Журнал Global world #1

1. National University «Ostroh Academy»
Institute of Global Strategies Management (Ostroh, Ukraine)
Legal entity of public law – Sokhumi State University (Tbilisi, Georgia)
Educational institution – Belarusian Trade and Economic University of Consumer Cooperatives
(Gomel, Belarus)
Pomeranian Academy in Slupsk (Slupsk, Poland)
Global world
scientific anthology
volume I (I)
Ostroh – Tbilisi – Gomel – Slupsk
2015
ISSN 2414-0511

2. УДК 316.32
ББК 66.4
Recommended for publication by decision of the Scientific Council of the National University «Ostroh Academy»
(protocol number 9 of 23 november 2015)
Founders:
National University «Ostroh Academy» (Ostroh, Ukraine);
Legal entity of public law – Sokhumi State University (Tbilisi, Georgia);
Educational institution – Belarusian Trade and Economic University of Consumer Cooperatives (Gomel, Belarus);
Pomeranian Academy in Slupsk (Slupsk, Poland).
Editorial Board:
Rudenko Olha, Doctor of Public Administration (Ostroh, Ukraine) – Chairman;
Drozd Roman, dr hab, prof. nadzw. (Słupsk, Poland) – Co-Chair;
Misnikova Lyudmyla, PhD (Gomel, Belarus) – Co-Chair;
Pasichnik Igor, prof., Doctor of Psychology (Ostroh, Ukraine) – Co-Chair;
Takalandze Larisa, Doctor of Economics (Tbilisi, Georgia) – Co-Chair;
Akhalaia Shota, Doctor of Mathematics (Tbilisi, Georgia);
Chervyakova Olga, PhD in Public Administration (Kyiv, Ukraine);
Chikobava Merab, PhD in Biology (Tbilisi, Georgia);
Dubovytska Lenka, Ing. PhD. (Kosice, Slovakia);
Ivanov Valery, Doctor of Philology (Kyiv, Ukraine);
Ivanytska Olga, Doctor of Public Administration (Kyiv, Ukraine);
Gechbaia Badri, Doctor of Economics (Batumi, Georgia);
Kapshtyk Alexander, Doctor of Economics (Gomel, Belarus);
Khubua Georgyy, Doctor of Law (Munich, Germany);
Kraluik Peter, prof., Doctor of Philosophy (Ostroh, Ukraine);
Kuczabski Aleksander, dr hab., prof. nadzw. (Słupsk, Poland);
Kuznetsova Tatyana, prof., Doctor of Social communication (Odessa, Ukraine);
Michalski Tomasz, dr hab., prof. (Słupsk, Poland);
Nelipa Dmytro, Doctor of Political Sciences (Kyiv, Ukraine);
Nugzar Todua, Doctor of Economics sciences (Tbilisi, Georgia);
Osadowski Zbigniew, dr hab. inż., prof. nadzw. (Słupsk, Poland);
Papaskiri Zurab, Doctor of Historical sciences (Tbilisi, Georgia);
Radchenko Oleksandr, dr hab., prof. nadzw. (Słupsk, Poland);
Shablovsky Tatyana, PhD (Gomel, Belarus);
Shengelia Teimuraz, Doctor of Economics sciences (Tbilisi, Georgia);
Shevlyukov Alexander, Doctor of Economics (Gomel, Belarus);
Shturhetskyy Serhiy, PhD in Public Administration (Ostroh, Ukraine);
Snytkova Natalia, PhD (Gomel, Belarus);
Sucharski Tadeusz, dr hab., prof. nadzw. (Słupsk, Poland);
Sytsko Valentine, PhD (Gomel, Belarus);
Viter Dmytro, Doctor of Philosophy (Dnipropetrovsk, Ukraine).
Global world: scientific almanac. – Ostroh: Publisher The National University «Ostroh Academy»,
2015. – Vol. 1 (1). – 172 p.
ISSN 2414-0511
Scientific anthology highlights the results of scientific work with the major problems of society in the
context of globalization, the best European practices on topical issues of our time.
The publication is intended for employees of state agencies, local governments, enterprises and
organizations, NGOs, researchers and teachers, creative young people.
УДК 316.32
ББК 66.4
© National University «Ostroh Academy».
Institute of Global Strategies Management (Ostroh, Ukraine)
© Legal entity of public law – Sokhumi State University (Tbilisi, Georgia)
© Educational institution Belarusian Trade and Economic
University of Consumer Cooperatives (Gomel, Belarus)
© Pomeranian Academy in Slupsk (Slupsk, Poland)

3. Інститут глобальних стратегій управління Національного університету «Острозька академія»
(м. Острог, Україна)
Юридична особа публічного права – Сухумський державний університет (м. Тбілісі, Грузія)
Заклад освіти «Білоруський торговельно-економічний університет споживчої кооперації»
(м. Гомель, Республіка Білорусь)
Поморська академія в Слупську (м. Слупськ, Польща)
Global world
Науковий альманах
Том І (І)
Острог-Тбілісі-Гомель-Слупськ
2015
ISSN 2414-0511

4. УДК 316.32
ББК 66.4
Рекомендовано до друку рішенням вченої ради Національного університету
«Острозька академія» (протокол № 9 від 23 листопада 2015 р.)
Засновники:
Інститут глобальних стратегій управління Національного університету «Острозька академія (м. Острог,
Україна);
Юридична особа публічного права – Сухумський державний університет (м. Тбілісі, Грузія);
Заклад освіти «Білоруський торговельно-економічний університет споживчої кооперації» (м. Гомель, Рес-
публіка Білорусь);
Поморська академія в Слупську (м. Слупськ, Польща).
Редакційна колегія:
Руденко Ольга, доктор наук із державного управління (м. Острог, Україна) – голова;
Дрозд Роман, dr hab. prof. nadzw. (Польща) – співголова;
Міснікова Людмила, кандидат економічних наук (м. Гомель, Республіка Білорусь) – співголова;
Пасічник Ігор, проф., доктор психологічних наук (м. Острог, Україна) – співголова;
Такаландзе Лариса, доктор економіки (м. Тбілісі, Грузія) – співголова;
Ахалая Шота, доктор математики (м. Тбілісі, Грузія);
Вітер Дмитро, доктор філософських наук (м. Дніпропетровськ, Україна);
Герчиньська Даніела, dr hab. prof. nadzw. (м. Слупськ, Польща);
Гехбайя Бадрі, доктор економіки (м. Батумі, Грузія);
Дубовицка Ленка, Ing. PhD (м. Кошице, Словаччина);
Іваницька Ольга, доктор наук з державного управління (м. Київ, Україна);
Іванов Валерій, проф., доктор філологічних наук (м. Київ, Україна);
Капштик Олександр, доктор економічних наук (м. Гомель, Республіка Білорусь);
Кралюк Петро, проф., доктор філософських наук (м. Острог, Україна);
Кузнецова Тетяна, проф., доктор наук із соціальних комунікацій (м. Одеса, Україна);
Кучабський Олександр, доктор наук з державного управління (м. Слупськ, Польща);
Михальський Томаш, dr hab., prof. nadzw. (Слупськ, Польща);
Неліпа Дмитро, доктор політичних наук (м. Київ, Україна);
Нугзар Тодуа, доктор економічних наук (м. Тбілісі, Грузія);
Осабовски Збигней, dr hab. inż., prof. nadzw. (м. Слупськ, Польща);
Папаскірі Зураб, доктор історичних наук (м. Тбілісі, Грузія);
Радченко Олександр, dr. hab., prof. nadzw. (Слупськ, Польща);
Сицко Валентина, доктор технічних наук (м. Гомель, Республіка Білорусь);
Сниткова Наталія, кандидат економічних наук (м. Гомель, Республіка Білорусь);
Сухарскі Тадеуш, dr hab., prof. nadzw. (м. Слупськ, Польща);
Хубуа Георгий, доктор юридичних наук (м. Мюнхен, Німеччина);
Червякова Ольга, кандидат наук із державного управління (м. Київ, Україна);
Чикобава Мераб, кандидат біологічних наук (м. Тбілісі, Грузія);
Шабловська Тетяна, кандидат економічних наук (м. Гомель, Республіка Білорусь);
Шевлюков Олександр, доктор економічних наук (м. Гомель, Республіка Білорусь);
Шенгелія Теймураз, доктор економічних наук (м. Тбілісі, Грузія);
Штурхецький Сергій, кандидат наук із державного управління (м. Острог, Україна).
Global world : науковий альманах. – Острог : Видавництво Національного університету «Ост-
розька академія», 2015. – Т. 1 (1). – 172 с.
ISSN 2414-0511
У науковому альманасі висвітлено результати наукових робіт з основних проблем розвитку сус-
пільства в умовах глобалізації, кращі європейські практики з актуальних питань сучасності.­
Видання розраховане на працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядуван-
ня, підприємств та організацій, громадських організацій, наукових і науково-педагогічних кадрів,
творчу молодь.
УДК 316.32
ББК 66.4
© Національний університет «Острозька академія».
Інститут глобальних стратегій управління (м. Острог, Україна)
© Юридична особа публічного права – Сухумський державний
університет­(м. Тбілісі, Грузія)
© Заклад освіти «Білоруський торговельно-економічний університет
споживчої кооперації» (м. Гомель, Республіка Білорусь)
© Поморська академія в Слупську(м. Слупськ, Польща)

5. ЗМІСТ
ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
БУХТАТИЙ Олександр Євгенійович
Політико-філософські вчення українських мислителів та науковців щодо свободи слова
й інформації в державноорганізованому бутті людини 7
Зубарєва Марія Анатоліївна
Пропаганда європейських цінностей в соціальних мережах: лобіювання теми
гендерної рівності в Україні 14
ПАРФЕНЮК Наталія Василівна, Іванов Валерій Феліксович
Дефініція поняття «полемічна література»:
аналіз українських та російських наукових досліджень 20
Kopaliani Kakh
Motivational Features of The Psychology of Testimony 25
УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ
Руденко Ольга Мстиславівна
Суспільна стабільність в контексті проблем державного управління 28
Червякова Ольга Володимирівна
Результати наукового дослідження механізмів трансформації державного управління
в контексті суспільних змін 33
Vasylyk Tetiana, Shturkhetskyy Serhiy
Mechanisms of interaction between civil society and the government:
the nature and internal structure of the intersectional partnership 39
Nikolaishvili Dali, Tolordava Revaz
Physical-geographical Aspects Determining the Changes of State Border
(On the Example of Georgia) 44
Badri Gechbaia, Armaz Bakhtadze
Teamwork Principles of Modern Management 50
Kelemen Miroslav
IDENTIFICATION OF SELECTED SCIENTIFIC PROBLEMS FOR SECURITY SCIENCES – SLOVAK VIEW 53
Maridashvili Manana
The Influence of Motivation on Georgian Management Styles 58
ГЛОБАЛЬНА, НАЦІОНАЛЬНА ТА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
Бєлякова Оксана Володимирівна
ФОРМУВАННЯ ЗАСАД ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ПАРАДИГМИ ЩОДО РОЗВИТКУ
РЕГІОНІВ УКРАЇНИ 63
Піча Володимир Маркович, Мишковська Олена Петрівна
Соціальна відповідальність бізнесу як феномен суспільного буття 69
Сенокосова Ольга Владимировна
НЕКОТОРЫЕ ПОДХОДЫ К ОПРЕДЕЛЕНИЮ ЭФФЕКТИВНОСТИ РЫНКА ТРУДА
В СОВРЕМЕННОЙ ЭКОНОМИКЕ 74
Сторонянська Ірина Зеновіївна, Пелехатий Андрій Олегович
Джерела формування фінансового ресурсу держави в умовах військової агресії
на сході України 82

6. Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
6
Сыцко Валентина Ефимовна
Конкурентоспособность товаров как основа экономической безопасности 88
Такаландзе Лариса
Европейская практика социальной ответственности бизнеса и Грузинские реалии 94
Челнокова Ольга Юрьевна
Теоретические аспекты взаимодействия университета и региона
в национальной экономике 100
Gelashvili Madona
TRENDS OF FOREIGN TRADE AND ITS DEVELOPMENT IN GEORGIA 104
Khubua Marine
Issues of Improvement of Analysis of the Commercial Banks Financial Status 109
Якимчук Аліна Юріївна
ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ОПТИМІЗАЦІЇ ФІНАНСУВАННЯ ЗАХОДІВ
ЩОДО ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОРІЗНОМАНІТТЯ 113
ОСВІТА, СОЦІАЛЬНА РОБОТА, СФЕРА ОБСЛУГОВУВАННЯ
Коніщева Наталія Йосипівна, Воропаєв Віктор Миколайович
Формування інформаційно-освітньо-виховного простору міста на основі розвитку
партнерських взаємовідносин 119
Dzidziguri Tsiala
Synergetic and Higher Education 128
Danelia Ira
Problem Based Learning as an Alternative Technique to Traditional Teaching 133
ІНТЕГРАЦІЯ І ГЛОБАЛІЗАЦІЯ
Грищенко Наталія Петрівна
АГРОПРОМИСЛОВА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ У ПЛОЩИНУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ЕКОНОМІЧНОГО ПРОСТОРУ 137
Іваницький Олег Владиславович
Врахування факторів впливу на розвиток девіантних процесів в умовах євроінтеграції 141
Popadynets Nazariy, Kit Lesya
Prospects and risks of Ukrainian domestic commodity market development in terms
of European integration processes intensification 147
Suray Inna
Modernization of public service in Ukraine: European context 154
SUMMARY 157
АВТОРИ 165
Видання Інституту глобальних стратегій управління Національного університету
«Острозька академія» 167
Вимоги до наукових публікацій 168
Requirements for scientific publications in journal «Global world» 170

7. ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
7
ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ,
СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
УДК 007 : 304 : 001
БУХТАТИЙ Олександр Євгенійович,
кандидат наук з державного управління, Україна
Політико-філософські вчення українських мислителів
та науковців щодо свободи слова й інформації в
державноорганізованому бутті людини
У статті досліджуються питання формування і розвитку політико-філософських вчень українських мис-
ли­телів та науковців щодо свободи слова й інформації в державноорганізованому бутті людини, розглянуто
проблематику ролі й значення інформаційних відносин у державотворчих процесах на українських теренах та
існування взаємозв’язку між боротьбою за державну незалежність України й утвердженням права на свободу
інформації в поглядах українських мислителів та науковців.
Ключові слова: свобода слова, свобода інформації, демократія, демократичне врядування.
Buhtatyі Olexandr. Political philosophies Ukrainian thinkers and researchers on freedom of expression and
information.
The article investigates the formation and development of political and philosophical doctrines Ukrainian thinkers
and researchers on freedom of expression and information in the state of human. Existence, discussed the issues of the
role and importance of information relations in the state building process in the Ukrainian territory and the existence of
the relationship between the struggle for independence and Ukraine affirmation of freedom of information in the views
of Ukrainian scientists and thinkers.
Keywords: freedom of speech, freedom of expression, democracy, democratic governance.
Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку українського суспільства очевидним є той
факт, що від перших днів державної незалежності й до сьогодні ми відстаємо від цивілізованого демо-
кратичного світу в оволодінні атрибутами інформаційного суспільства.
Де-факто, перебуваючи в оточенні сформованого інформаційного суспільства з його безмежним про-
стором, що не визнає державних кордонів, ми й досі в практиці державного управління та суспільного
життя де-юре залишаємося в полоні інформаційних відносин старої доби, що відживає. Суспільство й
держава гостро потребують реформування інформаційних відносин, переводу їх на принципово новий
рівень, адекватний викликам третього тисячоліття, насамперед пов’язаних з інформаційною та військо-
вою агресією.
Постановка проблеми. Сучасні науковці-медієвісти, політологи та соціологи розглядають державну
владу як особливу систему інформаційних відносин у суспільстві. Зрозуміло, що ці процеси започатко-
вувались, тривали та завершувались не одночасно, але вони завжди мали власну національну специфіку,
відчували на собі значний етнокультурний вплив.
Наприкінці 80-х та початку 90-х pоків ХХ ст. у постсоціалістичних країнах Центральної і Східної
Європи відбувалися процеси інтенсивної трансформації суспільства нового типу, які характеризувалися
зміною як матеріальних, так і ідеологічних та духовних основ розвитку сучасної людської цивілізації –
формувалося суспільство інформаційного типу, що супроводжувалось кардинальною зміною інформа-
ційної функції цих держав. Зміна парадигми інформаційних відносин, що супроводжувалась розвитком
та розмаїттям вітчизняних засобів масової інформації, становленням принципів свободи преси і свободи
інформації, поставила перед суспільством нові, незвідані до того завдання, суть яких полягає у винай-
денні балансу між цими свободами людини і громадянина та національними інтересами.
Аналіз наукових досліджень і розробок вказує на характерні особливості історіографічних розві-
док державотворчого напрямку, які свідчать про пріоритетність дослідження «державницьких періодів»

8. Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
8
(окрім радянського) української історії, до яких, окрім Княжої доби та епохи Гетьманської України, не-
обхідно додати і короткострокову, але важливу – «Революційну Україну 1917 – 1921 р.р.». Крім того,
інтерпретація впливу різних чинників через призму цивілізаційних граней на процеси виникнення, функ-
ціонування та руйнування державних утворень дають підстави для висновків не тільки щодо реалізації
сучасних моделей функцій держави, а й прогнозування їхньої трансформації на майбутні періоди.
На наш погляд, першість у процесах державотворення відіграє характер інформаційних відносин у
суспільстві та загалом інформаційна функція держави, оскільки від її ефективності залежать як успішність
процесів легітимізації державної влади у суспільстві, так і формування міжнародного іміджу держави.­
Саме тому мета і завдання статті полягають у дослідженні історичних традицій української держав-
ності та її базових характеристиках, зокрема інформаційної, з урахуванням історичних періодів «бездер-
жавності», які не могли не знайти свого відображення у процесах розвитку української політичної думки,
філософії, культури тощо.
На нашу думку, досить продуктивним методом у дослідженні особливостей державотворчої традиції
на українських теренах є метод рефлексії (від лат. reflexio – повернення назад), який є орієнтованим на
критику та осмислення загалу теоретичного знання про всі моделі державних утворень, які не тільки іс-
нували на території сучасної України, але й формування яких передувало та давало наступні поштовхи
до переходу на нові еволюційні етапи історичного розвитку.
Виклад основного матеріалу. Якщо звернутися до нашої історії, то до перших історичних докумен-
тів, які підтверджують факт існування інформаційної складової української держави, можна віднести
збірники законів «Руська правда», «Устав князя Ярослава про церковні суди», «Поученія дітям» Володи-
мира Мономаха (1053-1125), а також деякі з настанов князя Данила Романовича (1200-1125). Ці юридич-
ні документи, а також договори Руси з греками X ст.., що збереглися в складі літописів; церковні устави
Володимира Великого й Ярослава Мудрого, деякі грамоти, листи, що теж збереглися переважно в складі
літописів, доповнюють обсяг писаних джерел найдавнішої доби нашої історії.
Факти фіксації «законів» на паперових носіях та впровадження їх у судову практику і процеси дер-
жавного управління свідчать про існування інформаційної функції держави на теренах Київської Русі.
Дмитро Дорошенко (1882-1951) стверджував, що наші старі літописи не дійшли до нас в оригіналах:
вони збереглися, причому ці копії зроблено не в Україні, а на півночі, на Московщині. Вічні руїни й
спустошення України призвели до того, що навіть наші найстаріші літописи збереглися не на своїй землі,
і навіть не в оригіналах, а у великоруських копіях та переробках.
Перший президент Української Вільної Академії Наук у Канаді Л. Білецький (1882-1995) відзначив,
що історія старого письменства київської і пізнішої доби фіксує значення таких збірників різного складу,
як збірники старого права, як «МЂрило Праведноє», «Кормча Книга» (Номоканон) і т.д.; але не з’ясовує
їхніх взаємин та послідовність у процесі їх повстання та історичного розвитку. Руська Правда, після до-
кладного з’ясування історії її тексту точно встановлює ґенезу цих збірників старого письменства та їхні
взаємини [2].
Микола Костомаров (1817-1885) зазначав, що «писемність до нас перейшла разом зі Святим Писан-
ням, і тому перші твори наші були духовні, а відповідно, на слов’яноцерковній мові, яку використову-
вали при богослужіннях. Потім, потроху, з розвитком суспільного і політичного життя з’явилась необ-
хідність в інших видах писемності, але так як тільки слов’яноцерковна мова була підготовлена до цього,
то вона послужила матеріалом і для світської суспільної писемності з тією різницею, що до неї почали
входити слова, вирази і фрази мови народної» [2]. На думку історика, стародавні слов’янські поняття про
суспільний устрій визнавали за джерело загальної народної правди волю народу, вирок віча, з кого б не
складався цей народ, як би не збиралося це віче, зважаючи на умови, за яких його права то розширюва-
лися, то звужували коло тих, хто брав у ньому участь, то надавали вічеві статус всенародних зборів, то
обмежували його натовпом випадкових щасливців у грі на суспільному полі.
Законодавча традиція як складова інформаційної функції держави знайшла своє продовження і після
розпаду Київської Русі. Зокрема, у Статуті Великого князівства Литовського1566 року (Другий Литов-
ський Статут) наголошується на існуванні законодавчої традиції і, як показує історіографія, у той час
відбулося утвердження «писаного права», оскільки «всі обиватели Великого Князівства Литовського
цим правом писаним і від нас даним відповідно бути мають». Таким чином, принципи співіснування
політичного суспільства та інститутів, які втілюють, фіксують і передають ці релігійні, культурні ідеї та
законодавчі норми членам суспільства, можна представити як особливий проект інформаційної функції
давньоруської держави, що має міцне історичне підґрунтя, яке, у свою чергу, базується на традиціях,
культурних і ментальних звичаях, що в певній мірі знайшли відображення і в часи розширення зв’язків
із західноєвропейською культурою в часи утвердження ідей гуманізму, а згодом і просвітництва, що по-
глибило демократичну спрямованість, дало змогу ствердитись таким визначним постатям, як Станіслав
Оріховський-Роксолан (1513-1566), Мелетій Смотрицький (1577-1633), Кирило Ставровецький-Транкві-
ліон (1518-1646) тощо.

9. ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
9
Дослідники схиляються до думки, що Станіслав Оріховський-Роксолан уперше в історії вітчизняної
політичної думки сформував та обрав за основу осмислення державно-правових інститутів концепцію
природного права, на якій пропонував закріпити теорію суспільного договору походження держави.
У своїх філософських працях автор здійснив спробу обґрунтування таких елементів правової держави
як верховенство права та закону, принцип поділу влади на гілки та їх розмежування, визнання держави
гарантом прав і свобод людини.
Релігійний діяч, учений, друкар, видавець Кирило Ставровецький-Транквіліон у праці «Перло мно-
гоцінне», звертаючись до такої людської якості, як «премудрість», вбачав динаміку розвитку тогочас-
ного суспільства через реалізацію інформаційної функції держави як інструменту легітимізації «прав і
статутів».­
Очевидно, що процеси розвитку релігійної і світської культури, поширення писемності та удоскона-
лення технологій матеріалізації інформації неодмінно приводили до розширення інформаційної сфери
українського суспільства, найбільш освічена частина якого вже не могла вдовольнитися лише юридич-
но-правовою літературою та почала виробляти і споживати інші інформаційні продукти для їх масового
поширення.
У монументальній праці визначного діяча українського відродження Івана Огієнка «Історія україн-
ського друкарства» зазначається, що з українських друкарень виходили книжки не тільки богослужбові,
але багато і світського змісту, і при тому різними мовами – церковно-слов’янською, польською та латин-
ською, чим українське друкарство так відрізняється, скажімо, від друкарства московського, де друкува-
лися книжки переважно церковні. Україна постійно кохалася в друкарстві, ніколи не лякалася книжки і
боронила волю свого друку [11].
Дослідник української суспільно-політичної думки Іван Лисяк-Рудницький (1919-1984) зазначав, що
«в соціально-політичному розвитку від феодалізму Україна перейшла до станової державності. З цього
погляду заслуговує на увагу аналіз Переяславських статей (1659 р.), що їх Драгоманов порівнює пункт
за пунктом із знаменитою англійською «Великою хартією вольностей» (1215 р.). Однак на Заході саме
такі хартії заклали фундамент під новітню свободу індивіда та всенародні представництва (парламенти);
Україна теж простувала в цьому ж напрямі.
Відзначимо, що в положеннях конституцій Пилипа Орлика «Уклад прав і вольностей Війська Запо-
розького та угоди, укладені між ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом
Війська Запорозького, і генеральною старшиною, полковниками, а рівно ж і самим Військом Запорозь­
ким, схвалені обома сторонами і скріплені найяснішим гетьманом на вільних виборах урочистою при-
сягою року Божого 1710 квітня п›ятого дня при Бендерах», відображені основні засади побудови дер-
жави на принципах публічності, верховенства права та свободи. Зокрема, автори порушують питання:
«Якщо в незалежних державах дотримуються похвального і корисного для публічної рівноваги порядку,
а саме – і під час війни, і в умовах миру збирати приватні і публічні ради, обмірковуючи спільне благо
батьківщини, на яких і незалежні володарі у присутності Його Величності не відмовлялися підкорити
свою думку спільному рішенню урядовців і радників, то чому б вільній нації не дотримуватися такого ж
прекрасного порядку?» [12].
Крім того, у цьому документі запроваджувалась норма публічності державної політики, а саме зазна-
чалося, що «якщо надходитимуть якісь листи із іноземних країн чи областей, адресовані Ясновельмож-
ному Гетьманові, тоді належить повідомляти про них Генеральну Старшину, а також розкривати відпо-
віді, і щоб не було таємної писемної кореспонденції, особливо чужоземної і такої, яка могла б завдати
шкоди цілісності батьківщини і загальному благу» [12].
На початку 80-х років XVIII ст.. Російська імперія не тільки зламала останні інституції державного
устрою Гетьманщини, зруйнувала стару адміністративну єдність державної території України-Гетьман-
щини та її традиційний козацький адміністративно-політичний устрій, а й знищила традиційні для то-
гочасного суспільства свободи і права. Зденаціоналізоване козацтво, одірване від національного грунту,
перетворившись з «військової старшини» на земських начальників, предводителів та інших урядовців,
які дбали про народ, охороняючи «подлоє» соловіє від «вредних» хвороб, як то просвіта народна, збу-
дження серед нього національної, правової свідомості. Характерно, що процеси політичного і соціально-
го поглинання українських земель практично збігаються у часі з українським культурним відродженням,
яке почалося з публікації пародії Івана Котляревського на «Енеїду» у 1798 році.
Потрібно зазначити, що саме в той час в Російській імперії було видано Емський указ 1876 року, яким
обмежувалося використання української мови у публічній сфері.
Заборона російським царизмом українського друкованого слова спричинила до того, що майже все
українське друковане письменництво цього періоду поширювалось у рукописному вигляді. Духовна,
гумористично-сатирична і бурлескно-травестиційна поезія, шкільна драматургія та інтермедії, мемуар-
но-історична проза – все залишилося в рукописах, доходило до читачів у незначній кількості списків.
Складається враження, що письменники навіть не намагалися друкувати свої твори, цілком мирилися з
рукописною традицією [13]. Не уникли цієї долі й інші українські мислителі, вчені та дослідники. При-

10. Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
10
чому, цензорів не хвилювало, чи були вони лібералами, чи консерваторами, а чи просто вченими, для
яких політика була малоцікавою взагалі.
Російською мовою були надруковані твори одного з найбільш відомих, але й не зрозумілих і до сьо-
годні вітчизняних філософів – Григорія Сковороди. Саме через цю заборону всі твори «типового укра-
їнського мислителя» та «сповідника філософії серця» П. Юркевича (1826 – 1874) були написані і опу-
бліковані російською, а не його рідною українською мовою, бо в той час інакше й не могло бути [18].
В. Соловйов, даючи оцінку науковій спадщині цього вченого зазначав, що «якщо висотою і свободою
думки, внутрішнім тоном відчуття, а не числом написаних книг визначається значення справжніх мис-
лителів, то беззаперечне почесне місце має належати покійному московському професорові Памфілу
Даниловичу Юркевичу» [14]. Додамо, що українською твори П. Юркевича були видані лише у 1970-1980
роках за сприяння Колегії Св. Андрея у Вінніпезі (Канада).
Більшість дослідників схиляються до визначення, що першою по-справжньому концептуальною про-
грамою політико-ідеологічного спрямування відродження української державності були ідеї Кирило-
Мефодіївського братства, до якого входили М. Костомаров, П. Куліш (1819-1897), М. Гулак та Т. Шев-
ченко. У програмних документах, які встигли підготувати члени цього гуртка, містилася думка про
необхідність демократичного переоблаштування політичної системи, що мало за мету знищення абсо-
лютизму. Надалі ці ідеї знайшли своє відображення у творі М. Костомарова «Закон Божий (Книги Буття
українського народу)». За основу прав людини були взяті природні права, причому правам та свободам
індивіда відводилося особливе місце.
У праці «Слов’янська міфологія» Микола Костомаров із сумом зауважував, що з 1876 року все, що
мало стосунок до малоруської народності, почало відчувати перешкоди щодо друкування. Видання будь-
якої книги, написаної на малоруському діалекті, обставлялося перепонами і потребувало погодження з го-
ловним управлінням у справах преси; такі труднощі виникали і з малоруськими книгами, віддрукованими
в Галичині, стосовно їх доставки; ускладнювалось навіть видання музичних нот для малоруських пісень
[7]. Історик бажав дарування якомога більшої свободи руському слову, за якого позбавиться малоруський
діалект від всіляких обмежень як у друкуванні, так і в церковному повчанні. У 1880-х роках, проводячи
полеміку з авторами «Московскіх новостєй» щодо «питання українофільства». Костомаров наголошував,
що «ми скажемо раз і назавжди всім голосам, які готові пролунати не тільки з глухих провінцій, але й з
обох столиць та великих міст, що всі заходи притіснити свободу малоруського слова і всіляке недружнє
ставлення до малоруської народності, що виражається в недопущенні викладання у сільських школах на
рідній мові, використання нашої мови у церквах та театрах – не приносить нічого окрім шкоди» [7].
В «Історичній записці» К. А. Воєнського від 12 листопада 1900 р. у справі щодо обмежень українсько-
го письменництва наголошується, що «ідея малоруської самостійності являлася видумкою австрійсько-
польської інтриги і не мала грунту в історії та дусі малоросійського народу». Більше того, із відомостей
Головної управи в справах друку слідувало, що «цензурний уряд в літературній діяльності українофілів
бачить намагання – відокремитися від великоруської літератури, а за тим таємний замах на державну
єдність Росії» [5].
Нестримний потяг до свободи закарбовано у творах учениці М. Драгоманова, незламної Лесі Україн-
ки (Лариса Косач; 1871–1913). Традиційне уявлення про цю поетесу, письменницю та громадську діячку
потрібно розширити і її науковими розвідками. Зокрема, у праці «Утопія в белетристиці» авторка взяла
на себе сміливість заявити, що на відміну від наукового визначення утопії як теорії впорядкування гро-
мадського життя, що не має ніяких шансів на здійснення і через те у неї немає місця в реальному житті, в
літературному – це образ прийдешнього життя людського громадянства, змальований на тлі якогось по-
зитивного, а часом і негативного ідеалу. Утвердження справжніх політичних, економічних і соціальних
прав людини, свободи слова, совісті, права брати участь в управлінні державою залежить від державного
ладу й економічних відносин, які його зумовлюють. Зауважимо, що Леся Українка у творі «Джон Міль-
тон» відзначила, що «у часи Мільтона в Англії була особиста неволя, але й на десяту долю не така люта,
як тепер у нас, хоч по закону вважалось, що її не повинно бути» [15, с. 1301].
Серед інших прав свобод людини письменниця надавала великого значення свободі слова, зокрема,
свободі відкрито висловлювати свої думки та судження з приводу тих чи інших явищ суспільного життя,
навіть критичні. Так, свій «Лист до товаришів» авторка завершує висновком, що «поки не буде в нас
широкої течії вільного слова, то все буде в нас «тиша в морі» або, щонайбільше, «мертвая зыбь» [15].
Засновником вітчизняної ліберально-демократичної думки по праву називають Михайла Драгома-
нова, який, досліджуючи утвердження європейських принципів лібералізму, зазначав, що «науково-іс-
торичний досвід в купі з вияснюванням державно-правових думок показав, що наші теперішні думки
про вільність, це продукт складного міжнародного політичного і розумового процесу і не можуть бути
признані цілком однаковими ні з якими старовинними думками, – але що дійсно в старовину було два
періоди існування по-своєму вільних порядків: первісний і середньовічний. Первісні вільні порядки,
громадсько-племінні, подібні до тих, які описав Тацит в своєму творі про германців, або до тих, які у
південних слов’ян бачили візантійські письменники, і про котрих існування у руських слов’ян ще в ХІ

11. ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
11
до ХІІІ ст. говорять на кожній сторінці літописи руські, – безперечно були в усіх європейських народів.
Головна ознака таких порядків – існування народного Збору (віча, купи, громади) з більшою чи меншою
перевагою його сили над властю старшин і начальника» [4].
Червоною ниткою в його політико-ідеологічних пошуках проходить ідея утвердження української
державності, яка практично завжди є наскрізною темою політичної думки більшості українських мис-
лителів. Особливу увагу дослідник звертав на «встановлення законів та інститутів, які б забезпечували,
зокрема, свободу особисту (недоторканність без суду, свобода віросповідання, свобода слова і друку,
свобода зібрань, беззбройних маніфестацій, звернень, свобода носіння зброї, право звернення до суду
щодо дій всякого чиновника, які порушують особисту свободу і законні інтереси).
У розробленому Михайлом Драгомановим проекті заснування Статуту Української Спілки «Вільна
спілка» дається визначень дефініції «політична свобода», зокрема, її обов’язковим атрибутом є «свобода
висловлювань, друку, театрів та навчання».
З іншого боку, потрібно зазначити, що у цих працях чітко прослідковується ідея федеративного чи
конфедераційного устрою; тоді як у політичних творах інших українських вчених та політичних діячів
того часу М. Міхновського, Д. Донцова та В. Липинського – відстоюється ідея самостійності. До дер-
жавницької школи в українській історіографії відносять Д. Бантиша-Каменського, В. Антоновича (1834-
1908), О. Лазаревського (1834-1902), М. Грушевського (1866-1934).
Ідеї про устрій нової України Дмитро Донцов зводив до суверенності та незалежності у працях «Іс-
торія розвитку української державної ідеї», «Українська державна думка і Європа», «Головні підстави
української культури», «Націоналізм», «Де шукати наші історичні традиції», «Від містики до політики»
та ін., у яких чітко прослідковується прихильність автора до «національного цензурування». Зокрема, у
середині минулого сторіччя Юрій Шерех (Шевельов) (1908-2002), критикуючи засновника течії «інте-
грального українського націоналізму», застосував «антицензурний аргумент», суть якого полягає в тому,
що «історія вчить, що ніколи не може перемогти рух, що виник як автоматичне пряме заперечення іс-
нуючого стану і перейняв методи противника, – зазначав історик, – та продовжував, що «Д.Донцов хоче,
щоб література заражала читача однією ідеєю. На його думку, дати читачеві літературу різного спряму-
вання означає розкладати і хаотизувати читача. Д. Донцов не вірить у людину, в її здатність бути творцем
і критиком. Ідеал Донцова – цензура і спалення тієї літератури, яку цензура визнає за невідповідну» [17].
Особливе місце в історії української політико-ідеологічної думки належить В’ячеславу Липинсько-
му (1882–1931), який вважав, що «йому науково раз на завжди вдалося вияснити причини українських
політичних програшів і бездержавності, і тому він почував себе просто цілком вправді, але морально
зобов’язаний не лише як історик і політик, а як громадянин – поширювати відкриту ним істину, по-
яснювати суспільні і політичні наслідки тієї чи іншої поведінки окремих осіб, цілих груп або верств-
класів у політичному житті, їх конструктивний чи деструктивний вплив на державу, вказуючи шляхи
виходу зі стану національної катастрофи» [9].
Очолюючи кафедру української державності в Українському національному університеті (Берлін),
вчений здійснив філософське обґрунтування принципів політики українського державотворення, історії
державності, сформував ряд соціологічних концепцій. Він був провідником ідей консерватизму та елі-
тизму в соціальній організації суспільства (обґрунтованих свого часу Ж. Сорелем, В. Паретто, Р. Міхель-
сом), що використовувалися для осмислення проблем українського державотворення, його занепаду та
перспектив відродження.
Прихильник компромісної єдності групових інтересів суб’єктів державо- та правотворення, один із
засновників Академії наук України Богдан Кістяківський (1868–1920) – філософ, соціолог, – один із
чільних теоретиків правової держави відзначав, що «якими б розрізненими не були країни, народи, ді-
йові особи, обставини і події, європейська преса вирішує все одне ж і те саме питання, що можливо, а що
неможливо у майбутньому» [6].
Очевидно, і це широко обговорюється сьогодні, що поразку українських державотворчих процесів на
початку ХХ ст. спричинила насамперед внутрішня слабкість національного руху, недостатній ступінь
його зрілості та сконсолідованості на час та в процесі здійснення вирішальних дій, різновекторність його
політичних сил.
Цілком зрозуміло, що за всієї різниці зрілості українського руху на сході й заході нашої Батьківщини
спільним слабким місцем національних політиків були надто тривалі парламентські та федералістич-
ні ілюзії політичної еліти (і щодо Росії, і щодо Австрії) силових чинників, насамперед військових, у
будівництві національної держави. Декому, як Симону Петлюрі (1879–1926), Павлу Скоропадському
(1873–1945) знадобилося від трьох до десяти років, щоб «дозріти» до рівня національного державного
діяча. Дехто, яскравий приклад Володимир Винниченко (1880–1951), виявив свою неспроможність бути
політичним лідером, виконувати конструктивну роль будівничого національної держави, доклавши на-
томість значних зусиль, щоб українську історію не можна було читати без брому. Були й такі, що мали
власну програму національного відродження, але опинилися в ізоляції – на становищі «волаючого в
пустелі» як Михайло Міхновський (1873–1924) [10]».

12. Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
12
Володимир Винниченко у книзі «Відродження нації» (1920), звертає увагу на динамічну зміну, яка
відбулася в інформаційній сфері – «як широко, як могуче захопила та хвиля пробудженого чуття україн-
ські маси, можна бачити по становищу преси й взагалі друкованого слова за тих часів. До війни в лапах
царизму виходила одна українська щоденна ґазета, яка за найкращих часів свого існування нараховувала
не більше 5000 передплатників. І то були самоотвержені, героїчні люди, оті передплатники, бо за один
факт передплачування «Ради» вони ризикували посадою, спокоєм і часто волею. Тепер же ґазети розхо-
дились у десятках тисяч примірників. Видавці, починаючи видання ґазети, здебільшого не мали ніяких
коштів на це. Весь розрахунок був на «пробуджену ніжність» мас. І маси хапали все, стотисячні видання
розхоплювались ними в пару тижнів. Маси в друкованому слові, в світлі розумової свідомости шукали
вияснення, зміцнення, узаконення своїх вибухлих настроїв» [3].
Відзначимо, що 20 листопада 1917 року в ІІІ Універсалі Української Центральної Ради, яким було
проголошено Українську Народну Республіку, наголошувалось, що «має бути забезпечено всі свободи,
здобуті всеросійською революцією: свободу слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканості
особи і мешкання, право і можливість уживання місцевих мов у зносинах з усіма установами» [3].
Водночас варто погодитись з тим фактом, що унаслідок Лютневої революції в Росії у 1917 році та з
урахуванням протистояння між двома ворогуючими імперіями, між якими лежали українські території,
перед українським суспільством відкрилися небачені до того можливості. Ті, хто вважався науковою,
літературною, філософською елітою нації, отримали можливість реалізувати свої теоретичні концепції
щодо побудови незалежної країни на практиці.
Автор політологічної праці «Україна irredenta» («Україна уярмлена») (1896) Юліан Бачинський зазна-
чав, що українська ідея набере реального змісту, коли вона буде грунтуватись не тільки на національній, а
на економічній основі: «уся робота в тому напрямі не повинна обмежуватися лише до простого вказуван-
ня на національну відмінність українського народу, – національна відмінність, сама по собі, ще нічого не
вирішує, – але опиратися вона повинна передусім на суперечностях економічних, які існують на території
Росії, що утворилися внаслідок розвитку капіталізму, а головне, на вказуванні на ті економічні супереч­
ності, які існують між Україною та рештою Росії і на наслідки, які виходять з того для культурного­роз-
витку України. В такій формі має вестися пропаганда думки про політичну самостійність України» [1].
Значним доробком української політичної думки XX ст. є самостійницька теорія Михайла Міхнов-
ського (1873–1924), суть якої він виклав у своєрідному катехізисі «Самостійна Україна». Автор зазначав,
що «нація наша в загальній культурності з часу конституції 1654 року поступила дуже мало наперед, а з
багатьох поглядів вона мусила вернутися до нижчих форм життя. Як політичного, як і соціального. Усі ті
релігійно-культурні рухи, що були наслідком високої освіченості й хвилювали наше суспільство у ХVII
віці, обіцяли стати джерелом не тільки свободи совісті, але й свободи політичної. Усі ті рухи були за-
давлені силоміць, були знівечені навіть елементарні політичні права, як право особистої свободи і нація
канула у темряву [10].
Важко не погодитись з думкою М.Міхновського стосовно того, що «сучасна молода Україна вважає
себе безпосереднім спадкоємцем Шевченка, а її традиції йдуть до Мазепи, Хмельницького та короля
Данила, минаючи українофілів» [10].
Здавалось, що після поразки державницьких ідей у 20-х роках минулого сторіччя питання українсько-
го державотворення та, зрозуміло, інформаційної функції мало б втратити свою актуальність, але аналіз
публікацій тих часів дає підстави зробити висновки про протилежне.
Зокрема, український політичний і громадський діяч Павло Чижевський у проекті Конституції Укра-
їнської держави, яку він пропонував будувати на федеративних засадах, всім громадянам гарантувалося
«вільність думки людської, яким би способом вона не виявлялась, – словом, друком, малюнком, чи в
чому іншому» [16].
В той період питанням розбудови конституційного ладу майбутньої української держави перейма-
лися С. Дністровський «Нові проекти української конституції», С. Золотаренко «В справі конституції
У. Н. Р.», К. Білокриниченко «До майбутнього ладу на Україні» та інші діячі, які здебільшого перебували
в еміграції за кордоном.
Володимир Левинський у праці «Етика і соціалізм» (1922), розмірковуючи про питання національ-
ної волі, зазначав, що «пануючий народ в інтересі економічної експлуатації старається нищити духовне
життя і розвиток поневоленого народу через нищення його мови – мова є не тільки засобом порозуміння
і соціального співжиття членів народу, але й органом думання – через нищення його національно-куль-
турного життя і розвитку, щоби звести поневолений народ до бездумної і аморфної маси рабів, нездатної
до політичної боротьби за своє визволення, а свідомість цього є найсильнішим мотором національної
солідарності всіх верств поневоленого народу в боротьбі проти пануючого [8]».
Підсумовуючи історичний екскурс усвідомлення ролі й значення інформаційних відносин у держа-
вотворчих процесах на українських теренах, можна дійти висновків щодо існування тісного взаємозв’язку
між боротьбою за державну незалежність України та утвердженням права на свободу інформації в по-
глядах українських мислителів та науковців.

13. ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
13
Свобода слова, більше того – свобода українського слова, яку ми розглядаємо в сенсі «державницько-
го слова», а не слова на мові певної національності, є тим наріжним каменем, який об’єднує всі історичні
етапи формування та існування Української держави.
Напрями подальших досліджень є похідними від аксіоми стосовно того, що досліджуючи питання
впливу феномена свободи слова на процеси українського державотворення, ми повинні брати до уваги
певну множину аспектів. З одного боку, неправильно, що будь-яка думка має право на розповсюдження
в політичному суспільстві, особливо з урахуванням факторів перманентної інформаційної та воєнної
агресії з боку сусідніх держав-агресорів.
З іншого боку, не тільки цензура і поліційні методи, але будь-яке пряме обмеження свободи слова,
хоча воно й невідворотне у певних випадках, є найгіршим способом забезпечення права політичного
суспільства на свободу слова, загального права і загальної моралі. Справа в тому, що будь-яке подібне
обмеження діє всупереч самому духові демократичного суспільства.
Література:
1. Бачинський Ю. Україна irredenta : [Електронний ресурс] / Ю. Бачинський. – Берлін : Видавництво україн-
ської молоді, 1924.
2. Білецький Л. Руська правда й історія її тексту / Л. Білецький ; [За редакцією Юрія Книша]. – Вінніпег : Укра-
їнська Вільна Академія Наук в Канаді, 1993. – 166 с.
3. Винниченко В. Відродження нації / В.Винниченко. – Київ-Відень 1920. Репринтне відтворення видання
1920 року. Вид-во політичної літератури України, 1990. – 535 с.
4. Драгоманов М. Старі хартії вільності: Історичні нариси / М. Драгоманов. Видання друге. – Київ :Вид-во
Ранок, 1907. – 84 с.
5. Заборона українського слова в Росії. Реферат петербурзької академії наук в справі знесення заборони укра-
їнського слова, з додатком «Історичної записки» К. А. Воєнського і вступним словом проф. М. Грушевського. –
Скрентон : Видавництво просвітньої комісії Руського просвітницького союзу, 1916. – 59 с.
6. Кистяковский Б. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных науки права:[Электронный
ресурс] / Б. А. Кистяковский. – М. : Издание М. и С. Сабашниковых, 1916. – Режим доступа : http://civil.consultant.
ru/reprint/books/136/693.html#img694
7. Костомаров М. Слов’янська міфологія / М. І. Костомаров. – К. : Либідь, 1994. – 384 с.
8. Левинський В. Етика і соціалізм / В. Левинський. –Прага : Видавництво «Нова Україна», 1922. – 36 с.
9. Липинський В. Україна на переломі 1657 – 1659. Замітки до історії українського державного будівництва в
XVII – ім столітті. Том 3 / В. Липинський. – Філадельфія : Східно-Європейський дослідний інститут ім. В. К. Ли­
пинського, 1991. – 346 с.
10. Міхновський М. Самостійна Україна : [промова] / М. Міхновський. – Львів : Видання Е. Косевич, 1900. –
32 с.
11. Огієнко І. Історія українського друкарства / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. С. Тимо­шик. –
Либідь, 1994 – 448 с.
12. Пакти і Конституції Української козацької держави (до 300-річчя укладення) : [наукове видання] / відп. ред.
В. А. Смолій ; упорядники М. С. Трофимчук, Т. В. Чухліб. – Львів : Світ, 2011. – 440 с.
13. Сковорода Г. Твори : у 2 т. / Г. Сковорода. – К. : ТОВ «Видавництво «Обереги», 2005. – 2-е вид., виправл. –
Т. 1 / передм. О. Мишанича. – 528 с.
14. Собрание сочинений Владимира Сергеевича Соловьева / Под ред. С. М. Соловьева и Э. Л. Радлова. Второе
издание. Том первый (1873-1877). СПб : Книгоиздательское Товарищество «Просвещение», 1911. – 409 с.
15. Українка Леся. Усі твори в одному томі / передм. М. І. Литвинця. – К.:Ірпінь : ВТФ «Перун», 2008. – 1376 с.
16. Чижевський П. Основи української державності / П. Чижевський. – Відень – Київ : Видавництво «Наша
Воля», 1921. – 64 с.
17. Шерех Ю. Думки проти течій / Ю. Шерех (Шевельов) – Ульм : Видавництво «Україна», 1949. – 100 с.
18. Юркевич П. Вибрані твори. Ідея – Серце – Розум і досвід / Памфіл Д. Юркевич ; [пер. з рос. С. Ярмуся]. –
Вінніпег : Колегія Св. Андрея в Вінніпезі, 1984. – 167 с.

14. Global world : науковий альманах. Vol. I (I), 2015
14
УДК: 27.00.06
Зубарєва Марія Анатоліївна,
кандидат наук із соціальних комунікацій, Україна
Пропаганда європейських цінностей
в соціальних мережах: лобіювання теми
гендерної рівності в Україні
Стаття присвячена питанням вивчення особливостей та інструментів пропа-
ганди європейських цінностей в соцмережах, зокрема, дослідженню лобіювання теми
гендерної рівності в Україні на сторінках авторитетних Інтернет-видань.
Зроблено висновок про те, що на сьогодні мас-медіа формують вектор громадської думки, ставлення до
європейських цінностей, відстоювання суспільно-політичних, культурних, ідеологічних інтересів. Лобіюван-
ня теми соціальної рівності в Україні, зокрема, усунення гендерної асиметрії та прояв гендерного фактору у
політиці, показано із використанням інформації соцмереж, сайтів Інтернет-видань («Радіо Свобода», «Апо-
строф», «MyMedia: семь стран – одна идея», «Комментарии», «Народный Корреспондент).
Ключові слова: європейські цінності, мас-медійний інформаційний контент, пропаганда у соцмережах, лобі-
ювання інтересів, гендерна асиметрія, гендерний фактор в політиці, гендерна квота
Zubareva Maria. Promotion of European values ​​in social networks: lobbying the theme of gender equality in
Ukraine
The article is devoted to studying of the features and tools of promotion of European values ​​in social networks,
including lobbying research topics of gender equality in Ukraine in online of reputable publications.
The conclusion is that today the media vector shape public opinion, attitudes to European values, defending socio-
political, cultural and ideological interests. Lobbying the topic of gender equality in Ukraine, including the elimination
of gender asymmetry and expression of gender factor in politics is shown with using of informational social networks,
websites online media («Radio Liberty», «Apostrophe», «MyMedia: Seven countries – One Idea», «Player» «People’s
correspondent).
Keywords: European values, mass media information content in social advocacy, lobbying, gender asymmetry, gender
factor in politics, gender quota.
Актуальність теми дослідження. Останнім часом світогляд українського суспільства докорінно змі-
нився. Українці «до» та «після» подій Майдану стали якщо і не зовсім різні, то в аспекті їхніх духовних,
культурних та політичних цінностей – вочевидь їхній світогляд еволюціонував. Ключове і важливе для
трансформації України питання на сьогодні – як довго триватиме процес розуміння та сприйняття євро-
пейських цінностей усім українським суспільством, в усіх регіонах. Адже розуміння громадянами цих
цінностей та їхнього значення для кожного здатне запустити процес масштабніший, аніж підписання
угод чи договорів.
Водночас дедалі актуальнішим стає питання протистояння цінностей в українському суспільстві. Єв-
ропейським цінностям – демократії, мультикультуралізму, державному регулюванню, правам людини
в аспекті виборчого права – протистоїть російський світогляд. Адже базовим принципом існування по-
літичної системи в Росії є глибока впевненість в тому, що ніщо в світі не відбувається випадково, а до
єдності Європи треба ставитися вкрай обережно. Це свєрідний менталітет холодної війни, перенесений в
XXI століття. Крім матеріалізму та стабільності, він базується на відкиданні європейських цінностей та
навіть ворожому ставленні до них. Відповідно, європеїзація цінностей українського суспільства спричи-
няє світоглядне віддалення України від Росії [7].
Постановка проблеми. Майдан, який боровся за європейські цінності, змінив нашу країну. І сьогодні
в оновленій Україні європейські цінності насамперед повинні впроваджуватися саме у виборчий процес.
На жаль, сучасним суспільствам, зокрема і нашій країні, властива певна гендерна асиметрія, основу якої
складають стереотипи. У свідомості українців політична сфера в нашій країні настільки агресивна, що
жіноча м’якість і поступливість можуть перешкодити їй відстоювати інтереси виборців. У цьому головна
причина деякої упередженості суспільства до жінок-політиків. І тим не менш, на сторінках таких соцме-
реж, як ВКонтакте, Twitter, Facebook, Одноклассники чітко простежується пропаганда європейських цін-
ностей, лобіювання теми гендерної рівності в Україні. Такі авторитетні Інтернет-видання, як «Радіо Сво-
бода», «Апостроф», «MyMedia: семь стран – одна идея», «Коментарии», «Народный Корреспондент»,
загальна спільна мета яких – розвиток незалежних ЗМІ та підвищення професійного рівня журналістів в
Україні, досить активно пропагують усунення гендерної асиметрії та законодавчого затвердження квот
на виборах. Тож еволюціонували і позиції мас-медіа щодо висвітлення тих чи інших подій суспільно-по-
літичного життя.

15. ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ
15
Аналіз наукових досліджень і розробок. За часів Незалежності України з 1991 р. предметом дослі-
джень вітчизняних вчених були проблеми формування та реалізації духовних, культурних та політичних
цінностей (Н. Грицяк, К. Левченко, Т. Мельник, Н. Оніщенко, М. Попов), досягнення ґендерної справед-
ливості та рівності у суспільстві (Г. Бондар, О. Вілкова, Л. Магдюк, Т. Марценюк, А. Фурман).
З початку ХХІ ст. соціальні складові сталого розвитку досліджували Д. Аброськін, М. Згуровський,
Л. Масловська, Д. Прилуцький, все більше уваги приділяється аналізу ґендерного виміру суспільного
розвитку (Г. Герасименко, О. Грішнова, К. Карпенко, Н. Лавриненко, С. Оксамитна).
Наразі політологічний аспект гендерної політики України, зокрема, з позицій глобалізаційних проце-
сів у світі, вивчають І. Добржанська, О. Лупало, О. Терещенко, І. Чічкалюк, О. Ярош. Гендерна політика
під кутом європейських законодавчих стандартів розглядається О. Бойко, Є. Вознюк, О. Гончаренко.
Серед іноземних науковців, які зупинялися на аспектах гендерної рівності, слід відзначити праці таких
науковців, як Р.Столлер, Ш.Тобіас, Ф. Хоу, П. Лоутер, які у свій час розкрили відносини між наукою,
владою і гендером.
Незважаючи на суттєву кількість напрацювань в аспекті формування суспільно-культурних ціннос-
тей в Україні, наразі і європейських цінностей та європейських «гендерних стандартів», на сьогодні є
обмаль наукових праць, які б досліджували феноменологію соціальних мереж та діяльність мас-медіа у
розрізі лобіювання теми гендерної рівності в контексті пропаганди європейських цінностей.
Мета дослідження – вивчення особливостей та інструментів пропаганди європейських цінностей в
соцмережах, зокрема, дослідження лобіювання теми гендерної рівності в Україні на сторінках автори-
тетних Інтернет-видань («Радіо Свобода», «Апостроф», «MyMedia: семь стран – одна идея», «Коммента-
рии», «Народный Корреспондент»).
Завдання статті:
– розкрити сутність європейських цінностей та критичні думки з цього приводу експертів та журна-
лістів Інтернет-видань, блогерів;
– розглянути висвітлення мас-медіа питання «гендерної асиметрії» та світовий досвід в аспекті так
званих «гендерних квот»;
– обгрунтування перспектив подальших досліджень щодо вивчення особливостей мас-медіа Європи,
зарубіжної журналістики в аспекті реалізації свободи слова та солідарності.
Виклад основного матеріалу. Українці небезпідставно пишалися тим, що Євромайдан і «Революція
гідності» засвідчили глибоку прихильність суспільства європейським ідеалам. У якийсь момент довело-
ся навіть констатувати, що українці заразилися певним «євромессіанством» [3]. Але в міру поглиблення
конфлікту на сході країни ставали все більш очевидними і розбіжності в розумінні базових цінностей
Європою та Україною.
У цьому, власне, немає нічого дивного – як не раз вже було зазначено, Україна проходить через
процес становлення національної держави з величезним запізненням від загальноєвропейського тренду
– мова йде практично про два століття. Притому, що вже сам факт об’єднання Європи у форматі ЄС і
поступового утвердження концепції «Європи регіонів» свідчить сьогодні про те, що ідеал держави-нації
в значній мірі знято з порядку денного по західну сторону українського кордону. В основі західноєвро-
пейської культури (в тому числі політичної) і способу мислення (у тому числі науково-раціонального)
ключове місце належить гуманізму – світогляду, сформованому ще в епоху Відродження України, який
пройшов непросту еволюцію. Але при цьому, як уже доводилося констатувати, ідея людини, розуміння
людського життя як вищої і самодостатньої цінності так і не стала невід’ємною частиною українського
менталітету.
Постає питання, у чому ж саме полягають європейські цінності для пересічного громадянина, який
так чи інакше цікавиться суспільно-політичним життям нашої країни, вболіває за її майбутнє. Тож, на
перший погляд, це такі звичайні цінності, як: демократія, соціальна справедливість, мультикультуралізм,
державне регулювання, права людини в аспекті виборчого права. Ось такі вони, європейські цінності.
Хоча деякі скептики зазначають, що цілісність Європи все більше і більше перетворюється на фантом.
Але, у свою чергу, не можна не погодитися із тим, що головне, що є в європейських цінностях – це бла-
гополуччя [3].
Так, експерти Інтернет-видання «Комментарии» (сторінки присутні в таких соціальних мережах, як:
ВКонтакте, Twitter, Facebook, Одноклассники) зазначають, якщо скласти всі частини європейських цін-
ностей разом, з’ясується, що головна європейська цінність – це гроші. Величезні гроші, на яких стоїть
вся Європа. Без грошей жодна з європейських цінностей не працює. На своїх сторінках у соціальних ме-
режах журналісти-блогери досить критично висловлюються про те, як у кожній із партії сприймаються
так звані європейські цінності. Тож розглянемо сприйняття європейських цінностей на прикладі таких
українських партій, як «БЮТ», «Свобода», «Комуністична», «УДАР», «Регіони».
Отже: 1) Партія «БЮТ» із різних сторін анонсує європейські цінності, зокрема, наголошуючи на не-
обхідності створення чесних судів, дотриманні прав особистості. У той же час очевидним є той факт, що
приголомшлива система юриспруденції Європи стоїть на грошах і обслуговує багате суспільство, а самі