივები. დეტალურად არის აღწერილი გამომძიებლის მიერ მოწმისათვის სუბიექტურად მისაღები გარემოს შექმნისა და გამომძიებელსა და მოწმეს შორის თანამშრომლობის ტიპის ურთიერთობის ჩამოყალიბების მნიშვნელობა. ასევე ხაზგასმულია ჩვენების ჩამოყალიბების პროცესში, იმ სპეციფიკური თავისებურებების გათვალისწინების მნიშვნელობა, რომლებიც ვლინდება სამართლებრივ საქმესთან ხვადასხვაგვარ დამოკიდებულებაში მყოფ და ფსიქიკურად ერთიმეორისაგან განსხვავებულ პირებთან. საკვანძო სიტყვები ქცევის მიზანი, მოტივი, ჩვენების მოტივი, ჩვენების მოტივების დამდგენი ხერხები, დაკითხვის პროცესი, დაკითხვის პირობები, ჩვენების სანდოობა. ყოველგვარ აქტივობას განახორციელებს სრულიად გარკვეული ქცევის სუბიექტი, მოცემული ქცევის კონკრეტული მიზანდასახულებიდან გამომდინარე. შესაბამისად ყოველ ქცევას აქვს გარკვეული მიზანი, რომლის მიღწევასაც სუბიექტი გადაწყვეტილების მიღების დროს ითვალისწინებს. გადაწყვეტილება სუბიექტს გარკვეულ მოსაზრებათა ანუ მოტივთა საფუძველზე გამოაქვს. მოწმის ჩვენება ისევე, როგორც ნებისმიერი სხვა ქცევა შესაბამის მოტივაციურ საფუძველზე აღმოცენდება. მოტივი წარმოადგენს ქცევის ფსიქოლოგიურ საბუთს, ანუ სუბიექტის პასუხს საკუთარი თავისადმი დასმულ კითხვაზე, თუ რატომ უნდა იზრუნოს მან ასეთი მიზნის მიღწევაზე, რა მნიშვნელობა ანუ ღირებულება ექნება ასეთი ქცევის შედეგებს მისთვის [6]. ჩვენების მისაცემად მოწმისდაკითხვაზეგამოცხადებისმოტივისხვადასხვაშინაარსისშეიძლებაიყოს.თუმცაიშვიათია შემთხვევები,როდესაცმოწმეებიჩვენებისმისაცემად,მხოლოდიმისგამოცხადდებიანდაკითხვაზე, რომ ეს მათი მოვალეობაა, რომლის შესრულება მათ სიამოვნებასაც ანიჭებს. სინამდვილეში, როგორც ცხოვრებისეული დაკვირვება გვიჩვენებს, ადამიანთა უმრავლესობისათვის, მოწმის როლში გამოსვლის ძირითად მოტივს წარმოადგენს კანონისმიერი იძულება, შეასრულოს თავისი მოქალაქეობრივი მოვალეობა. შესაბამისად მოწმეთა უმრავლესობისათვის, ჩვენების მიცემა არის კანონის მოთხოვნებით მოტივირებული ქცევა. რაც შეეხება დაკითხვას, მისი მიზანია სრული და ობიექტური სინამდვილის გამომხატველი ჩვენების მიღება, რომლის მისაღწევად სხვადასხვა ფსიქოლოგიური ხერხები გამოიყენება, მათ შორისაა ჩვენების მოტივების დამდგენი ხერხები. ესაა კითხვების სერია, რითაც განისაზღვრება დასაკითხი პირის ქცევის მოტივები. დაკითხვის დროს, როდესაც მოწმე ჩვენებას იძლევა მისი მოტივაცია ამ პროცესში ჩვეულებრივ ვლინდება. თუმცა აღსანიშნავია ისიც, რომ ხშირადაა ისეთი შემთხვევები, როდესაც «გულწრფელი« ჩვენების მიღმა იმალება მოწმის მიერ მოფიქრებული პოზიცია, რომლის მიზანია გამომძიებლის შეცდომაში შეყვანა [3]. მოწმის ჩვენების შესწავლისას არსებითი ყურადღება დაეთმო კითხვების დასმის და ინტერვიუს ჩატარების კავშირს მოწმის მიერ ფაქტების აღდგენის სისწორესა და სისრულესთან. მოწმეთა ინტერვიუირების თავისებურებანი (ინტერვიუს აგების წესი, შეკითხვების ტიპი – შეცდომაში
- 26. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 26 შემყვანი კითხვები, განმეორებითი კითხვები და სხვა) განაპირობებს იმას, თუ რამდენად ზუსტ და ამომწურავ ინფორმაციას იძლევიან ისინი მომხდარის შესახებ [4]. ძალიან ეფექტური გამოდგა მეთოდები, რომელთა მეშვეობითაც ხდება მოწმის მიერ მოცემული სწორი პასუხების რაოდენობის გაზრდა და მცდარი პასუხების მინიმუმზე დაყვანა. ასევე საკმაოდ პოპულარულია ე.წ. «კოგნიტური ინტერვიუს« მეთოდი [8], რომელიც ფიშერმა და მისმა თანაავტორებმა კოგნიტური ფსიქოლოგიის ძირითად პრინციპებზე დაყრდნობით შეიმუშავეს, სადაც ძირითადი ელემენტია კონტექსტის აღდგენა. «კოგნიტური ინტერვიუ« დაახლოებით 25- 30%-ით უფრო ზუსტ ინფორმაციას იძლევა, ვიდრე სტანდარტული ინტერვიუ [7]. როგორც ზემოთ აღვნიშნეთ მოწმეთა უმრავლესობისათვის, ჩვენების მიცემა არის კანონის მოთხოვნებით მოტივირებული ქცევა. დაახლოებით ასეთ მოტივაციურ ფონზე იწყება გამომძიებლისა და მოწმის ურთიერთობა. ამ თვალსაზრისით, გამომძიებლის უპირველეს ამოცანას დაკითხვის ისეთი სიტუაციის შექმნა შეადგენს, რომელიც მოწმისათვის ჩვენების მიცემის ქცევას სუბიექტურად უფრო მისაღებს გახდის და უზრუნველყოფს ურთიერთობის ისეთი ფორმის დამყარებას, როგორიც თანამშრომლობაა. პირობები, რომელიც დაკითხვაზე უნდა შექმნას გამომძიებელმა დასაკითხი პირისათვის, კარგად არის აღწერილი ი. ამინოვის მიერ. ამ ავტორის თანახმად გამომძიებლის ქცევის მიმართ წაყენებული მოთხოვნები ასეთია. სახელდობრ, მან უნდა: • მოქნილად გაითვალიოსწინოს დასაკითხის პიროვნული თავისებურებები, მოიქცეს კორექტულად, მაღალ კულტურულ დონეზე; • განჭვრიტოს დასაკითხის აქტუალიზებული მოთხოვნები, გაითვალისწინოს მისი ფსიქიკური მდგომერეობა; • არ გამოამჟღავნოს ისეთი რამ, რამაც შეიძლება გამოიწვიოს დასაკითხის მკვეთრად უარყოფითი დამოკიდებულება გამომძიებლის მიმართ; • პირველ პლანზე წამოსწიოს ის გარემოება, რითაც დაინტერესებულია დასაკითხი პირი; • დაეყრდნოს დასაკითხი პირის დადებით პიროვნულ თვისებებს, განსაკუთრებით იმას, რასაც დიდად აფასებს თავად დასაკითხი; • იცოდეს და გამოიყენოს დასაკითხის ბიოგრაფიიდან მეტად არსებითი ეპიზოდები; • გადალახოს საკუთარი უარყოფითი დამოკიდებულება დასაკითხის მიმართ, არ დაუშვას მის მიმართ გულგრილი მოპყრობა; • ყურადღებით მოექცეს ყველა ჩვენებას, მიუხედავად მათი სიმართლისა, თავი შეიკავოს ექსპრესიული გამოვლენებისგან (აღტაცება, სიხარული, გამოხატულმა ჟესტებმა, მიმიკამ შეიძლება გამოიწვიოს შთაგონებითი ზემოქმედება ან დასაკითხ პირს მიაწოდოს გარკვეული ინფორმაცია) [1]. პირველ რიგში, დაკითხვის პროცესში მოწმესა და გამომძიებელს შორის საჭიროა მოიხსნას ყოველგვარი უნდობლობა და განიმუხტოს ემოციური დაძაბულობა, რომელიც, როგორც ითქვა, მოწმისათვის სრულიად ბუნებრივ განცდას წარმოადგენს, ასევე ბუნებრივია შეცდომები და ლოგიკურიწინააღმდეგობებიმოწმისმონათხრობში.ასეთიბუნდოვანისაკითხებითანდათანობით უნდა გაირკვეს. მოწმეს დახმარება უნდა გავუწიოთ მოვლენათა სწორად აღდგენაში და ყოველმხრივ ვაგრძნობინოთ, რომ მისგანაც დახმარებას მოველით, რასაც ძალიან ვაფასებთ. წინააღმდეგ შემთხვევაში, მოწმე უფრო მეტად ჩაიკეტება თავის თავში და გვეტყვის მხოლოდ იმდენს, რამდენსაც სიტუაციურად ჩათვლის საჭიროდ. ხოლო, თუ იგი ხედავს, რომ ჩვენ მას არ ვენდობით, სწორ ინფორმაციაშიც ეჭვი შეგვაქვს და მის პიროვნებას სათანადო პატივისცემით არ ვეპყრობით, თანამშრომლობის ნაცვლად, შესაძლოა დაპირისპირების (კონფლიქტის) ტიპის ურთიერთობა მივიღოთ. მოწმესთან გულითად დამოკიდებულებასთან ერთად, გამომძიებელი სიმპათიას უნდა იწვევდეს თავისი კომპეტენტურობით, საუბრის ძალდაუტანებელი მანერით, წესრიგიანობით და თვით გარეგნობის მთელი რიგი პარამეტრებით. რაც მთავარია, მოწმე უნდა გრძნობდეს, რომ მას აღიქვამენ, როგორც თავისთავადი ღირებულების მქონე პიროვნებას. მეორე მხრივ, გულითადობისა და თანასწორი ურთიერთობისაკენ მისწრაფება არ უნდა გადაიზარდოს ყალბ ფამილარობაში და პირმოთნეობაში. ჩვენების მიცემის მოტივაცია მნიშვნელოვნად ძლიერდება მაშინ, როდესაც, მოწმე ხვდება, რომ გამომძიებელი პროფესიონალურადაა დაინტერესებული მხოლოდ ჭეშმარიტების დადგენით და ნამდვილად ღირს ამ საქმეში მისთვის დახმარების გაწევა. არის შემთხვევები, როდესაც მოწმე ყოყმანობს, ვერ გადაუწყვეტია თქვას თუ არა ყველაფერი, რაც იცის, ვერ რისკავს პასუხისმგებლობის თავის თავზე აღებას. ასეთ შემთხვევაში გამომძიებელმა მოწმეს უნდა გაუწიოს ფსიქოლოგიური დახმარება და გამონახოს ისეთი გზა, რომლითაც მოწმეს წაახალისებს ამომწურავი ინფორმაციის მიწოდებაში. გარკვეულ პირობებში შეიძლება მივმართოთ მოწმეზე ფსიქოლოგიური ზემოქმედების ისეთ საშუალებებსაც, რომლებიც კანონითაა დაშვებული, მაგრამ დიდი სიფრთხილეა საჭირო, რომ ფსიქოლოგიური დახმარება თუ ზემოქმედება არ გადაიზარდოს კანონით აკრძალულ, ფსიქოლოგიურ ზეწოლაში. კანონი კრძალავს ჩვენების გამოძალვას ისეთი ფსიქოლოგიური ძალადობით, როგორიცაა მუქარა, შანტაჟი,
- 27. ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІКОМУНІКАЦІЇ 27 მოტყუება, უსაფუძვლო დაპირებანი, სარგებლობა პიროვნების უცოდინრობით, ემოციური გაუწონასწორებლობით და სხვა ფსიქიკური ნაკლოვანებით. კონკრეტულიდასაკითხიპირისსუბიექტურიდამოკიდებულებაიმკონკრეტულსამართლებრივ საქმესთან, რომლის შესახებაც ჩვენებას იძლევა, უმეტესწილად გარეგნულადაც გამოიხატება შესაბამის ემოციებთან დაკავშირებული ფსიქო-სომატური რეაქციების სახით (არტერიული წნევის მომატება, გაწითლება ან გაფითრება, ცახცახი, ხმის ტემბრის შეცვლა და სხვა). ასეთი რეაქციების «დაჭერაც«, მნიშვნელოვან ინფორმაციას მოგვცემს დასაკითხი პირისა და საქმის ზოგიერთ გარემოებათა შესახებ [2]. აღსანიშნავია ის ფაქტი, რომ ძალზე დიდი ხანია, რაც კრიმინოლოგიურ პრობლემებზემომუშავემეცნიერებითავსიმტვრევენისეთმეთოდთასისტემისშექმნაზე,რომელიც შეგვაძლებინებს დაკითხვის პროცესში სუბიექტის ფარული განცდების გამოცნობას. ამისათვის ფართოდ იყენებენ სპეციალურ აპარატს, პოლიგრაფს ანუ «სიცრუის დეტექტორს«. გამოსაკვლევ პირს, სხეულის სათანადო უბნებზე მიამაგრებენ ელექტროდებს გარკვეულ სომატურ რეაქციათა (გულისცემის რიტმი, სუნთქვა, არტერიული წნევა, კანის ელექტროგამტარობა) გასაზომად და პოლიქრაფი იწერს მათ მონაცემებს. ამ პარამეტრთა საწყისი მდგომარეობის დადგენის შემდეგ ცდისპირს აძლევენ ისეთ კითხვებს, რომლებიც ნეიტრალურია შემთხვევითი პიროვნებისათვის და გარკვეული სუბიექტური მნიშვნელობის მქონეა სამქმესთან დაკავშირებული პირისათვის. ამ უკანასკნელის შინაგანი მღელვარება (თუ იგი რაიმეს მალავს ან ცრუობს) აისახება პოლიგრაფზე. როგორც წესი, ამ მეთოდსაც ყავს მომხრეები და მოწინააღმდეგეები. მისი კრიტიკოსების ნამდვილად ანგარიშგასაწევ არგუმენტს წარმოადგენს ის გარემოება, რომ დაკითხვის სიტუაციაში მოხვედრილი შემთხვევითი ადამიანიც უმეტესწილად საკმაოდ მძაფრ ემოციურ მღელვარებას განიცდის და ისეთ ფსიქოსომატურ რეაქციებს ავლენს, რომელბსაც პოლიგრაფი სიცრუის მაჩვევენბლად აფიქსირებს. მეორეს მხრივ, გამოცდილი დამნაშავეები, ნებისყოფის ძალით, ახერხებენ საკუთარი ფსიქიკური განცდების და შესაბამისი ფიზიოლოგიური პროცესების ისეთ კონტროლს, რომ პოლიგრაფიც უძლურია რაიმე მნიშვნელოვანი ცვლილება დააფიქსიროს. თავად პოლიგრაფისტების აზრით, მათი მეთოდი სანდოა 90%-ით, ამავე მეთოდის დასაცავად მიუთითებენ იმ გარემოებაზეც, რომ ზოგიერთ დამნაშავესა და ცრუ მოწმეს თავად აპარატურის გამოცდის სიტუაცია აიძულებს ილაპარაკოს სიმართლე, რადგან ბრმადაა დარწმუნებული პოლიგრაფის უსაზღვრო შესაძლებლობებში. მოკლედ, ასეა თუ ისე, უნდა გახსოვდეს, რომ დაკითხვის მსვლელობისას, გამომძიებლის ყველა მოქმედება, განსაკუთრებით კი ისეთი რეაქციები, რომლებიც მიწოდებულ ცნობებთან მის ემოციურ დამოკიდებულაბას გამოხატავს, ძლიერ ზემოქმედებას ახდენს მოწმეზე. სოციალური ფსიქოლოგიიდანცნობილია,რომკითხვა-პასუხისპირობებში,ადამიანთაუმრავლესობაამჟღავნებს მიდრეკილებას, თანამოსაუბრეში დადებითი ემოციების გამომწვევი პასუხების გამრავლებასა და უარყოფითი ემოციების გამომწვევი პასუხების შემცირებისაკენ [5]. ეს ფსიქოლოგიური კანონზომიერება, თუ იგი თავიდანვე არ იქნა გათვალისწინებული და გამორიცხული, ჩვეულებრივად ამოქმედდება გამომძიებლისა და მოწმის ურთიერთობის პროცესშიც ორივე მხარისათვისშეუმჩნევლად,რისშედეგსაცწარმოადგენსის,რომხშირადგამომძიებელიღებულობს არა ობიექტურ, არამედ საკუთარი ვარაუდების დამადასტურებელ ცნობებს. ყოველ მოწმეს, როგორც პიროვნებას, სრულიად გარკვეული დამოკიდებულება აქვს ისეთი სოციალური მოვლენის მიმართ, როგორიც დანაშაულია. ეს დამოკიდებულება, ყველაზე ძლიერად, ჩვენების მიცემის მოტივაციაში აისახება. შესაბამისად იმის გათვალისწინებას, თუ ვინაა მოწმე, როგორია ამ პიროვნების ცხოვრებისა და ქცევის ძირითადი პრინციპები, არსებითი მნიშვნელობა აქვს ჩვენების ფსიქოლოგიური შეფასებისათვის. ამგვარად ჩვენების ჩამოყალიბების პროცესის ზოგადი დახასითებისას, მნიშვნელოვნია იმ სპეციფიკურითავისებურებებისგათვალისწინება,რომლებიცვლინდებასამართლებრივსაქმესთან ხვადასხვაგვარ დამოკიდებულებაში მყოფ და ფსიქიკურად ერთიმეორისაგან განსხვავებულ პირებთან. ის ზოგადი კანონზომიერებები კი, რომლებიც ზემოთ დავახასიათედ ვფიქრობთ აუცილებლად უნდა იქნეს გათვალისწინებული დაკითხვის ჩატარების პროცესში. ლიტერატურა: 1. ამინოვი ი. იურიდიული ფსიქოლოგია. თბილისი 2014. გვ. 225-226. 2. მაღრაძე მ. ჩვენების ჩამოყალიბების პროცესი. ქუთაისი 2000. 3. მერაბიშვილი გ. ზოგადი და იურიდიული ფსიქოლოგია. თბილისი 1998 გვ. 184-185. 4. ნადარეიშვილი ვ. ჩხეიძე თ. სამართალი და ფსიქოლოგია. დიმიტრი უზნაძის სახელობის ფსიქოლოგიის ინსტიტუტი. საქართველოს ფსიქოლოგიის მაცნე. თბილისი 2008, # 1. გვ. 150-153. 5. ნადირაშვილი შ. პიროვნების სოციალური ფსიქოლოგია. თბილისი 1975. 6. უზნაძე დ. ზოგადი ფსიქოლოგია. ტ. III-IV თბილისი 1998. 7. Gudjonsson G.& Clark N. K. Suggestibility in police interrogation:Asocial psychological model. Social Behaviour, 1, 1986, 83-104. 8. Friedman L. M.. The law and society movement. Stanford Law Review, 1986, 38. 763-780.
- 28. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 28 УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ УДК 35:002.5+002.8 Руденко Ольга Мстиславівна, доктор наук із державного управління, доцент, Україна Суспільна стабільність в контексті проблем державного управління У статті визначено ключові проблеми державного управління з точки зору до- сягнення суспільної стабільності на науково-теоретичному рівні. Охарактеризо- вано проблемне поле державного управління з точки зору забезпечення суспільної стабільності, сформовано «проблем-фактори» суспільної стабільності та надано їхні сутнісні характеристики, запропоновано і розкрито базові принципи та підходи розробки ефективної моделі державного управління з урахуванням внутрішніх та зовнішніх впливів. Ключові слова: державне управління, цілі та завдання державного управління, суспільна стабільність, моде- лі забезпечення суспільної стабільності. Rudenko Olga. General stability in the context of public administration The article defines the key problems of public аdministration in terms of achieving social stability in the scientific and theoretical level. Characterized problematic field of public administration in terms of social stability, formed a «problem-factors» social stability, and given their intrinsic characteristics, proposed and solved the basic principles and approaches to develop an effective model of state public аdministration based on internal and external influences. Key words: public administration, goals and objectives of public administration, social stability, ensure social stability model. Актуальність дослідження. Державне управління є самостійною науковою галуззю, яка сформу- валася на перетині різних суспільно-гуманітарних наук (філософія, політологія, соціологія, конфлікто- логія тощо), що обумовлює необхідність застосування до вирішення проблем державного управління відповідного наукового підходу. В цьому контексті найважливішим для вирішення проблем державного управління виявляється поняття мети та завдань управління, що обумовлені об’єктивними тенденціями суспільного розвитку. Аналіз наукових досліджень і розробок. В основу роботи покладено ґрунтовні наукові досліджен- ня з теорії та методології державного управління В.Бакуменка, Ю.Кальниша, Н.Нижник, І.Розпутенка, Ю.Сурміна, В.Тертичка, Г.Щєдровіцкого та інших учених. Міждисциплінарний характер державного управління та складність досліджуваного об’єкта зумовили необхідність звернення до теоретико-мето- дологічних розробок суспільствознавчих наук – соціальної філософії (В.Андрущенко, П.Дж.Бьюкенен, О.Валевський, Л.Губерський, В.Князєв, В.Козаков, А.Колодій, В.Кремень, М.Михальченко, М.Мокляк, Б.Парахонський, В.Скуратівський); політології (О.Галкін, О.Кіндратець, О.Крупська, Ю.Левада, Ю.Павленко, О.Павлова, А.Соловйов, С.Телешун, О.Шабров, Л.Шкляр); економічної теорії (В.Бодров, Г.Гамідов,В.Геєць,Р.Грінберг,С.Демченко,Т.Ісмаілов,В.Микитенко,В.Найдьонов,І.Поспєлов,В.Реше- тило, І.Розпутенко, Й.Шумпетер); синергетики (Л.Бєвзєнко, Р.Євстігнєєв, Л.Євстігнєєва, М.Єльчанінов, С.Єрохін, Є.Князєва, С.Курдюмов, Г.Малинецький, А.Назаретян, І.Пригожильної, І.Стенгерс, Г.Хакен, І.Черленяк). Мета дослідження полягає у визначенні ключових проблем державного управління з точки зору до- сягнення суспільної стабільності на науково-теоретичному рівні. Відповідно, завданнями дослідження буде: визначити проблемне поле державного управління з точки зору забезпечення суспільної стабіль- ності, сформувати «проблем-фактори» суспільної стабільності та надати їхні сутнісні характеристики, запропонувати і розкрити базові принципи та підходи розробки ефективної моделі державного управлін- ня з урахуванням внутрішніх та зовнішніх впливів. Класично в системі державного управління виділяються коротко- та довготермінові цілі. При цьому довготермінові цілі переважно є глобальними, розрахованими на далеку перспективу, спрямованими на забезпечення довгоочікуваного та довготривалого ефекту, а короткотермінові цілі є більш конкрети-
- 29. УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ 29 зованими,переважно вузькогалузевими (економічні цілі), спрямованими на підвищення якості життя (соціальні цілі), вирішення однієї незначної в глобальному розумінні проблеми. Досягнення коротко- термінових цілей повинно бути скоординовано таким чином, щоб створювати сприятливі умови для досягнення довготермінових цілей. З точки зору забезпечення суспільної стабільності можуть бути виділені наступні цілі державного управління: суспільно-політичні (стратегія розвитку суспільства), політико-правові (формування пра- вової системи управління), економічні (підтримка певної системи економічних відносин), соціальні (забезпечення гідного рівня життя), духовні (формування культурного простору), соціально-ціннісні (формування системи норм суспільного життя), гуманітарні (формування інтелектуального капіталу суспільства), інформаційні (ефективна взаємодія суб’єкт-об’єктних відносин) тощо. Причому важливо вказати, що формування цілей державного управління має враховувати низку негативних факторів, що впливають на ефективність цілепокладання: суб’єктивна складова модернізації системи управління, не- врахування стратегічних пріоритетів суспільного розвитку, неспівпадіння цілей суб’єктів управління; неврахування національної складової, менталітету в процесах розвитку держави й суспільства; перева- жання ситуаційного підходу до вирішення проблем; формулювання одночасно значної кількості різних цілей, подекуди суперечливих за змістом; низьке ресурсне забезпечення, невідповідність цілей ресурсам; слабка система стратегічного планування; непрозора система контролю, закрита система управління та прийняття рішень. Досягнення поставлених цілей та зменшення впливу негативних факторів обумовлює необхідність вирішення державним управлінням низки важливих проблем, спрямованих на забезпечення суспільної стабільності. До цих проблем належать: трансформація сучасної моделі державного управління, впро- вадження принципу достатньої різноманітності, забезпечення необхідного рівня еволюції системи, фор- мування ефективної державної політики, механізмів реалізації її основних принципів та пріоритетів, розробка адекватних методів, механізмів та технологій державного управління у сфері суспільного роз- витку, вироблення стратегії стабільного розвитку суспільства та держави, розроблення нових наукових підходів у державному управлінні тощо. Визначення факторів стабілізації суспільного розвитку, що проявляються в характеристиках певних процесів державотворення, впливає на формування стабільності / нестабільності, трансформуючись під впливом суспільних змін. Враховуючи складну структуру системи специфічних факторів суспільної ста- більності, їх необхідно розглядати через змістове поле (за сферою проблематизації), що виникає на рівні державотворення, тобто сформувати так звані «проблем-фактори». За таким підходом одним з головним факторів їхнього вирішення, а отже, й забезпечення суспільної стабільності, є формування стабільної системи державного управління, що, у свою чергу, потребує ви- рішення проблем, які виникають в самій системі державного управління: криза компетентності, еволю- ційний зсув системи державного управління, модель державного управління, ефективна організаційна структура державного управління, забезпечення належного рівня різноманіття, стабільність системи державного управління тощо. Криза компетентності, що неминуче виникає в умовах глобалізаційних змін, призводить до необхід- ності модернізації системи державного управління, яка була б цілковито спрямованою на результат та ефективність; інституційних перетворень; інформаційної політики, яка повинна орієнтуватися на визна- чення тих інновацій, що необхідні для прийняття перш за все стратегічно важливих рішень, формування інформаційної безпеки під час вироблення масштабних технологічних рішень; ресурсного забезпечення, що передбачає моніторинг усіх видів наявних ресурсів та їх розумний розподіл для виконання стратегіч- но важливих державних функцій. Обов’язковим при цьому є стратегічне передбачення та прогнозування, наявність прогностичної інформації щодо можливих загроз та криз для своєчасного наукового аналізу й вироблення альтернативних варіантів розвитку та прийняття ефективних рішень. Еволюційний зсув системи державного управління означає модифікацію функціонування системи та виникнення її в новій якості, тобто здійснення структурно-функціональних змін, що пов’язані з виник- ненням нових структур та елементів, перерозподілом функцій існуючих структур та переглядом системи взаємодії елементів системи державного управління. В аспекті забезпечення суспільної стабільності ви- рішення цієї проблеми пов’язане з можливістю здійснення переходу від одного сценарію розвитку сис- теми державного управління до іншого, що характеризується впливом перебудови суспільних відносин, інноваційністю та інтегративністю, підвищенням динаміки суспільного розвитку тощо. В умовах транзитивного суспільства особливо посилюється значення правильно обраної моделі управління. Основою державного управління повинно стати консенсусне (забезпечення стійкого роз- витку всіх підсистем суспільства на основі загальної для всіх суб’єктів соціального управління систе- ми цінностей зі збереженням рівня достатнього різноманіття), рефлексивне (вплив на систему цілей, цінностей та норм на основі побудови структури управлінської діяльності та створення адекватного їй об’єкта, що передбачає рефлексію системоутворюючих механізмів управлінського процесу) та синерге- тичне (ефективне поєднання механізмів самоорганізації системи та механізмів державного управління
- 30. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 30 забезпеченням суспільної стабільності, що сприяє інтелектуальній та інноваційній самоорганізації сус- пільства) управління. Фактично державне управління набуває характеру спрямовуючого, тобто здійснює підтримку ефективних напрямів розвитку та спрямовує свої зусилля на запобігання нестабільності та криз. Управління виступає не способом досягнення певної мети, а визначає механізми реалізації напря- мів, що забезпечують обраний сценарій розвитку суспільства шляхом нейтралізації порушення стійкості і, таким чином, представляє спосіб спрямування процесів самоорганізації в бажане русло розвитку. Формування та розвиток ефективної організаційної структури державного управління забезпечує на- лежні умови для прийняття життєво важливих для держави управлінських рішень та можливості їх ре- алізації. Важливим при цьому є недопущення розвитку управлінського хаосу, тобто кризи політичної системи, суб’єктивізму управління, невідповідності цілей і завдань реальним проблемам, кадрового не- професіоналізму, що призводить до неконтрольованості суспільного розвитку (відсутність геополітич- них амбіцій, антиглобалізм, нівелювання національного суверенітету). Керуюча система повинна мати більший рівень різноманіття, ніж керована, в іншому випадку це при- зводить до деградації та знищення системи управління. Будь-які реформістські системні зміни призво- дять до ускладнення структури суспільства, а отже, й до підвищення рівня його різноманіття. За умови, якщо система управління та її основні механізми лишаються без змін, виникає диспропорція між цілями, що визначаються системою державного управління, та цілями, що відображають об’єктивні тенденції суспільного розвитку. Стабільність системи державного управління визначається її раціональністю та гнучкістю, тобто адекватною реакцією на суспільні зміни, що передбачає еволюційний динамічний розвиток суспільства. В системі можна виділити декілька типів стабільності, зважаючи на траєкторію його розвитку та етапи життєвого циклу суспільної системи: стабільність зростання (стабілізація), стабільність стану (гармонія), критична стабільність (застій), стабільність спаду (криза). Відповідно, головна мета державного управ- ління забезпечення суспільної стабільності повинна корегуватися з урахуванням особливостей кожного із зазначених етапів стабільності. Безпосередньо проблеми забезпечення суспільної стабільності в державному управлінні пов’язані з недосконалістю та нерозробленістю важливих базових науково-практичних принципів. Так, принцип передбачення на основі випереджаючих уявлень є одним з основних для наукового прогнозування май- бутнього розвитку, що дає можливість визначати альтернативні варіанти модернізації системи управлін- ня з урахуванням глобалізаційних викликів та моделювати розвиток суспільства з урахуванням іннова- ційного потенціалу. Головними завданнями державного управління забезпеченням стабільності в цьому контексті повинні стати: моделювання розвитку об’єкта управління, прогнозування усіх імовірних на- слідків, оцінка можливих ризиків прийняття державних рішень, у тому числі стратегічних, моніторинг інновацій, управління змінами тощо. Таким чином, можемо говорити, що передбачення, яке формується на основі випереджаючих уявлень, є основою стратегічного державного управління, спрямованого на досягнення ефективності управлінської системи та стабілізацію суспільного розвитку шляхом вибору оптимальної стратегії розвитку держави. Фактично випередження стає одним з основних механізмів забезпечення суспільної стабільності, що надає системі динаміки, спрямовуючи її на новий шлях роз- витку. Важливим завданням держави при цьому є формування інноваційних механізмів забезпечення суспільної стабільності. Основною формою реалізації на практиці випереджаючих уявлень є державна інформаційна політика, яка визначає глобальні цілі держави та конкретні завдання системи державного управління, механізми та технології їхнього досягнення та аналізує наявні ресурси, залежно від чого мо- делюється той або інший сценарій розвитку. Основою розробки моделі державного управління забезпеченням суспільної стабільності виявляється синергетичний підхід. При цьому варто погодитися з думкою, що суб’єкти державного управління засто- совують один з трьох принципів: управління суспільством на основі технології досягнення важливої для всього суспільства мети, що відкрито пропагується (політичної, соціальної, економічної, духовної, наці- ональної, релігійної тощо); управління суспільством на основі технології протидії чи боротьби з певним образом противника або ворога, коли суспільство консолідується для боротьби; управління суспільством на основі змішаної технології. В цьому контексті застосування принципів синергетики в державному управлінні дозволяє передба- чати та досліджувати будь-які системні зміни, що відбуваються в суспільстві, особливо в період нестій- ких станів та криз, із метою запобігання дезорганізації та хаосу й забезпечення стабільності суспільства в геополітичному просторі шляхом застосування управлінських механізмів. Методологія синергетики також дозволяє моделювати організаційно-функціональні й структурні зміни системи та альтернатив- ні варіанти її повернення до стабільного стану за різного ступеня зовнішніх впливів. У глобальному масштабі це дає змогу визначити режим соціальної самоорганізації, генеруючи нову інституційну макро- структуру, спроможну забезпечити найбільш високий рівень розвитку. Синергетика дозволяє забезпечити й розробку нової методології розуміння шляхів еволюції системи, причини еволюційних криз, загрози катастроф, надійності соціальних прогнозів і принципових меж пе-
- 31. УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ 31 редбачуваностів економіці, політиці, культурі. Синергетика показує, якими методами можна керувати складністю поведінки системи, визначаючи параметри порядку складної системи, досліджуючи сталі стадії поведінки складних дисипативних систем; будувати варіанти розвитку системи тощо. Отже, си- нергетичний підхід в державному управлінні дозволяє розуміти спосіб узгодження різних шляхів вирі- шення проблеми, забезпечуючи певний порядок в рамках структурної та функціональної самоорганізації задля запобігання негативним тенденціям розвитку суспільства і держави. Так, відповідно до положень синергетики, з одного боку, системна криза свідчить, що вичерпані ресурси колишніх джерел розвитку відповідної системи і руйнівні процеси переважають, а з іншого, дезорганізація створює нові можливості для нової організації, інтенсивного включення процесу само- організації. Виникнення в Україні умов переходу від критичного до нормального режиму управління актуалізувало необхідність визначення довгострокових перспектив держави, постановку обґрунтованих цілей її розвитку, пошук нових загальнонаціональних ідей, навколо яких має згуртуватися суспільство [1]. Фактично йдеться про формування стратегій стабільного розвитку суспільства та держави. В остан- ньому випадку важливо розуміти, що реалізація стратегічних орієнтирів в аспекті забезпечення суспіль- ної стабільності ґрунтується на виборі певної моделі взаємовідносин між державою і суспільством з урахуванням наявної парадигми державного управління, її відповідності умовам суспільного розвитку за конкретних хронологічних рамок, що дає змогу визначити ту парадигму, яка найбільше відповідає стратегії забезпечення суспільної стабільності в перспективі. З іншого боку, визначаючи стратегію розвитку суспільства, держава бере на себе зобов’язання ви- робити державні документи відповідного спрямування, де будуть визначені найбільш важливі страте- гічні пріоритети внутрішньої і зовнішньої політики, визначені та чітко розподілені функції управління й контролю між державою та громадянським суспільством. Причому одним із головних шляхів забез- печення суспільної стабільності є стабілізація основних сфері суспільного життя. Так, для суспільних систем стабільність виражається в упорядкованих процесах в економіці, соці- альному житті, політиці, культурі, яким, з одного боку, притаманні суперечливість та конфліктність, а з іншого, вони регулюються сукупністю інститутів і відносин, перебуваючи у стані соціального поряд- ку, що забезпечує поступальний розвиток всієї суспільної системи. Відтак, для запобігання подальшій деморалізації українського суспільства й оздоровлення моральної атмосфери країни необхідно вжити комплекс заходів як конструктивного, так і заборонно-обмежувального характеру. Політична нестабільність держави гальмує життєво важливі зрушення в економіці, ускладнює про- цеси динамічного розвитку суспільства. В найбільш загальному плані політична стабільність є однією з найважливіших умов зміцнення позицій держави у світі. Власне, головним стабілізаційним чинником політичного рівня управління повинна виступати політика, яка здійснюється громадянами й для грома- дян на принципах демократичного та правового діалогу, оскільки політична стабільність забезпечує ста- більність соціально-економічної сфери, зниження соціальної напруги, запобігає розвитку деструктивних соціальних конфліктів. Враховуючи винятково важливу роль політичної стабільності в процесі забезпечення суспільної ста- більності, механізми її досягнення повинні спиратися на систему загальнодержавних цінностей, держав- ницьку ідеологію, громадянське суспільство та довіру з боку громадськості, оскільки нестабільність по- літичного рівня призводить до неспроможності влади контролювати й підтримувати на належному рівні економічні показники розвитку держави, передбачати можливі спади в економіці та прогнозувати шляхи подолання економічних негараздів. Основними показниками передбачуваного економічного спаду буде порушення сталості основних макро- та мікроекономічних показників. В основі забезпечення соціально-економічної стабільності роль державного управління розкрива- ється на декількох рівнях [2]: глобалізація управлінської діяльності (розширення й поглиблення між- народних зв’язків у сфері інвестицій, виробництва, постачання та збуту, фінансів, науково-технічно- го прогресу, освіти, що призведе до всеохоплюючих глобальних масштабів вітчизняної економіки на світовій арені), лібералізація вітчизняної економіки та міжнародної економічної діяльності (усунення перешкод на шляху міжнародного руху товарів і послуг, об’єктів інтелектуальної діяльності й капіталу), регіоналізація економіки (формування міждержавних об’єднань, що передбачає створення привабливих умов для розвитку економічних зв’язків), інформатизація економіки (максимально широке використан- ня комп’ютерних систем, телекомунікацій в сучасній економіці, науці, освіті, культурі) тощо. Одним з найбільш суттєвих викликів для сучасної української економіки є посилення глобальної конкуренції, яка охоплює як традиційні ринки, так і залучає до цього процесу системи національного управління, інноваційного розвитку тощо. Ця проблема підсилюється впливом динаміки технологічних змін, яка без- посередньо пов’язана з інноваційним розвитком, станом розвитку людського капіталу, що розуміється в якості основного фактора економічного розвитку, зменшенням ефективності ресурсного забезпечення, що представляє внутрішній виклик економічному розвитку, має наслідком поширення системної кризи у сфері економіки. Це потребує вироблення та впровадження в практику державного управління відповід- них механізмів забезпечення суспільної стабільності.
- 32. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 32 Вироблення та застосування ефективних механізмів управління з урахуванням внутрішніх та зовніш- ніх впливів є метою системи державного управління. Найважливішим завданням на виконання цієї мети є знаходження оптимального балансу між відкритістю (надто відкрита система призводить до руйнуван- ня під дією зовнішніх впливів) та закритістю (максимальний рівень призводить до застою та деградації) системи, тобто підтримка такого ступеня відкритості, який сприяє стабільності та розвитку суспільної системи. Розвиток механізмів самоорганізації для системи державного управління означає підтримку розвитку громадянського суспільства відповідно до критеріїв суспільних інтересів, що проявляється в двох завданнях: створення належних умов для виникнення, формування та розвитку нових організа- ційних форм, а також передбачення та запобігання зростанню небезпечних для суспільства форм [3]. Фактично, збереження стабільності системи та самоорганізації, спрямованої на розвиток системи, перед- бачає поєднання механізмів державного управління в єдиний комплекс. Реформування суспільства досить часто не відповідає критеріям суспільної стабільності й, відповідно, виводить систему зі стану рівноваги замість підтримання її сталості. Важливою проблемою в цьому ас- пекті є створення інноваційних методик визначення стану розвитку суспільства та імовірних шляхів його стабілізації з урахуванням відповідності запропонованих напрямів критеріям стабільності суспільства. В останньому випадку йдеться про необхідність розширювати предметну сферу самого державного управління в теоретичному аспекті. Це дає можливість переосмислення методології державного управ- ління й виходу за межі його класичної парадигми, утворюючи підґрунтя для теоретичного аналізу со- ціальних явищ і процесів. Відтак, актуальними є питання методологічних розробок у сфері державного управління, що звертаються до методології політичних наук, організаційної теорії та теорії організацій- них структур, організаційної поведінки та лідерства, менеджменту людських ресурсів, адміністратив- ного права, економічного аналізу тощо, які поступово адаптуються до вирішення завдань і проблем в аспекті застосування теорії в реальній практиці державного управління. Література: 1. Бакуменко В. Прийняття рішень в державному управлінні : навч. посібн. [у 2 ч.] / В. Бакуменко // Ч. 1. Тео- ретико-методологічні засади. – К. : ВПЦ АМУ, 2010. – 276 с. 2. Єрохін С. Синергетична парадигма сучасної економічної теорії / С. Єрохін // Актуальні проблеми економі- ки. – 2001. – № 1-2. – С. 4-17. 3. Шабров О. Политико-административное управление в Российской Федерации : состояние и актуальные проблемы / О. Шабров // Власть. 2004. – № 11. – С. 9-17.
- 33. УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ 33 УДК351:002.8 Червякова Ольга Володимирівна, кандидат наук із державного управління, Україна Результати наукового дослідження механізмів трансформації державного управління в контексті суспільних змін У статті узагальнено результати наукового дослідження механізмів трансфор- мації державного управління в контексті суспільних змін, які відображають: аналіз стану наукового доробку щодо механізмів трансформації державного управління в контексті суспільних змін; теоретичне підґрунтя розвитку механізмів трансформації державного управління в умовах суспільних змін; методологічні засади розвитку механізмів трансформації дер- жавного управління в умовах суспільних змін; перспективні напрями та заходи щодо розвитку механізмів транс- формації державного управління в умовах суспільних змін; оцінювання та визначення напрямів удосконалення механізмів трансформації державного управління в Україні в контексті його самоорганізаційних можливостей. Ключові слова: механізми державного управління, механізми трансформації державного управління, суспіль- ні зміни, самоорганізаційні можливості. Chervyakova Olga. The results of scientific research of public administration transformation mechanisms in the context of social change The paper generalized the results of scientific research of public administration transformation mechanisms in the context of social change: the analyses of the scientific heritage of transformation mechanisms in public administration in the context of social change; the theoretical basis of the development of transformation mechanisms in public administration in terms of social change; methodological foundations for the development of transformation mechanisms in public administration in terms of social change; perspective directions and measures for the development of transformation mechanisms in public administration in terms of social change; assessment and identify areas to improve the transformation mechanisms in public administration in Ukraine in the context of its self-organizational capabilities. Keywords: mechanisms of public administration, the transformation mechanisms in public administration, social changes, self-organizing capabilities. Постановка проблеми. Для сучасного державного управління природним є вплив на нього численних тен- денцій та процесів світового розвитку, які на сьогодні супроводжуються глибинно суттєвими суспільними зміна- ми. Найбільш відомими й фундаментальними, тобто такими, що найбільше впивають на сучасний світ, є процеси глобалізації. Серед глобалізаційних впливів суттєво на розвиток України впливають інноватизація суспільства (формуван- ня інноваційного суспільства), інформатизація суспільства (побудова інформаційного суспільства), активізація участі громадськості (формування громадянського суспільства), забезпечення стійкого розвитку (формування суспільства стійкого розвитку), інтеграційні процеси (євроінтеграція), демократизація суспільства, боротьба з корупцією. Зазначені вище напрями укупі утворюють стратегічний вектор суспільного розвитку за основними напрямами глобалізаційного впливу – зовнішній, на відміну від напрямів забезпечення його реалізації шляхом реакції Укра- їни на ці глобалізаційні впливи – внутрішній стратегічний вектор суспільного розвитку. Якщо маємо відставання внутрішнього вектора суспільного розвитку від зовнішнього, то це свідчить про запізнілу реакцію країни на за- значені глобалізаційні впливи. У вітчизняній практиці державного управління при формуванні стратегій суспільного розвитку в контексті глобалізаційних змін переважає підхід, який можна охарактеризувати як рефлексію керівництва країни (прези- дента, уряду, парламенту) та відповідних центральних органів виконавчої влади на певні глобалізаційні впливи та виклики шляхом прийняття відповідних окремих стратегічних документів. На сьогодні в Україні розроблено низку стратегій (або їхніх проектів) національного та соціально-економічного розвитку за різними суспільними сферами, галузями та відносинами. Особливе місце серед них займають стратегії – реакції держави на глобалі- заційні впливи та виклики; а також державно-політичні документи, що висвітлюють трансформацію механізмів державного управління. Аналіз останніх досліджень і публікацій. У науці розвиток трансформаційних механізмів державного управління зазначені в працях відомих українських та зарубіжних учених, зокрема, В. Авер’янова, В. Бакуменка, Д. Бостона, В. Волкової, Д. Гвішіані, В. Князєва, Н. Нижник, Р. Фатхурдинова, В. Форрестера, В. Цветкова та ін. На особливу увагу серед них заслуговує робота відомого українського вченого В.М. Гейця, в якій розглядається контекст змін державного управління в умовах світової кризи системного характеру. Але незважаючи на це, такі соціальні системи як держава, регіон, галузь, місто, територіальна громада є багатопараметричними та дисипа- тивними, що суттєво ускладнює розуміння процесів, які в них відбуваються, а відтак, й управління ними. Інформаційнім джерелом для написання статті є результати наукового дослідження [1 – 58].
- 34. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 34 Метою даної статті є узагальнення результатів наукового дослідження щодо механізмів трансформації дер- жавного управління в контексті суспільних змін. Виклад основного матеріалу. У статті наведено результати вирішення актуальної наукової проблеми, яка полягає в теоретико-методологічному обґрунтуванні розвитку механізмів трансформації державного управління в контексті суспільних змін та розробці науково-практичних рекомендацій щодо їх вдосконалення на основі чин- ників самоорганізаційної спроможності шляхом інтегрованого підходу. Отримані у процесі дослідження резуль- тати дали змогу сформулювати такі висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне та практичне значення. 1. Проаналізовано наукові дослідження щодо розвитку механізмів трансформації державного управління в контексті суспільних змін, викликаних глобалізаційним впливом. Виявлено, що більше чверті всіх дисертаційних робіт у галузі науки «Державне управління» за період 2003-2013 років були спрямовані на дослідження проблем і завдань внаслідок таких змін. Виділено не тільки основні напрями – складові зовнішнього вектора суспільних змін в Україні, але й відповідні напрями в їхніх межах, на яких були зосереджені сучасні дослідження з держав- ного управління. В той же час, з’ясовано, що бракує комплексних інтегрованих досліджень розвитку механізмів трансформації державного управління в контексті суспільних змін із застосуванням синергетичного підходу та прикладних положень теорії самоорганізації. 2. Сформульовано розвиток механізмів трансформації державного управління в контексті суспільних змін як наукову проблему. Визначено, що під механізмами трансформації державного управління маються на увазі застосування будь-яких з них з метою проведення суспільних змін, тобто перетворення суспільства та суспіль- них відносин відповідно до потреб суспільної світової та вітчизняної практик. Запропоновано розглядати вплив зовнішніх процесів, що ініціюються та формуються за межами України, як зовнішній вектор суспільних змін, а вплив потреб самого українського суспільства – як внутрішній вектор суспільних змін. Серед напрямів зовніш- нього вектора суспільних змін для аналізу виділені: формування та розвиток інформаційного, інноваційного, громадянського суспільства, суспільства стійкого розвитку, а також інші глобалізаційні впливи (інтеграційні процеси, демократизація країни, антитерористична діяльність, захист прав людини тощо). Внутрішній вектор суспільних змін визнано вирішальним для формування та розвитку механізмів трансформації державного управ- ління, оскільки він відображає конкретні існуючі потреби та можливості українського суспільства, його готов- ність до зовнішніх змін. 3. Отримав розвиток категорійно-понятійний апарат державного управління відповідно до обраної темати- ки дослідження. Визначено поняття «розвиток механізмів трансформації державного управління в контексті суспільних змін» як незворотну, спрямовану, закономірну, якісну зміну різноманітних механізмів державного управління, що представляють собою практичні заходи, засоби, інструменти, важелі з реалізації управлінських рішень та організаційних, координуючих, регулюючих та контролюючих впливів відповідно до визначених цілей проведення суспільних змін, перетворення суспільства та суспільних відносин до потреб суспільної світової та вітчизняної практик. Поняття «вектор механізмів трансформації державного управління» визначено як певну їхню сукупність, що реалізується за різними напрямами та за формою поділяється на стратегічні, програмно- цільові, інституційні, нормативно-правові та ресурсні механізми. Запропоновано інтегровану сукупність різно- спрямованих векторів трансформаційних механізмів державного управління розглядати як «парадигмальну ма- трицю трансформаційних впливів», стовбцями якої є вектори за їхнім спрямуванням (наприклад, за напрямами формування різновидів сучасних представлень суспільства), а рядками – поширені форми представлення меха- нізмів трансформації державного управління (наприклад, стратегії, програмно-цільові механізми, інституційні механізми, нормативно-правові та ресурсні механізми). Така матриця є універсальним засобом представлення інтегрованої сукупності впливів держави щодо формування нових суспільних відносин у країні та допомагає його змінювати шляхом зміни наборів векторів механізмів трансформації державного управління у разі зміни основних напрямів суспільних змін. 4. Визначено основні складові елементи та напрями зовнішнього вектора суспільних змін. За складовою «гло- балізаційний вплив» виділено: державотворчий, державно-політичний, економічний, освітній, соціальний, регі- ональний, євроінтеграційний, євроатлантичноінтеграційний, демократизаційний, антитерористичний, людино- центристський напрями. За складовою «формування інформаційного суспільства» виділено напрями: державна політика у сфері інформаційного суспільства, інформаційне забезпечення державного управління, комунікативна діяльність, державне управління інформаційно-освітнім середовищем, інформаційні технології та процеси. За складовою «формування інноваційного суспільства» виділено напрями: державне управління інноваційною ді- яльністю, державна інноваційна політика, державне регулювання галузевих інноваційних процесів, державна політика, розвиток інтелектуального потенціалу інноваційного розвитку регіонів та територій, інноваційні меха- нізми та технології. За складовою «формування суспільства стійкого розвитку» виділено напрями: сталий розви- ток регіонів та галузей, соціальний розвиток, екологічний розвиток, рекреаційні процеси та механізми, розвиток людського ресурсу, безпека життєдіяльності. За складовою «формування громадянського суспільства» виділено напрями: взаємовідносини органів державної влади та органів місцевого самоврядування з організаціями гро- мадянського суспільства, вплив громадянського суспільства на формування державного управління, соціальне партнерство, формування й реалізації державної гендерної політики в Україні, етнонаціональні державотворчі процеси, державно-громадське управління освітою, надання громадських послуг, зв’язки з громадськістю, дер- жавне сприяння розвитку підприємництва. Запропоновано класифікацію наукових досліджень відповідно до основних складових зовнішнього вектора суспільних змін та виділених їхніх напрямів. Наприклад, дослідження щодо формування громадянського суспільства за напрямом «Вплив громадянського суспільства на формування державного управління» та інше.
- 35. УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ 35 5.Сформовано концептуальну основу дослідження на основі синергетичного підходу до розвитку трансфор- маційних механізмів державного управління в умовах суспільних змін з виділенням та застосуванням чинників впливу на процеси самоорганізації. При виділенні цих чинників враховано низку положень сучасної теорії само- організації, а саме: а) соціальні системи, такі як держава, регіон, галузь, місто, територіальна громада, є багато- параметричними та дисипативними; б) дисипативний характер самоорганізації соціальних систем забезпечується циклами управління, що утворюються суб’єктами та об’єктами в процесах державного управління та безпосе- редньо пов’язаний з ними; в) для державного управління соціальними системами характерні багатоциклічність та циклічна різноманітність. На основі цих положень виділено та проаналізовано модель типового циклу управ- ління у системі державного управління, а також виділено вісім чинників впливу на процеси самоорганізації, комбінація яких визначає стан самоорганізації соціальних систем. Серед них: ідеї, технології, ресурси, умови, впливи, моніторинг, менеджмент (інтегральний чинник діяльності суб’єкта управління) та виконання (інтеграль- ний чинник діяльності об’єкта управління). 6. Розроблено загальний методологічний підхід до аналізу стабільних і нестабільних станів самоорганізації в соціальній системі, сутність якого полягає у виділенні та аналізі рівнів впливу на неї зазначених чинників, а також у визначенні та оцінюванні відповідного стану її самоорганізації. В його межах запропоновано сформувати шляхом виділення всіх можливих комбінацій загальних чинників впливу ситуаційне проблемне поле самооргані- зації соціальних систем та використовувати його для оцінювання станів таких систем. Наприклад, шляхом пері- одичного проведення (щорічного, поквартального, щомісячного) їхнього оцінювання й використання отриманих результатів для прогнозів розвитку соціальних систем. В межах цього підходу отримала розвиток теорія антикризового управління шляхом застосування виділених загальних чинників впливу до кризових (нестабільних) ситуацій в соціальних системах, що дозволяє говорити про кризу ідей, кризу технологій, ресурсну кризу, кризу умов, кризу впливів, кризу моніторингу, кризу менедж- менту та кризу виконання, а також системну кризу, що має ознаки кількох або всіх із зазначених криз. На основі цього запропоновано загальне поле кризових ситуацій в соціальних системах. Будь-яку діяльність в соціальних системах (політичну, економічну, соціальну, гуманітарну, екологічну, державно-управлінську, місцеве самовря- дування) можна розглядати в контексті наявності ознак зазначених криз. Залежно від проявів ознак видів криз та їхнього характеру (тривалість, масштабність, терміновість вирішення, ресурсо- та енерговитратність тощо) слід сформувати систему (сценарій, програму, план, проект) заходів з їх подолання, запобігання або зменшення негативних наслідків. В Україні, на нашу думку, на сьогодні мають місце ознаки кризи умов, менеджменту та виконання, основною причиною яких є недостатній рівень управлінської, виконавської та технологічної культур, а також ще недостатній рівень готовності до інноваційних змін. 7. Отримав розвиток синергетичний підхід в дослідженнях державного управління шляхом введення у на- уковий обіг чинника самоорганізаційної спроможності розвитку та висвітлення підходів до його врахування в процесах управління в соціальних системах. Запропоновано визначити самоорганізаційну спроможність розви- тку як керуючий параметр (чинник), який є інтеграційним проявом дії загальних чинників впливу на процеси самоорганізації, в тому числі ідей, технологій, ресурсів, умов, впливів, менеджменту, моніторингу та виконання, при певному змістовному наповненні якого соціальна система спонтанно переходить у новий упорядкований стан. Таким чином, розвиток можна розглядати як незворотну, спрямовану, закономірну зміну упорядкованих станів соціальної системи, що забезпечується наявністю її самоорганізаційної спроможності розвитку внаслідок досягнення критично-достатньої інтеграції ідей, технологій, ресурсів, умов, впливів, менеджменту, моніторингу та виконання. Кожний з цих чинників фактично задає свій напрям впливу на формування самоорганізаційної спроможності розвитку, а саме: ідеологічний, технологічний, ресурсний, впливовий, створення умов, менеджер- ський (суб’єктно-діяльнісний), моніторинговий та виконавчий (об’єктно-діяльнісний). Ці напрями поєднано у вектор впливу на самоорганізаційну спроможність розвитку. 8. Обґрунтовано, що введення поняття самоорганізаційної спроможності призводить до принципової зміни підходу до підготовки політичних рішень (стратегій, політик, концепцій, бюджету тощо). Показано, що пере- вагами такого підходу є: його об’єктивний характер, оскільки спирається на дисипативний характер самоорга- нізації соціальних систем; просте загальне уявлення про основні чинники впливу на дисипативну синергетику соціальної системи, що є дуже важливим для вибору шляхів подальшого аналізу та синтезу цієї системи; спро- щення і технологізація застосування синергетичного, системного та ситуаційного підходів до соціальних систем, оскільки пропонуються лише вісім основних чинників впливу на самоорганізаційну спроможність їхнього роз- витку; можливість структурувати проблеми, цілі, завдання з використанням як цього вектора (для ідеологічного, технологічного напрямів), так і інших поширених моделей; доступність для розуміння управлінцю, державному службовцю, посадовій особі місцевого самоврядування, що відкриває нові можливості для їхньої підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації та перенесення здобутків науки синергетики у практику публічного управління. Встановлено, що обмеженням такого підходу є те, що його застосування не замінює, а відтак, і не виключає використання в управлінському процесі звичних управлінських технологій структурування проблем, цілей, за- вдань, оскільки він спрощує на першому етапі аналізу уявлення про проблемні сфери соціальних систем, але не спрощує управлінську працю з синтезу критично-достатньої для розвитку інтеграції ідей, технологій, ресурсів, умов, впливів, менеджменту, моніторингу та виконання. 9. Розглянуто можливості застосування проголошеного підходу при підготовці найбільш поширених управ- лінських рішень. Виходячи з позицій циклічної різноманітності, виділено кілька базових циклів державно-управ- лінської діяльності, серед яких: стратегічний, соціально-економічного розвитку, національно-проектний, дер- жавно-політичний, державно-програмний та бюджетний цикли. Стисло охарактеризовано ці цикли та розкрито
- 36. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 36 їхню багатоциклічну сутність. Запропоновано спрощені технологічні схеми розроблення концепції, стратегії та програмно-цільового підходу до діяльності суб’єкта державного управління, в основу яких покладено принцип забезпечення самоорганізаційної спроможності розвитку. Наголошено, що пошук, визначення й обґрунтування критичної достатності інтеграції ідей, технологій, ресурсів, менеджменту (діяльності суб’єкта управління) та ви- конання (діяльності об’єкта управління) в кожній з ситуацій, що виникають у процесі управління, під час прий няття різноманітних управлінських рішень у державному управлінні є основним завданням управлінця (держав- ного службовця, посадової особи органів місцевого самоврядування). 10. Обґрунтовано, що коли йдеться про інноваційне державне управління, потрібно створити необхідні ви- хідні умови для нього, а також застосовувати нові ідеї, технології, ресурси. Це управління також стає можливим лише за умови інноваційних змін в суб’єкті та об’єкті державного управління, у їхніх впливах та системі моніто- рингу. Запропоновано методику застосування виділеної інтегрованої системи чинників впливу на самоорганіза- ційну спроможність системи державного управління у теорії та практиці як інформаційного фільтра для відбору релевантної інформації, необхідної для вирішення визначеної проблеми або завдання, зокрема, у процесах аналі- зу та синтезу стратегічних, державно-політичних та програмно-цільових документів. Визначено соціальний ефект від виділення інтегрованої системи чинників впливу на самоорганізаційну спро- можність державного управління, а саме: а) для політиків – це формування державних політик з урахуванням основних чинників впливу на самоорганізаційну спроможність системи державного управління; розвиток по- літичної аналітики на основі зазначених чинників; б) для фахівців-практиків (державних службовців) – це чітке розуміння ключових проблем державного управління; підвищення рівня креативності у своїй діяльності; враху- вання чинників впливу на самоорганізаційну спроможність в процесах управлінських впливів, зокрема, страте- гічного управління, державної політики, національного проектування, програмно-цільового проектування, пла- нування; кращі розуміння та організація управлінських процесів, зокрема, зворотного зв’язку між суб’єктами та об’єктами державного управління; розуміння важливості розроблення та застосування нових ідей, технологій; економного використання ресурсів, створення умов, необхідних для реалізації управлінських впливів; в) для освітян – це нові знання, навички та вміння щодо самоорганізації систем державного управління; врахування цих чинників у навчальних програмах (освітньо-професійних програмах) підготовки та підвищення кваліфікації дер- жавних службовців та президентського резерву; врахування цих чинників при розробці освітньо-кваліфікаційних характеристик різних категорій державних службовців; при підготовці та проведенні активних форм занять (тре- нінгів, семінарів); г) для науковців – це об’єктивізація створення структур, інституцій та здійснення процесів дер- жавного управління; нові вихідні уявлення про процеси самоорганізації у соціальних системах; розвиток системи знань щодо самоорганізації систем державного управління; д) для громадськості – це краще розуміння сутності державного управління; можливість здійснення кваліфікованого громадського контролю; розвиток можливостей професіоналізації демократії участі. 11. Виділено вектор трансформаційних тенденцій державного управління в умовах суспільних змін та про- аналізовано такі його складові: перехід від його класичної консервативної моделі до креативної, що оперативно та інноваційно реагує на зміни у світі та в суспільстві; приведення у відповідність (збалансування) різноманіття державного управління та різноманіття суспільства; підвищення самоорганізаційної спроможності державного управління, тобто можливості забезпечення кращого варіанта управління в умовах, що склалися у суспільстві (сфері, галузі, певних відносинах); забезпечення збалансованого публічного управління та налагодження ефек- тивного взаємозв’язку з населенням; підвищення й, частково, зміна ролі державної служби та служби в органах місцевого самоврядування як інформаційно-комунікативних елементів між публічною владою та суспільством; зміна загальних підходів державного управління; зміни у системі принципів (зміни пріоритетів, розширення або скорочення складу), виходячи з яких державне управління реалізується у сучасному світі. Дві останні тенденції проаналізовано у прив’язці до основних напрямів суспільних змін, а саме: формування інформаційного, іннова- ційного, громадянського суспільств, суспільства стійкого розвитку, а також реакції суспільства на інші глобалі- заційні впливи. 12. Визначено та проаналізовано стратегічний вектор суспільного розвитку за основними напрямами глобалі- заційних впливів. Показано, що у вітчизняних стратегіях економічного та соціального розвитку та їхніх проектах враховано основні чинники впливу (ідеї, технології, ресурси, умови, різноманіття впливів суб’єктів на об’єкти, моніторинг, менеджмент) на самоорганізаційну спроможність системи державного управління України. Вияв- лено, що, при всій значимості та доцільності, вітчизняні стратегічні документи не позбавлені певних недоліків, серед основних з них такі: орієнтація на реалізацію в умовах стабільної політичної обстановки та неврахування відповідних ризиків; спроба комплексного охоплення значної кількості складових стратегій, замість виділення пріоритетних з них; великий обсяг, що ускладнює їх сприйняття; відсутність системного зв’язку з конкретними державними політиками з їх реалізації; прямо не простежується зв’язок з ними державних цільових програм та національних проектів; відсутність процедури їх оновлення по роках, що суперечить зарубіжній практиці. Це по- требує подальшого вдосконалення методології розроблення стратегій суспільного розвитку шляхом виправлення виявлених недоліків. З’ясовано, що реалізація стратегічного вектора суспільного розвитку за основними напрямами глобалізацій- ного впливу здійснюється шляхом проведення державних політик за всіма зазначеними напрямами. У свою чер- гу, пріоритети таких політик реалізуються за допомогою програмно-цільового підходу, що передбачає вирішення основних завдань цих політик за допомогою державних програм (національні проекти, державні цільові програ- ми, програми соціально-економічного розвитку, державний бюджет) та визначених програмно-цільових заходів підтримки та сприяння позитивним процесам глобалізації в Україні на певний середньо- або короткостроковий термін. Для визначення напрямів та виявлення тенденцій розвитку програмно-цільових механізмів трансфор-
- 37. УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ 37 маціїдержавного управління в умовах суспільних змін розглянуто та проаналізовано їхні кількісні та фінансові показники за період із 2009 по 2014 рік. Встановлено, що у 2009–2014 роках в Україні спостерігалася тенденція суттєвого скорочення кількості державних цільових програм за напрямами зовнішнього вектора глобалізаційних впливів. Загальне уявлення про програмно-цільове забезпечення процесів глобалізаційних впливів в Україні до- повнено характеристикою найбільш суттєвих вітчизняних програмно-цільових заходів у цьому напрямі. 13. Узагальнено та охарактеризовано показники державного бюджетування державних цільових програм за напрямами зовнішнього вектора глобалізаційних впливів у 2009–2014 роках. Маємо суттєве переважання фі- нансування державних цільових програм розвитку суспільства стійкого розвитку. На другому місці фінансуван- ня програм розвитку інноваційного суспільства. Значно нижчими є показники бюджетного фінансування про- грам розвитку інформаційного суспільства. Ще менше фінансувалися державні цільові програми за напрямом демократизації суспільства. З 2012 року вони взагалі не фінансуються. В той же час, цей напрям є однією з обов’язкових складових процесів європейської інтеграції України, зазначений у планах дій Україна – ЄС та Укра- їна – НАТО. Виявлено нестабільне фінансування та хронічне недофінансування державних цільових програм за цими напрямами. Встановлено, що відсоток бюджетного фінансування цих програм у загальній кількості держав- них цільових програм впав з 22,2% у 2012 році до 10,0% у 2014 році. 14. Проведено експертне опитування серед державних службовців щодо найбільш суттєвих питань розви- тку державного управління в Україні у контексті процесів та механізмів самоорганізації, які, в цілому, свідчать про розуміння переважною кількістю респондентів реальних проблем розвитку країни та її системи державного управління, а також сутності цих процесів та механізмів. У той же час, автор стикнулася з фактом заниження опи- таними державними службовцями рівня важливості менеджменту, технологій, моніторингу та діяльності об’єкту управління у системі державного управління, питань легітимності інституцій та їхньої діяльності. Виявлено не- дооцінювання експертами рівня впливу механізмів програмно-цільового управління та планування, особливої важливості взаємообумовленості стратегій державного розвитку, державних політик і державних програм. Деякі факти свідчать про недостатню їх освітню підготовку з державного управління та відсутність достатнього досві- ду роботи в цій системі. Виявлено нерозуміння значною кількістю респондентів (72%) важливості ідей розвитку, ідей застосування нових ресурсів та технологій, які фактично визначають інноваційність, ефективність і нову якість державного управління. Ще нижче оцінено такий чинник, як «суб’єкт управління» (20% підтримки), який є інтегрованим та поєднує організаційний та людський ресурси. Із застосуванням гендерного підходу показано, що таких особливостей чимало й їх слід обов’язково враховувати, зокрема, під час підготовки стратегій, концепцій, програмно-цільових документів, а також у програмах освітньої підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців. 15. Введено у науковий обіг поняття «парадигма розвитку механізмів трансформації державного управління в умовах суспільних змін» як сукупність цінностей, методів, технічних навичок та засобів, прийнятих у науко- вому співтоваристві у рамках наукової традиції, що утвердилася у певний відрізок часу у галузі наук «Державне управління» стосовно незворотної, спрямованої, закономірної, якісної зміни різноманітних практичних заходів, засобів, інструментів, важелів з реалізації управлінських рішень та організаційних, координуючих, регулюючих та контролюючих впливів відповідно до визначених цілей проведення суспільних змін, перетворення суспільства та суспільних відносин відповідно до потреб суспільної світової та вітчизняної практик. Сформовано базову мо- дель такої парадигми, як дисциплінарна матриця, рівнями якої є: суспільні зміни (зовнішньо та внутрішньо обу- мовлені); система державного управління (органи державної влади, система їхнього взаємозв’язку, організаційні, координуючі, регулюючі та контролюючі впливи); механізми трансформації державного управління (практичні заходи, засоби, інструменти, важелі); сукупність цінностей, методів, технічних навичок та засобів (засади та за- соби розвитку механізмів), що дозволило системно підійти до питання зміни парадигм шляхом з’ясування чинної та визначення нової парадигми. 16. Виділено чинну вітчизняну парадигму розвитку механізмів трансформації державного управління в умо- вах суспільних змін, в якій: систему поглядів та цінностей складає системно-ситуаційне уявлення процесів, явищ, подій (системна та ситуаційна парадигма); система методологічних засобів базується на системному, ситуаційно- му та структурно-функціональному підходах; система технічних та технологічних засобів сформована за прин- ципом максимально досягнутого у вітчизняній практиці технологічного рівня; система ресурсних заходів також сформована за принципом від досягнутого в Україні; система методологічних і технічних навичок відіграє ви- рішальну роль при формуванні та застосуванні механізмів трансформації державного управління; не відбуваєть- ся системної періодичної корекції стратегічних цілей розвитку, а відтак, і перегляду перспективно необхідних механізмів трансформації державного управління; інноваційність є бажаним, але не обов’язковим елементом суспільного розвитку та розвитку механізмів трансформації державного управління; реакція на систему глобалі- заційних впливів є скоріше вимушеною, ніж добре усвідомленою та передбаченою. Визначено найбільш суттєві її недоліки. 17. Запропоновано перехід до інноваційної парадигми розвитку механізмів трансформації державного управ- ління в Україні в умовах притаманних їй суспільних змін на основі чинників самоорганізаційної спроможності, яка передбачає інше змістовне наповнення блоку «Сукупність цінностей, методів, технічних навичок та засо- бів», а саме, систему поглядів та цінностей складає синергетична парадигма на основі чинників самоорганізацій- ної спроможності розвитку, серед яких: ідеї розвитку, технології розвитку, ресурси розвитку, умови розвитку, управління розвитком, впливи розвитку, виконання завдань розвитку, моніторинг розвитку; системно-ситуаційне уявлення процесів, явищ, подій (системна та ситуаційна парадигма) ефективно використовується на інструмен- тальному стратегічному, програмно-цільовому та бюджетному рівнях; система методологічних засобів базуєть- ся на синергетичному та стратегічному підходах; система технічних та технологічних засобів зорієнтована на
- 38. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 38 найвищий технологічний рівень, досягнутий у світовому розвитку; система ресурсних заходів зорієнтована на рівень використання ресурсів, досягнутий у світовому розвитку; система методологічних і технічних навичок сприяє ефективному використанню перспективних ідей, технологій та ресурсів при формуванні та застосуванні механізмів трансформації державного управління; відбувається системна періодична корекція стратегічних ці- лей розвитку, а відтак, і перегляд перспективно необхідних механізмів трансформації державного управління; інноваційність є обов’язковим елементом суспільного розвитку та розвитку механізмів трансформації держав- ного управління; відбувається дуже швидка реакція на систему глобалізаційних впливів з метою використання можливих переваг. Охарактеризовано переваги наведеної перспективної моделі парадигми розвитку механізмів трансформації державного управління в умовах суспільних змін. 18. В контексті впровадження інноваційної парадигми розвитку механізмів трансформації державного управ- ління в умовах суспільних змін запропоновано низку науково-практичних рекомендацій, зокрема: – при розробленні державних, регіональних та місцевих стратегій, прогнозів та планів розвитку державних та регіональних політик, національних проектів, державних цільових програм, пропозицій державних бюджетних заходів, інших державно-управлінських рішень виходити з принципу інноваційної обов’язковості шляхом вра- хування та використання нових ідей (ідей розвитку), концепцій (основних напрямів розвитку), технологій розви- тку, ресурсів розвитку, забезпечення належного управління їх реалізацією, в тому числі ведення моніторингу та створення належних умов, формування відповідних впливів, спрямованих на досягнення розвитку; – стратегії державного (регіонального, місцевого, територіального) розвитку доцільно приймати зразу на по- чатку (перший рік) терміну перебування першої особи країни (регіону, території) у владі, вони мають бути об- межені основними стратегічними напрямами державного (регіонального, місцевого, територіального) розвитку та містити основні етапи реалізації (два, три середньострокові), що мають чітко відповідати певним державним політикам; – стратегії мають враховувати у своїй структурі всі основні чинники самоорганізаційної спроможності роз- витку держави (регіону, галузі, міста тощо), а саме: діяльність суб’єкта, що інституційно забезпечує реалізацію такої стратегії; різноманіття впливів суб’єкта на об’єкт державного управління; діяльність об’єкта державно- го управління; систему моніторингу результатів реакції об’єкта державного управління на відповідні впливи суб’єкта державного управління; умови; ідеї, що у стратегічних, державно-політичних та програмних докумен- тах, як правило, представлені метою, цілями, принципами, підходами; технології, що забезпечують перетворення цих ідей в очікувані результати; ресурси, що необхідні для реалізації впливів державного управління у суб’єкт- об’єктних державно-управлінських відносинах; – доцільно збільшити фінансову частку державних цільових програм у щорічних видатках державного бю- джету країни, оскільки вони спрямовані на реалізацію пріоритетів розвитку країни, а також забезпечити щорічне, а не вибіркове фінансування таких програм. Література: 1. Червякова О.В. Механізми трансформації державного управління в умовах суспільних змін : Монографія / О.В. Червякова. – К. : ТОВ «НВП» Інтерсервіс», 2015. – 390 с. 2. Державне управління : підручник : у 2 т. / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України ; Розділ 3. Ме- тодологія державного управління : Ю.П. Супмін, О.Ю. Оболенський, В.Д. Бакуменко, Ю.В. Бакаєв, В.П. Козуб, В.В. Корженко, В.Я. Малиновський, Н.М. Мельтюхова, П.М. Петровський, Н.Ф. Фоміцька, О.В. Червякова, С.В. Штурхецький. – К. ; Дніпропетровськ : НАДУ, 2012. – Т.1. – 564с. 3. Бакуменко В.Д., Усаченко Л.М., Червякова О.В. Теоретичні засади державного управління : навч. посіб. / В.Д. Бакуменко, Л.М. Усаченко, О.В. Червякова ; за заг. ред. Л. М. Усаченко. – К.: ТОВ «НВС «Інтерсервіс», 2013. – 174 с. 4. Основи адміністративного менеджменту. В.Д. Бакуменко, Л.М. Усаченко, В.І. Тимцуник, О.В. Червякова; за заг. ред. Л. М. Усаченко. – К.: ТОВ «НВС «Інтерсервіс», 2013. – 148 с. 5. Територіальна громада: управління розвитком : [моногр.] / Національна академія державного управління при Президентові України Харківський регіональний інститут державного управління / Розділ 1. Теоретичні за- сади розвитку територіальної громади ; 1.6. Трансформаційні тенденції місцевого самоврядування в умовах сус- пільних змін : Червякова О.В. – Х.: Вид-во «Константа», 2013. – С. 52-62.
- 39. УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ 39 UDK35:002.5 Vasylyk Tetiana, postgraduate, Ukraine Shturkhetskyy Serhiy, PhD in Public Administration, Ukraine Mechanisms of interaction between civil society and the government: the nature and internal structure of the intersectional partnership Vasylyk Tetiana, Shturkhetskyy Serhiy. Mechanisms of interaction between civil society and the government: the nature and internal structure of the intersectional partnership The social spheres and institutions of the interaction between the public sector and govern- ment at the intersectional level in Ukraine are outlined in the article. Аccording with the goal of the article, some areas of interaction and possible solutions to problems are encountered in the development and institutionalization of non-governmental organizations, foundations, and others. Key words: intersectional cooperation, public sector, social partnership, social policy, admin- istrative units, state regulation. Social spheres of cooperation between the governmental bodies and civil sector in Ukraine are constantly under the scrutiny and public debate. This problem is studied from different perspectives by and experts in the theoretical and practical works in the sphere of social economy in social development in general. According to the general objective of social policy, the topicality of the article is as follows. The under- standing of the processes of an intersectional interaction between civil society and governmental bodies that are happening in Ukraine every day. That is how a provision of social welfare and social justice is happening. De- spite the above-mentioned process of consensus on the object and subjects of social policy and its features which reveal its deeper essence, the goal of our study is formulated neither in science nor in professional literature, yet. All possible models of an effective cooperation between the government and civil society may be disclosed only in the form of a democratic system of government policy. The universal dimension of this interaction is characterized by a constant dialogue between the parties that is getting revealed through the improvement of relations practice, active participation of citizens in public affairs and in the opposite process – an active interest of the state in decision-making among the civil society. The views of domestic and foreign scientists disagree, first of all, on the perception and understanding of intersectional policy and activities of civil society organizations, foundations, and others. The compromise on this matter involves its broad and narrow understanding. The following scholars were analysing the subject of the article: L.Abramov [Abramov 2010], S.Waddock [Waddock 1988], A.Krutii [Krutii 2008], A.Matviichuk [Matviichuk 2008], D.Spivak [Matviichuk 2011], A.Wilson [Wilson 1998]. Most of foreign and domestic schol- ars, who studied the establishment of civil society, analyzed the question of its effectiveness in the context of the building of institutionalized mechanisms of interaction between governmental bodies and civil society [Wilson 1998: p.5]. One should agree with the Ukrainian researchers, who believe that the interaction between govern- ment and civil society can occur within unknown quantity and any sequence of cooperation models. The relationship and mutual influences of civil society and state powers are a central factor to implement democratic and economic development. Aimed at the implementation of democratic values, one should take into account the constitution of Ukraine. Naturally, the realization of the constitutional goal, which is to democratize society and government, is the main instrument for the implementation of Ukrainian civil society activity. Ac- cordingly, this observation provides the opportunity of partnership and dialogue between the government and the public that needs a new and relevant research. O.Krutii, the scholar of civil society, believed that «state management as a system of social relations exists in various forms of cooperation between government and the public. A traditional part of it is a setting of a feedback between society and government through universal suffrage implemented through the parliamentary mechanism. However, at the present stage of social development, the described form of interaction, which was actively used since the beginning of the nineteenth century, does not satisfy the requirements of the world society in general and Ukrainian society in particular» [Krutii 2008: p.9]. According to this point, we may claim that new forms, methods, algorithms of cooperation between govern- ment and public sector and improvement of existing forms. The current state of the country forms a new period of Ukraine functioning. Thus, processes of effective co- operation between the executive power representatives, local governing bodies with institutions of civil society in a social sphere are of great importance.
- 40. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 40 Modern realities of Ukrainian society development determine the necessity to use a wide range of instruments for the governmental management. One of such instruments is a target-oriented approach used for planning and managing social and economic objects and processes. According to L.Abramova and T.Azarova, a program-targeted planning is one of the planning based on activ- ity aimed at achieving set goals [Abramov 2010: p. 18]. It means that any method is considered to be effective if it is based on planning, defining and setting goals and only after ways to achieve it. According to the constitu- tional cooperation between the country and public. Law of Ukraine «On state target programs» defines a state target program as a complex of interrelated tasks and events aimed at solving the most crucial problems faced by the country, separate spheres of economics or administrative units that are implemented due to the State Budget of Ukraine, terms of implementation, execu- tive members and resources. In compliance with the applicable law of Ukraine, public authorities are mainly responsible for social pro- grams implementation, while the potential of civil society is hardly used in the sphere of resources use compared with most of the countries. Civil society in Ukraine includes NGOs, professional and creative unions, employ- ers’ organizations, charitable and religious organizations, community organizations, non-government media and other non-commercial societies and institutions legalized under the law. Therefore, in order to use this potential, the foundations of Ukrainian legislation need to be revised. Only then all this array of civil society representa- tives can be combined for their goals in the social policy of the state, not just the executive branch. In present conditions, the development of cooperation of the government, public and business sectors is based on social partnership. This partnership is central, because ideas and approaches to the deprivation of social problems became different – previously the responsibility for social services and social security were the pre- rogative of the nomenklatura-party system, but now it has become a common cause for all sectors of society and social partnership – this is a practical way to implement such a responsible and mutually beneficial cooperation [Abramov 2010: p.25]. As it was noted by A.Matviichuk «With respect to NGOs, the term «social partnership» means establish- ment of constructive interaction between three forces – the first, second and third sectors of society in solving social problems (poverty, homelessness, orphanhood, violence, etc.), carried out in the framework of the current legislation and aimed at improving the regulatory framework to rationally conduct social policy» [Matviichuk 2008: p. 218]. The most important characteristic of social partnership is determining it as a social action, based on the feel- ings of human solidarity and shared responsibility on specific issues. It occurs when the representatives of three sectors, or two of them, begin to cooperate and work together, realizing the benefits of such cooperation for themselves and society in general. In the social partnership, the third sector has a special responsibility, because in most cases the public is the initiator and coordinator of interaction with government and business, and the core area of social communication between the public, businesses, and government bodies. Such liability of the last sector is determined by the uniqueness of the government: the government is interested in the redistribution of its functions in the field of social obligations to the public. So often such organizations are considered as an additional tool of state regulation, whereby the necessary services can be provided more cheaply. The specific social need, which is important for the public in general or for its specific parts is called the «social order,» de- fined by the Ukrainian developers – a «set of measures of organizational and legal nature aimed at development and implementation of national and local social programs and social projects through budgetary and other funds by signing social contracts on a competitive basis» [Matviichuk 2008: p.220]. The organizational basis of social order is the target public program or its component – a social project. The formation process of such a request and for its results can be divided into basic stages of formation and identify the social problems by targeted social groups. Clients competition of a social order among units of government and among non-governmental organizations (to develop the best options of a targeted social program (project) and the right to become a performer), signing the social contract, compliance with all conditions and procedures foreseen by the social contract, monitoring the state of targeted social group those needs are being satisfied. In relations between the governmental bodies and civil society institutions, two main types of relations (co- operation and domination) can be defined, but in reality the combination of these types of relationships is used. According to its destination, the state has certain responsibilities, covering the main activities through which the state implements its social purpose – to ensure the rights and freedoms of all citizens, in general, and everyone. All this allows us to consider the country as a comprehensive, versatile element of the political system of soci- ety. The state has the appropriate mechanisms by which it organizes the complex of the relevant institutions and performs its functions. Among the areas of civil society influence on governmental social policy are the following: direct impact – solving actual problems that cannot be solved by the government. This influence has a short-term effect if it is not combined with simultaneous exposure to change policy on this issue; advisory – to direct state policy in the right direction. Local organizations are looking for ways to represent the interests and problems of insufficiently represented groups through negotiations with authorities – lawyers; innovative – the development and demon-
- 41. УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ 41 strationof new solutions to problems; supervisory - oversight of the proper implementation of public policy [Waddock 1988: p.19]. Provision of public services by NGOs as a part of social programs benefits in quick reaction to changing needs, individual approach, higher quality and greater cost-effectiveness of services. However, according to the researchers of the National Institute of Strategic Studies, civil society organizations have not become a major partner of the country in providing social services because most people do not perceive NGOs as something use- ful and needed in the social sphere [Spivak 2010: p.159]. Significant weaknesses in the social order are also related to the lack of reliable necessary information due to lack of sufficient resources, the public is not informed about the available social services; another problem – some participants of social cooperation are not interested in disseminating certain information. Although, the exchange of knowledge and experience will contribute to the development of every person. The process of development and implementation of state policy as for civil society can be divided into four stages: identifying needs of the population and planning policy; policy implementation; evaluation of the pre- dictable and unpredictable results of policy implementation; evaluating the effectiveness of policies. At the planning stage of governmental social policy, existing mechanisms should be directed to: identifying current social problems of the population; identifying potential social needs; determining strategies to solve the problem; mechanisms for determining resource needs to implement a particular policy problem solving. At the implementation stage of the policy, existing mechanisms should ensure: solving problems under the responsibility of government policy; providing care aimed at mitigation of the problem at the time of its deci- sion; satisfying the needs of the population concerned with the problem; providing organizational support and employees to enhance the work of mechanisms; collection system and provision of information on the imple- mentation of social policy. While evaluating predictable and unpredictable results of the implementation process, all existing arrange- ments should ensure the following: assess the achievement of expected results; evaluation of unexpected results; explanation of the unexpected results. While conducting the results of social efficiency work, civil servants and politicians must provide the follow- ing mechanisms: analyze the ratio of the received benefits (direct and indirect) to the costs of the social policy; ratio analysis of the results (expected and unexpected) to costs. In our opinion, the best solution to this problem is to use an innovative model and interrelation between the civil society and the government. Unlike most traditional approaches, an innovative model of intersectional collaboration allows: – to significantly expand the scope of intersectional partnerships, thus increase the role and responsibility of the public in the social development of the region; – to develop practical and theoretical foundations to reconcile the interests of businesses, public and govern- mental bodies by concluding appropriate agreements where a target (strategic) part would be determined over a specific period and obligations of the parties could be annually adjusted to the changing situation on the territory; – to codify general principles and foundations of intersectional partnership based on a single high-perfor- mance strategies, directions, principles, elements and complex technology and social innovation; – to optimize the management system of intersectional partnership in a particular region: in terms of plan- ning – by incorporating a model into a basic and strategic partnership regulations; in terms of coordination – by integrating into practice the principles of voluntarism and mutual beneficial cooperation; in terms of motivation and implementation – through the use of innovative technologies; in terms of control – by launching criterion approach and monitoring the effectiveness of the general and specific indicators; – to form the basis for further development of intersectional interactions as an innovative institution of the region in particular and the country in general [Waddock 1988: p. 10-11]. Thus, the development of a complex system of intersectional cooperation in the region is a long cyclical process that requires a serious revision of regional policies, strategies, principles and methods of administration of the territory. In order to establish a fruitful and well-coordinated partnership, the representatives of different sectors should adhere to a number of mandatory requirements. In particular, one of the main principles of effective intersec- tional cooperation between government, business and civil society in the process of solving the most important social and economic problems, is legitimacy. Determining mandatory standards and rules that must be enshrined in law, will avoid unwanted interaction subjectivity in the organization, will allow representatives of different partner sectors to form a clear idea of their rights, roles and responsibilities, and mutual responsibility, specific procedures to be implemented. In this case the «legality» is seen in a broad sense – establishment of an intersec- tional cooperation in compliance with the existing law, which are enshrined in the Constitution, laws, presiden- tial decrees and international legal instruments, government regulations and other normative documents. Compliance with the law is an extremely important factor to predict the behavior of the members of the inter- actions, monotony of the chosen models, assess the legitimacy of certain actions. The intersectional cooperation turns to be defective and insufficient when the representatives of different sectors fail to follow the principle of equal access to participation in such interactions. Equal access implies the
- 42. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 42 absolute absence of any signs of discrimination. These principles are traditionally reflected in legal documents that govern the relationship of partners. The principle of voluntarism play an important role among the basic principles of intersectional cooperation. Successful, effective and mutually beneficial cooperation of different sectors is possible if each of them is convinced of the usefulness of such cooperation. A specific subject of such partnerships may come to such a conclusion only at a certain stage of subject development. Thus, the need for cooperation should be mutual since the imposed interaction is impossible. Another key aspect of an effective intersectional partnership is the application of a wide range of technolo- gies. In the modern world, the use of one technology does not allow to provide consistency and effectiveness of cooperation because each technology along with undeniable advantages also has obvious drawbacks that can manifest in different circumstances. But the most important result of intersectional cooperation is that social groups, while participating in an effective partnership, receive additional services and social benefits of a significantly higher quality than they could expect under usual conditions. Interestingly enough that at the regional level intersectional cooperation serves not only as an effective instru- ment for social development and intensification of solving social problems but also as a catalyst to enhance the participation of local people in the process of accumulation and mobilization of various local resources. Aiming at harmonization of relations between representatives of various sectors, such partnership leads to the more ef- fective implementation of government programs, integration of local communities in the development of social strategic planning of the regions, and encourages their active participation in local projects implementation. Taking into account the current situation in Ukraine, interaction between civil society and the government bodies should be the professionalization of non-governmental organizations, and the development and adoption of the law where all the concepts, procedures and mechanisms of the government («first») and non-governmental («third») sectors are clearly spelled out in detail. In order to fulfill the mentioned above tasks, the government and local governments should have the right to make agreements (or agreements on cooperation) with non- governmental bodies. This will facilitate the development of a sustainable system of interaction between NGOs and government [Matviichuk 2010: p.160]. So, as a conclusion, we can claim that the formation and the interrelation of civil society and the govern- ment bodies depend on the stage of active civil society participation in public life. In particular, the public has its impact on the formation, implementation and evaluation of the effectiveness of the government authorities by means of the election of deputies to local councils; passing the questions to be discussed on the session of the council; orders and requests from voters; local referendum; consultative referendum; public hearings; meet- ings of citizens according to their residence; local initiative; establishment of non-governmental organizations; formation of community organizations, in particular, local councils; formation of community councils in the government and local authorities; social questionnaires; thematic working groups that function under the govern- ment agencies and authorities to prepare relevant programs; judicial protection of rights. Thus, based on the mutually beneficial partnership of mentioned above macro-sectors, the intensification strategy of social development must become an effective instrument for transforming social reality that deter- mines a considerable research interest in the interaction between the sector as a very promising mechanism to reconcile the interests of different public groups. Effective intersectional cooperation will help to form and implement targeted and social policies in regions, to link public administration with the actual needs of society, and ensure the adequate social base of management decisions. Of course, there are many problems, bureaucratic barriers, and obstacles on the way to implement such a strategy, but at the same time, some regions of Ukraine has accumulated positive and extremely valuable experi- ence in the sphere of effective intersectional cooperation, which requires a comprehensive study and analysis. No doubt that having some resources to address social issues, business, government and local communities means having a great potential for development and social harmonization of specific regions if all parties agreed on a fruitful and efficient cooperation. After promoting an intersectional network of non-governmental organizations, the model of interaction between regional authorities and public institutions should be based on socio-symmetric equality and partnership, ie independent, regardless of members’ amount of public or non-governmental organi- zation, or the effect they have on citizens. Literature: 1. Waddock S. Building Successful Social Partnership / S. Waddock // Sloan Management Review. – 1988. – № 4 (Vol. 29). – Р. 17-23. 2. Wilson А. Making partnership work / A. Wilson, K. Charlon // J. Roundtree Foundation. – 1998. – № 1. – Р. 4-15. 3. Abramov L. K. Targeted Programs and Mechanisms to Ensure Transparency in the Process of their Implementation / L. K. Abramov, T. V. Azarova. – Kirovohrad: ISCM, 2010. – 100 p.
- 43. УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ 43 4.Interaction of governmental bodies and public society organizations. Analytical notes [Electronic resource]. – National Institute of Strategic Studies, 2010. – Access mode: http://www.niss.gov.ua 5. Krutii O.M. Dialoque Cooperation between Governmental Bodies and Public / O.M. Krutii. – X.: KharRINADU «Mahistr,» 2008. – 236 p. 6. MatviichukA. Main Methods of Cooperation between Non-governmental Organization and Country /A. Matviichuk // Modern Ukrainian politics. Politics and Politologists about it. – K.; Mykolaiv: MDHU named after P. Mohyla, 2008. – Ed. 13. – P. 214-223. 7. On State Targeted Programs: Law of Ukraine as of 03/18/2004 // Verhovna Rada of Ukraine. – 2004. – № 25. – P. 352 8. Spivak D.P. Forms of Cooperation between State and Institutes of Civil Society (political and legal analysis) / D.P. Spivak // Perorter SevNTU: Collection of scientific papers. Edition: Politology. – Sevastopol, 2011. – Ed. 123. – P. 158-161.
- 44. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 44 UDK 323+327 Nikolaishvili Dali, рrofessor, Iv. Javakhishvili Tbilisi State University, Georgia Tolordava Revaz, Associate Professor of Sokhumi State University, Georgia Physical-geographicalAspects Determining the Changes of State Border (On the Example of Georgia) The work deals with analysis of physical-geographical aspects determining the historical changes of state border on the example of Georgia. Due to the research were identified and classified the geographical factors causing the trans- formations of the state border, also were determined the sensitivity of each sectors state border of Georgia. So, the uneven territorial distribution of sensitivity along the state border were revealed very sensitive, sensitive, moderately sensitive, stable and very stable sections. Almost 60% of the state border of Georgia is very sensitive. Such types of sectores are represented along the south and east parts of state border of Georgia. Historically the frequent transformations are character here. ნიკოლაიშვილი დალი, პროფესორი, ივანე ჯავახიშვილის სახელობის თბილისის სახელმწიფო უნივერსიტეტი, გეოგრაფიის დეპარტამენტი თოლორდავა რევაზ, საბუნებისმეტყველო მეცნიერებათა და ჯანდაცვის ფაკულტეტის ასოცირებული პროფესორი, სოხუმის სახელმწიფო უნივერსიტეტი, საქართველო სახელმწიფო საზღვრის გატარების ფიზიკურ-გეოგრაფიული ასპექტები (საქართველოს მაგალითზე) აქტუალობა სახელმწიფოსაზღვრებისმდებარეობასისტორიულადმრავალიფაქტორი,მათშორისერთ-ერთი უმთავრესი განმსაზღვრელი ყოველთვის იყო ფიზიკურ-გეოგრაფიული განაპირობებდა. გარდა პოლიტიკური პროცესებისა, იგი ხან ხელისშემწყობ, ხან ხელისშემშლელ ფაქტორად გვევლინება. საკითხის აქტუალობის მიუხედავად სამეცნიერო ლიტერატურაში ნაშრომთა სიმცირეა ამ თვალ საზრისით. ცხადია, ყველა სახელმწიფო მიჯნა გადის კონტაქტურ, ან ბარიერულ ფიზიკურ-გეოგრაფიულ ობიექტებზე. ისტორიულად ეს გარემოება უდიდეს გავლენას ახდენდა ნებისმიერი ქვეყნის პოლიტიკურ, სოციალურ-ეკონომიკურ, თუ კულტურულ განვითარებაზე. მაგალითად, საქართველოს ისეთ ურთულეს და მეტად მრავალფეროვან ფიზიკურ-გეოგრაფიული რეგიონში მდებარეობის გამო როგორიც კავკასიაა, ბუნებრივი პირობები ყოველთვის ქმნიდა პოლიტიკური დაქუცმაცების, დაშლისა და დამოუკიდებელი ტერიტორიული ერთეულების ჩამოყალიბების საფუძველს. აქედანგამომდინარე,საზღვრებისფიზიკურ-გეოგრაფიულობიექტებზეგატარებასაქართველოსა და ზოგადად მთიანი რეგიონის ქვეყნებისათვის, მათი ხანგრძლივი სტაბილურობის ერთ-ერთ გარანტად შეიძლება მოგვევლინოს. საზღვრის მოწესრიგებისას ამ პრინციპების გათვალისწინება საუკუნეების მანძილზე სახელმწიფო მიჯნების ტრანსფორმაციების მძლავრ,,ხელისშემშლელ« ფაქტორად გვევლინებოდა. თუმცა მისი უგულვებელყოფის მაგალითებიც კავკასიურ სასაზღვრო სივრცეში ხშირად ფიქსირდება, რასაც თან სდევს სასაზღვრო დავებიც. საქართველოს კონტექსტში საკითხის აქტუალობა ასევე უკავშირდება ქვეყანაში არსებული რთულ სოციალურ-ეკონომიკური ვითარებას, რომელიც არ იძლევა საზღვრის ხაზის მოწესრიგებისა და მიმ დებარეზოლისინფრასტრუქტურისგანვითარებისდიდშესაძლებლობას.Eამმხრივ,განსაკუთრებით სენსიტიურია მაღალმთიანი რეგიონების მონაკვეთები. მითუმეტეს დღემდე არ არის შექმნილი სა ხელმწიფო საზღვრის ზოლის სოციალურ-ეკონომიკური განვითარების სახელმწიფო პროგრამა, არ არის შექმნილი მონაცემთა ერთიანი კარტოგრაფიულ-გეოგრაფიული ბაზა. სახელმწიფოსათვის უდიდესი პოლიტიკური მნიშვნელობის მიუ-ხედავად, ჯერ კიდევ არ არის სათანადოდშემუშავებულიდამეცნიერულადდასაბუთებულისახელმწიფოსაზღვრებისფიზიკურ- გეოგრაფიულ ობიექტების კარტოგრაფიულ-გეოდეზიური საფუძველი. კიდევ უფრო მცირეა იმ
- 45. УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ 45 სამეცნიერონაშრომთა ნუსხა, სადაც აღნიშნული საკითხის მოგვარება ეფუძნება კადასტრული გეოინფორმაციული კარტოგრაფირების პრინციპს, რომლის მეშვეობითაც შესაძლებელია ნების მიერი სივრცე-დროითი ცვლილების, კონტროლისა და ოპერატიული რეაგირების სისტემის შექმნა. სწორედ სუსტი მეთოდოლოგიური ბაზითაც შეიძლება აიხსნას მრავალი სადემილიტაციო და სა დემარკაციო სადავო პრეცედენტების არსებობა თანამედროვე მსოფლიოში. სახელმწიფო მიჯნების დელიმიტაცია-დემარკაციის მეცნიერული საფუძვლების შექმნისას საზღვრის ხაზის ფიზიკურ-გეოგრაფიულ ობიექტების გათვალისწინებას, უდიდესი პრაქტიკული მნიშვნელობა აქვს განაკუთრებით ისეთი ქვეყნისათვის, როგორიც საქართველოა, სადაც სასაზღვრო სივრცის უდიდესი ნაწილი ხანგრძლივი ისტორიული დროის განმავლობაში ასეთ ობიექტებზე გადიოდა. ამის გამოც მას თავდაცვითი ზოლის ფუნქციაც დაუმკვიდრდა, სადაც ყოველ კვადრატულ მეტრ მიწას ატყვია საზოგადოებრივი განვითარების ხანგრძლივი ისტორიის კვალი (არქეოლოგიური თუ არქიტექტურული ძეგლები, თავდაცვითი ნაგებობები და სხვა სახის ობიექტები). ამიტომ სახელმწიფო საზღვრის დელიმიტაცია-დემარკაციის საკითხი განსაკუთრებით აქტუალურია ჩვენი ქვეყნისათვის. ჩვენს ქვეყანას არ აქვს ტერიტორიული დავები მეზობელ ქვეყნებთან, რაც ნიშნავს, რომ მეზობელი ქვეყნები არ აცხადებენ პრეტენზიას ერთსა და იმა ვე მნიშვნელოვანი ფართობის მქონე ტერიტორიებზე. თუმცა საზღვრის რთულ ფიზიკურ- გეოგრაფიულ მონაკვეთებზე რჩება შეუთანხმებელი უბნები, რომელთა მდებარეობის მიმართ არსებობს განსხვავებული მიდგომა მხარეებს შორის რაც იწვევს ხანგრძლივ პოზიციურ დავებს. ეს, ერთის მხრივ, დაკავშირებულია არასწორად ინტეპრეტირებულ ისტორიულ დოკუმენტებთან, სხვადასხვანაირად ასახულ საზღვართან რუკებზე, გეოგრაფიული ობიექტების თავისებურ აღქ მასთან, ხოლო მეორეს მხრივ, საზღვრის გასწვრივ ბუნებრივი თავისებურებების ცვლილებებთან. ყველა ზემოთ ჩამოთვ-ლილი საქართველოს სახელმწიფო საზღვრის გასწვრივ ქმნის რთულ, ე.წ. «ცხელ წერტილებს», რომლის მოგვარება ერთ-ერთი უმნიშვნელოვანესი სახელმწიფოებრივი საკითხია. სწორედ ამიტომ საკითხის გადაჭრა და მოგვარება სახელმწიფოებრივი მნიშვნელობის ამოცანაა, რაშიც არსებითი როლი შეუძლია შეასრულოს თანამედროვე სახელმწიფო საზღვრის და მისი ისტორიული ცვლილების მეცნიერულად დასაბუთებულმა ბაზის შექმნამ. ამ თვალსაზრისით განსაკუთრებულ მნიშვნელობას იძენს სახელმწიფო საზღვრის გატარებისას მისი მდებარეო ბის გამაპირობებლი ფიზიკურ-გეოგრაფიული ფაქტორების ანალიზი და მისი კარტომეტრიულ- გეოგრაფიული შეფასება. ძირითადი შედეგები და დისკუსიები საქართველოს სახელმწიფო საზღვრის უმეტეს მონაკვეთზე ისტორიული ტრანსფორმაციები ყოველთვის «ითვალისწინებდა« ფიზიკურ-გეოგრაფიულ პირობებს და პოლიტიკური გადაწყვეტილე-ბის შემდეგ წამყვან ფაქტორად გვევლინებოდა. უმეტეს შემთხვევაში, საზღვრის დელიმიტაცია-დემარკაცია სწორედადგილის ბუნებრივი პირობების გათვალისწინებით ხდებოდა. ვინაიდან ფიზიკურ-გეოგრაფიული ფაქტორი გვევლინება სახელმწიფო საზღვრის მდებარეობის სენსიტიურობის განმსაზღ-ვრელ ერთ-ერთ მნიშვნელოვან გარემოებად, კვლევის ძირითადი კონ ცეფცია დაეფუძნა სწორედ ამ სენსიტიურობის გამაპირობებელი კრიტერიუმების გამოვლენასა და შეფასებას, რაც შეფასდა სხვადასხვა გეოგრაფიული ფაქტორის გათვალისწინებით. ამ მიზ ნით გამოყენებულ იქნა 100,000 მასშტაბის, ხოლო განსაკუთრებით რთულ მონაკვეთებზე კი, მა გალითად, მდინარის ძლიერ დაკლაკნილი უბნებზე – 1:50,000 – 1:10,000 მასშტაბის ტოპოგრაფიული რუკები. გის-ტექნოლოგიებისა და მექანიკური გრაფიკული ხერხების გამოყენებით 2 მმ-იანი ბიჯის ინტერვალით განისაზღვრა სახელმწიფო საზღვრის მთელი პერიმეტრი. მექანიკური გრაფიკული ხერხით (მზომი ფარგლით) საზღვრის სიგრძის განსაზღვრა დაეფუძნა კლაკნილი ხაზის გასწვრივ ბიჯების თანამიმდევრულ გადაადგილებას. ცდომილების გარკვეული შემცირება მიიღწევა, თუ შევამცირებთ ბიჯის სიგრძეს მინიმუმამდე. ამიტომ ცდომილება აქ, ერთის მხრივ, უკავშირდე ბა კარტოგრაფიული პროექციისა და რუკის მასშტაბის თანმხლებ დამახინჯებებს, ხოლო მეორე მხრივ, აპროქსიმაციის იმ ხარისხს, რომელიც ბიჯის სიგრძე (ჩვენს შემთხვევაში 2 მმ-ს) ქმნის. რაც შეეხება გის-ის მეშვეობით შექმნილ რუკას და მასზე ჩატარებულ გაზომვებს, მისი სიზუსტე, ცხადია, უპირველესად საწყისი რუკის სიზუსტით იქნება განპირობებული. ამასთან გის-ის რუკაზე ხაზის გაზომვასთან დაკავშირებული ცდომილებები უფრო მსხვილმასშტაბიან რუკებზე განხორციელბული გაზომვებით იქნა მიღწეული (1:1,000,000; 1:500,000; 1:600,000; 1:200,000; 1:100,000; 1:50,000; 1:25,000). ასეთმა გაზომვებმა შესაძლებლობა მოგვცა განგვესაზღვრა სახელმწი ფო საზღვრის რედუცირებული სიგრძე [თოლორდავა, 2002]. საერთო ჯამში, საქართველოს სახელმწიფო საზღვრის გასწვრივ განისაზღვრა 10 ათასზე მეტი წერტილის ფიზიკურ-გეოგრაფიული მდებარეობა, აბსოლუტური სიმაღლე (მ), ზედაპირის დახ რილობა, გეოგრაფიული ობიექტის ტიპი (მთა, მდინარე, წყალსატევი და ა.შ.), საქართველოს ლანდშაფტური რუკების [Beruchashvili N. 1993; Beruchashvili N., Nikolaishvili D. 2012.] მიხედვით. სხვადასხვა კრიტერიუმების საფუძველზე თითოეული ეს წერტილი შეფასდა სენსიტიურობის ხა
- 46. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 46 რისხის მიხედვით. მაგალითად, ზედაპირის დახრილობის სენსიტიურობა შეფასდა შემდეგ კრი ტერიუმებზე დაყრდნობით: ძლიერ სენსიტიურად ჩაითვალა 200 -მდე, სენსიტიურად _ 20-300 , საშუალო სენსიტიურად _ 30-450 , მდგრადად _ 45-600 , ხოლო ძლიერ მდგრადად _ 600 -ზე მეტი დახ რილობის მქონე ადგილები. 5-ბალიან სისტემაზე დაყრდნობით თითოეულ ამ კატეგორიას მიე ნიჭა გარკვეული ბალი. ასე შეფასდა საზღვრის გასწვრივ მდებარე 2 მმ-იანი ბიჯის თითოეული წერტილის სენსიტიურობა აბსოლუტური სიმაღლის, მდინარის ნაკადის სიჩქარის, წყლის ხარჯის, კალაპოტის სიგანის და სხვა მაჩვენებლების მიხედვით. ბალების შეჯამებით შეფასდა საქართველოს სახელმწიფო საზღვრის მთელი პერიმეტრის სენსიტიურობის ხარისხი. საყოველთაოდ ცნობილია, რომ სხვადასხვა მასშტაბისა და კარტოგრაფიული პროექციის რუ კებზე გარკვეული დამახინჯებების არსებობის გამო სივრცითი ობიექტები აბსოლუტურად ზუსტად არ არის გამოსახული. შესაბამისად რუკებზე გაზომვები სხვადასხვა ხარისხის ცდო მილებას წარმოქმნის, რაც მონაცემთა აბსოლუტური სიზუსტით მიღებას შეუძლებელს ხდის. საქართველოს სახელმწიფო საზღვრის კარტომეტრიული მაჩვენებლების დადგენისას მსხვილ მასშტაბიანი ტოპოგრაფიული რუკების გამოყენების აუცილებლობაზე მიუთითებს ჩატარებული კარტომეტრიული გაზომვების შედეგების შედარება, რომელმაც აჩვენა, რომ სხვაობა უმნიშვნელოა და უმთავრესად 1 %-ზე ნაკლებია საზღვრის მთელი პერიმეტრის გასწვრივ და არსად არ აღემატება 1-2 %-ს [თოლორდავა, Nნიკოლაიშვილი, 2011]. სახელმწიფო საზღვრის ხაზის მდებარეობისას ფიზიკურ-გეოგრაფიული ფაქტორების (ბუნებრივი ობიექტების ტიპი და თავისებურებანი) გათვალისწინება მით უფრო მნიშვნელოვანია, რომ ისინი შეიძლება ხელს უწყობენ, ან აფერხებენ სახელმწიფო საზღვრის ტრანსფორმაციებს, მნიშვნელოვნად განსაზღვრავენ რა ხშირ შემთხვევაში სახელმწიფო საზღვრის მდგრადობას, ან პი რიქით, მის სენსიტიურობას. geografiuli faqtorebi geeografiuli ggggeografiuli fizikur-geografiuli socialur-ekonomikuri orografiuli hidrografiulli biogenuri demografiuli ekonomikuri infrastruqturuli Nნახ. 1. სახელმწიფო საზღვრის გატარების ფიზიკურ-გეოგრაფიული ფაქტორები ფიზიკურ-გეოგრაფიული თვალსაზრისით ერთ-ერთ უმნიშვნელოვანეს როლს ასრულებს ოროგრაფიული ფაქტორები. მათ შორის ერთ-ერთ ყველაზე მნიშვნელოვანია ზედაპირის დახრილობა. რთული ოროგრაფიული პირობების გამო, საქართველოს სახელმწიფო საზღვრის პერიმეტრი ძალზე განსხვავებულია ზედაპირის დახრილობის მიხედვით. საქართველოს საზღვრის გასწვრივ საკმაოდ დიდ მანძილზეა გადაჭიმული კლდეები და ციცაბო ფერდობები (350 -ზე მეტი დახრილობით), რომლის უდიდესი ნაწილი კავკასიონზეა. კლდეების წილად მოდის სახმელეთო საზღვრების საერთო სიგრძის 2 %-ზე მეტი. საზღვრების საერთო სიგრძის დაახლოებით ამდე ნივე წილი მოდის საშუალო დახრილობის (20-300 ) ფერდობებზე. დამრეცი და სუსტად დახრილი ფერდობები უმთავრესად ქვეყნის აღმოსავლეთ და სამხრეთ-აღმოსავლეთ საზღვრების გასწვრივაა გადაჭიმული. მნიშვნელოვანი ბარიერების არარსებობის გამო სწორედ აქ მდებარეობს საქართ ველოს საზღვრების ყველაზე ადვილად გადასასვლელი, ანუ სენსიტიური მონაკვეთები. სახელმწიფო საზღვრის მდებარეობაზე, აგრეთვე გავლენას ახდენს აბსოლუტური სიმაღლე. მაღალმთიანი რელიეფი, განსაკუთრებით კი, ზ.დ. 3000 მ-ზე მაღლა მდებარე ტერიტორიები გამორჩეულად რთულ პირობებს ქმნის საზღვრის მოწესრიგებისათვის. არც ზ.დ. 2000-3000 მ-ის დიაპაზონი შეიძლება ჩაითვალოს ხელსაყრელად, ხოლო ზ.დ. 500 მ-ზე დაბლა მდებარე ტერი ტორიები პირიქით, ხელსაყრელია სადელიმიტაციო და სადემარკაციო სამუშაოებისათვის. გა მოთვლების შედეგად დადგინდა, რომ ქვეყნის სახელმწიფო საზღვრის საერთო სიგრძის უდიდესი ნაწილი (58 %) მოდის ზ.დ. 2000 მ-ზე მაღლა მდებარე ტერიტორიებზე (ნახ. 2).
- 47. УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ 47 ნახ2. ჰიფსომეტრიული საფეხურები საქართველოს სახელმწიფო საზღვრის გასწვრივ ზედაპირის დანაწევრების ხარისხი. სახელმწიფო საზღვრის გასწვრივ გადაჭიმულ 5 კმ-იან ზოლში დანაწევრების სიხშირე განისაზღვრა 5 კატეგორიის მიხედვით: სუსტად დანაწევრებული (<50 კმ/კმ2 ), საშუალოდ დანაწევრებული (50-100 კმ/კმ2 ), საგრძნობლად დანაწევრებული (100-500 კმ/კმ2 ), ძლიერ დანაწევრებული (500-1,000 კმ/კმ2 ) და მეტად ძლიერ დანაწევრებული (>1,000 კმ/კმ2 ). ზედაპირის დანაწევრების სიხშირის მიხედვით საკმაოდ დიდი განსხვავებაა საზღვრის გასწვრივ. ცხადია, ეს მაჩვენებელი დაბალია ვაკისა და მთისწინეთის, ხოლო მაღალი მთის რელიეფის ფარგლებში. მაგრამ სიტუაცია ყოველთვის ასე მარტივი როდია. საზღვრის გასწვრივ მთისწინეთის ფარგლებში ძალზე ხშირად გვხვდება საკმაოდ რთული რელიეფის და ძლიერ დანაწევრებული ზედაპირები გორაკ-ბორცვების სახით, სადაც ზედაპირის დანაწევრების ხარისხი შეიძლება 200-500 კმ/კმ2 იყოს, რაც მათ შედარებით დაბალ სენსიტიურობაზე მიგვანიშნებს. ლოგიკურია, რომ ზედაპირის დანაწევრების მეტად მაღალი მაჩვენებლები აღინიშნება კავკასიონის გასწვრივ მწვერვალებს აგეფსთასა და შავკლდეს შორის. ასევე მნიშვნელოვანია ეს მაჩვენებელი სამხრეთ საზღვრის – შავშეთისა და ერუშეთის ქედების გასწვრივ. საზღვრის ხაზის ჰიდროგრაფიული ობიექტებზე გატარებისას მრავალი ფაქტორია გასათვალისწინებელი. Aამ მხრივ, განსაკუთ-რებული მნიშვნელობა ენიჭება სამდინარო უბნებს (კალაპოტის დახრილობა და მდგრადობა, ნაკადის წყალუხვობა, კალაპოტისპირა პროცესები და სხვ.), რაც გავლენას ახდენს სადელიმიტაციო ფორმულის შერჩევისას. საქართველოს სახმელეთო სახელმწიფო საზღვრის გასწვრივ 52 დიდი, თუ მცირე მდინარე და 3 ეპიზოდური ნაკადი მიედი- ნება (განისაზღვრა 100,000 მასშტაბის ტოპოგრაფიული რუკის მიხედვით). მდინარეების წილად მოდის 418 კმ, ე.ი. ქვეყნის სახმელეთო სახელმწიფო საზღვრის თითქმის 23.2 %. აქედან უდიდესი ნაწილი (243 კმ) მოდის საქართველოს ერთ რეგიონზე – კახეთზე. საქართველოს სახელმწიფო საზღვრის გასწვრივ გადაჭიმული მდინარეები მეტად განსხვავებუ- ლია მრავალი ჰიდროგრაფიული პარამეტრით. მათი ნაწილი მთის, ხოლო ნაწილი ვაკის მდინარეა. ისტორიულად დელიმიტაციისას ხშირად დიდი მდინარეები გვევლინება როგორც მდგრადი საზღვარი. მაგრამ ადგილის ბუნებრივი პირობების გათვალისწინების გარეშე შეიძლება არასწორ დასკვნამდეც მივიდეთ. მაგალითად, ასე ცალსახა მიდგომით სახელმწიფო საზღვრის მონაკვეთი მდ. ალაზნის გასწვრივ მდგრადის სტატუსს იძენს. სინამდვილეში კი, რეალობა სრულიად საპირისპიროა. ძლიერ მეანდრირებადი მდინარე ქვემო წელში ხშირად იცვლის კალაპოტს, რომ- ლის გასწვრივაც გადის საქართველო-აზერბაიჯანის სახელმწიფო საზღვარი. საზღვრის სენსიტიურობის განსაზღვრისათვის ერთ-ერთი საუკეთესო მაჩვენებელია წყლის ნაკადის სიჩქარე. საქართველოს სახელმწიფო საზღვრის გასწვრივ გამდინარე ნაკადების საშუალო სიჩქარე მცირეა (1--1.5 მ/წმ) და მასზე მოდის სამდინარო საზღვრის საერთო სიგრძის 81 %-ზე მეტი. დიდსიჩქარიან ნაკადთა წილი (2.3.5 მ/წმ და მეტი) კი მოდის მდინარეების თერგის, ასის, არღუნის ხეობებზე. სასაზღვრო ზოლისა და საზღვრის ხაზის მდგრადობა მნიშვნელოვნადაა დამოკიდებული თვით გამმიჯნავი ხაზის მდგრადობაზე, ანუ «ბუნებრივად ტრანსფორმირებადი« საზღვრის ხასიათზე. ცვალებადკალაპოტიანი მდინარეები და სხვა ბუნებრივი პროცესები ხშირად სახელმწიფოთა გამმიჯნავი ხაზის არამდგრადობის მიზეზი ხდება და განსკუთრებით ხშირ პრობლემებს წარმოქმნის ისეთ არადელიმიტირებულ და არამარკირებულ საზღვრის მონაკვეთებზე როგორიცაა საქართველო-აზერბაიჯანის საზღვრის მდ. ალაზნის ცვალებადკალაპოტიანი უბანი. საქმეს განსაკუთრებით ამწვავებს ის გარემოება, რომ ადმინისტრაცული საზღვრების გატარებისას სადელიმიტაციო სამუშაოები თავის დროზე არასწორად იყო განხორციელებული. ოფიციალურ დოკუმენტებში მითითებული არ იყო, თუ მდინარის რა ნაწილში უნდა გასულიყო საზღვრის ხაზი. მთელი რიგი ფიზიკურ-გეოგრაფიული პირობების გამო ალაზანს უფრო მეტად ახასიათებს კალა- პოტის საქართველოს მხარეს გადმოწევის ტენდენცია. ამის დასტურია ტოპოგრაფიულ რუკებზე ასახული მდ. ალაზნის ძველი ნალისებრი ხეობები – მეანდრების ნარჩენი მშრალი კალაპოტები.
- 48. Global world :науковий альманах. vol. I (I), 2015 48 მყინვარები საქართველოს ტერიტორიაზე მხოლოდ კავკასიონზე გვხვდება და მათი საერთო რაოდენობა 800-მდეა. მათი ძირითადი კერები (თითქმის უწყვეტი ზოლი სახით) თავმოყრილია საზრვრის გასწვრივ კავკასიონის მთავარ წყალგამყოფ ქედზე მდ. ბზიფის სათავეებიდან მამისონის უღელტეხილამდე. ამ უბნის დასავლეთითა და აღმოსავლეთით მყინვართა მხოლოდ ცალკეული ჯგუფები გვხვდება. [გობეჯიშვილი, 1987]. მყინვარების არსებობა საზღვრის გატარების სირ- თულეზე მიგვანიშნებს. საზღვრისპირა უღელტეხილების უმეტესობა ზ.დ. 2600 მ-ზე მაღლა მდებარეობს. რელიეფის ამ ფორმებზე საზღვრის გატარებისას წყალგამყოფის განსაზღვრა სპეციალური გამოკვლევის ჩატარებას მოითხოვს, რომლის შემდეგ მისი დამაგრება სასაზღვრო ნიშნით აუცილებელია. ნახ. 3. ლანდშაფტური ზონები საქართველოს სახელმწიფო საზღვრის გასწვრივ 1990-იანი წლების ახალმა პოლიტიკურმა რეალობამ კავკასიაში საზღვრების გადასინჯვის აუცილებლობა წარმოშვა, რაც არც ისე მარტივი და იოლად მოსაგვარებელი საკითხია. უპირ- ველესად უნდა ითქვას, რომ წარსულში საერთაშორისო სახელმწიფო საზღვრის მოწესრიგებისას იგნორირებული იყო ფიზიკურ-გეოგრაფიულ პრინციპი. ამიტომ მეტად მნიშვნელოვანია სახელმწიფო საზღვრის გამიჯვნისას არასწორი გეოგრაფიული მიდგომების შეფასებაც. საქართველოს რუსეთის იმპერიაში მოქცევის შემდეგ საზღვრები მხოლოდ შეთანხმებული იყო და მათი ადგილზე მონიშვნა (დემარკაცია) არ განხორციელებულა. ტერიტორიული გადანაწი- ლება ყოველგვარი ისტორიული, გეოგრაფიული და სხვა პრინციპების გათვალისწინების გარეშე განხორციელდა. ხშირად ეს პროცესი ადგილზე მოსახლეობის ეროვნული, ან რელიგიური კუთ- ვნილების, ან კიდევ სამეურნეო მოსაზრებებით და პოლიტიკური შეხედულებებით, ან მათი კომპ- ლექსით იმართებოდა. საზღვრის ხაზის განსაზღვრისას გაურკვევლობებს ქმნიდა რთული ოროგრაფიული პირობები, წყალგამყოფებისა და რელიეფის უმაღლესი წერტილების არათანხვედრა, კლდეე- ბისა და ფლატეების არსებობა და სხვ. [Протоколы, – 1913]. საბოლოო ჯამში, ადგილის ასეთი არაადეკვატური გეოგრაფიული იდენტიფიკაცია სახელმწიფო საზღვრის არასწორად გატარების პრეცენდენტებს ქმნიდა. საზღვრის ხაზის დელიმიტაციისას გამოყენებული არასწორი მიდგომის (წვრილმასშტაბიან და საშუალომასშტაბიან ფიზიკურ რუკებზე სადემილიტაციო საზღვრის გატარება) საუკეთესო მაგალითია საქართველოს სახელმწიფო საზღვრის «დავითგარეჯის მონაკვეთი«, რამაც უახლოეს წარსულში ქვეყანას არაერთხელ შეუქმნა გარკვეული «დაძაბულობა« მეზობელ ქვეყანასთან. თავის დროზე შეთანხმებაში (1938),,დელიმიტირებული« საზღვრის ამ მონაკვეთზე არსებული ჩა- ნაწერი,,საზღვარიმიუყვებათხემს«,საკმაოდრთულიოროგრაფიულიპირობებისგამო(კუესტისებრი სერებისა და სინკლუნური ღრმულების ხშირი მონაცვლეობა), აბსოლუტურად ვერ აკმაყოფი- ლებს ტერიტორიის გამიჯვნისას გამყოფი ხაზის ცალსახა აღქმადობას. ამასთან დელიმიტაცია განხორციელდა 1:500,000 მასშტაბის რუკაზე, სავარაუდოდ ადგილზე სიტუაციის შესწავლის გარეშე. ასეთი მასშტაბის რუკებზე კი მრავალი გეოგრაფიული ობიექტი, მათ შორის ქართული ისტორიული ძეგლები შესაძლებელია დატანილი არც კი იყო. ეს გარემოება თანამედროვე პერიოდშიც ართულებს დემარკაციისას საზღვრის მდებარეობაში შესწორებების შეტანის შესაძლებლობას. ყოფილ საბჭოთა კავშირში რესპუბლიკებს შორის საზღვრის ზოგად, მხოლოდ შეთანხმების დონეზე დაფიქსირების პრაქტიკამ და ადგილის ფიზიკურ-გეოგრაფიულ თავისებურებათა
- 49. УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ 49 გაუთვალისწინებლობამთავი იჩინა საქართველოს სახელმწიფო საზღვრის მრავალ მონაკვეთზე. მაგალითად შეიძლება დასახელდეს მთა დიკლოსმთიდან მთა ტინოვროსომდე საქართველო- რუსეთის საზღვრის მონაკვეთი, რომლის 25,000 და 100,000 მასშტაბების სატელიტური რუკების კარტომეტრიულ-გეოგრაფიულმა ანალიზმა გამოავლინა, რომ სამეცნიერო და სასწავლო ლიტერა ტურაში დამკვიდრებული აზრი, რომ საზღვარი მიუყვება კავკასიონის მთავარ ქედს, ხშირად არ შეესაბამება სინამდვილეს. საქართველოს, რუსეთისა და აზერბაიჯანის საზღვრების შესაყარი 1500 მეტრითაა დაშორებული მთა ტინოვროსოდან. საზღვრის ხაზი გატარებულია მთის ფერდობებზე და წყალგამყოფისგან მოშორებით (და არა თხემებზე), ისევე როგორც არამართებულადაა გატა რებული იგი წყალსატევებზე (ტბებზე), ვინაიდან სარკის ფართობები ხშირად მეზობელ სახელმ წიფოებს შორის არათანაბრადაა გადანაწილებული. აღსანიშნავია ასევე საზღვრის ხაზის განსხვა ვებული მდებარეობა სხვადასხვა წლებში გამოშვებულ და სხვადასხვა მასშტაბის (1:25,000; 1:10,000) რუკებზეც. XIX საუკუნესა და XX საუკუნის დასწაყისში სასაზღვრო კომისიები სადელიმიტაციო რუკების ადგილზე ინსტრუმენტული გზით მონიშვნისას ხშირად არ ითვალისწინებდნენ ადგილის ფიზი კურ-გეოგრაფიულ თავისებურებებს, ყოველთვის არ ხდებოდა მოსა ხლეობისაგან ადგილობრივი ტოპონიმიკური ხასიათის წყაროების, საზღვრისპირა ზოლის მიწის სავარგულებზე და მდინარეთა ქსელზე მონაცემების შეგროვება. დემარკაციის პროცესში მხარის გეოგრაფიულ შესწავლაში არსებული ხარვეზები ხშირად იჩენდა ხოლმე თავს. დასკვნა კვლევის შედეგად მივედით დასკვნამდე, რომ საქართველოს სასაზღვრო სივრცეში რთული ფიზიკურ-გეოგრაფიული პირობების არსებობა სახელმწიფო მიჯნების სადელიმიტაციო– სადემარკაციო სამუშაოების ჩატარების სირთულეს განაპირობებს. ამასთან, თანამედროვე ტო პოგრაფიულ რუკებზე დატანილი საზღვრის ხაზი ხშირად გატარებულია სახელმწიფო მიჯნების ფიზიკურ-გეოგრაფიულ ობიექტებზე გატარების საერთაშორისოდ აღიარებული პრაქტიკის გათ ვალისწინების გარეშე. სწორედ ამ გარემოებამ ფიზიკურ-გეოგრაფიული ფაქტორი შეიძლება სახელმწიფო საზღვრის ხშირი ტრანსფორმაციების მიზეზიც გახადოს, რაც ანალოგიურ ნეგატიურ პერსპექტივას ქმნის სამომავლოდაც. ამასთან მნიშვნელოვან პრობლემებს ქმნის სახელმწიფო საზღვრის ცალკეულ მონაკვეთებზე ბუნებრივი პირობებით გამოწვეულ სასაზღვრო სივრცის ტრანსფორმაციებიც. ამრიგად, კომპლექსური კვლევის შედეგად დადგინდა: • სახელმწიფო საზღვრების ფიზიკურ-გეოგრაფიულ ობიექტებზე მდებარეობით გამოწვეული დადებითი და უარყოფითი ფაქტორები და განხორციელდა მათი დაჯგუფება; • საქართველოს სახელმწიფო საზღვრის ის მონაკვეთები, სადაც უგულებელყოფილია სახელმწიფოთაშორის საზღვრების გატარების საერთაშორისო ნორმებით განსაზღვრული ძირითადი პრინციპები და ახსნილია არასწორი მიდგომის უმთავრესი მიზეზები (ფიზიკურ-გეო გრაფიულითავისებურებებისგაუთვალისწინებლობა,სხვადასხვაპერიოდშიგამოცემულრუკებზე განსხვავებულად ასახული კონტუ-რები, ხელშეკრულებების არასწორი ინტერპრეტაციები და ა.შ.); • შეიქმნა საქართველოს სახელმწიფო საზღვრის ერთიანი მონაცემთა ბაზა, რაც კვლევების შემდგომი გაგრძლების შესაძლებ-ლობას იძლევა, კერძოდ, სახელმწიფო საზღვრის 3D-მოდელების შექმნა და კიდევ უფრო მსხვილმასშტაბიანი კარტომეტრიული ანა-ლიზი ცალკეული ძლიერ დაკლაკნილი მონაკვეთებისათვის და სხვ. ლიტერატურა 1. ბერუჩაშვილი ნ. საქართველოს ლანდშაფტური რუკა, თბილისი, 1993. მასშტაბი 1:500,000. 2. ბრძანებულოება # 59. 4.02.2008. 3. თოლორდავა რ. სახელმწიფო საზღვრების მოწყობის გეოგრაფიულ-კარტოგრაფიული საკითხები (საქართველოს მაგალითზე) დისერტაცია გეოგრაფიის მეცნიერებათა კანდიდატის სამეცნიერო ხარისხის მოსაპოვებალად. თბილისი, 2002. 4. ნიკოლაიშვილი დ. თოლორდავა რ. საქართველოს სახელმწიფო საზღვრის კარტომეტრიული ანალიზი. სამეცნიერო კონფერენცია: გეოგრაფიის აოტუალური პრობლემები, XVკონფერენცია თბილისი 2011: მასალები 5. საქართველოს ისტორიული ატლასი. რედ. დ. მუსხელიშვილი. თბილისი, 2003. 6. გობეჯიშვილი რ. საქართველოს მყინავრები. თბილისი, 1987. რუსულ ენაზე. 7. საბჭოთა ტოპოგრაფიული რუკები. სხვადასხვა მასშტაბი. 8. Beruchashvili N., Nikolaishvili D. 2012. Landscape map of Georgia. Atlas of Georgia. Tbilisi. scale 1:1,000,000. 9. Протоколы первой и второй разграничительной комиссии по установлению границ между Россией и Турци- ей в Малой Азии 1879-1881гг. Гд. Штаб Кавказского военного округа. Тифлис, 1913. 10. Nikolaishvili D., Tolordava R. 2011. Cartometric Analysus of State Border of Goergia. Proceedengs of scientific conference: Actual Problems of Geography«. XV conference of Geographical Society of Georgia. Tbilisi
- 50. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 50 UDK 33+35+65 Badri Gechbaia, PhD in Economics, Associate Professor Faculty of Economics and Business, Batumi Shota Rustaveli State University Armaz Bakhtadze, PhD student Georgian Technical University Teamwork Principles of Modern Management There is no organization functioning without setbacks, managers often feel the necessity to improve capability of the organization. The organization efficiency may be improved through solution of problems raised between people and concentration to their involvement. The key problem of organization development is a disfunction- al conflict going on between groups. This is exactly the purpose of efforts directed to strategic changes. The purpose for development of relations between groups to change dependanc- es, stereotypes and perceptions being in groups about each other. Relations existing between groups may be improved through some approaches1 . Especially popular method for solution of a problem is emphasized2 . Whether to contradict each oth- er’s goals? Whether perceptions are distorted? The stereotypes are created on what grounds? Is misunderstanding of intentions the reason of some differences? Whether various groups define words and concepts differently? – The answer to these ques- tions will help us to define accurately the nature of the conflict following elucidation of the disputes causes, the groups may move to integration stage which starts by working over decision-making that will improve relationships between groups. Majority of strategic development approaches focus on a probelm: they define the problem or a number of problems and then are seeking for solution. Evaluation survey draws attention to positive event1 instead of at- tempts to solve the problem. Such approach defines the distinguished credibitities and strong sides by which the organization capability is improved. This means that evaluation survey is interested in by the organization suc- cess and not the problem. Advocates of evaluation survey state that approaches for the problem solution always require to think over yes- terday faults, focus on setbacks and as a result it will be followed by rising of new vision. Survey of action and the tools for strategic development such as feedbacks and the process consultation are, instead of creation of positive climate ends by accusations and defence. According to evaluation survey advocates statements, the most impor- tance is conferred to improvement and strengthening of what the organization had carried out well. This gives op- portunity to the organization to use its strong sides for changes and profitable conditions for competitive abilities. It is necessary to deliberate important issues in connection with strategic changes which create special environ- ment inside organization; how does the technological change affect the working life of a hired person? How do we reduce stress among employees when the change is rather stressful? How do create managers the organizations oriented to knowledge and how do they cope with newly created environment? I the change surrounded by culture? The successes recently achieved in technologies change the jobs and affect the working conditions of work- ers. Certainly in regard of working processes the paramount issues of management are as follows: process for permanent improvement and transformation of a process. In case of the process transformation the managers should start their activities from clean page, they should think profoundly and diligently over renewal of the processes, thereby the organization produces its values, fulfills works and then eradicates outdated activities.1. . There are three main components of the process trans- formation: definition of the organization distinguished competence; evaluation of the main process; horizontal reorganization through the process. It is important to separate distinguished competences, since it defines the decision, which activities are de- cisive for success of the organization. Management also needs to evaluate main processes which added value to distinguished competences of the organization. While the process transformation, it is necessary to take into account the mechanism of a long-term hiring in order not to cause impediments in connection with their unrest and disturbances. The organization oriented to knowledge recently raised great interest of theorists and managers, which are searching for new tools for successful tracing within changeable and inter-depending world.1 «All organiza- 1 see special edition on organizational study: Organizational Dynamics, 1998; P. Senge, The Dance of Change: The Challenges to Sustaining Momentum in Learning Organizations (New York: Doubleday/Curnency, 1999); A. M. Webbet,
- 51. УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ 51 tionsstudy how to make any choice in comprehensive way – this is the main requirement for retention of their existence».2 Though some organizations manage to do it better than other ones. Majority of organizations are engaged in a process of so-called single training.3 This is a process when they notice mistakes, their corrections rely on old accepted practice and modern policy. The organization oriented to knowledge on the contrary uses the principle of double education. When the mistake is revealed its correction is managed by strategic purposes, policy and standard routine of an organization. Double studying in an orga- nization opposes to deeply stuck assumptions and norms. In this regard this approach gives us opportunities for radically differed solution and sharp improvement. Advocates of the organization oriented to knowledge consider them as tools for correction of three main problems featuring the traditional organization such are partition, competition and responsiveness.4 Here we may review various aspects, for example specialization based on which are created various functionally independent and inter-opposed parts. It should be taken into account circumstance exceeding concentration to competition within the organization very often undermines cooperation. While the competition process the divisions inside an organization instead of sharing knowledge and cooperation are transformed into opposed competitors that often is reflected on positions of leaders of a team project. It should be taken into account as well that responsiveness to solution of a problem, which mainly draws at- tention of managers to solution of problems and not to their creation, that is the faulty approach. While making solution we are trying to eradicate something, whereas in creation process we are trying to revive something. In parallel with concentration to responsiveness we should be oriented to permanent improvement and introduction of renewals. It should be noted how close moves an organization oriented to knowledge to the concepts of the organiza- tion behaviour such are: quality management, organization culture, the organization without borders, functional conflict and transformational leadership. For example, the organization oriented to knowledge is characterized by the property for permanent improvement. The organization oriented to knowledge is also characterized by special culture which appreciates to undertake risks, by openness and growth. It seeks to become the organiza- tion without borders and destructs hurdles which are created by levels of an hierarchy and partitioned depart- ments. The organization oriented to knowledge the recognizes importance of disputes, constructive criticism and other forms of functional conflicts. The organization oriented to knowledge needs transformation leadership for implementation of strategic vision. How should an organization be changed into the organization which is oriented to knowledge permanently? What should be done by managers for this purpose? 1. To create a strategy. The main task of the management – to reveal pursuit for introduction of changes, in- novations and aspiration to permanent improvement. 2. To transform the organization structure. The formal structure may create serious impediments to knowl- edge mastering. Through horizontal transformation of the structure, reduction or merging departments, wide usage of inter-functional teams the inter-dependence is strengthened and international borders are diminished. 3. To change the organization culture in strategic way. As we have noted the organization oriented to knowl- edge is characterized by taking risks openness and growth. The management creates the imagination of culture through statements (strategy) and activities (behaviour). The managers with their demeanor should show to hired employees that taking risks and recognition of faults are desirable features. This means awards or punishments for the people who use the chance and make mistakes. Management should support the functional conflict. The necessity of strategic changes embraces almost all concepts of the organization behaviour. This concerns relations, perceptions, teams, leadership, motivation, organizational arrangement and anything like these. It is impossible to think about these concepts without changes. If the environment is completely static, if skill and opportunities of hired employees are eligible for the time without threats of deterioration and tomorrow will be like today, then the strategic organizational change will not be very important for managers. However the world is actually changeable and requires strategic changes for retention of competitiveness from the organization and its members. The practical references based on critical analysis of classic theories of motivation management may be used by the managers of firms for improvement of subordinates promotion that will grow their working production and will rise firms economic indexes and will increase their competitive abilities. The use of economic methods of motivation managements in practice will raise material welfare of the personnel through tools of economic promotion with usage of differentiated efficient methods. The usage of economic methods is attached by great importance in the enterprise structure of the states being under transfor- «Will Companies Ever Learn?» Fast Company, October, 2000. 275-82; R. Snell, «Moral Foundations of the Learning Organization», Human Relations, March, 2001, 319-42. 2 D. H. Kim, :The Link Between Individual and Organizational Learning», Sloan Management Review, fall, 1993. 3 C. Argyris and D. A. Schon, Organizational Learning (Reading, MA: Addison-Wesley, 1978). 4 F. Kofman and P. M. Senge, «Communities of Commitment: The Heart of Learning Organizations», Organizational Dynamics, fall, 1993, p. 5-23.
- 52. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 52 mation where has not been formed organizational culture fore subordinates of the approach to main triggering forces for improvement of results of the firm activities. Non-economic methods of a firm motivation management have great importance in point of creation of healthy psychological climate in a firm staff in formation of right psychological demeanour for each employee. In the states being under transformation owing to high level of unemployment firm managers don’t pay appropri- ate attention on non-economic methods of motivation management, since they consider that owing to excess of working force within labor market always will be find out their substitute and there are no worries concerning smooth approach towards psychic demeanor. Scientific methods of motivation management of employees have not been yet inculcated up to date unfortu- nately in firms of Georgia. The most part of managers consider themselves as absolute leaders and the employees as executors of their unconditional will. The ordinary employees have no factual rights and are being in servile position. The issue of Be or not to be at service depends upon kind will of a chief. In such conditions, certainly the great importance is attached to the right bringing up of the staff, their promotion owing to their final results of working. Tests attached to the article will give opportunity to managers and hired employees to cope the prob- lems of a firm in complex order and to make solutions with unified efforts. In past times managers consider changes as the wreck of peaceful predicted world. For the most part of man- agers such world doesn’t exist. The modern managers see more clearly that the world is changing in permanent and chaotic way. In this world managers should be driving force of strategic changes.
- 53. УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ 53 UDK351:323+327 Kelemen Miroslav, prof. Ing. PhD. MBA, Slovak Republic IDENTIFICATION OF SELECTED SCIENTIFIC PROBLEMS FOR SECURITY SCIENCES – SLOVAK VIEW Provided we want to protect a subject (or a certain interest) in an effective way, we have to study and research the subject, its surroundings and the relationships among them. With this, we can also contribute to the fulfilment of one of the functions of the state, which is undoubtedly also the provision of the security of the state as well as the security of citizens. Identification of scientific problems in all security sectors is very important for the further research work of security sciences. Keywords: protect a subject, certain interest, study and research the subject, security of citizens, identification of scientific problems, security sectors, security sciences. Келемен Мирослав. Визначення основних проблем питань безпеки в науці: досвід Словаччини За умови, що ми хочемо, щоб захистити об’єкт (або певний інтерес) в ефективний спосіб, ми повинні ви- вчати і досліджувати предмет, його оточення і відносини між ними. При цьому, ми можемо також зробити свій внесок у виконання однієї з функцій держави, що, безсумнівно, також надання безпеки держави, а також безпеки громадян. Ідентифікація наукових проблем у всіх секторах безпеки дуже важлива для подальших дослі- джень наук безпеки. Ключові слова: захистити предмет, певний інтерес, дослідження і досліджувати предмет, безпеки грома- дян, виявлення наукових проблем, секторів безпеки, науки безпеки. Relevance of the study The security of the state is estimated as a term in relation to a large entity and the safety of a citizen is under- stood as a relationship of an individual, e.g. the protection of the life and health of the individual, as well as of his/her property, rights and interests. According to the reasons mentioned above, it is necessary to emphasize the complexity of our research and the professional preparation of the staff primarily for the Department of Home Affairs and its civilian experts within two interrelated academic and disciplinary disciplines implemented in the Slovak Republic too in the conditions of the Police Academy in Bratislava: Department of Protection of People and Property, as well as the Department of Security Public-Administrative Services, i.e. the University of Security Management in Košice, Technical University in Zvolen and the University of Žilina in the field of «Protection of People and Property». The courses and disciplines mentioned above are to focus on the issue of security management, crisis man- agement, on the public administration and on the field of defence, protection and rescue, on the area of economic mobilisation, as well as on the issue of civilian temporary planning, emergency planning, the protection of citi- zens, fire protection of people and property, the protection of classified information, personal security, copyright, trade secret, and the media community etc. The work with talented students, especially during their research for their PhD degree, who will be the fol- lowers of this university, is a guarantee of further development and formation of newly forming groups and subgroups of the Department of Science and Technology of the Slovak Republic, the «security disciplines», also integrating the department of the «Protection of the People and Property», which is considered to be one of the key departments for the provision research of protected state and citizens interests as well. Formulation of the problem «The protection of people and property» is placed within either a broader or a narrower meaning of the term such as: – the protection of people and property in the all-society dimension, implemented and analysed on local, national, regional and international levels of security, – the performance and the protection of people and property in an individual dimension, realised and analysed on an individual level of security (such as the provision of the security of citizens, specific property, protected interest). The «protection of people and property» is realized at home and abroad by means of: – the security management law (the construction and the development of defence competences, protection and rescue), and/or – private security organisations. Within the framework of the state safety management, the country’s security system itself represents the key:
- 54. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 54 – with the components of the crisis management in the public sector, managing the crisis situations that threaten lives, health, property, protected rights and interests of the state citizens; – and with the components of the security management, guaranteeing both the internal and external security and the legal system of the country. Within the framework of private security organisations or within the framework of the newly formed secu- rity industry (commercial security), the key platform is formed by the following: – private security subjects: private security services and private security companies to provide the guard duty or detective service; organisations to provide the training and consulting; subjects performing similar activities such as self-protection or technical service to protect the property or people; the subjects to provide the profes- sional cross-border transportation of cash on the roads, – the paramilitary private security organisations to perform the protection of people and property (active mainly abroad). Analysis of research and development The scientific-research work and also the professional preparation of specific selected security community are realised within the framework of the security research and security education (education, training, and practice) in the following way: By means of studies and education • Within the context of school education: by means of university studies, according to the System of Accred- ited Fields of Study of the SR (Group No.8 – Services, Subgroup No. 8.3 Security Services, No. 8.3.1 Protection of People and Property, 8.3.2 Safety Public and Administrative Services). • As a part of a consequential education – e.g. in professional and career courses, in accredited courses as- signed for the acquisition of a private security service certificate of «P» and «S» type, as a part of the University of the third age etc. By means of a scientific research (by means of the scientific school development) we perform: • In the research field No. 23 Security Services (within the System of Accredited Fields of Study of the SR). • Within the Set of Fields of Science and Technology Study and code of science and technology – groups: Social Sciences, subgroups: Legal Science Disciplines No. 050511 Protection of People and Property, and No. 050,512 Public Security and Administration Services. • Within the framework of other research activities of schools and institutions on national and international level, e.g. the solution of research projects and their developments etc. By means of the performance of security practice • The operation of security and armed forces, the performance of the protection of people, property and the provision of protected interests in both public and private sector both at home and abroad, the fulfilment of tasks of the state safety management, the implementation of private security, the protection against terrorism and ex- tremism, the fight against illegal market with humans, the expertise and forensic work to protect people, property and the provision of protected interests, the activities of rescue teams (e.g. the fire department) and others (for civil protection, etc.). In line with the OECD organisation – The Organization of Economic Cooperation and Development (Or- ganization for Economic Cooperation and Development in Europe) we can identify the security sector in the country as a system of the following components: • «the key safety actors» • the safety management of the state • the institutions as a subgroups of the Department of Home Affairs and Justice • and private security organisations.» (OECD DAC, 2007, p. 22) The selected employees of particular components of the security sector in the states create a targeted group for graduate students of the study field of «Protection of People and Property». The main aim of this professional training of the staff therefore requires a systematic transfer of the information gathered from the security disci- pline research into the security education and practice. In the previous period (since the establishment of the safety management in 2000), the security disciplines depended on the development of the police discipline and followed the objective of this activity. Along with this principle, the development of the security discipline depended on the repressive practices that represented the core of the police work. The arrival of the security education has not only led to the re-evaluation of the whole content of security disciplines, but it also caused the separation of the security forces based on their missions. We can definitely say that this turnover dates from the early 1990s. Civil security in its form initiated new rules regarding the perception of the security disciplines and it also set the boundaries that were defined by repressive and preventive aspects of the understanding of science and research. Synthetic understanding of the security discipline is a profoundly explored discourse and in many aspects, it leads to a professional discussion regarding the interdisciplinarity, logical-structural relations of professional, technical, legal and social subjects.
- 55. УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ 55 Thisinvestigation has suddenly faced a number of challenges, particularly those of epistemological and sys- temic nature: • «the problem of the subject and content of security sciences; • difficulties considering the definition of the main directions of the security disciplines construction; • the relationship between dominant and subsidiary disciplines, • methodological issues and determination, • the possibilities and reality • subjectivist risks, etc.» (Mesároš et al, 2011) According to professor Porada, the contributions of particular social science disciplines to the security disci- pline create the following relationship: Legal sciences, criminalistics and criminology are the base of the security discipline, belonging to the set of social sciences. A crucial role is played by criminal law and administrative law with its impact on the theory of security, methodologies and methods of its activity. The criminology is not a part of the security discipline, but their according to a concept assessed, it forms the base for addressing various security situations, it contributes to the definition of the subject of the security discipline and fulfils certain methodological features for emerging pro- fessional security partial theories, e.g. operatively searching activity etc. The process of constitution of the security discipline also doesn’t expect mechanical application of the criminology knowledge. The position of criminology in relation to security can be described by means of a theoretical-methodological and by means of an instrumental connection and mainly by means of the application of criminological knowledge in security activities. Ethics, sociology, education, psychology and management are the supporting socio-scientific disciplines of security disciplines. The security theory, safety management systems, the theory of detective and investigative activities, the preventive activities, the protection of property, the ethics of enforcement activities, the sociology, psychology, logistics and the safety management form the basis of its own system of the security discipline. The security disciplines mainly fulfil the following basic functions: • cognitive (explanative, systematic, predictive etc.) • and pragmatic (practical). The current conceptual and methodological aspect of the security discipline relies on its own conceptual (categorical) definition, on the system of methodology and methods of the security discipline and on the system of the security disciplines theory. The term security activities (the work of security authorities, services) is understood as a particular form of professional services of the country, businesses in the security services that being a system of executive, organ- isational, management and other activities having the character of a police action, service operations, other ser- vice operations and other measures of security authorities and services performed in line with the law and ethical principles of a democratic civil society as well, and, where appropriate, preventive and repressive forms of duty to protect the citizens and society against criminal and any other illegal activity. The reasons in favour of further development of security disciplines, according to Professor V. Porada, are as follows: • the emergence of new, complex theoretical and practical problems, the solution of which by means of tra- ditional (often referred to as empirical and verified) instruments has become problematic or to which there has been no solution so far, • systemic changes associated with the tasks of the police regarding controlling the crime, which is increas- ingly becoming intellectualised, internationalised and which is strengthening its organizational form, • integration of each state into the European structures, particularly the effort to reach the most profound and legal approximation of the law of the integrated countries and expansion of the rights and freedoms of their citi- zens, that, to a considerable extent, changes the status of a modern police in today’s society, • enormous increase of the conditions and significant deterioration in the structure of the crime, in particular the increase of its social danger and the amount of damage caused, • current efforts (related to the master’s degree study) to strengthen the scientific value and particular special study of the areas of security so that the university security training of the personnel has its basis in a correspond- ing security science and other majors or disciplines, • the need to educate scientists being keen on the knowledge of theory and methodology of special disciplines so they can provide the continuity of the investigation of the security phenomena, of processes, events or activi- ties and their applications in the security practice. (Porada, Holcr, 2011) Professors Holcr and Erneker emphasise that «the security is a multifactorial and multi-level phenomenon, the content, structure and function of which go beyond not just one scientific discipline, but beyond the entire field of sciences as well.» (Erneker, Holcr, 1997) Korzeniowski provides us with resources and literature regarding securitology, methodology, the subject of securitology and the classification of hazard, and with this base in mind, he further characterizes «a feeling of safety and security as a need, a value and a human right.» (Korzeniowski, 2010)
- 56. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 56 Hofreiter in his conception of the security discipline (also known as securitology) discusses the principles and features of securitology and deals with the content of the term security. According to him, it is characterised as a condition, as a result and as a process and he also defines the perception of security in a more detailed way. Within this context, he further discusses «the security as a value, as a social function and as a social relation and he states levels and sectors of the security analysis.» (Hofreiter, 2006) Goal and objective of the article The scientific discussion about the need for the security science in our national academic environment has yet brought an intellectually rich debate with a support of the facts of the real security practice along with the theo- retical investigations. Since the beginning, it has been clear to the experts that the biggest problem considering determining the conditions of the establishment of a new science lies in the fact that the concept of science itself has not been defined sufficiently and precisely. In the past, the bipolar world was characterised by the priority to provide the external dimension of the se- curity coalition of states and their citizens, based on the combat strength of the armed forces and the strategy of deterrence. However, the relative stability of the external security environment of the country/allies required an enormous effort and funds, specifically in terms of defence. The current security environment of the Central European State favours the resolution of issues and com- petences to provide the internal security generally within the framework of an effective performance of police activities, judiciary, emergency management, performance components of the integrated rescue system, public protection and the fulfilment of the tasks of preparation and support of the defence in the times of peace, by means of subjects outside the defence sector. The object of our article is the platform of security sciences. The goal of our article is the identification of selected scientific problems for the further research work and development of security sciences. Identification of selected scientific problems for the following research work of security sciences – dis- cussion By means of the scientific work of teachers and doctoral students in the field of protection of property and persons we can contribute to the solution of the following scientific problems, or, more precisely, to the research and development (development and innovation projects) topics within the framework of the «security disci- plines»: In the military-police security sector • the protection of people, property, the protection of the population and the provision of other protected in- terests in crisis situations caused by the use or the threat of the force, • the international activities to protect people, property and the provision of the protected interests in conflicts in the fight against terrorism and extremism etc., • the police and its activities as a research object, • the potential intelligence of a democratic state to protect people, property and the protection of security interests, • the private security and the paramilitary organisations protecting people and property at home and abroad etc. In the political security sector and the public administration sector: • the reform of the security sector to provide the safety of citizens, • the security management of each state in terms of the fulfilment of the basic functions of the state to provide the security, protection, defence and rescue of the citizens, property and the provision of protected interests, • the management of the security systems • the security-related aspects of protection of persons, property and the provision of protected interests within the law of the Slovak Republic, • the protection of persons, property and the provision of protected interests in crisis situations caused by non-military threats, • the crisis scenario elaboration methodology and their verification using simulation technology, • the decision to support elements for crisis management etc. In the societal security sector • the management and the development of the security education, • the security-related aspects of human rights and freedoms, • the protection against intolerance, discrimination and extremism to maintain an individual level of security for citizens, • the fight against human trafficking, • the trends in the migration policy and the impact of the migration on the maintenance of the required indi- vidual and local level of the security of citizens, • the security-related aspects of the civil and social conflicts,
- 57. УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ 57 •the disruption and the prevention of privacy, i.e. the protection of individuals with the regard to the process- ing of personal data • selected topics of violation and prevention of the protection of classified information, • selected topics of violation and prevention of the protection of intellectual property, • the problems of formation of the sociology security: the security solutions to social problems. In the economic security sector: • the protection of the economic interests of personal and legal entities and the protection of the economic interests of the state, • the crime and economic crime, • the prevention of the economic crime, the insurance fraud and tax evasion investigation, the breach of com- mercial confidentiality etc., • the legal aspects of security, crime and its prevention in traffic, transport and logistics processes. In the technogenic security sector: • the safety and human factors in engineering and technological processes, • the critical infrastructure protection, • the protection of information, cyberspace, cybercrime, • the security of the challenges of science and technology for the individual level of security – security of citizens, protected rights and interests, and the public protection. Conclusions International research and development projects, as well as institutional projects in the scientific discipline of the protection of persons and property, have enabled to connect the potential of the security community to improve the theoretical work, performance of its activities and the fulfilment of its commitment. Except for the traditional security sectors according to the Copenhagen School (military, political, economic, societal and en- vironmental sector), we partially contribute to the investigation of newly forming security sectors, such as the energetic sector or information sector. (Kelemen, 2015) Identified selected scientific problems are relevant to this research process. Results of the security research will be presented in the following issues of journal «Global world». References: 1. OECD DAC Handbook on Security Sector Reform. Paris : OECD Publishing, 2007, p. 22. 2. MESÁROŠ, M., KELEMEN, M., KRIŽOVSKÝ, S. 2011. Ochrana osôb a majetku, teória a prax. Košice : VŠBM, 2011, p. 357 ISBN 978-80-89282-59-3. 3. PORADA, V., HOLCR, K. et al. 2011. Policejní vědy. Plzeň: Vydavatelství a nakladatelstvíAleš Čeněk, s.r.o, Plzeň, 2011, pp. 65. ISBN 978-80-7380-314-8. 4. ERNEKER, J., HOLCR, K. 1997. Gnozeologické východiská konštituovania policajnej vedy. In ŠIMOVČEK, I. a kol. Policajné vedy. Bratislava : APZ, 1997, p. 12. 5. KORZENOWSKI, L. F. 2010. Sekuritologie – věda o bezpečnosti člověka a společenských organizací. In Karlovarská právní revue, č. 4/2010. ISSN 1801-2193. 6. HOFREITER, L. 2006. Securitológia. L. Mikuláš : AOS GMRŠ, 2006. 7. KELEMEN, M. 2015. Problems of protected interests in the security sectors. Warzsaw: Warszaw Management University, 2015, 114 p. (in the press)
- 58. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 58 УДК 336 Maridashvili Manana, doctor Business Administration, Associate Professor Caucasus International University, Georgia The Influence of Motivation on Georgian Management Styles The relationship between management styles and their motivation, which drives them in accomplishing their organizational goals, is analyzed in this article. For this purpose, on the example of Georgian managers, it is determined which is the dominant leadership style (by using the Likert’s system) and to which degree it is applied at a particular management level. In fact, motivation is the success or failure of leadership in each specific situation. Therefore, the basic task of leadership is to find and maintain a balance between the motivation and management style. Key words: Management Styles, Motivation, Leadership Organizational Effectiveness, Motivational Influence, Motivational Techniques, Workers Commitment, Strategic Planning, Company’s Policy. Introduction. Since 2011, the Georgian Government has formulated an industrial policy to foster the es- tablishment and growth of small and medium business to salvage the economy from recession. Following the establishment of the industrial policy, a wide range of small scale industries sprang up in diverse parts of the country. This really resulted in the creation of more employment opportunities, goods and services, economic growth and improved standard of living. In such a situation management style is one of the critical antecedents to organizational effectiveness. Management style is simply construed as a way to manage an organization. It is the general approach of a manager in dealing with people at work and exercising of authority over subordinates in an effort to reach organizational goals. The effectiveness of any organization is largely determined by the manner of work co-ordination, level of workers commitment to the entity and the extent to which workers co-operate with one another, management and the community. Subsequently, in accordance with Herzberg’s two-factor theory, the motivational influence on particular management style, considering management level, is being analyzed from the aspect of extrinsic and intrinsic motivation. The term motivation is inherent in the definition of leading, leadership and leadership style. The purpose of our research is to identify the relationship between management styles and their motivation, the fol- lowing two questions arise: • Does motivation influence management style? • If managers’ motivation influences their leadership style, to what extent do the intrinsic the extrinsic motiva- tion factors contribute to it? Management styles. Effective management style is the extent to which a leader continually and progressive- ly leads and directs followers to a predetermined destination agreed upon by the whole group. It is the manner of approach to issues of the managers towards achieving the goals of their organization by transforming various resources available to any organization into output through the functions of management (Field & Dubey, 2001). Khandwalla (1995b) considered management style as the distinctive way in which an organization makes deci- sions and discharges various functions of goal setting, formulation, implementation of strategy, corporate image building, dealing with key stakeholders and other basic management activities. Іn order for management to be effective, it is necessary that the manager style is compatible with the moti- vational needs of the followers, otherwise the effectiveness will decrease. By definition, leadership is closely related to human resources, which are considered today the key factor of every company’s success. Therefore, a company cannot be successful without skilful leadership, without initiation of follower’s activity and without encouraging employees’ high motivation and engagement. Experience has shown that leadership and motivation are in a mutual interaction – the most motivated followers have the most motivated leadership and vice versa. Therefore, the understanding of motivation is a powerful management’s mean in achieving company’s goals. Namely, understanding the behavior, fore sighting, directing, changing, and even controlling the behavior in organizations are all necessary preconditions for effective leadership aimed at achieving company’s goals, mis- sion, and vision. Management style is a managerial parlance often used to describe the management. It is a function of behav- ior associated with personality (McGuire, 2005). Management style can be understood as a way to manage an organization. According to Schleh (1977), management style is «the adhesive that binds diverse operations and functions together». It is the philosophy or set of principles by which the manager capitalizes on the abilities of the workforce. Management style is not a procedure on how to do but it is the management framework for doing.
- 59. УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ 59 Amanagement style is a way of life operating throughout the enterprise and it permits an executive to rely on the initiative of the personnel of an entity. Companies today face strong competition, which creates numerous and considerable challenges. Hence, the need for a continuous improvement of company’s effectiveness and efficiency by creating competitive advan- tage in order to survive arises. For this purpose, every company must, among other things, exploit the full po- tential of its employees. Several management styles have evolved as distinct managers utilized differing approaches in performing responsibilities in the course of their official work. Sequel to the emergence of management styles, scholars have identified and described a variety of formal styles of management since the 1950’s. Likert (1967) classified four approaches of management that constitute a continuum of participative, paternalistic, exploitative and autocra- tive, and consultative management style while Burn and Stalker (1961) identified organic and mechanistic styles of management. Furthermore, Minzberg (1973) considered entrepreneurial and strategic planning as forms of management styles adopted by managers in organizational entities. In recent times, commonly exhibited styles of management includes authoritarian, coercive, authoritative, democratic, permissive, indifferent, coaching, pacesetting, visionary, bureaucratic and defensive styles of management (Effere, 2005). McGuire (2005) explored basic management styles and different managers in the pharmaceutical industry and came up with charismatic, persuasive, consultative, transactional, transformational and delegating styles. A survey was conducted by Worrall (2004) in United Kingdom and found that most managers were bureaucratic and restrictive in their management styles which were not conducive to development of high performance cul- tures for creativity and innovation to flourish in most organizations. Blandchard (1994) reduced management styles to four basic types. They are directing, supporting, coaching and delegating while Khandwalla (1995b) articulated ten dimensions of management styles such as conservative, participative, bureaucratic, paternalistic, authoritarian, organic, entrepreneurial, visionary, professional and altruistic. Pascale and Athos (1981) examined the Japanese style of management sequel to the economic success of Japan. These scholars highlighted that the Japanese management style underscores paternalism, lifetime employ- ment, seniority, lifelong learning, collective decision making, hard work, co-operation ethics, continuous adapta- tion and improvement. The management style of the American companies differed markedly from Japanese style and it pays attention to core values, high flexible structure, business unit autonomy, interactivity and innovation. De Gens (1997) advocates the adoption of tolerance management for learning organizations and knowledge- based companies instead of action-oriented management style. Harbison and Myers (1969) classified manage- ment styles as autocratic, paternalistic, participative and laissez-faire, while another emerging management style is the theory proposed by William Oluchi. There are several management styles identified and grouped by different management scholars. It is clearly evident that the classification of management styles is overlapping and homogenous with slight diversity. It is observed that the variation of management styles arises due to differences in the types of business organization, nature of staff of these organizations and settings. This demonstrates that nations have basic management styles with modifications largely due to the influence of cultural distinctions and peculiarities. Relationship Between Management Style and Motivation. Does the managers’ motivation influence their leadership style? If yes, which motivational factors – intrinsic or extrinsic – are more important? The purpose of this research is to answer these two. It is considered that motivated and satisfied individuals can ensure survival and growth of a company in a dynamic and highly uncertain environment, because of the strong influence leader- ship has on employees’ individual performances and their involvement in achieving company’s goals. In other words, delivering high performances is directly connected with the relationship between leadership style and followers’ motivational needs. This fact has encouraged many researches, have tried to provide an answer who which leadership style is the most appropriate. This quest has resulted in significant leadership theories – from trait theory, through the behavioral and contingency theory, to the contemporary approaches to leadership such as transactional, transformational, interactive, and servant leadership. There are numerous authors who have contributed to these theories and approaches – from Mayo and Lewin, McGregor, Argyris and Likert, to Fiedler, Yetton, Vroom, Handy, Bennis, Yammarino, Greenleaf and many others. Numerous researches of relationship between management style and motivation have shown that leadership style influences motivation. Mehta et al. (2003), for example, in their researches on leadership style, motivation, and performances, showed that different leadership styles influence motivation. They claimed that participa- tive, supportive and directive leadership styles made the employees more motivated, which in return resulted in higher level of performance. Bass/Avolio (1999) in their studies established a correlation between transforma- tional leadership style and motivation. Storseth (2004) has found that the people-oriented leadership style was a key predictor for work motivation. Many other researches have also confirmed these results leading to a widely spread opinion about the linkages between management styles and employees’ motivation. Any society has its own social-psychological basics, which factor’s variety causes existence of managers with different management styles in variety of communities. What are the strengths of the Georgian society, and the National Management in particular. Which properties and values can contribute to economic growth? This is
- 60. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 60 an important question that requires research and science-based recommendations. Managers in different coun- tries perform similar activities, but considering traditions, education characteristics, customs, culture, business development, characteristics of nationality they have their own management style, which is quite different from each other very interesting and diverse. Our research aims to determine the identity of the Georgian management to universally recognized schools, identify its characteristics and the influence of these features on formation of Georgian psychological type of man- agers, as far as people differ from each other with their genetic certainty and ethical principles. As we mentioned, our research focuses on relationship between the management styles and motivation, which basically formed by Soviet mentality and its inherent management style, typical of any post-Soviet country manager. Among the theories of motivation, it is important to point out Herzberg’s (1959) theory, which identifies two groups of factors – intrinsic and extrinsic. Intrinsic motivation is that which originates from the individual and its realization, raises productivity and self-actualization. Extrinsic motivation is that which comes from the outside of the individual, and its realization results in what Lawler (1973) calls social reward. The most talented and in- novative employees are rarely motivated solely by extrinsic rewards (money and other benefits), but also by their intrinsic motivation – which comes from the work they do. The importance of motivation, especially intrinsic, manifests itself in the fact that it can lead to the behavior that is reflected in high performance of the organization. Managers can use motivational techniques to help satisfy the needs of employees and to simultaneously encourage higher work. Georgian cultural features, business traditions and ethical standards form the peculiar style of government relations and the manager’s original styles. These features are reflected in the basic trends of Georgian economics development, priorities and strategies, which have currently got recessive character and countries with economies in transition are characterized by the typical problems. Our country’s transit geo- strategic location causes the fact that Georgian entrepreneurial culture is influenced by European and Asian approaches. Georgian management styles formed, as symbiosis of cultural properties, form of government, prin- ciples and values. The end of the XX century formed a new direction – Comparative Management, which studies management with respect to the environment. These issues are very important according to Robert Blake, Jane mouton, Jim Collins and others opinions. The Japanese management system significantly emerged from modern manage- rial schools. Based on the values of Western management, Japanese management has built its own model of management. While in the western model the main factor is the final result, Japanese system emphases on the human factor, cooperation, «the corporate spirit» formation, and recognition of spiritual values. A key feature of the western business culture are – independence, individuality, self-confidence, straight line, stability, accuracy, punctuality, initiatives, purposefulness, mobility, energy, optimism. This is a society with high social mobility and meritocracy. Eastern business culture characterized hierarchy, collectively, rituality, cronyism, fatalism, strict subordina- tion, identified the individual with the team, big distance with authorities. It is an important hierarchical and functional difference between the steps. In the scheme below we can see the USA, Japanese and Georgian man- agement models features with their characteristics. 70-year existence under the influence of the Soviet system, led to psychological coincidence between Russian rulers and Georgian managers. First, they have higher education, talent, competence and sociability. The main problem is the dictatorial skills of management that reduces the labour activity and the initiatives. The influence of these factors are still strong in the consciousness of Georgian people. However, our managers have specific features of governors styles different countries – of Hierarchy, egalitarianism, individuality, collectivism and more, which takes the transitional role in Euro-American and Asian cultures. Dutch management researcher Geert Hofstede first published the results of his study of more than 100,000 employees of the multinational IBM in 40 countries (Hofstede, 1980, 1983, 1984, 1991, 1997, 2001). Hofstede was attempting to locate value dimensions, across which the cultures vary. His dimensions have been frequently used to describe cultures. Hofstede identified four dimensions labeled as individualism, masculinity, power distance, and uncertainty avoidance. His individualism-collectivism dimension describes cultures from loosely structured to tightly integrate. The masculinity femininity dimension describes how a culture’s dominant values are assertive or nurturing. Power distance refers to the distribution of influence within a culture. And uncertainty avoidance reflects a culture’s tolerance of ambiguity and acceptance of risk. Hopstede took a great part in study- ing of influence of national culture particularities on management, he studied IRM companies from 50 countries and has established a national culture ethnographic options: Individualism-Collectivism; Distance from govern- ment (big-small); Lack of information (strong-weak); Future orientation (short-term-long-term). Wharton business school if pursuing the global assessment project of national management features. In this theory it is possible to define our national culture’s characteristics, which affects the peculiarities of the Georgian management, namely: Passiveness of Company employees, Low level of personal responsibility and the Strong trust of leaders; Active manifestation of nepotism during the recruitment, Often illogical, emotional behaviour, the action of double standards. Apparently, our characteristics are closer to the USA model of organizational be- haviour. In Georgia the management of the administrative style dominates. It is impossible belonging Georgian
- 61. УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ 61 managementsystem uniquely one of them. As far as the principle of the oriental tradition, it aspires to establish progressive Western, persons and his creative independence-oriented relationship. Today in Georgia, the main problems of managers are a lack of knowledge of social psychology and the still high influence of the Soviet ideology. The manager, who has Administrative style, basically takes directives, which comes from ,,tops’’. That is why a typical style for Georgian manager is excessive centralism, violent punishment and control methods. For Georgian managers, besides lack of professionalism, problems come from attitude with the owners of com- pany. Differences of opinion and the goals between them are not so rare, because Georgian businessman is con- servatory, he does not like the changes, even the progressive changes and also less characterized by the ability to respond adequately to the needs of a new life. Georgian psychology leads inadequate self-estimation for managers that followed dizziness from success, low skills of self-critics and omnipotence mood. «Career growth illness» is typical for Georgian managers. It focuses on personal ambitions and not the interests his / her work. Leadership is significantly affected by the ability or inability of the leader, who has the appropriate knowl- edge, skills, and personality, by the ability or inability of followers, who possess or do not possess the necessary knowledge and skills, and who may or may not be motivated, and by the stable or turbulent environment. People with no motivation can’t work affectively. This will have the influence on their working efficiency. In Georgia, besides of low professionalism of managers and psychological problems in the relations, the actual problemis is in powers delegated in wrong ways, duplication of functions, poor understanding of the strategic goals and objectives, vicious practices in selection and promotion, wrong operating mode, ignoring the interests of the partners, business and competitive relationships, sharp reflection of personal relationships, poor control, wrong communication and other. Based on the data of the National Statistics Service, there are approximately 60 000 managers in Georgia, 15% of them are employed in large businesses, 85% in medium and small business, whose largest part belongs to the founders of this business. It increasing requirements for managers. The studies have showed that only 20% of enterprises heade are fully familiar with the tax laws, 75% of managers are not familiar with foreign experience in the field of management, 70% of Ltd. managers are not aware of the Ltd essence. Many managers are not able to manage new, modern technologies. A majority of them is dilettante, only one-tenth of managers has received professional education. This was determined in different conditions: Lack of knowledge of modern approaches and trainings; Unhealthy competition; The mentality of the Soviet Union; Low level of lifestyle etc. Modern management styles formation is connected to the century, when Georgia represented the post-Soviet space; consequently, the main features and characteristics of the management formed in the Soviet were Union embracing all the flaws and viciousness that characterized the system. General trends of management and prin- ciples are more or less identical in the former republics, including it is easy to find common psychological traits and their comparative study among the Georgian and Russian managers. During the evaluation of the Russian management a famous theoretic Yitzhak Adzes considers that Russians are slaves to the corporate government authority, often the head like this situation and pleasure to his imperial senses. They do not pay attention to the subordinate opinions. They live in a management vacuum, and make decisions themselves. High unemployment prefers employers’ interests, the principles of partnership relations, does not study vio- lated the psychological-social conditions of workers; this, in itself, is counterproductive and hinders the es- tablishment of market relations. The managing peculiarity in Georgia depends on factor that the socializing of society is too weak. It is less familiar with the law and their rights. Correspondingly, the establishment of civil society, this problem is gradually regulated, because community members are more informed and become adapted to the market principles. The existed systems dysfunction mostly depends on conformation of the corporation culture. There are weak- ness about collectivism faithful attitude to his / her work) feeling. Still valid thesis – «honest means poor», that established subconscious influence by Soviet mentality pushing people to illegal actions. The pursuit of wealth is high in society. Power of money is so much stronger, that in addition to stimulating the economy functions, it has the destructive impact on human relations, their spiritual condition and, unfortunately, often the connec- tions between states. Such crisis of materialism has the worthwhile disposition and the psychological addiction depends on the money relations are still actual. Studies have shown that business relationships play the dominant role in the properties of the top manager. No less important resource for Georgian managers is ability to work in different fields. The managing features are quite different from each level of controlling. While for the regional manager main resource is the ability to adapt to changes, then comes the professionalism, credibility, authority and ability to assemble a team, In general, the leadership skills play a major role for Manager’s successful work, as with trust, it also requires a high level of professionalism and teamwork skills. One of the fundamental aspects of the research is efficiency manager consequent of motivation, In particular, is the manager also a owner of the business, if it has a stake in the business, or he / she is a hired worker. As re- search shows, the most effective manager is the manager who owns the shares of companies. He is more focused on professionalism, adaptive, authority and trust. Separately allocated nomenclature management is typical for the market system, especially for the administrational relationships. This type of manager main ability is univer-
- 62. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 62 sality and team building skills and in resources professionalisms is an outsider. Today Georgian business is trying to find a new style of life. In fact, motivation the success or failure of lead- ership in each specific situation. Therefore, the basic task of leadership is to find and maintain a balance between the motivation and management style. Motivation is encouraging people to achieve organizational, group, and individual goals, which are inter- woven, so often the realization of one indirectly but simultaneously means the achievement of others. In this context, Deci and Ryan holds that «everyone wants more motivation, but is not entirely sure what it is. Managers and leaders would say they wanted more motivated team of employees or groups, and employers want to hire motivated people. Moreover, the demands of employers are even higher». As previously said, there is a positive relationship between leadership styles and motivation. Therefore, the above hypotheses were made to determine the direction. In order to research relationships and connections be- tween managers ‘ styles and motivation, two hypotheses were made. There is a relationship between managers’ leadership styles and managers’ motivation. The relationship between managers’ leadership styles and his/her intrinsic motivation is stronger than the relationship between managers’ leadership styles and his/her extrinsic motivation. Conclusion. The results of the research into the relationship between managers’style and their motivation have, with a certain amount of reserve, confirmed that there is a relationship between managers’ leadership styles and managers’ motivation, and that relationship is stronger between intrinsic motivation factors and leadership style than between extrinsic motivation factors and leadership style. In other words, managers develop their leadership style more in line with intrinsic, than with extrinsic rewards, where company policies, empowerment, possibility for attaining achievements and success and getting recognition for a job well done stand out. It should be borne in mind that the motivation of these managers, as well as their leadership style, changes depending on what level of management the manager belongs to. Finally, managers at various levels of management, who have different leadership styles react differently to the impact of the aforementioned significant factors of motivation, where lower levels of managers moderately react. For example, change their leadership style depending on changes of company’s policy, possibility for at- taining achievements and success, and getting recognition for a job well done, which is not the case for the other levels of management that do not respond to the changes of these motivation factors. The exception is getting recognition for a job well done, which has an influence on top managers’ leadership style. References: 1. Baldwin R. and L. Winters A., Challenges to Globalization: Analyzing the Economics. University of Chicago Press, 2012 2. Davidmann, M. (2005). Styles of Management leadership, http://www.solbaram.org/articles/dm2.html. 3. Hofstede G., Culture’s Consequences: Comparing Values, Behaviors, Institutions and Organizations across Nations. «Sage Publications» ltd. 2nd Edition. London, United Kingdom, 2001. 4. Maridashvili M., Georgian Business Development Trends, International Scientific and Practical Conference materials «MODERN SCIENCE: Theoretical and practical views». Ufa, Russian Federation, October 29-30, 2013. 5. Maridashvili M., Moderm Management Development Features in Georgia from the View of Comparative Management, International Scientific and Practical Conference materials «Achievements and challenges of modern science», Ufa, Russian Federation, July 28, 2015. 6. Mehta, R., Dubinski, A. J. & Anderson, R. E. (2003). Leadership style, motivation and performance in international marketing channels: An empirical investigation of the USA, Finland and Poland, European Journal of Marketing, 37 (1/2), pp. 50-85. 7. Northouse, G. P. (2007). Leadership: Theory and Practice. Thousand Oaks, Cal. : Sage Publications, Inc. 8. Ryan, M. R. & Deci, E. L. (2000). Intrinsic and Extrinsic motivation: Classic definition and new directions. Contemporary Educational Psychology, 25 (19), pp. 54-67. 9. Yukl, G. (2002). Leadership in Organizations. Fifth Edition, Upper Saddle. 10. River, New Jersey : Prentice-Hall International, Inc.
- 63. ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТАРЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 63 ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА УДК 338 Бєлякова Оксана Володимирівна, кандидат економічних наук, доцент, Україна ФОРМУВАННЯ ЗАСАД ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ПАРАДИГМИ ЩОДО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ У статті досліджено зміну інноваційної поведінки економічних суб’єктів під впли- вом факторів внутрішнього та зовнішнього середовища; наведено порівняльні харак- теристики американської моделі, європейської моделі та азіатській моделі держав- ного протекціонізму; надано основні підходи до створення інноваційних структур і пов’язаного з ними розвитку інноваційної діяльності регіонів вітчизняної економіки в сучасних умовах; особливості інституціональної моделі трансформацій- ної економіки України на сучасному етапі розвитку. Ключові слова: модель, парадигма, інтеграція, глобалізація, регіональна економічна система, інноваційний розвиток, інноваційний потенціал, управління. Belyakovа Oksana. Formation of bases using innovative paradigm for the development of regions of Ukraine In the article the innovative change of behavior of economic entities under the influence of factors internal and external environment; Comparative characteristics of the American model, the European model and the Asian model of state protectionism; provided basic approaches to creating innovative structures and associated development of innovative activity of regions of the domestic economy in modern conditions; institutional features of model transformation economy of Ukraine at the present stage of development. Keywords: model, paradigm, integration, globalization, regional economic system, innovative development, innovative capacity, management. Актуальність проблеми формування ефективних механізмів інноваційного розвитку регіонів пов’язана з необхідністю прискорення темпів реалізації інноваційної моделі розвитку національної еко- номіки України. Економічна трансформація – це не обмежений в часі постійний процес перетворень системи, її еле- ментів, зв’язків і відносин між ними. Трансформаційний стан, у якому зараз перебуває економіка Укра- їни, привів до появи нових типів перехідних процесів, які обумовлені станом світової економіки. Крім трансформаційних процесів, пов’язаних з трансформацією світової економічної системи, в Україні наяв- ні трансформаційні процеси, що характеризують перехід української економіки від адміністративного до певної моделі економіки ринкового типу. Аналіз сучасного стану трансформаційної економіки України та спроба вдосконалення управлінських процесів, що базується на спільному використанні перспектив- них ідей, пропонуються у даній статті [1]. Метою статті є дослідження парадигми, що на концептуально-методологічному рівні дозволяє роз- крити закономірності розвитку різних сфер суспільної діяльності, трансформація яких здійснюється під впливом нового бачення цілей та перспектив, встановлення кардинально інших принципів розвитку (в цьому плані парадигма може характеризувати зміни в системі різновидів управління, їх стратегій та моделей). Досліджуючи наслідки зміни парадигмальних основ управління розвитком економік розвинених країн, слід зауважити, що в загальнометодологічному розумінні парадигма соціально-економічного роз- витку – це ключова ідея, яка полягає в основі будування теоретичної концепції національних ГТС як складних економічних комплексів; це зразок, приклад, еталон, що застосовується для доведення певних смислових зв’язків між явищами тієї чи іншої сфери господарювання, розв’язання проблем, що виника-
- 64. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 64 ють, формування методів та принципів дослідження. Парадигма, що реалізована в практичній діяльності, представляє собою сукупність основних принципів, визначених не лише регламентуючими документа- ми, а й сукупністю норм, цінностей, зразків поведінки. В межах першої моноцентричної моделі прийняття рішень активізувалася фінансова підтримка держа- вою інноваційних процесів, що досягалось за рахунок оподаткування, пільгового кредитування, субсидій тощо за умов складання оптимальних пропорцій розвитку підприємств, галузей (секторів) національної економіки; тобто держава мала створювати сприятливі економічні умови розвитку регіональної економі- ки. У більшості розвинених країн на зміну моноцентричній парадигмі інноваційного розвитку прийшла парадигма саморозвитку, сутність якої полягала у створенні і використанні умов прийняття інноваційних рішень самими регіональними суб’єктами господарювання. Тобто імпульс інноваційного розвитку йшов не від держави, а від суб’єктів інноваційної діяльності, які, оцінюючи ефективність інновацій, використо- вували принцип розмежування трансакційних витрат з метою максимізації інноваційного прибутку. Мережа стосунків економічних суб’єктів за парадигмою саморозвитку формується за певними інсти- туціональними правилами, тобто удосконалюється концепція партнерських відносин між контрагентами мережних комунікацій, переходячи на більш високий рівень взаємовідповідальності за проміжні і кінце- ві результати єдиного логістичного потоку товарів, інформації, фінансів, новацій тощо. Поширеність цієї практики у сучасному діловому світі обумовила виникнення «мережного капіталізму», головною озна- кою якого є створення ефективних взаємовигідних мереж відносин (звідси поняття «мережна економі- ка», «економіка комунікацій», «інформаційна економіка»). Розвинені країни перейшли від застосування схеми «міжрегіональних відносин» до схеми міжрегіональної інтеграції, що передбачало активізацію їхньої ролі в процесі управління національною економікою та формуванні поліцентричного підходу до прийняття рішень в мережній економіці. Удосконалення схем самоорганізації регіонального розвитку через перехід від розвинутих «міжрегіо- нальних відносин» до «міжрегіональної мережі» базується на інформаційній взаємодії суб’єктів завдяки впровадженню інформаційно-комунікативних технологій, інформації та знання як ресурсів інформацій- ного суспільства наряду з традиційними виробничими ресурсами (рис. 1). Наслідками цих процесів є: – ускладнення мережних комунікацій в межах регіональної економічної системи під впливом не лише внутрішніх, але й зовнішніх факторів; – формування внутрішньорегіонального ринку з персоніфікацією господарських відносин, зростан- ням передбачуваності дій партнера, зменшенням ризиків та оптимізацією трансакційних логістичних витрат, підвищенням якості обслуговування покупців на основі формування своєрідних «альянсів» еко- номічних інтересів постачальників, виробників, посередників, покупців, держави та раціоналізації тран- сакційних сервісних витрат [2, с. 34]; – встановлення прямих контактів бізнесу і влади на так званій «клієнтській» основі при виваженому розподілі функцій управління інноваційним розвитком між державою та інноваційними суб’єктами, що створює умови для розробки більш досконалої економічної політики інноваційного розвитку регіональ- них економічних систем та впровадження «інституціональної моделі економіки комунікацій». Отже, знов звертаючись до парадигми міжрегіональної інтеграції (саморозвитку регіональних інноваційних процесів), слід відзначити, що створення ефективної мережі внутрішньорегіональних і міжрегіональних відносин економічних суб’єктів стає поштовхом переходу до фази розвитку інноваційного потенціалу національної інноваційної системи в цілому. Оскільки базовою категорією сучасного мережного капіталізму є «мережа», то саме ця інституція стала об’єктом прискіпливої уваги сучасних неоінституціоналістів [2, с. 36], на думку яких, мережа є центром перетину процесів локалізації і глобалізації господарських зв’язків суб’єктів (рис. 1). Підкрес- люючи вагомість внутрішніх факторів впливу на розробку вітчизняних схем взаємодії регіонів у межах парадигми міжрегіонального розподілу ресурсів, слід зауважити, що існуюча модель трансформаційної економіки України перебуває під значним впливом факторів наднаціонального рівня, що різнопланово впливають на розвиток регіональних економічних підсистем: з одного боку, процеси глобалізації забез- печують доступ регіонів до світової мережі інформації, інновацій, інтелектуального капіталу, тощо; з іншого – підсилюють кризові тенденції депресивних регіонів національної економічної системи. Як наочно демонструє рис. 1, світове господарство характеризується подальшим наростанням супер- ечностей між посиленням глобалізації, з одного боку, та локалізацією – з іншого, що впливає на ефектив- ність впровадження моделей державного управління інноваційним розвитком економічних систем. Глобалізаційні процеси пов’язують із розширенням та поглибленням інтеграційних зв’язків, інтер- націоналізацією всіх сфер суспільного життя, а локалізацію, навпаки, визначають як тенденцію пошуку конкурентних переваг розвитку певних господарських комплексів (на їх макро-, мезо- та мікрорівнях). Тенденції централізації та децентралізації економічних зв’язків у межах національної економічної систе- ми відображають вплив тенденцій глобалізації та локалізації світового ринку.
- 65. ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТАРЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 65 Централізація Децентралізація Глобалізація Локалізація Регіоналізація Парадигма міжрегіонального перерозподілу ресурсів – моно- центричне прийняття рішень дер- жавою, підвищення значущості державної підтримки досягнення стійкого інноваційного розвитку національної економічної системи та її підсистем Парадигма саморозвитку регіо- нів – поліцентричне прийняття рішень економічними суб’єктами щодо використання ресурсів з метою інноваційного розвитку, формування «мережної економі- ки» («економіки комунікацій») Парадигма міжрегіональної інтеграції – виважений розподіл функцій управління інноваційним розвитком між державою та інно- ваційними суб’єктами, поява «ін- ституціональної моделі економіки комунікацій» (нових принципів партнерства) Рис. 1. Зміна інноваційної поведінки економічних суб’єктів під впливом факторів внутрішнього та зовнішнього середовища [9] Дослідження еволюції парадигм міжрегіональних відносин суб’єктів (від парадигми міжрегіонально- го розподілу до парадигми саморозвитку регіонів, а відтоді до парадигми міжрегіональної інтеграції) до- зволяє визначити, що економіка регіонів, з одного боку, є елементом загальнонаціональної економічної системи, а з іншого – системою, що інтегрує підприємства як мікроекономічні комплекси. Здійснення будь-якої стратегії інноваційного розвитку країни на основі певної парадигми міжрегіональних відносин неможливе без моделі «державного протекціонізму» з урахуванням національних особливостей тери торіальної, галузевої та організаційної структури економіки тощо [3, с. 347-363]. Досліджуючи один з варіантів процесу реалізації моделей державного управління інноваційним роз- витком національної економічної системи («державний протекціонізм»), слід відзначити, що він може здійснюватись на основі як стратегій нарощування власного інноваційного потенціалу, так і запозичення інновацій. Цей варіант втілився в так званій американській моделі «державного протекціонізму» інновацій, яка певною мірою відрізняється від європейської та східноазіатської моделей. Головною ідеєю американської моделі «державного протекціонізму» є забезпечення здатності країни втілювати інновації у висококонкурентні товари та послуги завдяки: – довгостроковій державній підтримці НДДКР у передових галузях науки і технології, що передбачає перелік пріоритетних і критичних технологій; – активізації формування дослідних партнерств для розширення виробництва і комерціалізації про- мислових інновацій, що неможливо без підвищення значущості інтелектуального капіталу країни; – створення сприятливого інвестиційного клімату для активізації інноваційної діяльності підприєм- ницьких структур, що передбачає забезпечення доступності фінансових і інвестиційних коштів, форму- вання промислових кластерів, створення сприятливого податкового середовища, стимулювання розви- тку венчурного підприємництва тощо; – орієнтація федеральних досліджень на задоволення інноваційних потреб економіки за умови відпо- відності їх можливостям бюджету; – федеральна підтримка американських вищих навчальних закладів та вдосконалення системи серед- ньої і вищої освіти. В американській моделі робиться ставка на створення сприятливого інноваційного середовища функ- ціонування підприємницьких структур. Згідно з європейською моделлю державного протекціонізму ін- новаційного розвитку економічної системи, основний акцент припадає на безпосередню участь держави в процесі фінансування і стимулювання інноваційної активності бізнесу. Головною ідеєю європейської моделі державного протекціонізму є забезпечення здатності суспіль- ства генерувати високу інноваційну активність з метою підвищення рівня якості життя. Для цього євро- пейська модель передбачає використання наступних інструментів: – державних гарантій засвоєння суспільством нової інноваційної культури як стратегічного ресурсу розвитку економічної системи; – формування гнучкої системи підтримки малих і середніх підприємств завдяки стимулюванню роз- витку венчурного підприємництва, поширенню мікрокредитування, створення бізнес-інкубаторів тощо; – розширення бюджетних асигнувань на розвиток інноваційної діяльності бізнесу шляхом виділення нових категорій одержувачів бізнес-допомоги, зниження податків на інвестиції та розвитку системи кре- дитування податку на НДДКР.
- 66. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 66 Отже, європейська модель передбачає активну роль держави та наднаціональних органів у вирішенні проблем інноваційного розвитку регіонів, тобто активно використовуються програмні та інституційні форми політики, заходи яких прив’язані до певного рівня регіональної ієрархії. Крім того, ця модель передбачає перехід від підтримки фізичної інфраструктури НДДКР до стиму- лювання кооперації зусиль локальних агентів інноваційного процесу шляхом «колективного навчання». В азіатській моделі державного протекціонізму, що базується на стратегії «запозичення» іноземних інновацій, акцент робиться на використанні дешевої робочої сили та залучених інноваційних ресурсів. Головною ідеєю цієї моделі є проведення селекції технологій для отримання високого комерційного результату на внутрішньому та зовнішньому ринках («наздогінний шлях» економічного і інноваційного розвитку) завдяки: – стимулюванню експортоорієнтованої інноваційної діяльності шляхом субсидування національних експортерів, надання податкових пільг тощо; – реалізації програм цільового розвитку; – залученню зарубіжних технологій за допомогою створення спеціального Консультаційного центру, переходу від трудомісткого типу виробництва до капіталомісткого, використанню спеціальних позик для приватних фірм, що впроваджують іноземні технології; – жорсткому контролю державою іноземного капіталу; – створенню найліпших умов функціонування виробничої і невиробничої інфраструктури [4]. Азіатська модель «державного протекціонізму» стратегії «запозичення» є типовою моделлю держав- ної підтримки інноваційного процесу країн з недостатнім соціально-економічним рівнем, певним дефі- цитом інноваційних ресурсів та досвідом адміністративних заходів управління економічною системою. За результатами порівняння моделей державного протекціонізму інноваційного розвитку економіки та її регіональним підсистем можна визначити наступні механізми реалізації моделі «державного протекціо нізму» [3, с. 347-363]: – «активна дифузія інновацій», яка характеризується взаємодією уряду з науковими установами, ви- щими навчальними закладами, підприємствами і організаціями, завдяки чому може бути поліпшена якість науково-технічного потенціалу країни при мінімальних ресурсних витратах; – «державна підтримка інноваційних форм», що орієнтована на державну підтримку будь-яких на- ціональних інноваційних структур у виході з наукоємною продукцією на світовий ринок. До виходу на світовий ринок інноваційні структури обов’язково проходять період активного розвитку і завоювання внутрішнього ринку. Це є найефективнішим засобом подолання значних відхилень розвитку науково- технічних потенціалів трансформаційних і розвинених країн світу; – механізм створення «локального інноваційного середовища» на зразок «наукових парків», «техно- полісів», або «територіально науково-технічних центрів», що характеризується концентрацією на певній території наукового, освітнього, виробничого, фінансового потенціалів, об’єднаних єдиним процесом технологічного розвитку. В результаті погодженої дії цих факторів складається мережа взаємозв’язків з дуже високим ступенем децентралізації та самоорганізації; – «міжгалузеві наукові технічні комплекси» (МНТК), які можуть стати провідною організаційною формою інноваційної системи за умови генерації всіх характерних для механізму «локального іннова- ційного середовища» факторів. МНТК, що залишилися в Україні, мають певний науково- виробничий потенціал і на сучасному етапі подальших ринкових перетворень економіки є позитивним інституціо- нальним фактором інноваційного розвитку; – механізм, заснований на науково-технічному співробітництві між державами, підприємствами та організаціями країн СНД за спільними програмами, комерційними замовленнями на науково-технічну продукцію, що передбачає взаємовигідний обмін науково-технічною інформацією тощо; – «світове співробітництво», орієнтоване на активну участь країни у міжнародному науково-техніч- ному співробітництві й широкому обміні науковими результатами і новими технологіями. Реалізація цього механізму обумовить радикальне поліпшення якості вітчизняного наукового потенціалу та орієн- тацію на пріоритетний розвиток співробітництва з іншими державами. На основі визначених особливостей вищенаведених моделей інноваційного розвитку та механізмів їх реалізації можна виділити наступні основні підходи до створення інноваційних структур і пов’язаного з ними розвитку інноваційної діяльності регіонів вітчизняної економіки в сучасних умовах: 1) підхід, що заснований на використанні американської моделі, за якою має стимулюватися розвиток сприятливого інноваційного середовища регіону; 2) підхід на основі європейської моделі, згідно з якою соціальні фактори є головними в механізмі стимулювання інноваційного розвитку регіонів. Мова йде про те, що європейська модель здійснює пере- хід від концепції «технологічного поштовху» зовні (з боку держави) до концепції «ринкової тяги», коли поштовх ініціюється зсередини кола інноваційних суб’єктів; 3) підхід на основі азіатської моделі, за якою активно використовується державна підтримка залучен- ня іноземних інновацій в регіонах з дешевою робочою силою (класична азіатська модель) або із значним
- 67. ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТАРЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 67 інтелектуальним потенціалом (японська модель), в якої суб’єктами інноваційного проекту може бути не одна фірма, а багато фірм регіону. В японському варіанті регіон виступає як єдиний технологічний про- стір із своїми ресурсами і кількома базовими точковими інноваційними структурами, пов’язаними між собою єдиною комплексною інноваційно спрямованою інфраструктурою. Різновидом класичної азіат- ської моделі може бути визнана китайська модель регіонального інноваційного розвитку, особлива увага до якої обумовлена регіональними особливостями, притаманними економічним системам інших держав, передусім України: дешева робоча сила, наявність депресивних районів, централізована система управ- ління, відсутність соціальної гармонії суспільства тощо. В умовах сучасного етапу ринкових трансформацій модель державного управління інноваційним роз- витком вітчизняної економіки базується на парадигмі міжрегіонального розподілу ресурсів із викорис- танням стратегії «запозичення» іноземних інновацій в її варіанті «державного протекціонізму». Своєрід- ність ситуації, стосовно регіональних підсистем вітчизняної економіки, полягає у наступному: – по-перше, в неоднорідності економічного розвитку суб’єктів різних видів бізнесу регіону, їхніх майнових відмінностях і диференційованості виробничих і інноваційних можливостей, що якраз формує специфічне «внутрішнє середовище» здійснення економічних процесів на мезорівні національної еконо- мічної системи; – по-друге, у відмінностях систем фінансово-інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку економічних суб’єктів різних регіонів; – по-третє, у наявності депресивних або прогресивних тенденцій розвитку регіональних економічних підсистем тощо [5, с. 477-481]; – по-четверте, національна українська модель державного протекціонізму може використовувати по- зитивні риси не лише азіатської, але й американської та європейської моделей, тому що: 1) стратегія «запозичення» може бути використана як перехідна від стратегії «переносу» до стратегії «нарощування»; 2) методи «державного протекціонізму», розкриті відносно стратегій «нарощування» в американській та європейській моделях, є прогресивними для вітчизняної економічної системи і мають бути орієнтиром формування системи державної підтримки інноваційного розвитку країни; 3) методи «державного протекціонізму», згідно зі стратегією «запозичення» азіатської моделі, мають бути творчо перероблені відповідно до національних умов і особливостей наявних інноваційних ресур- сів. Ситуація ускладнюється тим, що: значно відчувається нестача коштів для фінансування широкого фронту вітчизняних науково-технічних досліджень; накопичуються проблеми, пов’язані з вузьким по- зиціонуванням обмеженої кількості інноваційної продукції на світовому ринку; відчувається значний вплив зовнішніх факторів з боку світової економічної системи. Визначення такої важливої специфічної риси нинішнього для України етапу ринкових трансформа- цій як те, що впровадження теоретичних моделей інноваційного розвитку на практиці має спиратися на врахування не лише факторів внутрішнього середовища здійснення інноваційних і взагалі економічних процесів, але й особливо зовнішніх тенденцій з боку світової економічної системи [6, с. 57; 7, с. 60]. Цей зовнішній вплив (іноді негативний) відчули на собі не лише фірми, але й економіки розвинених країн Західної Європи. Вони стикнулися з проблемою ослаблення своїх конкурентних позицій на світовому ринку інновацій пов’язаного з вузьким позиціонуванням, через що в межах ЄС об’єднали вектори ін- новаційного розвитку, усвідомлюючи перевагу спільного протистояння на ринку технологій таким кра- їнам, як США і Японія. Така апробована стратегія позиціонування – об’єднатися, щоб стати частиною чогось цілого, що вже завоювало тверді позиції на ринку інновацій, є простою і логічною, але поки не- прийнятною на сьогодні для нашої держави. Йдеться про те, що діюча система економічної політики України, сформована ще на початку ринко- вої трансформації, не містить ефективних інструментів інноваційної мотивації суб’єктів різного рівня. Державне регулювання економічного розвитку нашої країни будувалося при іншій цільовій спрямова- ності. При здійсненні політики реформ вважалося, що інноваційна підсистема національної економіки буде розвиватися без втручання держави, на основі механізмів самоорганізації, які між тим треба ще створити. В цьому сенсі слід відзначити, що розробка і впровадження вітчизняної моделі державного ре- гулювання інноваційного розвитку країни має базуватися на органічному сполученні ринкових методів стимулювання інноваційної активності з посиленням ролі держави. В межах цієї моделі держава може, за умов необхідного фінансування, вибрати головну стратегію позиціонування за обмеженою кількіс- тю технологічних напрямків, конкретизація яких вимагає проведення аналітичних досліджень ринкової кон’юнктури і визначення внутрішнього інноваційного потенціалу національної економічної системи. Наступним етапом має стати інтеграція наукової і промислової підсистем економіки з метою підняття обраних перспективних технологічних напрямків до конкурентоспроможного рівня. Особливостями інституціональної моделі трансформаційної економіки України на сьогодні є [8]: – по-перше, відтік капіталу, що практично не припиняється понині – неприваблива, але цілком ринко- ва реакція компаній на нестабільні і несприятливі умови усередині країни;
- 68. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 68 – по-друге, тиск адміністративного регулювання, що пояснювався слабкістю приватного капіталу і необхідністю зосередження засобів у руках держави для підтримки економіки і соціальної сфери в умовах ринкової і політичної невизначеності. Сьогодні саме тиск на приватний капітал породжує низку «деформ»: відродження бартеру, неплатежі тощо. В результаті має збитки не лише приватний капітал, але й держава, яка втрачає змогу зібрати податки для виконання нормальних суспільних функцій, фінан- сування індустріальної політики, інноваційної і соціальної реформи тощо; – по-третє, орієнтація системи державного регулювання на «докризовий» тип банківської системи. Держава має стимулювати та контролювати розвиток фінансово-банківського сектора за іншою модел- лю, ніж у період високої інфляції першої половини 90-х років: підприємства та групи підприємств ство- рюватимуть банки для обслуговування власних потреб у кредитних ресурсах. Такий шлях розвитку і відновлення банківської системи є більш органічним і «здоровим», аніж той, який переважав до 1998 року. На сьогодні стає актуальною кризова модель кредитно-банківської системи; – по-четверте, перехід України в категорію держав із ринковою економікою ставить питання про переорієнтацію державної політики на досягнення вивіреного балансу між підтримкою вітчизняних ви- робників і залученням капіталу транснаціонального бізнесу; – по-п’яте, розвиток ринкової економіки України вимагає формування нового характеру відносин між центром, регіонами і зовнішнім світом. Інтенсифікація міжнародних зв’язків, пов’язана з тенденціями глобалізації світового господарства, обумовила появу нового класу «факторів»: це регіональні утворення та індустріальні/постіндустріальні мегаполіси. Вони самостійно виходять на світові ринки, особливо на ринки інформаційних послуг та фінансів, і зазвичай вступають у відносини з іноземними контрагентами над національних кордонів. Отже, сучасна інституціональна модель трансформаційних процесів в Україні практично не передба- чає системне вдосконалення всіх складових національної економічної системи з метою створення умов для тривалого економічного зростання, сприйняття і прискорення інноваційних тенденцій, що виведуть національне господарство на новий рівень світових економічних зв’язків. Трансформаційні перетворення останнього десятиріччя, що радикально змінили економічні умови господарювання, серйозно не торкну- лися принципових основ існуючої інституціональної моделі інноваційної діяльності суб’єктів. Процеси її інтенсифікації й адаптації до умов, що змінюються, вимагають рішення задач коректування стратегіч- них цілей розвитку національної економічної системи, перетворення її інституціональної структури з метою підвищення ефективності інноваційних процесів на регіональному рівні національної економіки. Україна, розробляючи власний шлях переходу до парадигми саморозвитку регіонів, має враховува- ти симптоми прояву всіх визначених позитивних і негативних тенденцій і напрямків розвитку інсти- туціональних форм трансформаційної економіки в процесі глобалізації та регіоналізації інноваційних тенденцій. Література: 1. Веренич О.В. Проблеми трансформаційної економіки в Україні / О.В. Веренич, Т.П. Подчасова // Економіко- математичне моделювання соціально-економічних систем. Збірник наукових праць 55-73. 2. Денисенко М.П. Глобалізація та її вплив на інноваційний розвиток України / М.П. Денисенко, А.П. Гречан // Проблеми науки, 2005. – № 1. – С. 47-52. 3. Дюндін В. Методичні проблеми формування моделі оптимізації розвитку інтелектуального потенціалу / Дюндін В. // Економіст, 2006. – № 11. – С. 51-53. 4. Жилінська О.І., Чеберкус Д.В. Розвиток інноваційної інфраструктури / О.І.Жилінська, Д.В. Чеберкус // Фі- нанси України, 2005. – № 7. – С. 57-67. 5. Забарная Э. Современные организационные формы инновационной деятельности / Э. Забарная // Економіст, 2004. – № 6. – С. 63-65. 6. Забелин С., Кортен Д., Медоуз Д., Норберг-Ходж X., Шуберт К. Глобализация или устойчивое развитие. – М.: СоЭС, 1998. – 85 с. 7. Забродский В.А., Кизим М.О. Диагностика финансовой устойчивости функционирования производственно- экономических систем. – X.: Бизнес Иформ, 2000. – 108 с. 8. Матросова Л.В., Овєчкина О.А., Іванова К.В., Солоха Д.В. Управління розвитком інноваційного потенціалу регіонів в перехідній економіці України. Монографія. – Донецьк: Донбасс, 2009. – 485 с. 9. Солоха Д.В. Функціонування і розвиток інноваційного потенціалу регіональних соціально-економічних систем: теорія, методологія, практика: [монографія] / Д.В. Солоха. – Донецьк: ВІК, 2012. – 439 с.
- 69. ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТАРЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 69 УДК 316.334.23:[316.66:658:005.25] Піча Володимир Маркович, доктор соціологічних наук, професор кафедри соціології та соціальної роботи Ін- ституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська по- літехніка», Україна Мишковська Олена Петрівна, здобувач Української академії друкарства, Україна Соціальна відповідальність бізнесу як феномен суспільного буття Пропонована до уваги стаття присвячена поглибленню наукового знання про яви- ще соціальної відповідальності бізнесу, окресленню соціологічної дефініції і концепту цього феномена. Це передбачає здійснення соціологічної інтерпретації, концептуалі- зацію чинників і факторів здійснення соціальної відповідальності, визначення видів і найважливіших функцій. Це теоретичне поле соціологічної науки дозволяє окреслити комплексний підхід до розуміння соціальної відповідальності бізнесу та вийти за рамки стереотипних трактувань. Ключові слова: соціальна відповідальність бізнесу, феномен суспільного буття, со- ціологічний концепт, види, чинники і фактори здійснення соціальної відповідальності, первинні і вторинні функції. Дебати про соціальну відповідальність бізнесу (СВБ) почалися в далеких те- пер 70–80-х роках ХХ ст. на Заході, коли громадськість почала дізнаватися про приховані негативні наслідки діяльності компаній. Українське суспільство лише нещодавно довідалося про міста-привиди (наприклад, м. Прип’ять у зоні відчуження Чорнобильської АЕС), що загинули разом із підприємства- ми; про катастрофи, спричинені діяльністю виробничих підприємств (на заході України міста Стебник, Яворів, Калуш мають на своїх територіях небезпечні сховища відходів колишніх хімічних виробництв); річки, в яких не можна купатися (водний басейн Дніпра має акумульовані радіоактивні осади); втрачене здоров’я на виробництвах без подальшого соціального захисту (рівень забруднення Донецької, Запо- різької, Дніпропетровської областей перевищує критичні межі) та інші негаразди. З розголосу подібних проблем і розпочалася дискусія про роль бізнесу в суспільстві, про соціальну відповідальність компаній. Соціальна відповідальність бізнесу визначається як відповідність результатів господарської діяль- ності основним соціальним потребам і цілям суспільства. По суті – це основний двигун для переорієнту- вання прибутково орієнтованого бізнесу на соціально відповідальний [8, с. 2]. Ввів поняття «соціальна відповідальність бізнесу» Р. Вуд – керівник американської фірми «Сірc, Рьобак енд Ко», порушивши ще в 1936 р. питання про обов’язок бізнесу перед суспільством, який не можна обрахувати математично, але котрий має велике значення. Згідно з цією концепцією, підприємець повинен керуватися не лише своїми егоїстичними, а інтересами суспільства в цілому. Це передбачає виконання законів, забезпечення еколо- гічної безпеки, політичної стабільності, підвищення рівня освіченості, культури тощо. Феномен соціальної відповідальності бізнесу поки що не став об’єктом ґрунтовних соціологічних до- сліджень і в основному аналізується в площині економічних та управлінських розвідок. У теоретичних та практичних розробках вчених простежується брак знання про соціальну відповідальність бізнесу як усталену модель взаємодії бізнесу, держави та громадянського суспільства. Мало вивченим на сьогодні є розуміння соціальної відповідальності бізнесу як феномена суспільного буття, відсутня соціологіч- на інтерпретація даної категорії. Хоча проблематика СВБ вже давно перебуває в полі зору науковців і «стійко присутня в суспільних дискусіях за кордоном» [9, с. 5]: проблема узгодження приватного і сус- пільного інтересів, балансу інтересів суспільства представлена у роботах соціологів А. Сміта, Д. Рікардо, А. Сен-Сімона, О. Конта, В. Парето, В. Зомбарта, Т. Веблена, М. Вебера, Т. Парсонса та ін.; певний тео ретичний базис концепції відповідальності бізнесу представлено у працях соціологів та економістів – Ф. Берлі, Г. Мінза, А. Мюллера-Армака, Л. Ерхарда, Х. Боуена, Дж. МакГуіра, К. Девіса, С. Сеті, М. Фрідмана, П. Гейне, Ф. Найта, А. Ріха, Ю. Хабермаса, Д. Вуд й ін. Усе ж на вітчизняних горизонтах проблема соціальної діяльності підприємців піднімалася і підні- мається вельми не прямо. Наукові дослідження соціальної діяльності підприємництва на різних рівнях практично не ведуться [9, с. 5]. Таким чином, основна наукова проблема полягає у недостатній розробле- ності теоретичних положень щодо соціальної відповідальності бізнесу як суспільного феномена. Мета нашої розвідки полягає у поглибленні наукового знання про явище соціальної відповідальності бізнесу, окресленні соціологічної дефініції і концепту цього феномена. Це передбачає здійснення соціо-
- 70. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 70 логічної інтерпретації СВБ, концептуалізацію чинників і факторів здійснення соціальної відповідальнос- ті, визначення видів і найважливіших функцій. У соціології усі підходи до розуміння соціальної відповідальності бізнесу мають два напрями: пер- ший визначає СВБ як соціальний зміст діяльності, де суб’єктом відповідальності вважається підприєм- ство; другий характеризує соціальну відповідальність бізнесу як соціальний індивідуалізм, де суб’єктом відповідальності є підприємець. Російський доктор соціологічних наук Г. Ільїна «соціально-відповідальний підхід в діяльності корпо- рацій розглядає як одну з важливих умов їх функціонування й організаційного розвитку в сучасному сус- пільстві» [5, c. 217]. Український соціолог Н. Варга вбачає соціальний сенс підприємницької діяльності в отриманні соціально-значимого результату (нові робочі місця, більш ефективна та досконала організація праці, справедливий розподіл матеріальних цінностей) в економічній галузі в умовах саме соціальної відчуженості [3, с. 24]. Російський дослідник Є. Борисенко визначає, що соціальна відповідальність – це обдумана, зважена діяльність, яка проявляється в довгостроковій участі в конкретних проектах, спря- мованих на поліпшення навколишнього світу. Це певний внесок, і якою б сильною не була комерційна структура, вона не може існувати поза межами свого середовища. А середовище – це місто, країна, люди, які там живуть [1]. Російський соціолог С. Братющенко під соціальною відповідальність бізнесу має на увазі певний рівень розвитку підприємства і добровільний відгук на соціальні проблеми суспільства. Цей відгук означає дотримання законодавчо встановлених норм і правил та здійснення діяльності понад цих вимог [2]. Російська дослідниця Б. Цветкова підходить до питання соціальної відповідальності бізнесу з «осо- бистісної» точки зору. Говорячи про СВБ, має на увазі певну сукупність різних складових відповідаль- ності: «правова і професійна відповідальність на індивідуальному рівні утворюють зовнішню складову соціальної відповідальності, а морально-етична відповідальність – її внутрішня складова, що характе- ризує людину поза межами її публічних ролей» [10, с. 318]. Дотримуючись цього підходу, представник російської соціологічної думки А. Петров вказує на суперечливість соціальної відповідальності підпри- ємця, яка пов’язана з тим, що останній завжди є індивідуалістом, що будує своє життя і економічну стра- тегію залежно від власних цілей і завдань. Свобода і відповідальність підприємця – дві сторони однієї медалі, що не існують в розділеному простором і часом стані. Соціальний індивідуалізм стає базовою ри- сою особистості сучасного підприємця, оскільки чільна роль споживача в економіці постіндустріального суспільства продукує усвідомлення підприємцем свого індивідуалізму саме як соціального, «вписаного» в систему інтересів людей і суспільства в цілому [7, с. 233]. Таким чином, наука соціологія розкриває розуміння соціальної відповідальності бізнесу як через ді- яльність підприємства, так і через підприємця, який, на наш погляд, об’єктивно не відділений від під- приємства. У даному напрямку російський соціолог Ю. Вєсєлов звертає увагу, що «на відміну від еконо- містів, соціологи не розглядають підприємця і фірму винятково як певні автономно існуючі цілісності, навіть якщо вони відчувають вплив зовнішніх сил. Поведінка представників бізнесу обумовлена соці- альною природою підприємництва, адже будь-яка виробнича діяльність, будь-які інновації спочатку були необхідні суспільству для його ефективної адаптації до навколишніх умов зовнішнього природного середовища, для створення умов більш комфортного життя більшості, а самі підприємці завжди були невід’ємною частиною суспільства, розділяючи його культурні цінності і традиції чи політичні пере- конання» [4, с. 20-21]. Подібну точку зору обстоює російський соціолог з українським корінням Ф. Ше- реги, який у своїй праці «Соціологія підприємництва: прикладні дослідження» акцентує, що ринкові відносини породжують крайній соціальний егоїзм. У свою чергу, підприємництво є відчуження соціаль- ності і одночасно її набуття. Цю вихідну парадигму, вказуючи на особистісність підприємництва, вчений формулює ще й іншим чином: «Враховуючи, що особистість намагається самовиразитися ототожнюючи себе з усім суспільством та являє собою сукупність суспільних відносин, підприємництво є відчуження особистості і одночасно її набуття» [11, с. 12-13]. Соціологія також ставить питання про те, чому, власне, бізнес «повинен» і «зобов’язаний» бути відпо- відальним? Над цим розмірковує український соціолог Є. Сірий, який вважає, що в основі соціальної від- повідальності бізнесу лежать ідеї, сформульовані в сучасних теоріях «справедливості як чесності» аме- риканських філософів Дж. Ролза і К. Дженкінса, «соціальної солідарності» французького правознавця Л. Дюгі, що визнають необхідність вирівнювання соціального становища людей засобами, які прийма- ються свідомо і добровільно в результаті загальної згоди, договору [9, с. 9]. На думку дослідника, со- ціальна відповідальність бізнесу має соціальну природу, тому інтереси бізнесу нерозривно пов’язані із загальним добробутом суспільства. Британська дослідниця Н. Ренкен (Ranken, 1987) у своїй роботі «Моральність у бізнесі: дисгармонія і її наслідки» [12] шукала аргументи для підприємців на користь здійснення соціальної відповідальності: «справжнє добро» для окремого індивіда передбачає моральну складову, але такий підхід не можна за- стосовувати до бізнесу. Авторка висуває тезу про те, що бізнесмена не можна розглядати як морального суб’єкта, оскільки будь-який підприємець стурбований проблемами виживання, зростання і прибутку і
- 71. ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТАРЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 71 не здатний до альтруїстичних вчинків. Таким чином, для підвищення моральної якості бізнес-діяльнос- ті недостатньо апелювати лише досягненням «загального блага». А враховуючи, що зовнішні засоби контролю не є достатніми, Н. Ренкен резюмує, що необхідно покладатися на моральну мотивацію осіб, які керують бізнесом. Тому виникає потреба в посиленні свідомості рівня свободи і відповідальності осіб у їхніх робочих ролях [12, с. 41]. З огляду на розглянуті трактування соціальної відповідальності бізнесу у соціологічному полі, вважа- ємо за доцільне доповнити дефініцію цього поняття. Нами соціальна відповідальність бізнесу ідентифікується як вмотивована дія, характер якої зумовле- ний існуючими суспільними відносинами та структурою терміна, яку виокремлено відповідно до скла- дових структури свідомості: – когнітивна складова – забезпечує знання про особливості поняття «соціальної відповідальності біз- несу», канали поширення інформації та установи, які можуть виступати партнерами у здійсненні соці- ально відповідальної діяльності, інформацію про переваги та недоліки, знання про загальний стан явища в Україні тощо; – оціночна складова – інтерпретує оцінку явища соціальної відповідальності бізнесу, його необхід- ність з моральної і правової точок зору та рівень позитивного або негативного впливу на розвиток сус- пільства; – конативна складова – визначає готовність до дії – здійснювати усвідомлений вибір відповідальної / безвідповідальної стратегії поведінки. Слід також наголосити, що сталої інтерпретаційної або ж понятійної моделі соціальної відповідаль- ності бізнесу не існує, тому недоцільно будувати однозначний термінологічний концепт. Поняття «соці- альної відповідальності бізнесу» є множинним, плинним та динамічним, тому воно не може мати стійких структурних меж. На наш погляд, соціологічна інтерпретація соціальної відповідальності бізнесу має вийти за рамки сплати податків, турботи про працівників і благодійності, а базуватися на комплексних аналітичних ха- рактеристиках СВБ як суспільного феномена. Щоб деталізувати соціологічний концепт поняття соціаль- ної відповідальності бізнесу, необхідно виділити набір його ключових елементів, що містяться у спектрі поданих нами визначень: явище (фрагментарне, системне, циклічне, ідеальне, статистичне, індивіду- альне); елемент суспільного буття; господарська дія, соціальна активність; етична категорія, ціннісна позиція; складова суспільних практик. Отже, соціальна відповідальність бізнесу є явищем суспільного буття, це одноразова (фрагментарна) та циклічна, системна (повторювана) форма відносин у суспільній сфері, а також одна з форм вираження турботи або ставлення до зацікавлених сторін, форма взаємовідносин із ними. Соціальна відповідаль- ність бізнесу є не лише примусом, нав’язаним обов’язком чи діяльністю на злобу дня, вона розглядається передусім як: – феномен суспільного буття; – соціальне знання; – культурна традиція; – стереотип; – властивість сучасної бізнес-організації; – форма ініціації взаємин між бізнес-організаціями та зацікавленими сторонами; – соціальний ресурс бізнес-організацій за посередництвом застосування соціально відповідальних ініціатив. В авторському розумінні соціальна відповідальність бізнесу – явище суспільного буття, форма сус- пільних відносин, що є частиною соціальних практик, відповідно до своїх ознак, має системний харак- тер, соціокультурну зумовленість і проявляється в одноразовому чи постійному використанні соціально відповідальних ініціатив по відношенню до зацікавлених сторін, будь-якого виду комунікацій, дій фі- зичного, емоційного, інтелектуального чи економічного характеру або ж бездіяльності, внаслідок чого може бути заподіяна зацікавленим сторонам будь-яка шкода чи створена для них небезпека або емоцій- ний дискомфорт, порушуючи їхні особисті конституційні права та свободи. У нашій інтерпретації це явище має такі понятійні ознаки – ідеальну (з точки зору успішних прикладів соціально-відповідальних практик, а також ціннісно-моральних ідеалів), статистичну (з точки зору переконань чи уявлень більшос- ті як підприємців, так і зацікавлених сторін) та індивідуальну. Соціальна відповідальність бізнесу має місце з боку власників, керівників, працівників найвищої ланки, відповідальних за прийняття рішень у сфері соціальної відповідальності компаній, або ж з боку тих, хто працює (пересічні працівники) у цій бізнес-організації. У своєму когнітивному значенні досліджуване поняття не слід обмежувати терміном соціальна відповідальність, а також варто враховувати такі форми відносин із зацікавленими сторонами, як благодійництво, спонсорування, меценатство, донорство й ін., що має варіюватися залежно від кон- тексту вживання терміна та обставин акту дії соціальної відповідальності.
- 72. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 72 Окреслюючи поняття «соціальної відповідальності бізнесу», слід врахувати нормативне поняття «со- ціальної відповідальності», яке міститься у Концепції Національної стратегії соціальної відповідальності бізнесу в Україні [6], так як тлумачення СВБ українське законодавство не дає. Значення цього терміна в нормативному дискурсі є наближеним до понять, що вживаються економікою та менеджментом. На наш погляд, основними видами соціальної відповідальності бізнесу можна вважати: – економічну відповідальність, яка пов’язана з ефективною діяльністю підприємства і спрямована на забезпечення зайнятості, сплату податків, розвиток супутніх галузей, розвиток інфраструктури; – виробничу відповідальність, що передбачає інтегровану систему управління та вдосконалення бізнес- процесів підприємства з метою ефективнішого використання обмежених ресурсів, розширення і підвищен- нябезпекивиробництва,покращенняякостіпродукціїтаїїасортименту,адаптуючисьдопотребспоживачів, збільшення робочих місць, в т.ч. інтелектуального характеру, підвищення екологічної ефективності підпри- ємства та зменшення негативного впливу на навколишнє середовище, зростання конкурентоспроможності підприємства та підвищення ефективності бізнесу, впровадження новітніх технологій та інновації; – відповідальність перед персоналом: гарантування безпечних умов праці та комфорт робочого середовища, виплата достойної зарплатні, визнання результатів через матеріальні стимули та нематері- альну мотивацію, наявність етичного кодексу підприємства, відсутність дискримінації та забезпечення гендерної рівності, охорона здоров’я працівників, турбота про них, створення робочих місць для непо- вносправних, інвестиції у професійний розвиток та навчання працівників; – корпоративну відповідальність, яка пов’язана зі стандартами ведення бізнесу, взаємовідносинами та підтримкою конструктивного діалогу з усіма зацікавленими сторонами: а) акціонерами щодо своєчас- ного інформування та формування цінності корпорації; б) споживачами – якості продукції та інновацій; конкурентів та бізнес-партнерів – етичної поведінки, обміну практиками, добросовісної конкуренції; в) ЗМІ, політичними партіями, громадами університетів та наукових товариств – публічного та широкого розкриття інформації, співпраці за напрямками зацікавлення, уникнення маніпуляції інформацією; г) по- стачальниками та дистриб’юторами – чесної конкуренції, прозорих закупівель, етичної поведінки, вико- нання угод і зобов’язань, дотримання гарантій, антикорупційних процедур; д) органами влади та асоціа- ціями – надання інформації про діяльність, сплати податків, дотримання законів, угод, домовленостей; е) населенням регіонів, де знаходяться підприємства, громадськими організаціями, фондами – пропозиції та укладення партнерств, розвитку волонтерських проектів, створення робочих місць та наповнення бю- джетів, захисту довкілля, соціальних та культурних проектів; – відповідальність перед навколишнім середовищем: ефективне ресурсовикористання, безвідход- ність, впровадження екологічних програм; – суспільна відповідальність передбачає вирішення загальнонаціональних проблем, співпраця з гро- мадськими організаціями та фондами задля розвитку спорту, мистецтва та культури, освітніх, науко- вих проектів та ініціатив, допомога малозабезпеченим, різноманітні масові заходи; а також може бути пов’язана з розвитком регіонів діяльності підприємства (інвестиції, створення нових робочих місць, на- повнення бюджету, благодійництво і спонсорство, меценатство, захист довкілля). Концептуалізуючи чинники та фактори здійснення соціальної відповідальності, у даній статті відпо- відно до соціологічного підходу, який дозволяє дещо по-іншому об’єднати та презентувати групи чинни- ків і причин виникнення феномена, можна запропонувати наступну їх класифікацію: – мікрочинники: схильність людини-підприємця допомагати, робити «добрі справи»; економічний розрахунок, за якого соціально відповідальна поведінка принесе прибуток; – мезочинники: поведінка членів бізнес-організації (підтримка «вищого керівництва» та схвалення працівни- ками, корпоративна культура, прийняті етичні норми та цінності тощо); імідж бізнес-організації у суспільстві; – макрочинники: поведінкова реакція внаслідок впливу соціальних факторів («запит» суспільства на соціальну відповідальність бізнес-організацій, існуюча традиція благодійності, стереотип способу ді- яльності бізнесу); вплив інтерактивних факторів, що породжують соціальну відповідальність бізнесу (неможливість держави повною мірою виконувати свої соціальні зобов’язання, низький рівень розвитку інфраструктури); економічний стан суспільства; погані екологічні умови; – макрофактори, що сприяють (дискусія у суспільстві, підтримка міжнародних ініціатив) та галь- мують розвиток соціальної відповідальності бізнесу (недосконала система законодавства, низька роль держави і недостатній рівень проведення просвітницької діяльності). Визначаючи найважливіші функції соціальної відповідальності бізнесу, доречно вкласти їх у схему, в якій функції можемо поділити на дві основні групи: первинні та вторинні, що є базовими на різних рівнях суспільства. Ці функції є динамічними та можуть мати різний ступінь домінування, відповідно до кожного конкретного випадку. Первинні функції є функціями явного характеру, пов’язані зі щоденною діяльністю компанії, а вторинні – латентного характеру, які проявляються не одразу (див. Таблицю 1). Дослідження явища соціальної відповідальності бізнесу в основному ведуться в площині економіч- них та управлінських розвідок, в яких переважно наголошується на певних напрямах та конкретних за- ходах соціально відповідальної діяльності компаній.
- 73. ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТАРЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 73 Таблиця 1 Функції соціальної відповідальності бізнесу відповідно до рівнів аналізу суспільства Функції Мікрорівень мезорівень Макрорівень мегарівень Первинні – юридична / правова (дотримання законів і правових норм, чесна сплата податків та обов’язкових платежів); – економічна (задоволення потреб споживачів, забез- печення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства); – етична (ділова практика, яка апелює до норм моралі й узгоджується з очікуваннями зацікавлених сторін, дотримання етичних вимог суспільства); – соціальна (виплата гідної заробітної плати, створення робочих місць, забезпечення умов праці, навчання працівників); – соціальна (зосередження діяльності підприєм- ства на визначенні соціальних вимог суспіль- ства та відповіді на них); – етична (ідея морально-етичного обов’язку бізне- су та окремих менеджерів перед суспільством); – політична (здатність впливати на результати важливих суспільних процесів з метою ви- рішення суспільних проблем, відповідність стратегії та політики держави); – екологічна (компенсація шкоди, заподіяної на- вколишньому середовищу); Вторинні – створення «додаткової вартості» (філософія бізнесу, яка інкорпорується у відповідну субкультуру); – солідарча («командний дух», активне об’єднання на- вколо спільних поглядів, інтересів співучасть у пев- них діях компанії); – філантропічна (зміцнення репутації гідного корпора- тивною громадянина); – інтегративна (об’єднання зусиль усіх зацікав- лених сторін задля досягнення спільної мети, розвиток партнерства); – згладжувальна (зняття соціальних суперечнос- тей, особливо під час перехідного періоду); – дискреційна (внесення вкладу в розвиток сус- пільства і поліпшення якості його життя). Теоретичне поле соціологічної науки дозволяє окреслити комплексний підхід до розуміння СВБ, кон- цептуалізувати чинники і фактори здійснення соціальної відповідальності, визначити види СВБ, функції на різних рівнях суспільства, де, окрім первинних, велике значення надається вторинним функціям, що мають латентний характер. Соціологічна інтерпретація соціальної відповідальності бізнесу дозволяє ви- йти за рамки стереотипних трактувань (сплата податків, турбота про працівників і благодійність) і роз- глядати його як соціальне знання, культурну традицію, соціальну дію; об’єднати такі характеристики поняття, як явище (фрагментарне, системне, циклічне, ідеальне, статистичне, індивідуальне); елемент суспільного буття, складова суспільних практик. Виникнення проблематики участі підприємництва у життєдіяльності суспільства для зменшення не- гативного впливу його діяльності на суспільство та навколишнє середовище також повинне передбачати зміну суспільного дискурсу соціальної відповідальності бізнесу та окреслювати його соціальну роль. Саме тому надалі доречно зосередитися на аналізі соціальної відповідальності бізнесу крізь призму взаємовідно- син у трикутнику держава – бізнес – суспільство, що може стати одним з напрямків подальших досліджень. Література: 1. Борисенко Е. Н. Социальная ответственность малого предпринимательства / Е. Н. Борисенко. – М. : КЛИС- ТАР, 2002. – 93 с. 2. Братющенко С. Социальная ответственность предпринимательства (обзор концепций) / С. Братющенко // Актуальные проблемы социально-экономического развития: взгляд молодых учёных : сб. науч. тр. ; [под. ред. В. Селивестрова и др.]. – Новосибирск : ИЭОПП СО РАН, 2005. – с. 166-178. 3. Варга Н. Соціальна відповідальність підприємництва в умовах сучасного суспільства / Н. Варга // Науковий вісник УжНУ. Серія: Педагогіка. Соціальна робота. – 2013. – Вип. 27. – С. 22-25. 4. Веселов Ю. Экономическая социология / Ю. Веселов, А. Петров. – СПб. : Астерион, 2005. – 309 с. 5. Ильина Г. Социальная ответственность российского бизнеса: стратегии и инновации / Г. Ильина // Вестн. МГИМО Ун-та. – 2014 – №1. – С. 216-224. 6. Концепція Національної стратегії соціальної відповідальності бізнесу в Україні [Електронний ресурс]. – Ре- жим доступу : www.iib.com.ua/mib_data/loads/news/.../draft_csr_concept_ukr.doc. – Назва з екрана. 7. Петров А. Социальная ответственность предпринимателя / А. Петров // Общество и социология: новые реалии и новые идеи. – СПб ; Ростов н/Д, 2000. – С. 232-234. 8. Рыжов В. Программа РПР – наш взгляд в будущее / В. Рыжов // Аргументы и факты. – 2007. – №15. – С. 2. 9. Сірий Є. В. Соціальна відповідальність бізнесу в палітрі концептуальних інтерпретацій [Електронний ре- сурс] / Є. В. Сірий. – Режим доступу : http://www.socd.univ.kiev.ua/sites/default/files/library/elopen/aktprob.19.59. pdf. – Назва з екрана. 10. Цветкова Б. Л. Типология подходов к проблеме социальной ответственности предпринимательства / Б. Л. Цветкова // Вестник Нижегородского университета им. Н. И. Лобачевского. Сер. Социальные науки. – 2004. – Выпуск 1(3). – С. 317-324. 11. Шереги Ф. Э. Социология предпринимательства: прикладные исследования / Ф. Э. Шереги. – М. : Центр социального прогнозирования, 2002. – 536 с. 12. Ranken N. Morality in Business: disharmony and its consequence / N. Ranken // Journal of Applied Philosophy. – 1987. – Vol. 4. – Issue 1. – P. 41-48.
- 74. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 74 УДК 331.5 Сенокосова Ольга Владимировна, кандидат. экономических наук, доцент кафедры экономической теории и националь- ной экономики Саратовского государственного университета имени Н. Г. Чернышевского НЕКОТОРЫЕ ПОДХОДЫ К ОПРЕДЕЛЕНИЮ ЭФФЕКТИВНОСТИ РЫНКА ТРУДА В СОВРЕМЕННОЙ ЭКОНОМИКЕ В статье приводится анализ подходов, отражающих систему эффективности рынка труда в современной экономике. Выявлено, что несмотря на исторически сложив- шийся ход развития рынка труда понятие эффективности проявляется в различных ас- пектах. Эффективность рынка труда необходимо рассматривать с новой позиции, когда речь идет о развитии электронного рынка и его влиянии на экономику России. Ключевые слова: рынок труда, эффективность рынка труда, электронный рынок труда. Многие явления современной экономической жизни уже не могут быть определены с помощью тра- диционного научного инструментария. Это относится, в том числе, к эффективности рынка труда. Пространственно-временной подход к изучению рынка труда выстраивается на двух взаимодополня- ющих друг друга парадигмах – пространства и времени. Проблемами времени и пространства занимаются представители различных научных школ фило- софии на протяжении всей ее истории. К ним обращались Платон, Августин, Фома Аквинский, Дж. Беркли, Г.В.Ф. Гегель, Д. Юм, И. Кант. В XVII–XIX вв. изучению этих проблем посвятили свои работы И. Ньютон, Р. Декарт, Г.В. Лейбниц, П.А. Гольбах, Д. Дидро, К. Маркс, Ф. Энгельс. Среди российских ученых заметны представления о пространстве и времени в научных трудах М.В. Ломоносова, в произ- ведениях Н.Г. Чернышевского, Л.Н. Толстого, Н.Д. Кондратьева. И. Ньютон, к примеру, выделял два по- нятии времени: абсолютное время как внешнее условие бытия и относительное время, которое выражает длительность конкретных состояний и процессов и измеряется посредством различных периодических циклов [1]. Г.В.Ф. Гегель выделял абсолютное время и абсолютное пространство, которые ничего друго- го не означали, кроме как абстрактное время и абстрактное пространство [2]. Л.Н. Толстой подчеркивал, что пространство со всеми формами, которые дает ему видимость его – материя, бесконечно и не может быть мыслимо иначе. Время, по его мнению, есть бесконечное движение без одного момента покоя и оно не может быть мыслимо иначе [3]. На основе научных разработок физиков и философов, занимавших- ся проблемами пространственно-временных отношений, была определена сущность понятий «время» и «пространство». Пространство есть форма координации различных сосуществующих объектов и явлений, заключаю- щаяся в том, что последние определенным образом расположены друг относительно друга и, составляя различные части той или другой системы, находятся в определенных количественных отношениях друг к другу [5]. Время характеризует длительность и последовательность бытия, пространство – протяжен- ность бытия материи, сосуществование и взаимодействие элементов во всех материальных системах. Пространство каждой материальной системы, по мнению ученых, не замкнуто и непрерывно переходит в пространство другой системы, которая может отличаться по метрическим и локальным формам. Таким образом, отличие этих двух форм существования бытия материи друг от друга состоит в том, что про- странство есть всеобщая форма существования тел, а время – всеобщая форма смены явлений [5]. На основе анализа сущностных характеристик пространства и времени можно сделать вывод о том, что экономические отношения являются конкретной формой проявления пространственно-временных отношений. С позиции времени, экономическая система – конкретная форма его проявления, в которой реализуются координация движения, длительность и скорость ее развития. С позиции пространства, в экономической системе реализуются формы расположения производственных объектов относительно друг друга как различные части единого целого, сочетающиеся в определенных количественных и каче- ственных отношениях. Экономисты используют понятия «время» и «пространство» для анализа процес- сов в развитии экономики, а также для анализа связи и отношений между экономическими явлениями, изменяющимися в пространстве под воздействием времени. В экономическом понимании время и пространство являются и ресурсами, и факторами развития. Время и пространство в экономике непрерывно связаны между собой. Ими измеряются периоды и переходы одних экономических ситуаций в другие, и с их позиций дается оценка деятельности экономи- ческой системы в целом, также прогноз на будущее и ее развитие. С их учетом можно проанализировать состояние экономики как на микро -, так и на макроуровнях. Учет временных и пространственных рамок необходим для принятия решений по масштабам производства, по его издержкам, по доходам и т. д.
- 75. ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТАРЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 75 Исследования показывают, что хозяйственный опыт экономического развития с учетом времени и пространства разнообразен и зависит от того, насколько эффективно и рационально они используются. Например, со временем связано использование интенсивных и экстенсивных факторов экономического роста. Первые влияют на производительность труда в единицу времени; вторые – на рабочее время и его продолжительность. Рост производительности и эффективности с позиции времени определяются следующими показателями: • увеличением массы продукции, производимой в единицу времени; • повышением качества продукции при ее неизменной массе в единицу времени; • сокращением времени производства и обращения товаров. Неэффективная деятельность не только увеличивает продолжительность времени производства, но и сокращает экономическое пространство, так как при изменении скорости движения в производстве из- меняется и его пространственное состояние. Экономическое пространство выступает в качестве пространственного измерителя времени. От того, как организовано занимаемое экономикой пространство, зависит ответ на вопрос, эффективно или нет используется время. Пространство определяет условия и результаты экономической деятельности. От него зависит время передвижения населения, время перевозок сырья, готовой продукции и т. д. Поэтому экономическое пространство либо способствует повышению производительности и тем самым сокра- щает время производства, либо замедляет его темпы. Иными словами, пространство определяет время действия основных потоков, выделяемых экономистами. Следует отметить, что анализ экономических взаимосвязей во времени и пространстве выявляет не- обходимость планирования и прогнозирования деятельности субъектов экономики [6]. Рынок труда как самоорганизующаяся сложная система со всем многообразием его субъектов и вза- имоотношений, возникающих между ними, теоретически не изучен с позиции пространственных форм. Проблемы в развитии рынка труда в России связаны и с изменением экономического пространства рын- ка труда, они многообразны и разноплановы – усложняется механизм формирования и функционирова- ния рынка труда, принципы подстройки спроса и предложения, модифицируются институты, структура, сегменты, происходит его расширение. Несмотря на то, что рынок труда обладает некоторыми свойствами экономического пространства, его функционирование рассматривается в одной плоскости, не учитываются все возможные вариации деления пространства на уровни и формы. Экономический порядок в плоскости пространства рынка труда достигается регуляторами деятель- ности людей и институтов, направленных на создание нормальных условий для развития социально- трудовых и экономических отношений. Анализ рынка труда с позиции пространственной экономики рассматривается редко, отдельные положения, касающиеся информационного или виртуального рынка труда, можно встретить в работах Талызина В.Е., Ефимова И.Н., Котлярова И.Д., экономического про- странства у Тишиной В. Н., Матакас Ю., Юнявичюс А., Плучевской Э.В., особая роль отведена социаль- ному пространству и взаимодействию его на рынок труда в работах Чилипёнок Ю.Ю., Храмова Ю.В., Виноградовой Н.Л., Зубаревича Н.В., Бекарева А.М.. Во всей совокупности и целостности взаимодей- ствия пространств рынка труда и институтов теоретический анализ скудный. Экономическое пространство рынка труда раскрывается в двух измерениях: а) в пространственных структурах экономики страны, где человеческий труд в конкретных простран- ственных формах соединяется с техникой, энергоисточниками, опредмечивается в продуктах труда и распределяется; б) в экономических связях между субъектами экономической деятельности в сферах занятости, про- фессиональной переподготовки или «застывая» в жизненном пространстве безработных. Наиболее часто под экономическим пространством рынка труда подразумеваются некие географиче- ские рамки, в которых существует экономическая система. Границы этих рамок у разных авторов про- стираются от единого мирового экономического пространства до регионального. Изучение и анализ различных точек зрения на экономическое пространство рынка труда и проблемы, с ним связанные, позволяют говорить о трех сложившихся на текущий момент подходах к его исследо- ванию: территориальный, ресурсный и информационный. Другим весьма существенным измерением экономического пространства рынка труда выступает сфе- ра занятости, количеством занятых в народном хозяйстве и их качественным составом, структурой по полу и возрасту, уровню образования, профессиональной и квалификационной подготовки. Фактором изменения кривизны экономического пространства рынка труда становится изменение пространственных связей в системе «человек – машина». Работа человека с персональными компьютера- ми предполагает создание промышленной, торговой, финансовой информации в собственной городской квартире, изменяя тем самым привычные для людей представления о пространстве труда. Наблюдается расширение форм автономного поведения и нового типа межличностных отношений в структуре про- странства.
- 76. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 76 В пространственно-иерархической системе рынков труда различают рынки труда более высокого и низкого порядка. Рынок труда, пространственно выступая как мировой рынок труда, является частью глобального экономического пространства. Пространственный фактор определяет субрегиональные рынки рабочей силы (рынок труда США и Канады, общий рынок и т.д.), рынок труда может выступать как часть национальной экономики и, соответственно, как часть экономического пространства, ограни- ченного пространством страны. Национальный рынок труда – часть национальной экономики и, соответственно, часть экономическо- го пространства, ограниченного пространством страны, со свойственным для него спросом и предложе- нием, определяемым уровнем экономического развития страны, государственной политикой занятости и демографической ситуацией в их специфическом сочетании, отражающем национальное своеобразие институтов, регулирующих трудовые отношения. Система складывающихся связей между Россией и странами СНГ позволяет говорить о формиро- вании субнационального рынка труда, охватывающего большую часть пространства бывшего СССР. Пространство и время, как факторы структурирования экономического пространства, позволяют пред- ставить региональный рынок труда как мезоуровень функционирования рынка труда, ограниченного пространством региона со всеми присущими ему специфическими особенностями. Региональный рынок труда распадается на ряд локальных рынков труда, с характерными параметра- ми функционирования. При этом под локальным рынком труда можно понимать рынки труда в разрезе предприятий и организаций, отдельных районов города. Подобным образом можно рассматривать про- странственную организацию и проблемы функционирования локальных (местных) рынков труда. Развитие научно-технического прогресса, информационных технологий, высокие темпы использо- вания компьютерной техники и телекоммуникаций порождают новую пространственную форму рынка труда, которую многие авторы называют виртуальной. Такая пространственная форма рынка труда не затрагивает территориальные и национальные границы, стирает барьеры для входа на рынки труда раз- личных уровней, но в тоже время создает свои барьеры для входа, например профессиональный уровень работника, знание языков, компьютерная грамотность, профессиональная мобильность. Учитывая то, что виртуальный рынок труда не имеет территориальных и временных границ, его можно считать про- странственной формой рынка труда на мегауровне со своими особенностями. Итак, пространство рынка труда приобретает форму в рамках территориального пространства, ин- формационного пространства, социального пространства, жилищного и т.д. Исходя из пространственно-территориального подхода к классификации рынка труда, можно дать определение пространственно-территориальных форм функционирования рынка труда как иерархиче- ски соподчиненные, взаимосвязанные, территориально ограниченные пространственные центры лока- ции субъектов рынка труда, обеспечивающие, в конечном счете, оптимальное сочетание формирующего ими спроса и реализуемого предложения в общем экономическом пространстве. Кроме того, пространственно-территориальная форма рынка труда, как любая система, обладает определенными свойствами, прежде всего это: • целостность (то есть, наличие единства целей и выполняемых функций); •автономность(стремлениеквнутреннейупорядоченностиисамостоятельностивфункционировании); • устойчивость (сохранение или восполнение отдельных элементов системы). На рынке труда необходимо рассматривать систему элементов всех уровней рынка труда, между ко- торыми установлены устойчивые, повторяющиеся, регулярные связи или экономические отношения. Рынок труда функционирует как система со сложной самоорганизацией и структурой. Абуева Е.Л. рассматривает рынок труда как сложную слабоструктурированную систему.[7, 33] На самом деле, на наш взгляд, рынок труда является одновременно системой с управлением, системой-процессом, а также абстрактной, открытой, активной, динамической и смешанной организационной системой и имеет мно- жество форм, видов и пространственные уровни. В ряде случаев рынок труда представляется одновременно системами в одном множестве систем: социально-экономической, экономической и социальной; сложной, очень сложной и сверхсложной; хо- рошо организованной (структурированной), плохо организованной (слабоструктурированной) и само- организующейся. Общеизвестно, что элементы рынка труда объединяются в «цельную» систему благо- даря отношениям «купли-продажи» рабочей силы между ее собственниками и собственниками средств производства, наличию иных взаимодействий, обусловленных указанными отношениями. Структурные основы рынка труда характеризуют строение данного рынка и включают наиболее существенные его элементы и связи, обеспечивающие формирование основных свойств рынка труда. Главной функцией структурных основ является поддержание целостности рынка труда как системы. Основу для взаимодействия основных контрагентов рынка труда представляют экономические от- ношения, основанные на законах и закономерностях. Основные законы Ашмаров И.А. подробно класси- фицирует [8, 221-224], выделяя универсальные законы экономики, напрямую связанные с рынком труда (закон общественного разделения труда, закон перемены труда, закон экономии труда, закон распре-
- 77. ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТАРЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 77 деления по труду, роста производительности, закон предельной производительности труда или закон убывающей доходности, закон предельной полезности), общие экономические законы (закон спроса, предложения, стоимости, неравновесия и др.), специфические экономические законы, действующие на рынке труда (закон Оукена, закон обращения рабочей силы на рынке труда, закон соответствия цены ка- честву рабочей силы, закон конкуренции и др.). Эволюция рынка труда происходит по описанным выше законам развития, в результате взаимопереходов от пространства к пространству, где и происходит не простое изменение связей и отношений между элементами системы, но и происходит отбор факторов отбора. То есть открываются новые возможности построения новой экономической пространственной системы рынка труда. Стоит согласиться и с И.А. Ашмаровым [9, 16-20], который справедливо выделяет возможность об- ширной классификации самих рынков труда, а не только их форм. Согласно классификации Ашмарова И.А. рынков труда имеют различные критерии, так выделяется подход к классификации рынка труда на основе классификации Международного валютного фонда (МВФ), на основе классификации Всемирно- го банка (ВБ), классификация на основе экономических систем и др. Итак, воплощая представленные в экономической теории рыночные модели, реально действующие рынки труда отличаются друг от друга достаточной вариабельностью, т.е. изменчивостью и непостоян- ством, что отражает в их функционировании динамику национального, политического, экономического, социокультурного, идеологического развития, что подтверждается сравнительным анализом наиболее типичных конкретных моделей рынка труда, а это означает, что классификация институтов, функциони- рующих на рынках труда представлена в теории в сжатом виде, что вызывает необходимость дальней- шей ее доработки и в пространственном аспекте. Проследить всю сложность и переплетения связей между уровнями и формами рынка труда в про- странстве, на наш взгляд, можно, используя институциональный подход. Институты на рынке труда рас- сматриваются как учреждения и организации, которые обеспечивают свободное передвижение рабочей силы на рынке труда. Существует классификация институтов, характерных в целом для рынка труда, о них упоминают большинство ученых, затрагивающих данные вопросы: институты спецификации прав собственности (трудовое законодательство, традиции, нормы), институты контроля за соблюдением тру- довых соглашений (трудовая инспекция, профсоюзы, трудовые контракты), институты поиска контр- агентов (СМИ, СЗ, образовательные сигналы, репутация), институты, влияющие на механизм функци- онирования рынка труда (конкуренция, антимонопольная политика, спрос на труд, качество рабочих мест), институты, влияющие на качество рабочей силы и конкурентоспособность работника (инвестиции в человеческий капитал, система образования, мобильность работников, трудовая дискриминация), ин- ституты, влияющие на трудовую активность граждан (военная служба, пенсионная система, домашнее хозяйство, медицинская и социальная помощь), институты внутрифирменного, административного рас- пределения ресурсов (правила, процедуры, нормы, традиции внутреннего рынка труда), институты соци- ального партнерства (профсоюз, союз предпринимателей), институты государственного регулирования рынка труда (система страхования по безработице, органы контроля за условиями труда). Несомненно, вся система институтов рынка труда функционирует в современных условиях развития рынка труда, однако отсутствуют работы, посвященные рассмотрению причинно-следственных связей между институтами в пространственном аспекте рынков труда. Развитие институтов в пространстве рынка труда не анализируется с учетом иерархичности, связей и форм рынка труда. Согласно данному подходу при анализе взаимодействия институтов на рынке труда стоит учитывать то, к какому виду рынка труда относятся эти институты, взаимозаменяемы ли данные институты в зависимости от изменения критерия рассмотрения взаимосвязей в целом в экономической системе рынка труда. Построение новой экономической пространственной системы рынка труда невозможно без иссле- дования переплетения связей взаимодействия институтов каждого возможного уровня рынка труда в пространстве. Так, если рассматривать пространство виртуального рынка труда и находящиеся внутри этого про- странства институты, то наблюдается некий дисбаланс, слабо развиты институты спецификации прав собственности, по сути, они даже могут противоречить институтам территориального рынка труда. Сла- бо работают институты контроля за соблюдением трудовых соглашений, их развитие запаздывает, от- сутствуют институты, влияющие на механизм функционирования рынка труда, зато отчетливо просле- живается активное развитие институтов поиска контрагентов. Среди изученных институтов рынка труда обычно выделяются и рассматриваются социальные инсти- туты. Так, в работах Гударенко Ю.А. [10, с. 25], Казаковой Е.В. [11, с. 130-135] социальные институты представляют собой устойчивые комплексы формальных норм и правил и неформальных ограничений, основывающиеся на традициях и культурных установках общества. К числу социальных институтов, по мнению Казаковой Е.В., относится и сфера рынка труда и образования.
- 78. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 78 Стоит выделить и экономические институты взаимодействия, политические, правовые. Достаточное количество публикаций посвящено анализу формальных и неформальных институтов рынка труда, од- нако классификации, приведенные и Г. Н. Строевой, Д.А. Безруковым, Норт Д., не учитывают простран- ственные формы и уровни рынка труда. В современных условиях, на наш взгляд, сама система пространственных связей между институтами на рынке труда данного пространства не сформирована полностью и требует теоретической доработки основных положений. С учетом постоянного расширения экономического пространства рынка труда, проявляется неравномерное развитие институтов, что приводит к неэффективному использованию рабо- чей силы в целом в стране [12, с.15] Изучение пространственных форм функционирования рынка труда позволяет рассматривать меха- низм взаимосвязей институтов социально-трудовых отношений в плоскости пространств. Учитывая про- странственные формы рынка труда, необходимо обращать внимание на взаимодействие между собой ин- ститутов всех пространственных форм рынка труда и образования, рынка труда и государства, бизнеса и семьи. Зачастую взаимодействие рассматривается учеными в рамках одной плоскости, что представляет всю систему социально-трудовых отношений в искаженном, суженном виде. В соответствии с новой стратегией государства на инновационное развитие, появился целый ряд ста- тей, рассматривающих механизм эффективного функционирования экономики, отдельных рынков, си- стем. При этом наблюдается явный дефицит исследований, позволяющих рассматривать эффективный механизм функционирования рынка труда, а также исследований, демонстрирующих, какие институты, инструменты способствуют инновационному и эффективному развитию, а какие препятствуют достиже- нию поставленной цели, какие противоречия и риски могут возникать при их взаимодействии. Развитие инноваций и глобализация экономики создают принципиально новые условия функциони- рования и развития общественных отношений, порождают новые и обостряют старые противоречия в такой жизненно важной сфере бытия человека, как трудовые отношения, особенно в периоды экономи- ческих кризисов. Практически все социально-экономические явления как в зеркале отражаются на рынке труда. От того, насколько успешно функционирует экономика, в какой фазе экономического цикла она находится, каково поведение основных субъектов рынка – работника, работодателя и государства – за- висят спрос на рабочую силу и ее предложение, а соответственно, и уровень безработицы. Ставя вопрос об эффективном функционировании, нельзя не затрагивать вопрос сетизации рынка труда, ведь рынок труда в виртуальном пространстве становится новым институтом и сетью. Зарождение сетевого института рынка труда происходит путем объединения группы людей-участни- ков виртуального рынка труда общим интересом в виде специфической информации, а также системати- зированной переработанной информации, пригодной для решения практических задач. Сетевой институт рынка труда похож на пиринговую сеть, т.е. сеть, где каждый узел может одновре- менно выступать как в роли клиента (получателя информации), так и в роли сервера (поставщика дан- ных). Исходя из классификации рынка труда и рассматривая его на уровне территориального простран- ства, в теории опускается из виду то, что в современных условиях формирование и развитие институтов на виртуальном рынке труда также происходит и позволяет рассматривать поведение субъектов рынка труда в ином аспекте. В России сетевые институты рынка труда находятся еще лишь на стадии зарождения. Сегодня от- ечественные сетевые институты рынка труда в своем развитии значительно отстают от аналогичных западных институтов. Последнее связано со спецификой российской институциональной среды, в кото- рой функционируют отечественные сетевые институты. В настоящее время в нашей стране сложилась неустойчивая институциональная среда: интересы государства и бизнеса нередко вступают в противо- речие. Поэтому необходимо выработать эффективный механизм, обеспечивающий взаимодействие всех институтов, находящихся как в сети, так и за ее пределами. В связи с отсутствием нормальной инсти- туциональной среды субъекты рынка труда избирают: менее затратную и менее рискованную модель поведения; краткосрочные, дающие быстрый результат действия. Экономическое пространство рынка труда сегодня разделяется по отношению к трудовым отноше- ниям на нормальный, или территориальный, и виртуальный. И в том, и в другом случае, находясь на рабочем месте, или вступая в трудовые отношения, существует риск, учитывать который необходимо в современных условиях при создании действенного механизма эффективного рынка труда. Классификация рисков на рынке труда огромна: риски отношений между субъектами, риски соци- ального характера, профессиональные риски и т.д. В одних случаях риск может быть большим и яв- ляться причиной аварий или несчастных случаев на работе, а также причиной профессиональных забо- леваний. В других случаях риск меньше и его последствия не так опасны, например, небольшая травма или незначительные материальные убытки. Задачей работодателя, согласно Закону «Об охране труда» (20.06.2001), является обеспечение безопасности и сохранности здоровья работающих на предприятии или в организации, а также упорядочение рабочей среды согласно правил Кабинета министров № 379 «Порядок осуществления внутреннего надзора за рабочей средой» (23.08.2001).
- 79. ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТАРЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 79 Общую оценку уровня профессионального риска и эффективность профилактических мероприятий в организации возможно определить по основным показателям эффективности существующей системы управления охраны труда: 1) Коэффициент частоты несчастных случаев (Кч) – коэффициент, который выражает количество не- счастных случаев на производстве, приходящихся на 1000 работников. Обычно Кч определяется за 1 год. Рассчитывается коэффициент по формуле: Кч=Т*1000/Р; где Т – общее число пострадавших за определенный период времени; Р – среднесписочная числен- ность работников предприятия. 2) Коэффициент тяжести травматизма (Кт) – коэффициент, который выражает число дней нетрудо- способности, приходящихся на 1 травму. Определяется по формуле: Кт=Д/Т; где Д – общее число дней нетрудоспособности по всем травмированным; Т – количество не- счастных случаев (травм). 3) Коэффициент несчастных случаев со смертельным исходом (Ксм) – коэффициент, который выра- жает число несчастных случаев со смертельным исходом на 1000 работников. Определяется по формуле: Ксм=(Т*1000)/Р; где Т – общее число погибших за определенный период времени; Р – среднесписоч- ная численность работников предприятия. 4) Коэффициент потерь рабочего времени (Кп) - коэффициент, который выражает потери рабочего времени на 1000 работающих за определенный период времени (чаще год). Данный коэффициент более полно определяет состояние травматизма в организации и отражает общее количество дней нетрудоспо- собности, приходящееся на 1000 человек. Определяется по формуле: Кп=Кч*Кт=Тобщ*1000/Р; где Тобщ – общее количество дней нетрудоспособности по всем травмиро- ванным; Р – среднесписочная численность работников предприятия. Уровень риска на рабочем месте необходимо оценивать каждый раз, когда происходят какие-либо из- менения, влияющие на факторы риска, например: вводится новый технологический процесс, новое обо- рудование, сырье или материалы; изменяется организация труда или вводятся новые рабочие ситуации, в т. ч. перемещение рабочих мест в новые мастерские или другие помещения. Нет определенного закона, который регулирует методологию. Но все же существуют два принципа, о которых всегда надо помнить при оценке риска: 1) необходимо учитывать все факторы риска и возможные угрозы; 2) определив риск, нужно выяснить, возможно ли избавиться от него полностью. Если нет, то необхо- димо оценить возможные последствия. В ином случае, когда пространство рынка труда виртуально, и находясь на своем рабочем месте, работник в тех или иных случаях, может подвергать себя опасности. Оценить риски виртуального работ- ника намного сложнее, чем работника находящегося на территории предприятия. Законодательно также подобное явление прописано не четко. В таком случае, можно использовать следующие методы оценки риска (и их комбинации) при усло- вии, что они содержат в себе необходимые элементы: 1) наблюдения за рабочей средой (например, условия труда работника – безопасность оборудования, запыленность и задымленность, температура, освещение, шум и т. д.); 2) определения рабочих заданий (определить все задания, чтобы убедиться, что они включены в оцен- ку риска); 3) наблюдений за происходящей работой (проверка соответствия проводимых работ предусмотрен- ным требованиям, для того чтобы убедиться, не появятся ли какие-либо другие риски); 4) характера труда (оценка возможных опасностей); 5) внешних факторов, влияющих на рабочее место; 6) отчета о психологических, социальных и физических факторах, способствующих стрессу на рабо- чем месте, как они взаимодействуют между собой и с другими факторами организации труда и рабочей среды; 7) условий организации труда (наличие регламентированных перерывов и др.). Однако подобные наблюдения проводить затруднительно, в связи с этим необходимы поправки в за- конодательстве об охране труда для виртуальных работников и виртуальной занятости. Существует еще один подход к изучению рынка труда, который недостаточно распространен в лите- ратуре и заслуживает особого внимания – изучения рынка труда в пространстве хаоса. Экономический хаос предстает как совокупность экономических элементов, между которыми нет устойчивых, повторяющихся связей (они носят нерегулярный характер), т.е. хаос можно определить как нарушение структуры экономики рынка труда в частности. Хаос на рынке труда проявляется в нару- шении норм поведения людей и деятельности в организации, нарушении дисциплины труда, в наруше- нии устойчивого функционирования экономики, разладе товарно-денежных отношений, возникновении противоречий между спросом и предложением на товары, услуги и деньги, ресурсы. Рост хаоса свиде-
- 80. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 80 тельствует о кризисных ситуациях в обществе и экономике. В период хаоса люди более активно ищут различные пути выхода из кризисной ситуации и способны своим личным участием влиять не только на перспективы своей жизни, но и на макропроцессы. Поэтому хаос обладает определенной творческой силой, способностью рождать новый порядок. Открываются возможности построения новой экономической системы рынка труда – переходное со- стояние «порядок-хаос-порядок». Переходные моменты к хаосному состоянию ряд авторов связывают с кризисом, нестабильностью и другими дестабилизирующими факторами. Среди дестабилизирующих факторов, порождающих хаос, Косалс Л. выделяет нестабильность в эко- номике: закрытость и дезорганизацию федеральной власти, противоречия между властью и регионами, растущее число катастроф, аварий, крайне низкую защищенность населения, глубокое расслоение насе- ления страны, социальную нестабильность [13], логично было бы добавить «теневизацию» рынка труда, скрытые формы занятости, криминальные сферы деятельности. Дестабилизирующие факторы, влияю- щие на рынок труда, в частности, порождают ответную реакцию на формирование факторов стабили- зации, противодействующим дестабилизирующим воздействиям, снимая социальную напряженность в обществе, не дают ему перейти в состояние хаоса. К таким факторам можно отнести миграцию населе- ния, повышение социального статуса, использование права свободы предпринимательства, определе- ние вида занятости, совмещение занятий населением, дистанционную занятость, институционализацию (формальную и неформальную)[14]. Родионов В.Г. [15] акцентирует внимание на росте масштабов экономической деятельности, приводя- щей к росту инерционности управляемых социально-экономических систем по общему закону: больше масса – больше инерция. При этом автор отмечает, что усиливающаяся частота и сила внешних дестабилизирующих воздей- ствий способствуют быстрому накоплению внутренних противоречий, ведущих к росту социально-эко- номической напряженности, а потеря устойчивости характеризуется бифуркацией и переходом на новую траекторию развития. Справедливо Родионов В.Г. выделяет еще один дестабилизирующий фактор – гло- бализацию научно-технического прогресса, приводящую к сокращению численности традиционных ра- бочих мест при продолжающемся во всем мире росте численности населения. Это становится одним из наиболее активных факторов, формирующих глобальную нестабильность в мире в форме перманентного перераспределения как численности рабочих мест, так и создаваемого прибавочного продукта. Наиболее остро данная проблема проявляется в России. Превышение предложения труда над имею- щейся в стране численностью рабочей силы есть активный экономический фактор ускоренного роста численности населения России, не обеспечив который нам не решить острых экономических, социаль- ных и политических проблем в настоящем и будущем. Все это делает параметр занятости одним из таких «слабых звеньев». При этом данная диспропорция непосредственно ведет к росту нестабильности со- циально–экономических систем. Очевидно, что при отсутствии рабочих мест социально-экономическая система деградирует и распадается. В работах представителей социологии знания К. Манхейма, Т. Лукмана, П. Бергера рассматривается значение социального хаоса в контексте социальной диспропорциональности и кризиса рациональных форм общественной жизни. Включение в социальную жизнь низших слоев с иррациональными претен- зиями на господство усиливает социальную нестабильность и приводит к социальному хаосу как альтер- нативе рациональной организации общества. С точки зрения данной позиции рынок труда может разрушаться изнутри, поэтому устранение соци- альной диспропорциональности, введение разумного демократического планирования в обществе может минимизировать или нейтрализовать социальный хаос (не только разрушение организованного порядка) и, в свою очередь, минимизировать дестабилизирующие факторы, оказывающие влияние на социально- трудовые отношения в целом. Восприятие социального хаоса как состояния социальной жизни определяется выбором индивидуаль- ных стратегий, направленных на удовлетворение элементарных жизненных потребностей или реализа- цию социально-фиксированных установок, связанных с сохранением и переносом социальных позиций, а также выработкой собственных поведенческих кодов. Социальный хаос на рынке труда легитимиру- ется через социальную неуверенность, отказ от планирования будущего, что усиливает страхи и тревоги общества, к безработице. Производство и воспроизводство социального хаоса, хотя и связано с соци- альным наследием и социально-ностальгическим синдромом, продуцируется социально-структурными диспропорциями, институциональными дефектами общественной жизни, переходом кризисного состо- яния в регулярные «хаотические» практики, в дистанцирование большинства населения от общества и государства и концентрировании усилий на социальном микроуровне, а также отсутствием механизмов согласования интересов социальных групп и маргинальным положением, социальной неуверенностью и неясностью социальных перспектив определенной части населения. Поэтому, формируя механизм эффективного рынка труда, необходимо учитывать тот факт, что коле- бания дестабилизирующих факторов могут привести на определенное время к процессу распада системы
- 81. ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТАРЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 81 рынка труда. Инициаторами и движущими силами беспорядка могут быть потеря объединяющей идеи единого государственного развития, а также национальные и религиозные различия, изменение отноше- ний собственности на средства производства и природные ресурсы, различия в нравственных принципах общественного развития, в политических убеждениях и др. Построение новой экономической системы рынка труда от хаоса к порядку протекает медленно, но основные точки этого процесса теоретически определимы и значимы. Таким образом, при построении эффективной системы функционирования рынка труда необходимо учитывать, что изменение экономического пространства рынка труда в современной экономике России носит многообразный и разноплановый характер – усложняется механизм его формирования и функ- ционирования, принципы подстройки спроса и предложения, модифицируются институты, структура, сегменты, происходит его расширение. Литература: 1. Большая энциклопедия / Под ред. С.Н. Южакова. – СПб., 1903. – Т. 5. – С. 557–559. 2. Гегель Г.В.Ф. Философия природы. Энциклопедия философских наук / Под ред. Е.П. Ситковского. – М.: Мысль, 1975. –Т. 2. – С. 693. 3. Толстой Л.Н. О цели философии // Антология мировой философии / Под ред. А.В. Мамонтова. – М.: Мысль, 1972. – Т. 1. – С. 461. 4. Мемохин С.Г. Время. Философия: энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1989. – С. 101–102. 5. Урманцев Ю. Пространство и время. Философская энциклопедия / Под ред. Ф.В. Константинова. – М.: Со- ветская энциклопедия, 1967. – С. 392–397. 6. Колупаева В.А. Время и пространство: экономический аспект // Известия Томского политехнического уни- верситета. – 2008. – Т. 312. № 6. – С. 84-88. 7. Абуева Е.Л., Анализ степени самоорганизации как перспективное направление использования когнитивно- го подхода при управлении сложными системами (на примере рынка труда молодежи) // Tеrrа economicus. 2010. Том 8. № 2. Часть 2. – С. 22. 8. Ашмаров И.А. Экономические законы и закономерности рынка труда // Вестник Воронежского государ- ственного технического университета. – 2009. – Т. 5., № 10. С. 221-224. 9. Ашмаров И.А. Современные рынки труда: их особенности и классификации // Вестник РУДН, серия Экономика, 2010. – № 2. – С.16-20. 10. Гударенко Ю.А Проблемы противоречия взаимодействия института высшего профессионального обра- зования и молодежного рынка труда//Региональные проблемы преобразования экономики. – 2010. № 2. – С. 25. 11. Казакова Е.В. Институциональное взаимодействие рынка труда и образования: концептуальные основы и классификация // Вестник Поволжской государственной академии службы. – 2011. № 1. – С.130-135. 12. Сенокосова О.В. Построение новой экономической системы рынка труда «от порядка к хаосу».// Вопросы отраслевого управления (Sectoral governance issues). – № 1(1) 2013. – С.14-18. 13. Косалс Л. Между хаосом и социальным порядком//Pro et Contra. T. 4. № 1. 1999. – С. 42. 14. Сенокосова О.В. Изменения в структуре занятости в условиях трансформации экономики России // Извес- тия Саратовского университета. Серия Экономика. Управление. Право, выпуск 1. 2010, том 10. – С. 28. 15. Родионов В.Г. Прогнозирование экономической динамики социально-экономических систем в условиях роста глобальной нестабильности // Проблемы современной экономики, № 3 (31), 2009. – С. 23.
- 82. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 82 УДК 336:355.01 Сторонянська Ірина Зеновіївна, доктор економічних наук, професор, Україна Пелехатий Андрій Олегович, кандидат економічних наук, науковий співробітник, Україна Джерела формування фінансового ресурсу держави в умовах військової агресії на сході України Підлягають розгляду питання фінансового забезпечення розвитку Української держави в ситуації воєнного конфлікту на Сході. Обґрунтовано необхідність досягнення фінансової спроможності задля реалізації основних функцій, які покладено на виконання державою. Визначено основні способи додаткового залучення фінансових ресурсів до державного бю- джету. Проаналізовано використання цих методів на даному етапі розвитку економіки. Ключові слова: воєнний конфлікт, емісія, внутрішні та зовнішні запозичення, податки, оборонні витрати, золотовалютні резерви. Актуальність дослідження. Військова агресія, яку Росія розгорнула у східних областях України, поряд з неоціненними втратами кількох тисяч людських життів вкрай негативно позначається на соціально-економічному та політичному житті в державі. Зокрема, наша країна стикається з низкою першочергових проблем, серед яких: – забезпечення боєздатності української армії та щоденне фінансування ведення військових дій; – спрямування коштів на підтримку інфраструктури та соціальних виплат на окупованих територіях Доне- цькоїтаЛуганськоїобластейзодночасноювтратоюпереважноїчастинибюджетнихнадходженьуцихрегіонах; – наявність значної кількості вимушених внутрішніх мігрантів, які потребують реалізації додаткових заходів соціального захисту та створення нових робочих місць; – необхідність відбудови об’єктів соціально-економічної інфраструктури, комунального господар- ства, виробничих потужностей на територіях Луганської та Донецької областей; – суттєве зниження обсягів зовнішньої торгівлі України, зокрема, через ускладнення зовнішньоеко- номічних відносин з Російською Федерацією, яке супроводжується значно вищими темпами зниження експорту з України та стабільно високою часткою імпорту енергоносіїв; – погіршення макроекономічних показників розвитку України, зокрема, стрімка інфляція та неста- більність на фінансовому ринку загалом. Постановка проблеми. Необхідні зміни пріоритетів фінансового забезпечення життєдіяльності в державі та пошуку джерел формування додаткового фінансового ресурсу, який може бути спрямований на це, що дозволить мінімізувати вплив російської військової агресії на сході держави на її соціально- економічне становище. Метою статті є визначення потенційних джерел фінансового забезпечення розвитку України в умо- вах воєнного конфлікту. Виклад основного матеріалу. Збройний конфлікт на сході України став наслідком слабкості наці- онального сектора безпеки та надто толерантного ставлення провідних західних держав до неоімперіа- лістичної політики Росії на пострадянському просторі, що, зокрема, проявилось у відсутності належного осуду анексії Кримського півострова. При цьому метою ведення воєнних дій є, певною мірою, не пере- мога, а сам стан війни, затягування конфлікту, постійне підтримання в Україні стану керованого хаосу та провокування сепаратистських рухів, спрямованих на ослаблення державних інституцій та руйнування її державності, яке матиме наслідками падіння економіки, неможливість ідентифікації України на міжна- родній арені в конкретних організаціях та союзах (зокрема, НАТО і ЄС), проблеми в гуманітарній сфері та неможливість забезпечення відповідного рівня життя. Першочерговим наслідком втягування країни у збройні воєнні дії є необхідність відволікання значної частини фінансових ресурсів на забезпечення стратегічної боєздатності армії та поточного ведення бо- йових дій. У 2001 році Лондонський міжнародний інститут стратегічних досліджень представив на загал дані про фінансові витрати на воєнні конфлікти ХХ століття (табл. 1), з чого можна робити висновки, якою ж є ціна війни. Щодо витрат України на протистояння російській військовій агресії, то, за оцінками Міністерства фі- нансів, ціна війни у східних областях коливається в межах 5-10 млн. дол. щоденно [2], тобто щомісячно сума витрат складає 3-8 млрд.грн. Для порівняння зазначимо, що місячні видатки в Україні на охорону здоров’я становлять близько 5 млрд. грн., а річний бюджет Національної академії наук України – 2,8 млрд. грн.
- 83. ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТАРЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 83 Таблиця 1 Витрати на ведення війн та військових конфліктів у ХХ столітті Назва війни/конфлікту Роки Країни-учасники Витрати, млрд. дол. США І Світова війна 1914-1918 Росія, Великобританія, Німеччина, США, Туреччи- на, Італія, Франція, Бельгія, Австрія 4500 ІІ Світова війна 1939-1945 Франція, Німеччина, Італія, Японія, Великобританія, США, СРСР 13000 Війна у Кореї 1950-1953 США 340 Суецька криза 1956 Франція, Великобританія 13 Війна у В’єтнамі 1966-1975 США 720 Війна у Афганістані 1979-1989 СРСР 116 Ірано-Іракська війна 1980-1988 Іран, Ірак 150 Конфлікт в Кашмірі 1989-2002 Індія, Пакистан 22 Війна в зоні Перської затоки 1990-1991 Ірак, США, Великобританія, Франція 102 Конфлікт між Перу та Еквадором 1995-1998 Еквадор, Перу 2 Війна у Центральній Африці 1998 Ангола, Бурунді, Чад, Конго, Намібія, Руанда, Су- дан, Уганда, Зімбабве 2 Балканські конфлікти 1997 Албанія 0,038 1992-1995 Боснія та Герцеговина 3,3 1991-1995 Хорватія 7,1 1998-1999 Югославія (Косово) 0,5 Внутрішній конфлікт в Грузії 1990-1996 Грузія 0,8 Чеченська війна 1994-1996 Росія, Чечня 3,8 Джерело: [1] Чинне законодавство (Закон України «Про оборону України») визначає мінімальну суму коштів, яка має бути спрямована на фінансування потреб національної оборони – не менше 3% ВВП щорічно. Згідно з функціональною структурою до видатків на національну оборону включаються видатки на військо- ву оборону, цивільну оборону, військову допомогу зарубіжним країнам, військову освіту, дослідження і розробки, іншу діяльність у сфері оборони. Проте у 2010-2013 рр. обсяг фінансування національної оборони коливався в межах 2,4–2,7% ВВП, що нижче від встановленого мінімуму. Згідно з державним бюджетом на 2015 рік у цілому по напрямку «оборона та безпека» заплановано 46 млрд. грн. доходів і 82 млрд. грн. видатків. За курсом, озвученим урядом (21,7 грн./дол.), 82 млрд. грн. – це близько 3,8 млрд дол. США, або 10,4 млн. дол. на день. І це не лише на війну, а й на оборону та безпеку країни взагалі: армію, Національну гвардію, прикордонників, міліцію. Ще 6 млрд. грн. державних гарантій для оборон- ної промисловості закладено не у видатки, а в державний борг, та близько 2,9 млрд. на інші органи та структури з оборони країни. Проте навіть з цим загальний обсяг фінансування оборони не перевищує 90 млрд. грн., або 4,9% прогнозованого ВВП [3] (рис.1). Тут слід наголосити на тому, що тривале недофі- нансування українських збройних сил впродовж останнього десятиліття спричинило руйнування всього сектора національної безпеки, обороноздатності країни, а тому сьогодні фінансові ресурси мають бути спрямовані одночасно і на формування капітальної бази українського війська, і на поточні видатки, які є надвеликими в умовах ведення війни. Світовий досвід засвідчує, що країни, які в мирних умовах витрачали на забезпечення власної обо- роноздатності 3,5-4%, при втягуванні у військові конфлікти різко збільшували видатки на оборону у 1,5-2 рази [4]. Більше того, вони продовжували зростати навіть після завершення війни. Тобто обсяги фінансування оборони України є недостатніми для належного функціонування та розвитку цієї сфери. Слід додати, що для країн, що перебувають у стані війни, характерним є зменшення темпів економічного зростання в середньому на 2,3%. [4]. Тобто сподівання на досягнення позитивних макроекономічних результатів без згортання військового конфлікту на сході країни є малоймовірними. Внаслідок військових дій у східних регіонах України промислові потужності, комунальне господар- ство та об’єкти соціальної сфери перебувають у стані деградації або опинились на межі зникнення. За час збройного конфлікту з Росією Україна вже втратила 20% економічних потужностей та 7% території [5]. Особливо гостро у Луганській та Донецькій областях стоїть питання із занепадом малого та великого бізне- су, від чого критичних втрат зазнає національна економіка в цілому. Внаслідок припинення повноцінного функціонування банківської сфери, державних органів та установ, відсутності майже всіх видів зв’язку, відтоку кадрів тощо, підприємства, установи, організації не можуть здійснювати звичайну господарську діяльність, надавати послуги. Втрата численних бюджетоутворюючих підприємств на сході країни почала
- 84. Global world :науковий альманах. vol. I (I), 2015 84 переростати у втрату цілих галузей, які відновити буде нереально. Без забезпечення державної підтримки та значних фінансових «вливань» Донецька та луганська області приречені на занепад і вимирання. Рис. 1. Оборонні витрати України 1992-2014 рр., план 2015 р. Джерело: Державний бюджет України за відповідні роки До цього додалась і проблема вимушеної внутрішньої міграції, обсяги якої є навіть більшими, аніж під час чорнобильської катастрофи чи збройного конфлікту між Росією та Грузією. На сьогодні зареє- стровано більше 800 тисяч внутрішньо переміщених громадян. Дуже гостро стоїть питання працевла- штування людей, відчуття ними реальної перспективи і свого майбутнього в Україні. Однак з 800 тис. із приводу працевлаштування звернулися всього 40 тис., з яких працевлаштовано лише близько 6 тис. осіб [5]. а це вимагає реалізації додаткових заходів соціального захисту та створення нових робочих місць для вимушених внутрішніх мігрантів. Об’єктивним для країни, частина якої перебуває у стані війни, стало зниження обсягів зовнішньої тор- гівлі. Так, впродовж 2014 року (в порівнянні з попереднім) обсяги експорту України знизились на 86,5%, а імпорту – на 71,7%. Вагому роль у цьому відіграло погіршення торгівлі з Російською федерацією через введення низки обмежувальних заходів. На тлі розв’язаної війни експорт України до Росії у 2014 році зменшився на 66,3%, а імпорт скоротився майже вдвічі (на 54,9%). Зниження експорту відбулося за всіма групами товарів, крім продовольчих, зокрема, найбільше у галузі машинобудування та хімічної промис- ловості через зупинку виробництва на конкретних підприємствах сходу України. Події, що розвивались в українському суспільстві, в сукупності з нереалізованою потребою у функці- ональній децентралізації та економічній дерегуляції, вкрай негативно позначились на соціально-еконо- мічній системі України загалом та фінансовій зокрема. Проявами системної рецесії в державі за резуль- татами 2014 року стали: падіння ВВП на 7,5% (в порівнянні з попереднім періодом), висока дефіцитність платіжного балансу, обумовлена відсутністю валютних надходжень в країну (зокрема, через руйнування виробничого потенціалу на Донбасі), зростання державного боргу України до 70% ВВП в 2014 році з 40% ВВП на кінець 2013 року (з перспективою його зростання і в 2015 році), стрімка девальвація наці- ональної валюти та зниження внутрішнього платоспроможного попиту. Так, на кінець 2014 року рівень інфляції досягнув 25% і, за прогнозами МВф [6], впродовж 2015 р. інфляція залишатиметься приблизно на такому ж рівні. Зниження темпів інфляції передбачається щонайшвидше у 2016 році до 10%. За період з 2004 до 2014 років індекс інфляції склав 286,2%. Такі інфляційні показники різко позначаються на рівні життя населення, а в сукупності із знеціненням національної валюти ситуація і зовсім стає загрозливою. як наслідок, Україна в 2015 рік увійшла з вкрай низьким рівнем валютних резервів, зниженням ре- альних доходів державного та місцевих бюджетів України, великими потребами у зовнішньому фінан- суванні, невпевненістю у міжнародній фінансовій допомозі та, що головне, подальшим розгортанням військового конфлікту на сході країни. це зумовлює необхідність пошуку додаткових джерел залучення коштів, які б дозволили забезпечити життєдіяльність соціально-економічної системи держави та одно- часно фінансувати військові дії у Донецькій та луганській областях. Основними шляхами отримання до- даткових фінансових ресурсів у таких умовах можуть стати: емісія грошей; зовнішні позики; внутрішні позики; підвищення податків.
- 85. ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТАРЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 85 Чи не найпростішим способом для уряду наповнити казну та профінансувати необхідні видатки є додаткова емісія, яка справді може розглядатись позитивним рішенням, але виключно в економічно об- ґрунтованих обсягах. В протилежному випадку тягне за собою знецінення грошової одиниці, зростання цін та зубожіння населення. За офіційною інформацією Національного банку України, впродовж 2014 року монетарна база зросла на 23,4 млрд. грн., або на 7,6% [7]. Однак, за твердженням голови НБУ В.Гонтарєвої під час виступу у парламенті 6 березня 2015 року, «в 2014 році НБУ профінансував уряд та НАК «Нафтогаз» на суму 175 млрд. грн., або майже 40% зведеного бюджету країни» [8]. Значною мірою емісія НБУ була обумовлена необхідністю викупити випущені Міністерством фінансів облігації вну- трішньої державної позики (ОВДП), на які в Україні, окрім НБУ (в необхідних обсягах), покупців немає1 . Фактично монетизація ОВДП за своєю суттю є збільшенням гривневої маси в обігу. Варто зауважити, що справді емісія у 2014 році певною мірою «гасилася», зокрема, продажем валюти з резервів (табл. 2). Так, тільки НАК «Нафтогаз» було продано 8,6 млрд. дол. Таблиця 2 Динаміка золотовалютних резервів НБУ Дата Сума, млн. дол. США Відношення до попереднього року, млн. дол. США Відношення до попередньо- го року, % на 1.01.2010 26505,0 - - на 1.01.2011 34576,0 + 8071,0 + 30,45 на 1.01.2012 31794,6 -2781,4 -8,04 на 1.01.2013 24546,2 -7248,4 -22,80 на 1.01.2014 20415,7 -4130,5 -16,83 на 1.01.2015 7533,3 -12882,4 -63,10 на 1.02.2015 6419,7 -1113,7 -14,78 Джерело: [19] Серед державних цінних паперів, випущених в минулому році для фінансування військових дій у До- нецькій та Луганській областях, особливе місце посідають казначейські зобов’язання «Військові» [10]. Зобовязання були випущені Міністерством фінансів на пред’явника в документарній формі загальним обсягом 100 млн. гривень із строком обігу 24 місяці у кількості 100000 штук номінальною вартістю 1000 гривень із відсотковою ставкою – 7%. Вилучені кошти від продажу цих облігацій спрямовані на забезпе- чення потреб військового сектора. Це досить ефективний механізм, оскільки, даючи прямий ефект вна- слідок залучення фінансових ресурсів, непрямим позитивним наслідком може мати залучення населення до участі на фондовому ринку. Саме так було створено фондовий ринок у США, оскільки, беручи участь у підтримці армії шляхом купівлі військових облігацій, населення перейшло психологічний бар’єр недо- віри до держави та ринку і продовжувало купувати цінні папери, таким чином підтримуючи фондовий ринок та його механізми. Натомість, в Україні населення не проявило активності у купівлі військових об- лігацій, що можна пояснити низьким рівнем довіри до фінансової системи держави та її управлінського апарату. Населення віддає перевагу прямій підтримці армії, купуючи для військовослужбовців обмунди- рування, техніку, продукти харчування та одяг, медикаменти. Тенденції активної емісії національної валюти збережуться і в поточному році, адже відповідно до Закону «Про Державний бюджет України на 2015 рік» урядом передбачено випуск ОВДП на суму 88 млрд. грн., в тому числі на докапіталізацію банків (36,5 млрд. грн.), потреби Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (20 млрд.грн.), на збільшення статутного капіталу НАК «Нафтогаз» (31,5 млрд. грн.). Крім цього, НБУ повинен спрямувати до державного бюджету 65,4 млрд. грн. (або понад 10% дохід- ної частини бюджету) як авансове перерахування прибутку, що також передбачає емісію. Ще один спосіб залучення додаткових фінансових ресурсів до бюджету – зовнішні запозичення. Сьо- годні уряд повною мірою використовує цей спосіб залучення коштів до вітчизняної економічної системи. На даний час Україна погодила доволі амбітну кредитну програму з МВФ та іншими великими креди- торами, у тому числі з Євросоюзом, США, Світовим банком і ЄБРР. У 2015-2018 роках Україна планує отримати близько 40 млрд. доларів міжнародної допомоги. Очікується і фінансування від приватних інвесторів обсягом у 15 мільярдів доларів. Однак усі ці заходи можуть бути ефективними виключно за умови зупинення військового конфлікту на сході України. Це головна передумова, щоби зупинити падін- ня економіки і повернутися до зростання. У короткотерміновому періоді зовнішні запозичення слід розглядати як шлях, що дозволяє фінан- сувати військові витрати без відволікання коштів від фінансування інших статей видатків державного 1 Оскільки купівля НБУ на вторинному ринку ОВДП в уряду заборонена законом, Міністерство фінансів продає їх банкам, які перепродують облігації регулятору.
- 86. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 86 бюджету. Однак у перспективі зовнішні запозичення – це, перш за все, питання збільшення зовнішнього боргу держави. Так, за останні три роки зовнішній борг зростав в середньому на 6-7%. За 2014 рік цей по- казник (в порівнянні з даними станом на 31 грудня 2013 року) збільшився на 67,48%. Значною мірою цей стрибок пов’язаний із падінням курсу гривні. Отримання нових доларових кредитів лише ускладнювати- ме ситуацію, тому цього року плануються переговори з приватними кредиторами щодо реструктуризації заборгованості. Мета цих переговорів – відкласти у часі повернення коштів і, можливо, навіть списати частину боргів. Серед механізмів фінансової стабілізації країни під час воєнного конфлікту є регулювання ставок податкових платежів та введення нових податкових зборів. На відміну від кредитів, які накладають тягар на майбутні покоління, підвищення податку відчувається у поточному періоді. Як засвідчують приклади інших держав, навіть віддавши перевагу зовнішнім позикам сьогодні, надалі держава змушена підвищити податкові ставки для того, щоб повернути позики та сплатити відсотки за ними. Уперше «військовий податок» був запроваджений британським прем’єр-міністром понад 200 років тому для закупівлі зброї для стримування Французької революції. Стягували його за прогресивною шка- лою ставок у розмірі від 1% до 10%, а доходи, менші від певного мінімуму, оподаткуванню не підлягали. У США «податок на війну» сплачувався з доходів більше 150 років тому для покриття видатків на грома- дянську війну. Ставка збору становила 3-5%, залежно від розміру доходу [11]. Історія свідчить, що в усіх випадках із багатих на війну збирали більше, ніж із менш заможних, а бідніше населення взагалі майже у всіх випадках нічого не сплачувало. Результати соціологічних досліджень засвідчують високий рівень підтримки населенням України ведення військових дій: 63% українців вважають, що Україна повинна боротися за Донбас. А це озна- чає, що в суспільстві буде підтримане податкове фінансування забезпечення обороноздатності країни. 31 липня 2014 року Верховна Рада прийняла закон № 1621 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України», яким до головного податкового документа кра- їни було введено нове поняття – військовий збір. Тоді, за оцінками уряду, введення цього збору мало додатково залучити до Держбюджету 2,9 млрд. грн. за 2014 рік. Відповідно до звіту про виконання пла- ну роботи за 2014 рік Державної фіскальної служби [12], обсяг надходжень від військового збору до Держбюджету у вересні-грудні склав 2,5 млрд. грн. Як бачимо, середній місячний дохід військового збо- ру до держбюджету становить 0,5 млрд. грн. Таким чином, можна припустити, що річний обсяг вказано- го податку за 2015 рік становитиме 6 млрд. грн. Однак на відміну від інших країн, в Україні в рівній мірі оподаткували доходи населення без диференціації залежно від їхніх обсягів, таким чином, переклавши значною мірою фінансування війни на плечі найменш заможної частини населення. Варто зауважити важливість правильного вибору платників податків, на яких ляже тягар додаткового фіскального навантаження. Оскільки додаткове навантаження на малий бізнес може призвести до зник- нення з ринку багатьох його представників. Аналогічною є проблема і з фізичними особами, оскільки зниження рівня доходів найменш заможних прошарків населення може призвести до його зубожіння. При цьому, додаткове навантаження можуть витримати без особливих загроз для свого існування та про- цвітання великі бізнес-структури. Не менш важливим питанням, аніж акумулювання фінансового ресурсу є його раціональне викорис- тання. Так, неготовність військовиків раціонально і вчасно використовувати бюджетні кошти, підтвер- джується звітом тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з питань перевірки використання коштів, перерахованих громадянами України на підтримку Збройних сил України, та видатків державного бю- джету, спрямованих на їхні потреби. Для прикладу, за даними Держказначейства [13], на кінець 2014 року використано лише 62% благодійних внесків, які надійшли на рахунки Міноборони, адміністрації Державної прикордонної служби та Національної гвардії. Висновки. Усі перелічені додаткові джерела формування фінансових ресурсів для фінансування функціонування та розвитку соціально-економічної системи України в умовах розгортання військового конфлікту у Донецькій та Луганській областях повинні використовуватись обґрунтовано і з певними об- меженнями, оскільки можуть нести поряд з позитивними низку негативних наслідків. При цьому, необ- хідною є зміна структури видатків державного бюджету одночасно із запровадженням режиму економії. Однак усі заходи економічного та фінансового характеру не матимуть тривалого позитивного впливу без вирішення основного завдання – припинення збройної агресії Росії та відновлення Україною контролю за державним кордоном із Росією. Напрями подальших досліджень. Подальше вирішення питання лежатиме в площині введення в економіку додаткових фінансових ресурсів для забезпечення боєздатності армії, відновлення економіки Донецької та Луганської областей та виведення України зі стану кризи, забезпечення розвитку соціаль- ної сфери, в тому числі підтримка населення Донбасу, осіб, що постраждали від ведення воєнного кон- флікту на Сході, та реалізації важливих реформ в усіх сферах життєдіяльності українського суспільства.
- 87. ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТАРЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 87 Література: 1. 1. Черняк О. І., Харламова Г. О. Конвергенція витрат на оборонний комплекс та економічний розвиток країни / О. І. Черняк, Г. О. Харламова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – № 2 (31). – 2013. – С. 36-39. 2. В Мінфіні підрахували, скільки коштує війна проти Росії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// businessua.com/finance/16067v-minfini-pidrahuvali-skilki-koshtue-viina-proti-rosii.html 3. Держбюджет поза реаліями війни [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/finances/ derzhbyudzhet-poza-realiyami-viyni-_.html 4. Paul Collier. The bottom billion : why the poorest countries are failing and what can be done about it, 2007. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.sfu.ca/content/sfu/dean-gradstudies/events/dreamcolloquium/ SpringColloquium/Readings/Readings/_jcr_content/main_content/download_47/file.res/Paul%20Collier 5. Віце-прем’єр Геннадій Зубко: «Забюрократизована державна машина не впорюється з викликами війни та економічної кризи» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/internal/vice-prem-yer-gennadiy- zubko-zabyurokratizovana-derzhavna-mashina-ne-vporyuyetsya-z-viklikami-viyni-ta-ekonomichnoyi-krizi-_.html 6. Годовой отчет МВФ. От стабилизации к устойчивому росту на 2014 г. / Международный Валютный Фонд: рук. Лагард К. – 2015. – 96 с. 7. 2. Економічні та фінансові показники України / Національний Банк України. – 2015 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=36728&cat_id=45692 8. Стенограма засідання Верховної Ради України 6 березня 2015 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://iportal.rada.gov.ua/meeting/ stenogr/show/5817.html 9. Банківська система 2015: виклики та перспективи / Національний Банк України. – 2015. – 48 с. // [Електро- нний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=14741673 10. Постанова Кабінету Міністрів України «Про випуск казначейських зобов’язань «Військові»» від 1 квітня 2014 р. № 100 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/go/100-2014-п 11. Ковальчук А., Шумило К. Від Черчиля до Обами: як держави фінансували війни / А. Ковальчук, К. Шумило // Forbes-Україна. – 5 серпня 2014 р. – Режим доступу: http://forbes.ua/ua/nation/1376334-vid-cherchillya-do-obami- yak-derzhavi-finansuvali-vijni. 12. Звіт про виконання Плану роботи Державної фіскальної служби України на 2014 рік, звіт / Державна фіс- кальна служба України: керівн. Білоус І. О. – 2015. – 71 с. 13. Державна казначейська служба України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://treasury.gov.ua/ main/uk/publish/article/211658
- 88. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 88 УДК 677.075.567 Сыцко Валентина Ефимовна, доктор технических наук, профессор, Республика Беларусь Конкурентоспособность товаров как основа экономической безопасности В статье рассматриваются проблемные аспекты прогнозирования качества и конкурентоспособности трикотажного меха и предлагается авторская методика его оценки на предприятиях Республики Беларусь. В этой связи проведены иссле- до-вания отечественных модифицированных ПАН-волокон (типа М, С, Д) с целью им-портозамещения и импортных ПАН волокон (КСД, АНД–442 и др.). Исследованы также потребительские свойства экспериментальных образцов одежного ИТМ и произведена оценка их уровня конкурентоспособности. Ключевые слова: конкурентоспособность, искусственный трикотажный мех, качество, потребительские свойства, полиакрилонитрильные волокна, базовый образец, методика оценки. Сицко Валентина. Конкурентоздатність товарів як основа економічної безпеки У статті розглядаються проблемні аспекти прогнозування якості і конкурентоспроможності трикотаж- ного хутра і пропонується авторська методика його оцінки на підприємствах Республіки Білорусь. В зв’язку з цим проведено дослідження вітчизняних модифікованих ПАН-волокон (тип М, С, Д) з метою імпортозаміщення і імпортних ПАН-волокон (КСД, АНД – 442 і ін.). Досліджено також споживчі властивості експериментальних зразків одежного ШТХ і здійснено оцінку їхнього рівня конкурентоспроможності. Ключові слова: конкурентоспроможність, штучне трикотажне хутро, якість, споживчі властивості, по- ліакрилонітрильні волокна, базовий зразок, методики оцінки. Переход к рыночной экономике позволил насытить рынок товарами отечественного и импортного производства. В 2015 году степень насыщенности рынка товарами составила 95–100%. Интенсификация коммерческих усилий по сбыту товаров потребовала от субъектов хозяйствования выявления потребно- сти на производимую продукцию. Потребительная ценность товаров, характеризуемая их основополага- ющими характеристиками, в значительной мере определяет покупательские предпочтения и способству- ет увеличению объёмов продаж, в том числе и на искусственный трикотажный мех. Выполнение исследований по повышению качества отечественного ИТМ является актуальной для Беларуси проблемой. Ее своевременное решение целесообразно как с научной, так и с практической стороны. Перед отечественной промышленностью стоит проблема замены импортного полиакрилонитрильно- го (ПАН) волокна канекарон фирмы «Канегафучи» (Япония) или «Куртольз» (Англия), применяемого для производства ИТМ, на отечественные полиакрилонитрильные волокна. Вырабатываемый сегодня ИТМ с применением отечественных ПАН-волокон уступает его импортному аналогу по качеству, по- скольку имеет повышенную сминаемость, сваливание, значительную массу ворсового покрова, слабый блеск и туше. Кроме того, постановка проблемы исследования конкурентоспособности искусственного трикотажного меха обусловлена объективными и субъективными факторами и актуализирована возрастающим значени- ем качества и конкурентоспособности товаров в современных условиях хозяйствования, необходимостью вступления Республики Беларусь во Всемирную торговую организацию. Проведенные нами исследования утверждены в качестве заданий важнейших государственных научно-исследовательских программ. Исследовались модифицированные ПАН-волокна типа М, С, Д и импортные ПАН-волокна (КСД, АНД–442 и др.). Исследование свойств волокон выполнено с целью оптимизации волокнистого сырья для выработки меха по критерию его качества. Основные предпосылки для оценки взаимосвязи свойств волокон с ка- чеством меха следующие: 1. Качество меха в большей мере зависит от эффективности технологических операций по его изго- товлению, качества сырья и стабильности основных показателей механических свойств волокон. 2. Волокно, для выработки мехового ассортимента должно обладать определенным уровнем упруго- эластических характеристик как в продольном, так и в поперечном направлениях относительно его оси. 3. Свойства извитого волокна и, в частности, его способность к разглаживанию связаны с макрострук- турными и термическими характеристиками, прежде всего, с удлинением или с усаживанием волокон в определенных температурно-силовых условиях воздействия. Ставилась задача оценить уровень этих свойств у отечественных волокон и их аналогов зарубежного производства, используемых в производстве ИТМ.
- 89. ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТАРЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 89 ИК-спектроскопическиеисследованияпоказали,чтоосновныеполосыпоглощениявспектрахнитрона-М и канекарон определяются акрилонитрильными и винилхлоридными звеньями полимерной основы. ИК-спектры нитрона-М, по свойствам идентичны канекарону КСД-NB, отличаются от него меньшей интенсивностью полос поглощения в области 1239-1439 см1 , которые соответствуют концевым группам – СН3. В целом по качественному составу мономеров отечественные ПАН-волокна типа М практически подобны японским. Если волокна нитрон-М и канекарон КСД-ND можно рассматривать как химические аналоги, то волокна канекарон АДН и RFM отличаются от них по химическому составу [1, 2]. Помимо различий в химическом составе наблюдаются различия и в молекулярной массе сополиме- ров. Анализ рентгенограмм образцов нитрона, дралона и канекарона указывает на определенную упоря- доченность макромолекул в волокнах в области 14-20, 2Θ°. Характер рентгенограмм идентичен для всех образцов [1, 2]. На основании результатов исследования структуры волокон можно сделать следующие выводы: – уменьшение участков с упорядоченной структурой макромолекул в японских ПАН-волокнах может быть обусловлено существованием поперечных связей между макромолекулами в результате введения сшивающего агента. Наличие сшивок обуславливает меньшее поглощение растворителей и влаги, что приводит к понижению сминаемости волокон; – более низкая степень упорядоченности канекарона на надмолекулярном уровне обусловлена высо- кой скоростью охлаждения волокна при формировании; – уменьшение количества жидкой фазы в прядильном растворе снижает степень упорядоченности ма- кромолекул в волокнах. Недостаточное количество растворителя может привести к понижению степени ориентации волокон вследствие затруднения перемещения сегментов макромолекул при формировании упорядоченной структуры. Результаты исследований согласуются с данными, приведенными в работах A. Lange [6], К.Е. Пере- пелкина [7]. Оптико-микроскопические исследования показали, что ПАН-волокна разных типов отличаются по форме и структуре. Так, отечественные модакриловые волокна и канекарон имеют однотипную бобо- видную форму поперечных срезов. Японские волокна КСД, АНД HS характеризуются более развитой поверхностью, сложной формой профиля. Профилированные волокна фирмы «Канегафучи» имеют лен- точное сечение. Отличаются по своей структуре и различные партии поставляемых ПАН-волокон. Обычно это – по- лиморфные структуры, не имеющие четкой формы на поперечном срезе, со следами деформации на по- верхности. В ряде случаев волокно кажется составленным из отдельных фрагментов. Волокна нитрона-М неоднородны по форме и размерам. Образцы импортного нитрона в основном характеризуются однород- ностью структуры вдоль оси волокна и однотипностью поперечных сечений [3]. Данные дериватографического анализа волокон нитрона-М и канекарона разных типов показали, что импортные и отечественные волокна имеют некоторые различия по термостабильности [1, 4]. У япон- ских волокон температура начала потери массы соответствует 205°С, соответственно для дралона – 218- 240°С. Некоторые отечественные волокна начинают деструктировать при более низких температурах (например, нитрон-М партии 55111 при 115°С), это свидетельствует о меньшей термостабильности от- ечественного ПАН-волокна [7]. Исследования физико-химических характеристик модакриловых волокон нитрона-М и канекарона показали, что удельная разрывная нагрузка волокон практически всех типов и линейных плотностей со- ставляет 160-240 мН/текс, а относительное удлинение при разрыве – 30-40 % [2]. При производстве ИТМ контролируют характеристики извитости: количество извитков, степень и устойчивость извитости. Эти характеристики зависят от геометрии извитка (форма и угол продольного изгиба) и структуры волокон. Анализ данных свидетельствует, что величины показателей извитости высоко- и малоусадочных во- локон нитрон-М линейной плотности 0,33-0,56 текс независимо от типа и цвета волокна практически идентичны: количество извитков – 3,5-4,5 см; степень извитости – 25-30 %; устойчивость извитости – 65-70 %. Волокна среднеусадочного типа НИВ имеют стабильную устойчивость извитости. Для волокон ка- некарон в зависимости от типа волокна наблюдается следующая тенденция устойчивости извитости: RBM≥PFM≥RLM независимо от количества извитков и степени извитости. Волокна матированные различных цветов характеризуются меньшей устойчивостью извитости (на уровне 55-56 %). Установлен температурный интервал, в котором волокна самопроизвольно удлиняются и разрушают- ся [2]. Для нитрона линейной плотности 0,33 и 0,38 текс он находится в пределах 107/130°С, дралона ли- нейной плотности 0,37 текс – 140/200°С, нитрона линейной плотности 1,8 текс – 126/150°С, нитрона-М линейной плотности 1,8 текс – 140/163°С, дралона линейной плотности 1,7 текс – 150/166°С, канекарона линейной плотности 3,3 текс – 154/182°С и волокна ATF – 154/200°С [1].
- 90. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 90 По качественному составу мономеров нитрон-М не отличается от канекарона. ИК-спектры образцов, в ос- новном, определяются сополимером акрилонитрила и винилхлорида. Рентгенограммы образцов в волокнах нитрона-М и канекарона свидетельствуют об упорядоченности макромолекул [1, 2]. Однако импортные об- разцы нитрона обладают большей мономорфностью и высокой равномерностью структур вдоль оси волокна. Обоснована необходимость дальнейшего совершенствования технологического процесса с целью по- лучения стабильной структуры отечественных волокон с преобладанием мономорфности [6]. В результате проведенных исследований структурных параметров и свойств ИТМ установлены кри- терии прогнозирования его качества и конкурентоспособности [8]. Выявлены различия в структурных параметрах ворсового покрова и грунта меха. Установлена по- ниженная плотность грунта по горизонтали отечественного ИТМ по сравнению с импортным. В оди- ночных пучках отечественного меха число мягких волокон превышает 64%, что не соответствует соот- ношению грубых и мягких волокон в исходной смеске. Высота подпушка у отечественного меха больше на 35-40 %, чем у импортного. Все это отрицательно сказывается на внешнем виде ИТМ (снижается рассыпчатость волокон, застилистость ости, повышается сцепляемость, пучковатость) и является причи- ной повышенной сминаемости и сваливания отечественного меха. Для последнего характерна меньшая длина распрямленных концов (глубина отделки), чем у импортного, что также определяет повышенную сцепляемость и ухудшает рассыпчатость волокон. Проведен сравнительный анализ физико-механических характеристик ИТМ отечественного про- изводства [5]. Установлено, что по прочности закрепления ворса отечественные образцы ИТМ харак- теризуются значительно большей массой слабозакрепленнцых волокон по сравнению с импортным. Определена значимость показателей массы слабозакрепленных волокон от параметров строения меха и извитости волокон (коэффициент множественной регрессии R=0,9). Отечественный ИТМ серийно- го производства проявляет большую сминаемость, чем импортные образцы. Объясняется это, прежде всего, большей высотой ворса отечественных образцов, густотой, меньшим углом наклона ворсового покрова и слабой ориентацией пухового слоя (R=0,89). Установлено, что удельное электрическое сопротивление образцов ИТМ колеблется в пределах 1,1×10 -3,8×10 Ом. Высказано предположение, что повышенная электризация ПАН-волокон по сравне- нию с канекароном приводит к повышению сваливания меха. Выявлена взаимосвязь этого показателя с параметрами структуры меха (густотой, соотношением количества и высоты пуховых и остевых волокон в пучке, соотношением длины распрямленной части к высоте ворса, углом наклона ворса) и извитостью волокон (степенью, частотой, устойчивостью извитости) [5]. Блеск отечественных и импортных образцов находится в пределах 26,7-58,4%. Это связано, прежде всего, с различной окраской ворсового покрова: образцы темной окраски имеют более высокий коэффи- циент блеска. В мировой практике специалисты выделяют шесть основных показателей конкурентоспособности: качество, цена, возможность реализации, реклама, техническое обслуживание, экологическая чистота. Изделие высокого качества характеризуется высоким уровнем потребительских свойств, низкими эксплуатационными расходами, безопасностью, экологической чистотой. Однако главным показателем качества и конкурентоспособности товаров остается общественная потребность в них. Отсюда следует, что основными составляющими конкурентоспособности товара являются его потребительские свойства и цена потребления, которая характеризуется затратами на приобретение и использование. Нами разработана методика оценки конкурентоспособности искусственного трикотажного меха (ИТМ) по программе «Оценка», позволяющая свести воедино всю совокупность разработанных единич- ных показателей качества и охарактеризовать ее в целом, выразив безразмерной величиной [8]. Методология прогнозирования конкурентоспособности заключается в следующем. Все свойства товара имеют свое численное измерение, т.е. характеризуется набором первичных показателей. Из их совокупности путем, например, факторного анализа по обучающим выборкам ассоциации формируют интегральные показатели каждого свойства. Это, в частности, позволяет сузить совокупность первичных показателей. В результате каждый товар будет характеризоваться набором показателей, используемых в качестве координат многомерного вектора конкурентоспособности товара. В пространстве этих показа- телей задаются две альтернативы (наилучшая и наихудшая). Для оценки прогнозирования уровня конкурентоспособности используется формула: Ук = (1) где Д – расстояние от текущего признака-вектора до наихудшей альтернативы; Д – расстояние от текущего признака-вектора до наилучшей альтернативы. Введенный таким образом универсальный показатель конкурентоспособности учитывает все свой- ства товара.
- 91. ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТАРЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 91 Разрабатывая методику, следовали общему алгоритму определения комплексного показателя уровня конкурентоспособности, включающему следующие этапы: – анализ рынка с целью выбора наиболее конкурентоспособного (базового) образца; – определение номенклатуры потребительских свойств, характеризующих конкурентоспособность; – анализ и выбор номенклатуры показателей, отражающих их значимость; – измерение единичных показателей свойств и перевод единичных показателей в безразмерные; – разработка оценочных шкал; – определение коэффициентов весомости характеристик; – формирование и расчет групповых комплексных показателей качества, – объединение групповых показателей качества в комплексный обобщенный показатель; – расчет интегрального и относительного показателей уровня конкурентоспособности. Выбор базового образца для сравнения – самый ответственный момент в процессе оценки, так как незначительная ошибка на этом этапе может существенно исказить результаты всей работы. При выборе базового образца следует учитывать следующие факторы: принадлежность его к той же группе товаров, что и исследуемый; распространенность товара на данном рынке; предпочтительность этого вида товара покупателями. Предметом исследования явились 50 разновидностей искусственного трикотажного меха (ИТМ) одежного назначения различных по составу, виду стрижки, цветовому колориту, рисункам и другим признакам, вырабатываемых Жлобинским ОАО «Белфа». Для определения номенклатуры показателей качества, конкурентоспособности ИТМ применяли со- циологический, экспертный и инструментальный методы. На основании критериев квалиметрии и современных представлений о выборе показателей качества, а также мнения потребителей составлена структурная схема свойств ИТМ по принципу иерархии. По результатам социологического опроса потребителей, а также по заключениям экспертов и ре- зультатам анализа технических нормативных правовых актов (ТНПА) номенклатура потребительских свойств искусственного меха была разделена на шесть групп: эстетические, эргономические, надежно- сти, безопасности и экономические. Установлено, что наиболее значимыми свойствами, определяющими покупательную способность, являются эстетические и экономические свойства. Коэффициент весомости свойств (М); составил: эстетических – 0,35; экономических – 0,25; надеж- ности – 0,18; эргономических – 0,12; безопасности – 0,10. Расчет коэффициентов и согласованность экспертных оценок определяли по ГОСТ 23554.2-81 (коэф- фициент конкордации – 0,875). Эстетические свойства ИТМ оценивали по совершенству имитации натурального меха, рисунку, структуре ворса, соответствию фактуры ворса и цвета, блеску, цвету, текстуре поверхности, драпируе- мости, пышности, застилистости, рассыпчатости ворса, распрямленности концов волокон. Экономические свойства ИТМ характеризовались реализуемостью, себестоимостью, энергоемко- стью, рентабельностью, материалоемкостью, удобством раскроя и сборки раскроенных элементов. Из группы свойств надежности ИТМ оценивали следующие показатели: массу слабо закрепленных волокон; устойчивость к сваливанию, истиранию; стойкость окраски к «сухому» и «мокрому» трению; относительное удлинение по длине и ширине, остаточную деформацию, несминаемость. Из группы свойств безопасности оценивали огнестойкость. В группе эргономических свойств оценивали массу 1 м2 меха, массу ворсового покрова, туше, жест- кость, воздухопроницаемость, паропроницаемость, толщину, удельное поверхностное электрическое со- противление [4]. Показатели эргономических свойств, надежности и безопасности определяли инструментальными методами. Эстетические и экономические свойства, значения единичных показателей других свойств, которые нельзя получить экспериментально, определяли методом экспертной оценки по десятибалльной шкале [5, 8]. По стандартным методикам оценивали физико-механические характеристики ИТМ, массу 1 м2 , массу ворсового покрова, массу слабо закрепленных волокон, электризуемость, огнестойкость, устойчивость к сваливанию и истиранию, устойчивость к «сухому» и «мокрому» трению, относительное удлинение по длине и ширине и др. За базовый образец принят ИТМ арт. НТ-20 (Япония). Он имеет хорошие физико-механические пока- затели: несминаемость – 91 %; коэффициент сваливания – 34%; массу слабо закрепленных волокон – 1,2 г/м2 . Показатели свойств ворсового покрова этого ИТМ – однородность ворса по длине, распрямлен- ность ворса, застилистости, рассыпчатость, блеск и туше – также высоки. Методика оценки уровня конкурентоспособности ИТМ состояла в следующем. На первом этапе сравнивали показатели оценок экспериментального образца с показателями базового [1,2].
- 92. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 92 Комплексные групповые показатели качества (Кi, ) – эстетические, экономические, надежности, эрго- номические и безопасности – рассчитывали по формуле: Кi, = ΣMi хQi, , (2) где Мi – коэффициент весомости i-ro показателя; Qi – значение оценки i-ro относительного показателя. Комплексный обобщенный показатель качества (КОб ) определяли по вышеуказанной формуле как сумму произведений групповых показателей качества на коэффициент весомости. Интегральный показатель конкурентоспособности (Ku) рассчитывали как отношение комплексного обобщенного показателя качества (Коб ) к цене потребления (С), т.е. к затратам на приобретение и исполь- зование продукции по формуле: Ки = Коб /С (3) Предложенная формула является условием конкурентоспособности товара в самом общем виде, ее можно проверить лишь в процессе сравнения с базовым образцом. Относительный уровень конкуренто- способности (К) представляет собой отношение показателей конкурентоспособности экспериментально- го (Ки ) и базового (Киб ) образцов и рассчитывается по следующей формуле: Ки = Ки / Киб (4) Если К> 1, экспериментальный товар превосходит по конкурентоспособности базовый, если К= 1, то он находится на одном уровне с базовым. При К <1, экспериментальный товар уступает базовому образ- цу товара, и следовательно, его требуется усовершенствовать или снять с производства. Таким образом, полученные результаты позволили сделать вывод, что конкурентоспособный товар – это такой товар, который на единицу своей стоимости (цены) удовлетворяет потребности на более вы- соком уровне, чем другие конкурирующие товары. По результатам экспериментальной оценки 50 образцов ИТМ установлено, что у 30 опытных образ- цов: арт. 5С 202–Д41 рис. Н-94; 5С 204– Д41 рис. С– 68; 5С 384– Д41 рис. Ш– 3; 5С 385– Д41 рис. Ш– 11; 5С 383– Д41 рис. Ш– 41; 5С 384– Д41 рис. Ш– 44; 5С 384– Д41 рис. Ш– 16 и 5С 383– Д41 рис. Ш– 19 конкурентоспособность находится на одном уровне с базовым, в основном, за счет более низкой цены 1 м2 меха. Остальные производственные образцы требуют совершенствования. Разработанная эффективная методика оценки конкурентоспособности ИТМ по программе «Оценка» позволяет свести воедино всю совокупность разработанных единичных показателей качества и охарак- теризовать ее в целом, выразив безразмерной величиной. Благодаря совместной работе ученых, производителей волокна и изготовителей меха в последнее время разработаны и внедрены в производство новые модификации нитрона [1, 2, 3]. Базовым из ПАН- волокон является волокно нитрон типа С и Д производства ОАО «Полимир» (г. Новополоцк) линейной плотностью 0,33и 0,56 текс соответственно. Получен новый тип нитрона повышенной огнестойкости за счет добавления винилхлорида в поли- мер. Повышена огнестойкость изделий, выработанных из данного волокна [5]. Изменена форма сечения волокна и получено профилированное волокно ленточного сечения, что дало возможность значительно улучшить рассыпчатость ворса и позволило широко использовать данное волокно в длинноворсовых структурах меха. Расширен ассортимент волокна нитрон по линейным плотностям. Так, освоен выпуск и использова- ние волокна линейной плотности 0,8 текс; 1,7 текс. В зависимости от назначения для коротковорсового меха используется длина резки 32-33 мм, для длинноворсового – 64, 108, 128 мм. Если ранее в смеси для ворса меха использовалось до 40-50 % грубых волокон линейной плотности 20-30 de текс, то в настоящее время используется 1,5– 2,2 de текс, что придает ворсу мягкий, подобный натуральному меху гриф, шелковистость, а также снижает поверхностную плотность 1 м2 полотна. Для придания структурам меха заполненности и повышения показателей огнестойкости используют- ся смеси полиакрилонитрильных волокон и полиэфирного волокна лавсан, которые используются в мехе различного назначения (для верхней одежды, декоративных изделий). Освоена методика крашения ПАН-волокон в различные цвета и получение широкой колористической гаммы. Освоен выпуск усадочного волокна с уровнем усадки 35-40 %. Освоен выпуск волокна линейной плотностью 0,17 текс. Установлено, что на уровень конкурентоспособности одежного ИТМ особое влияние оказывают сле- дующие показатели: цветовой колорит, вид стрижки, блеск, фактура, рисунок, устойчивость к свалива- нию и истиранию, удлинение при растяжении, электризуемость и огнестойкость, удельная масса, масса слабо закрепленных волокон, реализуемость. По результатам расчета уровня конкурентоспособности на основе разработанной авторской методи- ки по программе «Оценка», позволяющей свести воедино всю совокупность разработанных единичных показателей качества и охарактеризовать ее в целом, выразив безразмерной величиной, даны рекомен- дации Жлобинскому ОАО «Белфа» по улучшению ассортимента ИТМ, показана необходимость совер-
- 93. ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТАРЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 93 шенствования следующих характеристик потребительских свойств меха: структуры ворса, безопасности использования, электризуемости, массы, износостойкости, экономических показателей и колористиче- ского оформления. Применение предложенной методики на Жлобинском ОАО «Белфа» позволило оптимизировать вы- пуск промышленного ассортимента ИТМ и получить значительный экономический эффект. Дальнейшее удовлетворение потребительского спроса и рентабельность работы предприятий по вы- пуску ИТМ невозможны без разработки эффективных, научно обоснованных методик оценки качества и конкурентоспособности продукции, учитывающих не только многообразие материаловедческих свойств товаров, но и изменяющиеся требования их потенциальных потребителей. Литература: 1. Сыцко В.Е. Влияние модификаторов на структуру и свойства волокон из полиакрилонитрила [Текст] // Из- вестия АН БССР сер. «Химические пауки». 1985. – № 5. – С.79-81. 2. Сыцко В.Е. Исследование изменения структуры различных видов полиакрилонитрильных волокон в зави- симости от состава и технологических взаимодействий [Текст] Деп. ВИНИТИ: Материал. 19, 1991, №0055696. 3. Сыцко В.Е. Новые модакриловые волокна для производства искусственного трикотажного меха [Текст] // Темат. сб. науч. трудов экономической академии им. Оскара Ланге во Вроцлаве, 0324-8445. 1990. – № 528. – С. 67-70. 4. Sytsko V.E. Methods of forecasting the quality and competiveness in nonfoods [Text] // 16ht GWT symposium. Suwon. Korea. – 2008. – P. 617-620. 5. Сыцко В.Е., Локтева К.И., Целикова Л.В. К вопросу оценки качества искусственного трикотажного меха с вложением модифицированных полиакрилонитрильных волокон [Текст] //Новое в технике и технологии тек- стильной и лёгкой промышленности: материалы Международной научной конференции. Витебск, ноябрь 2009 г., УО ВГТУ, в 2-ух ч. 2009. – Ч.1. – С. 166-168. 6. Lange W. Beclimann Kunstoffe. 1963. – Вd. 53. – № 11. – P. 843-844. 7. Перепелкин К.Е. Структура и свойства волокон [Текст]. – М.: Химия, 1985. 207 с. 8. Сыцко В.Е. и др. Управление качеством [Текст]: учебно-методическое пособие. – Минск: Высшая школа, 2008. – 192 с.
- 94. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 94 UDK 327+334.7 Такаландзе Лариса, профессор факультета экономики и бизнеса, спикер Совета Представителей Сухумского государственного университета, Грузия Европейская практика социальной ответственности бизнеса и Грузинские реалии В статье иисследуется вопрос, насколько социальная ответственность бизнеса (СОБ) отражается в практике деловых отношений грузинских компа- ний. Исходя из этого, в статье проанализированы состояние и развитие бизнеса в стране за последние годы, основные направления, формы и специфика развития социальной ответственности, выделены основные факторы, ограничивающие развитие СОБ в Грузии. Ключевые слова: социальная ответственность бизнеса, государственное регулирование. Введение Мировой опыт социальной ответственности бизнеса представлен к настоящему времени тремя ос- новными моделями: англо-американской, европейской и смешанной. Каждая из них обладает специфи- ческим набором элементов взаимодействия бизнеса и социума, учитывает национальные и культурные традиции каждой из стран. Европейская модель социальной ответственности принципиально отличается от модели американской. Европейский бизнес рассматривает государство как институт, приводящий в исполнение принятые правила поведения, а в США подобное вмешательство государства расценивается как нарушение свободы бизнеса. Если американская модель рассматривает в качестве целей корпоратив- ной социальной ответственности прибыльность и ответственность перед акционерами, то европейская относит к ней дополнительно вопросы ответственности перед работниками и местными сообществами. Благотворительность в Европе не так популярна, как в США, что объясняется более существенным на- логовым бременем (Khoperia, 2012; Maignan, Ralston2002; Перегудов, Семененко 2008). В последние годы в связи с развитием крупного бизнеса наиболее популярной в Европе стала смешен- ная модель, или корпоративная социальная ответственность. Эта модель ориентирует бизнес на три сфе- ры проявления социальной инициативы: экономику, занятость и охрану окружающей среды. Ответствен- ность бизнеса распространяется на условия труда, заработную плату, выплату дивидендов акционерам, выпуск качественной продукции и оказание услуг, охрану окружающей среды, занятость в конкретном регионе, реализацию социальных инициатив населения. Ответственность, связанная с реализацией реги- ональных социальных проблем, осуществляется через конкурсные гранты совместно с местным самоу- правлением. Корпоративная деятельность, как правило, регулируется нормами, стандартами и законами соответствующих государств. Во многих европейских странах законодательно закреплено: обязательное медицинское страхование, пенсионное регулирование, природоохранная деятельность предприятий. Социальная ответственность нашла отражение и в деловой практике грузинских компаний. Многие компании начали заниматься благотворительностью, участвуют в спонсировании социально значимых проектов, публикуют социальные отчеты. Но прежде чем обсудить социальную ответственность бизнеса в Грузии, рассмотрим вкратце состояние и развитие бизнеса в стране за последние годы. Цель исследования состоит в том, насколько социальная ответственность бизнеса отражается в прак- тике деловых отношений грузинских компаний. Исходя из этого, в статье проанализированы состояние и развитие бизнеса в стране за последние годы, основные направления, формы и специфика развития социальной ответственности, выделены основные факторы, ограничивающие развитие СОБ в Грузии. Методология исследования – логический анализ содержания научных источников и нормативных актов и ситуативный анализ, базирующийся на сравнительном методе. Бизнес - среда в Грузии Наиболее важной составляющей экономических реформ в Грузии после «революции роз» 2003 года являются предоставление широкой свободы национальному бизнесу (максимально сократив госрегу- лирование) и иностранным инвесторам, чтобы оживить экономическую жизнь страны. В 2005 г. был принят новый Налоговый кодекс – это позволило сократить количество налогов, тарифные ставки экс- порт-импорта. В 2005 г. количество лицензий, выдаваемых чиновниками, и разрешительных процедур, контролируемых ими, сократилось с 909 до 145, число контролирующих ведомств – с 40 до 20, число их сотрудников – с 2,2 тыс. до 630 человек. Значительно сократился контроль в сфере экономической деятельности: отменилось большинство ГОСТов и контрольных процедур в торговле, производстве и строительстве. В частности, из 25 действовавших в строительной отрасли контрольных процедур были
- 95. ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТАРЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 95 упразднены 16, отменены также 6 из 8 видов лицензий на внешнеэкономическую деятельность. Прямо или косвенно эти меры позволили привлечь значительные объемы иностранного финансирования. Правительство в целях поддержки мелкого и среднего бизнеса определило в Налоговом кодексе по- нятия микро и мелкого бизнесов. Статус микробизнеса можно присвоить только физическому лицу, го- довой оборот которого до 30 тысяч лари. Такой предприниматель освобождается от подоходного налога. К категории мелкого бизнеса относятся те бизнесмены, оборот которых от 30 тысяч до 100 тысяч лари. Согласно законодательству, действующему до осуществления данного изменения, у мелких, средних и крупных предприятий были следующие определения: мелкое предприятие – среднее количество заня- тых не более 20 человек и годовой оборот не выше 500 тысяч лари. Среднее предприятие – количество занятых не более 100 человек и годовой оборот не выше миллиона 500 тысяч лари. Крупное предпри- ятие – среднее количество занятых свыше 100 человек и годовой оборот более миллиона 500 тысяч лари. Масштабные реформы были проведены в сфере бизнеса. Был принят т.н. Акт экономической свободы, который определил основные принципы либеральной экономики и основные ограничения, переступать которые государство не имеет права. Так, по этому документу государственные расходы ограничивают- ся 30% ВВП, запрещается увеличение общего числа лицензий, а также создание новых регулирующих органов, введение новых налогов допускается только путем всенародного референдума, отменяется це- новой контроль любого рода, государство отказывается от владения банками и другими финансовыми посредническими институтами, снимаются ограничения конвертируемости лари, запрещаются любые ограничения на движения капитала и т.д. Проводимая в Грузии экономическая реформа несомненно сыграла позитивную роль в развитии биз- неса, в ходе которой: – сначала сократился (в 2006 г.), а затем полностью упразднился (в 2007 г.) уставный капитал; – был принят закон «О свободной и конкурентной торговле», который позволяет предотвратить пере- дачу государством монопольного права частной или государственной компании; – сократилось количество налогов с 22 до 6; согласно Налоговому кодексу на сегодня действуют 6 налогов: подоходный, на прибыль, НДС, таможенный, акциз и налог на имущество; – 20%-ный социальный и 12%-ный подоходные налоги были обьединены в единый 15-ный подоход- ный налог; – была упрощена регистрация предприятий, сокращено число контролирующих органов и проверок, значительно уменьшилось количество лицензируемых видов деятельности, упрощена выдача лицензии; – количество тарифов на импорт отменили на 90% видов продукции: действует только 3 вида тарифа вместо существующиx ранее 16, сняты квоты на импорт-экспорт и др. Следует особо подчеркнуть, что Грузия добилась значительных успехов в искоренении системной коррупции и преступности и привлечении иностранных инвестиций. В 2010 году Всемирный банк объявил Грузию мировым лидером по темпам улучшения делового кли- мата: в индексе качества инвестиционного климата Всемирного банка Грузия заняла 11-е место. Соглас- но исследованию Всемирного банка и Международной финансовой корпорации (IFC) «Doing Business 2012», среди изученных 183 стран мира в результате реформ, осуществленных в области регистрации недвижимого имущества, Грузия заняла первое место. В частности, регистрация собственности в 2005 году занимала 8 процедур и 39 дней, в 2012 году – 1 процедура, 2 дня; открытие бизнеса – соответственно в 2005 году 9 процедур, 25 дней, а в 2012 году – 2 процедуры, 2 дня; простота выхода на рынок, адми- нистрирование границы, транспортная и коммуникационная инфраструктура, бизнес – среда согласно «Doing Business 2012» – 37 место; а совокупный рейтинг Doing Business – до начала реформ Грузия за- нимала в общем зачете 112 место в мире, сегодня она на 16 месте. Таким образом, в нашей стране начать бизнес очень легко, однако сохранить его и тем более развить гораздо труднее в связи с тем, что в стране очень высокая процентная ставка на банковский кредит – 14- 18%. Указанное создает проблемы для существования местного малого и среднего бизнеса. Согласно официальной статистике, более 60% показателей, как оборота, так и количества занятых в экономике Грузии, приходится на крупные предприятия, несмотря на то, что доля крупных предприятий в регистри- рованных субъектах составляет всего 7%. Согласно той же статистике: – Доля малого бизнеса в общем объеме произведенного ВВП – до 10% (в развитых странах 50-70%, в Узбекистане - 54%, в Беларуси - 20-23%, в России – 20%); – В полном обороте бизнеса Грузии малый бизнес занимает 6,5%, средний бизнес – 9,6%, крупный бизнес – 83,9%; – Занятость: малый бизнес 20,5%, средний бизнес – 23,1%, крупный бизнес – 56,4%; – Зарплата: малый средний бизнес 304 дол., крупный бизнес – 497 (2011 год); – Доля выпущенной продукции: малый бизнес – 7,4%, средний бизнес – 11%, крупный бизнес – 81,6%. А как известно, развитие малого и среднего бизнеса является важнейшим фактором экономического успеха и социальной стабильности страны.
- 96. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 96 Почти во всех сферах бизнеса в Грузии существуют скрытые монополии и олигополии (например, импорт продуктов питания, импорт бытовых товаров (санитарно-гигиенических средств ежедневного потребления), игорный бизнес (лотерейная компания), транспортный бизнес (микроавтобус Тбилиси), рынок нефтепродуктов, фармацевтический рынок и др.). Существование монополий на рынке вызывает укрупнение бизнесов, что само по себе подразумевает все большее сокращение доли мелкого и среднего бизнеса в экономике и следовательно, все это негативно сказывается на социально-экономическом по- ложении широких масс населения. Международные организации, в том числе Международная финансовая корпорация (IFC) и Агент- ство международного развития США (USAID), в рамках осуществленных в Грузии проектов исследова- ли бизнес-среду мелких и средних предприятий. Предприниматели основной проблемой назвали частое изменение законодательства. Примерно 70% мелких и средних предприятий Грузии заявили, что глав- ной проблемой было привлечение инвестиций для ведения бизнеса. 77% осуществивших капитальные инвестиции, отметили, что они смогли это с помощью мобилизации средств из прибыли и собственных сбережений. Высокие закладные требования и процентные ставки были названы основной проблемой, из-за которой предприятия не пользуются банковскими займами. Согласно результатам исследования Международной финансовой корпорации (IFC), представленным общественности в апреле 2012 года, 75% грузинских предпринимателей считают, что бизнес-среда в стране более или менее привлекательна. В опросе участвовало более 1 000 предпринимателей. По итогам 2011 года, в крупных предприятиях был лучший показатель роста, чем в мелких, больше половины опро- шенных в 2011 году крупных предприятий расширились. В 43% опрошенных мелких предприятий имела место тенденция сокращения. Среди проблем, с которыми сталкиваются предприниматели, отмечаются доступность финансов, штрафы, высокие налоговые ставки и коммунальные траты. Социальная ответственность бизнеса Социальная ответственность стала неотъемлемой частью дискуссий в обществе почти сразу после развала СССР на постсоветском пространстве. В 1999–2000 гг. Фонд «Горизонти» (Тбилиси, Грузия) со- вместно с Центром изучения благотворительности при Университете Нью-Йорка и Фондом «Институт экономики города» (Москва, Россия) провели всестороннее исследование участия корпораций в жизни местного сообщества. В Грузии в нем приняли участие 23 национальные и международные компании: Банк Грузии, «Грузинские вина и спирты», Грузинская трубопроводная компания, объединение «Карту», медицинская корпорация «Куратио» и др. В России была изучена деятельность 20 компаний и отделений транснациональных корпораций (DHL International, Phillip Morris и др.). Это была первая попытка иссле- дования в Грузии, в результате которого выяснилась весьма неприглядная картина грузинских предпри- нимателей на начальном этапе развития предпринимательства – неразвитая предпринимательская этика, слабая информированность, недоверие к органам государственной власти, сокрытие налогов, игнориро- вание правовых органов. Основная форма СОБ в стране – благотворительность, и о других формах со- циальной ответственности имелось весьма поверхностное представление. Следует отметить, что истоки благотворительности в Грузии коренятся в далеком историческом прошлом. Мощные дореволюционные традиции (XIX в.) личной благотворительности грузинских предпринимателей (братья Зубалашвили, Д. Сараджишвили, Т. Николадзе и др.) были обусловлены как нормами православия, так и возможностью повысить свой социальный статус. В 2004 году представители более 40 грузинских компаний подписали Грузинский Кодекс Делового Поведения (ГКДП), который был разработан в рамках программы по бизнес-этике, профинансированной департаментом торговли США и направлен на содействие формирования в Грузии бизнес-среды, в кото- рой должно цениться этическое поведение в бизнесе. ГКДП – это свод основных принципов поведения, служащий пособием для создания собственного кодекса поведения в любой компании в Грузии. В декабре 2006 года в Грузии стартовала инициатива ООН «Глобальный договор», при поддержке которой была создана сеть социально ориентированных грузинских компаний. «Глобальный договор» призывает деловые круги руководствоваться в своей деятельности основополагающими принципами в области соблюдения прав человека, трудовых отношений, охраны окружающей среды, борьбе с корруп- цией. За эти годы к «Глобальному договору» в Грузии присоединились 36 компаний. Первыми проявили инициативу иностранные компании, относящиеся к международным корпорациям, в основном частные компании, а затем и крупные грузинские компании, такие как «Никора», «Магтиком», банк «Республика» и др. В сеть также входят неправительственные и научные организации, профессиональные ассоциации. В июле 2009 года в Тбилиси в рамках Программы развития ООН (UNDP) и Инициативы Глобального Соглашения ООН состоялась первая национальная конференция по вопросам корпоративной социаль- ной ответственности. В работе конференции приняли участие грузинские и международные компании и бизнес-ассоциации, международные доноры, представители научных кругов и правительства Грузии. Участники конференции обсудили внедрение в стране практики социальной корпоративной ответствен- ности и пользу, которую она принесет как отдельным компаниям, так и государственной экономике. Чуть позже, в июне 2009 года, «Центр стратегического развития и исследований Грузии» и «Евразий-
- 97. ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТАРЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 97 ский фонд сотрудничества» в Тбилиси организовали семинар по корпоративной социальной ответствен- ности, где состоялось ознакомление бизнес-представителей форматом «Глобальной отчетности» (GRI), согласно которому мировые ведущие компании подготавливают социальные отчеты. Цель семинара была направлена на предоставление грузинским бизнес-компаниям информации по социальной отчет- ности. В Тбилиси уже несколько лет стала традиционной церемония награждения лучших бизнес-компа- ний, где одной из номинацией награждения является социальная ответственность компании. В целом за последние годы в Грузии теме корпоративной социальной ответственности было посвящено множество бизнес – форумов, семинаров, конференций. В апреле 2012 года Центр стратегических исследований и развития при поддержке Фонда им. Фридриха Эберта разработал учебник для университетов на тему Корпоративной социальной ответственности (КСО) с целью его дальнейшего интегрирования в учебные программы факультетов экономики. Новое издание рассматривает широкий круг вопросов, связанных с участием бизнеса в программах корпоративной социальной ответственности. В частности, особое вни- мание уделено планированию и практической реализации этих программ в зависимости от масштабов и направленности бизнеса на основе как местной, так и международной практики. Цель учебника – спо- собствовать повышению конкурентоспособности грузинских компаний, а также росту социального ка- питала страны. Также Программа развития ООН (UNDP) представила новый учебник для грузинских бизнесменов «Справедливая победа», посвященный вопросам проведения программ корпоративной, со- циальной ответсвенности. В разработке учебника активное участие приняли представители грузинской сети Глобального соглашения и ведущие бизнес-компании и организации Грузии. Эти мероприятия дали свои плоды – в настоящее время о социальной ответственности бизнеса перед обществом говорят на всех уровнях. Так, в рамках корпоративной социальной ответственности один из крупнейших и ведущих банков Грузии – банк «Республика» содействует развитию студенческого образования. В сотрудничестве с Кавказским университетом банк упростил процедуры получения сту- денческих кредитов. Это позволило молодежи с ограниченными финансовыми возможностями получить стабильный доступ к высшему образованию. В частности, банк кредитует на этапах бакалавриата и ма- гистратуры программы по индивидуальным графикам в лари в условиях разумных процентных ставок и главное, кредиты выдаются без необходимого залогового обеспечения. В сентябре 2011 года компа- ния «Виссол» (она является одной из крупнейших бизнес-групп в Грузии, с 2007 года включает в себя почти все сферы энергетики. Ее подбрендами являются «Висол петролиум», «Эар Висол», «Висол газ», «Висол бункирование» и дистрибьюторская компания «Висол газ». Висол авляется единственной ком- панией в Грузии, которая владеет сертификатом международного качества управления ISO 9001-2008) осуществила инвестиции в развитие грузинского спорта в размере 25 млн. лари. В сентябре 2007 года Грузинская индустриальная группа» и «Банк Республика» профинансировали перевод учебников для негрузинских школ. Можно бесконечно приводить длинный список примеров социально ответствен- ного поведения грузинских компаний... Хотя следует заметить, что указанные инициативы зачастую осуществляются бессистемно, вне взаимодействия с органами государственной власти и профсоюзами и негосударственными организациями. Во многих компаниях принят Кодекс делового поведения и этики, где описаны этические принципы и нормы, которые являются основой деятельности всех сотрудников компании – от специалистов до топ- менеджеров. Кодекс – это гарантия честного и справедливого отношения к каждому сотруднику компа- нии, клиентам и партнерам по рынку. Для определения наиболее значимых направлений корпоративной социальной ответственности компании изучают общественные потребности, общаются с лидерами мне- ний, представителями государственной власти, чтобы внести максимальный вклад в решение острых социальных вопросов в стране. В 2007 году в Грузии Центром стратегических исследований и развития при финансовой поддержке фонда «Оксфам-Новиб» было проведено первое солидное исследование «Крупный бизнес г. Тбилиси и корпоративная социальная ответственность – отношение и существующий опыт», котороя была частью проекта «Cоциальная ответственность бизнеса – вызовы и перспективы». В ходе исследования выяви- лось, что основной формой СОБ в стране, несмотря на коренные преобразования в бизнес-среде, все еще остается благотворительность. Абсолютное большинство опрошенных компаний в Грузии выделили в качестве мотивов своей благотворительной деятельности стремление решить ключевые социальные про- блемы. Ряд компаний при этом хотели оставаться инкогнито. Если компания и стремилась получить некоторые дивиденды для себя, то это в первую очередь дивиденды имиджевого порядка. Грузинские компании назвали улучшение репутации компании в качестве важного мотива благотворительной дея- тельности. Среди основных направлений благотворительности этих компаний выделялись помощь социально уязвимым слоям населения, а также поддержка культуры и искусства. Ресурсы, используемые для кор- поративной благотворительности, и виды помощи в основном были традиционными. Чаще всего в Гру- зии это пожертвования в натуральной форме или денежные пожертвования. Всего незначительная часть
- 98. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 98 обследованных компаний в Грузии имели либо специализированное подразделение, либо специализиро- ванную благотворительную программу. В результате ознакомления с материалами исследования можно выделить три основных фактора, ограничивающих развитие СОБ в Грузии: высокие налоги; отсутствие льгот и доступа к льготным кре- дитам для социально ответственных организаций; недостаточный уровень осознания ценности социаль- но ответственного поведения. В Грузии отсутствует законодательная база для благотворительной дея- тельности (несмотря на неоднократные попытки принятия закона о благотворительности, он так и не был принят). Политика государства по отношению к благотворительности остается неопределенной. В реализации своей благотворительной работы компании по-прежнему нередко сталкиваются со значи- тельными бюрократическими трудностями. Более того, государство зачастую считает благотворитель- ность обязанностью бизнеса, оказывает давление на компании, фактически возлагает на них социальные обьязательства и требует определенных «благотворительных» акций. Заключение В заключении заметим, что в стране все усилия направлены на создание цивилизованного бизнеса и благоприятной бизнес-среды. Важно также, чтобы необходимой частью этих усилий стала активизация стимулирования развития СОБ в Грузии – снижением налогов, льготным кредитованием социальных проектов и т. д. Это самый действенный способ мотивации социально-ответственного поведения ком- пании. Государство учавствует в финансировании социально-важных проектов и программ через предо- ставление субсидий, налоговых льгот, льготных кредитов. Государство также должно учитывать соци- ально-ответственное поведение компании при отборе компаний на выполнение социальных заказов. Кроме того, государство должно: • содействовать переходу от традиционной «бессистемной» благотворительности к социальному ин- вестированию, что будет способствовать развитию общества, а не принуждать частный сектор на выпол- нение социальных обьязательств, если этого не предусматривает закон; • поддержать развитие институтов гражданского общества путем создания эффективного механизма финансирования гражданских инициатив, формирование механизма диалога и партнерства государства и бизнеса в деле популяризации и продвижения социально-ответственного бизнеса; • принять специальное законодательство по продвижению и регулированию СОБ, которая будет слу- жит основой для создания для бизнеса и для государственных структур. Например, в Бельгии, Канаде, Швейцарии и Люксембурге принято специальное законодательство по СОБ, которое включает инстру- менты стимулирования и регулирования СОБ. Таким образом, поддержка государством развития социальной ответственности бизнеса в Грузии, которая является важным инструментом долгосрочного устойчивого развития компании, будет способ- ствовать активизации социальных инвестиции компаний, расширению платформы партнерства госу дарства и бизнеса, внесет существенный вклад в создание новых источников устойчивого экономиче- ского роста и, в конечном счете, будет способствовать достижению одного из основных приоритетов Грузии – интегрированию в европейские структуры и рынок. Литература: 1. Корпоративная социальная ответственность: управленческий аспект. (2008) Монография ФГОУ ВПО. Под общей редакцией д.э.н., проф. И.Ю. Беляевой, д.э.н., проф. М.А. Эскиндарова. Москва. 2. Такаландзе Л. (2006). Социальная ответственность бизнеса (Монография на груз. языке) Тбилиси, «Инно- вация». 3. Глава 3. Социально ответственный бизнес в странах СНГ (в сокращении) в книге: Социально ответственный бизнес: глобальные тенденции и опыт стран СНГ (2001) // Пер. с англ. Лаптева А.А.; под. Ред. Либоракиной М.И. – М. : Фонд «Институт экономики города». www.UrbanEconomics.ru/download.php?dl_id=588. 4. Такаландзе Л. (2007). Благотворительность, как основное проявление социальной ответственности бизнеса, журнал Экономика, 3-4 5. Large Businesses in Tbilisi and Corporate Social Responsibility – Attitudes and Practices. (2007). The Center for Strategic Research and Development of Georgia. 6. Khoperia, L. (2008). Global Compact: Corporate Social Responsibility and Georgia. Tbilisi. Business and Legislation, 9, 81-84. 7. Khoperia L. (2012). Corporate Social Responsibility. The Center for Strategic Research and Development of Georgia.Tbilisi. 8. Role of the State in CSR Promotion. (2010). Overview of International Experience. Minsk. 9. Takalandze L. (2013). Social Responsibility of Business in Georgia: Development and Problems. The Journal of Economics and Management, Lithuania, N18, http://www.ecoman.ktu.lt/index.php/Ekv Электронные статьи: 1. Корпоративная ответственность www.about.beeline.uz/ru/responsibility/index.wbp 2. Корпоративная социальная ответственность в Беларуси. Диалог власти, бизнес-сообщества и населения. www.csrjournal.com/2026-korporativnaja-socialnaja-otvetstvennost-v.html#
- 99. ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТАРЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 99 3. С. П. Перегудов, И. С. Семененко. Корпоративное гражданство: концепции, мировая практика и российские реалии. Ин-т МЭМО РАН. М. 2008. www.mgimo.ru/files/53303/53303.pdf 4. Грузинский Кодекс делового поведения. Тбилиси, 2004. www.conference.ge/stuff/gbcc.pdf 5. Роль государства в продвижении КСО. Обзор международного опыта. Минск 2010 6. Corporate Responsibility. Source: www.about.beeline.uz/ru/responsibility/index.wbp 7. Georgian Code of Business Conduct. (2004). Tbilisi. Source: www.conference.ge/stuff/gbcc.pdf Global Compact. Source: http://unglobalcompact.org/ 8. Maignan, I., Ralston, D. Corporate Social Responsibility in Europe and the U.S.: Insights from Businesses’ Presentations. Journal of International Business Studies (2002) 33, 497–514 http://ufirc.ou.edu/publications/Corporate%20 Social%20Responsibility.pdf
- 100. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 100 УДК 334 Челнокова Ольга Юрьевна, кандидат экономических наук, доцент кафедры экономической теории и на- циональной экономики Саратовского государственного университета Теоретические аспекты взаимодействия университета и региона в национальной экономике Статья обращается к теоретико-методологическим вопросам взаимодей- ствия университетов и регионов в национальной экономике. Рассматриваются основные элементы системы взаимодействия вузов и регионов, выделяются модели подобного взаимодействия, формулируются условия эффективного взаимодействия университетов и регионов. Ключевые слова: университет, регион, взаимодействие, региональное развитие. Chelnokova Olga. Theoretical aspects of the interaction of the university and the region in the national economy The article examines the theoretical and methodological issues of cooperation of universities and regions in the national economy. The article discusses the main elements of the system of interaction between universities and regions, models of interaction between universities and regions are allocated, conditions of effective interaction of universities and regions are formulated. Key words: university, region, interaction, regional development. Постановка проблемы. В современных условиях, когда развитие системы высшего образования с учетом потребностей регионов входит в число ключевых государственных приоритетов большинства стран, одной из стратегических целей современных вузов становится содействие социально-экономиче- скому развитию регионов. При этом становление новой сети федеральных и национальных исследова- тельских университетов в России определяет актуальность исследований по изучению взаимовлияния университетов и регионального развития. Анализ последних исследований и публикаций. Проблема взаимодействия университетов и ре- гионов и их взаимовлияния друг на друга рассматривается в трудах ведущих российских и многих за- рубежных исследователей, среди которых необходимо выделить Е.А. Пахомову, И.А. Майбурова, О.В. Перфильеву, И.Г. Дежину, М.М. Мусарского, А.И. Муравьева, В.В. Чекмарева, Ю.В.Лугома, Э. Таволетти, Г. Ицковица, Д. Эллиота, Д. Чарльза, Дж. Годдарда, Д. Патерсона, Х.Айзека. Целью настоящей статьи является рассмотрение теоретико-методологических основ процесса взаи- модействия вуза и региона в национальной экономике. Изложение основного материала. Взаимодействие – это философская категория, отражающая про- цессы воздействия объектов друг на друга, их взаимную обусловленность и порождение одним объектом другого. Это универсальная форма движения, развития, определяющая существование и структурную организацию любой материальной системы [1]. Под взаимодействием понимают также воздействие раз- личных предметов, явлений действительности друг на друга, обусловливающее изменения в них [2]; взаимную поддержку [3] и взаимную связь явлений. Во всех этих высказываниях подчеркивается: во- первых, в основе взаимодействия лежит функциональная связь, которая устанавливается между раз- личными относительно обособленными объектами, субъектами, явлениями; во-вторых, взаимодействие всегда предполагает некоторую общность между субъектами; в-третьих, сами они (объекты, субъекты, явления) находятся в движении и во взаимообусловленности. На наш взгляд, взаимодействие – это особые организационно-экономические отношения между хо- зяйствующими субъектами, формирующиеся на основе системы многократно повторяющихся взаи- мосвязей обменного, передаточного, конкурентного, объединительного типа, и обуславливающие об- разование новой системы хозяйствующих субъектов, характеризующейся свойствами интегрированной системы: взаимосвязанностью хозяйствующих субъектов, общими интересами и целями; возрастающей силой связи между хозяйствующими субъектами (они становятся более мощными, чем связи этих субъ- ектов с внешней средой и характеризуются увеличением частоты и интенсивности взаимодействий); более высокой устойчивостью и эффективностью функционирования интегрирующихся хозяйствующих субъектов; адаптируемостью к изменениям внешней среды; эффективной управляемостью, оптимально- стью; нелинейностью, проявляющейся, в частности, в синергетическом эффекте [4]. Результаты самого взаимодействия хозяйствующих субъектов могут быть отсрочены во времени, т.е. связаны с воздействи- ем рисков, реализация которых может оказать негативное значение.
- 101. ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТАРЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 101 Учитывая, обобщая и применяя вышеизложенное к нашему предмету исследования, будем рассма- тривать процесс взаимодействия вуза и регионального развития как сложноорганизованные многосто- ронние взаимосвязи различных участников: органов управления центрального, регионального и муници- пального уровней; рынка труда; промышленных предприятий; предприятий малого и среднего бизнеса и бизнес-сектора в целом; институтов гражданского общества в лице различных некоммерческих, не- правительственных и общественных организаций, а также институтов высшего образования. Структура взаимодействия представляет собой разветвленную многоуровневую систему, взаимодействие между элементами которой складывается как между различными уровнями, так и внутри каждого из них [5]. Ключевую роль в данном процессе взаимодействия играют современные вузы, в частности нацио- нальные исследовательские университеты (НиУ), представляющие собой образовательные учреждения, необходимыми чертами которых являются: генерация знаний, проведение широкого спектра фундамен- тальных и прикладных исследований; эффективная система подготовки и переподготовки кадров для высокотехнологичных секторов экономики; высокая степень интеграции науки и образования; междуна- родное признание научной и образовательной деятельности; наличие инновационного пояса, эффектив- ная система коммерциализации научных результатов. С точки зрения Минобрнауки и государства опти- мальное число таких университетов – 50. В настоящее время в России насчитывается 29 национальных исследовательских университетов. Рейтинг некоторых из них представлен на рис. 1. Рис. 1. Рейтинг некоторых НИУ среди вузов России источник: Сост. автором по данным «Эксперт Ра». [Электронный ресурс]. UrL: http://www.raexpert.ru/ rankingtable. Вторым не менее важным элементом рассматриваемого взаимодействия являются регионы, под ко- торыми мы понимаем социально-территориальную общность, характеризующуюся численностью и эт-
- 102. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 102 ническим составом населения, потенциалом человеческого капитала, экономической инфраструктурой, политическими аспектами и культурными факторами развития региона. На сегодняшний день между вузами и регионами устанавливаются и развиваются отношения пар- тнерства и взаимодействия на основе разделяемых ими взаимных интересов, главным образом, экономи- ческого характера. При этом вузы рассматриваются как ключевые источники экономического развития регионов через: вклад в развитие наукоемких производств, человеческого капитала, стимулирование развития новых форм предпринимательства, налоговых поступлений к бюджет регионов, а также через вклад в реализацию культурных инициатив в регионах и привлечения интереса к ним большей аудитории. В подобной интеграции в региональную жизнь вузы видят для себя ряд основных преимуществ, как, например, то, что локализация бизнеса и институтов высшего образования на одной территории стиму- лирует взаимодействие между ними и приводит к повышению интереса бизнеса к деятельности вузов, включая как образовательные практики, так и научные исследования и разработки, растет число студен- тов, объем исследований, тренингов, объем консультационных услуг. С другой стороны процветающий регион также создает условия, необходимые для развития высшего образования, которое, развиваясь, в свою очередь вносит вклад в укрепление человеческого капитала регионов через обучение студентов и повышение качества рынка труда. То, что университеты не являются учреждениями, отдельно организованными от региональной си- стемы, а наоборот, являются неотъемлемой их частью, подтверждают многие исследователи мирового уровня. Так, по мнению Д.Чарльза [6], университеты представляют собой взаимодействующие элементы системы, локализованные в пространстве и встроенные в различные типы сообществ, часть из которых местного значения, часть – глобального, и некоторые из них либо накладываются друг на друга, обеспе- чивая различные формы взаимодействия, либо едва учитывают существование друг друга. С этой, си- стемной точки зрения университеты являются неотъемлемой частью местной, национальной и глобаль- ной общественных систем, формируя часть того, что принято называть обществом. Один из выводов, к которому приходит Д. Чарльз в результате анализа системы британских университетов с точки зрения их взаимодействия с регионами, является то, что университет как организованная система, являющаяся элементом другой более сложной системы, многоуровнево и многосторонне взаимодействует с окружа- ющим сообществом, в результате чего наблюдается или, напротив, не наблюдается (это зависит от раз- личных типов взаимодействий) их влияние на развитие территории, на которой расположен университет. Если говорить о восприятии университетом своего региона, то исследователи отмечают несколько аспектов восприятия взаимодействия университетов с местным сообществом. Так, например, Годдард и др. [7], опираясь на опыт британских университетов, отмечают, что чаще всего взаимодействие уни- верситета с местным сообществом с точки зрения самих университетов воспринимается либо как от- ношение между университетом и его физическим окружением, либо как шкала для измерения и оцен- ки отдельных характеристик и вклада университетов, либо как территориальная общность, на которой университеты реализуют услуги местного значения, либо как часть институциональных планов и набор соответствующих мероприятий. Кроме того, в работах зарубежных и российских исследователей, посвященных изучаемой проблема- тике, для объяснения процессов взаимодействия вузов с регионами выделяют несколько моделей взаи- модействия: 1. закрытая модель взаимодействия вуза с регионом; 2. модель влияния национальной поли- тики на процесс взаимодействия вуза с регионом; 3. модель многофункционального и многоуровневого участия вузов в региональном развитии в контексте потребностей региона. В российской практике чаше других используется комплексная модель многофункционального и многоуровневого участия вузов в региональном развитии в контексте потребностей региона. Данная мо- дель учитывает специфику целей и функций ведущих вузов страны и дает возможность провести ком- плексную оценку их взаимодействия с регионами на основе статанализа и объяснить сопоставимость полученных данных с данными международных оценок. Выводы из данного исследования. Таким образом, университеты, взаимодействуя с регионами, в результате своей деятельности и реализации своих функций способны создавать благоприятную среду для развития местных сообществ, обеспечивая тем самым условия для эффективного развития регионов и страны в целом. Включаясь в региональное развитие, вузы ориентированы на удовлетворение регио- нальных потребностей, участвуют в подготовке высококвалифицированных кадров, укрепляют сферы взаимодействия для взаимовыгодного использования результатов научных исследований и передачи но- вых знаний. Для того чтобы взаимодействие вузов и регионов было эффективно, необходимо выполнение ряда условий: 1) нормативная и законодательная поддержка на федеральном и региональном уровне; 2) наличие материально-технической базы, необходимой для решения задач экономического разви- тия регионов;
- 103. ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТАРЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 103 3) финансовые ресурсы, без которых невозможно ни материально-техническое оснащение, ни техно- логическое обеспечение проектов экономического развития; 4) квалифицированные человеческие ресурсы, готовые к реализации сложных управленческих реше- ний как в производственной, так и в непроизводственной сфере. Однако следует отметить, что эти условия являются необходимыми, но не недостаточными для успешного взаимодействия вузов и регионов. К ним необходимо добавить, во-первых, формирование устойчивых связей и отношений между отдельными участниками регионального развития (региональ- ными органами власти, частным сектором, промышленными предприятиями, вузами); во-вторых, пони- мание того, что достичь положительных долгосрочных эффектов от подобного взаимодействия возмож- но только в тесной кооперации, то есть сообща; и в-третьих, наличие инициативы, исходящей от вузов. На сегодняшний день в России, несмотря на формирование и развитие многообразных форм взаимо- действия между вузами и регионами, перечисленные выше условия не сложились в хорошо отлаженную систему, и модель, которая обеспечила бы системность реализуемым практикам взаимодействия вузов с регионом, не сформирована. Литература: 1. [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://ru.wikipedia.org 2. [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.efremova.info/word/vzaimodejstvie.html 3. [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.ozhegov.org 4. Челнокова О.Ю. Системно-эволюционный подход к исследованию интеграционных процессов / Экономика и управление: проблемы, тенденции, перспективы. Сб. науч. трудов. Саратов: Изд-во «Саратовский источник», 2009. С.17-24. 5. Перфильева О.В. Комплексная оценка роли Северо-Восточного федерального университета им. М.К. Аммо- сова в инновационном, научно-образовательном и социокультурном развитии территории ДВФО. Методология исследования // Вестник международных организаций. 2013. № 1 (40). С.100-114. 6. Charles D.R. Universities and Engagement with Cities, Regions and Local Communities // Rebalancing the Social and Economic. Learning, Partnership and Place / C. Duke, M. Osborne, B. Wilson (eds.). NIACE, 2005. P. 148–150. 7. Goddard J., Charles D., Pike A., Potts G., Bradely D. Universities and Communities. L.: Committee of Vice- Chancellors and Principals, 1994.
- 104. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 104 UDK 33:338+339 Gelashvili Madona, doctor of Economy, Associated Professor, Sokhumi State University, Georgia TRENDS OF FOREIGN TRADE AND ITS DEVELOPMENT IN GEORGIA Georgian foreign trade relations are characterized by a number of problems and features but it is also clear that at present it is extremely important for Georgia to deepen trade and economic relations with developed countries than with the countries of the same level of development. This is mainly due to the country’s growing technological dependence on developed countries. It is greatly significant for developing and transitive countries to attract foreign investments that is one of the basis of economic development, growing export and their integration in world economy and trade; stimulating Georgian export and reducing foreign trade balance will be highlighted. The subject of research is state trade policy of Georgia as the independent country focused on export, ways and methods of its implementation. Keywords: International Trading, Export, Import, Trade turnover, World trading organization, World market, Business partner. The retrospection of developing trading relationships After achieving independence, Georgia has established diplomatic and trading relationships with a lot of countries. From the early years, in the economics of our country, an unwelcomed tendency was established, which was reflected in the negative balance of the accounts of current operations. But with the help of interna- tional organizations, most importantly, the international exchange fund and the World Bank the stabilization of economic situation and liberalization of foreign trade wore achieved. Already in the year 1992, the deficit of the current operations accounts consisted of 247.2 million U.S. dollars, and from that point on, it is described by a growing tendency. In case of using its geographical location and rationally using its natural resources, Georgia can take a worthy role in the world trading and increase the trading-economic relationships with the world commonwealth. Today Georgia is the field of great interest between the world’s greatest countries. Independent Georgia has been given a capability of being a connecting bridge of the east and west, north and south. Policy oriented on export must consider getting into the foreign markets and improving the cost conditions and the production in the local export sector. Both of these aspects are a topic of agreement negotiation about trading, which defines with what condi- tions the countries will open their markets to each other. During trading negotiations every partner tries to get discounts from the other partner, in the fields in which they have a relative advantage. Georgia has export poten- tial in the labor-intensive manufacturing more so, than in simple product production, which does not give away kind of special advantage compared with mass production. Georgia is mainly interested in opening a euro union market for agricultural products and labor-intensive products. On second thought, high industrial economics, like Euro Union, mainly performs export of big-scaled economic-having differentiated and technologically modern products. Because of this, the interest of this countries is to enter the markets with this products and services as- sociated with them. Also, the Euro union focuses on the entrance of those kind of difficult markets, which are like financial markets, and on those aspects connected to economy, which are like defending intellectual properties. The object of special interests of each partner is presented by different markets. For better rating the foreign trading relationship’s tendencies, we must discuss the country’s trading rotation, export-import, biggest trading partner countries, biggest import and export commodity groups and other indica- tors in more details. [2] In year 2000 the country was accepted in to the world trading organization (WTO), after which an important step was taken in the country, from the viewpoint of developing trading policy, which is expressed in the fol- lowing: • Low import tariffs was made, and often times it was fully abolished; • From 16 tariffs only 3 were left (0%, 5%, 12%); • VAT and Excise are balanced and equal on the local import commodity; • The amount of import and export licenses was decreased. The country achieved favorable trade regimes, which made it more attractive on the world markets. First of all it was reflected in, that a unified tariff system was developed with the countries in world trading organization, the tariff system which is lower compared to the most countries of the world; and secondly, a pref- erential trade regime was established with U.S.A., Canada, Switzerland and Japan. In the year of 2000, in the
- 105. ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТАРЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 105 world’s 87 countries, there was $323.9 million dollar value export from Georgia. The cost of imported products from 92 countries, consisted of $709.5 million dollars. In the year 2001 the value of exports in 81 countries was $317.2 million, and the import value of products from 104 countries consisted of $752 million. In the year 2002, the value of exports in 86 countries was $345.7 million, and the import value of products from 111 countries consisted of $794.7 million. In the year 2003, the value of exports in 83 countries was $461.3 million, and the import value of products from 112 countries consisted of $1,139 million. In the year 2004, the value of exports was greatly increased and it was $646.9 million in 80 countries, and the value of imported products from 117 countries consisted of $1,844.3 million. In 2005 Georgia enacted a new Tax Code, which greatly reduced tax rates. The tax system had important in- stitutional changes. The amount of taxes was reduced, 5 states (countries): income, excise, VAT, customs, profit and 2 locals. Local taxes are determined by local authorities. According to the data of year 2005, Georgian export achieved $865.5 million. Export of products was in 94 countries, and from 120 countries there was $2,487.5 mil- lion worth of import products from 120 countries. In 2006, from 100 countries the value of exported products in Georgia was %993.2 million. The imported products’ value from 121 countries was $3,680.8 million. In 2007 the negative trading balance with 100 partner countries – because of the trading deficit – consisted of 4122,3 million dollars, instead of 104 countries and 2850,8 million US dollars, which was fixated in the year 2006. In 2007 the country had a positive trading balance with 23 countries (145,8 million US dollars), instead of 28 countries and 109,2 million US dollars, which was fixated in the previous year. The export amounted 1,232.1 million and the value of imported products amounted $5,212.2 million. In 2008, 20% social tax, which was paid by business income tax by 12%, was unified in 25% income tax; since the first January of 2008 the corporate profit tax was decreased from 20 to 15%, the dividends were exempt- ed from tax; the 28% VAT is a must for those entrepreneurs, whose yearly rotation exceeds 100 thousand gel; The international export shipping, tourism and other services are subject to zero VAT. As a result of a tax reform in 2010, business became a subject to differentiated taxation. Its types were allocated: micro, small and medium. If the entrepreneurs’ usual yearly turnover is less than 30 thousand gel, they are not a subject to taxation [7]. In order not to limit the development of business in the country, the licensing and permitting requirements were simplified, the licenses were reduced by 98%, 756 of the licenses were abolished, and new regimes for licensing were founded. General tendencies formed in Georgia’s foreign trading in 2007-2014 years is described by the given table below, from which it is plainly visible, that like in previous years, Georgia’s foreign trading turnover is rising, but the trading deficit is rising with a higher tempo and accordingly the coefficient of import getting covered by export is not rising. The geography of trading and the amount of trading countries is rising, but the amount of countries with which Georgia has positive trading balance is not rising. And even though it is the truth that compared to the previous period, export figure (indicator) as a whole is rising, the export commod- ity structure is not changing [8]. Table #1. Generalized figures of Georgia’s foreign trading 2007-2014 years Million U.S.A. Dollars 2007 Year 2008 Year 2009 Year 2010 Year 2011 Year 2012 Year 2013 Year 2014 Year export(FOB) import(CIF) turnover balance 1232 5212 6444 -3980 1 495 6 302 7 797 -4 806 1 134 4 500 5 634 -3 367 1 677 5 257 6 935 -3 580 2 189 7 058 9 247 -4 869 2 377 7 842 10 220 -5 465 2 909 7 874 10 784 -4965 2861 8596 11457 -5735 In 2014 the foreign trade turnover with EU countries was 2990 million U.S.A. dollars (in 2013 – 2879 mil- lion USA dollars), which is 4 percent more than the corresponding figures of the previous year (there was also a rise in year 2013, which was 3 percent more than the previous year). From these numbers, export amounted 621 million USA dollars (2 percent more), and import amounted 2369 million dollars (4 percent more). Geor- gia’s foreign trade turnover with these countries accounted for 26 percent, including 22 percent in export and 28 percent in import (correspondingly in the year 2013 – 26, 21 and 28 percent). 30 percent of the trading deficit in 2014 (32 percent in 2013) was on the countries of EU. The foreign trading turnover with CIS countries in the year 2014 amounted 3593 million USA dollars (5 per- cent less than in 2013). From these numbers, export amounted 1465 million USA dollars (10 percent less), and import amounted 2127 million USA dollars (2 percent less). CIS countries’ share in Georgia’s foreign trading turnover was 31 percent, including 51 percent in export and 25 percent in import (correspondingly in the year 2013 – 35, 56 and 27 percent). 12 percent of the trading deficit in 2014 (11 percent in 2013) was on CIS countries.
- 106. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 106 Table #2. Georgia’s foreign trading by country groups 2008-2012 years Million U.S.A. Dollars 2008 Year 2009 Year 2010 Year 2011 Year 2012 Year Export, total including: Euro Union countries (27) – Black Sea Economic Cooperation Organization countries – Guam countries – CIS countries – WTO countries – Economic cooperation and development countries – Import, total Including: Euro Union countries (27) – Black Sea Economic Cooperation Organization countries – Guam countries – CIS countries – WTO countries – Economic cooperation and development countries – 1 4951 335 884 339 541 920 752 6 302 1 756 2 981 1 269 1 998 3 886 3 069 1 134 238 697 251 416 667 521 4 500 1 336 2 288 835 1 298 2 926 2 303 1 677 310 898 374 677 931 741 5 257 1 467 2 620 1 050 1 588 3 226 2 516 2 189 424 1 185 578 1 053 1 051 814 7 058 2 053 3 553 1 323 1 942 4 432 3 388 2 377 353 1 331 805 1 246 1 034 790 7 842 2 427 3 761 1 241 1 997 5 089 3 930 In 2013, the ten largest trade partners’ share in Georgia’s total foreign trade turnover amounted 66 per cent. Largest foreign trading partners are: Turkey (1529 million USA dollars), Azerbaijan (1348 million USA dollars) and Ukraine (795 million USA dollars). It is of outmost importance for Georgia to improve trading economic relationships with EU. The EU market is one of the largest markets in the world and it makes up 20% of world trades. Georgia’s export in EU is described by a steadily rising tendency, but compared to the size of import it is unessential, which is characterized as a plainly visible negative balance. In the terms of world economic glo- balization and integration, it is vital for Georgia to increase the scale of trade-economic relationship with EU. Even more so when Georgia’s strategic and trade-economic interests include striving for EU membership. It is also important, in the terms of liberal trading policy, to open up the markets with EU on bilateral level. The said statement has both positive and negative sides, but in perspective, in the long run Georgia will surely win. Open- ing up bilateral economic borders supports diversification of export market and reduces the independence of the country in separate markets. Taking into thought the unimportant part of Georgia’s export in the big market of EU, importing Georgian products will not become a threat for the inner market of the EU. Georgia’s inclusion in the European trade-economic field will support the increase the competitiveness in the world market for agri- culture and industry sectors, it will also support social-economic development of Georgia, creation of new jobs, strengthening of middle class, establishment of European norms in economic and legal fields, regulation of top- ics connected to non-tariff barriers and other standards. All of this will support the increase of social-economic indicators in the country, which in its own right will increase the trading relationship with developed countries. Commodity structure of Georgia’s foreign trading Analysis of Georgia’s main commodity structure of foreign trading shows us, that the commodity structure for exporting is dependent on the commodity structure of importing. When import is almost 450% more than export, import is not oriented on investment goods, and export of raw material has direction, the share of the finished product in it is small [8]. This year, within the commodity group, the first place in top 10 exports still went to motor vehicles, which amounted to 704 million USA dollars, 24% of the whole export. This tendency is intact in the year of 2014, but the amount was drastically decreased making only 518 million gel, which is 18 percent of the whole export. Ferroalloys export amounted 230 million USA dollars, and its share in the whole export was 8 percent. Third place went to hazelnuts and groups of other kinds of nuts. The export of this group’s goods amounted 167 mil- lion USA dollars and its share in the whole export was 6 percent. This tendency is intact with the data of 2014 too. In 2014, the ten largest trade partners’ share in Georgia’s total foreign trade turnover amounted 68 percent. The largest trading partners are: Turkey (1966 million USA dollars), Azerbaijan (1182 million USA dollars) and Russia (853 million USA dollars). In order to increase the export of the country, financial support is necessary. In particular, a system for ex- port production and export operation insurance and lending must be formed. For the establishment of western
- 107. ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТАРЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 107 markets, the quality of products originated from Georgia, export potential and rising competitiveness must be considered as a prioritized way. It is also a must to make events, which will be focused on implementing modern technologies and machine-devices in local production.Compared to the import, the export of Georgia is unfa- vorable. However in the import structure technology and machine-devices are presented as a negligible share. It should be noted, that in Georgia the goods’ structure of import must be focused on developing the countries production power more, which is also a basis for improving the export base. For this the development of local production must be the first priority and a special attention must be paid to those fields, which can bring serious export income to our country. Many products are imported in Georgia, which could also be produced here and with an equal or better quality. Similar tendencies are also preserved in year 2015. According to the data of the first quarter the trading turnover amounted 2 279 million USA dollars, the amount of import is 1776 million USA dollars, export – 503 million USA dollars, correspondingly the trading turnover is still deficient and the balance – amounts to 1273 million USA dollars. According to the first quarter, the analysis of the main goods’ structure of foreign trad- ing, shows us that, the export of the country still mainly comes on motor cars, ferroalloys and copper and ore concentrates, but the import of oil and oil products’, automobiles’ and treatments’ expenditures. The representa- tion of the main trading partners is also still preserved. It should be noted, that both the export and import sizes were increased in Russia, in 2014y. the ten largest trade partners’share in Georgia’s total foreign trade turnover amounted 68 percent.The largest trading partners are: Turkey (1966 million USA dollars), Azerbaijan (1182 mil- lion USA dollars) and Russia (853 million USA dollars). In the total turnover of Georgia, share of this 3 trading partner countries correspondingly amounts to 17, 2; 10, 3 and 7, 4 percent [6]. Table #3. Largest commodity positions in Georgia’s export Name 2010 year 2011 year 2012 year 2013 year 2014 year Export, total In – % Including: Motor cars In – % Ferroalloys In – % Mineral or chemical, nitrogenous fertilizers In – % Gold, raw or semi-raw In – % Other nuts, fresh or dried In – % Ethyl alcohol Non-denatured, Alcoholic strength Less than 80% vol. alcoholic drinks. In – % Grape natural wines In – % Mineral and Fresh waters In – % Ores and copper concentrates In – % Other commodities In – % 1 677 472 100% 227 360 14% 263 966 16% 84 155 5% 117 647 7% 75 134 4% 55 705 3% 41 138 2% 36 917 2% 74 504 4% 693 704 41% 2 189 136 100% 450 297 21% 254 911 12% 144 091 7% 109 890 5% 130 086 6% 67 852 3% 54 103 2% 47 607 2% 85 135 4% 838 995 38% 2 377 455 100% 587 296 25% 260 478 11% 137 221 6% 87 977 4% 83 659 4% 80 027 3% 64 871 3% 59 341 2% 53 535 2% 910 987 38% 2 908 499 100% 703 862 24,2% 299 898 7,9% 24,2 130576 4,5% 166 713 5,7% 99 866 3,4% 127 851 4,4% 106 884 3,7% 161 632 5,6% 1 066 611 36,7% 2 861 191 100% 517 787 18,1% 285 752 10% 137 622 4,8% 183 399 6,4% 95 190 3,3% 180 722 6,3% 137 124 4,8% 248 090 8,7% 919 705 36,5%
- 108. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 108 Conclusion Georgian foreign trade relations are characterized by a number of problems and features but it is also clear that at present it is extremely important for Georgia to deepen trade and economic relations with developed countries than with the countries of the same level of development. This is mainly due to the country’s growing technological dependence on developed countries. It is greatly significant for developing and transitive coun- tries to attract foreign investments that is one of the basis of economic development, growing export and their integration in world economy and trade; stimulating Georgian export and reducing foreign trade balance shall be highlighted. It is doubtless that the share of developed countries in Georgia export shall be increased that will grow the competitiveness of export production. Growing trade cooperation with developed countries is not only the incentive for their local production development but also the basis for attracting investments; the scale of Georgian trade and economic cooperation shall be significantly increased with the EU countries; and the main thing is to make the perspective of Georgian transit potential usage reality that will importantly grow Georgia’s trade-economic cooperation with the International Community and on the background of globalization it will facilitate Georgia to be on a decent place in the world trade. For Georgian government export is a source of fu- ture economic growth. Considering Georgia’s small export base it can be assumed that successful reforms will support creation of newer export products than expansion of the existing ones. This assumption is especially true when the existing export basket does not include almost any of the processing products. So far, several sectors of Georgian industry are beyond international distribution of labor. Export potential is still unused. Substantial increase of actual economic growth presumably coincided with significant structural changes of Georgia’s ex- port basket. That’s why, the aim of export support policy shall be not increasing the volume of the same product but discovering and using those new export products the competitive production of which is possible through implementation of lower trade barriers and local policy supporting market development. Literature: 1. Aslamazishvili N., foreign trading, tb., 2003 2. Gelashvili M., Macroeconomics, tb., 2009 3. Shengelia T., Global business, new Georgia, tb., 2010 4. Michael P. Todaro, Stephen C. Smith, Economic Development, 2008 5. http://embassy.mfa.gov.ge/index.php?lang_id=eng&sec_id=19 6. http://www.economy.ge/?category=23&lang=geo 7. http://www.government.gov.ge/index.php?lang_id=GEO&sec_id=132&info_id=985 8. http://www.geostat.ge/?action=page&p_id=136&lang=geo
- 109. ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТАРЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 109 UDK 33:336.7 Khubua Marine, аssociate Professor, Sokhumi State University, Tbilisi, Georgia Issues of Improvement Analysis of the Commercial Banks Financial Status Article offers discussion, on the instruments for determination of sufficient size of capital set by the regulating authorities and providing their accounting evaluation. Their primary goal is optimization of the proportion between bank’s debt liabilities and its assets. Systematic non-evaluation of the capital is regarded as the weakness of the accounting procedures. In addition, the normative of determining of capital’s sufficiency is considered, market means for capital evaluation. Article offers discussion of the issues of improvement analysis techniques of the bank’s financial characteristics, in particular, analysis of the financial status of commercial bank with its most significant structural divisions, analysis of the bank assets management quality, analysis of the liabilities quality and analysis of the key indices of the bank’s financial standing Key words: financial and economic activities, deposits negotiability of credit indebtedness is as follows, balance, GAP analysis, profit margin. Commercial banks are regulated by the National Bank of Georgia. The Georgian banking sector dominates the financial sector, with very high market concentration, low penetration and mixed ownership structure. Banks remain the most important financial instantions in Georgia accounting for 75% of financial system assets. At the end of 2013, there were 21 commercial banks, including two branches of foreign banks, operating in Georgia.1 The quality of the banking sector loan poetfolio, as reported by the NBG, remains stable and banks profitability is among the highest in the Europe and Central Asia region. The banking sector has sufficient liquidity, sup- ported by the growth of client deposits, and the NBG increased the refinancing of banks. Financial standing is the characteristic generalizing bank’s financial and economic activities, management effectiveness of its assets and liabilities. Analysis of the bank’s financial standing should commence from study of effectiveness of its li- abilities’ management as active operations of the resources allocation could be performed only after operations for attraction of resources. Commercial bank’s liabilities and certain part of its own assets comprise the bank’s resource basis. Primarily, dynamics of variation of the bank’s own assets should be analyzed. Though frequently the own assets are called bank capital, today, in the practices of commercial banks of Georgia, the size of own assets should be disclosed in the aggregate balance statements. In analysis of the additional capital structure the effective percentage of the reserves of standard term loans should be assessed. Their size should not exceed 1.25% of the solvency ratio (assets weighted by risk from the size of the estimated capital). In addition, basis for including of the subordinated credits into the capital should be determined, from the dependence of subordinated credits’ issuance on the subordinated credit terms. Growth of the property value after its revaluation must be provided in calculation of additional capital at amount not exceeding the size of revaluation. One could make judgment about general scale of the bank’s activities on the basis of its authorized capital growth rate. At the following stage of analysis the size of monetary part of the authorized capital should be taken into consideration per GEL of all assets, credit investments, own assets, attracted borrowed assets, bank liabilities, as well as the size of the authorized fund per shareholder should be evaluated. The bank’s own assets are divided into net own and immobilized own assets, which could be used as crediting resources. In their analysis the quality of bank’s own assets must be identified. For this purpose the following immobilization ration could be used: , Where Cu – is the total of immobilized assets; Cc – gross of own assets (total of net own assets and immobilization). 1 Report on the Observance of Standards and Codes on Accounting and Auditing. Georgia, March 2015 - 4 pp.
- 110. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 110 Decrease of the value of this ratio is positively evaluated as this shows relevant fall of isolated assets from their total, on its side contributing to growth of the bank’s incomes. On the contrary, isolation of the own capital into the immobilized assets may result in reduction of the bank’s financial status, inability to cover its liabilities. As the structure of bank’s own resources is directly linked with the means of use of the bank’s profits, proportion of their distribution between the bank’s funds, what part thereof is the profit for current year and undistributed profits for the previous years, follow dynamics of change of the given indices, study the impact of undistributed part of the profits on formation of the structure of bank’s own assets. In addition, we should take into consideration the fact that the size of undistributed profit and dynamics of its share in the commercial banks’ own assets depends heavily when the main part of the bank’s profit was distrib- uted, whether within the period under consideration or after its completion. Accumulation of profits is the easiest and cheap instrument for filling in of the bank’s capital. Its advantage is not only absence of the expenses for loans allocation but also loss of control of the shareholders over the bank. To evaluate the extent to which the internal sources contribute to the bank’s capital the analysis of factual composition of the index should be conducted, so called internal capital formation level: g=nHk. KHak =Mn.ИA.MK.KHak Where: nHk – is profit on capital; Mn – profit margin (ratio of net profit with the total income); ИA – use of assets; MK – capital multiplier (ratio of the consolidated assets with the capital); KHak – accumulation rate (share deducted from the distributed profits) KHak =1 – Kgub , where Kgub = coefficient of the amount of dividend to be paid). Increase of all components of this expression results in improvement of the bank’s own capital financial management effectiveness. This occurs at expense of increase of net profit or decrease of the distributable profit. Both, the successful banks and those with financial difficulties require external capital, the former – for real- ization of the profitable projects and the latter – for improvement of their financial standing. The other part of bank’s resources, the largest one, not belonging to the bank but used at certain terms and conditions as a source of finance, is the attracted and borrowed assets. The main part of the bank’s attracted assets comprises of the clients’ deposits – assets deposited at banks, stored at the bank accounts and used in accordance with the account modes and banking laws. Other attracted assets include: attracted special funds; temporary free assets at bank accounts by operations, bank’s credit in- debtedness. Attracted assets exceed the structure of the bank’s resources and comprise the basis of functioning of any commercial bank. Borrowed assets include: interbank term loans, interbank financial assistance, assets obtained through sale of the bank’s debt securities. It should be noted that the analytical data of the key sources of formation of the bank’s resources, unlike the data about use of the assets and particularly, bank’s credit portfolio, are not disclosed in the existing forms of the financial statements. Availability of such information, inter alia, would allow analysis of the resources base structure. In analysis of the bank’s resource base the quantities of all attracted and borrowed assets should be calculated by quarters and at the end of year, as well as their share, significance of all types of the resources in bank’s credit potential, as well as dynamics of change of the attracted and borrowed assets. In addition, one should take into consideration that the attracted assets are within the normal course of bank’s business. But as a rule, due to lack of the bank’s attracted assets these are more expensive and less preferable ones. To calculate the credit investments made at expense of the attracted resources the index of effectiveness of attracted assets’ employment by the bank could be used (Эu ) calculated as ratio of the attracted assets (nc ) with the total credit investments (Kв ). Эu =nc /Kв If Эu exceeds 100% this means that the attracted assets are used not only as credit resources – the source of bank’s other active operations but also to cover its own expenses. Deposits comprise main component of the bank’s resources and liabilities. Deposits analysis is provided by the terms and categories of deposits, the terms and conditions of depositing and withdrawal, payable interests, opportunities of discounts due to bank’s operations and other factors. Average value of the deposit instruments may be calculated as ratio of the costs with the average balances of the relevant deposits. In the process of analysis dynamics of price changes by all types of resources, average interest rate for more expensive and cheaper resources, their stability should be evaluated, as well as total interest expenses, its dynam- ics, and the reasons for non-compliance with the resources attraction plan should be identified. External factors are no less significant for formation of the bank’s resource base, including specialization of its business or its universal nature.
- 111. ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТАРЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 111 As for stability of the resource base, to maintain the necessary liquidity level all assets of its resource potential may be classified as absolutely stable, stable and instable ones. Degree of constancy of deposits is calculated as ratio of the basic (stable) and variable deposits, with correc- tion for inflation rate. In analysis of the deposit base stability maintenance the mathematical models are used, in addition, the dynamics of certain deposits stability indicators are studied. Credit indebtedness is regarded as a significant component of the commercial bank’s liabilities characterizing its financial standing and is subject to timely fulfillment. In addition, the credit indebtedness is used by the banks as a source for attraction of the assets for active operations. To evaluate negotiability of credit indebtedness the indicators of short-term deposits’ and loans’ negotiability should be used. Negotiability of credit indebtedness is as follows: Kоб =Do / OKЗср Where Do _ is the debt turnover in the analyzed period; OKЗср _ average balance calculated by formula: ОКЗср =(ОКЗН +ОКЗК ).2 Where: ОКЗН and ОКЗК – balance at the beginning and end of the year. Average term of short-term deposits and loans at bank (turnover per days) is calculated by the following formula: Т= OKЗср .D/ DO=D/ Kоб Where is number of days taken in calculation for thirty days. The inter-bank credits play the main role among the loan assets. Analysis of degree of the dependence of bank on the interbank credits is conducted on the basis of main indexes called refinancing ratios, calculated as the ratio of credits received from the other banks with: 1. Total of credit deposits; 2. Issued interbank loans; 3. Total bank liabilities; 4. Authorized capital; 5. Common balance currency. In analysis of the commercial banks’ liabilities structure the maximal assets used as resources should be cal- culated, as well as effectiveness of the available assets. It could be presented as ratio of the bank’s production assets with its resource base. Analysis of the active operations. Analysis of the key directions of the bank’s activities includes study and evalua- tion of the economic effectiveness of assets deposited by the bank. Analysis of its directions is provided on Diagram 1. Key directions of the bank assets management quality analysis Diagram 1. Analysis of the Commercial Bank Assets Management Quality Analysis of reasonability, effectiveness and diversification Assets risk analysis Assets profitability analysis Assets liquidity analysis aqtivebis likvidurobis analizi Analysis of the bank assets management quality must commence from evaluation of the bank assets structure, primarily, with respect of its reasonability and diversification. In most banks the main part of the assets is com- posed of the credits. Effective system of their management point to existence of the loan and investment policies developed by the bank, determining to whom, for what purposes, in what amounts and for what term the bank assets may be provided. Formation of the obligatory reserves is the instrument for regulating of the solvency of commercial banks. The reserves are at quite significant place in the structure of bank assets comprising part of the amount payable by the commercial banks to the National Bank. As the obligatory reserves are related to the quality of bank assets management quality, reserves analysis should be primarily oriented towards studying of the types of loan obligations of the banks, identify the larger indebtednesses, calculate the percentage of the calculated reserve by all types of indebtednesses with the total indebtedness, compare the calculated and actually formed reserves, determine the scope of formed calculated reserves, evaluate the net loan indebtedness of the bank. The key general indicator of the commercial bank’s
- 112. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 112 financial standing characterizing the bank’s ability to meet all obligations fully and in due time is the credit in- stitution solvency indicator. In the end of study of bank’s financial standing indices one should study the group of risks relevant to its activities. Though the risk is hard to measure, and especially evaluate it, the analysis should commence from selection of the risk evaluation method. Adequacy of the loss forecasts depend heavily on such method. At the disposal of analysts there are the following risk assessment methods: statistical, expert evaluation and analytical (individual and complex). To measure the interest risk two standard methods are applied in the banking practices most of all. These are GAP analysis and evaluation of the sensitivity of bank’s economic value to the changes of market interest rates. GAP analysis includes grouping of the assets and liabilities items by their terms. Such study would allow making conclusions about direction of the bank’s interest spread in any period of time at a time of increase or decrease of the market interest rates. Though this method does not allow accurate quantitative evaluation of the bank’s possible losses. based on it one could make quite reasonable decisions on hedging of the interest positions and avoid creation of the negative interest margin. Method for evaluation of the bank’s economic value sensitivity is less apparent but on the other hand, it pro- vides indicator generalizing trend of the bank to interest risks. Credit to the private sector and households increased by 20% in 2013 (as compared to 12.8% in 2012), and reached 37% of GDP in 2013. During 2013 the banking sector assets grew to 66.1% of GDP as compared to 59.2% of GDP at the end of 2012. The share of nonperforming loans is declining gradually from 17.9% in 2009 to 7.5% in December 2013. The return on assets and return on equity stood at 2.5% and 14.6%, respectively, at the end of 2013 as compared to 1.0% and 5.8% at the same period of 2012. Liquid assets to total assest remained at 27.5% at the end of 2013 (just a slight increase from 27.3% in 2012). The loan –to-deposit ratio further im- proved from 106.7% at the end of 2012 to 102.9% in December compared to 11% growth in 2012. Nonetheless, savings in the economy remain rather low and are among the lowest in the ECA region, despite the fact the shane of deposits grew from 31% of GDP in 2012 to 38% in 2013. Hig quality financial information improves the investment climate, business environment and availability of credit for enterprises. Reliable financial informacion allows banks to make better informed credit decisions, thereby telexing collateral requirements and omproving access to finance. Improving accounting, auditing and financial reporting practices alone is not enough to solve the country s problems, but can significantly contribute to the eco- nomic stimulus and raising public confidence in financial reporting and mechanisms that protect the public interest. The NBG s loan loss provisioning uses a methodology based on the credit worthiness, an asset classification system, and days past due. This approach contrast with the incurred loss model prescribed in IAS 39, the allow- ance for loan loss is calculated as the difference between the the asset’s carrying amount and the present value of estimated cash flows (exclunding future credit losses that have not been incurred) discounted at the financial asset’ s original effective interest rate. To ensure system wide consistent application of IFRS standard and par- ticularly IAS 39, NBG is in process of developing specific impairment guidelines under IAS 39. The NBG and the ISSSG should develop prudential filters for regulatory capital with a view to adjust regula- tory own fungs for changes appearing in the accounting equity of financial institutions applying IFRS. Substance of the specified method and orientation of the set of instruments is calculation of the bank’s economic value comprising difference between the bank’s operations, assets and liabilities all monetary flows calculated by the bank based on the terms and conditions of the contracts. Bibliography: 1. BIntroduction to International Accounting Standards, Tbilisi 1997. 2. Buchholz, R. (IFRS): Grundzuge des Jahresabschlusses nach HGB und IFRS, Aufl., Munchen 2005. 3. Buchholz, R. Internationale Rechnungslegung, Berlin 2007. 4. Grafer, H./Scheld, G. (Konzernrechnungslegung): Grundzuge der 5. Konzernrechnungslegung, 9. Aufl., Berlin 2005. 6. Kirsch, H. (Rechnungslegung): Einfuhrung in die internationale Rechnungslegung nach IFRS, 3. Aufl., Herne, Berlin 2006. 7. Report on the Observance of Standards and Codes on Accounting and Auditing Georgia March 2015 – 4 pp
- 113. ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТАРЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 113 УДК 502.7 Якимчук Аліна Юріївна, кандидат економічних наук, доцент кафедри державного управління, документоз- навства та інформаційної діяльності Національного університету водного господар- ства та природокористування, м. Рівне, Україна ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ОПТИМІЗАЦІЇ ФІНАНСУВАННЯ ЗАХОДІВ ЩОДО ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОРІЗНОМАНІТТЯ Удосконалено організаційно-економічний механізм збереження біорізноманіття України відповідно до умов збалансованого розвитку. Обґрунтовано концептуальні положення збереження біорізно- маніття, які базуються на соціо-еколого-економічній оцінці функціонування екосистем. Розроблено методологічні підходи до врахування збереження біорізноманіття у національних рахунках держави, що ґрунтуються на визначенні економічної оцінки функціонування природних екосистем. Поглиблено методологію збереження біорізноманіття на основі поєднання і розвитку теорії систем та інституціональної економіки. Розширено механізми застосування ін- новаційних інструментів збереження біорізноманіття. Розроблено концептуальні підходи маркетингової стратегії розвитку природно-заповідних територій на основі формування їх позитивного іміджу й адаптації до ринкових умов. Ключові слова: організаційно-економічний механізм, біорізноманіття, збалансований розвиток, раціональне природокористування, економічні інструменти, економічна ефективність, екологічна мережа. Yakymchuk Alina. Economic modeling optimization funding for biodiversity The investigation is devoted to the organization-economic mechanism improvement of the biodiversity conservation in Ukraine in relation to the sustainable development conditions. The conceptual principles of the biodiversity that are based on ecological and social and economic assessment of ecosystem functioning were scientifically proved for the first time in this research. The methodological approaches to the biodiversity conservation in the national state accounts were developed and they are based on the new calculations of the economic evaluation of the natural ecosystem functioning. The methodology and tools of the economic mechanism for resolving environmental conflicts at international level are improved. The methodology of the biodiversity conservation which is based on the institutional economics theory and the systems theory was improved. The innovative mechanisms for biodiversity conservation tools were expanded. Key words: organizational and economic mechanism, biodiversity, sustainable development, environmental management, economic instruments, economic efficiency, ecological network. Актуальність. Природні екосистеми здатні забезпечувати не лише ресурсне природокористування, але й формують сприятливі екологічні умови проживання для населення, збереження здоров’я, рекре- ацію, туризм, екологічне виховання та ін. Збереження біорізноманіття до цього часу фінансується за залишковим принципом із державного бюджету, до того ж витрати на його утримання не виділяються окремим рядком. У загальній структурі витрат на природоохоронну діяльність держбюджетного фінан- сування, витрати на біорізноманіття впродовж останніх років становлять менше 3%. Зважаючи на вагому екологічну цінність ресурсів біорізноманіття, участь у підтриманні екологічної рівноваги, збереженні генофонду рослинного і тваринного світу, депонування вуглецю лісовими і болотними екосистемами, цінність генетичної інформації, відкладеної альтернативи природно-заповідних територій для суспіль- ства, їхнє ефективне функціонування та розвиток є актуальним завданням відповідно до концепції зба- лансованого розвитку та «зеленої» економіки. Останні публікації. Проблема збереження біорізноманіття, підтримання екологічного стану еко- систем широко висвітлювалася у працях вітчизняних та зарубіжних науковців, зокрема, Т. Андрієн- ко-Малюк, О. Веклич, Т. Галушкіної, Л. Гринів, Ю. Грищенка, О. Гнаткович, В. Голяна, Н. Зіновчук, Л. Мельника, П. Скрипчука, І. Синякевича, А. Сохнича, М. Ступеня, В. Коваля, А. Третяка, М. Хвеси- ка, Г. Черевка, В. Шевчука, М. Щурика та інших авторів. Праці С. Бобильова, Г. Моткіна, А. Тулупова, A. James, M. Green, J. Paine, J. Dixon, S. Pagiola, B. Brink, R. Butler та інших вчених торкаються економіч- ної складової збереження біорізноманіття, проте комплексні дослідження процесу формування дієвого організаційно-економічного механізму збереження біорізноманіття залишаються малочисельними. Виклад основного матеріалу. На основі показників фінансування природно-заповідного фонду роз- винених держав світу (сумарних фінансових витрат, погектарних витрат, показника заповідності, площі природно-заповідного фонду, кількості видів флори і фауни, що знаходяться в усіх категоріях червоного списку зникаючих видів, перспективної площі охоплення екологічної мережі) у даній роботі побудовано економіко-математичну модель оптимізації фінансування збереження біорізноманіття з використанням множинної регресії. Вихідні дані до моделі наведено в табл. 1, рис. 1. При цьому регресійна модель набуває такого вигляду:
- 114. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 114 Y = a + bx1 + cx2 + dx3 , де Y – це показники фінансування збереження біорізноманіття у розвинених державах світу, млн. дол.; х1 – показник заповідності, %; х2 – кількість видів флори, що знаходяться в усіх категоріях червоно- го списку зникаючих видів; хз – кількість видів фауни, що знаходяться в усіх категоріях червоного списку зникаючих видів. За допомогою програмного пакета «Statistica» [1] було закладено дані та знайдені коефіцієнти даного рівняння (a, b, c, d). При цьому кінцеве рівняння регресії має вигляд: Y = 2912,083 + 269,207 · х1 + 5,829 · х2 – 13,438 · х3 . Опис отриманих показників моделі наведено у табл. 2. Коефіцієнт детермінації визначається наступним чином: де – умовна дисперсія залежної змінної. Для розрахунку вибірковго коефіцієнта детермінації використовують вибіркові оцінки значень відпо- відних дисперсій: Сума квадратів залишків регресії: де – фактичні та оціночні значення пояснювальної змінної. Загальна сума квадратів: У випадку класичної лінійної множинної регресії (регресії з константою): , І як наслідок: . При оцінці взаємного впливу трьох і більше змінних використовують коефіцієнт множинної кореляції R, який для трьох змінних визначається за формулою: Таблиця 2 Розраховані аналітичні показники економіко-математичної моделі Кількість спостережень n=16 Стандарти- зовані коефіцієнти регресії Стандартне відхилення cтандартизованих коефіцієнтів рівняння регресії Оцінки коефіцієнтів рівняння регресії знайдені методом МНК Стандартне відхилення коефіцієнтів рівняння регресії S t-статистики для перевірки значущості моделі Параметри - - 2912,083 8514,466 0,342016 х1 0,238412 0,291334 269,207 329,966 0,818344 х2 0,046684 0,343014 5,829 42,828 0,136100 х3 -0,077490 0,333479 -13,438 57,833 -0,232367
- 115. ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТАРЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 115 У результаті розрахунків отримано такі значення: показник кореляції: R=0,2479, скорегований кое- фіцієнт детермінації: R1=0,6147356, критерій Фішера: F(3,12)=0,262, середнє квадратичне відхилення помилок спостережень: S=7935,2. 0 0,5 1 1,5 2 2,5 3 3,5 4 Австралія Австрія Бельгія Великобританія Данія Ірландія Іспанія Канада Німеччина НоваЗеландія Норвегія Польща США Швеція Швейцарія Фінляндія Франція Україна Японія Фінансуванняна1га,тис.дол. Рис. 1. Погектарні затрати на збереження біорізноманіття розвинених держав світу Джерело: складено автором на основі [2; 3] Таблиця 1 Вихідні дані до побудови економіко-математичної моделі оптимізації фінансування збереження біорізноманіття № з/п Країна Площа країни, км2 По- казник запо- віднос- ті, % Фінан- сування, млн. дол., усього Кількість видів рослин, що знаходяться в усіх категоріях червоного спис- ку зникаючих видів Кількість видів тварин, що знаходяться в усіх категоріях червоного спис- ку зникаючих видів Площа природно- заповідних територій і об’єктів, га Фінансування у розрахунку на 1 га, до- ларів у рік 1. Австрія 83855 24,93 2200 242 211 2090505 1052,377221 2. Бельгія 30528 23 1958 211 192 702144 2788,601768 3. Великобританія 243610 18,96 2390 229 156 4618846 517,4453114 4. Данія 43094 18,4 2980 99 55 792929,6 3758,215105 5. Ірландія 70273 8,9 220 180 102 625429,7 351,7581592 6. Іспанія 504645 6,94 1450 144 167 3502236 414,0211784 7. Нідерланди 41526 19 14690 275 211 788994 18618,64602 8. Німеччина 357168 23 27560 211 115 8214864 3354,89425 9. Нова Зеландія 268021 10,97 8000 114 189 2940190 2720,912252 10. Норвегія 385178 12,89 9120 143 163 4964944 1836,878569 11. Польща 312679 7,5 120 205 128 2345093 51,17068943 12. Швеція 449964 11 3830 99 128 4949604 773,7992777 13. Швейцарія 41285 26,3 1590 133 127 1085796 1464,364146 14. Фінляндія 338424 12 2490 186 142 4061088 613,1361842 15. Франція 640679 9,85 4470 235 160 6310688 708,3221186 17. Україна 603628 6,05 12,18 541 382 3259591 3,735130958 16. Японія 377944 12,61 14410 86 112 4765874 3023,579827 Джерело: розраховано автором на основі [2; 3].
- 116. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 116 На основі отриманої економіко-математичної моделі множинної регресії будуємо прогнозне значення фінансування збереження біорізноманіття для України: Y = 2912,083 + 269,207 · 5,4 + 5,829 · 541 – 13,438 · 382 = 2385,772 (млн.дол.). У розрахунку на один гектар площі природно-заповідного фонду України збереження біорізноманіття обійдеться у 731,9 дол. США у рік, що значно менше, ніж у розвинених державах світу. Тому іноземним державам вигідно вкладати кошти у збереження біорізноманіття в Україні, оскільки це значно дешевше ніж зберігати природу у себе. Такі іноземні інвестиції швидко окупляться глобальними ефектами від функціонування українських лісових і болотних екосистем. Грунтуючись на розрахованих значеннях економічних ефектів від функціонування лісових і болотних екосистем, у нашій роботі здійснено уза- гальнення фінансових показників, згідно з якими в межах ПЗФ України налічується 370949,4 га зайнятих під лісами і 59764,3 га під болотами. Сумарний економічний ефект лише від функціонування лісових і болотних екосистем становить: 370949,4 · 150 + 59764,3 · 316,3 = 55642410 + 18903448,09 = 74545858,09 дол. Таким чином, здійснено економіко-математичне моделювання оптимізації витрат на утримання при- родно-заповідного фонду України на основі фінансових погектарних затрат розвинених держав світу, що дозволило врахувати кількість рідкісних та унікальних видів флори та фауни, а також охоплення перспективної площі розвитку екологічної мережі. На сьогодні державну політику в галузі раціонального використання і відтворення природних ре- сурсів реалізує Мінприроди України. У складі міністерства за збереження біорізноманіття відповідають Державна екологічна інспекція, Головне управління національних природних парків і заповідної спра- ви, Управління регулювання природокористування, Державні екологічні інспекції охорони Чорного та Азовського морів. У цій сфері задіяні також Міністерство аграрної політики України, Державні комітети лісового та рибного господарства, Державні комітети земельних ресурсів і водного господарства. Зна- чну роль відіграють наукові інститути, заповідники та національні природні парки. Мінприроди України приділяє значну увагу питанням адаптації національного законодавства України у галузі збереження та використання тваринного світу до законодавства Європейського Союзу. Україна є стороною біль- ше ніж 50 міжнародних угод, спрямованих на збереження біологічного та ландшафтного різноманіт- тя. Проте до цього часу організаційну систему збереження біорізноманіття не можна вважати загалом ефективною. Необхідно вирішити питання подвійної підпорядкованості окремих природних заповідни- ків і національних природних парків Мінприроди та Державному агентству лісових ресурсів України. Держлісагентство є насамперед виробничою структурою, а Міністерство – навпаки, природоохоронною. Досі не розроблено чітких нормативів фінансування природоохоронних установ із державного бюджету України, унаслідок чого спостерігаються великі розбіжності в розрізі регіонів України відповідних ви- датків на одиницю площі різних категорій природоохоронних територій. Серед основних теорій збереження біорізноманіття особливе місце належить теорії континуумів, ней- тральності, метапопуляцій, фрактальній теорії, агрегованого пуассонівського розподілу та теорії макси- мізації ентропії. Варто зауважити, що зазначені теорії збереження біорізноманіття мають екологічний, але не економічний чи організаційний характер. З точки зору збереження біорізноманіття найбільш пер- спективною вбачається теорія сталого розвитку, оскільки вона поєднує у собі орієнтири на збереження природних комплексів з метою забезпечення середовища існування людини, підтримання її здоров’я, рівня добробуту та розвитку творчих здібностей особистості. Розвивати цю теорію варто на основі сфор- мованих чотирьох основних підходів: підходу з позицій виділення різних шкіл в управлінні; процесного підходу; системного та ситуаційного. На сьогодні створення ефективного організаційно-економічного механізму збереження біорізнома- ніття можливе за умови застосування кращого міжнародного досвіду в поєднанні з національними осо- бливостями, розробкою єдиної методологічної бази формування нормативних показників із їхнім законо- давчим закріпленням, залученням економічних стимулятивних інструментів збереження біорізноманіття (грантів, премій, екодотацій, екокредитів, торгівлі квотами на викиди, страхування, впровадження ін- струментів «зеленої економіки», Кіотського протоколу, компенсацій тощо). Цінним у міжнародному до- свіді, який може бути застосований в Україні, є системи «розумних інновацій» у збереженні біорізно- маніття, меліорації, інновації у використанні рослин та бактерій для освітлення приміщень. Застаріла регуляторна система ґрунтується на домінуванні в ній штрафів, ліцензій, податкових інструментів. Про- понуємо модернізувати її, доповнивши вищеназваними заохочувальними інструментами, які добре себе зарекомендували в міжнародній практиці, характеризуються доволі високою ефективністю. Організація системи збереження біорізноманіття повинна ґрунтуватися на системному підході з дотриманням таких принципів, як цілісність, ієрархічність, структуризація, множинність. Пропонується застосування трьох рівнів інструментарію управління екологічними конфліктами у сфері збереження біорізноманіття, які дали б змогу ефективно керувати діяльністю суб’єктів еколого- економічної системи – макроекономічного, локального, об’єктного. На макроекономічному рівні осно- вними напрямами державної політики у цій сфері можуть бути пільгові системи оподаткування, пільго-
- 117. ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТАРЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 117 ве кредитування, створення спеціальних фондів соціо-еколого-економічного розвитку. На локальному (регіональному) рівні економічні інструменти, які будуть застосовуватися для управління екологічними конфліктами з урахуванням негативних та позитивних екстернальних ефектів як складових синергетич- них ефектів, реалізуються у таких формах: нормативно-правовій, фінансово-кредитній та консультацій- но-інформаційній. На об’єктному рівні управління вирішенням екологічних конфліктів здійснювати- меться на рівні організації, видів флори та фауни, екосистем. Запропоновано принципи формування та застосування екологічної мережі у контексті сталого розви- тку. Вони передбачають: забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі; збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі; зупи- нення втрат природних та напівприродних територій (зайнятих рослинними угрупованнями природного походження та комплексами, зміненими в процесі людської діяльності), розширення площі території екомережі; забезпечення державної підтримки, стимулювання суб’єктів господарювання при створен- ні на їхніх землях територій та об’єктів природно-заповідного фонду, інших територій, що підлягають особливій охороні, розвитку екомережі; забезпечення участі громадян та їхніх об’єднань у розробленні пропозицій і прийнятті рішень щодо формування, збереження та використання екомережі; поєднання національної екомережі з екомережами суміжних країн, що входять до Всеєвропейської екомережі, все- бічний розвиток міжнародної співпраці у цій сфері; удосконалення складу земель України шляхом забез- печення науково-обґрунтованого співвідношення між різними категоріями земель; системне врахування екологічних, соціальних та економічних інтересів суспільства; урахування середовищетвірних функцій біорізноманіття, водоочисних функцій боліт, продукування кисню лісами та болотами у національних рахунках держави. Основними інтегральними показниками оцінки стану збереження біорізноманіття пропонується вва- жати: індекс стійкого економічного благоустрою, показники стійкого розвитку, збереження біорізно- маніття, індекс людського розвитку, індекс природного капіталу, екологічний слід, індекс екологічної стійкості, показники «істинних заощаджень», агрегований індекс «живої планети», індекс реального прогресу. Як показало дослідження, такими, що найбільше відповідають вимогам збереження природи та враховують економічну й управлінську складові, є індекс природного капіталу та індикатори сталого розвитку. Розраховано сумарний щорічний економічний ефект від функціонування лісів і боліт України, який оцінюється у понад 1880 млн дол. США. Вагомий обсяг цього ефекту (5% від загальних надходжень до державного бюджету України у 2013 р. та 2% від ВНП) вказує на необхідність підтримувати функ- ціонування лісових і болотних масивів України у природному стані. Один гектар болотного масиву, за найскромнішими оцінками, приносить для суспільства блага у розмірі понад 316 дол. США, один гектар лісу – 150 дол. США. Болотні екосистеми, відіграючи функцію природного фільтра води, забезпечують щорічну суспільну економію на встановленні водоочисних установок в обсязі понад 85 млн. дол. США. До того ж неможливо врахувати економічно екологічні і соціальні функції лісових і болотних екосистем, пов’язані з любительським рибальством, спортивним мисливством, відпочинком, рекреацією, збором лікарських рослин, одержанням інших побічних продуктів. Усе це є вагомим аргументом для відобра- ження соціо-еколого-економічної цінності функціонування лісових і болотних екосистем у національних рахунках держави. Аналіз щорічного фактичного фінансування заходів зі збереження біорізноманіття України засвід- чив невідповідність між реальною вартістю (цінністю або продуктивністю) екосистем та державними інвестиціями на їхнє утримання. Зокрема, економічна віддача екосистем перевищує сукупні бюджетні інвестиції в охорону збереження біорізноманіття, здійснені у 2013 році, в 4 рази, видатки на наукові дослідження у 2013 році – приблизно у 2 тис. разів, на утримання природно-заповідного фонду – у 200 разів, формування національної екологічної мережі – у 1000 разів. Висока соціо-еколого-економічна цін- ність функціонування природних екосистем вказує на доцільність збільшення обсягів фінансування з державного бюджету України заходів з утримання ресурсів біорізноманіття. Витрати на збереження біо- різноманіття мають виділятися в державному бюджеті окремим рядком. Висновки. У даній роботі наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у розробленні теоретико-методологічних засад формування ефективного організаційно- економічного механізму збереження біорізноманіття. Проведені економічні розрахунки показали, що функціонування лісових і болотних екосистем України щорічно забезпечує життєдіяльність 147 млн. осіб, а це утричі більше за власну чисельність населення нашої країни. Це має величезне соціальне зна- чення, яке неможливо виразити жодними вартісними оцінками та розрахунками. Здійснене економічне обґрунтування дозволило дійти висновку, що завдяки лісовим екосистемам Україна забезпечує життє- діяльність понад власну чисельність населення ще 63 млн. осіб. Відповідно до ратифікованої Україною Рамкової конвенції ООН про зміну клімату світова спільнота повинна виробити законодавчий документ щодо створення глобальної платіжної системи у продукуванні кисню природними екосистемами. Така система має забезпечити справедливий розподіл доходів між країнами та враховувати можливість ком-
- 118. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 118 пенсації зовнішнього боргу, погашення національних затрат щодо збереження лісів, киснем яких корис- туються країни-сусіди (для України це Молдова і Білорусь). Це дозволило б Україні реструктуризувати свій зовнішній борг. Одним із інноваційних інструментів залучення іноземних інвестицій в Україну є реалізація механізмів Кіотського протоколу, що для багатьох промислових підприємств відкрило шлях до модернізації, введення екологічних інновацій та притоку інвестицій. Таким чином, здійснено економіко-математичне моделювання оптимізації витрат на утримання при- родно-заповідного фонду України на основі фінансових погектарних затрат розвинених держав світу, що дозволило врахувати кількість рідкісних та унікальних видів флори та фауни, а також охоплення перспективної площі розвитку екологічної мережі. Література: 1. Вуколов Э. А. Основы статистического анализа. Практикум по статистическим методам и исследованию операций с использованием пакетов Statistica и Excel : учебное пособие ; 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Форум, 2008. – 464 с. 2. Википедия. Свободная энциклопедия [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // ru.wikipedia.org. 3. Sustainable Financing of Protected Areas A global review of challenges and options. The World Conservation Union (IUCN). – Gland, Switzerland, 2006. – 97 р. 4. Species Diversity in Ecological Communities: Historical and Geographical Perspectives / R. E. Ricklefs, D. Schluter, (Eds). Chicago : Chicago Univ. Press, 1993. 5. Stein B. A. States of the Union: Ranking America’s Biodiversity / B. A. Stein. – Arlington, Virginia : NatureServe, 2002. – 27 p. 6. Tansley A. G. Practical Plant Ecology. A guide for beginners in field study of plant communities / A. G. Tansley. – L. : G. Allen and Unwin, 1923. – 228 p. 7. Tansley A. G. The classification of vegetation and the concept of development / A. G. Tansley // J. Ecology. – 1920. – Vol. 8, № 2. – P. 118-149. 8. Williams P. Mapping Europe Biodiversity / P. Williams, C. Humphrics, M. Araujo. London : Nat. Hist. Museum, 1999. 9.Yakymchuk A. Innovative Mechanisms of Biodiversity’s Maintainance / A. Yakymchuk // Science and Education a New Dimension. Humanities and Social Science. – Budapest, 2013. – Issue: 12, І (2). – P. 110-113.
- 119. ОСВІТА, СОЦІАЛЬНА РОБОТА,СФЕРА ОБСЛУГОВУВАННЯ 119 ОСВІТА, СОЦІАЛЬНА РОБОТА, СФЕРА ОБСЛУГОВУВАННЯ УДК 378.016:004 Коніщева Наталія Йосипівна, доктор економічних наук, професор, академік Академії економічних наук України Воропаєв Віктор Миколайович, аспірант ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет» (м. Слов’янськ, Україна) Формування інформаційно-освітньо-виховного простору міста на основі розвитку партнерських взаємовідносин Уточнено зміст термінів інформаційного та інформаційно-освітнього просторів. Запропоновано поняття єдиного інформаційно-освітньо-виховного простору міста для його соціального розвитку на основі економічного зростання за рахунок активіза- ції партнерських взаємовідносин різних соціально-економічних інституцій. Визначено основні вимоги до його формування. Запропоновано доповнити перелік платних по- слуг, які можуть надаватися навчальними закладами, послугами у сферах освітньої, наукової, науково-технічної діяльності. Ключові слова: інформатизація освіти, єдиний інформаційно-освітньо-виховний простір міста, активізація партнерських взаємовідносин, конкурентоспроможність освітньо-виховних послуг, економіка знань. Постановка проблеми. Згідно зі Стратегією сталого розвитку «Україна–2020» до першочергових реформ і програм віднесено «Програму популяризації України у світі та просування інтересів Украї- ни у світовому інформаційному просторі». Її ключовим завданням є «формування позитивного іміджу України як європейської, демократичної, конкурентноздатної держави із сприятливим бізнес-кліматом, зі своїм унікальним місцем у світовому розподілі праці та інтегрованої у глобальні ланцюги створення доданої вартості» [1]. Інтеграція України у світовий інформаційний простір є основним завданням На- ціональної програми інформатизації. «У сучасному суспільстві зростають соціальний та гуманітарний компоненти наукової й інноваційної діяльності, світоглядно-ціннісна роль освіти. Країни, що мають розвинені, по-справжньому передові на- уково-освітні системи, потужну інноваційну інфраструктуру, належний рівень суспільної оцінки праці освітян і науковців, характеризуються стабільністю соціальних систем і державних інституцій, високими показниками рівня життя, інтелекту, здоров’я своїх громадян, тобто належним станом людського капі- талу, який своєю чергою сам стає джерелом цивілізаційного, соціального, культурного й економічного поступу» [2, с. 84]. Таким чином, інформатизація освіти є стратегічним напрямом державної науково-технічної політики. Вона вимагає впровадження у вищу освіту інноваційних за змістом методів, засобів та форм професій- ної підготовки майбутніх фахівців нової формації, створення потужної інформаційної інфраструктури у вищих навчальних закладах з розвиненим інформаційно-комп’ютерним навчальним середовищем, за- лучення Інтернет-технологій, комп’ютерних мереж. За Індексом глобальної конкурентоспроможності в 2014 р. Україна посіла 76 місце серед 144 країн світу, за Індексом інновацій – 63 місце у рейтингу 143 країн світу, за Індексом рівня освіти – 31 місце серед 188 країн світу. У 2013 р. серед 148 країн світу Україна мала 73 місце за Індексом рівня розвитку інформаційно-комунікаційних технологій [3; 4; 5; 6]. Світова практика розвитку та використання інформаційних технологій свідчить про зміни традицій- них форм організації освітнього процесу в умовах інформаційного суспільства. Як зазначено у «На-
- 120. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 120 ціональній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року», серед актуальніших проблем існуючої системи освіти в Україні можна назвати недостатню відповідність освітніх послуг вимогам сус- пільства, запитам особистості, потребам ринку праці; повільне здійснення інформатизації системи освіти та впровадження у навчально-виховний процес інноваційних й інформаційно-комунікаційних техноло- гій; низький рівень фінансово-економічного, матеріально-технічного, методичного та інформаційного забезпечення навчальних закладів; слабка мотивація суспільства та бізнесу до інвестування освіти; від- сутність дієвої системи стимулювання інноваційної діяльності в системі освіти. До сучасних тенденцій інформатизації освіти можна віднести створення єдиного освітнього простору; активне впровадження інноваційних засобів, методів та принципів навчання, які орієнтовано на викорис- тання інформаційних технологій; формування системи випереджаючої освіти та безперервного навчання як універсальних форм діяльності, які спрямовано на постійний розвиток особистості протягом всього життя. В умовах динамічного глобального розвитку доцільним є формування єдиного інформаційно-освіт- ньо-виховного простору як важливого напряму соціально-економічного розвитку адміністративно-те- риторіальних одиниць. Це можливо здійснити лише на основі активізації партнерських взаємовідносин органів влади та місцевого самоврядування, різних соціальних інституцій та суб’єктів господарювання великих міст, у яких розташовані університети та інші навчальні заклади. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемам формування освітньо-виховного інформацій- ного простору приділяється значна увага багатьма вітчизняними та зарубіжними вченими. У результаті досліджень науковцями визначено зміст термінів «освітній простір», «інформаційний простір», «глоба- лізаційні та інформаційні освітні процеси як суспільне явище», обґрунтовано взаємозалежність та єдність процесів глобалізації та інформатизації освітнього простору [7, с. 191; 8; 9, с. 193; 10, с. 47]. Розроблено пропозиції щодо формування єдиного інформаційно-освітнього середовища, вдосконалення організації навчального процесу з використанням інформаційно-комунікаційних технологій [11, с. 4; 12, с. 219; 13], побудови єдиного інформаційного простору у вищих навчальних закладах [14, с. 147; 15; 16, с. 37]. Як правило, науковці досліджують окремо освітній та інформаційний простір. При цьому ці терміни розглядають лише на глобалізаційному, національному та регіональному рівнях. Незважаючи на широ- кий спектр досліджень із зазначених проблем, розробок щодо формування єдиного інформаційно-освіт- ньо-виховного простору міста на основі партнерських взаємовідносин вищих навчальних закладів, со- ціальних інституцій та суб’єктів господарювання, недостатньо. На сучасному етапі в умовах обмежених ресурсів, перманентних кризових явищ, трансформації систем управління соціально-економічним розвитком та місцевого самоврядування актуальною є розробка пропо- зицій щодо активізації партнерських взаємовідносин на основі формування єдиного інформаційно-освітньо- виховного простору на рівні університетського міста. Це й обумовило вибір теми наукового дослідження. Метою даного дослідження є уточнення поняття єдиного інформаційно-освітньо-виховного просто- ру міста на основі активізації партнерських взаємовідносин органів влади та місцевого самоврядування, вищих навчальних закладів, соціально-економічних інституцій, суб’єктів господарювання та громадян- ського суспільства. Для досягнення поставленої мети визначено такі наукові завдання: – дослідити та проаналізувати різні наукові підходи до визначення складових, які входять до змісту термінів «освітній простір», «інформаційно-освітній простір», «інформаційний простір», «інформатиза- ція освіти» тощо; – на основі аналізу та узагальнення наукової літератури запропонувати термін «інформаційно-освіт- ньо-виховний простір» та його основні елементи; – визначити вимоги до формування єдиного інформаційно-освітньо-виховного простору міста на основі активізації партнерських взаємовідносин органів влади та місцевого самоврядування, вищих на- вчальних закладів, соціально-економічних інституцій, суб’єктів господарювання та громадянського сус- пільства; – розробити пропозиції щодо активізації партнерських взаємовідносин соціально-економічних інсти- туцій міста Слов’янська на основі формування єдиного інформаційно-освітньо-виховного простору. Виклад основного матеріалу дослідження. Згідно з Національною стратегією розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, стратегічним напрямом державної політики у сфері освіти є розвиток наукової та інноваційної діяльності, підвищення на цій основі якості освіти та її інформатизація, вдоско- налення бібліотечного та інформаційно-ресурсного забезпечення освіти і науки [17]. Реалізація держав- ної освітньої, інформаційної та інноваційної політики в Україні регулюється багатьма законодавчими та нормативно-правовими актами, які встановлюють правові, організаційні, фінансові засади функціо- нування системи вищої освіти; створюють умови для посилення співпраці органів державної влади та бізнес-структур з вищими навчальними закладами на принципах автономії освітніх установ, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підвищення рівня конкурентоспроможності людського капіта- лу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб ринку праці у висококваліфікованих фахівцях тощо.
- 121. ОСВІТА, СОЦІАЛЬНА РОБОТА,СФЕРА ОБСЛУГОВУВАННЯ 121 Таким чином, підвищення якості та рівня конкурентоспроможності сфери освіти, інтеграція держави в міжнародній освітній простір є першочерговим пріоритетом реалізації національної політики в сфері освітньої діяльності. На думку вчених, на даний час основним завданням є створення єдиного інформа- ційно-освітнього простору, важливим інструментом якого є впровадження інформаційних технологій у систему освіти на всіх рівнях. Як свідчить аналіз літературних джерел, існує багато різних точок зору до визначення термінів з цих питань (рис. 1). У Законі України від 01.07.2014 р. № 1556-VII «Про вищу освіту» термін «освітня діяль- ність» розглядається як «діяльність вищих навчальних закладів, що здійснюється з метою забезпечення здобуття вищої, післядипломної освіти і задоволення інших освітніх потреб здобувачів вищої освіти та інших осіб» [18]. Освітня діяльність Глобалізаційні процеси в сфері освіти Освітній простір Інформаційно- освітній простір Інформаційний простір освіти Інформатизація освіти Освітнє середовище Інформаційно-освітнє середовище Рис. 1. Термінологічний апарат з проблем формування єдиного інформаційно-освітнього простору Авторами статті досліджено та проаналізовано різні наукові підходи до визначення змісту термінів «освітній простір», «освітнє середовище», «інформаційно-освітній простір», «інформаційний простір», «інформатизація освіти», «єдине інформаційно-освітнє середовище» тощо. За визначенням ряду авторів, освітній простір – це «педагогічний феномен зустрічі та взаємодії лю- дини з оточуючими її елементами-носіями культури (освітнім середовищем), у результаті чого відбу- вається їх осмислення та пізнання» [19]. Освітній простір розглядається як «просторово-часове поле функціонування і розвитку системи освіти – «відкритої й активної соціальної сфери, в якій діє ідеологія формування особистості з урахуванням умов зовнішнього середовища (природно-кліматичних, демогра- фічних, екологічних, соціально-економічних, політичних), потреб соціальних замовників (і самої особи), реалізуються освітні послуги установами освіти й організаціями, що володіють освітнім, виховним і роз- вивальним потенціалом» [20, с. 108]. Інші автори розглядають освітній простір як «органічну частину зовнішнього середовища і суб’єкт ринкових відносин», де його «структурні складові можна представити у вигляді «трьох векторів-коорди- нат: суб’єкти розвитку, система безперервної освіти та багатопланові види діяльності (навчально-пізна- вальна, навчально-професійна, творча, науково-дослідницька)» [21]. В умовах динамічного глобального розвитку інформація стає «головним чинником управління сучасним інформаційним суспільством, основним ресурсом та інструментом влади», а інформаційні ресурси стають «системоутворювальним чинником» життєдіяльності держави та суспільства [22, с. 25]. На основі змісту терміна «інформаційний простір» будуються різні трактовки дефініції «інформаційно-освітній простір». Якщо інформаційний простір визначається як «сукупність результатів семантичної діяльності люд- ства, який включає в себе інформаційні ресурси, засоби інформаційної взаємодії та інформаційну інф- раструктуру» [23], або «безліч інформаційних об’єктів і зв’язків між ними, засоби і технології збору, накопичення, передачі, обробки, продукування та поширення інформації» [24], то інформаційний про- стір освіти «характеризується не тільки сукупністю технічних і програмних засобів збору, зберігання, обробки і передачі інформації, але також соціальними, психолого-педагогічними та культурними умо- вами реалізації інформаційних процесів в освіті» [23]. Інформаційний освітній простір виступає «кон- структивною основою побудови навчально-виховного процесу, який задовольнив би нинішні вимоги до освіти, реалізацію ідеї безперервної освіти та мотиваційно-цільової готовності суб’єктів до неї» [25]. Виходячи з цього, інформатизація освіти в умовах глобалізації складається з процесів «інноватизації, інтеграції, мобільності та універсалізації освіти, що орієнтовані переважно на максимальний розвиток творчих здібностей, створення постійної мотивації до саморозвитку особистості на основі добровільно вибраного напряму освіти, розширення можливостей самореалізації в професійній діяльності та конку- рентоспроможності в умовах розвитку інформаційного суспільства» [9, с. 198]. Інформаційне середовище – це «частина інформаційного простору (сукупність знань, що мають цін- ність у вигляді економічного ресурсу, який сприяє розвитку тих чи інших секторів громадського життя),
- 122. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 122 який формує найближче інформаційне оточення індивіда, виступає сукупністю умов, що забезпечують його продуктивну діяльність» [23]. До системи інформаційних ресурсів належать такі її компоненти: «знання, інформація, засоби поширення інформації (ЗМІ, інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ), інформаційні агентства і мережі, комп’ютерні банки даних)» [22, с. 24]. Створення єдиного інформаційно-освітнього середовища потребує впровадження та використання ін- формаційно-комунікаційних технологій і засобів для підвищення ефективності усіх видів діяльності, що здійснюються в системі освіти, а також новітніх педагогічних технологій, які на них базуються. Інфор- маційно-освітнє середовище – це «інтегроване середовище інформаційно-освітніх ресурсів (електронні бібліотеки, навчальні системи і програми) програмно-технічних і телекомунікаційних засобів, правил їхньої підтримки, адміністрування і використання, що забезпечують єдині технологічні засоби інфор- мації, інформаційну підтримку і організацію навчального процесу, наукових досліджень, професійне консультування» [26, с. 17]. Інформаційно-освітнє середовище – це «системно-організована сукупність засобів апаратно-програм- ного, організаційно-методичного забезпечення, орієнтованого на задоволення потреб користувачів в ін- формаційних послугах і ресурсах освітнього характеру». До складових інформаційно-освітнього серед- овища вищого навчального закладу відносяться: «навчально-виховна робота, забезпечення комунікацій, управління контингентом слухачів, управління кадрами навчального закладу, ресурсами, навчальним процесом» [27]. Аналіз наукової літератури свідчить про різноманіття точок зору до визначення змісту термінів «освітній простір», «інформаційний простір», «інформаційно-освітній простір», «інформатизація осві- ти», «освітнє середовище», «єдине інформаційно-освітнє середовище» тощо. Під термінами «освітній простір» учені розуміють розвиток системи освіти як соціальної сфери через реалізацію освітніх послуг; «інформаційний простір» – сукупність об’єктів інформаційної інфраструк- тури та суб’єктів, які у процесі своєї діяльності створюють, накопичують, зберігають та передають ін- формацію; «інформаційно-освітній простір» – сукупність інформаційних об’єктів, засобів і технологій збору, накопичення, передачі, обробки, розповсюдження інформації; «інформатизація освіти» – процес використання в системі освіти інформаційно-комунікаційних технологій; «інформаційно-освітнє середо вище» – інтеграція інформаційно-освітніх ресурсів, програмно-технічних і телекомунікаційних засобів. До складових цих понять науковцями, як правило, віднесено систему освіти, навчально-виховний процес, об’єкти інформаційної взаємодії, інформаційно-комунікаційні технології, технічні та програмні засоби збору інформації, інформаційні ресурси тощо. На відміну від перелічених дефініцій, автори статті пропонують визначити «інформаційний простір» як сукупність суб’єктів обміну інформацією (розробники, передавачі, споживачі та інші), які об’єднані на основі одного або декількох критеріїв: види інформації (тексти, графічне відображення, музичний твір тощо); тематика інформації; основна мета використання інформації; спосіб створення, передачі, використання інформації; знаходження в сфері дій адміністративних, нормативних, законодавчих актів. Відповідно, інформаційно-освітньо-виховний простір – це інтеграція інформаційного простору з суб’єктами освітньо-виховної діяльності (споживачів, постачальників і регуляторів освітньо-виховних послуг). Інформаційно-освітній простір може включати інші інформаційно-освітні простори, які обме- жені один від одного на основі одного або декількох критеріїв, таких як: тематика освітніх послуг; спосіб створення, передачі, використання інформації; знаходження в сфері дій адміністративних, нормативних, законодавчих актів тощо. Визначено елементи єдиного інформаційно-освітньо-виховного простору міста. Серед них: управлін- ня навчальними процесами; владні, суспільні, економічні, соціальні інституції; партнерські взаємовідно- сини інституцій; суб’єкти, які створюють, накопичують, зберігають та передають інформацію; об’єкти інформаційної інфраструктури; програмні та технічні засоби; інформаційно-комунікаційні технології та засоби зв’язку. Авторами статті запропоновано модель єдиного інформаційно-освітньо-виховного простору, яка представляє собою систему інтеграції виховання, освіти та інформаційного простору, що здійснюється на основі інноваційних партнерських взаємовідносин різних соціально-економічних інституцій міста в сферах економіки, освіти та культури з використанням сучасних інформаційно-комунікаційних техно- логій (рис. 2). Розглянемо складові інформаційно-освітньо-виховного простору як інтеграційної системи взаємо зв’язків та взаємовідносин різних соціальних інституцій міста в сфері освіти (рис. 3). Цілями формуван- ня єдиного інформаційно-освітньо-виховного простору міста є забезпечення високого рівня конкуренто- спроможності освітньо-виховних послуг на основі підвищення якості функціонування об’єктів освітньої, виховної та інформаційної інфраструктури, взаємодії різних інноваційних освітньо-культурних систем; постійного вдосконалення інформаційно-освітньо-виховного простору міста.
- 123. ОСВІТА, СОЦІАЛЬНА РОБОТА,СФЕРА ОБСЛУГОВУВАННЯ 123 Виховання Інформаційний простір Освіта Рис. 2. Модель єдиного інформаційно-освітньо-виховного простору Серед основних вимог до формування єдиного інформаційно-освітньо-виховного простору міста на основі партнерських взаємовідносин соціально-економічних інституцій треба визначити такі: – поглиблення інтеграції науки, освіти, виховання, культури в контексті економіки знань та науково- технічної діяльності; – активізація фундаментальних наукових досліджень, якість яких підтверд-жується публікаціями у вітчизняних та міжнародних фахових виданнях; – функціонування розгалуженої інформаційної інфраструктури та матеріально-технічної бази, які спроможні забезпечити впровадження освітньо-виховної та науково-технічної діяльності на міжнарод- ному рівні; – підготовка та підвищення кваліфікації науково-педагогічних кадрів згідно зі стандартами європей- ського інформаційно-освітнього простору; підвищення якості та кількості публікацій професорсько-ви- кладацького складу за показниками визнаних міжнародних наукометричних баз; – створення передумов для активного розвитку інформатизації, під якою розуміється сукупність взаємопов’язаних організаційних, правових, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, які спрямовано на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян; – впровадження ґендерних підходів до навчально-виховного процесу та забезпечення ґендерної рів- ності в різних сферах життєдіяльності міста; – активізація рекламно-іміджевої роботи соціально-економічних інституцій на основі залучення засо- бів масової інформації. Суб’єкти, які створюють, накопичують, зберігають та передають інформацію Об’єкти інформаційної інфраструктури зі створення, зберігання та передачі інформації Інформаційні технології (програмні засоби і технології збору, накопичення, передачі, обробки, розповсюдження інформації) Сучасні інформаційно-комунікаційні технології та засоби зв’язку Владні, суспільні, економічні, соціальні інституції міста Управління навчально- виховними процесами Партнерські взаємовідносини інституцій міста Управління інформаційними потоками Рис. 3. Елементи інформаційно-освітньо-виховного простору міста Розглянемо формування єдиного інформаційно-освітньо-виховного простору на основі партнерських взаємовідносин соціальних та економічних інституцій на прикладі міста Слов’янська, який є універси- тетським центром зі значним інтелектуальним та освітньо-виховним потенціалом. Загальна кількість студентів Донбаського державного педагогічного університету денної та заочної форм навчання складає понад 8 тис. осіб. Підготовка та перепідготовка здійснюється за 60 освітніми напрямами та спеціаль- ностями на 59 кафедрах 8 факультетів (фізико-математичний, філологічний, підготовки вчителів почат- кових класів, дошкільної освіти та практичної психології, дефектологічний, технологічний, фізичного виховання, психології, економіки та управління). ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет» плідно співпрацює зі Слов’янською міською радою, різними соціальними та економічними інституціями з метою формування сучасного інформаційно-
- 124. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 124 освітньо-виховного простору, набуття досвіду та оволодіння новими знаннями для активізації можливос- тей стратегічного соціально-економічного розвитку та підвищення якості життя населення в місті. Фахівці університету брали активну участь у розробці Стратегічного плану економічного та соці- ального розвитку Слов’янська на різні періоди; Програми створення загальнодержавного курортно- рекреаційного та туристичного центру на базі міст Слов’янська, Святогірська, Красного Лиману та Слов’янського району у рамках проекту «Інноваційна модель розвитку територій на основі ефективного використання курортних ресурсів» за замовленням Слов’янської міської ради; шляхів розвитку партнер- ських взаємовідносин різних соціально-економічних інституцій міста тощо. Наприклад, завдяки багаторічним творчим зв’язкам ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний уні- верситет» з УДППЗ «Укрпошта» традиційними стали щорічні спільні науково-практичні семінари та круглі столи щодо вирішення проблем менеджменту, економіки, логістичної, маркетингової, реклам- ної діяльності, психологічної підтримки працівників підприємств поштового зв’язку при спілкуванні зі споживачами. На базі факультету психології, економіки та управління із залученням фахівців УДППЗ «Укрпошта» постійно проводяться науково-практичні семінари та навчальні тренінги з фахівцями фі- нансово-економічного напряму різних підрозділів «Укрпошти». Результатами плідних партнерських взаємовідносин стали видання збірника наукових праць «Шляхи підвищення якості надання поштових та адміністративних послуг у місті Слов’янську на основі роз- витку партнерських взаємовідносин Слов’янської міської ради, виконавчого комітету та Донбаського державного педагогічного університету з Донецькою дирекцією Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта» та розробка відповідної програми заходів [28, с. 111]. Серед заходів з підвищення якості надавання поштових та адміністра-тивних послуг на основі парт- нерства можна назвати такі: розробка пропозицій до муніципальної програми працевлаштування молоді міста Слов’янська на підприємствах поштового зв’язку «Моє перше робоче місце»; розробка концеп- ції взаємодії УДППЗ «Укрпошта» з підприємствами міста Слов’янська різної форми власності з метою надання послуг безпосередньо на підприємствах; обґрунтування доцільності створення робочого місця пошто-вого працівника у центральному корпусі Донбаського державного педаго-гічного університету; розробка програми щодо створення музею історії пошти у місті Слов’янську [29, с. 327]. Пропозиції роз- глянуто фахівцями міста з точки зору доцільності включення до Стратегічного плану економічного та соціального розвитку Слов’янська на період до 2016 року. Значущим чинником поліпшення соціально-економічного становища у місті Слов’янську є розви- ток сфери малого та середнього підприємництва. В сучасних умовах господарювання існують суттєві резерви підвищення ефективності підприємницької діяльності, в першу чергу, за рахунок інноваційної складової та бізнес-освіти [28, с. 103]. Досвід факультету психології, економіки та управління ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет» щодо розвитку партнерських взаємовідносин з орга- нами місцевої влади й місцевого самоврядування та різними об’єктами ринкового середовища свідчить, що ефективний розвиток системи освіти можливий лише на основі активізації партнерства вищих на- вчальних закладів з бізнес-структурами. У Законі України від 01.07.2014 р. № 1556-VII «Про вищу освіту» зазначено, що формування та реалі- зація державної політики в сфері вищої освіти має здійснюватися шляхом «гармонійної взаємодії націо- нальних систем освіти, науки, бізнесу та держави з метою забезпечення стійкого соціально-економічно- го розвитку країни на основі наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності вищих навчальних закладів та їх інтеграції з виробництвом» [18]. Тому авторами даної статті запропоновано різні форми партнерства факультету психології, економіки та управління Донбаського державного педагогічного університету з підприємцями міста Слов’янська: інституціональні форми партнерства – створення різних форм взаємодії та нових об’єктів інфра- структури підтримки підприємництва: технопарки, центри трансферту технологій, спільні освітні струк- тури, Центр бухгалтерського обслуговування підприємців, Інноваційний центр бізнес-освіти, Бізнес-ін- кубатор для фахівців та студентів університету, віртуальні навчальні підприємства залежно від сфери діяльності [28]; наукові та науково-технічні форми партнерства – спільні публікації за результатами наукових роз- робок, трансфер знань і технологій шляхом обміну викладачів, фахівців, аспірантів та студентів; освітньо-виховні форми партнерства – стипендіальні програми, освітні ваучери, стажування студен- тів з подальшим працевлаштуванням; фінансові форми партнерства – гранти, інвестиційні контракти, кредитні програми на одержання освіти на пільгових засадах; рекламно-інформаційні форми партнерства – спільні публікації в засобах масової інформації; участь у теле- та радіопрограмах. Для подальшого формування та розвитку єдиного інформаційно-освітньо-виховного простору міста авторами запропоновано доповнити «Перелік платних послуг, які можуть надаватися навчальними за-
- 125. ОСВІТА, СОЦІАЛЬНА РОБОТА,СФЕРА ОБСЛУГОВУВАННЯ 125 кладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності», затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 р. № 796, плат- ними послугами, які може надавати факультет психології, економіки та управління ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет»: у сфері освітньої діяльності – організація та проведення дистанційного навчання для малозахищених верств населення міста (пенсіонери, молодь, переселенці); надання психологічних та юридичних послуг для батьків з дітьми; проведення освітніх тренінгів, семінарів, круглих столів для верств населення, що опинилися в складних життєвих обставинах; проведення комп’ютерних курсів для дітей, підлітків, пен- сіонерів, домогосподарок тощо; організація та проведення курсів іноземних мов тощо; у сфері наукової та науково-технічної діяльності – створення веб-сайту «Інформаційно-освітньо-ви- ховний простір міста Слов’янська»; розробка пропозицій щодо активізації інформаційно-освітньо-ви- ховного простору міста; формування баз даних закладів освіти, культури, виховання тощо; у сфері охорони здоров’я, відпочинку, дозвілля, оздоровлення, туризму, фізичної культури та спорту – організація та проведення екскурсій та виїзних поїздок вихідного дня для малозахищених верств на- селення міста. Отже, наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в уточненні понять інформа- ційного та інформаційно-освітнього просторів. На відміну від визначень попередників, «інформаційний простір» розуміється як сукупність суб’єктів обміну інформацією: розробники, передавачі, споживачі та інші. Під терміном «інформаційно-освітній простір» розглядається частина інформаційного простору, що об’єднує суб’єктів освітньої діяльності: споживачів, постачальників і регуляторів освітньо-виховних послуг. Запропоновано поняття єдиного інформаційно-освітньо-виховного простору міста на основі розвитку партнерських взаємовідносин університету та інших навчальних закладів міста, соціальних інституцій і бізнес-середовища. На відміну від існуючих наукових підходів, авторами даної статті пропонується формування єдиного інформаційно-освітньо-виховного простору міста для його соціального розвитку на основі економічного зростання за рахунок активізації партнерських взаємовідносин різних соціально-економічних інституцій. Під партнерством розуміється інтеграція взаємодії суб’єктів освітньої діяльності, бізнес-середовища, органів місцевої влади й місцевого самоврядування, об’єктів соціальної інфраструктури, які інтегрують різні види ресурсів в умовах їх обмеженості та кризових явищ для досягнення спільної мети. Запропоновано модель єдиного інформаційно-освітньо-виховного простору, відмінна особливість якої полягає у тому, що вона включає виховання як один з важливих елементів, на якому базується роз- виток освіти та формується інформаційний простір. Модель складається з взаємопов’язаних та взаємо- проникаючих елементів: виховання, освіти та інформаційного простору. Визначено основні вимоги до формування єдиного інформаційно-освітньо-простору міста. Для подальшого формування та розвитку єдиного інформаційно-освітньо-виховного простору міста запропоновано доповнити «Перелік платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, ін- шими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власнос- ті», затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 р. № 796, платними послугами у сферах освітньої діяльності, наукової та науково-технічної діяльності, охорони здоров’я, відпочинку, дозвілля, оздоровлення, туризму, фізичної культури та спорту. Висновки. Формування інформаційно-освітньо-виховного простору як ресурсу соціального розвитку на основі економічного зростання держави в цілому та окремих регіонів (у першу чергу, університет- ських міст) дозволяє поступово здійснювати трансформацію соціально-економічного становища міста завдяки: – забезпеченню високого рівня конкурентоспроможності освітньо-виховних послуг на базі сучасної інформаційної інфраструктури; – підвищенню рівня виховного, освітнього, науково-дослідного потенціалу вищих навчальних закладів; – інтеграції науки з освітою, бізнесом та виробництвом; – підвищенню рівня відповідності освітніх послуг потребам сучасних ринків праці на основі підготов- ки фахівців нової формації; – забезпеченню умов для економічного зростання на інноваційній та високотехнологічній базі; – підвищенню рівня конкурентоспроможності людського капіталу в місті; – розширенню можливостей саморозвитку та самореалізації особистості в професійній діяльності, її постійного розвитку протягом життя за рахунок безперервного навчання. Виявлено, що в Слов’янську як університетському місті здійснюється значна робота з формування та розвитку єдиного інформаційно-освітньо-виховного простору на основі активізації партнерських взає- мовідносин різних інституцій. Як свідчить досвід факультету психології, економіки та управління ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет», для ефективного розвитку системи освіти в місті
- 126. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 126 доцільно активізувати партнерство вищого навчального закладу з органами місцевої влади й місцевого самоврядування, різними бізнес-структурами та об’єктами соціальної інфраструктури. Запропоновано різні форми партнерства факультету психології, економіки та управління Донбасько- го державного педагогічного університету з суб’єктами бізнес-середовища: інституціональні, наукові та науково-технічні, освітньо-виховні, фінансові, рекламно-інформаційні. Впровадження розроблених пропозицій дозволить активізувати розвиток партнерських взаємовідно- син Донбаського державного педагогічного університету, органів місцевої влади й місцевого самовря- дування, бізнес-середовища, різних соціальних інституцій на основі інтеграції ресурсів та використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Література: 1. Стратегія сталого розвитку «Україна–2020»: Указ Президента України від 12.01.2015 р. № 5/2015 [Електро- нний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada. gov.ua/laws/show/5/2015. – Назва з екрану. 2. Модернізація освітньо-наукової сфери як важливий чинник гуманізації суспільства в контексті європейської інтеграції / Пріоритети гуманітарної політики для національної консолідації підрозділ 3.3.4 розділу 3.3 // Систем- на криза в Україні: передумови, ризики, шляхи подолання: аналіт. доповідь / За заг. ред. Я.А. Жаліла. – К.: Нац. ін-т стратегічних досліджень, 2014. – С. 81–84. 3. Индекс глобальной конкурентоспособности [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://gtmarket.ru/ ratings/global-competitiveness-index/info. – Название с экрана. 4. Исследование INSEAD: Глобальный индекс инноваций 2014 года. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://gtmarket.ru/news/2014/ 07/18/6841. – Название с экрана. 5. Рейтинг стран мира по уровню образования [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://gtmarket.ru/ ratings/education-index/education-index-info. – Название с экрана. 6. Индекс сетевой готовности [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://gtmarket.ru/ratings/networked- readiness-index/networked-readiness-index-info. – Название с экрана. 7. Хмельницька О.І. Сутність та характеристика елементів освітньо-виховного простору сучасного універси- тету / О.І. Хмельницька // Духовність особистості: методологія, теорія і практика. – 2012. – № 2. – С. 189–195. 8. Біловус Л. Український інформаційний простір: сьогодення та перспективи / Л. Біловус [Електронний ре- сурс]. – Режим доступу: http://ijimv.knukim.edu. ua/zbirnyk/1_1/bilovus_l_i_ukrayinskyy_informatsiynyy_prostir.pdf. – Назва з екрану. 9. Кивлюк О.П. Глобалізація та інформатизація освіти в предметному полі філософії освіти / О.П. Кивлюк // Гуманітарний вісник ЗДІА. – 2014. – № 57. – С. 192–200. 10. Современное образовательное пространство: пути модернизации: материалы VII междунар. науч.-практ. конф., Чебоксары, 31 марта 2014 г. / Науч. ред. М.В. Волкова. – Чебоксары: НИИ педагогики и психологии, 2014. – 84 с. 11. Козяр М.М. Модернізація навчально-виховного процесу на основі використання єдиного інформаційного освітнього середовища / М.М. Козяр // Теорія і практика управління соціальними системами. – 2011. – № 1. – С. 3–8. 12. Стрілець С.І. Новітні інформаційні технології (перспективи радикальних змін в освітньому просторі) / С.І. Стрілець // Вісник Чернігівського національного педагогічного університету. – 2011. – Вип. № 1. – С. 218–222. 13. Кісіль М.В. Стратегія державної політики інформатизації вищої освіти / М.В. Кісіль [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ic.ac.kharkov.ua/ RIO/v38/v38-2-08.pdf. – Назва з екрану. 14. Титова Н.В. Особливості побудови та впровадження єдиного інформаційного простору університету / Н.В. Титова, І.М. Матвєєв // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. – 2011. – № 4 (16). – С. 146–149. 15. Полякова М. ИТ-пространство для университетов / М. Полякова // Директор информационной службы. – 2013. – № 1 [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.osp.ru/cio/2013/01/13033693/. – Название с экрана. 16. Информационное пространство современной науки: материалыVмеждунар. науч.-практ. конф., Чебоксары, 10 февраля 2014 г. / Науч. ред. М.В. Волкова. – Чебоксары: НИИ педагогики и психологии, 2014. – 92 с. 17. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року: Указ Президента України від 25.06.2013 р. № 344/2013 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/344/2013. – Назва з екрану. 18. Про вищу освіту: Закон України від 01.07.2014 р. № 1556-VII (із змінами, у редакції від 11.06.2015 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/1556-18. – Назва з екрану. 19. Цимбалару А. Компонентно-структурний аналіз поняття «освітній простір» / А. Цимбалару [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com /20_PRNiT_2007/Pedagogica/23997.doc.htm. – Назва з екрану. 20. Касярум Н. Освітній простір: становлення поняття / Н. Касярум // Витоки педагогічної майстерності. – 2013. – Вип. 12. – С. 107–113. 21. Чабан Н.В. Простір загальноосвітнього навчального закладу як чинник формування та розвитку особис- тості учня / Н.В. Чабан [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://virtkafedra.ucoz.ua/el_gurnal/pages/vyp7/ konf1/Chaban.pdf. – Назва з екрану. 22. Марутян Р. Інформаційні ресурси влади як глобальний чинник управління сучасним суспільством / Р. Ма- рутян // Віче. – 2007. – № 19. – С. 24–26. 23. Бак М. Поняття інформаційного простору освіти в структурі сучасного педагогічного дискурсу / М. Бак [Електронний ресурс]. – Режим доступу: irbis-nbuv.gov.ua/.../cgiirbis_64.exe?. – Назва з екрану.
- 127. ОСВІТА, СОЦІАЛЬНА РОБОТА,СФЕРА ОБСЛУГОВУВАННЯ 127 24. Пилипова В.М. Інформаційно-освітній простір: новий вимір освітнього простору: переваги та недоліки / В.М. Пилипова [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journal.osvita-dnepr.com/publikatsiji/15-edinij- informatsijnij-prostir-strate-giji-innovatsijnogo-rozvitku-osvitnoji-galuzi. – Назва з екрану. 25. Шахіна І.Ю. Поняття інформаційного освітнього простору як педагогічна проблема / І.Ю. Шахіна [Елек- тронний ресурс]. – Режим доступу: http://vestnik.kpi. kharkov.ua/files.pdf. – Назва з екрану. 26. Биков В.Ю. Автоматизовані інформаційні системи єдиного інформаційного простору освіти і науки / В.Ю. Биков. – Умань: СПД Жовтий, 2008. – Ч. 2. – 56 с. 27. Чумак А.С. Інформаційно-освітнє середовище вищого навчального закладу / А.С. Чумак [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://informatika.udpu.org.ua/ ?page_id=1331. – Назва з екрану. 28. Коніщева Н.Й. Пропозиції щодо формування інфраструктури підтримки підприємництва міста Слов’янська / Н.Й. Коніщева, В.М. Воропаєв // Світовий досвід теорії та практики публічного управління: зб. наук. пр. – Сер. Громадянське суспільство. – Вип. 9 / За заг. ред. О.М. Руденко, С.В. Штурхецького. – Острог: Ін-т глобальних стратегій управління, Видавництво Нац. ун-ту «Острозька академія», 2015. – С. 100–112. 29. Коніщева Н.Й. Шляхи підвищення якості надавання поштових та адміністративних послуг на основі роз- витку партнерських взаємовідносин у регіоні: параграф 7.3 / Н.Й. Коніщева, В.М. Воропаєв // Підвищення рівня якості життя в регіонах на основі вдосконалення взаємодії органів влади та місцевого самоврядування з націо- нальним оператором поштового зв’язку: розділ 7 // Проблеми та тенденції формування соціально-інноваційної політики сталого розвитку держави, регіонів, підприємств: колективна монографія / Під заг. ред. К.Ф. Ковальчука. – Павлоград: АРТ СИНТЕЗ-Т, 2014. – С. 324–332.
- 128. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 128 UDK 14+378 Dzidziguri Tsiala, doctor of Pedagogy (Candidate of pedagogical sciences), Associate Professor, Sokhumi State of University, Georgia Synergetic and Higher Education The work touches synergetics, as the basis for a new approach to the functioning of a modern higher education system. This approach is primarily linked to the development of the synergistic principles in Applied Mathematics. Here some examples of the use of the synergistic principles are displayed. Thus, the education sector managers are facing more complex tasks now than they did before. The higher educational system management requires a new way of thinking. Keywords: Synergetic, paradigm, linear, nonlinear, chaos, synergistic systems, dynamical systems, chaos theory, the theory of self-organization, mathematical modeling, social relations, higher education. ძიძიგური ციალა, პედაგოგიკის დოქტორი (პედაგოგიკის მეცნიერებათა კანდიდატი) ასოცირებული პროფესორი საქართველო სინერგეტიკა და უმაღლესი განათლება ანოტაცია ნაშრომი ეძღვნება, სინერგეტიკას, როგორც თანამედროვე უმაღლესი განათლების სისტემის ფუქციონირების ახალი მიდგომის საფუძველს. ასეთი მიდგომა უპირველეს ყოვლისა დაკავშირებულია სინერგეტიკული პრინციპების განვითარებასთან. განათლების სტრატეგიის ახლით შეცვლის ახალი მეთოდოლოგია – ეს არის მეცნიერების დისციპლინათშორისი მიმართულება – სინერგეტიკა, ანუ თვითორგანიზების თეორია. მოყვანილია სინერგეტიკული პრინციპების მოქმედების ზოგიერთი მაგალითი. საკვანძო სიტყვები სინერგეტიკა, პარადიგმა, წრფივი, არაწრფივი, ქაოსი, სინერგეტიკული სისტემები, დინამიური სისტემები, ქაოსის თეორია, თვითორგანიზების თეორია, მათემატიკური მოდელირება, სოციალური ურთიერთობები, უმაღლესი განათლება დღეისათვის თანამედროვე მეცნიერების ხედვის სამი პარადიგმა არსებობს. პირველი პარადიგმა შეიქმნა ევროპაში ისეთი მეცნიერების ზეგავლენით, როგორებიც იყვნენ დეკარტი და ნიუტონი. ნიუტონის ფიზიკამ განსაზღვრა მეცნიერების აგების მეთოდოლოგია და პრინციპები სამყაროში მიმდინარე პროცესებისა და მოვლენების წრფივობის შემთხვევაში. აღსანიშნავია, რომ ნიუტონის ფიზიკა ხასიათდება ისეთი ცნებებით, როგორიცაა, გარემოება, ბრძანება, ინსტრუქცია გარედან, ურთიერთობების იერარქია, სუბორდინაცია. ამიტომ პირველი ბიძგის იდეა შეთანხმებულია ღვთაებრივი ძალის მონაწილეობის იდეასთან. შესაბამისად მეცნიერება უშუალო კავშირშია რელიგიასთან. მე-19 საუკუნის შუა წლებში მეცნიერებამ მიიღო დისციპლინარული ხასიათი, ხოლო საუკუნის ბოლოს მოხდა ატომის დაშლის აღმოჩენა კიურების მიერ. ამ აღმოჩენით დაინტერესდა აინშტაინი, შედეგად მივიღეთ მეცნიერების მეორეპარადიგმა.აინშტაინის ფარდობითობის თეორიამ წერტილი დაუსვა მეცნიერებაში აბსოლუტიზმს. თუ ნიუტონის მეცნიერებაში გარე სამყაროს ობიექტურობა განსაზღვრას მკვლევარის უმნიშვნელო როლს, მაშინ აინშტაინის მეცნიერებაში მეცნიერული ჭეშმარიტებები დამოკიდებულია შემეცნების პირობებზე, და, შესაბამისად, თვით მეცნიერზე. შემდეგი, მესამე პარადიგმა დაკავშირებულია ნობელის ლაურიატ ილია პრიგოჟინის სახელთან. პრიგოჟინითვლის,რომწრფივობახშირადარისაბსტრაქცია,აუცილებელიაარაწრფივიპროცესების შესწავლა. პრიგოჟინის «არაწრფივობის თეორია« შეიცავს მატერიის დისიპაციური მდგომარეობის იდეას. პრიგოჟინის მიხედვით ევოლუციის მიზეზი დაკავშირებულია დისიპაციასთან, თვითორგანიზებასთან, წესრიგისა და ქაოსის ურთიერთზემოქმედებასთან. პრიგოჟინი ქმნის აზროვნების ახალ თეორიას, მთლიანობის ახალ ლოგიკას, რომელიც საჭიროა სისტემების შემეცნებისათვის. პრიგოჟინი განიხილავს თვითორგანიზებად ანუ სინერგეტიკულ სისტემებს თავიანთი დროთი და ევოლუციის უნარიანი სივრცით.
- 129. ОСВІТА, СОЦІАЛЬНА РОБОТА,СФЕРА ОБСЛУГОВУВАННЯ 129 სინერგეტიკული სისტემები არიან ღია, ევოლუციის უნარის მქონე, იმყოფებიან უწონასწორობის მდგომარეობაში, არაწრფივები, გარედან რეგულაციის ნაცვლად თვითრეგულირებადი. სინერგეტიკურ სისტემებში წესრიგი მყარდება დისიპაციურ მდგომარეობაში სისტემის სტრუქტურირების ხარჯზე. სინერგეტიკა, ანუ თვითორგანიზების თეორია, დღეისათვის საგანთაშორის კავშირების კვლევის ერთ-ერთი ყველაზე პოპულარული და პერსპექტიული მიდგომაა. ტერმინი სინერგეტიკა ბერძნულიდან თარგმანში ნიშნავს «ერთობლივ ქმედებას«. 1973 წელს თვითორგანიზების პრობლემებისადმი მიძღვნილ პირველ სამეცნიერო კონფერენციაზე მოხსენებით გამოვიდა გერმან ხაკენი, საიდანაც ფაქტობრივად ითვლის თავის არსებობას სინერგეტიკა. შემდგომ, 1975 წელს ჟურნალ »Review of Modern Phisics» -ში დაიბეჭდა სტატია «კოოპერაციული მოვლენები ძლიერ არათანაწონად და არაფიზიკურ სისტემებში». სინერგეტიკამ გაიარა დიდი გზა. თითქმის ორმოცი წლის წინ მას უყურებდნენ როგორც თეორეტიკოსი ფიზიკოსების გასართობს, რომლებმაც ბევრ არაწრფივ მოვლენაში ნახეს მსგავსება. ოცი წლის წინათ მისი კონცეფციების, მეთოდების, წარმოდგენების წყალობით აღმოჩენილი იყო ბევრი შესანიშნავი მოვლენა ფიზიკაში, ქიმიაში, ბიოლოგიაში, ჰიდროდონამიკაში [5]. ჩვენიმიზანიავაჩვენოთარაწრფივიდინამიკა,ანუსინერგეტიკათუროგორაღწევსგანსხვავებულ მეცნიერებებში. რეალობასწრაფადდაშეუქცევადადიცვლება.დიდიცვლილებებისეპოქაში(მსოფლიოდინამიკა, ტექნოლოგიები, სამყაროს აღქმა) უნდა დავეყრდნოთ გამოყენებით მათემატიკას, კომპიუტერულ მოდელებს, პროგნოზისა და მონიტორინგის ალგორითმებს, მეცნიერულ მსოფლმხედველობას. სინერგეტიკის განვითარებამ გვიჩვენა, რომ მისი თავისებურება და ორიგინალობა დამოკიდებულია იმაზე, რომ ის სამეცნიერო სივრცეში სამი სფეროს თანაკვეთაზე მდებარეობს – საგნობრივი ცოდნის, ფილოსოფიური რეფლექციისა და მათემატიკური მოდელირების. სწორედ ეს სამთაკავშირი გვაძლევს საშუალებას ერთ შემთხვევაში ეფექტურად ავაშენოთ მეცნიერული სტრატეგია, მეორეში – მოვახდინოთ მსხვილი კვლევითი პროექტების ორგანიზება. თანამედროვე რეალობა, რომლის წინაშეც აღმოჩნდნენ მკვლევარები, შეიძლება შევადაროთ მოსალოდნელ ცუნამის. უდიდესი დამანგრეველი ძალა და ძალიან მცირე ალბათობა უბედურების თავიდან აცილებისა თუ ვმოქმედებთ ცალ-ცალკე, ასევე დროის მცირე შუალედი, რომლის დროსაც შეიძლება რაიმე ღონე იხმარო. მაგრამ, გაფრთხილებულია, ე.ი. შეიარაღებულია. ადამიანთა ერთობლივი ძალისხმევა აზროვნების, ფასეულობებისა და ჩვენი ცივილიზაციის მომავალის გადარჩენის საშუალებას იძლევა. ნიუტონის დროს ეგონათ, რომ სამყარო ერთი მთლიანია და ურთიერთშეკავშირებული, რომ მისი აღწერა შეიძლება რამდენიმე უნივერსალური ფორმულით. შეუქცევადად წარსულს ჩაბარდა ის ოქროს ხანა, როდესაც მეცნიერი იყო უნივერსალი და შეეძლო შეესწავლა როგორც ელექტრობა, ასევე შესვენებაზე დაემუშავებინა მათემატიკური მეთოდები ან ეწარმოებინა ქიმიური ექსპერიმენტი. ისტორიას ჩაბადა ის დრო, როდესაც ერთი პიროვნება აკეთებდა ტრიუმფალურ გარღვევებს ფიზიკაში, ქიმიაში, ბიოლოგიაში, მათემატიკაში (ნიუტონი, ლაიბნიცი, აინშტაინი, დარვინი, ბორი,...). ეს მარტოხელები მეცნიერებაში ამჟამად შეცვალა სამეცნიერო ჯგუფებმა, რომლებიც მუშაობენ ერთსა და იმავე პრობლემაზე. ამ ჯგუფებში ასევე შეიმჩნევა სპეციალიზაცია – ერთი ექსპერიმენტატორია, მეორე თეორეტიკოსი, მესამე მათემატიკური მოდელირებისა და რიცხვითი მეთოდების სპეციალისტი და ა.შ. იმდენადდიდიასამეცნიეროინფორმაცია,რომამნაკადისდამუშავებადასისტემაშიმოყვანაისე, რომ შემდგომში შეიძლებოდეს მისი პროდუქტიულად გამოყენება, პრაქტიკულად შეუძლებელია. შეიქმნა პარადოქსი: ინფორმაციის სიჭარბემ განაპირობა ინფორმაციული შიმშილი. სინერგეტიკა,რომელიცეძებსერთობასყველაზეგანსხვავებულსისტემებში,შეიძლებაგანვიხილით როგორც მეცნიერება, რომელიც მიისწრაფის დაუბრუნოს მსოფლმხედველობას ერთობა. ძნელია გაეცნო სინერგეტიკას მათემატიკის გარეშე, რადგანაც მათემატიკა არა მხოლოდ ენაა, არამედ ენას პლუს განსჯა, ენას პლუს ლოგიკა. სინერგეტიკა, გამდიდრებულია განსხვავებული ბუნებრივი და ხელოვნური ობიექტების მათემატიკური მოდელებით, რომლებიც შექმნილია მკვლევარების მიერ და შესწავლილია მათემატიკოსებისა და ბუნებისმეტყველების თაობების მიერ. ის განიხილავს თვითორგანიზების პროცესებს სისტემებში, რომლებიც შედგებიან დიდი რაოდენობის ელემენტებისაგან და მათი ევოლუციისაგან დროში. როგორც აღვნიშნეთ, სინერგეტიკა სათავეს იღებს საბუნებისმეტყველო მეცნიერებებიდან. ხოლო მათემატიკური აპარატი, რომელიც წარმატებით გამოიყენება, უზრუნველყოფს განსხვავებული ბუნების მოვლენების აღწერის უნივერსალობას. მაგალითად, ტვირთის რხევას ზამბარაზე, ქიმიურ რეაქციებში მოლეკულათა კონცენტრაციას, ან პოპულაციის რაოდენობას ერთ ბიოლოგიურ სახეობაში სხვა სახეობასთან კონკურენციის პირობებში აღწერს ოსცილატორის ერთი და იგივე განტოლება:
- 130. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 130 (1) სადაც t – დროა, w0 -კოეფიციენტია, რომელსიც საკუთარი რხევის სიხშირეს ახასიათებს. პირველ შემთხვევაში x – წონასწორობის მდგომარეობიდან ტვირთის გადახრის მაჩვენებელია, მეორეში – წონასწორული მნიშვნელობიდან მოლეკულათა კონცენტრაციის გადახრაა, ხოლო მესამეში – პოპულაციაში ინდივიდთა რაოდენობასა და მის წონასწორულ (სტაციონარულ) მნიშვნელობას შორის სხვაობაა. თუ გვეცოდინება ასეთი განტოლების თვისებები, მაშინ მივიღებთ რა ასეთი სახის განტოლებას ამოცანა შეიძლება ჩაითვალოს ამოხსნილად [1]. მოვიყვანთ კიდევ ერთ მაგალითს. ცნობილია, რომ ეკოლოგიური სისტემის სტაბილურობის დადგომა ხდება ბუნებრივი რესურსების შეზღუდვით. სწორედ ამიტომ 1838 წ. ფერხიულსტმა შემოგვთავაზა ლოგისტიკური მოდელი (2) სადაც M – სიდიდე არის მოდელის პარამეტრი, რომელსაც გარემოს მოცულობას უწოდებენ. (2) მოდელი საკმაოდ კარგად აღწერს არა მარტო მარტივი ბიოლოგიური სისტემების დინამიკას, არამედ რთული სოციალური სისტემების ქცევასაც, მაგ., ინგლისში ხალხის პროტესტი, რომელიც 1830 წელს მხოლოდ 1 თვე გაგრძელდა (ნახ.1), კარგად აღიწერება ლოგისტიკური განტოლებით. ამიტომაც მათემატიკური მოდელირება სინერგეტიკის უნივერსალური ინსტრუმენტია [1]. ნახ.1. ინგლისში პროტესტის დინამიკა 1830 წელს. სინერგეტიკამ, უჩვენა, რომ სწორედ მათემატიკური მოდელები აღწერენ განსხვავებული ბუნების თვითორგანიზების პროცესებს. ერთმანეთისაგან დამოუკიდებლად ბევრი კლასიკოსი გამოთქვამდა ერთსა და იმავე ბრძნულ აზრს: «ცოდნა იქცევა მეცნიერებად, როდესაც ის თავის კანონებს გამოსახავს მათემატიკური დამოკიდებულებებით». მე-20 საუკუნის მეორე ნახევარში ადამიანთა ცხოვრების გლობალურმა ტრანსფორმაციამ მიგვიყვანა ურთიერთობათა დისჰარმონიამდე «ადამიანი და ბუნება«, «ადამიანი და საზოგადოება«, ეკონომიკური კრიზისი, პოლიტიკური, ეკოლოგიური, სულიერი და ა.შ. – ეს მხოლოდ დასაწყისია ფართომასშტაბიანი კრიზისის. ზოგადპლანეტარული მასშტაბით სტრატეგიის ფორმირება არის გადარჩენის მთავარი პირობა. ამ სიტუაციაში უმაღლესი სკოლის მოღვაწეობის სფერო საგრძნობლად ფართოვდება: მან არა მარტო უნდა მოამზადოს სპეციალისტები მოღვაწეობის ტრადიციული სფეროებისათვის, არამედ მოუწევს ცივილიზაციის კონტურების ფორმირება, რომელიც შეიმუშავებს და რეალიზებას გაუკეთებს ამ სტრატეგიას [4]. უმაღლესი სკოლის რეფორმის უმნიშვნელოვანესი მიმართულებების შემუშავებისას თანდათან ჩამოყალიბდა ახალი საგანმანათლებლო პარადიგმა. ახალი პარადიგმის თვალთახედვით განათლების ამოცანებია [3]: სამყაროს თანამედროვე მეცნიერული სურათის მეშვეობით ადამიანისა და ბუნების ურთიერთობის ჰარმონიაში მოყვანა; ვასწავლოთ ადამიანს ინფორმაციის ნაკადში ცხოვრება, და უწყვეტი თვითგანვითარებისათვის პირობების შექმნა; ფართო საბაზისო განათლების მისაღებად ისეთი პირობების შექმნა, რომლებიც პროფესიულ მოღვაწეს მოსაზღვრე სფეროში საკმაოდ სწრაფად გადართვის საშუალებას მისცემენ. თუ განათლების წინა პარადიგმა იყო ძირითადად სწავლების, ცოდნის აღიარების, უნარებისა და აღზრდის, ახალი პარადიგმა კი გულისხმობს პიროვნების შემოქმედებითი საწყისებისა და კულტურის განვითარებას. შემოთავაზებული კონცეფციის თანახმად განათლება შეიძლება ჩაითვალოს ფუნდამენტალურად, თუ ის წარმოადგენს ადამიანის არაწრფივი ურთიერთქმედების პროცესს ინტელექტუალურ გარემოსთან, რომელსაც პიროვნება აღიქვამს საკუთარი შინაგანი სამყაროს გამდიდრებისთვის [4].
- 131. ОСВІТА, СОЦІАЛЬНА РОБОТА,СФЕРА ОБСЛУГОВУВАННЯ 131 უკანასკნელ წლებში მნიშვნელოვნად გაიზარდა ინტერესი კვლევებისადმი, რომლებიც ტარდება არაწრფივი მეთოდებით. სამყაროს არაწრფივი პარადოქსების ინტენსიურმა შესწავლამ მიგვიყვანა არა მარტო ახალი თეორიის – ქაოსის თეორიის წარმოშობასთან, არამედ ახალი პარადიგმის გამომუშავებამდე. მეცნიერება, დაფუძნებული ნიუტონის იდეებზე, ხსნის სამყაროს წრფივი მოდელებით. ამ მოდელების მთავარი ღირსება არის მათი წინასწარმეტყველება. ნიუტონის პარადიგმის ჩარჩოებში გასაგებია კავშირი მიზეზსა და შედეგს, ნაწილსა და მთელს, მდგრადობასა და წესრიგს შორის. ქაოსისთეორიაგანიხილავსარაწრფიფდინამიურსისტემებს.მანდაამსხვრიაძველიწარმოდგენა იმის შესახებ, რომ მარტივ სისტემებს ახასიათებთ მარტივი ქცევა, ხოლო რთულებს – რთული. მარტივ დეტერმინირებულ არაწრფივ დინამიურ სისტემასაც შეიძლება ჰქონდეთ რთული ქცევა. გარეგანი ზემოქმედების ინტენსივობის შედეგად სისტემის ქცევა შეიძლება ხდებოდეს სულ უფრო რთული, მაგრამ ინარჩუნებდეს პერიოდულობასა და კანონზომიერებას. თუმცა, შესაძლებელია ისეთი სიტუაცია, როდესაც წარმოიშობა ქაოსი წრფივი სისტემებისათვის სრულიად ახალი თვისებებით:უჩვეულოატრაქტორები,მგრძნობელობასაწყისიპირობებისათვის,შეუქცევადობითა და არაპროგნოზირებით, ფრაქტალური სტრუქტურებითა და თვითორგანიზებით. დინამიური სისტემების თეორიაში ქაოსის ქვეშ ესმით დინამიური სისტემების არაპერიოდული რხევა. სისტემა არაპერიოდულია მისი შინაგანი თვისებების გამო და არა გარედან შემთხვევითი ძალების ზემოქმედების შედეგად. ქაოტური სისტემების გენერატორია საწყისი პირობებისადმი ძლიერი მგრძნობელობა. ეს ნიშნავს, რომ საწყისი პირობების უმნიშვნელო ცვლილებამ შეიძლება მიგვიყვანოს შედეგების დიდ ცვლილებასთან. ე.ლორენცმა ამ თვისებას უწოდა «პეპლის ეფექტი«. ამ ეფექტის მიხედვით თუ პეპელამ ჩინეთში გაშალა ფრთები, ამან შეიძლება ამერიკაში გამოიწვიოს ქარიშხალი. ქაოსის თეორიის გამოყენების იდეას სოციალური მოვლენების კვლევისათვის სულ უფრო და მეტი მომხრე ჰყავს. რთული არაწრფივი სისტემების შესწავლის მნიშვნელობა არ შეიძლება გადაჭარბებული იყოს, რადგანაც მათ თანმდევ ქაოტურ მდგომარეობას, ან არაკონტროლირებად უწესრიგობას შეიძლება ჰქონდეს დამანგრეველი შედეგები. სოციალური ურთიერთობების რთული სამყაროს ახსნის ალტერნატივად განიხილება ქაოსის თეორია. ქაოსის თეორიის ზოგიერთი მნიშვნელოვანი დასკვნებია [5]: სამყარო – არაწრფივია. ყოველთვის არ არის სწორი: რაც მეტია, მით უკეთესია. მიზეზსა და შედეგს შორის კავშირი ბევრად რთულია, ვიდრე მარტივ წრფივ სისტემებში; არაწრფივ სისტემებს აქვთ შინაგანი თვისებები, რომელთა იგნორირება არ შეიძლება და რომლებიცარააქვთარცერთმისნაწილს.სისტემისმართვისმცდელობამმისიშინაგანითვისებების არცოდნის შემთხვევაში შეიძლება მიგვიყვანოს გაუთვალისწინებელ შედეგებამდე; სისტემისსასურველიმდგრადობაძალიანმყიფეაგარეგანიზემოქმედებისმიმართ.და,პირიქით, არამდგრადობა – გზაა გადარჩენისკენ, თვითგანახლებისკენ, მისი შემადგენელი ნაწილების განვითარებისა და შეთანხმებისკენ; ქაოტურ ამონახსნს ყოველ ნაბიჯზე ჩასაფრებული ჰყავს «პეპლის ეფექტი«- მცირე ცვლილებებს შეიძლება ჰქონდეთ სერიოზული შედეგები; თუ შეუძლებელია სისტემის ქცევის წინასწარ განჭვრეტა ხანგრძლივი დროისთვის, სრულიად შესაძლებელია ზოგადი ტენდენციების განჭვრეტა, შევიმუშაოთ მთავარი პოლიტიკა, მოვიტოვოთ რა დეტალები თვითორგანიზების წილად. ჩვენი მიზანია ვაჩვენოთ ქაოსის თეორიის ზოგიერთი იდეის გამოყენება განათლების სისტემის მართვაში. განათლების სისტემა განვიხილოთ, როგორც ღია არაწრფივი დინამიური სისტემა. სირთულეში იგულისხმება, რომ სისტემას აქვს ისეთი შინაგანი თვისებები, რომლებიც არა აქვს არც ერთ მის შემადგენელ ნაწილს. განათლების სისტემა არის მრავალრიცხოვანი ურთიერთ- დაპირისპირებული ძალთა ერთობლივი მოქმედების დემონსტრირება. ერთის მხრივ, განათლება გაჟღენთილია საუკუნოვანი ტრადიციების სულისკვეთებით, მეორეს მხრივ – მან უნდა მისდიოს იმ ცვლილებების რიტმს, რომელიცხდებაჩვენსგარშემო.ერთისმხრივარისმყარისტრუქტურირებულისისტემა,მეორესმხრივ – საგანმანათლებლო რეფორმების განხორციელების მრავალრიცხოვანი მცდელობა. გეგმიურობას, სტრუქტურირებას, კონტროლს სისტემა მიყავს მდგრად, მოწესრიგებულ მდგომარეობამდე, მაშინ როდესაც, როგორც ინიციატივა, ნოვატორობა, საგანმანათლებლო ექსპერიმენტები უბიძგებენ არამდგრადობისაკენ. განათლების სისტემაში ურთიერთდაპირისპირებული გარე და შიგა ძალების შეტაკებამ შეიძლება მიგვიყვანოს ქაოსამდე. თუ განათლების მენეჯერებს არა აქვთ უნარი ამ ზემოქმედების მოწესრიგების, მაშინ სისტემას ელის უკონტროლო ქაოსი [2]. ქაოსის თეორიის თანახმად, სისტემას არ შეუძლია ორჯერ გაიაროს ერთსა და იმავე კოორდინატებზე, ან ერთსა და იმავე მდგომარეობაზე. რაც იყო წარმატებული ერთ შემთხვევაში, სულ არ არის აუცილებელი, რომ მოგვცეს დადებითი შედეგი სხვა შემთხვევაში. ამიტომ შესაძლებელია სწავლების უცხოურმა ტექნოლოგიებმა არ მოგვიტანოს იგივე შედეგები, რაც სამშობლოში. აუცილებელია ახლის მუდმივი ძიება, ნედლი გადაწყვეტილებების მიღება როგორც
- 132. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 132 ძველ, ასევე ახალ პრობლემებზე. ეს კი ნიშნავს, რომ წარმატებული განვითარებისთვის სისტემა მუდმივად უნდა იყოს გაუწონასწორებულ მდგომარეობაში. როგორია ასეთი განვითარების მომავალი? ნებისმიერ ცვლილებას წინ უნდა უსწრებდეს პროგნოზი: რას მოგვიტანს ეს? როგორც უკვე აღვნიშნეთ, ქაოსის ძირითად სიმპტომებს შორის ერთ-ერთი არის ძლიერი მგრძნობელობა საწყისი პირობებისადმი და ამასთან დაკავშირებულ წინასწარმეტყველებასთან ხანგრძლივი პერიოდისათვის. ამიტომ უაზრობაა დეტალური პროგნოზის გაკეთება დროის დიდი პერიოდისათვის, მაშინ როდესაც მცირე მოვლენებსაც კი შეუძლია მიგვიყვანოს გულდასმით შემუშავებული გეგმის სრულ ჩავარდნამდე. გარდა ამისა, რეფორმატორები, რომლებიც იცნობენ ქაოსის თეორიას, კარგად ესმით, რომ ყველა შემთხვევის წინასწარმეტყველება შეუძლებელია, და ისინი არ ჩავარდებიან პანიკაში იმის გამო, რომ რაღაც არ მიდის გეგმის მიხედვით. ისინი შეიმუშავებენგენერალურპოლიტიკასდაშეეცდებიანპროცესიმიმართონსაჭირომიმართულებით, მიეცესსაშუალებათვითორგანოზებასშეუსაბამოსყველაწვრილმანიდეტალისწრაფადცვალებადი სამყაროს სისტემას. მიუხედავადეკონომიკურიდაფინანსურიპრობლემებისაიქმნებასწავლებისახალიფორმებიდა მეთოდები. განათლება გზას იკვლევს მომავლისაკენ. თუმცა შეინიშნება გენერალური პოლიტიკის უქონლობა. უმაღლესი სკოლის რეფორმები წააგავს ექსპერიმენტებს. რეფორმატორების ნაბიჯები ხშირ შემთხვევაში იწვევს გაოცებას. განათლებისსფეროსმეჯერებისწინაშედგასუფრორთულიამოცანები,ვიდრეწინათ.უმაღლესი განათლების სისტემის მართვის ამოცანა ითხოვს ახალ აზროვნებას. მუდმივი ცვლილებებისა და გართულებებისას უცნობია რა მექანიზმების განხორციელებაა უფრო მიზანშეწონილი. მეორეს მხრივ, რომ შევინარჩუნოთ სისტემის მდგრადობა, უნდა აკონტროლო სულ უფრო მეტი პარამეტრი. მაგრამ არც ერთ ერს, რაგინდ ძლიერი იყოს, არა აქვს უნარი აკონტროლოს დღევანდელი გლობალური ეკონომიკის ყველა პარამეტრი [4]. ერთი შეხედვით სწრაფად ცვალებად სამყაროში ადამიანთა ძალისხმევა უძლურია. თუმცა, ქაოსის თეორიის თვალთახედვით მართვის თეორიის კვლევებმა დაადგინეს, რომ ადამიანის ზემოქმედება, არა მარტო შესაძლებელია, არამედ საჭიროა და მნიშვნელოვანი. კითხვა არის მხოლოდ, რა და როდის. შესაბამისობა წესრიგსა და უწესრიგობას, ჰარმინიასა და დისჰარმონიას შორის ცვალებადია. ზოგჯერ ხალხს უფრო აწყობს წესრიგი, მაგრამ ადამიანთა მეტი წილი მიზნისთვის უფრო სასარგებლოა ცვალებადი უწესრიგობა (ქაოსი) [6]. ქაოსის თეორია განვითარების პერსპექტივებს ავლენს, განიხილავს რა ქაოსს, როგორც ახალ შესაძლებლობებს. არ უნდა ამოიძირკვოს ქაოსი, არამედ იმართოს ის ისე, რომ მივიღოთ სასურველი თანაფარდობა წესრიგსა და უწესრიგობას შორის – ეს არის მართვის ახალი ამოცანა, მათ შორის – განათლების მართვის. დაყენებული ამოცანის სიახლე და სირთულე ითხოვს კვლევით სამუშაოებს, შემოქმედებით და ნოვატორულ მიდგომებს. ამასთან დაკავშირებით იზრდება მათემატიკური მოდელირებისა და გამოთვლითი ექსპერიმენტის როლი. სინერგეტიკული მიდგომის არსი მდგომარეობს მდგრადობის წერტილის სიახლოვეს მიმდინარე განსხვავებული პროცესების ანალოგიების გამოვლენაში. ამგვარად, საბუნებისმეტყველო მეცნიერებების წიაღში აღმოცენებულ ქაოსის თეორიას შეუძლია ახსნას და მართოს სოციალური ურთიერთობები, რომლის განუყოფელი ნაწილია უმაღლესი განათლება. ლიტერატურა: 1. ც. ძიძიგური. წრფივი და არაწრფივი სინერგეტიკული მოდელები. ცხუმ აფხაზეთის მეცნიერებათა აკადემიის შრომები, VII-VIII. გამომცემლობა «მერიდიანი«, თბილისი, 2014. (Ts. Dzidziguri, Tbilisi, 2014). 2. Моисеев Н.Н. Цивилизации ХХI века – роль университетов // Аlma mater, №5-6, 1994. 3. Суханов А. Концепсия фундаментализации высшего образования и ее отражение в ГОСах // Высшее об- разование в России. – № 3. – 1996. 4. Воронина Т. Размышления о перспективах высшей школы на конференции по философии образования // Almamater. – № 5. – 1997. 5. Курдюмов С.П., Малинецкий Г.Г., Потапов А.Б. Синергетика – новые направления // Знание. – М. – № 11, 1989. 6. Николис Г., Пригожин И. Самоорганизация в неравновесных системах. – М. : Мир, 1979.
- 133. ОСВІТА, СОЦІАЛЬНА РОБОТА,СФЕРА ОБСЛУГОВУВАННЯ 133 UDK 378:37.02 Danelia Ira, PhD of Education, Associate Professor at Sokhumi State University, Tbilisi, Georgia Problem Based Learning as an Alternative Technique to Traditional Teaching «Learning through problem-based learning may challenge students’ sense of self, and their way of both seeing the world and acting within». Savin-Baden, M. [2000] The article is justification of evidence that PBL as one of the teaching techniques has many advantages when implemented strategically in curricula. PBL has recently gained a lot of attention and has been adopted in a variety of other professional schools. In the field of language education it is considerably young method of inquiry. The essence of problem solving in education is first of all to acquire methods of gaining new knowledge independently based on application of existing knowledge and skills. Thus, it is quite logical that this approach is particularly productive in teaching foreign languages. Key words: problem-based, scenario-based instruction, self-directed learning, critical thinking, effectiveness in teaching, memorization, knowledge and skills. Introduction Problem-based learning as an educational phenomenon was pioneered in the medical school program at McMaster University in Hamilton, Ontario, Canada in the late 1960 with a unique educational philosophy, the «McMaster philosophy,» which has evolved into the educational strategy known as problem-based learning (PBL) – traditional medical education was becoming insufficient for students. Howard Barrows and his col- leagues introduced a learning environment that was a combination of small group, cooperative, self-directed, interdependent, self-assessed PBL. After the first experiences, the use of PBL has expanded and it was introduced to the areas of other sciences in order to maintain a higher level of motivation towards learning, to enhance learners’ critical thinking skills, and to help learners develop responsible and professional characters [Barrows, 1996]. Although the traditional teaching has been applied in class for years, but this kind of teaching approach may not be functional for its lacks of teacher-student interactions and learning inspirations. Most of traditional problem solving has involved presented problems, in which the method and the solution are already known, and the problem solver needs only to adopt the «correct» procedural steps to arrive at the expected solution. PBL identifies students not as passive recipients of knowledge but as problem solvers, who could develop disciplinary knowledge and problem solving strategies to confront ill-structured problems that occur in the real world to which there are no fixed solutions. Consequently, after the researchers proposed and experimented an alternative learning approach the parents, politicians, business leaders, and educators are in agreement that change is needed in both, the American public and high school systems, but what and how to change is not easily resolved [Albion & Gibson, 2000]. Unfortunately, the same problem is also faced by educators in Georgian public and high schools. The university language programs should aim to abovementioned in order to develop individuals commu- nicative perspectives and enable them to adapt to the cultures they’ve learned about and recognize their own identity in those cultures. Sweller [1988] proposed cognitive load theory to explain how novices react to problem solving during the early stages of learning. Cognitive load is the load related to the executive control of working memory (WM). Theories contend that during complex learning activities the amount of information and interactions that must be processed simultaneously can either under-load, or over-load the finite amount of working memory one pos- sesses. Many would agree that people learn better when they can build on what they already understand, but the more a person has to learn in a shorter amount of time, the more difficult it is to process that information in working memory considering the difference between having to study a subject in one’s native language versus trying to study a subject in a foreign language. The cognitive load is much higher in the second instance because the brain must work to translate the language, while simultaneously trying to understand the new information. Another aspect of cognitive load theory involves understanding how many discrete units of information can be retained in short-term memory before information loss occurs. Most people can only retain seven «chunks» of information in their short-term memory, e.g. 7-digit phone numbers.
- 134. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 134 Sweller, et al. suggest a worked (learning early in the learning process) example, and then a gradual introduc- tion of problems to be solved solving problems on their own. The several conducted classroom-based studies showed that active problem solving early in the learning process is a less effective instructional strategy than studying worked examples [Sweller and Cooper, 1985; Cooper and Sweller, 1987]. Certainly, active problem solving is useful as learners become more competent and better able to deal with their working memory limitations. But early in the learning process, learners may find it difficult to process a large amount of information in a short amount of time. Thus, the rigors of active problem solving may become an issue for novices. Novice learners require more structure and cues, while more experienced students are self- directed learners. Software can be used in the PBL curriculum, but avoid telling students when the solution is reached. This stops the learning process. PBL is both, teaching strategy and an instructional student-based approach that challenges students to seek possible solutions to real-world (open-ended) problems by themselves or in groups, rather than learn primarily through lectures or textbooks. Its core focus on learning through solving real, open-ended problems to which there are no fixed solutions makes PBL unique. It engages students in developing skills as self-directed learners. Problems are selected to exploit natural curiosity by connecting learning to students’daily lives and emphasiz- ing the use of critical and analytical thinking skills. The effectiveness of PBL depends on the nature of student engagement and the culture of the classroom, as well as the appropriateness of the problem tasks assigned. Specific tasks in a PBL environment include the key step-cycle for both, students and tutors: 1. Determining whether a problem exists. The process begins with case presentation without advance read- ings or preparation, but pre-teaching is acceptable in order to make sure students understand goals and benefits of a PB approach for language learning. Identifying information needed to understand the problem. This is key information based on prior knowledge to discuss and identify «What do we know?». Tutor introduces vocabu- lary related to the problem and asks students about previous person experiences with the problem. 3. Creating an exact statement of the problem. Instructor has to determine if the hypothesis is related to the learning objectives for the problem, and help the learners draw out and identify significant facts. 4. Identifying resources such as television, newspapers, internet, books, and magazines to be used by students to gather information. 5. Gener- ating possible solutions. A tutor has to observe students and explain the mechanism how to work (as needed), but do not direct their efforts or control their activity in solving the problem. 6. Analyzing and considering consequences, which means that students choose the most viable solution. Tutor has to observe, take notes and provide feedback on student participation and language used in the activity and assess the results with the help of questions like: Did you get any new ideas from the activity? Did you change your mind about smth because of the activity? Was your conclusion the best solution to the problem? Did activity suggest the steps you might take when you face a similar problem at some other time in your life? The last step is oral presentation of the solution. Here is a good saying which runs that every medal has two sides or in other words, any activity has its pros and cons. So, along with the advantages of PBL come disadvantages and limitations such as: academic achieve- ment, amount of instructional time required (the lack of prepared materials for classroom instruction, present curriculum guides and textbooks do not contain the variety of sample problems or assessment tools needed to support this methodology), role of students, role of teachers, appropriateness of problems, and appropriate as- sessment of student performance. Proponents of PBL believe that when students develop their own problem-solving procedures, they are inte- grating their conceptual knowledge with their procedural skills. PBL is a learning environment in which the problem drives the learning. Students are given a problem before they learn some knowledge. The problem is posed so that students discover that they need to learn some new knowledge before they can solve the problem. They know why they are learning the new knowledge. Learning in the context of the need-to-solve-a-problem also tends to store the knowledge in memory patterns that facilitate later recall for solving problems. Savery & Duffy [1995] explained problem-based learning as a curriculum design that identified students not as passive recipients of knowledge, but as problem solvers who could develop disciplinary knowledge and prob- lem solving strategies to confront ill-structured problems that occur in the real world. It successfully addressed the needs of those learners, who were unsatisfied with the traditional teaching approach. The best format for problems is unorganized, unsynthesized, and open-ended, because this allows for student processing. Students are motivated to use their reasoning skills and relate the content to their own context and previous knowledge. In contrast with the lecture-based disciplinary system, PBL should be interdisciplinary and task oriented. It is based on several theories in cognitive theory. Two prominent ones are that students work on problems perceived as meaningful or relevant and that people try to fill in the gaps when presented with a situa- tion they do not readily understand. Students work alone or in small groups first to understand a particular problem and then to find possi- ble solutions to it. Preliminary discussion of the key information based on the prior knowledge and asking a question. What do we know? Helps learners to identify facts and problems. The problem is posed so that stu-
- 135. ОСВІТА, СОЦІАЛЬНА РОБОТА,СФЕРА ОБСЛУГОВУВАННЯ 135 dents discover that activating prior knowledge they need to learn some new knowledge before they can solve the problem, which motivates students a lot [Stepien, W. J., Gallagher,S.A., & Workman, D.1993]. Teachers present students with a problem set, then student work-groups, analyze the problem, research, dis- cuss, analyze, and produce tentative explanations, solutions, or recommendations. It is essential to PBL that stu- dents do not possess sufficient prior knowledge to address the problem. In the initial discussion, students develop a set of questions such as: «What do I already know? What have I learned so far? What do I still want to find out?». These questions then take students to the objectives [Albanese & Mitchell, 1993]. Presented article is not a large–scale scientific research. It is a study based on results of my observations and experiences gained throughteaching EFL/ESL over years. Subjects of my study and observation are the students majoring in English at university. We generally do a lot of speaking through story telling, which is an intrinsic and basic form of human communication. Stories vary and accordingly problems are different in them. Speak- ing English academically through discussion, lecturing, and oral presentations gives birth to new information. Implementing PBL students are expected to learn from shared knowledge and accumulate expertise by their own study and research, just as real practitioners do. Our students are split on 3-4 groups, 6 or 7participants in each. One of them is assigned as leader and another as a recorder that takes group notes or individual notes of each meeting. Tutor describes the process to be fol- lowed, uses layouts, pictures, video, or texts useful to introduce the problem to students. Students also need to be prepared for vocabulary related to the problem. For example, when some problems of vocabulary understanding arose the teacher does not give a ready-made answer but hints how to analyze the context and the situation so that the students arrive at understanding of the word semantics themselves. Recording of the learners’ may be conducted once in 2-3 weeks for the students to assess their own performance later in both individual presenta- tion and group discussion. Students are evaluated in multiple ways by a tutor, peers, and themselves, interviews, observation, using questionnaires and other assessment methods. Groups follow all problem solving strategies and instructions discussed above to come to the solution. Students gain new knowledge. And finally, I’d say that well-designed PBL is one of the effective strategies to encourage students to speak freely as much as possible, and theinstructors need to be well-trained to know when and how to break into the discussion appropriately and to be very patient and supportive in the way they interact with students. The essence of problem solving in education is first of all to acquire methods of gaining new knowledge in- dependently, based on application of existing knowledge and skills. Thus, it is quite logical that this approach is particularly productive in teaching foreign languages. Conclusion PBL is a pedagogical technique that situates learning in complex problem-solving contexts. It provides stu- dents with opportunities to consider how the facts they acquire relate to a specific problem at hand. It obliges them to ask what they know and what they need to know. It includes problems that can be solved in many different ways and have more than one solution. It is an approach that can link not only between the world of classroom but also between the classroom and beyond. It allows students to explore their own cultural roots and enhance their intercultural understanding and communication, to research regions from linguistic and cultural angles and recognize their own identity in that culture. The ultimate goals of PBL aim to help learners elevate intrinsic motivation, build up critical thinking skills, develop higher level knowledge, presentation skills, and become self-guided learners who must discuss their findings with colleagues and work as a team to arrive at conclusions cooperatively and collaboratively. As an instructional design model, PBL represents a class of a pedagogical design that provides teachers with alternative approaches to teaching and learning to achieve the goal and serves students well in becoming leaders in the environment of the globalised 21st century. References: 1. Albanese, M., & Mitchell, S. (1993). Problem-based learning: A review of the literature on its outcomes and implementation issues. AcademicMedicine, 68, 52–81. 2.Albion,P.R.,&Gibson,I.W.(1998).DesigningmultimediamaterialsusingaPBL.RetrievedFebruary16,2007,frowww. usq.edu.au/users/albion/ papers/ascilite98.html 3. Barrows, H. S. (1996). Problem-based learning in medicine and beyond: A brief overview. New Directions in Teaching and Learning, 68(Winter),3-12. 4. Burke, A. (1996). Professionalism: its Relevance for T eachers and T eacher Educators in Developing Countries. Prospects, 26 (3), 531-542, UNESCO. 5. Dabbagh, N., Jonassen, D., &Yueh, H. (2000). Assessing a problem-based learning approach to an introductory instructional design course: A case study. Performance Improvement Quarterly, 13(3), 60-83. 6. Danelia,I. (2012). Storytelling in EFL (25 communicative activities). 7. Dods, R. (1997).An action research study of the effectiveness of problem-based learning in promoting the acquisition and retention of knowledge. Journal for the Education of the Gifted, 20, 423-37.
- 136. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 136 8. Gallagher, S. A. (1997). Problem-based learning: Where did it come from, what does it do, and where is it going? Journal for the Education of the Gifted, 20, 332-362. 9. Hmelo-Silver, C. (2004). Problem-based learning: What and how do students learn? Educational Psychology Review, 16(3), 235-266. 10. Savery, J. R., & Duffy, T. M. (1995).PBL: An instructional model and its constructivist framework. 35(5), 31-38. 11. Simon, H.A. (1980). Problem Solving and Education. In D.T. Tuma& F. Reif (eds.) Problem Solving and Education: Issues in Teaching and Research. Hillsdale, N.J., USA. Erlbaum, 81-96. 12. Stepien,W.J.,Gallagher,S.A.,&Workman,D.(1993).PBLfortraditionalandinterdisciplinaryclassrooms.Journal for the Education of the Gifted,4,338–357 13. Sweller, J.,& Cooper, G. A. (1985). The use of worked examples as a substitute for problem solving in learning algebra. CognitionandInstruction, 2, 59–89.
- 137. ІНТЕГРАЦІЯ І ГЛОБАЛІЗАЦІЯ 137 ІНТЕГРАЦІЯІ ГЛОБАЛІЗАЦІЯ УДК 338.43 Грищенко Наталія Петрівна, кандидат сільськогосподарських наук, Україна АГРОПРОМИСЛОВА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ У ПЛОЩИНУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ЕКОНОМІЧНОГО ПРОСТОРУ Стаття присвячена дослідженню парадигми трансформаційних перетворень рин- ку тваринництва як складової агропромислового підкомплексу України. Ви-кладено суть поняття «інтеграція» та його вплив на методологію регулювання вза-ємодії аген- тів ринку тваринництва. Означено основні принципи міжгалузевих зв’язків в умовах агропромислової інтеграції у площину європейського економічного простору. Ключові слова: агропромисловий комплекс, ринок, тваринництво, інтеграція, Євро- пейський Союз, міжгалузеві зв’язки, аграрний сектор. Грищенко Наталья. Агропромышленная интеграция Украины в европейское экономическое про- странство Статья посвящена исследованию парадигмы трансформационных преобразований рынка как составной части агропромышленного подкомплекса Украины. Изложена суть понятия «интеграция» и его влияние на методологию регулирования взаимодействия агентов рынка животноводства. Отмечены основные принципы межотраслевых связей в условиях агропромышленной интеграции в плоскость европейского экономического пространства. Ключевые слова: агропромышленный комплекс, рынок, животноводство, интеграция, Европейский Союз, межотраслевые связи, аграрный сектор. Постановка проблеми. Глобалізаційні перетворення, які досягаються у процесі міжнародних еко- номічних інтеграцій, постали найважливішими явищами ХІ ст. Україна опинилася у центрі глобальних світових перетворень. Така ситуація спонукає до втручання у вітчизняну економіку механізмів наднаці- онального регулювання в контексті інтеграційних процесів транснаціоналізації виробництва та капіталу, а також міжнародного поділу праці. Інтеграція у Європейський економічний простір виокремлює чотири основні аспекти: політичний – забезпечення цивілізованого та сталого розвитку українського суспіль- ства, економічний – досягнення добробуту громадян внаслідок ефективного регулювання та управління національного господарства, правовий – збереження суверенітету та цілісності української держави. Україна розглядається на світовій арені як аграрна держава, яка здатна забезпечувати продовольчий ресурс в умовах збільшення чисельності населення планети. Забезпечення ефективного регулювання агропромислової інтеграції в економічний простір Європейського Союзу виступає першочерговим за- вданням для забезпечення конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника і, як наслідок, забез- печення національного інтересу Україні на міжнародному ринку. Аналіз останніх досліджень та публікацій. Теоретико-методологічні аспекти дослідження глобалі- заційних перетворень у процесі міжнародних інтеграцій висвітлено у працях У. Джевонса [1, 29], І. Кирц- нера [48], Ф. Котлера [57, 58], Дж. В. Робінсон [92], Ф. Хайека [118, 119] та інших авторів. Проблема- тиці агропромислової інтеграції української економіки присвячено праці провідних вітчизняних учених В. Бойко [10], Р. Кравченко [59], Л. Кудрявцевої [61], О. Маслака [67, 73], Ю. Михайлова [73], О. Шпича- ка [129, 130], проте більшість існуючих наукових досліджень не враховують необхідність комплексного розвитку регуляторного комплексу теоретико-методологічних засад забезпечення конкурентоспромож- ності вітчизняного товаровиробника на міжнародному агропромисловому ринку. Постановка завдання: проведені дослідження у рамках виконання даної статті мали на меті завдання визначити місце вітчизняного тваринництва як підкомплексу агропромислового ринку на міжнародній торговельній арені у процесі агропромислової інтеграції до Європейського економічного простору, а та- кож визначити принципи міжгалузевих зв’язків та їхні трансформаційні перетворення у цьому контексті.
- 138. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 138 Виклад основного матеріалу дослідження. Агропромислова інтеграція у площину Європейського економічного простору є ознакою сучасних прогресивних змін у національній економіці та актуальним напрямом досліджень вітчизняної аграрної науки. Інтеграційні устремління спонукають до проведення трансформаційних реформ по всій вертикалі регуляторного апарату держави, які відкривають нові мож- ливості для удосконалення інструментарію взаємодії міжгалузевих зв’язків. Наближення вітчизняного аграрного сектора економіки до міжнародних та європейських стандартів, адаптація національної еко- номіки до Спільної аграрної політики ЄС забезпечить конкурентоспроможність вітчизняних товарів на внутрішньому агропромисловому ринку із товарами європейського походження (рис. 1). ГЛОБАЛІЗАЦІЯ МІЖНАРОЖНА ІНТЕГРАЦІЯ АГРОПРОМИСЛОВА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ У ПЛОЩИНУ ЄВПРОПЕЙСЬКОГО ЕКОНОМІЧНОГО ПРОСТОРУ Впровадження міжнародних стандартів регуляторної політики Адаптація національної економіки до Спільної аграрної політики ЄС Національна економіка Галузева економіка Ринок продукції тваринництва Ринок продукції галузі свинарства Ринок продукції великої рогатої худоби Ринок продукції дрібного тваринництва та бджільництва Українсько-Європейський дорадчий центр з питань законодавства Рис. 1. Агропромислова інтеграція у площину європейського економічного простору Економічна еволюція визначення слова «інтеграція» уособлює процес поєднання окремих частин в єдине ціле. У широкому трактуванні економічної теорії під інтеграцією розуміється посилення еконо- мічних і виробничих зв’язків між різними країнами (прикладом таких зв’язків є створення ЄС), окре- мими сферами і суміжними галузями, а також між різними підприємствами, організаціями та іншими суб’єктами ринку. У власному розумінні слова інтеграція означає організаційне поєднання технологічно пов’язаних між собою різнорідних видів діяльності з притаманними їм функціями з метою виробництва кінцевого продукту і доведення його до споживача, а також досягнення на цій основі ефективних еконо- мічних результатів. У контексті агропромислової економічної інтеграції, економічною наукою узагальнюється розвиток виробничих і економічних зв’язків між галузями і підприємствами агропромислового комплексу, які пов’язані між собою міжгалузевими зв’язками, що орієнтовані на поєднання їхніх матеріальних інтересів у процесі виробництва і реалізації кінцевої продукції. У процесі поглиблення суспільного поділу праці агропромисловий сектор самостійно вже не може забезпечувати умови власного відтворення. Дане яви- ще зумовлено залежністю від промисловості, що виробляє необхідні засоби виробництва. Питома вага засобів виробництва в структурі спожитих матеріальних ресурсів знаходиться в межах 38–40%, що озна- чає, що темпи та ефективність розширеного агропродовольчого відтворення значною мірою залежать від розвитку першої сфери АПК – фондоутворюючих галузей та їхньої здатності забезпечити сировин- ну базу наповнення агропродовольчого ринку обіговими засобами виробництва у необхідній кількості та якості. У період трансформаційних перетворень у напрямі євроінтеграції істотно підвищується зна- чення сільськогосподарських галузей виробництва у міжгалузевих зв’язків у межах АПК. Вироблена в цій сфері матеріального виробництва продукція надходить як сировина в ряд галузей промисловості для переробки, причому частка сільськогосподарської продукції, що використовується для промислової переробки, постійно зростає та на сучасному етапі розвитку сягає 70%. Проведені дослідження країн співдружності Європейського Союзу показав рівень такого показника в понад 90%. Аналіз, проведений
- 139. ІНТЕГРАЦІЯ І ГЛОБАЛІЗАЦІЯ 139 уході досліджень, показав, що сучасні тенденції до прискореного розвитку переробних виробництв у майбутньому збільшать роль галузей сільського господарства як сировинної бази. Явище розширення і поглиблення міжгалузевих зв’язків спричинене збільшенням попиту на виготов- лену продукцію галузей сільського господарства, а також збільшенням поставок сільськогосподарської сировини на промислову переробку харчової і легкої промисловості. Агропромислова інтеграція у контексті економічної науки означає організаційно міжгалузеву вза- ємодію усіх агентів ринку з метою одержання кінцевої продукції із сільськогосподарської сировини. Такий вид інтеграції класифікують як вертикальну. Вона може організаційно поєднувати всі або основні стадії агропромислового виробництва та обігу товарів на агропродовольчому ринку, зокрема, виробни- цтво сільськогосподарської сировини, її транспортування, зберігання, переробку і реалізацію кінцево- го продукту. Агропромисловий комплекс включає, окрім вертикальної, і горизонтальну інтеграцію, яка включає міжгосподарське співробітництво агентів ринку, при цьому можливо досягти збільшення еко- номічної ефективності від оперативної діяльності підприємств. За таких умов підприємства здійснюють поглиблену спеціалізацію на окремих ланках технологічного процесу. Прикладом такої інтеграції можна навести виробництво продукції свинини, коли взаємодіють репродуктори з вирощування молодняку сви- ней із крупнотоварними відгодівельними підприємствами. Організаційною формою агропромислової ін- теграції є агропромислові формування. Розрізняють два типи існуючих нині в Україні агропромислових формувань: регіональні і господарські. Регіональні агропромислові формування представлені переваж- но агропромисловими асоціаціями, а господарські – агропромисловими підприємствами і агрофірмами. В цьому аспекті є необхідність звернути увагу ще й на такий важливий аспект агропромислової інтегра- ції, як її економічне і соціальне значення. У функціонуючих нині агропромислових формуваннях, насамперед у господарських, досягається фактичне поєднання сільськогосподарського і промислового виробництва. В результаті цього вироб- ництво продукції сільського господарства, її транспортування, переробка і реалізація з відокремлених ланок перетворюються на єдиний виробничий процес, що з економічної точки зору характеризується взаємною матеріальною вигодою і відповідальністю всіх учасників агропромислового виробництва за результати діяльності, а саме виробництво і реалізацію кінцевої продукції. В умовах реальної інтеграції сільськогосподарського і промислового виробництва створюється додатковий синергічний ефект, що проявляється у вищій економічній ефективності інтегрованого виробництва порівняно з відокремленим. Джерелами одержання агропромисловими формуваннями синергічного ефекту є: істотне зменшення втрат сільськогосподарської продукції, передусім тієї, що швидко псується, за рахунок зведення до мі- німуму розриву між її збиранням і промисловою переробкою; збільшення обсягу виробництва кінце- вої продукції за рахунок утилізації нестандартної сільськогосподарської продукції та побічних відходів, які без інтегрованого виробництва утилізуються без отримання вигоди. Використовуючи інтеграційні зв’язки, можливо використовувати подібні продукти та відходи. Так, наприклад, згодовування тваринам відходів харчової промисловості або спалювання тирси для опалення приміщень, що набуває актуаль- ності при збільшенні тарифів на енергоносії. Агропромислові формування можуть одержувати додатковий економічний ефект, що не є складо- вою синергічного ефекту, завдяки виробництву і реалізації кінцевої продукції. Це зумовлено тим, що найвищого рівня віддачі авансованого капіталу і поточних витрат досягають ті підприємства АПК, які функціонують на завершальній стадії виробничого циклу, здійснюючи виробництво і реалізацію кін- цевої продукції. Адже остання завжди оцінюється вище, ніж сировина саме завдяки більшій окупності витрат, досягнутій за рахунок споживача. В умовах відокремленого виробництва цей додатковий ефект одержують переробні підприємства, тимчасом як суто аграрні підприємства позбавлені можливості по- ліпшувати свій фінансовий стан за рахунок цього виду ефекту. В умовах поєднання сільськогосподар- ського і промислового виробництва власниками даного ефекту стають агропромислові формування. Останні самостійно приймають рішення щодо зміни асортименту продукції й обсягу продажу відповід- но до кон’юнктури ринку, а також ведуть необхідну маркетингову діяльність з тим, щоб задовольнити споживчий ринок і підвищити прибутковість власного виробництва. Висновки. Таким чином, створення організаційних форм агропромислової інтеграції в умовах єв- роінтеграції є універсальним засобом для виходу агропромислового виробництва на якісно новий етап розвитку, що відповідає вимогам ринкової економіки. Його висока ефективність може бути досягнута на основі впровадження нових інтенсивних технологій на міжнародних стандартах регулювання ринкових відносин. Запропонований у роботі підхід сприятиме безвідходності технологічного циклу виробництва товарів за умови розвитку логістики. Вирішення поставлених завдань може бути досягнуто шляхом на- укового обґрунтування методологічного механізму регулювання агропромислової інтеграції у площину Європейського економічного простору.
- 140. Global world :науковий альманах. Vol. I (I), 2015 140 Література: 1. Ажнюк М.О. Основи економічної теорії: навч. посіб. / М.О. Ажнюк – Ужгород : Ґражда, 2005. – 204 с. 2. Корецький М.Х. Державне регулювання аграрної сфери у ринковій економіці: Моногр. / М.Х. Корецький – К. : Вид-во УАДУ, 2002. – 260 с. 3. Зовнішньоекономічна діяльність АПК України: стан, стратегія і тактика. / С.М. Кваша. – К. : ЗАТ «НІЧЛА- ВА», 2000, – 252 с. 4. Кузубов М.В. Аналіз і оцінка ситуації на ринку агропродовольчих товарів / М.В. Кузубов // Економіка АПК. – 2002. – №6. – С. 88-92. 5. Кьостнер У. Основи аналізу аграрного ринку / У. Кьостнер. Наук. ред. пер. О. Нів’євський. – К. : Видавни- цтво АДЕФ-Україна, 2012. – 486 с. 6. Шпиг Ю. М. Формування та розвиток інтегрованих структур: особливості, переваги, проблеми розви- тку / Ю. М. Шпиг// «Вісник Сумського національного аграрного університету». –2013.– №5 (56).– С. 39 – 42. 7. Муравйов В. Юридична природа порядку денного асоціації між Україною та Європейським Союзом // Віче. – 2012. – № 8. – С. 16–21.
- 141. ІНТЕГРАЦІЯ І ГЛОБАЛІЗАЦІЯ 141 УДК316.33:172.2 ІваницькийОлег Владиславович, кандидат наук із державного управління, Україна Врахування факторів впливу на розвиток девіантних процесів в умовах євроінтеграції У статті розглянуто фактори дивергенції та конвергенції, що відбуваються у сучасному суспільстві. Визначено конвергентні та дивергентні сили, які діють у процесах євро інтгерації, що знайшло відображення у моделі конвергенції-дивер- генції. Окреслено особливості появи соціальних девіацій та вказано на їх різну при- роду в європейських країнах та в Україні. Обґрунтовано необхідність врахування цих особливостей у системі державного управління Ключові слова: девіантні процеси, соціальні девіації, євроінтеграція, державне регулювання соціальних ано- малій, дивергенція, конвергенція, блокове існування держав, політика неприєднання. Ivanitskii Oleh. Consideration of impacts on the development of deviant processes in European integration Annotation. In the article the factors of divergence and convergence taking place in modern society. Defined convergent and divergent forces that are in the process yevrointheratsiyi, as reflected in the model convergence-divergence. The peculiarities of the emergence of social deviations and given their different nature in Europe and in Ukraine. The necessity of including these features in public administration. Keywords: deviant processes, social deviation, European integration, government regulation of social anomaly, divergence, convergence, the existence of a block of states policy of nonalignment.. Актуальність дослідження. Посилення демократичних процесів в українському суспільстві виштов- хує на поверхню громадського аналізу та судження невирішені проблеми щодо справедливості існу- ючого соціально-економічного ладу. Це породжує різні реакції індивідів та інституцій. З одного боку, можливість цивілізованого втручання в законотворчі процеси стимулює ініціативу індивідів щодо зміни стану «несправедливості» та стимулює волевиявлення індивідуумів у межах законних проявів економіч- ної свободи. Ці дії можуть бути тією чи іншою мірою успішними. Якщо ж прецедент легального успіш- ного вирішення соціально-економічних суперечок відсутній, має місце інша ситуація: зростає бажання окремих осіб уникнути обмежень, встановлених для виробничої та невироб